97078

Концепції та функції менеджменту організацій

Курсовая

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Характеристика основних функцій видів менеджменту та стилів управління. Історія розвитку та сучасні концепції менеджменту організацій Управління зявилося разом із людьми. Вперше проблему управління взялися вирішити древні єгиптяни.

Русский

2015-10-13

262.5 KB

0 чел.

ПВНЗ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

НІКОПОЛЬСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра економіки та менеджменту

ЗВІТ

З навчальної практики «Вступ до фаху»

Студента  1 курсу групи  Д-2014-1

Напряму  6.030601 «Менеджмент»

Каплуна Володимира Павловича

Керівник ст. викладач  

Кромська Л.А.

Національна шкала ________________    

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

м. Нікополь - 2015рік

ЗМІСТ

ВСТУП            

1.Історія розвитку та сучасні концепції менеджменту організацій            

2. Основні функції та  професійні вимоги  до

функціонального менеджера – працівника  підприємства

3. Характеристика основних функцій, видів

менеджменту  та стилів управління                                         

4. глосаріЙ  основного понятійного апарату  з

Менеджменту

ВИСНОВКИ                                                                                                       

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                   

ДОДАТКИ                                                                                                           

1.Історія розвитку та сучасні концепції менеджменту організацій  

Управління з'явилося разом із людьми. Воно виділилося і відокремилося в самостійний вид діяльність у процесі поділу праці й кооперації праці, що обумовив потрібність організації, координації й узгодження діяльності людей громадському виробництві. Там, де хоча б двоє об'єднувалися із метою досягти будь-якої спільної мети, виникала завдання координації про дії, яке хтось із яких мусив був брати він. У цьому один стає керівником, тобто. управляючим, а інший – її підлеглим, тобто. керованим.

Вперше проблему управління взялися вирішити древні єгиптяни. Близько 6 тисяч років тому вони визнали необхідність цілеспрямованої організації діяльності людей, її планування і місцевого контролю результатів, і навіть порушили питання про децентралізацію управління.

У давнину організації мали певну структуру, у якій виділялися рівні управління. Існували й великі політичних організацій, керівниками яких були королі і генерали. Були і управляючі, хранителі житниць, погоничі, доглядачі робіт, губернатори територій і скарбники, які допомагали забезпечувати діяльність цих організацій.

Минали роки, управління багатьма організаціями ставало чіткішим і складнішим, не бажаючи організації – сильними і стійкими. Прикладом може бути Римська імперія, яка проіснувала сотні років.

Майже всі форми сучасного управління можна простежити в древніх організаціях, хоча раніше їх характері і структура управління суттєво відрізнялися від сьогоднішніх.

У період рабовласництва також мали місце елементи управління, проте переважали методи прямого примусу та страху покарання ролі головних коштів спонукування праці.

Надалі, з недостатнім розвитком громадського виробництва, така праця виявив органічно властиву йому неефективність. Його замінила система найманої праці, яка зародилася в буржуазну епоху. Під час цієї системі використовувався принципово інший, опосередкований, механізм примусу, заснований на матеріальних стимулах. Виниклий понад 250 років тому у деяких країнах Західної Європи торговий капіталізм мав зовсім іншого основу – грошовий капітал. Замість прямих і грубих форм примусу до праці за капіталізму формувався і повсюдно використовувався ринковий механізм, діяла з урахуванням обмінуменовими вартостями і який передбачав формальну особисту незалежність" і рівність які обмінюються сторін.

Хоча організації існують не менше, скільки існує світ, до XX в., мабуть, хто б замислювався з того, як управлятимуть системно. Людей переважно цікавило, як заробити багато грошей, завоювати політичну влада, але як управляти організаціями. У зв'язку з цим менеджмент виділився на самостійну область людських знань, науку тільки межі XIX – XX століть.

Основний силою, що спочатку підстьобнула інтерес до управління, стала промислова революція в Англії. Однак у тому, що управління може зробити значний внесок у розвиток виробництва і успіх організації, вперше зародилася і в Америці, що стали батьківщиною сучасного управління. На початку XX в., під час бурхливого розвитку Сполучених Штатів, створювалися великі галузі й підприємства, керувати якими були потрібні формалізовані способи.

Отже, менеджмент сформувався частково внаслідок появи великого бізнесу, частково – спроби підприємців скористатися перевагами техніки, створеної період промислової революції, а частково – бажання невеличкий групи допитливих людей створити найефективніші способи виконання роботи.

Управлінська думку розвивалася дуже непослідовно. Існувало декілька підходів, що інколи збігалися, інколи ж – значно різнилися одне від друга. Об'єктами управління є люди і, тому успіхи у управлінні багато в чому від б у інших галузях. Принаймні у суспільному розвиткові фахівці з управлінню впізнавали дедалі більше про чинниках, які впливають успіх діяльності організації. Ними розроблялися різні підходи до управління. Сьогодні можна назвати чотири основних підходи, які зробили значний внесок у розвиток управлінської науки.

Насамперед, підхід з позицій виділення різних шкіл у управлінні. Він охоплює п'ять шкіл розглядають управління з різних точок зору.

Школа наукового управління. Становлення та розвитку цієї школи, що отримала поширення в усьому світі під назвою «наукова організація праці», збіглися з початком XX в. Біля джерел цієї школи стояв американський інженер – практик і менеджер Ф. Тейлор (1856-1915), вирішальний у своїй повсякденній роботі проблеми раціоналізації виробництва та роботи з  підвищення продуктивності та ефективності. Вчення його стало основним теоретичним джерелом сучасних концепцій менеджменту. У межах своїх працях Ф. Тейлор намагався поєднати інтереси капіталу і праці, реалізувати «філософію співробітництва» на капіталістичних підприємствах, зближення інтересів всіх працівників завдяки зростання їх добробуту і налагодженню тіснішого співробітництва з господарями і з адміністрацією задля досягнення виробничих та економічних цілей організації. Він вважав, що й система наукового менеджменту сприйматиметься повному обсязі, це дозволить розв'язати усі спори і розбіжності між сторонами. Вважав, що розроблені їм принципи «наукового менеджменту» зможуть замінити застарілі авторитарні методи управління.

Класична, чи адміністративна, школа управління. Найбільший внесок у її розвиток вніс французький вчений А. Файоль. Представники цієї школи намагалися визначити загальні характеристики і закономірності організацій. Їхньою метою було визнано створення універсальних принципів управління, що зачіпали два аспекти. Перший – розробка раціональної системи управління організацією. Визначивши основні функції бізнесу, ці теоретики вже були впевнені, що може визначити найкращий спосіб поділу організації на підрозділи. Такими функціями вони вважали: фінанси, виробництво і маркетинг. Другий момент – побудова структури організації та управління працівниками. Прикладом може бути принцип єдиноначальності, за яким людина має одержувати накази лише від однієї начальника і підпорядковуватися тільки Мариновському одному. Школа людські стосунки під управлінням. Найбільшими її авторитетами є М.Фоллетт (Англія), Еге. Мейо (США). Представники цієї школи вважали, що й керівництво підвищує піклування про своїх працівників, те й рівень задоволеності працівників має зростати, неминучими призведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які включають ефективніші дії безпосередніх начальників, консультацій із працівниками і надання їм тим більше широких можливостей спілкування на роботі.

Школа поведінкових наук значно відійшла школи людські стосунки. Відповідно до цього підходу працівникові більшою мірою має надаватися допомогу у усвідомленні його власних можливостей з урахуванням застосування концепцій поведінкових наук до управління організаціями. Основною метою цієї школи було підвищення ефективності діяльності організації шляхом значного підвищення ефективності її людських ресурсів. Її головний постулат: правильне застосування науки щодо поведінки завжди має сприяти підвищення ефективності як окремого працівника, і організації у цілому.

Школа науки управління, чи кількісний метод, виходить з використанні під управлінням даних точних наук – математики, статистики, інженерних наук – і передбачає широке застосування результатів досліджень операцій та моделей ситуацій. Проте до Другої світової війни кількісні методи використовувались у управлінні недостатньо. Мабуть, сильним поштовхом до застосування цих методів у управлінні стало розвиток комп'ютерів. Вони дозволили конструювати математичні моделі зростаючій складності, які найближче наближаються до реальності й, отже, є як точними.

Ситуационний підхід. Головним моментом ситуаційного підходу ситуація, тобто. конкретні обставини, які мають значний вплив на організацію на даний конкретний час. Оскільки є безліч трьох чинників як у самій організації, і у навколишньому середовищі, то немає єдиного «найкращий» засіб керування діяльністю організації. Найефективнішим той метод управління, котрий понад всього відповідає цій ситуації. М.Фоллетт ще 20-ті роки. свідчила «законі ситуації». Проте належним чином підхід розробили лише наприкінці 60-х рр. Приситуационном підході увагу зосереджується на ситуаційних розбіжностях між організаціями та всередині самих організацій. У зв'язку з цим варто визначати значимі перемінні ситуації та їхнього впливу ефективність діяльності організації.

Системний підхід. Застосування теорії систем під управлінням наприкінці 50-х рр. стало найважливішим внеском школи науки управління і зокрема, американського вченого Дж. Пола Гетті. Система – це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого. Такий підхід застосовується порівняно недавно, тим щонайменше вже його вплив велика і надалі зростати. На системною основою, мабуть, можна буде потрапити синтезувати нові знання і набутий теорії, що розроблятимуться у майбутньому. Керівники мусимо знати перемінні організації, як системи, щоб застосовувати теорію систем до процесу управління. Визначення змінних та їх на ефективність організації є основним внеском підходу, що є логічним продовженням теорії систем.

Прецесійний підхід. Такий підхід широко застосовується у час. Він уперше запропонований представниками школи адміністративного управління, що намагалися описати функції менеджера. Первоначальную розробку цю концепцію приписують А.Файолю. Відповідно до цього підходу управління сприймається як процес безперервних взаємозалежних дій (функцій), кожна з яких, своєю чергою, також складається з кількох взаємозалежних дій. Вони об'єднані єднальними процесами комунікації та прийняття рішень. Натомість керівництво (лідерство) сприймається як самостійна діяльність. Вона передбачає можливості впливу працівники в такий спосіб, аби вони працювали у бік досягнення мети.

Синергетичний підхід

Таблиця 1.1. Узагальнення наукових здобутків з ситуаційного управління вітчизняних та зарубіжних дослідників

Автор

Науковий здобуток

Р.Моклер

Поняття ситуаційного управління вперше введено в науковий обіг. Динамічний аспект ситуаційного підходу обумовив конкретні його етапи: діагноз ситуації та визначення шляхів досягнення мети; виявлення факторів, що впливають на рішення; вироблення та оцінка альтернатив; розробка тактики реалізації рішення.

Ф.Каст та

Дж. Розенцвейг

Деталізовані завдання щодо використання ситуаційного підходу в процесі управління

Г. Кунц та С.О. Доннел

Проаналізовано і класифіковано управлінські функції та рішення на основі практичного матеріалу, нагромадженого американським досвідом управління. Виділено шість функцій управління: планування, організація, керівництво, лідерство, комплектування штатів та контроль.

Д. Міллер

Дотримується думки, що новий ситуаційний підхід потребує виявлення взаємозв'язку між організаційними характеристиками

Д.Отлі

Виявив ряд конкретних залежностей між характеристиками ситуацій, процедурами та інформаційними аспектами їх розв'язання.

Р.Акофф

Доводить необхідність існування відповідної системи для розв'язання проблем, яка об'єднає три функції: 1) розпізнання проблем та їх передбачення; 2)прийняття рішень по проблемі; 3)управління реалізацією рішення. Автор намагається систематизувати виконання всіх трьох видів функцій, виходячи з того, що кожна проблема існує в своєму оточенні, що складаються з керованих та некерованих змінних.

Б.З. Мільнер

Ототожнює ситуаційний підхід з проблемно-орієнтованим та зазначає, що проблемна орієнтація управління пов'язана з необхідністю застосування більш глибоких, адаптивних організаційних форм управління, що є доцільними для соціально-економічних систем

В.С. Рапопорт

Визначає структуроутворюючі властивості ситуаційного підходу та підкреслює його переваги, що полягають в управлінні та оцінці взаємного й сумарного впливу різних роду факторів на параметри організаційних відносин та зв'язків системи управління.

Д.А. Поспелов

Розроблено характеристики ситуацій за ознаками та типами структур, наведено основні поняття про універсальні стратегії розв'язання ситуацій, процедури управління та мову ситуаційного управління. Тобто, робота має безпосереднє відношення до проблем створення неприродного інтелекту.

 Вивчення само організованих процесів різної природи призвело до появи та розвитку синергетичного підходу, що ввібрав у собі ідеї, й підходи різних наук. Ідеї самоорганізації мають надзвичайно широке полі застосування й у біології, й у астрономії, й у фізиці, й у фізичної хімії, й у громадських науках. Синергетический підхід сприймається як розвиток підходу, що дає фахівцю нові змогу дослідження та здійснення управлінської діяльності. Синергетика є системний підхід до найскладніших відкритим нелінійним системам зі своїми властивостями нестійкості, не рівномірності, біфуркації, катастрофи,   самоорганізації та інших.

  •  Синергетичні дослідження виділяють три типи самоорганізуючих процесів:
  •  самозародження організації;
  •  підтримку оптимальний рівень;
  •  вдосконалення мережі та відтворення організації.

Механізм самоорганізації безпосередньо пов'язані з такими умови існування системи, як відкритість, нелінійний, множинність, зовнішні чинники впливу,не рівномірність. Не рівномірністю системи обумовлюється накопиченням флуктуації (відхилень значень величин від своїх середніх значень). Не рівноважні системи характеризуються особливими станами, так званими точками біфуркації, у яких неможливо визначити шляхи подальшої еволюції системи. Головною характеристикою точки біфуркації є принципова непередбачуваність подальшої поведінки системи. 

Рис. 1.1. Концептуальна модель ситуаційного менеджменту

Теорія ігор

 З допомогою теорії ігор підприємство має можливість передбачити ходи своїх партнерів, і конкурентів. Складний інструментарій варто використовувати лише за прийнятті принципово важливих стратегічних рішень. Останніми роками значення теорії ігор істотно зросла у багатьох областях економічних та соціальних наук. У економіці вона застосовна як на вирішення загальногосподарських завдань, але й аналізу стратегічних проблем підприємств, розробок організаційних структур і систем стимулювання. Вже час зародження, яким вважають публікацію в1944г. монографії Дж.Неймана і Про.

Моргенштерна “Теорія ігор й економічне поведінка”, багато передбачили революцію у економічних науках завдяки використанню нового підходу.

Ці прогнози не міг вважати зайве сміливими, оскільки від початку дана теорія претендувала на опис раціонального поведінки після ухвалення рішень у взаємозалежних ситуаціях, що вирізняло більшості актуальних негараздів у економічних та соціальних науках. Такі тематичні області, як стратегічне поведінка, конкуренція, кооперація, ризик та невизначеність, є ключовими теоретично ігор й безпосередньо пов'язані з управлінськими завданнями.

Перші роботи з теорії ігор відрізнялися спрощеністю припущень і високим рівнем формальної абстракції, що робив їх малопридатними для практичного використання. Останні 10 – 15 років становище різко змінилося.

Бурхливий прогрес у промисловій економіці показав плідність методів ігор прикладної сфері.

Останнім часом ці методи проникнули й у управлінську практику. Не виключено, що теорія ігор поруч із теоріями трансакційних витрат і “патрон – агент” сприйматиметься як найбільш економічно обгрунтований елемент теорії організації.

Слід зазначити, що у 80-ті роки М. Портер узвичаїв деякі ключові поняття теорії, зокрема такі, як “стратегічний хід” і “гравець”. Щоправда,експлицитний аналіз, пов'язані з концепцією рівноваги, у разі ще був відсутній.

Теорія хаосу

Формально, теорія хаосу окреслюється вчення про складних нелінійних динамічних системах. Під терміном складні те й розуміється, а під терміномнелинейние розуміється рекурсія і алгоритми вищої математики, і, нарешті, динамічні — означає мінливі інепериодические. Отже, це вчення про постійно змінюються складних системах, заснований не математичних концепціях рекурсії, у вигляді чи рекурсивного процесу чи набору диференційних рівнянь, моделюючих фізичну систему. Насправді, майже будь-яка хаотична система то, можливо змодельована — ринок цінних паперів породжує криві, які можна легко аналізувати з допомогою дивнихаттракторов на відміну точних співвідношень; процес падіння крапель з викликаного водогінного крана здається випадковим під час аналізу неозброєним вухом, але його зобразити як дивнийаттрактор, відкривається надприродний порядок, якої не можна було б чекати не від традиційних коштів.

Висновок поІIРазделу: що у сучасних умовах управління підприємством потребує абсолютно нового концептуального підходу до організації та поглибленні нової управлінської парадигми, яка відрізняється від концепцій, притаманних попередніх управлінських шкіл. Акцент у новій управлінської парадигмі робиться самоорганізацію. Синергетическая концепцію й синергетичний підхід до процесу становлення та розвитку організації мають стати нової парадигмою управління сучасної промисловістю. Отже, синергетичний підхід домінує і за формуванні стратегії для підприємства і здійснення стратегічного планування. З огляду на здатність підприємства до самоорганізації, можна перейти на якісно нового рівня формування стратегії: управляти не підприємством, яке здатність до самоорганізації.

2. Основні функції та  професійні вимоги  до функціонального менеджера – працівника  підприємства

Виконуючи свої обов'язки, менеджер виступає у певній соціальній ролі, характер якої змінюється з розвитком суспільства.

У період, коли виконавці були в більшості своїй сірою безликою масою, мали низький рівень освіти й універсальні навички, весь час перебуваючи під страхом звільнення і в той же час у постійній готовності до бунту через нестерпні умови праці та життя, керівник мав бути безжалісним диктатором, який управляє персоналом за допомогою примусу.

З підвищенням культурного рівня працівників, усвідомленням ними себе як особистостей роль диктатора перестала відповідати реальним потребам практики управління. В цих умовах виникла нова роль - батька родини, який не тільки віддає розпорядження, карає чи винагороджує, а й створює сприятливий морально-психологічний клімат, вирішує міжособистісні конфлікти, підтримує своїх підлеглих.

Сучасні технологічні і соціальні процеси надзвичайно ускладнились, а знання і кваліфікація виконавців, їх незалежність настільки зросли, що диктаторські замашки і патерналізм практично виключені, неприпустимі, нині домінує ділове співробітництво і консультування. Менеджер стає організатором самостійної роботи підлеглих, об'єднаних у команди.

Досить цікавою є еволюція вимог до керівників. Так, Ф. Тейлор, один із фундаторів науки управління, найважливішими рисами вважав розум, освіту, спеціальні і технічні знання, фізичну спритність чи силу, такт, енергію, рішучість, чесність, розсудливість і здоровий глузд, міцне здоров' я.

А. Файоль так визначає вимоги до керівника: "Перша вимога, якій повинен задовольняти керівник великого підприємства, - бути хорошим адміністратором, тобто бути здатним передбачувати, організовувати, узгоджувати і контролювати. Друга умова полягає в тому, щоб він був компетентним у спеціальній технічній функції, властивій даному підприємству".

Інші якості і знання, які бажано мати всім керівникам:

  1.  здоров'я і фізична сила;
  2.  інтелігентність і розумова сила;
  3.  моральні якості: розсудливість, наполеглива енергія, сміливість, почуття відповідальності, обов'язку і піклування про загальний інтерес;
  4.  високий рівень загальної культури;
  5.  загальне уявлення про всі найбільш суттєві функції фірми.

Для порівняння наведемо кваліфікаційні вимоги до особи менеджера у Великій Британії:

  •   розуміння природи управлінських процесів, знання основних видів організаційних структур управління, функціональних особливостей і стилів роботи, володіння засобами підвищення ефективності управління;
  •   здатність розібратися в сучасній інформаційній технології і засобах комунікації, необхідних для управлінського персоналу;
  •  ораторські здібності та уміння висловлювати думки;
  •   володіння мистецтвом управління людьми, добору і підготовки кадрів, регулювання стосунків серед підлеглих;
  •   здатність налагоджувати стосунки фірми з її клієнтами, керувати ресурсами, планувати і прогнозувати діяльність фірми;
  •   здатність до самооцінки власної діяльності, уміння робити правильні висновки і підвищувати кваліфікацію.

Інститут діагностики менеджменту (Гамбург, Німеччина) пропонує такий перелік вимог до менеджера:

  •   Розумові здібності: здатність давати оцінки, творче, комплексне, системне, аналітичне мислення.
  •   Ставлення до оточуючих: контактність, комунікабельність, сила переконання, наполегливість, співробітництво, здатність працювати у команді.

Особисті риси: інтереси, мотивація, прагнення до успіху, гнучкість, товариськість, надійність.

Ставлення до праці: сприймання навантаження, ініціатива під час прийняття рішень, здатність до планування, організованість.

У США (Інститут Геллапа) виділяють п'ять основних вимог:

  1.  знання справи;
    1.  здоровий глузд;
    2.  впевненість у власних силах;
    3.  високий загальний рівень розвитку;
    4.  здатність доводити розпочате до кінця.

Певний інтерес у зв' язку з цим викликає концепція обмежень. Ідея полягає у тому, що всі менеджери мають можливість розвивати і підвищувати ефективність своєї роботи. Але їх компетентність у різних напрямах дещо різна, певною мірою обмежена. Виявивши такі обмеження, можна зосередити увагу на тих факторах, які заважають повній реалізації всіх особистих можливостей менеджера.

11 потенційних обмежень в діяльності менеджера:

  1.  Невміння управляти собою. Кожний менеджер повинен навчитися управляти собою і ставитися до самого себе як до унікального ресурсу. Керівники, які не вміють цього робити (правильно "розряджатися", вирішувати конфлікти, уникати стресів, ефективно використовувати час, енергію і навички) не є ефективними.
  2.  Розмиті особистісні цінності. Менеджери щодня повинні приймати велику кількість рішень, які базуються на особистісних цінностях і принципах. Якщо особистісні цінності не зрозумілі для себе і оточуючих, то вони сприймуться у викривленому вигляді. В результаті ефективність прийняття і реалізації управлінських рішень знизиться.
  3.  Неясні власні цілі. Менеджер, не здатний визначити власні цілі, не може досягти успіху в управлінській діяльності.
  4.  Загальмований власний розвиток. Здатність до саморозвитку характеризується не тільки постійним навчанням, а й умінням використати отримані знання на практиці.
  5.  Невміння вирішувати проблеми (приймати рішення). Вирішення проблеми ніколи не було простою справою, але відповідні навички можуть бути значною мірою розвинуті.
  6.  Відсутність творчості у роботі. Нестандартний підхід до власної діяльності особливо необхідний сучасним менеджерам. Творча особистість підготовлена до роботи в умовах невизначеності. В свою чергу, менеджер, який має відносно низький творчий потенціал, рідко висуває нові ідеї, не здатний стимулювати творчість підлеглих, не бажає експериментувати.
  7.  Невміння впливати на людей. Ключову роль у питаннях впливу відіграє особистий фактор. Менеджери, які володіють впливом, мають переконливий зовнішній вигляд, поведінку, чітко висловлюють свої думки, впевнені у собі, дають чіткі вказівки, володіють невербальними формами впливу (жести, міміка тощо) мають істотні переваги при керуванні людьми. Менеджер, який не має взаєморозуміння з оточуючими, не вміє проявити себе, матиме низьку впливовість, не користуватиметься авторитетом у підлеглих і колег.
  8.  Нерозуміння специфіки управлінської праці. Менеджер досягає результату не власною працею, а через інших осіб - розуміння необхідності мотивації підлеглих зумовлює ефективність діяльності.
  9.  Низькі організаторські здібності (нездатність керувати). Йдеться про здатність менеджера "заряджати" енергією членів колективу, уміння оптимально організувати трудовий процес, розподілити обов' язки і забезпечити контроль і дисципліну виконання.
  10.  Невміння навчати. Кожний керівник повинен піклуватися про підвищення компетенції тих, ким він керує. Якщо менеджеру не вистачає здібностей і терпіння допомагати розвитку інших, управлінська діяльність гальмується.
  11.  Невміння формувати колектив. Якщо керівник не в змозі перетворити групу в кваліфікований і результативний колектив, формувати і розвивати його, забезпечувати гармонійне поєднання інтересів працівників, групи і організації - досягнення мети не буде забезпечене.

Управління належить до таких видів людської діяльності, які потребують специфічних людських властивостей, що роблять конкретну особу професійно придатною до управлінської діяльності.

Ці властивості не можна розглядати ізольовано, оскільки вони характеризують одну особу, хоча й з різних сторін. Тільки розглядаючи їх у взаємозв' язку, можна отримати уявлення про працівника, його придатність чи непридатність до управлінської діяльності. Саме комплексний підхід до визначення складу і змісту властивостей, які в сукупності здатні забезпечити якісне виконання менеджером своїх функціональних обов' язків, забезпечує модель сучасного менеджера.

Для того, щоб менеджер мав можливість ефективно керувати, виконувати функції центральної фігури управління, він повинен відповідати сучасній моделі. Перш за все слід виділити деякі загальні передумови, які визначають придатність людини до керівної посади, а вже потім формулювати вимоги до неї.

Найсуттєвішими загальними передумовами є мотиви, якими керується людина, яка прагне до управлінської діяльності, та її розумові здібності.

Різноманітні вимоги до менеджерів можуть бути зведені у дві групи:

  1.  Ділові якості, які поєднують у собі компетенцію та організаторські здібності.
  2.  Особистісні риси, які складаються з трьох підгруп: вольові властивості, морально-психологічні властивості, вимоги до здоров' я та способу життя.

Поєднання організаторських здібностей та вольових властивостей зумовлюють таку інтегровану характеристику, як підприємливість.

Вольові властивості та морально-психологічні риси в їх поєднанні зумовлюють феномен лідерства.

Загальні вимоги до менеджера містяться в законодавстві про працю, в системі державних стандартів та інших документах, а спеціальні вимоги викладені в кваліфікаційних довідниках, службових інструкціях та деяких інших нормативних актах. Але вони мають бути конкретизовані стосовно певної посади та умов, в яких доведеться працювати менеджеру.

Ці риси менеджера є єдністю природних особливостей людини і результатом засвоєння нею соціальних цінностей у процесі навчання і виховання.

Насьогодні спеціалістами закордонних оціночних центрів розроблено від 30 до 100 вимог до сучасних менеджерів - професійних керівників. Але в світі немає людини, яка б володіла усіма якостями, що сформульовані як вимоги до менеджера. У той же час тисячі менеджерів працюють успішно, забезпечуючи високу результативність організацій. Це пояснюється, по-перше, здібністю індивідів за певних обставин компенсувати відсутність або нерозвиненість одних рис іншими і, по-друге, постійним самовдосконаленням.

Формування окремих особистісних рис можливе у процесі навчання, виховання і самовиховання. При цьому головною є умова: у менеджера має бути бажання самовдосконалюватися, бо як тільки настає пауза у саморозвитку, відбувається руйнування уже сформованих управлінських умінь та навичок.

Фундаментальні зміни в суспільстві зумовили і зміни в управлінській діяльності - вона значно ускладнилася в сучасних умовах і не спрощуватиметься у майбутньому. Діяльність менеджера визначається комплексами стимулюючих та дестимулюючих тенденцій розвитку політичних, соціальних, економічних та психологічних факторів.

Стимулюють діяльність широке поле вибору і виявлення ініціативи, зростання конкуренції, можливість самовираження у творчій змістовній праці.

Дестимулюють - стрес, тиск і невизначеність як у суспільстві, так і в межах окремих організацій, ерозія традиційних цінностей, кількісне збільшення і якісне ускладнення проблем, які потрібно вирішувати в умовах обмеженості засобів для цього.

Найважливішою вимогою до менеджера є здатність постійно працювати над собою. Тільки у такому разі можлива успішна адаптація до змін у суспільстві. Менеджер, який припинив роботу над собою, не може успішно вирішувати сучасні проблеми.

3. Характеристика основних функцій, видів  менеджменту  та стилів управління

У посібнику "Менеджмент" охарактеризовано менеджмент з наукового погляду як "...вміння використовувати ті об'єктивні закони і закономірності, що виражають причинно-наслідкові зв'язки у сфері управлінської діяльності".

У цих визначеннях мету менеджменту не пов'язано з основною метою капіталістичного способу виробництва, основним економічним законом; не названо суб'єкти цього процесу (керівництво підприємств, компаній, в тому числі різні ланки менеджерів); зафіксовано окремі функції менеджменту, але не обґрунтовано їх системну сутність; витлумачено менеджмент як ланку між працею і капіталом, а не як функцію капіталу.

При визначенні менеджменту на мікрорівні слід пов'язувати його з характеристикою економічної сутності самого підприємства, з його діяльністю у різних сферах суспільного відтворення. Усунувши недоліки і врахувавши основні вимоги діалектичного методу дослідження, можна дати коротке визначення сутності менеджменту — цілеспрямований вплив власників підприємств (а також фірм і компаній) та менеджерів різних ланок на потреби та інтереси інших працівників для ефективної організації колективної праці в усіх сферах суспільного відтворення з метою привласнення максимального прибутку.

Сутність менеджменту повніше розкривається у виконуваних ним функціях. Вони постають як найважливіші елементи управління, а отже, певний вид діяльності окремих менеджерів або підрозділів управлінського апарату, в процесі якої забезпечується цілеспрямований та ефективний вплив на об'єкт управління і розв'язуються поставлені завдання, досягається основна мета. Уперше в науковій літературі такі функції менеджменту, як передбачення, планування, організація, контроль виокремив А. Файоль. Серед сучасних науковців існує велика розбіжність у визначенні загальної кількості функцій (від 4 до 15).

Здебільшого виділяють п'ять основних функцій менеджменту: планування, організація, координація, мотивація і контроль. Проте в цій класифікації не враховано завершальний елемент управлінської діяльності — економічну реалізацію власності капіталістів на засоби виробництва та інші речові елементи продуктивних сил (науку, інформацію та ін.), а отже, відсутня мета і системна характеристика функцій менеджменту. Через цю функцію втілюється передбачена менеджментом загалом і плануванням зокрема стратегічна мета розвитку та функціонування підприємств, фірм і компаній. Цій функції підпорядковані всі інші, в тому числі закладена у процесі планування стратегічна мета, конкретні цілі та завдання. Залежно від ступеня економічної реалізації власності (привласнення маси і норми прибутку) відбувається коригування або вдосконалення всіх інших функцій.

У свою чергу, управління як цілеспрямований активний процес утворюють такі відносно самостійні, логічно послідовні етапи: збирання, систематизація і передавання інформації; вироблення (обґрунтування) і прийняття рішення; перетворення рішення на різні форми команд (усна, письмова, наказ тощо) та забезпечення їх виконання; аналіз ефективності прийнятого рішення й можливе наступне його коригування. Результатом цих дій є взаємні переміщення елементів виробництва, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва загалом або його підсистем, узгодження економічних інтересів, зростання ефективності суспільного виробництва (або окремих його ланок) тощо.

Найважливішим етапом є обґрунтування та прийняття рішень, що передбачає цілеспрямований вольовий вплив менеджерів на різні аспекти соціально-економічної діяльності підприємств, передусім — на непередбачені ситуації, не зафіксовані у запланованій програмі. Розроблення таких рішень пов'язане з активним, творчим пошуком шляхів і засобів виходу з нестандартної ситуації, залученням до цього процесу всього колективу підприємства або його окремих підрозділів.

Аналіз ефективності прийнятих рішень та їх можливе подальше коригування передбачає оцінку результативності проміжних етапів господарської діяльності. Така оцінка особливо актуальна при зміні технології виробництва, переорієнтації на нові джерела сировини, нових постачальників комплектуючих та ін. У непередбачуваних ситуаціях виникає потреба у розробленні оперативних планів і завдань, прийнятті управлінських рішень та їх організації, що передбачає оперативне управління.

Основними видами управління (менеджменту) є організаційний, виробничий, кадровий, інвестиційний, інноваційний та ін.

Визначення основної мети, цілей і завдань діяльності підприємства чи організації повинно відповідати вимогам об'єктивних економічних законів (всезагальних, загальних, специфічних і стадійних та ін.), механізму їх дії, узгоджуватися з потребами та інтересами окремої людини, колективу і суспільства) Визначити мету, цілі і завдання можна як автократичним, так і демократичним способами. У першому разі — це рішення підприємця, власника або вищого менеджера, у другому — їх узгоджують на рівні окремих підрозділів, цехів через обговорення з працівниками. Сучасному рівню розвитку продуктивних сил, відносин економічної власності та інших елементів економічної системи відповідають демократичні методи визначення цілей і завдань. При цьому повніше враховуються інтереси і потреби окремих структурних ланок підприємств, мобілізуються сили та здібності співробітників, органічно поєднуються різні інтереси.

Функція планування передбачає втілення в системі взаємозв'язаних кількісно-якісних показників соціально-економічної діяльності підприємства основної мети та підпорядкованих їй цілей і завдань, тактики і стратегії кругообороту та обороту капіталу. Тактику цих процесів визначають у короткострокових планах, стратегію — у довгострокових програмах і прогнозах. Наступною складовою процесу планування є розроблення змісту та послідовності дій для досягнення тактичних і стратегічних цілей, яке полягає у поетапному плануванні виконання робіт, графіків виконання, розробці методів сітьового планування та управління (тобто побудова таблиць з визначенням тривалості виконання та послідовності операцій, оцінкою засобів досягнення економії ресурсів та ін.), складанні робочих календарів (планів роботи керівників різних підрозділів на певний проміжок часу).

Функція організації означає передусім процес створення підприємстві фірм, компаній (у такому разі ця функція передує функції планування) або їх реорганізації, а також впорядковану взаємодію окремих підрозділів на принципах господарського розрахунку для досягнення спільної стратегічної мети. З погляду методології економічного дослідження організації — це впорядкована взаємодія підсистем та елементів в межах цілісної економічної системи з оптимальним поєднанням централізації і децентралізації. Функція організації також означає проведення певного комплексу дій з реалізації управлінських рішень: доведення прийнятих рішень до виконавців (або перетворення рішень на різні види команд — письмові, усні накази), виділення необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.), стимулювання праці виконавців тощо.

Функція координації передбачає забезпечення спільних узгоджених дій трудового колективу підприємства, фірми, компанії загалом, в тому числі між колективами окремих підрозділи), органічне пов'язування цілей таких підрозділів зі спільною метою заради досягнення стратегічної мети.

Функція мотивації означає розроблення і впровадження системи взаємоузгоджених мотивів і стимулів, які спонукають працівників до високоефективної праці. Стимули розробляють і для менеджерів залежно від ефективності і значення їх праці для компанії, зокрема від індивідуальних та групових відмінностей у виконавчій діяльності: використовують грошові винагороди за досягнення поставлених цілей, спеціальні премії і винагороди як визнання досягнень певного менеджера, окремі способи розподілу прибутку, акції і опціони та ін.

Функція контролю охоплює контроль за результатами діяльності окремих працівників, бригад, цехів та інших виконавців, використання комплексу стимулів (матеріальних, моральних) для тих, хто якісно і своєчасно виконав завдання, і штрафів, стягнень щодо тих, хто їх не виконав.

Така узагальнююча характеристика функцій менеджменту притаманна будь-якій сфері діяльності і не може претендувати на комплексний аналіз соціально-економічної діяльності підприємств і організацій у межах цілісної економічної системи, окремих сфер суспільного відтворення.

Для системного розкриття основних функцій менеджменту слід розмежовувати їх або відносно кожної зі сфер суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), або стосовно основних елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, частково організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності та господарського механізму). Ці два підходи можуть взаємодоповнюватись.

Стосовно сфер суспільного відтворення можна виокремити такі функції менеджменту:

  •  щодо безпосереднього виробництва — організації і координації роботи кожної ланки і підрозділу підприємства з метою раціонального використання всіх ресурсів (матеріальних, людських, фінансових та ін.);
  •  щодо сфери обміну — організація вивчення ринку, формування попиту, оперативна поставка товарів на ринок та їх післяпродажне обслуговування тощо;
  •  щодо сфери розподілу — оптимальний розподіл валового доходу підприємства на фонд заробітної плати і чистий прибуток, а останнього після сплати податків — на резервний фонд та виплату дивідендів тощо;
  •  щодо сфери виробничого споживання — організація раціонального використання основних виробничих фондів.

Щодо окремих підсистем економічної системи менеджмент виконує такі функції:

  1.  стосовно продуктивних сил — ефективне використання засобів виробництва та своєчасна заміна зношених знарядь праці з урахуванням не тільки фізичного, а й морального зношування; організація, добір, підготовка та розстановка кадрів, створення найсприятливіших умов для реалізації їх фізичних, організаторських і творчих здібностей; організація дослідно-конструкторських розробок і постійне впровадження результатів НТР у виробництво; збирання, систематизація і передавання інформації; раціональне використання енергії (електричної, теплової, вітрової та ін.);
  2.  стосовно техніко-економічних відносин — вибір підприємств-поста-чальників комплектуючих виробів, сировини і матеріалів, торговельних організацій та ін., тобто організація раціональних відносин спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, оптимальних обсягів самого підприємства та ін.;
  3.  стосовно відносин економічної власності — встановлення раціональної величини інтенсивності праці, понадурочних робіт та плати за них, заробітної плати, розподілу прибутків та ін.;
  4.  стосовно господарського механізму на мікрорівні — своєчасне вирішення суперечностей, що виникають на підприємстві; залучення найманих працівників до участі в управлінні підприємством та розподілі прибутків, реалізація власності капіталістів-підприємців, організація господарського розрахунку у різних підрозділах підприємства та ін.; раціональної взаємодії людини з природою (недопущення забруднення довкілля тощо), розвиток матеріальних і духовних потреб працівників.

Якщо синтезувати всі наведені функції, можна системно визначити сутність менеджменту.

Менеджмент — цілеспрямований вплив власників I менеджерів на потреби та інтереси інших працівників для ефективної організації колективної праці у всіх сферах суспільного відтворення, вдосконалення, розвитку елементів економічної системи на мікрорівні, охорони довкілля з метою привласнення максимального прибутку.

У процесі управління органічно поєднуються такі суспільні закони:

  1.  техніко-економічні, що розкривають сутність технологічного способу виробництва, відображають відносини людини і природи, людини і техніки, а також відносини між різними елементами техніки та засобами виробництва. Цей тип законів також поділяють на закони, властиві розвиткові продуктивних сил, і закони, властиві техніко-економічним відносинам;
  2.  економічні, властиві розвиткові відносин економічної власності;
  3.  соціальні, які розкривають сутність відносин між основними класами, соціальними верствами і прошарками в процесі суспільного виробництва, в різних сферах суспільного відтворення;
  4.  правові, що конкретизуються в різних правових актах і нормах;
  5.  соціально-психологічні, які відображають біологічну й соціальну (в тому числі економічну) сторони сутності людини, її поведінки в колективі, суспільстві, а також міжособові, міжгрупові та інші відносини у процесі праці, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

4. глосаріЙ  основного понятійного апарату  з Менеджменту

А.

АВТОРИТЕТ – загальновизнане значення, вплив, поважність (особи, організації, колективу, теорії тощо).

АДМІНІСТРАЦІЯ – державні органи, які здійснюють виконавчо-розпорядчі функції, забезпечують реалізацію законів та інших рішень законодавчих органів у загальнодержавному масштабі або в масштабі окремої сфери державного управління; керівний орган установи, організації, підприємства тощо.

АДМІНІСТРУВАННЯ – організаційно-розпорядча діяльність ме-неджерів, керівників та органів управління. Це здійснення управлінських функцій, розподіл, узгодження та координація, тобто  аналог керівництва у дещо вужчому змісті.

АКТ – 1) вчинок, дія, окремий прояв якої-небудь діяльності. 2) Офіційний документ, який видається державним органом, посадовою особою в межах їхньої компетенції в установленій формі (закон, указ, постанова та ін.).

АКТИВ – 1) частина господарського балансу , що відображає на певну дату всі матеріальні цінності, кошти й боргові  вимоги, належні підприємству або установі. 2) Найбільш діяльна, ініціативна, передова частина якої-небудь організації, колективу.

АКЦІОНЕР – юридична чи фізична особа, яка купує акції фірми, тобто цінні папери, що дають право на отримання відповідної частини прибутку – дивіденду.

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО (АТ) – організація, статутний капітал якої сформовано за рахунок пайових внесків акціонерів шляхом придбання ними акцій цієї організації. АТ бувають відкритого та закритого типу. Відкритий тип передбачає продаж акцій усім бажаю-чим, а закритий – розповсюдження акцій обмеженому колу осіб (наприклад, лише власним працівникам).

АПАРАТ УПРАВЛІННЯ – сукупність управлінців, які в межах певної організаційної структури управління здійснюють управлінські функції, розробляють методи менеджменту, приймають управлінські рішення та на засадах влади і лідерства впливають на підлеглих працівників; є складовою управлінської системи організації.

АУДИТ – незалежна зовнішня перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства, установи та доведення наслідків перевірки до зацікавлених користувачів. Визначається як процес зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів. Аудитор повинен підтвердити або заперечити достовірність фінансової звітності, яка публікується.

Б.

БАНК – кредитно-фінансова установа, яка зосереджує кошти і капіталовкладення, здійснює на комерційних засадах фінансування, кредитування, інвестування та розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів; регулює грошовий обіг у країні, в тому числі випуск (емісію) нових грошей.

БІРЖА – форма оптового ринку, постійно функціонуюча еко-номічна структура, де здійснюються угоди щодо купівлі-продажу цінних паперів (фондова), товарів, що мають ознаки біржового (товарна) та валют (валютна).

БІРЖА ПРАЦІ – державна установа, яка регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Б. п. також реєструє безробітних, надає допомогу стосовно  працевлаштування.

БЮДЖЕТ – кошторис прибутків і видатків держави, підприємства, сім’ї або окремої особи за певний період.

1) З позиції виявлення майбутнього стану організації Б. є планом. 2) З позиції відображення діяльності підприємства чи його окремих підрозділів Б. є розписом надходжень та видатків, що повинні в ідеалі бути збалансованими. 3) З позиції реалізації контрольної функції менеджменту Б. є найважливішою складовою внутрішнього контролю, що характеризує формування та рівень цільового використання ресурсів організації. 4) З фінансової точки зору Б. є оперативним фінансовим планом, який відображає надходження та використання коштів для забезпечення функціонування організації.

БЮРОКРАТИЗМ – формальне виконання посадових обов’язків або ухилення від них апаратом управління, адміністрацією чи службовцями. Крайній прояв Б. – канцелярщина, зволікання, навмисне сповільнення справочинства.

БЮРОКРАТІЯ – влада чиновників; вузька привілейована, чиновницько-адміністративна каста в управлінському апараті, яка зосередила в своїх руках основні підойми влади.

В.

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ (ВВП) – макроекономічний показник, що виражає сукупну вартість кінцевого продукту, створеного протягом року всередині країни.

ВАЛОВИЙ ДОХІД – залишок прибутку, отриманого від підприємницької діяльності після відрахування всіх витрат на її здійснення

ВАЛОВИЙ ПРИБУТОК – уся сума прибутку підприємства до здійснення платежів та відрахувань.

 ВАЛЮТА – грошова одиниця, прийнята за основу грошової системи певної країни. Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, визначена в грошових одиницях інших країн.

ВИНАГОРОДА – те, що людина вважає цінним для себе та прагне отримати за затрачені зусилля та виконану роботу.

В. поділяються на: внутрішні – дає сам процес виконання роботи (відчуття досягнення бажаного результату, успіху, самоповаги, зміст і значимість виконаної роботи, компетенція, кваліфікованість, дружба та спілкування, взаємодопомога в колективі); та зовнішні – все те, що пропонується організацією за сумлінне та якісне виконання посадових обов’язків і досягнення бажаних результатів (заробітна плата, усі види доплат, пільг та преміальних, просування по службі, умови праці, символи службового статусу,  престижу та ін.).

ВИТОРГ – гроші, одержані від продажу чого-небудь, доход торгових (комерційних) фірм.

ВІДОМСТВО – установа, яка керує певною галуззю чи сферою діяльності та є складовою системи органів державного управління.

ВІДЧУЖЕННЯ – соціальний процес, що характеризується перетворенням діяльності людини і результатів її на самостійну силу, яка панує над нею і ворожа їй. В. пов’язане з процесами суспільного поділу праці, приватною власністю, гіпертрофією державної власності, бюрократизацію політичних і управлінських відносин і виражається у пануванні уречевленої праці над живою, у перетворенні особистості на об’єкт маніпуляцій та експлуатації з боку влади, у розриві між людиною і суспільством, у соціально-психологічних феноменах (почутті ізоляції, самотності та ін.).

ВЛАДА – реальна можливість здійснювати свою волю в суспільному житті, можливість здійснювати реальний вплив на розвиток ситуації чи на поведінку інших людей з якоюсь метою, контролювати їх, брати на себе відповідальність. У загальному розумінні це – здатність і можливість справляти визначальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою волі, насильства, авторитету, права (політична влада, система державних органів).

Існує В. законодавча – система органів держави, які мають право ухвалювати закони (парламент); В. виконавча – система органів державного управління (уряд, міністерства та ін.); В. судова – система судових органів держави, які здійснюють правосуддя. Ці три В., згідно з теорією „поділу властей”, існують незалежно одна від одної, є видами державної В. Державна В. здійснюється за допомогою професійного апарату на певній території, на яку поширюється державний суверенітет, має можливість звертатися до засобів організованого й законодавчо виправданого насильства. Державна В. – ядро політичної В., що являє собою реальну спроможність класу, соціальної групи, політичного інституту, індивіда проводити свою волю в громадському житті, спираючись на систему установ, організацій, законів, політичних відносин та ідей.

ВЛАСНІСТЬ – 1) система відносин між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання, що історично змінюються і характеризують привласнення засобів виробництва та предметів споживання. У відношеннях В. провідна роль належить В. на засоби виробництва, оскільки вона визначає умови об’єднання двох вирішальних факторів виробництва – засобів виробництва й робочої сили. 2) Майно, що належить будь-кому з правом розпоряджатися й користуватися на свій розсуд.

ВПЛИВ – сила влади, авторитету, дій одного працівника (керівника), яка вносить зміни в поведінку, стосунки, відчуття тощо іншого працівника (підлеглого).

Г.

ГАРАНТ – держава, установа чи особа, що дає у чомусь гарантію, зобов’язується виконати щось.

ГАРАНТІЯ – запорука, умова, що забезпечує виконання взятих зобов’язань. Міжнародні Г. – сукупність правових принципів і засобів, що забезпечують додержання норм міжнародного права й виконання міжнародних зобов’язань.

ГРАФІК – спосіб наочного зображення стану й процесу виробни-чо-господарської діяльності за допомогою умовних позначень (крапок, ліній, фігур тощо). План роботи з точними показниками норм  і часу її виконання.

ГРУПА (КОЛЕКТИВ) – дві й більше особи, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа здійснює вплив на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під їхнім впливом.

ГРУПА ФІНАНСОВА – група з декількох підприємств, які об’єднали  свої фінансові ресурси з єдиною метою та в спільних інтересах.

ГРУПОВЕ МИСЛЕННЯ – спосіб мислення людей, які надміру заангажовані внутрішньогруповими взаєминами, і прагнення яких до одностайності (спільної думки) бере гору над їхньою здатністю реалістично оцінювати альтернативні лінії поведінки.

ГУМАНІЗМ – 1) ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; 2)принцип світогляду, у тому числі й моралі, в основі якого лежать переконаність у необмеженості можливостей людини та її здатності до самовдосконалення, вимога свободи й захисту достоїнства особи, ідея про право людини на щастя й про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути кінцевою метою суспільства; 3) прогресивний рух епохи Відродження, спрямований на звільнення людини від ідейного застою феодалізму; сукупність поглядів на людину та її високе суспільне призначення.

Д

ДЕВАЛЬВАЦІЯ –  1) проваджене урядом в законодавчому порядку зменшення золотого вмісту грошової одиниці, а також зниження курсу паперових грошей відносно золота або іноземної валюти. 2) зниження вартості національної валюти, що здійснюється центральним банком за системи фіксованого валютного курсу

ДЕГРАДАЦІЯ – поступове погіршання, виродження, занепад, рух назад.

ДЕЛЕГУВАННЯ – передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

ДЕМОГРАФІЯ – наука, що вивчає населення – всі зміни його стану, розташування, види розселення та ін.

ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ – повернення державою націоналізованого майна попереднім власникам.

ДЕРЖАВА – основний апарат політичної влади в суспільстві. Виникла в результаті суспільного поділу праці, появи приватної власності і утворення класів.

Ознаками Д. є: 1) наявність особливої системи органів і установ (державний апарат), що здійснюють функції державної влади; 2) право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; 3) певна територія, на яку поширюється юрисдикція певної Д.

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ – кошторис доходів та видатків держави за певний період часу, складений із зазначенням джерел надходження  державних доходів та напрямів, каналів витрачання коштів.

ДЕФІЦИТ – ситуація, коли попит перевищує пропозицію; бюд-жетний дефіцит – перевищення витрат над доходною частиною.

ДИВІДЕНД – частина прибутку, яка підлягає розподілу серед акціонерів певного підприємства залежно від виду та кількості акцій; доход на вкладений капітал, що розподіляється за підсумками фінансово-господарської діяльності підприємства.

ДИЛЕР – юридична чи фізична особа, що займається купівлею-продажем; уповноважений підприємством торговий агент, що пред-ставляє інтереси організації або проводить збутову діяльність у певному регіоні та отримує за це наперед обумовлену винагороду.

ДИПЛОМАТІЯ – 1) офіційна діяльність держав і урядів, міністрів закордонних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях щодо здійснення завдань і цілей держави у сфері зовнішньої політики, захисту прав та інтересів держави та її громадян за кордоном; 2) мистецтво ведення переговорів з метою врегулювання міжнародних конфліктів.

ДОГОВІР – взаємне зобов’язання, письмове або усне про права та обов’язки між державами, установами та окремими особами. У цивільному праві – угода двох або більше осіб (громадян чи юридичних осіб), спрямована на встановлення, зміну або припинення громадянських прав і обов’язків. Цим терміном нерідко познaчaють і громадянські правовідносини, що виникають з угоди, і документ, в якому викладено зміст Д., укладеного в письмовій формі.

ДОКУМЕНТ – 1) матеріальний носій (папір, відео-, кіно-, фотоплівка, магнітна стрічка, перфокарта тощо), що зберігає й передає в часі й просторі інформацію (тексти, зображення, звуки); 2) діловий папір, що засвідчує, підтверджує будь-які факти, права на щось; у політичному житті, що відбиває задуми, орієнтації та ін. Види політичних (державних) Д.: закони, конституції, укази, декрети, програми, маніфести, декларації, заяви, акти, інформаційні повідомлення, комюніке, директиви, постанови, рішення, гасла, заклики, договори, домовленості, угоди, доповіді, звіти, накази, тези, плани тощо. Приймаються, обнародуються (або не розголошуються) главами держав, парламентами, політичними партіями, громадськими рухами, між-народними організаціями тощо.

ДОХІД – кошти, отримані від реалізації товару, надання послуг; ціна, що множиться на обсяг реалізації (кількість проданих одиниць товару).

Е.

ЕКОНОМІЧНИЙ ПЛАН – комплексна модель (характеристика) основних показників, параметрів майбутнього стану окремих сфер підприємств, а також шляхів, способів і ресурсів, необхідних для досягнення наміченого.

ЕКСПАНСІЯ – розширення, поширення сфери панування монополістичних об’єднань, груп держав або держави, здійснюване як економічними (наприклад, вивезення капіталу, кабальні позики), так і позаекономічними методами (збройне захоплення, дипломатичний тиск). Е. воєнна – захоплення збройним шляхом чужих територій з метою політичного та економічного закабалення інших народів, зміцнення свого воєнно-стратегічного положення.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ – поняття, що відбиває факт безплатного при-власнення чужої праці як економічну неминучість. За теорією К. Маркса, Е. полягає у привласненні додаткового продукту власниками виробництва. Додатковий продукт –  різниця між тим, що створює робітник, і тим, що він одержує для збереження здатності до праці за певного суспільно-економічного ладу. Е. може існувати в умовах не тільки приватної, а й інших форм власності (колективної, державної).

ЕМБАРГО – заборона державою (арешт) ввезення іншими краї-нами чи вивезення з неї золота, іноземної валюти або окремих видів товарів (наприклад, зброї); затримання майна (суден, предметів воєнного озброєння тощо), що належить іноземній державі. У воєнний час – форма економічної блокади, у мирний – засіб економічного й фінансового тиску. Статут ООН передбачає можливість застосовувати Е. як колективний репресивний захід щодо держав, чиї дії становлять загрозу міжнародній безпеці.

ЕМАНСИПАЦІЯ – звільнення від залежності, приниження, одер-жання самостійності і рівноправ’я (наприклад, Е. жінок).

ЕТИКА – 1) наука про мораль, її походження, розвиток і роль у суспільному та особистому житті людей; 2) норми поведінки, сукупність загальноприйнятих юридичних і моральних правил, вимог, які людина ставить перед собою або яких від неї вимагають.

Є.

ЄДИНОНАЧАЛЬНІСТЬ – метод управління , коли все керівництво зосереджене в руках однієї особи. За такої системи керівник є одноосібним головою організації, який має право ухвалювати від імені своєї організації юридично обов’язкові рішення; він несе особисту, персональну відповідальність за діяльність очолюваної ним організації.

Ж

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ТОВАРУ – це час, протягом якого новий товар проектується, впроваджується у виробництво, завойовує частку ринку, насичує ринок і, зрештою, повністю витісняється більш сучасним товаром, який повніше задовольняє запити покупців. Найбільш важливими показниками, що характеризують Ж. ц. т., є зміна обсягу продажу й прибутку, одержаного від його реалізації. Коливання в об-сязі продажу й прибутку обумовлені стадіями, які об’єктивно можна віднести до періоду існування товару.

З.

ЗАВДАННЯ – наперед визначений, запланований для виконання обсяг роботи; види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін.

ЗАКОН –  нормативний акт вищого органу державної влади, прийнятий у встановленому конституцією порядку. З. має вищу юридичну силу щодо актів інших державних органів і громадських організацій.

ЗАКОН ВАРТОСТІ – загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєво сталі зв’язки між суспільно необхідною працею (затраченою на виробництво товару) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА – гілка влади, якій належить виняткова прерогатива видавати закони, встановлювати закони, обов’язкові для виконання на певній території, в конкретній сфері діяльності; система органів держави, що мають і реалізують право на ухвалення законів. З. в. реалізує себе у функції законодавства – діяльності відповідних уповноважених органів держави з видання законів.

ЗАКОНОМІРНІСТЬ – об’єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв’язок між предметами або процесами, що випливає з їхньої внутрішньої природи, сутності; основне положення якої-небудь науки, закон, що відображає причинно-наслідковий зв’язок між явищами.

ЗАКОНОДАВСТВО – 1) сукупність чинних законів держави в цілому або в якійсь галузі права (цивільне З., сімейне З. та ін.). У федеративних державах разом з федеральним З. існує і З. окремих суб’єктів федерації: штатів, земель, кантонів тощо; 2) діяльність вищих органів державної влади стосовно видання законів (або скасування, зміни їх).

І.

ІДЕОЛОГІЯ – система поглядів та ідей (політичних, правових, етнічних, релігійних, естетичних, філософських), за допомогою яких відбувається усвідомлення й оцінка ставлення людей одне до одного, до зовнішньої природної й соціальної дійсності, конкретних їх виявів. І. – це форма соціального самоусвідомлення суб’єктами суспільного життя. У ній відбувається визначення цілей і способів соціальної діяльності щодо реалізації потреб та інтересів груп людей.

ІНВЕСТИЦІЯ – грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що їх вкладають у різні види діяльності у виробничій та невиробничій сферах; одне із джерел фінансування підприємства, збільшення обсягу функціонуючого капіталу.

ІНВЕСТОР – фізична чи юридична особа, що вкладає власні кошти у розвиток підприємства і прагне отримати прибуток на вкладений капітал у вигляді дивіденду.

ІНФЛЯЦІЯ – переповнення сфери обігу паперовими грішми вна-слідок надмірного (порівняно з потребами у справжніх грошах – золоті) випуску їх. І. може бути результатом скорочення товарної маси в обігу при тій самій кількості випущених грошей. Виражається в скороченні забезпечення останніх у відношенні до золота, супроводжується зростанням цін і падінням реальної заробітної плати. Впливає на підвищення ринкової ціни золота, вартість життя, введення „плаваючих” курсів валют, зростання цін.

ІНФОРМАЦІЯ – сукупність повідомлень, які відображають конкретний аспект явища, події виробничо-господарської діяльності.

К.

КАДАСТР – систематизоване зведення відомостей, що складається періодично або шляхом постійних спостережень за відповідним об’єктом. Розрізняють К. податковий (перепис населення для оподаткування), водний (відомості про води країни) та ін. Особливе значення має земельний К., без даних якого неможливе обґрунтоване земельне оподаткування та проведення земельних реформ.

 КАДРИ – основний склад працівників якої-небудь організації, підприємства.

КАПІТАЛ – 1) економічні ресурси, які знаходяться у розпоряд-женні власника фірми та їх використання ймовірно принесе прибуток у майбутньому; вартість активів компанії за відрахуванням боргових зобов’язань (чиста вартість активів компанії). Як правило, під капіталом розуміють власні кошти, що авансовані в бізнес. К. поділяється на власний, акціонерний, перманентний (постійний) та ін.

2) Сукупність економічних відносин, основу яких становлять стосунки власника засобів виробництва і найманих робітників. Сутнісною ознакою К. є додаткова вартість, що створюється працею найманих робітників понад вартість їхньої робочої сили. Іноді К. називають будь-яку велику грошову суму, що є основою будь-якої діяльності чи взагалі сукупність основних умов діяльності.

КАТАКЛІЗМ – руйнівний переворот, катастрофа.

КВОТА (частина, що належить кожному) – частина, норма. При пропорційній системі виборів виборча К. – кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата в певному виборчому окрузі.

КОАЛІЦІЯ – об’єднання, союз, угода держав, політичних партій, профспілкових та інших організацій для досягнення спільних політичних, воєнних, економічних та інших цілей. Наприклад, угода кількох політичних партій про створення уряду з представників цих партій (так званий коаліційний уряд).

КОНВЕРСІЯ – 1) переведення промисловості й інших галузей економіки з виробництва воєнної продукції на цивільну або, навпаки, з цивільної – на виробництво воєнної; 2) обмін валюти даної країни на іноземні валюти без обмежень за всіма видами міжнародних операцій; 3) заміна раніше випущених облігацій державної позики новими облігаціями з метою зміни її умов.

КОНВЕНЦІЯ – міжнародний договір, угода між державами з будь-якого спеціального питання, наприклад К. про бактеріологічну зброю, про охорону авторських прав.

КОНКУРЕНЦІЯ – 1) притаманна товарному виробництву, заснованому на приватній власності на засоби виробництва, боротьба між приватними виробниками за більш вигідні умови виробництва та збуту товарів; 2) суперництво на будь-якій основі між окремими особами, що зацікавлені в досягненні однієї й тієї ж мети, кожний для себе особисто. За умов К. – наявності на ринку великої кількості незалежних покупців та продавців є можливість для покупців і продавців вільно виходити на ринок і залишати його.

КОНЦЕПЦІЯ – система поглядів, сукупність ідей, що визнача-ють суть задуму; певний спосіб розуміння, трактування будь-яких явищ, основна точка зору, керівна ідея для висвітлення їх. Передумова для створення теорії, що вимагає наукового обґрунтування і підтвердження практикою.

КОНФЛІКТ – зіткнення протилежних  інтересів; серйозні розбіж-ності; гостра суперечка. Види К.: функціональні – тобто такі, що сприяють ефективній діяльності організацій, є позитивними за змістом, містять раціональне зерно та мають еволюційну направленість; дисфункціональні – паралізують нормальне функціонування організацій, обмежують перспективи розвитку, не сприяють максимально ефективному використанню власних та залучених ресурсів.

КОРПОРАЦІЯ – 1) договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегу-ванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; 2) об’єднання, товариство, союз на основі приватно-групових цехових інтересів; сукупність осіб, які об’єдналися для досягнення певних цілей; є юридичною особою .

КОРУПЦІЯ – підкупність, продажність громадських і політичних діячів, посадових осіб. Злочин, що полягає у прямому використанні посадовою особою прав, пов’язаних з її посадою, з метою особистого збагачення.

КРЕАТИВНІСТЬ – творча, новаторська діяльність.

КРИЗА в суспільному розвитку – різкий перелом, період заго-стрення суперечностей у процесі розвитку суспільства, коли стикаються сили, що протистоять одна одній. Соціологія виділяє різновиди К. – політична, економічна, загальнонаціональна, регіональна, міждержавна та ін.

Л.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ – 1) дозволення діяльності організації, узако-нення її; надання юридичної сили акту, дії; 2) засвідчення підписів, наявних на документах. У міжнародному праві – засвідчення консулом  підписів на документах, що виходять із закордонних установ.

ЛІДЕР – 1) особа чи група осіб, що йде першою в якому-небудь змаганні; 2) глава, керівник політичної партії, профспілки, громадського руху тощо.

ЛІДЕРСТВО – здатність за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації.

ЛОГІСТИКА – у підприємницькій діяльності – контроль за рухом матеріалів на підприємстві: від надходження сировини до постачання готового товару споживачеві.

М.

МАКРОЕКОНОМІКА – система взаємозв’язків різних галузей і сфер промисловості, сільського господарства; економічна наука, що вивчає взаємозв’язки й пропорції розвитку народного господарства в цілому та окремих його галузей.

МАКСИМАЛІЗМ – доведення вимог до крайності, до надмірності. М. може бути властивістю не тільки окремих особистостей, а й цілих соціальних верств, демографічних груп.

МАРКЕТИНГ – система організації господарської діяльності та управління нею, яка орієнтується на вимоги ринку, максимально мож-ливе задоволення потреб і запитів споживачів. У широкому аспекті під маркетингом розуміють також науку, систему знань про організацію виробництва й управління ним в умовах гострої конкуренції та  необхідності першочергового врахування вимог споживачів.

МЕНЕДЖЕР – керівник, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, словом, найманий професійний управлінець, член керівного складу фірми, підприємства, банку, який володіє виконавчою владою і не є власником компанії. Це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні ідеї господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

МЕНЕДЖМЕНТ – управління (прогнозування, планування, регулювання, контроль) виробництвом на базі застосування сучасних методів, форм, принципів і структур управління для досягнення поставленої мети (підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку та ін.). Тип раціонального управління в умовах ліберальної економіки. Його ознаки: опора на економічні механізми управління, врахування людського чинника, професійність, маркетинг, використання стратегічного аналізу, гнучкість організаційних форм, інноваційність.

 

МЕТОДОЛОГІЯ („шлях дослідження й пізнання”) – 1) сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів, що застосовуються в науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання; 2) стратегія наукового пошуку, що спирається на усвідомлення завдань, методів проведення його, програмних установок, ціннісних характеристик, нормативів і регуляторів предметної галузі, що вивчається.

МІКРОЕКОНОМІКА – 1) система виробничих підприємств і підприємств послуг, що безпосередньо задовольняють потреби населення в товарах і послугах; 2) розділ економіки, що займається дослідженням сукупності дій, переваг, уподобань та виборів, здійснених порівняно дрібними економічними одиницями; прийняття господарських рішень на рівні управління підприємством, фірмою чи окремим структурним підрозділом.

МОДЕЛЬ – 1) зразок якого-небудь нового виробу, взірцевий примірник чогось; 2) тип, марка конструкції; 3) зразок, що відтворює імітує будову й дію якого-небудь об’єкта, використовується для одержання нових знань про об’єкт.

МОДЕРНІЗАЦІЯ – оновлення, надання сучасного вигляду, переробка відповідно до сучасних вимог. М. не пов’язана з докорінними змінами її об’єкта. М. виробництва – зміна, удосконалення виробництва, що відповідає сучасним вимогам. В історичних творах М. – перенесення сучасних понять, термінології та ін. на окрему епоху, якій вони не властиві.

МОНОПОЛІЯ – 1) виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб або державі; взагалі, виключне право на будь-що (наприклад, М. держави на виробництво й продаж горілки); 2) об’єднання великих підприємців, що виникло на основі концентрації та централізації виробництва і дозволяє впливати у своїх інтересах на ринок. Безконтрольна М. у будь-якій соціальній сфері веде до застою.

МОРАТОРІЙ – призупинення якої-небудь діяльності, тимчасова відмова від чого-небудь, заборона; відстрочка виконання зобов’язань, встановлена спеціальними актами державної влади на певний строк або до закінчення певних надзвичайних подій (наприклад, війни, стихійні лиха); особливий вид М. – на ядерні вибухи.

МОТИВАЦІЯ – сукупність мотивів, доказів для обґрунтування чогось; процес спонукання, стимулювання себе чи інших (окремої людини чи груп людей) до цілеспрямованої поведінки або до виконання певних дій, що направлені на досягнення власної мети або цілей організації. М. можна визначити, як сили, що змушують людей поводитися певним чином.

Н.

НАДБАВКИ – додаткові виплати працівникам за високу професійну майстерність, високі досягнення в праці, вислугу років (військовим та працівникам правоохоронних органів); виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи; знання й використання в роботі іноземних мов; класність водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів); роботу в умовах режимних обмежень тощо.

НАЦІОНАЛІЗМ – 1) рух за збереження, розвиток національних традицій, культури, мови, літератури, мистецтва; 2) ідеологія, політика у питанні про відносини між націями, що ґрунтуються на визнанні пріоритету національного чинника в суспільному розвитку, на потребі підпорядкування всієї діяльності суспільства тільки загальнонаціональним інтересам.

НАЧАЛЬНИК – посадова особа, яка очолює що-небудь, керує, є завідувачем якогось підрозділу організації.

О.

ОБ’ЄКТИВНІСТЬ – 1) неупередженість; 2)  що належить до об’єкта, до об’єктивного, не залежить від суб’єкта, існує поза й незалежно від свідомості людини.

ОБЩИНА – 1) (у широкому розумінні) – найрізноманітніші спільності; міські комуни, сільські товариства, земляцтва, релігійні, професійні об’єднання та ін.); 2) об’єднання людей на підставі колективного володіння засобами виробництва й повного або часткового самоврядування, наприклад сімейна, родова та ін. Причиною розпаду О. стало соціально-класове розшарування всередині їх; 3) у деяких країнах (Болгарія) – низова адміністративно-територіальна одиниця.

ОПОЗИЦІЯ – 1) протидія, опір, протиставлення своїх поглядів, своєї політики іншим поглядам, іншій політиці; 2) партія чи група, що виступає всупереч думці більшості або пануючій думці, веде політику протидії (наприклад, парламентська О., внутрішня О.).

ОРГАНІЗАЦІЯ – 1) об’єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільних інтересів, мети, програми дій тощо. 2) Система, створена для досягнення комерційних або некомерційних цілей. О. поділяють на комерційні та некомерційні. Комерційні О. – це господарські товариства, виробничі кооперативи, державні та муніципальні унітарні організації. Некомерційні О. створюють у формі споживчих кооперативів, громадських і релігійних організацій (об’єднань, фондів та установ).

П.

ПАРЛАМЕНТАРИЗМ – система державної влади, при якій чітко поділені функції законодавчих і виконавчих органів, за при-вілейованого становищі парламенту.

ПАРТНЕРСТВО – об’єднання двох чи більше людей (сторін), що діють як співвласники на підставі договору (домовленості, кон-тракту), що не йде в розріз з чинним законодавством.

ПЕРСОНАЛ– особовий склад організації за професійними чи службовими прикметами.

ПЕТИЦІЯ – письмове, переважно колективне клопотання, що подається громадянами главі держави або вищим органам влади. У буденному житті термін П. вживається з іронічним відтінком для позначення багатослівного і пишномовного звертання до властей.

ПІДПРИЄМНИЦТВО – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної поведінки), якому притаманне новаторство, пошук ефективних способів викори-стання ресурсів, активність та прагнення до нових перспектив, можливостей, творче ставлення до ризику.

ПІДПРИЄМЕЦЬ – людина, що здійснює бізнес, розпочинає нове діло, реалізує певні нововведення, вкладає власні кошти в розвиток підприємства і зважується на ризик, долає протидію зовнішнього середовища, регулює процес створення нового, несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.

ПЛАНУВАННЯ – процес формування цілей, визначення пріо-ритетів, засобів і методів їх досягнення. План – результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

ПОКУПЦІ – споживачі, користувачі, посередницькі чи торгові організації, фізичні та юридичні особи, що придбають продукцію для власних потреб чи з метою будь-якого іншого використання.

ПОЗИЦІЯ – точка зору, ставлення до будь-якого питання, що визначає характер дій і поведінку. Вибір П. означає усвідомлений вибір, світоглядну й моральну орієнтацію особистості. Вибір П. як суб’єк-тивний акт так чи інакше зазнає впливу об’єктивного суспільного становища особистості.

ПОТРЕБА – це фізіологічне чи психологічне відчуття нестачі у чомусь або у комусь, переконання у тому, що чогось чи когось бракує. П. є мотивами до дій. П. поділяються на первинні та вторинні. Первинні мають фізіологічний характер і як правило вроджені, генетичні, закладені природою. Без їх реалізації людина не може існувати (їжа, сон, наявність притулку та ін.). Вони майже однакові, спільні для різних людей. Вторинні П. психологічного походження. Вони мають чітко виражений індивідуальний характер. В кожної людини свої, притаманні лише їй моральні якості, запити, індивідуальні властивості, що набуваються з досвідом (П. в спілкуванні, контакті, дружбі, повазі; прагнення та можливості їх реалізації).

ПРАВИЛО – принцип, яким керуються в житті, праці, поведінці

ПРИБУТОК – сума, яка складає різницю між доходом і витратами.

ПРИМУС – зумовлена кимось або чимось необхідність діяти певним способом незалежно або всупереч бажанню. У сфері суспільних відносин П. є формою П. політичного, у тому числі військового та економічного.

ПРОПОЗИЦІЯ – випуск продукції, робіт або послуг унаслідок намагання задовольнити попит, задоволення певної потреби, надання продукції з визначеними споживчими якостями; бажання та здатність продавця пропонувати товари для продажу на ринку.

ПРОДАВЦІ – організації, структурні підрозділи чи приватні осо-би, що виконують функції, які безпосередньо чи частково пов’язані зі збутом продукції.

Р.

РЕВІЗІЯ – 1) перевірка правильності й законності діяльності підприємства, установи, організації або службової особи. 2) Документальний контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, фірми та дотриманням чинного законодавства з фінансових питань, достовірності обліку та звітності, викриття недостач, розтрат і підробок, попередження фінансових зловживань.

РЕКЛАМА – популяризація товарів, послуг тощо з метою привернуть увагу покупців, споживачів, замовників. Поширення відомостей про кого- що-небудь для створення популярності.

РЕСУРСИ – природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані організаціями для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів.

РЕФОРМА – перетворення, зміна, нововведення, перебудова будь-якої сторони суспільного життя (порядків, інститутів, установ), що не руйнує основ існуючої соціально-політичної структури і суспільного ладу. В історичному плані Р. соціальна – протистоїть поняттю соціальної революції.

РИЗИК – небезпека виникнення непередбачуваних втрат у зв’яз-ку зі зміною умов функціонування та певними несприятливими обставинами.

РИНОК – система соціально-економічних відносин, що виникають у зв’язку з купівлею-продажем товарів і формують попит, пропозицію і ціни на них. Функціонування Р. підпорядковане двом основним законам: закону вартості й закону попиту та пропозиції, згідно з якими на рівень цін впливають затрати суспільно необхідної праці, а також платоспроможний попит на товар та рівень його виробництва. Розвинений Р. становлять: Р. товарів (споживчий), Р. засобів виробництва, Р. робочої сили, Р. цінних паперів.

РОЗЦІНКА – величина заробітної плати за одиницю виготовленої продукції.

С.

СИСТЕМА – сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, яка має на меті досягнення певних цілей та ґрунтується на принципах самоорганізації, синергії та розвитку.

СПОЖИВАЧ – фізична чи юридична особа, яка використовує, споживає продукцію (товари, роботи, послуги) виробничої діяльності як інших виробників, так і власні

Т.

ТАБУ – 1) яка-небудь заборона; 2) система заборон на певні дії (користування якимись предметами, вживання слів та ін.), порушення яких, за забобонними уявленнями, буде покаране надприродними силами. Т. регламентували найважливіші сторони життя людини. Забезпечували дотримання шлюбних норм. Пережитки Т. зберігаються в усіх релігіях.

ТЕХНОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ – процес реалізації конкретних функцій менеджменту (управління виробництвом, фінансами, збутом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо) шляхом застосування загальних функцій менеджменту (планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання).

ТОВАР – будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу; все те, що може задовольнити потребу і пропонується на ринку для продажу. Існує два види товару: а) споживчі товари – що призначаються до безпосереднього використання; б) товари виробничого призначення –придбаються з метою використання у виробництві іншої продукції чи послуг, для господарської діяльності чи для продажу іншим споживачам.

ТОТАЛІТАРИЗМ – система насильницького політичного панування, що характеризується повним підкоренням суспільства, його економічного, соціального, ідеологічного і навіть буденного життя владі пануючої еліти, організованої у цілісний воєнно-бюрокра-тичний апарат й очолюваної лідером. Для тоталітарних режимів характерні особливі ідеології, тобто комплекси ідей, що обґрунтовують право цих режимів на існування. У політичній сфері Т. відповідає монополізації влади. Відбувається зрощення правлячої партії з державним апаратом, забороняються всі інші політичні партії та громадські організації, не підпорядковані правлячій партії, применшується роль права, закону. Тоталітарні режими застосовують терор як засіб внутрішньої політики і мілітаризації суспільства.

У.

УНІТАРНИЙ – об’єднаний, єдиний, який становить собою одне ціле; спрямований на об’єднання, який об’єднує.

УПРАВЛІННЯ – цілеспрямована дія, що  погоджує спільну працю людей; цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин.

УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ – директивний акт цілеспрямованої дії на об’єкт управління. Створюється на аналізі достовірних даних, які характеризують конкретну управлінську ситуацію, визначає мету і містить програму її досягнення. Приймається повноважним керівником у рамках надання йому прав з урахуванням чинного законодавства. Класифікується за різними ознаками: часу управління (стратегічне, тактичне й оперативне), ступеню участі колективу, спеціалістів (індивідуальне і колективне), змісту управлінського процесу (соціальне, економічне, організаційне, технічне). Технологія прийняття У. р. містить такі основні етапи: підготовку рішення (вияв і аналіз управлінської ситуації), прийняття рішення (оцінку альтернативних рішень і вибір серед них єдиного), реалізацію рішення (організацію виконання).

УРЯД – вищий орган виконавчої влади (Рада Міністрів, Кабінет Міністрів). З організаційної точки зору У. є сукупністю органів центральної влади, які мають розпорядчі права, що поширюються на всю країну.

Ф.

ФАВОРИТИЗМ – висування, призначення на високі посади улюбленців, осіб, які користуються прихильністю правителя, впливової особи, дістають від неї різні привілеї і, в свою чергу, впливають на неї.

ФІРМА – будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, сервісу, побутового обслуговування, індустрії відпочинку, в наданні послуг або кваліфікованих порад, виконанні робіт чи будь-якій іншій сфері діяльності, яка прагне досягти ко-мерційних цілей та користується правами юридичної особи. Ф. класифікуються залежно від:

• виду та характеру діяльності;

• правового положення (юридичного статусу);

• форми організації;

• характеру власності;

• належності капіталу та контролю;

• сфери діяльності;

• інші ознаки (ринки, виробництво, технології, типи організації).

ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ – зміст управлінської діяльності, який дає змогу здійснювати управлінські дії. Загальні функції управління – нормування, планування, організація, координація, регулювання, мотивація, контроль, облік, аналіз – охоплюють цикл управління і пронизують усі конкретні функції, які виконують керівники, спеціалісти та інші співробітники. Зовнішні функції управління спрямовані на реалізацію зв’язків організації з суміжними та вищими органами. Внутрішні функції управління виникають усередині й між управлінськими підрозділами організації як одного, так і різних рівнів управління.

Х.

ХАРАКТЕР – це сукупність постійних психологічних властивостей, що визначають лінію поведінки, індивідуальні особливості конкретної людини, її реакцію на ситуацію, ділові якості, вимогливість до себе та інших тощо.

ХАРАКТЕРИСТИКА – систематизоване усне чи письмове викладення найважливіших розпізнавальних властивостей і якостей особистості чи колективу; звичайно передбачає викладення ставлення до праці та форм спілкування. Характеристика як службовий документ складається з короткого опису трудового шляху особи, її ділових, ідейно-політичних і моральних якостей, трудової та громадської активності.

Ц.

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ – керування чим-небудь з єдиного центру; зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ.

ЦЕНТРАЛІЗМ – система управління, основана на принципі підпорядкування місцевих установ (органів) вищим, при цьому всією системою керують з одного центру.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ – 1) рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий тією або іншою суспільно-економічною формацією, а також ступінь і характер розвитку культури певних епох і народів; сукупність виявів досягнутого ступеня суспільного розвитку; 3) ступінь суспільного розвитку, наступна за варварством (Л. Морган, Ф. Енгельс); 4) в деяких теоріях епоха деградації й занепаду на противагу цілісності, органічності культури.

ЦІЛЬ – певний конкретний визначений стан чи бажаний результат, якого прагне досягти організація, група людей чи окрема особа.

ЦІНА – грошовий еквівалент вартості; основний інструмент, що впливає на попит та пропозицію. Зокрема, попит знаходиться в оберненій залежності від цін: з підвищенням ціни продукції попит на неї, як правило, скорочується, і навпаки.

Ш.

ШТАБНИЙ ПЕРСОНАЛ В ОРГАНІЗАЦІЇ – спеціалісти, покликані підвищувати ефективність роботи менеджерів лінійних підрозділів. Водночас необхідно рахуватися з обмеженими можливостями штабних спеціалістів, що не дозволяє їм брати на себе функції прийняття рішень. Існує небезпека того, що вони можуть мати значний вплив і захочуть взяти на себе відповідальність за прийняття рішень, що є прерогативою лінійних керівників.

Ю.

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – дотримання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, положень тощо, які визначають межі, норми, засади функціонування організацій.

ЮРИДИЧНА ОСОБА – організація, підприємство, установа, окрема людина, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових прав і виконувати обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді, арбітражі або в третейську суді; має закінчений бухгалтерський баланс, розрахунковий рахунок у банку, власну печатку, пройшла державну реєстрацію і має свій код у державному реєстрі. Юридичні особи приватного права – це об’єднання осіб і об’єднання капіталів, зареєстровані як фірми, незалежно від характеру діяльності, характеру власності, належності капіталу та контролю. Юридичні особи публічного права – державні органи, установи та організації, торгові та промислові палати, спілки підприємців, що підприємницькою діяльністю не займаються.

Я.

ЯРМАРКИ ВАКАНСІЙ ПРАЦІВНИКІВ І НАВЧАЛЬНИХ МІСЦЬ – заходи, які організовує державна служба зайнятості разом з роботодавцями, навчальними центрами й недержавними біржами праці (молодіжною, біржею праці для військовослужбовців). Такі ярмарки здійснюються у різних формах: загальноміські (один раз на квартал), районні (на базі великих організацій міста), ярмарки-презентації спеціалістів. Відвідувачі таких ярмарків мають можливість без посередників зустрітися з представниками кадрових служб та адміністрацією організацій і підібрати собі прийнятну роботу чи місце навчання як шляхом безпосереднього контакту з роботодавцями й представниками навчальних закладів, так і через комп’ютерні банки вакансій працівників і навчальних місць. До послуг відвідувачів – кваліфіковані юристи, консультанти з питань профорієнтації, профвідбору, працевлаштування. Ефективність ярмарок вакансій досить висока: значна частина відвідувачів знаходять потрібну роботу, а роботодавці – робочу силу.

ЯРМАРОК ВАКАНСІЙ – збори представників різних організацій, що періодично влаштовуються з метою отримання чи пропонування інформації про вакансії, які є або можуть з’явитися, а також умови укладення контрактів для робітників і службовців, окреслення соціальних пільг та гарантій, які надаються працівникам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основи менеджменту: термінологічний словник / уклад. А.П.Філіна., Клочко В.П. – К.: ДАКККіМ, 2009. – 148  с.

Іванов Ю.Б. Конкурентні переваги підприємства:  оцінка, формування та розвиток: монографія / Ю.Б. Іванов, П.А. Орлов, О. Ю. Іванова. – Х. : ІНЖЕК, 2008. – 352 с. 

Кузнєцов Б.Л. Синергетичний бенчмаркінг / Б.Л.Кузнецов, М. М.Шарамко. - Набережні Човни: узд-під Кампо, 2006. - 178 с.

Островська В.М. Конкурентно-інтеграційний бенчмаркінг як інструмент ефективної взаємодії російських підприємств роздрібної торгівлі в період кризи: монографія / В.М. Островська. - М.: КноРус, 2009. - 368с.

Горностаєва Ж.В. Бенчмаркінг в сфері послуг: монографія Ж. В. Горностаєва [та ін.]; ГОУ ВПО «Південно-Рос. держ. ун-т економіки і сервісу ». - Шахти: ГОУ ВПО «ЮРГУЕС», 2009. - 297 с. 

Іванов І.М. Конкурентний аналіз. Бенчмаркінг / І.М. Іванов, Д. Ю. Фукова // Економічний аналіз: теорія і практика. - 2009. - №22. - С. 53-55.

 Протасов Д.В. Теорія і практика застосування технології бенчмаркінгу для поліпшення якості діяльності організації: монографія / Д.В. Протасов. - Тамбов: Вид-во Тамбо. держ. 2010 - 276 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5893. Военно-промышленный комплекс России 172.5 KB
  В начале 20 века в Европе начинается век техники и изобретений. Но мир уже разделен на военно-политические блоки. С одной стороны это Германия и Австро-Венгрия, с другой-Франция и Россия. В 20 веке хорошим тоном стало в мирное время демонстрировать...
5894. Сбережения и инвестирование и их значение в экономике 116.5 KB
  Данная работа посвящена функциям сбережений и инвестиций в рыночной экономике. Самое общее определение указанных понятий можно выполнить следующим образом: Сбережения - денежные средства, оставшиеся после уплаты всех налогов и расходов...
5895. Дуговая сварка 52 KB
  Открытие дуговой сварки. Замечательный русский изобретатель Н.Г. Славянов был по образованию инженером, металлургом. Последняя четверть прошлого века явилась периодом становления электротехники-науки о процессах, связанных с практическим ...
5896. Вопрос морали в современной философии 116.5 KB
  Введение. Термин мораль - и по содержанию и по истории возникновения - латинский аналог термина этика. В латинском языке есть слово mos (множественное число - mores), соответствующее древнегреческому этосу и обозначающее нрав...
5897. Нивелирование трассы 85 KB
  Цель работы Задача нивелирования состоит в том, чтобы получить отметки пикетов и плюсовых точек для построения профиля земли. Исходные данные В исходные данные входит индивидуальное задание с приложением выписки из журнала нивелирования ...
5898. Английский писатель Алан Александр Милн 56.5 KB
  Вступление. Английский писатель А. А. Милн вошел в историю дошкольной детской литературы как автор сказки о плюшевом медведе Винни Пухе и ряда стихотворений. Милном были написаны и другие произведения для детей, но наибольший успех выпал на названну...
5899. Военная доктрина 79 KB
  Военная доктрина Российской Федерации, основные положения которой опубликованы в печати, является важным этапом в развитии концепции нашей национальной безопасности. Впервые в российской истории военная доктрина исходит из идеи обеспечения безопасно...
5900. Теория равноценной цены 84 KB
  Введение Альфред Маршалл (1842-1924) - одна из наиболее выдающихся фигур в истории экономической мысли. Маршалл получил математическое образование в Кембридже. Его математическая подготовка превосходила уровень всех его современников-маржиналис...
5901. Искусство воспитания. Внеклассное мероприятие 30.94 KB
  Искусство воспитания Цель занятия: выявить знания студентов по педагогике увидеть тезаурус (общее развитие) студентов, готовых к практике воспитать гуманистические, коллективистские качества студентов. Форма проведения: соревнова...