97080

Протестантизм та політична історія Західної Європи в Нові часи

Курсовая

Религиоведение и мифология

Протестантизм – тому, що в низці найбільш розвинутих країн Європи, а також Сполучених Штатах Америка ця гілка християнства є домінуючою у суспільстві. Виходячи з цього, у мене виник інтерес дослідити причини такого факту. Протестантизм зароджувався разом із капіталістичними відносинами, тому дуже важливо буде торкнутися як релігійного питання, так і економічного.

Украинкский

2015-10-13

142.5 KB

3 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT2

ЗМІСТ

ВСТУП 3

Про автора та його працю 5

РОЗДІЛ I. КАПІТАЛІЗМ: ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ 8

РОЗДІЛ II. ПРОТЕСТАНТИЗМ: ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ 10

РОЗДІЛ III. ВІРОСПОВІДАННЯ І СОЦІАЛЬНЕ РОЗШАРУВАННЯ 12

РОЗДІЛ IV. «ДУХ» КАПІТАЛІЗМУ 17

РОЗДІЛ V.  КОНЦЕПЦІЯ ПОКЛИКАННЯ У ЛЮТЕРА 20

РОЗДІЛ VI. РЕЛІГІЙНІ ЗАСАДИ СВІТСЬКОГО АСКЕТИЗМУ 22

РОЗДІЛ VII. АСКЕЗА І КАПІТАЛІСТИЧНИЙ ДУХ 25

ВИСНОВКИ 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 31


ВСТУП

 

Темою своєї курсової роботи я обрав «Протестантизм та політична історія Західної Європи в Нові часи». Протестантизм – тому, що в низці найбільш розвинутих країн Європи, а також Сполучених Штатах Америка ця гілка християнства є домінуючою у суспільстві. Виходячи з цього, у мене виник інтерес дослідити причини такого факту. Протестантизм зароджувався разом із капіталістичними відносинами, тому дуже важливо буде торкнутися як релігійного питання, так і економічного.

Можу стверджувати, що моє дослідження є актуальним, оскільки українці, проживши 70 років поза цивілізацією, опинились в такій ситуації, коли питання  сприйняття релігій – дуже неоднозначне. Відомо, що задля того, аби вижити, православна церква йшла на великі поступки радянській владі. Католики і протестанти ніяких прав не мали, тому вони ставали малочисельними, хоча колись, в деяких регіонах України, кількісно навіть переважали православних. Тому у свідомості наших співвітчизників сформувались хибні ідеї, ніби православ’я – єдина правильна конфесія християнства, а всі інші – секти. Ґрунтуючись на тому, що українське суспільство прагне долучитись до європейської родини, я вирішив, що українцям слід знати, яке християнство сповідує населення «Старого світу», а також дізнатись, як релігія, а зокрема, протестанти, впливали на політичне та економічне життя континенту.

Метою моєї роботи було дослідити протестантизм та його вплив на економічний розвиток Західної Європи у XVI-XIX ст. Оскільки після Великих географічних відкриттів на нашому континенті почались активно розвиватись ринкові відносини, слід детально дослідити економічний аспект поставленої мною мети. А як впливав капіталізм на політичне життя добре ілюструє історії Іспанії та Нідерландів – іспанські монархи чинили опір інноваціям в економічній сфері, що призвело до поступового занепаду колоніального гіганту, у той час як голландці швидко побудували новостворену державу на підґрунті капіталізму і перетворились на дуже потужного гравця у політико-економічному світі.

На мою думку, найбільш точно дослідив питання впливу протестантизму на розвиток капіталістичних відносин німецький соціолог, економіст і правознавець Макс Вебер у своїй роботі «Протестантська етика і дух капіталізму». У подальшому я буду спиратись саме на цю працю. Макс Вебер належить до числа найбільш впливових соціологів XX ст. Він був новатором у галузі соціологічної та політологічної теорії, зокрема у вивченні взаємозв’язків між культурно-релігійними надбаннями історично сформованих суспільств та їх економічними системами. Спираючись на аналіз величезного фактичного матеріалу, німецький вчений показав, що духовні запити людей можуть виступати не менш важливим чинником історичного прогресу, аніж їх матеріальні інтереси. У творі «Протестантська етика та дух капіталізму» Вебер проаналізував вплив протестантизму на формування ринкових відносин у Західній Європі. Він розглянув питання зв’язку між віросповіданням та соціальним розшаруванням, дослідив психологічні і культурні фактори, що сприяли утвердженню капіталізму. Значну увагу автор приділив вивченню професійної етики протестантизму, зокрема лютерівської  концепції професії-покликання як фактору, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського та політичного життя Заходу.

 Моє дослідження матиме подібну структуру, як і праця М. Вебера. Але я ще додам два розділи, що будуть присвячені вивченню сутності капіталізму та протестантизму. Інші п’ять розділів ідентичні до веберівської «Протестантської етики».

Про автора та його працю

М. Вебер народився 1864 р. в місті Ерфурт. Його батько обіймав різні посади у місцевому самоуправлінні, а згодом обирався депутатом до німецького рейхстагу. Мати майбутнього соціолога походила з заможної родини, була вихована у кальвіністському дусі та отримала ґрунтовну класичну освіті. Отож, із самого раннього дитинства юний Вебер отримав можливість під впливом різних наукових дискусій, які мали місце в нього в домі, формувати свій власний погляд на речі, на хід світової історії, на реалії тогочасного життя Німеччини і світу. Вступаючи до Гайдельберзького університету, Вебер основним своїм фахом обирає право, однак поряд з юридичними дисциплінами інтенсивно вивчає економіку та філософію. Після закінчення університету, німець працює в судових установах, а також долучається до християнсько-євангелічного руху, який очолював відомий протестантський та політичний діяч Німеччини Фрідріх Науман. На початку 90-х років XIX ст. Вебер бере участь в емпіричному дослідженні найманих сільськогосподарських робітників Східної Пруссії. Тоді він робить перші висновки про роль релігійного виховання у виробленні ставлення до праці і формуванні типових ціннісних орієнтацій певних груп селянства. У 1904 р., після п’ятирічної творчої паузи, науковець публікує працю «Протестантська етика і дух капіталізму». Того ж року соціолога запрошують до Гарвардського університету. Високо оцінюючи здобутки американської цивілізації, вчений разом з тим зауважив,що в американському суспільстві прагнення до наживи позбавлене релігійно-етичного змісту і, часом, набуває характеру спортивної пристрасті.

Поштовхом до написання «Протестантської етики» для Вебера стали статистичні дані (що були опрацьовані його учнем М. Оффенбахером), які свідчили про перевагу протестантів серед баденських фінансистів, підприємців та кваліфікованих робітників. Також, у дослідженні прослідковувалась кількісна більшість осіб протестантського віросповідання, хто отримав вищу і середню технічну освіту, ніж число католиків та представників інших конфесій. Вчений надав цим фактам принципового значення. Він висунув кілька гіпотез щодо причин, які спонукають протестантів надавати більшого, порівняно з католиками, значення таким фактам, як рівень своєї професійної кваліфікації, рівень заробітку і соціальний статус в цілому. Найбільш переконливим йому видалось припущення щодо існування певної внутрішньої спорідненості між догматичними засадами протестантизму та «духом» капіталізму. «Духом» капіталізму соціолог називає певний менталітет, коли люди цілеспрямовано прагнуть до збагачення в рамках своєї професійної діяльності, водночас свідомо обмежуючи себе у витратах на споживання і надаючи своєму способові життя певних аскетичних рис. Вебер пише, що люди з таким «духом» здатні легко пристосуватись до суворих вимог економічної системи капіталізму. Такий спосіб життя, виявляється, властивий прибічникам протестантизму. Але Вебер не перецінює роль релігії у формуванні капіталізму – це лише один із головних факторів у розвитку даної економічної системи.

«Протестантська етика» М. Вебера має таку структуру: 2 розділи, які складаються з 3-х і 2-х підрозділів відповідно. Розділ I – «Постановка проблеми» висвітлює соціологічні дослідження Макса Вебера у Європі, присвячені питанню віросповідання та соціального розшарування. У цьому підрозділі він демонструє читачеві, що протестантизм наклав неабиякий відбиток на розвиток ринкових відносин. Далі німецький філософ досліджує питання «духу» капіталізму, де звертається до робіт Бенджаміна Франкліна і відзначає основні «правила життя» капіталістів. Після цього М. Вебер торкається релігійного аспекту дослідження – він вивчає концепція «покликання» Мартіна Лютера. Для протестантів важливе професійне покликання, це є основою, Господнім повелінням у їх житті. Розділ II – «Професійна етика аскетичного протестантизм» починається з висвітлювання аскези протестантів. М. Вебер відзначає, що працювати на благо суспільству у своїй професії, раціонально використовувати зароблені ресурси, а не витрачати їх на мирські задоволення – головне завдання кожної протестантської конфесії. Після опрацювання аскетизму, автор підсумовує всі результати дослідження, де зіставляє «дух» капіталізм, ідею «покликання» та аскетизм протестантів і приходить до висновку, що протестантизм зробив вагомий внесок у розвиток капіталізму у західній Європі. Тому теза про «кількісну перевагу протестантів серед власників капіталу», з якої починається праця М. Вебера, виглядає підтвердженою.

РОЗДІЛ I. КАПІТАЛІЗМ: ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ

Капіталізм (від лат. capitalis – головний) – суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).

В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохоплюючим принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність.

Капіталізм, окремі елементи якого існували в деяких містах Італії й Голландії у XIV-XV ст., виник в епоху розкладу економічних засад феодалізму (поч. XVI ст.). У період так званого первісного накопичення капіталу розпочинається відокремлення безпосередніх виробників від засобів і результатів виробництва, як сталося в Англії під час захоплення феодалами общинних земель для розведення овець. Робоча сила селян ставала товаром, що спричинило трансформацію засобів виробництва в капітал і перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного, до утвердження товарно-грошових відносин. Таким змінам сприяли великі географічні відкриття, внаслідок чого формувався світовий ринок, розширювався внутрішній, зростав попит на сировину, промислові вироби тощо.

Сутність капіталізму в економічному примусі до праці – кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. Чистого ідеального капіталістичного суспільства ніколи не існувало – держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. В сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.

Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту – власнику засобів виробництва. Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.

Знайти перші ознаки капіталістичних відносин можна ще в XI столітті, коли в Європі почали активно виростати міста. Панівним середньовічним способом виробництва було натуральне господарство – система господарювання, за якої кожне помістя виробляло майже всі необхідні для свого існування продукти. Виникнення міст означало утвердження нового поділу праці, а також статус вільних людей для їхніх мешканців.

З розпадом феодального ладу, торгівля зросла не тільки між містами та селами, але й між державами. Погляди людей почали змінюватися особливо після винайдення друкарського верстату. Вплив середньовічної католицької церкви почав слабшати. Власне він був основною перепоною на дорозі розвитку економічного ладу. Однак цікаво, що саме наприкінці середньовіччя серед католицької форми християнства вже розросталися групи капіталістичної торгівлі, виробництва та банківської справи.

Капіталізм мав перевагу над феодалізмом, зокрема, тим, що дав більшої свободи робітничому класу. Однак в капіталізмі теж була велика несправедливість. Прірва між багатими та бідними розширювалась. З одного боку капіталізм здійснював експлуатацію робітників призвів до класової боротьби, з другого — утворив велике суспільство споживачів у деяких країнах із високим матеріальним достатком.

РОЗДІЛ II. ПРОТЕСТАНТИЗМ: ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ

 Протестантизм (від лат. protestans – той, що публічно доводить) – один із головних, поряд із православ'ям і католицизмом, напрямків християнства. Протестантизм охоплює безліч самостійних сповідань і церков  – деномінацій.

Історія протестантизму по-справжньому починається з виступу німецького релігійного діяча Мартіна Лютера проти індульгенцій. Він першим розірвав стосунки з католицькою церквою, сформулював і відстояв основні положення протестантської церкви. Лютер виступив проти претензій католицького духівництва на контроль віри і совісті на правах посередника між людьми й Богом. Ці положення виходять із того, що можливим є безпосередній зв'язок людини з Богом.

Суть протестантизму полягає в тому, що людина може врятувати свою душу тільки вірою, яка дарується Богом, без посередництва церкви. Один з основних догматів протестантизму полягає в тому, що спасіння людини відбувається лише через її особисту віру в спокутну жертву Ісуса Христа. Лютеранська реформація проголосила вчення про загальну рівність усіх віруючих перед Богом. Віруючі відкидають авторитет папських декретів і послань, не підкоряються самому Папі. Протестанти відкидають ченців, прелатів, хресне знамення, священні шати, ікони, вимагають скасування відособленого стану священиків, не визнають культу Богородиці, чистилища, богослужіння складається з проповідей, спільних молитов і співу псалмів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнане Священне писання, яке кожен віруючий міг трактувати за власним розумінням.

31 жовтня 1517 року у м. Вітенберг Мартін Лютер прибив до дверей одного з храмів славнозвісні «95 тез», що засуджували існування індульгенцій. Цей день вважається початком Реформації.

У першій половині XVI ст. реформаційний рух почав швидко поширюватися за межами Німеччини, він відразу ж був підхоплений у Швейцарії, і дав поштовх до розвитку нових різновидів реформаційного руху – цвінгліанства і кальвінізму. Цвінгліанство більш рішуче порвало з обрядами католицизму: причащання почало розглядатися як простий обряд, чинений у пам'ять про смерть Ісуса Христа, де хліб і вино є лише символами його тіла її крові. На відміну від лютеранської церкви, в організації цвінгліанської був уведений республіканський принцип: кожна громада самостійна й обирає собі священика сама. Кальвінізм одержав більше поширення через висунуту ним нову й сміливу течію. Організатором її став Жан Кальвін, що у своєму вченні спирався не на Євангеліє, а на Старий Завіт. Одним із головних догматів кальвінізму є вчення про «приречення»: усі люди, згідно з божественною волею, поділяються на обраних і засуджених; ні вірою, ні «добрими справами» людина не може нічого змінити у своїй долі: обрані призначені до порятунку, їм приготований рай, відкинуті – до вічних мук, тому йдуть до пекла. Вчення про приреченість ґрунтується на положенні, що Ісуса Христа теж Бог призначив страждати за наші гріхи. 

Послідовники протестантських церков кальвіністської орієнтації (кальвіністи, або реформатори) мали широкий вплив у Шотландії, Нідерландах, на півночі Німеччини, у Франції, в Англії.
Прихильників кальвінізму, англійську буржуазію, називали пуританами. На відміну від кальвіністів, пуритани заохочують до проведення служб і проповідництва всіх мирян. Проповідують принцип мирського й релігійного колективізму, тому одержувачем благодаті вважають усю громаду, при цьому кожна громада повинна бути абсолютно вільною у виборі віросповідання.

На сьогодні, наймасовішою протестантською конфесією у світі є баптизм, який теж виник на основі кальвінізму.

РОЗДІЛ III. ВІРОСПОВІДАННЯ І СОЦІАЛЬНЕ РОЗШАРУВАННЯ

Наприкінці XIX ст. серед католиків часто обговорювалось питання: чому підприємці і власники капіталу частіше за все протестанти, а не, власне, католики? Як відзначає Вебер, «віросповідна приналежність виступає не причиною, а наслідком економічних явищ» [1, c. 38]. Адже в XVI ст. більшість економічно розвинутих німецьких міст прийняли протестантизм. Пояснюючи це, Вебер швидко переходить на критику наслідків Реформації, чого я хотів би торкнутись пізніше. А стосовно причин прийняття німцями протестантизму, то тут слід відзначити наступне: за часів Середньовіччя католицька церква зайняла панівне становище у Європі, у тому числі й політично роздробленій Німеччині. Церква мала чи не вирішальний вплив на політичне життя Європи тому що:

  1.  Папа Римський виступав як великий землевласник. Землю отримував Папа в дар від звичайних мирян, феодалів та королів у дар. Наприкінці XVI ст. церква стала найбільшим землевласником християнського світу. Маючи в своєму розпорядженні землю, села, міста та залежне населення, Папа вершив таку ж політичну діяльність як і будь-який інший монарх Європи.
  2.  Папа міг позбавляти влади короля, звільняючи християн певної країни від присягання на вірність правителю і, таким чином, санкціонувати непокору світській владі з боку населення. Більше того, королі мали цілувати ноги Папи, що говорить, як мінімум, про його психологічну зверхність. Ці та інші повноваження Папи були закріплені в так званому «Диктаті Папи» 1075 р. (автор – Папа Римський Григорій VII).
  3.  Церква виступала як правотворча та просвітницька інституція. Деякі дослідники переконані, що в ті часи церква була засобом масової інформації. Проте хотілося б відзначити, що свої перші школи (єзуїтські) католики почали відкривати на противагу протестантським «недільним школам».

Враховуючи такі особливості політичного життя Європи початку епохи Нового часу, не важко зрозуміти, що ж спонукало німців до «церковної революції». Виходячи з соціальної стратифікації тогочасної Німеччини, я виділив такі причини Реформації:

Князі – прагнули звільнитись від втручання церкви в їхні справи;

Лицарі – прагнули отримати землі та багатства церкви;

Буржуазія – прагнули «дешевої» церкви, а також звільнення від поборів монастирів, на базі яких формувалися більшість європейських міст;

Селяни та інші малозабезпечені верстви населення – прагнули зменшення церковних землеволодінь, церковної десятини та інших платежів.

Слід зазначити, що провідну роль у «церковній революції» відіграли буржуа, котрі лише починали формуватись в окремий соціальний клас із появою ринкових відносин.

Повертаючись до критики Вебером наслідків Реформації, хочу відзначити наступне: у його ідеях відчувається певне упереджене ставлення до протестантів з релігійної точки зору. Зокрема, він відзначає: «Реформація не стільки усунула панування церкви у повсякденному житті, скільки замінила одну його форму на іншу; причому це була заміна панування зовсім необтяжливого, здебільшого майже формального, неймовірно жорстокою регламентацією поведінки, яка глибоко проникала в усі сфери приватного і громадського життя» [1, c. 39]. Як приклад М. Вебер наводить кальвіністську тиранію у Женеві, а також не менш жахливу систему в Англії. Проте я хотів би відзначити, що подібний режим у Женеві був лише декілька років, коли Жан Кальвін мав важелі впливу на політичне життя міста. Та слід пам’ятати, що самого Кальвіна за такі порядки містяни вигнали наприкінці 30-х років XVI ст. Тобто Вебер не враховує, що «жорстока регламентація поведінки» була відносно короткий проміжок часу. Більше того, протестантизм відхиляє «намісництво Бога на Землі» (в обличчі Папи Римського). Це говорить про те, що судити про весь кальвінізм через помилки його засновника не можна, оскільки це не є ідеї одного Жана Кальвіна і не він один визначає всі догмати цієї релігійної течії.

М. Вебер починає власне дослідження з дітей та їх середньої освіти. Виходячи зі статистики, яку він наводить, можна дійти висновку, що протестантські родини більше уваги приділяють якісній освіті своїх дітей, аніж католики. Розвиваючи цю думку, слід обов’язково звернутись до причин вищевказаних фактів. Я виділив два напрями дослідження цього питання: веберівський та (власний, авторський) ягольниківський.

На основі тези М. Вебера – «віросповідна приналежність виступає не причиною, а наслідком економічних явищ»  можна теоретизувати, що німецький філософ вважав би, що причини переваги протестантів над католиками у здобутті середньої освіти, в першу чергу, залежать від економічних пріоритетів і перспектив батьків самих дітей. Тобто сім’я, віддаючи дитину у гімназію, думала про майбутні фінансові вигоди, а релігійні переконання не відігравали важливої ролі та були лише вдалим наслідком для протестантських родин. Та я сформував інше бачення. Серед головних завдань Мартіна Лютера та всієї Реформації було зробити Біблію доступної для кожної людини, а не лише для окремих «обраних» священників католицької церкви. Але зробити Біблію доступною було мало, оскільки більшість населення не вміло читати, не говорячи вже про глибокий аналіз прочитаного, на чому наголошував М. Лютер. До того ж, ідеолог Реформації наголошував на необхідності знання історії церкви. Через це, німецькі князі, що перейшли на бік протестантизму, всіляко сприяли розвитку освіти, що дало свої позитивні наслідки, які, власне, і аналізує М. Вебер.

Надалі М. Вебер прослідковує дуже дивну тенденцію: соціальні групи, які в суспільстві становлять меншість і, як наслідок, відмежовані від участі у політичному житті, спрямовують свої сили в економічний розвиток. Але серед католиків, які на момент написання праці, були релігійною меншістю в Німеччині, такої тенденції не існує. Більше того, протестанти, за словами Вебера, «виявляють специфічний нахил до економічного раціоналізму», незважаючи на їх кількість в соціумі (більшість або меншість). Тому автор книги розуміє, що причини успіху протестантів у капіталістичних відносинах слід шукати у внутрішній специфіці цієї течії християнства та її послідовниках.

 «Католик… спокійніший; маючи значно менший потяг до придбання, він віддає перевагу спокійному забезпеченому існуванню, хай навіть із меншим прибутком, перед ризикованим і тривожним життям, яке інколи здатне принести почесті і багатство. В народі жартують: можна або гарно їсти, або спокійно спати. У нашому випадку протестант хотів би краще їсти, тоді як католик воліє мати спокійний сон» [1, c. 42]. На перший погляд, цей уривок із «Протестантської етики» може охарактеризувати успішну підприємницьку діяльність серед прибічників Реформації і дати пояснення причинам меншого успіху у лавах католиків. Але сам Вебер не розвиває цю думку, оскільки це лише поверхове уявлення про поставлену проблему і, на мою думку, супроводжується виключно суб’єктивним фактором. Ба навіть можна повернутись до найпершого цитування Вебера у моєму дослідженні – «віросповідна приналежність виступає не причиною, а наслідком економічних явищ» [1, c. 38]. Тобто протестанти є, скажімо, «акулами бізнесу» тому що вони і до Реформації були такими, а релігія стала лише певним доповненням. Проте це ніяк не відображає дійсність. І сам Вебер надалі про це наголошує: «…таке пояснення виявляється непридатним там, де ті ж самі люди чи групи людей здатні водночас поєднувати віртуозність у сфері капіталістичного підприємництво з найінтенсивнішими формами благочестя. Такого роду випадки зовсім не поодинокі, навпаки, їх можна характерними для всіх тих християнських церков…» [1, c. 43].

М. Вебер намагається віднайти певну внутрішню спорідненість між старопротестантським духом і сучасною капіталістичною культурою і приходить до висновку, що її слід вбачати у «релігійних рисах». Зокрема автор звертається до праць Монтеск’є та відзначає: «англійці… ведуть перед серед усіх народів світу у трьох вельми важливих речах – набожності, торгівлі і свободі». Не думаю, що сучасна ситуація у світі є аналогічною, навіть якщо першість перейшла до Сполучених Штатів Америки. Проте можна стверджувати, що всі ті країни, які розвивались під протестантською етикою нині є найбільш прогресивними державами в економічному, соціальному та політичному аспектах. Чого варті лише вищезгадані Сполучені Штати – за даними соціологів, 52% американців вважають себе протестантами. Великобританія та Німеччина також є переважно протестантськими країнами. Ці держави закладають основи всієї світової політики та контролюють економічні процеси у всьому світі. Своєчасне впровадження протестантського вчення у суспільство дало свої плоди.  Я думаю, що щось протестантизм має такого, що не притаманне іншим релігіям. І чи не можна було б допустити, на фоні успіху Британії, Німеччини і США, що філософія протестантизму є найбільш досконалою та доволі сильно імпонує Всевишньому, що Він так щедро благословляє протестантські держави? Не дарма, подібне питання почало виникати серед деяких українських політичних журналістів та науковців. Але це доволі суперечливий об’єкт для диспуту, який кожен має пропустити крізь фільтр власних переконань та дійти до справедливого висновку.   


РОЗДІЛ IV. «ДУХ» КАПІТАЛІЗМУ

Американський теолог, богослов Ерл Кернс у своїй роботі «Дорогами християнства» описав історичний розвиток християнства, його взаємозв'язок з соціальними і політичними явищами життя, виникнення різних конфесій. У роботі автор пише, що Реформація стимулювала капіталізм, оскільки середньовічна ворожість до лихварства не передалась більшості реформаторів. Прагнення до економії, до розвитку промисловості, до віддалення від дорогих мирських розваг призвело до накопичення заощаджень, які можна було використовувати як капітал для нових економічних підприємств.

Що ж таке капіталізм? Макс Вебер зачинає другий підрозділ своєї книги «Повчанням молодому купцеві» Бенджаміна Франкліна, де політик формує «американську економічну культуру». А після цитування американського політика, Вебер починає розмірковувати про суть вчення Франкліна. З цих міркувань, фактично, можна виділити «дух» капіталізму: «з худоби топлять лій, а з людей – гроші», – то усвідомимо, що є найхарактернішим у цій «філософії скнарості», а саме, ідеал кредитоспроможності добропорядної людини, обов’язок якої вважати примноження свого добра за самоціль. Суть справи у тім, що тут пропагуються не просто правила життєвої поведінки, а викладається певна «етика», відхід від якої вважається не лише дурістю, а й свого роду порушенням обов’язку» [1, c. 49]. Звести «дух» капіталізму можна до наступних слів: обов’язком будь-якої добропорядної людини є примноження капіталу, а порушення цієї настанови є дурістю.

Із роботи Бенджаміна Франкліна можна зрозуміти, що людина не має блазнювати, а повинна заробляти гроші. Але мова не йде про фанатизм (Вебер наводить приклад Якоба Фуггера, одного з найбагатших банкірів та торговців Європи у XV-XVI ст., котрий у наживі вбачав сенс свого життя). Франклін формує певні економічні правила, котрі можна назвати як «етикою», так і «духом» капіталістичних відносин. Зокрема, кожен має бути чесним, пунктуальним, старанним і поміркованим. Хоча американський політик допускає лише «видимість» всіх цих чеснот, за що незабаром німці піддадуть критиці американців за лицемірство. М. Вебер формулює «вище благо капіталістичної етики»: «Нажива, накопичення дедалі більших грошей при повній відмові від усілякої насолоди, що її може принести багатство, від усіх евдемоністичних чи гедоністичних моментів» [1, c. 50]. Нажива, примноження свого капіталу тут виступають як мета всього існування окремої людини. Накопичення грошей повстають не як засіб життя людей, а як найвища мета. На думку Вебера, це і є «лейтмотивом» капіталізму.

Капіталістичний господарчий лад – це космос або ж вир, у який кожна людина закинута від народження і межі якого змінити неможливо. Тому кожен має пристосовуватись до господарських стосунків. Сенс життя людей звужується до вибору професії та, власне, майбутньою роботою, тому слова Б. Франкліна відкриваються з іншого боку (і знову з негативного). Пристосуванню до економічних відносин капіталізм надає виняткового значення: хто буде грати не за правилами – опиниться безробітним. Далі Вебер розмірковує стосовно економічного відбору, як він впливає на капіталізм та стає однією з його основ. Пізніше автор торкається певних економічних питань, які, на мою думку, можуть бути знехтувані з політологічної точки зору, оскільки детальне вивчення капіталізму не є завданням моєї роботи. Але все ж таки можна виділити деякі аспекти подальшого дослідження німецького соціолога. Зокрема, він відзначає, що капіталізм у своєму розвитку зустрічається з деякими перепонами, однією з яких є традиціоналізм. Вебер наводить приклад робітників, яким підвищують зарплату і, таким  чином, намагаються підвищити продуктивність праці, але вона залишається на одному й тому самому рівні. Цілком логічно, що в такому випадку працедавець знизить заробітну платню своїм робітникам з думкою про те, що це точно підвищить продуктивність праці. Але все має свої межі. Продуктивність знижується в усіх випадках, коли зарплата не забезпечує фізіологічного мінімуму, потрібного для існування.

Також доволі цікавим є спостереження Вебера, щодо так званої «резервної армії». Він пише, що капіталізм потребує для свого розвитку надлишок населення, що забезпечує йому ринок дешевої робочої сили. Звісно, коли бракує робітників, то їх цінність надзвичайно високо зростає. Можна провести паралель із середньовічною Європою часів Хрестових походів, коли значна частина селян була вимушена брати участь у релігійних війнах на Близькому Сході. В результаті, на європейському континенті виник дефіцит дешевої робочої сили, що вплинуло на зростання їх цінності в суспільстві (були навіть прийняті певні нормативно-правові акти, що розширювали права і свободи нижчих верств населення).

Повертаючись до думок Вебера щодо традиціоналізму, то він, знову ж таки, наводить приклад німецьких жінок, котрих винаймає працедавець, а згодом прагне внести певні інноваційні зміни в процес виробництва і наштовхується на те, що жінки просто не можуть пристосуватись до нових способів роботи, незважаючи на те, що вони можуть бути легшими та ефективнішими. Та далі прослідковується дуже цікава тенденція, яка є вельми важливою для дослідження як Вебера, так і мого. Робітниці, які отримували специфічне релігійне виховання (в даному випадку, переважно пієтистського, а, тобто, протестантського характеру) є більш підходящими для навчанням новим методам праці. Це говорить про те, що черговий приклад із практики розвитку капіталізму у Європі, доводить: взаємозв’язок та взаємовплив капіталізму та протестантизму існує, при чому на дуже високому та активному рівні.

Подальші дослідження М. Вебером економічних питань, як вже було відзначено, становлять мінімальний інтерес до основного питання дослідження, тому не має потреби розглядати їх детально.

РОЗДІЛ V. КОНЦЕПЦІЯ ПОКЛИКАННЯ У ЛЮТЕРА

М. Вебер зосереджує увагу на німецькому слові «Beruf» (переклад Біблії на німецьку здійснював Мартін Лютер), яке перекладається на англійську як «calling» (один із варіантів перекладу слова «calling» українською – це «покликання»). Автор, як на мене, дуже влучно відзначає, що це слово має відтінок необхідності виконання поставленого перед людиною завдання, і тому воно має певний релігійний мотив. Реформація значно вплинула на поняття професії у християнському світі. Якщо для католиків належне, віддане ставлення кожної людини до способу заробляння коштів на прожиття було лише порадою, то протестанти трансформували це у заповідь. Мартін Лютер, у своїх роботах, відзначає, що повсякденна мирська праця – це необхідність, природна основа релігійного життя, котра сама по собі є моральною. Лютер вважає, що «повсякденна діяльність у рамках професії – це найвищий прояв християнської любові до ближнього» [1, c. 71]. Світські обов’язки людини, в тому числі й робота, пояснюються її «подвійною природою», адже окрім духу, вона прив’язана до власного тіла, а отже і до суспільства. На підтримку протестантської позиції щодо світських професій, хочу навести два Біблійні уривки. 2 Солунян, розділ 3, 10-й вірш: «… як хто працювати не хоче, нехай той не їсть» і До Колоссян, розділ 3, 17-й вірш: «І все, що тільки робите словом чи ділом, усі робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві». Якщо співставити два ці вірша, то можна зрозуміти, що Біблія вчить працювати так, немов ця праця виконується особисто для Бога. Правильне виконання свої мирських обов’язків було шляхом догодити Богові і за це можна було отримати нагороду як у світі цьому, так і в потойбічному. Це слугувало важливим мотиваційним чинником для розвитку економічних відносин. Проте у самого Лютера, стосовно цього вчення були певні сумніви, що ґрунтувались на вченні Апостола Павла, котрий писав, що «прагнення до надбання матеріальних благ понад міру, яка потрібна для забезпечення особистих потреб, слід розцінювати як ознаки відсутності благодаті». Конкретних вчень у Лютера з цього приводу немає – є лише його певні сумніви у роботах, але, тим не менш, переоцінити вклад Лютера у капіталізм неможливо, адже він радикально змінив погляди людей на професійну діяльність. Влучно підсумовує лютеранські погляди на професійне покликання сам М. Вебер: «Отже, поняття професійного покликання у Лютера залишається традиціоналістським. Професія як покликання – це те, що людина повинна приймати  як Господнє веління» [1, c. 74].


РОЗДІЛ VI. РЕЛІГІЙНІ ЗАСАДИ СВІТСЬКОГО АСКЕТИЗМУ

Цей розділ книги є, напевно, найважчим для сприйняття, оскільки в ньому М. Вебер розмірковує про релігійні догми протестантських конфесій. При чому, ускладнює розуміння той факт, що Реформація породила неймовірну кількість конфесій, котрі можуть майже не відрізнятись одне від одної, а можуть і відверто ворогувати між собою. Тому, навіть людині, що більш менш орієнтується у протестантизмі все одно доволі важко зрозуміти суть викладеного Вебером матеріалу.

На мою думку, слід почати з витлумачення поняття «аскетизм». Аскетизм – це спосіб життя людини, що характеризується самообмеженням, самовідданістю задля досягнення певних духовних цілей. Католицька церква вже майже дві тисячі років має свої незмінні уявлення про аскезу. Якщо людина виявляє бажання стати ближчим до Бога, то вона має лише один шлях – монастир. Протестантизм кардинально змінює це твердження – «блаженним може стати представник будь-якої соціальної верстви» [1, c. 73]. Жан Кальвін вчить: «треба бути ченцем впродовж всього свого життя». Аскетизм католицизму пропагує байдужість своїх вірян до мирського життя. Протестантизм вчить, що не ченці мають вести аскетичний образ життя, а абсолютно всі віруючі. Відповідно аскеза має мати місце і в професійній діяльності. Цікавим є розуміння протестантами, зокрема Кальвіном, поняття аскези – люди мають відійти думки, що аскетизм – це обмеження матеріального заради духовного; справжній аскетизм – це раціональна організація життя. З дослідження М. Вебера зрозуміло, що найбільший слід у формуванні протестантського аскетизму залишив Жан Кальвін. «Соціальна діяльність кальвініста у світі – це діяльність на більшу славу Господу», – пише Вебер [1, c. 125]. Зокрема, швейцарський богослов закликає кожну людину постійно працювати і прагнути до прогресу у своєму «професійному покликанні». Адже те, якого розвитку ти досяг у своїй роботі демонструє, як саме Бог благословляє тебе. Також тут має місце ідеї Кальвіна про «обраність для спасіння». На думку Кальвіна, не так вже й багато людей потраплять до раю – лише ті, які старанно виконують свої мирські обов’язки. Як я вже відзначав, людина має подвійну природу і, окрім духу, має тіло, тому таким чином, прив’язана до соціальної спільноти. Звідси слідує, що успіхи у професії є такими ж самими досягненнями для протестантів, як молитви для католицьких ченців. Тому обраність для спасіння, за думкою Кальвіна, протестант може отримати в результаті важкої і наполегливої праці, поступовим і стабільним збагаченням, а не тільки молитвами. М. Вебер, зауважує, що не тільки кальвіністи, а й пуританські церкви вбачають вияв аскези лише в активній та успішній професійній діяльності. Вебер пише: «Не неробство і насолоди, а лише діяльність служить примноженню слави Божої, згідно з недвозначно висловленою волею Його. Отож головним і найтяжчим з гріхів є марна трата часу. Життя людське надто коротке і коштовне, і його слід використати для «підтвердження» свого покликання».

Цю тему також досліджував Мартін Лютер. На його думку, біблійна любов до ближнього знаходить свій вираз насамперед у виконанні професійних обов’язків; при цьому сама любов до ближнього – це служіння на користь людству. Отже, можна розцінювати професійну діяльність як служіння суспільству. А це є пряма заповідь Божа і її виконання веде до примноження Його слави. При всьому цьому, ідеї Лютера частково перегукуються з переконаннями Кальвіна щодо ідеї обраності для спасіння: «… найкращим способом здобути внутрішню впевненість у спасінні вважається невтомна праця в рамках своєї професії. Вона, і лише вона розвіює будь-які релігійні сумніви і дає упевненість в образності до спасіння»[1, c. 127].

Основною задачею для протестантів є не кількість зароблених грошей, а сам процес формування капіталу. Послідовники Реформації переконані, що багатство – це зло, бо воно приводить людину у стан спокою і знищує певні мотиваційні потуги до прогресу і, таким чином, віддаляє від Бога. Ефективна виробнича діяльність веде до формування власного капіталу. Але гроші не можна розтринькувати на мирські блага – людина має раціонально використовувати їх задля примноження існуючого капіталу. Найвище завдання протестанта в житті – виконання професійного обов’язку. Успішність виконання цього завдання показує, що людина все робить правильно, Бог її підтримує. Протестантизм, з його раціоналістичним світоглядом, сприяє ефективній організації праці, що, в результаті, збільшує фінансовий успіх. Але зворотнім боком такого економічного досягнення є користувацьке ставлення до інших людей, світу й природи.

Отже, враховуючи все вищесказане, можна дійти до висновку, що мирський аскетизм протестантів є ідеологічно-релігійною основою їх успіхів у розвитку капіталістичних відносин. Фундатори протестантизму, Мартін Лютер та Жан Кальвін, відмежувались від католицького розуміння аскези і створили власне бачення релігійного самообмеження. Воно полягає у відданому, працьовитому ставлення до власної професійної діяльності, адже це є покликанням людини на Землі. На думку «вождів» Реформації, раціональне використання зароблених ресурсів є служінням людям, а отже і Богу. Таке ставлення до фінансів є своєрідною гарантією спасіння людської душі у потойбічному світі.

РОЗДІЛ VII. АСКЕЗА І КАПІТАЛІСТИЧНИЙ ДУХ

У цьому розділі М. Вебер досліджує взаємозв’язок між основними ідеями аскетичного протестантизму та з правилами повсякденного господарського життя населення Західної Європи та Сполучених Штатів Америки. Вебер бере до уваги пуританського автора Річарда Бакстера та його роботи «Вічний спокій святих» і «Напуття християнам». Бакстер пише: «Багатство як таке криє у собі страшну небезпеку, його спокусам немає меж; прагнення багатства не лише безглузде з огляду на незрівнянно вище значення царства Божого, а й сумнівне з морального боку» [1, c. 162-163]. Англієць видозмінює аскезу протестантів – вона спрямована абсолютно проти всіх прагнень мирських благ (у Кальвіна до уваги бралося тільки засудження багатства). Проте М. Вебер розглядає це положення Бакстера більш детально і приходить до висновку, що в цьому вченні моральному осудові піддається заспокоєння і задоволення досягнутим – насолода багатством і, як наслідок, бездіяльність та фізичні насолоди, а також послаблення прагнення до «святого життя». Головною умовою цього «святого життя» є діяльність, оскільки Біблія вчить, що християни мають виконувати настанови Божі, поки живуть на Землі (Єв. від Івана, розділ 9, вірш 4). Діяльність, а не бездіяльність, неробство і насолоди служить примноженню слави Божої. Виходячи з усього цього, М. Вебер підсумовує: «Головним і найтяжчим з гріхів є марна трата часу». Можливо, богослови можуть посперечатись стосовно найтяжчості гріху марнотратства часу, але факт у тому, що це формує світобачення всіх протестантів. У розділі «Дух капіталізму» наводились слова Бенджаміна Франкліна «Час – це гроші». У протестантів існувало подібне бережливе ставлення до часу. Саме тому поєднати власні релігійні переконання з економічними законами, щодо раціоналізації режиму дня, протестантам виявилось дуже легко.

Власне обидві роботи Р. Бакстера, як пише М. Вебер, присвячені пропаганді ідеї постійної, наполегливої фізичної та розумової праці. Праця здавна вважалась дієвим аскетичним засобом. На відміну від католиків і православним, цим активно користувались протестанти. «Праця є превентивним засобом проти всіх спокус», – пише Вебер, посилаючись на Біблію: «Трудіться у поті лиця свого на ниві своїй» [1, c. 163]. Але у ході дослідження роботи прослідковується еволюція поглядів Р. Бакстера на працю від аскези, до сенсу життя. Англієць цитує Апостола Павла, з його відомим, вже крилатим, виразом «хто не працює, той не їсть». Таким чином, праця для протестантів стає однією з головних цілей їх існування у цьому світі. Цікаво, що погляди Бакстера перегукуються з ідеями Кальвіна про те, що «небажання працювати – це симптом відсутності благодаті». Бог усіх без винятку наділив професією (покликанням – calling, про що вже писалось раніше), яку треба прийняти і на її ниві працювати (доходило до того, що деякі протестантські течії стверджували, що людина зобов’язана мати лише одну професію за все життя, вона не має права її змінювати). Професійне покликання для протестантів – це вимога Бога до кожної окремої людини працювати на славу Його. На перший погляд, всі ці ідеї є незначними і виглядають реальними лише в теорії, але на практиці це трансформувалось у домінування протестантів у розвитку капіталістичних відносин.

Всередині протестантизму існують деякі незначні розбіжності у поглядах на професійне покликання. Лютер, зазнаючи впливу від Апостола Павла, котрий пропагував індиферентність мирського життя, не має точного формулювання його ставлення до світу, проте він все одно відзначає, що поділ людей на стани і професії – це Божий порядок суспільства, коли кожна людина перебуває та діє у межах, визначених Господом. Діяльність у цих межах – релігійний обов’язок кожної людини. Пуританське вчення більш широко розкриває це питання. Професійна спеціалізація веде до зростання продуктивності праці і підвищення її якості. Таким чином, вона служить спільному благові. Але людина не має покидати межі свого покликання, адже будь-який інший заробіток – це, скоріше, ледарювання, ніж труд. Пуритани не заперечують можливість зміни людиною професії, але в тому випадку, якщо це зважене та обмірковане рішення, і тільки якщо нова професія принесе більше користі для суспільства, ніж попередня. Квакери розділяють ідеї пуритан. «Квакерська етика вимагає, щоб у професійній діяльності людини послідовно втілювались аскетичні чесноти і випробовувалась її обраність; остання ж проявляє себе у добросовісності, свідченням якої, у свою чергу, виступає ретельне і методичне виконання своїх професійних обов’язків. Не сама праця як така, а лише раціональна праця в рамках професії бажана Богові», – відзначає М. Вебер [1, c. 165-166].

Дуже важливим є питання «прибутковості професії». Вебер пише, що для протестантів «бажання бути бідним рівнозначне бажанню бути хворим» [1, c. 167]. Якщо Бог дає можливість законним шляхом заробити більше грошей, а людина обирає інший менш прибутковий шлях, то вона, тим самим, перешкоджає здійсненню Божої волі у житті, а також відмовляється приймати дари Його. Далі, в черговий раз Вебер відзначає одну з головних основ протестантської етики – кожен індивід має трудитись і багатіти не заради тілесних втіх і насолод, а задля виконання Божої настанови. Тому можна стверджувати, що прагнення до багатства не лише виправдовується протестантських вченням, а й приписується до обов’язкового виконання.

Вебер зазначає, що всюди, де впроваджувалось протестантське, а зокрема, пуританське віровчення, встановлювались раціональні буржуазні відносини. Саме протестанти були головними і єдиними носіями цієї тенденції. Як пише М. Вебер: «Пуританізм стояв біля колиски сучасної економічної людини» [1, с. 175]. Але протестантизм сповідують люди. А людина – це істота, якій властиві помилки, навіть у релігійних аспектах її поведінки. Проаналізував це питання англійський богослов, засновник однієї з конфесій протестантства – методизму, Джон Веслі. Він доволі влучно описав усі аспекти «мирських помилок» протестантів, що, на мою думку, буде доцільно процитувати його: «Я боюся того, що там, де зростає багатство, тією ж мірою зменшується релігійне завзяття… Там же, де зростає багатство, там зростають і гординя, пристрасті і любов до мирських благ в усіх їх різновидах… Внаслідок цього зберігається лише форма релігії, тим часом дух її поступово вивітрюється» [1, с. 176]. Як би красиво не виглядало все те, що було досліджене стосовно впливу протестантизму на економіку, все одно релігія має свої недоліки. На перший погляд, протестантські богослови сформували потужну ідеологічну основу як для релігійного життя, так і для економічного. Проте на практиці виявлялось, що людина, досягши певних успіхів у своїй професії, просто забувала про те, що це все – результат протестантського декларування всіх аспектів її життя.

Цей розділ є останнім у праці Макса Вебера. Він вбирає у собі все те, про що йшлося у попередніх розділах. На прикладі деяких робіт богословів, можна зрозуміти основи релігійної аскези найвпливовіших конфесій протестантизму. Лютерани, кальвіністи, пуритани, квакери, методисти – вони всі мають певні розбіжності у баченні ідеї професійного покликання, але, тим не менш, кожна конфесія відзначає важливість цього питання. Релігійна координація підприємницького життя протестантів заклала основи їх успіху в інтеграцію у світ капіталізму. Достеменно можна стверджувати принаймні той факт, що фундаментальна ідея капіталістичного духу – раціональна життєва поведінка на основі професійного покликання – виникла із етики християнської аскези.

ВИСНОВКИ

 

Робота Макса Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму» по-справжньому може вважатись революційною. Німецький вчений підійшов до вивчення економічних і політичних питань з нетрадиційного, як для XX ст., релігійного боку. Ґрунтуючись на соціологічних даних, М. Вебер розуміє, що більший успіх у професійній діяльності мають прибічники протестантської гілки християнства. Автор роботи знаходить різноманітні факти, які підтверджують статистику соціологів. Ба навіть, протестанти зробили вагомий внесок у розвитку капіталістичних відносин, на їх початкових стадіях існування в Європі. Реформатори мають дуже подібні до «духу» капіталізму морально-релігійні правила життя. Мартін Лютер, Жан Кальвін та інші отці протестантської церкви переробили типовий католицький аскетизм. Оновлена аскеза проголошувала, що людина має бути взірцем кращого сина Господнього, а метою її існування на Землі є служіння всьому людству. Окрім того, Бог кожній людині визначив власне особисте покликання у професійній сфері. Тому протестанти мали заробляти Боже визнання, фактично, за рахунок успіхів у зароблянні грошей. До речі, останньому також надавалось особливе значення. Християни-реформатори не мали розтринькувати кошти на задоволення власних мирських бажань. Рекомендувалося примножувати капітал, у випадку існування надлишку фінансів. Раціоналізм був основою у використанні грошей.

Така протестантська етика у сумісності з «духом» капіталізму дала свої плоди – західноєвропейські країни є одними з найбільш розвинутих країн як у економічному аспекті, так і у політичному, соціальному, культурному тощо.

Слід зазначити, що капіталізм не може виникнути з нічого. Для цього у суспільстві має зародитись та розвинутись те, що Вебер назвав його «духом». Цікаво спостерігати як українські можновладці спекулюють цією темою, обіцяючи, що ринкові відносини в Україні отримають високий рівень розвитку, коли наша держава отримає грошові займи для реформування нинішньої економічної моделі. Але ж капіталістичний дух не притаманний українцям, як на мене. На мою думку, він перебуває на початковій стадії своєї, сподіваюсь, еволюції. Держава має важелі впливу на формування капіталістичної ментальності в українців, але ці важелі не використовуються. Самі ж українці мають два шляхи: або в черговий раз звинуватити багатовікову імперську владу росіян за те, що українці були позбавленні участі у загальноєвропейському формуванні «духу» капіталізму під впливом догм протестантської церкви; або спільними зусиллями побудувати ринкові відносини і гарантовано стати в один ряд з провідними державами Європи та світу.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Макс Вебер. Протестантська етика і дух капіталізму / Макс Вебер ; [пер. з німецької О. Погорілого]. – К.: Основи, 1994. – 261 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

38399. Основи міжнародного морського права 633 KB
  Сучасне міжнародне морське право — це галузь міжнародного права, що регулює дослідження і використання просторів Світового океану, його дна і ресурсів у мирних цілях, а також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном.
38400. Теория капитала 92.62 KB
  Методологическое значение учения о двойственном характере труда для построения и развития научной теории капитала Ира 6. Формальное и реальное подчинение труда капиталу как выражение двойственного характера труда Вика 9. Капиталистическое обобществление производства в эпоху свободной конкуренции и тенденция к упрощению труда Настя 10. Эволюция капитала и процесс усложнения труда Даша 12.
38402. Основы маркетинга 162 KB
  Существует пять основных подходов на основе которых коммерческие организации ведут свою маркетинговую деятельность: Общая тенденция развития перенос акцента с производства и товара на коммерческие усилия на потребителя и все большая ориентация на проблемы потребителя и социальной этичности. Концепция совершенствования производства Эта концепция утверждает что потребители будут благожелательны к товарам которые широко распространены и доступны по цене а следовательно руководство должно сосредоточить свои усилия на совершенствовании...
38403. Рынок и его структура 255.5 KB
  движения посредством куплипродажи товаров капиталов рабсилы технологий информации. Достоинства товарного рынка: обеспечение интересов производителей и потребителей заинтересование производителей в удовлетворение потребностей препятствует монополии в производстве и обращении товаров освобождает экономику от товарного дефицита расширяет возможности субъектов предпринимательской деятельности эффективнее других хоз. систем решает проблемы экономики Товарный рынок это обобщённое понятие подразумевает по существ систему рынков...
38405. МЕЖДУНАРОДНОЕ ФИНАНСОВОЕ ПРАВО 6.98 MB
  Внутригосударственные правовые режимы в МФС 33 1.0 статусе многонациональных предприятий транснациональных корпораций Свободные экономические зоны СЭЗ в международной инвестиционной системе 288 О портфельных инвестициях и их правовом режиме 294 Заключение 304 Приложения: Схема платежного баланса 315 Краткая библиография 317 Перечень сокращений АВФ Арабский валютный фонд АзБР Азиатский банк развития АСЕАН Ассоциация государств ЮгоВосточной Азии АТЭС Организация АзиатскоТихоокеанского сотрудничества...
38407. Економіка підприємств 217.5 KB
  Розкрийте сутність поняття економіка підприємства. Дайте загальну характеристику підприємства 3. Охарактеризуйте структуру підприємства 4 Назвіть І охарактеризуйте види підприємств згідно з кваліфікаційними ознаками. Система планів підприємства 12.