97301

СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Научная статья

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Процедура доказування у господарському судочинстві має велику значимість через його важливість для вирішення кожної справи і загальнообов’язковість, оскільки без належного підтвердження необхідних обставин особа не отримає бажаного результату та не зможе повною мірою використати надані державою юрисдикційні гарантії захисту прав...

Русский

2015-10-16

19.16 KB

0 чел.

Ваколюк Галина Миколаївна

Починок Карина Борисівна

НУДПСУ, кафедра господарсько – правових дисциплін

СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Процедура доказування у господарському судочинстві має велику значимість через його важливість для вирішення кожної справи і загальнообов’язковість, оскільки без належного підтвердження необхідних обставин особа не отримає бажаного результату та не зможе повною мірою використати надані державою юрисдикційні гарантії захисту прав, свобод та інтересів осіб у разі їх порушення, невизнання або їх оскарження.

Завдання суду полягає в правильному і своєчасному розгляді і вирішенні господарських справ, однак перш ніж суд дійде висновку про існування суб’єктивного права або інтересу, що охороняється законом, він має точно встановити ті факти, на яких засноване право або інтерес. Юридично значущі факти, з якими норми матеріального права пов’язують правові наслідки, виникають й існують, як правило, до процесу, тому суд не може отримати знання про них безпосередньо, не вдаючись до доказів і доведення.

Дослідженням проблем доказування присвячені праці вчених юристів різних галузей процесуального права: цивільного, кримінального, господарського. Серед них слід відзначити дослідження Л.М.Карнєєвої, А.Ф.Клейнмана, С.В.Курильова, М.А.Чельцова та ін., в господарському процесі – В.В.Молчанова, М.К.Треушнікова, К.С.Юдельсона.

В юридичній літературі існує дві головні концепції визначення поняття судового доказування, його суті, суб’єктів та ін. В основі однієї з концепцій лежить думка про судове доказування як спосіб пізнання фактичних обставин справи. На думку К. Юдельсона, під судовими доказуванням слід розуміти діяльність суб’єктів процесу щодо встановлення за допомогою визначених законом процесуальних засобів і способів об’єктивної істинності наявності або відсутності фактів, необхідних для вирішення спору між сторонами [2, c. 33]. Судове доказування, на думку Л.М. Ніколенко, що є способом пізнання фактичних обставин справи, це не єдиний спосіб судового пізнання, предметом якого є як фактичні обставини справи, так і права й обов’язки сторін. Об’єктами судового пізнання є події, дії, що мають юридичне значення, обставини, знання про які може виконати доказову функцію, обставини, що стали причиною порушення законності, причиною недоліків у господарській діяльності підприємств, установ, організацій [3, c. 21].

Прибічники іншої концепції вважають, що під доказуванням слід розуміти діяльність з метою переконати суд в істинності фактів, що ним розглядаються. Так, С. В. Курильов стосовно цього пише: «… доказування — не пізнання, доказування для пізнання» [4, с. 65]. На думку А. Ф. Клейнмана, доказування в господарському процесі є процесуальна діяльність тільки сторін, яка складається з представлення доказів, спростування доказів супротивника, заяви клопотань, участі в дослідженні доказів [5, с. 47].

Однак остання позиція, на думку деяких авторів, не підтверджується ні законодавством, ні практикою, оскільки відповідно до ст. 33 ГПК України [1] кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Загальновідомо, що в судовому доказуванні органічно поєднуються дві рівноцінні сторони – логічна і практична. Логічна сторона доказування підпорядковується законам логічного мислення, а практична (процесуальна діяльність) – приписам правових норм (заснована на них). Норми права приписують здійснення таких процесуальних дій, які створюють найкращі умови для того, щоб процес мислення став істинним. А законодавство, у свою чергу, не може суперечити законам, правилам пізнання та логіки [6, c. 49].

Суддя, встановлюючи за допомогою доказів обставини справи, так само, як і в будь-яких інших сферах людської діяльності, здійснює перехід від чутливого сприйняття окремих фактів, ознак, властивостей тих або інших об’єктів, що грають роль доказу, до логічного осмислення сприйнятого, до раціонального мислення. При цьому процес встановлення істини в процесі розгляду господарських справ, хоча й є одним з різновидів загального процесу пізнання та виражає всі його істотні риси, має також і свої особливості, специфіку, на які свого часу вказувала Т. Степанова:

1) воно обмежене певними строками, тобто не можна нескінченно або невизначений час пізнавати подію правопорушення, — процесуальний закон встановив жорсткі і чіткі строки, протягом яких повинно бути прийняте рішення по справі;

2) пізнається подія минулого, тобто об’єкт дослідження носить так званий «ретроспективний» характер;

3) поєднує пізнавальний і посвідчувальний характер, оскільки результати пізнання в господарському процесі повинні бути вміщені у встановлену законом процесуальну форму;

4) обов’язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки [6, с.50].

Отже, можна визначити, що судове доказування реалізується в практичній діяльності господарського суду й осіб, що беруть участь у справі щодо встановлення фактів. Воно є основним способом пізнання фактичних обставин справи, які підтверджують вимоги та заперечення сторін та інших обставин справи, що мають значення для правильного вирішення господарської справи. Зважаючи на зазначене, можна визначити доказування як логічну й процесуальну діяльність господарського суду та інших учасників господарського процесу, спрямовану на встановлення істини в конкретній справі й вирішення спору між сторонами. На нашу думку, особливістю, що відрізняє судове доказування саме в господарському процесі, є те, що діяльність з такого встановлення здійснюється за допомогою вказаних законом процесуальних засобів та способів.

Список використаних джерел:

  1.  Господарський процесуальний кодекс України: від 06.11.91 р. //Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 214 с.
  2.  Юдельсон К.С. Проблема доказывания в советском гражданском процессе. - М., 1951. – 514 с
  3.  Ніколенко Л.М. Доказування в господарському судочинстві: Навчальний посібник. – Одеса: Фенікс; Суми ВТД «Університетська книга», 2007. – с. 415.
  4.  Курылев С. В. Основы теории доказывания в советском правосудии / С. В. Курылев. - Минск: Изд-во Минск. ун-та, 1969. - 447 с.
  5.  Клейнман А. Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права / А. Ф. Клейнман. - М.: Юрид. литература, 1967. - 97 с.
  6.  Степанова Т.В. Поняття, сутність та предмет доведення в господарському процесі / Т. Степанова // Право України. - 2002. - № 2. - С. 49-52.