97391

Умови формування в Україні громадянського суспільства

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Сутність та різновиди громадянського суспільства. Основа і інститути громадянського суспільства. Функції громадянського суспільства. Види громадянського суспільства. Витоки та генезис. Етапи формування громадянського суспільства. Історичний аспект. Проблеми формування громадянського суспільства.

Украинкский

2015-10-16

75.19 KB

0 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гуманітарний коледж ЗНТУ

КУРСОВА РОБОТА

Умови формування в Україні громадянського суспільства

з дисципліни “Теорія держави і права”

 Група: 13-11

                                                       Спеціальність: 5.03040101- Правознавство

                             Виконала                                          Цуркан Марія Олегівна

                      Керівник курсової роботи           викладач Барко О.І.

                                                       

ЗАПОРІЖЖЯ

2015

Зміст


Вступ________________________________________________________3

1. Сутність та різновиди громадянського суспільства_______________4

1.1 Основа і інститути громадянського суспільства__________________4

1.2 Функції громадянського суспільства___________________________5

1.3 Види громадянського суспільства_____________________________6

1.4 Витоки та генезис__________________________________________7

2. Етапи формування громадянського суспільства__________________11

2.1 Історичний аспект__________________________________________13

2.2 Проблеми формування громадянського суспільства _______________17

2.3 Проблема становлення громадянського суспільства в контексті забезпечення соціально-політичної стабільності в Україні______________

2.4 Перспективи розвитку українського суспільства_________________

3. Висновки_________________________________________________

Список використаних джерел_____________________________________

Вступ


Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвинутою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство.

Сьогодні чимало авторів вважають громадянське суспільство ключовим поняттям посткомуністичної трансформації. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що “демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури”, що “без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний”.

Отже, громадянське суспільство – перед усім, навіть перед ринковими відносинами. Але звідки воно може взятися? На заході – відповідь була одна; у нас – умови істотно відмінні. Чи зможе громадянське суспільство “розвинутися на цій історично безпрецедентній і не дуже сприятливій основі” – це питання залишається спірним, – підкреслював Ернест Ґеллнер. Процес його становлення – непростий і тривалий. Він може бути успішним тільки більшою або меншою мірою, залежно від країни.

Концепція громадянського суспільства, яка почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і міцніла паралельно із розвитком суспільної реальности, яку вона позначала.

Мета роботи – розглянути поняття та основи формування громадянського суспільства в Україні. Задачі: визначити поняття громадянського суспільства, його основи, методи і логіку формування, визначити проблеми і перспективи його формування.

Об’єкт дослідження – громадянське суспільство в Україні

Предмет дослідження – теоретичні та практичні основи формування громадянського суспільства в Україні.

2. Сутність та різновиди громадянського суспільства

2.1 Основа і інститути громадянського суспільства


При всій різноманітності інтерпретацій громадянського суспільства, переважна більшість дослідників сходяться на тому, що поняття громадянського суспільства застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи і має певне аналітичне навантаження лише у випадку розмежування суспільства і держави. Крім того, воно має певні якісні характеристики. Тому його не слід змішувати із “людським суспільством” взагалі ні історично, ні структурно, ні культурно.

Історично громадянське суспільство виникло на певному етапі розвитку західної цивілізації, зазнало певних змін у процесі своєї еволюції і має історичні (часові) та національні (просторово-географічні) різновиди, поширюючись у наш час на різні реґіони і континенти[1].

Структурно громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка, як уже згадувалось, наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. У зародковому стані вона фактично присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться її розмірами (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльности) та за її якістю: рівнем розвинености, повноцінністю функціонування, системою цінностей.

Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури.

Інститутами громадянського суспільства є:

  1.  добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;
  2.  незалежні засоби масової інформації, які обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут;
  3.  у певному аспекті – вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;
  4.  залежні від громадськости елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);
  5.  на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільчо-реґулятивні інститути сучасної держави загального добробуту.

Можемо дати таке визначення громадянського суспільства: Громадянське (цивільне) суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності[3].

Тільки сукупність історичних, структурних і культурних рис громадянського суспільства дає нам його “нормативний образ”, розкриває сутність цього поняття як ідеального типу. З переходом на описовий рівень ми можемо встановити міру наближености конкретних суспільств до визначеного в такий спосіб ідеалу, сказати, наскільки в ньому розвинені структури і культура, притаманні саме громадянському суспільству.


2.2 Функції громадянського суспільства


Найголовніші функції громадянського суспільства наступні:

По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують “тягар проблем”, які їй доводиться розв’язувати.

По-друге, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушности особистих прав громадян, дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують “соціальний капітал” – ті невід’ємні риси особистости, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.

По-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають реґульованости протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.

По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс “бути почутою на горі” владної піраміди.

Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи.

Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в ньому відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:

  1.  наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;
  2.  організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;
  3.  незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;
  4.  зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

Отже, громадянське суспільство – це сфера взаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вони утворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання, висловлення і захист індивідами та їх об’єднаннями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин, коли громадські організації виступають як групи інтересів, що є посередниками в стосунках індивідів з владою та рештою суспільства.

2.3 Види громадянського суспільства


І дійсність, і теорія еволюціонуючи в часі, зазнали змін, які були узагальнені під назвами “громадянського суспільства І, ІІ та ІІІ”[2]. Це – часові або історичні моделі громадянського суспільства. Поряд із ними можуть бути виділені моделі, в яких враховано переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого “моделювання” є виділені Ненсі Розенблюм такі різновиди громадянського суспільства як “демократичне”, “посередницьке” та “виборче громадянське суспільство” .

“Демократичне громадянське суспільство” вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об‘єднань тут є “прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможности, здатности до розгляду політичних питань, а також схильности розглядати їх в ім’я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними “міні-республіками”, орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики”.

 “Посередницьке громадянське суспільство” розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, “соціабельність”, здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадянськости, відкритости, товариськости та відповідальности – якості, які утримують плюралістичну ліберальну демократію разом (як це описано у Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві “від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов’язково має трансформуватись у політичне представництво”.

 “Виборче громадянське суспільство” докладає зусиль до підвищення економічної ефективности і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасности. Пропонуючи цю модель як найперспективнішу, Н. Розенблюм покликається на Геґеля, котрий писав про суперечливість та обмеженість морального впливу громадянського суспільства, в якому переважають егоїстичні інтереси, вузько групова прив’язаність, бідність – риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають “різноманітних виправлень”.

Про необхідність розвитку громадянського суспільства саме в цьому напрямі пишуть також теоретики сучасного егалітарного лібералізму та учасницької демократії (М. Вольцер, Б. Барбер та інші).

Схарактеризовані тут аналітичні моделі можна застосувати, передовсім, до вивчення динаміки громадського життя в окремих країнах. США, наприклад, пройшли шлях від “посередницького громадянського суспільства” токвілівського періоду (1-ша пол. ХІХ ст.) через політизований період “демократичного громадянського суспільства” у 1-ій чверті та в 60-70-х роках ХХ ст., а тепер перебувають на порозі (або в стадії становлення) “виборчого” суспільства.

2.4. Витоки та генезис

Підвищений інтерес, який сьогодні демонструють до проблем громадянського суспільства, не випадковий. Він зумовлений початком переходу людства в новий етап своєї еволюції, пов'язаної не тільки з розвитком науково-технічної революції, а й зростанням значення демократії і гуманізму. Розвиток держави на сучасному етапі демонструє тенденцію підвищення впливу громадянського суспільства на різні сфери суспільного життя і впливу на державну політику. Генезис громадянського суспільства, по суті - це розширення практики самоврядування у всіх сферах суспільного життя, підвищення ролі особистості в політиці. 
Громадянське 
суспільство є продуктом тривалого історичного розвитку і починає формуватися з поділом суспільства на державну та недержавну сфери людської діяльності.    

Під громадянським суспільством розуміється сукупність недержавних соціальних, духовних, релігійних, моральних, сімейних, національних та інших відносин; сфера самовияву вільних індивідів і добровільно сформованих організацій та асоціацій громадян, огороджена законами від прямого втручання і довільної регламентації їхньої діяльності з боку органів державної влади. У Європі глибокі та активні процеси створення сильного громадянського суспільства належать до XVI-XVII ст., Тобто до часу становлення капіталізму і зростання в цілому ролі масових громадських рухів, різноманітних асоціацій та організацій громадян. 
Теоретичні розробки сутності і меж громадянського суспільства містяться в працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, В. фон Гумбольдта, Г.В.Ф. Гегеля, І. Канта, К. Маркса та інших вчених і просвітителів у зв'язку з теоріями виникнення і взаємодії держави з суспільством в новий час. 
         Громадянське суспільство в його класичному розумінні не сприймалася як окрема від держави сфера. Так, англійський філософ Дж.Локк (1632 - 1704) прирівнював його до всьому політичному суспільству на відміну від царства природи. У XVIII ст. шотландський мислитель Л. Фергюсон (1723 - 1816) визначив громадянське суспільство як стан цивілізованості і як наслідок прогресу цивілізації. При цьому термін «громадянське суспільство» мав такожекономічне підгрунтя, оскільки цивілізованість протиставлялася товариствам, у яких не було приватної власності (варварським державам). 
         У рамках класичної республіканської традиції, пов'язаної з іменами Ш. Монтеск 'є (1689-1755), А. Сміта (1723-1790), І. Канта (1724-1804), Д.С. Мілля (1806-1873), А. де Токвіля, громадянське суспільство на поряд з цивілізаційного співвідноситься також з цивільному чи громадянськістю, що характеризує роль індивіда як громадянина - члена певної спільноти, що знаходиться у взаєминах з державою. Громадянин, як правило, не тільки користується належними йому правами, а й несе певні зобов'язання перед суспільством. 
        Розмежування держави і громадянського суспільства, що домінує в сучасної ліберальної політичної думки, склалося у другій половині XVIII ст. в ході розвитку ринкового капіталізму і виникнення держав у Західній Європі. Воно відображає відділення публічного, приватного, ринкового від державного. Дана дихотомія пояснює сучасну форму громадянського суспільства в суверенній конституційній державі і зумовлює необхідність його охорони від деспотизму з боку держави шляхом розвитку самоорганізації суспільства. У цих умовах державі відводиться мінімальна роль - забезпечення правових рамок захисту життя, свободи і власності її громадян. 
        Найбільш розгорнутий аналіз поняття і практики громадянського суспільства, його взаємодії та співвідношення з державою дає Гегель, який розглядає його як проміжний інститут між сім'єю і політичними відносинами в рамках держави. 

        Гегель виділяє три функції громадянського суспільства: опосередкування потреби і задоволення одиничного посередництвом праці, а також задоволення потреб всіх інших, захист власності за допомогою правосуддя; запобігання в цих системах випадковості і увагу до особливого інтересу як до спільного з допомогою поліції та корпорацій. Пов'язуючи громадянське суспільство з соціальною структурою, він відзначає, що якщо першим базисом держави є сім'я, то другим - стану. Цей другий базис важливий, тому що приватні особи, хоча і егоїстичні, змушені звертатися до інших. Тут, отже, знаходиться те, що пов'язує егоїзм з загальним, з державою, турботою якого має бути збереження зв'язку з цим грунтовної і міцною. 
         Гегелю вдається виявити і простежити діалектичну зв'язок між індивідуальною свободою і взаємозалежністю людей і станів у суспільстві, вказати на найважливішу роль держави в процесі гармонізації інтересів у суспільстві. У кінцевому рахунку, такий аналіз дає можливість подолати примітивне протиставлення свободи і необхідності, егоїзму і солідарності. Проте Гегель йде далі і аналізує неоднакове становище в суспільстві трьох станів - сільськогосподарського, промислового та осіб вільних професій, а також відмінності у їхньому ставленні до природи. При цьому особливу увагу він приділяє принциповим розбіжностям між двома першими класами на їх відношенні до свободи та принципу верховенства права, що надзвичайно важливо длярозуміння суспільства, яке здійснює швидкий і трохи запізнілий в порівнянні з передовими країнами перехід від аграрного суспільства до індустріального, як було в Росії. 

        Три стану Гегель характеризує як субстанціальное або безпосереднє (землеробське стан), як рефлекторне або формальне (промислове стан) і, нарешті, як загальне (правлячий стан). Він відзначає, що усвідомлення свободи і порядку виникло головним чином у містах, де індивід промислового стану цілком залежить від себе. Це почуття своєї значущості тісно пов'язано з вимогою правопорядку. Землеробському стану, навпаки, багато про що не доводиться думати самому: те, що воно здобуває, це дар чужого, природи; на першому плані у нього почуття залежності, і з цим легко поєднується готовність залежатиме від людей, зазнавати все, що б не трапилося. Тому землеробське стан схильне до підпорядкування, промислове - до свободи. 

        На зв'язок змісту категорії «громадянське суспільство» з виробничими відносинами та економічним розвитком вказував К. Маркс. У передмові «До критикиполітичної економії» він писав: «Мої дослідження привели мене до того результату, що правові відносини, так само як і форми держави, не можуть бути зрозумілі ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, що, навпаки, вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель, за прикладом англійських і французьких письменників XVIII століття, називає "громадянським суспільством", і що анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії ». 

        Можна виокремити два специфічних значення (чи функції) поняття громадянського суспільства: теоретико-аналітичне та нормативне. У першому випадку громадянське суспільство виступає як узагальнене поняття, що означає специфічну сукупність суспільних комунікацій та соціальних зв'язків, соціальних інститутів і соціальних цінностей, головними суб'єктами яких є громадянин з його громадянськими правами (свобода слова, рівність перед законом), політичними правами (право на участь у голосуванні і політичних організаціях), соціально-економічними правами (право на економічне благополуччя, соціальну захищеність), цивільні (недержавні) організації, асоціації, об'єднання. "У цьому розумінні поняття" громадянське суспільство "використовується для теоретичного аналізу і пояснення явищ соціальної реальності. У другому випадку поняття громадянського суспільства використовується в якості нормативної концепції, яка сприяє мотивації та мобілізації громадян та інших соціальних агентів на розвиток різного змісту та форм громадянської активності. 
У той же час сучасне розуміння громадянського суспільства невід'ємно від поняття «третій сектор», яке передбачає самодіяльність громадських і некомерційних організацій, спрямовану на вирішення проблем населення про імо держави . 

         Іноді громадянське суспільство характеризують як систему не тільки в недержавних, але і в неполітичних відносин між людьми. Така точка зору представляється спрощеною і невірною. Вона "виводить" з даного поняття суспільно-політичні організації, різні дії і функції громадянських асоціацій політичного характеру по відношенню до органів влади. Громадянське суспільство існує і функціонує в діалектичному суперечливій єдності з державою. При демократичному режимі воно тісно стикається і взаємодіє з державою, при авторитарному і тоталітарному режимах перебуває в пасивній або активної опозиції до держави. Людина входить як у цивільне, так і політичне суспільство. У силу цього формується, за образним висловом професора І.І. Кравченко, "політичність громадянського суспільства і громадянськість політичного".

3. Етапи формування громадянського суспільства

3.1 Історичний аспект


“Громадянське суспільство І” (як соціальний феномен, і як теоретична концепція) охоплює період від кінця XVII до 1-ої половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж.Лок, А. Ферґюссон, Ш.Л. Монтеск’є, І.Кант, Ф.Г.Геґель, А.деТоквіль.

Застосувавши термін societas civilitas (пізніше: civil society – цивільне суспільство) для означення нових суспільних порядків, які утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започаткували властиве й нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення суспільства та держави, їх трактування як певного типу антиномії, за допомогою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов’язані та взаємообумовлені, проте відмінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну). Життя в останній ґрунтується на ідеях індивідуальної свободи громадян та автономности громад, їхньому праві творити спілки та асоціації, захищати власні інтереси, запобігати або протистояти сваволі державних зверхників.

Ранні концепції громадянського суспільства наголошували на економіці як його головній складовій частині. Адже саме тут індивіди проявляли себе незалежними суб’єктами суспільної діяльности і, покладаючись на механізми ринкової самореґуляції, прагнули якомога меншого втручання держави у свої справи. Laissez faire, laissez passer! – таким було головне гасло раннього капіталізму, яке й досі використовують як заклик до невтручання держави в сферу бізнесу. Проте, це не означало, що держава не відігравала жодної ролі в становленні громадянського суспільства. Її функції полягали в творенні та впровадженні в життя законів, що були втіленням загальної волі громадян, оберігали непорушність їхніх прав та свобод.

Отож, громадянське суспільство I, яке формувалося від XVII аж до 1-ої пол. XIX ст., на практиці було молодим буржуазним суспільством, яке утверджувало ліберальні свободи, підкорялося законові, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загально значущими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об’єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізмів самореґуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній реґламентації. Разом з тим, ринок привніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття суспільности.

В міру усвідомлення цих проблем зростала стурбованість щодо них, ширилися класові антагонізми, загострювалася класова боротьба, а теорія громадянського суспільства, яка акцентувала увагу на позитивних, солідаристських аспектах, відходить у минуле. Настає період громадянського суспільства ІІ, який триває від середини ХІХ до 2-ої пол. ХХ ст. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається (а в країнах т.зв. “другого “ешелону” цивілізації щойно починає утверджуватись). Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються.

Суспільство, за висловом Дж. Кіна, “дичавіє”[3]. На практиці це проявляється в загостренні класових суперечностей, у пануванні насильницьких методів розв’язання конфліктів, загалом – у “нецивілізованому” поводженні та незбалансованому впливі тих, кого ми нині назвали б “олігархами”. Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, серед них одна з найрадикальніших – марксизм. К. Маркс і Ф. Енґельс та їхні послідовники оголошують громадянські зв’язки і громадянське суспільство формою класових відносин, породжену капіталістичним способом виробництва і приречену загинути разом із ним. А в 1-ій пол. ХХ ст. в низці країн громадянське суспільство взагалі на певний час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій “леґітимного насильства” (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною.

Щоправда, саме на період громадянського суспільства ІІ припадає найвище піднесення громадського життя в Центрально-Східній Европі і, зокрема, в тій частині України, яка належала до Австрійської імперії. Остання саме тоді встала на шлях конституційного розвитку та надала рівні права народам, які входили до її складу. В умовах дотримання владою Австро-Угорської монархії принципів правової держави наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. відбувся злет громадянської свідомости та організованого громадського життя українців Галичини. Він сприяв відродженню їхнього економічного та політичного життя, зростанню національної гідности й спростував упереджені твердження щодо нездатности українців до державного життя, єднання і громадянської поведінки.

Серед західноевропейських теоретиків 1-ої пол. ХХ ст. всебічно досліджував феномен громадянського суспільства італійський марксист Антоніо Ґрамші. Робив він це з властивою марксистам політичною метою: позбутися поділу на громадянське суспільство і державу і побудувати так зване “реґульоване суспільство”. Та після II Світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Ґрамші послужили містком, який з’єднав майже розірвану традицію теорії та практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він став провісником наступного етапу в її розвитку – громадянського суспільства ІІІ. Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн і навіть континентів.

Надзвичайний успіх раніше забутої концепції громадянського суспільства в післявоєнний період, а особливо у 80-90-ті роки ХХ ст. пояснювався тим, що за її допомогою спершу було розроблено нову “стратегію трансформування диктаторських режимів”, а відтак вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Европі та від чого тут залежатимуть успіхи в утвердженні демократичних інститутів. Проте вплив концепції не обмежується країнами, що здійснюють перехід від авторитарних і тоталітарних режимів до демократії.

Отже, громадянське суспільство – це стара, але дуже актуальна теоретична концепція, котра усе ще “володіє значним аналітичним, нормативним і політичним потенціалом” . Причому тепер, як вважає Дж. Александер, вона прийшла в науку надовго. З крахом комунізму і кризою соціалістичних ідеологій центр ваги в дослідженні соціальних проблем перенесено з соціалізму на демократію. А в “арсеналі” демократичної теорії найбільш підходящою для аналізу соціальних проблем є саме концепція громадянського суспільства.

3.2 Проблеми формування громадянського суспільства

Більшість дослідників звертає увагу на складний, і тривалий характер становлення сучасного громадянського суспільства в Росії, інших країнах СНД. Особливість його полягає в пережитому цими країнами переході від авторитарної організації політичної життєдіяльності та відповідного менталітету громадян до демократичного суспільства. Цей, нерідко зигзагоподібний, суперечливий процес розвивається паралельно зі створенням правової держави, становленням демократичної культури Виступаючи на відкритті Громадянського форуму 21 листопада 2001 р . в Кремлівському Палаці, В.В. Путін відзначив, що про державу "судять не лише з політичних успіхів і розвитку економіки, але перш за все, по людях, за рівнем їх особистої свободи. По тому, наскільки впливово там громадянське суспільство". Він звернув увагу на те, що в Росії "громадянське суспільство не можна поки вважати остаточно сформованим. Але думаю, що навряд чи знайдуться країни взагалі, де можна сказати, що суспільство остаточно сформовано. В умовах демократії цей процес є неодмінним і постійним.            А для Росії , треба визнати, цей процес тільки починається ". Він вважає "абсолютно непродуктивним, практично неможливим і навіть небезпечним намагатися створювати громадянське суспільство« зверху ». Його взагалі неможливо створити" за вказівкою "... Воно виростає самостійно, має свою власну кореневу базу і харчується духом свободи. І тільки тоді воно стає дійсно цивільним. 

Загальна картина формування структур громадянського суспільства в сучасній Росії має певну позитивну тенденцію розвитку, особливо в порівнянні з минулим, коли вільна громадянська життя протікало в основному у формальних і контрольованих організаціях.  Конституцією Російської Федерації, хоча в ній і немає такого терміну як "громадянське суспільство", закріплені основні права і свободи людини і громадянина, скасована цензура. Склалася багатопартійна система, різні соціальні групи і автори - організації бізнесу, ЗМІ, профспілки та ін 

За роки реформ створено понад 70 спілок та асоціацій різного рівня, які дозволяють не тільки враховувати інтереси населення, формулювати їх претензії, але і лобіювати їх вирішення через органи влади різного рівня 2. Оформляються цивільні протестні рухи: проти монетизації пільг (січень 2005 р . - 240 тис. чоловік), збільшення цін на бензин (лютий 2005 р .- 50 тис. осіб), реформи ЖКГ (березень 2005 р . - 100 тис. чоловік) і багато ін На деякі протести влада реагує конструктивно, інші - не помічає. Створена Громадська палата.  

Розвиток Інтернету в Росії - певною мірою заслуга недержавних, некомерційних структур. Його становлення дало життя принципово нової системи громадської експертизи якості, достовірності інформації, в тому числі що стосується роботи органів влади. 

У Посланні Президента Росії Федеральним Зборам РФ говорилося, що "в умовах демократії неможливо уявити собі політичний процес без участі неурядових об'єднань, без врахування їх думок і позицій. Такий діалог сьогодні послідовно розвивається, у тому числі при конструктивному сприяння Громадської палати. Професійний авторитет членів палати , їх відкрита позиція посилили вплив громадянських інститутів на нормотворчу діяльність, на діяльність уряду і Федеральних Зборів. А також на адміністративну практику міністерств і відомств ... Зазначу, що збільшується і державна підтримка громадських організацій. У минулому році вона склала 500 млн. рублів, на цей рік заплановано в 2,5 рази більше. У країні зростає і кількість діючих неурядових організацій. А також їх членів-добровольців, виконують різну соціально значиму роботу. Їх в Росії вже близько 8 млн. чоловік. Усе це - реальні індикаториформування в Росії активного громадянського суспільства. 

          Для нинішнього стану несформованого сучасного громадянського суспільства в Росії характерно наступне: 

            - Поки не склалася цілісна система цивільних структур, існує велика кількість фрагментованих утворень, слабка правова захист громадян та асоціацій; 

            - Соціум розколотий по лініях: бідні і багаті, еліти і народ, чиновники і всі інші, центр - периферія і ін; 

            - Неадекватна і слабка соціальна основа громадянського суспільства - відносно невеликий середній клас (від 16 до 30% громадян за різними підрахунками); 
Послання Президента РФ В.В. Путіна Федеральним Зборам Російської Федерації 26 квітня
 2007 р . 

            -Недостатньо виражені і вкорінені інтегративні, обтеедіняющіе культурні цінності (довіра, солідарність, злагода, соціальна відповідальність, повага до життя, особистості, гідності та ін); 

            - Слабкість структурованих інтересів, відсутність чітко вираженої ідентифікації індивідів з відповідними групами перешкоджають формуванню громадянських об'єднань, організації групових дій и т.д.; 

            - Пасивність і низький рівень (як кількісно, ​​так і якісно) участі громадян у суспільно-політичному житті (не більше 10% населення), за винятком доленосних або принципово важливих подій для країни, регіону, міста, селища; 

- Слабка і не ефективний вплив організацій громадянського суспільства на структури влади; 

- У стадії формування перебуває правова база російського громадянського суспільства; 

- На вигляд формується громадянського суспільства в Росії надають вплив як його історичні властивості (тривала авторитарна смуга генезису Росії, поширений недемократичний менталітет), так і сучасні особливості розвитку суспільства; 

- Процес формування громадянського суспільства в Росії далекий від завершення (зрілості); вплив громадських структур на прийняття економічних, соціальних і політичних рішень незначно; у зв'язку з цим невелика і стабілізуюча роль інститутів громадянського суспільства.

Перший заступник Голови Уряду РФ ТАК Медведєв вважає, що російське "громадянське суспільство відповідає рівню розвитку демократії в Росії". Він переконаний в тому, що "громадянське суспільство було в нашій країні завжди. Інша справа, що, скажімо, в роки сталінського терору воно мало жахливо викривлені форми. Але і в найпохмуріші періоди історії люди відшукували спосіб висловити власну позицію, незалежну від держави, навіть якщо для цього їм доводилося вдаватися до езопової мови. 

Формування сучасного громадянського суспільства в Росії - складний і тривалий процес. Значна частина громадян поки відчужена від суспільного життя і власності, має вельми слабке уявлення про громадянське суспільство та його ролі в соціумі. 

У цілому поняття громадянського суспільства поки ще не набуло широкого поширення і сприйняття на масовому, буденному рівні в політичній свідомості росіян. Його в більшій мірі використовують політики, активісти громадських організацій, вчені і т.д. На жаль, і в ряді сучасних підручників для студентів зполітології (наприклад, К. С. Гаджиєва, А. І. Кравченко та ін) немає спеціальних розділів про громадянське суспільство, його стан та завдання в Російській Федерації.

Однією з ключових проблем сучасного розвитку виступає відчуження різних соціальних груп та інститутів від держави. Нижче проаналізовано рівень довіри громадян як до владних структур, так і громадським організаціям.

В останні роки достатній рівень довіри населення серед державних структур мали Президент, армія і деякі керівники регіонів, у решти органів влади рівень довіри був значно нижче. Серед громадських організацій зріс авторитет російської православної церкви, органів ЗМІ, профспілок.                          Громадській палаті довіряє кожен четвертий росіянин. Менше довіряють політичним партіям - лише кожен п'ятий. У пріоритетні національні проекти вірить до 40% населення, що в цілому непогано. 

Багато громадян або не розуміють загального змісту і цілий і економічної і соціальної політики держави, або не сприймають її як звернену саме до них. 

Ще одна проблема пов'язана з поділом публічної політики та приватного життя. На запитання - "Як Ви вважаєте, участь у виборах - обов'язок громадянина?" - До двох третин опитуваних зазвичай відповідають позитивно. А ось віра в те, що участь у виборах дасть можливість вплинути на владу, не перевищує в останні роки 20% респондентів. Причому, дві третини респондентів не, тільки не вірять у можливість вплинути на діяльність влади, але й не хотіли б братиучасть в управлінні громадськими справами в своєму селищі, міському районі і т.д., тому, що не бачать в цьому ніякого сенсу.

Очевидно, можна говорити про занижений рівень соціальних претензій російських громадян з проблеми постійної участі в політиці і його недостатності. Так, респонденти відзначили, що з семи позначених статусних позицій в суспільстві "участь в політиці" займає останнє, 7-е місце. Найбільш високо ними оцінювалися (по низхідній): "місце в суспільстві з освіти"; "за кваліфікацією"; "по виконуваній роботі"; "по прогресії"; "за якістю життя"; "за розміром зарплати" і "щодо участі у політичній життя країни

У розвитку громадянського суспільства є відомі труднощі, пов'язані з недостатнім рівнем особистої безпеки, дотримання прав людини, вкрай низькими доходами (бідність) у третини росіян.

 З одного боку, можна говорити про відому позитивну динаміку у розвитку російського суспільства в розглянутий період за такими параметрами, як "свобода слова", "свобода політичного вибору", "терпимість до чужої думки". З іншого-багато респондентів звертають увагу на критичний або погане положення справ в наступних сферах суспільного життя: "дотримання прав людини", "особиста безпека", "рівність всіх громадян перед законом", "соціальні гарантії"

2.3 Проблема становлення громадянського суспільства в контексті забезпечення соціально-політичної стабільності в Україні


Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників.

Так, Н.Р.Нижник та Г.П.Ситник зазначають[2], що глибинні зміни у відносинах власності, системі ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства, соціально–статусні зміни впливають на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно–політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.

Як відомо, під поняттям громадянське суспільство розуміється сукупність існуючих у суспільстві неполітичних відносин. Ця сукупність включає в себе господарські, соціальні, культурні, духовні, сімейно–побутові відносини і інститути, а також положення, роль, права і обов’язки особи в системі суспільних зв’язків та інститутів. Це сторона життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, яка перебуває поза сферою директивного регулювання з боку держави, хоча без підтримки з боку держави інститути громадянського суспільства постати не можуть (держава принаймні має створити належне правове поле для створення, розвитку та функціонування вказаних інститутів).

Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.

Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними прошарками, між індивідом і суспільством у цілому.

В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь-яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.

Очевидно, що переважна частина громадян України переживає цей період досить болісно. Але підстав стверджувати, що він закінчиться найближчим часом немає. Українська реальність дає аж занадто велику кількість порушень конституційних прав і свобод людини в Україні. Серед них навіть порушення фундаментальних природних прав людини (на життя, на свободу та особисту недоторканість, рівності перед законом). Якщо при цьому врахувати політичну, етнічну, конфесійну та соціальну роздробленість українського суспільства, що об’єктивно призводить до все корпоративніших вимог окремих груп населення, то стає цілком очевидним, що саме дієздатні інститути громадянського суспільства мають стати на заваді можливого згубного внутрішнього розколу держави.

Відсутність надійного правозахисного механізму призводить до того, що населення починає орієнтуватися на неконституційні способи захисту своїх прав та свобод. Стали звичним явищем мітинги, страйки, пікетування адміністративних будівель, голодування. Всі ці обставини безпосередньо впливають на соціальне самопочуття суспільства та значною мірою визначають суспільно-політичну стабільність у державі.

Загальновідомо, що діяльність індивідів, які переслідують особисті інтереси та цілі, утворюють основну сторону буття. Інша сторона – спільний інтерес, що має об’єктивну основу. Її суть у взаємозалежності людей внаслідок розподілу праці, потреби в спілкуванні, в соціальному захисті та допомозі, у соціальних гарантіях, вирішенні більш складних завдань, які перевершують індивідуальні можливості людини. Особливе значення має більш справедливий розподіл національного доходу, підвищення можливостей для освіти, соціального забезпечення тощо, оскільки посилення соціальної нерівності буде призводити до подальшого посилення соціально-політичної напруженості.

Таким чином, суб’єктом і базисом демократичної держави та її ідеології є громадянське суспільство. Тому за його відсутності демократичний устрій дослідники цілком обґрунтовано характеризують як квазідемократичний. Тому формування громадянського суспільства можна розглядати як одну з передумов забезпечення соціально-політичної стабільності, а отже і національної безпеки України. Проте практична реалізація цього завдання перебуває не на належному рівні.

Найбільш актуальні проблемні питання формування громадянського суспільства можна умовно поділити на дві групи: неухильне забезпечення прав і свобод людини та вдосконалення механізмів формування і функціонування вказаного суспільства.

Сьогодні в розвинених країнах світу інвестиції в людину, освіту, науку, культуру людського спілкування, дозвілля тощо стають пріоритетними порівняно з інвестиціями у промислове виробництво. В умовах глобалізації необхідність підвищення ефективності функціонування політичних структур, державних інститутів, загалом системи державного управління зумовлені потребами більш високого рівня організації управління суспільними процесами. Тому варто погодитися з В.Ларіним, який стверджує, що: “В отсутствие сложившегося гражданского общества с его развитыми институтами и механизмами продвижения и защиты разнообразных социальных групп, отдельных граждан в безопасности по–прежнему будет преобладать государственное начало”[6].

У цілому ж є всі підстави стверджувати, що сукупність проблем, з якими стикнулась Україна на шляху державного і суспільного будівництва, виявились більш складними, ніж це уявлялося в 1991 р., на момент набуття нею статусу незалежної держави. Вказані проблеми значною мірою зумовлені складністю завдання кардинального та всебічного реформування України у всіх сферах суспільного життя, вирішити яке у відносно короткі терміни і безболісно принципово неможливо.

Результати внутрішньополітичного, економічного, гуманітарного реформування, на жаль, поки що не справляють довгострокового, позитивного впливу на суспільне життя. Чи найголовнішою причиною є відсутність чітко визначеної стратегічної мети та духовно-ціннісних орієнтирів у процесі державного будівництва, які здатні трансформуватися в домінантну систему духовно-ціннісних координат переважаючої більшості населення України.

Яскравим підтвердженням справедливості сказаного є глибока суспільно-політична криза восени 2004 р., що завершилася так званою “помаранчевою революцією”. Вона фактично розколола українське суспільство на дві половини і породила реальну загрозу громадянської війни та розпаду держави принаймні на дві частини.

Очевидно, причини та наслідки вказаної революції ще очікують ґрунтовного наукового дослідження. Але не може бути сумніву, що будь-яка держава об’єктивно зацікавлена в соціально-політичній стабільності і що одним з ключових чинників її забезпечення є належний розвиток громадянського суспільства.

Існує два можливих, але принципово відмінних методи досягнення соціально-політичній стабільності, які значною мірою залежать від сутнісної основи організації державної влади. В умовах тоталітарної держави – це метод послідовного силового тиску на суспільство (економічного, ідеологічного, політичного тощо). Якщо ж це демократична країна, то соціально-політична стабільність досягається завдяки підвищенню рівня соціальної однорідності суспільства.

Проте будь-який силовий тиск з боку органів державної влади неминуче породжує протидію, яка рано чи пізно призводить до соціально-політичної деструкції соціального організму, сепаратизму тощо, тобто до сукупності реальних загроз національній безпеці. Очевидно, рівень вказаних загроз залежить від чисельності вказаних прошарків. Для умов України він може бути досить високим, як показав перебіг і результати виборів Президента України у 2004 р.

Отже, такі феномени, що характерні для сучасних розвинених демократичних країн, як: середній клас, громадянське суспільство і правова держава формуються одночасно і являють собою лише різні форми репрезентації одного і того самого процесу, суть якого відображає трансформацію тоталітарної держави в демократичну. Саме тому деякі дослідники стверджують, що “… формирование среднего класса, гражданского общества и правового государства – это тесно взаимосвязанный процесс социальной трансформации, основанной на множестве объективных и субъективных предпосылок, который не является произвольным процесом …”[7].

Загалом, виконаний аналіз літературних джерел дозволяє дійти висновку, що серед найбільш важливих напрямів подальшого формування громадянського суспільства в Україні, слід виділити:

·  подальше реформування політичної системи;

·  реформування державної служби;

· дослідження політико-правових та економічних аспектів взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства і втілення їх результатів у практику державотворення;

· вивчення методологічних основ формування політичної нації та втілення їх результатів у практичну діяльність органів державної влади;

· встановлення закономірностей формування громадянського суспільства з урахування культурно-історичних та соціально-економічних особливостей розвитку українського суспільства;

· обґрунтування системи індикаторів (показників), які б дозволяли здійснювати моніторинг процесу формування та функціонування громадянського суспільства і на його основі розробляти практичні рекомендації щодо підвищення його ефективності;

· комплексне дослідження впливу процесів глобалізації на формування інститутів громадянського суспільства в Україні та його врахування у практичній діяльності органів державного управління.

На нашу думку, виконання сукупності завдань на вказаних напрямах дозволить розробити ідеологію формування громадянського суспільства в Україні, яка б базувалася на комплексному розв’язанні проблеми підвищення загальної соціальної однорідності суспільства як цілісного процесу формування середнього класу, громадянського суспільства та правової держави.

Втілення в життя вказаної ідеології фактично є необхідною і достатньою умовою забезпечення прав і свобод людини, подолання поки що значною мірою неупорядкованих взаємовідносин між індивідом і суспільством та суспільством і державою шляхом встановлення й суворого дотримання законів, що, у свою чергу, сприятиме соціально-політичній стабільності в Україні.


2.4 Перспективи розвитку українського суспільства


Сьогоднішній етап розвитку українського суспільства надзвичайно актуалізує необхідність теоретичних пошуків загальноприйнятої моделі національної ідеї як образу майбутнього суспільного цілого України, розробки тактики та стратегії розгортання демократичних процесів, новоутворення національної самосвідомості української молоді.

На жаль, певний параліч суспільної свідомості виник у наслідок дискредитації в очах багатьох громадян національної ідеї як моделі розвитку застарілого зразка та існування соціально-психологічних бар’єрів у наближенні до цього ідеалу.

В цілому, повноцінний розвиток національної ідеї можливий як відновлення здатності всієї української спільноти репрезентувати неповторний історичний досвід, власне сприйняття дійсності в оптимізованій стратегії поведінки і системі суспільних мотивувань. Сучасна українська ідея - це відкритість українського суспільства усьому новому й прогресивному, накопиченому людством, і водночас довіра українського суспільства до власних сил і можливостей.

Так, наприклад, у відповідності з результатами дослідження, які здійснив інститут соціальних досліджень Острозької Академії в Рівненській та Волинській областях, молодь при вирішенні своїх нагальних проблем у першу чергу покладає надії:

1. На особисті знання, здібності і сили - 51,3%

2. На підтримку з боку батьків - 48,7%

3. На Бога - 30,3%

4. На везіння - 21,1%

5. На підтримку держави - 4,7%.

Всупереч традиційним уявленням, рейтинг держави як гаранта у реалізації потенціалу молоді залишається впродовж 5 років на останніх позиціях. У дослідженні були визначені розбіжності економічного й соціального статусу молоді, «залежних від держави» та «залежних від ринку», котрі ініціюють різні за наслідками процеси.

Серед негативних - криза статусу молоді у державному секторі економіки, відплив найкомпетентніших та найкваліфікованих працівників, руйнація мотивації особистості на тлі відсутності ресурсів професійної ідентифікації.

У молодіжному середовищі набувають поширення тенденції зменшення рівня соціальної компетентності та збільшення соціального пристосування. Власність і влада перетворюються на легітимні об’єкти привласнення. Ці тенденції стають визначальними у процесах розшарування суспільства. Разом з тим, за результатами дослідження, спостерігається послаблення соціального престижу як чинника суспільної диференціації.

Відбувається не тільки розпорошення фахівців, але і втрата значного набутого наукового та професійного потенціалу особистості. Так, наприклад, опитані експерти зазначили, що сьогодні, на жаль, освідчені та ерудовані учні і випускники навчальних закладів не зовсім потрібні в різних галузях життя, адже існують «знайомі в престижних організаціях» та «батьки», які допоможуть влаштуватися молоді працювати у відповідних структурах.

Якщо результати експертного опитування екстраполювати в площину навчально-виховного процесу, отримаємо досить песимістичну картину падіння мотивації до навчання серед учнів загальноосвітніх шкіл, майбутніх студентів вищих навчальних закладів, еліти України ХХІ століття.

Важливим аргументом важливості суспільної диференціації виступають результати наукових розробок, здійснені колективом інституту соціальних досліджень Острозької Академії впродовж 1999 року. Респонденти вважають, що ідеологія національного державотворення повинна будуватися:

- на загальнолюдських цінностях - 56,2%

- на національно-культурних традиціях - 25,4%

- на засадах християнської моралі - 23,1%

- на українській національно-демократичній ідеї - 18,2%

- на основі цінностей капіталістичного суспільства - 15,1%

- на ідеології марксизму - 6,8%.

Отже, екстремальні соціально-політичні умови покликали кожного громадянина держави незалежно від національної незалежності зробити свій вибір, рішуче підпорядкувати національній самосвідомості культурно-історичні, морально-етичні психологічні компоненти.

Виявом цього стало масове усвідомлення себе різними соціально-професійними, національними та молодіжними групами частиною багатонаціональної української спільноти, громадянами єдиної незалежної самостійної України.

Разом з тим, погіршення економічної нестабільності в Україні викликає значне зростання соціально-психологічної напруженості серед різних груп населення, особливо серед соціально незахищених - безробітних, пенсіонерів, непрацевлаштованих випускників загальноосвітніх шкіл та вузів, жителів сільської місцевості тощо.

Зрозуміло, що напруженість має надто складну структуру - рівень сподівань та надій детермінований економічними, соціальними і психологічними чинниками, тому однозначно стверджувати стосовно «очікуваного» соціального вибуху говорити передчасно.

Ймовірно, що генетичний страх, біль та страждання ГУЛАГівського характеру ще досить міцно, на жаль, тримає пересічного українця в лоні конформічних та маргінальних настроїв рабської психології. Адже впродовж десятиліть відбувалося цілеспрямоване руйнування генетичного, елітного потенціалу багатостраждального українського села. Лише завдяки українському селу збереглися ментальні характеристики особистості - працелюбність, доброта, толерантність, особливо - романтизм, терпеливість і невибагливість.

Таким чином, аналізуючи проблеми державотворення, маємо можливість, по-перше, краще усвідомити минуле, внести корективи у наші уявлення про те, що здавалося безсумнівним, а, по-друге, вести більш свідомо і впевнено пошук нових тенденцій та шляхів демократичних перетворень в українському суспільстві.

Висновки


Громадянське суспільство вкрай необхідне для утвердження демократичного врядування, бо, як пише Дж. Кін, там, “де немає громадянського суспільства, не може бути взаємодії й обміну думками між громадянами, здатними публічно обирати свої ідентичності, шанувати свої обов’язки в рамках політично-правової структури, яка забезпечує мир між громадянами, добре функціонування уряду, соціальну справедливість та – перш за все – діє відповідно до принципу, що влада має бути підзвітна суспільству”.

Чим розвинутішим є громадянське суспільство, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами або окремими особами. Відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей, громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, набуття державою ознак держави правової. Рівновага між громадянським суспільством і державою є важливим фактором стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості та політичного безсилля народу.

Але, з іншого боку, громадянське суспільство залежить від держави і не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства й тиранії. Тому зворотній зв’язок у стосунках громадянського суспільства і правової держави – дуже важливий. Визнаючи автономність громадянського суспільства, правова держава має реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, видавати відповідні законодавчі акти та слідкувати за їх виконанням, іншими словами, вона повинна створити ситуацію правової захищеності громадян, сформувати сприятливе правове поле для діяльності створюваних ними громадських інститутів. “Захищеність конституційних прав є фундаментальною умовою автономності громадянського суспільства і заборолом проти беззаконного правління”.

Теорія громадянського суспільства, досвід його розвитку в інших країнах, безперечно, має велике значення для України. Ставши на шлях демократичного розвитку, українське суспільство має подолати недовіру до влади й відчуження значної частини українського народу від громадського життя й політики; позбутися тоталітарних стереотипів у його свідомості; використати засоби громадянського суспільства для зменшення всевладдя державних чиновників і для того, щоб формально демократичні інститути влади почали керуватися принципами демократії на практиці.

Список використаних джерел


1.   Закон України про основи національної безпеки України // Уряд. кур’єр. – 2003. – 30 лип.

2.   Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

3.   Арато Э., Коген Дж.. Возрождение, упадок и реконструкция концепции гражданского общества // Политическая мысль. – 1996. – № 1. – С. 25.

4.   Гошко А.О. Оцінка діяльності місцевих органів самоврядування: Монографія. – К.: Вид–во УАДУ, Вид. дім “Соборна Україна”, 1998. – 380 с.

5.   Дзлієв М.И., Потрубач Н.Н. Основы обеспечения безопасности жизнедеятельности (Курс лекций). - М., 1996. – 185 с.

6.   Карл Поппер. Відкрите суспільство та його вороги / Пер. з англ. О.Коваленка. – К.: Основи, 1994. – Т. 1. – 444 с.

7.   Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2002. – 409 с.

8.   Кін Джон. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. – Київ:КІС; АНОД, 2000. – С. 116.

9.   Краткий политологический словарь / Под ред. С.Г. Рябова, З.И.Тимошенко.–К.: РАПО “Укрвузполиграф” – 1992. – 104 с.

10.   Ларин В. Безопасность развития и развитие безопасности // Свободная мысль. – М.: Изд–во Горбачев – Фонд. – 1996. – № 7. – С. 37–43.

11.   Мельниченко В. Напрями і проблеми становлення громадянського суспільства в Україні // Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук. – К., 2001. – С. 30–39.

12.   Нижник Н.Р., Ситник Г.П. Безпека людини в умовах громадянського суспільства // Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – С. 138–166.

13.   Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навч. посіб. / За заг. ред. П.В.Мельника, Н.Р.Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с.

14.   Нижник Н., Лемак В. До питання про форми державного режиму в постсоціалістичних країнах // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во НАДУ, 2003. – Вип. 2. – С. 3 – 8.

15.   Рябчук М. Гримаси етатизму, або чому в нас нічого не виходить? // Сучасність. – 2000. – № 12. – С.54.

16.   Ситник Г.П. Актуальні проблеми формування громадянського суспільства в контексті національної безпеки України // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.–практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – С. 187–192.

17.   Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою України: Монографія. – К.: Вид–во НАДУ, 2004. – 408 с.

18.   Сорос Дж. Утвердження демократії / Пер. з англ. О.Коваленка. – К.: Основи, 1994. – 224 с.

19.   Социологический справочник / Под общ. ред. В.И.Воловича. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 382 с.

20.   Структурні перетворення у сфері відкритости. Дослідження категорії громадянське суспільство. Перекл. з нім. – Львів: Літопис, 2000.

21.   Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.–практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. –Т. 1. – 424 с.

22.   Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.–практ.конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – Т. 1. – 472 с.

23.   ХХІ век: мир между прошлым и будущим. Культура как системообразующий фактор международной и национальной безопасности / Под науч. ред. О.П.Лановенко. – К.: Стилос, 2004. – 572 с.

24.   Шинкарук В. Громадянське суспільство, держава, ідеологія // Розбудова держави. – 1994. – № 5. – С. 53–56.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41155. ТОВАР В СИСТЕМЕ МАРКЕТИНГА 1.06 MB
  Основные журналы по изучению товара в системе маркетинга Содержание товара как инструмента комплекса маркетинга. Услуги как особый вид товара в системе маркетинга. Концепция товарного ассортимента решения относительно товара продуктовой линии и упаковки.
41156. УЧЕТ ДЕНЕЖНЫХ СРЕДСТВ И ИХ ЭКВИВАЛЕНТОВ 138 KB
  Управление денежными средствами становится все более важным изза огромной сложности финансовых рынков. Правильное раскрытие и классификация денежных средств и их эквивалентов необходимы для точной оценки ликвидности компании. В МСБУ 7 Отчеты о движении денежных средств даны следующие определения денежным средствам их эквивалентам и потокам денежных средств: Денежные средства включают наличные деньги и вклады до востребования. Эквивалент денежных средств – краткосрочные высоколиквидные вложения...
41157. Пошук інформації в системі 121.5 KB
  Перегляд тексту документа.Друк тексту документа. Підведення підсумків уроку Яку роботу можна проводити з документами Що таке закладка Що таке інформаційна панель Що таке експорт документів Що таке структура документа Відповіді студентів 2 хв. Перегляд тексту документа.
41158. Влияние отдельных факторов на интенсивность теплоотдачи при пленочной конденсации пара 431.5 KB
  Влияние отдельных факторов на интенсивность теплоотдачи при пленочной конденсации пара. Влияние перегрева пара Конденсация перегретого пара будет иметь место если температура поверхности стенки меньше температуры насыщения. При этом в случае конденсации перегретого пара его температура у стенки постоянно снижается и конденсируется по существу насыщенный пар. В случае конденсации одного килограмма перегретого пара к стенке отводится теплота равная 1337...
41159. Логические функции и логические элементы 754.5 KB
  Физическими аналогами логических переменных 0 и 1 служат сигналы способные принимать два хорошо различимых состояния например потенциал низкого и высокого уровней разомкнутое и замкнутое состояние контакта реле и т. Триггеры Триггер – это устройство имеющее два устойчивых состояния способное под воздействием управляющего сигнала скачком переходить из одного состояния в другое и хранить это состояние сколь угодно долго. Способность хранить состояние сколь угодно долго и определяет память триггера. состояние триггера не меняется.
41160. Морфологические и синтаксические нормы русского литературного языка 79 KB
  Морфологические ошибки связаны с нарушением грамматических форм слов незнанием склонений с неправильным употреблением окончаний с неправильным ударением если это влияет на форму слова. Морфологостилистические ошибки связаны с использованием сложных конструкций характерных для официально делового и научного стиля в разговорном стиле.Синтаксические ошибки синтаксическим ошибкам относятся следующие: Нарушения в управлении.
41161. Методы преобразования комплексного чертежа (эпюра Монжа) 286 KB
  Сущность этого метода заключается в следующем: положение точек линий плоских фигур поверхностей в пространстве не изменяется а система П1 П2 заменяется дополняется плоскостями образующими с П1 или П2 или между собой системы двух взаимно перпендикулярных плоскостей принимаемых за плоскости проекций. Если введение одной плоскости П4 или П5 не позволяет решить задачу то прибегают к последовательному дополнению основной системы плоскостей проекций новыми П6 П7 и т. показано преобразование проекций точки А из системы П2 П1 в систему П4...
41162. История лазерных принтеров 1.9 MB
  На поверхности фоторецептора создается электростатическое а затем видимое изображение копируемого оригинала с последующим переносом этого изображения на бумагу или специальный материал. Формирование изображения На этапе формирования изображения на поверхности фоторецептора создается оптическое изображение оригинала. Полученное оптическое изображение должно: а обладать требуемыми геометрическими параметрами б иметь распределение освещенностей соответствующее оптическим плотностям оригинала. Проявление На этапе проявления на участки...
41163. Метод узловых напряжений 192.5 KB
  Метод узловых напряжений. Метод узловых напряжений заключается в определении на основании первого закона Кирхгофа потенциалов в узлах электрической цепи относительного некоторого базисного узла. Положительное напряжение узловых напряжений указывается стрелкой от рассматриваемого узла к базисному. Иллюстрация к методу узловых напряжений.