97408

Оштукатурення сітчасто-армованих поверхонь. Облицювання ряду колон на клеях. Пофарбування поверхонь клейовими сумішами

Дипломная

Производство и промышленные технологии

Штукатурний молоток застосовують для прибивання дранкидеревяних рейок до поверхні і насікання камяних поверхонь за допомогою троянкискарпеля та інших інструментів. Деревяні півтерки застосовують для затирання кривого шару на плоскій поверхні. Використовується для вимірювання площі оштукатуреної поверхні у квадратних метрах.

Украинкский

2015-10-18

150.5 KB

0 чел.

                                    Міністерство освіти і науки України
                    Головне управління освіти і науки львівської обласної
                           державної адміністрації управління професійно
                                                     технічої освіти,
                             координації діяльності вищих навчальних
                                                    закладів і науки.
                           Вище професійне училище №19 м.Дрогобича
            

                           

                                                    Дипломна робота


 Тема 1:Оштукатурення сітчасто-армованих поверхонь.

 Тема 2:Облицювання ряду колон на клеях.

 Тема 3:Пофарбування поверхонь клейовими сумішами.


                        

                   

                   



                                   

                                                                                                                     Виконав учень                                                                                                   
                                                                                                                   групи МШПЛ-31

                                                                                                                 Городицький Іван

                                                                                                                          Перевірила:
                                                                                                                       Андрусик К.П.

                

                                        

 Зміст.                                         
                                    
1.Вступ.
2.Технологічна частина.
3.Охорона праці.
4.Економічна частина.
5.Використана література.

                                   

                                                                Вступ

                                       Інструменти для штукатурних робіт.          






1)Щітка макловиця – призначена для змітання пилу з поверхні

або замочування. Складається з дерев*яної ручки та махового полотна.

2)Штукатурний молоток – застосовують для прибивання дранки,дерев*яних рейок до поверхні і насікання кам*яних поверхонь за допомогою троянки,скарпеля та інших інструментів.
Молоток з одного боку має бойок,а з другого поріз для витягування цвяхів,маса 600 грам.

3)Ківш – призначенний для накидання з ящика на поверхню здебільш рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці,оскільки один рух ковшем,залежно від його об’єму,можна накидувати на поверхню 0.8-1.5 л розчину.

4)Кельма(штукатурна лопатка) – призначенна для накидання розчину з сокола        або ящика на поверхню.Її виготовляють з спеціальної  форми з листової сталі завтовшки 1 мм. Вона  скаладається з дерев*яної ручки 12.5мм ,яка прикріпленна  з*єднувачем з металевою серцевиною.

5)Півтерки – призначенні для розрівнювання і ущільнювання штукатурного шару,нанесеного на поверхню кельмою або ковшем і механізованим способом.
Їх виготовляють з просоченої оліфи деревини (сосни,ялини)
або алюмінію. Дерев*яні півтерки залежно від довжини бувають малі 35 см,середні 80 см і великі 120 см.

6) Правило – призначенне для розрівнювання штукатурного шару.Виготовляють його з деревини або металу. Правило завтовшки 1.2 – 2 м. Вивірене двометрове правило називається контролевимірювальним інструментом і застосовується для перевірки рівності опоряджувальних поверхонь.

7)Дерев*яні півтерки – застосовують для затирання кривого шару на плоскій поверхні. Вона складається з ручки і полотна,а виготовляють їх з дерева,пластмаси або з пінопласту.

8)Будівельний рівень – призначений для перевірки горизонтальних та вертикальних поверхонь. Складається з алюмінієвої рейки з капсулами.

 

9)Рулетка –складається з пластмасового корпуса та металевої стрічки з сантиметровими позначками. Використовується для вимірювання площі оштукатуреної поверхні у квадратних метрах.

    Виробництво,властивості та застосування в*яжучих матеріалів та заповнювачів

В*яжучим називають такі речовини,які при змішуванні з водою або якою небудь спеціальною рідиною здатні переходити з рідкого ао тістоподібного стану в твердий,зв’язуючи при цьому змішанні з ними або великі дрібні заповнювачі.
В залежності від походження матеріали можуть бути поділені на мінеральні або неорганічні,органічні і синтетичні.
Мінеральні в*яжучі речовини поділяються на повітряні,які здатні твердіти і зберігати свою міцність після затвердження тільки на повітрі і гідравлічні які здатні твердіти і зберігати свою міцність не тільки у повітрі а й у воді.
До повітряних в*ядучих належить: повітряне вапно,різні гіпси,глина,до гідравлічних-гідравлічне вапно і більшість цементів.
Повітряне вапно-це продукт випалювання при температурі 1100-1200 градусів по Цельсію(до повного видалення газу – кальцієво магнієвих гірських порід,вапняку,крейди,до його мізованого вапняку,що містить не більше 6 %
глинистих домішок.
Вапно застосовують в штукатурних роботах як в*яжуче і пластифікатор при приготуванні розчинів.
Вапноу будівництві зустрічається у різному вигляді:негашене грудкове вапно,молоте негашене вапно,вапняне тісто,вапняно молоте карбонатне.
В залежності від швидкості гашення вапно поділяється на швидко гаснуче (швидкість гасіння 20 хвилин).
Швидкість гасіння сповільнюється при підвищеному в ньому оксиду магнію.

При виконанні швидк
ого гаснучого вапна,недостача вапна призводить до сильного розігрівання вапна.
При приготуванні штукатурних розчинів коли вапно потрібне у великій кількості його гасять за допомогою машин.
Зараз для гашення вапна є високо продуктивні машини.
В машинах процес гашення і помел сполученні що не тільки сприяє активізації гашення,але й підвищує будівництво якості вапна,повністю ліквідує відходи.
При транспортуванні,зберіганні і гашенні вапна,потрібно суворо дотримуватись правил техніки безпеки. Найдрібніших частинок пилу не повинно бути,він шкідливо діє на слизову оболонку і дихальні органи людини,а близько при гашенні вапна виникають опіки.Тому при роботі необхідно бути одягненим в спеціальний одяг,гумові рукавиці,захисні окуляри і респіратори.
Гіпс будівельний – напівводяний гіпс одержувальний при температурній обробці і помелі природньо-гіпсового каменю.
Будівельний гіпс – це технічна назва продукту,відомого штукатурам «алебастр»
Гіпсовий камінь – двоводяний,сірчанокислий,кальцемінерал високо кислотної або зернистої будови,дуже м*ягкий розчин у воді.Для його одержування випалюють гіпсовий камінь при температурі 150-170 градусів по цельсію.В процесі його випалювання,молекули гіпсового каменю втрачають 3/4 води і тоді він перетворюється в напівводяний гіпс.
До або після випалу гіпсу його перемулюють в тонкий порошок.
Основна позитивна якість будівельного гіпсу- це здатність швидко тужавіти і твердіти.При твердінні він не зменшується в обсязі,як інші в*ядучі,а навіть трішки збільшується.
По якості будівельний гіпс поділяють на перший та другий сорт.
Строки тужавіння гіпсу якщо потрібно,можна змішувати :сповільнювати додаючи клей,казеїн,клейстер.Водні відвари степових трав,аби прискорювати ,додавати до води сульфат глини,кислоти,мило.
Сповільнювач тужавіння гіпсу БС не тільки регулює строки схоплювання гіпсових розчинів,але й збільшує їх рухомість,а також поліпшує легкоукладеність.
Гіпс будівельний- використовується як в*яжуче у вапняногіпсових розчинах  при оштукатуренні відкосів.
Гіпс зберігають у приміщеннях,захищених від опадів на дерев*яній підлозі,піднятій над землею.
Навіть за хороших умов зберігання активність гіпсу,тобто здатність його тужавіти через певний час знижується під впливом вологи повітря.
Властивості зволоженого або замороженого гіпсу можуть бути відновлені при випалі.
Розчином називається залишена водою суміш в*ядучого і заповнювача,здатна з часом твердіти і міцніти,утворюючи каменоподібну масу.
В основному розчинів можуть входити одне або два і більше в*яжуче.
Якщо в склад розчину входить одне в*яжуче це прості розчини(вапняні,цементні) два і більше змішаними складними є вапняно-гіпсові,цементно-вапняні.
У залежності від призначення розчини поділяються на звичайні і декоративні.
Звичайні розчини призначені для штукатурки,яка потім фарбується,або обклеюється шпалерами,декоративні розчини для декоративних штукатурок,які не фарбуються.
В залежності від виду і здатності в*ядучого твердіти у певних умовах,розрізняють розчини на гіпсові,вапняні,гідравлічні(цемент) здатні твердіти у воді або вологому середовищі.

В залежності від кількості заповнювачів,які входять в розчин,вони поділяються на :жирні,нормальні і пісні.

Жирними називають розчин з малою кількістю заповнювачів та надлишком в*ядучих.
Такі розчини мають велику пластичність ,тому вони зручні у роботі.
Але жирні розчини неекономні оскільки для їх виготовлення необхідно велика кількість в*яжучого.Такі розчини дають велику усадку,тому при твердінні на поверхні утворюють тріщини.
Пісні розчини-навпаки мають велику кількість заповнювачів і малов*яжучих.
Пісні розчини погано обробляються,мають невисоку міцність,але вони економічні і при твердінні,тому тріщини на поверхні не утворюються.
Нормальними слід називати розчини у яких в*ядучих рівно скільки потрібно до того щоб заповнити порожнини між зернами заповнювача і міцно зв*язати їх,при цьому пластичність буде не кращою.
Найважливішими властивостями розчинів є рухомість,міцність,морозостійкість,водоутимуюча здатність,термін тужавіння.
Рухливість -  це щдатність розчинної суміші розтіснятися під власною вагою і визначається за допомогою стандартного конуса :обризк 9-12 см,грунт 8-11 см,накривка  14 см.
Рухливість – залежить від скалду розчинної суміші виду в*ядучого,тонкість помолу,виду заповнювача,та кількості води.
Міцність – характеризується маркою на стиск при допомозі стандартного куба 7.07х7.07-7.07 через 28 діб при температурі 20
°C.
Є такі марки розчинів: 4,10,25,50,75,100,150,200,300.
На міцність впливає:
1)Активність в*ядучої речовини.
2)Якість заповнювача.
3)Кількість води.
4)Умови приготування.
Морозостійкість – це здатність штукатурного розчину зберігати стійкість при поперемінному заморожуванні та відтаюванні.
Є такі марки морозостійкості мрз 10,15,25,35,50,100,150,200,300.
Водоутримуюча здатність розчину розморожуватись і утворювати воду.
Ця властивість має велике значення при транспортуванні та нанесенні розчину на пористі поверхні.
Залежно від в*ядучого і кількості видів.Розшаровування розчину полягає в тому що найбільш важкі його частини спускаються на дно,а дрібні зберігаються зверху.
Термін тужавіння і твердіння розчину залежить від виду і кількості в*ядучого,температури розчину та навколишнього середовища.
В залежності від умов виконання робіт і виду в*яжучого в розчин можуть вводитись прискорювачі або сповільнювачі тужавіння.

Стандартний конус:

                      

1)Загальний вигляд.                                                 2)Конус занурений в розчин

Конус виготовляють з металу і заповнюють його вантажем до ваги 300г.
Висота конуса складає 15 см ,кут біля основи повинен дорівнювати 30
°C, поділки на конусі наносять через 1см.
Ретельно перемішаний розчин розрівнюють і в нього вертикально опускають конус.Після занурення конуса його виймають і роблять відлік по поділках.
Міцність штукатурки визначається не тільки міцністю зчеплення її з оштукатурюваною поверхнею.
Зчеплювання буде більш якіснішим,якщо будуть тонше подріблені в*яжучі  і чим більше води в розчині.
Надлишок води збільшується у середині і пористість штукатурки,отже знижує міцність штукатурного розчину.
Вид і склад розчину обирають в залежності від виду обштукатурюваної поверхні,від умов служби штукатурки,а також від умов виробничих робіт.Склад розчину запускають цифровим співвідношенням або об*єм його частин,наприклад: це означає що для приготування такого розчину слід брати за об*ємом  одну частину цементу і три піску.
Для приготування вапняно-гіпсового розчину 1:1:5 треба брати одну його частину гіпсу,одну частину вапняного тіста і 5 частин піску.
Розчин приготовляють механізованим способом в розчино-змішувачах,або готовий привозять на будівельний майданчик.
Для оштукатурення кам*яних поверхонь у сухих приміщеннях застосовують вапняні розчини.
Склад розчину підбирають залежно від його призначення і якості вапна для обризку ,1:2,1:2,5,1:3.
Для грунту 1:2:5. 1:3. 1:5.
Для накривки 1:1:5. 1:2. 1:2:5.
Спосіб приготування:
У посудинах розводять вапно водою до утворення вапняного молока і добре перемішують.Для штукатурення сітчасто-армованих поверхонь застосовують вапняно-гіпсовий розчин,який готують на основі вапняного розчину,додаючи до нього потрібну кількість гіпсу.
Додаток гіпсу до вапняного розчину (в % об*єму розчину)
Для штукатурення стін.
На підготовлений шар (обрезк і грунт) 10-30.
На опоряджувальний шар (накривку) 50.
Спосіб  приготування :в ящику приготовляють штукатурний розчин,а в окремій посудині – рідке гіпсове тісто додають до вапняного розчину і ретельно перемішують.
Вапняно – гіпсовий розчин приготовляють в такій кількості щоб його можна було використати за 15-20 хвилин. Витрати гіпсу на 1м² штукатурки 3-8 кг.

                                       Склад штукатурних розчинів

До початку штукатурних робіт повинні бути виконані такі роботи:
1)Закінчено влаштування даху.
2)Закінчено загально будівельні та спеціальні роботи.
3)Встановленні та закріпленні перегородки,віконні та дверні коробки.
4)Виконанні всі електромонтажні роботи,що потребують в подальшому зароблення утроб та отворів.
5)Закінчено монтаж і опри совку системи опалення,монтаж і промивання водогону і каналізації.
6)Закінчено теплоізоляційними матеріалами і заповнено розчином отворів (простір) між віконними,дверними блоками та стіною,встановленні підвіконники,встановлені гідроізоляційні стяжки підлог.
До початку оштукатурення сітчасто-армованих поверхонь,спочатку підготовляють.Сучасні конструкції міцні,легкі і довговічні.
Їх застосовують для влаштування підвісних стель,тонких перегородок,карнизів і закриття різних каналів.
Щоб штукатурка не тріскала на стиках різнорідних поверхонь,стики закривають сіткою.Стіни,тонкі перегородки,карнизи влаштовують різного перерізу,дріт і сітку різних розмірів (8х8 та 10х10мм).
Стики затягують металевою сіткою,розміром отворів від 10х10 до 30х30мм.
Сітку нарізають смужкою шириною 15-20см і прибивають.
Прибивають сітку до поверхні товстими короткими покрівельними цвяхами,які легко забиваються у шви кладки і натягуються.
Цвяхи забивають по краях сітки розташовуючи їх на відстані 25_30см один від одного.
Щоб сітка щільно не прилягала до поверхні під час штукатурення простір між нею і конструкцією западав розчин,під неї підкладають дерев*яні рейки.
Щоб сітка міцно трималась цвяхи забивають до половини його довжини,литок загинають притискаючи ним сітку.
Ширина сітки для обивання дерев*яної і цегляної поверхні має бути не менше 10см.
Плетіння по цвяхах виконують з дроту діаметром 0.2-0,8мм,якщо дріт погано гнеться його випалюють.
На поверхні,яку потрібно одержувати,набивають цвяхи на відстані 10 см один від одного.Аби іржа із дроту і цвяхів не проходила на поверхню штукатурки ,цвяхи забивають так,щоб їх головки після оштукатурення були нижче зовнішньої поверхні штукатурного шару не менш як 15мм.
По забитих  цвяхах натягують дріт,обмотують його один або два рази навколо цвяха.
Якщо поверхня оббита сіткою,тоді її штукатурять вапняно-гіпсовим розчином,а сітку попередньо фарбують.

Залежно від товщини штукатурного шару,способу його нанесення,та якості упорядження,звичайну штукатурку поділяють на просту,поліпшену та високоякісну.
Просту штукатурку (під сокіл) застосовують для оштукатурення в підвалах,складах,тимчасових приміщеннях.
Проста штукатурка завтовшки не більше 12мм складається з двох шарів.
Після нанесення розчину на поверхню його розрівнюють соколом,затирають теркою.
Поліпшену штукатурку (під правило) застосовують у громадських і житлових будівлях,шкільних закладах,лікарнях.Така штукатурка скаладається з трьох шарів.Загальна товщина не більше 15мм.
Поверхню затерту теркою превіряють правилом завдовжки 2 метри.
Високоякісну (маячну) штукатурку використовують у будівлях першого класу:
театрах,музеях,а також у житлових громадських будівлях.
Вона складається із трьох шарів,має бути завтовшки 20мм.
Виконують її по маяках,попередньо закріплених рейок,або зароблених розчином смуг(по вертикалі) товщина яких відповідає товщині підготовленого шару штукатурки.
Обризк-перший шар штукатурки,товщина якого на кам*яних поверхнях становить 3-5мм,а на дерев*яних 5-9мм.
Цей шар накидають рідким розчином рухомість  якого 10-12мм за стандартним конусом.
Розчин який використовують для обризку затікає у всі шпори і пустоти надаючи поверхні шороховатості.
Наступний шар грунту і накривка.Чим правильніше приготовлений і нанесений для обризку розчин він затече в усі шороховатості,тим міцніше буде триматись штукатурка.
Грунт-другий шар штукатурного намету,грунт виконують густим пісним розчином,рухомість якого за стандартним конусом 7-9см.
Товщина на кам*яних поверхнях 4-5мм,на дерев*яних 5-7мм.
Грунт являється основним шаром штукатурного намету,він дає необхідну товщину штукатурці,вирівнює поверхню.
Якщо товщина велика перевищуватиме 7мм при вапняно-гіпсових розчинах.
Грунт потрібно ретельно вирівнювати.
Накривка-третій шар штукатурки.Накривку роблять рідким розчином (рухомість 10-12см)з більшим вмістом в*ядучого матеріалу і дрібнозернистим заповнювачем. Товщина становить не більше 2мм.
Накривка утворює тонку плівку котра легко затирається.
                                                  Шари штукатурки.

1)Обризк.                                                                            2)Високоякісна штукатурка.
1.обризк.                                                                              1.обризк.
2.грунт.                                                                                2.грунт.

                                                                                             3.накривка.

Товщина штукатурного шару досягає 2см і більше тому наносити розчин на поверхню слід за декілька прийомів,через певний період часу,оскільки при одноразовому нанесенні розчин буде стікати і погано зчіплюватись з поверхнею,а після висихання потріскає і почне спадати.

                             Властивості та склади штукатурних розчинів

Штукатурка - це розчин, до складу якого входять пісок та цемент і вода для робочої в'язкості, пісок грає роль заповнювача, цемент - в'яжучого.

В'яжучим – називають такі речовини які при змішуванні з водою або будь якою речовиною здатні переходити з рідкого стану в твердий.

В'яжучим матеріалом є: вапно,цемент,гіпс,глина.
В залежності від походження в'яжучі матеріали можуть бути повітряні та гідравлічні.

Повітряні – мають здатність твердіти і набирати свою міцність тільки у повітряно-сухих умовах ,до них входять повітряне вапно,гіпс,глина.

Гідравлічні – мають здатність твердіти і набирати свою міцність не тільки у повітрі,а й у воді,це гідравлічне вапно,цемент.

Повітряне вапно- це в'яжуча речовина яку одержують шляхом випалу вапняку при температурі 1100
°C  в шахтних або обертових печах.
Випалювання відбувається в печі яку умовно поділено на три зони.
Спеціальна механічна піч завантажується подрібленим вапняком і вугіллям,палево згоряє в зоні випалу,випалений матеріал безперервно рухається де проходить нагрівання зони,випал зони,охолодження і відбувається розпад вапняку.
Гашення вапна – тонкий порошок одержаний в результаті гасіння вапна без надміру води.
В залежності від кількості води взятої для гасіння одержують гідравлічне вапно,вапняну манку,вапняне тісто,вапняне молоко.
Гасіння вапна в тісто супроводжується збільшенням в об'ємі в 3,5 рази.

Будівельний гіпс- це продукт термічної обробки природного гіпсового каменю подрібленого до або після обробки.
Гіпсовий  камінь завчасно розмелюють до порошкоподібного стану,потім завантажують в котел і варять,півтора,дві години,після чого гіпс вивантажують через спеціальний отвір.
Для одержання гіпсу застосовують гіпсовані котли,шахтні печі і сушильні барабани.
Його обробляють при температурі 130-170°
C в залежності від каменя.
Твердіння гіпсу – відбувається тоді коли порошок гіпсу розведений водою утворює пластичне тісто,яке швидко тужавіє.
Процес твердіння проходить три стадії:
- Розчинення в воді.
- Колоїдація - випадання осаду.
- Кристалізація – утворення кристалів які з'єднюються один з одним і утв.жорсткий кристалічний карказ.
Властивості гіпсу :
-Гіпс гідроскопічний – вбирає вологу з повітря,маленькі частинки злипаються і він зменшує свою міцність.
-Марка гіпсу – залежить від тонкості помолу (подріблення,поселення),чим менше подріблений тим вища марка.
-Міцність – це здатність гіпсу витримувати навантаження на стиск та вигин,перевіряється балочкою.
-Тужавіння – визначається приладом віка на глибину занурення голки,початок тужавіння не раніше 5 хвилин,не пізніше 30 хв.
Гіпс зберігають в закритій тарі – посудині і використовується для замазування тріщин,швів,для суцільного шпаклювання добавляють штучні розчини.

Цемент – це продукт який отримують в результаті тонкого помолу клінкеру з домішками природного гіпсу 5%.
Є три способи його отримання:
Сухий,мокрий,комбінований.
1)Сухий спосіб:
-Вапняки і глини висушуємо,дозуємо,завантажуємо в кульовий млин та перемішуємо.
- З отриманого порошоку пресуємо гранули діаметром до 40мм.Утворюється шлам.
-Шлам у вигляді гранул направляємо в обертову піч та випалюємо.
-Отриманий та оходженний клінкер перемелюємо,додаєм 5% гіпсу і отримуєм цемент.
Сухий спосіб найвигідніший -  якщо вапняк та глина мають вологість до 15%,завдяки чому можна отримати однорідну сировину.
2)Мокрий спосіб:
-Глину замочують у воді 25%,а вапняки подрібнюють і потім дозують і разом завантажують в кульовий млин та перемішують в результаті утворюється шлам сметанко подібної маси.Після чого шлам направляють для випалу в обертову піч.
Після оходження клінкер перемелюють з домішками гіпсу і отримують порт-лан цемент.
Мокрий спосіб дає змогу знизити енергоємність процесу побдріблення,полегшивши транспортування і перемішування сировиної маси,але витрати палева на випалювання в один-два рази вище ніж при сухому способі.
3)Комбінований спосіб:
-Поєднює в собі сухий і мокрий спосіб.
-Отримують шлам за схемою мокрого.
-Шлам обезводнюю до 16-18% вологості.
-З отриманого сухаря пресують гранули до 40мм.
-Випалюють шлам за схемою сухого способу.
-Клінкер охолоджують,додають 5% гіпсу і отримують цемент.
Цей спосіб порівняно з мокрим дає економлення матеріалу на 20-30% палива.

                                              

                                          Властивості цементу
Водопотреба – мінімальна кількість води яка потрібна для приготування тіста.
Тонкість полому – визначають шляхом просіювання цементу на ситі.Чим тонше перемелений цемент тим вища його марка.
Термін тужавіння – час протягом якого пластична маса перетворюється в тверде тісто.
Марка цементу – це границя міцності на стиск і вигин придатної оболочки через 18 годин.
Є такі марки цементу : М 300,400,500,550,600.

Заповнювачі для розчину можуть бути природі (природні піски та гравій) та штучні

(піски та гравій).
Функції заповнювача:
1)Утворює жорсткий карказ та зменшує усадку розчину.
2)Дозволяє отримувати розчин заданих властивостей.
3)Зменшуєш витрати в*яжучих.
Піски бувають природні,штучні,морські,гірські,річкові,дюнні.
Штучні отримують в результаті подрібленя гірської породи.
Гірські і морські –піданні тривалій дії води,мають гладку поверхню зерен ,яка слабше з'єднюється з цементними каменями.
Дюнні піски- складаються з дуже дрібних зерен,застосовуються в суміші з якісним піском.
Штучні-подрібленні піски які отримують подрібнивши граніт,щільний вапняк.

Розчин- раціонально підібрана суміш в'яжучого заповнювача пластифікатора води.
                                               Класифікація розчину
В залежності від виду в'яжучого :
Прості-такі розчини які мають один в'яжучий матеріал.
Складні-розчини які містять два або більше в'яжучих.

В залежності від кількості заповнювачів розчини поділяються на :
-жирні-розчин з малою кількістю заповнювачів,з надлишком в'яжучого.
-пісні-розчини навпаки .
Нормальні- в яких є порівняно в'яжучих і заповнювачів у нормальній кількості

                                        Вапняні та цементні розчини.

Вапняні розчини мають високу пластичність,легко укладаються,добре зчіплюються з поверхнею,характеризуються малою усадкою та високою довговічністю.Такі розчини застосовуються для оштукатурення поверхонь в середині приміщення з вологістю повітря до 60%.
Їх можна також використовувати і зовні приміщень,якщо вони не постійно зволожуються.
Вапно краще вводити в розчин у вигляді вапняного молока.
Головний недолік –це повільне тужавіння.
Глиняні розчини використовуються для мурування печей та димових каналів та для оштукатурення печей та агрегатів.
В глиняних розчина глина являється як в'жучий так і заповнювач.Вони витримують великі температури,також їх можна зберігати деякий час під вологою.

                  Підготовка дерев*яних поверхонь під оштукатурення.

Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорстк
ою, чистою, без пилу і жирних плям. Природної шорсткості поверхні недостатньо для міцного зчеплення її з розчином, тому на поверхнях під час їх підготовки створюють штучну шорсткість.

Спочатку очищаю поверхню від пилу за допомогою щітки макловиці.
Велике значення при оштукатуренні набуває якість підготовки основи.
У свою чергу оштукатурюватиму дерев*яну  поверхню,вона повинна бути сухою,рівною,міцною,мати шороховатість та має бути очищеною від пилу.

До початку оштукатурення поверхні повинні бути виконанні такі роботи:
-виконане електропостачання.
-виконане каналізація та закінчую влаштування даху.
-встановлюю підвіконники.
-встановлюю гідроізоляційний шар та заливаю стяжку на підлозі.


Після виконання всіх робіт перед початком оштукатурення,набиваю дранку штукатурним молотком щитовим способом.
При щитовому способі набивання дранки її розкладаю на великому столі під кутом 45 градусів до основи  на відстанні 45 мм одна від одної в два шари під кутом 90 градусів.
Після чого цвяхами дранку наживляю  через одне або два перехрестя.
Готовий щит пізніше прибиваю до поверхні і повністю забиваю в дерев*яну основу цвяхи.
Для створення шорохковатості на дерев*яних поверхнях можу використовувати оцинковану сітку з розміром чарунок 15х15 мм.
Щоб сітка під дією вологи не ржавіла її попередньо пофарбую.Також до початку оштукатурення її провіряю на міцність.
Цей процес буду виконувати до трьох разів після часткового тужавіння.

                         Технологічна послідовність виконання робіт


Наноситиму штукатурку яка с кладається з трьох шарів:
-обризк.
-грунт.
-накривка.

Наношу перший шар штукатурки Оббризк який призначений для заповнювання пор та пустот,наноситься простим штукатурним розчином за допомогою ковша об*ємом 1.5 л,цю роботу виконую акуратно поставивши ящик на певну відстань від стіни,взявши в руку ківш набираю розчин та,різким паралельним стіні рухом сильним розмахом з верхну вних викидаю його на поверхню серединою ківша,так щоб утворився рівномірний шар штукатурки,після чого використовую півтерку,взявши її двома руками розрівнюю штукатурний шар пересуваючи пів терку хвилеподібними рухами,спочатку знизу-вгору,а потім справа наліво,зліва направо, поступово зменшую кут нахилу півтерки.

                                                                                                                                           

Грунт-(призначений для вирівнювання поверхні) накидаю густим розчином за допомогою кельми з сокола або ящика,виконую цей процей в два шари,працюю так щоб розчин не спадав з кельми і не відмокував від поверхні.Стоячи біля ящика операю сокіл на нього та набираю порції розчину.Після цього різким рухом накидаю розчин з права на ліво,після чого знову використовую правило та розрівнюю штукатурний шар контрольним правилом довжиною два метри,прикладаючи її до поверхні в різних положеннях.Виявив на поверхні не рівності,підкидаю кельмою ще розчину в не рівні місця та знову розрівнюю півтерком та правилом.

Накривка-наношу добре пересіяним розчином,ковшем,по подальшому розрівнюю
півтерком в двох напрямках спочатку у вертикальному напрямку,а потім горизонтальному.Загладжую гладилкою тримаючи з невеликим нахилом до поверхні.
Після загладжування поверхня стала рівною без помітних подряпин та шороховатості. Як тільки накривка затужавіла повторно затираю півтеркою в кругову проти годинникової стрілки. При цьому терки зрізають горбики, а полотно перемішує розчин по поверхні заповнюючи ним і одночасно ущільнюючи накривку.
Після затирання третього шару круговим способом її відразу затираю врозгін –прямолінійними рухами знизу-вгору,зверху-вниз.

Після того як наніс три шари штукатурки перевіряю поверхню на міцність за допомогою будівельного рівня.Поверхня добре оштукатуренна,бульбашка стоїть по середині.Закінчив оштукатурення сітчасто-армованої поверхні.


                                     Дефекти штукатурки та їх усунення


Штукатурка- це затверділий шар розчину нанесений на поверхню.

Основними дефектами штукатурки є : тріщини,механічні пошкодження,відшарування,дутики,груба фактура.

-Тріщини бувають великі і малі,вони виникають на поверхні штукатурки при використанні жирних або погано перемішаних розчинів при нанесенні грубих шарів які не встигли висохнути.
Щоб усунути цей дефект необхідно розшити тріщини,приготовити якісний розчин,відбити штукатурку яка погано тримається,змочити поверхню та заштукатурити її в рівень з виконаною поверхнею.

-Механічні пошкодження виникають при недотриманні послідовності виконання будівельних робіт.
Щоб усунути цей дефект необхідно будівельні роботи виконувати послідовно.
-Дутики утворюються при використанні в штукатурному розчині недостатньо погашеного вапна.Малі не погашенні грудочки вапна потрапляють в розчин та продовжують гаситись,під час гасіння вапна збільшуються в об*ємі чим порушується штукатурний шар і утворює на поверхні горбочок,який через деякий час відпадає і на цьому місці утворюється раковина всередині якої помітна грудочка вапна.
Щоб усунути цей дефект необхідно приготувати якісний розчин,це місце штукатурки вибити,змочити поверхню,та оштукатурити в рівень з виконаною штукатуркою.

-Відшарування виникає в окремих місцях або на великих ділянках поверхні,при вологих або не достатньо підготовлених поверхнях,та використання пісних розчинів.
Щоб усунути цей дефект необхідно підготовити якісний розчин,відбити стару штукатурку,рясно змочити водою та оштукатурити в рівень з сталою штукатуркою.

-Груба фактура(шороховатість) утворюється на поверхні від слідів терки бо від використання крупного піску.
Щоб усунути цей дефект необхідно шороховатість змочити водою і ще раз затерти теркою.






                                     Інструменти для плиткових робіт.

Міксер,насадка – встановлюється в електродрельку і застосовується для приготування шпаклівок,для підмазки,для розмішування шпаклівок.


Зубило – застосовується для різних цілей,перерубування дроту,зрубування нерівностей.

Штукатурний молоток – застосовується для насікання поверхні при допомозі зубила. Молоток з одної сторони має бойок,а з другої проріз для витягування цвяхів,маса 600г.

Щітка макловиця – застосовується для ґрунтування поверхні та для змітання пилу.  Складається з дерев*яної ручки та махового полотна.

Штукатурна лопатка – застосовується для перелопачування розчину,нанесення його на поверхню та плитку при її облицюванні.

Зубчастий шпатель – застосовується для нанесення і розрівнювання мастики. Робоча крошка шпателя зубчаста,вона дає змогу наносити мастику тонким шаром однакової товщини. Шпателі є великі й маленькі. Малий складається з дерев*яної  ручки і полотна виготовленого з інструментальної сталі завтовшки 0.8-1 мм. Великий зубчастий шпатель ширина полотна 200-250 мм,застосування такого полотна значно підвищує продуктивність праці.

Гладилка з зубчастими крошками – застосовується для розрівнювання мастики нанесеної на поверхню під плиткові покриття. Полотно виготовляється з інструментальної сталі,завтовшки 0.8-1мм. На двох крошка полотна зроблені зубці трапецевидної форми,що дає змогу розрівнювати мастику тонким,рівним шаром,перемішуючи гладилку в різних напрямках.
Якщо мастика густа тоді її можна наносити і розрівнювати цією ж гладилкою.

Склорізи роликові – бувають з одним,трьома або шістьома роликами. Їх застосовують для нарізання плиток,а також у склярських роботах. Різальною частиною склоріза є ролики,що обертаються навколо осі. Виготовляють ролики з твердих сплавів. Обойму з роликами закріпляють на корпусі склоріза за допомогою гвинта. Коли один ролик затупився,оборотом обойми в робоче положення ставлять наступний ролик.

Кусачки,кліщі – служать для грубої припасовки корошок облицювальних матеріалів.

Розвертка – застосовується для пробивання отворів в плитках.

Будівельний рівень – він буває дерев*яний або металевий,різної довжини з одним або двома вирізами. Застосовується для перевірки вертикальних та горизонтальних поверхонь,їх потрібно берегти від ударів,тому що можуть розколотись або зміститись вирізи.



             Виробництво,властивості та застосування в*яжучих матеріалів

                          та технологія виготовлення керамічних плиток

Підготовка поверхонь до облицювання

Лицюванням – називають опорядження будівель та споруд природними : штучними матеріалами.
Лицювальні роботи виконують для того щоб захистити конструкцію від зовнішніх впливів:вологи,механічних пошкоджень а також створити в приміщеннях санітарно гігієнічні умови для життя і праці людей.
Облицювальні роботи виконую після:
1.Усадки елементів конструкції.
2.Перевірка якості виконаних вкладок та сухих поверхонь.
3.Перевірки правильності та міцності кріплення віконних та дверних коробок.
4.Виконання сантехнічних та електротехнічних робіт.
5.Виконання покривальних робіт.
6.Становлення огорож на балконах та сходах.
7.Зимовий період температура розчину не повинна перевищувати 5
°C.
При облицювальних роботах має бути виконаний дах,а поверхні які будуть облицьовуватись повинні бути міцні,надійно закріплені,рівні,сухі та підготовленні,також потрібно розшити шви на глибину 10мм очистити від пилу, бруду, слідів розчину, смол, щіткою змочити поверхню водою,всі неміцні місця штукатурки зрубати. Характер і послідовність подальших операцій залежить від стану підготовлюваної поверхні, способу кріплення до неї облицювальних матеріалів, наприклад, по-різному готуються горизонтальні і вертикальні поверхні. Підготовка підстави під плиткові підлоги укладають по підготовчому шару - стяжці. Перед початком облицювання обов'язково перевіряють горизонтальність стяжки за допомогою будівельного рівня або рівно виструганих дерев'яної двометрової рейки. При укладанні плиток на розчині допускається просвіт між рівнем і підготовленою поверхнею в 10 мм. Дефекти стяжки усунути шляхом зрубування або вирівнювання шаром розчину. Далі цементну стяжку очистити від плівки, для цього використовують сталеві щітки. Бетонну основу насікають на глибину 2-5 мм. Безпосередньо перед укладанням плитки підставу зволожують і грунтують цементним молоком. При кріпленні плиток на мастиці стягування перевіряють особливо ретельно: просвіти між рівнем і підготовленим підставою не повинні перевищувати 4 мм. Плитки можна укладати і на дерев'яні (дощаті, старі паркетні, вкриті деревно-волокнистих плит) підлоги, підготувавши підставу відповідним чином: - дерево просочують антисептичним розчином і просушують; - підставу покривають шаром гідроізоляції - 2-3 шарами руберойду, причому кожен наступний шар наклеюють на бітумній мастиці.На наступному етапі підготовки гідроізолюючий шар покривають арматурою або натягують поверх нього металеву сітку, піднявши її на 10 мм над основою. По сітці влаштовують бетонну чи цементну стяжку . Для приготування бетону беруть цемент марки 300, пісок, щебінь або гравій у співвідношенні (вагові частини) 1: 2 або 3: 3,9. Суху суміш зачиняють водою, яка береться в кількості 0,55 частини від кількості цементу.

Цементний розчин готується густим, співвідношення цементу і піску - 1:4 або навіть 1: 5. Як тільки розчин або бетон укладений і вирівняний, всю поверхню підстави посипають через часте сито сухим цементом (товщина шару 2-3 мм). До цього часу плитки вже повинні бути підготовлені до роботи, так як через деякий час сухий цемент вбере вологу з розчину і перетвориться на тісто, на яке можна буде укладати плитки. Підготовка підстави вертикальних поверхонь У першу чергу перевіряють вертикальність стін за допомогою рівня і правила. При кріпленні плиток на розчині допустимі відхилення не більше 3 мм на 1 м висоти приміщення. При веденні облицювання на розчині по цегельній кладці впустошовку (тобто з швами між цеглою, не заповненими розчином) підставу очищають від бруду, патьоків розчину, змітають пил. Якщо після простукування стін сталевим молотком деякі їхні ділянки відшаровуються, то їх відбивають і зашпаровують цементним розчином урівень. У тому випадку, коли стіни з цегли або бетону мають значні відхилення від вертикалі в окремих місцях, глибокі тріщини, раковини, то виступаючі місця на них зрубують, на всю поверхню наносять вирівнюючий шар цементно-піщаного розчину. До гладких поверхнях (бетонних стін, цегляних стінах з заповненими межкірпічнимі швами) плитки кріпляться погано.

Для більш міцного зчеплення розчину з основою такі вертикальні поверхні надсекают зубилом і молотком, потім зволожують мокрою кистю і приступають до облицювання. При кріпленні плиток на мастиках вертикальні поверхні вирівнюють особливо ретельно, оскільки мастика на них наноситься тонким шаром завтовшки до 3 мм, який не здатний, на відміну від розчину, вирівняти нерівності підстави. Бетонні поверхні вирівнюють цементно-вапняним розчином (цемент, вапно, пісок в співвідношенні по масі 1:1:6); на цегляні наносять шар вапняно-гіпсового розчину (вапно, гіпс, пісок у співвідношенні за масою 1: 0,5: 3) . В обох випадках для приготування розчинів використовують грубозернистий пісок. При виконанні цієї умови накривочний шар не наносять, поверхня не процарапивают, так як мастика добре зчіплюється з шорсткою поверхнею підстави.
 
                            Технологічна послідовність виконання робіт



1)Струна. 2)Штир.3)Гіпсовий маяк.4)Шнур.5)Товщина накиду.6)Відмітка верху плиткової панелі забитих у колону чи у стелю,а якщо не можливо з якихось причин,тоді їх проморожують гіпсом.

При облицювання ряду колон,розташованих в одному ряді,маяки встановлюю біля двох крайніх колон,після чого по них нятагаю шнури,які визначають положення маяків на проміжних колонах. При облицюванні деяких рядів колон маяки встановлюю по всіх крайніх колонах,повздовжніх і поперечних рядів.Між вставними маяками натягую шнури у місцях взаємного перетину,які біля проміжних колон прикріпляю вертикальні шнури з виском для визначення ліній ребер майбутнього облицювання. Встановивши маяки і вертикальні лінії виска намічених ребер приступаю до облицювання колони,починаючи від нижнього ряду плиток.
При такому способі можна вчасно облицювати будь-яку кількість колон і заготовляю необхідну кількість неповномірних плиток,для утворення ребер колон використовую плитки з завалом або фігурні кутові. Після облицювання першої грані колони на висоту приблизно 1.2м переходжу до укладання другої грані,звертаючи особливу увагу на правильність укладання крайніх плиток які утворили кут.
Останнім перевіряю косинуси. Облицювування другої і наступних граней колон веду за допомогою рейки і рівня.
Плитки укладаю в облицюванні способом «шов в шов» або з перев*язкою швів на  половину плитки. В останньому випадку неповномірні плитки укладаю по черзі біля правого і лівого ребер грані. Закінчивши облицювання колон на першій захватці висотою 1.2м встановлюю риштування і продовжую працювати до закінчення облицювання всієї колони. Перед облицюванням поверхню достатньо затверділого грунту змочую водою  щоб цементне молоко з прошарку поглиналося грунтом у меншій мірі. Це забезпечує міцний зв*язок з грунтом і попереджає його розшарування.
Товщина прошарку повинна бути не менше 7 і не більше 15мм.Якщо прошарок більший (тобто товстий) то під час осаджування плитки притискуванням з розчину віджимається вода,в результаті чого відшаровується.
Під час огляду розрізу керамічної облицювальної плитки через збільшуване скло можна побачити дрібні пори.

Частина цих пор виходить на тильну поверхню плитки через дрібні трубочки-капіляри.

Під час занурення плитки у воду дуже інтенсивне виділення бульбашок повітря спостерігається у перші кілька секунд,потім поступово затихає й через 1-2 години повністю зникає.

Повітря з пор витісняється водою.

Досвід показів що сучасна тонка керамічно-глазурована плитка протягом перших 8-10 см після занурення у воду насичується вологою трохи більше ніж на 50%.

Подальше заповнення пор водою відбувається дуже повільно протягом багатьох годин і навіть днів. Вирішальне значення для міцності облицювання має ступінь зволоження плитки перед укладанням. Доведено що при одному і тому ж самому складі цементного розчину прошарку для відриву плитки,попередньо насиченої водою,необхідно у 2-3 рази менше зусиль,ніж для відриву плитки,посадженої на місце в сухому стані,тобто без попереднього замочування.

При невеликому змочуванні тильної поверхні плитки мокрим пензлем як рекомендується СНиП міцність зчепленя плитки розчином прошарку збільшується на 20-30% порівняно з міцністю облицювання сухими плитками. При змочуванні тильного боку вологим пензликом злегка змочується устя кавальчиків (пори) що виходять на поверхню плитки. Це сприяє кращому всмоктуванню цементного молока у плитку з цементного розчину що забезпечує краще зчеплення плитки з прошарком не погіршуючи зчеплення розчину з поверхнею стіни,якщо плитки укладені способом «шов в шов» але ширина шва має бути не більше 3 мм.Під час облицювання слід витримувати одинакову ширину вертикальних і горизонтальних швів. Це не тільки покращує вид облицювання,але й надає йому необхідної міцності. Встановлено,якщо шви вертикального напрямку вужчі за шви горизонтальних то у вертикальних кромках плиток з*являються тріщини й плитки відшаровуються вздовж вертикальних швів і навпаки. Таким чином шви між плитками грають роль швів розширення,які застосовуються у багатьох будівельних конструкціях. Таким чином шви між плитками грають роль  швів розширення,які застосовуються у багатьох будівельних конструкціях. Щоб шви відповідали своєму призначенню вони повинні бути вільними від твердого і міцного пошарового цементного розчину. У той час щоб запобігти засмічування швів під час експлуатації облицювання,їх неможна залишати порожніми. Щоб пов*язати ці дві вимоги для заповнення швів застосовують більш пластичну гіпсокрейдяну мастику.
Одинакову ширину швів під час облицювання витримують різними способами.

Найбільш досвідчені плиточники при посадці плитки визначають ширину шва на око. Але частіше користуються тимчасовими прокладками. Іноді застосовують простий і єфективний спосіб і міру посадки плиток у розчин встановивши дрібні гвіздки завтовшки 1-1.5 мм по 2 біля кожного вільного ребра. Через те що товщина гвіздків одинакова,то й товщина швів буде витримана у двох напрямках. Через другий очищають ними шов від цементного розчину. Щоб забезпечити рівномірність швів облицюванням застосовують клини з твердих порід дерева (дуба,граба,бука) довжиною 50 мм з розмірами основи 6х9 мм. Їх встановлюють у горизонтальні шви у міру встановлення плиток. Такі клини зручніші за скоби та гвіздки,бо кожна плитка що розпирається чотирма  клинами,щільніше притискається до розчину прошарку. Це забезпечує краще зчеплення плитки з основою й дозволяє коригувати ширину швів під час облицювання. В даний час застосовують для забезпечення рівномірності швів облицювавши хрестиками різних розмірів. Після закінчення облицювання приступають до зарівнювання швів і опорядження облицьованої поверхні. Зарівнюють шви фугою які гушовою пластинкою втирають у шви облицювання очищенні від розчину при укладанні плиток. Сліди розчину з поверхні плиток знімають промивають водою.

                                 Основні дефекти плиткових облицювань.

Відшарування – плиток від поверхні прошарку буває при застосуванні у розчинах низько марочних неякісних цементів,забрудненого поза нормою глиняними або органічними домішками піску,перевищення товщини прошарку під плиткою (більше 15 мм) укладання плиток запилених і забруджених і не зволожених водою.
Щоб встановити цей дефект,окремі підозрілі місця постукують. Глухий звук свідчить про дефект ділянки покриття. Щоб усунути цей дефект плитки що погано утримується на поверхні  знімають,а пошкодженні місця очищають від розчину до про стильного підготовчого шару,потім очищають від пилу і рясно змочують водою.
Після цього підготовленні ділянки поверхні знову облицьовують новими плитками.

Щілини - на окремих керамічних плитках виникають при застосуванні неякісних,погано обпалених плиток.
Щоб усунути цей дефект пошкодженні плитки разом з прошарком що був під ними зрубують з поверхні а на їх місце укладають нові якісні плитки.

Нерівності швів - утворюються в наслідок неохайної поверхні без перевірки швів контрольними пристроями і без шнура.
Цей дефект можна усувати після закінчення облицювання певної ділянки поверхні дуже важко,бо викривлення шва одного ряду плиток спричиняє до викривлення інших рядів. Тому за рівністю шва плиточник має весь час слідкувати у процесі робот щоб не допускати такого дефекту. Якщо ж виникає необхідність переробити роботу,тоді поверхню очищають від старих плиток і облицьовують новими,додержуючись правильних прийомів робіт і необхідного контролю по-ходу облицювання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32543. ОЦЕНКА УЧЕБНЫХ ПРОГРАММ 79.5 KB
  При оценивании следует помнить что не всякая оценка в равной мере применима ко всем программам необходимо учитывать тему цель и тип программы. Один из пунктов предназначен для краткого описания программы причем не столько ее содержания сколько других факторов которые могут вызвать интерес учителя предмет ступень обучения класс необходимое аппаратное обеспечение количество программ цена и т. Прогон программы запуск ввод данных управление. гарантируется ли работа при неправильном нажатии клавиш Точно ли указывается опасность...
32544. ИНДИВИДУАЛИЗАЦИЯ ОБУЧЕНИЯ. ОБЩИЕ ТРЕБОВАНИЯ К ОБУЧАЮЩЕЙ ПРОГРАММЕ. ЗАЩИТА ПРОГРАММНЫХ ПРОДУКТОВ 148.5 KB
  При запуске продукта проверяется наличие на ключевом носителе дискете или CDROM определенной информации записанной в защищенной от копирования области. Затраты обусловленные отсутствием защиты: недополученный доход изза несанкционированного распространения и использования продукта = Затраты обусловленные реализацией защиты: прямые затраты на реализацию или приобретение и интеграцию в продукт соответствующих средств; ограничения на программнотехническую совместимость накладываемые средствами защиты; снижение привлекательности...
32545. РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ВНЕДРЕНИЮ ЭС В ОБРАЗОВАТЕЛЬНЫЙ ПРОЦЕСС 59 KB
  РЕКОМЕНДАЦИИ Об эффективности обучающей программы можно судить только после ее апробации. Все это выясняется в процессе апробации программы. Только так Вы сможете отчетливо увидеть достоинства и недостатки составленной Вами программы. Не пренебрегайте экспериментальной проверкой программы.
32546. УРОВНИ ПРИМЕНЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ В УЧЕБНОМ ПРОЦЕССЕ 135.5 KB
  КСО на данном уровне обеспечивают поддержку учебного процесса наравне с прочими некомпьютерными учебнометодическими средствами. КСО используются в пассивном качестве т. Она обусловлена тем что по сравнению с традиционными учебнометодическими средствами КСО обеспечивают новые возможности а многие существующие функции реализуются с более высоким качеством. Назовем основные преимущества КСО: создание условий для самостоятельной проработки учебного материала самообразования позволяющих обучаемому выбирать удобные для него место и...
32547. КЛАССИФИКАЦИЯ КОМПЬЮТЕРНЫХ СРЕДСТВ ОБУЧЕНИЯ. ОСНОВНЫЕ ТИПЫ ПРОГРАММ ПРИМЕНЯЕМЫХ В ОБРАЗОВАНИИ 1.04 MB
  КЛАССИФИКАЦИЯ КОМПЬЮТЕРНЫХ СРЕДСТВ ОБУЧЕНИЯ Для эффективной разработки и использования КУ и КОС нужно знать возможности и характеристики этих видов КСО. Начнем знакомство с ними с определения их места в классе КСО. Вопервых на практике разные виды КСО часто применяются в комплексе что требует знания возможностей их взаимодействия и совместного использования. Вовторых многие методические и технологические аспекты создания КУ и КОС являются общими для всего класса КСО Между различными видами КСО лежат нечеткие границы.
32548. ТИПЫ ОБУЧАЮЩИХ ПРОГРАММ С ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ТОЧКИ ЗРЕНИЯ. В КАКИХ СЛУЧАЯХ ЦЕЛЕСООБРАЗНО ИСПОЛЬЗОВАТЬ КОМПЬЮТЕР 54.5 KB
  Разработка и использование ЭС образовательного назначения ТИПЫ ОБУЧАЮЩИХ ПРОГРАММ С ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ТОЧКИ ЗРЕНИЯ. ТИПЫ ОБУЧАЮЩИХ ПРОГРАММ с педагогической точки зрения В настоящее время в учебном процессе используется большое число обучающих программ весьма отличающихся по различным параметрам. Но когда речь идет о рекомендациях по разработке обучающих программ необходимо прежде всего уточнить какие именно программы имеются в виду. Ведь различие между интеллектуальными обучающими программами и программами на отработку умений и навыков...
32549. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТИРОВАНИЯ ОБУЧЕНИЯ. УРОВНИ ПРОЕКТИРОВАНИЯ ОБУЧАЮЩИХ ПРОГРАММ 48 KB
  Разработка и использование ЭС образовательного назначения ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТИРОВАНИЯ ОБУЧЕНИЯ. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТИРОВАНИЯ ОБУЧЕНИЯ В настоящее время наметилось два подхода к проектированию обучающих программ. В принципе можно создать несколько эффективных обучающих программ и без психологической теории обучения и технологии компьютерного обучения например путем проб и ошибок. Проектирование обучающих программ должно базироваться на надежном психологическом фундаменте причем прежде всего необходимо проектировать...
32550. КТО СОЗДАЕТ ЭЛЕКТРОННЫЕ СРЕДСТВА ОБРАЗОВАТЕЛЬНОГО НАЗНАЧЕНИЯ. РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ПРОЕКТИРОВАНИЮ УЧЕБНЫХ ЦЕЛЕЙ. КАКИЕ МЕТОДЫ ОБУЧЕНИЯ ИСПОЛЬЗОВАТЬ 151.5 KB
  Типовой состав разработчиков программного средства Выделяются четыре базовые категории: авторы учебного материала; компьютерные методисты; системотехники КСО; специалисты по реализации КСО. В создании конкретного КСО участвуют как правило один компьютерный методист и один системотехник КСО. Компьютерный методист это специалист владеющий компьютерной дидактикой и ориентирующийся в ПО которая рассматривается в КСО. В круг его задач входят формирование структуры КСО выбор психологопедагогической стратегии и проработка используемых...
32551. Контакторыи. Коммутация силовых цепей электродвигателей 281.61 KB
  По роду коммутируемого тока контакторы делят на контакторы постоянного и переменного тока. Как правило род тока в цепи управления которая питает электромагнитный привод совпадает с родом тока главной коммутируемой цепи. Однако известны случаи когда катушки контакторов переменного тока получают питание от цепи постоянного тока. Конструктивная схема контактора постоянного тока показана на рис.