97414

Фінансово-господарські відносини підприємства ТОВ «»Мотордеталь-Конотоп»

Дипломная

Финансы и кредитные отношения

Висвітлити теоретичні аспекти оцінки фінансового стану підприємства, а також визначення шляхів його поліпшення; зробити оцінку та провести аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства; дослідити проблемні аспекти фінансової діяльності досліджуваного підприємства; визначити напрямки поліпшення показників ліквідності та платоспроможності.

Украинкский

2015-10-18

720 KB

0 чел.

                                                   ВСТУП

Актуальність теми. Функціонуючи в ринковій економіці як суб’єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов’язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набуваючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відповідальність за ефективність господарювання і за своєчасне виконання фінансових зобов’язань, підприємства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства.

Проблемам аналізу та поліпшення фiнансового стану присвячено ряд робiт вiтчизняних та закордонних вчених, серед яких треба видiлити працi Бланка I.О., Олексюка О.С., Ковальова В.В., Стоянової Є.С., Шеремета А.Д., Крейнiної М., Альтмана Е., Хелферта Е., Рiшара Ж. та iнших.

Фінансовий стан підприємства це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Таке трактування суті поняття «фінансовий стан» дає змогу розуміти під ним характеристику діяльності підприємства, у якій, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами.

Фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) — як власними, так і позиковими. Їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським балансом, який являє собою основне джерело аналізу фінансового стану. Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (або, навпаки, зменшення) фінансового потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб’єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансових ресурсів.

Мета та задачi дослiдження. Виходячи з актуальності й ступеня наукової розробки проблеми, метою дослідження є комплексна оцінка фінансового стану пiдприємства, а також визначення основних напрямків його поліпшення.Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі були та вирішені наступні завдання:

— висвітлити теоретичні аспекти оцінки фінансового стану підприємства, а також визначення шляхів його поліпшення;

— зробити оцінку та провести аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

— дослідити проблемні аспекти фінансової діяльності досліджуваного підприємства;

— визначити напрямки поліпшення показників ліквідності та платоспроможності;

Предмет дослiдження. Предметом дослiдження є фінансово-господарські відносини, що виникають в процесі діяльності підприємства.

Об’єкт дослiдження. Об’єктом дослiдження є показники діяльності підприємства ТОВ Мотордеталь-Конотоп.


Розділ 1.                                                                                        Теоретичні основи виробничо-господарської діяльності в сучасних умовах

  1.  Зміст та загальні принципи виробничо-господарської діяльності підприємницьких структур.

Вивчення проблем виробничо-господарської діяльності підприємницьких структур, пізнання її особливостей дозволяє з'ясувати характерні риси функціонування підприємницької структури в системі ринкових відносин, дає відповіді на питання побудови загальних принципів виробничо-господарської діяльності, орієнтації в ринковому середовищі, знаходження способів найефективнішого використання ресурсного потенціалу підприємницької структури. Головне, на чому слід зосередити увагу підприємцю, - це пошук стратегій успіху підприємницької структури на ринку в єдності та взаємодії складових, що забезпечують конкурентоспроможність продукції чи послуг підприємницької структури, її стабільне становище, можливості подальшого стабільного зростання.

Як відомо, ринкова економіка базується на використанні принципів вільного ціноутворення, свободи конкуренції. Але підприємець не в змозі здійснювати всеосяжний контроль над рівнем цін, коштом і пропозицією на ринку. Він може на основі вміло побудованої маркетингової діяльності, системи управління виробничо-господарськими операціями, вдалими діями в організації та економіці власної виробничо-господарської діяльності в найвигіднішому варіанті пристосуватися до ринкових вимог. Отже, підприємець повинен знати як можливості власної підприємницької структури, так і способи найголовнішого задоволення потреб споживачів.

Вихідним пунктом визначення становища підприємницької структури в ринковій системі виступає розуміння загальних принципів її виробничо-господарської діяльності. В економічній літературі здебільшого переважають погляди, згідно з якими вирізняють такі принципи:

- самостійність господарювання - винесення рішень про виробничу програму, вид діяльності, ціни, вибір ринків збуту і постачальників тощо. При цьому слід визначати детермінованість та обмеженість свободи підприємця ринковими умовами господарювання;

- самоуправління – участь членів колективу в схваленні рішень з приводу розвитку виробництва, науково-технічної та інвестиційної політики, участі в розподілі прибутку тощо. Залежно від організаційно-правової форми підприємницької діяльності розрізняються форми й методи поєднання управління й самоуправління, інтересів власника капіталу і менеджменту бізнесової структури;

- самофінансування та економічна відповідальність, яка передбачає вирішення питань розширеного відтворення, технологічних змін, матеріального стимулювання, розрахунків із постачальниками та кредиторами за рахунок доходів від самостійної підприємницької діяльності. Підприємницька структура розраховується з державою згідно з існуючою системою оподаткування, з банками за отримані кредити, позики та інші послуги. Уразі негативних наслідків виробничо-господарської діяльності, відсутності прибутку настає відповідальність власника за заподіяні збитки, незадовільну підприємницьку діяльність. У різних типів підприємницьких структур існує різне сполучення прав і відповідальності, але всі типи господарських одиниць вимушені постійно шукати способи підвищення ефективності своєї діяльності; o комерційний розрахунок, порівняння витратна підприємницьку діяльність та її результативність. Залежність між витратами й результатами має складний характер, опосередковується сукупністю ринкових відносин, формами макроекономічного регулювання підприємництва і, насамперед, оподаткуванням. Зокрема, не завжди доцільно знижувати витрати виробництва для отримання більшого прибутку: додаткові витрати підприємця на маркетингові дослідження можуть привести до зростання питомої ваги вироблюваної продукції або запропонованих послуг на ринку, що зміцнює становище підприємницьких структур. Згідно з законодавством України майно підприємницької структури становлять основні фонди та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємницької структури. Майно підприємницької структури належить їй на праві власності або повного господарського відання. Підприємницька структура має право продавати й передавати іншим підприємствам і підприємницьким структурам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні їй будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Особливу увагу треба звернути на питання про структуру виробничих фондів підприємницької структури. Адже від розуміння їх функціонального призначення багато в чому залежатиме визначення способів їх раціонального використання, ефективність підприємницької діяльності в цілому.

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від урахування процесів зношення основних виробничих фондів - фізичного та морального, здійснення заходів із відновлення їхньої вартості, правильного визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва. Під амортизацією основних фондів і нематеріальних актів, використаних для власного виробництва, мається на увазі поступове відшкодування витрат власника на придбання та введення в експлуатацію основних фондів і нематеріальних активів у межах норм амортизаційних відрахувань.

Головною умовою ефективного функціонування підприємств в умовах ринку є налагодження їх господарської діяльності таким чином, щоб можливо було максимально врахувати переваги існування тих чи інших чинників і одночасно з цим мінімізувати негативний вплив інших. Відповідно до положень Господарського Кодексу України господарська діяльність «це діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, що спрямована на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, які мають цінову визначеність» [5, ст. 3]. Враховуючи особливості і принципи господарської діяльності, Вінник О. М. визначив її як «суспільно корисну діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату, що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно» [3].

В галузі транспортного господарства  господарська діяльність визначається, як «діяльність будь-якого транспортного підприємства,  спрямована на виробництво, переробку та реалізацію продуктів транспортного господарства , допоміжної продукції, надання окремих видів послуг та інше» [4].

Загалом існує два основних види господарської діяльності: підприємництво (комерційна) та некомерційна. Головною метою підприємництва, відповідно до положень Господарського кодексу України, є досягнення економічних і соціальних результатів, одержання прибутку [5, ст. 3]. Одночасно з цим передбачається, що господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку, тобто бути некомерційною.

В межах господарської діяльності виконуються багато конкретних видів діяльності, що різняться за своїм спрямуванням: виробнича, інноваційна, економічна, соціальна діяльність, вивчення ринку. Кожний з зазначених видів господарської діяльності є специфічним за своєю сутністю і спрямуванням. Найбільш складною за сукупністю інструментів, що реалізуються, структурою і рівнем залежності від впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства є виробнича діяльність. Загалом виробнича діяльність, не зважаючи на те, що є окремим видом господарської діяльності, має комплексний характер, саме тому в більшості випадків сприймається на рівні з господарською. Тому більш доцільним, на нашу думку, є використання поняття «виробничо-господарська діяльність», а не «господарська діяльність».

Отже, виробничо-господарська діяльність транспортного підприємства - це комплекс науково-обґрунтованих дій, спрямованих на організацію ресурсного забезпечення процесу виробництва, його налагодження і вдосконалення з метою виготовлення з використанням спеціальних засобів праці якісної продукції, що максимально задовольняє потреби ринку і забезпечує високий рівень прибутковості суб'єктів господарської діяльності, а також її подальшого зберігання і реалізації.

Загалом виробнича і господарські діяльності тісно пов'язані одна з одною і не можуть бути реалізовані відокремлено: ресурсне забезпечення діяльності підприємства, організація процесу виробництва продукції відповідно до спеціалізації, інфраструктурне забезпечення діяльності підприємства (рис. 1).

Рисунок 1.1. Структурні блоки виробничо-господарської діяльності

Вирішення проблеми ефективного функціонування підприємств потребує удосконалення принципів ведення виробничо-господарської діяльності. На основі таких принципів повинні розроблятися стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуватися управлінські рішення, здійснюватися контроль за їх виконанням, виявлятися резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюватися результати діяльності господарства. Отже, головною передумовою ефективності та результативності виробничо-господарської діяльності є застосування науково обґрунтованих методів, принципів і підходів до управління, які у своїй сукупності формують механізми управління.

Механізми управління виробничо-господарською діяльністю підприємств можна визначити як сукупність принципів, методів, підходів, заходів щодо налагодження і реалізації діяльності підприємства, метою якої є досягнення встановлених цілей, а саме виробництво готової продукції, що задовольняє потреби споживачів, її реалізація. Головною умовою ефективності реалізації механізмів управління виробничо-господарською діяльністю є узгодженість всіх складових як по вертикалі, так і по горизонталі, тобто на всіх рівнях управління, на яких відбувається їх прийняття і реалізація, – від етапу накопичення ресурсів, їх підготовки до використання в виробничому процесі до етапу реалізації вже виготовленої продукції кінцевим споживачам.

Загалом всі механізми управління виробничо-господарською діяльністю транспортного підприємства можна поділити на дві групи зовнішні, до яких відносяться механізми державного та ринкового управління, та внутрішні – внутрішньогосподарські механізми (ресурсного, технологічного забезпечення, фінансово-економічні, збуту та проведення розрахунків, прийняття рішень та контролю, організаційно-правові, внутрішньогосподарської інфраструктури) (рис. 1.2).          

Всі механізми незалежно від їх виду в процесі управління повинні здійснюватися комплексно, оскільки стосуються різних аспектів діяльності підприємства, однак є однаково орієнтованими – налагодження діяльності в організації таким чином, щоб вона була найбільш ефективною.

Рисунок 1.2. Механізми управління виробничо-господарською діяльністю підприємств

З поглибленням досліджень категорії «ефективність» змінювались підходи щодо її визначення та оцінки. Так, якщо роботи науковців кінця ХІХ початку ХХ століття присвячувались пошуку шляхів ефективного виробництва на рівні виконавців виробничих процесів, поступово акценти зміщувались у бік управління ефективністю на рівні організації та економічної системи. У основних підходах, щодо визначення показників ефективності господарської діяльності науковці пішли різними шляхами.

Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності.        Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки.

Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства. Але практика переконує в протилежному – справді точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Проте в будь-якому випадку, щоб здійснювати такий аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників забезпечення ефективності і зрозуміти їх економічний зміст.

Загальне поняття ефективності є достатньо широким і уживається в найрізноманітніших сферах. Як свідчать результати досліджень, в різних галузях і сферах виробництва методологія кількісного виміру рівня ефективності базується на зіставленні результатів і витрат. Проте, такі показники мають різні форми представлення, повноти і точність виміру. Звідси випливає можливість неадекватної оцінки ефективності об’єктів, що призводить до ухвалення необґрунтованих рішень.

Практика управління виробничо-господарською діяльністю більшості підприємств носить безсистемний характер, що обумовлено, перш за все, неефективністю діяльності урядових та неурядових організацій, фрагментарністю їх дій, декларативністю розроблених нормативно-правових актів та інших документів, а також низьким рівнем освіченості власників підприємств, недостатнім розвитком їх підприємницької культури. Всі зазначені передумови вливають на недостатній рівень використання наявного ресурсного потенціалу, неможливість його поступового відновлення та розвитку. Відповідно основною передумовою підвищення ефективності процесу управління виробничо-господарською діяльністю підприємств є використання внутрішніх та зовнішніх механізмів управління, орієнтованих на максимальне використання сукупного потенціалу, що є багаторівневою системою ресурсного, виробничого та економічного потенціалів, кожний з яких реалізується на певному рівні діяльності підприємства, забезпечуючи досягнення синергетичного ефекту.

  1.  Методичні підходи до визначення ефективності господарської діяльності підприємства

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану підприємства належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності – це сума прибутку або доходів. Відносний показник – рівень рентабельності.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

При стандартній оцінці фінансового стану підприємства користуються методологічними підходами:

- По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);

- По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки поточного положення підприємства;

- По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам – конкурентам.

При аналізі виробництва, показники рентабельності можна об'єднати в слідуючи групи:

1) показники рентабельності продукції;

2) показники рентабельності капіталів (активів);

3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відображених в звітності підприємства.

Відсутність чітких вимог до методики оцінки ефективності діяльності підприємства в практиці господарювання нерідко призводить до істотних прорахунків, а погіршення діяльності підприємства – до його банкрутства. Це пояснюється, передусім, тим, що ефективність досить складна, багатогранна категорія, яка пов’язана з суттю і змістом важливих економічних законів та яка відображає інтереси усього суспільства і кожного індивідуума окремо, а також охоплює усі сторони господарської діяльності – виробництво в цілому, та, зокрема, усі його сфери і ланки.

Ефективність господарської діяльності підприємства – це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами від господарської діяльності та витраченими на її досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо-спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності господарської діяльності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити.

Фактично визначення ефективності господарської діяльності підприємства полягає в оцінці її результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об’єктивної оцінки ефективності господарської діяльності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати.

В економічній літературі запропоновано безліч концептуальних підходів до оцінки економічної ефективності господарської діяльності.

І. Н. Герчикова пропонує рахувати ефективність щодо реальних витрат виробництва. При цьому, вона вважає, що ефективність слід визначати по рентабельності активів, по рентабельності власного капіталу і позикового капіталу [13].

А. Д. Шеремет і Р. С. Сайфулін пропонують визначати ефективність авансованих ресурсів і ефективність спожитих ресурсів, а також оборотність і рентабельність коштів або їх джерел [14].

О. В. Ефімова приходить до висновку, що ефективність доцільно визначати по рентабельності використаного капіталу, причому у разі залучення позикових засобів треба враховувати також фінансові витрати (відсотки). Прибуток для визначення рентабельності слід брати ту той, що залишається у розпорядженні підприємства, тобто чистий [15, с. 363].

Г. Шмален одним з основних критеріїв оцінки діяльності підприємства в умовах ринкової економіки вважає економічність. Під економічністю автор розуміє отримання певного результату при найменших витратах або заданому об’ємі витрат. Основними показниками діяльності підприємства в ринкових умовах Г. Шмален називає фінансову стійкість і прибуток (рентабельність). Причому, під останньою він розуміє рентабельність власного капіталу і рентабельність всього капіталу, вкладеного в підприємство [16].

Приведені вище пропозиції визначати ефективність оборотності капіталу або щодо витрат виробництва (І. Н. Герчикова), або на основі чистого прибутку (О. В. Ефімова), або щодо спожитих ресурсів           (А. Д. Шеремет, Р. С. Сайфулін) – ми вважаємо частковими, такими, що не відображають основної мети діяльності підприємства або що відображають її неповно. Ці пропозиції можна застосовувати при оцінці ефективності використання окремих складових елементів капіталу, виробничих площ і устаткування, грошових коштів і т.п. На нашу думку, для формування загального висновку про ефективність роботи підприємства доцільно використовувати комплексну систему показників, яка поєднує всі названі підходи.

Італійський економіст В. Парето вважає, що «економічна ефективність господарської системи – це стан, при якому неможливо збільшити міру задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства». Інакше кажучи, розподіл ресурсів вважається неефективним, якщо існує можливість виробляти більшу кількість якого-небудь товару або послуг при наявних ресурсах без скорочення випуску інших товарів або послуг.

Представляється, що це визначення відбиває момент досягнення найбільш оптимального з точки зору ефективності стану будь-якої господарської системи, тобто містить елемент критерію ефективності. Незалежно від якісного змісту різних економічних систем ефективність є взаємозв’язком результатів і витрат.

Ряд економістів робили спроби пояснити суть економічної ефективності по аналогії з ефективністю в природничих науках, тобто розглядали економічну ефективність як ефективність технічну. У зв’язку з цим Г. Гольберг підкреслював, що визначення технічної ефективності в більшості фізичних, хімічних і біохімічних процесів здійснюється через одновимірність і точність виміру величин, що характеризують витрати і результати. Процеси господарські докорінно відрізняються від процесів технологічних. Витрати і результати не можна розглядати як величини безумовно одновимірні і завдання визначення ефективності тут набагато складніше. Суть же тенденції ефективності в необхідності постійного зростання результату як бази прогресу. Розвиток цього положення можна знайти в роботах економістів 70-х років. Наприклад, М. З. Бор пише, що ефективність якого-небудь процесу означає його результативність, що досягається на основі використання природних умов, доцільного і цілеспрямованого поєднання чинників, що створюють ефект, Проте це не означає, що ефективність виробництва потрібно розуміти тільки як категорію вимірювального і кількісного порядку, через яку зіставляються витрати з результатами. Ефективність виробництва, передусім економічна категорія, є одним з виразів виробничих стосунків в суспільстві і формується під впливом характеру цих стосунків. Тому можна зробити висновок про відсутність тотожності між технічною і економічною ефективністю, оскільки економічна ефективність має завжди соціальну суть на відміну від технічної.

Отже, в найбільш загальному вигляді економічна ефективність виробництва є кількісним співвідношенням двох величин – результатів господарської діяльності і виробничих витрат. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва полягає в збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат в процесі використання наявних ресурсів. Підвищення ефективності виробництва може досягатися як за рахунок економії поточних витрат (споживаних ресурсів), так і шляхом кращого використання діючого капіталу і нових вкладень в капітал (вживаних ресурсів) [17].

Наявність різних концепцій сутності ефективності зумовлено різними теоретичними позиціями її аналізу, виділенням якогось одного аспекту із рішення загальної проблеми. Дедалі більше науковців вважають, що приріст прибутку відображає результат реалізації та послуг, а у якості витрат, зумовивши цей приріст, доцільно застосовувати вартість використаних ресурсів, які визначають виробничий потенціал [3, с. 26]. Таким чином на ефективність господарської підприємства впливають фінансовий стан, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги.

Треба мати на увазі, що перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпними, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші чинники. Проте для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених чинників гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.

Економічний ефект відображає вартісні показники, що характеризують проміжні й остаточні результати господарської діяльності підприємства. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зростання обсягу товарообігу, збільшення прибутку, зниження фондомісткості й інші. Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшенням умов праці, зростанням життєвого рівня населення.

Критерій економічної ефективності відображається наступною формулою:

 

 ,                  (1.1)

 

де е – критерій економічної ефективності; 

   Е – економічний результат (вигода або ефект); 

   В – витрат на досягнення економічного результату.

 

З огляду на складність і багатогранність цієї категорії в сучасній вітчизняній та зарубіжній науці дослідженню питань ефективності використання економічних ресурсів присвячено багато наукових праць.

Американські вчені К. Макконелл та С. Брю в своїй праці «Економікс» розглядають категорію ефективності з точки зору такого застосування ресурсів, яке б забезпечувало найбільш цінний їх внесок у загальний обсяг продукції. «Економічна ефективність, відзначають вони, характеризує зв’язок між якістю ресурсів, які застосовуються в процесі виробництва, та отриманою в результаті кількістю будь-якого споживчого продукту. Більша кількість продукту, отриманого від даного обсягу видатків, означає підвищення ефективності, менший обсяг продукту від даної кількості видатків вказує на зниження ефективності» [11, с 257].

Ряд економістів пропонують відійти від такої поширеної думки, а за основу визначення ефективності взяти ступінь (вірогідність) досягнення намічених цілей. Такий підхід розширює наукове уявлення про сутність категорії ефективності, однак може лише доповнити, а не замінити попереднє, оскільки за умов використання даного підходу не знаходить достатнього відображення значення ефективності як важливої оціночної категорії.

Визначення ефективності господарської діяльності має важливе як наукове, так і практичне значення. За її допомогою можна не тільки оцінити ефективність роботи підприємства, проаналізувати сумарний ефект різних її структурних підрозділів та напрямків діяльності, а й визначити стратегію розвитку, розробити прогноз та план дій на перспективу, встановити результати використання витрачених ресурсів: засобів виробництва, робочої сили, інформації і т. п.

Формування системи показників ефективності господарської діяльності підприємства має:

 створювати передумови для виявлення резервів росту ефективності;

 відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

 стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

 виконувати критеріальну функцію.

Прийнято виділяти три основні системи критеріальних показників ефективності господарської діяльності:

1) система, заснована на остаточних результатах господарської діяльності підприємства, яка містить показники: прибуток до оподаткування, оподатковуваний, чистий прибуток, собівартість, рівень рентабельності, виручка від реалізації, обсяг виробництва, якість продукції, термін окупності інвестицій, рентабельність інвестицій і ін.;

2) система, заснована на результативності, якості та складності трудової діяльності, яка містить показники: продуктивність праці, темпи зростання продуктивності і заробітної плати, частка фонду оплати праці в собівартості продукції, втрати робочого часу, частка браку, фондоозброєність праці, трудомісткість продукції, коефіцієнти складності праці, чисельність персоналу і т. ін.;

3) система, заснована на формах і методах роботи з персоналом, яка охоплює показники: плинність кадрів, рівень кваліфікації персоналу, рівень трудової дисципліни, професійно-кваліфікаційна структура, співвідношення виробничого й адміністративно-управлінського персоналу, соціальна структура персоналу, рівномірність його завантаження, витрати на одного працівника, витрати на управління, соціально-психологічний клімат у колективі, привабливість праці тощо.

Отже, система показників ефективності господарської діяльності має: відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві; створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва; стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві; забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії; виконувати критеріальну функцію.

Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.

У системі показників ефективності господарської діяльності суб’єкта господарювання можна виділити такі групи показників:

 ефективності використання основних засобів (табл. 1.1) [9, c. 282];

 ефективності використання оборотних фондів (табл. 1.2) [9, c. 283]

 ефективності використання праці (трудових ресурсів)        (табл.1.3) [11, c. 121];

 ефективності окремих видів діяльності (табл. 1.4.) [5 , c. 182];

 узагальнюючі показники ефективності господарської діяльності підприємства (табл. 1.5) [10, c. 109].

Що стосується перших трьох груп показників, то їх зміст детально розкривається у розділах, присвячених вивченню відповідних видів ресурсів. Тому наведемо лише їх узагальнення у вигляді таблиць.

Таблиця 1.1. Показники ефективності використання основних засобів

Назва

Характеристика показників

Формула

Фондовіддача

Виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих засобів

ФВ = ВП/ОЗ

Фондомісткість

Характеризує вартість основних виробничих фондів, яка припадає на одиницю вартості валової (товарної) продукції

Фм = ОЗ/ ВП

Рентабельність  основних засобів

Характеризує рівень ефективності використання основних засобів

Рф = П/ОЗ

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання

Визначається відношенням фактичної продуктивності основного технологічного устаткування до його нормативної продуктивності

К інт = ВП/Побл

Коефіцієнт змінності

обладнання

Показує, скільки змін працює обладнання

Кз = К ст..зм. / п

Примітка:

де ВП – обсяг реалізованої продукції (за гуртовими цінами) за рік;

   ОЗ – середньорічна вартість основних засобів;

   П – прибутку, одержаний за певний період;

   Побл – виробнича потужність обладнання у відповідних показниках;

   Кст.зм – кількість відпрацьованих верстато-змін;

   n – кількість одиниць обладнання.

 

Таблиця 1.2. Показники ефективності використання оборотних коштів

Назва

Характеристика показників

Розрахунок

Коефіцієнт оборотності

Показником ефективності використання оборотних коштів

К об = ВП/ОК

Коефіцієнт завантаження

Характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції

К зав = ОК / ВП

Тривалість обороту

Тривалість в днях одного обороту

Т об = Д/Коб

Рентабельність оборотних коштів

Відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середніх залишків оборотних фондів за той самий період  (ОК)

Рф = П/ОК

Примітка:

де ОК – середні залишки оборотних коштів;

   Д – кількість днів у періоді;

   К об – коефіцієнт оборотності.

 

Таблиця 1.3. Показники ефективності використання праці (трудових ресурсів)

Назва

Характеристика показників

Розрахунок

Продуктивність праці

Характеризує кількість продукції , виробленої в одиницю часу , або витрати часу на виробництво  одиниці продукції

ПП = ВП/ЖП

Трудомісткість

продукції

Характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції

ПП = ЖП/ВП

Фондоозброєність

Вартість основних виробничих засобів, що припадає на одного працівника

Фо = ОЗ/СЧП

Зарплатомісткість продукції

Визначає, скільки гривень заробітної плати припадає на 1 гривню виготовленої продукції

Зм = Фоп /ВП

Примітка:

де ЖП – витрати живої праці, що відображається кількістю відпрацьованих людино-годин;

   СЧП – середньооблікової чисельності працівників з певний період;

   Фоп – фонд оплати праці.

 

Таблиця 1.4. Показники ефективності використання капітальних вкладень

Назва

Характеристика показників

Розрахунок

Коефіцієнт ефективності капітальних вкладень

Визначає абсолютну ефективність інвестицій

ЕР = П/КВ

Термін окупності капітальних вкладень

Період часу в роках, за який побудоване чи реконструйоване підприємство забезпечує накопичення прибутку в розмірах, що дорівнюють здійсненим капітальним вкладенням

 

Топ = КВ /П

Зведені витрати

Дорівнює сумі поточних витрат на одиницю продукції за і-м варіантом (Сі) та добутку нормативного коефіцієнта ефективності (Ен) та питомих (на одиницю продукції) капітальних вкладень за і-м варіантом. Найкращим буде варіант з мінімальним значенням зведених витрат

 

 

Примітка:

де П – щорічний приріст прибутку від здійснення капітальних вкладень;

     КВ – сума капітальних вкладень.

 

Таблиця 5 Узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства

Назва

Характеристика показників

Розрахунок

Норма прибутковості

Характеризує величину чистого прибутку, що приходиться на одиницю інвестиційних вкладень

Нпр=П/ ОЗ+ОК

Рентабельність продукції

Характеризує ефективність витрат на виробництво продукції

Рпрод = П/С

Примітка:

де ОЗ – середньорічна вартість основних засобів;

   ОК – середні залишки оборотних коштів;

   С – собівартості продукції;

   ЧП – чиста продукція в порівнянних цінах за рік.

Для решти показників, крім узагальненого подання їх у таблицях, наводяться також більш детальні коментарі стосовно їх змісту та методології визначення. Що стосується оцінювання ефективності капітальних вкладень, які є також невід’ємними елементами в господарській діяльності підприємства, то розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі; порівняльна ефективність розраховується з метою визначення кращого з можливих варіантів (проектів) інвестування виробництва.

Узагальнюючий, кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку – рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання.

Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи – головне завдання кожного учасника господарської діяльності.

Водночас абсолютна сума прибутку не характеризує рівня ефективності господарської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність, тобто визначити рентабельність.

Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу), рентабельність продукції і рентабельність господарської діяльності. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу. [2, c. 193] Відобразимо дані показники в додатку А.

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності й розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.

  1.  Методи оцінки економічної ефективності  інвестиційних проектів для підвищення ефективності діяльності підприємства

Основою діяльності будь-якого підприємства є отримання очікуваної економічної вигоди та нарощування економічного потенціалу підприємства за рахунок інвестицій.

Кожне інвестиційне рішення базується на:

- оцінці власного фінансового стану та доцільності участі в інвестиційній діяльності;

- оцінці обсягу інвестицій та джерел фінансування;

- оцінці майбутніх надходжень від проекту.

Поняття проекту є одним з базових елементів проектного аналізу.

В найбільш широкому розумінні проект - це комплекс взаємопов’язаних заходів, розроблених для досягнення певних цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсних обмеженнях [19].

Якщо проект пов’язаний із залученням інвестицій, то він має назву інвестиційного проекту. При цьому слід пам’ятати, що інвестиційний проект необхідно розглядати, з одного боку, як справу, діяльність, захід, що передбачає здійснення комплексу яких-небудь дій, що забезпечують досягнення визначених цілей, а з другого, як систему організаційно-правових і розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення яких-небудь дій або таких, що описують ці дії.

Таким чином, інвестиційний проект – це документ, який містить систему взаємопов’язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток економіки підприємства.

Розробка інвестиційних проектів повинна стати законом для всіх форм і видів підприємництва, оскільки він є це формою планування та реалізації інвестицій, складовою частиною інвестиційної діяльності. Розробка інвестиційного проекту тривалий і дуже дорогий процес [21].

Проміжок часу між моментом появи ідеї та моментом його ліквідації називається проектним циклом або, як ще кажуть, життєвим циклом проекту.

Кожен проект незалежно від його складності та обсягу робіт, необхідних для його здійснення, проходить в своєму розвиткові певний стан: від становища, коли «проекту ще немає», до становища, коли «проекту уже немає», тобто проект проходить певні фази.

Універсального підходу до поділу процесу реалізації проекту на фази не існує. Вирішуючи для себе таке завдання учасники проекту повинні керуватись своєю роллю в проекті, своїм досвідом та конкретними умовами здійснення проекту. Ось чому на практиці поділ проекту на фази може бути досить різноманітним, але при цьому такий поділ повинен виявляти важливі контрольні точки ("віхи"), під час проходження яких отримують додаткову інформацію та оцінюються можливі напрями розвитку проекту. Вся діяльність по проекту знаходиться у взаємозалежності в часі та просторі. Проте забезпечити однозначний розподіл фаз та стадій проекту в логічній і часовій послідовності практично неможливо [22, с. 45].

Найчастіше проектний цикл поділяють на три окремих фази: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну.

Кожна з цих фаз, у свою чергу, поділяється на стадії. Проходження проекту через усі стадії сприяє просуванню інвестицій, створює кращу основу для прийняття рішення та здійснення проекту. Логіка такого поділу досить проста: спочатку треба знайти можливість, наприклад, поліпшення показників фірми за допомогою інвестування, інакше кажучи, знайти те, у що можна вкласти гроші. Потім треба ретельно проробити всі аспекти реалізації інвестиційної ідеї і створити адекватний їй бізнес-план.

Якщо такий план вдасться розробити і він представлятиме певний інтерес для потенційного інвестора, то дослідження варто продовжити. Це передбачає більш розробку бізнес-плану і ретельну оцінку економічних і фінансових аспектів передбачуваного інвестування [18, с. 159].

Після формулювання бізнес-ідеї майбутнього інвестиційного проекту виникає необхідність обґрунтування здатності реалізувати цю ідею підприємством взагалі. Для цього необхідно проаналізувати стан галузі економіки, до якої належить дане підприємство, та місце підприємства в рамках галузі. Такий аналіз складає зміст попередньої стадії аналізу інвестиційного проекту. Для розв’язання поставлених завдань використовуються ефективні підходи до оцінки ціни, попиту і пропозиції, розроблені світовою практикою. Комерційний аналіз враховує, що орієнтація на ринок збуту є дуже важливою ознакою маркетингової стратегії управління інвестиційним проектом і виражається в перенесенні центрів економічних рішень у збутові ланки. З цього випливає, що основними об’єктами вивчення і впливу стають споживач, конкурент, кон’юнктура ринку, якісні характеристики товару, умови руху товару та заходи щодо просування товару на ринок.

Технічний аналіз інвестиційних проектів посідає проміжне місце між аналізом ринку та фінансовим аналізом. Він покликаний показати техніко-технологічну обґрунтованість проектних рішень [32, с. 26- 27].

Важливими елементами технічного аналізу є:

  •  перевірка орієнтовних інвестиційних та експлуатаційних витрат за проектом, а також забезпечення достатнього резерву на непередбачені обставини, на випадок зміни загального рівня витрат на етапі реалізації проекту, на обіговий капітал;
  •  визначення хронологічної відповідності оцінок графіка реалізації програми;
  •  оцінка матеріальних елементів проекту та встановлення вартості основних засобів ( в національній та іноземній валюті) в загальній сумі витрат.

Технічний аналіз, як правило, виконується групою власних експертів підприємства. При необхідності до проведення аналітичної роботи можуть бути залучені фахівці зі сторони. Він починається з оцінки вітчизняних технологій. За стандартну технологію приймається та, яка себе раніше добре зарекомендувала. При цьому вона не повинна бути орієнтована на імпортну сировину та обладнання [37, с. 44].

В разі відсутності такої технології здійснюється аналіз можливостей залучення зарубіжної технологій та обладнання за однією із схем:

1. створення спільного підприємства з іноземною фірмою, яка частково інвестуватиме проект та повністю забезпечить технологіями;

2. придбання обладнання, котре реалізує технологічне «ноу-хау»;

3. «turn-key» – придбання обладнання, будівництво об’єкта інвестування, наладка технологічного процесу;

4. «product-in-hand» – «turn-key» плюс навчання персоналу до початку випуску готової продукції;

5. придбання ліцензії на виробництво;

6. технічна допомога з боку зарубіжного технолога.

Всі експертні оцінки виконуються після аналізу альтернативних технологій, а відбір варіантів виконується на основі узагальнюючого критерію з врахуванням юридичних обмежень, екологічних можливостей та соціальної доцільності [39].

Невід’ємною складовою проектного аналізу є фінансовий аналіз інвестиційних проектів. Він має за мету довести, що підприємство має стабільний фінансовий стан і фінансові результати і збереже їх в ході реалізації проекту, а також, що проект буде рентабельним та ефективним.

Фінансовий аналіз передбачає вирішення таких завдань в такій послідовності [18]:

1. аналіз фінансового стану і фінансових результатів підприємства «без проекту» і «з проектом»;

2. аналіз беззбитковості виробництва основних видів продукції;

3. прогноз прибутків та грошових потоків в процесі реалізації інвестиційного проекту;

4. оцінка ефективності інвестиційного проекту;

5. оцінка достатності економічних стимулів для потенційних інвесторів.

Аналіз фінансового стану підприємства та фінансових наслідків його роботи здійснюється шляхом розрахунку основних фінансових коефіцієнтів, на підставі яких можна судити про ліквідність активів, кредитоспроможність підприємства та прибутковість його діяльності. Джерелом інформації є фінансова звітність підприємства за попередні та поточний періоди [19].

Особливої ваги набуває аналіз беззбитковості, який базується на поділі всіх затрат проекту на умовно-постійні (які не залежать від зміни обсягу виробництва продукції) та умовно-змінні( які знаходяться в прямій залежності від зміни обсягу виробництва).

Він дає можливість встановити обсяг продажів, при якому забезпечується повне відшкодування постійних витрат виробництва, та який гарантує підприємству необхідну масу прибутку. Основною метою аналізу беззбитковості є визначення обсягу продажів, при якому вже немає збитків, але ще немає прибутків, тобто розрахунок точки беззбитковості. В подальшому ході аналізу це дає змогу встановити зону безпеки проекту (запас фінансової стійкості проекту).

Оцінка ефективності проекту здійснюється на основі аналізу, так званих критеріальних показників, а саме таких як чиста теперішня вартість, внутрішня норма рентабельності, коефіцієнт вигід/витрат, строк окупності проекту та інші [19].

                                    РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «МОТОРДЕТАЛЬ-КОНОТОП»

2.1.Загальна характеристика підприємства «ТОВ Мотордеталь-Конотоп»


      ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» знаходиться в м. Конотопі, по вул.. Вирівській 64, Сумської області. Конотоп розташований у північній частині України в 250 км від м. Києва і 120 км від кордонів з Росією і Білорусією. Він є основним центром залізничних і автомобільних перевезень з України в Росію і Білорусію. Близько до Конотопа розташовані такі важливі промислові регіони як Донецька і Дніпропетровська області, звідкіля підприємство одержує сировину.

В основі організаційної структури управління ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», закладений принцип розподілу підприємства за функціональною ознакою на 11 структурних одиниць, що мають у своєму підпорядкуванні виробничі підрозділи.

Переваги даної структури полягають у тому, що:

─ стимулювання ділової і професійної спеціалізації;

─ зменшується дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів у функціональних напрямках;

─ поліпшується координація і комунікація між функціональними підрозділами.

Структура, що найкраще дозволяє організації ефективно взаємодіяти з зовнішнім середовищем, продуктивно і доцільно розподіляти і направляти зусилля своїх співробітників і, таким чином, задовольняти потреби клієнтів і досягти встановлені цілі з високою ефективністю.

Спеціалізація ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», зосереджена на виробництві гільз циліндрів високої якості, що відповідають вимогам ведучих світових двигунобудівних корпорацій. Наявна база виробничого устаткування дає ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» можливість випускати гільзи повітряних компресорів, кораблів і іншої техніки, де як силову установку використовуються 4-х тактні двигуни.

Існують три види на які поділяються гільзи:

1.Гільзи циліндру для автотракторних ДВЗ з компресійним запаленням;

2.Гільзи циліндру для автотракторних ДВЗ з іскровим запаленням;

3.Гільзи (втулка) циліндру для тепловозних, судових і стаціонарних дизелів.

ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» стало найбільшим в Україні виробників поршнів та гільзових циліндрів до автомобільних, тракторних, корабельних та тепловозних двигунів і займає провідне місце в цій галузі. Більша частка продукції експортується в розвинені країни світу.Основними конкурентами: КП «Київтрактородеталь», «Харківській тракторний завод», ВАТ «Мотордеталь», ВАТ «Алпомиш», MAHEL GmbH та інші.

Відповідно до наявних домовленостей постачання гільзи циліндрів компанії «Nemak» здійснюється через компанію «ERS Engineering Co (США)», що забезпечує представлення інтересів ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» в Північній Америці.

     ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» почав постачання гільзи циліндрів для сектора запасних частин Північної Америки з травня 2002 року. У даний час підприємство здійснює постачання 3-х типів гільзи циліндрів: 1815674С1, 1810504С2, 189935С4.

     Для подальшого розвитку проекту по поставкам гільзи циліндрів для компанії «Nemak» потрібне розширення існуючих виробничих потужностей на підприємстві, що забезпечать виконання обумовленого замовником плану поставок.


        ТОВ "Мотордеталь-Конотоп" створений на базі колишнього державного підприємства,діяльність якого почалася в  1943 році.
Продукція: гільзи і втулки блоку циліндрів автомобільних, тракторних, корабельних, тепловозних і стаціонарних двигунів внутрішнього згоряння.

Основні технології виробництва - виготовлення відливок зі спеціального чавуну. 100% лиття виробляється відцентровим способом.Мінімальна вага виливків 3 кг, максимальний - 1250 кг.Розмір виливків: мінімальний діаметр - 50 мм, максимальний - 600 мм, довжина від 250 - до 1500 мм.
Виготовлення гільз циліндрів для двигунів внутрішнього згоряння діаметром від 55 до 600 мм.Виробнича потужність: 4500000 гільз і втулок на
 рік.
     

"Мотордеталь-Конотоп" єдине в СНД підприємство, яке здійснює масові поставки на західний ринок гільз по кресленнях провідних виробників двигунів Mercedes-Benz, MAN, Volvo, Zetor, Navistar, Daewoo-Avia, Peugeot.

З 2002 року "Мотордеталь-Конотоп" почав поставляти гільзи циліндрів до Північної Америки за замовленням оригінальних виробників двигунів.

«Мотордеталь-Конотоп» виробляє гільзи циліндрів по повному замкнутому технологічному циклу, включаючи ливарне і механічне виробництво. Лиття виготовляється з спеціально легованих чавунів, які забезпечують високі експлуатаційні характеристики продукції.

Механічне виробництво складається з 12 дільниць з виробництва гільз циліндрів різних типорозмірів і виконань. Фахівцями ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» накопичені знання і досвід, проведені численні дослідження, які дозволяють реалізовувати найсучасніші рішення в конструкції гільз циліндрів.

Механічна обробка виконується на багатоцільових токарних, розточувальних, шліфувальних і хононговальних верстатах, в т.ч. на токарних з ЧПУ фірми «Gildemeister» і хонинговальних верстатах з ЧПУ фірми «Gehring». У ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» йде реконструкція. Закуповуються нові верстати і прилади. Удосконалюються технології. Благоустроюються виробничі та побутові приміщення
.

ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», що випускає гільзи циліндрів для двигунів внутрішнього згоряння з чавунного лиття, зобов'язується попереджати шкідливий вплив виробництва на навколишнє середовище, працівників підприємства і населення, дотримуватися національне законодавство та інші вимоги, прийняті нами, пов'язані з екологічними аспектами, а також постійно удосконалювати систему екологічного менеджменту.

Виходячи з цього, для досягнення політики вони ставлять перед собою цілі:

 - отримуватися вимог міжнародного стандарту ISO 14001, регіональні та галузеві вимоги, що регламентують роботу машинобудівних підприємств в галузі охорони навколишнього середовища;
 - підтримувати і систематично аналізувати систему менеджменту навколишнього середовища підприємства з метою її вдосконалення;

   - контролювати у встановлених межах, оцінювати, домагатися зниження, або повного усунення забруднення атмосферного повітря, води і ґрунту, пов'язаного
 з виробничою діяльністю підприємства;

  - бережливо використовувати природні ресурси при веденні своєї господарської діяльності.

- заради досягнення оголошених цілей ми ставимо перед собою наступні завдання:

 - ідентифікувати й оцінювати екологічні аспекти на всіх стадіях виробництва продукції;

 - своєчасно виявляти і адекватно керувати всіма істотними екологічними аспектами для забезпечення відповідного рівня екологічної безпеки виробничих об'єктів і процесів підприємства;

 - формувати комплекс попереджувальних заходів для виключення можливого виникнення аварійних ситуацій і забруднення навколишнього середовища, а також заходів для локалізації та ліквідації аварійних ситуацій;

 - забезпечувати своєчасне ознайомлення та дотримання вимог системи екологічного менеджменту підприємства всіма його працівниками;

 - забезпечувати високий рівень екологічної культури працівників підприємства шляхом їх централізованого навчання з питань охорони навколишнього середовища;

 - систематично здійснювати моніторинг стану навколишнього середовища підприємства (повітря, вода) і забезпечувати доступність даної інформації для громадськості;

 - своєчасно переглядати, коригувати та вдосконалювати політику підприємства в галузі охорони навколишнього середовища.

Споживче товариство «Мотордеталь Конотоп», іменоване надалі «Товариство», є не комерційною організацією у формі добровільного об'єднання громадян і юридичних осіб, створеної шляхом об'єднання членами. Товариства майнових внесків для виробничої діяльності з метою задоволення потреб його майнових користувачів.

Товариство є юридичною особою, має відокремлене майно, власний баланс, емблему, печатку і штамп зі своїм найменуванням, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банку, має повну самостійність у здійсненні своєї виробничої та фінансової діяльністю в рамках цього
статуту та чинного законодавства.

Суспільство організаційно входить в систему споживчої кооперації
Конотопського краю, в тому числі в Конотопське райпо і Конотопський райпотребсоюз.

Вищим органом
підприємства є загальні збори учасників товариства. Одноосібним виконавцем органом підприємства є директор , який обирається загальними зборами учасників підприємства строком на 5 (п'ять) років.

ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», місце знаходження та юридична адреса, якого: 41600,вул.Вирівська 46,м Конотоп,Сумська область.Метою діяльності підприємства є задоволення суспільних потреб юридичних і фізичних осіб в роботах, товарах і послугах та отримання прибутку.

Предметом
 діяльності товариства є:

-
виробництво та реалізація гільз виробів широкого асортименту, закупівля, зберігання, переробка зерна та реалізація продуктів його переробки;

-
здійснення комерційно-посередницької, торгової, торгово-закупівельної діяльності в установленому законом порядку, надання дилерських, брокерських та інших представницьких послуг на товарних ринках, операцій з нерухомістю;

-
випуск і реалізація споживчих товарів індивідуального та масового попиту промислового і продовольчого асортименту та продукції виробничо-технічного значення;

-
виробництво будівельно-монтажних і ремонтних робіт на об'єктах житлового, цивільного, промислового та соціально-культурного призначення;

-
виробництво на орендованих і придбаних площах, закупівля у населення за готівку, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції землеробства і тваринництва, включаючи створення і експлуатацію переробних харчових виробництв і спеціалізованих господарств;

ремонт, сервісне та технічне обслуговування автотранспорту машин і механізмів, включаючи придбання, виготовлення та реставрацію номерних агрегатів і запасних частин;

надання транспортно-експедиційних послуг широкого профілю, включаючи організацію вантажопасажирських перевезень різними видами засобів доставки в установленому порядку;

монтаж, ремонт і технічне обслуговування апаратно-програмних комплексів та іншої електронно-обчислювальної та комп'ютерної техніки, приладів та обладнання, включаючи програмне забезпечення та супровід;

-
а також будь-які та інші види господарської діяльності, в тому числі зовнішньоекономічної, не заборонені законодавством і забезпечують отримання прибутку.

За 9 місяців 2009 року вироблено і реалізовано продукції власного виробництва на суму - 30 348 тис. руб. Основні економічні показники діяльності
 підприємства ТОВ «Мотордеталь-Конотоп».

В даний час обсяг вироблюваної продукції в натуральному вираженні становить 86% до минулого року.Товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майну. Товариство не відповідає за своїми зобов'язаннями. Учасники Товариства не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю
товариства.
Статутний
 капітал складає 10000  (десять тисяч)  гривень.

Порядок розподілу чистого прибутку між учасниками товариства визначається
загальними зборами учасників. Частина чистого прибутку, розподіляється пропорційно до їхніх часток у статутному капіталі товариства.

Організаційна структура ТОВ «Мотордеталь-Конотоп».

Структура управління в ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» є лінійно-функціональною. Лінійні ланки займаються питаннями прийняття рішень і віддачі команд, функціональні підрозділи займаються координацією, плануванням, консультуванням.

Внутрішнє середовище організації - це та частина загального середовища, яка знаходиться в межах організації. Вона надає постійне і найбезпосередніший вплив на функціонування організації. Внутрішнє середовище має декілька зрізів, стан яких в сукупності визначає той потенціал і ті можливості, якими володіє організація.

Кадровий зріз внутрішнього середовища охоплює такі процеси, як:

-
 взаємодія менеджерів і робітників;

-
 наймання, навчання і просування кадрів;

-
 оцінка результатів праці і стимулювання;

-
 створення і підтримка відносин між працівниками  і  т.п.

Організаційний
 зріз включає:

-
 комунікаційні процеси;

-
 організаційні структури;

-
 норми, правила, процедури;

-
 розподіл прав і відповідальності;

-
 ієрархію підпорядкування.

У
 виробничий зріз входять:

-
 виготовлення продукту;

-
 постачання і ведення складського господарства;

-
 обслуговування технологічного парку;

-
 здійснення досліджень і розробок.

Маркетинговий зріз внутрішнього середовища організації охоплює наступні
 сторони, які пов'язані з реалізацією продукції:

-
 стратегія продукту, стратегія ціноутворення;

-
 стратегія просування продукту на ринку;

-
 вибір ринків збуту і систем розподілу.

Фінансовий зріз включає процеси, пов'язані із забезпеченням ефективного використання
 і руху грошових коштів в організації:

-
підтримання належного рівня ліквідності та забезпечення прибутковості;

-
 створення інвестиційних можливостей і т.п.

Найбільша відповідальність лежить на директорові ТОВ, у якого в підпорядкуванні 11 підрозділів. У директора є заступник, якому делегується частина роботи. Директор відповідає за злагоджену систему всього підприємства. Здійснює щоденний обхід заводу, влаштовує двічі на тиждень збори, щоб донести до головних технологів новини, цілі і т.п.

Головні технологи двох цехів відповідають за дотримання технологій виготовлення
продукції, правильну роботу обладнання.

2.2.Аналіз основних засобів  підприємства ТОВ «Мотордеталь-Конотоп»

Засоби виробництва беруть безпосередню участь у створенні вартості продукції і, будучи складовим елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств.

Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва, становлять поняття виробничих фондів. Їх кругообіг відбувається як рух вартості, результатом якого є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів виробництва.

Залежно від характеру обороту, а також від функціональної ролі і значення в процесі створення нових споживних вартостей засоби виробництва поділяють на основні й оборотні фонди ( основний і оборотний капітал).

Основні виробничі фонди (основний капітал) — це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму.

Специфічною особливістю сільського господарства є те, що окремі види засобів виробництва можуть докорінно (під дією людського фактора) змінювати свою функціональну роль у процесі виробництва. Тому в одному випадку їх розглядають як основні фонди, а в іншому — як оборотні.

Оборотні фонди представлені предметами праці. Вони беруть участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново створюваний продукт. Як бачимо, характер їх обороту докорінно відрізняється від характеру обороту основних фондів, що безпосередньо позначається на формуванні витрат, які включаються в собівартість продукції.

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи;

- основні виробничі фонди;

- основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції. На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств — до 85—90 %. Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпечення ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення.

Поліпшення використання основних виробничих фондів означає, що за тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого прибутку або коли темпи збільшення цих видів ефекту випереджають подальше підвищення фондооснащеності виробництва.

Підвищення ефективності використання основних фондів в даний час, коли в країні спостерігається глобальний спад виробництва має надзвичайно важливе занчення.

Основним напрямком підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є підвищення показника фондовіддачі. Необхідно враховувати, що першочергову роль у підвищення показника фондовіддачі в сільському господарстві відіграє ступінь використання земельного фонду, підвищення урожайності сільськогосподарських культур на основі підвищення родючості ґрунту. Досліди доводять, що в господарствах, які мають вищу якість земель, більший рівень фондовіддачі. Таким чином, одним із резервів підвищення фондовіддачі в сільському господарстві є покращення родючості землі та її раціональне використання.

Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшення вартості більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність використання знарядь праці.

Кращих результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість застарілої, впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну.

На даному етапі розвитку суспільства надзвичайно важливе значення має удосконалення кадрового складу персоналу підприємства, адже працівники – основа будь – якого виробництва, необхідно підвищувати кваліфікацію кадрів, проводити періодичне навчання та стажування робітників у провідних господарствах Европи та світу. Налагодження контактів з країнами ближнього зарубіжжя сприятиме прийняттю світового досвіду у веденні господарської діяльності.

На сучасному етапі із становленням організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на засадах приватної власності, створено об'єктивні умови для раціональнішого використання основних засобів.В цих умовах для подальшого поліпшення використання основних засобів, насамперед техніки, важливо створити добре розвинуту систему технічного обслуговування.

В результаті аграрної реформи виникла значна кількість аграрних формувань відносно малих розмірів (фермерських господарств, ТОВ, особистих господарств з приєднаними земельними ділянками (паями), що функціонують без створення юридичної особи) важливо розвивати міжгосподарське використання технічних засобів, які є одноосібною чи спільною власністю. Завдяки такій формі використання техніки зростає рівень її завантаженості і як наслідок зменшуються постійні витрати на одиницю робіт. Це економічно вигідно власнику техніки, оскільки, крім додаткового джерела доходу за надану в користування техніку, знижується собівартість механізованих робіт у його господарстві.

Основними економічними показниками для ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» будуть наступні характеристики:

1. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), тис. грн.;

2. Собівартість реалізованої продукції, (робіт, послуг), тис. грн.;

3 .Валовий прибуток, тис. грн. - Це різниця між виручкою і прямими виробничими витратами з реалізованої продукції:

ВП = ВР - СС, де

ВП - валовий прибуток;

ВР - виручка від реалізації;

СС - собівартість реалізованої продукції.

4. Комерційні та управлінські витрати, тис. грн.;

5. Прибуток (збиток) від продажу, тис. грн.;

6. Інші доходи і витрати, тис. грн.;

7. Прибуток (збиток) до оподаткування, тис. грн.;

8. Податок на прибуток та інші аналогічні обов'язкові платежі, тис. грн.;

9. Чистий прибуток, тис. грн.;

10. Рентабельність продажів,%:

Рпр =
ВП/ВР*100%, де

Рпр - рентабельність продажів;

ВП - валовий прибуток;

ВР - виручка від реалізації.

11. Середньорічна чисельність працівників, чол.;

12 .Фонд оплати праці ППП, тис. грн.;

13. Середньомісячна оплата праці, тис. грн.;

14. Витрати на 1 руб. виручки, грн.,:

z=СС/ВР, де

z-витрати на 1 карбованець виручки, грн.;

СС - собівартість реалізованої продукції;

ВР - виручка від реалізації.

15. Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. руб.;

16. Фондовіддача, грн. показує, скільки грошових одиниць виручки від продажу продукції (робіт, послуг) припадає на одну грошову одиницю вкладень в основні виробничі засоби:

Фо = ВР / ОПС, де

Фо - фондовіддача;

ВР - виручка від реалезаціі;

ОПС - вартість основних виробничих засобів, обчислена як середнє за розрахунковий період часу.

17. Фондорентабельность,% чисельно відповідає розміру прибутку від реалізації продукції, що припадає на одиницю вартості основних виробничих засобів підприємства;

18. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів;

19. Рентабельність продукції показує частку прибутку, отриманого з одиниці коштів, вкладених в собівартість продукції (%):

R
прод=ВП/СС*100%, де

Rпрод - рентабельність продукції;

ВП - валовий прибуток;

СС - собівартість реалізованої продукції.

20. Продуктивність праці (тис. грн. / Чол):

ПТ=ВР/ССЧ, де

ПТ - продуктивність праці;

ССЧ - середньооблікова чисельність;

ВР - виручка від реалізації.

Таблиця  
2.1.    Основні економічні показники діяльності підприємства ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» за 2013-2015 рр..


Показник


2013


2014


2015


Темп зміни,% 2014/2013 рр..


Темп зміни,% 2015/2014 рр..


Виручка від реалізації продукції (робіт,

послуг), тис.грн.


34339


83722


113650


243,8


135,7


Собівартісь реалізованої продукції, (робіт,

послуг), тис. грн.


21972


49785


69514


226,6


139,6


Валовий прибуток, тис. грн.


12367


33937


44136


274,4


130,1


Комерційні та управлінські витрати, тис.грн.


10360


27819


39944


268,5


143,6


Прибуток (збиток) від продажу, тис.грн.


2007


6118


4192


304,8


68,5


Інші доходи і витрати, тис.грн.


2241


5270


40207


235,2


763,0


Прибуток (збиток) до оподаткування, тис. грн.


1222


2492


1093


204,0


43,9


Податок на прибуток та інші аналогічні обов'язкові платежі, тис.грн.


370


834


633


225,4


75,9


Чистий прибуток, тис. грн.


852


1658


460


194,6


27,7


Рентабельність продажів,%


36,01


40,5


38,8


112,7


95,8


Середньорічна чисельність працівників, чол.


168


160


175


95,2


109,3


Фонд оплати праці ППП, тис.грн.


1601432,1


1564087,3


1656931,5


97,7


105,9


Витрати на 1 руб. виручки, грн.


0,64


0,59


0,61


92,1


103,9


Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.


24480


26607


16277


108,7


61,2


Фондовіддача, грн.


1,40


3,15


6,98


225,0


221,6


Фондорентабельность,%


0,08


0,23


0,26


287,5


113,1


Вартість оборотних коштів, тис. грн.


10689


12315


10168


115,2


82,6


Коефіцієнт оборотності оборотних коштів


3,21


6,80


11,18


211,8


164,4


Рентабельність продукції


56,3


68,2


63,5


121,1


93,1


Продуктивність праці


204,4


523,3


649,4


256,0


124,0


Дані таблиці  2.1. дозволяють  зробити  наступні висновки:

Виручка має стійку тенденцію до зростання. Порівняно з 2014р. до 2013 р. обсяг реалізації виріс на 243,8%, а з 2013 р. по 2015 р. виріс на 135,5%. Такі темпи зростання пов'язані зі збільшенням випуску продукції.

Собівартість реалізованої продукції збільшується з кожним роком, якщо в 2013 р. собівартість становила 21972 тис. грн., То в 2015 р. вона зросла на 69514 тис. грн.

У 2013р. на гривню реалізованої продукції було витрачено 0,59 коп., в порівнянні з 2013 р. цей показник знизився на 5 коп, в 2014 р. рівень витрат зріс, за умови випередження темпів зростання виручки це призвело до збільшення витрат, що припадають на 1 гривню реалізованої продукції та послуг.

За результатами діяльності підприємства 2014 рентабельність продажів склала 38,8%, тобто з рубля проданої продукції, ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» отримує 38,8 коп., прибутку. У порівнянні з 2013 р., коли рентабельність продажів становила 40,5%, показник збільшився, що стало результатом збільшення рівня прибутку.

Рентабельність продукції досягала піку в 2013 р.: 68,2%, потім показник знову став знижуватися, що свідчить про випереджаюче зростання собівартості в порівнянні з прибутком. Така ситуація може бути викликана нераціональним управлінням витратами.

Фондовіддача показує обсяг виручки, що припадає на рубль середньорічної вартості ОС, в даному випадку вона змінювалася з 1,40 в 2014р. до 3,15 і 6,98 в 2013 і 2014рр.. відповідно, тобто якщо в 2015 р. гривня середньорічної вартості ОС виробляв 3грн. 15 коп. прибутку, то в 2014 р. – вже 6 грн.98 коп.

Темпи зростання продуктивності праці становлять в 2013р. 204,4, а в 2014 і 2015 рр.. збільшилися на 523,3 і 649,9, тобто можна зробити висновок про ефективність використання трудових  ресурсів.

Оборотність всіх оборотних активів зросла до 11,18 в 2014 р. в порівнянні з 2013 і 2014 рр.. це показники були 3,21 і 6,80. Таким чином, спостерігається збільшення тривалості обороту активів протягом 2 років, що сприятливо позначається на  діловій  активності  підприємства  та фінансовий стан в ц
ілому

Фондорентабельность показник, що характеризує скільки гривнів прибутку (від реалізації або до оподаткування) припадає на 100 гривнів основних фондів, в даному випадку вона змінювалася з 0,08 в 2013 р. до 0,23 і 0,26 в 2014 і 2015 рр.., Т . е. якщо в 2014 р. на 100 грн. основних фондів припадає 8 грн. прибутку, то в 2013 і 2015 рр.. вже збільшилися до 26 грн. Таким чином, зростання показника в динаміці характеризує більш ефективне використання основних фондів.

2.3.Аналіз фінансового стану підприємства ТОВ «Мотордеталь-Конотоп»

Для виживання підприємства в умовах постійного загострення конкурентної боротьби необхідно вміти реально оцінити фінансовий стан як свого підприємства, так й існуючих потенційних конкурентів.

Фінансовий стан підприємства – це сукупність економічних параметрів, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства характеризує забезпеченість власними оборотними коштами, оптимальне співвідношення запасів товарно-матеріальних цінностей з потребами виробництва, своєчасне проведення розрахункових операцій, платоспроможність.

Слід розрізняти поняття "фінансовий аналіз" і "аналіз фінансового стану".

Фінансовий аналіз більш широке поняття, оскільки воно включає нарівні з аналізом фінансового стану ще і аналіз формування і розподілу прибутку, окремі елементи аналізу собівартості продукції, аналіз грошових потоків тощо.

Як у міжнародній, так і у вітчизняній практиці для аналізу фінансового стану застосовується система абсолютних і відносних показників (абсолютне і відносне відхилення), а також пов'язаних з ними низки фінансових коефіцієнтів, які відображають цілі та інтереси різних користувачів: управлінський персонал підприємства (внутрішній аналіз) та інтереси зовнішніх користувачів — податківців, банки, інвестори, постачальники, аудитори тощо (зовнішній аналіз).

Для оцінки фінансового стану підприємства найважливішими вважаються показники:

— платоспроможності і ліквідності - характеризують фінансові можливості підприємства щодо погашення заборгованості, покриття підприємством позичкових коштів;

— прибутковості — дають можливість порівняти отриманий прибуток з вкладеним капіталом, тобто міру ефективності авансованого у виробництво і реалізацію капіталу;

— ділової активності — характеризує кругообіг засобів підприємства;

— фінансової стійкості  характеризує співвідношення власних і залучених коштів.

Фінансовий стан підприємства може бути стійким, нестійким, кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про стійкий фінансовий стан. Стійкий фінансовий стан підприємства залежить від результатів виробничої, комерційної і фінансової діяльності.

Сучасні управлінці повинні знати зміст таких понять ринкової економіки, як платоспроможність, ліквідність, кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості, ефект цінового важеля, леверидж, ступінь фінансового ризику, небезпека банкрутства та і н., а також методику розрахунку показників, що їх характеризують, та їх аналіз.

Відносні показники оцінки фінансового стану підприємства необхідно порівнювати з:

— аналогічними даними за попередній період;

— аналогічними даними інших підприємств;

— загальновизнаними нормами;

— кращими зразками.

Першочергові завдання аналізу фінансового стану:

— виявлення забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами і перевірка їх цільового використання;

— оцінка ступеня виконання планових фінансових заходів, програм, плану фінансових показників;

— визначення платоспроможності підприємства і ліквідності балансу;

— оцінка дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

— оцінка ефективності використання капіталу;

— оцінка оборотності капіталу;

— оцінка ділової активності підприємства;

— своєчасне виявлення і усунення недоліків у фінансовій діяльності, пошук резервів і можливостей економного, раціонального використання фінансових ресурсів та розробка конкретних заходів щодо втілення їх у виробничий процес.

Джерелами інформації для проведення аналізу фінансового стану підприємства є фінансова звітність: —- 4Баланс", Ф № 1;

— "Звіт про фінансові результати", Ф № 2;

— "Звіт про рух грошових коштів", Ф № 3;

— "Звіт про власний капітал", Ф№ 4.

Крім фінансової звітності використовується інша інформація, яка доступна тільки персоналу підприємства, зокрема, планово-нормативна (фінансовий план, нормативи), конструкторсько-технологічна інформація, позаоблікова інформація (маркетингові дослідження, закони, інструкції, експертна інформація та ін.) тощо.

Одна з найважливіших умов успішного управління фінансами підприємства - проведення аналізу його фінансового стану. Фінансовий стан характеризується сукупністю показників, що відображають процес формування і використання його фінансових коштів. У ринковій економіці фінансовий стан організації по суті справи відображає кінцеві результати її діяльності. Саме кінцеві результати діяльності цікавлять власників підприємства, його ділових партнерів, інвесторів, податкові органи. Все це зумовлює важливість проведення аналізу фінансового стану господарюючого суб'єкта і підвищує його роль в економічному процесі.

Метою організації фінансового аналізу є оцінка та ідентифікація внутрішніх проблем підприємства для підготовки, обгрунтування і прийняття різних управлінських рішень, в т.ч. в галузі розвитку, виходу з кризи, покупки-продажу бізнесу, залучення інвестицій. У рамках цієї мети проведення аналізу повинно вирішити такі завдання:

- виявлення змін показників фінансового стану промислового підприємства;

- визначення факторів, що впливають на його фінансовий стан та ін.

Для того щоб правильно тлумачити значення і причини зміни показників фінансового стану, необхідно з'ясувати структуру активів і пасивів балансу, а також її зміну в часі. У таблиці  2.2  представлені дані по основних статях бухгалтерського балансу за 2013-2015рр..

Таблиця 2.2 . Динаміка балансу, ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», тис. грн.

 



2013


2014


2015


Абсл. Відхилення

2014/2013 рр..


Абсл. Відхилення
2015/2014

рр..


I. Необоротні активи


24524


26628


16277


2104


-10351


Основні засоби


24480


26607


16277


2127


-10330


Довгострокові фінансові вкладення


17






Відкладені податкові активи


27


21



-6



II.Оборотні активи


10689


12315


10168


1626


-2147


Запаси


3547


3510


3586


-37


76


Податок на додану вартість по придбаних цінностей


86






Дебіторська заборгованість


4802


6999


5055


2197


-1944


Короткострокові фінансові вкладення


1078


1078


1078


0


0


Грошові кошти


146


270


322


124


52


Інші оборотні активи


1030


458


127


-572


-331


III.Капітал і резерви


6680


7580


8059


900


479


Статутний капітал


10


10


10


0


0


Додатковий капітал


5772


5772


5772


0


0


Резервний капітал


108






Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)


790


1798


2277


1008


479



IV.Довгострокові забов’
язання


19500


19573


3901


73


-15672


Позики і кредити


19500


19568


3879


68


-15689


Відкладені податкові зобов'язання



5


22



17


V.Короткострокові забов’язання


9033


11790


14485


2757


2695


Позики і кредити


2380


813



-1567



Кредиторська заборгованість


6653


10828


14244


4175


3416


Інші короткострокові зобов'язання



149


241



92


БАЛАНС


35213


38943


26445


3702


-12498



Згідно з даними таблиці, активи і пасиви балансу на 2013 р. складають рік - 35213 тис., грн., На 2014 р. - 38 943 тис., грн., І на 2015 р. - 26 445 тис., грн. У порівнянні з 2014 р. і 2013баланс підприємства збільшився на 3702 тис., грн., А ось в 2015 р. порівняно з 2014р. спостерігається тенденція до зниження на 12498тис.,грн.

Основні напрямки аналізу фінансового стану підприємства в загальному вигляді
 представлені такими видами аналізу:

-
 аналіз ліквідності та платоспроможності;

- аналіз фінансової стійкості;


Абсолютні показники фінансової стійкості характеризують забезпеченість запасів і витрат джерелами їх формування і дозволяють класифікувати фінансові
 ситуації за ступенем стійкості.

У 20
13-2015 рр.. спостерігається мінімальне значення від 0,19 до 0,30 коефіцієнта концентрації власного капіталу. В цілому таку фінансову картину можна оцінити як негативну, так чим менше коефіцієнт концентрації власного капіталу, тим нижче є фінансова стійкість підприємства.

Коефіцієнти концентрації позикового капіталу за весь аналізований період більше 0,5, що представляється в позитивному світлі, так як знижується залежність
 від позикового капіталу.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень показує, яка частина необоротних активів профінансована за рахунок довгострокових позикових коштів. За аналізований період цей показник знижувався від 0,79 в 2013 р. до 0,74
 у 2014р. і 0,25 в 201р. відповідно.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів показує, яка частина в джерелах формування необоротних активів на звітну дату припадає на власний капітал, а яка на довгострокові позикові кошти. За розглянуті період коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів в 2013і 20
14рр.. вище нормативного значення (0,5-0,7), а в 2015 р. навпаки нижче. Особливо високе значення цього показника свідчить про сильну залежність від залученого капіталу, про необхідність виплачувати в перспективі значні суми грошових коштів у вигляді відсотків за користування кредитами і т. п.

Коефіцієнт структури позикового капіталу - показник показує, з яких джерел сформований позиковий капітал предпріятія.Самий високий показник припадає на 20
14 р. - 0,69, а найнижчий на 2015 р. - 0,22. Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів за весь аналізований період вище нормативного значення (0,7).

Виходячи з оцінки показників фінансової стійкості, ТОВ «
Мотордеталь-Конотоп» можна віднести до групи організацій з нормальною короткостроковою фінансовою стійкістю.

РОЗДІЛ 3.

ОБГРУНТУВАННЯ  НЕОБХІДНОСТІ  ВПРОВАДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГПРОЕКТУ

3.1. Поняття і види ефективності інвестиційних проектів

У сучасній економічній літературі можна зустрітися з різними визначеннями поняття «ефективність інвестиційного проекту». Деякі фахівці трактують його як співвідношення витрат і результатів, інші визначають ефективність інвестиційного проекту, як категорію відображає ступінь відповідності інвестиційного проекту цілям та інтересам його учасників. Здійснення ефективних проектів збільшує надходить у розпорядження суспільства валовий внутрішній продукт, який потім ділиться між що беруть участь у проекті субєктами. Надходженнями і витратами цих субєктів визначаються різні види ефективності інвестиційних проектів. Методичними Рекомендаціями з оцінки ефективності інвестиційних проектів виділено такі види ефективності проектів: ефективність проекту в цілому і ефективність участі в проекті.

Ефективність проекту в цілому оцінюється з метою визначення потенційної привабливості проекту для можливих учасників та пошуків джерел фінансування. Ефективність участі у проекті визначається для перевірки його фінансової реалізованості, а також зацікавленості в ньому всіх його учасників. Існують також і інші варіанти класифікації видів ефективності інвестиційного проекту. На наш погляд, однією з найбільш цікавих є класифікація, що передбачає розподіл ефективності проекту на комерційну і бюджетну. Дана класифікація заснована на тому, з позицій якого рівня оцінюється інвестиційний проект: макроекономічного (ефективність участі держави в проекті з точки зору доходів і видатків бюджетів всіх рівнів) − здійснюється оцінка бюджетної ефективності або мікроекономічного (при обліку наслідків проекту для учасника, що реалізовує проект) − проводиться оцінка комерційної ефективності. Комерційну ефективність інвестиційного проекту необхідно розглядати з двох сторін: фінансова ефективність інвестиційного та економічна ефективність інвестиційного проекту. В якості основних показників при економічної оцінки ефективності проекту слід виділити: чистий дохід; чистий дисконтований дохід; внутрішня норма прибутковості; потреба в додатковому фінансуванні (інші назви − вартість проекту, капітал ризику); Індекси прибутковості витрат та інвестицій; термін окупності.

Розрахунок показників комерційної ефективності інвестиційного проекту грунтується на наступних принципах:використовуються передбачені проектом (ринкові) поточні або прогнозні ціни на продукти, послуги та матеріальні ресурси; грошові потоки розраховуються в тих же валютах, в яких проектом передбачаються придбання ресурсів і оплата продукції; заробітна плата включається до складу операційних витрат у розмірах, встановлених проектом (з урахуванням відрахувань); якщо проект передбачає одночасно і виробництво і споживання деякої продукції (наприклад, виробництво і споживання комплектуючих виробів чи матеріалів), в розрахунку враховуються тільки витрати на її виробництво, але не витрати на її придбання; при розрахунку враховуються податки, збори, відрахування тощо, передбачені законодавством, зокрема, відшкодування ПДВ за використовувані ресурси, встановлені законом податкові пільги та ін;якщо проектом передбачено повне або часткове звязування грошових коштів (депонування, придбання цінних паперів тощо), вкладення відповідних сум враховується (у вигляді відтоку) в грошових потоках від інвестиційної діяльності, а отримання (у вигляді приток) − у грошових потоках від операційної діяльності; якщо проект передбачає одночасне здійснення кількох видів операційної діяльності, у розрахунку враховуються витрати по кожному з них.

В якості вихідних форм для розрахунку комерційної ефективності проекту рекомендуються таблиці: звіту про прибутки та про збитки; прогнозний баланс активів і пасивів; грошових потоків з розрахунком показників ефективності.

Для побудови звіту про прибутки та збитки слід навести відомості про податкові виплати по кожному виду податків. В якості основних фінансових потоків при розрахунку показників комерційної ефективності, та й будь-якого виду ефективності взагалі слід виділити грошовий потік від операційної, від фінансової та від інвестиційної діяльності.

Основним притокою реальних грошей від операційної діяльності виручка від реалізації продукції, яка визначається за кінцевою (реалізованої на сторону) продукції, а також інші та позареалізаційні доходи.У грошовий потік від інвестиційної діяльності входять: притоки − доходи (за вирахуванням податків) від реалізації майна та нематеріальних активів (зокрема, при припиненні проекту), а також від повернення (в кінці проекту) оборотних активів, зменшення оборотного капіталу на всіх кроках розрахункового періоду; відтоки − вкладення в основні засоби на всіх кроках розрахункового періоду, ліквідаційні витрати, вкладення коштів на депозит і в цінні папери інших господарюючих субєктів, у збільшення оборотного капіталу, компенсації (в кінці проекту) оборотних пасивів. Бюджетна ефективність оцінюється на вимогу органів державного та регіонального управління. Відповідно до цих вимог може визначатися бюджетна ефективність для бюджетів різних рівнів або консолідованого бюджету. Бюджетна ефективність враховує соціально-економічні наслідки здійснення інвестиційного проекту для суспільства в цілому, в тому числі як безпосередні результати і витрати проекту, так і «зовнішні»: витрати і результати в суміжних секторах економіки, екологічні, соціальні та інші позаекономічні ефекти. З точки зору бюджетної ефективності проект в першу чергу повинен бути спрямований не на отримання прибутку, а на досягнення максимально можливого соціально-економічного результату. На приклад при аналізі інвестиційного проекту звязаного із зведенням обєкта соціально-культурного значення (прикладом може служити театр), першорядне значення має той соціальний ефект, який буде досягнутий. Однак не слід забувати, що найкращим є той інвестиційний проект, на реалізацію якого буде потрібно як можна менше витрат, з урахуванням соціального ефекту який необхідно досягти. Показники бюджетної ефективності (з фінансової точки зору) розраховуються на підставі визначення потоку бюджетних коштів.До притоках коштів для розрахунку бюджетної ефективності відносяться: комісійні платежі за супровід іноземних кредитів (у доходах бюджету); дивіденди по приналежних регіону або державі акцій та інших цінних паперах, випущених у звязку з реалізацією інвестиційного проекту.до відтокам бюджетних коштів належать:надання бюджетних (зокрема, державних) ресурсів на умовах закріплення у власності відповідного органу управління (зокрема, у федеральній державній власності) частини акцій акціонерного товариства, що створюється для здійснення інвестиційного проекту; надання бюджетних ресурсів у вигляді інвестиційного кредиту; надання бюджетних коштів на безоплатній основі (субсидування); Бюджетні дотації, повязані з проведенням певної цінової політики та забезпеченням дотримання певних соціальних пріоритетів.

Окремо рекомендується враховувати: Податкові пільги, які відбиваються у зменшенні надходжень від податків і зборів. У цьому випадку відтоків також не виникає, але зменшуються притоки; Державні гарантії позик та інвестиційних ризиків. Відтоки при цьому відсутні. Додатковим припливом служить плата за гарантії. При оцінці ефективності проекту з урахуванням факторів невизначеності в відтік включаються виплати за гарантіями при настанні страхових випадків.При оцінці бюджетної ефективності проекту враховуються також зміни доходів і видатків бюджетних коштів, обумовлені впливом проекту на сторонні підприємства і населення, якщо проект має на них вплив, у тому числі:

- пряме фінансування підприємств, що беруть участь у реалізації ІП;

- зміна податкових надходжень від підприємств, діяльність яких поліпшується або погіршується в результаті реалізації інвестиційного проекту;

- виплати допомоги особам, що залишаються без роботи у звязку з реалізацією проекту (у тому числі при використанні імпортного устаткування і матеріалів замість аналогічних вітчизняних);

- виділення з бюджету коштів для переселення та працевлаштування громадян у випадках, передбачених проектом.

За проектами, що передбачають створення нових робочих місць у регіонах з високим рівнем безробіття, у надходженні бюджетних коштів враховується економія капіталовкладень з федерального бюджету чи бюджету субєкта Федерації на виплату відповідних допомог. У якості вихідної форми рекомендується таблиця грошового потоку бюджету з визначенням показників бюджетної ефективності. Головним показником бюджетної ефективності є ЧДД бюджету (ЧДДб). При наявності бюджетних відтоків можливе визначення ВНД та ВД бюджету. У разі надання державних гарантій для аналізу і відбору незалежних проектів при заданій сумарною величиною гарантій поряд з ЧДДб істотну роль може грати також індекс прибутковості гарантій (ІДГ) − відношення ЧДДб до величини гарантій (у разі необхідності − дисконтованою).

Основою для розрахунку показників бюджетної ефективності є суми податкових надходжень до бюджету і виплат для бюджетів різних рівнів, що визначаються з додаванням прибуткового податку на заробітну плату. На основі отриманих даних складаються грошові потоки для визначення бюджетної ефективності та розраховуються узагальнюючі показники бюджетної ефективності проекту. Для кожного рівня бюджету розрахунки проводяться окремо.

3.2. Завдання і принципи оцінки ефективності інвестиційного проекту

Як і будь-який вид аналізу, аналіз ефективності інвестиційного проекту має певні цілі і завдання. Говорячи про цілі аналізу ефективності спроможності, слід зауважити, що основною метою аналізу є прийняття рішення про реалізацію інвестиційного проекту. Крім того, може бути виділена така стратегічна мета аналізу ефективності, як поліпшення економічного стану держави, яке вибирає для реалізації найбільш ефективні проекти. Що стосується завдань, які повинні бути вирішені в ході аналізу ефективності проекту, то їх можна класифікувати в залежності від субєкта аналізу. Субєктами аналізу ефективності проекту можуть бути кредитні організації та інші інвестори, фінансові служби підприємства, що реалізує проект, а також інші субєкти, які можуть бути залучені в процес реалізації проекту.Отже, в ході аналізу ефективності інвестиційного проекту фінансовою службою підприємства повинні бути вирішені наступні завдання:

1. Проведення агрегованого аналізу проектних рішень та створення необхідних умов для пошуку інвесторів.

2. Розробка схеми фінансування проекту.

3. Забезпечення максимізації прибутку від реалізації інвестиційного проекту.

Якщо для реалізації проекту потрібні позикові кошти, то аналіз ефективності інвестиційного проекту може бути проведений кредитнимио рганізаціями та іншими інвесторами. У цьому випадку завданнями аналізу інвестиційного проекту будуть:

- аналіз відповідності обсягу коштів, запитуваних підприємством, тому обсягу позикових коштів, який реально необхідний для забезпечення ефективності проекту;

- мінімізація ризику, повязаного з інвестуванням коштів у проект;

- вибір проекту, найбільш відповідає інтересам кредитора.

Важливим елементом аналізу ефективності інвестиційного проекту є ті принципи, на яких грунтується аналіз. Дані принципи можуть бути застосовані до будь-яких проектів, незалежно від їх особливостей:

- принцип розгляду проекту на всіх стадіях його економічного циклу. Даний принцип передбачає, що оцінка ефективності інвестиційного проекту починається з моменту проведення передінвестиційних досліджень і закінчується припиненням проекту;

- принцип моделювання грошових потоків, які включають всі повязані із здійсненням проекту грошові надходження і витрати за розрахунковий період з урахуванням можливості використання різних валют;

- принцип порівнянності умов порівняння проектів припускає, що аналізовані інвестиційні проекти є порівнянними в наступних аспектах: тимчасове, грошовому (мається на увазі валюта проекту), аспекті масштабу і т.д;

- принцип обліку фактора часу на увазі, що при оцінці ефективності інвестиційного проекту буде враховуватися фактор часу, тобто динамічність параметрів проекту, розриви в часі між виробництвом і реалізацією продукції, нерівноцінність різночасних витрат і результатів тощо; 

- принцип обліку тільки майбутніх витрат і надходжень припускає, що при оцінці ефективності інвестиційного проекту повинні враховуватися тільки майбутні в ході здійснення проектів видатки і надходження;

- принцип обліку наявності різних учасників проекту. Цей принцип особливо важливий при аналізі ефективності, так як для різних учасників інвестиційного проекту різні очікувані результати, різна оцінка вартості капіталу, а, отже, і норма дисконту;

- принцип врахування впливу інфляції і ризику тощо.

Всі перераховані принципи однаково важливі при оцінці ефективності спроможності проекту, однак найбільш важливим, на наш погляд, є принцип обліку наявності різних учасників проекту. Це повязано з тим, що найбільш ефективним буде той проект, який більшою мірою буде відповідати інтересам всіх його учасників.

Методика аналізу економічної ефективності інвестиційного проекту.В основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру лежить оцінка і порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Загальна логіка аналізу з використанням формалізованих критеріїв в принципі достатньо очевидна - необхідно порівнювати величину необхідних інвестицій з прогнозованими доходами. Оскільки порівнювані показники належать до різних моментів часу, ключовою проблемою тут є їх порівнянність. Ставитися до неї можна по-різному в залежності від існуючих обєктивних і субєктивних умов: темпу інфляції, розміру інвестицій і генеруються надходжень, обрію прогнозування, рівня кваліфікації аналітика і т.п.

До критичних моментів в процесі оцінки одиничного проекту або складання бюджету капіталовкладень належать:

- прогнозування обсягів реалізації з урахуванням можливого попиту на продукцію (оскільки більшість проектів повязано з додатковим випуском продукції);

- оцінка припливу грошових коштів за роками;

- оцінка доступності необхідних джерел фінансування;

- оцінка прийнятного значення ціни капіталу, використовуваного в тому числі і в якості коефіцієнта дисконтування.

Аналіз можливої ємності ринку збуту продукції, тобто прогнозування обсягу реалізації, найбільш важливим є, оскільки його недооцінка може призвести до втрати певної частки ринку збуту, а його переоцінка − до неефективного використання введених за проектом виробничих потужностей, тобто до неефективності зроблених капіталовкладень.

Що стосується оцінки припливу грошових коштів по роках, то основна проблема виникає у відношенні останніх років реалізації проекту, оскільки, чим далі горизонт планування, тобто чим більш протяжен у часі проект, тим більше невизначеними і ризикованими розглядаються притоки грошових коштів віддалених років. Тому можуть виконуватися кілька розрахунків, в яких щодо значень надходжень останніх років реалізації проекту можуть вводитися понижуючі коефіцієнти або ці надходження зважаючи на істотну невизначеності можуть взагалі виключатися з аналізу. Як правило, компанії мають безліч доступних до реалізації проектів, і основним обмежувачем є можливість їх фінансування. Джерела коштів істотно варіюють за ступенем їх доступності-найбільш доступні власні кошти, тобто прибуток, далі за ступенем збільшення терміну мобілізації слідують банківські кредити, позики, нова емісія. Як вже зазначалося вище, ці джерела розрізняються не тільки тривалістю терміну їх залучення в інвестиційний процес, але і ціною капіталу, величина якої також залежить від багатьох факторів. Крім того, ціна капіталу, що залучається для фінансування проекту, в ході його реалізації може змінюватися (як правило, у бік збільшення) в силу різних обставин. Це означає, що проект, який приймається за одних умов, може стати невигідним при інших. Різні проекти не однаково реагують на збільшення ціни капіталу. Так, проект, в якому основна частина припливу грошових коштів падає на перші роки його реалізації, тобто відшкодування зроблених інвестицій здійснюється більш інтенсивно, в меншій мірі чутливий до подорожчання ціни за користування джерелом коштів. Інвестиційний проект (ІП), як правило, повязаний з заходами (організаційними, технічними та ін.), націленими на досягнення певних цілей (економічних, соціальних, екологічних тощо) і потребуючими для свого здійснення використання капітальних ресурсів.

Інвестиційна діяльність є одним з основних факторів у досягненні підприємством стабільного економічного розвитку. Слід підкреслити, що важливою проблемою оцінки інвестиційної діяльності будь-якого підприємства є визначення кількості компенсованих майбутніх прибутків від інвестицій у первісних та майбутніх витратах від реалізації проектів.

У цьому й полягає актуальність обраної теми дослідження. Адже відмовившись від використання однієї гривні сьогодні, з метою одержання доходів у майбутньому інвестор іде на ризик повязаний з інвестиціями: «великий ризик» − високі доходи або «малий ризик» − низькі доходи, та в праві вимагати крім доходу від інвестицій додаткову компенсацію за ризик.

У процесі аналізу та оцінки ІП стосовно до кожного з них або їх сукупності необхідно вирішувати наступні основні завдання:

- оцінка реалізуємості проекту, тобто можливості його здійснення з обліком усіх наявних обмежень технічного, фінансового, економічного та іншого характеру;

- оцінка абсолютної ефективності проекту − перевірка виконання умови: значимість результатів, які досягаються, вище значимості необхідних витрат (витрати ресурсів);

- оцінка порівняльної ефективності проектів (оптимізація), тобто зіставлення альтернативних проектів (варіантів) з метою відбору більш доцільних, визначення переваг одних проектів (варіантів) над іншими.

В рамках даного завдання може здійснюватися ранжирування проектів або їх сукупностей, яке використовується при оптимізації прийняття інвестиційних рішень, варіації екзогенних параметрів (наприклад, розміру інвестиційних можливостей);

Раціональне складання проекту неможливо, якщо його оцінка не опирається на використання несуперечливої системи принципів, освячених теорією ефективності та успішно перевірених практикою.

Слід підкреслити, що в системі принципів оцінки ефективності інвестиційних проектів виділяють три структурні групи:

1. Методологічні принципи, які є загальними. Вони ставляться до концептуальної сторони справи і мало залежні від специфіки розглянутого проекту. Характеристика цих принципів полягає в наступному:

- результативність проекту означає позитивність ефекту його здійснення, одже перевищення оцінки результатів, які складаються, над оцінкою сукупних витрат, необхідних для реалізації проекту;

- адекватність і обєктивність: необхідно при оцінці результатів і витрат забезпечити правильне відбиття структури та характеристик обєкта, стосовно до якого розглядається проект c обліком ступеня невірогідності та невизначеності, обєктивно властивих майбутньому;

- коректність: використовувані методи оцінки повинні задовольняти певним загальним формальним вимогам, до яких належать: мнотонність, тобто при підвищенні результатів і зменшенні витрат оцінка ефективності проекту за інших рівних умов повинна підвищуватися; інтисиметричність − при зіставленні двох проектів кількісне вираження величини переваг одного з них повинне збігатися c вираженням величини недоліків іншого; транзитивність, тобто якщо перший проект краще другого, a другий краще третього, то перший повинен бути краще третього;

- системність: облік того, що проект «вписується» у складну соціально-економічну систему та при його реалізації можуть мати місце внутрішні, зовнішні, aтакож синергетичні (обумовлені цілісністю системи і взаємодією її підсистем) ефекти;

- комплексність: при оцінці ефективності проектів необхідно враховувати різнобіччя унаслідку їх реалізації − не тільки в економічній, але й у соціальній, екологічній та в ін. позаекономічних сферах і визначати відповідні види й величини результатів і витрат.

2. Методичні принципи − ті, які безпосередньо поязані з проектом, його специфікою, економічною та фінансовою привабливістю проекту. Вони характерні наступним:

- специфіка проекту і його «оточення»: необхідно враховувати особливість діючого господарського механізму, його вплив на оцінку проекту різними учасниками з метою вибору «компромісного» рішення на основі узгодження їх інтересів;

- наявність різних учасників проекту визначає розбіжність їх інтересів, із чого випливає необхідність оцінки ефективності проекту з позицій кожного учасника;

- динамічність процесів: при оцінці ефективності проекту необхідно враховувати, що й структура, і характеристики вхідних у нього обєктів не залишаються постійними; великий вплив виявляє інфляція. Тому потрібно перевіряти динаміку фінансової забезпеченості проекту протягом усього життєвого циклу, для чого будуються таблиці руху готівки;

- нерівноцінність несинхронних витрат і результатів припускає приведення їх величин до порівнянного виду з використанням методу дисконтування;

- погодженість: необхідно враховувати масштабність проектів, які у відповідності c цією ознакою бувають «малі», «великомасштабні» і «глобальні»; «добре» і «слабоструктуровані»;

- обмежена керованість, у т.ч. минулими, вже здійсненими та безповоротними витратами;

- неповнота інформації, яка зустрічається як у вигляді ризику, так і невизначеності, що вимагає застосування спеціальних методів оцінки;

- структура капіталу: звичайно капітал ділиться на власний (акціонерний) і позиковий. Вони мають різний ступінь ризику (позиковий менш ризиковий),який визначає вибір норми дисконту.

3. Операційні принципи − ті, які полегшують процес оцінки ефективності проекту з інформаційно-обчислювальної точки зору. Характеристика цих принципів полягає в наступному:

- моделювання, тобто складання (імітаційної або оптимізаційної) економіко-математичної моделі оцінки ефективності. У найпростішому випадку − це моделі прямого рахунку;

- компютерна підтримка − формування бази даних, використання програмних комплексів («Кому-Фар», «Альт-Инвестинцест», «Проджект-Експерт» та ін.) і проведення різноманітних розрахунків;

- інтерактивний режим – діалог з метою уточнення впливу різних факторів;

- сімпліфікація, тобто вибір найбільш простого з інформаційно-обчислювальної точки зору методу оцінки.

Створення прогресивних систем управління інвестиційними проектами вимагає вдосконалювання контрактних систем, зміни організаційних структур, розвитку інфраструктур по обслуговуванню проектів на всіх етапах їх реалізації (консультаційні, інженеренгові, інформаційні та інші служби), удосконалення технології проектування. В цей час в економічному механізмі управління інвестиційним циклом існують досить різноманітні організаційні та контрактні системи. Форми цих систем можна віднести по двом типам: прогресивним і традиційним.

Традиційна форма управління проектом характеризується відносною розєднаністю фаз і етапів його життєвого циклу як організаційно, так і в часі. Обєднуючою ланкою тут виступає замовник, який бере на себе функції управління, тим самим активно впливаючи на хід реалізації проекту. Такий тип організаціїуправління проектами скорочується, все більше витісняючись прогресивною формою управління.

Прогресивна форма управління інвестиційним циклом, названа інтегрованою. Вона дозволяє поєднувати сучасні тверді вимоги замовників до технічного рівня і якості обєктів ступінь, який збільшується, індивідуалізації запитів c оптимізацією рівня вартості та строків реалізації інвестиційних проектів. Ефективне управління розглядається в якості самого коштовного капіталу підприємства, виступаючи як обмежувач і контролер на всіх етапах інвестиційного циклу, дозволяючи забезпечувати його безперервність, зєднувати окремі організаційні структури та направляти їх на оптимальне досягнення мети.

Основними принципами такої прогресивної концепції управління проектами є:

- поглиблення рівня обґрунтованості прийнятих інвестиційних розвязків за допомогою різноманітних і багатофакторних оцінок (технологічних, економічних);

- високий ступінь координації і контролю в процесі реалізації інвестиційного проекту;

- систематичний аналіз і постійне «відстеження» зовнішніх змін (конюнктури ринку по всіх видах ресурсів, різних непередбачених обставин і негативних факторів, які виникають на шляху інвестиційного циклу).

Таким чином, проблема, яка повязана з практичним впровадженням у практику діяльності інвесторів оцінки ефективності інвестиційних проектів, є наслідком відсутності в Україні загальноприйнятої формалізованої концепції оцінки ефективності інвестиційних проектів. Більшість з існуючих методичних рекомендацій, стосовно оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів є обєктно орієнтованими в залежності від галузі народного господарства (невиробнича сфера, промисловість, транспорт, сільське господарство), що відображає застаріле сприйняття структури національної економіки у рамках міністерств, відомств та комітетів. Для інвестора, напрямки інвестиційної діяльності якого є теоретично необмеженими, отримані за різними вузькоспеціалізованими методиками результати можуть виявитися такими, що не можуть бути порівняні між собою, що ускладнює, а в окремих випадках робить неможливим вирішення задачі з формування ефективного інвестиційного портфелю.

В умовах розвитку ринкової економіки підприємствам України доцільно застосовувати наведені принципи оцінки ефективності інвестиційних проектів для забезпечення стабільного росту та розвитку їх діяльності.

За субєктами, джерелами інвестування та формами власності розрізняють такі види інвестиційної діяльності:

- інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами та юридичними особами, заснованими на приватній або колективній формі власності (приватне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється органами влади і управління держави, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових коштів (державне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється органами місцевого самоврядування та їх виконкомами за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, а також комунальними підприємствами, об'єднаннями та установами за рахунок власних і позичкових коштів (комунальне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами та державами (іноземне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами і юридичними особами України та іноземних держав (спільне інвестування).

Поділ інвестиційної діяльності на види має практичне значення, оскільки залежно від суб'єктів, форм власності і джерел інвестування може розрізнятися правове регулювання інвестиційної діяльності. Так, надано спеціальний режим іноземному і спільному інвестуванню; спеціальним законодавством регулюється інвестиційна діяльність, що здійснюється державними суб'єктами господарювання за рахунок бюджетних, позабюджетних і позичкових коштів, мають місце й інші особливості.

За об'єктами інвестування виділяються такі види інвестиційної діяльності:

1. Корпоративне інвестування вкладення коштів в акції підприємств, які створені в організаційно-правовій формі акціонерних товариств, і статутні фонди (майно) інших організаційно-правових форм підприємницької діяльності корпоративного типу. Залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування визначаються такі її різновиди:

- стратегічне інвестування – вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплексу підприємства з метою здійснення над ним контролю і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства;

- фінансове інвестування – це придбання значних за розміром пакетів акцій, часток, паїв (від 10 до 40 % статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі;

- портфельне інвестування – це вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1 до 10 % статутного фонду) пакети акцій з метою отримання дивідендів. Як правило, портфельний інвестор вкладає кошти в кілька чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спричинені негараздами в роботі якогось із цих підприємств.

2. Лізинг – довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого призначення (з поєднанням елементів відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям-лізингоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їх придбання.

4. Інноваційна діяльність – здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Інноваційна діяльність відповідно до ст. З Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачає:

- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін стану продуктивних сил;

- розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, форми стимулювання державою інноваційних процесів визначаються Законом України «Про інноваційну діяльність».

Інноваційна діяльність тісно пов'язана з поняттям інновацій. Інноваціями вважаються вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін у підприємницькій (виробничій) діяльності. Як правило, інноваціям передує науково-технічна діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може виникнути у вигляді інвенції, ініціації або дифузії інновації.

Інвенція це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання стануть інновацією.

Ініціація це рекомендації щодо вдосконалення науково- технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження (розвиток).

Дифузія пропозиція щодо використання ідеї інновації, яку вже було обґрунтовано і впроваджено.

Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впровадженням інвестицій у нововведення називається інноваційною діяльністю (процесом). Інноваційний процес у різних сферах діяльності може проходити різні за тривалістю та витратами стадії. A. A. Пересада у виробничій сфері виділяє такі стадії:

- сертифікація (патентування) ідеї;

- наукове та техніко-економічне обґрунтування нового продукту (технології);

- експериментальне освоєння зразків;

- доведення до промислового виробництва;

- одержання нового продукту в обсязі, який є необхідним для його комерціалізації.

5. Концесійна діяльність. Відносини щодо надання в концесію об'єктів права державної чи комунальної власності регулюються Законом України «Про концесії», іншими нормативно-правовими актами та концесійним договором (докладно ці питання розглянуто в сьомому розділі). Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарської діяльності.

Концесійна діяльність – це вид інвестиційної діяльності щодо надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору, на платній та строковій основі юридичній чи фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Концесійна діяльність базується на таких принципах:

- законність здійснення концесійної діяльності;

- державне регулювання концесійної діяльності та контроль за її здійсненням;

- здійснення концесійної діяльності на підставі концесійного договору;

- вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

- урахування особливостей надання об’єкта в концесію в окремих сферах господарської діяльності;

- комплексне використання об’єкта концесії;

- взаємовигода сторін у концесійному договорі;

- державні гарантії капіталовкладень концесіонера;

- платне використання обєкта концесії;

- забезпечення законних прав та інтересів споживачів товарів (робіт, послуг), що надаються концесіонером;

- стабільність умов концесійних договорів;

- розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

- участь держави, органів місцевого самоврядування в частковому фінансуванні об’єктів концесії, які мають соціальне значення.

Інвестиційна діяльність є складною за своїм змістом і містить комплекс різноманітних дій, які називаються інвестиційним циклом. Під цим терміном слід розуміти комплекс заходів від моменту прийняття рішення щодо інвестування до завершальної стадії – досягнення окупності вкладень і отримання запланованого результату – прибутку або соціального ефекту. На думку О. М. Вінник, інвестиційний цикл складається з таких основних етапів:

- передінвестиційний етап – етап прийняття рішення про інвестування, визначення джерел інвестування та затвердження й експертизи інвестиційного проекту;

- етап інвестицій – передбачає вкладення коштів в об’єкт інвестування та здійснення необхідних для цього практичних дій;

- експлуатаційний період – відшкодування інвестором витрачених коштів, отримання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту в результаті експлуатації об’єкта інвестування.

На думку A. A. Пересади, у більш вузькому розумінні інвестиційна діяльність може розглядатися як інвестиційний процес. Автор виділяє такі стадії (етапи):

- мотивація інвестиційної діяльності;

- прогнозування та програмування інвестицій;

- обґрунтування доцільності інвестицій;

- страхування інвестицій;

- державне регулювання інвестиційного процесу;

- планування інвестицій;

- фінансування інвестиційного процесу;

- проектування та ціноутворення;

- забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

- освоєння інвестицій;

- підготовка до виробництва продукції;

- попередня передача та прийом до експлуатації;

- кінцева передача обєкта до експлуатації.

Форми інвестиційної діяльності  це правові шляхи, за якими інвестиції йдуть від інвестора до інвестованого та за допомогою яких реалізується інвестиційна діяльність. Інвестиційна діяльність може здійснюватися в таких формах:

- створення комерційних структур і вкладення до них. Відповідно до чинного законодавства інвестори мають право придбавати паї, акції та інші цінні папери, а також здійснювати внески до статутного фонду субєктів підприємницької діяльності. Іноземні інвестори мають право часткової участі в підприємствах, що створюються спільно з українськими фізичними і юридичними особами, або придбання частки в діючих підприємствах; створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; брати участь у приватизації майна державних підприємств, а також об'єктів незавершеного капітального будівництва на території України;

- надання прав на кооперативні угоди (договір про сумісну діяльність) у вигляді концесій, інтелектуальної власності, угоди про надання ліцензії у вигляді банківських кредитів, майнових прав на землю та інші природні ресурси на компенсаційній підставі, надання майна в оренду;

- інноваційна діяльність;

- створення спеціальних (вільних) економічних зон відповідно до Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»;

- інвестиційна діяльність держави (державне замовлення на- виконання робіт у капітальному будівництві; створення пільгових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямках тощо).

З метою підвищення рівня інвестиційної діяльності необхідним є створення відповідного інвестиційного клімату. У загальному розумінні поняття інвестиційного клімату містить комплекс елементів, які враховує інвестор, особливо іноземний, приймаючи рішення щодо вкладення інвестицій. У частині, що стосується іноземних інвестицій, воно поєднує в собі соціально-економічні характеристики держави-отримувача інвестицій з інтересами іноземних інвесторів. Чим гірший інвестиційний клімат у державі, тим вищий підприємницький ризик. Таким чином, стан інвестиційного клімату не є абстракцією, а має своє фінансове та правове значення, яке для інвестора полягає в очікуваній прибутковості інвестицій, а для країни, що приймає інвестиції (у випадку іноземних), чи для інвестора (у випадку внутрішніх інвестицій) у реально отриманих інвестиційних ресурсах.

На інвестиційний клімат у першу чергу впливає інвестиційна політика. У звязку з цим виникає потреба в розробці та реалізації її основних завдань. На наш погляд, до основних завдань інвестиційної політики можна віднести такі:

- реструктуризація економіки, пріоритетне залучення інвестицій у галузі, що особливо потребують капіталовкладень;

- оновлення морально та технічно застарілих основних фондів;

- мотивація субєктів господарювання стосовно довгострокових вкладень, а також населення щодо вкладання коштів на розвиток економіки, а не на споживання;

- стимулювання реінвестування;

- залучення інвестицій у проблемні райони;

- залучення іноземних інвестицій.

Призначення інвестиційної політики полягає в знаходженні та реалізації оптимальних засобів правового регулювання інвестиційних відносин. До цих засобів можна віднести:

- удосконалення інвестиційного законодавства та забезпечення його стабільності;

- створення в законодавстві системного підходу до стимулювання інвестиційної діяльності, відпрацювання його ефективних механізмів та правових засобів;

- створення спеціальних (вільних) економічних зон, а також системи пільг, гарантій і державної підтримки та підтримки на місцевому рівні;

- забезпечення гарантій інвесторам, захист інвестицій;

- виділення пріоритетних галузей економіки і заохочення інвестицій до них;

- розвиток інфраструктури та правового забезпечення ефективного вкладення коштів як безпосередньо, так і через інвестиційних посередників;

- створення правових умов для нормального функціонування інвестиційних відносин.

Аналіз інвестиційної діяльності дозволяє перейти до одного з найважливіших та складних завдань − дослідження сутності та змісту інвестиційного права. Вирішення цього завдання надасть можливість не тільки встановити, що слід вважати інвестиційним правом, а й виявити його регулятивні можливості та усвідомити механізм його дії.

3.3. Розрахунок ефективності впровадження інвестиційного проекту

Для подальшого підвищення економічної ефективності та збільшення прибутковості, підприємство впроваджує інвестиційний проект по закупівлі нового обладнання для обслуговування теплопостачання та водопостачання споруд.

Розраховуємо такі показники як: чисту теперішню вартість, індекс прибутковості, внутрішню норму рентабельності та період окупності інвестицій на основі дисконтова них грошових потоків.

Для проекту створення нового підприємства альтернативна вартість власного капіталу складає 10 %. Це значення використовується у розрахунках як ставка дисконту (r).

Чиста теперішня вартість показує на скільки грошових одиниць дисконтовані вигоди за проектом перевищують дисконтовані витрати і може бути визначена за формулою:

NPV =                                                         (3.1)

де n – тривалість проектного циклу, роки;

    ГПтрад – традиційний грошовий потік за проектом в t-му періоді (визначається як сума операційного та інвестиційного грошових потоків)

Дисконтований грошовий потік визначається шляхом множення традиційного грошового потоку та коефіцієнта дисконтування.

До визначення чистої теперішньої вартості та індексу рентабельності проекту при ставці дисконту 10%

Результати розрахунків представлені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Показники дисконтування

Показники

Роки

0

1

2

3

4

5

6

Традиційний грошовий потік

231

229,2

245,09

262,02

279,4

297,57

323,04

Коефіцієнт дисконтування

231

0,9

0,82

0,75

0,683

0,621

0,565

Дисконтний грошовий потік

231

206,2

200,97

196,52

190,8

184,79

182,51

NPV1 = -231 + 206,235 + 200,97 + 196,515 + 190,837 + 184,791 +
+ 182,51 = -231 + 1161,869 = 930,87 тис. грн

Індекс прибутковості показує в скільки разів дисконтовані чисті вигоди проекту перевищують інвестиційні витрати і може бути визначений за формулою:

PI = ,                                                       (3.3)

Використовуючи дані таблиці, розраховуємо значення індексу прибутковості:

PI =

Внутрішня форма рентабельності показує прибутковість проекту і визначається за формулою:

IRR = r1+(r2 – r1) ∙ ,                                            (3.4)

де  r1 − ставка дисконту при якій NPV1 більше 0;

    r2 – ставка дисконту при якій NPV2 менше 0.

Чиста теперішня вартість проекту при ставці 10 % має позитивне значення і може бути використана при визначенні внутрішньої норми рентабельності як NPV1. Для визначення NPV2 довільно обираємо ставку дисконту 110 %.

Розрахунки дисконтованого традиційного грошового потоку наведені у табл. 3.2.

Таблиця 3.2. Показники дисконтованого грошового потоку

Показники

Роки

0

1

2

3

4

5

6

Традиційний грошовий потік

-231

229,15

245,09

262,02

279,41

297,57

323,04

Коефіцієнт дисконтування

1

0,48

0,23

0,11

0,06

0,024485

0,01166

Дисконтний грошовий потік

0

109,12

55,58

28,29

14,37

7,286059

3,766522

NPV2 = -231 + 109,12 + 55,58 +2 8,29 + 14,37 + 7,29 + 3,8 = -231 +
+ 218,4 = -12,6 тис. грн

Таким чином,

IRR = 0,1 (1,1 – 0,1)  = 0,01.

Період окупності характеризує термін за який будуть відшкодовані витрати проекту і визначається за формулою:

Ток = Т+ ,                                                       (3.5)

де Т – кількість повних років відшкодування інвестиційних витрат, роки;

    ГПt – дисконтова ний грошовий потік t-го періоду, грн.

Розрахунок кумулятивного грошового потоку за проектом наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3. Показники кумулятивного грошового потоку

Показники

Роки

0

1

2

3

4

5

6

Дисконтований грошовий потік

-231

206,24

200,97

196,52

190,84

184,79

182,52

Кумулятивний дисконтований грошовий потік

231

-24,77

176,21

372,73

563,57

748,36

930,87

Ток = 1 +  = 1,12 р., тобто рік та один місяць

Результати розрахунків показників фінансової ефективності зведені в табл. 3.4.

Таблиця 3.4. Показники фінансової ефективності проекту

Показники

Позначення

Одиниці виміру

Значення

Чиста теперішня вартість

NPV

тис. грн

930,87

Індекс рентабельності

PI

-

5,03

Внутрішня норма рентабельності

IRR

%

1

Термін окупності

Tok

роки

1,1

Аналіз ризиків проекту.

Для проведення аналізу ризику можна вибираємо три фактори. Для оцінки чутливості проекту до зміни вибраних показників доцільно скласти таблицю.

В якості факторів для проведення аналізу чутливості проекту за критерієм чистої теперішньої вартості обрано обсяг реалізації послуг, зміна тарифу, та матеріальні затрати на 1 км пробігу. За базисне значення критерію прийняте його розрахункове значення, яке дорівнює значенню 930,87 тис. грн.

Розрахунок відсотка зміни NPV здійснюється за формулою:

                                            (3.6)

де NPVн – нове значення чистої теперішньої вартості проекту при зміні показника.

Еластичність NPV визначається за формулою:

Е =                                                                      (3.7)

Показники аналізу чутливості за проектом відображені в табл. 3.5.

Таблиця 3.5. Показники аналізу чутливості за проектом

Показники

Базове значення

Базове значення NPV

Зміна показника

Нове значення NPV

Еластич-ність

відносне

абсолютне

Обсяг реалізації

151021

930,87

20%

26,8

534,35

2,13

Тарифи

10

930,87

15%

1,5

1315,92

2,76

Матеріальні витрати

0,98

930,87

12%

1,1

876,01

0,4916

Отже дослідивши еластичність, можна зробити висновки, що проект найбільш чутливий до зміни тарифів на послуги об’єктів на транспорті, які обслуговує КБМЕУ-1, а також не на багато відстає у впливі зміна обсягу реалізації наданих послуг. Матеріальні витрати найменш впливають на чутливість проекту за критерієм чистої теперішньої вартості.

Збільшилися основні показники після впровадження проекту,які зведені в табл. 3.6.

Таблиця 3.6. Основні показники

Показники

До впровадження
проекту

Після впровадження проекту

1.Прибуток від основної діяльності

2186 тис.грн

2557 тис. грн

2.Чистий прибуток

2284 тис. грн

2365 тис. грн

3.Рентабельність діяльності

1,32 %

1,54 %

Рентабельність капіталу

1,21 %

1,13%

Проаналізувавши показники, звертаємо увагу на те, як вплинуло впровадження нового проекту по закупівлі обладнання,склалася ситуація що прибуток основної діяльності зріс, що сприяє покращенню прибутковості підприємства, також на 0,12 % зросла рентабельність та зменшилась рентабельнісь капіталу за рахунок отримання кредиту.

РОЗДІЛ 4.

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗБЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

          

         Основним законоданчим документом в галузi охорони працi с Закон Украни «Про охорону працi», дiя якого пошярюсться на всi пiдприсмства, органiзацi незалежно вiд форм власностi та видiв х дiяльностi, на всiх громадян, якi пращоють, а також задiянi на цих пiдприсмствах. Згiдно iз стаггею 23 Закону Украни «Про охорону працi», власник створюс а пiдприсмствi службу охорони працi. Типове Положения про цю службу затверджусться Державним Комiтетом Украни з нагляду охорони працi. Власник зобов’язаяий створити в кожяому структурному пiдроздiлi i на робочому мiсцi умови працi вiдповiдно до вимог нормативних актiв, а також забезпечити дотримаяня прав працiвникiв, гараятоваяях законодавством про охорону працi. Служба охорони працi пiдлорядковусться безпосередньо керiвниковi пiДлрисмства i прирiвшосться до основних виробничо-технiчних служб. Для загальноi оцiнки стану умов працi та плавування заходiв щодо Iх покращення застосовусться єдина державна система показникiв облiку умов i безпеки працi, затверджена наказом державного Комiтету Украни з нагляду за охороною працi вiд 31.03.94 №27 (Держнагляд охорони працi, 1995).
Фiнансування та економiчне стимулювання охорони працi розглядасться як одна з найважливiших частин.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах пріоритету охорони працi; забезпечення кооринацiї дiяльностi державнкх органiв, установ, органiзацiй та громадських об’сднань, що вирiшують рiзнi проблеми охоролл здоров’я, гiгiєни та безпеки працi, а також спiвробiтництва i проведелля консультацiй мiж власилками та працiвнлками (їх представниками), мiж усiма соцiальними групами при прийляттi рiшень з охорони працi на мiсцевому та державному рiвнях; мiжнародлого спiвробiтництва в галузi охорони працi, використанля свiтового досвiду органiзацiй роботи щодо полiпшення умов i пiдвищення безпеки працi.
На пiдприсмствах, в галузях i на державному рiвнi у всталовленому Кабiнетом Мiнiстрiв України порядку створюються фонди охорони працi. На пiдгтриємствi кошти вказалого фонду використовуються тiльки на виконання заходiв, що забезпечують доведення умов безпеки працi до нормативних вимог або пiдвищення iснуючого рiвня охорони працi на виробнiцтвi.

 На заводі ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» дiє Положения «Про службу охорони працi»,згiдно до якого основним завданням є: опрацювання ефективної системи управління працi на пiприсмствi та сприяння удосконалення дiяльностi у цьому напрямку кожного працiвника i кожного структурного пiдроздiлу; органiзацiя проведенi профiлакткчних заходiв, спрямованих на усунення шкiдливих i небезпечних виробничих факторiв, запобiганя нещасним випадкам на виробнтцтвi, професiйним захворюваяням та iншим випадкам загрози життю або здоров’я працiвникiв; вивчення та сприяння впровадженню у виробництво досягнень науки i технiки, прогресивних і безпечних технологiй, сучасних засобiв колективного та iндивiдуального захисту працiвникiв; контроль за дотриманням працiвниками вимог законiв та iнших нормативно-правових актiв з охорони працi; iнформування та надання роз’яснень працiвникам пiдприємства з питань охорони працi.

      Також на заводі ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» дiє Положения «Про порядок проведения та перевiрки знань з питань охорони працi». Нагляд та дотримання вимог цього положенля здiйснюють органи державного нагляду за охороною працi, та контроль — служби охорони працi центральних i мiсцев органiв виконанчої влади, мiсцевого самоврядування та підприємств. Координацiю та методичний супровiд суб’єктiв господарської дiяльнотi, та проводять навчання працiвникiв з питаль охорони працi, здiйснює Головний навчально методичний центр Держнаглядохоронипрацi та навчальнi пiдроздiли експертно-технiчних центрiв Держнаглядохоронипрацi.
Працівники, пiд час прийнятгя на роботу перiодично, повиннi проходити iнструктажi з питань охорони працi. За характером i часом проведения iнструктажi з питань охорони працi подiляються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цiльовий. Первинний iнструктаж
проводиться згiдно до «Iнструкцiї вступного iнструктажу з питань охорони працi».

4.1 Аналiз шкiдливих та небезпечних факторiв, дiючих на працiвникiв пiдроздiлу підприємства

Мiкроклiмат виробничого приміщення — клiмат внутрiшнього середовища цього примiщення, що визначаеться дiючими на органiзм людини сполученнями температури, вiдноснї вологостi та швидкостi руху повiтря.
для нормальної життєдiяльностi людини важливим є забезпечення нормальних метеорологiчiних умов у виробничих примiщеннях, котрi суттєво впливають на самопочуггя людини.
В понятгя «метеорологiчнi умови», або «мiкроклiмат», виробничих примiщень входять тi фiзичнi фактори виробничого середовища, якi влливають на тепловий стан органiзму i котрi необхiдно постiйно контролювати. Це температура, вологiсть, швидкiсть руху повiтря, барометричний тиск i теплове випромiшовання. Вiд стану виробничого середовяща залежить
 самопочуття i здоровя людяни.
Атмосферне повiтря складаеться з сумiшi азоту (78,08
%), кисшо (20,95 %), аргону (0,93 %), вуглекяслоти (0,03 %) i дуже незначно кiлькостi iншях газiв (всього 0,01 %). Крiм того, атмосферне повiтря має домiшки органiчного i неорганiчного походженяя, а також воду у всiх станах.
Якщо кiлькiсть кисню в повiтрi зменшиться до 12
%, то утруднюється дихання. В таких умовах людина напружує дихальний апарат, дихає частiше; такий стан людина витримує до 0,5 годяни.
Отже, оздоровленяя повiтряного середовища виробнячих примiщень
- одна з основнях проблем життєдіяльності людини.
Повiтря треба розглядати як середовище, що постiйно приймае тепло,
яке видiляє лодський органiзм. Величина тепловидiлення органiзмом людини залежить вiд ступеня фiзичної напруги в даних клiматичних умовах i
 складає вiд 85 (стан спокою) до 500 дж/с (важка робота). Для нормального проходження фiзiологiчного процесу в органiзмi людини теплота, яка видiлясться органiзмом людини, повинна повнiстю вiдводитися в середовище.
Нормальне теплове самопочутгя буде тодi, коли тепловидiленвя органiзмом людини повнiстю поглинається навколишнiм середовищем, при цьому температура внутрiшнiх органiв постiйна на рiвнi 36,6
с.
Завдяки властивостям людського органiзму зберiгається температура тiла, незважаючи на значнi змiни метеорологiчних умов за рахунок постiйноє роботи механiзму терморегуляцi, котрий пов’язаний з дiяльнiстю нервових центрiв.
Терморегуляцiею називається сумiш фiзiологiчнвх процесiв органiзму, якi спрямовавi на пiдтримання температури тiла на бiльш-менш сталому рiвнi незалежно вiд навколишяього середовища.
При температурi повiтря в межах вiд 15
 до 250◦с теплопродукцiя органiзму знаходиться приблизно на постiйному рiвнi (зона спокою). Коли вiдбувається зниження температури повiтря, теплопродукцiя пiдвищується, в першу чергу, за рахунок роботи м’язiв i активного обмiну речовин. А при пiдвищеннi температури повiтря пiдвишується процес тепловiддачi. Вiддача кiлькостi тепла органiзмом людини в середовище залежить вiд споживаивя дюдиною кисню, вiдповiдво до iнтенсивностi виробничої дiяльностi. В станi спокою людина споживає птротягом 1 хв 0,2. ..0,25 л кисню, при виконавнi роботи сереньої важкостi - вiд 0,5 до 1,0 л, а при важкiй роботi - до 1,4 л. слiд мати на увазi, що такої кiлькостi кисшо при особливо iнтенсивнiй роботi може бути замало i виникає кисневий голод.
Перегрiвання организму вiдбувасться за умов надлишкового конвективного випромiнювання тепла нагрiтих поверхонь. Розрiзвяють двi фази перегрiвання. Перша - фiзiологiчна, при котрiй вступають в активну реакцiю пристосувальнi функцiї органiзму. При цьому активiзується робота серцево-судинної та дихальної систем, вiдбувається iнтенсивне потовидiлення, котре сягає 5 л за змiну. З потом втрачасться велика кiлькiсть мiнеральних солей та вiтамiнiв С i В.

Дослiдженями встановлено, що в кiнцi 5-ти годинного перебуваяня в зонi з температурного повiтря бiльше 31◦с i вологостi 80.. .90 % працездатнiсть падає до 62 %. Значно падає сила в м’язах рук (на 30.. .40%), приблизно у 2 рази погiршусться координацiя рухiв рук. Продуктивнiсть працi падає пропорцiйно
 метеорологiчням умовам.

 Охолодження органiзму можливе найчастiше в зимовий i перехiдний перiоди року при виконаннi робiт на вiдкритому повiтрi, або робiт, якi проводяться в неопалюваних виробничих i складських примiщеннях.
Тривала дiя низької температури може викликати рiзнi небажані зміни в органiзмi людини. Охолодження пов’язане зi значяями тепловидiленнями через кiнцiвки рук i нiг. На охолодження впливає вологiсть i швядкiсть руку повiтря.Розрiзняють охолодження загальне i мiсцеве.
Загальне i місцеве охолодження органiзму є причиною рiзних захворювань: мiозитiв, невритiв, радикулiтiв тощо, а також загальних та iнфекцiйвих захворюваяь. Будь-який стутпiнь охолодження характеризується зниженяям частоти серцебятгя i гальмує дiяльнiсть кори головного мозку, що суттєво впливає
 на працездатнiсть людини.
Мiсцеве переохолодження може настати навiть при температурі вище О°С. Наприклад, при тривалому охолодженнi нiг в гумовому взуттi водою, температура якої 8 °С, а також внаслiдок потiння нiг в гумових чоботах при таких же температурах.

Вологiсть повiтря визначається ступенем його насиченостi водяною парою. Маємо такi основнi параметри вологого повiтря:

- абсолютна вологiсть - це маса водяної пари в одиниці об’єму вологого
пов
iтря,тобто густина водяної пари у повiтрi, кг/м3:

pn=Pn/RnT,де  

Pn – стан пари, що залежить від тиску і температури.
Rn- газова стала пари, яка виражає роботу розширення 1 кг пари при постiйному тиску К=461,58 дж/кг °С;
Т-абсолютна температура, К.

Вологiсть повiтря суттєво впливає на терморегуляцiю людського органiзму. Пiдвищения вiдносної вологостi повiтря у виробничому примищешii (75...85 %) ускладшоє терморегуляцiю,зменшує тепловидiлення організмом. Фiзiологiчно оптимальною є вiдносна вологiсть в межах 40... 60%.
За санiтарiшми нормами проектування промислових пiдприємств СН 245-7 1 i ГОСТ 12.1.005-86 залежно вiд характеру виконуваних робiт найбiльш сприятливими для людського органiзму є: вiдносна вологiсть 60...50 % - при темлературi 18...22 °С; не бiльше 55 % - при температурi 28°С; не бiльше 60 % - при температурi 27 °С; не бiльше 65 % - при температурi 26
°С; не бiльше 70% - при температурi 25 °С; не бiльше 75 % - при температурi
24 °С i нижче.

4.2.Шляхи вдосконалення охорони праці на підприємстві


Аналіз інформації з досліджуваного підприємству показав, що умови праці на підприємстві є менш безпечними. Але на підприємстві 80-90% устаткування є застарілим, внаслідок цього треба підвищити технічний рівень виробництва. А саме впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання та застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.
За рахунок коштів  Фонду загальнообов'язкового соціального страхування щорічно заохочувати працівників перевиконали план по заготівлі лісу, путівками досанаторно-курортні установи.
З метою забезпечення найбільш безпечних умов праці, зниження числа випадків травматизму, а так само в цілях попередження травматизму, провести наступні заходи:

- Поліпшити контроль за виконанням вимог та інструкцій з техніки безпеки;

- Поліпшити організацію робочих місць, укомплектувати їх технологічної відміткою;


- Приділити особливу увагу і провести курсове навчання з охорони праці та техніки безпеки з робітниками;

- Провести перевірку знань техніки безпеки персоналу, що обслуговує електроустановки,вантажопідйомні машини;

- Усунути в обладнанні конструктивні недоліки, наслідки яких можуть призвести до травм;

- Виконати роботи з підвищення надійності огороджувальної і запобіжної техніки обладнання;

- Забезпечити обов'язковий іспит для вантажопідйомних машин;

- Здійснити контроль за виконанням графіків планово-попереджувального ремонту обладнання електроустановок;

- Провести вимірювання опору заземлюючих пристроїв устаткування, ізоляції електроустановок, апаратів, електромережі підприємства з оформленням документів у строки та норми згідно ТЕП та ПТБ;

- Негайно повідомляти про всі виявлені недоліки головному інженеру і вживати термінових заходів щодо їх усунення.

На підприємстві недостатньо виділяється коштів на заходи з охорони праці, хоча в УР фінансуються республіканські програми охорони праці та зміцнення здоров'я населення, приймаються заходи щодо розвитку щодо розвитку державної, муніципальної та приватної систем охорони здоров'я, заохочується діяльність, що сприяє зміцненню здоров'я людини, екологічному і санітарно-епідеміологічному благополуччю.

Організація роботи у сфері забезпечення безпеки виробничої діяльності полягає у виборі і формуванні такої структури управління охороною праці на підприємстві, яка найкраще відповідала б виконання свого головного завдання - створення безпечних і здорових умов праці для працюючого персоналу.
Відповідальність за стан охорони праці в ТОВ «Сфера» покладено на службу охорони праці, яку очолює інженер з охорони праці.
На підприємстві забезпечується дотримання законів, норм, правил та інструкцій з охорони праці. У відділі охорони праці працюють інженери з техніки безпеки і пожежної безпеки.
На підприємстві діє адміністративно-громадський контроль охорони праці. У кожному цеху на кожній ділянці виробництва є журнали контролю, в яких постійно ведуться записи і відмітки про виконання робіт зі створення безпечних умов праці.
Умови праці визначаються технологією виробництва, його організацією і трудовим процесом, з одного боку, і навколишнього робочого санітарно-гігієнічної обстановкою, з іншого. До санітарно-гігієнічним умовам праці відносяться метеорологічні умови і чинники, ступінь забруднення повітря парами, пилом, газами, а також шуми і вібрації.
У 2005 році був прийнятий колективний договір, де в розділі «Умови та охорона праці» адміністрація забов'язується:
1.Виконувати  заходи щодо поліпшення умов праці.
2. Забезпечити суворе дотримання посадовими особами законодавства про охорону праці.
3. Організувати  контроль  за дотриманням повітря робочої зони відповідно до вимог ДСТУ 121005 - 88.
4. Утримувати промислові та допоміжні будівлі і споруди, територію і агрегати відповідно до вимог «Правил охорони праці» та санітарних норм СН і ПП - 92.76  і  забезпечити  культуру  виробництва.
5. Забезпечити організацію та проведення навчання, стажування робітників і спеціалістів, з подальшою перевіркою знань правил інструкцій з охорони праці.
6. Забезпечити безпечні умови ведення робіт на всіх фазах виробництва, не допускати до експлуатації машини, механізми та обладнання, що не відповідають вимогам охорони праці, забезпечити суворе дотримання посадовими особами технологічної дисципліни і графіків планово-попереджувальних ремонтів.
7. Щомісяця відшкодовувати робочим витрати на придбання молока, з розрахунку 0,5 літра на робочу зміну, в дні фактичної зайнятості на роботах, пов'язаних із застосуванням хімічних речовин, при роботі з якими рекомендується застосування молока або інших рівноцінних продуктів, згідно із затвердженим  списком  професій і робіт.
8. Систематично оновлювати та поповнювати навчальні посібники, засоби агітації і пропаганди для кабінету охорони праці.
9. Своєчасно видавати працівникам спецодяг, спеціальне взуття та захисні пристосування належної якості, кількості та розмірів відповідно до норм.
10. Контролювати справність і обов'язкове носіння спецодягу, спеціального взуття та інших засобів  індивідуального  захисту.
11. Мати у всіх підрозділах та цехах аптечки з необхідною кількістю медикаментів та перев'язувальних засобів за встановленою нормою на одного працюючого.
12. Дотримуватися трудового зобов'язання в частині умов праці жінок і підлітків.
13. Забезпечити при вступі на роботу проведення попередніх, а так само, періодичних медичних оглядів працівників відповідно до наказу МОЗ РФ №55.
14.Своєчасно  забезпечувати  робітників  газованою  водою.

Служба охорони праці організації здійснює контроль над своєчасною розробкою і переглядом інструкції для працівників, а також надає методичну  допомогу  розробникам.

Типова інструкція та інструкція для працівників повинні містити наступні розділи:
- Загальні  вимоги  безпеки;

- Вимоги безпеки перед початком робіт;
- Вимоги безпеки під час роботи;
- Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях;
- Вимоги безпеки після закінчення робіт.
Перевірка інструкцій на відповідність вимогам діючих державних стандартів, санітарних норм і правил у ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Перевірка інструкцій для працівників за професіями або за видами робіт, пов'язаних з підвищеною небезпекою, проводиться не рідше одного разу на 3 роки.
Якщо протягом терміну дії інструкції, умови праці працівників на підприємстві не змінилися, то наказом роботодавця дію інструкції продовжується на наступний рік.
Видача інструкцій на підприємстві керівникам підрозділів організації проводиться службою охорони праці з реєстрацією в журналі обліку видачі інструкцій.
У керівника підрозділу організації постійно зберігається комплект діючих у підрозділі інструкції для працівників усіх професій і по всіх видах робіт.
Інструкції працівникам у ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» видаються на руки під розписку, в особистій картці інструктажу для вивчення при первинному інструктажі, або зберігатися в іншому місці, доступному для працівників.
Контроль організації охорони праці на підприємстві здійснюється:
- Роботодавцем і керівниками підрозділів;
- Через спільний адміністративно-громадський контроль;
- Інспекторами державного спеціального нагляду;
-Інспекторами державної служби з  охорони  праці;
- Через огляди з охорони  праці  та техніки  безпеки.
При чисельності працюючих більше 100 чоловік, створюється служба охорони праці або вводиться посада спеціаліста з охорони праці, а при чисельності менше 100 чоловік працюючих рішення про створення служби охорони праці приймає роботодавець з урахуванням специфіки діяльності даної організації. Якщо на підприємстві немає служби охорони праці, то роботодавець укладає договір з фахівцем або організаціями, що надають послуги в галузі охорони праці.
Структура служби і її чисельність визначається роботодавцем, з урахуванням рекомендації федерального органу виконавчої влади, що відає питаннями  охорони  праці.

4.3.Первиннi засоби пожежогасіння

Згiдно ОНТГI 24-86 по вибухонебезпецi i пожежнiй небезпецi примiщеняя вiдяоситься до категорії  «А».По вибухонебезпецi примiщення вiдяоситься до  класу «В» по пожежнiй небезпецi до класу «Е». До цього класу вiдносяться примiщеiшя, в яких небезпечнi стани не мають місця при нормальнiй ексллуатацiї, а можливi тiльки в результатi аварiї або несправностi.
Причиною виникнення пожежi при використовуваннi електроустаткування є: електричнi iскри, дуги, коротке замикання, перегрiв приладiв.
В примiщеннi для запобiгання пожежi згідно ГОСТ 12.1.004. - 74 “Пожежна безпека загальнi вимоги.” передбачає наступнi заходи:
— застосовуються плавкi залобiжники для захисту вiд короткого замикакня;
—  наявнi матерiали, що займаються, зберiгаються в спецiальнiй шафi, що не згоряє;
— як iндивiдуальний засiб гасiння пожеж передбачаються порошковi вогнегасники ВП-5;
— з працiвниками проводиться iнструктаж по пожежнiй безпецi;
— заборонено користуватися електронагрiвальними приладами;
— розроблений план евакуацiї персоналу на випадок пожежi.
Евакуацiйний план веде з розташованого в будь-якому примiщеннi, окрiм першого, в коридор або прохiд, що веде до сходової клiтки, що має вихiд назовнi безпосередньо або через вестибюль, вiдокремлений вiд коридорiв перегородками або  дверима.
В залежностi вiд речовини, що застосовується, вогнегасники подiляються на водянi, парозагашувальнi, пiннi, вуглекислотнi, брометиловi, порошковi.Для гасiння невеликих осередкiв пожеж застосовують ручнi вогкегасники наступних типiв: пiннi, вуглекислоткi, вуглекислотні брометиловi, порошковi.
На пiдприємствах найбiльше розповсюдження отримали такi вогнегасники: ВХГI-10, вуглекислотнi ВВ-2, ВВ-5
, ВВ-8, вуглекислотноброметиловi ВВЕ-З, ОУЕ-7 i порошковi ВП-ю, ВПС-6, ВПС-10. Хiмiчний пiнний вогнегасник ВХП-1О являє собою цилiндричний корпус, що всередні освинцьований або покритий аитикорозiйним лаком, а зовнi пофарбоваяий червоною фарбою.
Щоб привести вогнегасник в дiю, необхiдно вiдкрити рукояткою пробку i повервути її в нижньому днищi вгору. Кислота зi стакану виллється на лужний розчин, що знаходиться в цилiндричному корпусi вогнегасника.
В результатi хiмiчвоi реакцiї видiляється вуглекислий газ, який пiднiмається вгору, накопвчується пiд рiдиною i пiд дiєю тиску викидається у виглядi пiни через сприск. Струмiнь пiни, що щiльно закриває палаючу поверхню, зупиняє в подальшому надходженкя пари до факелу, горiння  припиня
ється.
Ручнi ВУ випускаються таких марок ВУ-2, ВУ-5
, ВУ-8. Вони застосовуються для гасiння електроустановок пiд струмом, рiзних твердих матерiалiв, а також легкоспалахуючих рiдин. Цi вогнегасники являють собою сталевi балони, в горловину яких на конуснiй рiзьбi вгвинчено вентиль з латунi з сифонною трубкою i запобiжним пристроєм. Щоб привести вогнегасник до дiї, необхiдно взяти його лiвою рукою за рукоятку i, спрямувавши дифузор на осередок пожежi, вiдкрити вентиль, обертаючи маховиком проти руху годинниково стрiлки. Рiдкий  СО2, що знаходиться у верхнiй частiнi балону, через сифонну трубку i вентиль попадає у розтруб, пiсля чого миттєво випаровусться.
Порошковi вогнегасники застосовуються для гасiния лужких металiв.
Промисловiсть випускає ручнi порошковi вогнегасники двох видiв:
ВПС-б, ВПС-1О. Для викиданкя порошкового заряду з балонiв вогкегасника через конiчний насадок до вогкегасника пригвинчується балокчик зi стискутим повiтрям. До дiї вогнегаскик приводиться вiдкритгям вентиля балончика. Час роботи 70.. .80 с. Ними гасять невеликi загоряння.
Для гасiння невеликих спалахiв всiх видiв горючих i тлiючих матерiалiв, в тому числi електроустановок, що знаходяться пiд напругою, застосовуються
 вуглекислотно-брометиловi вогнегасники.
Промисловiсть випускає вогнегасники ВУБ-З, ВУБ-7, які аналогiчнi за конструкцiєю,
 але вiдрiзняються за розмiрами.
Вогнегасники цього типу являють собою сталеву тонкостiнну посудину, зварену з двох штампованих напiвбалонiв. У верхнiй частинi посудини приведена рiзьблена бобина, в яку вгвинчується вентиль зi струмкоподiбною насадкою i рукояткою для перенесення. Всерединi балан
сує сифона трубка.
Спринклерна голiвка має металевий замок, головна частина якого спаянi легкоплавкими сплавами мiднi пластинки. Під час пожежi при пiдвищеннi температури сплав плавиться, замок розпадається на частини, звiльнюється скляний
  клапан  i  вiдкривасться  вихiд  для  води.
Спрiнклернi голiвки мають порiвняно високу iнтенсивнiсть — вони розкриваються через 2-3 хв. з моменту пiдвищенкя температури повiтря в примiщеннi. В таких випадках застосовуються дренчернi установки.
В цих установках групової дiї застосовують тi ж спринклернi голiвки, але без замкiв з вiдкритими вихiдними отворами для води. Автоматичне гасiння
  водою  вiдбувається  наступним  чином.
Пiд стелею проводиться мережа труб, в якi поступає вода. На кожнiй з труб на вiдстанi 2,5...3,7
 м одна вiд одної вкручуються голiвки спринклерiв, котрi, як тiльки виникає пожежа, вiдкриваються в результатi пiдвищння температури, i вода у виглядi душа розливається над площею горiння.

                                                        

                                       

                                               

                                              ВИСНОВКИ

У даній дипломній роботі я виконала розрахунок ефективності реальних інвестиційних проектів у даних умовах, та засвоїла методологію підготовки та реалізації проектів.

Обравши транспортне підприємство «Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1» напрямом діяльності я зробила розрахунки за допомогою яких ми визначили ефективність нашого проекту та визначили основні види ризиків які можуть негативно вплинути на наші розрахунки, а також на сам проект у майбутньому.

Отже можна підбити підсумки, що:

Ефективність проекту складає – 930,87 тис. грн, що є задовільним показником оскільки перевищує нормативне значення 0.

Основні два види ризиків (зменшення тарифу за перевезення; збільшення розміру матеріальних витрат) при їх досить незначному зміненні негативно впливає на наш проект. Проте збільшення об’єму перевезень має найсуттєвіший позитивний вплив на проект.

Визначила еластичність трьох обраних ризиків та зробили їх рейтингової оцінки за результатами їх значень.

Таким чином зроблені розрахунки є цілком вигідними, і ми можемо вважати наш проект ефективним.

Актуальність проблеми була визначена необхідністю вжиття кардинальних заходів для удосконалення системи управління і проведення ринкових перетворень у, а також визначається об’єктивною необхідністю системного комплексного підходу до розробки заходів щодо підвищення ефективності організації функціонування залізничного транспорту з метою підвищення його конкуренто-спроможності на ринку транспортних послуг.

Під час аналізу господарюючого суб’єкту у другому розділі були зроблені підсумки щодо ефективності його діяльності. Валовий прибутокзбільшився у звітному році. При цьому рентабельність виробництва на дирекції знизилась у 2013р., операційні доходи зменшилися. Доходи від фінансової та інвестиційної діяльності збільшилися, рентабельність активів у 2013 р., що означає кращу діяльність дирекції.Показники платоспроможності та ліквідності суб’єкта господарювання станом на 2014 р. зросли, зокрема коефіцієнти загальної, абсолютної та критичної ліквідності, а от коефіцієнт покриття кредиторської заборгованості дебіторською зменшився  у звітному році.Зменшився прибуток від основної діяльності, атакож і чистий прибуток. Ці показники свідчать про не досить  ефективну діяльність підприємства порівняно з минулим роком. Рентабельність перевезень також збільшилася.

Тому можна зазначити, що головні показники з фінансово-економічної діяльності підприємства залізничних перевезень покращилися в 2015 р. порівняно з 2013 р. За даними показниками можна зробити висновок, що підприємство є прибутковим і може продовжувати виконувати свою діяльність. Але зменшення деяких показників свідчить про не ефективне використання певних ресурсів.

У розділі три був розглянутий інвестиційний проект по закупівлі нового обладнання, а також запропоновані заходи по підвищенню економічної ефективності.

Впровадження нового інвестиційного проекту дає можливість виконати завдання щодо забезпечення економічної ефективності будівельного виробництва, економіїусіх видів використовуваних ресурсів, зниження собівартості будівельно-монтажних та ремонтних робіт,розробки заходів та виконання робіт по контролю за санітарно-технічним станом у пунктах водопостачання і водовідведення, обробки, очищення, дезинфекціі питної води та підтримання її якості у відповідності до вимог ДСТУ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Анализ финансовой отчетности: учеб. пособие для студ. ВУЗов, обуч. по спец. «Финансы и Кредит», «Бухгалтерский учет, анализ и аудит» / Под ред. О.В. Ефремова, М.В. Мельник. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Омега-Л, 2007. – 451 с.
  2.  Аналіз фінансового стану виробничої та комерційної діяльності підприємства: Навч. посібник / В.П. Шило, Н.І. Верхоглядова, С.Б. Ільіна. – К.: Кондор, 2005.– 238 c.
  3.  Базілінська О.Я. Фінансовий аналіз: теорія та практика: Навчальний посібник для студентів ВУЗів / О.Я. Базілінська. – К.: ЦУЛ, 2009. – 328 с.
  4.  Бень Т.Г., Довбня С.Б. Інтегральна оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси України. – 2002, № 6. – С. 53-61.
  5.  Біла О.Г. Фінансове планування і прогнозування: Навч. Посібник / О.Г. Біла. – Л.: Компакт-ЛВ, 2005. – 311 c.
  6.  Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Зриляна. - М.: Институт новой экономики, 1997. - 864 с.
  7.  Бочаров В. В. Комплексный финансовый анализ / В. В. Бочаров. – СПб.: Питер, 2005.
  8.  Бочаров В. В. Финансовый анализ. Краткий курс. 2-е изд. / В. В. Бочаров. – СПб.: Питер, 2009. - 240 с.
  9.  Васильева Л.C. Финансовый анализ: учебник / Л.С. Васильева, М.В. Петровская. – М.: КНОРУС, 2006. – 544 с.
  10.  Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. Посібник / Я.В. Воловець. – К.:  Алерта, 2005. – 199 c.
  11.  ГОСТ 12.1.004–91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие положения.
  12.  ДБН В.1.1-7-2002. Захист від пожежі. Пожежна безпека об’єктів будівництва;
  13.  ДБН В.2.5-28-2006. Природне і штучне освітлення. - Київ: Мінбуд України; К.: Вид-во Укрархбудінформ, 2006. - 76 с. 
  14.  ДНАОП 0.00-1.28-97. Правила охорони праці на автомобільному транспорті. Введ. 01.10.97. -К.: Держнаглядохоронпраці, 1997 .- 328 с. 
  15.  Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. Посіб / Мец В. О. — К.: Вища шк., 2003. — 278 с.
  16.  Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р.
  17.  Закон України «Про пожежну безпеку», №3747-ХІІ, від 17 грудня 1993 року;
  18.  Закон України «Про правові засади цивільного захисту», №1859-IV, від 24 червня 2004 року;
  19.  Закон України “Про охорону праці” від 21.11.2002р.
  20.  Канарчук В.Є. та ін. Організація  виробничих процесів на транспорті в ринкових умовах, - К.: Логос, 1996. - 348 с.
  21.  Канарчук В.Є. та ін. Основи технічного обслуговування і ремонту автомобілів. У 3-х кн. Кн.2. Організація, планування й управління: Підручник /В.Є. Канарчук, О.А. Лудченко , А.Д. Чигринець, - К.: Вища шк., 1994. – 383 с.         
  22.  Кіндрацька Г.І., Білик М.С., Загородній А.Г. Економічний аналіз: Підручник / За ред. проф. А.Г.Загороднього. – 3-тє вид., перероб і доп. – К.: Знання, 2008.
  23.  Костирко Р. О. Фінансовий аналіз: Навч. посібник / Р. О. Костирко. – X.: Фактор, 2007. – 784 с.
  24.  Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз . Підручник / Г.О. Крамаренко, О.Є. Чорна. – К., Центр учбової літератури, 2008 – 392 с.
  25.  Купалова Г.І. Теорія економічного аналізу: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008.
  26.  Москвін С.О. та др.. Проектний аналіз. – К.: ТОВ “Видавництво Лібра, 1998. – 368 с.
  27.  Напольський Г.М. Технологическое проектирование автотранспортных предприятий и станций  технического обслуживания, - М.: Транспорт, 1985. - 228 с.
  28.  Небезпечні фактори пожежі. Практ. Посібник – Харків: АЦЗУ, 2006.
  29.  Огнетушащие средства и автоматические установки пожаротушения: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1989. – 100 с.
  30.  ОНТП – 01 – 91. Общесоюзные нормы технологического  проектирования предприятий автомобильного транспорта. - М. Гипроавтотранс, 1991. - 187 с.
  31.  ОНТП 24–86. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. – М.: ВНИИПО, 1987. – 25 с.
  32.  Основы противопожарной защиты: Учебное пособие для вузов /  Я.Я. Щербина, И.Я. Щербина. – Киев: Вища школа, 1985. – 255 с.
  33.  Подольська В.О. Фінансовий аналіз: навчальний посібник/ В.О.Подольська, О.В.Яріш. – К.: ЦНЛ, 2007. – 488 с.
  34.  Пожежна безпека: Матеріали III наук. практ. конф. – Київ: УкрНДШБ МВС України, 1997. – 381 с.
  35.  Пожежна безпека: наук.–техн. і публ. іл. журнал ГУПО МВС України. – Київ, 1996, № 1–3, 1997, № 4–9, 1998, № 1–15.
  36.  Положення про добровільну пожежну дружину (команду), затверджене ПКМУ від 25.02.2009 року № 136.
  37.  Положення про порядок і умови обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд), затверджене ПКМУ від 03.03.1995 року № 232.
  38.  Положення про технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів   автомобільного  транспорту, - К.: Мінтранс України, 1998. - 16 с.
  39.  Порядок обліку пожеж та їх наслідків, затверджений ПКМУ від 26.12.2003 року № 2030.
  40.  Проблемы пожарной безопасности / Под ред. В.Г. Палюха. – Харьков: Мин. обр. Украины, МВД Украины, 1993 – 328 с.
  41.  Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб.—3-тє вид., перероб. і доп.- К.: Знання, 2007.
  42.  Скобелев О.В., Нехаев В.В. Довідник підприємця з питань пожежної безпеки (у запитаннях та відповідях). – Київ: Пожінформтехтка, 1998. –160 с:.
  43.  СНиП II-89-80. Нормы проектирования. Генеральные планы промышленных предприятий,- М.: Стройиздат, 1981. - 33 с.
  44.  СНиП II-93-74. Предприятия по обслуживанию автомобилей / Госстрой СССР, - М.: Стройиздат, 1975. - 18 с.                
  45.  Сорокіна М.І. Фінансовий аналіз: методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни «Фінансовий аналіз» / М.І. Сорокіна. – Миколаїв, 2008. – 85 с.
  46.  Старостенко Г.Г. Фінансовий аналіз: навчальний посібник/ Г.Г.Старостенко, Н.В.Мірко. – К.: ЦНЛ, 2006. – 224 с.
  47.  Технічний регламент знаків безпеки і захисту здоров'я працівників, затверджений ПКМУ від 25.11.2009 року № 1262.
  48.  Типове положення про відомчу пожежну (пожежно-сторожову) охорону, зетверджене ПКМУ від 14.08.1995 року № 653.
  49.  Україна. Закони про охорону праці: К.: ЦНЛ, 2002 – 410 с.. 
  50.  Фінансовий аналіз / М. Д. Білик, О. В. Павловські, Н. М. Притуляк, Н. Ю. Невержицька.-Київ: КНЕУ.2005.-673с.
  51.  Фінансовий аналіз і планування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Г.О. Крамаренко. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 224 c.
  52.  Фінансовий аналіз: навчальний посібник / М.Д.Білик, О.В.Павловська, Н.М.Притуляк, Н.Ю.Невмержицька.- 2-е вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2007. – 592 с.
  53.  Фінансовий аналіз: навчальний посібник / Салига С.Я., Дацій Н.В., Корецька С.О., Нестеренко Н.В., Салига К.С. – К.: ЦНЛ, 2006. – 210 с.

113


БЛОК 1

ета: створення ресурсного потенціалу підприємства

БЛОК 2

Мета: організація процесу виробництва продукції відповідно до спеціалізації

БЛОК 3

Мета: інфраструктурне  забезпечення діяльності  підприємств


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67145. МЕХАНИЗМ ПЕРЕДАЧИ ИНФОРМАЦИИ В СИНАПСАХ 100.5 KB
  Возникшие там возбуждающие постсинаптические потенциалы ВПСП пассивно распространяются к аксонному холмику при этом амплитуда этих локальных потенциалов уменьшается пропорционально расстоянию. И если даже максимальная величина ВПСП в контактной зоне не превышает 1 мВ то в триггерной зоне обнаруживается...
67146. Фонетическое членение речевого потока 60.8 KB
  Вокалические и консонантные системы – это проявление парадигматических отношений между звуковыми единицами. Посмотрим на звуковые единицы с точки зрения синтагматической фонетики (фонотактики). С фонетической точки зрения речь представляет собой поток звуков, который может быть расчленен на линейные, или сегментные единицы.
67147. Язык и речь. Речевая деятельность 110.5 KB
  Различение языка и речи было намечено выдающимся немецким теоретиком языкознания Вильгельмом фон Гумбольдтом (1767–1835). Позже, в отечественном языкознании эту мысль развивал Иван Александрович Бодуэн де Куртенэ (1845–1929). Более детально и последовательно идею о противопоставлении языка и речи разработал...
67148. ДИАГРАММЫ СОСТОЯНИЯ СПЛАВОВ. ПРАВИЛО ФАЗ 35.5 KB
  В сплавах: фазами могут быть чистые металлы жидкие или твердые растворы химические соединения. Число степеней свободы Степень свободы определяется числом независимых переменных например температура концентрация сплава давление которые можно изменять в определенных пределах не нарушая равновесия.
67149. Споживчий ринок товарів. Товарні ресурси 27.87 KB
  Поняття товарних ресурсів класифікація джерела їх створення Баланс ресурсів товарів народного споживання їх роль у прогнозуванні та плануванні внутрішнього ринку товарів народного споживання. За рахунок товарної продукції промисловості сільського господарства а також імпорту товарів формуються товарні ресурси держави.
67150. Геоинформатика и геоинформационные системы 88.5 KB
  Геоинформационная система (ГИС) это система направленная на хранение исходных данных и (или) решение задач связанных с получением конечных данных необходимых для пользователя данной системы.
67151. Последовательностные ИМС 324 KB
  Если выходные сигналы логических элементов и комбинационных микросхем однозначно определяются их текущими входными сигналами то выходные сигналы микросхем с внутренней памятью зависят также еще и от того какие входные сигналы и в какой последовательности поступали...
67152. Технико-экономическое обоснование проектов программных средств 230 KB
  Номенклатура работ их трудоемкость длительность и другие экономические характеристики на этих этапах ЖЦ существенно зависят от характеристик объекта технологии и инструментальной среды разработки. Сокращение этой потребности в ресурсах часто возможно только за счет принципиального изменения...