97415

Шляхи підвищення ефективності розрахунків з постачальниками та замовниками «Агропостач»

Дипломная

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Роль, місце і завдання обліку, аналізу і аудиту в управлінні розрахунків з постачальниками та підрядниками. Науково-нормативне забезпечення обліку, аналізу і аудиту розрахунків з постачальниками та підрядниками за національними і міжнародними стандартами. Шляхи забезпечення інформаційної безпеки в бухгалтерському обліку.

Украинкский

2015-10-18

214.03 KB

6 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретико-методичні основи обліку, аналізу і аудиту відносин з постачальниками та підрядниками

1.1. Теоретичні основи формування розрахунків з постачальниками та підрядниками

1.2. Роль, місце і завдання обліку, аналізу і аудиту в управлінні розрахунків з постачальниками та підрядниками

1.3. Науково-нормативне забезпечення обліку, аналізу і аудиту розрахунків з постачальниками та підрядниками за національними і міжнародними стандартами

1.4. Шляхи забезпечення інформаційної безпеки в бухгалтерському обліку

1.5. Господарська діяльність ПрАТ «Агропостач» та його центри відповідальності, як об’єкта обліку, аналізу та аудиту

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Облік РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ТА ПІДРЯДНИКАМИ

2.1. Характеристика і класифікація розрахунків з постачальниками та підрядниками

2.2. Оформлення господарських операцій первинними документами для забезпечення облікового процесу на підприємстві  

2.3. Узагальнення інформації про розрахунки з постачальниками та підрядниками на рахунках бухгалтерського обліку

2.4.  Управлінський облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

2.5. Використання в обліковому процесі розрахунків з постачальниками та підрядниками  комп’ютеризованих програм

2.6. Перспективні напрями інтеграції фінансового, податкового, управлінського та статистичного обліку на підприємстві

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Організація внутрішньогосподарського контролю в управлінні РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ТА ПІДРЯДНИКАМИ

3.1. Система, види, суб’єкти, об’єкти і процедури  внутрішньогосподарського контролю розрахунків з постачальниками та підрядниками

3.2. Формування нормативів для організації внутрішньогосподарського контролю розрахунків з постачальниками та підрядниками

3.3. Методика аналізу розрахунків з постачальниками та підрядниками

3.4. Методика аудиту розрахунків з постачальниками та підрядниками

3.5. Використання результатів аналізу і аудиті у прийнятті управлінських рішень

Висновки до розділу 3

Висновки І ПРОПОЗИЦІЇ

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Діяльність кожного господарського суб’єкта у сучасних умовах є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин, які зацікавлені у позитивних результатах його функціонування.

Розвиток України на сучасному етапі характеризується подальшим розвитком ринкової економіки, її інтеграцією в систему міжнародних економічних відносин, виникнення акціонерних компаній, товариств, різних фондів. До розвитку економіки залучаються зовнішні й внутрішні інвестиції, кредити, проводяться емісії цінних паперів, йде роздержавлення власності та приватизація майна.

Розвиток ринкових відносин, створення підприємств різних форм власності, необхідність визначення і відображення фінансових результатів їхньої діяльності вимагали кардинальних змін в організації і методології бухгалтерського обліку в Україні. Можливості виходу українських підприємств на ринки капіталу безпосередньо залежать від прозорості і достовірності фінансової звітності, на підставі якої інвестор міг би прийняти рішення про доцільність і обсяг інвестицій, здійснювати контроль за їх ефективним використанням.

Учасники цих процесів потребують достовірної і неупередженої інформації про фінансово-майновий стан, перспективи розвитку й фінансову стабільність суб’єктів господарювання.

У процесі господарської діяльності та іншої діяльності підприємства постійно вступають у взаємовідношення з іншими суб’єктами господарювання, які виникають в наслідок кругообігу господарських засобів і називаються розрахунками. Вони опосередковують розподіл і перерозподіл суспільного продукту, перехід його з товарної форми в грошову, і навпаки.

У процесі діяльності підприємство не завжди здійснює розрахунки з іншими підприємствами або фізичними особами одночасно з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг. У зв’язку з цим у нього виникає дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

В процесі господарської діяльності у підприємства може виникнути і кредиторська заборгованість. Кредиторська заборгованість - це найбільш «вагома» частина зобов’язань підприємства, до яких тепер включаються довгострокові і поточні зобов’язання, забезпечення і непередбачені зобов’язання, які раніше не враховувалися.

Актуальність даної теми полягає в тому, що порядок і форми розрахунків між постачальниками та замовниками визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена та важлива основа виникнення зобов’язань, основна форма реалізації товарно-грошових відносин у ринковій економіці. Розрахунки з постачальниками є кредиторською заборгованістю за товари, роботи, послуги за умов наступної оплати або іншого погашення зобов’язань. У випадку здійснення передплати в бухгалтерському обліку виникає дебіторська заборгованість за авансами виданими.

У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Тому протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження плату же кошти підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження обліку, аналізу та аудиту розрахунків з постачальниками та замовниками, встановлення достовірності даних щодо наявності зобов’язань перед кредиторами і дебіторами,та шляхи підвищення їх ефективності.

Завдання дослідження полягає в розкритті змісту розрахунків з постачальниками та замовниками, їхньої характеристики, класифікації, особливості синтетичного та аналітичного обліку на підприємстві.

Предметом дослідження в даній роботі виступає первинний, аналітичний та синтетичний облік, аналіз і аудит розрахунків з постачальниками та замовниками, пропозиції та шляхи підвищення ефективності розрахунків з постачальниками та замовниками на даному підприємстві.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі визначені для вирішення наступні завдання:

  1. розкрити економічну сутність та значення розрахунків з постачальниками та замовниками;
  2. провести огляд нормативної бази з обліку розрахунків з постачальниками та замовниками;
  3. дослідити особливості організації первинного обліку розрахунків з постачальниками та замовниками на підприємстві;
  4. показати місце розрахунків з постачальниками та замовниками в системі бухгалтерського обліку;
  5. провести аудит з постачальниками та замовниками на підприємстві;
  6. провести аналіз розрахунків з постачальниками та замовниками та намітити шляхи їх вдосконалення.

Огляд літературних джерел показав, що дослідженням проблем обліку розрахунків з постачальниками та замовниками займалися такі провідні вчені та теоретики бухгалтерського обліку  як  І.А. Бланк, Ф.Ф. Бутинець, Я.Д. Крупка та ін.

Об’єктом дослідження є діяльність приватного акціонерного товариства «Агропостач».

При написанні дипломної роботи були використані наступні методи: метод спостереження, методи аналізу та синтезу, діалектичний метод, метод порівняння, методи індукції та дедукції, а також метод узагальнення.

Теоретичною та методологічною основою написання дипломної роботи є джерела навчальної, монографічної та періодичної літератури з обраної теми, а також нормативно-правові документи присвячені організації обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками. Практична частина дипломної роботи виконана на базі внутрішніх нормативних документів, облікових регістрів аналітичного та синтетичного обліку, фінансової звітності та іншої документації  ПрАТ «Агропостач».

Структура і обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дипломної роботи становить 110 сторінок друкованого тексту. Робота містить 11 рисунків на 8 сторінках, 13 таблиць на 6 сторінках, 18 додатків на 53 сторінках. Список використаних джерел налічує 149 найменувань.


РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи обліку, аналізу і аудиту відносин з постачальниками та підрядниками

1.1 Теоретичні основи формування відносин з постачальниками та підрядниками

Згідно ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і   складання
фінансової  звітності  є надання користувачам для прийняття рішень
повної,  правдивої  та  неупередженої  інформації  про   фінансове
становище,   результати   діяльності   та   рух   грошових  коштів
підприємства [ 1 ].

Розкриваючи поняття процесів сільськогосподарських підприємств, Н.С. Пушкар вважає за необхідне дати визначення цього терміна, оскільки в літературі з бухгалтерського обліку до цього часу не зверталася увага на такі «дрібниці», а тому не зовсім зрозуміло що саме слід вважати процесом у виробничій діяльності.

Процесом (лат. «processus»проходження, просування) називається послідовна закономірна зміна певного явища та перехід від одного явища до іншого. Іншими словами, господарська діяльність породжує закономірну і послідовну зміну процесів:

1) придбання факторів виробництва – постачання;

2) їх трансформацію у готовий продукт (роботи чи послуги) – виробництво;

3) продаж готової продукції – збут;

4) розширення чи модернізацію матеріально-технічної бази – інвестування.

До поточних зобов’язань належать зобов’язання перед постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності (ТМЦ), прийняті роботи та послуги.

Взаємовідносини між підприємствами, організаціями і установами, а також між ними і населенням, що зумовлені дією ринку, мають характер грошових розрахунків. Ці взаємовідносини ґрунтуються на використанні грошей у їх функціях – коштів обігу і коштів платежу. При цьому підприємство водночас є постачальником для одних і покупцем для інших.

За словами Ткаченко Н.М. [ 4, с.666 ]  постачальники –  це  юридичні або фізичні особи, які здійснюють постачання товарно-матеріальних цінностей ( сировини, матеріалів ,палива, запасних частин, МШП), що надають послуги (подачу електроенергії , газу, води, тощо), виконують роботи (поточний і капітальний ремонт основних засобів тощо).

На думку Маренича Т.Г[ 10, с.437 ]  постачальники - це фірми й окремі особи, що забезпечують підприємства матеріальними ресурсами, необхідними для виробництва товарів і послуг. Об'єктами постачання є: сировина, матеріали, устаткування, запасні частини та інше.

Нашкерська Г.В. [ 11, с.295 ] зазначає, що постачальники — це переважно посередницькі структури між промисловими підприємствами, що виробляють необхідні для села ресурси, і сільськогосподарськими товаровиробниками, які купують ці ресурси.

Михайлов М.Г [12, с.397  ]  стверджує що кількість постачальників для різних за обсягом підприємств може бути суттєво відмінною. Відповідальність за виконання великомасштабних проектів постачання покладаються на одну організацію (фірму) – генерального постачальника. Генеральний постачальник відповідає за якість поставленої продукції, виконання узгодженого графіка постачання, за відповідальність товару технічним вимогам, характеристикам, передбачених контрактом, незалежно від того, ким вироблений цей товар.

З погляду Огійчука М.Ф. [ 13, с.245 ] ,підрядники  – це спеціалізовані підприємства або фізичні особи , які виконують будівельно - монтажні роботи при спорудженні об’єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.

Постачальники – це юридичні або фізичні особи, які здійснюють постачання виробничих запасів, а також ті, що надають послуги (подачу електроенергії, газу, води, тощо).

Підрядники – це спеціалізовані організації або фізичні особи, які виконують будівельно – монтажні роботи з будівництва, монтажу, ремонту основних засобів на підставі договорів підряду.

Поняття «розрахунки» та «заборгованість» в переважній більшості містять посилання на «зобовязання»: розрахунки виникають за зобовязаннями або зобовязання виходять з розрахунків, заборгованість - це зобовязання або навпаки [ 4 ].

Існують різні визначення поняття в нормативних документах з бухгалтерського обліку, зокрема, в П(С) БО 11 «Зобовязання»:

Зобовязання - це борги (заборгованість) підприємства , які виникають, головним чином, через придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування [ 7, с. 12 ].

Фінансове зобовязання - це належним чином оформлена угода, що передбачає обмін ресурсами, які мають грошовий вимір.

Розрахунки - це система взаємин між юридичними і фізичними особами, що виникають у момент практичного виконання юридично оформлених фінансових зобовязань при здійсненні товарних і нетоварних операцій.

Забезпечення — це зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Заборгованість - це стан розрахунків за фінансовими зобовязаннями на будь-який момент часу.

Кредиторська заборгованість - тимчасово залучені субєктом у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі.

Кредитори - юридичні і фізичні особи, яким внаслідок минулих подій підприємство заборгувало певні суми коштів, їхніх еквівалентів чи інших активів [ 5 ].

Розрізняють нормальну (законну) і прострочену кредиторську заборгованість.

Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати, а заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою. Кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов'язань може подати на нього позов в судовому порядку і вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним і застосовує механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб'єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий фактор економіки. Дуже часто неплатоспроможними стають виробники з нормальним і навіть високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства і кредиторська заборгованість у такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства.

Кредиторська заборгованість - особлива частина майна організації, що є предметом обовязкових правовідносин між організацією і її кредиторами. Організація володіє і користується кредиторською заборгованістю, але вона зобовязана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають право вимоги на неї.

Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредитором, і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості в одного підприємства, і кредиторської - в іншого. Відтак, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, цілі її суб'єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією зі спроб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства. Однак рух грошей - і позитивний, і негативний - не може відбуватись сам по собі, як не може представляти самостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємству необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів.

Зобовязання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками - це короткострокові зобовязання, що виникають при постачанні продукції чи наданні послуг. Дані зобовязання повинні погашатися згідно договорів про купівлю-продаж товарів, що заключається з постачальниками чи підрядниками.

Організація обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками проводиться згідно наказу про облікову політику, розрахунок з постачальником проводиться згідно укладеного договору про постачання товарів чи надання послуг.

Облік кредиторської заборгованості підприємств та організацій ведеться на рахунках класу 6 «Поточні зобовязання», який об'єднує рахунки, призначені для обліку зобовязань установи, що виникають у процесі її діяльності, і погашення яких здійснюється протягом одного бюджетного року.

Важливість керування кредиторською заборгованістю обумовлюється її значною часткою в поточних пасивах підприємства, її зміни помітно позначаються на динаміку показників його платоспроможності і ліквідності      [ 6 ].

Під формою розрахунків треба розуміти зумовлені характером економічних зв’язків способом здійснення платежів, порядок документообороту і обміну коштів як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком.

При цьому підприємства можуть застосувати лиш ті форми розрахунків, які встановлені законами і постановами уряду та є обов’язковими для всіх учасників платіжного обігу. Залежно від умов господарської діяльності підприємств, характеру продукції, що реалізується, і умов її відпуску покупцям, місцезнаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі, і місця їх проведення, застосовують ті чи інші форми розрахунків.

Закупівля як у зовнішній, так і внутрішній торгівлі – це придбання товарів, послуг за дорученням замовника з метою продажу.

Закупіля необхідних виробничих запасів і товарів може здійснюватись наступними способами:

  1.  безпосередньо конкретним підприємством;
  2.  через агентів, які купують за свій рахунок чи від підприємства.
  3.  через закупівельні бази, які утворені кількома підприємствами.

З метою зменшення ризику і підвищення надійності поставок при виборі постачальника потрібно врахувати наступне:

  1.  умови платежу;
  2.  гарантійні строки;
  3.  ремонт і після продажне обслуговування;
  4.  відповідність продукції постачальника стандартам якості;
  5.  можливість закупок безпосередньо у виробників або оптовиків;
  6.  географічне місце розташування;
  7.  основні види діяльності та фінансовий стан;
  8.  виробничу потужність та обсяги випуску продукції за останні роки.

Порядок та форми розрахунків між постачальником і покупцем визначається в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена і важлива основа виникнення зобов’язань, основна форма реалізації товарно- грошових відносин в ринковій економіці.

Згідно із законодавством України засобом платежу, обов’язковим до прийому за номінальною вартістю на всій території країни, є гривня[ 8, с.31 ].

І, як передбачено статті 524 цивільного кодексу України, саме у гривні має виражатись зобов’язання за договором.

Щодо іноземної валюти, то її використання як засобу для розрахунків допускається у випадках і в порядку, встановлених законодавчо. Варто звернути увагу на частину другу статті 524 цивільного кодексу України, що дозволяє встановлювати в договорі грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті [ 9, с. 44 ].

Виконання фінансового зобов'язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника.

Процес постачання є невід’ємною ланкою кругообігу засобів. Покупець купує у продавця (постачальника) сировину і матеріали, пальне і мастильні матеріали, мінеральні добрива, запасні частини та інші матеріальні цінності, необхідні для здійснення господарської діяльності. Від постачальників можуть надходити також верстати, трактори, автомобілі, комп’ютери та інші об’єкти основних засобів. Підрядні організації виконують для замовників будівельні роботи, а також роботи і послуги виробничого характеру – ремонтні роботи, внесення добрив, технічне обслуговування тощо. Взаємовідносини між підприємствами регулюють двосторонніми угодами. При організації обліку потрібно забезпечити виконання умов, зазначених в угодах [ 2, с. 348 ].

Фінансовий облік процесів повинен організовуватися у порядку, визначеному обліковою політикою підприємства. У свою чергу облікова політика формується не тільки на основі національних стандартів бухгалтерського обліку, а й з урахуванням організаційної структури підприємства та вимог менеджерів щодо повної та релевантної інформації для аналізу досягнутих результатів роботи в розрізі кожного з процесів господарської діяльності [ 3 ].

Виділення окремих процесів господарської діяльності підприємства ґрунтується на ідеях сучасного менеджменту – групування ділових операцій за їх основними характеристиками в розрізі управлінських структур (повноваження та вартість утримання яких різні) з метою економії трансакційних витрат, як їх назвав Р. Коуз (за роботи з аналізу трансакційних витрат він отримав Нобелівську премію в 1991 p.).

Підприємство з виробництва продукції, робіт чи послуг є складною системою, під якою розуміють сукупність окремих елементів, котрі знаходяться у взаємодії та звязках між собою і утворюють єдність та цільність. Підприємство як система характеризується двома основними характеристиками:

- динамізмом, зміною у часі самої системи та її стану;

- інформативністю процесів та явищ, які відбуваються у ньому.

Система може бути ідентифікована лише тоді, коли вона виділяється з середовища, має внутрішні та зовнішні характеристики.

Підприємство можна розглядати як систему, призначену для трансформування факторів виробництва (техніка, сировина і матеріали, жива праця, капітал) у готову продукцію, тому його модель має таку форму (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Модель діючого підприємства

На рис. 1.1 показано, що першим процесом, без якого неможливий виробничий процес, є постачання, основне завдання якого полягає в забезпеченні потреб виробничого процесу в різноманітних факторах виробництва – сировині, матеріалах, паливі, тарі, запасних частинах, малоцінних та швидкозношуваних предметах, основних засобах (будівлях, спорудах, транспортних засобах, машинах, верстатах, устаткуванні), живій робочій силі (робітники, управлінці, службовці), капіталі (інвестиції, гроші) та інших ресурсах. На виході з системи знаходиться готова продукція, яка призначена для збуту споживачам. Від споживачів продукції на підприємство надходять гроші, а виходять – при оплаті постачальникам факторів виробництва.

Важливо підкреслити, що для здійснення процесу постачання необхідні фінансові ресурси (гроші), які підприємство отримує лише після збуту продукції покупцям. Крім цього необхідно забезпечити безперебійність усіх процесів – постачання, виробництва і збуту. Якщо готова продукція не буде швидко реалізована, то підприємство не зможе закупити необхідні фактори виробництва, що ускладнить кругообіг капіталу. Несвоєчасне забезпечення потреб виробничого процесу призведе до зменшення випуску продукції, обсягу реалізації і виручки.

Отже, у фінансовому обліку потрібно відображати інформацію про кожний із процесів кругообігу капіталу і визначити їх ефективність, яка розраховується через отримання економічних показників у системі бухгалтерських рахунків.

Отримання достатньої грошової маси для розширеного виробництва повязане з багатьма факторами кращого використання існуючого потенціалу:

- модернізація виробництва (сучасна техніка, високі технології, автоматизація, роботизація);

- сучасні технології виробництва;

- організація виробництва на основі досягнень науки;

- організація праці, спрямована на підвищення продуктивності;

- раціональне використання матеріальних ресурсів та перехід на нові конструкційні матеріали;

- використання відходів виробництва;

- організація управління на основі досягнень науково-технічного прогресу;

- інші напрями, що призводять до зниження собівартості продукції.

Серед цих факторів значне місце посідає раціональна організація матеріально-технічного постачання, яке забезпечує укладання договорів на поставку ресурсів, доставку їх на склади, розміщення і зберігання, доставку на робочі місця.

1.2 Роль, місце та завдання обліку, аналізу та аудиту в управлінні розрахунків з постачальниками та підрядниками

Із запровадженням реальних ринкових відносин в економіці України цілком закономірно постала проблема формування для потреб управління інформаційної системи, яка б якнайповніше відповідала його цілям та основним завданням. Звичайно, на рівні господарюючих суб'єктів основною інформаційною базою є бухгалтерський облік.

Потреба системи управління сучасного підприємства в точній та об’єктивній обліковій інформації наділяє бухгалтерський облік новими функціями, що дає можливість говорити про новий напрямок в обліковій науці – бухгалтерський облік з метою управління підприємством.

Фінансовий стан кожного господарюючого суб'єкта залежить від його взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання, що викликає безперервне поновлення кругообігу фінансових і господарських засобів та різноманітних розрахунків, зокрема розрахунків з постачальниками та підрядниками за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги. Тому окремим важливим інструментом бухгалтерського обліку з метою управління підприємством можна назвати бухгалтерський облік розрахунків з постачальниками та підрядниками. Він є одним із важелів впливу на розрахункову дисципліну підприємства та його забезпеченість предметами та засобами праці.

Завдання управлінця в даному аспекті полягає в тому, щоб вчасно отримати економічні блага (продукцію, роботи, послуги), та вчасно і в повному обсязі провести за них розрахунки.

Як правило, дієвим цивільно-правовим способом узаконення та забезпечення виконання постачальниками та підрядниками взятих зобов’язань є господарський договір. В ньому повинні бути чітко визначені графік поставки товарів (виконання робіт, надання послуг), умови розрахунків та штрафні санкції на випадок невиконання сторонами своїх зобов’язань за договором.

Для вирішення проблеми своєчасності постачання, його повноти та належної якості, підприємство найчастіше йде шляхом співпраці із перевіреними часом і досвідом діловими партнерами. Проте, це також не дає 100% гарантії, що контрагент виконає свої зобов’язання належним чином. В цьому випадку можливістю спонукати контрагента до виконання зобов’язань є ведення претензійно-позовної роботи, виходячи з умов договору та чинного законодавства.

Іншою «стороною медалі» звичайно є те, що підприємство, вчасно не розраховуючись за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, саме може стати об’єктом застосуванням штрафних санкцій.

Хоча управлінець і володіє певними моделями поведінки в таких випадках, основною проблемою є те, що при великому обсязі виробництва та відповідно – укладених договорів неможливо відстежити кожну поставку та кожну проплату і відповідно вчасно зреагувати на їх наслідки.

Тому ключова роль і місце бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками для управління підприємством полягає у налагодженні системи своєчасного інформування управлінців про момент настання виконання зобов’язань як з боку контрагентів, так і з боку самого підприємства з метою прийняття рішень та вжиття оперативних заходів.

Також, слід зазначити, що виконання системою бухгалтерського обліку з метою управління підприємством своїх функцій не лише щодо інформування про терміни, а й щодо обсягу взятих зобов’язань дозволить підприємству планувати необхідний обсяг вивільнення оборотних коштів на певну дату, що в свою чергу є основною передумовою повних та своєчасних розрахунків.

Необхідно зауважити, що ведення бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками вимагає від облікових працівників значних трудових затрат, тому в арсеналі підприємства повинен бути певний набір інструментів, головним з яких є, зокрема, інформаційна система ведення бухгалтерського обліку ЕRP- класу, яка б забезпечила групування та відбір облікової інформації в необхідному ключі.

Таким чином, ведення бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками з метою управління підприємством дасть змогу не лише мінімізувати непродуктивні витрати підприємства у вигляді сплачених пені, штрафів, неустойок, а й забезпечити безперебійний виробничий процес та зберегти ділову репутацію підприємства як надійного та пунктуального партнера [ 15 ].

У фінансовому обліку потрібно відображати інформацію про кожний із процесів кругообігу капіталу і визначити їх ефективність, яка розраховується через отримання економічних показників у системі бухгалтерських рахунків.

Отримання достатньої грошової маси для розширеного виробництва повязане з багатьма факторами кращого використання існуючого потенціалу:

– модернізація виробництва (сучасна техніка, високі технології, автоматизація, роботизація);

– сучасні технології виробництва;

– організація виробництва на основі досягнень науки;

– організація праці, спрямована на підвищення продуктивності;

– раціональне використання матеріальних ресурсів та перехід на нові конструкційні матеріали;

– використання відходів виробництва;

– організація управління на основі досягнень науково-технічного прогресу;

– інші напрями, що призводять до зниження собівартості продукції.

Серед цих факторів значне місце посідає раціональна організація матеріально-технічного постачання, яке забезпечує укладання договорів на поставку ресурсів, доставку їх на склади, розміщення і зберігання, доставку на робочі місця.

На сьогоднішній день існують підприємства, діяльність яких можлива тільки завдяки зобов’язанням за розрахунками з постачальниками та підрядниками. Тобто не маючи власного капіталу, підприємство бере в кредит товар (тобто під реалізацію) і отримує значні прибутки не ризикуючи при цьому власним капіталом. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками займають важливе місце в системі управління діяльністю підприємства. Це аргументується тим, що приймаючи управлінські рішення щодо тактичних чи стратегічних планів підприємства, керівник,в першу чергу, робить аналіз чи перевірку фінансової звітності, а особливо зобов’язань підприємства, що дає змогу визначити його фінансову стійкість, незалежність та, в кінцевому результаті, прибутковість.

Порядок і форми розрахунків з постачальниками та підрядниками визначаються господарськими договорами, внаслідок виконання яких у підприємства виникають поточні зобов’язання – кредиторська заборгованість.

Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками є найважливішою ділянкою бухгалтерської роботи, оскільки на цьому етапі формується основна частина доходів та грошових надходжень підприємств [ 14, с.190 ].

Контроль за фінансово-розрахунковими операціями на ПрАТ «Агропостач» здійснюється як з зовні, так і з середини.

Здійснення внутрішнього контролю за розрахунковими операціями на ПрАТ «Агропостач» передбачає попередній, поточний (оперативний) та наступний контроль з боку керівника та головного бухгалтера.

Попередній контроль передує фінансово-господарській операції або процесу, діє до їх здійснення. Це дає можливість заздалегідь обґрунтувати економічну доцільність та вірогідність тієї чи іншої операції, своєчасно усунути недоліки.

Поточний контроль здійснюється на стадії завершення тих чи інших господарських чи фінансових операцій на певних ділянках. Це дозволяє своєчасно впливати на негативні операції з метою їх усунення. Поточний контроль з боку керівника і фахівців бухгалтерії має особливе значення під час оформлення та аналізу грошових, розрахункових, виробничих та інших операцій, підписання документів і надходження їх до бухгалтерії. Важливе значення при цьому має попередній і поточний бухгалтерський контроль за виробничою та фінансово-господарською діяльністю підприємства, який здійснює бухгалтерська служба на підставі документів, які надходять до неї.

Наступний контроль здійснюється відповідно шляхом проведення ревізій і тематичних перевірок фінансово-господарської діяльності підприємства і передбачає перевірку господарських операцій після їх здійснення. Це може бути також і проведення аудиту.

Так, фінансова звітність товариства підлягала перевірці та підтвердженню аудитором. Слід зазначити, що товариство співпрацює з аудиторською фірмою протягом всього року, звертаючись за консультацією стосовно ведення обліку за проблемними питаннями. В кінці звітного періоду вся звітність підприємства підлягає суцільній перевірці.

1.3. Науково-нормативне забезпечення обліку, аналізу і аудиту розрахунків з постачальниками та підрядниками за національними і міжнародними стандартами

Для системи бухгалтерського обліку характерна не лише наявність зв'язків і відносин між елементами, які її утворюють, але й нерозривна єдність з оточуючим середовищем. Зокрема, суттєвий вплив на бухгалтерський облік здійснює регулювання бухгалтерського обліку трьох видів: економічне, правове, морально-етичне.

Визначальний вплив на бухгалтерський облік в Україні здійснює нормативне регулювання, представлене п'ятьма рівнями:

1. Конституція України, Кодекси законів і Закони України;

2. Укази й розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України;

3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові документи з бухгалтерського обліку та фінансової звітності, які затверджуються Міністерством фінансів України;

4. Нормативно-правові акти (інструкції, положення, вказівки) та методичні рекомендації Міністерства фінансів та інших органів, які розробляються і затверджуються на основі Положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

5. Рішення (накази, розпорядження) щодо організації і ведення бухгалтерського обліку підприємства.

Основою нормативно-правової бази, яка регламентує порядок організації обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних субєктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобовязані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством [ 1 ].

В цілому слід відзначити, що господарські звязки - це необхідна умова діяльності підприємства, тому що вони забезпечують безперебійність постачання, безперервність процесу виробництва і своєчасність відвантаження, а так само реалізації продукції (робіт, послуг). Метою ведення бухгалтерського обліку роботи с постачальниками і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Основними джерелами даних для контролю розрахункових відносин за товарними операціями є первинні документи з обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками. При купівлі товарів укладається договір купівлі-продажу.

Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками проводяться на підставі документів постачальника: накладних, рахунків-фактур, рахунків, актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Організації на постачання ТМЦ здійснюється на підставі договорів (угод) купівлі-продажу. В договорі купівлі-продажу містяться дані про ТМЦ (найменування, якісні характеристики, кількість поставки, ціна, вартість), термін поставки, умови розрахунків, санкції за невиконання умов договору та деякі інші.

Постачальник (продавець) на відвантажені (відпущені) ТМЦ виписує супроводжувальні документи (товарно-транспортні накладні, накладні, специфікації, рахунки-фактури тощо), а також розрахунково-платіжні документи. Ці документи надходять на підприємства-покупця й обліковуються (реєструються) відділом постачання або фінансовим відділом, контролюється виконання договорів і ці документи передаються до бухгалтерії для ведення обліку розрахунків з постачальниками й оприбуткування одержаних ТМЦ за наявності документів матеріально відповідальних осіб про їх оприбуткування. Отримання послуг підтверджується, як правило, актами приймання – передачі послуг.

Товарно-транспортні накладні виписують при доставці товарів автомобільним транспортом. При доставці товарів залізничним транспортом виписують залізничну накладну, а морським шляхом — коносамент.

Залежно від особливостей товарів і згідно з умовами договору до товарно-транспортної накладної або рахунку-фактури можуть бути додані документи, що підтверджують якість товарів (свідоцтва про якість, сертифікати, довідки про результати лабораторних аналізів тощо). Отримання товарів безпосередньо зі складу постачальника здійснюється за довіреністю, виписаною покупцем своєму представнику. Імпортний товар додатково оформлюють вантажною митною декларацією.

Зобов’язання перед постачальниками виникають тільки в умовах послідуючої оплати за одержані ТМЦ або надані послуги.

Це ж стосується розрахунків з підрядниками за виконані роботи.

Якщо договором (угодою) купівлі-продажу передбачена попередня оплата, то зобов’язання не виникає, а виникає дебіторська заборгованість, яка відображається за дебетом субрахунка  371 «Розрахунки за виданими авансами» і кредитом рахунка 311 «Поточні рахунки в національній валюті».

За договором підряду підрядник зобов'язується виконати певну роботу за завданнями замовника з його або своїх матеріалів, а замовник — прийняти й оплатити виконану роботу.

Приймання виконаних підрядником робіт і послуг оформлюють, як правило, актами приймання робіт (послуг), що містять відомості про обсяг, якість, строки виконаних робіт (послуг) та їх вартість. Послуги автотранспорту оформлюють товарно-транспортними накладними (замовленнями). Окремі роботи (послуги) можуть оформлятися іншими встановленими для них документами (квитанції, замовлення тощо). Належним чином оформлені документи підписуються стороною, яка передає, і стороною, яка приймає.

Договір (контракт) купівлі-продажу є комерційним документом, згідно з яким оформлено торговельну угоду. У ньому міститься письмова угода сторін про поставку товарів — зобовязання продавця передати певне майно у власність покупця та зобовязання покупця прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Порядок і форми розрахунків між постачальником і покупцем визначаються в договорах (контрактах). У разі безготівкових перерахувань використовуються платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, акредитиви, векселі [ 16 ].

Товарно-транспортна накладна. Цей документ поєднує в собі 2 частини: рахунок, який є вимогою оплатити товар, і накладну, що підтверджує поставку товару. Він може бути виписаний лише за умови наступної оплати. В інших випадках рахунок накладна виписуються окремо та можуть надходити від постачальника в різні терміни.

Рахунок і рахунок-фактура є розрахунковими документами, які повинні бути акцептовані.

Акцепт розрахункових документів – це надпис уповноваженої особи (акцептанта) на рахунку, який засвідчує згоду оплатити рахунок. Після цього покупець надає своєму банку платіжне доручення на оплату придбаного товару та отримує виписку уповноваженого банку про списання грошових коштів з поточного рахунку. Якщо оплата товару проводиться готівкою через підзвітну особу, то заповнюється видатковий касовий ордер (ВКО) на видачу готівки під звіт та звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт (з квитанцією до прибуткового ордеру, чеком реєстратора розрахункових операцій (РРО), копією розрахункової квитанції з відміткою «сплачено»).

Акт приймання також оформлюється у випадку одержання невідфактурованої поставки.

Крім того, для забезпечення своєчасного відображення господарських операцій в регістрах бухгалтерського обліку на підприємствах повинні бути чітко визначені терміни передачі первинних документів до бухгалтерії.

Прийом запасів матеріально відповідальною особою покупця здійснюється на підставі:

- товарно-транспортних накладних;

- накладних;

- вантажних митних декларацій.

Прийняття запасів здійснюється за кількістю і якістю. Якщо фактична наявність товару, що надходить, співпадає за кількістю і якістю з даними супровідних документів, то матеріально відповідальна особа розписується в супровідних документах, ставить штамп і, таким чином, приймає товар під свою відповідальність[ 17, с.5-6 ].

Таблиця 1.1

Перелік форм первинних документів для обліку виробничих запасів

№ форми

Назва форми

1

2

М-1

Журнал обліку вантажів, що надійшли

М-2, 2б

Довіреність

М-2а

Акт списання бланків довіреностей

М-3

Журнал реєстрації довіреностей.

М-4

Прибутковий ордер

М-5

Товарно-транспортна накладна

М-6

Товарно-транспортна накладна

М-7

Акт про приймання матеріалів

М-8, 8а

Лімітно-забірна картка (на одне найменування матеріалу та багаторазовий відпуск)

Продовження таблиці 1.1

1

2

М-9, 9а

Лімітно-забірна картка (для багаторазового відпуску 2-5 найменувань матеріалів)

М-10, 10а

Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів

М-11

Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів

М-12

Картка складського обліку матеріалів

М-13

Реєстр приймання-здачі документів

М-14

Відомість обліку залишків матеріалів на складі

М-15

Акт про приймання устаткування

М-15а

Акт приймання-передачі устаткування до монтажу

М-16

Матеріальний ярлик

М-17

Акт про виявлені дефекти устаткування

М-18

Сигнальна довідка про відхилення фактичного залишку матеріалів від встановлених норм запасу

М-19

Матеріальний звіт

М-20

Накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бланк суворої звітності)

М-21

Інвентаризаційний опис

М-22

Акт на списання матеріалів відкритого зберігання

М-23

Акт про витрату давальницьких матеріалів

М-26

Картка обліку устаткування для встановлення

М-28, 28а

Лімітно-забірна картка (для будівельних організацій)

Якщо ж при прийнятті товарів за кількістю і якістю будуть виявлені відмінності з даними документів постачальника, то приймальна комісія (з участю представника покупця) повинна скласти акт про встановлення відмінностей в кількості чи невідповідності за якістю [18].

Визначення поточних активів та поточних зобов’язань традиційно вважалося корисною інформацією, що допомагає користувачам фінансових звітів аналізувати фінансовий стан підприємства. Перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями часто називають «чистими поточними активами» або «робочим капіталом».  

Дехто вважає, що класифікація активів і зобов’язань на «поточні» та «не поточні» повинна давати приблизне визначення ліквідності підприємства, тобто його спроможності здійснювати повсякденну діяльність без фінансових труднощів. Інші вважають цю класифікацію як таку, що забезпечує визначення тих ресурсів та зобов’язань підприємства, які знаходяться в постійному обороті.
Такі точки зору деякою мірою є несумісними. Це пояснюється тим, що при вимірі ліквідності критерієм класифікації активів та зобов’язань на поточні і не поточні є те, чи будуть вони реалізовані або ліквідовані в близькому майбутньому. Критерієм визначення активів та зобов’язань як таких, що обертаються, є те, чи будуть вони спожиті чи погашені для забезпечення доходу протягом нормального операційного циклу підприємства. Операційним циклом підприємства, як правило, називають середній проміжок часу між придбанням матеріалів для виробництва та кінцевою реалізацією продукції за грошові кошти. Наприклад, незавершене будівництво буде виключено з поточних активів згідно з першим критерієм, у той час як згідно з другим критерієм воно буде включено до поточних активів [ 19 ].  

Такі суперечливі точки зору призвели до прийняття в багатьох країнах положення про те, яким чином статті включаються до складу поточних активів, виходячи з того, чи очікується їх реалізація протягом одного року або протягом нормального операційного циклу підприємства, залежно від того, який проміжок часу є більш тривалим; статті включаються до складу поточних зобов'язань, якщо вони сплачуються на вимогу кредитора або очікується їх погашення протягом одного року. Навіть якщо такий підхід застосовується як загальне правило, існують випадки включення або виключення окремих статей відповідно до різних критеріїв. Отже, класифікація статей на поточні та не поточні на практиці базується, в основному, на домовленості, ніж на будь-якій одній концепції.  

Кожне підприємство повинне визначити, чи подавати поточні активи та поточні зобов’язання у вигляді окремих класифікацій у своїх фінансових звітах.
Коли в фінансових звітах підприємства не зроблено розмежування на «поточні» та «не поточні», не потрібно наводити ніяких проміжних сум активів та зобов’язань, які б означали, що таке розмежування було зроблено.
Вважається, що розмежування на «поточні» та «не поточні» дає можливість визначити відносну ліквідну частину сукупного капіталу, яка утворює маржу або буфер для покриття зобов’язань протягом звичайного операційного циклу підприємства. Однак, оскільки підприємство є постійно діючим, воно повинне, наприклад, постійно замінювати запаси, які реалізує, новими запасами для продовження своєї діяльності. Також до складу поточних активів можуть бути включені запаси, використання яких не очікується у близькому майбутньому. З іншого боку, багато підприємств фінансує свою діяльність банківськими позиками, які повинні бути погашені на вимогу і тому класифікуються як поточні зобов’язання. Однак вимога платежу може насамперед бути формою захисту позикодавця; як позикодавець, так і отримувач позики очікують, що позика залишиться несплаченою протягом деякого значного проміжку часу.
Багато хто вважає, що перевищення поточних активів гад поточними зобов
язаннями деякою мірою вказує на фінансовий добробут підприємства, в той час як перевищення поточних зобов’язань над поточними активами розглядається як показник фінансових проблем. Робити такі висновки, не беручи до уваги характер діяльності підприємства та окремі компоненти його поточних активів та поточних зобов’язань, не доречно [ 20 ].

Розподіл активів та зобов’язань на поточні та не поточні загалом не вважається доречним у фінансових звітах тих підприємств, які мають тривалий операційні цикли або їх не можливо визначити.  

Таким чином, у той час як дехто вважає визначення поточних активів та зобовязань корисним інструментом фінансового аналізу, інші вважають, що за багатьох обставин обмеження розмежування роблять його малокорисним або навіть оманливим. Введення загальної вимоги визначати поточні активи та зобовязання в фінансових звітах може завадити подальшому розгляду цих питань.

Серед статей, що включаються до складу поточних зобов’язань, повинні бути зобов’язання, що підлягають сплаті на вимогу кредитора, а також ті частини наступних зобов’язань, які, як очікується, будуть ліквідовані протягом одного року, починаючи з дати балансу:

- позики банків та інші позики. Якщо позика підлягає сплаті згідно з графіком сплати, що узгоджений з кредитором, вона може бути класифікована відповідно до цього графіка, незважаючи на право кредитора вимагати поточні виплати у поточному періоді;

- поточну частину довгострокових зобов’язань, якщо вона не виключена;

- торгівельні зобов’язання та нараховані витрати;

- забезпечення податків, що підлягають сплаті;  

- дивіденди, що підлягають сплаті;  

- доходи майбутніх періодів та аванси від замовників;  

- нарахування щодо не передбачуваних подій.  

Поточна частина довгострокового зобов’язання може бути виключена з поточних зобов’язань, якщо підприємство має намір рефінанеувати зобов’язання на довгостроковій основі і впевнене в тому, що буде спроможне це зробити. Демонстрація цієї спроможності потребує:  

а) або емісії акцій, або довгострокового зобов’язання після дати балансу;

б) або наявності не відмовної фінансової угоди, строк дії котрої не закінчується протягом одного року, починаючи з дати балансу, і позикодавець або інвестор має фінансову спроможність сплатити її.  

Частина довгострокового зобов’язання, що підлягає сплаті протягом одного року, інколи класифікується як не поточна, якщо існуючі на дату балансу активи, з яких повинна бути зроблена сплата, були виключені з поточних активів [ 65, c. 207 ].  

Коли підприємство виключає зобов’язання із поточної класифікації, сума зобов’язання та строки рефінансування повинні бути розкриті.  

Загальна сума поточних активів та загальна сума поточних зобов’язань повинні бути розкриті в фінансових звітах.  

Сума, за якою відображено поточний актив або поточне зобов’язання, наводиться у фінансових звітах, не повинна зменшуватися шляхом вирахування іншого поточного зобов’язання або поточного активу, якщо не існує юридично наданого права на згортання і згортання виражає очікування щодо реалізації активу або сплати зобов’язання.  

Уся ця інформація міститься в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку (МСБО) 13 «Подання поточних активів та зобов’язань», що був прийнятий Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку(КМСБО). Цю незалежну організацію було засновано у 1973 році на підставі угоди, укладеної фаховими організаціями бухгалтерів Австралії, Великобританії, Ірландії, Канади, Німеччини, Мексики, СІЛА, Франції та Японії [ 21 ].

КМСБО має за мету досягнення єдності у принципах бухгалтерського обліку, що їх використовують підприємства та інші організації для укладання фінансової звітності у різних країнах світу.

1.4. Шляхи забезпечення інформаційної безпеки в бухгалтерському обліку

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху.

Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв’язку. У зв’язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників комерційної таємниці. Зрозуміло, що комп’ютерні технології – не єдина загроза комерційній таємниці. За підрахунками американських фахівців, втрата 20% інформації, що становить комерційну таємницю, веде до розорення фірми (організації) протягом місяця в 60 випадках із 100 [ 22 ].

Проблема захисту комерційної таємниці має багато аспектів, серед яких найважливішими є визначення правового положення комерційної таємниці як соціального ресурсу, юридичне закріплення права на комерційну таємницю та створення правових гарантій реалізації цього права, регулювання відносин, які виникають в сфері обігу комерційної таємниці.

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до законодавства. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

  1.  установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
  2.  інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
  3.  дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
  4.  відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
  5.  документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
  6.  інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
  7.  документи про платоспроможність;
  8.  відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
  9.  відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню

Підприємства, установи та організації зобов’язані подавати перелічені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Отже, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці повинні мати такі ознаки:

  1.  не містити державної таємниці;
  2.  не наносити шкоди інтересам суспільства;
  3.  відноситись до виробничої діяльності підприємства;
  4.  мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі;
  5.  мати обмеження в доступі тощо.

З цього переліку не потрібно робити висновок про те, що до комерційної таємниці варто відносити значну кількість відомостей. Надмірне «утаємничування» може викликати втрату клієнтів, а отже прибутку, оскільки умови ринку потребують постійних клієнтів, широкої інформації про діяльність фірми (організації).

Закон України «Про інформацію» визначає, що громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією, в тому числі комерційного характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Разом з тим, впроваджуючи систему захисту комерційної таємниці, її власник повинен враховувати економічну доцільність такої системи. Тут важливими стають два моменти:

  1.  витрати на забезпечення економічної безпеки повинні бути, як правило, меншими в порівнянні з можливими збитками;
  2.  заходи безпеки мають сприяти підвищенню економічної ефективності підприємництва.

Основними документами для ведення комерційної діяльності підприємством є Статут підприємства та Установчий договір, зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Документами, які регламентують взаємовідносини усередині підприємства є Колективний договір, Правила внутрішнього трудового розпорядку та Перелік відомостей, які містять комерційну таємницю підприємства.

Умовно виділяють два види охорони інформації, що використовуються в підприємницькій діяльності, тобто два види інформаційної безпеки: пасивну й активну.

Пасивна охорона характеризується тим, що власник інформації надає їй режим відкритості, доступності для всіх зацікавлених осіб, але ці особи не можуть використовувати її в комерційних цілях. Саме власникові належить виключне право дозволяти кому-небудь використовувати цю інформацію. Таку охорону інформації встановлюють патентне та авторське право. Захист інтересів власника інформації у випадку її несанкціонованого використання реалізується в судовому порядку на підставі законодавства України.

Прикладів інформаційних об’єктів, на які їхні власники поширюють пасивну охорону, досить багато: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, фірмові найменування, музичні, драматичні, аудіовізуальні, літературні, письмові здобутки різного характеру, комп’ютерні програми, лекції тощо.

Активна охорона інформації, що більше підходить для охорони комерційної таємниці від несанкціонованого власником використання, пов’язана з тим, що власник встановлює певний режим доступу, наприклад, обмежує доступ до інформації вузьким колом фахівців з числа персоналу, організує режимні зони на підприємстві, використовує носії інформації, що роблять неможливим несанкціоноване копіювання тощо.

Прикладом інформації, що може підпадати під активну охорону, та становити комерційну таємницю можуть служити відомості типу «ноу-хау», тобто відомості технічного характеру – режими, методики, технологічні карти тощо, результати різних досліджень, методи управління, а також інформаційні об’єкти, що мають настільки значну комерційну цінність, що власник – з міркувань доцільності або безпеки – надає цій інформації режим обмеження доступу.

Необхідно зважати на досить невеликий досвід України щодо захисту комерційної таємниці. В умовах планової соціалістичної економіки СРСР для комерційної таємниці – атрибута ринкових відносин – не існувало ані економічної, ані юридичної основи. Комерційна таємниця в колишньому СРСР замінювалась системою відомчої секретності. Тому важливим є вивчення досвіду компаній провідних країн світу, адаптація іноземного законодавства, що стосується захисту комерційної таємниці до українських реалій.

1.5. Господарська діяльність ПрАТ «Агропостач» та його центри відповідальності, як об’єкта обліку, аналізу та аудиту

Товариство засновано в 1996 роцi, вiдповiдно до рiшення Регiонального вiддiлення ФДМ України в Житомирськiй обл. шляхом перетворення державного пiдприємства по матерiально-технiчному забезпеченню сiльськогосподарського виробництва «Агропостач». Протягом звiтного перiоду злиття , подiлу, приєднання, перетворення не було. Згiдно рiшення загальних зборiв акцiонерiв 15 квiтня 2011 року, в зв'язку з необхiднiстю приведення дiяльностi Товариства у вiдповiднiсть до норм Закону України «Про акцiонернi товариства», було визначено тип товариства як приватне. Вiдповiдно змінено назву вiдкритого акцiанерного товариства «Агропостач» на приватне акціонерне товариство «Агропостач».

Товариство розташовано за адресою: 10001, м. Житомир, Ватутiна 91/1. Керiвництво здiйснює голова правління, пiдпорядкованi склад №1, склад №2, вiддiл бухгалтерського облiку, фiнансiв та планування, виробничо-адмiнiстративний вiддiл, вiддiл маркетингу. Дочiрнi пiдприємства та фiлiї представництва та iншi вiдокремленi структурнi пiдроздiли вiдсутнi.

У своїй  діяльності товариство керується законами України та Статутом товариства.

Основнi види дiяльностi:

-  органiзацiя матерiально-технiчного i сервiсного забезпечення;

- торгiвельна i торгiвельно-посередницька дiяльнiсть в оптовiй i роздрiбнiй торгiвельнiй мережi;

- виробнича дiяльнiсть;

- оптова та роздрiбна торгiвля автомобiлями, сiльськогосподарською технiкою, паливно-мастильними матерiалами;

- автомобiльнi перевезення в мiжмiських та мiжнародних сполученнях, надання iнших транспортних послуг;

- виконання будiвельно-монтажних робiт, капiтальний ремонт примiщень та робiт по газифiкацiй.

Це забезпечення сiльськогосподарських товаровиробникiв автотракторними запасними частинами, агрегатами до сiльськогосподарської технiки, ремонтними матерiалами. Послуги, якi надає товариство є перспективними. Товариство залежне вiд сезонних змiн, в зимовий перiод обсяги послуг товариства зменшуються. Основним ризиком в дiяльностi пiдприємства є ризик не отримання коштiв за наданi послуги, змiна цiн на топливо. Основним заходом товариства, щодо зменшення не отримання коштiв за наданi послуги є - робота товариства з платоспроможнiми клiєнтами та отримання предоплати за послуги. Основними заходом по захисту своєї дiяльностi є - своєчасне надання якiсних послуг клiєнтам, розширенню ринкiв збуту-рекламування та презентацiя послуг, якi надає товариство. Так як товариство не займається виробництвом , то ї джерела сировини вiдсутнi. Методами продажу товариства є укладання договорiв на надання послуг. Товариство з підприємствами працює на основі безготівкових розрахунків, з населенням за готівку. Каналами збуту є пiдприємства та населення України. Товарисво здiйснює дiяльнiсть галузi постачання в умовах безконтрольностi, неузгодженостi, стихiйностi, неплатоспроможностi.

Основними конкурентами Товариства є:

1. ПМТЗ «Агродеталь».

2. ПМТЗ «Агрокомплект».

3. ЖФ корпорацiї «Автосервiс-Україна».

4. Фiлiя «Укравтотехресурси».

5.Багато iнших фiрм та магазинiв, якi торгують запасними частинами однакової номенклатури.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і надає її Засновнику або уповноваженого ним органу та відповідним органам державного управління. Порядок ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності визначається відповідним законодавством України.

Фінансово-господарська діяльність підприємства здійснюється згідно Статуту (Додаток  А ).

Організаційна структура товариства представлена на рис. 1.2.

Голова правління

Заступник голови правління

Головний бухгалтер

Відділ маркетингу

Магазин

Склад №1

Склад №2

Заступник директора з ОП

Рис. 1.2 Організаційна структура ПрАТ «Агропостач»

Підвищення ефективності діяльності, досягнення найбільших результатів при найменших витратах – першочергове завдання кожного товариства. Для успішного вирішення цього завдання велике значення має добре поставлена робота по економічному аналізу діяльності товариства.

Економічна служба товариства разом з іншими підрозділами організовує і проводить комплексний економічний аналіз діяльності товариства по реалізації продукції, по використанню основних фондів, продуктивності праці і заробітної плати, рентабельності.

Одним з важливих підрозділів товариства є бухгалтерська служба, яку очолює головний бухгалтер.

Функціональними зобов’язаннями головного бухгалтера є:

- планування та координація організації бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності товариства, здійснення контролю за ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

- забезпечення раціональної організації обліку і звітності на підприємстві і в його підрозділах на основі централізації та автоматизації обліково-обчислювальних робіт, прогресивних форм і методів бухгалтерського обліку і контролю;

- складання балансу товариства;

- організація та контроль складання розрахунків щодо використання прибутків, платежів до бюджету, своєчасність і правильність складання звітності;

- контроль за додержанням порядку оформлення первинних та бухгалтерських документів, розрахунків і платіжних зобов’язань, витрачання фонду оплати праці, за проведення інвентаризацій основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів, розрахунків, перевірок організації бухгалтерського обліку і звітності, документальних ревізій у підрозділах підприємства;

- організація складання щомісячного бухгалтерського обліку;

- вживання заходів щодо запобігання нестач, незаконного використання коштів і товарно-матеріальних цінностей, порушень фінансового та господарського законодавства;

- ведення роботи по забезпеченню сурового додержання штатної, фінансової і касової дисципліни, кошторисів адміністративно-господарських та інших витрат;

- забезпечення своєчасного складання бухгалтерської та податкової звітності подання її за встановленим порядком відповідним органам.

Згiдно Закону України «Про бухгалтерський облiк i фiнансову звiтнiсть в Україні», положеннями (стандартами) бухгалтерського облiку, iнструкцiями та iншими нормативними актами, якi регулюють порядок ведення бухгалтерського облiку, складання та подання фiнансової звiтностi, виконуючи вимоги, передбаченi Статутом товариства, на підприємстві було прийнято наказ про облікову політику (Додаток  Б ).

Основне призначення облікової політики полягає в:

-  упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;

- забезпеченні методологічного і методичного відображення майна     товариства, господарських процесів та результатів його діяльності;

-  наданні бухгалтерському обліку планомірності та цілеспрямованості;

- забезпеченості ефективності обліку.

Бухгалтерський облiк на пiдприємствi ведеться за журнальною формою облiку з частковим застосуванням ПЕОМ. Ведення облiку здiйснюється вiдповiдно до Закону України «Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi». При веденнi облiку застосовується План рахунків. Вимоги П(С)БО до ведення бухгалтерського облiку застосовувались не в повнiй мiрi.

ПрАТ «Агропостач» веде бухгалтерський облiк господарських операцiй щодо майна i результатiв своєї дiяльностi в натуральних одиницях, в узагальненому грошовому виразi шляхом безперервного документального i взаємопов’язаного їх вiдображення.

На ПрАТ «Агропостач» використовується централізована система збору та обробки інформації, коли вся облікова робота зосереджена у центральній бухгалтерії. Облiк в апаратi ПрАТ ведеться у програмi 1С.

Статистична, фiнансова та податкова звiтнiсть складається та подається до вiдповiдних органiв у повному обсязi.

Аналіз фінансового стану необхідний для поліпшення організації фінансів та підвищення ефективності їх використання в процесі господарської діяльності підприємства.

Зміст аналізу полягає у вивченні розміщення і використання засобів виробництва, платоспроможності, ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності підприємства тощо.

Основними джерелами проведення аналізу є форми фінансової звітності, зокрема, «Баланс» та «Звіт про фінансові результати» (Додатки ).

Баланс підприємства відображає в грошовій формі майно підприємства за складом та джерелами фінансування на певну дату, він складається з активу та пасиву.

Активи дають певне уявлення про ресурси або потенціал, яким володіє підприємство. Вони розміщуються в міру зростання ліквідності ресурсів.

У пасиві балансу відображаються власні джерела фінансування активів, а також зобовязання підприємства за кредитами, позиками, кредиторською заборгованістю. Таким чином, пасив містить інформацію про обсяг коштів, залучених підприємством в обіг з різних джерел. Пасиви розміщуються в міру зростання терміновості виконання зобовязань. 

Зобовязання — це поточна заборгованість підприємства іншим юридичним та фізичним особам, що виникла внаслідок здійснення в минулому господарських операцій і погашення якої в майбутньому призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди.

Зобовязання перед власниками становлять постійну частину пасиву балансу, яка не підлягає погашенню, доки підприємство функціонує.

Залежно від термінів погашення, зобовязання перед третіми особами бувають довгостроковими та короткостроковими.

Аналізуючи баланс, необхідно враховувати такі обставини:

- інформація в балансі відображається на початок і кінець звітного періоду, тому неможливо оцінити зміни, які відбуваються за цей період;

- статті активу й пасиву постійно змінюються під впливом господарських операцій. Кожна група пасивів функціонально пов'язана з відповідною частиною активів балансу.

Склад і структура засобів (активів) ПрАТ «Агропостач» за 2012 р. представлено в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Склад і структура засобів (активів) ПрАТ «Агропостач» за 2012 р.,

тис. грн.

Види активів

На початок року

На кінець року

Темпи зростання, %

тис. грн

%

тис. грн

%

1

2

3

4

5

6

1.Необоротні активи

1337

42,9

1158

41,7

86,6

1.1.Нематеріальні активи

4

0,1

2

0,1

50

1.2.Основні засоби

1239

39,8

1093

39,3

88,2

1.3.Довгострокові фінансові інвестиції

10

0,3

10

0,3

100

1.4.Довгострокова дебіторська заборгованість

79

2,5

53

2

67,1

1.5.Відстрочені податкові активи

5

0,2

-

-

-

2.Оборотні активи

1771

56,9

1611

58,1

91

2.1.Запаси

10

0,3

14

0,5

140

2.2.Товари

1539

49,4

1488

53,6

96,7

2.3.Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

119

3,8

57

2,1

47,9

2.4.Дебіторська заборгованість з бюджетом

-

-

2

0,1

-

2.5.Інша поточна дебіторська заборгованість

73

2,4

41

1,4

56,2

2.6.Грошові кошти

24

0,8

12

0,4

50

2.7. Інші оборотні активи

6

0,2

-3

-

-

3.Витрати майбутніх періодів

6

0,2

6

0,2

100

ВСЬОГО МАЙНА

3114

-

2775

-

89,1

Показники структурної динаміки відображають частку кожного виду майна в загальній зміні сукупних активів. Це дає змогу зробити висновки про те, в які активи вкладені довгостроково залучені фінансові ресурси, а які активи, навпаки, зменшились у результаті відтоку фінансових ресурсів.

Загальна вартість активів підприємства зменшилася на 10,9 %. Водночас змінилася структура майна. Частка необоротних активів зменшилась з 42,9 до 41,7 %. Збільшилась частка оборотного капіталу з 56,9 до 58,1 %.

Зростання оборотного капіталу повинно відбуватись на фоні зростання вартості основних засобів. Якщо умова порушується тривалий час, підривається виробнича база для нарощування обсягів продукції в майбутньому.

Склад і структура джерел формування засобів ПрАТ «Агропостач» за 2012 р. представлено в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Склад і структура джерел формування засобів ПрАТ «Агропостач»

за 2012 р.,тис. грн.

Види пасивів

На початок року

На кінець року

Темпи зростання, %

тис. грн

%

тис. грн

%

1

2

3

4

5

6

1.Власний капітал

2678

86

2537

91,4

94,7

1.1.Статутний капітал

514

16,5

514

18,5

100

1.2.Інший додатковий капітал

1944

62,4

1944

70

100

1.3.Резервний капітал

220

7,1

79

2,8

36

2.Забезпечення майбутніх витрат і платежів

31

1

-

-

-

2.1.Забезпечення виплат персоналу

31

1

-

-

-

3.Поточні зобов’язання

405

13

238

8,6

58,8

3.1.Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

158

5,1

152

5,5

96,2

3.2.Поточні зобов’язання за розрахунками:

  1.  з одержаних авансів

35

1,1

-

-

-

  1.  бюджетом

99

3,2

57

2,1

57,6

  1.  зі страхування

34

1,1

9

0,3

26,5

  1.  з оплати праці

72

2,3

19

0,7

26,4

3.3.Інші поточні зобов’язання

7

0,2

1

0,1

14,3

ВСЬОГО МАЙНА

3114

-

2775

-

89,1

За звітний період структура джерел фінансування підприємства змінилась в сторону підвищення частки власного капіталу з 86,0 до 91,4 % , зменшилися абсолютні обсяги власного капіталу з 2678 тис. грн до 2537 тис. грн, або на 5,3 %. Частка і абсолютні обсяги всіх інших джерел фінансування підприємства зменшились. Така тенденція в структурі джерел фінансування свідчить про зростання фінансової незалежності (автономії) підприємства.

Можна зробити висновок про те, що увесь приріст активів підприємства було досягнуто за рахунок власного капіталу. Зростання власного капіталу відбулося за рахунок перш за все іншого додаткового капіталу. Підприємство зменшило свій резервний фонд.

Умовою й гарантією виживання й розвитку будь-якого підприємства, як бізнес-процесу, є його фінансова стабільність. Якщо підприємство фінансово стійке, то воно в стані «витримати» несподівані зміни ринкової кон’юктури, і не опинитися на краю банкрутства. Більш того, чим вище його стабільність, тим більше переваг перед іншими підприємствами того ж сектора економіки в одержані кредитів і залученні інвестицій. Фінансово стійке підприємство вчасно розраховується за своїми обов’язками з державою, позабюджетними фондами, персоналом, контрагентами.

Фінансова стабільність підприємства - це його надійно-гарантована платоспроможність у звичайних умовах господарювання й випадкових змін на ринку.

До основних факторів, що визначають фінансову стійкість підприємства, належить фінансова структура капіталу (співвідношення позикових і власних коштів, а також довгострокових і короткострокових джерел коштів) і політика фінансування окремих складових активів (насамперед необоротних активів і запасів). Тому з метою оцінки фінансової стійкості необхідно проаналізувати не тільки структуру фінансових ресурсів, але й напрямки їхнього вкладення.

Для оцінки рівня фінансової стійкості використовують наступні показники (табл. 1.4):

- Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;

- Коефіцієнт автономії(платоспроможності);

- Коефіцієнт маневреності власних коштів;

- Коефіцієнт ефективності використання власних коштів;

- Коефіцієнт використання фінансових ресурсів усього майна;

Таблиця 1.4

Показники фінансової стійкості ПрАТ «Агропостач»

Показники

2011

2012

2013

Абсолютне

відхилення

2013 р. від:

Темпи зростання

2013 р. у % до:

2011 р.

2012 р.

2011 р.

2012 р.

1

2

3

4

5

6

7

8

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів

0,16

0,09

0,12

-0,04

0,03

75

133,3

Коефіцієнт автономії

0,86

0,91

0,9

0,04

-0,01

105

99

Коефіцієнт маневреності власних коштів

0,5

0,54

0,57

0,07

0,03

114

105,5

Коефіцієнт ефективності використання власних коштів

0,02

0,04

0,02

0

-0,02

100

50

Коефіцієнт використання фінансових ресурсів

0,02

0,04

0,02

0

-0,02

100

50

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів характеризує структуру фінансових ресурсів підприємства. Розраховується як частка від розподілу суми позикових коштів на суму власного капіталу.

Важливою аналітичною характеристикою підприємства є його фінансова незалежність (автономія) від зовнішніх позичкових джерел. Цей показник характеризує частку коштів, вкладених власниками підприємства в загальну вартість майна. Порівняно з 2012 і 2011 роками то в 2012 році коефіцієнт збільшився на 5%, а в 2013 зменшився на 1%.

Коефіцієнт маневреності показує частку власних коштів, вкладених в оборотні активи. Значення цього коефіцієнта становить від 0,5 до 0,57 за три роки, це дозволить забезпечити достатню гнучкість у використанні власного капіталу .

Коефіцієнт ефективності використання власних коштів показує скільки прибутку дає 1 грн. власних коштів. Найвищий показник цього коефіцієнта ставиться порівняно з 2011 і 2013роках у 2012 році, він становить 0,4.

Коефіцієнт використання фінансових ресурсів дає змогу визначити, за який період одержаний прибуток може компенсувати вартість майна. Нормативного числового значення для цього коефіцієнта немає, позитивним вважається збільшення цього коефіцієнта по відношенню до попереднього періоду.

Важливими показниками при аналізі фінансового стану є система показників ліквідності підприємства (табл. 1.5), які визначаються на основі розрахунків відповідних коефіцієнтів ліквідності. Ліквідність характеризує здатність підприємства мобілізувати активи для погашення своїх поточних зобов’язань.

Таблиця 1.5

Показники ліквідності підприємства ПрАТ «Агропостач»

Показники

2011

2012

2013

Абсолютне

відхилення

2013 р. від:

Темпи зростання

2013 р. у % до:

2011 р.

2012 р.

2011 р.

2012 р.

1

2

3

4

5

6

7

8

Коефіцієнт загальної ліквідності

4,4

6,8

6,3

1,9

-0,05

143

93

Коефіцієнт швидкої ліквідності (поточної)

0,55

0,46

0,81

0,26

0,35

147,3

176

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,07

0,05

0,04

-0,03

-0,01

57

80

Чистий оборотний капітал

1366

1373

1447

81

74

106

105,4

Коефіцієнт загальної ліквідності підприємства забезпечує свої короткострокові зобов’язання з найбільше легко реалізованої частини активів – оборотних коштів. Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку ліквідності активів. Оскільки поточні зобов’язання підприємства погашаються в основному за рахунок поточних активів, для забезпечення нормального рівня ліквідності необхідно, щоб вартість поточних активів перевищувала суму поточних зобов’язань.

Коефіцієнт поточної ліквідності - показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. У 2011 та 2012 році цей показник рахується недостатнім (так як нормальне значення показника повинно перевищувати 0,6), а у 2013 році порівняно з 2011р. – збільшився на 47,3%, а 2012 р. – на 76 %.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності дозволяє визначити частку короткострокових зобов’язань, що підприємство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів.

Чистий оборотний капітал необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобовязаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобовязання, але і має резерви для розширення діяльності.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Процес постачання є невід’ємною ланкою кругообігу засобів. Покупець купує у продавця (постачальника) сировину і матеріали, пальне і мастильні матеріали, мінеральні добрива, запасні частини та інші матеріальні цінності, необхідні для здійснення господарської діяльності.

Для вирішення проблеми своєчасності постачання, його повноти та належної якості, підприємство найчастіше йде шляхом співпраці із перевіреними часом і досвідом діловими партнерами.

Ведення бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками з метою управління підприємством дасть змогу не лише мінімізувати непродуктивні витрати підприємства у вигляді сплачених пені, штрафів, неустойок, а й забезпечити безперебійний виробничий процес та зберегти ділову репутацію підприємства як надійного та пунктуального партнера.

Основою нормативно-правової бази, яка регламентує порядок організації обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Товариство ПрАТ «Агропостач» здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і надає її Засновнику або уповноваженого ним органу та відповідним органам державного управління.


Розділ 2. Облік РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ТА ПІДРЯДНИКАМИ

2.1 Характеристика та класифікація розрахунків з постачальниками та підрядниками на ПрАТ «Агропостач»

Для нормальної діяльності ПрАТ «Агропостач» потрібні кошти для розрахунків з постачальниками, працівниками, бюджетом. Їх вони отримують переважно від реалізації продукції, виконаних робіт, наданих послуг, і зберігають у банках на поточному та касі підприємства.

Важливим видом поповнення обігових засобів підприємства є кредиторська заборгованість. Як правило, терміни надходження матеріалів від постачальників випереджають їх оплату. На певний період виникає заборгованість постачальнику. Подібного роду заборгованість виникає перед працівниками, які затрачають працю щоденно, а оплату за неї отримують один-два рази в місяць. Тут наявна кредиторська заборгованість підприємства працівникам.

Кредиторська заборгованість виникає також при розрахунках підприємства з фінансовими органами, пенсійним фондом і органами соціального страхування в період між нарахуванням і перерахуванням коштів цим органам.

Основними стадіями кругообороту засобів є такі процеси: постачання (підготовка), виробництво і збут.

Процес постачання – перша стадія кругообороту господарських засобів, де гроші матеріалізуються в предмети праці, які утворюють виробничі запаси. Придбані підприємством предмети праці на цій стадії вже надійшли у сферу виробництва, але поки що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі. Зі сфери обігу засоби переходять у сферу виробництва.

У процесі постачання об’єктами обліку є затрати на придбання засобів, обсяг їх заготовлення, розрахунки з постачальниками.

Взаємовідносини між підприємствами, організаціями і установами, а також між ними і населенням, що зумовлені дією Закону вартості, носять характер грошових розрахунків.

Таблиця 2.1

Схема кругообігу засобів на підприємстві

Процес постачання

Процес виробництва

Процес відвантаження і реалізації продукції

1.Заготівля і придбання матеріальних цінностей

2.Транспортно-заготівельні витрати

3.Матеріали

4.Розрахунки з постачальниками

1.Основне виробництво

2.Допоміжні виробництва

3.Витрати на експлуатацію машин та обладнання

4.Загальновиробничі витрати

5.Готова продукція

1.Відвантаження продукції та її реалізація

2.Витрати на збут

3.Розрахунки з покупцями

4.Прибутки та збитки

Грошові розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків - готівковий і безготівковий. Всі безготівкові розрахунки здійснюються через банк, а готівкові через касу. За економічним змістом розрахунки розподіляються на дві основні групи:

- за товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності;

- за нетоварними операціями, до яких відносяться: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, недостачами і крадіжками та інші розрахунки.

Організація безготівкових розрахунків базується на таких принципах:

- платежі здійснюються після відвантаження продукції, виконання робіт, послуг або одночасно з ними;

- платежі здійснюються за згодою платника;

- покупець може відмовитись від оплати розрахункових документів;

- платежі здійснюються за рахунок коштів платника або в установленому порядку за рахунок кредиту банку;

- зарахування коштів на рахунок одержувача повинно виконуватися лише після списання цих сум з рахунку платника.

Під формою розрахунків треба розуміти зумовлені характером економічних зв’язків, способи здійснення платежів, порядок документообороту і обігу коштів, як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком.

Безготівкові розрахунки здійснюються з використанням установлених форм розрахункових документів:

- платіжних доручень;

- платіжних вимог-доручень;

- чеків;

- акредитивів;

- векселів;

- платіжних вимог;

- інкасових доручень (розпоряджень).

Розрахунки платіжними дорученнями є однією з найпоширеніших форм розрахунків. Платіжне доручення - це письмове розпорядження власника рахунку (платника) обслуговуючому банку про перерахування визначеної суми грошей з його рахунку на рахунок отримувача коштів в тій же або іншій установі банку. Платіжне доручення приймається банком до виконання на протязі 10 календарних днів з дня його виписки.

В окремих випадках можуть використовуватися інкасові платіжні доручення на безспірне списання коштів з поточного рахунку підприємства без його згоди (стягнення недоплат в бюджет) [ 31 ].

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін: відносно простий, зручний і швидкий документооборот; прискорення руху коштів; можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріалі цінності, виконані роботи, надані послуги.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями мають такі позитивні якості: вона більш відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює договірні відносини в господарстві; прискорює оформлення розрахункових документів; платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових товарно-транспортних документів постачальника.

При акредитивній формі розрахунків підприємство-покупець перераховує частину коштів в установу банку по місцю знаходження постачальника для подальшої оплати відвантажених на адресу покупця товарів на умовах, передбачених в акредитивній заяві. Вказані кошти зберігаються на акредитиві до виконання постачальником своїх зобовязань перед покупцем.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків в безготівковій формі між юридичними особами, а також юридичними і фізичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи і надані послуги. Розрахунковий чек це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банка-емітента), який веде його рахунок, оплатити чекодержателю вказану у чеку суму грошових коштів. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції   [ 32 ].

Облік розрахунків за допомогою векселів регламентується Постановою Верховної Ради України.  Вексель є не тільки зручною формою розрахунків, але і видом комерційного кредиту, бо оплата по векселю проходить не зразу, а через визначений час, на протязі якого сума по векселю знаходиться в розпорядженні векселедавця. Вексель може бути переданий першим векселедавцем іншій особі, боржником якого він є.

Готівкові розрахунки – це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію і за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна.

Готівкова форма розрахунків застосовується в процесі обслуговування населення – виплати заробітної плати, матеріальні заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Між готівковими та безготівковими розрахунками існує тісний зв’язок.

Згiдно Закону України «Про бухгалтерський облiк i фiнансову звiтнiсть в Україні», положеннями (стандартами) бухгалтерського облiку, iнструкцiями та iншими нормативними актами, якi регулюють порядок ведення бухгалтерського облiку, складання та подання фiнансової звiтностi, виконуючи вимоги, передбаченi Статутом товариства, на підприємстві було прийнято наказ про облікову політику (Додаток  Б ).

Основне призначення облікової політики полягає в:

-  упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;

- забезпеченні методологічного і методичного відображення майна     товариства, господарських процесів та результатів його діяльності;

-  наданні бухгалтерському обліку планомірності та цілеспрямованості;

- забезпеченості ефективності обліку.

2.2. Оформлення господарських операцій первинними документами для забезпечення облікового процесу на підприємстві

Документальне оформлення надходження матеріальних, сировинних і паливних ресурсів, їх наявності та витрачання є досить складним процесом, адже структура документообігу повинна бути такою, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації як для обліку, так і для контролю та оперативного управління рухом виробничих запасів.

Інформація, яка знаходиться в прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку методом подвійного запису.

Від правильності документального оформлення операцій з надходження виробничих запасів залежить правильне віднесення їх вартості на витрати виробництва, а також реальність оцінки незавершеного виробництва та його відображення у звітності [ 64 ].

У відповідності до виробничої програми і норм витрат підприємства визначають потребу у виробничих запасах. Вони можуть бути придбані, виготовлені власними силами, внесені до статутного капіталу, одержані безоплатно, придбані в результаті обміну тощо.

Надходження виробничих запасів оформлюється й іншими документами. Наприклад, супровідні документи постачальників (рахунок-фактура (ф. № 63), платіжна вимога-доручення (ф. № 0401040)) є підставою для кількісного та якісного приймання партії запасів, що надійшли, використовуються для розрахунків між постачальниками та покупцями за відвантажені (відпущені) запаси.

В умовах механізації обліку перевірені документи з надходження і витрачання виробничих запасів бухгалтер групує за видами і за допомогою супровідного ярлика передає на обчислювальну установку (ОУ) згідно із складеним графіком документообігу. Після обробки первинної інформації про надходження і витрачання виробничих запасів ОУ видають машинограми узагальнених даних по заготівлі запасів підприємством, по цінностях, які знаходяться в дорозі, по невідфактурованих поставках, з оплати платіжних вимог постачальників тощо. Машинограми використовуються для відповідних бухгалтерських записів по заготівлі та придбанню матеріалів і, крім того, відділом матеріально-технічного постачання і фінансовим відділом – для оперативного управління і контролю за надходженням цінностей і розрахунками з постачальниками. Основними джерелами даних для контролю розрахункових відносин за товарними операціями є первинні документи з обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками. При купівлі товарів укладається договір поставки [ 23, c. 455 ].

Договір поставки - це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів (Додаток ). За договором поставки постачальник, що є підприємцем, зобов’язується передати в обумовлені строки, товари у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено договором або не випливає з характеру відносин сторін. Іншими словами поставка — це комерційна купівля-продаж або купівля-продаж у господарському обігу [ 61 ]. 

Особливості договору поставки такі: 

• постачальником за договором поставки є тільки підприємець; 

• предметом договору поставки може бути лише майно (товар), що використовується у підприємницькій діяльності (промислової переробки чи комерційного перепродажу); 

• строки укладення договору і його виконання, як правило не збігаються. Укладення договору з одночасним чи одномоментним виконанням тягне визнання його договором купівлі-продажу; 

• постачальник зобов’язаний передавати товар неодноразово, тобто більше ніж один раз. 

Договір поставки, як і договір купівлі-продажу, є кок-сенсуальним, двостороннім і оплатним. 

Відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов’язково обумовлюються кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити [ 9 ].

Кількість належних до поставки товарів визначається у договорі на основі замовлення покупця. З визначення кількості належної до поставки продукції тісно пов’язане поняття асортименту. Розподіл товарів за окремими групами та співвідношення їх і становлять асортимент. Він обумовлюється або в самому договорі, або в специфікації, яка додається до договору і є його невід’ємною частиною.

Якщо йдеться про поставку продукції, замість терміна «асортимент» іноді вживають рівнозначний термін «номенклатура». Розрізняють асортимент груповий і розгорнутий. Груповий асортимент - це співвідношення більш-менш значних груп певної продукції, обумовленої в договорі. Розгорнутий (або внутрішньо груповий) асортимент - це характеристика в договорі окремих груп належної до поставки продукції більш детальними показниками (за артикулами, фасонами, моделями, розмірами тощо) [ 24 ]. 

Однією з істотних умов договору, яка характеризує предмет поставки з погляду придатності до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції. 

Якість продукції — це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійності, довговічність, економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів. У договорі на поставку продукції потрібно зазначити посилання на нормативні документи, що пройшли державну реєстрацію за якістю, за якими буде поставлятися продукція. 

Договір може передбачати більш високі вимоги щодо якості продукції порівняно з нормативними документами. Постачальник засвідчує якість продукції відповідним документом, який надсилається покупцеві разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами чи договором [ 60, c. 128 ].

Продукція, що імпортується та підлягає обов’язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує відповідність її обов’язковим вимогам нормативних документів.
У справі забезпечення якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого користування чи зберігання, важливе місце відводиться гарантійним строкам. На вимогу покупця постачальник повинен виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання її. Сторони можуть визначити гарантійні строки в договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і навіть продовжувати вже встановлені гарантійні строки. Виготовлювач гарантує якість продукції в цілому, включаючи складові та комплектуючі вироби.

Надзвичайно важливе значення у договорі поставки має комплектність продукції. Продукція повинна поставлятися комплектне, відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визначена цими документами, вона в необхідних випадках обумовлюється договором.

Також до найважливіших умов договору поставки цивільне законодавство відносить строки поставки. Прийнято поділяти ці строки на загальні та окремі (часткові). 

Загальний строк поставки збігається по суті й зі строком дії договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого постачальник повинен здійснити поставку всієї передбаченої договором кількості продукції, то окремі (часткові) строки визначають поставки продукції частинами, окремими партіями у межах строку дії договору. Ці строки сторони визначають самі, з урахуванням необхідності безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності поставки та особливостей виробництва. Вони можуть бути квартальними, місячними, декадними тощо. 

Істотною умовою договору поставки є ціна. Від ціни та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Ціни на продукцію, а також на тару й упаковку встановлюються в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору постачальник повинен маркувати продукцію, яку виготовляє. Крім того, на упаковці або безпосередньо на самій продукції слід проставляти товарні знаки, зареєстровані в установленому порядку.
 

Для забезпечення схоронності продукції при перевезенні або зберіганні її потрібно поставляти у належній тарі чи упаковці. Вимоги щодо якості тари й упаковки визначаються стандартами, технічними умовами або договором. Тара, пакувальні та в'язальні матеріали багаторазового використання, спеціальні контейнери, засоби пакетування підлягають поверненню постачальникові або здачі таро збиральним організаціям [ 59 ].

Крім визначених умов, у договорі поставки можуть обумовлюватись порядок відвантаження, доставки і здачі продукції покупцеві, порядок розрахунків та інші умови поставки .

Рахунок-фактура поєднує в собі 2 частини: рахунок, який є вимогою оплатити товар, і накладну, що підтверджує поставку товару. Він може бути виписаний лише за умови наступної оплати. В інших випадках рахунок накладна виписуються окремо та можуть надходити від постачальника в різні терміни.

Рахунок і рахунок-фактура є розрахунковими документами, які повинні бути акцептовані.

Акцепт розрахункових документів - це надпис уповноваженої особи (акцептанта) на рахунку, який засвідчує згоду оплатити рахунок. Після цього покупець надає своєму банку платіжне доручення (Додаток ) на оплату придбаного товару та отримує виписку уповноваженого банку про списання грошових коштів з поточного рахунку. Для перевірки переказу коштів постачальникам по платіжному дорученню підприємству надходить банківська виписка (Додаток ). Якщо оплата товару проводиться готівкою через підзвітну особу, то заповнюється видатковий касовий ордер  на видачу готівки під звіт та звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт (з квитанцією до прибуткового ордеру, чеком реєстратора розрахункових операцій, копією розрахункової квитанції з відміткою «сплачено»). Коли оплата здійснилась виписується видаткова накладна (Додаток  ), і в кінці платники ПДВ надсилають податкову накладну (Додаток ).

Оприбуткування товару від постачальника залежить від наявності розбіжностей між фактичними даними, та даними, зазначеними в документах постачальника, і оформлюється: прибутковою накладною чи проставлянням штампу «оприбутковано» на документі постачальника (якщо розбіжності відсутні), або актом приймання (якщо є розбіжності) [ 58 ].

Акт приймання також оформлюється у випадку одержання невідфактурованої поставки.

Крім того, підставою для оприбуткування та оплати придбаного товару є документ, що підтверджує його якість (сертифікат якості).

При виявленні недостачі або дефекту товарів приймання не припиняється, а складається рекламаційний акт, в якому зазначаються наступні реквізити: особи, які беруть участь в прийманні; дата, час початку та закінчення приймання, місце складання акту; номер контракту, місця партії; найменування, адреса, країна постачальника; найменування товару, номер коносамента, номер накладної та інших документів; найменування покупця; кількість товару з кожної позиції асортименту; невідповідність якості, комплектності та іншим даним супровідних документів; стан тари, упаковки та маркування тари.

Документи, які оформлюються при перерахуванні коштів, залежать від форми розрахунків: платіжне доручення, акредитив, інкасо. ВКО та інші платіжні документи [ 25, c.289 ].

2.3 Узагальнення інформації про розрахунки з постачальниками та підрядниками на рахунках бухгалтерського обліку

Синтетичний облік розрахунків з постачальниками та підрядниками ведеться на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»,цей рахунок є пасивний.

Це основний рахунок, що відображає взаємини підприємства зі сторонніми підприємствами, організаціями й установами по операціях, пов’язаних із придбанням (одержанням) товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг. Такі сторонні підприємства, організації й установи іменуються постачальниками (поставляють ТМЦ, виконують роботи чи надають послуги) чи підрядчиками (виконують роботи, як правило будівельні, на правах підрядчика). Розрахунки з вітчизняними й іноземними постачальниками і підрядчиками, а так само з постачальниками і підрядчиками, що входять разом з підприємством в одну промислово-фінансову групу здійснюються окремо на відповідних субрахунках 63 рахунка:

631 – «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»  

632 – «Розрахунки з іноземними постачальниками»

633 – «Розрахунки з учасниками ПФГ»

На субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» ведеться облік розрахунків за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками.

На субрахунку 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» ведеться облік розрахунків з іноземними постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги.

По кредиту рахунка 63 відображається заборгованість підприємства перед постачальниками і підрядниками, що виникає в момент одержання підприємством від них товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт чи наданих послуг. По дебету рахунка обліковують сплачені суми для погашення заборгованості постачальникам і підрядникам, а також внесення підприємством попередньої оплати або погашення кредиторської заборгованості (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Облік розрахунків з постачальниками і підрядниками

Зміст господарських операцій

Кореспонденція рахунків

дебет

кредит

1

2

3

Оплачено постачальниками та підрядниками:

З поточного рахунку

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

311 «Поточні рахунки в національній валюті»

Через акредитив

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

313 «Інші рахунки в банку в національній валюті»

Продовження таблиці 2.2

1

2

3

Виданими векселями

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

62 «Короткострокові векселі видані»

За рахунок короткострокової позики банку

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

60 «Короткострокові позики»

Оприбутковано від постачальника матеріальні цінності

20 «Виробничі запаси», 28 «Товари»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

Нараховано підрядникам за виконані роботи і надані послуги згідно зі складеними актами

15 «Капітальні інвестиції»,23 «Виробництво»,  91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

Відображено ПДВ згідно з податковими накладними постачальників

64 «Розрахунки за податками й платежами»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

Відображено залік взаємної заборгованості між постачальниками та покупцями

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

Регістри синтетичного обліку:

— повна форма журнал-ордер 6;

— скорочена відомість 3.3, журнал-ордер 3;

— спрощена; відомість 3-м, розділ І (або В-7).

Аналітичний облік розрахунків ведуть у розрізі постачальників і підрядників за кожним документом про отримання матеріалів, робіт, послуг та оплату за них у Відомості 3.3 аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками. Це означає, що такий спосіб відображення операцій потребує запису у графі 2 окремих документів, а тому для одного постачальника доведеться відводити кілька рядків – залежно від кількості документів, за якими провадились розрахунки у поточному місяці. До того ж заздалегідь не можна визначити, скільки операцій за розрахунками з постачальниками буде здійснено впродовж місяця, отже, неможливо передбачити необхідну кількість рядків для відображення даних кожного документа окремо. Тому передбачений у Методичних рекомендаціях по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 p. № 356 спосіб запису операцій за кожним документом може бути прийнятним лише за умови, що протягом місяця конкретним постачальником (підрядником) було здійснено незначну кількість операцій.

Розрахунки, що обліковуються на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками»:

- за отримані зі сторони активи (основні, оборотні, матеріальні та нематеріальні), за виконані сторонніми суб’єктами і прийняті підприємством роботи, надані такими суб’єктами і спожиті підприємством послуги, включаючи розрахунки за споживання електроенергії, води, газу тощо, а також послуги з доставки або переробки запасів, розрахункові документи за які прийнято до сплати;

- за невідфактуровані поставки (отримані активи, виконані роботи і надані послуги, розрахункові документи на які не надійшли). Слід зазначити, що у П(С)БО і МСФЗ (міжнародних стандартах фінансової звітності) подібних вимог або рекомендацій не міститься, як не міститься власне і терміна «невідфактуровані поставки». Щоправда, у загальнопоширеній останнім часом практиці такі поставки у новому буз обліку прийнято обліковувати на позабалансовому рахунку 023 «Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні». У зв’язку з цим слід звернути увагу, що ні прямої, ні опосередкованої вказівки щодо обліку подібних операцій на позабалансовому рахунку 023 та Інструкції № 291 не міститься. Згідно з цим документом, на рахунку 023 мають обліковуватися:

- ТМЦ, що надійшли у разі відмови від акцепту;

- ТМЦ, що надійшли у разі заборони їх використання для оплати;

- надлишки ТМЦ, виявлені під час їх приймання;

- оплачені, але не відвантажені покупцям (з незалежних від підприємства причин) ТМЦ, оформлені охоронними розписками.

Таблиця 2.3

Рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» кореспондує

За дебетом з кредиту рахунків

За кредитом з дебету рахунків

24 «Брак у виробництві»

30 «Каса»

31 «Рахунки в банках»

34 «Короткострокові векселі одержані»

36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»

37 «Розрахунки з різними дебіторами»

41 «Пайовий капітал»

46 «Неоплачений капітал»

48 «Цільове фінансування і цільові надходження»

50 «Довгострокові позики»

51 «Довгострокові векселі видані»

52 «Довгострокові зобов’язання за облігаціями»

55 «Інші довгострокові зобов’язання»

60 «Короткострокові позики»

62 «Короткострокові векселі видані»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

70 «Доходи від реалізації»

71 «Інший операційний дохід»

74 «Інші доходи»

15 «Капітальні інвестиції»

20 «Виробничі запаси»

21 «Тварини на вирощуванні і відгодівлі»

22 «МШП»

24 «Брак у виробництві»

28 «Товари»

30 «Каса»

31 «Рахунки в банках»

39 «Витрати майбутніх періодів»

47 «Забезпечення майбутніх періодів»

64 «Розрахунки за податками і платежами»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

80 «Матеріальні витрати»

84 «Інші операційні витрати»

85 «Інші витрати»

91 «Загальновиробничі витрати»

92 «Адміністративні витрати»

93 «Витрати на збут»

94 «Інші витрати операційної діяльності»

99 «Надзвичайні витрати»

Рахунок 63 кореспондує з великою кількістю інших рахунків, ця взаємодія показана в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. №291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за №893/4186.

2.4 Управлінський облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

На сучасному етапі діюча система управлінського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками ще не відповідає вимогам прискорення грошового обігу і зміцнення фінансового стану підприємства, що в свою чергу веде до нестабільності у постачанні основними матеріальними ресурсами, необхідними для виробництва. Також несвоєчасні розрахунки формують заборгованість між виробником і споживачами продукції, ведуть до несвоєчасних виплат готівкою в рахунок заробітної плати, що викликає невдоволення працюючих та погіршує соціальне становище.

Фінансове середовище зумовлює функціонування та взаємодію з системою розрахунків, яка опосередковує фінансово-господарську діяльність. Розрахунки, маючи постійно діючий, динамічний характер потребують управлінських впливів, що виробляють в системі фінансового менеджменту на основі переробки чисельних потоків різноманітної економічної інформації, провідна роль у загальній сукупності якої належить обліковій інформації.

Під час своєї діяльності ПрАТ «Агропостач» купують матеріальні цінності, оплачують виконані роботи і надані послуги. На цій стадії виникають розрахункові відносини з постачальниками та підрядниками. Від правильної організації розрахунків з ними значною мірою залежить організація матеріального забезпечення і постачання відповідно до договірних зобов’язань і комерційних угод.

Розрахунки з постачальниками та підрядниками – це взаємні розрахунки підприємств за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони є переважними, й саме від безперебійності та планомірності організації даних розрахунків вирішальною мірою залежить стан усіх розрахунків підприємства, його фінансовий стан та платоспроможність [ 26, с. 345 ].

На сьогоднішній день існують підприємства, діяльність яких можлива тільки завдяки зобов’язанням за розрахунками з постачальниками та підрядниками. Тобто не маючи власного капіталу, підприємство бере в кредит товар (тобто під реалізацію) і отримує значні прибутки не ризикуючи при цьому власним капіталом. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками займають важливе місце в системі управління діяльністю підприємства. Це аргументується тим, що приймаючи управлінські рішення щодо тактичних чи стратегічних планів підприємства,  керівник, в першу чергу, робить аналіз чи перевірку фінансової звітності, а особливо зобов’язань підприємства, що дає змогу визначити його фінансову стійкість, незалежність та, в кінцевому результаті, прибутковість.

Порядок і форми розрахунків з постачальниками та підрядниками визначаються господарськими договорами, внаслідок виконання яких у підприємства виникають поточні зобов’язання – кредиторська заборгованість.

Заборгованість постачальникам може розглядатися як безкоштовна позика. Для сплати боргів постачальникам, коли в обігу підприємства немає коштів, підприємству довелося б брати позику у банку або використовувати свій власний капітал. Вигідність кредиторської заборгованості підприємства полягає в тому, що заощаджуються кошти на сплату процентів банку у випадку, коли постачальники одразу вимагають гроші за товар. Проте підприємство не завжди зацікавлене в одержанні такого кредиту та оперуванні рахунками кредиторів. Оскільки постачальники, як правило, пропонують значні знижки, коли розрахунки за товар здійснюються одразу або через декілька днів після одержання рахунку-фактури. У такому випадку найважливіше вирішити: чи скористатися знижкою, оплатити рахунки одразу, чи придбати товари в кредит і обліковувати кредиторську заборгованість на балансі. Якщо скористатися знижкою, то підприємство виграє на сумі самої знижки,але програє на відсотках, які треба сплатити банку за надану позику для розрахунків з постачальниками, а також втратить можливість мати безпроцентний кредит.

Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками є найважливішою ділянкою бухгалтерської роботи, оскільки на цьому етапі формується основна частина доходів та грошових надходжень підприємств [ 27, с. 190 ].

Організація управлінського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками повинна забезпечити:

- своєчасну перевірку розрахунків з постачальниками та підрядниками;

- попередження прострочки кредиторської заборгованості.

З метою покращення системи управлінського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками, на думку О. В. Лишиленка, доцільно провести деякі зміни, а саме:

- по-перше, ефективніше проводити аналіз складу і структури кредиторської заборгованості за постачальниками, а також щодо термінів утворення заборгованості або термінів її можливого погашення, що дозволить своєчасно виявляти прострочену заборгованість і вживати заходів щодо її стягнення;

- по-друге, контролювати оборотність кредиторської заборгованості, а також стан розрахунків щодо простроченої заборгованості, так як в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально отримує лише частину вартості поставленої продукції, тому необхідно розширити систему авансових платежів;

- по-третє, на високому рівні організувати роботу з договорами, щоб в картці клієнта відрізняти працює він під реалізацію або за системою передоплати;

- по-четверте – здійснювати контроль кредиторської заборгованості та розмірів заборгованості окремих кредиторів, строків погашення боргів за графіком сплати [ 28, с.240 ].

Г. В. Власюк також приділив увагу управлінському обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками і запропонував для полегшення ведення обліку кредиторської заборгованості за конкретними договорами, ввести в План рахунків додатковий позабалансовий рахунок 10 «Кредиторська заборгованість». І зазначив такі субрахунки:

- 101 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи,послуги, термін сплати якої ще не настав з вітчизняними постачальниками»;

- 102 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, термін сплати якої ще не настав з іноземними постачальниками»;

- 103 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, прострочена з вітчизняними постачальниками»;

- 104 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, прострочена з іноземними постачальниками».

Науковець зазначає, що саме за допомогою цих субрахунків полегшується робота бухгалтерів і не потрібно аналізувати кожний договір та вибирати кредиторську заборгованість на 631 субрахунку. Тому, що цей аналіз буде накопичуватись на позабалансових субрахунках – конкретно за кожним договором. 

Ці позабалансові рахунки допомагають стежити за кредиторською заборгованістю, контролювати терміни її сплати, показують всю картину щодо заборгованості за кожним договором, що дає змогу більш ефективнопланувати розрахунки з постачальниками та підрядниками [ 29, с. 42 ].

М. Д. Біляк для вдосконалення ведення обліку з постачальниками та підрядниками запропонував ввести документ – «Реєстр документів до сплати», де вказані розрахунки постачальників та терміни їх сплати, кінцеве сальдо за кожним рахунком.

Зведений «Реєстр документів до сплати» показує реєстр рахунків за кожним постачальником і підрядником та має інформацію про те, за що платить підприємство, які строки оплати та відображає залишок за кожним рахунком на кінець дня і має накопичувальну інформацію на кінець місяця. Цей документ дає змогу контролювати кредиторську заборгованість за конкретним рахунком від постачальника та підрядника [ 30, с. 25 ].

Для поглиблення інформативності управлінського обліку стану розрахунків із постачальниками чи підрядниками необхідно застосовувати аналітичну таблицю, де буде висвітлюватись заборгованість кожного постачальника за договорами, термінами погашення заборгованості за графіком та фактично.

Така форма дає змогу визначити за кожною операцією,здійсненою з постачальниками і підрядниками, дотримання встановлених у договорах термінів постачання товарно-матеріальних цінностей (виконання робіт) і своєчасність розрахунків з ними.

При раціональній організації управлінського обліку, кредиторська заборгованість може стати додатковим та відносно дешевим джерелом залучення ресурсів. Саме через те, як будуються відносини з контрагентами, узгоджуються умови договорів,контролюються строки поставки та оплати, в найбільшій мірі залежить ефективність використання отриманих ресурсів.

Для реалізації даних функцій на великих підприємствах доцільно створити спеціалізований відділ кредитного контролю, в основу діяльності якого покласти принцип незалежності.У роботі відділу важливо поєднатипрагнення підтримувати комерційні стосунки з клієнтами із зусиллями, спрямованими на повернення боргів.

2.5. Використання в обліковому процесі розрахунків з постачальниками та підрядниками  комп’ютеризованих програм

Організація управління й обліку на підприємстві сьогодні неможливі без застосування інформаційних технологій і ефективного їх використання.

«1С: Бухгалтерія» - універсальна програма масового призначення для автоматизації бухгалтерського обліку.

Даний пакет дозволяє автоматизувати ведення всіх розділів бухгалтерського обліку: операції по банку і касі; основні засоби та нематеріальні активи; облік матеріалів; облік товарів та послуг; облік валютних операцій; розрахунки з покупцями і постачальниками; розрахунки з підзвітними особами; облік розрахунків по заробітній платі з працівниками, нарахування ПДФО; розрахунки з бюджетом.

Бухгалтерський облік на ПрАТ «Агропостач» на сьогоднішній день ведеться із використанням засобів обчислювальної техніки на базі електронної версії «1С: Підприємство 8.2» під Windows. Це універсальна бухгалтерська програма.

Електрона версія «1С: Підприємство 8.2» орієнтована на звичайного бухгалтера, що володіє основами комп’ютерної грамоти. Програма настроюється на особливості бухгалтерського обліку на підприємстві, на зміни в законодавстві і формах звітності. Такі зміни можуть здійснюватися самим користувачем [34].

Основні особливості електронної бухгалтерії «1:С»:

- ведення синтетичного і аналітичного обліку відповідно до потреб підприємства;

- отримання всієї необхідної звітності та інших документів по синтетичному і аналітичному обліку;

- повна настроюванність із можливістю змінювати та доповнювати план рахунків, систему типових проводок, систему аналітичного обліку, форми первинних документів;

- можливість друку первинних документів при введенні проводок.

Вихідними даними для програми являються проводки, що вносяться в журнал операцій. За допомогою електронної бухгалтерії, разом із вводом проводок, формуються первинні документи. Програма дає можливість складати звітність і різноманітні допоміжні документи, зокрема:

- оборотно-сальдові відомості по рахункам та субрахункам;

- аналізи рахунків, що містять підсумки по кореспонденціям конкретних рахунків з усіма рахунками;

- зведені проводки - підсумки по усім використовуючим кореспонденціям;

- аналізи рахунків по датах - остатки, обороти і кореспонденції з іншими рахунками на кожну дату звітного періоду;

- журнали-ордери - вибірка проводок із журналу операцій по відповідних рахунках, кореспонденціях та інших ознаках; карточки рахунків - всі проводки з даним рахунком;

- звіти вільної форми, що розроблені користувачем для детального вивчення господарських процесів.  

Організація аналітичного обліку дозволяє в електронній бухгалтерії, простежувати розрахунки з конкретними покупцями та постачальниками, враховуючи наявність та рух товарно-матеріальних цінностей, виконання договорів, розрахунки по заробітній платі та з підзвітними особами тощо.
Сучасний рівень розвитку характеризується комп’ютеризацією усіх сфер народного господарства.  

Удосконаленню організації бухгалтерського обліку в значній ступені сприяють утворені на підприємстві автоматизовані робочі місця бухгалтерів (АРМБ).

АРМБ є масовим засобом автоматизації праці персоналу, зайнятого веденням бухгалтерського обліку та являє собою функціональну спеціалізовану людино-машинну систему, до складу якої входить програмно-технічний комплекс, інформаційні та додаткові інструктивно-методичні та організаційно-технологічні забезпечення. Вона забезпечує обліковому працівникові автоматичне виконання операцій конкретної стадії облікового процесу при цьому зберігається суттєвий підхід що до розподілення обов’язків між персоналом бухгалтерії за функціональними ознаками [35].

Системні функції автоматизуючого каналу обробки інформації на основі АРМБ повинні забезпечувати контролюючий вихід та вхід інформації, редактування вхідної та зберігаємої інформації, організацію зберігання облікової інформації на зовнішніх носіях, обмін з іншими інформаційними об'єктами. В якості технічної бази для побудови АРМБ можуть бути використані мікро ЕОМ різних мереж. Автоматизуючий канал повинен включати, крім мікро ЕОМ перефірійне устаткування - дисплей, накопичувачі на магнітних стрічках, твердих та пластикових дисках, обладнання друку.
Можливо виділити слідуючи основні функціонуючі напрямки використання АРМБ при розрахунках з постачальниками: обробка облікової інформації; інформаційне довідне обслуговування; аналіз функціонування АРМБ для цього підрозділу облікового апарату.  

Перший напрямок припускає автоматизацію таких стадій облікового процесу, як виготовлення, реєстрацію документів, контроль використання та обробка документів.  

Другий напрямок припускає створення локальних баз даних нормативно-довідкової інформації, що використовується в діяльності облікового апарату розрахунків з постачальниками.  

Функціональний напрямок, пов’язаний з діяльністю облікового апарату, його аналізом на базі АРМБ, припускає вирішення ряду задач щодо визначення ефективності процесів обробки та загальної організації по обліку, планування та аналізу. Приділяється увага також питанням використання отриманої інформації про розрахунки з постачальниками в умовах функціонування АРМБ для підготовки та отримання відповідних управлінських рішень. Отримана інформація диференціюється за рівнями її використання [36].  

В загальному виді процес створення та обробки документів можливо пред’явити у виді послідовних фаз обробки, що здійснюються на різних ділянках обліку. В свою чергу фази можуть складатися з одного або кількох каналів обробки робочих місць співробітників апарату бухгалтерського обліку.
Можливий універсальний режим праці, оскільки розподілена система може реалізувати як децентралізовану обробку інформації про розрахунки з постачальниками, характерну для окремої обчислювальної машини, так і централізовану таким чином, обчислювальні машини працюють паралельно, вирішуючи свої задачі, а при необхідності здійснюється обмін інформацією.
Новою системою програм для автоматизації різних галузей економічної діяльності є програма «1С: Підприємство». В конкретний програмний продукт, що входить в систему програм «1С: Підприємство», включаються ті функції та можливості, які відповідають призначенню цього продукту.  

Усі складові системи програм «1С: Підприємство» можна поділити на технічну платформу та конфігурації. Технічна платформа являє собою набір різноманітних механізмів діяльності та не залежать від конкретного законодавства та методології обліку. Конфігурації є власне прикладними рішеннями. Кожна конфігурація орієнтована на автоматизацію визначеної сфери економічної діяльності та відповідає діючому законодавству.
Технологічна платформа, окрім механізмів, що використовуються в усіх продуктах «1С:Підприємство», які використовують специфічні можливості компонент.

В комплект поставки програмних продуктів системи програм «1С: Підприємство» включаються типові конфігурації. Вони являють собою універсальні прикладні рішення для автоматизації конкретної галузі економіки.
Конфігурації призначені для автоматизації окремих сфер діяльності підприємства, наприклад, бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками. Ті конфігурації, які використовують можливість декількох компонент забезпечують комплексну автоматизацію різних напрямків обліку в одній інформаційній базі.
Скориставшись можливостями програми «1С: Підприємство», ми автоматизували частину операцій щодо розрахунків з постачальниками та клієнтами та отримали підсумкові результати.  

Особливістю даної системи є можливість зміни конфігурації самим користувачем або організаціями, які спеціалізуються на впровадженні та підтримки програмних продуктів фірми 1С. Ця можливість дозволяє забезпечити максимальну відповідність автоматизованої системи особливостями обліку на конкретному підприємстві [37].

Для програмних продуктів «1С: Підприємства» існує широкий набір методичних матеріалів, навчаючих використанню програм, настройці конфігурацій, методології ведення обліку та інше. Частина методичних матеріалів є періодичними та відображають останні зміни законодавства.
Для спеціалістів, які здійснюють інтеграцію «1С: Підприємства» з різними програмними та апаратними засобами, впроваджуються складні нестандартні рішення на підставі системи «1С: Підприємство», існує «Технологія створення зовнішніх компонент». Вона дозволяє утворювати додаткові програмні компоненти, що розширюють функціональні можливості «1С: Підприємства».
На підприємстві також встановлена довідкова комп’ютерна система «Консультант Бухгалтер». Довідкова система «Консультант Бухгалтер» - це потужний і в той же час зручний засіб для роботи з правовою інформацією. Довідкова система «Консультант Бухгалтер» представляє собою зручний довідковий засіб для роботи з текстовою інформацією.
Інформаційний Банк системи включає в себе нормативні акти, що регламентують бухгалтерський облік та оподаткування, а також консультації кваліфікованих спеціалістів по найбільш часто зустрічаючих у практиці бухгалтерів питанням оподаткування та бухгалтерського обліку. Інформаційний Банк системи постійно доповнюється новими нормативними актами та консультаціями, що дозволяє користувачам Довідкової Системи «Консультант Бухгалтер» не займатися стомлюючою роботою по збиранню необхідної їм у роботі інформації. Увесь інформаційний Банк розбитий на дві незалежні бази. У першу (Нормативні документи) включені документи, що представляють собою нормативні акти різноманітних відомств, які регламентують бухгалтерський облік та оподаткування. В другу (Питання та відповіді) - матеріал, що містить відповіді кваліфікованих спеціалістів на питання, що часто зустрічаються в бухгалтерській практиці.
Інформаційний Банк підтримується в актуалізованому вигляді, тобто у ньому показуються усі зміни в нормативних актах (як безпосередньо їх текстів, так і реквізитів). Це дозволяє користувачеві при необхідності працювати тільки з останніми редакціями усіх документів. Багаторівневий рубрикатор, що базується на загально правовому класифікаторі галузей законодавства, полегшує пошук документів в Інформаційному Банку [38].  

Використання засобів обчислювальної техніки на базі електронної бухгалтерії «1С:» і довідкової системи «Консультант Бухгалтер» дозволяє досягнути в роботі бухгалтерії своєчасного та якісного складання фінансової звітності підприємства; будувати роботу на актуалізованій правовій інформації і цим уникати серйозних помилок. При використані засобів обчислювальної техніки зекономлюється велика кількість часу, яка необхідна для рутинних операцій, і бухгалтер може більше часу приділяти аналітичній роботі.
Мета і галузь діяльності аудитора не змінюються, коли мова іде про перевірку середовища електронної обробки даних (ЕОД).

Засоби внутрішнього контролю шляхом комп’ютерної обробки даних допомагають досягнути мети внутрішнього контролю підприємства і складаються як з процедур обробки без використання комп’ютерів, так і обробки з використанням спеціальних комп’ютерних програм, розроблених фахівцями в цій галузі.  

Завдання основних методів управління ЕОД полягає в тому, щоб встановити необхідний контроль за системою ЕОД і забезпечити впевненість у тому, що мета внутрішнього контролю і управління досягнута. Основні методи управління ЕОД складаються з функцій управління; розробки систем прикладної програми і постійного супроводження і обслуговування її розробником для підтримки в робочому стані; тестування, перетворення, реалізації і документального оформлення нових або перероблених систем; обмеження доступу до програми третіх осіб; гарантій виконання системою ЕОД тільки тих операцій, які призначені для виконання конкретних завдань, а також виявлення і виправлення помилок в них; обмеження доступу до операцій і дозвіл на роботу тільки уповноважених на це       співробітників; дублювання даних і компютерних програм; процедур оновлення інформації у випадку її загублення, навмисного або випадкового знищення; засобів аварійного завершення дій у системі ЕОД на випадок надзвичайних обставин.
Мета внутрішніх засобів управління прикладною програмою полягає у встановленні процедур управління прикладними програмами, при цьому буде існувати можливість виконання тільки дозволених операцій і здійснення їх реєстрації, а також буде забезпечуватися своєчасність і повнота їх відображення. Внутрішні засоби управління ЕОД складаються з засобів управління вхідними даними - це дає впевненість у тому, що:

a) зроблено відповідне розпорядження уповноваженої особи щодо операцій до початку обробки інформації засобами комп'ютерної техніки; операція точно перетворена в форму, яка прочитується компютерною програмою і зареєстрована в програмі; операції не пропущені і не змінені; виконання неправильних операцій не проводиться, при першій необхідності вносяться потрібні виправлення, після них здійснюються правильні дії.

b) управління обробкою бази даних компютера здійснюється для забезпечення впевненості в тому, що: в цілому операції правильно обробляються прикладною компютерною програмою; жодна операція не пропущена, не добавлені помилкові операції, не внесені несанкціоновані зміни в них; помилки ідентифіковані і своєчасно виправлені.

c) управління вихідними даними здійснюється для забезпечення впевненості в тому, що: отримано точний результат обробки; доступ до вхідної інформації дозволяється тільки уповноваженим на це співробітникам; вихідні дані можна прочитати, зрозуміти; вони принадні для подальшого використання.

2.6 Перспективні напрямки інтеграції фінансового, податкового, управлінського та статистичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками

За останні роки в Україні у зв’язку з реформування економіки, кардинальними змінами оподаткування традиційно єдина система бухгалтерського обліку почала змінюватись. Як результат з неї поступово викристалізовуються три підсистеми, які хоч і поєднані між собою, однак мають певні відмінності.

Такий поділ бухгалтерського обліку є об’єктивним, оскільки на рубежі

другого й третього тисячоліття наша держава інтегрується у світову економіку й очевидною є потреба приведення національної системи у відповідність із міжнародною практикою, оскільки його інформація має формуватися на загальноприйнятих методологічних підходах. Таким чином, як і в більшості економічно розвинутих країн, в Україні здійснюється впровадження стандартів

бухгалтерського обліку, який нині поділяють на фінансовий, податковий та управлінський [ 62 ].

Разом з тим, тривала ізоляція вітчизняної системи бухгалтерського обліку від зарубіжних досягнень у цій галузі зумовила те, що розробку методики організації фінансового й, особливо, податкового та управлінського обліку на підприємствах безпосередньо доводиться розпочинати заново, бо їхня методологія науковцями навіть не досліджувалась.  

Незважаючи на недоліки методології та методики, об’єктивний висновок може бути однозначним: єдина система бухгалтерського обліку поділяється на підсистеми фінансового, податкового, управлінського та статистичного, кожний з яких має свою специфіку та різну мету.

Зокрема, управлінський облік забезпечує необхідною інформацією керівництво і спеціалістів підприємства, отже, така інформація є внутрішньою.

Фінансовий облік забезпечує складання звітності для зовнішніх користувачів, тому ця інформація не може бути конфіденційною, її мають право перевіряти контролюючі органи – ревізори, податкові інспектори, спеціалісти вищестоящих органів управління. Доступ зовнішніх користувачів до інформації управлінського обліку теоретично закритий. Управлінський облік законодавчо не регламентується, а здійснюється підприємством самостійно. Фінансовий облік здійснюється за загальноприйнятими положеннями (стандартами) [ 63 ].

В управлінському обліку використовуються всі види вимірників: натуральні, умовні, трудові, грошові тощо. У фінансовому обліку інформація виражена в узагальненому грошовому вимірнику. Відрізняються ці види обліку і частотою подачі інформації користувачам. Вона є дуже оперативною в управлінському обліку: її можна подавати навіть щогодини за найбільш динамічними показниками (або й до початку операцій – прогнозна) та щозміни, щотижня, щодекади чи раз на місяць – за іншими. Інформація фінансового обліку подається зовнішнім користувачам, як правило, після завершення кварталу (як виняток, інформація податкового обліку, що подається після завершення місяця чи кварталу).

Якщо абстрагуватись від особливостей податкового обліку, можна стверджувати, що фінансовий облік має високий рівень синтезації інформації. З певними застереженнями можна вважати, що фінансовий облік на підприємстві – це синтетичний облік. Реєстрами фінансового обліку, як правило, є журнали, в яких інформація у більшості випадків згрупована за синтетичними рахунками чи субрахунками першого порядку, та Головна книга.

Отже, управлінський облік достатньо деталізований, він ведеться за значно ширшою номенклатурою об’єктів.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Для нормальної діяльності ПрАТ «Агропостач» потрібні кошти для розрахунків з постачальниками, працівниками, бюджетом. Їх вони отримують переважно від реалізації продукції, виконаних робіт, наданих послуг, і зберігають у банках на поточному та касі підприємства.

Синтетичний облік розрахунків з постачальниками та підрядниками ведеться на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»,цей рахунок є пасивний. Це основний рахунок, що відображає взаємини підприємства зі сторонніми підприємствами, організаціями й установами по операціях, пов’язаних із придбанням (одержанням) товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг.

Організація управління й обліку на підприємстві сьогодні неможливі без застосування інформаційних технологій і ефективного їх використання.

«1С: Бухгалтерія» - універсальна програма масового призначення для автоматизації бухгалтерського обліку.

Фінансовий облік забезпечує складання звітності для зовнішніх користувачів, тому ця інформація не може бути конфіденційною, її мають право перевіряти контролюючі органи – ревізори, податкові інспектори, спеціалісти вищестоящих органів управління.


Розділ 3. Організація внутрішньогосподарського контролю розрахунків з постачальниками та підрядниками на ПрАТ «АГРОПОСТАЧ»

3.1. Система, види, суб’єкти, об’єкти і процедури  внутрішньогосподарського контролю розрахунків з постачальниками та підрядниками

В умовах сьогодення важливе значення у організації управління підприємством займає система внутрішньогосподарського контролю, яка висвітлює фактичний стан підприємства, причини нераціонального використання ресурсів, виявлення існуючих резервів та шахрайства персоналу та менеджерів. Тому, саме дослідження системи внутрішньогосподарського контролю та його класифікаційних ознак є передумовою успішної діяльності господарюючих суб’єктів.

Внутрішньогосподарський контроль з позиції практики є одним з найважливіших важелів з допомогою якого здійснюється вплив на господарську діяльність підприємства, який являє собою систему безупинного спостереження за ефективністю використання майна підприємства, законністю і доцільністю господарських операцій і процесів, збереженням грошових коштів і матеріальних цінностей. У той же час внутрішньогосподарський контроль є складовою частиною ринкового механізму, одним із прийомів перевірки виконання прийнятих рішень та найважливішою функцією управління економікою [39, с. 141].

Кожне підприємство має певні вимоги до системи внутрішньогосподарського контролю, які містять характеристики контролю на рівні всього підприємства та специфічні види внутрішньогосподарського контролю.  Цілями організації системи внутрішньогосподарського контролю на підприємстві є: здійснення впорядкованої та ефективної діяльності підприємства; забезпечення дотримання політики керівництва кожним працівником підприємства; забезпечення збереження майна підприємства тощо [40, с. 68].

Для досягнення підприємством поставлених цілей необхідною умовою є забезпечення керівництвом такої системи внутрішньогосподарського контролю, яка б мала змогу виконати наступні завдання: включення у фінансову звітність належної, правильно визначеної та класифікованої інформації, яка повинна бути достовірно оцінена та зареєстрована; об’єктивне подання інформації, яка міститься у фінансовій звітності по підприємству в цілому; формування первинної документації, її аналіз і рознесення за рахунками для уникнення фальсифікації; контроль за правильність та ефективністю використання коштів підприємства; виявлення відхилень від планів, їх аналіз та відповідальність працівників, які призвели до цього; подання внутрішньої звітності особам, уповноваженим приймати управлінські рішення, для її оптимального використання [ 57 ].

Система внутрішньогосподарського контролю підприємства представляє набір конкретних методик і процедур, розроблених для забезпечення керівництва гарантіями, що будуть успішно досягнуті. Дані методики та процедури звуться контрольними моментами, і всі вони в сукупності утворюють систему внутрішньогосподарського контролю підприємства [40, с. 69].

Серед усіх складових системи внутрішньогосподарського контролю можна виокремити кілька універсальних елементів (етапів), що представлено на рисунку 3.1.

Рис. 3.1. Складові елементи системи внутрішньогосподарського контролю

Т.А. Бутинець вважає, що важливим моментом для ефективної системи внутрішньогосподарського контролю є належний поділ функціональної відповідальності, або поділ обов’язків. Це є обов’язковою умовою побудови процедур контролю, до яких відносяться: санкціонування здійснюваних господарських операцій; реєстрація господарських операцій; забезпечення збереження активів в ході здійснення господарських операцій; періодичне зіставлення існуючих активів про суми, відображені на рахунках обліку [41, с. 98-99].

Таким чином, основною метою внутрішньогосподарського контролю є упередження можливих порушень щодо дотримання законодавчих вимог суб’єкта господарювання. Послідовність організації системи внутрішньогосподарського контролю формує основні етапи, які  можуть застосовувати будь-які підприємства для удосконалення своєї діяльності.

Тому одним із найважливіших факторів системи управління ПрАТ «Агропостач»  є саме внутрішньогосподарський контроль, адже він забезпечує ефективне виконання функцій персоналу та прогнозування діяльності підприємства у майбутньому.

Безпосередньо схему організації внутрішньогосподарського контролю на підприємстві можна представити наступним чином (рис. 3.2).

Головними функціями служби внутрішньогосподарського контролю
ПрАТ «Агропостач» є:

- контроль за формуванням витрат за місцем їх виникнення та окремими видами діяльності підприємства;

- виявлення відхилень від затверджених нормативів, аналіз їх причин, встановлення осіб, винних у цьому;

- пошук внутрішніх резервів поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства;

- контроль за дотриманням податкового законодавства;

- проведення перевірок діяльності структурних підрозділів з метою забезпечення ефективності та точності бухгалтерських даних і збереження активів підприємства;

- складання та надання висновків і звітів під час проведення перевірок, забезпечення необхідною інформацією керівництва підприємства.

Фактори, що впливають на організацію контролю

Принципи ефективності внутрішньогосподарського контролю

Власник або уповноважений ним орган

(посадова особа)

Рішення

Хто?

Що?

Як?

Суб’єкти контролю

Методика і техніка

контролю

Форма організації контролю

Управлінський персонал та спеціалісти (в т.ч. посадові особи, до повноважень яких входить проведення контролю)

Спеціальні служби, створені на підприємстві з метою контролю

Обліковий персонал на чолі з головним бухгалтером

Централізована

Децентралізована

Рисунок 3.2Організація внутрішньогосподарського контролю

на підприємстві

Організація контролю у структурних підрозділах підприємства являє собою виконання в конкретних умовах відповідними фахівцями в межах їхніх функціональних обов’язків визначених контрольно-ревізійних процедур, пов’язаних із плануванням та здійсненням контролю. Отже, внутрішньогосподарський контроль можна умовно поділити на такі види:

- попередній контроль є найефективнішим. Він передує здійсненню господарських операцій і тим самим сприяє попередженню недоцільних витрат та незаконних дій, безгосподарності й марнотратства.

- поточний контроль безперервно супроводжує процес здійснення господарських операцій на окремих ділянках підприємства. Він провадиться у момент здійснення цих операцій, що дає можливість вчасно виявляти й усувати допущені помилки та прорахунки.

- наступний контроль здійснюють структурні підрозділи підприємств та їхні бухгалтерії. На підставі облікової інформації керівники підприємств, фахівці їхніх структурних підрозділів та працівники обліку здійснюють контроль господарських операцій у процесі їх проведення.

Суб’єктами внутрішньогосподарського контролю є: керівник підприємства, начальники структурних підрозділів (менеджери), посадові особи всіх підрозділів, у тому числі обліково-фінансова служба.

Об’єктами внутрішньогосподарського контролю є: організаційно-технологічні, фінансово-економічні процеси та їхні елементи; стан і використання всіх видів господарських засобів і джерела їх утворення; трудова діяльність колективу і окремих його членів (дотримання законів, правових норм і встановлених правил роботи).

Програму внутрішньогосподарського контролю представлено в  табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Програма внутрішньогосподарського контролю об’єктів операційної та інвестиційної діяльності

Напрям контролю

Процедури контролю

1

2

Вивчення основних положень облікової політики

- перевірка законності класифікації об’єктів діяльності;

- перевірка визнання об’єктів діяльності;

- визначення методів амортизації та строків експлуатації;

- встановлення використання рахунків;

- визначення порядку та строків інвентаризації;

- визначення порядку переоцінки;

- визначення порядку документування

Продовження таблиці 3.1

1

2

Вивчення внутрішніх нормативних документів

- визначення обсягів фінансування на придбання, модернізацію, капітальні вкладення та оновлення;

- планування обсягів капітальних вкладень

Перевірка наявності об’єктів діяльності

- проведення інвентаризації, огляду, спостереження;

- перевірка документів на право власності на об’єкти нерухомості;

- перевірка об’єктів незавершеного будівництва;

- контроль за діяльністю окремих матеріально відповідальних осіб;

- визначення відхилень фактичних даних від даних обліку

Перевірка повноти оприбуткування об’єктів нерухомості

- перевірка первинних документів;

- перевірка достовірності визначення первісної вартості об’єктів нерухомості;

- перевірка правильності визначення капітальних вкладень;

- визначення джерел надходження об’єктів нерухомості;

-перевірка правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку

Перевірка правильності нарахування амортизації

- перевірка обґрунтованості методу нарахування амортизації;

- перевірка строків корисного використання об’єктів нерухомості;

-перевірка законності відображення витрат на рахунках в бухгалтерському обліку та податкових розрахунках

Перевірка витрат на ремонтні роботи

- перевірка обґрунтованості витрат на поточний та капітальний ремонт;

- перевірка кошторису витрат на ремонти;

- контроль своєчасного проведення та якості ремонтів;

- перевірка документального оформлення ремонтних робіт

Перевірка законності переоцінки

- контроль повноти та проведення операцій з переоцінки основних засобів;

-перевірка правильності документального відображення результатів переоцінки;

- перевірка правильності відображення операцій з переоцінки на рахунках бухгалтерського обліку та у податкових розрахунках

Аналіз ефективності використання нерухомості

- контроль стану об’єктів;

- контроль за ефективним використанням;

- оцінка доцільності та законності оренди об’єктів нерухомості

Перевірка вибуття об’єктів нерухомості

- перевірка правильності списання об’єктів нерухомості;

- перевірка правильності визначення залишкової вартості;

- перевірка об’єктивності переведення об’єктів нерухомості до складу запасів;

- перевірка правильності відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку

Перевірка даних синтетичного та аналітичного обліку

- перевірка правильності відображення господарських операцій в обліку;

- перевірка достовірності відображення інформації у звітності

Прийняття рішень

- аналіз виявлених недоліків;

- визначення винних осіб;

- прийняття відповідних управлінських рішень

Контроль виконання прийнятих рішень

- контроль виконання прийнятих рішень керівництва та управлінського персоналу

Серед основних методичних прийомів внутрішнього контролю науковці виділяють методи документального (формальна перевірка, арифметична перевірка, нормативно-правова перевірка, експертна перевірка, економічна та логічна перевірка, зустрічна перевірка, взаємний контроль, аналітична перевірка) та фактичного (обстеження,перевірка, інвентаризація, огляд, контрольний обмір виконаних робіт, експертна оцінка, дослідження операцій на місці) контролю [ 47, с. 114 ].

Методичні прийоми фактичного контролю, як зазначає Бутинець Т.А., застосовуються коли безпосередньо об’єктом дослідження виступає майно підприємства в натурі або перевірці підлягає дотримання посадовими особами своїх повноважень [ 48, с. 282 ]. Документальний контроль – дає можливість визначення рівня ймовірності записів, дотримання принципів економії і інших операцій [ 48, с. 280 ].

Проведені дослідження дають можливість висловити думку, що внутрішньогосподарський контроль спрямований на те, щоб власник та керівництво підприємства володіли вмінням своєчасно фіксувати свої помилки та виправляти їх до того, як вони завадять досягненню поставлених цілей і завдань управління.

Враховуючи ґрунтовні дослідження науковців щодо сутності, організації та методики внутрішньогосподарського контролю, визначимо, що метою ВГК об’єктів діяльності є забезпечення достовірності фіксування в первинних документах та відображення на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій у відповідності до вимог нормативно-правових документів, а у випадках виникнення помилок чи порушень,негайного їх виявлення, виправлення та притягнення до відповідальності винних осіб [ 56 ].

Система внутрішньогосподарського контролю, яка може виступати як об’єкт інвестиційної чи операційної діяльності або в складі запасів, характеризується відсутністю розробленої методики його здійснення, невизначеністю цілей та завдань даного виду контролю.

Методикою контролю називають сукупність методів контролю. Методика – це сукупність правил здійснення конкретного дослідження, набір інструментів, предметів, що використовуються за конкретних обставин [ 46, с. 240 ].

Внутрішня перевірка повинна розпочинатися з вивчення основних положень облікової політики щодо об’єктів діяльності. Спочатку внутрішній контролер повинен перевірити закріпленість за матеріально відповідальними особами, встановити наявність та відповідність оформлення договорів про повну матеріальну відповідальність.

Наступний етап контролю – перевірка наявності об’єктів діяльності та права власності, який може бути проведений двома способами:

1) фактичний контроль шляхом інвентаризації,огляду, обстеження;

2)документальна перевірка – вивчення первинних документів, які підтверджують придбання, отримання на безоплатній основі,створення, оренду тощо, регістрів обліку, де зроблено відповідні записи.

На даному етапі необхідно визначити правильність віднесення об’єктів діяльності до встановлених класифікаційних груп.

Якщо виявляються недоліки, необхідно з’ясувати причини та встановити винних осіб, обґрунтувати рекомендації щодо поліпшення існуючого становища.

Важливим етапом контролю повинна стати перевірка фактів придбання об’єктів,що дасть можливість визначити вартості оприбуткування. Об’єктами дослідження виступають первинні документи та господарські операції. За первинними документами контролер визначає джерела надходження об’єктів, за витратними документами та кошторисами – витрати на будівництво, за Актом приймання-передачі – вартість.

З метою визначення об’єктивності вартості об’єктів одним з етапів внутрішньогосподарського контролю повинна бути перевірка правильності і точності нарахування амортизації та витрат на поточний і капітальний ремонти.

Контролеру необхідно звернути увагу на правильність використання різних методик нарахування амортизації відповідно до облікової політики.

Необхідно встановити правильність розмежування робіт і віднесення їх до поточного і капітального ремонту. Це важливо з погляду різниці їх організації і технології проведення та контролю витрат. Крім того, слід перевірити дотримання кошторисів ремонтних робіт, переважно на наявність, відповідного відображення та обґрунтування перевищення рівня витрат порівняно з даними цих кошторисів. Перевіряється наявність та виконання графіків ремонтів, рівень механізації ремонтного виробництва, зниження трудомісткості ремонтних робіт, складання дефектних відомостей і ремонтних карт об’єктів. Необхідно враховувати відмінності між бухгалтерським обліком і податковими розрахунками при перевірці операцій з поліпшення та ремонту об’єктів.

Значної уваги в процесі контролю повинні заслуговувати матеріали переоцінки об’єктів діяльності. Необхідно з’ясувати, чи правомірно відбулася переоцінка, чи дійсно залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої, чи правильно визначено суму зносу [ 55 ].

Одним з важливих етапів внутрішньогосподарського контролю є аналіз ефективності її використання. Для здійснення даного етапу доцільним є використання аналітичних процедур.

Наступним етапом контролю є перевірка вибуття об’єктів, яка здійснюється з метою визначення законності та виключення об’єктів зі складу активів. Останнім етапом є перевірка достовірності даних аналітичного та синтетичного обліку,шляхом звіряння залишків за даними журналу-ордеру №4 А с.г., даним рахунка 10, Головній книзі та звітності.

3.2. Формування нормативів для організації внутрішньогосподарського контролю розрахунків з постачальниками та підрядниками

Створення нормативної бази підприємства – це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.

Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової роботи позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах ринкових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.

Нормативна база підприємства складається із системи норм і нормативів. Нормативний метод планування – це один із методів обґрунтування планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи – науково-обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці.

Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи, ті що відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред’являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей [ 54 ].

Фінансові нормативи – це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями. Вони поділяються на наступні види:

І. Взаємовідносини з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується: податок на додану вартість; акцизний збір; мито і збори;

б) нормативи відрахування до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати: відрахування до Пенсійного фонду; відрахування у фонди соціального страхування;

в) нормативи відрахування до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати: прибутковий податок; відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку: податок на прибуток; місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.

ІІ. Взаємовідносини з банками: процент за банківський кредит; процент на депозитний вклад у банк.

Для виявлення норм і нормативів, що підлягають перегляду, а також перевірки їх якості на підприємствах проводиться аналіз. З цією метою визначається питома вага норм, встановлених розрахунково-аналітичним, дослідним і дослідно-статистичним методами; вивчається ступінь їх виконання, структура (частка корисних витрат ресурсів у загальних витратах, основного часу в трудомісткості продукції, коефіцієнтів виходу придатного продукту). По його результатах розробляються і впроваджуються заходи щодо підвищення якості норм і нормативів.

Основою організації нормувальної роботи є залучення в роботу з встановлення норм колективу працівників підприємства і максимальне наближення нормувальної роботи до вирішення тих питань, від яких залежить рівень норм [ 42 ].

3.3. Методика аналізу розрахунків з постачальниками та підрядниками

В умовах переходу до ринкових відносин відбулася докорінна перебудова матеріально-технічного постачання підприємств сировиною, матеріалами, поливом, напівфабрикатами, іншими матеріальними ресурсами. Підприємство само вивчає ринок сировини, енергоносіїв, налагоджує прямі звязки з постачальниками, самостійно вирішує питання про створення необхідних запасів.

Матеріально-технічне забезпечення включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, їх пошук і купівлю, укладення прямих договорів з постачальниками, організацію доставки, зберігання і видачу споживачам на підприємстві.

Потреби підприємства в матеріальних ресурсах задовольняються двома шляхами: інтенсивним і екстенсивним [ 49 ]. 

Інтенсивний шлях передбачає більш економне витрачання сировини, матеріалів, палива за рахунок раціонального розкрою матеріалів, застосування прогресивних, науково обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів та дотримання їх, утилізації відходів матеріальних ресурсів.  

Екстенсивний шлях передбачає закупівлю більшої кількості сировини, матеріалів, енергії і повязаний з додатковими затратами.

Насамперед у ході аналізу необхідно дати оцінку обґрунтованості плану матеріально-технічного постачання, правильності розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах, тобто оцінити якість плану матеріально-технічного постачання.

Оцінюючи якість плану матеріально-технічного забезпечення, вивчають:

- повноту врахування в плані всієї потреби підприємства, на виконання дослідних і експериментальних робіт, виготовлення нестандартного технічного оснащення і пристосувань, ремонт основних фондів тощо;

- правильність розрахунку потреби, а саме: урахування при визначенні плану постачання зміни в номенклатурі та асортименті запланованої до випуску продукції;

- правильність визначення суми джерел покриття потреби підприємства в матеріальних ресурсах.

В основу розрахунку всієї потреби повинні бути покладені нормативи і норми витрат ресурсів на одиницю продукції та складських запасів.
Спеціалізація будь-якої галузі науки чи наукової дисципліни безпосередньо пов
язана з чітким визначенням мети, предмета вивчення та методу пізнання (дослідження). Для організації аналізу господарської діяльності слід правильно визначити параметри таких видів роботи в системі управління [ 50 ].

Аналітична операція - це дія над економічними даними (або економічною інформацією) з метою одержання різних проміжних або кінцевих показників аналітичного характеру, які можуть бути використані для розробки та прийняття управлінського рішення.

Операції, що використовуються в аналітичному процесі, поділяють на три типи (категорії): механічні, переробні та творчі [ 51 ].  

До операцій першого типу відносять пошук і одержання різних звітних, планових, нормативних та інших таблиць, переміщення їх у просторі (передача), зберігання, запис у аналітичні таблиці. Операції другого типу - це виконання різних математичних розрахунків, упорядкування якоїсь сукупності даних тощо. До операцій третього типу належать складання і формування аналітичних висновків, розробка рекомендацій, пропозицій тощо. Типи операцій дають змогу визначити три види організаційних місць роботи - виконавчі пости: для висококваліфікованих спеціалістів (головний бухгалтер, головний економіст, начальники планових, фінансових відділів); для спеціалістів середнього рівня (старший бухгалтер, старший економіст, керівник сектора, групи); для технічних виконавців (оператор, обліковець, рахівник).
Аналітичне завдання - це складовий елемент топологічної теми (блок). Аналіз розрахунків з постачальниками передбачає кілька завдань з визначення:

• кількість заключних договорів;  

• своєчасність розрахунків;  

• ритмічність поставок;  

• асортимент поставок.  

Оскільки в аналітичний процес залучають нормативну, планову, облікову, звітну системи показників, то насамперед вибирають так звані базові показники.

Кредиторська заборгованість - вартісний вираз зобовязань боржника перед своїми кредиторами.

Звичайно кредиторську заборгованість складають нездійснені платежі постачальникам за відвантажені товари, неоплачені податки, невиплачена нарахована заробітна платня, невнесені страхові внески, неоплачені борги. Кредиторська заборгованість показується в розділі IV пасиву балансу. У складі зобовязань будь-якого підприємства, у тому числі і на ПрАТ «Агропостач», умовно можна виділити 2 типу заборгованості:

- «термінова» - вона включає в себе такі зобовязання як, зобовязання перед бюджетом, перед банком по отриманій підприємством позиці, перед органами соціального страхування та забезпечення;

- «спокійна» - вона включає в себе такі зобовязання, як отримані аванси від покупців, Заборгованість перед постачальниками та підрядниками [ 52 ].

При аналізі кредиторської заборгованості треба також визначити допустиму та невиправдану кредиторську заборгованість.

До допустимої кредиторської заборгованості відносять: заборгованість постачальникам за акцептовані платіжні вимоги; непрострочену заборгованість до бюджету.

До невиправданої кредиторської заборгованості відносять: прострочену заборгованість постачальникам; прострочену заборгованість бюджету за податок на прибуток; позички, не погашені в строк, та інші внески [ 53 ].

Розпочинається аналіз із вивчення складу та структури кредиторської заборгованості, а також її динаміки. Результати аналізу показано у вигляді таблиці 3.2.   

Таблиця 3.2

Аналіз складу та структури кредиторської заборгованості по ПрАТ «Агропостач» за 2013 рік

Розрахунки з кредиторами

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення

тис. грн.

%

тис. грн.

%

в тис. грн.

в%

1

2

3

4

5

6

7

1. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

152,0

63,9

150,0

54,9

-2,0

-9

2. Поточні зобовязання за розрахунками:

- з бюджетом

57,0

23,9

50,0

18,3

-7,0

-5,6

- зі страхування

9,0

3,8

22,0

8,1

13,0

+4,3

- з оплати праці

19,0

8,0

46,0

16,9

27,0

+8,9

3. Інші поточні зобовязання

1,0

0,4

5,0

1,8

4,0

+1,4

РАЗОМ

238,0

100

273,0

100

35,0

-

Із таблиці 3.2, бачимо, що значну частину кредиторської заборгованості ПрАТ «Агропостач» займає кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги: її частка в поточних активах на початок 2013 року складала майже 64 % (152 000 грн.) від усіх поточних активів, а на кінець 2013 року зменшилась на 9 % (або 2 000 грн.) і склала майже 55 % (150 000 грн.).

Із даних таблиці можна зробити висновки, що кредиторська заборгованість по ПрАТ «Агропостач» зменшилася на 35 000 грн. Цих результатів досягли завдяки, як зазначалося вище, зменшенню кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 2 000 грн., а також зменшенню поточних зобовязань за розрахунками з бюджетом на 7 000 грн.

У той же час необхідно відмітити, що зменшилися інші поточні зобовязання зі страхування на початок 2013 року вони складали 9 000 грн. (або 3.8 % у загальній сумі поточних пасивів), а на кінець 2013 року ця цифра сягала 22 000 грн. (або 8,1 % у загальній сумі поточних пасивів). Як бачимо відхилення склало 13 000 грн. (4,3 %).  

Також необхідно вказати на збільшення поточних зобовязань за розрахунками з оплати праці на 27 000 грн. (на 8,9 %). Одночасно треба відмітити, що ПрАТ «Агропостач» за останні роки намагається виплачувати заробітну плату вчасно.

Значну роль в обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками грає закінчення угод (строків та обємів поставок, зміни цін на сировину та продукцію), оскільки при невиконанні умов угоди по обєму та термінам постачання винуватець сплачує неустойку.

Реалізація пропозицій за результатами аналізу розрахунків з постачальниками здійснюється шляхом видачі наказів, в яких визначається перелік заходів, терміни початку та закінчення їх здійснення, необхідні матеріальні та грошові ресурси, виконавці відповідальні та контролюючі службові особи чи підрозділи підприємства.

Для проведення аналізу, треба визначити показники, які характеризують стан кредиторської заборгованості.

Для оцінки оборотності кредиторської заборгованості розрахуємо групу показників (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Показники, що характеризують кредиторську заборгованість по ПрАТ «Агропостач» за 2012 - 2013 роки

Показники

2012 рік

2013 рік

Відхилення

1

2

3

4

1. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (тис. грн.)

152,0

150,0

-2,0

2. Середня кредиторська заборгованість за рік (тис. грн.)

155,0

151,0

-4,0

3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

12,3

12,5

0,2

Проаналізувавши таблицю, можна зробити наступні висновки. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості збільшився на 0,2. Зменшилася кредиторська заборгованість за товари роботи послуги на 2 000 грн. та середня кредиторська заборгованість на 4 000 грн.

3.4. Методика аудиту розрахунків з постачальниками і підрядниками

Значну питому вагу в складі джерел коштів підприємства мають позикові кошти, у тому числі й кредиторська заборгованість. Користувачам фінансової звітності необхідно мати можливість визначати величини і типи заборгованостей із фінансових звітів. Перевірка фінансових звітів аудиторами є достатньою для того, щоб користувачі були впевнені, що всі зобов’язання належним чином визначені, оцінені та включені до фінансових звітів відповідно до вимог чинного законодавства та П(С)БО. Щоб задовольняти ці вимоги, кредиторська заборгованість повинна бути визначена та класифікована належним чином, тому аудитору необхідно також вивчати, перевіряти кредиторську заборгованість, її склад, структуру.

Безпосередньо метою аудиту розрахунків на ПрАТ «Агропостач» є встановлення правильності ведення розрахунків з постачальниками за отримані товарно-матеріальні цінності, послуги, підтвердження законності виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості, її достовірності і реальності погашення на підставі показників фінансової звітності відповідно до чинного законодавства [33].

До основних завдань аудиту розрахунків з постачальниками на підприємстві відносять:

  1.  встановлення наявності і правильності оформлення документів з поставки ТМЦ (договорів, рахунків-фактур, актів звіряння розрахунків);
  2.  встановлення правильності здійснення вказаних операцій та відображення їх у обліку, а також перевірка своєчасності, правильності та достовірності здійснених розрахунків грошовими коштами, законності, достовірності та правильності відображення в обліку здійснених розрахунків з використанням векселів та товарообмінних операцій;
  3.  визначення правильності оцінки отриманих товарів при бартерних (товарообмінних) операціях;
  4.  підтвердження повноти і своєчасності оприбуткування отриманих товарів і обліку виконаних робіт;
  5.  встановлення правильності оформлення та відображення в обліку виданих авансів, пред’явлення претензій;
  6.  встановлення правильності відображення за відповідними статтями кредиторської заборгованості в балансі підприємства;
  7.  встановлення причин та строків виникнення заборгованості по розрахунках, визначення реальності та шляхів її погашення [43].

Для досягнення поставлених завдань необхідно отримати аудиторські докази, використовуючи різні прийоми і джерела отриманої інформації.

Джерелами інформації для перевірки вказаних розрахунків є:

  1.  законодавчі і нормативні акти, що регулюють питання організації обліку і оподаткування розрахункових операцій;
  2.  наказ про облікову політику підприємства;
  3.  договірна документація на постачання товарно-матеріальних засобів, виконання робіт і послуг;
  4.  журнал реєстрації рахунків-фактур постачальників;
  5.  рахунки-фактури постачальників;
  6.  журнал реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних засобів;
  7.  акти звіряння розрахунків;
  8.  акти інвентаризації розрахунків;
  9.  копії платіжних доручень;
  10.  книга придбання товарно-матеріальних засобів;
  11.  бухгалтерська звітність, облікові регістри, обігові відомості, журнали-ордери, Головна книга [56].

Для ефективності проведення аудиту розрахунків з постачальниками і підрядниками аудитору необхідно визначити, які методи та прийоми будуть використовуватись ним для отримання аудиторських доказів, та скласти програму розрахунків з постачальниками. Під час аудиту вказаних операцій аудитором можуть застосовуватись прийоми:

  1.  правова оцінка укладання договорів на постачання продукції; застосування письмового підтвердження від третіх осіб;
  2.  перевірка документів, отриманих суб’єктами підприємницької діяльності від третіх осіб;
  3.  застосування прийому інспекції та аналітичних процедур.

Можна відзначити, що аудиторська перевірка кредиторської заборгованості буде включати декілька окремих послідовних етапів: підготовчий, проміжний, етап фізичної перевірки, основний (етап аудиту окремих статей звітності), завершальний етап.

На підготовчому етапі необхідно зібрати всю інформацію щодо загального стану підприємства, в тому числі і дані, які характеризують стан та структуру кредиторської заборгованості.

На проміжному етапі аудиту — повинна бути проаналізована правильність складання фінансової звітності за період, що перевіряється, та відображення в ній даних щодо кредиторської заборгованості. При виявленні суттєвих недоліків необхідно у письмовому вигляді проінформувати про це керівництво підприємства з можливими рекомендаціями щодо виправленню помилок.

На етапі фізичної перевірки головним завданням є виявлення реального існування залишків кредиторської заборгованості і з’ясування, кому вони належать. Для цього можна окремим кредиторам надіслати листи – запити з проханням підтвердити суму заборгованості.

На основному етапі здійснюється певні аудиторські процедури щодо перевірки кредиторської заборгованості за встановленими критеріями оцінки фінансової звітності, а саме: повнота відображення, оцінка, реальність існування, належність, правильність [43].

Для цього використовуються пряме підтвердження, вивчення контрактів, договорів. У процесі аудиту дається оцінка умов заборгованості - з погляду їх реальності і повноти. Звертається увага на строки, обмеження використання ресурсів, можливість залучення додаткових джерел фінансування. При проведенні розрахунків з постачальниками аудитору перш за все необхідно оцінити систему внутрішнього контролю на підприємствах. При цьому можуть також застосовуватись прийоми опитування (письмові чи усні) працівників підприємства. Для цього можна вивчити такі питання:

  1.  чи існують у наявності договори на поставку продукції;
  2.  чи проводяться звіряння з постачальниками (щоквартально, на кінець року);
  3.  на скільки відсотків охоплюють такі звіряння всі операції по розрахунках з постачальниками;
  4.  кому надано право на отримання довіреностей, чи зафіксовано прізвище особи в наказі про облікову політику підприємства;
  5.  чи реєструються рахунки-фактури постачальників в окремому журналі;
  6.  чи мають місце факти неповернення невикористаних довіреностей на отримання товарно-матеріальних запасів;
  7.  чи своєчасно пред’являються претензії постачальникам;
  8.  чи існують постійно діючі комісії з встановлення розбіжностей між фактично отриманими товарно-матеріальними запасами і даними, що вказані в супроводжувальних і первинних документах;
  9.  чи завжди задовольняються пред’явлені постачальниками претензії;
  10.  чи застосовуються штрафні санкції до постачальників за невиконання ними договірних зобов’язань;
  11.  чи документально оформляється повернення матеріальних цінностей, що не відповідають якості, яка вказана в супроводжувальній документації;
  12.  чи здійснюється завезення матеріальних цінностей постачальниками на підприємство без наявності договорів;
  13.  чи розроблена для працівників бухгалтерії типова схема кореспонденції рахунків по розрахунках з постачальниками;
  14.  чи своєчасно надходять у бухгалтерію документи постачальників на оприбуткування товарно-матеріальних запасів від матеріально відповідальної особи;
  15.  чи здійснює бухгалтер перерахунок сум, що вказані в рахунках;
  16.  чи звіряє бухгалтер ціни, що вказані в документах, рахунках-фактурах, накладних, товарно-транспортних накладних, актах прийому-передачі [56].

Переважаючу форму розрахунків з постачальниками та підрядниками аудитор визначає при здійсненні аналізу переліку продукції постачальників та суми кредиторської заборгованості перед ними на кінець року. Аудитор проводить вибіркову перевірку найбільш значних сум, вивчає наявні господарські договори та первинні документи.

Перевірка форм розрахунків з постачальниками і підрядниками полягає у встановленні додержання законодавства щодо них та встановлених обмежень на застосування окремих із них.

Для одержання аудиторських свідчень, аудитор досліджує зміст господарських операцій, встановлює її законність, діяльність і достовірність.

Аудит здійснюється окремо за кожним постачальником за кожним документом (рахунком) на сплату.

Аудитор перевіряє правильність і своєчасність виконання договірних зобовязань постачальниками і підрядниками за виконані роботи чи надані послуги. Аудит починають з аналізу результатів інвентаризації кредиторської заборгованості за відповідними звітними періодами на найближчу дату до початку аудиту. Дані інвентаризації слід звірити із сумами, відображеними у Головній книзі та балансі за рахунком 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками». Звірянню підлягають залишки кредиторської заборгованості на початок звітного періоду, відображені в регістрах бухгалтерського обліку, із залишками в попередньому звітному періоді, й уточнюється реальність кредиторської заборгованості.

Аналіз матеріалів інвентаризації розрахунків дає аудитору змогу зосередити увагу на сумнівних розрахунках, перевірити обґрунтованість створення резерву за сумнівними боргами і законність їх списання з балансу. Для перевірки достовірності первинних документів, за якими здійснені розрахункові операції, доцільно провести зустрічні звірки різних документів на даному підприємстві й зробити письмовий запит у відповідні підприємства про стан розрахунків. Доцільно відбирати рахунки, за якими проводилися сторнувальні записи, записи щодо перерахування сум з одного рахунка на інший, а також ті, де складались бухгалтерські проводки на підставі довідок.

Кожна сума кредиторської заборгованості на окремих рахунках розглядається з погляду виникнення боргу, причини і давності створення заборгованості, реальності її одержання. Заборгованість, не сплачена в установлений строк, — це заборгованість зі строком сплати, що минув, яка має бути погашена. Тому необхідно зясувати причини її непогашення у визначені терміни [44].

Позовна давність вираховується з моменту виникнення права на предявлення (подання) позову. З цього приводу слід перевірити, чи подавалися листи — нагадування про необхідність погашення боргу, чи виставлялися претензії, чи передані матеріали юридичній службі підприємства для подання позову.

Звертається увага на правильність застосування постачальниками цін, тарифів за послуги. Подібні факти виявляють зіставленням цін, вказаних у рахунках постачальників, з цінами, вказаними в договорах.

На завершальному етапі необхідно оцінити достатність опрацьованої інформації для того, щоб зробити загальний висновок щодо кредиторської заборгованості.

Таким чином, проведення аудиту дозволяє постійно контролювати та відстежувати ситуацію з кредиторською заборгованістю, вчасно і правильно приймати управлінські рішення, уникати складних і суперечливих ситуацій з кредиторами, у тому числі і відносно стану розрахунків з постачальниками і підрядниками.

3.5. Використання результатів аналізу і аудиті у прийнятті управлінських рішень

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

  1.  дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;
  2.  дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;
  3.  об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
  4.  оцінка становища субєкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;
  5.  аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;
  6.  визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок. У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найінформативніших параметрів, які дають обєктивну та точну картину фінансового стану підприємства. При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозвязаних розділів: фінансового та управлінського аналізу [ 44 ].

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік.

Розрізняють два види аналізу фінансового стану: зовнішній і внутрішній. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

  1.  орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;
  2.  множинність обєктів-користувачів;
  3.  різноманітність цілей і інтересів субєктів аналізу;
  4.  максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контрольними органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

  1.  аналіз абсолютних показників прибутку;
  2.  аналіз показників рентабельності;
  3.  аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;
  4.  аналіз ефективності використання залученого капіталу;
  5.  економічна діагностика фінансового стану підприємства.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2)вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3)трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4)аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозвязків показників;

5)порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо галузевими та середніми показниками.

6)факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи зєднують у загальний результативний показник.

Управлінське рішення – це процес, який реалізується суб'єктом управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання в наявній чи спроектованій ситуації [ 45 ].

За допомогою рішень:

  1.  встановлюються цілі діяльності;
  2.  закріплюються люди за посадами і робочими місцями;
  3.  визначаються функції, права і відповідальність працівників;
  4.  встановлюються правила поведінки на роботі;
  5.  розробляється система заходів щодо заохочення і стягнення працівників;
  6.  розподіляються ресурси – матеріальні, трудові, фінансові тощо.

Елементом процесу управління є люди, які беруть у ньому участь і приймають найрізноманітніші за змістом, значенням і характером рішення. Характер основних рішень менеджера залежить від його місця у системі ієрархічних відносин організації, а також від предметного кола функцій, які закріплюються за ним в цій організації. При чому, чим вищим є ієрархічний рівень менеджера, тим більшою мірою в його діяльності присутні стратегічні рішення, а чим нижчим – тим більше управлінські рішення носять оперативний характер.

Особи, що приймають рішення, називаються суб'єктами рішення. Це можуть бути як окремі менеджери, так і групи працівників, які мають відповідні повноваження для прийняття рішень.

Отже, будь-яке управлінське рішення має:

- субєкт, тобто особу або орган, що приймає це рішення;

- обєкт, тобто трудовий колектив або окремі працівники, що мають виконувати це рішення;

- предмет, тобто зміст рішення, у якому визначається, що потрібно робити, як саме і що в результаті має бути отримано.

Управлінське рішення носить комплексний характер. У правовому відношенні – це владний акт суб'єкта керування, у якому він виражає свою волю, реалізує надані йому владні повноваження і несе відповідальність за його можливі несприятливі наслідки. З іншого боку управлінське рішення є актом соціальним, тому що приймається людьми і стосується людей. Управлінське рішення також є психологічним актом, тому що являє собою результат розумової діяльності людини і її вольового зусилля. Нарешті, з інформаційної точки зору рішення є результат опрацювання інформації, у ході якої здійснюється вибір серед можливих варіантів такого, що найбільше близький до оптимального, тобто є найкращим.

Потреба у прийнятті управлінського рішення виникає у зв'язку з різними обставинами. В організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які відрізняються між собою за змістом, термінами дій та розробки, масштабами дій, рівнем прийняття, інформаційною забезпеченістю тощо. Тому у процесі обґрунтування і прийняття управлінських рішень необхідно враховувати їх різновиди.

Класифікація рішень – це процес, що дає змогу впорядкувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

Одним із найважливіших факторів системи управління ПрАТ «Агропостач»  є саме внутрішньогосподарський контроль, адже він забезпечує ефективне виконання функцій персоналу та прогнозування діяльності підприємства у майбутньому.

Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року. Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Для ефективності проведення аудиту розрахунків з постачальниками і підрядниками аудитору необхідно визначити, які методи та прийоми будуть використовуватись ним для отримання аудиторських доказів, та скласти програму розрахунків з постачальниками.


Висновки і пропозиції

Дослідивши порядок організації обліку, аналізу та аудиту в процесі формування розрахунків з постачальниками та підрядниками ПрАТ «Агропостач» можна зробити наступні висновки:

1) Дослідження теоретичних аспектів організації обліку і аудиту розрахунків з постачальниками і підрядниками дозволяє зробити висновки, що вони здійснюються як в готівковій, так і безготівковій формі; відносяться  до поточних зобов’язань підприємства і оцінюються за  сумою погашення, у розмірі недисконтованої суми грошових коштів або їх еквівалентів, що буде сплачена.

2) Організація обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками повинна забезпечити: своєчасну перевірку розрахунків з постачальниками та підрядниками; попередження прострочки кредиторської заборгованості.

3) Фiнансування дiяльностi здiйснюється за рахунок коштiв замовникiв або пайовикiв а також за рахунок власних коштів.

4) Вищим органом товариства є Загальні збори акціонерів, які визначають загальну стратегію розвитку підприємства. Виконуючим органом товариства, який здійснює керівництво поточної діяльності ПрАТ є Правління.

5) ПрАТ «Агропостач» веде  бухгалтерський облік, складає статистичну та фінансову звітність у порядку, встановленому державою, несе відповідальність за її достовірність і своєчасність надання звітних даних. Бухгалтерський і управлінський облік на підприємстві ведеться згідно Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в України».

6) Фінансово-господарська дiяльнiсть ПрАТ «Агропостач» здійснюється з урахуванням вимог діючого законодавства.

7) ПрАТ бухгалтерський облiк веде за повною формою, встановленою для пiдприємств Положеннями (стандартами) бухгалтерського облiку.

8) В цілому весь процес розрахунків з постачальниками і підрядниками включає два етапи: на першому — ведеться облік надходження ТМЦ, послуг, робіт і облік їх оплати; другий - включає в себе формування звітних  документів,  а  саме оборотно-сальдової відомості і журналу-ордеру.

9) Стан організації первинного обліку на ПрАТ «Агропостач» відповідає вимогам чинного законодавства, ведеться на підставі типових форм документів, які містять належним чином заповнені реквізити, складаються та оброблюються вчасно.

10) Для ведення синтетичного обліку на підприємстві використовується субрахунок 631.

11) Аналітичний облік розрахунків з постачальниками ведуть по кожному окремо поданому рахунку, що дає можливість отримання необхідних даних по постачальниках, по розрахункових документах.

12) Система розрахунків впливає на договірні відносини між постачальниками і покупцями продукції. Саме тому важливим є здійснення контролю за цією системою. Фінансова звітність товариства підлягала перевірці та підтвердженню аудитором. ПрАТ «Агропостач» користується тривалий час послугами приватного пiдприємства аудиторської фiрми «Наталія».

13) При веденні обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками на ПрАТ «Агропостач» дотримуються нормативно-правового регулювання розрахункових операцій і стану розрахунково-платіжної дисципліни, що підтверджує висновок аудитора. Було підтверджено реальність заборгованостей, достовірність даних по розрахункам  з постачальниками і підрядниками.

14) В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин з урахуванням існуючих організаційно-правових форм підприємницької діяльності виникають завдання створення ефективного внутрішньгосподарського контролю та вдосконалення його структури, тому питання його організації є актуальними, в тому числі і на ПрАТ «Агропостач».

15) Основними складовими системи внутрішнього контролю є організаційне забезпечення, системи підтримки, використання результатів внутрішнього контролю для прийняття управлінських рішень.

16) Формування адаптивної системи внутрішнього контролю вимагає упорядкування інформаційного забезпечення процесу управління кредиторською заборгованістю. Це можна здійснювати двома шляхами. Перший шлях полягає у внесенні уточнень організаційних регламентів формування, обробки й узагальнення контрольно-оцінної інформації щодо підконтрольного об’єкта в залежності від цілей і завдань внутрішнього контролю. Другий шлях – це розширення сфер використання результатів внутрішнього контролю на основі реалізації його стратегічного напряму при визначенні основних параметрів управління зобов’язаннями у форматі прогнозних бюджетів.

17) Запровадження у практичну діяльність розроблених рекомендацій сприятиме подальшому вдосконаленню обліку та аудиту розрахунків з постачальниками і підрядниками підприємства, а також позитивно вплине на загальний стан підприємства в цілому.


Список використаної літератури

  1.  Закон України  «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 40, ст.365 ).
  2.  Підручник «Організація бухгалтерського обліку» Сук Л. К., Сук П. Л.. Видавництво «Каравела» 2008 р. – с.624.
  3.  Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 500 с.
  4.  Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: підручник. 3-те вид., допов. і перероб./Н.М.Ткаченко - К.: Алерта, 2008. – 926с.
  5.  Голуб Ж.О.Бухгалтерський і податковий облік на сільськогосподарських підприємствах/Ж.О.Голуб, В.М. Проніна–Київ 2005.-123 с.
  6.  Чебанова Н.В.Бухгалтерський фінансовий облік:посібник. /Н.В.Чебанова, Ю.А.Василенко– К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 672 с.
  7.  Бухгалтерський облік і фінансова звітність: навчальний практичний посібник/ Голов С.Ф; за редакцією С.Ф Голова. Дніпропетровськ: ТОВ «Баланс- клуб», 2000. - 768с.
  8.  Чебанова Н.В Фінансовий облік :Підручник./ Н.В. Чебанова , Т.І. Єфіменко - К: ВЦ «Академія»,2007 – 704с.
  9.  Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: підручник/ М.Ф. Огійчук, В. Я. Планченко [ та ін.]; за редакцією М. Ф. Огійчука. – К.: Алерта, 2007. -  979 с.  
  10.   Бухгалтерський облік  у с / г України .Підручник / За заг. ред. Плаксієнко В.Я .Київ. Центр навчальної літератури , 2005 – 490с.
  11.   Фінансовий облік. Нашкерська Г. В.Навчальний посібник / Г. В. Нашкерська -К: Кондор, 2005 - 503с.
  12.   Кім Г.М., Сопко В.В., Кім С.Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення: Навчальний посібник/Г.М.Кіт – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 440с
  13.   Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті №22: Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29 березня 2004 року №377/8976.
  14.   Горицька Н. Г. Новий бухгалтерський облік / Н. Г.Горицька – К. : ООО Редакція газети «Бухгалтерія. Податки.Бізнес», 2009. 256 с.
  15.   Скрипка А.Р. Криворізького економічного інституту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» - Значення бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками для управління підприємством
  16.   Голуб Ж.О.Бухгалтерський і податковий облік на сільськогосподарських підприємствах/Ж.О.Голуб, В.М. Проніна–Київ 2005.-123 с.
  17.   Білова Н.В. Сумнівна заборгованість: Податки та бухгалтерський облік/ Н.В.Білова – 2005. - № 82. – с. 5-6.
  18.   Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: підручник. 3-те вид., допов. і перероб./Н.М.Ткаченко - К.: Алерта, 2008. – 926с.
  19.   Колягин В.Б., Коцюбинский А.О. Современный самоучитель работы на персональном компьютере. М.: ТРИУМФ, 1997. -236 с.
  20.   Мэлони Э. Носситер Дж. Использование Microsoft Word 97. К.: Диалектика, 1997.
  21.   Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Підручник. - К.:ПП «Влад і Влада», 1996. - 320 с.
  22.   Сафаралиев Г.К., Бердашкевич А.П. Анализ правовой концепции режима коммерческой тайны / "АКДИ Экономика и жизнь". – М., 2004
  23.   Гладких Т.В. Фінансовий облік :навчальний посібник / Гладких Т.В.-К: Центр навчальної літератури ,2007- 480с.
  24.   Івахненков С.В. Упровадження програмного забезпечення обліку і контролю: потенційні переваги і реальні проблеми // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - № 2. – с. 56 – 62.
  25.  Лень В.С.Бухгатерський обік в Україні :основи та практика:навчальний посібник/В.С.Лень ,В.В.Гливенко- К:Центр учбової літератури,2008р.-608с.
  26.   Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік : [підруч. для студ. спеціальності «облік і аудит» вищих навчальних закладів] / Ф. Ф. Бутинець. – Житомир: ПП Рута, 2006. – 832 с.
  27.   Горицька Н. Г. Новий бухгалтерський облік / Н. Г.Горицька – К. : ООО Редакція газети «Бухгалтерія. Податки.Бізнес», 2009. 256 с.
  28.   Лишиленко О. В. Бухгалтерський облік :підручник / О. В. Лишиленко. – [3-тє вид., переробл. і доп.]. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 670 с.
  29.   Власюк Г. В. Шляхи вдосконалення бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками / Г. В. Власюк // Держава та регіони. – 2009. – № 5. –С. 40–44.
  30.   Біляк М. Д. Управління кредиторською заборгованістю підприємств / М. Д. Біляк // Фінанси України. - 2008. - № 12. -С. 24-36.
  31.   Бутинець Т. А., Чижевська Л. В., Береза С. Л. Бухгалтерський облік. Навч. Посібник для студентів вузів спец. „Менеджмент організацій” та „Економіка підприємств” /За редакцією проф.. Ф. Ф. Бутинця. Житомир: ЖІТІ, 2000.-672 с.
  32.   Огійчук М. Ф. та ін. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: Підручник / За ред. Проф.. М. Ф. Огійчука.- К.: Аграрна освіта, 2001.-605 с.
  33.   Гавриловська, Л. М. Фінансовий облік – 2 [Текст] : навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни /           Л. М. Гавриловська, Т. В. Головко, А. С. Ларіонова; Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ «КНЕУ ім. Вадима Гетьмана». – К. : КНЕУ, 2009.  – 280 с.  – ISBN 978-966-483-107-6.
  34.   Селезнев В.В. Основи ринкової економіки України. - К.: А.С.К., 2007.
  35.   Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Підручник. - К.:ПП «Влад і Влада», 2006. - 320 с.
  36.   Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. -Минск: ООО «Новое знание», 2004. 
  37.  Слабинский В.Т. Учет и анализ в промышленности. - М.: Недра, 2008. -184 с.  
  38.   Мэлони Э. Носситер Дж. Использование Microsoft Word 97. К.: Диалектика, 2005.
  39.   Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: монографія / Є.В. Калюга. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. – 360 с.
  40.   Булкот Г.В. Місце внутрішньогосподарського контролю в системі управління підприємством / Г.В. Булкот // Збірник наукових праць Черкаського технологічного університету, 2009. – Випуск 24 – С. 68-73.
  41.   Бєлік В.Д. Підходи до організаційної системи внутрішнього контролю / В.Д. Бєлік // Міжнародний збірник наукових праць. – 2009 – Випуск 3 (15). – С.84–100.
  42.   Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Навчальний посібник «Планування діяльності підприємства» Київ: «Каравела», 2003, 432 с.
  43.   Ковальчук І.В. Економіка підприємства : навчальний посібник / І. В. Ковальчук. - К. : Знання, 2008. - 679 с.
  44.   Аналіз фінансового стану. [Електронний ресурс] – Режим доступу : «http://uk.wikipedia.org/wiki».
  45.   Управлінські рішення, класифікація та характеристика організаційних рішень. [Електронний ресурс]  – Режим доступу : «http://www.br.com.ua/referats/Managment/13706.htm».
  46.   Контроль і ревізія [підручник] / Ф.Ф. Бутинець, В. П. Бондар, Н. Г. Виговська, Н. І. Петренко. – Житомир : ПП «Рута», 2006. – 560 с.
  47.   Поліщук І. Р. Удосконалення внутрішнього контролю операцій з нерухомістю: організаційно-методичний підхід/ І. Р. Поліщук, І. А. Юхименко-Назарук // Вісн. ЖДТУ. Серія:Економічні науки. – 2011. – №4 (58) – С. 111-115.
  48.   Бутинець Т. А. Розвиток науки господарського контролю: проблеми теорії, методології, практики: монографія /Т. А. Бутинець. – Житомир : ЖДТУ, 2011. – 772 с.
  49.   Мэлони Э. Носситер Дж. Использование Microsoft Word . К.: Диалектика, 2007.
  50.   Бухгалтерський облік на основі національних стандартів. Під ред. Труш В.Е., Моргунов Т.Н. -Херсон: ХГТУ, 2010.
  51.   Алтунін А.Т. Формування громадянської оборони в боротьбі з стихійними лихами. - М.: Стройиздат, 2006. - 350 с.
  52.   Камишанов П.И. Практичний довідник по аудиту . - М.: ИНФРА - М, 2008.
  53.   Голов С. Зарубіжні системи бухгалтерського обліку та перспектива для України // Вісник бухгалтера и аудитора України. - 2008.- №3.- с.5-9.
  54.   Береза С.Л. Облік і контроль грошових активів та дебіторської заборгованості: теорія і практика. - Житомир, 2003;
  55.   Малюго Н.М. Теорія бухгалтерського обліку. Збірник вправ; навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». - 4-е вид., перероб. та допов.– Житомир:ПП–«Рута», 2002р.
  56.   Бутинець Ф.Ф. Історія бухгалтерського обліку: В 2-х частинах. Ч. 1: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит"/ 2-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП "Рута", 2001. – 512 с.
  57.   Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит". / Вид. 2-е, доп. і перероб. – Житомир: ЖГП, 2000. – 640 с.
  58.   Бутинець Ф.Ф., Малюга Н.М. Бухгалтерський облік: облікова політика і план рахунків, стандарти і кореспонденція рахунків, звітність. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 Облік і аудит / За ред. Ф.Ф. Бутинця; 3-є вид., перероб. і доп. – Житомир: ПП Рута, 2001. – 512 с.
  59.   Вещунова Н.Л., Фомина А.Ф. Бухгалтерский учет на предприятиях различных форм собственности. – СПБ: Издательский торговый дом «Герда», 2000 – 640 с.
  60.   Должанський М.І. Бухгалтерський облік в Україні з використанням Положень (стандартів) бухгалтерського обліку./М.І Должанський.Л.:Львівський банківський інститут НБУ, 2003.- 494 с.
  61.   Тігова Т. М. «Аналіз фінансової звітності» Навчальний посібник. - 2012р. – 268 с.
  62.   Сльозко Т. М. «Бухгалтерський облік в умовах інституційних перетворень: теорія і практика». - 2013 р. – 304 с.
  63.   Садовська І. Б. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник рекомендовано МОН України. – 2013 р. – 688 с.  
  64.   Кім Ю. Г. Бухгалтерський та податковий облік: первинні документи та порядок їх заповнення. Навчальний посібник рекомендовано МОН України. – 2014 р. – 600 с.  
  65.   Жолнер І. В. Фінансовий облік за національними та міжнародними стандартами. Навчальний посібник. – 2012 р. – 364 с.




 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14661. Организация условных переходов 50 KB
  Вариант №5 Часть вторая. Лабораторная работа 1 Организация условных переходов Из имеющегося массива чисел осуществить выборку тех которые имеют четное число единиц. № вар. Исходный массив 5 ...
14662. Монтаж малой холодильной установки 79 KB
  Отчет по лабораторной работе №3 на тему: Монтаж малой холодильной установки Место работы Лаборатория холодильных установок Оборудование и материалы Холодильная машина ФАК 1.5 батареи ИРСН терморегулируюший вентиль ТРВ2М медные трубки гайки набор монтаж
14663. МОДЕЛИРОВАНИЕ ДИФФЕРЕНЦИРУЮЩИХ И ИНТЕГРИРУЮЩИХ ЦЕПЕЙ 658 KB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА МОДЕЛИРОВАНИЕ ДИФФЕРЕНЦИРУЮЩИХ И ИНТЕГРИРУЮЩИХ ЦЕПЕЙ Цель работы: ознакомление с принципом действия основными свойствами и параметрами дифференцирующих и интегрирующих цепей установление условия дифференцирования и интегрирования о...
14664. СТАТИЧЕСКИЕ ИСПЫТАНИЯ НА МИКРОТВЕРДОСТЬ 247.75 KB
  СТАТИЧЕСКИЕ ИСПЫТАНИЯ НА МИКРОТВЕРДОСТЬ Руководство к лабораторным работам и КНИР для студентов специальностей 110500 Металловедение и термическая обработка металлов; 070900 Физика металлов; 071000 Материаловедение и технология новых материалов направления 551600 ...
14665. Определение параметров пласта по кривой восстановления давления (КВД) в возмущающей скважине 954 KB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА №2 Определение параметров пласта по кривой восстановления давления КВД в возмущающей скважине. В ходе выполнения данной лабораторной работы студенты знакомятся с одним из методов обработки кривых восстановления давления в скважинах. По результ...
14666. Усі уроки світової літератури. 11 клас (академічний рівень) 2.73 MB
  Плани-конспекти уроків світової літератури для 11-го класу складені відповідно до оновленої Програми «Світова література. 10-11 класи» академічного рівня. Посібник містить календарно-тематичний план та розробки 70 уроків. Вичерпна інформація про історичну ситуацію, що зумовила розвиток літератури, глибокий аналіз художніх творів, традиційні та інноваційні технології навчання — усе це в пропонованому виданні.
14667. Тоновая и цветовая коррекция изображений. Работа с фильтрами 164.5 KB
  Лабораторная работа 8 Тема: Тоновая и цветовая коррекция изображений. Работа с фильтрами Тоновая коррекция – это коррекция перераспределяющая свет и тень между пикселами т.е. регулировка яркости и контрастности изображения. 1. Построение гис...
14668. Создание спецэффектов с помощью фильтров 2.02 MB
  Лабораторная работа 7 Часть 1: Создание спецэффектов с помощью фильтров 1. Эффект воды Необходимо получить следующий эффект: Алгоритм: Создайте новый файл. В параметрах создания файла задайте: – Name Имя – water; – Width Ширина – 400 пикселей; – Height Вы
14669. Особенности анализа динамических систем (ДС) при детерминированных и случайных воздействиях 199 KB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА № 4 Тема: Особенности анализа динамических систем ДС при детерминированных и случайных воздействиях Цель работы: на практических примерах изучить особенности задач анализа качества систем при детерминированных и случайных воздействиях; постр...