97436

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ЗНУ)

Дипломная

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Об’єкт дослідження: правовідносини що виникають між випускниками вищих навчальних закладів України державою та державними вищими навчальними закладами України з приводу працевлаштування випускників. Предмет дослідження: окремі проблемні аспекти здійснення державою правового регулювання працевлаштування випускників державних вищих навчальних закладів України.

Украинкский

2015-10-18

643.18 KB

8 чел.

11

РЕФЕРАТ

Дипломна робота: 106 с., 80 джерел, 14 додатків.

Об’єкт дослідження: правовідносини, що виникають між випускниками вищих навчальних закладів України, державою та державними вищими навчальними закладами України з приводу працевлаштування випускників.

Предмет дослідження: окремі проблемні аспекти здійснення державою  правового регулювання працевлаштування випускників державних вищих навчальних закладів України.

Мета дослідження: дослідити питання про правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України в умовах соціально-економічних реформ, визначити й охарактеризувати існуючу проблематику щодо працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України та розробити власні рекомендації для вирішення існуючих проблем.

Методи дослідження: діалектичний та статистичний методи, абстрагування, аналіз та синтез, індукція та дедукція, формально-юридичний та порівняльно-правовий методи.

Молодці фахівці з вищою освітою та молодь загалом – є головною рушійною силою сучасного світу. Ця категорія населення перебуває у центрі соціальних, економічних та політичних процесів і суттєво впливає на суспільний прогрес, національну та глобальну економіку й політику, а тому дана тема є достатньо актуальною для дослідження.

За результатами проведеного дослідження було надано загально-правову характеристику працевлаштуванню випускників ВНЗ, розкрито питання про правове регулювання працевлаштування випускників ВНЗ та було проаналізовано досвід зарубіжних країн у працевлаштуванні випускників ВНЗ.

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ, ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ, ВИПУСКНИКИ ВНЗ, МОЛОДІ ФАХІВЦІ, ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ, ВИЩА ОСВІТА, СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ.

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………………7

ВСТУП………………………………………………………………………………..8

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВНЗ……………………………………………………13

1.1 Поняття працевлаштування та його правовий зміст, правове регулювання………………………………………………………………….13

1.2 Працевлаштування випускників ВНЗ як особливий різновид працевлаштування…………………………………………………………...28

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ЗНУ)…………………………………………………………………………………36

2.1 Правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України (на прикладі ЗНУ), які навчалися за державним замовленням…………………………………………………….36

2.2 Правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України, які навчалися за кошти фізичних та юридичних осіб……………………………………………………………....53

РОЗДІЛ 3. ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ФАХІВЦІВ, ЯКІ ОТРИМАЛИ ВИЩУ ОСВІТУ ТА ЗАПОЗИЧЕННЯ ЙОГО В УКРАЇНІ……………………………………………...62

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...79

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….83

Додаток А. Структура Державного центру зайнятості України……………………………………………………………………………...93

Додаток Б. Бланк типової угоди про обов’язкове трирічне відпрацювання (Частина 1)…………………………………………………………………………..94

Додаток В. Бланк типової угоди про обов’язкове трирічне відпрацювання (Частина 2)…………………………………………………………………………..95

Додаток Г. Типовий бланк картки працевлаштування випускника ВНЗ……….…………………………….....................................................................96

Додаток Ґ. Типовий бланк довідки про надання можливості самостійного працевлаштування випускнику ВНЗ……………….……………………………..97

Додаток Д. Пряме опитування про постійне місце роботи випускників ВНЗ…...……………………………………………………………………………...98

Додаток Е. Статистика працевлаштування випускників ВНЗ за фахом...……………………………………………………………………………...99

Додаток Є. Статистика працевлаштування випускників ВНЗ за роком випуску…………………………………………………………………………….100

Додаток Ж. Динаміка працевлаштування випускників ВНЗ за період 2008-2013 років… …………………………………………………………………………….101

Додаток З. Статистика працевлаштування випускників ВНЗ за групами спеціальностей…………………………………………………………………….102

Додаток И. Порівняння рівня зайнятості за критерієм рівня овіти серед міського та сільсьского населення………………………………………………..………...103

Додаток І. Рейтинг найкращих ВНЗ світу станом на 2014\15 роки………………………………………………………………………………...104

Додаток Ї. Відома у Західній Європі модель працевлаштування випускників ВНЗ………………………………...……………………………………………….105

Додаток Й. Класична західноєвропейська модель працевлаштування випускників ВНЗ…………………………………………………………………..106

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВНЗ                                      Вищий Навчальний Заклад

ЗНУ                                      Запорізький Національний Університет

р.                                           рік

США                                    Сполучені Штати Америки

с.                                           сторінка


ВСТУП

Актуальність теми: молоді фахівці з вищою освітою, а також молодь загалом – є головною рушійною силою сучасного світу. Саме вони перебувають у центрі міжнародних, соціальніх, економічних і політичних процесів та явищ. Завдяки високому інтелектуальному потенціалу, мобільності та гнучкості, молоді фахівці з вищою освітою мають можливість впливати на суспільний прогрес, національну та глобальну економіку й політику, визначаючи соціально-економічне та політичне майбутнє держави та світового співтовариства загалом. З огляду на таке значення молодих фахівців з вищою освітою, а також всієї молоді в цілому – можна стерджувати, що питання про працевлаштування цієї категорії економічно активного населення є достатньо актуальним для дослідження у форматі дипломної роботи.

Аналізуючи сучасний стан державної політики щодо зайнятості економічно активного населення, важливо зауважити, що після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік – Україна мала розвинену важку промисловість, передове сільське господарство, потужну енергетичну базу та власний військово-промисловий комплекс, що забезпечував виробництво усіх стратегічних видів озброєння. Не стояло перед  нашою державою й питання національної безпеки, оскільки три військові округи, які залишились Україні від радянської армії (загальною чисельністю приблизно у 700 000 осіб) були здатні відбити будь-яку іноземну агресію, а наявність розвиненого ядерного арсеналу взагалі робило Україну третьою за значимістю після США та Росії свіотовою державою. Окрім цього, нашій державі не загрожували фінансові проблеми, оскільки одним і єдиним правонаступником СРСР стала – Російська Федерація.

За наявності такого значного потенціалу, за умов правильного його використання – Україна просто не повинна була зіткнутися з проблемою працевлаштування молоді, випускників вищих навчальних закладів та усього економічно активного населення.

Але через некомпетентне, по злочинному зрадницьке керівнцитво державою на протязі майже двадцяти чотирьох років, через систематичну здачу національних інтересів та через відсутність у вищого керівництва держави на протязі майже двадцяти чотирьох років глобального бачення та розуміння актуальних тенденцій розвитку світового співтовариства – Україна сьогодні зіткнулася з усіми тими проблемами, які ми зараз маємо: економічними (на думку провідних експертів відомого Центру ім. О. Розумкова, через відсутність модернізації економіка України практично не пристосована для функціонування у XXI столітті), проблемою забезпечення національної безпеки та багатьма іншими проблемами, зокрема й з проблемою відсутності адекватної державної політики щодо працевлаштування населенення.

Але все ж, у зв’язку з усвідомленням державою необхідності здійснення структурних змін у державній політиці щодо зайнятості населення, 5 липня 2012 року Верховною Радою України було прийнято новий Закон України «Про зайнятість населення». Новим законом були визначені правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Практика застосуваня Закону України «Про зайнятість населення» має як позитивні, так й негативні моменти. Зокрема, більшість науковців наголошують на тому, що законодавство про зайнятість населення, в першу чергу зосереджує увагу переважно на питаннях безробіття та захисту від нього, у той час, коли державі варто було б спрямувати свою діяльність на сприяння зайнятості шляхом створення належних умов праці.

Особливу увагу науковці звертають на питанння про працевлаштування молодих фахівців, випусникників вищих навчальних закладів України, оскільки держава взагалі не створює майже ніяких умов для їх успішного працевлаштування. Щодо тих випускників вищих навчальних закладів України, які навчалися за державним замовленням, треба зауважити, що нормативно-правові акти, якими врегульовано питання їхнього працевлаштування є взаємосуперечливими, що сприяє виникненню правових колізій та порушень конституційних прав випускників вищих навчальних закладів, що навчалися за державним замовленнням з боку адміністрації ВНЗ. Ці проблеми розглянуті у відповідному розділі дипломної роботи.

Також, у рамках дослідження проблеми працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України, неодноразово були проаналізовані проблеми системи вищої освіти України, які у кінцевому підсумку могли суттєво впливати на неможливість успішного працевлаштування молодих фахівців, що є випусниками державних ВНЗ. Шляхом аналізу систем вищої освіти провідних зарубіжних країн (як-от наприклад США, Канада, Австралія, Велика Британія та інші) автором даної дипломної роботи були висунуті конкретні концептуальні пропозиції для реформування системи вищої освіти України, з метою підвищення її якості та відповідності тим вимогам і викликам, які ставить перед державаою і суспільством XXI століття.

Об’єкт дослідження: правовідносини, що виникають між випускниками вищих навчальних закладів України, державою та державними вищими навчальними закладами України з приводу працевлаштування випускників.

Предмет дослідження: окремі проблемні аспекти здійснення державою  правового регулювання працевлаштування випускників державних вищих навчальних закладів України.

Мета і завдання дослідження: дослідити питання про правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України в умовах соціально-економічних реформ, визначити й охарактеризувати існуючу проблематику щодо працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України та розробити власні рекомендації для вирішення існуючих проблем.

Для досягнення поставленої мети, в роботі необхідно вирішити такі завдання:

– визначити поняття працевлаштування, його правовий зміст та джерела правового регулювання;

– охарактеризувати працевлаштування випускників ВНЗ, як особливий різновид працевлаштування;

– дослідити питання про правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України (на прикладі ЗНУ),  які навчалися за державним замовленням;

– дослідити питання про правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України, які навчалися за кошти фізичних та юридичних осіб;

– розкрити питання про досвід зарубіжних країн у правовому регулюванні працевлаштування фахівців, які отримали вищу освіту, та сформувати способи його запозичення.

Методи дослідження: у дипломній роботі використовувались як загальнонаукові, так і юридично-прикладні методи (діалектичний та статистичний методи, абстрагування, аналіз та синтез, індукція та дедукція, формально-юридичний та порівняльно-правовий методи). Зазначені методи були використані для надання загально-правової характеристики працевлаштування випускників ВНЗ, для дослідження питання про правове регулювання працевлаштування випускників ВНЗ України, які навчалися за кошти фізичних та юридичних осіб та за державним замовленням, а також для аналізу досвіду зарубіжних країн у здійсненні працевлаштування випускників ВНЗ.

Ступінь наукової розробки теми: взагалі, проблематика працевлаштування молоді, а особливо – молодих фахівців з вищою освітою є доволі актуальною, а тому популярною серед вітчизняних правників, про що свідчать численні наукові публікації та монографії присвячені дослідженню загальних проблем, а також окремих специфічних аспектів працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України, а також всього економічно активного населення держави загалом.

Так, проблематика працевлаштування молодих фахівців з вищою освітою та молоді в цілому досліджувались у наукових публікаціях та монографіях багатьох вітчизняних науковців-правників, юристів-практиків та економістів, що працюють у цьому напрямі, зокрема серед них можна виділити наступних: Андрущенко В.П., Болотіна Н.Б., Бублейник В.А., Волкова Н.В., Грузінова Л.П., Девізоров Д.С., Дзвінчук Д., Дудка М.І., Збродська О.В., Кайтанський О.С., Капліна Г.А., Ковальська Н.В., Кремень В.Г., Коваль Г.В., Кучмук Р.Є., Мензул О.М., Навроцкий А.И., Озимко М.В., Островський К.С., Пилипенко П.Д., Прокопенко В.І., Прилипко С.М., Страхарчук В.А., Тарасова О.В. та інші.

Структура роботи включає в себе перелік умовних скорочень, реферат, вступ, основний текст роботи, куди входять три розділи і чотири підрозділи, а також висновки та перелік використаних джерел. Для написання даної дипломної роботи було використано 80 літературних джерел. Загальний обсяг роботи складає сто шість сторінок. До роботи включено чотирнадцять додатків, які розміщуються на чотирнадцяти сторінках.

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВНЗ

1.1 Поняття працевлаштування та його правовий зміст, правове регулювання

Праця кожної людини є однією з фундаметальних основ прогресу, а також рушійною силою розвитку суспільтва, економіки та кожної окремої людини як у глобальному, державному так і у індивідуальному сенсі. Завдяки постійній праці здійснюється розкриття людини, її самореалізація. Працю можна визначити як цілеспрямовану діяльність людей зі створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому [4, с. 9]. Саме тому Конституція України юридично закріплює та гарантує право кожного громадянина України на працю [24].

Так, положення статті 43 Основного закону України декларують, що  кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституцією України також встановлено, що держава повинна створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Законодавець також зауважує, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, а також на заробітну плату не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до положень статті 43 Конституціїї України використання примусової праці забороняється. Однак, законодавець робить застереження про те, що не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законодавства про воєнний і про надзвичайний стан.

З огляду на необхідність захисту прав та законних інтересів таких категорій населення як жінки і діти, Конституція України закріплює заборону на використання праці жінок і неповнолітніх дітей на небезпечних для їхнього здоров'я роботах. Також, Конституція України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Окрім Конституції України, право на працю також закріплене у Законі України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. [48]. Так, у статті 3 цього закону законодавець наголошує, що кожен має право на вільно обрану зайнятість. Також закон дублює положення статті 43 Конституції України про те, що примушування до праці у будь-якій формі забороняється. Окремі положення щодо працевлаштування містять також й інші закони та підзаконні акти.

Отже, вищенаведені положення Основного закону України обумовлюють існування такого правового інституту, як працевлаштування. Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо [63, с. 41]. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування [63, с. 41].

Пилипенко П.Д. пропонує розглядати працевлаштування у обєктивному та субєктивному значеннях. У обєктивному значенні працевлаштування, на думку Пилипенко П.Д. – це діяльність відповідних державних органів, головна мета та завдання яких полягає у забезпеченні заяйнятості населення. У субєктивному значенні, працевлаштування – це діяльність громадян яка спрямована на самостійний пошук роботи з мінімальним втручанням відповідних державних органів, або без такого [61, с. 35].

Залежно від поглядів, певні науковці, які займалися дослідженням проблематики працевлаштування дають свої варінти щодо визначення та розуміння такої категорії, як працевлаштування. Так, наприклад, на погляд  Грузінової Н.Б. працевлаштування можна розуміти як один з вагомих інститутів трудового права України, норми якого закріплюють порядок реалізації громадянами права на працю [10, с. 27].

Прокопенко В.І. визначає працевлаштування як – діяльність компетентних державних органів або громадян, яка спрямована на пошук та влаштування на роботу, що відповідає навичкам, освіті та кваліфікації працездатного громадянина [62, с. 39].

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року, працевлаштування – це комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

У зв’язку з використанням у законодавстві таких категорій як працевлаштування та зайнятість виникає питання про їх співвідношення. Необхідно брати до уваги, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, але саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією. В той же час Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року містить визначення зайнятості. Відповідно до цього закону, зайнятість – це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Проте, деякі автори зазначають, що в залежності від підходу до визначення цих понять їх можна отожнювати та розглядати як рівнозначні і взаємозалежні.

Так, Болотіна Н.Б. зазначає, що при розгляді зайнятості як напряму державної політики можна безумовно стверджувати, що працевлаштування є лише однією зі складових цього напряму державної політики і таким чином, працевлаштування є біль вузьким поняттям відносно до поняття зайнятості [4, с. 28].

У тому ж випадку, коли працевлаштування розглядається як інститут трудового права, поняття зайнятості та працевлаштування можна умовно ототожнювати та сприймати як майже рівнозначні [4, с. 28]. Саме тому у навчальних посібниках з трудового права України при розгляді системи цієї галузі права деякі автори іноді називають інститут правцевлаштування так: «Інститут зайнятості та працевлаштування». Найбільш доцільним видається розуміння працевлаштування як системи організаційно-правових та економічних заходів, що спрямовані на забезпечення трудової зайнятості населення.

Виходячи з усіх вищенаведених варіантів визначення поняття працевлаштування, необхідно зауважити, що зі змісту даного поняття виходить те, що це певна система, комплекс заходів різного характеру (організаційних, правових та економічних), які закріплені на нормативному рівні, тобто юридично і які мають спільну мету – забезпечення зайнятості населення. Так, Бублейник В.А. вважає доцільним розкрити кожну групу заходів (правових, економічних та організаційних).

Правові заходи які входять до змісту поняття працевлаштування полягають у наступному:

1) законодавче забезпечення регулювання правцевлаштування (Конституція України, закони та підзаконні акти);

2) формування державної політики зайнятості;

3) встановлення юридичної відповідальності за порушення права громадян на працю;

4) створення центрального органу виконавчої влади України до компетенції якого буде входити формування державної політики зайнятості (Міністерство соціальної політики України);

5) створення спеціального державного органу який буде уповноважений реалізовувати державну політику зайнятості (зараз це – Державна служба зайнятості України, яка підпорядкована Міністерству соціальної політики) [7, с. 23].

Економічні заходи складаються з таких:

1) забезпечення державої фінансової підтримки громадянам, які тимчасово не можуть знайти роботу. Така фінансова підтримка забезпечується за рахунок коштів державного бюджету або місцевих бюджетів, а також за рахунок коштів фонду соціального страхування на випадок безробіття;

2) активне сприяння держави створенню нових робочих місць;

3) заохочення та стимулювання громадян займатися усіми видами підприємницької діяльності які не заборонені законом, впровадження ефективної економічної політики, покращення інвестиційного клімату, що неодмінно призведе до появи великої кількості нових робочих місць [7, с. 23].

Організаційні заходи спрямовані на практичну користь у забезпеченні працевлаштування населення та включають у себе:

1) забезпечення безоплатного навчання громадян, які тимчасово не можуть знайти роботу у державних та комунальних закладах професійно-технічної освіти, а також у відповідних центрах професційної освіти незайнятого населення;

2) встановлення кола працевлаштовуючих органів, визначення їхньої компетенції і умов фінансового забезпечення;

3) гарантії реалізації права громадян на працю і встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання;

4) регламентацію прав і обов'язків учасників відносин щодо працевлаштування;

5) встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян [7, с. 24].

Саме усі ці вищезазначені елементи у своїй сукупності утворюють зміст та сутність інституту працевлаштування.

Доволі цікавими є підходи до аналізу інституту працевлаштування західноєвропейськими науковцями. Зіхідноєвропейські науковці наповнюють поняття працевлаштування в першу чергу практично орієнтованим змістом, у зв’язку з чим саму коцепцію працевлаштування в останні роки більшість західноєвропейських дослідників відносять до тієї категорії людей, які працюють і прагнуть покращити або зберегти свою позицію на ринку праці, в освітньому процесі і поза межами роботи. Оскільки пожиттєва зайнятість у рамках однієї організації не може бути гарантована, гарантії зайнятості повинні бути захищені по-різному. У такому контексті, «пожиттєве працевлаштування» замість «довічного найму» висувається як нова стратегія захисту власних інтересів на ринку праці [42, с. 2].

Концепцію працевлаштування доцільно аналізувати з точки зору теорії раціонального вибору, яка представлена в роботах «Соціальний вибір та індивідуальні цінності» – К. Ерроу, «Моделі людини» – Г. Саймона, Дж. Елстера, Дж. Бюкенена та Г. Таллока. Теорія раціонального вибору пояснює вибір можливих варіантів діяльності соціальним суб'єктом, який виходить з припущення подвійної мети: поліпшення свого матеріального становища та отримання соціального схвалення, з бажанням при цьому зазнати якомога менше збитків [42, с. 2]. К. Ерроу у своїй роботі намагався сформулювати умови, за яких на основі індивідуальних чи групових переваг можуть бути одержані узгоджені рішення. В теорії раціонального вибору, як зазначає Г. Саймон: «Раціональна людина – це такий суб'єкт, який погоджується лише на найкращий варіант» [42, с. 2]. Таким чином, раціональний вибір передбачає, що людина має обрати таку альтернативу, яка максимізує його користь (вигоду, задоволення). В нашому випадку, це ймовірність індивіда ефективно працевлаштуватися задовольняючи як власні потреби, так і потреби суспільства.

Р. Дірінг пов’язує працевлаштування з набуттям навичок для життя. Він рекомендував вищим навчальним закладам зосереджувати увагу на базових навичках, які будуть «визначальними для майбутнього успіху випускників незалежно від того, чим вони планують займатися в подальшому житті» [42, с. 3]. Під базовими навичками Р. Дірінг розуміє: комунікативні навички; вміння рахувати; вміння користуватися інформаційними технологіями;  вміння самостійно вчитися та планувати;  вміння вирішувати проблеми; вміння працювати в команді.

Беручи до уваги думку Р. Дірінга, Дж. Хілладж та Е. Поллард припустили, що працевлаштування слід розглядати з точки зору знань і відносин. Тобто, працевлаштування – це здатність отримати і зберегти повноцінну роботу.

Дж. Хілладж та Е. Поллард працевлаштування відносять до здатності людини отримати і підтримувати свою зайнятість. Для особистості, працевлаштування залежить від знань, навичок і здібностей, якими вона володіє, як вона їх презентує роботодавцю. Таке працевлаштування залежить від факторів попиту та пропозицій, які часто знаходяться поза контролем людини. На думку Дж. Хілладжа та Е. Полларда, працевлаштування – це можливість рухатися автономно на ринку праці, та розуміння власного потенціалу, що забезпечує стабільну зайнятість [42, с. 4].

Л. Харві розглядає працевлаштування, як здатність випускника отримати роботу, котра задовольняє його. На його думку працевлаштування – це процес навчання [42, с. 4].

Л. Дакре Поол та П. Севелл, також розглядають відому у західній Європі модель працевлаштування випускників ВНЗ, що має назву «CareerEDGE», котра більш доступна та зрозуміла у роз’ясненні студентам та їх батькам перспектив працевлаштування випускників. (Ця модель зображена схематично у Додатку Ї).

Також, західноєвропейські дослідники часто розглядають узагальнену (класичну) модель працевлаштування випускників ВНЗ, що включає як широке, так і вузьке уявлення про процеси працевлаштування (Класична модель працевлаштування наведена у Додатку Й).

Отже, західноєвропейські науковці (К. Ерроу, Г. Саймон, М. Йорк, П. Найт, Л. Дакре Поол, Севелл, Р. МакКвейд та К. Ліндсей) схильні розглядати моделі працевлаштування у площині, спрямованій на визначення здатності людини самостійно отримати і підтримувати зайнятість, покращувати або зберігати свою позицію на ринку праці. Дослідники доводять життєво важливу роль працевлаштування в соціальному і культурному розвитку суспільства, а також приватному житті кожної окремої особи.

Кайтанський О.С. відзначає, що у забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні та спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство соціальної політики України і його органи на місцях[22, с. 3]. Спеціальним органом працевлаштування виступає Державна служба зайнятості України, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення. (Схематично структуру державної служби зайнятості подано у Додатку A).

До складу Державної служби зайнятості України входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості [56].

Відповідно до Положення про Державну службу зайнятості України затверджене Указом Президента України від 16 січня 2013 р., основними завданнями Державної служби зайнятості України є:

1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

2) внесення міністру соціальної політики пропозицій щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи;

4) надання роботодавцям послуг з добору працівників;

5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру;

6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій;

7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхових випадків, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктахзалежних від містоутворюючих підприємств;

8) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреби ринку праці;

9) проведення професійної орієнтації населення;

10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці;

11) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [56].

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується формуванням та розвитком ринку праці як одного з найважливіших елементів ринкової системи. Так, Коваль Г.В. слушно зазначає, що на відміну від інших типів ринків, ринок праці має не тільки ресурсний, товарний характер, але і породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем і вимагає значної уваги та фінансової підтримки з боку держави [33, с. 2].

Проблеми становлення та успішного функціонування ринку праці носять багатоаспектний характер. Внаслідок цього різні питання, пов'язані з розвитком ринку праці досліджуються не тільки в правовій науці, але і фахівцями в інших сферах наукового пізнання: історії, соціології, економіці та в інших науках. Збродська О.В. відзначає, що на сучасному етапі необхідне глибоке осмислення практики регулювання ринку праці з урахуванням загальноекономічної ситуації в країні з метою вироблення ефективної політики зайнятості [20, с. 3].

Національне законодавство, відповідно до норм якого здійснюється правове регулювання та встановлюються правові основи працевлаштування молоді, включає у себе: Конституцію України, Кодекс законів про працю України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. та інші нормативні акти [25; 27; 49].

Важливе значення для правового регулювання працевлаштування громадян України має Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року, який набрав чинності з 1 січня 2013 року. Так, наприклад, даний закон відносить до осіб, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу. Для їх працевлаштування підприємствам, установам і організаціям з чисельністю штатних робітників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік .

Вказана норма захищає найбільш вразливу категорію молоді. Схожа норма існувала й у попередньому Законі України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р., і її збереження у національному трудовому законодавстві є вкрай важливим для сприяння працевлаштуванню молоді.

Специфіка правового положення молоді на ринку праці, яка виражається в особливостях їх правового статусу, а також соціально-психологічні характеристики вивільнених працівників обумовлюють необхідність застосування спеціальних організаційно-правових засобів для їх працевлаштування. Деякі спеціальні засоби для працевлаштування молоді отримали закріплення у новому Законі України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. Зокрема, слід звернути увагу на передбачені у цьому законі шляхи стимулювання працевлаштування громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці, до яких відносять певні категорії молоді (неповнолітні та особи, що закінчили професійне навчання і не мають досвіду трудової діяльності). Для стимулювання роботодавців до працевлаштування громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці, у тому числі, представників молоді Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. передбачає державну компенсацію фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідних осіб за кожен місяць, за який цей внесок сплачений.

Щодо представників молоді, така компенсація здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України для забезпечення молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем за отриманою професією (спеціальністю). Необхідними умовами для одержання роботодавцем зазначеної компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є: попередня наявність у працевлаштованої особи статусу безробітного та направлення територіального органу, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції; працевлаштування має тривати строком не менше ніж два роки [33, с. 4].

На думку Збродської О.В. вказана правова норма є дуже доречною та своєчасною і дійсно здатна стимулювати роботодавців до працевлаштування молоді [22, с. 4]. Проте, у Законі України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. міститься положення яке дещо зменшує переваги зазначеного засобу стимулювання роботодавців до працевлаштування громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці, у тому числі, представників молоді. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до вказаної норми з ініціативи роботодавця або за згодою сторін до закінчення дворічного строку з дня працевлаштування сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до відповідного бюджету.

Девізоров Д.С. вважає, що це законодавче положення є не досить прийнятним з огляду на деякі обставини [16, с. 38]. Насамперед, це положення дещо обмежує повноваження роботодавця щодо звільнення порушників трудових обов’язків через економічні збитки у зв’язку з таким звільненням. Несправедливо, що для звільнення працівника, який вчинив прогул, з’явився на роботу у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, або вчинив якісь інші правопорушення, роботодавець має нести збитки. Навіть у разі звільнення працівника за розкрадання, законодавець не позбавляє роботодавця обов’язку повернути кошти компенсації страхових внесків за відповідного працівника, що зовсім суперечить логіці [16, с. 38].

У цьому аспекті доцільним буде внести уточнення до норми, що передбачає повернення роботодавцем коштів компенсації страхових внесків, з тим, щоб таке повернення здійснювалося лише у разі звільнення відповідного працівника з ініціативи роботодавця за обставин, що не містять провини працівника.

Новий Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. містить статтю 29, яка має назву «Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності молоді», що має своїм основним завданням сприяння працевлаштуванню молоді. Як засіб підвищення конкурентоспроможності молоді на ринку праці вказана норма передбачає можливість стажування на всіх підприємствах, незалежно від форми власності. Така можливість передбачена для студентів вищих навчальних закладів та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні. Для реалізації цього організаційно-правового засобу Кабінет Міністрів України затвердив Типову форму договору про стажування студентів вищих навчальних закладів та учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Дуже важливо, що про проходження стажування має бути зроблений запис до трудової книжки стажиста. Крім того, при виконанні стажистом певних професійних функцій, йому має сплачуватись заробітна плата відповідно до загальних тарифів. Метою стажування є набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов'язків, удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткової компетенції. І така можливість дуже важлива для представників молоді, тому що вона дає нагоду до моменту отримання диплому про закінчену професійну або вищу освіту набути досвіду практичної роботи у відповідній сфері діяльності.

Проте роботодавці у сучасних ринкових умовах не мають ніякої зацікавленості від організації стажування з огляду на такі проблеми:

1) з’являються додаткові витрати на додаткову оплату послуг керівника стажування – неменш, ніж 5 відсотків від суми основної заробітної плати;

2) роботодавець має розробити індивідуальну програму стажування для стажиста;

3) при виконанні стажистом певних професійних функцій, йому має сплачуватись заробітна плата.

У такому випадку доцільним буде розробити умови, при яких вітчизняне законодавство має додатково симулювати роботодавців до сприяння наданню молодими працівниками практичних навичок професійної діяльності. Девізоров Д.С. для стимулювання роботодавців до організації стажування пропонує передбачити деякі податкові пільги [16, с. 39]. Таким чином можна забезпечити реалізацію додаткових гарантій працевлаштування молоді.

Стажування молоді, що продовжує професійне навчання здатне стати дієвим засобом підвищення конкурентоспроможності молоді на ринку праці та належним чином сприяти працевлаштуванню української молоді. Проте, важливим недоліком цього організаційно-правового заходу є те, що Типова форма договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів не передбачає обов’язків роботодавця зі сплати страхових внесків за стажистів. За таких обставин стажисти можуть опинитися у незахищеному становищі при нещасних випадках на виробництві, якщо підприємство виявиться неспроможнім відшкодувати усі збитки на лікування та відновлення працездатності.

Слід звернути увагу, що для осіб які закінчили професійну підготовку та проходять стажування за фахом, чинне українське законодавство передбачає укладання строкового трудового договору та розповсюдження усіх соціально-правових гарантій, що передбачені для постійних працівників. Доцільним буде, якщо стажисти, які продовжують навчання за професією, також будуть отримувати рівний соціальний захист із працівниками [16, с. 40]. Тому до Типової форми договору про стажування студентів вищих навчальних закладів та учнів професійно-технічних навчальних закладів треба додати відповідні положення про обов’язок роботодавця здійснювати соціальне страхування стажистів.

Проте, щоб уникнути збитків для роботодавця у зв’язку зі стажуванням молоді, що навчається, у Законі України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. треба передбачити компенсацію роботодавцю витрат на страхування стажистів за рахунок коштів Державного бюджету України для забезпечення молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем за отриманою професією (спеціальністю). Такий правовий підхід забезпечить молодь, що проходить стажування, належним соціальним захистом та не зменшить зацікавленості роботодавців в організації стажування для представників молоді, що продовжують професійне навчання.

Взагалі, реалії розвитку ринкової економіки породжують низку проблем щодо працевлаштування молоді, тому молоді працівники потребують застосування особливих організаційно-правових засобів для їх працевлаштування. Сучасний розвиток вітчизняного трудового законодавства вказує на тенденцію до впровадження нових, адекватних ринковим умовам, шляхів сприяння працевлаштуванню молоді та підвищенню конкурентоспроможності молодих працівників на ринку праці. Проте, ці організаційно-правові заходи потребують певного розвитку для найповнішої реалізації їх цільової спрямованості.

Слід зауважити, що у межах державної молодіжної політики проводиться значна робота щодо підвищення економічної активності та рівня зайнятості молоді, підтримки молодіжного підприємництва. Так, у сфері забезпечення зайнятості та розвитку підприємницької діяльності молоді передбачено виконання таких завдань:

– сприяння гарантованому забезпеченню молоді першим робочим місцем, стимулювання створення роботодавцями додаткових робочих місць для молоді;

– стимулювання програм підтримки молодіжних центрів праці, бізнес-центрів, «бізнес-інкубаторів», створення у вищих навчальних закладах підрозділів з працевлаштування студентів та випускників;

– створення умов для праці студентської молоді без відриву від навчального процесу;

– нормативно-правове, фінансове та організаційне забезпечення вторинної зайнятості молоді;

– запровадження механізму державної підтримки розвитку молодіжного фермерства та молодіжного підприємництва у сільській місцевості, відповідних програм, розробка та впровадження освітніх проектів для сільської молоді щодо стимулювання підприємницької діяльності;

– створення умов для професійної орієнтації та професійного навчання молоді;

– інформаційне та правове забезпечення молоді, яка здійснює трудову міграцію за межі України;

– підтримку програм молодіжних громадських організацій та їх спілок, спрямованих на вирішення проблем зайнятості молоді та реалізацію її підприємницьких ініціатив [15, с. 23].

Таким чином, працевлаштування – це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. Зі змісту даного поняття виходить те, що це певна система, комплекс заходів різного характеру (організаційних, правових та економічних) які закріплені на нормативному рівні, тобто юридично і які мають спільну мету – забезпечення зайнятості населення. Національне законодавство, відповідно до норм якого здійснюється правове регулювання та встановлюються правові основи працевлаштування молоді, включає у себе: Конституцію України, Кодекс законів про працю України, Кримінальний Кодекс України, Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р., Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р., постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативні акти.

1.2 Працевлаштування випускників ВНЗ як особливий різновид працевлаштування

Особливої уваги заслуговує питання працевлаштування фахівців з вищою освітою, тобто молодих спеціалістів, випускників вищих навчальних закладів. Випускники ВНЗ – молоді фахівці є однією з соціально малозахищених категорій населення. Тому сьогодні дуже актуальним є пошук шляхів розв’язання проблем, пов’язаних із покращенням такої ситуації. Ця категорія працездатних громадян має велике значення для розвитку національної економіки з огляду на наявність у них глибоких теоретичних знань у певних галузях знань [14, с. 1]. Молодь, яка навчалася у вищих навчальних закладах має значний трудовий потенціал. Але випускники ВНЗ зазнають труднощів у працевлаштуванні у першу чергу тому, що ця категорія населення, як правило, не володіє необхідними професійними навичками й досвідом роботи, потребує періоду адаптації до конкретних умов виробничої діяльності. Саме тому держава повинна сприяти успішному працевлаштуванню молодих спеціалістів за фахом. Однак сьогодні держава опосередковано сприяє працевлаштуванню лише тих молодих спеціаліств, що навчалися за державним замовленням, але навіть у цьому напрямку існують певні проблеми, які будуть розглянуті у відповідному розділі даної дипломної роботи.

Щодо інших молодих спеціалістів, які навчалися у вищих навчальних закладах за кошти фізичних або юридичних осіб, або ж за власні кошти – держава покладає тягар працевлаштування безпосередньо на цих молодих людей, у зв’язку з чим вони вимушені самостійно шукати собі роботу за фахом. Не додають оптимізму й існування інших проблем, зокрема економічних, які ще більше ускладнюють можливість працевлаштування молодих спеціалістів за своїм фахом.

Говорячи про молодих спеціалістів необхідно визначитися з тим, кого саме слід вважати молодицм спеціалістом. На сьогодні в законодавстві України немає чіткого визначення поняття «молодий спеціаліст», проте існують формулювання інших понять, що опосередковано вказують на його ознаки.

Відповідно до пункту 2 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року, випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікайних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником [57].

Частина 2 статті 197 Кодексу законів про працю України встановлює, що молодим спеціалістам – випускникам державних вищих навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України [25].

У статті 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. встановлюється, що держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам – випускникам державних професійно-технічних та вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням

Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року використовуює дещо інше поняття. Так, пунктом 10 статті 1 цього Закону встановлено поняття «молодий працівник» – це громадянин України віком до 35 років, випускник професійно-технічного або вищого навчального закладу, який у шестимісячний строк після закінчення навчання працевлаштувався самостійно або за направленням навчального закладу чи територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та продовжує працювати протягом трьох років за кваліфікацією, яку він набув під час навчання, в тому числі незалежно від місця першого працевлаштування.

Отже, можна зауважити що вживаючи поняття «молодий спеціаліст», законодавець вкладає у його зміст не лише випускників вищих навчальник закаладів, а також випускників інших навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, зокрема й професійних навчально-виховних закладів.  Відповідно до статті 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року, до професійних навчально-виховних закладів належать: 1) професійно-технічні училища відповідного профілю; 2) професійні училища соціальної реабілітації; 3) вищі професійні училища; 4) професійні ліцеї; 5) професійні ліцеї відповідного профілю; 6) професійно-художні училища; 7) художні професійно-технічні училища; 8) вищі художні професійно-технічні училища; 9) училища-агрофірми; 10) вищі училища-агрофірми; 11) училища-заводи; 12) центри професійно-технічної освіти; 13) центри професійної освіти; 14) навчально-виробничі центри; 15) центри підготоки і перепідготовки робітничих кадрів; 16) навчально-курсові комбінати; 17) навчальні центри; 18) інші види навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання [50].

До вищих навчальних закладів, як правило, відносяться інститути, консерваторії, академії, універтитети і зазвичай вони мають ІІІ–IV рівні акредитації. Так, молодими спеціалістами є – випусники не лише вищих навчальник закладів, а й інших навчальник закладів I-IV рівнів акредитації, зокрема й професійних навчально-виховних закладів. В той же час, треба брати до уваги що у переважній більшості випадків, зокрема у пресі та загальному сприйнятті суспільства говорячи про молодих спеціалістів, на увазі мають перш за все фахівців з вищою освітою.

Необхідно розуміти, що освіта та професійна підготовка є визначальними чинниками у працевлаштуванні випускників вищих навчальних закладів. Від їх рівня залежить якість кадрового потенціалу ринку праці любої країни [36, с. 4].

Левчишена О., зауважує, що розвиток ринку платних послуг у сфері вищої освіти сприяв швидкому зростанню кількості студентів, а отже – підвищенню фахового освітнього рівня молоді [36, с. 5]. Разом із тим платна освіта значною мірою нівелювала рівень професійної підготовки випускників через низьку вимогливість до знань. Тому все більше випускників вищих навчальних закладів з'являються на ринку праці, не маючи достатньої професійної підготовки. Це зумовлено також і тим, що держава фактично зняла з себе обов'язок щодо забезпечення обов’язкового працевлаштування випускників. Крім того, суттєвий розрив між теоретичною підготовкою та вимогами конкретної трудової діяльності робить неадекватною реакцію потенційного роботодавця на наявність у молодих спеціалістів високого рівня теоретичної підготовки який не підкріплений відповідним розвитком трудових умінь та навичок. Це, врешті-решт, впливає на можливості їх реального працевлаштування.

Важливим для майбутнього працевлаштування є правильний вибір не тільки професії, а й вищого навчального закладу, бо питання про престиж та рейтинг освітнього закладу не завжди пов'язане у свідомості молодої людини з перспективою майбутнього працевлаштування за майбутньою професією (спеціальністю). Загалом проблема працевлаштування випускників ВНЗ є загальнодержавною проблемою, яка тісно пов’язана з питаннями формування та реалізації державної молодіжної та соціальної політики і перш за все зі зміною системи вищої освіти в контексті наближення її до потреб сучасного ринку праці з урахуванням глобалізаційних впливів. Тому питання працевлаштування випускників ВНЗ є актуальним і має розглядатися в комплексі вказаних проблем.

На думку вчених прагнення молодих людей до формування себе як особистості для існування у гідному економічному середовищі, в якому вони хотіли би жити, породило стійку тенденцію до оволодіння професіями, для яких в теперішній економічній системі країни не існує достатньої кількості робочих місць [38, с. 7]. Насамперед це стосується економістів, менеджерів, юристів, підготовка яких стала економічно вигідною для вищих навчальних закладів різних форм власності.

Окрім того, сучасний етап планування підготовки необхідних спеціалістів у вищих навчальних закладах України ускладнюється нестабільністю економічної ситуації, невизначеністю пріоритетів соціально-економічного розвитку та відсутністю ефективного механізму державного регулювання освітньої сфери в ринкових умовах.

Однією з визначальних проблем існуючої системи освіти є невідповідність рівня спеціалістів, що їх випускають вищі навчальні заклади, потребам суспільства, динаміці його розвитку. Перевірені багаторічною практикою набір спеціальностей та спеціалізацій, вимоги до професійної підготовки випускників та критерії її оцінки, організаційні та економічні принципи діяльності освітніх закладів мали б гарантувати певну якість знань та навичок. Однак ринок праці є нестабільним, зазнає економічних коливань, через що вищі навчальні заклади не завжди своєчасно та відповідно реагують на такі зміни.

Мензул О.М. окреслює ряд проблем, що є характерними для сучасної системи вищої освіти України:

– невідповідність пропонованих вищими навчальними закладами спеціальностей та спеціалізацій потребам ринку праці (у більшості вищих навчальних закладів відсутнє адекватне вимогам ринкової економіки планування обсягів, профілів та рівня підготовки випускників, стратегія функціонування навчальних закладів багато в чому визначається їх власними комерційними інтересами, спрямована на «виживання», а не на адаптацію до соціально-економічних перетворень);

– невідповідність рівня кваліфікації випускників вимогам роботодавців, відсутність у молодих спеціалістів практичних навичок за отриманою спеціальністю;

– низька заробітна платня або її затримки (близько третини випускників через це відмовляються від пропозицій роботодавців);

– відсутність системи розподілу випускників, що забезпечувала б їх гарантоване працевлаштування, трудову адаптацію та соціальні гарантії;

– недостатній рівень професійної кваліфікації викладацького складу [38, с. 31].

Для України характерним також є нерівномірний розподіл потенціалу вищих навчальних закладів за регіонами, що призводить до посилення дисбалансу на регіональних молодіжних ринках праці. Необхідність усунення цього дисбалансу диктується не лише міркуваннями рівності та соціальної справедливості, а й вимогами економічної доцільності. Високий рівень освіти підвищує можливості молодої людини, проте не гарантує швидкого отримання роботи.

Для вдалого вирішення вищеокреслених проблем працевлаштування молодих спеціалістів, доцільно буде реалізувати наступні заходи:

1) створити спеціалізовану біржу праці для молодих фахівців, які отримали вищу освіту;

2) розробляли проекти, орієнтовані на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед молодих спеціаліств, а також молоді в цілому;

3) проводити дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники вищих навчальних закладів;

4) включити до навчальних програм вищих навчальних закладів обов'язкове стажування студентів;

5) розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації цієї програми;

6) проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців з метою створення умов для самовизначення особи;

7) проводити інформативні й навчальні семінари та тренінги щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки;

8) організовувати зустрічі з роботодавцями та колишніми молодими фахівцями, які успішно знайшли роботу чи почали займатися підприємницькою діяльністю;

9) запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку роботи та факультативні заняття з організації власної справи;

10) провадити координацію міжнародної діяльності: в частині обміну студентами з інших країн.

Таким чином, працевлаштування випускників ВНЗ є однією з категорій, що входить до змісту загального поняття працевлаштування. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів можна визначити як – комплекс правових, економічних та організаційних заходів, які спрямовані на забезпечення зайнятості молодих спеціалістів, тобто фахівців, які отримали вищу освіту. Вживаючи поняття «молодий спеціаліст», законодавець вкладає у його зміст не лише випускників вищих навчальник закаладів, а також випускників інших навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, зокрема й професійних навчально-виховних закладів.

РОЗДІЛ 2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ЗНУ)

2.1 Правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України (на прикладі ЗНУ),  які навчалися за державним замовленням

Майже одразу після прийняття Конституції України 28 червня 1996 року, Кабінет Міністрів України з метою забезпечення реалізації права на роботу за фахом випускникам вищих навчальних закладів своєю постановою затвердив «Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням». Цей підзаконний акт набрав чинності 22 серпня 1996 року.

Цей нормативний акт розроблено відповідно до статті 52 Закону України «Про освіту», на виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» [44; 53].

Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником. Час навчання в інтернатурі до цього терміну не включається.

Керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за типовою формою передбаченою порядком правцевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням. (Зразок типової угоди представлено у додатку Б та додатку В).

За рік до закінчення навчання міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України, укладають контракти з виконавцями державного замовлення (державні замовники) відповідно до кількості замовлених місць, подають міністерствам та центральним органам виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, які виконують державне замовлення (виконавці державного замовлення), перелік місць працевлаштування та умов, які вони зобов'язуються створити випускнику (забезпеченість житлом, розмір заробітної плати, інші соціальні гарантії). Замовники несуть відповідальність за достовірність поданої інформації про потребу у фахівцях.

Згідно з угодою випускник зобов'язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою. Випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

Розірвання випускником угоди допускається з таких поважних причин:

1) встановлення інвалідності 1 або 2 групи, внаслідок чого випускник не може виїхати на роботу за призначенням;

2) встановлення інвалідності 1 або 2 групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків (або осіб, які їх замінюють) випускника;

3) якщо випускник – вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років, або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

4) проходження чоловіком (дружиною) служби за контрактом у Збройних Силах, Державній прикордонній службі України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Національній гвардії України, Державній спеціальній службі транспорту України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, на посадах рядового і начальницького складу у правоохоронних органах, органах і підрозділах цивільного захисту, поза місцем розташування замовника;

5) вступу до вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації для випускників вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації.

Розірвання угоди за ініціативою замовника допускається у разі:

1) неможливості надання випускнику роботи за спеціальністю згідно з медичним висновком (якщо медичний огляд для прийняття на роботу відповідно до законодавства є обов'язковим) або висновком медико-соціальної (експертної) комісії;

2) банкрутства замовника.

Випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного замовлення.

Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформлюється картка працевлаштування випускника (зразок наведено у додатку Г) у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий надсилається замовнику.

Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення навчання на підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним переліку місць працевлаштування випускників.

Вручення випускнику диплома про закінчення вищого навчального закладу, направлення на роботу та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником. Молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

Якщо замовник відмовив у прийнятті на роботу молодого фахівця, останній звертається до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. При цьому пред'являється направлення на роботу і скріплена печаткою замовника довідка про відмову у працевлаштуванні. Реєстрація молодих фахівців у державній службі зайнятості здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, визначеному законодавством про зайнятість населення.

На прохання молодого фахівця, який отримав довідку про надання можливості самостійного працевлаштування (зразок наведено у додатку Ґ), або за направленням служби зайнятості протягом трьох років після закінчення ним вищого навчального закладу керівник підприємства, установи, організації може оформити йому направлення на роботу.

Молодим фахівцям, які одержали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю 30 календарних днів. За час відпустки молодим фахівцям виплачується допомога у розмірі академічної або соціальної стипендії, що вони отримували в останній місяць навчання у вищому навчальному закладі (крім додаткової соціальної стипендії, що виплачується особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи) за рахунок замовника. Після укладення трудового договору на молодих фахівців поширюються усі види соціального захисту, передбачені колективним договором працівників підприємства, установи, організації.

Молодим фахівцям, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості і зареєстровані як такі, що шукають роботу, протягом десяти календарних днів з моменту реєстрації підшукується підходяща робота з урахуванням спеціальності. Якщо підходящої роботи не запропоновано, їм надається статус безробітних з виплатою допомоги по безробіттю до вирішення питання про працевлаштування згідно із законодавством про зайнятість населення. В цей період молоді фахівці мають право на безоплатну професійну орієнтацію, а також на участь в оплачуваних громадських роботах. На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Звільнення молодого фахівця з ініціативи замовника до закінчення терміну угоди дозволяється у випадках, передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України. У разі неможливості надати підходящу роботу державна служба зайнятості за бажанням молодих фахівців направляє їх на перепідготовку з метою подальшого працевлаштування за набутою новою спеціальністю чи професією.

Посади за штатним розписом, на які в поточному році повинні бути прийняті на роботу молоді фахівці згідно з угодою, не підлягають заміщенню іншими працівниками. У разі виробничої потреби на ці посади можуть бути прийняті інші працівники на термін до призначення на них молодих фахівців.

Якщо випускник за його згодою переводиться на роботу до іншого підприємства, установи, організації, йому видається цим підприємством, установою, організацією нове направлення на роботу. За випускником у цьому разі зберігаються усі права і обов'язки молодого фахівця. Випускникам, які закінчили вищі навчальні заклади з відзнакою, за рішенням замовника може встановлюватися вища заробітна плата в межах схеми посадових окладів. Випускники, які одержали направлення на роботу до іншої місцевості, а також члени їхніх сімей забезпечуються житлом згідно із законодавством.

Випускники, яких не було забезпечено житлом згідно з угодою і які продовжують працювати за призначенням після визначеного терміну, мають право на позачергове одержання житла незалежно від терміну роботи за цим призначенням. У разі ліквідації підприємства, установи, організації право на позачергове одержання житла забезпечується згідно із законодавством. За випускниками, які одержали направлення на роботу до іншої місцевості, житло за попереднім місцем проживання зберігається згідно із законодавством.

Окремо слід зазначити, що також існує наказ Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 року, яким затверджено «Порядок працевлаштування випускників державних вищих  медичних  (фармацевтичних)  закладів освіти,  підготовка  яких  здійснювалась за державним замовленням» [58]. Цей нормативний акт має аналогічну з порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленнямструктуру, але має обмежену дію за колом осіб.

Так, з метою реалізації вищевикладених положень законодавства та з метою сприяння успішному працевлаштуванню випускників, у більшості державних вищих навчальних закладах України, зокрема й у Запорізькому національному університеті працює Служба працевлаштування.

Служба працевлаштування Запорізького національного університету входить до складу відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Запорізького національного університету і створена з метою допомоги студентам, магістрантам та випускникам університету у сприянні пошуку роботи, в адаптації до сучасних вимог на ринку праці та для системної підтримки студентів та випускників у становленні їх як молодих фахівців.

У своїй діяльності Служба з питань працевлаштування випускників Запорізького національного університету керується Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», Законом України «Про освіту» від 23 травня 1991 року та іншими нормативно-правовими актами.

Основні напрями діяльності Служби з питань працевлаштування випускників Запорізького національного університету полягають у наступному:

1) адаптація випускників до умов ринкової економіки, закладання фундаменту для побудови майбутньої кар’єри;

2) набуття практичного досвіду роботи у загальноосвітніх школах, дитячих садках, працевлаштування студентів на тимчасові вакансії в межах університету,  де студенти мають змогу отримати професійний досвід;

3) встановлення соціального партнерства з підприємствами, установами та організаціями (роботодавцями). Запровадження зворотнього зв’язку між ними та університетом для отримання об’єктивної оцінки якості фахової підготовки;

4) удосконалення системи обміну інформацією між міськими та районними відділами освіти, обласним Управлінням освіти і науки України;

5) організація роз’яснювальної роботи серед студентів та випускників щодо законодавчих та нормативно-правових актів з питань державного регулювання зайнятості та трудових відносин;

6) організація та проведення ярмарок кар’єри;

7) підготовка та укладання угод між університетом та підприємствами, організаціями, установами щодо цільової підготовки фахівців, працевлаштування та проходження практики;

8) допомога студентам у підготовці резюме та проходження співбесіди;

9) аналіз даних центрів зайнятості про наявність вакансій;

10) здійснення контролю за працевлаштуванням випускників та прибуттям їх на роботу;

11) організація роботи на факультетах з розподілу випускників, подання матеріалів розподілу замовникам, видача випускникам направлень про призначення на роботу.

Служба працевлаштування Запорізького національного університету здійснює свою діяльність з 2006 року. Для розв’язання проблем з працевлаштування молодих фахівців, працівники Служби працевлаштування ЗНУ вирішують чимало питань. Вони підтримують зв’язки з підприємствами, вивчають попит на ті спеціальності, за якими готують фахівців в університеті. З 2007 року Службою працевлаштування ЗНУ запроваджена практика укладання тристоронніх угод за схемою «ВНЗ-студент-роботодавець». Як зазначають фахівці Служби, найбільшу перевагу в цьому контексті мають спеціалісти педагогічного профілю.

Ще одним важливим моментом є співпраця Служби працевлаштування ЗНУ з іншими структурними підрозділами університету. Наприклад, разом із лабораторією соціально-психологічних досліджень спеціалісти Служби працевлаштування ЗНУ кожного року вивчають проблеми та перспективи працевлаштування випускників ЗНУ, а от конкретні результати, наприклад за 2013 рік, наступні: понад 70 листів-запитів Служба працевлаштування ЗНУ розіслала підприємствам, організаціям, установам щодо наявних вакансій. Триває співпраця з Районними адміністраціями, Центрами зайнятості. Студенти вже декілька раз мали нагоду зустрітися з представниками ПАТ «Запоріжтрансформатор», ТОВ «Морське Агентство Воланс» (Одеса), «Авіакомпанії АНП», які пропонували вільні робочі місця випускникам окремих спеціальностей та з іншими потенційними роботодавцями.

Першочерговим завданням Служби працевлаштування ЗНУ є працевлаштування тих випускників, які навчалися за державним замовленням, що здійснюється у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», але усі інші студенти та майбутні випускники Запорізького національного університету також мають можливість звернутися до Служби працевлаштування за власною ініативою з тим, щоб Служба працевлаштування ЗНУ допогла їм знайти постійну або тимчасову (сезонну) роботу.

З цією метою Служба працевлаштування ЗНУ має каталог наявних актуальних вакансій, а також у разі необхідності, фахівці Служби працевлаштування ЗНУ можуть запропонувати студентам та майбутнім випускникам університету допомогу у підготовці до співбесіди з потенційним роботодавцем, у складанні ефективного резюме, а також у проходженні профорієнтаційних тестів.

Цікавими також є статистичні дані, які стосуються діяльності Служби працевлаштування ЗНУ. Так, від загальної кількості студентів які навчаються у Запорізькому національному унівесритеті (це приблизно 14 тисяч студентів) лише на протязі 2012 року кількість тих студентів, які звернулись до Служби працевлаштування за всланою ініціативою за допомогою у пошуках постійної або тимчасової (сезонної) роботи – вперше була дещо більшою за 1 тисячу студентів (у 2012 році до Служби працевлаштування ЗНУ звернулися приблизно 1019 студентів з метою знайти тимчасову (сезонну) або постійну роботу).

На протязі 2013 та 2014 років, за даними служби працевлаштування ЗНУ кількість студентів, які звернулись до Служби з метою знайти тимчасову (сезонну) або постійну роботу помітно зросла. Так, на протязі 2013 року кількість студентів, які звертались до Служби зросла приблизно на 200 осіб порівняно з 2012 роком (у 2013 році до Служби працевлаштування ЗНУ з метою знайти постійну або тимчасову (сезонну) роботу звернулися приблизно 1264 студенти).

За 2014 рік кількість осіб, які звернулись до Служби працевлаштування ЗНУ також зросла порівняно з усіми попередніми роками. Так, на протязі 2014 року, кількість студентів які звернулися до Служби працевлаштування ЗНУ з метою знайти тимчасову (сезонну) або постійну роботу складала вже приблизно 1683 студенти. Можна припустити, що кількість зверненнь студентів до Служби працевлаштування ЗНУ, яка має тенденцію до щорічного зростання – не в останню чергу, пов’язана саме з погіршенням економічної ситуації в Україні.

За даними Служби працевлаштування ЗНУ, студенти які до них звертаються, як правило, переважно шукають саме тимчасову (сезонну) роботу на період канікул, а от за допомогою у пошуку постійної роботи за фахом від студентів звернень менше, але такі теж є. Найбільш складно знайти роботу випускникам юридичного й економічного факультетів та факультету менеджменту, що пов’язано з перенасиченням ринку праці фахівцями у цих напрямках та високою конкуренцією серед них, внаслідок чого молоді фахівці цього профілю рідко можуть на рівних конкурувати з більш досвідченими колегами, а тому серед них відсоток працевлаштованих за фахом, з числа тих студентів, які звернулися до Служби працевлаштування ЗНУ у 2014 та попередніх роках є найменшим порівняно з іншими факультетами. Юридичний факультет – 29% у 2013 році та 27% у 2014 році; економічний факультет – 34% у 2013 році та 36% у 2014 році; факультет менеджменту – 41% та 39% у 2013 та 2014 роках відповідно.

Дещо кращою є ситуація з працевлаштуванням випускників інших факультетів, які звернулися до Служби працевлаштування ЗНУ у 2013 та 2014 роках. Так, кількість працевлаштованих студентів з факультету соціальної педагогіки та психології, які звернулися до Служби працевлаштування ЗНУ за власною ініціативою складає – 53% у 2013 році та 55% у 2014 році; факультет соціології та управління – 46% у 2013 році та 42% у 2014 році; факультет журналістики – 61% та 64% у 2013 та 2014 роках відповідно.

Найбільші переваги у працевлаштуванні мають фахівці педагогічного профілю та фахівці у сфері інформаційних технологій. Так, у 2013 та 2014 році серед студентів які звернулись до Служби працевлаштування ЗНУ, у тому числі й тих студентів, які навчалися за державним замовленням кількість працевлаштованих складає: на факультеті фізичного виховання – 72% (2013 рік) та 71% у 2014 році; біологічний факультет – 69% (2013 рік) та 72% у 2014 році; історичний факультет – 69% у 2013 році та 74% у 2014 році; філологічний факультет – 67% у 2013 році та 72% у 2014 році; факультет іноземної філології – 73% у 2013 році та 78% у 2014 році, фізичний факультет – 71% (2013 рік) та 68% у 2014 році; математичний факультет – 81% та 84% у 2013 та 2014 роках відповідно.

Майже не звертаються до Служби працевлаштування ЗНУ випускники математичного факультету, які навчалися за напрямом «програмна інженерія» (6.050103; 7.05010302; 8.05010302), оскільки попит на фахівців у сфері інформаційних технологій кожного року лише неухильно зростає, а тому Служба працевлаштування ЗНУ працевлаштовує лише тих студентів цього напряму, які навчалися за державним замовленням, у порядку передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням». Також не є винятком ситуації, коли після закінчення навчання в аспірантурі Запорізького національного університету здобувачі залишаються працювати викладачами в університеті.

На майбутнє Служба працевлаштування ЗНУ має такі пріоритети розвитку:

1) допомога студентам та випускникам Запорізького нацонального університету у пошуках роботи, а саме: організація та проведення презентацій компаній з метою знайомства студентів з компаніями – потенційними роботодавцями; інформування студентів щодо існуючих вакансій через дошки оголошень, електронні розсилки, розміщення інформації на веб-сайті Запорізького нацонального університету; щотижневе електронне видання вакансій для випускників;

2) формування якостей молодого фахівця та адаптація до сучасних вимог на ринку праці: організація семінарів, тренінгів та майстер-класів на теми «Резюме», «Успішне інтерв’ю», «Мистецтво презентації», «Комунікація», «Робота в команді», «Лідерство» тощо;

3) формування тісних, суспільно значимих традицій співпраці бізнесу та освіти: реалізація спільних з потенційними роботодавцями освітніх проектів, спрямованих на отримання студентами професійних знань від досвідчених фахівців провідних компаній;

4) організація та проведення щорічного «ярмарку кар’єр»: один раз на рік, необхідно запрошувати потенційних роботодавців з провідних компаній, які можуть запропонувати студентам та випускникам Запорізького національного університету роботу на повний або неповний робочий день, тимчасову роботу, програми стажування та участь у різноманітних проектах.

Питання про працевлаштуваннята та обов’язкове трирічне відпрацювання за направленням вищого навчального закладу тих випускників, які навчалися за державним замовленням є доволі дискусійним.

На користь випускників свідчить той факт, що такий обов’язок молодих спеціалістів не передбачено жодним законом України. Стаття 64 чинного Закону України «Про вищу освіту», прийнятого у 2014 році декларує лише створення державою у співпраці з роботодавцями умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю та рівних можливостей для вибору ними місця роботи й виду трудової діяльності. Закон України «Про вищу освіту», який діяв до 6 вересня 2014 року, містив норму про працевлаштування випускників, але не наголошував на обов’язковості трирічного відпрацювання за направленням вищого навчального закладу випускниками, які навчалися за державним замовленням, вказуючи лише на те, що дане питання вирішується відповідно до угоди укладеної між випускником та вищим навчальним закладом [45].

Єдиний нормативний акт, який визначає обов’язковість відпрацювання – це «Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України ще від 22 серпня 1996 року). Необхідно зауважити, що закон має вищу юридичну силу, ніж підзаконний акт, а з огляду на пізнішу дату прийняття – тим паче. Окрім цього, необхідно пам’ятати про заборону примусової праці, що гарантує Конституція України. Так, стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Також необхідно згадати статтю 2 Кодексу законів про працю України, згідно з якою право громадян України на працю, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи – забезпечується державою.

Окрім національного законодавства, примусову працю забороняють також Конвенції Міжнародної організації праці, а саме: 1) Конвенція № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю» (ратифікована Україною 10 серпня 1956 року) [59]; 2) Конвенція № 105 від 25 червня 1957 року «Про скасування примусової праці» (ратифікована Україною 05 лютого 2000 року) [60]. Міжнародні договори (конвенції), на які Верховна Рада надала згоду, є частиною українського законодавства.

До уваги також треба брати й те, що Конституція України у статті 53 гарантує громадянам України право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобувати її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, тобто за державним замовленням. На підставі вищевикладеного можна стверджувати, що вимога про відпрацювання порушує усі вищезазначені права громадянина України.

Окрім цього, відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2004 від 4 березня 2004 року, у справі про тлумачення норм Конституції України щодо доступності та безоплатності освіти визначено, що безоплатність вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призведе до порушення конституційного права громадян на безоплатну освіту і працю, що повинна вільно обиратися громадянином [66].

Фактично, можна виокремити дві підстави для обов’язкового трирічного відпрацювання випускником за направленням вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням. Це: 1) угода, укладена між студентом і вищим навчальним закладом в особі ректора. Вона передбачає наявність взаємних обов’язків студента та вищого навчального закладу. Студент повинен сумлінно здобувати знання, а вищий навчальний заклад повинен забезпечувати якісну теоретичну і практичну  підготовку та працевлаштовувати фахівця після закінчення навчання в державному секторі народного господарства; 2) направлення на роботу, яке разом із дипломом видає керівник вищого навчального закладу.

Відсутність хоча б однієї з цих підстав робить вимогу вищого навчального закладу про трирічне відпрацювання за відповідним направленням неправомірним. Так, якщо вищий навчальний заклад вимагає у випускників відпрацьовувати протягом трьох років на тих підприємствах, установах та організаціях куди їх направить вищий навчальний заклад, але при цьому між випускником та вищим навчальним закладом не укладена відповідна угода – вимога вищого навчального закладу є неправомірною. У тому ж випадку, коли угода укладена, а направлення на роботу випускнику вищий навчальний заклад не видає – будь-які вимоги пов’язані з обов’зковим відпрацюванням молодим спеціалістом є неправомірними.

З огляду на вищевикладене виникає питання про те, чи може адміністрація вищого навчального закладу примусити студента підписати угоду? Звісно – не може, оскільки для того, щоб угода була чинною, необхідно щоб волевиявлення сторін, які її підписують, було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги є підставою для визнання такої угоди недійсною в судовому порядку. Такі положення прописані у статті 203 Цивільного кодексу України [76].

Окрім вище наведених аргументів, слід також зазначити, що будь-який зв’язок між підписанням угоди і правом на навчання за державним замовленням – відсутній, а підставами для навчання в університеті за державним замовленням є: 1) зарахування студента на місце державного замовлення на конкурсній основі; 2) відповідний наказ ректора про зарахування. Тому, відмова від підписання угоди не скасовує права громадян та обов’язків держави щодо надання безоплатної освіти.

Вимога до випускника відшкодувати вартість усього навчання за державні кошти можлива, якщо є підписана угода і направлення на роботу, а випускник:

1) не прибув на місце роботи за відповідним направленням;

2) відмовився приступити до роботи за призначенням, не маючи поважних причини. У цьому випадку обов’язковою умовою є наявність наказу роботодавця про прийняття на роботу. Якщо його нема, випускник – не є працівником відповідно до трудового законодаства, а тому його не можна змусити виконувати роботу або звільнити;

3) був звільнений з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни;

4) звільнився за власним бажанням.

Але механізм такого відшкодування не встановлений. Все що може зробити вищий навчальний заклад у даному випадку – це предявити позов до випускника про відшкодування коштів, які були витрачені на навчання випусника. Проте, існує безліч цивільних справ практично по всій Україні, де судді відмовляють позивачам в особі вищих навчальних закладів у стягненні будь-яких сум з випускників.

Так, наприклад у рішенні Білопільського районного суду Сумської області від 10 травня 2014 року (Справа № 1801/1527/14, номер провадження 2/1801/261/14) суддя Терещенко О. І. зазначає, що через відсутність механізму, який би зобов'язав випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовнику всі понесені витрати за договором, будь-які матеріальні претензії до нього є неправомірними [76, с 9].

Також показовим у даному випаду є рішення Зміївського районного суду Харківської області від 29 червня 2012 року (Справа №2014/2-1335/11, номер провадження 2/2014/270/2012), в якому суддя Пархоменко М. О. наголошує, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах [70, с. 9].

З аналізу норм Закону України «Про вищу освіту», як нового, так і старого – випливає, що вони не містять положень про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання, компенсації замовнику витрат у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови молодого фахівця без поважної причини приступити до роботи за призначенням, або ж звільнення молодого фахівця з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни за власним бажанням з роботи протягом трьох років. Тому, положення «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. обмежують конституційні права громадянина України на безоплатну вищу освіту, працю, свободу пересування та вільний вибір проживання і з огляду на це, видаються такими, що потребують приведення у відповідності до норм Конституції України [46].

Позитивним моментом в досліджувальній проблемі видається Роз’яснення Міністерства освіти і науки України щодо порядку працевлаштування випускників від 21 червня 2011 року №1/9-481. В роз’ясненні Міністерство наголошує, що цим листом висловлює позицію, яка ґрунтується на правових засадах і гарантіях, встановлених Конституцією та законами України та керується у своїй діяльності принципами верховенства права.

В роз’ясненні, зокрема, зазначається, що враховуючи сучасні умови розвитку економіки України, у тому числі значне зменшення державного сектору (від 0% до 30%, залежно від галузі економіки) керівництво вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства, установи та організації інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і вносять внесок у розвиток економіки країни, а будь-які матеріальні претензії до випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням є неправомірними, тому що відсутні правові механізми, які б зобов’язали їх відшкодувати до державного бюджету вартість навчання.

Ця теза підтверджується також інформаційним листом Міністерства юстиції України щодо роз’яснення з питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням від 19 жовтня 2010 року №12566-0-4-10-21. Однак, роз’яснення Міністерства освіти і науки України щодо порядку працевлаштування випускників та Лист Міністерства юстиції не є нормативно-правовими актами. Вони мають статус підзаконних нормативних актів та носять інформаційно-рекомендаційний характер, висвітлюють точку зору державного органу, що їх видає, і не є обов’язковими до виконання.

Таким чином, правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за державним замовленням повинно здійснюватись у відповідності з нормами Конституції України, Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 р., Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 р., а також у відповідності з «Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року. Як вже неодноразово було зазначено, цей підзаконний акт прямо суперечить нормам Конституції та законів України. Це означає, що він повинен бути скасований, або ж його норми повинні бути приведені у відповідність до норм Конституції та інших законів України, оскільки існуючі невідповідності створюють правові колізії.

З метою сприяння успішному працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, у більшості державних вищих навчальних закладах України, зокрема й у Запорізькому національному університеті працює служба працевлаштування.

2.2 Правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України, які навчалися за кошти фізичних та юридичних осіб

У статті 64 Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року декларується, що держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб, але фактично держава сьогодні покладає тягар працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за кошти фізичних та юридичних осіб, або ж за власні кошти безпосередньо на цих молодих людей у зв’язку з чим вони вимушені самостійно підшукувати собі роботу за фахом. Не додає оптимізму й існування інших проблем, зокрема економічних, які ще більше ускладнюють можливість працевлаштування молодих спеціалістів за своїм фахом.

Цікавою також є норма Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. Так, стаття 56 зазначеного Закону встановлювала, що якщо випускник вищого навчального закладу навчався  за  кошти третьої  особи,  його  працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди. Такая позиція законодавця зайвий раз підтверджує тезу про те, що держава сьогодні фактично покладає тягар працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за кошти фізичних та юридичних осіб, або ж за власні кошти – безпосередньо на цих молодих людей.

Працевлаштування молоді, зокрема й молодих фахівців які отримали вищу освіту вже само по собі є достатньо актуальним питанням, щоб держава звернула на нього більше уваги, навіть без огляду на велику кількість існуючих проблем у цій сфері. Серед науковців які досліджували питання пов’зані з працевлаштуванням молоді, зокрема й випускників вищих навчальних закладів, існують різні думки щодо необхідності державним навчальним закладам опікуватися проблемами працевлаштування своїх випускників. На думку Островського К.С., навчальний заклад має виконувати єдину обов’язкову функцію – навчання та виховання, а проблеми подальшого працевлаштування не входить у компетенцію державних закладів освіти [43, с. 52]. Студенту під час навчання дається певний обсяг знань та навичок, за якість яких відповідний навчальний заклад несе відповідальність, а можливість розпорядитися ними та знайти роботу – це особиста справа випускника.

Однак мають рацію і ті дослідники, які вважають, що працевлаштування випускника – це візитна картка вищого навчального закладу і його рейтинг має визначатися за кількістю працевлаштованих студентів та випускників.

Так, на думку Страхарчука В.А., сьогодні більш ефективним видається вирішувати завдання щодо працевлаштування молодих фахівців за допомогою системи економічного стимулювання підприємств, установ та організацій шляхом розробки та запровадження механізму заохочення роботодавців щодо зарахування на роботу (або стажування) випускників вищих навчальних закладів, надання молоді першого робочого місця та його фінансового забезпечення [69, с. 4]. Важливою проблемою на сьогоднішній день є відсутність державного прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й виникають на ринку праці диспропорції попиту та пропозиції дипломованих фахівців.

Так, зокрема у містах в середньому на вакансію юриста претендують – дев’ять осіб, на вакансію менеджера – вісім осіб, а на вакансію бухгалтерашість осіб [20, с. 3]. Проте знайти кваліфікованого спеціаліста, який би міг успішно організувати робочий процес дуже непросто. Роботодавці не поспішають приймати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду, а саме проблемою є те, що рівень кваліфікації молодих фахівців з вищою освітою не завжди відповідає їх вимогам [20, с. 3].

Збродська О.В. зауважує, що структурні зрушення, що відбуваються на сучасному етапі, у комплексі складних соціально-економічних проблем України, які пов’язані з трансформацією економіки в ринкову, призводять до істотних негативних змін на ринку праці, у тому числі появи значних обсягів безробіття, соціальної незахищеності окремих категорій населення, зокрема й молодих фахівців з вищою освітою. Вільна економіка, яка обумовлює свободу вибору, ставить перед молодими фахівцями з вищою освітою досить гострі проблеми, вирішення яких залежить від державного регулювання стану економіки країни. Саме ці фактори насамперед впливають на розвиток ринку праці України.

Проблеми молодих фахівців на ринку праці обумовлені певними особливостями соціального стану і трудової поведінки, наприклад:

– досить високим освітнім рівнем;

– низькою адаптованістю та вразливістю щодо навколишнього економічного й соціального середовища;

– підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці;

– високою професійною і територіальною мобільністю, що зумовлена неусталеністю та слабкістю економічних і соціальних зв’язків молодої людини [31, с. 8].

Труднощі щодо працевлаштування можуть спонукати молодих фахівців займатися нерегламентованою, а то й тіньовою діяльністю. Така діяльність серед молодого покоління призводить до певних негативних наслідків, які можна поділити на такі групи:

1) економічні – знецінення робочої сили, вивезення за кордон національних ресурсів, зменшення надходжень до бюджету тощо;

2) правові – підвищення рівня криміногенності суспільства, зростання злочинності тощо;

3) психологічні – втрата мотивації до праці, зміна структури ціннісних орієнтацій, що призводить до уповільнення формування престижності легальної зайнятості;

4) соціальні – посилення незахищеності молоді на ринку праці, зростання

соціальної напруженості [31, с. 9].

В умовах, коли молоді фахівці намагаються зосередитися на матеріальному становищі, морально-етичні мотиви відступають на задній план. Рівень доходів істотно впливає на співставлення самооцінки молоді з її можливостями й реаліями ринкового становища.

Серед чинників, що заважають молоді займатися підприємництвом, слід назвати: відсутність соціальних гарантій, великі ризики, відсутність підтримки з боку держави, незахищеність від кримінальних структур та свавілля чиновників. Окрім того, скорочення вакансій та несприятливі умови для розвитку підприємництва спонукають молодих фахівців реалізувати власну економічну активність у тіньовій економіці.

Козієвська, О. підкреслює, що за соціологічними даними, частка молодих громадян, що мають вищу освіту та залучені нині до неформальної, тобто офіційно незареєстрованої діяльності, становить близько 30%, а ще приблизно такий самий відсоток молоді має досвід такої діяльності у минулому [31, с. 9].

Щороку вищі навчальні заклади випускають понад 200-300 тисяч молодих спеціалістів. Наскільки затребуваними вони є на ринку праці? Загалом, молоді фахівці з вищою освітою вважаються вразливою категорією на ринку праці. З одного боку, молоді люди, особливо із вищою освітою – мають великий потенціал, легше навчаються і краще пристосовуються до роботи, мають більш творче мислення, володіють новими знаннями і передовими технологіями. З іншого ж боку, молодим фахівцям часто бракує досвіду роботи, специфічних знань і навичок, які вимагаються роботодавцями, а роботодавці далеко не завжди готові витрачати час і кошти для додаткового навчання претендентів на ту чи іншу посаду.

Як наслідок – рівень безробіття серед молоді, в тому числі з вищою освітою, є вищим за середній рівень безробіття у країні: за підсумками 2013 року серед молоді у віці 25-29 років шукали, проте не змогли знайти роботу – 9,2%, а серед населення загалом рівень безробіття становив 7,9% [20, с. 3].

Загалом же, за даними Державної служби статистики України, серед молоді віком 25-29 років роботу мають 72,4%, у наступній віковій групі (30-34 роки) зайнятими вже є майже 77%, а серед людей віком 35-49 років – майже 80% [20, с. 4]. Цікавим є той факт, що рівень зайнятості серед сільскої молоді є значно вищим за рівень зайнятості серед молоді з великих міст, причому незалежно від рівня освіти (Ці дані проілюстровані у формі графіку у Додатку И) [29, с. 3].

Збродська О.В., наголошує, що вища освіта є чинником, який підвищує шанси на успішне працевлаштування, хоча і не гарантує його. За даними Державної служби статистики України, серед людей віком 15-70 років із вищою освітою відсоток зайнятих був значно вищим, аніж в інших освітніх групах (73,4% проти 59,2% серед усього населення), а рівень безробіття – найнижчим (6,7% проти 7,9%) [20, с. 4].

Проте, ситуація із працевлаштуванням нещодавніх випускників вищіх навчальних закладів неоднозначна. Офіційна статистика не дає чіткого уявлення про відсоток випускників, які не можуть знайти роботу після закінчення вищого навчального закладу. Міністерство освіти і науки України не перший рік звертається до керівників вищих навчальних закладів з проханням «надавати достовірну інформацію щодо працевлаштування випускників». Справа у тому, що поширеними є практики, коли випускників, що навчалися за кошти державного бюджету (за державним замовленням), змушують надавати довідки про працевлаштування задля отримання диплому.

За результатами проведеного опитування, станом на кінець 2013 року постійну роботу мали 76% випускників, ще 7% мали досвід роботи, проте на час опитування не працювали (Ці дані подані у графічному вигляді у Додатку Д). Близько 17% випускників ніколи не мали постійної роботи тривалістю більше 6 місяців [20, с. 4].

Як і в минулі роки, з-поміж досліджуваних спеціальностей найвищий рівень безробіття був зафіксований серед молодих фахівців архітектурно-будівельного фаху: серед них лише 64% на час опитування мали постійну роботу, 15% були звільненими, а 20% ніколи не мали постійної роботи [20, с. 5]. Найбільш затребуваними виявилися фахівці з інформаційних технологій та інженерно-технічних спеціальностей. На час опитування, роботу мали 81% випускників – фахівців у сфері інформаційних технологій («айтішників») та 79% інженерів, 5% випускників цих спеціальностей мали досвід, але на час опитування не працювали і 14-15% ніколи не мали роботи (Ці дані подані у формі графіку у Додату Е) [20, с. 5].

Серед випускників, що закінчили навчання більше року тому, ситуація з працевлаштуванням дещо краща, хоча тут теж існують певні проблеми. За даними опитування, станом на кінець 2013 року роботу (або принаймні досвід роботи) мали 88 % випускників 2010-2011 років та 94-95% випускників 2007-2009 років. Решта ж, а це 5% випускників 2007-2009 років та 12-13% випускників 2010-2011 років – ніколи не мали постійної роботи (Ці дані подані у формі графіку у Додату Є) [20, с. 5].

Треба зауважити, що становище молодих фахівців на ринку праці помітно похитнулося після економічної кризи 2008 року і дотепер не відновилося. Так,  станом на початок 2008 року працювали 88% випускників, 5% мали досвід роботи, а 7% – ніколи не працювали, а в усі наступні роки частка зайнятих не перевищувала 80% (Ці дані наведені у формі графіку у Додатку Ж) [20, с. 5]. Найбільша частка звільнених серед випускників була зафіксована на початку 2010 року (мали досвід, але на час опитування не працювали 11% опитаних), після чого вона зменшилася до 6-7% – люди із досвідом роботи перейшли в категорію працевлаштованих.

Проте насторожує, що протягом усіх «післякризових» років більш-менш стабільною залишається частка випускників, які ніколи не мали роботи, тобто для випускників із досвідом пошук наступної роботи є легшим, а випускники, які не встигли набути досвіду роботи, ризикують довше лишатися безробітними.

Найбільша частка працевлаштованих за фахом – серед юристів (60%) та спеціалістів ІТ-технологій (59%), дещо менше – серед фахівців інженерно-технічних спеціальностей (55%). Найменше працевлаштованих за фахом – серед економістів (46%) та архітекторів (51%) (Ці дані наведені у формі графіку у Додатку З) [20, с. 6]. В Україні не перший рік відчутний надлишок випускників-економістів, хоча цей фах і до сьогодні лишається популярним серед абітурієнтів – тож знайти роботу за фахом їм стає все важче. Затребуваність фахівців архітектурно-будівельного напрямку знизилася після фінансової кризи 2008 року і до покращення ситуації на ринку нерухомості, навряд чи значно зросте.

Отже, працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за кошти фізичних або юридичних осіб є досить актуальним питанням, а тому слід зазначити деякі проблеми, пов’язані з влаштуванням випускників на роботу:

1) законодавство про зайнятість зосереджує увагу переважно на питаннях безробіття та захисту від нього, у той час, коли державі варто було б спрямувати свою діяльність на сприяння зайнятості шляхом створення належних умов праці;

2) випускники вищих навчальних закладів можуть не мати навичок пошуку роботи, тобто не знати правил проходження співбесіди, презентації та роботі в команді;

3) нерідко випускники вищих навчальних закладів можуть відчувати труднощі при написанні резюме та при оформленні характеристики для працевлаштування;

4) відсутність соціально-економічних та організаційно-технічних умов для ефективного використання праці молодих фахівців з вищою освітою, тобто таких передумов створення робочих місць, що приноситимуть прибуток роботодавцю [20, с. 6].

Тому і вищі навчальні заклади, і роботодавці повинні шукати шляхи для зближення і поглиблення співпраці. Для університетів – це можливість готувати фахівців, які будуть затребувані на ринку праці, а для роботодавців – це шанс отримати належним чином підготовлених спеціалістів, а не витрачати час і кошти для пошуку і перепідготовки того, «що є».

Необхідно реалізовувати відповідні заходи для зменшення безробіття серед випускників вищих навчальних закладів за рахунок агітаційної та просвітницької роботи. Як уже наголошувалося в першому розділі даної дипломної роботи – доцільним буде створити спеціалізовану біржу праці для молодих фахівців з вищою освітою, також корисним буде здійснювати дослідження спеціальностей, професійних навичок та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники, створювати та розробляти різноманітні проекти, зорієнтовані на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед випускників вищих навчальних закладів. Також слід включити до навчальних програм обов’язкове стажування студентів, починаючи з першого курсу та проводити заходи щодо координації міжнародної діяльності: в частині обміну студентами з інших країн, в тому числі з метою стажування.

Відоме друковане українське видання «Фокус» посилаючись на оцінки аналітиків та експертів великих українських рекрутингових агентств зробило прогноз і визначило список професій, які користуватимуться найбільшим попитом на ринку праці у наступні 10-15 років. До цього списку ввійшли:

1) фахівці у сфері ІТ-технологій;

2) інженери з автоматизації виробництва; інженери комунального обслуговування; агроінженери; інженери зв’язку;

3) технологи з виробництва харчової продукції; технологи побутового обслуговування;

4) фахівці у сфері логістики;

5) юристи, які спеціалізуються на господарському праві («корпоративні юристи»);

6) фахівці у сфері використання енергетичних ресурсів;

7) фахівці у сфері фармакологогії і фармацевтичної справи;

8) фахівці у сфері фінансів (фінансисти);

9) практичні психологи.

10) фахівці у сфері приватної охоронної діяльності та забезпечення особистої безепеки [20, с. 7].

У зв’язку з останніми подіями, до цього списку також можна додати професію військового. Через реальну загрозу суверенітету та територіальній цілісності України в найближчі роки професія віськового буде актуальною, буде зростати її престиж у зв’язку з чим збільшиться оплата служби віськових, збільшаться державні соціальні гарантії віськовим та членам їх сімей. На підтвердження цієї тези свідчить ініціатива Президента України щодо збільшення чисельності Збройних Сил України, а також обсяг коштів, які передбачені державним бюджетом на забезпечення обороздатності держави.

Окрім цього, слід також зауважити, що з огляду на вже розпочату масштабну реформу міліції, актуальною у певному сенсі в найближчі роки знов стає юридична освіта, яка буде мати важливе значення для працевлаштування у нову, реформовану «поліцію» України, а також у новий правоохоронний ораган держави – «Національне антикорупційне бюро України».

Таким чином, працевлаштування молоді, зокрема й молодих фахівців які отримали вищу освіту вже само по собі є достатньо актуальним питанням, щоб держава звернула на нього більше уваги, навіть без огляду на велику кількість існуючих проблем у цій сфері, але фактично держава сьогодні покладає тягар працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за кошти фізичних та юридичних осіб, або ж за власні кошти – безпосередньо на цих молодих людей у зв’язку з чим вони вимушені самостійно підшукувати собі роботу за фахом. Не додає оптимізму й існування інших проблем, зокрема економічних, які ще більше ускладнюють можливість працевлаштування молодих спеціалістів за своїм фахом.

РОЗДІЛ 3 ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ФАХІВЦІВ, ЯКІ ОТРИМАЛИ ВИЩУ ОСВІТУ ТА ЗАПОЗИЧЕННЯ ЙОГО В УКРАЇНІ

У різних країнах світу існують різні підходи до працевлаштування молоді, зокрема й молодих фахівців з вищою освітою. З огляду на це, необхідно аналізувати та використовувати корисний досвід зарубіжних країн для покращення ситуації з працевлаштуванням молодих фахівців з вищою освітою в Україні. Зрозуміло, що найбільш корисним буде аналізувати досвід у цьому питанні тих країн, де рівень безробіття є доволі низьким, а система вищої освіти вважається однією з найбільш якісних у світі, тобто провідні країни світу. До таких країн можна віднести певні країни Європи, такі як: Велика Британія, Німеччина, Франція, Швейцарія та інші. Поза європейським континентом такими країнами є Сполучені Штати Америки, Канада, Австралія, Японія та інші.

У попередніх розділах даної дипломної роботи вже наголошувалось на тому, що працевлаштування молодих фахівців з вищою освітою багато в чому залежить у першу чергу саме від того, наскільки якісною є їхня освіта, наскільки вона відповідає реаліям національного (та глобального) ринку праці. Велике значення також має те, наскільки отримана вища освіта відповідає вимогам та очікуванням потенційних роботодавців, тобто важливе значення має уміння молодого фахівця практично застосовувати отриманні у ході свого навчання знання.

Загальновідомим є той факт, що найбльш якісну вищу освіту можна отримати у вищих навчальних закладах західної Європи (Велика Британія, Німеччина, Франція, Швейцарія та інші) та північної Америки (США, Канада). Так, в опублікованому у 2014 році рейтингу найкращих університетів світу від авторитетного британського видання «Times Higher Education» та інформаційної групи «Thomson Reuters» перші місця посіли вищі навчальні заклади з США та Великої Британії. Вищі навчальні заклади України до рейтингу не увійшли [71, с. 31].

Згідно з рейтингом, до першої десятки найкращих вищих навчальних закладів планети увійшли:

1) Каліфорнійський технологічний інститут (California Institute of Technology – лідер рейтингу четвертий рік поспіль) – США;

2) Гарвардський Університет (Harvard University) – США;

3) Оксфордський Університет (University of Oxford) – Велика Британія;

4) Стенфордський Університет (Stanford University) – Велика Британія;

5) Кембриджський Університет (University of Cambridge) – Велика Британія;

5) Массачусетський технологічний інститут (Massachusetts Institute of Technology – MIT) – США;

6) Принстонський Університет (Princeton University) – США;

7) Університет Каліфорнії (Берклі) (University of California, Berkeley) – США;

8) Імперський коледж Лондона (Imperial College London) – Велика Британія;

9) Єльський Університет (Yale University) – США [71, с. 32]. (Ці дані подані у формі таблиці у Додатку І).

Загалом до топ-400 кращих світових вищих навчальних закладів входить найбільше університетів з США, Великої Британії, Канади, Німеччини та Нідерландів. Втім, як говорять автори дослідження, останнім часом помітна тенденція до збільшення кількості азійських вищих навчальних закладів, наприклад – Університет Токіо та Національний університет Сингапуру входять до цьогорічного топ-25.

Українські вищі навчальні заклади традиційно не увійшли до списку найкращих 400 вищих навчальних закладів від британського видання. Втім, до топ-200, 2014-го року потрапив Московський державний університет (196-а позиція). Також до третьої сотні рейтингу вперше увійшов Новосибірський державний університет. Загалом список найкращих ВНЗ планети за версією «Times Higher Education» складають 179 університетів з Європи, 126 – з Північної Америки, 52 – з Азії, 25 – з Океанії, 11 – з Близького Сходу та по 4 – з Південної Америки та Африки.

Важливе значення мають критерії, за якими вибудовується рейтинг. Експерти «Times Higher Education» складають свій рейтинг на основі 13 показників навчальних закладів. Найбільшу вагу мають академічна та наукова репутація університетів, які формуються через опитування представників академічної спільноти. Інший важливий критерій – цитованість наукових публікацій (індекс цитування). Для аналізу цього критерію автори рейтингу моніторять 12 тисяч наукових журналів за п'ятирічний період.

Також впливають обсяг державного та приватного фінансування дослідницької діяльності університету, відношення кількості іноземних викладачів та студентів до кількості місцевих, внесок в інновації, кількість захищених дисертацій, кількість працевлаштованих випусників та інші показники. Після аналізу всіх цих даних експерти оцінюють вищий навчальний заклад за 100-бальною шкалою. Рейтинг найкращих університетів від «Times Higher Education» – це одне з кількох глобальних та найбільш авторитетних оцінювань вищих навчальних закладів [71, с. 32].

Щодо безпосереднього працевлаштування молодих фахівців, випускників вищих навчальних закладів у розвинених країнах з ринковою постіндустріальною економікою, як-от наприклад в США, Канаді, Австраліії, Японії та країнах Західної Європи (Німеччині, Франції, Великій Британії, Швейцарії та інших країнах) – Тарасова О.В. звертає увагу на те, що працевлаштування таких молодих людей жодним чином не є обов'язком держави або навчального закладу лише на тій підставі, що особа отримала вищу освіту.

У Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії поширеною практикою є ситуація, коли відомі викладачі університетів, які користуються авторитетом та мають поважну репутацію у науковому та інших середовищах, можуть надавати письмові рекомендації для керівництва потенційного місця працевлаштування молодого фахівця, тобто для керівників корпорацій, компаній, установ, організацій або урядових органів, куди молодий фахівець планує працевлаштуватися, або ж проходить стажування.

Зазвичай такі рекомендації надаються професорами або ж докторами філософії, статті яких публікують у відомих наукових академічних журналах (наприклад таких, як «Science»), які публікують монографічні або інші праці. Особливе значення мають рекомендації від викладачів та науковців, що були лауреатами різних престижних наукових премій (Нобелівська, Філдсовська, Абелівська, Букерівська та інші премії). У названих вище країнах такі рекомендації дуже цінуються і сприймаються потенційними роботодавцями дуже серйозно, тому цей способ сприяння успішному працевлаштуванню молодих фахівців є дуже індивідуальним, оскільки викладачі або взагалі принципово не надають ніяких рекомендацій, а бо ж надають подібні рекомендації дійсно обдарованим і талановитим студентам з нетиповими здібностями й навичками.

Також, потрібно звертати увагу на прагматичну спрямованість західної вищої освіти. Особливо це стосується системи вищої освіти США, Канади Австралії та Великої Британії. Мається на увазі те, що освітні програми у цих країнах побудовані таким чином, що навчання спрямоване на отримання в першу чергу практичних знань, формування спеціальних навичок та професійної культури. Досягається це за домогою спеціальних університетських програм стажування, які і сприяють формуванню професійного мислення та навчають майбутнього фахівця застосовувати свої знання у практичних ситуаціях [37, с. 7]. Такий підхід гарантує високу вірогідність успішного працевлаштування після закінчення уніврситету.

Варто зауважити, що у західноєвропейських країнах та країнах північної Америки випускникам провідних університетів, як-от наприклад Гарвардського університету, Єльського університету, Кембриджського та Оксфордського університетів взагалі дуже рідко доводиться самостійно шукати роботу, оскільки випускників цих та подібних престижних вищих навчальних закладів потенційні роботодавці самі запрошують на роботу. Нерідко навіть трапляються ситуації коли потенційні роботодавці конкурують між собою, намагаючись запропонувати окремим молодим фахівцям більш кращі умови роботи. Як правило, такі ситуації виникають коли молодий фахівець володіє виключними здібностями та професійними навичками і знаннями та в інших подібних випадках.

Так, потенційними роботодавцями часто можуть виявитися великі транснаціональні корпорації, конгломерати, холдинги, у яких існують спеціальні структурні підрозділи, які займаються моніторингом ринку праці, своєчасним вияленням та відбором талановитих і обдарованих молодих фахівців. Зокрема, відомо що такі підрозділи існують у таких відомих транснаціональних корпораціях, як: «The Procter & Gamble Company», «Google Inc.», «Microsoft Corporation», «Apple Inc.», «IBM», «Intel Corporation», «General Motors», «Latham & Watkins», «GlaxoSmithKline», «British Petroleum», «Baker & McKenzie», «Toyota Motor Corporation», «Mercedes-Benz», «Volkswagen Konzern» та інші відомі транснаціональні корпорації [37, с. 8].

  У таких країнах, як Японія та Південна Корея також можна спостерігати інтеграцію приватного бізнесу з вищими навчальними закладами у частині пдготовки фахівців з вищою освітою, особливо це стосується наукоємних галузей. У цих країнах також існує практика запрошення талановитих студентів на роботу одразу після закінчення ними вищих навчальних закладів. Слід підкреслити, що в Японіі молоді фахівці підходять до вибору майбутнього роботодавця особливо відповідально та уважно, оскільки Японія є країною з сильними традиціями, зокрема це виявляється у тому, що в Японії є прийнятним влаштовуватись на роботу один раз в житті, та працювати в одній компанії до настання пенсійного віку [37, с. 8].

Відповідно до вищевикладеного рейтингу – вищі навчальні заклади США можна напевно вважати найкращими у світі. З огляду на це, виникає необхідність висвітлити сутність системи вищої освіти США, а також проаналізувати новітні тенденції розвитку вищої освіти в США, які мають місце в освітньому просторі Сполучених Штатів Америки і які, можливо було б доцільним запозичити для реформування системи вищої освіти в Україні.

Існує велика кількість літератури американських авторів, які описують освіту США. На сотнях сторінок систему освіти США позиціонують як «найдемократичнішу», «відкриту для всіх бажаючих», «таку, що забезпечує справжню рівність освітніх можливостей». Сучасна система освіти США, яка склалася під впливом різних історичних, економічних та соціальних чинників характеризується низкою особливостей, що відрізняють її від західноєвропейських стандартів. І дійсно, порівняно з іншими розвиненими країнами американська система освіти виглядає більш демократично.

Безумовно, американська освітня система з її новітніми методиками та підходами у навчанні є вартою уваги, а оскільки переймати позитивний досвід необхідно з метою підвищення власного професіоналізму, то цю тему можна вважати особливо актуальною для розвитку системи вищої освіти в Україні [71, с. 57].

Своєрідність американської вищої школи полягає в її багаторівневості і розгалуженості, поділу вищих навчальних закладів на державні та приватні, їх відмінності за якістю і кількістю наукових ступенів, що присвоюються, наявності систем залікових одиниць, особливостях роботи професорсько-викладацького складу. Багаторівневість системи вищої освіти, створена на основі «розподілу функцій» між навчальними закладами. Це є саме тим механізмом, за допомогою якого в США намагаються вирішити проблему підвищення якості підготовки спеціалістів.

Підвищення якості й ефективності навчального процесу у вищій школі США здійснюється, здебільшого, за рахунок переосмислення традиційних форм і методів викладання, полегшення умов для занять студентів шляхом індивідуалізації навчання, збільшення комплексу новітніх технічних засобів, широкого застосування нових, нетрадиційних форм навчання.

Об’єктивна необхідність забезпечення високої якості підготовки та розвитку у студентів здібностей до творчої діяльності викликала у дидактиці американської вищої школи значні зміни. Як зазначає більшість американських спеціалістів, сучасні студенти значно різняться за своїм життєвим досвідом, метою навчання, поглядами на освіту, перспективами на майбутнє, але всіх їх об’єднує недовіра до традиційних форм навчання [71, с. 58]. Сучасна організація навчального процесу у вищій школі США надає можливість зробити висновки, що модернізація відомих форм і методів навчання є важливим та ефективним засобом підвищення якості освіти і свідчить про прагнення американських вищих навчальних закладів відповідати вимогам часу [71, с. 59].

Досвід американських вчених у розробці, виборі та застосуванні форм організації і методів активного навчання може бути корисним для української вищої школи, особливо стосовно організації самостійної роботи студентів, проведення міждисциплінарних семінарів. Тарасова О.В. звертає увагу на те, що досвід найкращих вищих навчальних закладів США свідчить, що ефективність навчання підвищується за умов використання такої організації навчання, зміст якої накладається на контекст майбутньої професійної діяльності студентів та подається в ігровій формі [71, с. 60].

У США визнається вирішальна роль освіти в економічному і соціальному розвитку держави, у зміцненні її становища на світових ринках та у світовій економічній спільноті, у підтримці національної безпеки, що знаходить своє відображення в освітній політиці і практичних заходах щодо її реалізації. Серед пріоритетних напрямків підвищення якості освіти можна виокремити такі:

1) розробка академічних стандартів для студентів;

2) підвищення вимог до рівня знань випускників шкіл, особливо у галузі точних наук;

3) широке використання різноманітних тестових програм;

4) застосування у навчальному процесі новітніх інформаціцних технологій;

5) започаткування нових програм оцінки якості викладання.

У сучасних умовах стає очевидним, що така мета навчання, як передача, засвоєння та накопичення певного багажу знань вже не може відігравати ключову роль. Лунячек В.Е. підкреслює, що спрямованість навчального процесу на досягнення такої мети, на думку багатьох американських вчених, на сьогодні зменшує можливості підвищення якості підготовки спеціалістів, не відповідає перспективним напрямкам розвитку вищої школи [37, с. 10]. За законом США про освіту, федеральний уряд надає фінансову допомогу штатам, навчальним закладам, які докладають зусиль для проведення освітньої реформи з метою вдосконалення якості освіти.

У сучасних умовах випускник вищого навчального закладу повинен мати певні якості особистості, а саме:

– вміти адаптовуватися до життєвих ситуацій, що постійно змінюються;

– самостійно здобувати знання;

– критично мислити;  

– вміти опрацьовувати великі обсяги інформації;

– бути комунікабельним;  

– самостійно працювати над розвитком свого культурного рівня.

Досягти відповідності з сучасним вимогам, які висувають до спеціалістів, можливо лише через «гуманізацію» процесу навчання, оскільки навчання, орієнтоване на певного середнього учня, на засвоєння і відтворення знань, умінь та навичок, не може відповідати ситуації, що склалася.

Вирішення завдань освіти вимагає комплексних зусиль не лише вищої школи, але й всього суспільства. Процес навчання сучасної людини повинен стати безперервним. Саме тому в США виникла необхідність у дистанційному навчанні на основі сучасних інформаційних технологій. На початку XXI століття США переконливо демонструють, що освіта та професійна підготовка, «інвестиції в людину» відіграють все важливішу роль у забезпеченні конкурентних переваг США як у межах національної, так і світової економіки [41, с. 10].

Кадри різних кваліфікаційних рівнів США готуються у вищій та середній школі, у спеціальних державних професійних навчальних закладах, у навчальних закладах і на курсах приватних компаній, безпосередньо на робочих місцях. При цьому, окрім підготовки робочої сили, система освіти в США виконує важливу соціальну функцію – надає громадянам можливість реалізувати право на саморозвиток, часто і поза зв’язком із майбутньою професійною діяльністю.

Найважливішим джерелом професійної та загальної освіти є формальна освіта – вища і середня. Статистика свідчить, що близько 70% американців мають вищу та незакінчену вищу освіту, що є одним із найвищих показників у світі. Значення формальної освіти, особливо вищої, є надзвичайно великим в окремих професійних групах. Так, понад 75% спеціалістів вищої кваліфікації одержали освіту в університетах і коледжах.

Інше важливе джерело професійної освіти в США – підготовка на робочих місцях. Її пройшли близько 30% американців. Особливо важливе значення така підготовка має для так званих «синіх комірців» – працівників усіх сфер економіки, а також серед працівників торгівлі, адміністративно-допоміжного персоналу. Наступне важливе джерело професійної підготовки – навчальні центри приватних компаній, перш за все великих корпорацій. У них, за оцінками, пройшли підготовку більше 10% американців.

Зазначені вище дані свідчать про те, що система освіти в США, особливо система формальної освіти, є доступною для широких мас населення. Це зумовлено загальним високим рівнем розвитку системи освіти в країні, її багатоцільовим і багатофункціональним характером (від проведення фундаментальних досліджень та забезпечення базовими загальними знаннями до вузької спеціалізації випускників навчальних закладів різних рівнів), а також масштабами асигнувань, які спрямовуються у цю сферу. Так, державні і приватні витрати на освіту значно зросли за останнє десятиліття (більше ніж на 66%) та склали у 2014 році 965 мільярдів доларів, або близько 8% внутрішнього валового продукту [71, с. 61]. В цілому з державних джерел (федерального, штатних і місцевих бюджетів) фінансується абсолютна більшість – 4/5 усіх закладів сфери освіти США (від закладів дошкільної освіти до ВНЗ). Лише 20% усіх закладів освіти підтримуються приватним капіталом (корпораціями, приватними фондами та фізичними особами) – їх витрати у 2014 році становили 208 мільярдів доларів. Таке співвідношення відображає важливу особливість американської системи формальної освіти – домінуючу роль держави в її фінансуванні [71, с. 61].

Надзвичайно важливим чинником сфери освіти є її забезпеченість добре підготовленими педагогічними кадрами. У 2014 році в США нараховувалося 3 мільйони шкільних вчителів, у тому числі більше 2,6 мільйонів – учителів державних шкіл. У вищій школі в тому ж році було зайнято 900 тисяч викладачів, у тому числі 630 тисяч – у державних вищих навчальних закладах і 260 тисяч – у приватних. Більше 1 мільйона людей мають роботу, «пов’язану з викладанням». Серед них в тому числі спеціалісти в галузі освіти, які працюють у промислових компаніях та у військовій галузі, консультанти і викладачі в музеях, бібліотеках тощо. Досить великою є кількість адміністративного персоналу, який працює в системі освіти – більше 1,2 мільйона осіб.

Однією з центральних та наважливіших ланок американської системи освіти є вищі навчальні заклади. Загальна кількість студентів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів у 2014 році перевищила 16,3 мійльона осіб – це більше 1/3 кількості молодих американців студентського віку. З них 9,8 мільйонів осіб навчаються в університетах та чотирирічних коледжах, а 6,5 мільйонів – у дворічних коледжах, що забезпечують післяшкільну спеціальну освіту. Загальні асигнування на вищу і середню освіту склали у 2014 році 244,5 мільярдів доларів (162,6 мільярди витрачається у державному секторі та 81,9 мільярд  доларів – у приватному) [71, с. 62].

Вища школа США переживає певну еволюцію. Тут, незважаючи на в цілому значно вищий рівень розвитку й ефективності навчання порівняно зі шкільною освітою, також є чимало невирішених проблем. Залишається відносно низькою якість підготовки у багатьох вищих навчальних закладах країни, особливо державних. Серйозною проблемою є доступність вищої освіти через її високу вартість. Середні річні витрати студента, які пов’язані, наприклад, з перебуванням у приватному чотирирічному коледжі університету, у 2014 році становили 43,5 тисячі доларів. Ще у 2000 році вони були майже вдвічі нижчими. З 1999 по 2014 роки витрати на навчання, наприклад, у державному дворічному коледжі зросли на 70%, а в чотирирічному – на 86%; водночас, як розмір максимальної стипендії студентам із малозабезпечених сімей скоротився на 25%. Хоча охопленість вищою освітою як серед американців, так і серед представників етнічних меншин, розрив та ступені цієї охопленості значно зросли на користь американців.

Актуальною для вищої школи США залишається проблема нестачі викладачів низки науково-технічних дисциплін, що призводить до активного залучення в університети високваліфікованих кадрів із-за кордону. Так, за даними 2013 року, частка іноземців серед викладачів інженерних наук становила 37%, математики і комп’ютерних наук – 27%. Переважно це вчені з таких країн, як Індія, Китай, Великобританія, Канада, Південна Корея [71, с. 63]. Цей недолік (нестача власних кадрів) успішно долається, як бачимо, без додаткових витрат з боку США за рахунок «витоку умів» із-за кордону. На користь американської науки й економіки слугує і зростаюча кількість захищених іноземцями в США докторських дисертацій. Їх кількість з науково-технічних дисциплін подвоїлась за період з 1999 по 2013 роки і досягла 10 тисяч.

Цей показник відповідає середньорічному росту кількості захистів на 8,2% порівняно з ростом кількості докторських захистів американцями на 1,9% щорічно. При цьому 68% іноземців, які захистилися в США в період 2002–2007 років, планували залишитися в США, а 44% – одержали відповідні пропозиції від роботодавців. Особливо багато таких вчених із Китаю (59%) та Індії (57%). Нові вимоги до кваліфікації кадрів суттєво змінюють вимоги до системи вищої освіти, зумовлюють постійний пошук оптимальних підходів до спеціалізації студентів, до методів освіти.

У 2014 році в США налічувалось 3680 вищих навчальних закладів. З них 1594 – державних і 2086 – приватних. Вони являють собою досить широкий спектр університетів та чотирирічних і дворічних коледжів, які помітно відрізняються як за якістю освіти, так і за навчальними цілями.

Враховуючи різноманітність закладів вищої освіти, відомий Фонд Карнегі запропонував класифікацію всіх існуючих інститутів американської вищої школи, що містить 10 основних категорій ВНЗ в залежності від кількості студентів, які в них навчаються, масштабів фінансування наукових досліджень і кількості навчальних курсів, які вони пропонують:

1) До першої групи належать дослідницькі університети першої категорії. Ці університети пропонують широкій вибір програм для здобуття першого наукового ступеня – бакалавра, що присвоюється після завершення чотирьох років навчання, для продовження освіти в аспірантурі і здійснення досліджень. Вони присуджують щонайменше 50 наукових ступенів доктора наук та одержують не менше 40 мільйонів доларів щорічно в якості державної підтримки (незалежно від приватного чи державного статусу університету).

2) Другу групу становлять також дослідницькі університети, але обсяг одержуваної ними фінансової допомоги від держави є меншим, ніж в університетів першої групи (від 15,5 до 40 мільйонів доларів) і, відповідно, меншими є обсяги досліджень та масштаби підготовки спеціалістів вищої кваліфікації. Ці дві групи провідних, найпрестижніших університетів (у 2014 році їх нараховувалось близько 150) є ядром американської системи вищої освіти і фундаментальної науки країни. У них навчається приблизно 3,8 мільйонів студентів, або більше 24% їх загальної кількості [71, с. 67].

3) У третій та четвертій групах університетів представлено навчальні заклади, в яких масштаби наукових досліджень є відносно невеликими, але які присвоюють наукові ступені доктора наук. У третій групі таких ступенів присвоюється не менше 40 на рік з як мінімум п’яти спеціальностей; у четвертій – не менше 20 докторських ступенів щорічно, щонайменше з однієї спеціальності або не менше 10 ступенів щорічно як мінімум з трьох спеціальностей. Таких університетів у США налічується 139 з кількістю студентів майже 2,3 мільйона осіб (12%).

4) Наступні дві групи, п’ята і шоста – це університети та коледжі, які крім підготовки бакалаврів присвоюють також ступені магістрів наук (це вимагає навчання ще впродовж 1–2 років, поглибленої спеціалізації з обраної дисципліни і у більшості випадків захисту диплома). У цих університетах та коледжах (їх налічується 730) більше половини всіх ступенів бакалавра повинні присвоюватися не менше, ніж за двома дисциплінами. Різниця між п’ятою і шостою класифікаційними групами полягає у кількості студентів. У першому випадку їх має бути не менше 2500, у другому – від 1500 до 2500 осіб. У цих групах навчається одна з найчисленніших груп студентів – 3,7 мільйонів осіб (23,1 %).

5) Сьома та восьма класифікаційні групи містять 625 чотирирічних коледжі, що присвоюють ступені бакалавра у різних галузях природничих і гуманітарних наук. Їх відрізняють, перш за все, правила прийому при вступі – у восьмій групі вони є більш ліберальними. У чотирирічних коледжах у США навчається 1,3 мільйона студентів (5,8%).

6) Дев’ята група представлена дворічними коледжами. Існує 1473 таких коледжи, де навчається найбільша кількість студентів – 5,4 мільйона (37%), пропонують різноманітні спеціалізовані програми, які не потребують повномасштабної вищої освіти. Ці коледжі надають середню спеціальну освіту.

7) Нарешті, остання, десята група представлена професійними школами університетів та іншими спеціалізованими інститутами, що дають вищу освіту – від ступеня бакалавра до ступеня доктора наук. До них зазвичай відносять школи бізнесу й управління, інженерні і педагогічні коледжі, юридичні та медичні школи, теологічні школи і школи мистецтв, музики та дизайну. У 352 таких спеціалізованих закладах навчається близько 500 тисяч студентів [77, с. 67].

Отже, США мають широку і диверсифіковану систему вищої освіти, без сумніву одну з найрозвиненіших у світі. Американська вища школа підготувала, наприклад, у 2014 році майже 1,5 мільйони бакалаврів (5% населення країни студентського віку, тобто осіб до 35 років), близько 500 тисяч магістрів (1,7%) та більше 48 тисяч докторів наук (0,2%) у різних галузях знань.

Вищі навчальні заклади почали активно готувати спеціалістів новітніх професій – аналітиків систем, спеціалістів у галузі генної інженерії, спеціалістів у сфері інформаційних технологій та фахівців у сфері міжнародних відносин.

Наприклад, з 1991 по 2014 роки кількість випускників вищих навчальних закладів, що спеціалізуються в галузі інформаційних технологій збільшилась майже у 10 разів і досягла 30,4 тисяч. При цьому, хоча кількість населення студентського віку за період 1995–2014 роки скоротилася майже на 22% (з 24 до 18 мільйонів осіб), кількість присвоєних кваліфікаційних та вчених ступенів (бакалаврів, магістрів і докторів наук) зросла в середньому на 27%.

Уряд США активно сприяє подальшому розвитку вищої освіти в країні. Поставлено амбіційну мету – зробити вищу освіту в США такою ж доступною, як і середню. Середній рівень освіти в країні до 2020 року планується підняти до не менше 15 років навчання (у 2005 році він становив 12,8 років) [71, с. 69]. Для реалізації цього завдання було прийнято низку законодавчих актів та державних програм. Так, введено різноманітні податкові пільги і звільнення від сплати податків на період навчання в університетах та коледжах, у 2006 році до 6 мільйонів осіб розширено коло одержувачів грантів на навчання у ВНЗвищих навчальних закладах.

Завдяки системі освіти динамічно змінюється весь кадровий потенціал США. Постійно зростає частка працівників, зайнятих переважно розумовою працею (близько 68% у 2009 році), та особливо представників принципово нових професій. Це – прямий результат більш інтенсивної підготовки наукових кадрів американською системою освіти.

Отже, усе зазначене вище свідчить про те, що розвиток освіти в США за останні роки досить позитивно впливає на економічний і соціальний розвиток країни. Уряд США прагне й надалі посилювати роль і значення освіти для економіки країни, оскільки усвідомлює її пріоритетне значення для суспільного розвитку держави. Основним напрямком вдосконалення системи освіти в США в сучасних умовах стає покращення якості підготовки кадрів на всіх її ланках, їх пристосування до постійно зростаючих вимог ринку праці, до чинників глобальної конкуренції, які постійно змінюються [71, с. 69]. Крім того, надзвичайно важливим питанням залишається розширення доступу до освіти, перш за все вищої, подолання за допомогою підвищення освітнього та кваліфікаційного рівнів існуючих відмінностей у розмірах оплати праці і рівня життя населення.

Таким чином, для реформування національної системи вищої освіти, а також з метою покращення ситуації з працевлаштуванням молодих фахівців, випускників вищих навчальних закладів України, за переконанням автора даної дипломної роботи, доцільно, щоб держава здійснила наступні необхідні кроки:

1) необхідно сформувати життєздатну державну політику щодо зайнятості молодих фахівців з вищою освітою, та економічно активного населення в цілому. Необіхдно сформувати та запровадити на законодавчому рівні стратегію реформування та розвитку національної системи вищої освіти, а також необхідно свторити умови для залучення значних інвестицій у сферу національної вищої освіти;

2) необхідно привести профільне законодавство у відповідність з нормами Конституції України. Зокрема, необхідно раз і назавжди на законодавчому рівні врегулювати питанння щодо обов’язку випускників, які навчалися за державним замовленням відпрацьовувати три роки за направленням вищого навчального закладу.

Сьогодні такий обов’язок випускників, що навчалися за державним замовленням містять лише два підзаконних акти: «Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року, а також «Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 року. У цій частині дані підзаконні акти прямо порушують норми встановленні 43 та 53 статтями Конституції України. Отже, ці нормативні акти треба скасувати, як такі що не відповідають часу.

Ці невідповідності призводять до того, що державні вищі навчальні заклади, цинічно користуючись юридичною необізнаністю більшості студентів пропонують їм підписати угоди, відповідно до яких випускники беруть на себе зобов’язання відпрацювати три роки за направленням вищого навчального закладу, вважаючи що підписання такої угоди є їх обовязком, і що вони не можуть від цього відмовитись. Тим самим, порушуються положення статті 203 Цивільного кодексу України про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, але державні вищі навчальні заклади зовсім не переймаються тим, що їх дії є неправомірними, а тому вони не вважають необхідним інформувати студентів, які навчаються за державним замовленням про усі вищеокреслені обставини.

Окремо слід зазначити, що в деяких державних вищих навчальних закладах трапляються випадки взагалі виняткового свавілля, коли випускників, що навчалися за кошти державного бюджету (за державним замовленням), змушують надавати довідки про працевлаштування за направленням задля отримання диплому;

3) необхідно зробити повну переоцінку державних стандартів вищої освіти та скасувати ті стандарти, які не відповідають вимогам сучасності або є морально застарілими та неефективними;

4) необхідно відмовитись від Болонської конвенції, якою від 2005 року, з метою реформування системи національної вищої освіти в Україні впроваджено болонський процес.

Болонський формат вищої освіти є абсолютно неефективним та нежиттєздатним в умовах української вищої освіти. Необхідно зробити вищу освіту більш прагматичною, тобто такою, щоб студенти отримували знання з практичним спрямуванням. Орієнтиром повинні стати системи вищої освіти США, Канади та Австраліїї;

5)  роль держави в управлінні вищою освітою повинна зводитись до чотирьох основних функцій:

– розробка та впровадження ефективних державних стандартів вищої освіти;

– державний контроль за впровадженням та дотриманням вищими навчальними закладами України державних стандартів у галузі вищої освіти;

– акредитація та ліцензування вищих навчальних зкладів України, а також проведення атестації викладачів;

– фінансування державних вищих навчальних закладів України.

Слід підкреслити, що якщо держава буде створювати адекватні умови для модернізації, розвитку та зростання національної економіки, інтеграції її у міжнародний економічний простір, сприяти залученню приватних інвестицій до України, в тому числі й іноземних, заохочувати і стимулювати громадян до підприємницької діяльності – питання зайнятості та працевлаштування економічно активного населення, зокрема й молодих фахівців з вищою освітою більше не буде однією з гострих соціальних проблем держави.

ВИСНОВКИ

Завершивши дослідження теми дипломної роботи, відповідно до поставлених завдань та мети роботи були зроблені наступні висновки:

1. Працевлаштування – це комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю. Зі змісту даного поняття виходить те, що це певна система, комплекс заходів різного характеру (організаційних, правових та економічних) які закріплені на нормативному рівні, тобто юридично і які мають спільну мету – забезпечення зайнятості населення. Національне законодавство, відповідно до норм якого здійснюється правове регулювання та встановлюються правові основи працевлаштування молоді, включає у себе: Конституцію України, Закон України «Про зайнятість населення», постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативні акти.

2. Працевлаштування випускників ВНЗ є однією з категорій, що входить до змісту загального поняття працевлаштування. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів можна визначити як – комплекс правових, економічних та організаційних заходів які спрямовані на забезпечення зайнятості молодих спеціалістів, тобто фахівців які отримали вищу освіту. Вживаючи поняття «молодий спеціаліст», законодавець вкладає у його зміст не лише випускників вищих навчальник закаладів, а також випускників інших навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, зокрема й професійних навчально-виховних закладів.

3. Правове регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за державним замовленням повинно здійснюватись у відповідності з нормами Конституції України, Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 р., Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 р., а також у відповідності з «Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року. Як вже неодноразово було зазначено, цей підзаконний акт прямо суперечить нормам Конституції та Законів України. Це означає, що його необхідно скасувати, або ж його норми повинні бути приведені у відповідність до норм Конституції та інших законів України, оскільки існуючі невідповідності створюють правові колізії.

З метою сприяння успішному працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, у більшості державних вищих навчальних закладах України, зокрема й у Запорізькому національному університеті працює служба працевлаштування.

4. Працевлаштування молоді, зокрема й молодих фахівців які отримали вищу освіту вже само по собі є достатньо актуальним питанням, щоб держава звернула на нього більше уваги, навіть без огляду на велику кількість існуючих проблем у цій сфері, але фактично держава сьогодні покладає тягар працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за кошти фізичних та юридичних осіб, або ж за власні кошти – безпосередньо на цих молодих людей у зв’язку з чим вони вимушені самостійно підшукувати собі роботу за фахом. Не додає оптимізму й існування інших проблем, зокрема економічних, які ще більше ускладнюють можливість працевлаштування молодих спеціалістів за своїм фахом.

5. Для реформування системи вищої освіти, а також з метою покращення ситуації з працевлаштуванням молодих фахівців, випускників вищих навчальних закладів України, за переконанням автора даної дипломної роботи, доцільно, щоб держава здійснила наступні необхідні кроки:

1) необхідно сформувати життєздатну державну політику щодо зайнятості молодих фахівців з вищою освітою, та економічно активного населення в цілому. Необіхдно сформувати та запровадити на законодавчому рівні стратегію реформування та розвитку національної системи вищої освіти, а також необхідно свторити умови для залучення значних інвестицій у сферу національної вищої освіти;

2) необхідно привести профільне законодавство у відповідність з нормами Конституції України. Зокрема, необхідно раз і назавжди на законодавчому рівні врегулювати питанння щодо обов’язку випускників, які навчалися за державним замовленням відпрацьовувати три роки за направленням вищого навчального закладу.

Сьогодні такий обов’язок випускників, що навчалися за державним замовленням містять лише два підзаконних акти: «Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 1996 року, а також «Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 року. У цій частині дані підзаконні акти прямо порушують норми встановленні 43 та 53 статтями Конституції України. Отже, ці нормативні акти треба скасувати, як такі що не відповідають вимогам часу.

Ці невідповідності призводять до того, що державні вищі навчальні заклади, цинічно користуючись юридичною необізнаністю більшості студентів, пропонують їм підписати угоди, відповідно до яких випускники беруть на себе зобов’язання відпрацювати три роки за направленням вищого навчального закладу, вважаючи що підписання такої угоди є їх обовязком, і що вони не можуть від цього відмовитись. Тим самим, порушуються положення статті 203 Цивільного кодексу України про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, але державні вищі навчальні заклади зовсім не переймаються тим, що їх дії є неправомірними, а тому вони не вважають необхідним інформувати студентів, які навчаються за державним замовленням про усі вищеокреслені обставини.

Окремо слід зазначити, що в деяких державних вищих навчальних закладах трапляються випадки взагалі виняткового свавілля, коли випускників, що навчалися за кошти державного бюджету (за державним замовленням), змушують надавати довідки про працевлаштування за направленням задля отримання диплому;

3) необхідно зробити повну переоцінку державних стандартів вищої освіти та скасувати ті стандарти, які не відповідають викликам сучасності або є морально застарілими та неефективними;

4) необхідно відмовитись від Болонської конвенції, якою від 2005 року, з метою реформування системи національної вищої освіти в Україні впроваджено болонський процес.

Болонський формат вищої освіти є абсолютно неефективним та нежиттєздатним в умовах української вищої освіти. Необхідно зробити вищу освіту більш прагматичною, тобто такою, щоб студенти отримували знання з практичним спрямуванням. Орієнтиром повинні стати системи вищої освіти США, Канади та Австраліїї;

5)  роль держави в управлінні вищою освітою повинна зводитись до чотирьох основних функцій:

– розробка та впровадження ефективних державних стандартів вищої освіти;

– державний контроль за впровадженням та дотриманням вищими навчальними закладами України державних стандартів у галузі вищої освіти;

– акредитація та ліцензування вищих навчальних зкладів України, а також проведення атестації викладачів;

– фінансування державних вищих навчальних закладів України.

Слід підкреслити, що якщо держава буде створювати адекватні умови для модернізації, розвитку та зростання національної економіки, інтеграції її у міжнародний економічний простір, сприяти залученню приватних інвестицій до України, в тому числі й іноземних, заохочувати і стимулювати громадян до підприємницької діяльності – питання зайнятості та працевлаштування економічно активного населення, зокрема й молодих фахівців з вищою освітою більше не буде однією з гострих соціальних проблем держави.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрущенко В.П. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір [Електронний ресурс] / В.П. Андрущенко // Наукова онлайн-бібліотека. – Режим доступу: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/945/1/1.pdf

2. Адміністративне право. Загальна частина: навчальний посібник / С.М. Алфьоров, А.П. Купін, С.В. Ващенко, М.М. Долгополова. – К.: Центр Учбової Літератури, 2011. – 216 с.

3. Болотіна Н.Б. Трудове право України: навчальний посібник. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.

4. Болотіна Н.Б. Трудове право України: навчальний посібник / Н.Б. Болотіна, Г.І. Чанишева. – Х.: Одиссей, 2001. – 512 с.

5. Біліченко О.С. Діяльність університетських центрів у вирішенні проблеми працевлаштування молоді [Електронний ресурс] / О.С. Біліченко // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vkhnau_ekon_2013_3_8.pdf

6. Безкоровайна Ю.М. Працевлаштування в Україні. Теоретичні та практичні аспекти [Електронний ресурс] / Ю.М. Безкоровайна // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvdduvs_2012_2_26.pdf

7. Бублейник В.А. Проблеми працевлаштування молоді в Україні. Теоретико-правовий аналіз: монографія /за заг. ред. Д.С. Дзвінкова / В.А. Бублейника. – Київ: Юрінком-Інтер, 2012. – 156 с.

8. Волкова Н.В. Політика держави щодо зайнятості молоді та її ефективність [Електронний ресурс] / Н.В. Волкова // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvdduvs_2013_2_91.pdf

9. Винник І.О. Удосконалення процесу працевлаштування випускників вищих навчальних закладів в контексті професійної орієнтації молоді [Електронний ресурс] / І.О. Винник // Веб-сайт Харківського регіонального інституту державного управління. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2009-2/doc/2/12.pdf

10. Грузінова Л.П. Трудове право України. Частина 1: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Л.П. Грузінова, В.Г. Короткін. – К.: МАУП, 2003. – 100 с.

11. Грузінова Л.П. Трудове право України. Частина 2: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Л.П. Грузінова, В.Г. Короткін. – К.: МАУП, 2003. – 105 с.

12. Грузінова Л.П. Трудове право України. Частина 3: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Л.П. Грузінова, В.Г. Короткін. – К.: МАУП, 2003. – 92 с.

13. Грузінова Л.П. Трудове право України. Частина 4: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Л.П. Грузінова, В.Г. Короткін. – К.: МАУП, 2003. – 89 с.

14. Гук Н.О. Вища освіта крізь призму ринку праці [Електронний ресурс] / Н.О. Гук // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/viche_2012_6_4.pdf

15. Грішнова О.А. Молоді спеціалісти на ринку праці. Проблеми конкурентоспроможності та працевлаштування [Електронний ресурс] / О.А. Грішнова // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://www.napks.edu.ua/library/compilations_vak/eiu/2013/2/p_49_54.pdf

16. Девізоров Д.С. Проблеми правового регулювання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів: монографія / за заг. ред.  Д.С. Девізорова. – Київ: Істина, 2013. – 118 с.

17. Дзвінчук Д.Т. Освіта в історико-філософському вимірі. Тенденції розвитку та управління: монографія / за заг. ред. Д.Т. Дзвінчука. – Київ: ЗАТ «Нічлава», 2006. – 378 с.

18. Дудка М.І. Вища школа України. Стратегія управління і проблеми реформування: монографія / за заг. ред. М.І. Дудки. – Харків: Основа, 2002. – 272 с.

19. Загірняк М.Д. Реформування вищої освіти України за вимогами Міжнародної стандартної класифікації освіти [Електронний ресурс] / М.Д. Загірняк // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/viche_2012_6_99.pdf

20. Збродська О.В. Проблеми працевлаштування випускників ВНЗ та їх кваліфікаційна відповідність вимогам ринку праці [Електронний ресурс] / О.В. Збродська // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvbdfa_2014_27_48.pdf

21. Золотухіна Л.О. Перше працевлаштування за чинним Кодексом законів про працю та проектом Трудового кодексу України [Електронний ресурс] / Л.О. Золотухіна // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvdduvs_2012_3_28.pdf

22. Кайтанський О.С. Працевлаштування молоді за законом України «Про зайнятість населення» [Електронний ресурс] / О.С. Кайтанський // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ms_2013_4(2)__57.pdf

23. Капліна Г.А. Зайнятість населення. Окремі питання нового законодавства [Електронний ресурс] / Г.А. Капліна // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/app_2012_24_6.pdf

24. Конституція України: Основний закон України від 28 червня 1996 року [Електронний ресурс] / http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z960254K.html

25. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08

26. Кодекс законів про працю України: Коментар. – К.: Юрінком-Інтер, 2008. – 851 с.

27. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

28. Корчнева О.М. Організаційно-психологічний супровід сприяння працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів. Комплексний підхід [Електронний ресурс] / О.М. Корчнева // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Uap_2009_3_8.pdf

29. Ковальська Н.В. Ефективність державної політики зайнятості населення працевлаштування молоді [Електронний ресурс] / Н.В. Ковальська // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/efdu_2013_35_19.pdf

30. Клімова Г.П. Вища юридична освіта у США як чинник формування правової культури американських громадян [Електронний ресурс] / Г.П. Клімова // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnyua_2013_3_18.pdf

31. Козієвська, О. Вища освіта в Україні. Уроки реформування [Електронний ресурс] / О. Козієвська // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvbdfa_2011_27_88.pdf

32. Кремень В.Г. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу: монографія / за заг. ред. М.Д. Колосова / В.Г. Кремень. – Тернопіль: Видавництво ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – 147 с.

33. Коваль Г.В. Соціальна вразливість молодих спеціалістів на ринку праці в Україні [Електронний ресурс] / Г.В. Коваль // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npchdupol_2010_131_118_24.pdf

34. Кучмук Р.Є. Досвід застосування Закону України «Про зайнятість населення» [Електронний ресурс] / Р.Є. Кучмук // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/rpzn_2014_1_16.pdf

35. Лободинська О.М. Формування соціальної відповідальності у випускників ВНЗ як чинника успішного працевлаштування [Електронний ресурс] / О.М. Лободинська // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKPI_fpp_2013_2_14.pdf

36. Левчишена О. Регуляторна політика держави в галузі вищої освіти [Електронний ресурс] / О. Левчишена // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKPI_fpp_2012_2_39.pdf

37. Лунячек В.Е. Деякі практичні питання управління освітою в США [Електронний ресурс] / В.Е. Лунячек // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnadps_2011_4_11.pdf

38. Мензул О.М. Працевлаштування випускників ВНЗ. Проблеми та державний інструментарій їх вирішення: монографія / за заг. ред. О.М. Мензула. – Харків: Одиссей, 2013. – 212 с.

39. Навроцкий А.И. Высшая школа. Теория и практика модернизации: монография / под общ. ред. А.И. Навроцкого. – Харьков: Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина, 2007. – 196 с.

40. Носова О.В. Вища освіта в Німеччині в контексті болонського процесу [Електронний ресурс] / О.В. Носова // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/esprstp_2012_2_49.pdf

41. Новикова К.В. Основні тенденції процесу вступу обдарованих студентів до вищих навчальних закладів США [Електронний ресурс] / К.В. Новикова // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/nvkogpth_2013_1_30.pdf

42. Озимко М.В. Моделі працевлаштування випускників вищих навчальних закладів у західній соціології [Електронний ресурс] / М.В. Озимко // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npchdusoc_2014_234_222_27.pdf

43. Островський К.С. Підготовка фахівців в Україні. Проблеми та перспективи на порозі третього тисячоліття (історико-освітній, психолого-педагогічний і соціальний аспекти): монографія / за заг. ред. К.С. Островського. – Хмельницький: Технологічний університет Поділля, 2002. – 304 с.

44. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

45. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2984-14

46. Про вищу освіту: Закон України від 1 липня 2014 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

47. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. [Електронний ресурс] /Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/803-12

48. Про зайнятість населення: Закон України від 5 липня 2012 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5067-17

49. Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні: Закон України від 5 лютого 1993 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2998-12

50. Про професійно-технічну освіту: Закон України від 10 лютого 1998 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z980103.html

51. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27 лютого 2014 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2591-17

52. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2591-17

53. Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів: Указ Президента України №77/96 від 23 січня 1996 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/77/96

54. Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки: Указ Президента України №45/2012 від 1 лютого 2012 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/45/2012

55. Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді: Указ Президента України №1285/99 від 6 жовтня 1999 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1285/99

56. Про Державну службу зайнятості України: Указ Президента України №19/2013 від 16 січня 2013 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/19/2013

57. Про затвердження порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням: Постанова Кабінету Міністрів України №992 від 22 серпня 1996 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP960992.html

58. Про затвердження порядку працевлаштування випускників державних вищих  медичних  (фармацевтичних)  закладів освіти,  підготовка  яких  здійснювалась за державним замовленням: Наказ міністерства охорони здоров’я України №367 від 25 грудня 1997 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0246-98

59. Про примусову чи обов’язкову працю: Конвенція №29 від 28 червня 1930 року, ратифікована Україною 10 серпня 1956 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_136

60. Про скасування примусової праці: Конвенція №105 від 25 червня 1957 року ратифікована Україною 5 лютого 2000 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_013

61. Пилипенко П.Д. Трудове право України: курс лекцій. – Л.: Вільна Україна, 2006. – 377 с.

62. Прокопенко В.І. Трудове право України: курс лекцій. – К.: Знання, 1996. – 328 с.

63. Прилипко С.М. Трудове право України: навчальний посібник / С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко. – Х.: Видавець ФОП Вапнярчук Н.М., 2008. – 664 с.

64. Пушенко О.Г. Особливості пенсійної реформи в Україні та її вплив на зайнятість населення [Електронний ресурс] / О.Г. Пушенко // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bmju_2013_7_14.pdf

65. Рябоволик Т.Ф. Зайнятість населення у вимірі інноваційної моделі економіки [Електронний ресурс] / Т.Ф. Рябоволик // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npkntu_e_2009_16(1)__21.pdf

66. Справа про доступність і безоплатність освіти: Рішення Конституційного Суду України від 4 березня 2004 року №5-рп/2004 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-04

67. Уголовный кодекс Украины: Комментарий. – Х.: Одиссей, 2012. – 992 с.

68. Стичинський Б.С. Законодавство про працю. Правовий аналіз: навчальний посібник / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб. – К.: Видавництво А.С.К., – 2003. – 1023 с.

69. Страхарчук В. Взаємозалежність успішного працевлаштування випускників та поглиблення інтеграційних зв’язків ВНЗ з роботодавцями [Електронний ресурс] / В. Страхарчук // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Mir_2014_12_23.pdf

70. Сергєєнкова О.П. До проблеми самостійності у працевлаштуванні випускників вищої школи: [Електронний ресурс] / О.П. Сергєєнкова // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/NPO_2014_3-4_26.pdf

71. Тарасова О.В. Вища освіта в США. Сучасний стан та пріоритети розвитку: монографія / за заг. ред. О.В. Тарасової. – Хмельницький: Національна Академія Державної Прикордонної Служби України ім. Б. Хмельницького, 2014. – 212 с.

72. Тумакова С. Держава і організація ринку робочої сили: [Електронний ресурс] / С. Тумакова // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/NPO_2009_3-4_46.pdf

73. Філіппов Ю.М. Основні складові проблеми працевлаштування випускників навчальних закладів [Електронний ресурс] / Ю.М. Філіппов // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vlup_2012_16_7.pdf

74. Фініков Т.І. Сучасна вища освіта. Світові тенденції і Україна: монографія / за заг. ред. Ю.Г. Набродова / Т.І. Фінікова. – Київ: Грамота, 2003. – 214 с.

75. Хаварівська Г.С. Новий Закон України «Про зайнятість населення». Основні новели та передумови прийняття [Електронний ресурс] / Г.С. Хаварівська // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/efdu_2013_34_11.pdf

76. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15

77. Цивільний кодекс України: Коментар. – К.: «Центр учбової літератури», 2012. – 1024 с.

78. Чернобай А. Нелегальна зайнятість населення та шляхи її подолання в Україні [Електронний ресурс] / А. Чернобай // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnapu_2012_2_17.pdf

79. Шапка О.В. Проблеми працевлаштування молоді у сучасних умовах [Електронний ресурс] / О.В. Шапка // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/app_2013_26_81.pdf

80. Щотова Ю.М. Працевлаштування молоді як складова інституту працевлаштування в трудовому праві України [Електронний ресурс] / Ю.М. Щотова // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvbdfa_2012_27_48.pdf

Додаток А

СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО ЦЕНТРУ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

Додаток Б

БЛАНК ТИПОВОЇ УГОДИ ПРО ОБОВ’ЯЗКОВЕ ТРИРІЧНЕ ВІДПРАЦЮВАННЯ (ЧАСТИНА 1)

Додаток В

БЛАНК ТИПОВОЇ УГОДИ ПРО ОБОВ’ЯЗКОВЕ ТРИРІЧНЕ ВІДПРАЦЮВАННЯ (ЧАСТИНА 2)

Додаток Г

ТИПОВИЙ БЛАНК КАРТКИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКА ВНЗ

Додаток Ґ

ТИПОВИЙ БЛАНК ДОВІДКИ ПРО НАДАННЯ МОЖЛИВОСТІ САМОСТІЙНОГО ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКУ ВНЗ

Додаток Д

ПРЯМЕ ОПИТУВАННЯ ПРО ПОСТІЙНЕ МІСЦЕ РОБОТИ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ

Додаток Е

СТАТИСТИКА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ ЗА ФАХОМ

Додаток Є

СТАТИСТИКА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ ЗА РОКОМ ВИПУСКУ

Додаток Ж

ДИНАМІКА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ ЗА ПЕРІОД 2008-2013 РОКІВ

Додаток З

СТАТИСТИКА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ ЗА ГРУПАМИ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Додаток И

ПОРІВНЯННЯ РІВНЯ ЗАЙНЯТОСТІ ЗА КРИТЕРІЄМ РІВНЯ ОСВІТИ СЕРЕД МІСЬКОГО ТА СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Додаток І

РЕЙТИНГ НАЙКРАЩИХ ВНЗ СВІТУ СТАНОМ НА 2014\15 РОКИ

Додаток Ї

ВІДОМА У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ МОДЕЛЬ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ

Додаток Й

КЛАСИЧНА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3614. Понятие темперамента 85 KB
  Понятие о темпераменте Темперамент является одним из наиболее значимых свойств личности. Интерес к данной проблеме возник более двух с половиной тысяч лет тому назад. Он был вызван очевидностью существования индивидуальных различий, которые обуслов...
3615. Начертательная геометрия и инженерная графика 2.3 MB
  Содержание и объем контрольных работ находятся в соответствии с программой Министерства образования Российской Федерации. Пособие включает методические указания, рабочую программу и варианты заданий для контрольных работ. В нем кратко изложен теорет...
3616. Разработка технологического процесса механической обработки детали «Клапан» 579.5 KB
  Основные направления в развитии технического прогресса, которые характеризуются не только непрерывным появлением принципиально новых технологических процессов производства, но и непрерывной заменой существующих процессов более точными
3617. Проектування металоконструкцій 550.5 KB
  Методичні вказівки до виконання розрахунково-графічної роботи з курсу “Проектування металоконструкцій” для студентів спеціальності 7.090214 - “Підйомно-транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини і обладнання” і 6.0...
3618. Технологічні комплекси для виробництва будівельних матеріалів 928 KB
  Методичні вказівки до виконання практичних вправ, курсового та дипломного проектів з курсу “Технологічні комплекси для виробництва будівельних матеріалів” розділ: “Дробарно-сортувальні комплекси” для студентів спеціальності 7...
3619. Инновационно-инвестиционный процесс в переходной экономике России 447 KB
  Россия вступила в 2011 г. в условиях заметного оживления экономики, преодолев наиболее острые последствия финансового и экономического кризиса 1998 г. Этому способствовали усилия правительства по стабилизации экономики и финансов в посткриз...
3620. Аккумуляторы и аккумуляторные батареи 35 KB
  Особенности работы батарей При включении отдельных элементов в батареи необходимо решить ряд тривиальных вопросов: а) выбор межэлементных соединений, рассчитанных на максимально возможный для данной батареи ток, но вместе с тем не слишком тяжёлых б...
3621. Проект массового взрыва на карьере 234 KB
  Содержание расчетной части проекта. 1. Определение относительного показателя трудности бурения породы по В.В. Ржевскому: Пб = 0,07...
3622. Построение тяговой характеристики гусеничного движителя 124 KB
  Тяговые качества оцениваются тяговыми характеристиками, которые представляют собой графическое выражение реальных выходных тяговых параметров СДМ определенных результатами совместной работы движителя, трансмиссии и двигателя. Цель курсового...