97730

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Дипломная

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Обгрунтування прийняття оптимальних рішень в умовах ризику. Невизначеність призводить до того що уникнути ризику неможливо. У період поглиблення кризових явищ в Україні управлінська діяльність потребує розробки нових прогресивних методів і механізмів що здатні зменшити негативний вплив факторів ризику на функціонування та розвиток підприємств.

Украинкский

2015-10-24

542.5 KB

1 чел.

PAGE  31

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонський державний університет

факультет економіки і менеджменту

Кафедра менеджменту і адміністрування

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Дипломна робота

на здобуття ступеня вищої освіти бакалавр

Виконав: студент 4 курсу 491 групи 

Напряму підготовки 6.030601 Менеджмент

Кубік Світлана Вікторівна

Керівник: доцент Макаренко С.М.

Рецензент:

Херсон – 2015 

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи управління ризиками.............................5

1.1. Ризики в господарській діяльності суб'єктів господарювання...............................................................................................5

1.2. Основні методи нейтралізації ризиків у підприємницькій діяльності суб'єктів господарювання...........................................................18

1.3. Критерії прийняття рішень за умови ризику..............................................................................................................24

РОЗДІЛ 2. Аналіз ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД»...................30

 2.1. Аналіз фінансового стану ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД»................................................................................................................30

2.2. Обгрунтування прийняття оптимальних рішень в умовах ризику..............................................................................................................38

РОЗДІЛ 3.

 3.1. Визначення оптимальної системи управління ризиками господарської діяльності підприємства в мінливих умовах ринку...........46

3.2. Обгрунтування необхідності удосконалення управління ризиками господарської діяльності підприємства......................................51

ВИСНОВКИ..................................................................................................54

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................ 57

 

ВСТУП

У ринковій економіці ризик є невід'ємним атрибутом господарювання. Невизначеність призводить до того, що уникнути ризику неможливо. Але це не значить, що слід шукати такі рішення, в яких завчасно відомий результат, воно, як правило, неефективний. Планування та реалізація проектів відбувається в умовах невизначеності, що породжується зміною внутрішнього та зовнішнього середовища [10].

Головні причини виникнення ризиків - це глобалізація ринків, посилення конкуренції, зростання доступності інформаційних потоків і баз даних, а також ускладнення бізнесу.  У період поглиблення кризових явищ в Україні, управлінська діяльність потребує розробки нових прогресивних методів і механізмів, що здатні зменшити негативний вплив факторів ризику на функціонування та розвиток підприємств. Разом з тим, їх сталий розвиток та ефективна діяльність пов’язані наявністю механізму, що зможе забезпечити їх захист від ризиків. Таким механізмом може стати ефективна система ризик-менеджменту, що базуватиметься на сучасних методах управління та оцінювання ситуацій ризику.

Актуальність теми. Ступінь впливу ризику, якому піддаються підприємства в процесі своєї діяльності, залежить від численних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Саме тому зростає необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Іншими словами, треба знати, що таке ризик, як оцінити його рівень та уникнути збитків, яких він може завдати, яким чином керувати ризиком та як створити систему ризикозахищеності підприємства та управляти нею.

Метою дослідження є розроблення теоретико-методичних підходів до формування системи управління ризиками та практичних рекомендацій щодо її функціонування на підприємствах.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- дослідження сутності понять «ризик» та види ризиків у господарській діяльності підприємства;

- визначення складові механізму управління ризиками;

- визначення основних методів нейтралізації ризиків;

- аналіз ризиків дослідженого підприємства;

- формування системи управління ризиками господарської діяльності підприємства.

Об’єктом дослідження є процес управління ризиками господарської діяльності підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні положення та прикладні аспекти вдосконалення управління ризиками господарської діяльності підприємства.

В ході дослідження були використані наступні методи: монографічний, науковий, описовий, методи фінансово-економічного аналізу, графо-аналітичні методи, методи аналізу, синтезу, порівняння, прогнозування, спостереження тощо.

Дипломна робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ

  1.  Ризики в господарській діяльності суб'єктів господарювання

Ефективне управління сучасним підприємством потребує комплексного підходу, який враховує усі можливі впливи і ризики. Управління ризиками підприємства є однією з важливих складових процесу управління підприємством.

Термін «управління ризиками» являє собою такий процес впливу на суб'єкт господарської діяльності, при якому забезпечується максимально широкий діапазон охоплення можливих ризиків їх розумне прийняття й зведення ступеня їхнього впливу на суб'єкт господарювання до мінімально можливих меж, а також розробка стратегії поведінки даного суб'єкта у випадку реалізації конкретних видів ризиків. З іншого боку, управління ризиками – це управлінська діяльність, спрямована на класифікацію, аналіз і оцінку, розробку шляхів захисту від ризику.

У своїй діяльності суб'єкт господарювання постійно наражається на ризик. Причини виникнення ризиків можуть бути різні. Це і природні катаклізми (урагани, землетруси, повені, пожежі), і соціальні потрясіння (військові конфлікти, перевороти, внутрішньополітична й економічна нестабільність), і неправомірна діяльність самого господарника чи когось іншого (крадіжки, ушкодження і знищення майна). Поняття ризику пов'язане насамперед із вибором і прийняттям управлінських рішень на різноманітних рівнях структури управління: на рівні керування народним господарством, галуззю, підгалуззю, підприємством або його структурним підрозділом. Ризик слід вважати невід'ємною частиною господарської діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності. Як економічна категорія ризик означає імовірність виникнення непередбачуваних втрат (зменшення або повна втрата прибутку, недоотримання запланованих доходів, виникнен-ня непередбачуваних витрат, втрата частини доходів або всього власного ка-піталу) в ситуації невизначеності умов фінансово-господарської діяльності.

 Господарський ризик - це ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов’язаних з виробництвом продукції, товарів та послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією, а також здійсненням науково-технічних проектів [6].

Господарський ризик виконує в підприємницькій діяльності певні функції:

Інноваційну функцію господарський ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень проблем, що стоять перед підприємством. У міжнародній господарській практиці вже є досвід інноваційного ризикового господарювання. Більшість фірм, компаній досягають успіху, стають конкурентноздатними завдяки інноваційній економічній діяльності, яка завжди пов’язана з ризиком.

Регулятивна функція виявляється в тому, що спроможність ризикувати один з шляхів успішної діяльності в ринковій економіці. Однак ризик може стати проявом  авантюризму, суб’єктивізму, якщо рішення  приймається в умовах неповної  інформації. У цьому випадку ризик виступає у вигляді  дестабілізуючого фактора.

Захисна функція ризику виявляється в тому, що якщо для господарника ризик - природний стан, то нормальним повинно бути і терпиме ставлення до невдач. Заповзятливим господарникам потрібний спеціальний захист, правові, політичні й економічні гарантії, що виключають в разі невдачі покарання і  стимулюють виправданий ризик. Ймовірність помилки слід розцінювати як невід’ємний атрибут самостійності, а не як результат непрофесійної неспроможності. Мається на увазі помилка, що виявляється такою внаслідок ризику, який себе не виправдав, хоч і був розрахований.

Аналітична функція господарського ризику пов’язана з тим, що наяв-ність ризику припускає необхідність вибору одного з можливих варіантів рішень, у зв’язку з чим суб'єкт господарювання у процесі прийняття рішення аналізує всі можливі альтернативи, вибираючи найбільш рентабельні й найменш ризикові. У залежності від конкретного змісту ризикової ситуації альтернативність має різний ступінь складності і вирішується різними засобами.

Підприємець, працюючи на ринку, повинен не відмовляться від ризику взагалі, а вибирати ризикові рішення на основі об’єктивних критеріїв.

Будь-яка господарська діяльність пов’язана з витратами. При несприятливому збігу обставин ці витрати можуть збільшуватись, тобто з’являються додаткові витрати. Це може призвести до зниження прибутку, доходу в порівнянні з очікуваними величинами. Саме відхилення фактичних даних показника прибутку від прогнозованого характеризує ступінь ризику. Це відхилення показників прибутку характеризує втрати або збитки підприємства.

Таким чином,  ризик є вартісним виразом імовірної події, що призведе до втрат.

Втрати, що мають місце в господарській діяльності оцінюються при аналізі ризику їх розміром та ймовірністю появи. У теорії господарського ризику ці втрати класифікують  на п’ять видів:

- матеріальні втрати мають місце у випадках, не передбачених підприємницьким проектом, у вигляді додаткових затрат чи прямих втрат обладнання, майна, продукції, сировини, енергії та ін. Кожний вид матеріальних втрат оцінюють у фізичних одиницях маси, обсягу, площі, довжини або в штуках. Загальну величину матеріальних витрат оцінюють у вартісному вираженні. Для цього втрати у фізичних одиницях переводять у вартісне вимірювання, помножуючи їх на ціну одиниці відповідного матеріального виду ресурсу;

- трудові втрати - це втрати робочого часу,  зумовлені випадковими,  непередбачуваними обставинами. Їх вимірюють у людино-годинах, людино-днях або просто годинах робочого часу та переводять у вартісне вираження, помножуючи, наприклад, людино-години на вартість одного часу;

- фінансові втрати мають місце при наявності прямих грошових збитків, які пов’язані з перевитратою грошей, непередбачуваними виплатами, штрафами, сплатою додаткових податків, втратою цінних паперів. Фінансові втрати виявляються під час недоодержання грошей з тих джерел, звідки вони повинні були надійти. Особливий вид грошових збитків пов’язаний з інфляцією, зміною валютного курсу національної валюти. Поряд з безповоротними можуть мати місце тимчасові втрати, зумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею коштів, відстрочкою виплати боргів;

- втрати часу існують тоді, коли процес господарської діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких втрат здійснюється в годинах, днях, тижнях, місяцях затримки в одержанні запланованого результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісне вимірювання, необхідно встановити, до яких втрат прибутку від господарської діяльності здатні призвести випадкові втрати часу;

- спеціальні види втрат виявляються у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємства, а також внаслідок інших подій, що мають несприятливі соціальні та морально-психологічні наслідки. Спеціальні види втрат важко оцінюються в кількісному і тим більше у вартісному вираженні.

Господарська діяльність завжди обтяжена ризиком. Він може бути меншим чи більшим, але зовсім уникнути його неможливо. Середовище діяльності господарюючих суб’єктів все більше стає ринковим, що вносить додаткові елементи невизначеності, розширює межі ризикованих ситуацій. За цих умов виникає невпевненість щодо отримання кінцевого результату, а, отже, зростає і ступінь ризику.

Господарюючі субєкти, що в процесі свого функціонування відчувають вплив різних видів ризиків, можуть управляти ризиками, тобто прогнозувати настання ризикової події і вживати заходи щодо зниження ступеня ризику.

Ефективність організації управління ризиками залежить від ідентифікації їх місцеположення у загальній системі класифікації. Найчастіше класифікація ризиків проводиться за такими ознаками:

За рівнем виникнення ризики можуть бути:

- глобальні ризики, що виникають в економіці декількох країн або всього світового співтовариства, впливаючи на діяльність господа-рюючих субєктів цих країн. Найбільш часто ці ризики можуть бути представлені геополітичними ризиками (наприклад, зміна світової рівноваги, глобальні екологічні й демографічні проблеми);

- країнові, що виникають на макрорівні і впливають на всі господарюючі субєкти країни. Вони повязані перш за все зі змінами в політиці, законодавстві, кредитуванні, податковому законодавстві;

- регіональні, що виникають через наявність специфіки розвитку та управління окремими регіонами в країні. Цей ризик особливо притаманний монопродуктивним районам країни (наприклад, з перевагою воєнної промисловості, важкої індустрії, які особливо реагують на економічні кризи в країні);

- міжгалузеві, наявність яких обумовлена впливом та залежністю окремих галузей і сфер економічної діяльності між собою;

- галузеві, що виникають у цілої групи підприємств однієї галузі, і, звичайно, впливають на всю галузь. Цей ризик повязаний зі зміною стану справ в окремій галузі економіки, зі специфікою окремих галузей. Так, усі галузі промисловості проходять стадії народження, зростання, розвитку та занепаду. Наприклад, в ряді країн у стадії зростання та розвитку зараз знаходяться, зокрема, електроніка, інформаційні послуги, науковомісткі галузі, у стадії занепаду – залізничний транспорт, металургія тощо;

- ризики, що виникають на мікрорівні, тобто безпосередньо на підприємстві або у приватних осіб. Ці ризики схожі з галузевими і в більшості похідні від них.

За причинами виникнення:

- ризик, викликаний невизначеністю майбутнього, тобто тією звичайною невизначеністю, що характерна для функціонування усіх субєктів ринку, як наслідок цього, складністю у прогнозуванні їх поведінки. Невизначеність майбутнього може бути викликана як невизначеністю у функціонуванні економічної системи самого підприємства або його ближнього оточення (наприклад, партнерів), так й невизначеністю навколишнього середовища (наприклад, економіки країни у цілому);

- ризик, викликаний недостачею інформації для прийняття рішень, що повязаний з обєктивною неможливістю обліку й розгляду усіх параметрів, які необхідні для прийняття виробничо–господарських рішень;

- ризик, що викликаний особистими субєктивними факторами групи, що аналізує ризик (їх особистим розумінням аналізованих процесів, рівнем кваліфікації, співвідношенням кількості часу, що потрібний для якісного й всебічного аналізу, та відведеним для цього часом і т. ін.).

За сферою виникнення ризики розподіляються на зовнішні й внутрішні.

Джерело виникнення зовнішніх ризиків знаходиться у зовнішньому середовищі (по відношенню до підприємства). Підприємство не може впливати на них, але може передбачити й урахувати їх у своїй діяльності. Таким чином, до зовнішніх відносяться ризики, що безпосередньо не повязані з діяльністю підприємства.  Мова тут йде про непередбачені зміни законодавства, що регулює господарську діяльність, нестійкість політичного режиму у країні діяльності та інші ситуації, що призводять до втрат.

Джерело внутрішніх ризиків – саме підприємство або підприємець. Вони виникають у випадках неефективного менеджменту, помилкової маркетингової політики, а також як наслідок внутрішньофірмових зловживань. Основними серед внутрішніх виступають кадрові ризики, що повязані з професійним рівнем та рисами характеру співробітників підприємства.

За ступенем системності виділяють:

- систематичні ризики – це ризики,  притаманні тій чи іншій сфері підприємницької діяльності. Так, в інвестиційній діяльності систематичний ризик повязаний з мінливістю цін на акції певної компанії, що викликана загальноринковими коливаннями цін. Він поєднує ризик зміни відсоткових ставок, ризик падіння загальноринкових цін та ризик інфляції. Систематичні ризики обовязково існують в економіці, їх можна передбачити й оцінити, але важко знизити їх ступінь. Таким чином, вони являють собою атрибут діяльності будь-якого господарського субєкта. Однак досягти того, щоб підприємство у своїй діяльності мало зіткнення тільки з цими ризиками, не завжди можливо через  цілий ряд обмежень як обєктивного, так і субєктивного характеру (ресурсні обмеження, субєктивність інформації, що використовується при складанні прогнозів і т. ін.). Тому в більшості випадків підприємства приймають на себе  не тільки систематичні ризики, що притаманні сфері діяльності підприємства, а й несистематичні ризики;

- несистематичні  або специфічні ризики  – це ризики, що повязані з придбанням підприємницького прибутку від конкретної операції у даній сфері діяльності.  Наприклад, несистематичний ризик певної інвестиції не залежить від стану ринку і є специфічним щодо конкретного підприємства. Цей ризик включає в себе галузевий та фінансовий ризики. Несистематичні ризики притаманні конкретній підприємницькій операції або угоди, тому ступінь їх впливу на діяльність підприємства може бути зведений до мінімуму.

За сферою походження виділяють  ризики:

- адміністративно-законодавчі,  що виникають у випадку реалізації незапланованих адміністративних обмежень господарської діяльності ринкових суб’єктів, а також змін у законодавстві (зростання податкових ставок, заборона заняття окремими видами діяльності ринкових суб’єктів і т.ін.) Ці ризики, як правило, пов'язані з низькою якістю законодавчих актів й несподіваними змінами в законодавстві;

-  природно–екологічні – виникають внаслідок залежності людини і в цілому суспільного виробництва від природно – кліматичних умов (наприклад, більша за звичайну кількість опадів може призвести до зниження врожаю сільськогосподарських культур  і т. ін.), а також  зворотнього зв’язку між суспільними виробництвом та навколишнім середовищем (несприятливий вплив шкідливих виробництв на здоров’ я людини і т. п.);

- виробничні – пов’язані з виробництвом продукції, товарів та послуг, здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності,  у процесі якої підприємства можуть зіткнутися з проблемами неадекватного використання сировини, збільшенням собівартості, втрат робочого часу, застосуванням нових методів виробництва;

- фінансові, що  виникають на ринку фінансових ресурсів тобто сукупності кредитного, фінансового й ринку цінних паперів;

- інфляційні - це ризик того, що при зростанні інфляції грошові доходи знецінюються з точки зору реальної купівельної спроможності швидше, ніж ростуть;

- дефляційні – це ризик того, що при зростати дефляції відбу-вається падіння рівня цін - погіршення економічних умов підприєм-ництва і зниження доходів;

- валютні – небезпека валютних втрат, зв'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до іншої, при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій;

- ризик ліквідності – ризик, пов’язаний з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів через зміну їхньої якості і споживчої вартості;

- інвестиційні ризики - обумовлені невизначеністю, непередбаче-ними обставинами в інвестиційній сфері. Інвестиційна діяльність у всіх її формах та видах обтяжена ризиком, ступінь якого посилюється з переходом до ринкової економіки. Зростання ступеня ризику за сучасних умов пов’язане зі зростаючою невизначеністю та швидкими змінами в економічній ситуації в країні в цілому і на інвестиційному ринку зокрема  розширюються пропозиції для інвестування приватизованих об’єктів, з’являються нові елементи і фінансові інструменти;

- кредитні ризик – це небезпека несплати позичальником основно-го боргу й процентів, що призначаються кредитору. До кредитного ризику належить також ризик такої події, коли емітент, що випустив боргові цінні папери стає неспроможним виплатити проценти по них або основну суму боргу [3,6,31];

- демографічні  ризики виникають внаслідок зміни демографічної ситуації. Особливістю їх є те, що вони можуть існувати як у формі самостійних ризиків, так і бути причинами для виникнення інших ризиків ( наприклад, зниження, тривалості життя населення може бути наслідком виникнення такого ризику, що пов’язаний з реалізацією продукції підприємств, яке орієнтується на населення похилого віку, і т. ін.);

- соціально-політичні ризики – походження їх базується на можливості виникнення непередбачених ситуацій у випадку зміни державою її політичного курсу, пріоритетних напрямків діяльності уряду, а також можливого введення в дію незапланованих раніше соціальних програм або інших дій, які в основі свого походження мають соціальну сферу (наприклад, страйки, зміни психологічного настрою в суспільстві і т. ін.).Урахування цього виду ризику особливо важливе у країнах з нестійким законодавством, відсутністю традицій та культури підприємництва;

- інноваційні ризики, що виникають через невизначеність в інноваційній сфері,  починаючи з вироблення інноваційної ідеї, втілення її у продукт або технології і закінчуючи реалізацією  продукту на ринку.Таким чином, інноваційний ризик – це ймовірність втрат, що виникають при вкладенні  підприємством засобів у виробництво нових товарів та послуг, які, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку;

- комерційні ризики,  що виникають у процесі реалізації товарів та послуг, що вироблені або придбані підприємством. Комерційний ризик вміщує в себе ризик, пов`язаний з реалізацією товару (послуг) на ринку, з транспортуванням товару,з прийманням товару (послуг) покупцем, з платоспроможністю покупця, ризик форс-мажорних обставин;

- геополітичні ризики -  ризики глобального характеру (світова міграція робочої сили, виникнення хвороб, що загрожують життю людства);

- технічні  ризики - ризики, що визначаються ступенем організації виробництва, проведенням регулярної профілактики обладнання, заходів безпеки, можливістю проведення ремонту при можливих поломках обладнання власними силами підприємства. Ці ризики виникають тому, що ефективна підприємницька діяльність, як правило, пов`язана із засвоєнням техніки й технології, пошуком резервів підвищення інтенсивності виробництва. Однак впровадження нової техніки й технології призводить до небезпеки технологічних катастроф, що завдають значної шкоди природі, людям, виробництву. Технічні ризики відносять до групи внутрішніх,  оскільки підприємство або окремий підприємець може на них безпосередньо впливати, і  виникнення їх, як правило, залежить від діяльності самого підприємства.

В залежності від суб`єкта, що аналізує ризик і приймає рішення про поведінку підприємства у випадку його виникнення виділяють:

- групу ризиків індивідуального рішення, коли аналіз (рішення) проводиться (приймається) однією людиною (директором підприємства, його власником);

- групу ризиків колективного рішення, коли аналіз або рішення приймається групою осіб (рада директорів, група експертів і т.ін.).

За можливістю прогнозування ризики можуть бути:

- ризики, що прогнозуються --це ризики, виникнення яких під-дається прогнозу. Цей прогноз може розроблятися за допомогою різних методів, які вивчає наука "прогностика";

- ризики, що тільки частково прогнозуються (форс-мажорні ризики), – це ризики, що виникають внаслідок здійснення форс-мажорних подій, тобто тих подій або надзвичайних обставин, які не можуть бути повністю передбачені або яких не можна запобігти якимись засобами, що є перешкодою, які не подолаєш (наприклад, стихійні лиха, катастрофи).Їх часткова непрогнозованість виступає наслідком низького ступеня ймовірності при визначенні можливості їх здійснення, що, в свою чергу, є результатом обмеженості інформації та знань людини, які необхідні для побудови прогнозів.

Описана узагальнена класифікація є умовною, тому що провести жорстку межу між окремими видами ризиків важко. Багато ризиків між собою взаємозв`язані. Зміни в одному з них викликають зміни у другому. Але всі вони впливають на результати діяльності підприємства і вимагають їх урахування для його успішної діяльності. Метою будь-якої підприємницької діяльності є здобуття максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби.

Одним із найважливіших функціональних завдань управління фінансами суб'єкта господарювання являється управління ризиками, що забезпечується створенням та реалізацією певної моделі управління ризиками як відокремленого функціонально-організаційного блоку фінансового менеджменту. Управління ризиками це специфічний функціонально - організаційний блок у структурі моделі фінансового менеджменту на підприємстві, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію ризиків при здійсненні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику господарської діяльності суб'єкта господарювання в ринковому середовищі. Виходячи з наведеного вище визначення управління ризиками суб'єкта господарювання можна обгрунтувати основні положення формування моделі управління ризиками:

- структурування моделі управління ризиками субєкта здійснюється виключно на основі особливостей господарської діяльності конкретного підприємства, його статутних цілей із відповідним врахуванням теоретико-методологічних основ;

- управління ризиками суб'єкта господарювання здійснюється на основі системоутворюючій сукупності кількісних показників відповідно до системи цілей та завдань моделі управління грошовими потоками суб'єкта господарювання;

- вхідна первинна інформація, необхідна для управління ризиками, має бути повною та достовірною і включати, зокрема, якісні параметрів та кількісні показники, що характеризують основні фактори формування ризиків;

- цільові показники управління ризиками повинні бути приведені до співставних одиниць виміру, що забезпечує можливість їх аналітичної обробки, а також формування тренду їх зміни;

- кожен із сукупності показників та коефіцієнтів, яка використовується моделлю фінансовими ризиками суб'єкта господарювання з метою фінансово-математичного моделювання цільових параметрів, має бути максимально інформативним;

- обов'язкове обґрунтування вибору методів статистичного, математичного та аналітичного моделювання з метою забезпечення адекватності виявлення, ідентифікації, оцінки та нейтралізації ризиків;

- формування якісних та кількісних параметрів виявлення, ідентифікації та оцінки ризиків суб'єкта господарювання у плановому періоді в рамках здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності відповідно до усталеної сукупності визначених напрямків спостереження, а також обґрунтування на їх основі узагальнюючих показників моделі управління ризиками;

- обґрунтування, затвердження, реалізація та контроль за реалізацією методів, форм та технологій нейтралізації виявлених ризиків в рамках здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Структурування моделі управління ризиками суб'єкта господарювання здійснюється, як правило, відповідно до основних функціонально-організаційних завдань, що ставляться перед такою моделлю, так, модель управління ризиками спрямована на наступних завдань:

- виявлення ризиків - реалізується у формі детального аналізу кожної окремої господарської операції в межах операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання, виявлення альтернативних сценаріїв її розвитку та обґрунтування ймовірності відхилення від планового сценарії із формування відповідних наслідків для підприємства;

- ідентифікація ризику - передбачає дослідження сукупності якісних параметрів виявленого ризику, зокрема, джерела його формування, форми, виду, та факторів їх формування;

- оцінка ризиків - здійснюється у формі фінансове - математичного дослідження ідентифікованих ризиків суб'єкта господарювання із використанням відповідних кількісних методів з метою встановлення абсолютних та відносних величин, що характеризують базові кількісні параметри такого ризику на основі усталеної сукупності відповідних показників;

- нейтралізація ризиків - здійснюється шляхом прийняття управлінсь-ких рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційно-го або правового характеру з метою забезпечення ефективності господар-ської операції суб'єкта господарювання, і може включати, зокрема, уникнен-ня ризику, страхування, диверсифікація та хеджування.

1.2.  Основні методи нейтралізації ризиків у підприємницькій діяльності суб'єктів господарювання

Нейтралізація ризиків як функціональне організаційний елемент моделі управління ризиками суб'єкта господарювання представляє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю управлінських рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співставності результативності господарської операції суб'єкта господарювання із відповідним рівнем ризику. Нейтралізація ризиків здійснюється на основі відповідної стратегії суб'єкта господарювання, що представляє собою функціонально-організаційну форму реалізації привентивних заходів по відношенню до  ризиків такого суб'єкта господарювання.

Загалом, у сукупності основних стратегій нейтралізації ризиків, що найбільш часто використовуються у сучасній практиці корпоративних фінансів, прийнято виділити дві альтернативні її форми:

- стратегія уникнення ризику;

- стратегія утримання ризику.

Будь-яка стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб'єкта господарювання включає в себе принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків як сукупність конкретних фінансово-математичних методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо реалізації привентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співставності результативності господарської операції суб'єкта господарювання із відповідним рівнем ризику. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації ризиків можна виділити кілька основних, у тому числі:

- страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків;

- хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Визначаючи особливості стратегії утримання фінансових ризиків, постає питання щодо рівня ризику, який приймається на утримання суб'єктом господарювання, а також доцільність такого утримання. Для дослідження даної проблеми у сучасній теорії корпоративних фінансів використовуються поняття толерантності ризику як форма виміру (якісного або кількісного) співвідношення між рівнем цільового показника (як правило, величини прибутку) та рівнем фінансового ризику, що пов'язаний із його досягненням.

Для кількісної оцінки толерантності ризику суб'єкта господарювання може використовуватися наступна модель:

де r – кількісна оцінка толерантності ризику;

Xm – середня дохідність діяльності (ринку і т.п.);

Xi – очікувана величина цільового показника Xi (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів) ;

Xrƒ – абсолютне значення цільового показника Х, що характеризує відсутність ризику;

σ2 – дисперсія цільового показника Х.

Управління ризиками на етапі їх нейтралізації передбачає, як вже визначалося раніше, реалізується як системоутворююча сукупність управлінських рішень привентивного характеру для зменшення потенційних негативних наслідків, ймовірність настання яких визначається ризиком. Відповідно, можна стверджувати, що нейтралізація ризиків має здійснюватися із дотриманням сукупності певних критеріїв та принципів, серед яких необхідно виділити такі як:

- інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та пене представлення фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації ризику;

- адекватність як форма обґрунтованого використання методу нейтралізації ризику відповідно до його базових характеристик;

- ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, ймовірність настання яких визначається ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб'єкта господарювання).

Таким чином, на основі визначених вище принципів та критеріїв нейтралізації ризиків можна обґрунтувати основі цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделі управління ризиками суб'єктів господарювання в умовах невизначеності ринкового середовища. Такі цілі і завдання можуть передбачати досягнення наступних ефектів, у тому числі:

- розробка та обґрунтування загальної стратегії нейтралізації ризиків, а також стратегії нейтралізації конкретного виду ризику;

- інформаційне та методологічне забезпечення прийняття управлінських рішень в рамках інших функціонально - організаційних блоків у тому числі шляхом розробки альтернативних сценаріїв розвитку підприємства та оцінки ймовірності їх виконання;

- координація та інтеграція із антикризовим фінансовими управлінням суб'єктом господарювання з метод попередження неплатоспроможності, формування кризи та банкрутства суб'єкта господарювання.

В системі методів управління ризиками підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам їх нейтралізації.

Внутрішні механізми нейтралізації ризиків являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, які обираються і здійснюються в рамках самого підприємства.

Основним об’єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації являються, як правило всі види допустимих ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також не страховані катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об’єктивної необхідності. В сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважно частину ризиків підприємства.

Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків є високий ступінь альтернативності управлінських рішень, що приймаються, не залежних, як правило, від інших суб’єктів господарювання. Вони виходять із конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють в найбільшому степені врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень ризиків в процесі нейтралізації їх негативних наслідків.

Система внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків передбачає використання наступних основних методів:

- уникнення ризику - цей напрям нейтралізації ризиків є найрадикальнішим. Воно полягає в розробці таких міроприємств внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид ризику;

- лімітування концентрації ризику - механізм лімітування концентрації  ризиків використовується за звичай по тим їх видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності;

- хеджування - цей термін використовується в фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. В широкому тлумачення термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат – як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб’єктам – страховикам) в вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило похідних цінних паперів – деривативів);

- диверсифікація - механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим він дозволяє мінімізувати в певному ступені систематичних (специфічних) ризиків – валютного, процентного і деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розмежуванні ризиків, що перешкоджає їх концентрації;

- розподіл ризиків - механізм цього напряму нейтралізації ризиків базується на власному їх трансферті (передачі) партнерам за окремими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей в нейтралізації їх негативних наслідків і мають ефективніші способи внутрішнього страхового захисту;

- самострахування (внутрішнє страхування) - механізм цього напрямку нейтралізації ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє побороти негативні фінансові наслідки по тим операціям, за якими ці ризики не пов’язані з діями контрагентів.

Основними формами цього напряму нейтралізації ризиків є:

- формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства. На його формування направляється не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;

- формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування може слугувати фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон’юнктури ринку; фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства тощо. Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми нормативами;

- формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами оборотних активів підприємства. Такі страхові запаси підприємства створюються по грошовим активам, сировині, матеріалам, готовій продукції. Розмір потреб в страхових запасах за окремими елементами оборотних активів встановлюється в процесі їх нормування;

- нерозподілений залишок прибутку, отриманого в звітному періоді. До його розподілу він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих ризиків.

Використовуючи цей механізм нейтралізації ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах, хоча й дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, “заморожують” використання достатньо відчутної суми фінансових засобів. В результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум резервованих фінансових засобів з позицій майбутнього їх використання для нейтралізації лише окремих видів ризиків.

1.3. Критерії прийняття рішень за умов ризику.

Багато рішень у підприємницькій діяльності доводиться приймати в умовах, коли необхідно вибирати напрями дій з кількох можливих варіантів, результати здійснення яких важко спрогнозувати.

Для вибору оптимального рішення в ситуації ризику використують кілька критеріїв. Кожен із критеріїв передбачає як оптимальне рішення використовувати лише одну конкретну стратегію («чисту» стратегію). Але в деяких випадках краще не дотримуватися однієї стратегії, а застосовувати декілька («мішану» стратегію). За наявності кількох альтернативних станів зовнішнього середовища і внутрішніх умов підприємства їм відповідають належні значення цільових функцій. Якщо жодна з альтернатив не домінуватиме, то постає завдання вибору рішення із застосуванням правил і критеріїв теорії прийняття рішень. Критерії ґрунтуються на аналізі матриці можливих станів навколишнього середовища й альтернатив рішень.

Якщо усі розраховані критерії свідчать про те, що необхідність прийняти одне й те саме рішення, то це підтверджує його оптимальність. У тому випадку,якщо різні критерії вказують на різні рішення, пріоритет варто віддати тому з них, у якого більше математичне сподівання. У ситуації ризику цей критерій є основним.

Охарактеризуємо основні критерії:

- правило Байєса (критерій математичного сподівання) ґрунтується на припущенні, що відомі ймовірності настання можливих станів зовнішнього середовища (Рj). Відповідно до функціонала оцінювання, який має «позитивний» (F+) чи від’ємний (F–) інгредієнт, оптимальне альтернативне рішення знаходиться за формулами:

для  ;

для  .

Критерієм вибору служить значення математичного сподівання альтернативи  j.

Відповідно до правила Байеса, оптимальною вважається альтернатива з більшим значенням математичного сподівання, ніж в інших альтернативах;

- критерій Лапласа дає змогу відокремити кращий варіант рішення, коли немає ніяких підстав вважати, що кожний окремий стан зовнішнього середовища більш імовірний, порівняно з іншими, та використовують припущення про те, що ймовірність виникнення кожного з можливих станів однакова. У такому випадку цінності кожної альтернативи можна обчислити за формулою звичайного середнього арифметичного:

для  ;

для  .

Оптимальною є та альтернатива, яка має найбільшу та найменшу середню оцінки відповідно;

- критерій середнього значення і стандартного відхилення.

Для оцінки розсіювання значень критерію (обраного параметра) щодо його середнього прогнозованого значення математичного сподівання, доцільно використовувати таку характеристику, як дисперсія – стандартне відхилення результатів (вартості капіталу) та середнього квадратичного відхилення як ступеня ризику в критерії прийняття рішень.

Чим вище стандартне та середньоквадратичне відхилення, тим більше ризик. Для запобігання ризику особа, яка приймає рішення, вибирає з двох альтернатив з однаковими математичними сподіваннями альтернативу з найменшим стандартним відхиленням (дисперсією);

- критерій Бернуллі.

За обгрнтуванням Бернуллі можлива заміна значень математичних сподівань і моментів ризику цільових функцій ( наприклад, вартості капіталу) на очікувану корисність (вигоду).

Замість монетарних цільових функцій використовується корисність, і ОПР пов’язує її з цілями, очікуваним ступенем їх досягнення, врахуванням відношення до ризику. У цьому випадку виходять з того, що особа, яка приймає рішення, може оцінити вигоду (корисність) різних альтернатив і вибрати максимум «морального очікування». На відміну від критерію середнього значення і стандартного відхилення, у величині корисності трансформуються можливі результати. Альтернатива з максимальним значенням «морального очікування» корисності є оптимальною. Якщо відношення до ризику нейтральне, цей критерій відповідає правилу Байеса;

- критерій Гурвіца (критерій песимізму-оптимізму).

Передбачає оціночну функцію, яка знаходиться між точкою зору крайнього оптимізму та крайнього песимізму.

Формула розрахунку критерію показана при застосуванні правила Гурвіца в умовах невизначеності.

Відповідно до цього правила максимакс і максимін сполучаються зв’язуванням максимуму мінімальних значень альтернатив. Це правило називають ще правилом оптимізму – песимізму. Оптимальну альтернативу можна розрахувати за формулами:

для  ;

для  ,

де α – коефіцієнт оптимізму.

Критерій в деякій мірі є суб’єктивним, оскільки величина параметру оптимізму α обирається довільно від 0 до 1. При α=1 критерій Гурвіца перетворюється в максимакс ( критерій азартного гравця ). При α=0 він відповідає максіміну ( критерію песимізму, чи Вальда ).

Критерій рекомендує не керуватися ні крайнім оптимізмом, ні крайнім песимізмом, а брати деякий середній результат.

Застосування критерію ускладнюється через відсутність обґрунтованого уявлення про величину параметру  α - параметр впевненості інвестора щодо отримання максимального виграшу.

Якщо критерії свідчать про те, що необхідно прийняти одне й те саме рішення, то це підтверджує його оптимальність. У випадку вказівки на різні рішення пріоритет варто віддати тому з них, у якого більше математичне сподівання. У ситуації ризику він є основним;

- критерій Вальда - важається фундаментальним критерієм. Називають критерієм песиміста, оскільки він орієнтується на кращий із гірших результатів. Особа, що приймає рішення, в цьому випадку мінімально готова до ризику. Припускаючи максимум негативного розвитку стану навколишнього середовища, вона не стільки бажає виграти, скільки не програти. За цим критерієм обирається стратегія, що гарантує максимальне значення найгіршого виграшу (стратегія фаталізму).

Оптимальне альтернативне рішення за цим критерієм відповідно до функціонала оцінювання який має «позитивний» (F+) чи від’ємний (F) інгредієнти, обчислюється за формулами:

для  ;

для  .

- критерій оптимізму відповідає оптимістичній наступальній стратегії. При цьому не береться до уваги ніякий можливий результат, крім найкращого.

Відповідно до цього правила вибирається альтернатива з найвищим досяжним значенням вартості капіталу:

.

Спільний недолік правил максимакса й максиміна – використання лише одного варіанта розвитку ситуації для кожної альтернативи в обґрунтуванні рішень;

- критерій Севіджа – мінімальний і максимальний метод орієнтований на мінімізацію жалю з приводу втраченого прибутку й допускає розумний ризик заради отримання додаткового прибутку.

Розрахунок критерію складається з чотирьох етапів:

- знаходимо кращий результат кожної графи (максимум aij);

- будуємо матрицю ризику, кожний елемент якої – це недостри-маний ефект від невдало прийнятих рішень, допущених через помилкову оцінку можливої реакції ринку, та обчислюється за формулами:

для  

для  

- для кожного рядка матриці жалю знаходимо максимальне значення;

- обираємо рішення, за якого максимальний ризик буде меншим, ніж за інших рішень.

Критерій використовується тоді, коли необхідно обрати стратегію захисту об’єкта від занадто великих утрат. Використання критерію Севіджа є доцільним лише за умови достатньої фінансової стабільності підприємства, коли є впевненість, що випадковий збиток не призведе до повного краху.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ТОВ «ШКІРЯНИЙ ЗАВОД «ПЛАТАН ЛТД»

2.1 Аналіз фінансового стану ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД».

ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД» створено восени 1992 року. З моменту організації і до 2000 року - це було механізоване підприємст-во з ручними та ножними індивідуальними швейними машинами. З 2000 року підприємство займається виготовленням виробів зі шкіри.

ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД» – сучасне підприємство лег-кої промисловості, яке спеціалізується з пошиття шкіряного взуття та верхньої одежі. Основний ринок збуту – Україна.

Таблиця 2.1

Аналіз балансу ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД» за 2013 рік.

Показники

На початок року,

тис. грн

На кінець року,

тис. грн

Відхилення

абсолютне, тис. грн

відносне, %

АКТИВ

І. Необоротні активи

Незавершене будівництво

236

244

+8

+3,39

Основні засоби

1431

1421

-10

-0,7

Разом по розділу I

1667

1665

-2

-0,1

ІІ. Оборотні активи

Виробничі запаси

275

287

+12

+4,36

Незавершене

виробництво

324

329

+5

+1,54

Готова продукція

54

319

+265

+490,74

 Продовження табл. 2.1

Товари

2

2

0

0

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

236

281

+45

+19,17

Дебіторська заборгованість за розрахунками

105

95

-10

-9,52

Інша поточна дебіторська заборгованість

15

15

0

0

Грошові кошти та їх еквіваленти

21

18

-3

-14,29

Інші оборотні активи

975

1248

+273

+28

Разом по розділу IІ

2007

2594

+587

+29,25

ІІІ. Витрати майбутніх періодів

Витрати майбутніх періодів

2

3

+1

+50

Баланс

3676

4262

+586

+15,94

ПАСИВ

І. Власний капітал

Статутний капітал

300

300

0

0

Інший додатковий капітал

666

686

+20

+3

Резервний капітал

4

4

0

0

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

105

96

-9

-8,57

Продовження табл. 2.1

Неоплачений капітал

-

-

-

-

Разом по розділу I

1075

1086

+11

+1,02

ІI. Забезпечення наступних витрат і платежів

Усього за розділом ІІ

-

-

-

-

III. Довгострокові зобов’язання

Довгострокові кредити

банків

900

900

0

0

Усього за розділом ІІІ

900

900

0

0

IV. Поточні зобов’язання

Короткострокові кредити банків

1500

1650

+150

+10

Поточні зобов’язання за розрахунками

105

155

+50

+47,62

Інші поточні зобов’язання

96

471

+375

+390,62

Разом по розділу IV

1701

2276

+575

+33,8

V. Доходи майбутніх періодів

Доходи майбутніх періодів

-

-

-

-

Баланс

3676

4262

+586

+15,94

З таблиці 2.1 бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 586 тис. грн. або на 15,94%. В складі майна частка необоротних активів зменшилась на 2 тис. грн. (0,1%). Це спричинено зменшенням долі основних засобів – на 10 тис. грн. Розмір незавершеного будівництва в звітному році збільшився на 8 тис.грн..

Оборотні ж активи за звітний період збільшились на 587 тис. грн. (29,25%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок збільшення залишків готової продукції (на 265 тис. грн.) і значного збільшення дебіторської заборгованості за товари (на 45 тис. грн.). Це свідчить про те, що продукція не користується попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Тому слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання знижок для негайної оплати. Виробничі запаси збільшилися на 12 тис. грн. (4,36%). Варто подумати про продаж частини виробничих запасів за для збільшення грошових коштів, тим паче, що грошові кошти та їх еквіваленти за звітний рік зменшились на 3 тис. грн..

Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за звітний рік була задовільною (це пов'язано з перевищенням власного капіталу в структурі пасивів), незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності, та розташованими в порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків, і проводиться в наступній послідовності.

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на наступні групи (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Групування активів підприємства

Групи

Умовне позначення

Сума рядків балансу

Характеристика

На початку року, тис. грн.

На кінець року, тис. грн.

Продовження табл. 2.2

Високо-ліквідні

А1

21

18

Грошові кошти і пото-чні фінансові інвести-ції

Швидко-ліквідні

А2

412

712

Дебіторська заборгова-ність, яка буде погаше-на за умовами догово-рів

Повільно-ліквідні

А3

1576

1867

Запаси (сировина й ма-теріали, незавершене виробництво тощо) та інші оборотні активи (зокрема, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув), витрати майбутніх періодів

Важко-ліквідні

А4

1667

1665

Активи, які передбаче-но використовувати більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує рік)

Високоліквідними та найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в будь-який час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій, тобто мають абсолютну ліквідність. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, адже немає впевненості в строках їх надходження. Наступними активами за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі запаси, які можна продати або використати для погашення заборгованості. Необоротні активи підприємства, як правило, не планують реалізовувати або ліквідувати, тому що за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської діяльності. Відповідно такі активи відносяться до четвертої групи - важколіквідні активи.

Групування зобов'язань підприємства за строками їх погашення наведено в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Групування зобов'язань підприємства

Групи

Умовне позначення

Сума рядків балансу

Характеристика

На початку року, тис. грн.

На кінець року, тис.грн.

Найбільш термінові

П1

0

0

Поточні зобов'я-зання за розрахун-ками

Короткострокові

П2

1701

2276

Короткострокові кредити та позикові кошти

Довгострокові

П3

900

900

Довгострокові зобов'язання, доходи майбутніх періодів

Постійні

П4

1075

1086

Зобов'язання перед власниками з формування власного капіталу

Наступним етапом аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність – це можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов’язання. Ліквідність – здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов’язань.

Для оцінки ліквідності підприємства необхідно порахувати такі коефіцієнти:

– Коефіцієнт поточної ліквідності;

– Коефіцієнт швидкої ліквідності;

– Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття)– дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) розраховується за формулою:

Кпокриття = (А123)/(П12).

Отже на початок року коефіцієнт поточної ліквідності становить:

Кпл=(21+412+1576)/1701=1,181.

А на кінець року:

Кпл=(18+712+1867)/2276=1,141.

Коефіцієнт швидкої ліквідності  – враховує якість оборотних активів. При його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (крім запасів).

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується за формулою:

Кшл=(А12)/(П12).

Розраховуємо коефіцієнт швидкої ліквідності на початок року:

Кшл=(21+412)/1701=0,255.

Та на кінець року:

Кшл=(18+712)\2276=0,321.

Більш точним коефіцієнтом платоспроможності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується за формулою:

КАЛ1/(П12).

Розраховуємо цей показник на початок року:

КАЛ=21/1701=0,012.

А також на кінець року:

КАЛ=18/2276=0,008.

Для виявлення динаміки коефіцієнтів ліквідності підприємства ми підставляємо дані в таблицю і обчислюємо абсолютне і відносне відхилення показників з плином часу.

Таблиця 2.4

Аналіз динаміки коефіцієнтів ліквідності (платоспроможності) ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД».

Коефіцієнти

На початок року

На кінець року

Відхилення

+,-

%

Коефіцієнт поточної ліквідності

1,181

1,141

-0,04

-3,39

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,255

0,321

0,66

25,88

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,012

0,008

-0,004

-33,33

Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності на початок року дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 1,2% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно. На кінець року значення даного коефіцієнту ще зменшилися. Його значення свідчить про те, що тільки 0,8% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності теж має низьке значення, яке в декілька разів нижче оптимального. На кінець періоду цей показник трохи збільшився і становив 0,321. Це зумовлено збільшенням дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.

Високими лишаються тільки показники загальної ліквідності. Але вони також мають тенденцію до зменшення. На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.

2.2 Обгрунтування прийняття оптимальних рішень в умовах ризику.

В сучасних умовах ринку необхідно підвищити роль планування, підсилити його дію на прискорення економічного розвитку підприємства. Адже план – це функція управління, категорія, яка дозволяє людині, колективу цілеспрямовано діяти в умовах, що постійно змінюються. Суспільство в усі часи вирішувало проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і такого управління ними, яке дає змогу досягти максимального задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Планування та розрахунок бажаної чисельності споживачів є пріоритетним напрямом діяльності підприємства.

Застосовуючи економіко-математичні методи та моделі у плануванні діяльності підприємств здійснемо визначення рівня виробництва певного виду продукції, який задовольнить потреби споживачів протягом певного періоду часу. За основу візьмемо таку ситуацію, яка переважно існує на підприємствах, тобто, коли потрібно діяти в умовах певного ризику, в умовах невизначеної ситуації. В умовах, коли практично невідомою є ситуація, що склалася, доводиться шукати певні рішення, опираючись на ймовірнісні характеристики. Тобто доводиться діяти в умовах невизначеності, а саме розвязувати певні  завдання оптимального пошуку. Таке завдання формулюється як задача пошуку окремого найкращого рішення наперед заданій множині допустимих рішень. Основна проблема полягає у тому, що результат від прийняття того чи іншого рішення залежить від невідомої ситуації.

Усяке рішення в умовах неповної інформації приймається з урахуванням кількісних характеристик ситуацій, в якій приймається рішення. Найбільш часто приймаються насткпні: критерії Севіджа, Гурвіца, Байеса-Лапласа, Бернуллі, Вальда та інші. Для прийняття інвестиційного рішення в умовах ризику найчастіше використовують критерій Севіджа та критерій Лапласа. Ці критерії можна використовувати по черзі, причому після обчислення їх значень з-поміж кількох варіантів доводиться довільним чином виділяти деяке остаточне рішення, що дозволяє краще проникнути в усі внутрішні звязки проблеми прийняття рішень і послабити вплив субєктивного фактора.

Отже, використовуючи критерій Лапласа, визначимо оптимальну альтернативу. Критерій Лапласа використовується у ситуаціях, при яких різниця між окремими станами системи велика, тобто наявне значене розсіювання значень, спричинене великою дисперсією. Принцип Лапласа припускає, що настання подій відбувається з рівними ймовірностями.

Для визначення оптимального обсягу виробництва шкіряного взуття у 2015 році розглянемо 5 альтернатив щодо їх виробництва на підприємстві та можливий обсяг втрат внаслідок неповної реалізації продукції серед потенційних покупців. При проведенні розрахунків будемо користуватися прогнозними даними аналітиків підприємства щодо виробництва та реалізації шкіряного взуття в 2015 році, а саме : середня ціна реалізації –  340грн / шт, середні витрати на виробництво та збут – 270грн / шт. Отже, побудуємо функцію розрахунку очікуваного валового прибутку в залежності від обсягів реалізації та виробництва продукції.

Wij = 340 * Xi270* Sj,

де Wij - очікуваний обсяг валового прибутку, тис. грн.;

Xi - обсяг реалізації продукції, шт.;

Sj - обсяг виробленої продукції, шт.

Для наглядності в табл.2.5 відобразимо проведені розрахунки.

Таблиця 2.5

Розрахунки щодо визначення оптимального обсягу виробництва.

Обсяг виробництва,т.

Дохід від реалізації, тис.грн./шт.

Витрати на виробництво, тис.грн./шт.

Валовий прибуток

Обсяг попиту на продукцію – 500 шт.

500

170000

135000

35000

600

170000

162000

8000

700

170000

189000

-19000

800

170000

216000

-46000

900

170000

243000

-73000

Продовження табл.2.5

Обсяг попиту на продукцію –600 шт.

500

170000

135000

35000

600

204000

162000

42000

700

204000

189000

15000

800

204000

216000

-12000

900

204000

243000

-39000

Обсяг попиту на продукцію – 700 шт.

500

170000

135000

35000

600

204000

162000

42000

700

238000

189000

49000

800

238000

216000

22000

900

238000

243000

-5000

Обсяг попиту на продукцію – 800 шт.

500

170000

135000

35000

600

204000

162000

42000

700

238000

189000

49000

800

272000

216000

56000

900

272000

243000

29000

Обсяг попиту на продукцію – 900шт.

500

170000

135000

35000

600

204000

162000

42000

700

238000

189000

49000

800

272000

216000

56000

900

306000

243000

63000

В таблиці 2.6. відобразимо узагальнені дані щодо кожної альтернативи виробництва шкіряного взуття у 2015 році.

Таблиця 2.6

Розмір можливого валового прибутку (збитків) внаслідок перевищення пропозиції над попитом, тис.грн.

Про-по-зи-ція

Попит

∑/5

Оптималь-ний ва-ріант

500

600

700

800

900

500

35000

35000

35000

35000

35000

175000

35000

R=

35200

600

8000

42000

42000

42000

42000

176000

35200

700

-19000

15000

49000

49000

49000

143000

28600

800

-46000

-12000

22000

56000

56000

76000

15200

900

-73000

-39000

-5000

29000

63000

-25000

-5000

Отже, за проведеними розрахунками за критериєю Лапласа, найкращою альтернативою буде альтернатива виробництва 600шт., оскільки середній рівень виторгу за нею є максимальним і складає 35200 тис.грн.

Оптимальним обсягом виробництва шкіряного взуття за критерієм Вальда (критерій обережного спостерігача) є обсяг виробництва 500шт. – валовий прибуток складає 35000 тис.грн.

Для більш агрументованого прийняття рішення в умовах ризику та невизначеності визначимо оптимальний обсяг виробництва шкіряного взуття, використовуючи критерій Гурвіца. Зазначений критерій побудован на принципу, що середа може знаходитися у самому невигідному стані з вірогідністю (1-а) та в самому найбільш привабливому стані з вірогідністю а, де – а коефіцієнт довіри.

Необхідні розрахунки за критерієм Гурвіца відобразимо в табл. 2.7.

Таблиця 2.7.

Розрахунки щодо визначення обсягу виробництва за критерієм Гурвіца.

Обсяг виробництва, шт.

Вірогід-ність

Найбільш привабливий стан

Вірогідність

Невигідний стан

Прибуток

а=0,1

500

0,1

35000

0,9

35000

35000

600

0,1

42000

0,9

8000

11400

700

0,1

49000

0,9

-19000

-12200

800

0,1

56000

0,9

-46000

-35800

900

0,1

63000

0,9

-73000

-59400

а=0,2

500

0,2

35000

0,8

35000

35000

600

0,2

42000

0,8

8000

14800

700

0,2

49000

0,8

-19000

-5400

800

0,2

56000

0,8

-46000

-25600

900

0,2

63000

0,8

-73000

-45800

а=0,5

500

0,5

35000

0,5

35000

35000

600

0,5

42000

0,5

8000

25000

700

0,5

49000

0,5

-19000

15000

800

0,5

56000

0,5

-46000

5000

900

0,5

63000

0,5

-73000

-5000

а=0,8

500

0,8

35000

0,2

35000

35000

600

0,8

42000

0,2

8000

35200

700

0,8

49000

0,2

-19000

35400

800

0,8

56000

0,2

-46000

35600

Продовження табл.2.7

900

0,8

63000

0,2

-73000

35800

а=0,9

500

0,9

35000

0,1

35000

35000

600

0,9

42000

0,1

8000

38600

700

0,9

49000

0,1

-19000

42200

800

0,9

56000

0,1

-46000

45800

900

0,9

63000

0,1

-73000

49400

Як бачимо із проведених розрахунків при вірогідності 0,1 оптимальним обсягом виробництво шкіряного взуття є 500 шт (прибуток складає 35000тис.грн); при вірогідності 0,2 – 500 шт (прибуток - 35000тис.грн); при вірогідності 0,5 – 500 шт (прибуток – 35000 тис.грн); при вірогідності 0,8 – 900 шт (прибуток – 35800 тис.грн.); при вірогідності 0,9 – 900 шт (прибуток дорівнюватиме 49400тис.грн).

В залежності від рівня ризикованості та невизначеності у навколишньому бізнес-середовища керівництву ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД» можна запропонувати наступні варіанти виробництва шкіряного взуття: при вирогідності 0,1 – виробляти 500 шт.; при вірогідності 0,9 – 900шт.

Враховуючи отримані результати пропонуємо у 2015 році вибрати обсяг виробляти шкіряне взуття – 500шт.

Критерії обгрунтування рішень в умовах ризику здійснюються за умов ймовірностей несприятливих наслідків подібних подій. Ці ймовірності можуть бути визначенні на підставі або статистичних даних, або експертних оцінок.

Розглянуті методи прийняття рішень дають змогу оптимального вибору в умовах ризику, але нестабільна сучасна економічна ситуація в Україні вимагає багатогранної перевірки запропонованих проектів виробництва та вкладання коштів.

Для вирішення основних проблем практичного впровадження управління ризиками в систему управління підприємств з урахуванням необхідності застосування концепції управління ризиками, що дозволить врахувати інтереси підрозділів підприємства, необхідно розробити загальний алгоритм формування та організації процесу управління ризиками в системі управління підприємством. Зазначений алгоритм включав би:

- вивчення особливостей діяльності підприємства, проведення аналізу зовнішнього середовища, виявлення факторів ризику, здійснення картографії ризиків;

- проведення попередньої оцінки ризиків на основі кількісного аналізу, вибір ефективних методів оцінки ризиків, оцінка ймовірності виникнення ризиків та їх впливу на діяльність підприємства, прогнозування можливих збитків, викликаних дією ризиків;

- узагальнення даних, отриманих за результатами аналізу ризиків, оцінка альтернативних методів управління ризиками, вибір оптимальних методів управління ризиками;

- затвердження програми управління ризиками.

Для успішної реалізації поставленої мети необхідно акумулювати зусилля не лише представників бізнесу, які займаються конкретно даною господарською діяльністю, але й участь у процесі владних структур різних рівнів та інституцій. Їх участь буде забезпечувати підприємствам більшу захищеність від політичних ризиків (владні структури), відсоткових (банки та кредитні організації), кваліфікаційних (вищі навчальні заклади). Це дозволить підприємствам зосередитись на зменшенні впливу на їх функціонування внутрішніх ризиків та ризиків, що виникають у процесі взаємозвязків з іх партнерами. За рахунок цього підвищиться загальний стан справ щодо якості та асартименту продукції на регіональному ринку відповідної продукції.

Розділ 3

3.1 Визначення оптимальної системи управління ризиками господарської діяльності підприємства в мінливих умовах ринку

Ризик – складає об’єктивно неминучий елемент прийняття будь-якого управлінського рішення в силу того, що невизначеність – неминуча характеристика умов господарювання. Він має місце тільки там, де може бути як мінімум два і більше можливих альтернативних результатів. У ситуації, коли можливий тільки один результат, ризику немає, оскільки альтернативи відсутні.

У «Господарському кодексі України» сказано, що підприємництво є процесом прийняття відповідальності і в той же час, є процесом прийняття на себе ризику [7]. Отже, здатність і готовність до ризику – це якість, яка притаманна підприємцю. Оскільки ризик – невід’ємна риса господарських рішень, то з еволюцією умов господарювання може змінюватись і його характер. При чому, особливістю сучасного ризику є його тотальність, всеосяжність, що притаманно ринковій економіці.

Більшість управлінських рішень підприємства приймається в умовах невизначеності та економічного ризику. Щоб вижити підприємствам потрібно не уникати ризику, а вміти правильно оцінювати його ступінь і безпосередньо управляти ним з метою обмеження. Підприємствам необхідні своєчасне врахування факторів ризику при прийнятті управлінських рішень; кваліфікована організація процесу управління ризиковою ситуацією, що спрямована на забезпечення адаптації діяльності підприємства до мінливих умов зовнішнього та внутрішнього середовища.

В умовах об’єктивного існування ризику виникла потреба в певному механізмі, який дозволяє врахувати останній при прийнятті та реалізації господарських рішень. Таким механізмом стало управління ризиком (ризик-менеджмент).

У світовій та вітчизняній спеціальній літературі поняття «управління ризиками» (ризик-менеджмент) використовується у широкому та вузькому значенні. У широкому змісті управління ризиком виступає мистецтвом і наукою, спрямованих про забезпечення умов успішного функціонування будь-якої виробничо-господарської одиниці в умовах ризику; у вузькому – являє собою процес розробки й впровадження програми зменшення будь-яких, випадково виникаючих, збитків фірми. В наш час ризик став невід’ємним елементом економічного процесу. В зв’язку з цим, управління ризиків стало виступати самостійним видом професійної діяльності, який виконують страхові компанії, фінансові менеджери, менеджери з ризику та ін. Головними завданнями спеціаліста з ризик-менеджменту є:

- виявлення областей підвищеного ризику;

- оцінка міри ризику, аналіз прийнятності даного ризику для підприємства;

- розробка заходів щодо попередження або зниження рівня ризику;

- пропозиції вживання заходів щодо максимально можливого відшкодування заподіяного збитку у випадку настання ризикової ситуації.

Управління ризиками сьогодні – один з видів професійної діяльності, що динамічно розвивається. У штаті багатьох західних фірм є особлива посада – менеджер з ризику (ризик-менеджер), у чиї обов’язки входить забезпечення зниження всіх видів ризику. Ризик-менеджер, поряд з відповідними фахівцями, бере участь у прийнятті ризикованих рішень (наприклад, видача кредиту чи вибір об'єкта інвестування) і шукає способи того, як уникнути небажаних ризиків. Ці дії й є системою управління ризиками. 

Для функціонування та розвитку конкретних підприємств доцільним є виділення наступних етапів управління ризиком:

Етап 1. Ідентифікація й аналіз ризику. Під ідентифікацією й аналізом ризиків розуміють виявлення ризиків, їхню специфіку, обумовлену природою чи іншими характерними рисами ризиків, виділення особливостей їх реалізації (включаючи вивчення розміру економічного збитку, а також зміни ризиків у часі, ступінь взаємозв'язку між ними і дослідження факторів, що впливають на них). Без такого дослідження неможливо ефективно і цілеспрямовано здійснювати процес управління ризиком.

Етап 2. Аналіз альтернативних методів управління ризиком. Основна мета даного етапу полягає в дослідженні тих інструментів, за допомогою яких можна перешкоджати реалізації ризику і впливу його негативних наслідків на бізнес фірми. Аналіз основних підходів до мінімізації несприятливого впливу випадкових подій і їх фінансових наслідків дозволяє виділити низку загальних процедур управління ризиками. До них можна віднести: відхилення від ризику (відказ від ризику); скорочення ризику (зниження частоти збитку або запобігання збитку; зменшення розміру збитків; поділ ризику – диференціація і дублювання); передача ризику (аутсорінг ризику тощо).

Етап 3. Вибір методів управління ризиками. Цей етап призначений для формування політики фірми у галузі боротьби з ризиком та невизначеністю. При вибір методів доцільно враховувати різні критерії, як то: фінансово-економічні, технічні, соціальні та ін.

Етап 4. Виконання обраного методу управління. Особливості процедур на даному етапі проявляються в специфіці рішень, що приймаються, а не в тому, як вони реалізуються.

Етап 5. Моніторинг результатів та вдосконалення системи управління ризиком. На цьому етапі відбувається відновлення та поповнення інформації про ризики, що є важливою умовою аналізу ризиків на першому етапі. Він забезпечує зворотній зв’язок у вказаній системі. На цій основі відбувається оцінка ефективності проведених заходів.

Підприємство має усвідомити, що з кризового становища швидше виходить той, хто володіє прозорою системою управління компанією, ефективними інструментами аналітики, здатністю швидко змінюватися і зберігати якість обслуговування клієнтів при загальному зниженні цін. Сьогодні особливе значення для розвитку підприємства стали грати інформаційні технології – системи, призначені для підвищення конкурентоспроможності бізнесу та продуктивності праці. Для того, щоб отримувати актуальну інформацію про діяльність компанії, необхідний централізований інструмент управління та прийняття оперативних рішень. Таким інструментом є системи класу ERP (Enterprise ResourcePlanning, системи управління ресурсами підприємства): вони охоплюють всі ключові бізнес-процеси організації і дозволяють управляти всіма складовими бізнесу в єдиному інформаційному полі [11]. Прикладом такої системи управління є Microsoft Dynamics AX (Axapta). Це багатофункціональна система управління ресурсами підприємства (ERP II) для середніх і великих компаній. Вона охоплює всі галузі менеджменту: виробництво та дистрибуцію, ланцюжки поставок і проекти, фінанси та засоби бізнес-аналізу, взаємовідносини з клієнтами та персоналом. В основі продукту Microsoft Dynamics AX лежать добре знайомі концепції і технології програмного забезпечення Microsoft, що дає можливість будувати сучасні бізнес- рішення, інтегровані з уже працюючими практично в кожній компанії додатками, а отже, значно скоротити ресурси, необхідні для навчання співробітників, і дати їм можливість зосередитися на досягненні цілей бізнесу. Реалізовані в системі кращі світові бізнес- практики допомагають керівникам компаній оперативно приймати обґрунтовані управлінські рішення та реалізовувати їх [12].

Для підвищення конкурентоспроможності ТОВ «Шкіряний завод «Платан ЛТД» доцільно обрати саме Microsoft Dynamics AX з наступних причин:

1. Швидка окупність. Завдяки універсальним інтегрованим модулям, розробленим спеціально для галузей: промислового виробництва, сфери послуг, роздрібної торгівлі, Microsoft Dynamics AX 2012 може задовольнити вимоги оперативного розгортання і досягнення результатів у найкоротші терміни.

2. Міжнародний розвиток бізнесу. Система дозволяє розширити операційну діяльність підприємства на нових ринках шляхом створення локалізованих версій програмного продукту відповідно до нормативних і мовних вимог регіону.

3. Система дозволить здійснити більш глибокий аналіз даних в масштабах всієї організації використовуючи відповідні показники ефективності, аналітики та звітності у ключових областях.

4. Управління новим бізнес процесом. Microsoft Dynamics AX 2012 дозволяє аналізувати бізнес в різних площинах, надаючи всю необхідну аналітичну інформацію. Розширені системи моделювання, такі як Організаційна модель, допоможуть керувати змінами структури і бізнес-процесів організації.

5. Посилення конкурентних переваг. У рамках жорсткої конкуренції є можливість посилити переваги підприємства. Використання можливості швидкого впровадження та адаптації системи для підтримки специфічних потреб підприємства можуть надати значні переваги над конкурентами. Багаторівнева архітектура дозволить розробляти та підтримувати унікальні бізнес-процеси легко і дозволяє відносно просто здійснювати оновлення.

6. Ділові взаємовідносини та співробітництво. Система надає зручні інструменти для ділового спілкування та партнерства між суб'єктами робочого процесу як між співробітниками самої компанії так і при стосунках з іншими учасниками, залученими в робочий процес. Microsoft Dynamics AX 2012 за допомогою порталу Microsoft SharePoint дозволяє спростити робочий процес шляхом надання віддаленого доступу до ERP – системи через Internet постачальникам, клієнтам і співробітникам компанії поза їх стаціонарного робочого місця. Microsoft Lync Server – комунікаційна програма-клієнт, що дозволяє користувачам спілкуватися один з одним у реальному часі, використовуючи різні види комунікацій: миттєві повідомлення, відео- і голосовий зв’язок, загальний доступ до робочого столу, конференції, передача файлів [13].

3.2. Обгрунтування необхідності удосконалення управління ризиками господарської діяльності підприємства.

Підприємництва без ризику не існує. Найбільший прибуток, як правило, приносять ринкові операції з підвищеним ризиком. Ризик обов'язково повинний бути розрахований до максимально припустимої межі. Як відомо, усі ринкові оцінки носять різноманітний характер. Важливо не боятися помилок у своїй ринковій діяльності, оскільки від них ніхто не застрахований, а головне - помилок не повторювати, постійно коректувати систему дій з позицій максимуму прибутку. Менеджер покликаний передбачати додаткові можливості для пом'якшення різких коливань на ринку. Головна мета менеджменту, особливо для умов сьогоднішньої економіки - домогтися, щоб при самому гіршому розкладі мова могла йти тільки про деяке зменшення прибутку, але не в якому випадку не поставало питання про банкрутство підприємства. Тому особлива увага приділяється постійному удосконалюванню управління ризиком - ризик-менеджменту.

Ризик-менеджмент представляє систему управління ризиком і економічними (точніше фінансовими) відносинами, що виникають у процесі цього управління, і включає стратегію і тактику управлінських дій.

Під стратегією управління маються на увазі напрямки і способи використання засобів для досягнення поставленої мети. Кожному способу відповідає визначений набір правил і обмежень для ухвалення кращого рішення. Стратегія допомагає сконцентрувати зусилля на різних варіантах рішення, які не суперечать генеральній лінії стратегії і відкинути всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети дана стратегія припиняє своє існування, оскільки нові цілі висувають задачу розробки нової стратегії.

Тактика - практичні методи і прийоми менеджменту для досягнення встановленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є вибір найбільш оптимального рішення і самих конструктивних у даній господарській ситуації методів і прийомів управління.

Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил і прийомів для ухвалення рішення в умовах ризику:

Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;

Завжди треба думати про наслідки ризику;

Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву;

Не можна ризикувати великим заради малого;

При наявності сумніву приймаються негативні рішення;

Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення, можливо, що є й інші варіанти.

Стратегія ризик-менеджменту - це мистецтво управління ризиком у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомів його зниження. Ця стратегія включає правила, на основі яких приймаються ризикові рішення і способи вибору їхнього варіанту.

Центральне місце в оцінці підприємницького ризику займають аналіз і прогнозування можливих втрат ресурсів при здійсненні підприємницької діяльності.  

Щоб оцінити імовірність тих або інших втрат, обумовлених розвитком подій по непередбаченому варіанту, слід насамперед знати усі види втрат, пов'язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їх кількісно або оцінити їх ймовірність. При цьому природне бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їх воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити. Тут треба мати на увазі одну важливу обставину. Випадковий розвиток подій, що чинить вплив на хід і результати підприємництва, здатний приводити не тільки до втрат у виді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату. Він може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів може спостерігатися економія інших. Якщо випадкова подія двояко впливає на кінцеві результати підприємництва, має несприятливі і сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба в однаковій мірі враховувати і ті, і інші. Інакше кажучи, при визначенні сумарних можливих втрат варто віднімати з розрахункових втрат супровідний їхній виграш.

ВИСНОВКИ

Ризик - невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості, що воно найефективніше. Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення ризику але позбутися його неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в економіці майже не зустрічаються. Більшість ситуацій яким притаманний ризик є дуже важко прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик повністю майже неможливо. Це є причиною того, що навіть ідеальні з першого погляду рішення приводять до збитків. В одночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування організації на ринку. Фактично якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку то прибуток є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися, що отримання більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком. Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені стратегії, так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації, що пов’язана з ризиком постає питання : що означає доцільний ризик, де межа, що відокремлює доцільний ризик від нерозумного. Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього періоду розвитку людства.

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

Без аналізу фінансового стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого суб'єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків.

Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

У процесі проведених досліджень одержані такі теоретичні та практичні результати:

1. Узагальнення теоретичних уявлень стосовно категорії “ризик” дозволило уточнити її зміст шляхом конкретизації сутності прояву різних видів невизначеності та врахування напрямків розвитку подій, які породжують ризик.

2. Аналіз факторних умов розвитку фінансового ризик-менеджменту та його методичних основ дозволив визначити, що ризик, який виникає у фінансовій сфері діяльності різних економічних агентів, є не лише взаємозалежним, але й супроводжує всі економічні процеси діяльності суб’єктів господарювання, їх відносини між різними учасниками ринку. Це сприяло обґрунтуванню того, що ризик фінансової сфери діяльності підприємств слід розглядати більш широким, аніж ризик лише фінансової діяльності суб’єкта господарювання.

3. На підставі розгляду загальноекономічних процесів у якості проявів ризикових подій розкрито основні складові невизначеності та непередбаченості у фінансовій сфері діяльності підприємств, до яких віднесено: наявність великої кількості збиткових підприємств, податкової недоїмки, зростаючу динаміку та незадовільну структуру кредиторської і дебіторської заборгованості, різноплановість дії інфляційних процесів, труднощі з реструктуризацією окремих галузей промисловості, надмірну урегульованість діяльності суб’єктів господарювання.

4. З метою аналізу ризикоформуючих чинників функціонування окремих суб’єктів господарювання обґрунтовано та розроблено економетричні моделі, які відбивають впливи різних факторів на фінансові результати діяльності підприємств промисловості у регіональному аспекті. На підставі цих моделей встановлено, що найвагоміший вплив на фінансові результати економіки регіонів справляють обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості, інвестиції в основний капітал, надані кредити та обсяг випуску цінних паперів підприємствами регіону.

5. Для вдосконалення роботи щодо планування дій в напрямку попередження розвитку ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств розкрито основні засади визначення фінансової стратегії управління ризиками підприємства. Розкрито базу означеної стратегії у вигляді окремих положень, що дозволяє запровадити основні засади визначення фінансової стратегії управління ризиками підприємства для різних економічних агентів.

6. Для визначення методичних основ зниження та передбачення дії ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств запропоновано модель щодо оцінки ефективності прийняття відповідних фінансових рішень. Визначено, що ця модель дозволяє розширити базу щодо побудови ефективних процедур фінансового ризик-менеджменту.

Список використаних джерел.


1. Анальгін А.П. Грані економічного ризику. М. -2000. 362 с.

2. Балабанов І.Т. Ризик-менеджмент. М. -2000. 152 с.

3. Бартон Л., Шенкір Г., Уокер Л. Комплексний підхід до ризик-менеджменту: чи варто цим займатися. М. -2003

4. Венцель Е.С. Теорія ймовірностей. М. -2002. 312 з.

5. Вяткін В., Хемптон Дж., Козак А. Прийняття фінансових рішень в управлінні бізнесом. М. -2000

6. Грядов С. І. Ризик і вибір стратегії у підприємництві.
М. -2003. 152 с

7. Дубров AM Моделювання ризикових ситуацій економіці та бізнесі. М.-2000. 319с.

8. Кадінская О.А. Управління фінансовими ризиками, М. -2000. 295 с.

9. Коротков Е.М. Антикризове управління. М. -2003. 432 с.

10.Лапу ста М.Г., Шаршукова Л.Г. Ризики у підприємницькій діяльності. М.2003. 251 с.

11. Малашіхіна М.М., Белокрилова О.С. Ризик-менеджмент. Ростов-на-Дону - 2004. 320 с.

12. Махров І.Ю Поняття підприємницької діяльності. Академічний юридичний журнал № 4 (18) жовтень-грудень 2004

13. Найт Ф.Х. Ризик, невизначеність та прибуток. М-2003

14. Половинкин П.Д. Ризик у підприємницькій діяльності. М.2004. 320с.

15. Поляк Г.Б. Фінансовий менеджмент. М. -2004. 234 с.

16. Поршнєв А.Г. Управління організацією. М. -2003. 716с.

17. РайсбергБ.А. Підприємництво, бізнес, ризик. М. -2000 .. 206 с.

18. РайсбергБ.А. Підприємництво і ризик. М. -2002. 168 с.

19. Романов В. Поняття ризиків, їх класифікація як основний елемент теорії ризиків / / Гроші і кредит № 3. -2001

20. Станіславчик Є.М.Ризик-менеджмент на підприємстві. М. -2002. 80 с.

21. Стоянова Е.С. Фінансовий менеджмент. М. -2004

22. Сумцова Н.В. Економічна теорія. М. -2000. 665 з

23. Фомічев А.А. Ризик-менеджмент. М. -2004

24. Хохлов Н.В. Управління ризиком. М. -2003. 239 з

25. Цвєткова О.В., Арлюкова І.О. Ризики в економічній діяльності. СП6.-2002. 186с.

26. Черкасов В.В. Діловий ризик у підприємницькій діяльності. К.-2002.225с.

27. Черкасов В.В. Проблеми ризику в управлінській діяльності. К. -2002. 317с.

28. Чернова Г.В., Кудрявцев А.А. Управління ризиками. М. -2003

29. Чернова Г.В. Практика управління ризиками на рівні підприємства. СПб, -2000, 178с.

30. Шахов В.В. Страхування. М. -2000. 317 с.

31. Шумпетер І Теорія економічного розвитку (дослідження підприємницького прибутку, капіталу, кредиту, відсотка і ціклакон'юнктури). М.-2001. 223 с.

32. Айзенберг М. - Менеджмент реклами, М., ТзОВ "ІнтелТех" 2003

33. Дихтль Є. Хершген X. - Практичний маркетинг, М., "Вища школа"
2005

34. Котлер Ф - Основи маркетингу, М., "Бізнес-книга" "Іма-Крос Плюс" листопад 2004

35. Наймушін А.Д. - Основи організації реклами, М., "Зовнішторгвидав" 2002
36. Під редакцією професора Власової В.М. Основи підприємницької діяльності, М., "Фінанси і статистика" 2006

37. Еванс Дж., Р. Берман Б. - Маркетинг, М., "Економіка" 2003

38. Шахов В.В. Страхування. М. -2000

39. Балабанов І.Т. Ризик-менеджмент. -М.: Фінанси і статистика. 2006.

40. Бланк І.А. Стратегія і тактика управління фінансами. - Київ: ИТЕМлтд, АДЕФ-Україна, 2006.

41. Ван Хорн Дж. К. Основи управління фінансами .- М.: Фінанси і
статистика, 2006.

42. Глухов В.В., Бахрамов Ю.М. Фінансовий менеджмент. - С.-Петербург: Спеціальна література, 2005.

43. Дубров AM Моделювання ризикових ситуацій в економіці та бізнесі. - М.: Справа, 2001.

44. Ефімова О.В. Фінансовий аналіз. - М.: Бухгалтерський облік. 2002.

45. Клейнер Г.Б. Підприємство в нестабільному економічному середовищі, ризики, стратегії, безпека. - М.: Перспектива, 2001, інвестицій. Аналіз звітності. ~ М.: Фінанси і статистика, 2006.

46. Кохно А.П "Мікрюков В.А., Комаров РЄ. Менеджмет. - М.: Фінанси і
статистика, 2003.

47. Лапуста М.Г. 5 Шаршукова Л.Г. Ризики у підприємницькій діяльності. - М.: Фінанси і статистика, 2002.

48. Лембден В.А., Таргет Д. Фінанси в малому бізнесі. - М.: Фінанси і
статистика, Аудит, 2002.

49. Лялін В.А., Воробйов П.В. Фінансовий менеджмент (управління
фінансами фірми). - С.-Петербург: Юність, Потерпілі, 2004.

50. Стоянова Е.С Фінансовий менеджмент. Російська практика. М.: Перспектива, 2005.

51. Холт Р.Н. Основи фінансового менеджменту. - М.: Справа, 2003.

52. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Методика фінансового аналізу М: ИНФРА, 2005.

53. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Фінанси підприємств. - М.: Фінанси і
статистика, 2000.

54. Шім Дж.К., Сігел Дж.Г. Фінансовий менеджмент. - М.: Філін, 2006


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5276. Структура современной экономики США. Роль государства в экономике 78 KB
  Введение Экономика США — крупнейшая и одна из наиболее диверсифицированных национальных экономик мира, она также является локомотивом мировой экономики. Несмотря на общий для всех рыночных экономик механизм функционирования, основанный на домин...
5277. Банковская система 141 KB
  Банковская система Понятие и структура кредитной системы Банковская система: понятие, виды, структура, уровни, элементы. Характеристика элементов банковской системы Вопрос 1. Понятие и структура кредитной системы Выделяют два основ...
5278. Лесопиление. Окорка, пилорама с брусовкой 241.29 KB
  Введение. По объему выпускаемой продукции лесопромышленный комплекс в структуре промышленного производства России занимает пятое, по объемам экспорта - четвертое место. В нашей стране сосредоточены крупнейшие в мире лесосырьевые ресурсы...
5279. Независимая журналистика в России: проблемы существования. 93.5 KB
  Независимая журналистика в России: проблемы существования. Средства массовой информации и коммуникации часто вызывают полемику в обществе. Вопросы массовых коммуникаций важны потому, что прямо или косвенно оказывают влияние на жизни людей. Вопросы с...
5280. Подготовка к сварочно-наплавочным работам 76.5 KB
  Подготовка к сварочно-наплавочным работам Присварочно-наплавочных работах, подготовительные операции заключаются в следующем: зачистке мест сварки или наплавки металлическими щетками удалении загрязнений, ржавчины, остатков масел. При наличии...
5281. Изучение температурной зависимости электропроводности полупроводников 49.5 KB
  Изучить зависимость электропроводности полупроводникового образца от температуры. Определить ширину запрещенной зоны. Теоретическое введение Электропроводность материалов определяется выражением...
5282. Микропроцессоры и цифровая обработка сигналов 148 KB
  Задание 1. Разработать схему алгоритма и написать программу на языке программирования С. Вариант задания выбрать в соответствии с предпоследней цифрой шифра студента. Вариант 1. Сформировать массив из 10 чисел. Найти наибольший элемент массива и его...
5283. Вибір марок сталей і призначення технологічних параметрів термічної обробки деталей машин і інструментів 2.13 MB
  Розвиток технології машинобудування значною мірою залежить від технічного рівня інструментального виробництва. Термін служби інструменту, кількість проміжних перезаточок впливають на вартість готових виробів. Умовою виробництва високоякісного...
5284. Современные телекоммуникационные технологии 70 KB
  Современные телекоммуникационные технологии. Сформулируйте основные требования, предъявляемые к современным телекоммуникационным системам. Производительность – время реакции, пропускная способность и задержка передачи. Время реакции...