97991

Конфлікти в економічній сфері

Реферат

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Конфлікт – крайнє загострення суперечностей сторін, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві й пов’язаної з цим реальної чи надуманої суперечності інтересів, цілей і цінностей; зіткнення та протиборство певних систем, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, держав та їх органів, окремих осіб.

Украинкский

2015-10-26

117.3 KB

0 чел.

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний технічний університет

Ім. Івана Пулюя

Кафедра програмної інженерії

Реферат

на тему:

«Конфлікти в економічній сфері»

Підготував:

студент групи  СПс-31

Непийвода Р. М.

Тернопіль 2014

План

  1.  Політичні конфлікти і кризи, шляхи їх вирішення
  2.  Соціально-політичні конфлікти в Україні, їх природа та характеристика
  3.  Основні підходи і методи врегулювання конфліктів

  1.  Політичні конфлікти і кризи, шляхи їх вирішення

Поняття „конфлікт у буквальному розумінні означає „зіткнення. Конфлікти супроводжують людство протягом усього історичного шляху, впродовж усього життя людини (конфлікти з природою, між родами та племенами, між бідними та багатими, між різними політичними силами, державами, у виробничих колективах, сім’ї).

Конфлікт – крайнє загострення суперечностей сторін, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві й пов’язаної з цим реальної чи надуманої суперечності інтересів, цілей і цінностей; зіткнення та протиборство певних систем, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, держав та їх органів, окремих осіб.

Будь-які конфлікти зумовлені як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами, а саме: нерівністю людей, соціальних і національних спільнот; несумісністю суспільних та індивідуальних цінностей; невідповідністю між сподіваннями та дійсністю; відмінністю у політичній культурі, типах лідерства; відсутністю достовірної оперативної інформації; прагненням завоювати та утримати владу.

Узагальнюючим фактором, що спричиняє конфлікти, є соціальний інтерес.Найближчий розгляд історії, - писав відомий німецький філософ Гегель, - переконує нас у тому, що дії людей випливають з їхніх потреб, пристрастей, їхніх інтересів ... і лише вони відіграють головну роль.

Говорячи про природу виникнення політичних конфліктів, відомий російський політолог Г.Шахназаров у своїй книзіС вождями и без них розповідає, що коли молодий Фідель Кастро з групою сміливців у 1959 р. висадився із „Гранми і переможним маршем вступив у Гавану, він не був марксистом і збирався налагодити нормальні стосунки зі США. Кубинська сторона декілька разів пропонувала провести його зустріч з президентом Джоном Кеннеді, але американці відмовились. Ф.Кастро не залишалось нічого іншого, як звернутися до Москви, яка негайно надала кубинцям необхідну допомогу. Фідель Кастро і його однодумці невдовзі стали марксистами, а політичний конфлікт між обома країнами, що виник через необачну непоступливість американців, триває і до цього часу.

В політичній науці не вироблено універсальної типології конфлікту. Найпоширенішим є їх поділ на конфлікти цінностей, інтересів та ідентифікацій, що потребують окремого тлумачення.

Конфлікт цінностей, зокрема, постає як зіткнення різних ідеологічних концепцій, розбіжності між якими виступають основними передумовами конфлікту (ліві -- праві, ліберали -- консерватори).

Конфлікт інтересів пов’язаний із зіткненням політичних та соціально-економічних інтересів, які призводять до конфлікту між владною правлячою верхівкою та широкими верствами населення.

Конфлікт ідентифікації простежується тоді, коли вирішується питання щодо визначення громадянином тієї чи іншої країни своєї етнічної та громадянської належності. Сутність конфлікту полягає в тому, що частина населення ототожнює себе лише з окремою групою етнічною, релігійною, мовною, а не із суспільством загалом. Вона не бажає визнавати себе громадянами тієї держави, на теренах якої вони в даний час проживають.

По своїй природі конфлікти бувають глобальними, регіональними, міждержавними, внутрідержавними, місцевими, міжпартійними та внутріпартійними, міжособистісними.

Деякі вчені дотримуються поділу конфліктів на антагоністичні (непримиренні) та неантагоністичні (примиренні), відкриті та закриті, або латентні, коли має місце невидима, таємна боротьба задля досягнення бажаного результату.

Панує думка, що конфлікти, в основному, мають негативні функції. Дійсно, важко заперечити, що наявність конфліктів, особливо довготривалих, створює загрозу ліквідації наявної політичної системи, негативно впливає на авторитет і функціонування влади, є життєво небезпечною для учасників конфлікту; виникнення конфліктів у сфері науки, освіти, культури привносить елемент духовної деградації.

До позитивних відносять конфлікти, які дають можливість природним шляхом підтримувати динаміку суспільно-політичного життя, що призводить до поновлення і творчої модернізації політичної системи; допомагає зняти напругу в суспільстві, досягти внутрішньо-групової згуртованості; знайти союзників, які здатні підтримати і посилити конфліктуючу сторону; стимулювати свою активність, творчість, домогтися соціальних змін.

2. Соціально-політичні конфлікти в Україні, їх природа та характеристика

Характеризуючи сучасний розвиток нашої держави і суспільства, практично всі без винятку – як політики, так і науковці, як праві, так і ліві, - вказують на значне затягування перехідного процесу становлення цивілізованої, демократичної політичної системи в Україні, що породжує підвищений рівень суспільно-політичної конфліктності.

Нинішній етап розвитку України супроводжується постійними конфліктами між виконавчою та законодавчою владою, партіями і рухами, окремими політичними лідерами, фракціями в парламенті, апаратом президента і апаратом уряду, між місцевою і центральною владою, а також владою і різними прошарками населення тощо.

1. Одним із найскладніших політичних конфліктів у нашому суспільстві є суперечність між двома соціальними групами, які можна умовно визначити поняттямреформатори таконсерватори, тобто між тими, хто ідеалізує наше минуле і критикує сьогодення. Шлях до розв’язання цього конфлікту лежить у подальшій стабілізації, демократизації та гармонізації суспільства, створенні правової держави, підвищенні матеріального та духовного рівня життя широких верств населення.

2. Загальною загрозою політичній стабільності залишається складна ситуація в економіці України. Стагнація виробництва, зростання тіньової економіки, корупції, підвищення цін на промислові та продовольчі товари, зниження купівельної спроможності населення, зростання бідності, неприхована заклопотаність багатьохпублічних політиків власним облаштуванням, призводять до нагромадження нерозв’язаних проблем і викликають незадоволення народних мас політикою владних структур.

Все це спричиняє конфлікти, перш за все, у виробничій сфері: з питань заробітної плати, техніки безпеки, соціальних послуг, недемократичності управління. Такі конфлікти породжують мітинги, пікети, страйки, випуск продукції без її відвантаження замовникам.

Значними чинниками дестабілізаційних процесів в Україні є напружені відносини між Президентом, Урядом і Верховною Радою, більшістю та опозицією в парламенті, політичне протистояння між «лівими» та «правими», головною причиною якого є розмаїтість політичних та ідеологічних симпатій електоральних груп, якими ці сили підтримуються.

3. На шляху відродження України серйозні перешкоди становлять міжконфесійні конфлікти. Така бажана для нашого суспільства внутрішня стабільність порушується ворожнечею між церквами, ієрархами, священиками, віруючими. Спектр їх протистояння досить високий: боротьба за храми, майно, лідерство, сфери впливу.

4. Серед політичних конфліктів важливу роль відіграють суперечності на національній основі. За оцінками міжнародних та вітчизняних експертів, національна політика України протягом останніх років була привабливою для багатьох, зокрема сусідніх, країн як така, що забезпечувала належний спокій в державі, хоча нерозв’язаних питань залишилося чимало.

3. Основні підходи і методи врегулювання конфліктів

Для того, щоб уникнути появи і розвитку конфліктно-кризових ситуацій, дуже важливо вчасно знаходити шляхи до їх запобігання та розв’язання. У зв’язку з цим, варто, в першу чергу, подбати про підготовку кометентних спеціалістів, здатних виконувати завдання з врегулювання конфліктів та запобігання соціальних катастроф, передусім, політичними методами. Тут на перше місце висувається вміння аналізувати політичні події, виявляти протидіючі сторони; володіти необхідними статистичними даними та даними соціологічних досліджень; уміти аналізувати телепередачі, періодичну пресу, листівки, лозунги, які виражають інтереси протидіючих сторін.

Для конфліктуючих сторін принциповим питанням є визначення динаміки конфлікту, яка у загальних рисах виглядає так: 1) перед - конфліктна ситуація, тобто латентна (закрита) фаза, коли є розбіжність інтересів, але зовнішні прояви відсутні; 2) початок конфлікту – коли розбіжність інтересів відкрито проявляється у певних діях супротивників, стає фактом; 3) загострення конфлікту – коли сторони починають використовувати весь можливий за певних умов арсенал засобів; 4) подолання конфлікту – коли одна сторона, більш сильна, здобуває перевагу, або ж сторони приходять до взаємної згоди.

З метою локалізації конфліктів дуже важливо вдало вибрати способи і стиль поведінки учасників їх розв’язання. Зупинимось на характеристиці чотирьох основних таких підходів: 1) морально-правовий; 2) примусово-переговорний; 3) силовий; 4) ідеалістичний:

В основі морально-правового (нормативного підходу) – лежить принцип врегулювання будь-якого конфлікту з допомогою легітимних, нині діючих правових і моральних норм;

примусово-переговорного (реалістичного підходу) – при використані головною діючою особою виступає сильніша (панівна) сторона, тут відбувається торг, який довготривалої стабільності не приносить, а результати переговорів є тимчасовими;

силовий підхід передбачає насильницький спосіб вирішення конфліктів. Така перемога має перехідний характер. Таке розв’язання конфліктів викликає опір і осуд широкого загалу суспільства;

ідеалістичний підхід має місце, коли зацікавлені сторони встановлюють прийнятні для всіх взаємовідносини, домагаючись при цьому порозуміння зі своїми політичними противниками шляхом взаємних поступок. В політологічній науці такий метод визначається терміном „компроміс (від лат. compromissum – угода, згода) і вважається найкращим способом розв’язання конфліктів.

Досить поширеним підходом до розв’язання конфліктів є консенсус ( від лат. consensus – одностайність), що означає згоду між суб’єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди. 

Література

1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших

учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. - 591с.

2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. - 400 с. 

ина. М.: Центр, 1996. - 400 с. 

3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений.

Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 576 с. 

4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у

РГУ, 1992. – 268 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28237. Личность в системе отношений и структура отношений личности. Взгляды В.М. Бехтерева, А.Ф. Лазурского и В.Н. Мясищева 46 KB
  Личность в системе отношений и структура отношений личности. Психология отношений специфическая теория личности имеет существенное значение при исследовании проблем нормального и патологического формирования личности происхождения болезней и механизмов их развития особенностей клинических проявлений лечения и предупреждения. Одно из фундаментальных положений психологии отношений является понимание личности как системы отношений индивида с окружающей средой. Эти отношения представляют собой преимущественно сознательную основанную на...
28238. НЕЙРОТИПИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЧЕЛОВЕКА (Б.М.ТЕПЛОВ, В.Д.НЕБЫЛИЦЫН, Е.П.ИЛЬИН) 68 KB
  НЕЙРОТИПИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЧЕЛОВЕКА Б.ИЛЬИН Свойства НС это устойчивые особенности НС влияющие на индивидуальные психологические особенности человека. Свойства НС – природные врожденные особенности НС влияющие на формирование индивидуальных форм поведения у животных и некоторых индивидуальных различий способностей и характера у человека Павлов Теплов. Тип высшей нервной деятельности генотип темперамент следует отличать от характера фенотипа или склада высшей нервной деятельности который есть сплав из черт типа и тех черт...
28239. ТЕМПЕРАМЕНТ: ЕГО СВОЙСТВА И ТИПОЛОГИЯ 31.5 KB
  эмоциональная неустойчивость – врожденная склонность человека входить в состояние эмоционального напряжения тревожность – степень личностного ситуативного эмоционального напряжения в угрожающей ситуации или ситуации повышенной ответственности утомляемость работоспособность врабатываемость импульсивность – быстрота реакции непроизвольных движений приспособление к непосредственно действующим раздражителям быстрота принятия решения и его исполнение ригидность пластичность – степень легкости приспособления к новой ситуации...
28240. Характер: свойства, детерминация, формирование 66.5 KB
  Олпорт: Черты характера это нравственно оцениваемые черты личности следовательно определенной культуре определенная трактовка одного и того же свойства. Выраженность характера определяется четкостью тенденций и способностью подкрепить их. Мерлин: Черты характера это свойства личности в целом которые проявляются в социальнотипических ситуациях. Функции характера: 1.
28241. Теории типов и черт характера. Акцентуации характера. Патологии характера 51 KB
  Теории типов и черт характера. Акцентуации характера. Патологии характера. Классификация черт характера Ананьева: Коммуникативные Возникают первыми в процессе онтогенеза т.
28242. Способности: природа, типология, формирование и развитие 64 KB
  Способности: природа типология формирование и развитие. Способности – индивидуальнопсихологические особенности определяющие успешность выполнения деятельности не сводимые к навыкам и умениям которые уже выработаны человеком. Способности оцениваются через темп и динамику развития человека: проявляются к 1213 годам в науке – до 20 лет.общие – проявляются во всех видах деятельности: интеллект – глубина обобщенность и подвижность знаний; первичные умственные способности: вербальные пространственные мнемические арифметические умение...
28243. Направленность личности. Потребности и мотивы, мотивация. Ценностные ориентации 48 KB
  Потребности и мотивы мотивация. Маслоу: Основой мотивов являются потребности которые в процессе развития индивида образуют своего рода пирамиду иерархию. В основании пирамиды лежат физиологические потребности голод жажда секс и т. Аффилиативные потребности потребность в принадлежности к какойлибо группе людей в общении и т.
28244. Когнитивный (Ж. Пиаже и Л.Колберг) СОЦИАЛЬНО-КОГНИТИВНЫй (А.БАНДУРА, Д.РОТТЕР), и когнитивно-бихеворальный ( Б.Ф. Скиннер, А. Бек, А. Эллис) подходы к исследованию формирования личности 44 KB
  Причины функционирования человека нужно понимать в терминах непрерывного взаимодействия поведения познавательной сферы и окружения. Данный подход к анализу причин поведения который Бандура обозначил как взаимный детерминизм подразумевает что факторы предрасположенности и ситуационные факторы являются взаимосвязанными причинами поведения. внутренние детерминанты поведения такие как вера и ожидание и внешние детерминанты такие как поощрение и наказание являются частью системы взаимодействующих влияний которые действуют не только на...
28245. Номонетический (Кеттел и Айзенк) и идеографический (Олпорт и Келли) подходы к описанию личности. Метод факторного анализа в психологии личности 108.5 KB
  Номонетический Кеттел и Айзенк и идеографический Олпорт и Келли подходы к описанию личности. Метод факторного анализа в психологии личности. ДИСПОЗИЦИОННАЯ ТЕОРИЯ ЛИЧНОСТИ Г. В своей первой книге Личность: психологическая интерпретация Олпорт описал и классифицировал более 50 различных определений личности.