980

Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та місті Харкові

Дипломная

Политология и государственное регулирование

Огляд теоретичних основ, становлення та проблематика місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові. Стратегії та технології в системі планування та управління містом. Аналіз програми економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2005 рік.

Украинкский

2013-01-06

1021 KB

29 чел.

Шановний Голово та шановні члени державно-екзаменаційної комісії!

Пропоную вашій увазі випускну кваліфікаційну роботу на тему „Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові”.

Вибір даної теми обумовлений її актуальністю, бо в Україні на теперішній час склалася складна соціально-економічна ситуація, яка несе у собі зміни у політичній та економічній системах, що одночасно несе у собі, як великі можливості, так і серйозні погрози для кожної особистості та суспільства в цілому.

Процес трансформації України – економічно розвинутої слабо потребує участі виконавчої та законодавчої гілок влади для побудови демократичної правової держави.

Цей процес нерозривно пов'язаний з розвитком та зміцненням системи місцевого самоврядування, яка виступає як форма організації діяльності громадян та призначена для самостійного розв'язання соціально-економічних проблем з урахуванням інтересів населення та особливостей регіонів та міст.

Ці обставини вимагають застосування нових форм та методів управління, удосконалення організації та технології діяльності органів місцевого самоврядування і вказують на особливу актуальність даної проблеми.

Об'єктом дослідження  є система економічного та соціального розвитку.

Предмет дослідження – програми економічного та соціального розвитку на прикладі України та місцевого самоврядування.

Мета дослідження – теоретичні та практичні аспекти економічного та соціального розвитку в сучасних умовах господарювання.

В даній кваліфікаційній роботі розкриваються такі питання:

1. Огляд теоретичних основ, становлення та проблематика  місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові;

1 питання 1 розділу розкриває теоретичні засади місцевого самоврядування, а саме: поняття місцевого самоврядування, його характерні ознаки, особливості, признаки, найбільш поширені моделі місцевого самоврядування;

2 питання показує становлення та організацію місцевого самоврядування в м. Харкові. В ньому хотілося б звернути вашу увагу на структуру виконавчих органів Харківської міської ради, яка показана на плакаті № 1.

На плакаті № 2 розміщена структура Головного управління економіки та комунального майна.

3 питання показує висвітлює проблеми місцевого самоврядування у м. Харкові. Тут докладно розглянуто проблеми міськвиконкому за наступними групами:

- соціально-економічного характеру;

- взаємодії держави та місцевого самоврядування;

- проблеми соціально-психологічного характеру.

Розділ 2 вміщує стратегії та технології в системі планування та управління містом;

1 питання розкриває сутність цілей і завдань системи планування і управління містом. У ньому зазначені поняття планування, його принципи, надана характеристика процесу планування.

2 питання - технології управління соціально-економічними процесами, розкриває поняття стратегічне планування, вказує на види планів, етапи розроблення стратегії.

Одним із важливих етапів створення програм економічного та соціального розвитку виступає SWOTаналіз, його приклад на плакаті № 3.

3 питання розкриває стратегію соціального та економічного розвитку України, яка спрямована на підвищення якості життя українців та вступ до Євросоюзу.

У розділі 3 зроблений аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові.

1 питання аналізує Державну програму на 2005 рік в Україні. Програма включає 12 розділів:

а) Розділ 1 – Оцінка тенденцій економічного розвитку;

б) Розділ 2 – Цілі та головні дії у 2005 році;

в) Розділ 3 – Підвищення соціальних стандартів на шляху реалізації цілей розвитку тисячоліття;

г) Розділ 4 – Модернізація економіки на основі інноваційної моделі розвитку;

д) Розділ 5 – Забезпечення умов для запровадження інноваційної моделі розвитку;

е) Розділ 6 – Адміністративна реформа та поліпшення якості державного управління;

є) Розділ 7 – Зовнішньоекономічна політика;

ж) Розділ 8 – Регіональна політика;

з) Розділ 9 – Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями;

і) Розділ 10 – Зміцнення обороноздатності держави;

к) Розділ 11 – Захист прав і свобод громадян, здійснення законності і правопорядку;

л) Розділ 12 – Детінізація економіки.

У цьому питанні також зроблений аналіз економічного та соціального розвитку за останні роки.

Програми соціально-економічного розвитку м. Харкова на 2005р. розробляється кожен рік.

Головною метою реалізації Програми є підвищення рівня і якості  життєдіяльності населення; впровадження активних структурних перетворень з одночасним утриманням високих темпів економічного зростання; розвиток соціальної та гуманітарної сфери в місті, створення умов для гармонійного розвитку особистості.

Важливим показником якості життя виступає чисельність наявного населення м. Харкова.

Але на теперішній час обсяги зовнішньоторговельного обороту, експорту зростають, що викликає сподівання на те, що надходження до бюджету міста збільшаться та Харків'яни відчують позитивні зрушення у соціально-економічній сфері.

Таким чином, на мою думку шляхи розв’язання проблем місцевого самоврядування полягають у наступному:

  •  Розв’язання проблеми відсутності належних фінансових ресурсів полягає у розробці та реалізації відповідної грошової політики, у мотивації комерційних банків до зменшення відсоткових ставок, що буде сприяти пожвавленню інвестиційної та виробничої діяльності, технічному переозброєнню, крім того розробка нормативно-правових актів, які сприяли б детінізації економіки та збільшили надходження до бюджету.
  •  підвищення якості планування, з використанням досягнень теорії управління, використання сучасних економіко-математичних моделей та методів, перспективних інформаційних технологій. З метою чіткішого та комплекснішого виконання програм на регіональному рівні доцільне створення певних представництв, які мали б право встановлювати пільги при оподаткуванні, регулювати ціни на продукцію та ін.
  •  однією з головних проблем залишається проблема кваліфікованих кадрів:
  •  організація підготовки у ВУЗах управлінських кадрів;
  •  широке використання практики у навчанні;
  •  наступність у навчанні (використання досвіду з інноваційними методами роботи)

Міністерство освіти і науки України
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Факультет_________ІФ_____

Кафедра Педагогіки і психології управління соціальними системами

Спеціальність 8.000007 „Адміністративний менеджмент”

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

для одержання кваліфікації ____магістра_________________________

         (назва освітньо-кваліфікаційного рівня)

Тема роботи: Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

Завідуючий кафедрою         ____________________    Романовський О.Г.

                           (підпис)                                  (П.І.Б.)

Керівник випускної роботи ____________________    Юр'єва І.А.

                           (підпис)                                (П.І.Б.)

Консультанти:

Економічна частина              ____________________   Юр'єва І.А.

                           (підпис)                                (П.І.Б.)

Охорона праці та

навколишнього середовища____________________   Латишева М.М.

                             (підпис)                               (П.І.Б.)

Нормоконтроль                    ____________________    Ігнатюк О.А.

                              (підпис)                               (П.І.Б.)

Студент-дипломник             ____________________    Губіна О.О.

                               (підпис)                                (П.І.Б.)

Номер академічної групи __ІФ-19

Харків 2005

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
”ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Факультет                   ІФ                Кафедра  педагогіки та психології управління 

                              (скорочена назва)                                        (повна назва кафедри)

                    соціальними системами

 

Спеціальність                     8.000007 «Адміністративний менеджмент»

                                                                           (код, назва)

ЗАВДАННЯ

на виконання випускної кваліфікаційної роботи

студенту гр.                    ІФ-19      Губіній Оксані Олександрівні

         (індекс групи; прізвище, ім’я, по батькові)

Тема роботи: Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

Затверджена наказом по НТУ ХПІ” від ___” ____________200___р. №__

Термін здачі студентом  акінченої роботи__________________________

Вихідні дані до роботи: Законодавча база з питань дипломної роботи, ресурси електронної мережі Internet, графічні, аналітичні та інші матеріали, які були зібрані під час проходження стажування у відділі планування розвитку житлового господарства управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Головного управління економіки та комунального майна Харківської міської ради. 

Розробити документи:

1 Текстові

Вступ. 1. Огляд теоретичних основ, становлення та проблематика  місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові. 2. Стратегії та технології в системі планування та управління містом. 3. Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові. 4. Економічна частина 5. Охорона праці та навколишнього середовища. 5. Висновки.

2 Графічні

1. Схеми організаційної структури Харківської міської ради та її виконавчого комітету, Головного управління економіки та комунального майна, відділу планування розвитку житлового господарства. 2 Діаграми показників економічного та соціального розвитку. 3. Таблиці соціальних та економічних показників. 4. Схематичне відображення процесів.

Консультанти:

Розділ

Консультант

Підпис, дата

Завдання видав

Завдання прийняв

Вступ

Юрєва І.А.

Розділ 1-4

Юрєва І.А.

Розділ 5

Латишева М.М.

Висновки

Юрєва І.А.

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

Етап

Найменування

Термін

виконання

Примітки

1

Вибір і обґрунтування теми, постановка проблем і завдань випускної кваліфікаційної роботи магістра

2

Ретроспективний огляд управлінської, науково-економічної літератури

3

Залучення вихідної інформації

4

Розділ 1 Огляд теоретичних основ, становлення та проблематика місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові.

5

Розділ 2 Стратегії та технології в системі планування та  управління містом.

6

Розділ 3 Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

7

Розділ 4. Економічна частина

7

Розділ 5. Охорона праці та навколишнього середовища

8

Висновки

9

Оформлення роботи і графічного матеріалу

Студент_______________________________________________ Губіна О.О.

(підпис, дата)

Керівник роботи________________________________________Юрєва І.А.

(підпис, дата)

РЕЦЕНЗІЯ НА ВИПУСКНУ КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ

за темою „Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові”

магістра групи ІФ-19 спеціальності „Адміністративний менеджмент”

Губіної Оксани Олександрівни

Робота виконана на актуальну тему, яку обумовлюють необхідність дослідження технологій управління соціально-економічними процесами, планування їх розвитку. Побудова демократичної правової держави нерозривно пов'язана з розвитком і зміцненням системи місцевого самоврядування, яка виступає як форма організації та діяльності громадян, а також як представник центральних органів управління на місцях і  призначена для самостійного розв’язання соціально-економічних проблем з урахуванням інтересів населення, особливостей регіонів і міст. Ці обставини вимагають застосування нових форм і методів управління, удосконалювання організації і технології діяльності органів управління на місцевому рівні і вказують на особливу актуальність даної проблеми.

Тема роботи відповідає завданню на  виконання  магістерської роботи  та обраному  профілю спеціальності претендента на отримання кваліфікації магістра.  В магістерськой роботі використовуються нові методи дослідження, економічний аналіз та описання, порівняння, системний підхід.

У даній магістерській роботі докладно розглянуто питання розвитку місцевого самоврядування, економічної і соціальної систем в Україні та м. Харкові, визначена організаційна структура виконавчого комітету Харківської міської ради і його підрозділів, проаналізовано проблеми місцевого самоврядування в м. Харкові, досліджено процес управління соціально-економічною сферою на прикладі програм економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові, надано пропозиції щодо підвищення ефективності соціально-економічного розвитку та розв'язання проблем, що постають перед органами місцевого самоврядування.

Магістерська робота та його складові частини, пояснювальна записка,  графічний матеріал, додатки, оформлені відповідно вимогам стандартів та нормативів, які висунуті  для виконання випускної кваліфікаційної роботи магістра.  

З урахуванням наведеного вище даний дипломний проект заслуговує  високої оцінки.

Рецензент,

науковий ступінь,  вчене звання,

посада, місце роботи_________________________(____П.І.Б._______)_

Підпис

Дата: “___”___________200__

Зміст

Вступ..........................................................................................................

1. Огляд теоретичних основ, становлення та проблематика  місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові

1.1 Теоретичні засади місцевого самоврядування................................

1.2 Становлення та організація місцевого самоврядування в м. Харкові...................................................................................................

1.3 Проблеми місцевого самоврядування у м. Харкові................... 

2. Стратегії та технології в системі планування та управління містом

2.1 Формування цілей і завдань системи планування і управління містом.........................................................................................................

2.2 Технології управління соціально-економічними процесами.........

2.3 Стратегія економічного і соціального розвитку України.................

3. Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

3.1 Аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні на 2005рік................................................................

3.2 Аналіз програми економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2005 рік.............................................................................

4 Охорона праці та навколишнього середовища...................................

5 Економічна частина..............................................................................

Висновки...................................................................................................

Список джерел інформації......................................................................

Реферат

Кваліфікаційна робота на тему „Аналіз економічного та соціального розвитку України та м. Харкова” складається із вступу, трьох розділів, економічної частини, частини з охорони праці, висновків, списку використаних джерел (82 найменування) і ___ додатків. Загальний обсяг роботи дорівнює 152 сторінкам основного тексту, містить 10 малюнків, 12 таблиць.

В даній роботі розкриваються теоретичні засади місцевого самоврядування, становлення місцевого самоврядування в Україні та місті Харкові, організація місцевого самоврядування в м. Харкові, сутність стратегії економічного та соціального розвитку в Україні, проблем місцевого самоврядування в м. Харкові, технологій управління соціально-економічними процесами, аналіз Державної програми економічного та соціального розвитку в Україні на 2005 рік, програми соціально-економічного розвитку м. Харкова на 2005 р.

В роботі міститься економічна частина, де розкривається сутність моделі „Охоплення контролем”.

В частині з охорони праці використано досвід зі стажування у відділі планування розвитку житлового господарства управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Головного управління економіки та комунального майна Харківської міської ради, де розкриваються загальні питання з охорони праці та навколишнього середовища, структура управління питаннями охорони праці в міськвиконкомі, вказані шкідливі та небезпечні фактори, вимоги до робочого місця працівника, засоби регулювання метеорологічних умов.

Після викладення основної частини кваліфікаційної роботи зроблений висновок, де надані шляхи роз'язання проблем місцевого самоврядування щодо зростання економічного та соціального розвитку м. Харкова.  

Ключові слова: соціально-економічний розвиток, планування, місцеве самоврядування, стратегічне планування, прогнозування.

Анотація

Виконана випускна кваліфікаційна робота містить аналіз економічного та соціального розвитку України та м. Харкова, розкриває важливість створення програм соціально-економічного розвитку, включає економічну частину та частину з охорони праці.

Ключові слова: соціально-економічний розвиток, планування, місцеве самоврядування, стратегічне планування, прогнозування.

Анотация

Выполненная выпускная квалификационная работа содержит анализ экономического и социального развития Украины и г. Харькова, раскрывает важность создания программ социально-экономического развития, включает экономическую часть и часть по охране труда.

Ключевые слова: социально-экономическое развитие, планирование, местное самоуправление, стратегическое планирование, прогнозирование.

Annotation

This final skilled work contains the analisys of the economical and social develelopment of Ukraine and Kharkov, describes the importance of the program creation of the social-economical development, includes the economical part and the part in labour protection.

Key words: social-economical development, planning, local authorities, strategic planning, prognosis.

Вступ

Складна соціально-економічна ситуація, яка склалася в нашій державі, зміни у політичній та економічній системах одночасно несуть у собі як великі можливості, так і серйозні погрози для кожної особистості, для стійкості її існування, вносять значну невизначеність у життя практично кожної людини.

Перебудова, якою охоплені всі сфери життя в число першочергових. висунула об’єктивну необхідність піднесення їх на новий, якісно вищий рівень. Складний перебудовчий процес економічних відносин, потреба використання сучасних технологій у виробництві з метою підвищення його ефективності та більш досконалих методів управління, широке залучення до підприємницької діяльності людей з недостатньо загальною і фаховою підготовкою поставили нові завдання перед сучасним суспільством.

Процес трансформації України – економічно розвинутою слабо потребує участі в органах виконавчої та законодавчої гілок влади, в сучасному бізнесі менеджерів, які здатні підібрати та розмістити персонал, а також ефективно керувати їм в умовах, коли людина стає провідним фактором виробництва, який створює інтелектуально ємкісні сучасні технології.

Побудова демократичної правової держави нерозривно пов¢язана з розвитком і зміцненням системи місцевого управління та самоврядування, яка виступає як форма організації та діяльності громадян, а також як представник центральних органів управління на місцях і  призначена для самостійного розв’язання соціально-економічних проблем з урахуванням інтересів населення, особливостей регіонів і міст.

З огляду на важливу роль місцевих органів у реалізації функцій державного управління та самоврядування суспільства в Україні створена розвинута система місцевих органів управління та самоврядування, що діють на досить розробленій законодавчій основі.

Проте, різноманіття і складність розвитку суспільства, регіонів і міст, зміна економічних умов і параметрів народного господарства викликають гостру потребу в удосконалюванні нормативної і правової бази, організації і механізму управління.

За останні роки відбулися істотні зміни в об'єкті управління, яким є регіони та міста. Значно зросла частка недержавного сектору в господарстві, змінилися пропорції у виробничій і невиробничій сфері зайнятості
населення, одержала розвиток ринкова інфраструктура і, відповідно, ринкові важелі і механізми управління.

Ці обставини вимагають застосування нових форм і методів управління, удосконалювання організації і технології діяльності органів управління на місцевому рівні і вказують на особливу актуальність даної проблеми.

Об'єкт дослідження - система економічного та соціального розвитку.

Предмет дослідження: програми економічного та соціального розвитку на прикладах місцевого самоврядування.

Мета: метою дослідження є теоритичні і практичні аспекти економічного та соціального розвитку у сучасних умовах господарювання. Відповідно до мети вирішувались такі завдвння:

1) Науково обґрунтувати теоретичні засади місцевого самоврядування;

2) Розкрити сутність становлення місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові;

3) Показати сутність організації місцевого самоврядування в м. Харкові;

4) Розкрити сутність стратегії економічного і соціального розвитку в Україні;

5) Визначити проблеми місцевого самоврядування у м. Харкові;

6) Розкрити сутність технологій управління соціально-економічними процесами;

7) Сформулювати цілі та завдання системи планування і управління містом;

8) Зробити аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні на 2005р.;

9) Зробити аналіз програми економічного та соціального розвитку в м. Харкові на 2005 рік;

10) Надати пропозиції щодо підвищення ефективності соціально-економічного розвитку, а також розв'язання проблем, що постають перед органами місцевого самоврядування.

Розділ 1 ОГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

1.1 Теоретичні засади місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в демократичному суспільстві розпочинається з інтересів людини-громадянина – свідомого й активного учасника всіх процесів – і сягає загальнолюдських інтересів, пов'язаних з подіями, що відбуваються в державі й світі. Місцеве самоврядування слід розглядати в контексті взаємовідносин: людина – громадянин – самоврядування – держава – світ.

Місцеве самоврядування – це право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ й управляти ними, діючи в межах закону, на свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Конституція України (ст. 7) [ 1 ] закріплює принцип місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією (ст. 140) місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища чи міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування – це юридична особа адміністративного права на певній території на чолі з виборним органом, яка виконує специфічні функції з метою задоволення потреб місцевого населення.

Основними засадами місцевого самоврядування є:

  1.  комунальна власність;
  2.  місцевий бюджет;
  3.  виборні органи управління.

Структура органів місцевого самоврядування така:

  1.  місцевий виборний орган – його обирає населення відповідно до адміністративно-територіального поділу;
  2.   виконавчий орган – виконує рішення виборного органу та здійснює оперативне управління в межах адміністративно-територіальної одиниці.

У Всесвітній декларації про місцеве самоврядування зазначено, що громадяни повинні усвідомлювати необхідність створення громади, а також відповідальності за її діяльність. Тому при формуванні місцевого самоврядування в першу чергу слід закріпити положення про те, що воно „передбачає самостійне вирішення питань місцевого значення під відповідальність територіальної громади (її членів), органів та посадових осіб місцевого самоврядування”.

У Всесвітній декларації про місцеве самоврядування підкреслюється, що воно є справою не тільки представницьких органів та окремих посадових осіб, а й законним правом усіх громадян, які проживають на певній території (ст. 2).

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу.

Згідно зі ст. 5 Конституції України [ 1 ] народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Це конституційне положення безпосередньо визначає, що органи місцевого самоврядування не є складовою частиною єдиного державного механізму; тому місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народовладдя.

Основними формами демократії на місцях є: територіальні громади, місцеві вибори, місцеві референдуми та консультативні опитування, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання.

Місцеве самоврядування як специфічна форма реалізації народовладдя має такі особливості:

1) суб'єкт місцевого самоврядування особливий – це територіальна громада, тобто жителі села чи добровільне об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування;

2) місцеве самоврядування посідає особливе місце в політичній системі (у механізмі управління суспільством та державою).

Місцеве самоврядування та його органи не є елементами державної влади, хоч це і не означає його повної автономності від держави, державної влади. Взаємозв'язок між місцевим самоврядуванням і державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що:

1) і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело – народ;

2) закон може надавати органам місцевого самоврядування окремі повноваження органам виконавчої влади (ст. 143 Конституції України), причому стан їх реалізації контролюють відповідні органи виконавчої влади.

Така роль місцевого самоврядування в політичній системі  дозволяє розглядати його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади – публічну владу територіальної громади.

Конституція та Закон передбачають, що право територіальної громади на місцеве самоврядування здійснюється як безпосередньо через форми прямої демократії (місцевий референдум, місцеві вибори, загальні збори), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого самоврядування.

Право територіальної громади на місцеве самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Згідно зі ст. 3 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” [ 2 ] громадяни реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Слід також розрізняти поняття місцеве самоврядування і місцеве самоуправління. Так, якщо під місцевим самоврядуванням розуміють діяльність територіальної громади та її виборних органів з управління її справами, то місцеве управління розглядають як управлінську діяльність у межах адміністративно-територіальної одиниці, що здійснюється через адміністрацію, яку призначають центральні або інші вищі органи державної влади, тобто через пряме державне управління на місцях. Одночасно висловлюється думка щодо недоцільності протиставлення цих двох понять. Місцеве самоврядування пропонується розглядати як складний механізм, який може представляти як місцеву державну адміністрацію, так і органи місцевого самоврядування, виступаючи при цьому складовою частиною державного механізму.

Можна також використовувати термін „управління на місцях”, маючи на увазі можливість здійснення такого управління із застосуванням різних форм – місцевого самоврядування або прямого державного управління на місцях (місцеве управління).

Місцеве самоврядування  - це політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях (громадах) через і завдяки самоорганізації місцевих жителів, за згодою і при підтримці держави.

Місцеве самоврядування є характерною ознакою демократичного розвитку і являє собою один із найважливіших елементів взаємозв’язку держави і суспільства, реалізації можливостей кожної конкретної особи.

Місцеве самоврядування має на меті забезпечити право  громадян на самостійне вирішення – безпосередньо або через виборчі органи – усіх життєво важливих питань, виходячи з власних інтересів, на основі закріплення за відповідними органами самоврядування:

  1.  матеріальних ресурсів;
  2.  фінансових ресурсів;
  3.  людських ресурсів;
  4.  організаційних ресурсів.

Економічною основою місцевого самоврядування є муніципальна власність, порядок створення, використання й розподіл якої реалізується згідно з чинним законодавством тієї чи іншої держави.

В умовах тоталітаризму місцеве самоврядування, як досвідчує досвід, було неможливе, не витребуване, оскільки при тоталітаризмі відбувалася уніфікація всіх відносин, відчуження людей від самоуправління, ліквідація всіх органів самоврядування.  

Місцеве самоврядування  - це складний соціальний організм, своєрідний феномен – неоднозначний, багатоплановий.

У різних країнах світу цей інститут функціонує по-різному, має свої неповторні, історично зумовлені особливості:

1) Земства в царській Росії;

2) регіони, департаменти й комуни у Франції;

3) кантони у Швейцарії;

4) землі в Німеччині та Австрії;

5) царства, тауни, тауншипи, муніципалітети в США.

Місцеве самоврядування як політико-правовий інститут вивчають різні науки: правознавство, політологія, економічна теорія, соціальна статистика, соціологія, державознавство, етнополітологія.

Існують різні підходи до розуміння сутності місцевого самоврядування:

  1.  своєрідна форма реалізації політичних відносин „знизу-догори”;
  2.  гарантія попередження конфліктів між владою і народом;
  3.  засіб пристосування законодавства до різних обставин і соціальних верств;
  4.  спосіб примирення соціальних інтересів народних мас і панівної еліти;
  5.  участь народу  у місцевому управлінні;
  6.  оптимальний спосіб подолання надмірної централізації державної влади через розширення демократії на місцях на рівні низових адміністративно-територіальних структур;
  7.  спосіб зміцнення й саморозвитку національних територій шляхом запровадження широкої козацької автономії;
  8.  механізм, що перешкоджає консолідації надмірної влади „зверху” і пригніченню окремої особистості „внизу”;
  9.  простір для творчої самореалізації особистості;

10) процес подолання політичного відчуження громадянина від влади.

Місцеве самоврядування – одне з найважливіших надбань світової цивілізації – покликане бути одним із шляхів подолання відчуження людини від влади; ліквідації історично зумовленої суперечності від державою і суспільством; засобом цілеспрямованого розширення демократичного простору.

Місцеве самоврядування – це одна з демократичних основ системи управління суспільством, один із структурних елементів облаштування влади, одна із форм реалізації влади народу на місцевому рівні.

Місцеве самоврядування – це децентралізована форма управління, яка передбачає відносну самостійність та автономність місцевих органів.

Місцеве самоврядування передбачає:

  1.  громадяни самостійно вирішують питання місцевої влади;
  2.  організаційне відокремлення місцевого самоврядування в систему управління суспільством і державою;
  3.  різноманітність організаційних форм здійснення місцеве самоврядування;
  4.  відповідність між обсягом повноважень місцевого самоврядування та наявними матеріально-фінансовими ресурсами.

Загальні принципи місцевого самоврядування викладено в Європейській хартії про місцеве самоврядування. У Хартії зазначається, що місцеве самоврядування є однією із засад будь-якого демократичного суспільства: воно забезпечує ефективне й наближене до громадянина управління.

Об'єктом місцевого самоврядування є питання, що виникають як наслідок спільного проживання людей у територіальній громаді. Громада і її самоврядні органи вирішують також проблеми, пов'язані із самобутніми національними особливостями місцевих жителів.

У Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р. закріплюється право громадян на участь у місцевому самоврядуванні. Відповідно до зазначеного Закону громадяни реалізують своє право за належністю до відповідних територіальних громад; будь-які обмеження цього права за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними або іншими ознаками забороняються.

Саме на місцевому рівні найкращі умови для розбудови такої гармонійної громади, належністю до якої громадяни добре б усвідомлювали й відповідали за її діяльність.

Серед основних принципів місцевого самоврядування – принцип державної підтримки (ст. 4 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”) [ 2 ]: місцеві бюджети повинні бути достатніми для забезпечення населення послугами на рівні, не нижчому за мінімальні соціальні потреби.

Основні принципи місцевого самоврядування:

  1.  народовладдя;
  2.  законності й правопорядку;
  3.  власності;
  4.  виборності;
  5.  поєднання державних і місцевих інтересів;
  6.  правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень, визначених законом;
  7.  підзвітність і відповідність органів і посадових осіб самоврядування перед територіальними громадами;
  8.  державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування;
  9.  судовий захист прав місцевого самоврядування.

Основні функції місцевого самоврядування:

  1.  забезпечення участі населення у вирішенні місцевих проблем;
  2.  управління комунальною власністю;
  3.  забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку своєї території.

У демократичних державах місцеве самоврядування є справжнім виразником інтересів населення, адже воно вирішує нагальні питання життєдіяльності громадян, зокрема питання, пов'язані з:

1) освітою;

2) культурою;

3) охороною здоров'я;

4) соціальним забезпеченням;

5) розвитком торгівлі і промисловості;

6) безпекою громадян;

7) реєстрацією та управлінням власними підприємствами;

8) обслуговуванням комунального господарства.

Таке визначення функцій місцевого самоврядування, що відображає світовий досвід  та історичні традиції українського народу, наближається до концепції муніципального дуалізму, у контексті якого реалізується практика партнерства між державою та місцевим самоврядуванням.

У визначенні функцій місцевого самоврядування задіяно елементи:

1) теорії природного права;

2) державницької теорії.

Серед моделей місцевого самоврядування найбільшого поширення набули такі:

1) англо-американська;

2) континентальна;

3) іберійська;

4) радянська.

Англо-американська (англо-саксонська) модель: представницькі органи діють самостійно, пряме підпорядкування вищим органам відсутнє. Контроль здійснюється посереднім (непрямим) шляхом через міністерства й суд, на місцях відсутні уповноважені центрального уряду. Англо-американська система характеризується тим, що на всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції відсутні (Велика Британія, США, Канада, Австралія, близька до подібної системи організація влади на місцях і в Росії).

Континентальна (романо-германська, європейська) модель: місцеві органи влади підпорядковуються вищим державним органам, які здійснюють прямий контроль за їх діяльністю; базується на поєднанні місцевого самоврядування та місцевого управління; береться до уваги різне тлумачення „природних” та „штучних” адміністративно-територіальних одиниць. Така система може мати 2 різновиди:

а) на всіх субстанціональних рівнях, за винятком низового, одночасно функціонують виборчі органи територіальної громади (у тому числі й органи „вторично-територіальної” громади, територіальної громади „штучної” адміністративно-територіальної одиниці) та призначені представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які здійснюють адміністративний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. При цьому на низовому рівні функціонують виключно органи первинної територіальної громади (Франція, Італія);

б) на низовому рівні – у „природних” адміністративно-територіальних одиницях створюються лише органи місцевого самоврядування, а на регіональному та субрегіональному рівнях (у „штучних” адміністративно-територіальних одиницях) функціонують призначені місцеві державні адміністрації загальної компетенції. Можливий варіант, коли і на регіональному (субрегіональному) рівні функціонують представницькі органи територіальних громад „природних” адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Болгарія, Туреччина, Фінляндія, Іран).

Іберійська модель (Бразилія, Португалія, Мексика, з певним особливостями - Іспанія): передбачає, що управління на всіх субрегіональних рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (мери, префекти, алькади тощо).

Ці посадові особи стають головами відповідних рад й одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники державної влади в адміністративно-територіальних одиницях.

Радянська модель (система рад та їх виконавчих комітетів): базувалася на запереченні розподілу влад і визнанні повновладдя представницьких органів знизу доверху. Ця система передбачала, що всі ради починаючи з найнижчого рівня, є органами державної влади на своїй території; всі інші органи прямо чи опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її елементів та відсутністю будь-якої самостійності місцевих органів (КНР, КНДР).

В Україні формується континентальна (її другий різновид) модель управління на місцях.

Принципи місцевого самоврядування в Німеччині:

  1.  місцеве самоврядування, як один із принципів державного порядку;
  2.  правова регламентація місцевого самоврядування;
  3.  визнання за місцевим самоуправлінням самостійних повноважень;
  4.  організаційна самостійність місцевого самоврядування;
  5.  територіальний принцип організації та діяльності місцевого самоврядування;
  6.  відкритий і публічний характер діяльності органів місцевого самоуправління.

Принцип місцевого самоврядування у США:

  1.  аксіома Лінкольна: „Правління народу за допомогою своїх представників і в інтересах народу”;
  2.  реалізація справедливості, рівності перед законом;
  3.  федералізм;
  4.  система стримування та противаг;
  5.  гармонізація інтересів та особистих прав і свобод людини й громадянина.

Принципи місцевого самоврядування в Індії:

  1.  багаторівневість;
  2.  спеціалізованість міського і сільського управління;
  3.  поєднання самостійності та адміністративно-фінансового контролю з боку державних органів штатів та округів.

Принципи місцевого самоврядування в Україні:

  1.  економічна і фінансова самостійність місцевого самоврядування;
  2.  дотримання прав і свобод людини і громадянина;
  3.  гарантованість місцевого самоврядування;
  4.  забезпечення широкої участі  громадян в управлінні;
  5.  організаційна самостійність;
  6.  відповідальність органів місцевої влади перед державною владою;
  7.  державні гарантії місцевого самоврядування;
  8.  самостійне управління і розпорядження муніципальною власністю;
  9.  відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоуправління перед місцевою спільнотою;

10) різноманітність форм організації місцевого самоврядування;

11) народовладдя.  

Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані являє собою сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

Елементами системи місцевого самоврядування є:

1) територіальна громада;

2) сільська, селищна, міська рада;

3) сільський, селищний, міський голова;

4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

5) районні в місті ради, які створюються в містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

6) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

7) органи самоорганізації населення.

У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити:

1) територіальні громади;

2) органи місцевого самоврядування та посадові особи місцевого самоврядування:

а) сільські ради – сільський голова;

б) селищні ради – селищний голова;

в) міські ради – міський голова.

3) виконавчі органи рад (виконавчі комітети, відділи, управління);

4) районні та обласні ради, їх посадові особи та апарат;

5) органи самоорганізації населення та добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування (будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення; загальнонаціональні, регіональні й місцеві об'єднання, асоціації та інші добровільні об'єднання).

Територіальна громада – це основний суб'єкт місцевого самоврядування. Її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста.

Органами місцевого самоврядування є:

1) сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради – представниць органи місцевого самоврядування, які представляють відповідні сільські, селищні, міські або внутрішньоміські (районні в місті) територіальні громади та здійснюють їх від імені та в інтересах функції: повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України. Строк повноважень сільських, селищних, міських районних у місті рад – чотири роки.

Питання, що належать до компетенції рад:

а) самоорганізація ради та формування органів;

б) організація та функціонування системи місцевого самоврядування;

в) економічний і соціальний розвиток території, бюджет, управління комунальною власністю;

г) здійснення контрольних функцій;

д) інші питання.

2) сільський, селищний, міський голова є посадовою особою територіальної громади відповідно села, селища, міста;

3) виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад – їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Органи місцевого самоврядування з метою здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, що свідчить рпо демократизацію українського суспільства.

Децентралізація (від лат. – заперечення, центральний) – управлінська політична система, яка здійснює владні функції щодо територій, які географічно перебувають поза межами безпосереднього впливу центральної влади.

Децентралізація – це політичний процес, який передбачає делегування центральним урядом певних повноважень на місцевий рівень з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також втілення в життя специфічних регіонально-локальних програм.

Розрізняють два типи децентралізації:

  1.  адміністративний (бюрократичний);
  2.  демократичний.

Адміністративна децентралізація (інститути намісництва) означає розширення компетенції місцевих адміністративних органів, які діють у межах цієї компетенції самостійно і певною мірою є залежними від центральної влади, хоч вищеназвані місцеві органи призначаються центральним урядом.

Демократична децентралізація передбачає створення розгалуженої системи місцевого самоврядування, коли місцеві справи вирішуються не представниками центрального уряду, а особами, обраними самим місцевим населенням.

У сучасному світі децентралізація є органічним поєднанням окремих елементів вищеназваних типів, а також елементів централізму. Як правило, вона втілюється в неповторні моделі, що враховують історичний досвід і національні традиції певних держав.

У федеративних державах (США, Німеччина, Швейцарія) децентралізація полягає в поєднанні зовнішньої цілісності з внутрішньою різноманітністю на рівні місцевого самоврядування (штати, землі, кантони) з внутрішньою диференціацією форм і розмаїттям у системах управління, розподіл функцій і компетенції між федеральним урядом і місцевими структурами є суттєвим елементом у системі поділу й балансу влад.

В унітарних державах (Франція, Швеція, Японія) децентралізація здійснюється шляхом встановлення кількох адміністративних рівнів: у Швеції існує три рівні (держава, леви, комуни), у Франції – чотири (держава, регіони, департаменти, комуни).

Децентралізації властиві спільні сутнісні ознаки:

  1.  незалежність від форми державного устрою;
  2.  чітке законодавче розмежування функцій та повноважень між різними рівнями управління;
  3.  цілеспрямований розвиток розгалуженої системи місцевого самоврядування;
  4.  невтручання держави у сферу суверенних прав земель, областей, регіонів („суверенітет народу”);
  5.  подолання патерналізму через запровадження принципів діалогу і співпраці на різних рівнях соціального управління;
  6.  самостійність місцевих органів влади у фінансовій сфері;
  7.  фінансова підтримка органів місцевого самоврядування з боку державі;
  8.  законодавче закріплення горизонтальних і вертикальних взаємовідносин у сфері соціального управління.

У сукупності вищезазначені принципи в разі їх практичного втілення у життя, постійного розвитку й вдосконалення, забезпечують децентралізоване прийняття рішень. Ці принципи зафіксовано у „Всесвітній декларації місцевого самоврядування” (1985р.). Таким чином, значно зменшується навантаження на центральний уряд, водночас зростає життєздатність місцевого самоврядування.

Великі держави змушені надавати своїм регіонам певну частку самоврядування, бо центральний апарат не має можливості охопити всі проблеми. Однак конфлікти між центральними органами та та органами місцевого самоврядування все ж трапляються. Децентралізація є ефективною, якщо існує відповідне законодавство про врегулювання взаємовідносин між державною владою та місцевим самоврядуванням.

Політична централізація є небезпечним чинником для демократичних держав. Ценралістські засади не допускають здійснення більш-менш незалежних дій та існування незалежних організацій поза державою. Окремі місцевості мають свої особливі потреби, які найкраще вирішуються саме в межах місцевого самоврядування, що виступає в ролі оцінювальної шкали ступеня самодіяльності народу і є найкращим практичним засобом підготовки до представницького порядку управління.

1.2 Становлення місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові

Необхідність людей поєднуватися з метою виживання існує з тих часів, як людина з'явилася. Люди, об'єднані суворими умовами життя, змушені були спільно виконувати ряд функцій. Змістом життя людини є діяльність у різних її проявах, а вона неможлива без контактів з іншими людьми. Спільне проживання і діяльність викликали виникнення визначеної організації їхнього життя. Родова громада стала першою такою формою. Прагнення до регулювання відносин привело до створення системи місцевого самоврядування. Вибір конкретної моделі місцевого самоврядування прямо залежить від різноманіття форм господарського життя даного регіону. Місцеве самоврядування несе на собі як ознаки держави, так і ознаки суб'єкта, що хазяйнує. У цій подвійності природи місцевого самоврядування і криється корінь дискусій з питання визначення поняття муніципального господарства. По визначенню Л. Веліхова, муніципальне господарство – це сукупність підприємств і установ, що здійснюють на території муніципального утворення господарську діяльність, спрямовану на задоволення суспільних потреб населення.

Система місцевого самоврядування виконує дві найважливіші функції:

1) Зв'язок між державою і населенням;

2) Зв'язок між державою і дрібним власником.

Місцеве самоврядування має всі ознаки влади і насамперед головним – обов'язковістю її рішень для населення муніципального утворення. Самоврядування можливе лише тоді, коли строго визначена частина суспільних справ, якими воно займається, для реалізації повноважень по цих справах. Місцеве самоврядування повинно мати власні ресурси у виді самостійного бюджету і муніципальної власності. Крім того, ця влада вимагає обов'язкової наявності представництва населення (тобто вона вибірна).

Формування предметів ведення органів місцевого самоврядування відбувається з двох сторін: з боку населення, що доручає органам місцевого самоврядування виконання визначених функцій, і з боку держави. Держава не тільки дозволяє цим органам виконувати частину суспільних справ самостійно, але і покладає на нього виконання ряду власних функцій (тих, що пов'язані з постійними контактами з населенням).

Для виконання суспільних функцій органи місцевого самоврядування використовують усі наявні в його розпорядженні ресурси, з іншого боку ці органи виступають у ролі підрядника, що виконує державні функції, які оплачуються державою.

За своїм змістом діяльність органів місцевого самоврядування розподіляється на два напрямки: координація діяльності підприємств і установ, що знаходяться на території муніципалітету, і реалізація групових інтересів громадян. Усі суб'єкти господарської діяльності муніципалітету можна розділити на дві групи: муніципальні підприємства й установи; підприємства й установи інших форм власності.

Управлінська діяльність органів місцевого самоврядування містить у собі як питання загальної взаємодії органів місцевого самоврядування із суб'єктами, що хазяйнують, поза залежністю від інших форм власності, так і питання регулювання організацій, тобто муніципальне управління - є діяльністю органів місцевого самоврядування, спрямована на задоволення суспільних інтересів, що здійснюється у визначених законом формах за допомогою муніципального господарства.

Сучасна українська наука муніципального управління, хоча і має глибокі історичні корені, на теперішній час переживає період бурхливого розвитку в політичних і економічних умовах.

Становлення місцевого самоврядування в Україні є складним і суперечливим процесом, тому що триває становлення суверенної держави, відбувається розбудова громадянського суспільства, формується система місцевого самоврядування. Логічним є входження до Закону України від 21 травня 1997 р. „Про місцеве самоврядування в Україні” статті про право громадян на участь у місцевому самоврядуванні. Громадяни реалізують це право відповідно за належністю до територіальних громад і будь-які його обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняється.

Ця стаття повністю відповідає Всесвітній декларації про місцеве самоврядування (1985р.), згідно з якою саме на місцевому рівні найкраще створювати умови для побудови такої гармонійної громади, належність до якої громадяни добре б усвідомлювали і відповідали за її діяльність. У Декларації підкреслюється, що посилення місцевої влади зміцнює націю, допомагає забезпечувати ефективну й демократичну суспільну практику.

Принцип місцевого самоврядування закріплено в Конституції України, де, зокрема, зазначається, що в нашій державі визначається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7) [ 1 ]. Згідно з Конституцією останнє є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140).

Громадяни повинні не тільки усвідомлювати необхідність створення громади, а й відповідати за її діяльність. Отже, Місцеве самоврядування – це, насамперед, самостійне вирішення питань місцевого значення під відповідальність територіальної громади (її членів), органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Воно може здійснюватися не тільки представницькими органами, а й окремими особами.

У визначенні сутності місцевого самоврядування поєднуються елементи теорії природного права (вирішення питань місцевого значення, тобто суспільних проблем, що випливають із самобутніх потреб людини), і державницької теорії (самоврядування здійснюється в межах Конституції і законів України).

Отже, за своєю сутністю місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право територіальних громад (село, селище, місто, район у місті – первинний рівень) самостійно, під свою відповідальність (тобто відповідальність громад та обраних ними органів і посадових осіб) вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Таке визначення відображає світовий досвід та історичні традиції українського народу і є близьким до концепції муніципального дуалізму, яка реалізує практику партнерства між державою та місцевим самоврядуванням. Проведення децентралізації функцій державного управління стало об'єктивною необхідністю в Україні.

В Україні місцеве самоврядування в різних формах має більш ніж тисячолітню історію, яка, на жаль, була обірвана. У наш час інститут місцевого самоврядування знову відроджується.

Глибокий слід в історії багатьох міст залишило Магдебурзьке право. Від того, як здійснюється місцеве самоврядування залежить рівень життя народу. Не випадково третій президент США Т. Джефферсон називав місцеве самоврядування „республікою в мініатюрі”, французький історик О. Токвіль визначав місцеве самоврядування як „інститут в якому криється сила вільних націй”.

Там, де держава ліквідує інститут місцевого самоврядування, його органи, вона змушена брати на себе його економічні функції. Але держава віддалена від місцевих справ, як у просторі, так і з економічними інтересами.

Унаслідок цього нагромаджуються серйозні територіальні проблеми, виникають диспропорції, заморожується місцева ініціатива, зростають споживацькі настрої на тлі бюрократизації центральної влади; отже, гальмується соціально-економічний розвиток суспільства.

Місцеве самоврядування – це одна з давніх традицій Української держави. Вихідною тезою для дослідження ментально-психологічних характеристик українського народу слугують твори М. Грушевського, М. Драгоманова, П. Куліша, В. Антоновича, Д. Яворницького, Д. Баглія, Д. Чижевського, С. Левицького, М. Туган-Барановського, Б. Чичеріна, П. Струве, М. Бердяєва. Зокрема, М. Бердяєв писав, що справжнє самоврядування як вияв людської енергії, як прояв народного характеру передбачає самодисципліну й самовиховання особистості народу.

Справжнє народне самоврядування повинно покладати відповідальність за долю суспільства на людину і її силу, на народ.

Земські й міські органи самоврядування у свій час зробили вагомий внесок у розвиток освіти, культури, охорони здоров'я, аграрних відносин, наукових досліджень тощо.

У наш час ідея місцевого самоврядування як система інститутів і процесів покликана слугувати одним із засобів поступового цілеспрямовано-еволюційного розширення демократичного простору шляхом подолання відчуження населення від місцевої влади, ліквідації протиріччя між державою і суспільством.

Місцеве самоврядування – це право й реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних прав і здійснювати їх, діяти в межах закону, під свою відповідальність і інтересах місцевого самоврядування.

Право громадян брати участь в управлінні – це загальне право для всіх держав-членів Ради Європи. Органи місцевого самоврядування діють у межах, встановлених законом, і мають повну свободу дій для здійснення власних ініціатив з будь-якого питання, яке не виключає їхньої компетенції і не віднесене до компетенції іншого органу влади.

Місцеве самоврядування – це розширення прав регіонів (областей міст) в управлінні економікою, де людина з її інтересами стоїть у центрі уваги. Місцеве самоврядування – це зримий наслідок соціокультурних зрушень у суспільстві, створення правової держави й громадянського суспільства.

У ст. 2 Європейської хартії місцевого самоврядування проголошується   [ 28 ]: „Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, по можливості, у конституції країни”.

Уперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування на конституційному рівні було закріплено ще у конституції гетьмана П. Орлика – 1710р., а пізніше – у конституції УНР 1918р., положення яких так і не були реалізовані.

Конституція України з 1996р. в повній відповідності до вимог Європейської хартії (поряд з такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділ державної влади), в окремій ст. 1 фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

Таким чином, визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності  територіальних громад, органів місцевого самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

Конституція України визнає право самостійно вирішувати питання місцевого значення за первинними територіальними громадами, жителями адміністративно-територіальних одиниць, тобто за населенням сіл, селищ та міст. Таким чином, формується громада, інтереси якої представляють виборні органи на місцях. Подібна система дістала назву громадянського, комунального, місцевого, або муніципального, самоврядування.

Історія міста Харкова нараховує три з половиною століття, починаючи з тих давніх часів, коли місто існувало як прикордонна фортеця для захисту південних кордонів Росії від татар.  Харків був свідком жорстоких битв із кочівниками й у той же час залишався  краєм мирної праці  і тяги до краси і гармонії з природою. За роки свого існування Харків  пережив чимало радощів і лих, періоди розрухи і бурхливого будівництва.

Уже на зорі існування, завдяки своєму вигідному географічному розташуванню, Харків стає великим промислово-торговельним центром, товарообіг якого налічував майже половину товарообігу всієї України. У свою чергу, розвиток економіки Харківського регіону став основою для формування його як культурного, наукового і просвітнього центру на Сході України.

У 1765р. у результаті реформ, проведеннях імператрицею Катериною II, зросла роль Харкова як адміністративного центру. Була утворена  Слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові, керівництво якої здійснював губернатор.  Першим Харківським губернатором був Євдоким Олексійович Щербинін. Результат діяльності губернаторів, хоча формально вони не входили в структуру органів самоврядування, значною мірою впливали на розвиток міста. У 1766р. керівництво містом перейшло до земського правління, а в 1767р. уперше був обраний міський голова, що на той момент не мав чітко виражених функцій і лише виконував окремі розпорядження губернатора. Через якийсь час посада міського голови в Харкові стає постійної, створюється міський магістрат, а незабаром Харківське намісництво. Місто одержує свій герб – перехрещені ріг достатку і жезл Меркурія, що символізують природні багатства міста і процвітання торгівлі.

Реформа 1785 року  офіційно установила правовий статус міського самоврядування, закріпивши за ним виконання визначених функцій. Були створені нові  органи  влади – міські думи.

Наприкінці XVIII  і в XIX століття Харків поступово утратив своє військово-стратегічне значення, однак  зросло значення його як адміністративного центру. Місцеве самоврядування міста  помітно активізувалося, чому сприяли зростання міста (у порівнянні з початком століття його населення збільшився до 1861р. з 11 тисяч до 50 із зайвим тисяч осіб), а також та обставина, що був відкритий університет (другий у Російській імперії після Московського), що залучало на харківську землю величезну кількість російських і іноземних фахівців самих різних спеціальностей. Створено залізничну гілку, у Харків  починають надходити значні фінанси, темпи розвитку торгівлі і промисловості набувають небувалий розмах У місті поступово з'являється  авторитетніша  школа муніципального керівництва, під егідою  та з  ініціативи  якого був створений у 1866р. міський купецький банк (перша муніципальна фінансово-кредитна установа в Україні), відкрита в 1869р. перша міська лікарня (“Олександрівська”).

Нові економічні і соціальні реалії вимагали нових форм керівництва життєдіяльністю міста. Відповіддю на ці вимоги стала нова реформа місцевого самоврядування, що почалася в 1870 році.

Нове міське положення, підписане Олександром II дало достатню самостійність міському суспільному керівництву в розв’язанні питань міста.

Кінець XIX – початок XX століття були ознаменовані відчутним посиленням впливу муніципальних органів, приходом у міську владу високоосвічених, авторитетних людей. Саме перед ними стояли  нові,  складні завдання щодо організації і керівництва міським господарством. Зростання кількості населення міста і його концентрація робили надзвичайно актуальними проблеми водопостачання і каналізації, благоустрою вулиць і площ, наведення порядку на інтенсивно зростаючих базарах, підтримки нормальної санітарно-епідеміологічної обстановки в місті. Виникла потреба в упорядкуванні й удосконаленні місцевих зборів, посилення їхньої ролі у формуванні міського бюджету, уведенні нових, діючих податків – у першу чергу, прибуткового і на прибуток підприємств.

У грудні 1917 року Радянську владу на Харківщині проголосив перший Усеукраїнський з'їзд Рад. Перші роки радянської влади характеризувалися досить частим реформуванням адміністративно-територіального устрою та органів місцевого самоврядування. З закінченням громадянської війни в країні затвердилася радянська форма правління. Важливими напрямами діяльності Харківської Міськради стали: спостереження за діяльністю промислових підприємств, контроль за здачею в оренду торговельних площ і видача патентів на торгівлю, боротьба з масовою неграмотністю і розвиток мережі медичних установ. У період між Громадянською і Великою Вітчизняною війною населення Харкова виросло більш ніж у 4 рази, промисловий потенціал міста значно виріс, був введений у лад водопровід і реконструйований трамвай, виросла мережа установ освіти, лікувальних установ. Однак діяльність міської влади по розвитку міста була перервана війною.

На теперішній час основною будівлею Харківського міськвиконкому є будинок №7 по пл. Конституції. Споруда була побудована у 1885 році за проектом архітектора Б.Г. Михайловського для розміщення Міської Ради. Під час експлуатації будівля неодноразово була перебудована. Сучасний вигляд вона набула у 1954 році, коли була проведена її значна реконструкція за проектом архітекторів В.П. Костенко, Ю.П. Чеботарьова та інженера В.І. Харламова.  

Будівля є пам’ятником архітектури місцевого значення.

1.3 Організація місцевого самоврядування у м. Харкові

Місто Харків за своїм виробничим, соціально-економічним, науково-технічним, культурним та інтелектуальним потенціалом і своїми можливостями відіграє виключно важливу роль у житті України. Вірне використання цього потенціалу було б істотним внеском у прискорення подлання кризової ситуації не тільки в місті та в регіоні, а й всій країні загалом. Тому міська влада традиційно надає великого значення інноваційним проектам, сміливо йде на експерименти у науково-економічній, соціальній та організаційно-управлінській сферах, спрямовані на поліпшення життєзабезпечення територіальної громади міста.

Сьогодні система місцевого самоврядування у Харкові включає міську раду, міського голову, виконавчий комітет міської ради, а також районні ради у дев'яти адміністративних районах міста та їх виконавчі комітети. При цьому міська рада як представницька форма публічної влади населення міста, міський голова як головна посадова особа територіальної громади міста та виконавчий комітет міської ради з його структурними підрозділами утворюють чітку систему місцевого самоврядування, яка цілком відповідає принципам Європейської хартії та Конституції України і здатна забезпечити ефективне виконання своїх функцій.

Міська рада являє собою виборний орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади і від її імені здійснює функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами. Загальний склад міської ради, включаючи міського голову, складає 76 депутатів, які обираються таємним голосуванням на 4 роки. Структура Харківської міської ради показана на додатку А.

Міська рада визначає кількість постійних депутатських комісій та їх персональний склад. Комісії являють собою робочі органи міської ради з питань планування бюджету та фінансів; з питань промисловості, економічного розвитку і власності; з питань транспорту, зв'язку, житлово-комунального господарства та екології; з питань містобудування і місцевих відносин; з питань охорони здоров'я і соціального захисту; з питань освіти, прав молоді та гуманітарних питань; з питань місцевого самоврядування, гласності та депутатської діяльності; з питань забезпечення громадського порядку, виконання законності, охорони прав та законних інтересів громадян.

Відповідно до Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” (стаття 26) [ 2 ] до виключної компетенції міської ради віднесено такі питання:

  1.  затвердження регламенту ради;
  2.  утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, визначення його чисельності, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій:
  3.  утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;
  4.  затвердження за пропозицією міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради;
  5.  затвердження плану роботи ради та заслухування звіту про його виконання;
  6.  заслуховування звіту місткого голови про діяльність виконавчих органів ради;
  7.  визначення відповідно до закону кількісного складу ради;
  8.  прийняття відповідно до законодавства рішень щодо проведення місцевого референдуму, організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та міського голови;
  9.  затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку міста, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування.

Стаття 26 цього закону детально визначає й інші питання, що відносяться до компетенції міської ради і визначають її повноваження.

Харківський міський голова являє собою головну посадову особу міста. Він обирається загальним таємним голосуванням жителів міста на 4 роки і може бути відкликаний відповідно до діючого законодавства, якщо за це рішення проголосує 2/3 депутатів міської ради.

Виконавчими комітетами міської ради є створені нею виконавчий комітет,  його Головні управління, управління та відділи, а також інші виконавчі органи, які міська рада може утворювати відповідно до своїх повноважень. Загальна структура виконавчих органів міської ради визначається її сесією за поданням міського голови.

Головне управління економіки та комунального майна є виконавчим органом Харківської міської ради. Воно створено на підставі рішення  ІІ сесії Харківської міської ради ІV скликання від 15.05.2002р. „Про затвердження структури виконавчих органів Харківської міської ради ІV скликання”. Управління у своїй діяльності підзвітне та підконтрольне міській раді, підпорядковане виконавчому комітету і міському голові.

Його структура показана у додатку Б, штатний розклад Головного управління економіки та комунального майна -  у таблиці 1.1, чисельність посадових категорій по підрозділам (без урахування керівників) Головного управління економіки та комунального майна – у таблиці 1.2.

Таблиця 1.1

Штатний розклад Головного управління економіки та комунального майна

№п/п

Найменування відділів

Чисельність службовців

І

1.

2.

3.

4.

5.

ІІ

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

ІІІ

17.

18.

19.

20.

21.

22.

23.

24.

IV

25.

26.

27.

28.

29.

30.

31.

32.

V

33.

34.

35.

36.

37.

Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку:

Відділ прогнозування та інформатики

Відділ зведеного територіального планування

Відділ планування розвитку житлового господарства

Відділ планування розвитку об’єктів соціально-культурного призначення

Відділ планування  виробничої інфраструктури та територіальних балансів

Управління споживчого ринку:

Відділ захисту прав споживачів

Відділ ринків

Відділ інформаційно-диспетчерської служби

Відділ обліку та звітності

Відділ кадрів

Відділ економічного аналізу та прогнозування

Відділ прогнозування та торгівлі

Відділ організації громадського харчування

Відділ побутового обслуговування

Відділ оптово-роздрібної торгівлі

Відділ координації виробництва по забезпеченню споживчого ринку

Управління з питань підприємництва й інвестицій:

Відділ зовнішньоекономічних зв’язків

Відділ економіки промисловості

Відділ комунальних підприємств, цін та тарифів

Відділ техніко-економічного обґрунтування програм

Відділ розвитку підприємництва

Відділ розвитку фінансово-кредитних ресурсів та ринку цінних паперів

Відділ з питань реалізації державної регуляторної політики

Відділ інвестицій і інновацій

Управління комунального майна і приватизації:

Загальний відділ

Відділ комунального майна

Відділ обліку та звітності

Юридичний відділ

Відділ перетворення форм власності

Відділ маркетингу і менеджменту

Відділ приватизації і житлового фонду

Відділ контролю за використанням комунального майна

Апарат Головного управління:

Загальний відділ

Відділ кадрів

Відділ обліку та звітності

Юридичний відділ

Відділ  обліку та розподілу житлоплощі

5

4

5

5

4

4

6

3

3

2

4

5

4

4

8

5

3

4

4

3

4

3

3

3

7

11

12

4

5

7

5

7

3

2

4

4

9

Усього:

177

Таблиця 1.2

Чисельність

посадових категорій по підрозділам (без урахування керівників) Головного управління економіки та комунального майна

 

№ п/п

Структурний підрозділ

Чисельність

У тому числі

Заступники начальників

Головні фахівці

Фахівці 1 категорії

Фахівці 2 категорії

Завідуючі сектором

Провідні спеціалісти

  

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18

19.

20.

21.

22.

23.

24.

25.

26.

27.

28.

29.

30.

31.

32.

33.

34.

35

36.

37.

Уравління соціально-економічного

розвитку, планування та обліку:

Відділ прогнозування та інформатики

Відділ зведеного територіального планування

Відділ планування розвитку житлового господарства

Відділ планування розвитку об'єктів соціально-культурного призначення

Відділ планування виробничої інфраструктури і територіальних балансів

Управління споживчого ринку:

Відділ з захисту прав споживачів

Відділ ринків

Відділ інформаційно-диспетчерської служби

Відділ обліку та звітності

Відділ кадрів

Відділ економічного аналізу та

прогнозування

Відділ прогнозування і торгівлі

Відділ організації громадського харчування

Відділ побутового обслуговування

Відділ оптово-роздрібної торгівлі

Відділ координації виробництва по забезпеченню споживчого ринку

Управління з питань

підприємництва та інвестицій:

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків

Відділ економіки промисловості

Відділ комунальних підприємств, цін та тарифів

Відділ техніко-економічного

обґрунтування програм

Відділ розвитку підприємництва

Відділ розвитку фінансово-кредитних ресурсів і ринку цінних паперів

Відділ інвестицій та інновацій

Відділ з питань реалізації державної регуляторної політики

Управління комунального майна і приватизації:

Загальний відділ

Відділ комунального майна

Відділ обліку та звітності

Юридичний відділ

Відділ перетворення форм власності

Відділ маркетингу і менеджменту

Відділ приватизації та житлового фонду

Відділ контролю за використанням

комунального майна

Апарат Головного управління:

Загальний відділ

Відділ кадрів

Відділ обліку та звітності

Юридичний відділ

Відділ обліку та  розподілу

житлоплощі

4

3

4

4

3

3

5

2

2

1

3

4

3

3

7

4

2

3

3

2

3

2

2

2

6

10

11

3

4

6

4

6

2

1

3

2

8

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

3

1

2

1

1

3

2

2

2

2

1

2

2

1

2

2

1

3

2

2

1

1

4

1

2

1

1

1

2

3

2

1

1

1

1

2

1

1

1

2

1

1

1

7

4

1

1

3

2

1

1

5

1

1

1

1

1

1

1

1

1

2

2

2

1

2

Усього:

141

22

53

48

3

8

7

Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку є виконавчим органом міської ради.

Управління створено на підставі рішення ІІ сесії Харківської міської ради ХХІV скликання від 15.05.2002р. „Про затвердження структури виконавчих органів Харківської міської ради ХХІV скликання”.

Управління є структурним підрозділом Головного управління економіки та комунального майна, підзвітне та підконтрольне міській раді, підпорядковане міському голові, виконавчому комітету та заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради – начальнику Головного управління економіки та комунального майна.

Метою діяльності і задачею управління є забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку міста, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.

Місцезнаходження: м. Харків, пл. Конституції, 7.

Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку входить у структуру Головного управління економіки і комунального майна Харківської міської ради.

Структура управління соціально-екрномічного розвитку, планування та обліку показана на рисунку 1.1.

Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку

апарат управління

відділ прогнозування та інформатики

відділ зведеного територіального планування

відділ планування розвитку об’єктів соціально-культурного призначення

відділ планування розвитку житлового господарства

відділ планування виробничої інфраструктури і територіальних балансів

Рисунок 1.1 – Структура управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку

Перелік посад по управлінню соціально-економічного розвитку, планування та обліку показано на таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Перелік посад по управлінню соціально-економічного розвитку, планування та обліку

Посада

1

заступник начальника Головного управління економіки та комунального майна – начальник управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку

2

спеціаліст 1 кат. з контролю за виконанням доручень

3

начальник відділу прогнозування та інформатики

4

заступник начальника відділу прогнозування та інформатики

5

головний спеціаліст – економіст сектору прогнозування відділу прогнозування та інформатики

6

спеціаліст 1 кат. - економіст сектору прогнозування відділу прогнозування та інформатики

7

завідувач сектору інформатики відділу прогнозування та інформатики

8

спеціаліст 1 кат. – інженер-програміст сектору інформатики відділу прогнозування та інформатики

9

заступник начальника управління – начальник відділу зведеного територіального планування

10

головний спеціаліст відділу зведеного територіального планування

11

спеціаліст 1кат. - економіст відділу зведеного територіального планування

12

начальник відділу планування розвитку об’єктів соціально-культурного призначення

13

спеціаліст 1 кат. – економіст відділу планування розвитку об’єктів соціально-культурного призначення

14

спеціаліст 1 кат. – економіст відділу планування розвитку об’єктів соціально-культурного призначення

15

заступник начальника управління – начальник відділу планування розвитку житлового господарства

16

заступник начальника відділу планування розвитку житлового господарства

17

головний спеціаліст – економіст відділу планування розвитку житлового господарства

18

спеціаліст 1 кат. - економіст відділу планування розвитку житлового господарства

19

спеціаліст 1 кат. - економіст відділу планування розвитку житлового господарства

20

начальник відділу планування виробничої інфраструктури та територіальних балансів

21

головний спеціаліст – економіст відділу планування виробничої інфраструктури та територіальних балансів

22

спеціаліст 1 кат. – економіст відділу планування виробничої інфраструктури та територіальних балансів

23

спеціаліст 1 кат. – економіст відділу планування виробничої інфраструктури та територіальних балансів

Відділ планування розвитку житлового господарства є структурним підрозділом управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Головного управління економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Відділ створено на підставі рішення І сесії Харківської міської ради ХХІІІ скликання від 15.04.1998р. „Про затвердження структури виконавчих органів Харківської міської ради” та відповідно до розпорядження міського голови від 20.04.98р. № 854.

Метою діяльності та завданням відділу є забезпечення планування комплексного та збалансованого розвитку житлового господарства, розробка та підготовка пропозицій для здійснення програм житлового будівництва, здійснення контролю, аналіз її виконання. Структура відділу планування розвитку житлового господарства показана на рисунку 1.2.

Начальник відділу

Заступник начальника відділу

Головний спеціаліст

Спеціаліст І категорії

Спеціаліст І категорії

Рисунок 1.2 - Структура

відділу планування розвитку житлового господарства

Розділ 2 СТРАТЕГІЇ ТА ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ ТА НА ПРИКЛАДІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ М. ХАРКОВА

2.1 Стратегія економічного і соціального розвитку України

Україна визначила свої довгострокові цілі та пріоритети. Вони закріплені Конституцією України, іншими основоположними документами нашої держави. Йдеться про перспективи України як високорозвиненої, соціальної за своєю суттю, демократичної, правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку.

Чітко зорієнтованою є і окреслена у 2002 р. Посланням Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір" геополітична спрямованість стратегічного курсу Української держави.

Слід виходити з того, що стратегія європейської інтеграції має об'єктивні передумови. Курс на євроінтеграцію є природним наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується з багатовікової історії українського народу, його ментальності, етнічних коренів та демократичних традицій, з прагнення нинішнього покоління бачити свою державу в єдиній Європі. Європейський вибір України - це водночас і рух до реальної демократії, інформаційного громадянського суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, що базується на засадах верховенства права й забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі. Водночас ми свідомі того, що відповідний курс стосується передусім нас самих - європейської самоідентифікації українського народу, стратегічних орієнтирів внутрішніх перетворень, логіки поглиблення трансформаційних процесів, політики здійснюваних реформ. Йдеться про реалізацію цивілізаційного вибору України на користь європейських цінностей, трансформацію інституційної системи нашої держави в інститути європейського зразка, утвердження європейських стандартів соціально-економічного та політичного розвитку, відповідного рівня та якості життя населення. Все це - наше домашнє завдання, реалізація якого вимагає не лише концентрованої волі політиків та керівників держави, а й консолідованих зусиль усього суспільства, потребує наполегливої, цілеспрямованої роботи, тривалого часу.

Тринадцять років незалежності України в історичному вимірі, соціально-економічні та політичні наслідки оцінюються не лише політикумом нашої держави, а й світовою громадськістю як доленосні. Підтвердженням тому є важливі взаємозалежні стратегічні результати: по-перше, вирішено головне і визначальне питання – бути чи не бути суверенною і незалежною державою; по-друге, ми остаточно відійшли від деструктивної адміністративно-командної системи, сформували фундамент ринкової економіки; по-третє, подолали тривалу руйнівну трансформаційну економічну кризу, витоки якої беруть свій початок ще з радянських часів, утвердили макроекономічну стабільність та вивели економіку в режим прискореного зростання.

Через специфіку як внутрішніх, так і зовнішніх чинників вирішення цих завдань виявилося набагато важчим, ніж уявлялося. Неймовірно складною була економічна ситуація. Лише у 1994 р., після страшенної гіперінфляції, пов'язаної насамперед з різким підвищенням цін на енергоносії (всього за один рік ціни зросли більш як у 102 рази), падіння ВВП склало 22,9%, а обсягів промислового виробництва – 27,3%. Валютний курс українського карбованця знизився у 8,3 раза.

Та чи не найбільші труднощі виникли внаслідок неструктурованості суспільства, недостатності кадрового потенціалу та слабкості політичної еліти, перманентного протистояння виконавчої та законодавчої влад, відсутності вкрай необхідної консолідації державницьких та національно-патріотичних сил.

Перебільшеними виявилися і наші сподівання на зовнішню допомогу. Вона була мінімальною. На відміну від більшості країн Центральної та Східної Європи ми змушені були вирішувати найскладніші проблеми ринкової трансформації та виведення економіки з кризи, спираючись, головним чином, на власні сили.

Зрозуміло, що у такій надзвичайно складній ситуації уникнути серйозних деформацій державотворчого процесу, багатьох, у т. ч. й принципових, помилок було неможливо. Потрібна була максимальна концентрація політичної волі для того, щоб, з одного боку, розбудовувати власну державність, з іншого - якомога швидше вивести українську економіку з глибокої катастрофи, в якій вона опинилася, і водночас не зійти з обраного шляху, крок за кроком рухатися курсом ринкових реформ та системних перетворень.

З урахуванням цього потрібно ще дуже багато зробити, щоб остаточно завершити будівництво свого власного дому, належним чином його облаштувати та навести в ньому порядок, подолати нецивілізовані форми нагромадження капіталу, недопустити його зрощування з владою, ліквідувати тінізацію економіки, корупцію та економічну злочинність. Найбільш небезпечним є зміцнення позицій олігархічного капіталу, його настирливі намагання підпорядкувати економіку та державу власним корпоративним інтересам. Головне нині - не дати цим негативним явищам вкорінитися, набути системного характеру. Така загроза для суспільства реально існує.

Ініційована Президентом України політична реформа, окрім інших завдань, має сприяти насамперед вирішенню цієї проблеми, її головна мета - підвищення дієвості влади і держави, що є визначальною передумовою не лише виправлення допущених деформацій та досягнення глибоких якісних зрушень в системі економічних відносин, а й успішної реалізації неймовірно складних завдань євроінтеграційної стратегії України.

Глибокого реформування потребує і діючий інструментарій економічної політики. Сформований в умовах економічної кризи, він, природно, поки що залишається ненаціленим на забезпечення якісних перетворень - інноваційного розвитку, оновлення структури виробництва, подолання глибокої диференціації доходів тощо. В межах нинішньої моделі розвитку широкомасштабна модернізація національної економіки просто неможлива. Потрібні суттєві зміни в механізмах трансформаційних процесів, їхнє системне оновлення, тобто осмислений перехід до такої моделі ринкових перетворень, де саморегулювання поєднується з ефективним державним регулюванням.

На попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління. Нині ставиться нова мета - формування сильної держави, активізація її регулювальної функції і водночас здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила б ринковий вектор розвитку, надала б йому більшої орієнтації на кінцевий результат, забезпечила б реальне розмежування влади та власності.

Такі акценти стратегії цілком співзвучні з загальним контекстом світового розвитку. Нині повсюдно переосмислюються роль і місце держави в здійсненні трансформаційних процесів. Водночас слід враховувати й інші аспекти цієї проблеми. Шлях, який розвинені країни здолали впродовж кількох століть, Україна має пройти в максимально стислі терміни.

Досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, свідчить, що реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише за умови, якщо реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а отже, отримають відчутну суспільну підтримку. А відтак, щоб реалізувати стратегію економічного і соціального розвитку України на наступне десятиріччя, конче потрібні максимальний політичний консенсус, суспільна консолідація і згода щодо основних цілей цієї стратегії та механізмів втілення її базових засад. Це також дуже важливо для зміцнення демократичних інститутів та послідовного розвитку громадянського суспільства. Варто наголосити й на тому, що йдеться не лише про суто економічні, а й соціальні, політичні, гуманітарні завдання в їхньому органічному поєднанні.

Надзвичайно важливим для України є і забезпечення спадкоємності у здійсненні політики реформ, органічного зв'язку з позитивними надбаннями попереднього періоду трансформаційного процесу. Україні не потрібні нові експерименти. Вони дорого коштуватимуть суспільству та державі. Головне для нас - активно продовжувати політику розпочатих системних реформ, постійно доводити світовій спільноті свою послідовність в обраному курсі, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів свободи слова та верховенства закону й права, соціально спрямованої ринкової економіки.

Запропонована стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. "Шляхом європейської інтеграції" [ 11 ], опрацьована відповідно до доручення Президента України Л.Д. Кучми, враховує акцентовані вище обставини. Сутність стратегії полягає у визначенні чітко окреслених, науково обгрунтованих завдань остаточного виведення економіки на траєкторію гарантованого зростання через посилення дієздатності держави та дальше поглиблення ринкових реформ. Стратегія спрямована на утвердження європейських принципів та механізмів соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі економічного розвитку. Зрештою, йдеться про глибоку модернізацію української економіки, підвищення її конкурентоспроможності, що має стати визначальною передумовою реалізації складних завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія розвитку в XXI столітті.

Упродовж останніх років створено вагомі передумови для визначення такого рівня стратегічних завдань. Про це свідчить динаміка економічного зростання. Вона виявилася результативною. За темпами зростання економічних показників у 2000-2003 рр. Україна увійшла до групи країн, які сьогодні лідирують у світі. Започатковано позитивні структурні зрушення. Випереджальними темпами почали зростати реальні наявні доходи населення.

Водночас економічні результати 2000-2003 рр. не можна переоцінювати. Україні слід ще надзвичайно багато зробити, щоб остаточно подолати наслідки економічної кризи, особливо ті, що стосуються соціальної сфери, життєвого рівня населення.

Але справа не лише в цьому. Економічне зростання 2000-2003 рр. здійснювалося, головним чином, на екстенсивній основі. Відповідні чинники себе фактично вичерпали. А це означає, що існуюча ситуація не гарантує головного - забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та країнами Заходу. За роки економічної кризи цей розрив значно збільшився і тепер він у кілька разів більший, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині, які перебувають на порозі вступу до ЄС.

У такій ситуації необхідно реалізувати стратегію випереджального розвитку, яка б могла гарантувати щорічні темпи зростання ВВП на 6–7% і як мінімум подвоєння у визначений період обсягів виробництва, забезпечення на цій основі відчутного підвищення рівня життя народу. Зі світового досвіду добре відомо, що таке зростання є цілком реальним, але воно можливе лише на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання, інтенсивного технічного та технологічного оновлення виробництва.

Відтак, основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави. За оцінками фахівців незадіяні ресурсний, інтелектуальний та науково-технічний потенціали економіки України в разі їхнього ефективного використання є достатнім для реалізації зазначених завдань. До того ж поєднання останніх із завданнями європейської інтеграції могло б лягти в основу не лише економічної стратегії держави, а й політичної консолідації нації.

2.2 Проблеми місцевого самоврядування у м. Харкові

В практиці місцевого самоврядування у Харкові та діяльності його виконавчих органів, існує певна множина проблем, які істотно перешкоджають успішній реалізації завдань, функцій і повноважень та вирішенню багатьох невідкладних проблем територіальної громади.

Усі ці проблеми певною мірою взаємообумовлені та взаємопов'язані. Однак їх сукупність можна умовно розділити на окремі групи за такими основними класифікаційними ознаками.

За своїм характером існують проблеми об'єктивні, які не залежать від системи місцевого самоврядування та його виконавчих органів, їх посадових і службових осіб, і суб'єктивні, викликані тією чи іншою мірою внаслідок певних рішень, дій чи бездіяльності зазначених суб'єктів управління. До об'єктивних причин можна віднести загальне суспільно-політичне і соціально-економічне становище в країні, цілі і пріоритети державної внутрішньої та зовнішньої політики, особливості національного законодавства тощо.

За змістом і сутністю проблем типовими можна навести проблеми правового, інституційного, політичного, соціального, економічного, технічного, екологічного, морально-психологічного, кадрового тощо характеру.

За мірою детермінованості можна визначити, по-перше, заздалегідь передбачувані проблеми, зумовлені відомими, цілком в значеними причинами, по-друге, проблеми випадкового характеру, які раптово виникають і далеко не завжди можна визначити їх причину. Можуть бути як прогнозовані, очікувані заздалегідь, хоча й небажані проблеми, так і непердбачувані, наприклад, викликані внаслідок стихійного лиха чи іншої надзвичайної ситуації.

Різноманітними можуть бути проблеми за джерелом походження:

а) За масштабами проблеми можуть бути глобальними, тобто мати характер міжнародних або загальнодержавних, і локальними, тобто регіональними або місцевими. Існують також частині проблеми, що стосуються окремих верств населення або окремих аспектів життєдіяльності територіальної громади чи напрямів діяльності органів місцевого самоврядування.

б) За своєю тривалістю проблеми можуть бути постійними, і тимчасовими. Останні, у свою чергу, можна розділити на довгострокові, короткотермінові та сезонні. Постійні проблеми пов'язані з експлуатацією систем життєзабезпечення і необхідністю підтримання їх надійності та роботоздатного стану. Вирішення цих проблем і являє, по суті, зміст повсякденної діяльності відповідних муніципальних служб і підприємств. Тимчасові ж проблеми виникають час від часу і вимагають додаткових зусиль і ресурсів для свого розв'язання.

в) За мірою своєї невідкладності проблеми, що постають перед місцевим самоврядуванням, можуть бути такими, що вимагають негайного вирішення, коли вони загрожують здоров'ю або життю людей, нормальному функціонуванню життєво важливих систем міської інфраструктури. Існують також проблеми, що теж вимагають швидкого розв'язання, однак припускають можливість зачекати певний час для пошуку необхідних ресурсів. Інші ж проблеми, важливі загалом для міста і територіальної громади (як, наприклад, спорудження нових ліній метрополітену), можна розглядати як перспективні.

Розглянемо основні, характерні сьогодні для Харкова і України в цілому, проблеми місцевого самоврядування, вирішення яких має істотно підвищити ефективність місцевого самоврядування і забезпечити значне поліпшення умов соціально-економічного і культурного розвитку територіальної громади міста.

Проблеми, що виникають перед органами місцевого самоврядування і мають соціально-економічний характер, більшість керівників звичайно вважає об'єктивними, таким, які неможливо вирішувати на місці і треба тільки належним чином ураховувати їх при організації своєї діяльності. Насправді ж, як переконливо свідчить практика, це далеко не так. Як уже зазначалось вище, у основі складної соціально-економічної ситуації в нашій країні лежить криза управління. Оскільки ж вибір моделей і методів управління та їх реалізацію здійснюють конкретні люди, проблеми, що виникають у цій сфері, носять істотною мірою і суб'єктивний характер. Цей висновок красномовно можна підтвердити прикладами Чехії, Естонії, Литви, Латвії, Польщі, Словенії, Угорщини, Словаччини тощо. Вони за своїм потенціалом поступалися Україні, однак змогли успішно здійснити необхідні суспільно-політичні та соціально-економічні трансформації, перетворилися у країни зрілої ринкової економіки і сьогодні фактично прийняті у члени Європейського Союзу.

Подібні ж приклади можна знайти й на мікрорівні. Так, коли значна кількість промислових підприємств міста переживає труднощі, ЗАТ "Завод "Южкабель"", ВАТ "Турбоатом" або Харківська бісквітна фабрика та деякі інші успішно працюють, завойовують нові позиції на ринку своєї продукції, здійснюють технологічне переозброєння виробництва. І головним чинником їх успіхів виступає особистість керівника. До речі, генеральні директори вказаних підприємств присмств В.М. Золотарьов, А.О. Бугаєць, А.А. Коваленко обрані депутатами міської ради.

Однак сьогодні міськвиконкому доводиться працювати в умовах, коли реальний рівень виробництва більшості промислових гігантів міста далекий від проектного. А це створює проблеми зайнятості, низького платоспроможного попиту населення, що, у свою чергу, не стимулює розвитку виробництва споживчих товарів та конкуренції відповідних виробників. Водночас низьким лишається рівень оплати громадянами комунальних послуг, що не дає змоги належним чином підтримувати технічний стан систем життєзабезпечення та здійснювати їх розвиток. Не надходять у очікуваних розмірах кошти до міського бюджету та бюджетів інших рівнів, що істотно стримує можливості соціально-економічного і культурного розвитку територіальної громади.

Аналіз досвіду країни за період її незалежного розвитку дозволяє стверджувати, що стратегія і тактика трансформаційного періоду, насамперед ринкових перетворень, виявилась непродуманою. В результаті реформування економіки здійснюється непослідовно, несприятливий і без того інвестиційний клімат в країні ускладнюється нестабільністю правово-господарської системи. Гігантський економічний потенціал, зосереджений на початку перехідного періоду у державному секторі, фактично був відданий у безконтрольне і безкоштовне користування керівникам підприємств і представникам колишньої партійно-комсомольської номенклатури.

Монополізм підприємств і галузевих міністерств, надмірна виробнича кооперація з сотнями підприємств усього колишнього Союзу, гіпертрофована мілітаризованість економіки підприємств і обтяженість її соціальною сферою були характерними рисами того періоду. В цих умовах багато що залежало "від ініціативи та сумлінності директорського корпусу, від його здатності знайти місце своїм підприємствам у новій системі економічних відносин, готовності відмовитися від безперспективної державної опіки у формі безповоротного фінансування, забезпечення ресурсами і гарантованим збутом. Але головним руйнівним фактором виявилася непослідовна і консервативна політика держави в перші роки після проголошення незалежності, її нездатність створити нові фінансово-економічні механізми, що забезпечують ринково орієнтоване виробництво і нові канали накопичення та ефективного використання кредитно-інвестиційних ресурсів для модернізації і розширення виробництва, його структурної перебудови і конверсії ВПК".

Ситуація істотно ускладнювалась непродуманою грошово-кредитною політикою держави, яка спричинила небувалу в світі гіперінфляцію, обезцінила заощадження населення і призвела до його масового зубожіння, з одного боку, а з іншого — до швидкого збагачення спритних ділків, які зуміли "робити гроші" буквально "з повітря". Ці обставини створили сприятливі умови легального і напівлегального перетікання значних обсягів державних капіталів до тіньової економіки, надали економічно необгрунтовані переваги підприємствам - експортерам сировини і металу. Це дозволило їм та вузькому прошарку осіб істотно перерозподілити на свою користь національний продукт за рахунок фактичної деіндустріалізації національної економіки. Така ситуація стала руйнівною перш за все для таких колись провідних галузей промисловості, як машино- і приладобудування, електротехнічна промисловість тощо, які складали основу індустріально-технологічного потенціалу Харкова.

Проблеми соціально-економічного становища міста і країни в цілому, шляхи подальшого розвитку і кадрового забезпечення розвитку серйозно турбують міські власті. "Розмірковуючи про сьогоднішній період історії Харкова, приходять на думку аналогії з життям міста 200-річної давнини. Виникає відчуття, що сьогодні Харків також стоїть на якомусь роздоріжжі. Тоді актуальної ідеєю, яка привела до динамізму розвитку міста і визначила його місце і у сьогоднішньому світі, стало створення університету. Це був дуже потужний імпульс, як у науковому, так і в технічному та інших напрямках розвитку міста. Ідея гіганта військово-промислового комплексу сьогодні у певному розумінні себе вичерпала. Як буде розвиватись Харків? Чи піде він шляхом перетворення у великий базар, чи розвиватиметься ідеєю інноваційних і промислових технологій. Яке ж його місце? В чому його головна ідея, і що стане рушійною ідеєю міста Харкова у третьому тисячолітті та у XXI столітті? Відповідь на цей виклик часу не можна зводити тільки до красивих і приємних для нас слів про те, що Харків - це науково-технічний центр, який має колосальні традиції".

У цих словах Харківського міського голови В.А. Шумілкіна виразно відчуваються біль і тривога за подальшу долю рідного міста, прагнення чіткого визначення шляхів і засобів його перспективного розвитку, який він вбачає саме у розробці та широкому впровадженні ефективної інноваційної політики:,

Економічне зростання Харкова історично було зумовлено його зручним і надзвичайно вигідним географічним розташуванням на перехресті доріг з півночі на південь та зі сходу на захід. Завдяки цьому місто швидко перетворилось на великий транспортний вузол Росії, а потім Радянського Союзу і зберігає своє значення в незалежній Україні вже як перспективний елемент європейської транспортної системи. На жаль, ізоляціоністська політика держави стосовно економічних зв'язків з Росією істотно зменшує роль Харкова, і переважна більшість традиційних залізничних і автомобільних маршрутів з Росії в Крим і на Кавказ вже обминає наше місто. Свого часу затягнулося питання реконструкції чи будівництва нового аеропорту міжнародного класу в Харкові, тому місто посідає другорядні позиції у системі повітряних транспортних комунікацій.

Істотні соціально-економічні проблеми перед міською владою життя висуває у сфері сучасного вкрай тривожного стану кому нально-житлового господарства та інженерної інфраструктури міста. У п'ятому розділі вони розглянуті досить детально, однак загальна картина може бути зведена до таких положень. По-перше, істотна частка зношеності більшої комунікацій, яка досягає 70 % і більше. По-друге, відсутність належних інвестиційних коштів для заміни, реконструкції та відновлення основних їх систем інженерної інфраструктури. По-третє, значні неплатежі населення за комунальні послуги відповідні муніципальні служби і підприємства прагнуть компенсувати підвищенням тарифів, що тільки погіршую справи. Розірвати ж таке замкнене коло можна тільки якимось нетрадиційним шляхом, тому тут вкрай необхідно вести пошук інноваційних управлінських і техніко-економічних рішень.

Розумне використання наявного науково-технічного і виробничого потенціалу міста вимагає залучення надійних джерел інвестицій, в тому числі й іноземних. Це потребує прискореного будівництва високо комфортабельних готелів із сучасним рівнем обслуговування, спорудження приміщень для офісів, розвитку засобів транспорту і зв'язку тощо. Над розв'язанням розглянутих та інших проблем наполегливо працює Харківський міськвиконком, вбачаючи у цьому перспективний шлях прискорення соціально-економічного розвитку міста, підвищення добробуту населення.

Ефективне здійснення місцевого самоврядування в місті, як і в Україні загалом, певною мірою ускладнюється через недостатню правову визначеність та розмежування прав і повноважень різних ланок системи самоврядування та органів державної влади.

З проблемами взаємовідносин місцевого самоврядування з органами державної влади, взаємовідносин між органами місцевого самоврядування різного рівня та іншими проблемами подібного характеру, зумовленими певною мірою традиціями попередньої епохи, доводиться зустрічатись і в практиці роботи Харківського міськвиконкому. Так, має місце не досить чітка вирішеність питань розподілу прав комунальної власності між містом і областю. Відтак деякі питання суто міського значення доводиться вирішувати разом з Харківською обласною державною адміністрацією, що певною мірою ускладнює процедуру вирішення та знижує його оперативність.

Має місце й пряме змішування (навмисне чи ненавмисне) функцій різних гілок влади. Так, Київ, що як столиця України, користується особливим статусом і де було запроваджено Магдебурзьке право, має бути прикладом, взірцем для всієї України. Фактично ж там відбувається пряме порушення норм Європейської хартії місцевого самоврядування. Дійсно, там міський голова одночасно обіймає й посаду голови міської державної адміністрації, поєднуючи, таким чином, у одній особі функції представника державної влади і місцевого самоврядування.

Як зазначає М.П. Орзіх, "показовим щодо визнання соціально-політичної ролі місцевого самоврядування є також те, що близько половини політичних партій, які брали участь у парламентських виборах 1998 року, не згадали у своїх програмах про місцеве самоврядування, деякі інші не відносять його до структурних складових громадянського суспільства. Похідними від цієї непослідовності є невизначеність правосуб'єктності територіальної громади та її співвідношення з населенням, державою, нечітке розмежування функцій, повноважень, відповідності органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, суперечливість у визначенні статусу комунальної власності, спільної власності територіальних громад щодо розпорядження місцевими землями та природними ресурсами, забезпечення охорони громадського порядку, захисту основних та "локальних" прав громади".

Існують й інші прилади проблем, зумовлених недостатньою правовою врегульованістю взаємовідносин державної влади і місцевого самоврядування або суб'єктивним їх трактуванням. Ними можуть бути і відносини, що складаються між самими органами місцевого самоврядування та їхніми виконавчими органами. Добре відомо, що в Харкові складається критична ситуація з утилізацією побутових відходів. І ось коли міськвиконкому вдалося свого часу розробити бізнес-проект вкрай потрібного місту заводу з утилізації твердих побутових відходів на основі використання сучасних технологій та заручитися підтримкою Європейського банку реконструкції і розвитку, який давав згоду на кредитування його спорудження. Однак реалізація проекту була заблокована депутатами міської ради.

Істотну проблему ефективного управління життєзабезпеченням і розвитком міста створює й існування в місті районів, населення яких, за визначенням не є територіальною громадою, отже й не може обирати органів місцевого самоврядування. Традиційно ж у районах обираються районні ради, які формують свої виконавчі комітети. Таким чином, районні виконавчі комітети виявляються формально підпорядкованими не міськвиконкому, як органу виконавчої влади територіальної громади міста, а відповідним районним радам, які їх утворюють.

Внаслідок цього виникають відомі з теорії управління так звані "зайві" контури управління, які недостатньо узгоджуються і координуються із завданнями соціально-економічного і культурного розвитку міста, оскільки районні ради та їх виконкоми, цілком природно, завжди виходять насамперед із своїх власних інтересів, а загальноміські ж сприймають лише тією мірою, якою вони відповідають їхнім.

Можливо, ми висловимо дещо дискусійне питання, однак одним з джерел виникнення проблем подібного характеру нам уявляється й занадто велика чисельність депутатів міської ради. Результати знайомства зі світовим досвідом свідчать. Що навіть у найкрупніших містах з населенням понад 10 мільйонів чоловік число депутатів складає 15-25 осіб, а то й менше. Окремі палкі прихильники демократії можуть заперечувати, що збільшення числа депутатів відображає більшу демократичність влади. На перший погляд, це дійсно так, але це тільки на перший погляд. Насправді ж у будь-якому мегаполісі при занадто великій чисельності населення і обмеженій кількості депутатських мандатів завжди матиме місце відірваність виборів від своїх обранців. Іншими словами, люди недостатньо знають, за кого вони голосують, а депутати фізично не можуть знати своїх виборців.

Так, при існуючій квоті один депутат міської ради виступає сьогодні представником приблизно 20 тисяч виборців. Якщо зменшити їх загальну кількість втричі, один депутат представлятиме інтереси 60 тисяч виборців, для яких, особливо при нинішньому рівні політичної активності більшості населення, практично не матиме значення, одного чи трьох депутатів вони обиратимуть. Збільшення ж виборчих округів дасть змогу кожному депутатові більш масштабно мислити і прагнути вирішувати більш вагомі проблеми, ніж організація ремонту тротуару біля одного з будинків чи облаштування дитячого майданчика у мікрорайоні.

Така система сприятиме й істотному згладжуванню існуючих сьогодні істотних суперечностей між інтересами всієї територіальної громади, яку має відображати міська рада у цілому та її виконавчі органи, та інтересами окремого виборчого округу, який представляє конкретний депутат, а то і його власними інтересами. Дійсно збільшення території округів та чисельності виборців певною мірою зближатиме їхні інтереси із загальноміськими.

Зменшення загального числа депутатів міської ради сприятиме й полегшенню узгодження їх індивідуальних позицій з того чи іншого проблемного питання та дозволятиме швидше дійти згоди в процесі прийняття принципових рішень. Крім того, такий захід дозволить істотно скоротити витрати на утримання міської ради, а вивільнені кошти спрямувати на задоволення першочергових потреб міста та його жителів.

Ще однією проблемою подібного характеру являє відсутність дієвого механізму відзиву депутатів і практична неможливість його здійснити. За умов, коли виборці мало знають свого депутата, недостатньо знайомі з його практичною діяльністю у міській раді, важко визначити необхідність відзиву, навіть якщо їхній обранець занадто пасивний, не виконує належним чином своїх депутатських обов'язківд не^турбується про інтереси територіальної громади міста та інтереси населення свого виборчого округу.

Окремі пропозиції, спрямовані на створення умов і дієвих механізмів, які б сприяли подоланню значної кількості з розглянутих тут проблем, наведено у третьому та четвертому розділах монографії. Там пропонується цілісний комплекс інституційних та організаційних засад, спрямованих на забезпечення самодостатності територіальної громади міста, а також сукупність відповідних нормативно-правових засад, в першу чергу таких, що слід прийняти на рівні самого міськвиконкому.

На ефективність місцевого самоврядування істотно впливає ціла низка проблем соціально-психологічного характеру. На наш погляд, їх можна розділити на такі три основні групи. Проблеми першої групи зумовлені тривалим періодом панування тоталітарного режиму, який суворо пригнічував будь-яку активність особистості, якщо вона виходила за чітко визначені політичні, ідеологічні чи організаційні межі. Наслідком цієї ситуації, яка посилювалась показною "турботою партії та уряду" про радянських людей стало те, що кожна людина очікувала своєї черги на квартиру, на путівку до санаторію тощо. Іншими словами, у суспільстві сформувались філософія і психологія соціального патерналізму. її сутність полягала у тому, що у свідомості кожної людини закріпилось переконання, що про неї, про добробут її сім'ї постійно турбується хтось інший, тільки не вона сама - держава, партія, уряд, керівник підприємства чи організації, профспілковий комітет, житлово-експлуатаційний відділ тощо.

Шкідливість подібної ситуації була подвійною. З одного боку, вона породжувала утриманські настрої і позицію пасивності. Здоровенний чолов'яга часто навіть був неспроможний відремонту вати кран у себе на кухні або замінити прокладку, з-за кожної дрібниці викликаючи слюсаря-сантехніка. Багато хто не мали вдома найпростіших інструментів. Більш того, така позиція поширювалась і на інші сфери життя. Люди протягом тижнів перестрибували канаву, яку ремонтники забули засипати, обурювались, але жоден не здогадувався взяти лопату й за п'ять —десять хвилин засипати її.

З іншого ж боку, ця ситуація передавалась майже на генетичному рівні підростаючим поколінням, породжуючи у суспільстві масовий інфантилізм. На жаль, проблеми цієї групи залишились і сьогодні, особливо у людей старших поколінь. Молодь же, як це не дивно, значно швидше пристосовується до нових соціально-економічних умов, до сутності ринкових відносин та психологічних особливостей ринку. Однак ще у багатьох людей залишилась психологія утриманства, і це створює додаткові ускладнення у діяльності міської ради, її виконавчого комітету, інших органів місцевого самоврядування, муніципальних служб і підприємств.

Сьогодні для місцевої демократії в Харкові, як і в усій Україні, характерною є пасивність територіальної громади міста, яка значною мірою зумовлена зневірою харків'ян в саму можливість самостійного вирішення питань місцевого значення, а також недостатнім ступенем довіри органам місцевого самоврядування. При цьому слід критично визнати, що в цьому є й велика частка вини самої міської влади. Вона ще недостатньо інформує громадян про свою роботу, часто уникає відвертої розмови про труднощі і проблеми, виступити міських керівників у засобах масової інформації не отримують необхідної попередньої реклами. Тому часто лишається невідомими, скільки людей їх прослухало.

Цілком зрозумілою виглядає необхідність надання захисту і певної допомоги соціально незахищеним верствам населення. Однак коли за подібною допомогою звертаються відносно молоді, здорові й цілком працездатні люди, це викликає принаймні подив. Та ще при цьому висловлюються такі сентенції: "Ми вас обрали, отже ви й повинні про нас турбуватись!" Можна сподіватись, що саме життя досить швидко сприятиме зникненню подібних проблем, як ми.вже встигли звикнути до відсутності дефіциту, до того, що банани можна. купити на кожному кроці, а не везти їх з Москви, де за ними необхідно було вистояти багатогодинну чергу тощо.

Вже сьогодні наша молодь і значна частина людей старшого віку, крім, можливо, палких прихильників комуністичної ідеї, чітко усвідомили, що людина сама є хазяїном свої долі, що ніхто, крім неї самої не повинен турбуватися про покращення „матеріальних і духовних умов її проживання, про забезпечення добробуту її сім'ї, цікавої праці, належної її оплати, приємного і комфортного відпочинку. В цьому ми реально можемо впевнюватись при повсякденному спілкуванні зі студентами, значна частина яких, навіть з відносно забезпечених сімей, працює. Вони вже розуміють, що крім знань і диплома, їм потрібен живий життєвий досвід, навички ділового міжособи-стісного спілкування, співпраці в колективі тощо.

До другої групи варто віднести проблеми, які значною мірою мають ті ж самі корені, що лежать у нашому недалекому минулому. Вони пов'язані з психологією керівників, які вважають, що їхні владні повноваження і посадове становище дозволяють їм багато того, чого не можна іншим людям. Певною мірою це нагадує подвійну мораль колишніх партійних працівників, які на людях говорили красиві слова про служіння народові, а самі користувались благами, недоступними цьому народові. Тільки тоді їх стримувала система, яка чітко визначала відповідно до рангу спектр пільг і привілеїв. Вихід за встановлені межі міг призвести до втрати партквитка і всього, що до нього додавалось. А сьогодні нових хазяїв життя не стримує нічого.

Ось і вважає дехто з посадових осіб, що його посада має бути джерелом додаткових прибутків. Але ми тут зупиняємось не на таких кримінальних та напівкримінальних проявах, а на прагненні окремих керівних діячів, особливо з органів виконавчої влади, до перебільшення своїх повноважень, спроб командувати органами місцевого самоврядування, ігнорування їх особливого місця у системі влади в Україні. Це в першу чергу неприпустимо. Коли такі дії спрямовані проти інтересів відповідної територіальної громади.

Боротьба з такими проявами є надзвичайно складною, але можливою. її успіх може забезпечити тісна співпраця і повне порозуміння між представницькими органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами. Спираючись на авторитет міської ради та міського голови, обраних територіальною громадою міста, міськвиконком і його посадові особи можуть спокійно працювати над реалізацією програм соціально-економічного і культурного розвитку міста, вирішувати невідкладні і перспективні питання його життєзабезпечення і розвитку.

Нарешті, проблеми третьої групи полягають у недостатній професійній та соціально-психологічній підготовленості окремих посадових і службових осіб системи місцевого самоврядування до якісного виконання свої функцій і повноважень, їхня нездатність ефективно працювати в умовах ринку і комерціалізації Про це більш докладно говориться у восьмому розділі, де детально розглянуто сутність муніципальної кадрової політики, її значення для ефективного здійснення процесів управління функціонуванням і розвитком територіальної громади Харкова, а також сучасні проблеми муніципальної кадрової політики і шляхи їх розв'язання.

Проблеми за своєю глибинною сутністю полягають у невідповідності професійної компетентності та рівня розвитку особистіс-них рис і якостей працівників, в першу чергу тих, що виступають професійно значимими, сучасним суспільним вимогам до муніципальних службовців. Дійти висновку про дійсну наявність такої невідповідності нам дозволяють результати реальної перевірки за допомогою об'єктивних методів психологічного діагностування працівників одного з головних "управлінь4 'Харківського міськвиконкому. Ця тривала комплексна робота здійснювалась в рамках роботи спільного Центру Харківського міськвиконкому і Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".

професійно значимими, сучасним суспільним вимогам до муніципальних службовців. Дійти висновку про дійсну наявність такої невідповідності нам дозволяють результати реальної перевірки за допомогою об'єктивних методів психологічного діагностування працівників одного з головних управлінь Харківського міськвиконкому. Ця тривала комплексна робота здійснювалась в рамках роботи спільного Центру Харківського міськвиконкому і Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".

І зовсім несподіваним виявився результат порівняння підсумків психодіагностування працівників міськвиконкому та студентів політехнічного університету, які пройшли спеціальну управлінську підготовку. Виявилось, зокрема, що за рівнем розвитку управлінських якостей і професійно значимих особистісних рис студенти переважають більшість працівників міськвиконкому, крім керівника головного управління та його заступників. Однак за творчим підходом до справи, здатністю управляти собою і своєю поведінкою, думками і почуттями вони переважають і цю категорію муніципальних працівників.

Головним же результатом цих досліджень, на наш погляд, слід вважати, по-перше, принципову можливість об'єктивного визначення відповідності кожного працівника суспільним вимогам до його професіоналізму та особистісних якостей. По-друге, на жаль, вони виявили істотно у значної частини працівників низький рівень психологічної готовності до управлінської діяльності, умінь впливати на людей і ефективно організувати спільну роботу, розуміння особливостей роботи керівника, а також недостатні морально-вольові та морально-етичні якості - принциповість готовність брати на себе відповідальність діловитість, вимогливість тощо.

2.3 Технології управління соціально-економічними процесами

Мета стратегічного планування полягає в розробці стратегії розвитку соціально-економічних систем. Під стратегією треба розуміти формування основних довгострокових цілей та завдань, визначення курсу дій та розподіл ресурсів, які необхідні для досягнення цих цілей.

Стратегічне планування соціально-економічного розвитку – це діяльність органів місцевого самоврядування, яка пов'язана з формування цілей та завдань розвитку на довгострокову перспективу, обґрунтуванням підбору та черговості здійснення заходів, а також розробка механізму їх практичної реалізації.

Генеральною (загальною) метою стратегічного планування є досягнення режиму функціонування муніципального органу, як самостійно керованої та регульованої системи, яка забезпечує стійке підвищення якості життя (рівня достатку) населення.

Цей особливий вид планової роботи, що складається з розробки рішень (у формі прогнозів, проектів, програм та планів), який передбачає вибір таких цілей та стратегій поведінки об'єктів управління, реалізація яких забезпечує ефективний соціально-економічний розвиток в довгостроковій перспективі.

Сутність стратегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів соціально-економічного розвитку, де провідну роль відіграє муніципалітет.

В рамках стратегічного планування розв'язуються 4 основні завдання: [5]

1) розподіл ресурсів – цей процес включає розподіл фінансових, трудових, рекреаційних ресурсів;

2) адаптація до зовнішнього середовища – дії стратегічного характеру, що спрямовані  удосконалення відносин з оточуючим (підпорядкованість цілям регіону, країни). Необхідно адаптуватися до несприятливих зовнішніх можливостей, небезпек, виявити адекватні варіанти діяльності – альтернативи і ефективне пристосування стратегії до оточуючих умов;

3) внутрішня координація – координація стратегічної діяльності повинна вестися з метою досягнення інтенсивної інтеграції з врахуванням сильних та слабких сторін (взаємодія органів управління, населення, підприємств, суб'єктів малого підприємництва).

4) формування стратегічної організаційної культури – систематичний розвиток мислення управлінських кадрів, стилю їх діяльності, націленість на постійний пошук, зміни, засвоєння досвіду минулих стратегічних рішень (контроль, ефективний менеджмент).

В якості основних аспектів стратегічного планування можна виділити наступне: [ 5 ]

1) Структурний аспект, який зводиться до обґрунтування об'єму та структури виробництва різних благ (товарів та послуг);

2) Технологічний аспект – вибір виробничо-технологічних способів виробництва продукції та надання послуг;    

3) Просторовий аспект, який направлений на розгляд стану оточуючого природного середовища, розміщення виробництва, об'єктів виробничої та соціально-побутової інфраструктури, а також розселення населення;

4) Динамічний (часовий) аспект, який зводиться до характеристики етапів в досягненні цілей і розв'язання завдань.

Методичний апарат формування стратегії розвитку включає в себе наступні основні компоненти: [ 5 ]

1) методологію формування допустимих варіантів стратегій розвитку з урахуванням можливостей фінансування відповідних програм із бюджетів більш високого рівня;

2) економіко-математичну модель (модель економічного росту), що дозволяє оцінювати основні параметри економічного розвитку міста в періоді, який прогнозується, з врахуванням різних варіантів стратегії розвитку;

3) методологію формування та розрахунку критерію економічної ефективності, що відображає економічну ефективність управління;

Стратегічне планування реалізується послідовно по етапах:

1) формулювання місії;

2) постановка цілей та завдань;

3) оцінка та аналіз зовнішнього середовища;

4) діагностика внутрішнього середовища;

5) аналіз стратегічних альтернатив розвитку;

6) вибір стратегії розвитку;

7) розгляд та затвердження матеріалів стратегічного планування.

Реалізація стратегії, її коригування та наступна оцінка результатів завершують цикл стратегічного управління. Цикли управління, що включають стратегічне планування, періодично повторюються. На любому етапі можливе повернення до попереднього етапу планування.

Формулювання місії – це головна загальна мета. Головною метою розвитку території завжди є  покращання якості життя. В першу чергу необхідно визначити в якості місії те, що притаманне саме для даної території.

Значення місії, яка формально виражається та представляється у вигляді конкретних положень, дуже велике. Вироблені на її основі цілі служать в якості орієнтирів і критеріїв для всіх наступних управлінських рішень.

1) Формулювання місії повинно містити наступні положення:

а) потреба суспільства та населення, яке мешкають на певні території;

б) економічне, політичне, правове середовище. Аналіз стартових умов соціально-економічного розвитку;

в) основні особливості організаційної культури, які визначають робочий клімат в управлінських структурах та формує вимоги до управлінського персоналу.

2) Постановка цілей та завдань. Головна (стратегічна) ціль повинна бути спрямована на забезпечення стратегічного завдання (місії) розвитку. Цілі повинні бути конкретними та мати можливість вимірювання. Необхідно визначати не тільки те, що треба здійснити, але й коли повинен бути досягнутий результат. Цілі зазвичай встановлюються на тривалі та короткі часові проміжки:

а) довгострокова мета має горизонт планування 5 і більше років;

б) середньострокова мета – 1-5 років;

в) короткотермінова мета звичайно розрахована на період до 1 року.

Довгострокові цілі формулюються в першу чергу. Потім ставляться середньострокові та короткотермінові цілі, які необхідні для забезпечення довгострокових цілей. Мета повинна бути реальною.

Основна мета стратегії та її стратегічні орієнтири формуються на базі результатів, які були отримані на попередній стадії розробки. Реально оцінюючи місію, розроблювачі на цій основі формулюють головну мету та підцілі соціально-економічного розвитку.

Процес побудови дерева цілей є складним процесом. Спочатку на базі розробленого сценарію будується його перший варіант, а потім, за допомогою експертних опитувань проводиться уточнення структури дерева цілей та завдань. Кожен етап цього процесу також уявляє собою багатокрокову циклічну експертну процедуру.

3) Оцінка та аналіз зовнішнього середовища. Після встановлення місії та цілей необхідно розпочати діагностичний етап процесу стратегічного планування. Вивчення зовнішнього середовища відноситься до найважливіших напрямів цього процесу.

Це дуже важливий етап розробки стратегії. Даний етап розробляється разом з фахівцями в області регіонального маркетингу. Діючим інструментом оцінки конкурентоспроможності є SWOT-аналіз. Основні позиції за якими необхідно проводити цей аналіз показано на таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Основні позиції за якими необхідно проводити SWOT-аналіз

Фактори

Переваги

Недоліки

Позитивні можливості

Потенційна небезпека

1. Геополітичний стан

2. Населення (демографічний потенціал, трудові ресурси, зайнятість)

3. Екологічна ситуація

4. Природно-ресурсний потенціал та політика в галузі раціонального природовикористання

5. Просторова організація та містобудівна політика

6. Економіка:

6.1. Економічний потенціал

6.1.1. Промисловість та будівництво

6.1.2. Сільське та лісне господарство

6.1.3. Інженерна інфраструктура, транспорт та зв'язок

6.1.4. Житлово-комунальне господарство

6.1.5. Науково-іноваційна сфера

6.1.6.Туризм та рекреація

6.2. Господарчий клімат та економічна політика (розвиток підприємництва та інвестицій)

7. Внутрішня регіональна та міжрегіональна кооперація (спеціалізація)

8. Міжнародне співробітництво та зовнішньоекономічні зв'язки

9. Соціальна сфера

9.1. Охорона здоров'я

9.2. Освіта

9.3. Культура та мистецтво

9.4. Соціальний захист

В результаті аналізу зовнішнього середовища необхідно створити перелік небезпек та можливостей, з якими стикаються в цьому середовищі. Перелік повинен включати оцінки характеру впливу та степеня впливу факторів на можливість досягнення цих цілей.

Вплив факторів може оцінюватися експертним методом. Можуть використовуватися рангові та бальні оцінки.

Після аналізу переліку необхідно провести оцінку сильних та слабких сторін. Для успішного планування необхідно мати повне уявлення про існуючі зовнішні проблеми та внутрішні потенціальні можливості та недоліки.

4) Діагностика внутрішнього середовища. Уявляє собою методичну оцінку функціональних сфер діяльності, призначену для виявлення її стратегічно сильних та слабких сторін, які впливають на реалізацію поставлених цілей та завдань.

У простому випадку у діагностику треба включити:

а) економіка;

б) соціальна сфера;

в) фінанси;

г) трудові ресурси та демографія;

д) екологія.

В ході аналізу внутрішніх факторів також досліджується досягнутий рівень якості життя населення, стан та перспективи використання соціально-економічного потенціалу.

У випадку глибинного аналізу в процес дослідження повинні бути включені всі сфери життєдіяльності, які віднесено до предметів ведення місцевого самоврядування.

Даний етап суттєво доповнює діагностику соціально-економічного стану, проведеного на стадії визначення місії. Однак основна мета цього етапу виступає у виявленні сильних та слабких сторін об'єкту управління, що можуть сприяти або перешкоджувати реалізації стратегічної мети.

5) Аналіз стратегічних альтернатив. В результаті проведення  етапів роботи визначається коло проблем соціально-економічного розвитку, які в тому чи іншому степені впливають на головну мету стратегії та стратегічні орієнтири. На етапі відбору приоритетних проблем (завдань) розвитку проводиться звуження відміченого кола проблем шляхом визначення найбільш пріоритетних з них, що оказують найбільш значний вплив на цілі стратегії. Існує багато процедур відбору та ранжирування проблем. Як мінімум дана процедура включає в себе два головних етапи:

1 етап – підготовчий. В рамках даного етапу здійснюється систематизація шляхом зведення їх у групи, які визначені якоюсь структурною ознакою. Традиційно в якості такої ознаки використовуються основні напрямки розвитку: соціальний, економічний, екологічний, просторова організація, науково-технічний, міжнародні та зовнішньоекономічні зв'язки.  Проблеми (завдання), які були згруповані в основні 6 напрямків, оказують різний вплив на цільову установку стратегії розвитку – якість життя (соціальна сфера), добробут (економіка), якість навколишнього середовища (екологія). Даний вплив формально може бути оцінений наступним чином: суттєве – 3 бали; помірне – 2 бали; несуттєве – 1 бал. Таким чином, максимально можливий бал, який може „набрати” та чи інша проблема, дорівнює 9 балам, мінімально – 3 балам.

2 етап – відбору та ранжування проблем (завдань). Враховуючи складність та комплексність кожної проблеми, проблема ранжування здійснюється в 4 тура.

В першому турі у відборі приоритетних проблем стратегічного розвитку беруть участь спеціалісти-розробники стратегії соціально-економічного розвитку, які комплексно та ефективно розв'язують проблеми стратегічного характеру. В другому турі беруть участь спеціалісти в галузі управління. В третьому – представники місцевого бізнесу (крупного, середнього, малого). В четвертому турі – представники суспільних організацій (профспілки, екологи і т.і.).

Результати чотирьох проведених оцінок сумуються, і середня служить підсумковим результатом оцінки, на основі якої в подальшому здійснюється ранжування проблем та відбір найбільш значущих з них.

6) Вибір стратегії розвитку. На базі аналізу отриманої раніше розгорнутої характеристики проблемної ситуації експертами формуються конкретні стратегічні напрямки розв'язання виявлених проблем. При цьому ведеться відбір лише тих напрямків, які можуть внести вагомий внесок у вихід із проблемної ситуації.

7) Розгляд та затвердження матеріалів стратегічного планування. У вітчизняній практиці управління економікою детально оброблені методологічні принципи прогнозування систем, розробки концепції, програм, планів та інших документів стратегічного характеру. В практиці вітчизняного планування у 80-ті роки концепція як передуючий планування документ отримала певне використання.

З проблеми формування  концепції соціально-економічного розвитку в радянський період опубліковано багато наукових робіт, однак до теперішнього часу її єдиного розуміння, загальновизнаних підходів до її розроблення не сформовано.

В науковій літературі до сих пір ведуться дискусії щодо цілей та змісту концепції. В багатьох випадках автори під концепцією розуміють вихідний документ, який передує планування, який має у змісті обґрунтування основних  напрямків, цілей економічного і соціального розвитку, визначення шляхів і методів  досягнення цілей при розв'язанні регіональних проблем, удосконалення форм планування, управління, господарювання.

Структура концепції, як документу, який передує плануванню, за думкою багатьох авторів, повинна складатися з 3-х блоків: цільового, ресурсного, програмного. Цільовий блок у свою чергу складається із розділу, який розкриває розвиток регіону в цілому та галузевих розділів. В кожному з цих розділів повинні бути запропоновані цільові установки розвитку, цільові показники, які відображають результати соціально-економічного прогресу, а також система розрахункових показників, які розкривають динаміку, стан та умови розвитку регіону та окремих галузей. Ресурсний блок містить інформацію щодо напрямків розподілу  регіональних ресурсів. Програмний блок створює цільові комплексні програми, які розроблюються для забезпечення досягнення найважливіших цілей економічного і соціального розвитку.

Виходячи з даних підходів, концепцію соціально-економічного розвитку можна визначити, як комплекс стратегічних цілей та пріоритетів соціально-економічної політики місцевого самоврядування, найважливіших напрямів та засобів реалізації вказаних цілей, розроблений на основі варіантного підходу. Мета формування концепції складається в розробці напрямків, що дозволяють на строго науковій основі визначити пропорції розвитку, що відповідає завданням, які стоять перед країною та регіонам в цілому, та передбачити на основі прискореного розв'язання проблем збільшення внеску у соціально-економічний розвиток суспільства.

Сформульована мета дозволяє визначити наступні вимоги до розробки концепції. Передусім концепція повинна мати комплексний характер. Передусім концепція повинна мати комплексний характер, відображати розвиток всіх умов для життєзабезпечення та підтримки трудової діяльності та відтворення населення даного регіону.

Концепція виступає результатом  наукового дослідження, її науковість забезпечується вірно підібраною методологією, використанням новітніх результатів теоретичних досліджень, використанням перевірених методів, що відповідають цілям розробки.

Розробка концепції складного соціально-економічного об'єкту, яким є місто, вимагає врахування принципу системності, тобто взаємопов'язаного розгляду факторів, методів та шляхів спрямованого руху економіки та соціальної сфери. Цей принцип передбачає використання при формуванні концепції методів системного підходу, в тому числі структурно-функціонального підходу.

Принцип цілеспрямованості передбачає виявлення в концепції кінцевих (в певному часовому проміжку) цілей соціально-економічного розвитку та визначення оптимальних напрямків, форм і методів їх досягнення. Принцип цілеспрямованості реалізується вже самою розробкою концепції, бо її стрижень складають цілі економічного та соціального розвитку.

При розробці концепції необхідно керуватися принципом ефективності, який пропонує вибір раціональних напрямів та заходів розвитку, окремих підсистем з суспільних та регіональних позицій.

Важливе значення для формування концепції має принцип наступності розвитку складних територіальних соціально-економічних систем, який передбачає побудову варіантів цілеспрямованого руху з врахуванням вже існуючих структур та на основі закономірностей їх динаміки.

В методичному плані велике значення має принцип варіантності. В ході формування концепції повинна здійснюватися розробка, оцінка і узгодження багатьох варіантів досягнення цільового стану на всіх рівнях.

Особливу роль при розробці концепції має принцип ієрархічності, який забезпечує досягнення цілей окремими структурними підсистемами, узгодження їх інтересів та організація цього процесу за часом їх впливу.

Необхідною умовою розробки концепції є керованість об'єкта.

Логічна послідовність процесу формування концепції складається з чотирьох взаємопов'язаних, відносно самостійних спеціальних методів, етапів науково-дослідницької роботи.

Перший етап складається з проведення глибокого наукового та аналітичного аналізу комплексу складних проблем, пов'язаних з розробкою концепції.

Другий етап – розробка теоретичних основ постановки цілей розвитку.

Третій етап – прогнозування макропоказників.

Четвертий етап – синтез саме концепції. Етап синтезу передбачає ряд послідовних дій, в ході яких вносяться корегування в цільовий блок та в комплексні галузеві та ресурсні прогнози до тих пір, доки не буде отриманий варіант, який відповідає всім вимогам.

Етапи прогнозування та синтезу в ході формування концепції основуються на широкому використанні економіко-математичних методів, які передбачають отримання готових варіантів динаміки або іншого елементу регіональної соціально-економічної системи.

Особливу актуальність в системі планування має в сучасних умовах розробка комплексних програм соціально-економічного розвитку. В умовах політичної та економічної нестабільності продовжуються наукові дискусії щодо структури та змісту комплексних програм як документів, які регламентують стратегічний вибір території, а також їх взаємозв'язок з іншими системами управління: концепцією, планом, прогнозом.

Ряд авторів розглядають програму, як плановий документ, який відображає  сукупність заходів, що спрямовані на реалізацію однієї чи декількох соціально-економічних цілей. Деякі розуміють під програмою спосіб досягнення поставленої цілі, що заснований на побудові нової системи із діючих систем або їх частин. Інша точка зору заснована на тому, що програма соціально-економічного розвитку – це комплексна система цільових орієнтирів соціально-економічного розвитку України та плануючих державою ефективних шляхів  та засобів досягнення вказаних орієнтирів.

Програму соціально-економічного розвитку можна визначити, як систему документів, мір та дій, що об'єднують в єдиний комплекс процес формування цілей та способи їх досягнення з процесами організації, регулювання, обліку та контролю практичного виконання заходів, які забезпечують досягнення поставлених цілей. Більш того, комплексна програма задає певну структуру апарату органів самоуправління, які покликані реалізувати поставлені цілі й завдання, скоординувавши діяльність різних господарських суб'єктів.

При формуванні програм враховуються: можливі заходи, політика управління. Їх реалізація залежить від ресурсів та зусиль територіальної громади. Тому при розробці програм соціально-економічного розвитку необхідно враховувати обмеженість в кожен момент часу, територіальних, суспільних, природних ресурсів та динаміку їх відтворення. На базі довготермінових програм соціально-економічного розвитку базується територіальна система соціально-економічних нормативів, визначаючих допустимі навантаження господарської діяльності на природне середовище та норми споживання ресурсів та послуг, які надаються на місцевому рівні. Одночасно формується система нормативів економічної ефективності використання та відтворення ресурсів території.

В програмі соціально-економічного розвитку повинні бути відображені:

1) оцінка результатів соціально-економічного розвитку за попередній період  та характеристика стану економіки міста;

2) економічна політика в галузі володіння, використання, розпорядження муніципальною власністю;

3) зміст та використання  муніципального житлового фонду та нежитлових приміщень;

4) організація, склад та розвиток муніципальних закладів дошкільної, загальної та професійної освіти;

5) організація, склад та розвиток муніципальних закладів охорони здоров'я, забезпечення санітарного благополуччя населення;

6) організація, склад та розвиток муніципальних енерго-, газо-, тепло- та водопостачання та каналізації;

7) благоустрій та озеленення території;

8) муніципальне будівництво доріг та перелік доріг місцевого значення та інші питання інституційної, структурної, інвестиційної та соціальної політики, які належать до питань місцевого значення.

Необхідно ранжувати проблеми та визначати черговість їх розв'язання, бо на практиці виникне ситуація при якій ресурсів буде недостатньо для реалізації всіх цільових установок. З метою подолання такого становища необхідно до початку процесу розробки програми, виділити в рамках розробки концепції пріоритети, виділити основні цільові та сформувати забезпечуючі програми (підпрограми).

На цьому етапі повинен бути сформований перелік цільових комплексних програм з їх ранжуванням за характером та специфікою проблем, часовій межі, за рівнем і складом сфери впливу та сфери реалізації.

Цільові програми

За характером і специфікою проблем

За часовим горизонтом

За рівнем та складом сфери впливу та сфери реалізації

Соціально-економічні

Науково-технічні

антикризові

Організаційно-господарчі

довгострокові

середньострокові

короткострокові

міжгалузеві

галузеві

локальні

сублокальні

Рисунок 2.1 – Цільові програми

Програми, пов'язуючи діяльність різних учасників господарчої діяльності за рішенням конкретного завдання, в той же час несуть на собі відбиток некомплексності. Подолати некомплексність не вдасться і шляхом сумування всіх складових програми, бо просте сумування ресурсів для виконання цільових програм може призвести до того, що ця сума буде значно перевищувати ресурси, які є у наявності. Вирішити цю проблему можна за допомогою розробки стратегічного плану соціально-економічного розвитку. Стратегічний план дозволяє пов'язати програми між собою, збалансувати потребу у ресурсах для реалізації цілей.

Програма як перед плановий документ складається на етапі, який передує розробці стратегічного плану, саме цим розрізняється програма та програмний розріз стратегічного плану за часом їх розробки. Хоч вони і забезпечують розв'язання однієї і тієї ж певної проблеми, але можуть відрізнятися також і кількісними значеннями показників, які характеризують її розв'язання.

Основний зміст довгострокової програми складає найбільш значуща ціль, а також характеристики комплексу заходів та ресурсів, які використовуються для її досягнення.

Формування стратегічного плану є одночасно і заключним етапом стадії розробки стратегії і початковим етапом її реалізації.

Стратегічний план включає в себе, як правило, наступні розділи:

  1.  конкурентні можливості;
  2.  головна мета та стратегія розвитку;
  3.  цілі, завдання та заходи;
  4.  механізм реалізації та оновлення;
  5.  очікувані результати реалізації.

Зарубіжні (Р. Акофф, І. Ансофф, Б. Карлоф) та вітчизняні (Ю. Гусєв, В. Архипов, А. Петров) дослідники в області стратегічного планування пропонують свої варіанти процедури формування стратегічного плану, які в деяких випадках суттєво відрізняються один від одного.

Розділ 3 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ТА М. ХАРКОВІ

 3.1 Формування цілей і завдань системи планування і управління містом

Планування — це одна з функцій управління, що являє собою процес вибору цілей організації і шляхів їхнього досягнення. Планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю орієнтовані на вироблення стратегічних планів. Процес планування складається з декількох взаємозалежних етапів, які м можна побачити на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 – Процес планування

Планування являє собою набір дій і рішень, заданих керівництвом, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей. Процес планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його задача забезпечити нововведення і зміни в організації в достатньому ступені.

Особливістю процесу планування є той факт, що опис або пояснення багатьох економічних явищ являє собою процес рішення неточного завдання, що базується на суб'єктивних оцінках. І дійсно, якщо виробничий процес можна у відомому наближенні описати за допомогою математичних формул, вносячи в них час від часу визначені корективи, то, наприклад, при плануванні господарської діяльності підприємства математичні методи вже не дають необхідної точності. Наприклад, не можна (або, у всякому разі, дуже ризиковано) прорахувати збут продукції навіть на найближчий період, спираючи лише на математичний апарат.

У цьому, а також у багатьох інших випадках, немає об'єктивного критерію, що дозволяє зробити прогноз надійним.

Поряд з об'єктивними даними приходиться використовувати суб'єктивну інформацію внаслідок чого виникає потреба у відповідному методологічному забезпеченні обробки зібраних даних.

Цілі повинні бути сформульовані і встановлені на основі місії муніципального управління, що полягає в підвищенні рівня (якості) життя населення міста. При цьому цілі повинні мати цілу низку характеристик.

1) Конкретність і вимірність цілей. Це дозволить створити чі
тку базу відліку для подальших рішень й оцінки ходу роботи. Керів
ники підрозділів будуть мати орієнтир для своїх рішень. Надалі це
дозволить виконувати контрольні функції з боку вищестоящих кері
вників.

2) Часовий аспект при формуванні цілей. Необхідно виділити
кілька обріїв планування (управління):

а)стратегічне планування, тривалість якого для рішення за
дач управління містом повинна знаходитися в межах 10-15 років.
Стратегічне планування повинно забезпечувати широкий спектр рі
зних цілей і стратегій, впливати на рівень життєзабезпечення і роз
витку міста. До нього відноситься планування інтегральних показ-
ників: економічного потенціалу міста, рівня життя населення, жит
тєзабезпечення міста, а також необхідних ресурсів для досягнення
цих показників;

б)середньострокове планування. Його тривалість до 5 ро
ків. На цьому підперіоді планування необхідно здійснити деталіза
цію цілей стратегічного планування. Завдання досягнення постав
лених цілей повинно зважуватися з урахуванням обмежених ресур
сів і можливості їхнього оптимального розподілу по роках плано
вого періоду;

в)поточне планування, як правило, характеризується одним
роком. Цілі, поставлені перед системою управління містом, реалізу
ються на основі фінансових ресурсів, обумовлених бюджетом;

г)оперативне управління характеризується одним чи декількома днями. Метою оперативного управління є ліквідація відхилень від цілей, що були поставлені на етапі поточного планування. Такі відхилення виникають через невраховані заздалегідь фактори, появу впливів на систему, які заздалегідь не можна було передбачити.

3) Сформульовані цілі повинні бути досяжні. Тому необхідно
робити попередню оцінку необхідних ресурсів для досягнення по
ставлених цілей. Надалі ресурси уточнюються в ході розробки дета
льної програми досягнення поставлених цілей. У тому випадку, як
що ресурсів недостатньо для реалізації поставлених цілей, необхідно
вирішувати задачу оптимальної корекції поставлених цілей, як за
тимчасовими показниками, так і за кількісними. При цьому необхід
но враховувати ступінь важливості поставлених цілей з точки зору
часу їхнього досягнення й обсягів (кількісних показників).

4) Поставлені цілі повинні бути взаємно підтримуючими. Дії
і рішення, необхідні для досягнення однієї мети не повинні заважати
досягненню інгдих цілей. У противному випадку це може призвести
до конфлікту між окремими підрозділами системи управління міс
том. Іноді доводиться (необхідно) йти на формування суперечливих
цілей. У цьому випадку система управління повинна бути спрямова
на на формування компромісних рішень.

5) Інтегральні цілі функціонування всієї системи повинні бу
ти декомпозованими на окремі підцілі, що у свою чергу розбивають
ся на окремі складові і т.д. При цьому необхідно вирішувати насту
пні задачі:

а)вибір основ декомпозиції цілей;

б)вибір послідовності застосування основ декомпозиції цілей
на основі тимчасових, функціональних, структурних критеріїв і т.д.;

в)вибір критеріїв зупинки декомпозиції цілей.

У підсумку будується "дерево" (граф) цілей системи в цілому. При розгляді "дерева" цілей можливі наступні ситуації, які необхідно враховувати при формуванні оптимальної структури управління життєзабезпеченням і розвитком міста:

а)ціль верхнього рівня погоджена з локальними цілями, що
лежать на нижньому рівні;

б)локальні цілі нижнього рівня різні, але ціль на верхньому
рівні являє собою об'єднання локальних цілей;

в)локальні цілі нижнього рівня відмінні від мети верхнього рівня;

г)цілі на різних рівнях "дерева" цілей постійні чи змінюють
ся в часі.

Одним з основних підходів до управління в організаційних системах є принцип управління по цілям. Тому після формування "дерева" цілей необхідно побудувати критерії, що визначають ступінь досягнення поставлених цілей.

У тому випадку, якщо локальні цілі нижнього рівня різні, але ціль верхнього рівня являє собою об'єднання локальних цілей, необхідно використовувати різні пакети критеріїв з урахуванням їхніх вагових коефіцієнтів, що визначаються на основі експертних оцінок фахівців. При цьому необхідно за кожним критерієм зробити монотонні перетворення, що забезпечують їх приведення до безрозмірного виду.

Формування інтегральних критеріїв верхнього рівня, як це описано вище, не завжди вдається, тому що локальні цілі нижнього рівня можуть бути відмінні чи не погоджені з цілями верхнього рівня. У цьому випадку формуються компромісні рішення на різних рівнях ієрархічної системи управління життєзабезпеченням і розвитком міста. Можливі різні схеми побудови координуючих рішень від принципу "твердої централізації" до стратегії вільного ринку.

  1.  Принцип "твердої централізації". Вищестояща підсистема
    задає нижчестоящим підсистемам точні плани і, таким чином, ціл
    ком визначає поведінку підлеглих їй підсистем. При цьому верхня
    підсистема повинна забезпечити підсистеми нижніх рівнів усіма не
    обхідними ресурсами.  При повній інформованості  вищестоящих
    підсистем застосування "твердої централізації"" може забезпечити
    оптимальне функціонування системи. При цьому інтереси підсистем
    нижніх рівнів не враховуються й активність їх не впливає на функ
    ціонування всієї системи. Таким чином, верхня підсистема стає га
    рантом виконання плану. У багатьох випадках принцип "твердої
    централізації"" може призвести до невірогідності інформації, видава
    ної підсистемами нижніх рівнів, і як наслідок, до низької ефективно
    сті функціонування системи. Такий принцип управління рекоменду
    ється використовувати в першу чергу при надзвичайних ситуаціях.
  2.  Приоритетне   управління.   Підсистема   верхнього   рівня
    встановлює плани пропорційної ефективності функціонування під
    систем нижнього рівня. Відмінність цього управління від "твердої
    централізації" лише в тім, що якщо підсистеми нижніх рівнів заціка
    влені в одержанні вигідного плану, то вони домагаються підвищення
    ефективності  роботи.   Особливий  клас приоритетного  механізму
    утворять конкурсні механізми, в яких, у залежності від очікуваної
    ефективності, визначаються переможці, що одержують право на ви
    конання того чи іншого проекту або фінансування одержання 'дефі
    цитного ресурсу.

3) Стратегія обмеженої волі. Підсистема верхнього рівня за
дає не точні плани, а деякі області, у межах яких підсистеми нижніх
рівнів вправі вибирати "вигідні" для них плани. При цьому верхня
підсистема може використовувати стимулювання за економію ре
сурсів. Використовуючи цей принцип, підсистема верхнього рівня
не цілком інформується про дії
 і можливості підсистем нижніх рівнів і підсистеми нижніх рівнів вибирають самі собі критерії ефективності функціонування.

4) Стратегія компромісу чи погоджене планування. Підсис
теми нижніх рівнів вибирають плани із заданої безлічі, при цьому не
піклуючись про погодженість з іншими підсистемами. Але підсис
тема верхнього рівня через координуючі параметри, що спускаються
на нижні рівні, погоджує дії всіх підсистем. При погодженому пла
нуванні підсистема верхнього рівня може бути, як цілком інформо
вана про можливості підсистем нижніх рівнів, так і частково.

5) Відкрите управління чи механізм чесної гри. Підсистема
верхнього рівня максимально враховує інтереси підсистем нижніх
рівнів і дає такі плани, що забезпечують максимум цільових функ
цій підсистем нижніх рівнів. Таким чином, мегою підсистеми верх
нього рівня є оптимізація цільових функцій підсистем нижніх рівнів
на деякій безлічі припустимих планів. Основна властивість цього
управління- це стимулювання вірогідності інформації, що повід
омляється елементами підсистемі верхнього рівня, що приймає рі
шення.

Схеми побудови координуючих рішень типу 2-5 доцільно використовувати в першу чергу стосовно підприємств муніципальної власності.

6) Стратегія "вільного ринку". Підсистема верхнього рівня,
маючи свої власні цілі й володіючи ресурсами і стимулами, не об
межує дії підсистем нижніх рівнів. Але за допомогою стимулів до
магається досягнення своїх цілей, не піклуючись про інтереси підси
стем нижніх рівнів. Ця стратегія відрізняється від стратегії компро
місу тим, що центр не одержує інформацію про можливості підсис
тем нижніх рівнів від самих підсистем, а одержує її через свої кана
ли. Підсистеми нижніх рівнів не зобов'язані видавати яку-небудь
інформацію підсистемі верхнього рівня. Таке управління в першу чергу може бути використане стосовно підприємств і організацій, що не відносяться до муніципальної власності, але, що знаходяться на території міста.

Слід зазначити, що клас механізму визначає лише основні (визначальні) його властивості. На різних рівнях ієрархії можуть використовуватися й інші принципи управління і координації.

3.2 Аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні на 2005рік

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку  - науково   обгрунтоване   передбачення  напрямів  розвитку  країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць,  можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку.

Прогноз   економічного   і   соціального   розвитку   є    засобом обгрунтування   вибору   тієї  чи  іншої  стратегії  та  прийняття конкретних  рішень  органами  законодавчої  та  виконавчої  влади, органами     місцевого     самоврядування     щодо     регулювання соціально-економічних процесів;

Програма економічного  і  соціального  розвитку   України   - документ,  в  якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку,  засоби та шляхи їх  досягнення,  формується взаємоузгоджена  і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади,  органів місцевого самоврядування, спрямованих на   ефективне  розв'язання  проблем  економічного  і  соціального розвитку,  досягнення стабільного економічного зростання,  а також характеризуються  очікувані  зміни у стані економіки та соціальної сфери;

Прогнозні та програмні документи економічного  і  соціального розвитку   -  документи,  що  відповідають  вимогам  законодавства України  щодо  документів  і  відображають  прогнози  та  програми економічного і соціального розвитку;

Учасники державного   прогнозування  та  розроблення  программ економічного і соціального розвитку  України  -  органи  державної влади,  які  розробляють,  затверджують  і здійснюють прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку,  а  саме: Кабінет   Міністрів   України,   уповноважений  центральний  орган виконавчої влади з питань економічної  політики,  інші  центральні органи  виконавчої  влади,  Рада  міністрів  Автономної Республіки Крим,  місцеві  державні   адміністрації   та   органи   місцевого самоврядування.

Основними принципами,    на    яких    базується     державне прогнозування  та  розроблення  програм економічного і соціального розвитку України, є: [ 5 ]

1) принцип цілісності,    який    забезпечується розробленням взаємоузгоджених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних     одиниць    на    коротко - та середньостроковий періоди;

2) принцип об'єктивності,  який полягає в тому,  що прогнозні та програмні  документи  економічного  і соціального розвитку України розробляються  на  основі  даних  органів  державної   статистики, уповноваженого  центрального  органу  виконавчої  влади  з  питань економічної  політики,  інших  центральних  і   місцевих   органів виконавчої   влади,  органів  місцевого  самоврядування,  а  також звітних даних із офіційних видань Національного банку України;

3) принцип науковості,    який    забезпечується    розробленням прогнозних  і  програмних  документів  економічного  і соціальногорозвитку на науковій основі,  постійним удосконаленням методології та  використанням  світового  досвіду  в  галузі  прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку;

4) принцип гласності,  який полягає  в  тому,  що  прогнозні  та програмні   документи   економічного   і  соціального  розвитку  є доступними для громадськості. Інформування про цілі, пріоритети та показники  цих  документів  забезпечує  суб'єктів  підприємницької діяльності  необхідними   орієнтирами   для   планування   власної виробничої діяльності;

5) принцип самостійності, який полягає в тому, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах  своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання прогнозних і  програмних  документів  економічного  і  соціального розвитку   відповідних   адміністративно-територіальних   одиниць.

Прогнозування та розроблення програм  економічного  і  соціального розвитку  забезпечує  координацію  діяльності  органів  виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

6) принцип рівності,  який  полягає   в   дотриманні   прав   та врахуванні   інтересів   місцевого   самоврядування  та  суб'єктів господарювання всіх форм власності;

7) принцип дотримання загальнодержавних інтересів,  який полягає в   тому,   що   органи   виконавчої  влади  та  органи  місцевого самоврядування  повинні  здійснювати  розроблення   прогнозних   і програмних документів економічного і соціального розвитку виходячи з   необхідності   забезпечення    реалізації    загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави.

Система прогнозних  і  програмних  документів  економічного і соціального розвитку складається з: [ 5 ]

1) прогнозів економічного  і  соціального  розвитку  України  на середньо- та короткостроковий періоди;

2) Державної програми   економічного   і   соціального  розвитку України на короткостроковий період;

3) прогнозів економічного  і  соціального  розвитку   Автономної Республіки  Крим,  областей,  районів та міст на середньостроковий період;

4) програм економічного  і   соціального   розвитку   Автономної Республіки  Крим,  областей,  районів  та міст на короткостроковий період;

5) прогнозів розвитку    окремих    галузей     економіки     на середньостроковий період;

6) програм розвитку окремих галузей економіки.

У разі   необхідності   прогнозні   і   програмні   документи економічного і соціального розвитку можуть розроблятися  на  більш тривалий період.

Прогнозні та програмні документи економічного  і  соціального розвитку    розробляються    на    основі   комплексного   аналізу демографічної    ситуації,    стану    використання    природного, виробничого,    науково-технічного    та   трудового   потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної економіки,  оцінки  досягнутого рівня  розвитку  економіки  і  соціальної  сфери  та з урахуванням впливу зовнішніх  політичних,  економічних  та  інших  факторів  і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі.

Показники прогнозних  і  програмних документів економічного і соціального  розвитку  є  орієнтиром  для  розроблення  суб'єктами підприємницької     діяльності    власних    прогнозів,    планів, бізнес-планів та інших документів.

Прогнози економічного  і  соціального  розвитку  України   на середньо-   та   короткостроковий  періоди  та  Державна  программа економічного і соціального розвитку  України  на  короткостроковий період розробляються в строки та в порядку,  встановлені Кабінетом Міністрів України.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2005 рік[ 5 ]: (далі – Державна програма) розробляється з метою вироблення та втілення єдиної державної політики розвитку України у 2005 році, що вимагатиме від Кабінету Міністрів України реалізації пріоритетів у соціальній та економічній сферах із запровадженням чіткого механізму взаємодії з Верховною Радою України.

Законодавчим підґрунтям для розроблення Державної програми є Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 року №1602-ІІІ [ 5 ] та постанова Кабінету Міністрів України “Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету” від 26 квітня 2003 року № 621 [ 8 ].

Державну програму розроблено з урахуванням положень наступних документів:

1) Указу Президента України “Про Стратегію економічного і соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки”[ 11 ];

2) Указу Президента України “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу”;

3) Послання Президента України до Верховної Ради України “Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки “Європейський вибір”;

4) Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році”;

5) Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Послідовність. Ефективність. Відповідальність”;

6) Аналітичної доповіді “Цілі розвитку тисячоліття: Україна”.

У документі визначено цілі економічного і соціального розвитку України у 2005 році та головні дії за пріоритетними напрямами економічної політики, що забезпечать високі темпи зростання економіки та стануть передумовою для економічно обґрунтованого використання бюджетних коштів при формуванні Держбюджету, а також створення більш ефективної системи оцінки державної політики та механізмів підзвітності.

Програма має наступну структуру: [ 12 ]

а) Розділ 1 – Оцінка тенденцій економічного розвитку;

б) Розділ 2 – Цілі та головні дії у 2005 році;

в) Розділ 3 – Підвищення соціальних стандартів на шляху реалізації цілей розвитку тисячоліття;

г) Розділ 4 – Модернізація економіки на основі інноваційної моделі розвитку;

д) Розділ 5 – Забезпечення умов для запровадження інноваційної моделі розвитку;

е) Розділ 6 – Адміністративна реформа та поліпшення якості державного управління;

є) Розділ 7 – Зовнішньоекономічна політика;

ж) Розділ 8 – Регіональна політика;

з) Розділ 9 – Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями;

і) Розділ 10 – Зміцнення обороноздатності держави;

к) Розділ 11 – Захист прав і свобод громадян, здійснення законності і правопорядку;

л) Розділ 12 – Детінізація економіки.

Аналіз економічного розвитку України свідчить про ефективність впроваджуваних реформ на етапі трансформації вітчизняної економіки, який ознаменувався виходом на високі темпи економічного зростання та закріплення цієї тенденції протягом 2000-2004 років.

Досягнення і підтримання макроекономічної збалансованості, виважена бюджетна та монетарна політики, розширення внутрішнього попиту та ринку поряд із сприятливою зовнішньою кон’юнктурою забезпечили підйом економічної активності у більшості галузей економіки, стабільно високі темпи економічного зростання і на цій основі підвищення рівня життя населення громадян.

Таблиця 3.1

Динаміка макроекономічних індикаторів за 2000-2004 роки

2000

2001

2002

2003

2004

травень

ВВП

5,9

9,2

5,2

9,4

11,3

Продукція промисловості

13,2

14,2

7,0

15,8

16,9

Сільськогосподарське виробництво

9,8

10,2

1,2

-10,2

-3,2

Інвестиції в основний капітал

14,4

20,8

8,9

31,3

52,1*

Реальні грошові доходи населення **

9,9

9,0

18,0

7,8

15,0

Експорт товарів та послуг (торг. баланс)

18,8

9,7

11,1

24,1

40,2*

Баланс Зведеного бюджету (% до ВВП)

0,6

-0,3

0,7

-0,2

1,4

Індекс інфляції, грудень до грудня, %

25,8

6,1

-0,6

8,2

3,6***

Джерело: Держкомстат

* за І квартал 2004 року

** у 2002 р. реальні наявні доходи населення (зміна методології)

*** травень у % до грудня 2003 року

Однак чинники зростання протягом 2000-2004 років були різними, так само як різним і суперечливим був вплив державної політики на ці процеси.

У 2000 році головним чинником зростання можна вважати суттєве підвищення цінової конкурентоспроможності українського експорту та імпортозаміщення на внутрішньому ринку внаслідок девальвації гривні після фінансової кризи кінця 90-х років. Головними пріоритетами державного регулювання було визначено:

1) створення бази для ліквідації соціальних боргів та підвищення реальних доходів населення, а відтак – стимулювання внутрішнього попиту та виробництва продукції у галузях, що працюють на внутрішній ринок;

2) дотримання збалансованості бюджету, посилення контролю за його видатками, збільшення рівня платежів до державного бюджету грошовими коштами;

3) утримання стабільного валютного курсу, високого позитивного сальдо зовнішньої торгівлі та поточного рахунку платіжного балансу, які забезпечили нарощення валютних резервів і дозволили вчасно розраховуватися із зовнішніми боргами;

4) розгортання грошової приватизації, продаж привабливих, у тому числі стратегічних об’єктів на аукціонах (на 2000 рік прийшовся пік приватизації, у державний бюджет надійшло 1,8 млрд. грн., майже третина всіх надходжень від приватизації);

5) започаткування ринкових реформ в АПК, реформування понад 8 тис. недержавних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно, видача сертифікатів на право власності на землю;

6) суттєве підвищення дисципліни платежів в економіці, зокрема рівня розрахунків за газ та електроенергію.

Для України роком перших “рекордів” став 2001 рік. Посилився вплив внутрішніх чинників зростання, активно розвивався внутрішній попит на продукцію вітчизняних виробників, як інвестиційний, так і споживчий, поряд з сприятливими умовами для українських експортерів. Сприятлива динаміка усіх складових попиту обумовила високу активність у реальному секторі та високі темпи економічного зростання - приріст ВВП за 2001 рік становив 9,2%, а промислового виробництва - 14,2%, інвестиції в основний капітал зросли на 20,8%, почав знижуватися рівень безробіття.

Проте незважаючи на загальне поліпшення макроекономічної ситуації у країні, приток іноземних інвестицій скоротився, а взаємні неплатежі між підприємствами продовжували зростати. Планові показники виконання бюджету не були досягнуті: на тлі реального зниження доходів бюджету порівняно з 2000 роком збалансованість досягалася шляхом недофінансування видатків, у тому числі на соціальні потреби. Повільне протікання приватизації державного майна, та її фіскальні завдання, гальмували структурну перебудову економіки, стримували розвиток інвестиційних процесів (план надходжень коштів від приватизації був виконаний лише наполовину, зібрано 2,2 млрд. грн. при плані 5,7 млрд. гривень). Українська економіка залишилася надзвичайно чутливою до змін зовнішньої кон’юнктури.

З кінця 2001 року та на початку 2002 зовнішні умови розвитку значно погіршилися, що призвело до уповільнення темпів економічного зростання на початку 2002 року. Рецесія світової економіки, перевиробництво у США та деяких країнах Європи ряду товарів, що відносяться до основних статей українського експорту, а внаслідок цього супутні процеси розгортання захисних дій торговельних партнерів проти наших експортерів, послаблення долара і очікування змін у розстановці сил на найважливіших світових ринках відчутно відбилися і на динаміці експорту та стані української економіки. Зокрема приріст промислового виробництва за І квартал склав 3,1%, а експорту товарів та послуг 1,7% проти, відповідно, 17,8% та 16,8% приросту цих показників за І квартал 2001 року.

У цілому 2002 рік у частині економічної динаміки значною мірою з об’єктивних причин став найменш сприятливим з останніх чотирьох років економічного відродження України. Після 9,2 %-го росту ВВП 2001 року у 2002 році зростання склало лише 5,2 %, при попередньому прогнозі у 6%. Дефляція, невиконання планів приватизації, неотримання кредитів Світового банку і загроза санкцій FATF, неспроможність підтримати економічно обґрунтовані ціни на зерно, збитковість сільського господарства при перевиробництві зерна, відсутність страхування зернових запасів – це наслідки незбалансованої політики, що орієнтується на короткострокові цілі.

Не було здійснено реальних кроків для розв’язання однієї з найважливіших проблем вітчизняної економіки – відшкодування ПДВ експортерам. Наприкінці 2002 року заборгованість з ПДВ перевищила 6 млрд. грн., при цьому 2 млрд. грн. склала прострочена заборгованість, у результаті чого фінансовий стан багатьох українських підприємств погіршився.

Негативно вплинуло на дохідну частину бюджету невиконання планів з приватизації – 603 млн. грн. надходжень при запланованих 5,83 млрд. гривень. Не було здійснено жодного із запланованих “знакових” продажів: 9 обленерго, “Укртелеком”, 25 % акцій UMC.

Разом з тим, реалізація визначених Урядом завдань у сфері оплати праці дозволила отримати позитивні зрушення: перевищення темпів приросту номінальної заробітної плати – 21 % порівняно з індексом інфляції – 99,4 %, обумовило зростання реальної заробітної плати порівняно з 2001 роком на 18,2 %. Це забезпечило перевищення темпів приросту реальної заробітної плати порівняно із темпами приросту реального ВВП більш ніж у 3 рази.

Стабільними у 2002 році були також показники розвитку банківського сектору. Поступове зниження Національним банком облікової ставки з 12,5 до 7 % і резервних вимог, поряд із відсутністю інфляції привело до зниження середньозважених кредитних ставок комерційних банків з 26,1 до 20,8 %. У результаті на 48,2 % зросли обсяги наданих кредитів.

Дефляція у розмірі 0,6 % за 2002 рік обумовила низьку динаміку фінансового результату і стало однією з причин невиконання бюджету.

Поліпшення сальдо торгівельних операцій дало змогу Національному банку довести розмір своїх ліквідних золотовалютних резервів із 3 до 4,4 млрд. дол. США та проводити політику стабільного валютного курсу. Разом з тим, кардинальних змін у структурі зовнішньої торгівлі не відбулося. У структурі експорту переважали сировина, продукція металургії та металопереробки.

2003 рік для України став першим роком роботи коаліційного Уряду, якому вдалося забезпечити макроекономічну стабільність та бюджетну дисципліну, поглибити структурні реформи та підвищити соціальні стандарти широкому колу громадян. Основними чинниками високих темпів зростання економіки у 2003 році стали:

1) подальше поліпшення цінової кон’юнктури на світових ринках і як результат – прискорене зростання експорту;

2) посилення конкурентних позицій на внутрішньому ринку та збільшення обсягів інвестицій і будівництва;

3) збільшення обсягів споживання та доходів населення;

4) стабільна фінансова ситуація попри підвищення інфляції наприкінці року.

Найбільший внесок в економічне зростання 2003 року зробила промисловість. Приріст промислового виробництва становив 15,8 відсотка, його головним чинником стало збільшення експорту товарів (на 30,2 відсотка). Цьому, насамперед, сприяли високі ціни на головні статті українського експорту – метали та продукцію хімічної промисловості. Крім того, збільшення інвестиційного попиту підприємств та споживчого попиту в результаті підвищення добробуту громадян зумовило прискорення темпів зростання в галузях промисловості, що виробляють продукцію кінцевого споживання.

Активізація інвестиційних процесів зумовила збільшення імпорту машин, устаткування та механізмів в 1,5 раза. У свою чергу, це дало змогу розпочати масове оновлення основних фондів підприємств і стимулювало приріст продукції машинобудування на 35,8%. Приріст експорту машин та устаткування становив 32,3%, а транспортних засобів – 42,8 відсотка.

Суттєве зростання обсягів експорту товарів в 2003 році, в першу чергу, пов’язано із збільшенням експорту мінеральних продуктів в 1,7 разів; машин, устаткування та механізмів в 1,4 рази; продукції хімічної та пов`язаних з нею галузей промисловості в 1,4 рази; продукції агропромислового комплексу на 14,4 %; деревини, паперової маси та виробів з них на 26,4 %; неблагородних металів та виробів з них на 19,4 %. Збільшення експорту товарів відбулося по всіх основних геополітичних напрямках - до Європи експорт зріс на 45,1 %, країн Азії – на 6,6 %, Африки – на 18,5 %, Америки – на 30,2%.

Відчутно позначилось на загальному обсязі ВВП скорочення обсягів сільгоспвиробництва – на 10,2% порівняно з 2002 роком. Проте, в цілому ситуацію у сільському господарстві та на продовольчому ринку вдалося врегулювати. Продовольчий ринок було насичено по всіх групах товарів, попит і пропозицію збалансовано, задіяно систему цінового моніторингу.

Обсяг інвестицій в основний капітал за 2003 рік зріс на 31,3%, на 29,4% збільшилися прямі іноземні інвестиції.

Збережено макрофінансову стабільність. Упродовж 2003 року Національний банк України забезпечував стабільність національної валюти. Динаміка грошових агрегатів була адекватною процесам, що відбувалися в економіці. Збільшення у 2003 році монетарної бази на 30,1% та грошової маси на 46,5% не спровокувало дестабілізації обмінного курсу національної валюти (ревальвація гривні склала 0,02%), а також не спричинило негативного впливу монетарного фактору на динаміку цін – індекс споживчих цін у 2003 році становив 108,2% (його прискорена динаміка головним чином була спричинена зростанням цін обмеженої групи продуктових товарів, зокрема продуктів переробки зерна).

Утримання збалансованості бюджету позитивно вплинуло на укріплення макроекономічної ситуації і фінансової стабільності у державі. Виконання державного бюджету у 2003 році щомісяця забезпечувалося з випередженням плану розпису. Це дозволило стовідсотково профінансувати заплановані видатки на соціальні програми, оплату комунальних послуг і споживання енергоносіїв бюджетними установами, обслуговування державного боргу, дотації вирівнювання і субвенції місцевим бюджетам.

Завдяки скасуванню санкцій, запроваджених проти України з боку FAТF, розблоковано проблеми на шляху до вступу України до Світової організації торгівлі. Значним здобутком стало підписання Програми співробітництва з Європейським банком реконструкції та розвитку до 2004 року та затвердження Стратегії допомоги Світового банку Україні на 2004–2007 роки. У жовтня 2003 року Радою Директорів Світового банку затверджено програмну системну позику (ПСП-2) загальним обсягом 250 млн. дол. США.

Уряд продовжував проводити активну політику, спрямовану на покращення добробуту населення. Підвищено розмір мінімальної заробітної плати (з 01.01.03 до 185 грн. та з 01.12.03 до 205 грн. на місяць); грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Держкомкордону, МНС та внутрішніх військ МВС у вигляді стовідсоткової щомісячної надбавки. З 1 квітня 2003 р. на 10% підвищено розмір стипендій для студентів вищих навчальних закладів, а для студентів-інвалідів, студентів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, студентів із малозабезпечених сімей – на 20%, з 1 липня підвищено на 32,2% посадові оклади працівників окремих галузей бюджетної сфери. Новим пенсійним законодавством надано право сьогоднішнім пенсіонерам на перерахунок уже призначених пенсій. Результатом цих дій та пожвавлення економічної діяльності стало зростання реальної заробітної плати у 2003 році проти 2002 року на 15,2%, а реальних наявних доходів населення – на 7,8%.

Уряду вдалося досягти прогресу в проведенні податкової та пенсійної реформ, відновити приватизацію великих підприємств і поліпшити законодавство щодо регулювання операцій із землею і кредитування. Так, з 1 січня 2004 року встановлено єдину ставку прибуткового податку з громадян на рівні 13%, зменшено ставку податку на прибуток підприємств, запроваджено основи трирівневої пенсійної системи та введено у дію Закон “Про іпотеку”.

Початок 2004 року став ознакою створення стабільної бази для проведення економічних та соціальних реформ - приріст реального ВВП за січень-травень 2004 року становив 11,3% (торік – 7,3%).

Найважливішою складовою зростання ВВП, як і раніше, залишається промисловість (приріст за січень-травень - 16,9%). Позитивним є той факт, що випереджаючими темпами зростає виробництво в машинобудуванні – на 40,2%, неметалевих мінеральних виробів (будівельних матеріалів, скловиробів) – 31,7%, целюлозно-паперовій і поліграфічній промисловості – 30,9%, виробництві деревини та виробів з неї – 25,2%.

Стрімке зростання випуску продукції кінцевого споживання свідчить про продовження тенденції збільшення споживчого попиту та розширення внутрішнього ринку. Роздрібний товарооборот за січень-травень порівняно з відповідним періодом минулого року збільшився на 22,3%.

Підвищилися соціальні гарантії та доходи населення, що вказує на утримання соціального вектору економічної політики. За січень-травень номінальні доходи населення зросли на 19,7%, наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, збільшились на 23,3%, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, – на 15%. Реальна заробітна плата зросла на 26,7%, що є, насамперед, результатом змін в оподаткуванні доходів фізичних осіб.

Посилилися позиції України у світі. Україна повністю виконала вимоги FATF щодо боротьби з відмиванням “брудних” грошей. Своєчасно виконувався графік платежів за зовнішнім державним боргом. Тому на черговій пленарній сесії FATF, яка проходила 25-27 лютого цього року в м. Парижі, було прийнято рішення щодо виключення України з “чорного списку”. Поліпшились відносини з міжнародними фінансовими інституціями. 29 березня цього року Міжнародний валютний фонд затвердив нову Програму для України “Попереджувальний стенд-бай” строком на 12 місяців на суму еквівалентну 411,6 млн. СПЗ (спеціальні права запозичення).

Україна поступово і впевнено просувається на шляху вступу до Світової організації торгівлі. З початку поточного року Україною погоджено вступ до СОТ з 4 країнами: Швейцарією, Малайзією, Литвою та Республікою Парагвай. Таким чином, на початок травня 2004 року загальна кількість підписаних Україною двосторонніх протоколів становить 24.

Поліпшуються відносини з Європейським Союзом. У січні – березні 2004 року проведено три раунди консультацій з Європейською Комісією (ЄК) щодо підготовки Плану дій Україна - ЄС для реалізації “Європейської політики сусідства”. Однією з основних цілей Плану дій має бути започаткування роботи щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. У ході обговорення було погоджено переважну більшість пунктів Плану дій. Поступово поліпшується правове супроводження реформ. Зокрема, у цьому році Верховною Радою схвалено Закон “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”.

Указом Президента України від 28.04.04 №493/2004 схвалено Стратегію економічного і соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки [ 5 ]. Стратегія спрямована на утвердження європейських принципів та механізмів соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі економічного розвитку. Зрештою, йдеться про глибоку модернізацію української економіки, підвищення її конкурентоспроможності. Це має стати головною передумовою реалізації складних завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія розвитку в ХХІ столітті.

Одночасно, глава держави підписав ряд документів, спрямованих на підвищення ефективності використання науково-технічного та інноваційного потенціалу підприємств, підвищення ролі науки. Серед них Укази Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень” та “Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави”; Закон “Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій”.

Протягом І півріччя 2004 року було проведено низку форумів, конференцій, обговорень, присвячених визначенню пріоритетів та заходів структурно-інноваційного оновлення української економіки, наслідком яких стало прийняття рішень про впровадження засад інноваційної моделі економіки у різних сферах економічної діяльності. Тому Державна програма має чітку спрямованість на інноваційний розвиток країни.

3.2 Аналіз програми економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2005 рік

Програма економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2005 рік   [ 13 ]: розроблена згідно із визначеними Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 23.03.2000р. № 1602-III повноваженнями виконавчих органів міської ради у сфері соціально-економічного розвитку, планування та обліку й відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 № 1602-III і постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2003 № 621 "Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету".

Для забезпечення подальшого  економічного і соціального розвитку міста, з урахуванням стратегічних цілей розвитку України, визначених у Посланнях Президента України до Верховної Ради України та Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, а також розвитку регіону, на основі аналізу результатів соціально-економічного розвитку міста за попередній період і  нагальних потреб, можливостей проекту міського бюджету  на 2005 рік, визначено цілі та головні дії виконавчих органів міської ради на 2005 рік.  

Головною метою реалізації Програми є підвищення рівня і якості  життєдіяльності населення; впровадження активних структурних перетворень з одночасним утриманням високих темпів економічного зростання; розвиток соціальної та гуманітарної сфери в місті, створення умов для гармонійного розвитку особистості.

Пріоритетними напрямками Програми розвитку міста є раціональне використання людського потенціалу; поліпшення якості міського середовища; розвиток високоефективного промислово-виробничого комплексу та інфраструктури,  формування інвестиційно привабливого середовища та пожвавлення інноваційних перетворень; розвиток внутрішнього ринку та фінансового сектора; стимулювання розвитку підприємництва, структурної перебудови та модернізації господарства міста; розвиток соціальної сфери.

У Програмі передбачено реалізацію затверджених галузевих програм, враховано пропозиції постійних комісій  міської ради, структурних підрозділів виконавчих органів міської ради, райвиконкомів, пропозиції виборців, що надійшли депутатам Харківської міської ради IV скликання, плани роботи підприємств і організацій міста. 

Реалізація економічного потенціалу міста

Із 1997 року в Харкові зберігається стійка позитивна динаміка обсягів випуску промислової продукції.

За 11 місяців 2004 року приріст обсягів виробництва продукції, виготовленої промисловим комплексом міста, порівняно з аналогічним періодом минулого року, становив 19,91 %.

Найбільш суттєвий вплив на результати роботи мають підприємства перероблення сільськогосподарських продуктів, харчової промисловості, машинобудування, ремонту та монтажу машин і устаткування, на які припадає близько 71 % міського обсягу виробництва.

Високі темпи приросту виробництва відзначаються в галузях, зорієнтованих, в основному, на випуск продукції кінцевого споживання. Так,      за 11 місяців 2004 року в харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів приріст склав 22,48 %. Значний приріст виробництва (на 18,14 %) спостерігається в машинобудуванні, на яке припадає 30,8 % випуску промислової продукції по місту.

На теперішній час залишається актуальним питання структурного оновлення промисловості, у першу чергу за рахунок підвищення конкурентоспроможності високотехнологічної продукції та продукції кінцевого споживання, через реалізацію інноваційного шляху розвитку наукоємних виробництв.

Фінансування інноваційної діяльності здійснюється за власні кошти підприємств, державне фінансування майже відсутнє.

Зовнішньоторговельний оборот товарів збільшився проти 9 місяців 2003 року на 33,7 %. При цьому експортні поставки зросли в 1,6 рази, а імпортні надходження – на 18,2 %.

Динаміку зовнішньоторговельного обороту надано на рисунку 3.2.

Рисунок 3.2 – Динаміка зовнішньоторговельного обороту

Основні цілі та завдання на 2005 рік:

1) зростання обсягів зовнішньоекономічної діяльності та її структурні зміни за рахунок збільшення частки міжнародних послуг, підвищення конкурентоспроможності регіонального виробництва та пошуку нових ринків збуту;

2) орієнтування зовнішньоекономічних зв'язків на довгострокову перспективу з метою поступового формування галузевої спеціалізації міста на зовнішніх ринках відповідно до сучасних тенденцій еволюції міжнародної торгівлі на користь наукоємної і високотехнологічної продукції;

3) розширення інтеграції м. Харкова у світові ринки товарів, послуг і капіталу (створення мережі представництв м. Харкова);

4) збільшення внеску підприємств міста, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність, у вирішення актуальних соціально-економічних проблем м. Харкова.

У той же час зберігається від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами.

У сфері діяльності підприємництва в місті вирішуються задачі, спрямовані на створення сприятливого середовища для здійснення підприємницької діяльності, подальшого розвитку малого і середнього бізнесу та інфраструктури підтримки малого підприємництва, збільшення фінансово-кредитних ресурсів.

У 2003 році кількість малих госпрозрахункових підприємств у Харкові зросла на 5,8 % і склала 13,4 тис. од. У 2004 році очікується її приріст на 6,1 %.  За 2000-2003 роки число малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення збільшилось на 21 одиницю і склало 92 підприємства (по Україні – 57).  

Посилилися позитивні зміни в структурі малих підприємств за видами економічної діяльності: поряд зі зменшенням частки  малих підприємств в оптовій і роздрібній торгівлі, зростає їх доля в промисловості, будівництві, сфері операцій із нерухомістю.

Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції по місту у 2002-2003 роках становила 11,2 %, у 2004 році – очікується 11,3 %.

У той же час моніторинг та вивчення проблем  малого підприємництва на місцях свідчать про недостатню ефективність заходів, що вживаються.

Одне з основних завдань виконавчих органів міської ради – створення умов для ефективного використання об'єктів комунальної власності територіальної громади міста, її збереження і збільшення, забезпечення поповнення доходної частини міського бюджету від приватизації й оренди об'єктів, пошук нових джерел залучення додаткових коштів.

За 9 місяців 2004 року за рахунок приватизації об'єктів комунальної власності залучено коштів до міського бюджету на суму 41,6 млн грн. (75,5 % річного плану та в 1,7 рази більше відповідного періоду 2003 року), очікувана сума за рік – 55,1 млн грн.

Надійним джерелом надходження коштів до міського бюджету є надання об'єктів в оренду з поліпшенням їх технічного стану, та подальшим здійсненням економічно і соціально обґрунтованої приватизації.

У той же час залишається актуальним питання відсутності достатнього фінансування для ефективного управління об'єктами комунальної власності; неналежний стан об'єктів відомчого житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення, які передаються до комунальної власності міста.

Продовжено роботи з удосконалення регулювання земельних відносин на міських територіях, забезпечення раціонального використання й охорони земель.

Здійснюється реалізація "Програми розвитку земельної реформи та управління земельними ресурсами у м. Харкові до 2006 року".

У рейтингу інвестиційної привабливості Харків займає одне з провідних  місць по обсягах залучених інвестицій.

Уперше в історії місто отримало внутрішній кредитний рейтинг, визначений незалежним агентством як довгостроковий зі стабільним прогнозом.

Здійснюється реалізація "Програми розвитку спеціального режиму інвестиційної діяльності на території м. Харкова на період до 2004 року".

Станом на 01.10.2004 року Харківською інвестиційною Радою затверджено 81 інвестиційний проект загальною вартістю 422,25 млн дол. США (із них 19,6 % – іноземні інвестиції).

За рахунок СРІД (з початку його дії) залучено інвестицій на загальну суму 170,9 млн дол. США.

Основним надбанням Харківського досвіду вважається залучення машинобудівних та інших крупних підприємств міста Харкова до інвестиційного процесу.

За 10 місяців 2004 року обсяг залучених інвестицій становив 50,7 млн дол. США, освоєно інвестицій на загальну суму 251,9 млн грн., реалізовано продукції більше, ніж на 1 млрд грн. (в 1,6 рази більше, ніж за січень-жовтень 2003 року), створено 1892 нових і збережено 669 робочих місць. Підприємствами сплачено до бюджетів усіх рівнів податків і обов'язкових платежів на загальну суму 93,3 млн грн. (в 1,8 рази більше, ніж за аналогічний період попереднього року), сума пільг, наданих підприємствам, становила 46,2 млн грн.

Рисунок 3.3  - Обсяг реалізованої продукції

Основні цілі та завдання на 2005 рік:

1) реалізація заходів на 2005 рік згідно з "Програмою стратегічного розвитку спеціального режиму інвестиційної діяльності на території м. Харкова на період до 2011 року";

2) удосконалення умов упровадження спеціального режиму інвестиційної  діяльності на території м. Харкова;

3) створення позитивного інвестиційного іміджу міста;

4) сприяння розвитку пріоритетних галузей економіки міста;

5)впровадження інноваційних та інвестиційних проектів, спрямованих на випуск конкурентоспроможної продукції із застосуванням ресурсозберігаючих технологій;

6) розвиток ринку вторинних інвестицій у вітчизняні виробництва;

7) створення позитивної фінансової репутації міста, приведення інфраструктури фінансового ринку у відповідність із міжнародними стандартами, продовження рейтингової процедури по присвоєнню Харківській міській раді кредитного рейтингу;

8) проведення роботи з банками щодо отримання кредитів під інвестиційні проекти.

Проблемними залишаються питання нестабільності і суперечливості законодавства та нормативного регулювання на державному і місцевому рівнях, відсутності ефективних механізмів підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності.

За оперативними даними, у 2004 році обсяг роздрібного товарообігу, включаючи громадське харчування, у діючих цінах складе 4,1 млрд грн., темп зростання – 126,4 %.

Продаж вітчизняних товарів у загальному товарообігу досяг 70,8 %, у тому числі по непродовольчій групі товарів – 50,2 %, по продовольчій – 89,4 %. Розширився асортимент продукції, яка постачається харківськими товаровиробниками на міський ринок.

Соціальна сфера

Продовжується тенденція погіршення характеристик соціально-демографічної структури населення, зростає демографічне навантаження на працюючих.

Зміни у віковій структурі населення характеризуються його постарінням. Спостерігається значне зменшення частки дітей у загальній чисельності населення і збільшення частки людей похилого віку.

У 2004 році очікується зменшення кількості населення міста на 1,9 тис. осіб (у тому числі зменшення за рахунок природного руху – на 8,9 тис. осіб і збільшення за рахунок міграції – на 7 тис. осіб). На початок 2005 року чисельність наявного населення, за попередніми даними,  становитиме 1462,5 тис. осіб.

Зміну чисельності наявного населення м. Харкова надано на рисунку 3.4:

 

Рисунок 3.4 - Зміна чисельності наявного населення м. Харкова

Основні цілі і завдання на 2005 рік:

1) належне фінансування та виконання існуючих програм охорони здоров'я населення;

2) поліпшення умов праці із дотриманням вимог її охорони;

3) сприяння підтримці здоров'я в старості, забезпечення доступності якісної діагностики та лікування;

4) упровадження принципів здорового способу життя населення; постійний моніторинг демографічних процесів;

5) створення умов для поліпшення матеріального становища сімей;

6) забезпечення ефективної зайнятості населення;

7) поліпшення житлових умов сімей, збільшення обсягів та розширення можливостей молодіжного житлового кредитування;

8) патронування неповних, соціально неблагополучних, бідних сімей із дітьми з боку державних та громадських організацій, надання допомоги безпритульним дітям.

Діяльність у сфері зайнятості населення спрямована на сприяння створенню економічних і соціальних умов для продуктивної зайнятості, реалізацію державних гарантій працевлаштування соціально незахищених категорій населення, розвиток активних форм зайнятості осіб, що знаходяться на обліку в службі зайнятості.

Збільшилася чисельність працюючих за видами економічної діяльності.

Відзначається позитивна тенденція до зменшення  чисельності населення працездатного віку, незайнятого трудовою діяльністю.

У 2004 році на обліку в центрах зайнятості міста, за оперативними даними, перебуває 36,6 тис. чол., що на 3 % менше, ніж у 2003 році.

Стабілізувався рівень безробіття. У той же час він залишається досить значним.

Спостерігається професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці, є складнощі у працевлаштуванні неконкурентоспроможних на ринку праці груп населення (інвалідів, раніше не працюючої молоді тощо).

Динаміка чисельності незайнятого населення на обліку центрів зайнятості міста та рівня працевлаштування надана на рисунку 3.4:

               Рисунок 3.4 - Динаміка чисельності незайнятого населення на обліку центрів зайнятості міста та рівня працевлаштування

Основні цілі та завдання на 2005 рік:

У 2005 році основним напрямком роботи виконавчих органів Харківської міської ради з регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці, буде реалізація міської програми зайнятості населення на 2005 рік.

Програмою передбачені:

1) професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості  робочої сили;

2) збереження та створення робочих місць,  сприяння підприємництву та самостійній зайнятості населення;

3) сприяння зайнятості громадян,  які потребують соціального захисту та не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

4) сприяння зайнятості інвалідів;

5) сприяння зайнятості молоді;

6) надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним;

7) регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства.

Досягнута протягом останніх років макроекономічна стабілізація сприяла підвищенню рівня життя, значному скороченню заборгованості по заробітній платі, зростанню реальної заробітної плати, пенсій та росту купівельної спроможності городян.

Середньомісячна номінальна заробітна плата одного штатного працівника за 10 місяців 2004 року становила 593,74 грн. (на 23,3 % більше, ніж за відповідний період попереднього року), а у жовтні досягла 649,72 грн. Порівняно з жовтнем попереднього року вона збільшилась на 22,2 %. Розмір середньої заробітної плати у 2,7 рази перевищив рівень мінімальної заробітної плати та в 1,7 рази – прожитковий мінімум для працездатної особи.

Динаміку темпів зростання мінімальної і номінальної заробітної плати та індексу інфляції надано на рисунку 3.5:

Основні цілі і завдання на 2005 рік:

Рисунок 3.5 - Динаміка темпів зростання мінімальної і номінальної заробітної плати та індексу інфляції

Підвищення якості життя населення, забезпечення соціальної справедливості та зниженні рівня бідності шляхом:

1) забезпечення, згідно із законодавством, запровадження з 1 січня 2005 року мінімальної заробітної плати працівників бюджетних установ у розмірі 262 грн. зі збереженням міжпосадових співвідношень в оплаті праці;

2) підвищення питомої ваги заробітної плати в структурі грошових доходів населення, збільшення частки фонду оплати праці в собівартості продукції;

3) запровадження мінімальної погодинної заробітної плати;

4) поетапного підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівникам бюджетної сфери;

5) забезпечення зростання рівня зайнятості працездатного населення;

6) ліквідації заборгованості з виплати заробітної плати на діючих підприємствах;

7) посилення захисту купівельної спроможності населення від впливу інфляції та несвоєчасного отримання доходів, запровадження механізму індексації доходів населення відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення";

8) забезпечення своєчасних надходжень до Пенсійного фонду в обсязі, необхідному для виплати пенсій у розмірі згідно з діючим законодавством.

У 2004 році відбулось чергове підвищення розміру мінімальної заробітної плати (до 237 грн.) та середнього розміру пенсій.

Індекс реальної заробітної плати, яка характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати під впливом змін споживчих цін і рівня податків та обов’язкових платежів, на великих і середніх підприємствах у жовтні 2004 року порівняно з попереднім місяцем становив 97,4 %, а за 10 місяців поточного року – 106,6 %.

Середній розмір пенсії по м. Харкову на 01.11.2004 р. дорівнював 311,6 грн., що на 9,5 % більше законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пенсії виплачуються вчасно і повною мірою.

Хоча в останні роки доходи населення зростали значними темпами, проте життєвий рівень більшості громадян знаходиться ще на досить низькому рівні.

Зростання доходів населення забезпечило підвищення споживчого попиту, прискорення руху грошових потоків і продуктивне функціонування внутрішнього регіонального ринку.

У житлово-комунальному господарстві міста основна увага зосереджена на удосконаленні системи управління; проведенні економічно обґрунтованої тарифної та ефективної енергозберігаючої політики; підвищенні якості житлово-комунальних послуг.

Здійснюються заходи згідно затвердженої "Програми розвитку                     і реформування житлово-комунального господарства м. Харкова на               2003-2010 рр.".

Продовжується передача підприємствами та організаціями об'єктів соціально-культурного і побутового призначення в комунальну власність територіальної громади міста. За 2004 рік передано близько 200 житлових будинків.

Значна увага надається проблемі ветхого житла. Здійснюється розселення із ветхого житлового фонду за допомогою інвесторів з урахуванням прав і побажань мешканців.

Фінансово-економічні умови господарювання житлово-експлуатаційних підприємств не дозволяють забезпечувати належний рівень утримання житлового фонду. Практично не оновлюються основні фонди, що спричиняє їх старіння та знос. Потребують реконструкції житлові будинки перших масових серій.

Залишається недосконалою нормативно-правова база.

Технічний стан житлового фонду м. Харкова характеризується  високим відсотком зносу (понад 44 %). Упродовж останніх років фінансування, що виділялось із бюджету на його капітальний ремонт, не забезпечувало нормативну потребу у відновленні та заміні конструктивних елементів і інженерного обладнання житлових будинків.

Залишається гострою проблема ліквідації ветхого житлового фонду.

Середня забезпеченість населення міста житлом на 01.01.2004 р. становила 20,6 кв. м загальної площі на одну особу (по Україні – 21,6 кв. м, по Харківській області – 21,5 кв. м).

Обсяги будівництва житла для соціально незахищених верств населення вкрай недостатні. В останні роки будівництво житла здійснювалося, в основному, для окремих категорій громадян (учасників бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку тощо) за рахунок цільового державного фінансування відповідно до державних соціальних програм.

У той же час, починаючи з 2001 року, загальні обсяги введення житла у місті дещо збільшуються.

Значну увагу приділено проведенню капітального ремонту вулично-дорожньої мережі міста. На 01.11.2004 р. відремонтовано 620 тис. кв. м дорожнього покриття на суму понад 47,8 млн грн. (у тому числі реконструкція 120,0 тис. кв. м проїжджої частини просп. Леніна на 28,0 млн грн.).

Основними проблемними питаннями залишаються високий ступінь зносу рухомого складу і недостатня кількість транспортних засобів; недостатнє фінансування капітального і поточного ремонту вулично-дорожньої мережі, трамвайних колій, кабельних мереж.

У програмі розроблено цілі та головні дії у 2005 році. Вона спрямована на реалізацію пріоритетів у соціальній та економічній сферах, раціональне використання ресурсів міста, створення умов для одержання максимально можливих доходів мешканцями міста, оптимальний розвиток виробництва й сфери послуг, формування сучасної міської інфраструктури, забезпечення соціального захисту та зайнятості населення.

Із метою переведення процесу реформування економіки на якісно новий рівень та підвищення іміджу міста на 2005 рік визначено цілі економічного й соціального розвитку:

  1.  підвищення рівня і якості  життя населення; розвиток соціальної та гуманітарної сфери в місті;
  2.  активне розгортання реформ, що забезпечать структурно-інноваційне оновлення економіки.

Для забезпечення послідовності дій органів місцевого самоврядування в реалізації зазначених цілей визначено головні пріоритетні напрямки в діяльності на 2005 рік.

У 2005 році пріоритетом економічної політики міста стане започаткування практичної реалізації переходу на інноваційну модель розвитку економіки. Важливого значення набуває забезпечення структурних зрушень в економіці у напрямі збільшення питомої ваги високотехнологічних галузей із високою часткою доданої вартості. У цьому напрямку вбачається за необхідне:

1) сприяння випереджаючому зростанню виробництву та експорту продукції з високим ступенем обробки, розвиток сфери послуг, у тому числі інформаційно-комунікаційних, фінансових, освітніх, медичних;  

2) реалізація "Харківської міської комплексної Програми підтримки  розвитку підприємництва на 2005-2006 роки"; здійснення підтримки підприємництва в пріоритетних галузях та серед окремих соціальних груп населення із залученням механізмів інформаційно-консалтингової та нормативно-правової підтримки; удосконалення роботи Єдиної Реєстраційної Палати та Харківського міського Бізнес-Центру; стимулювання розвитку інфраструктури підтримки підприємництва;

3) стимулювання інноваційної інфраструктури (технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів тощо), розгалуженої системи малих і середніх інноваційних підприємств;

4) сприяння підвищенню науково-технічного потенціалу міста, посиленню взаємодії науки, освіти, виробництва.

Здійснюватиметься оздоровлення енергетичного сектора, де основними завданнями є:

1) активізація впровадження енергозберігаючих технологій;

2) максимальне зменшення кредиторської й дебіторської заборгованості підприємств;

  1.  посилення вимог до неплатників за використані енергоресурси.

Продовжуватиметься діяльність, направлена на забезпечення стабільності розвитку промисловості. Основні зусилля будуть спрямовані на:

1) підвищення ефективності функціонування промисловості;

2) сприяння реалізації державних цільових програм розвитку промисловості;

3) збільшення випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення експортного потенціалу харківських підприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності;

  1.  забезпечення захисту вітчизняного товаровиробника.

Враховуючи ключове значення машинобудування для технологічного переоснащення всіх галузей виробництва, важливо нарощувати його частку в загальній структурі промисловості, у першу чергу за рахунок підвищення його інноваційності. Випереджальними темпами мають розвиватися найбільш високотехнологічні і наукоємні галузі машинобудівного комплексу й виробництво складно-побутових товарів для населення.

Важливим напрямом розвитку транспортно-дорожнього господарства міста має стати утримування на відповідному технічному рівні вулично-дорожньої мережі, контактної мережі й трамвайних колій, технічне оновлення всіх видів транспорту, технічне переоснащення підприємств дорожнього господарства.

Проводитиметься діяльність, спрямована на розвиток сучасної телекомунікаційної інфраструктури міста, забезпечення споживачів високоякісними послугами зв'язку на базі новітніх технологій.

Великого значення надаватиметься створенню привабливого інвестиційного клімату в м. Харкові, якнайширшому залученню інвестицій, які стануть джерелом впровадження нових технологій  і принципів управління інноваційного спрямування, створення конкурентоспроможної продукції, розвитку малого підприємництва, підвищення зайнятості.

Для покращення інвестиційного клімату передбачається:

1) отримання міжнародного кредитного рейтингу;

2) залучення коштів інвесторів у розвиток інфраструктури міста й підприємств різних форм власності;

3) розвиток ринку вторинних інвестицій у вітчизняні виробництва;

4) проведення презентації ділових та інвестиційних можливостей міста і його підприємств, організацій, установ на інвестиційних форумах, конференціях, виставках тощо.

Буде посилено увагу до підвищення ефективності управління комунальною власністю, її збереження і використання. Із цією метою буде забезпечено:

1) реалізацію "Програми приватизації об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2003-2006 рр."; продовження приватизації державного житлового фонду; надання  об'єктів в оренду з поліпшенням їх технічного стану;

2) продовження роботи щодо прийняття до комунальної власності відомчого житлового фонду та об'єктів життєзабезпечення міста; інвентаризації інженерних об'єктів, які не мають балансового відображення;

3) поліпшення обліку та використання нежилих приміщень;

4) удосконалення цілісної системи управління підприємствами, установами та організаціями, які знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова;

  1.  оцінку рентабельності комунальних підприємств, закриття непрацюючих та збиткових;
  2.  реалізацію "Програми розвитку земельної реформи та управління земельними ресурсами у м. Харкові до 2006 року".

Значна увага надаватиметься розвитку зовнішньоекономічної діяльності та міжнародного співробітництва. Із цією метою передбачається:

  1.  сприяння зростанню обсягів зовнішньоекономічної діяльності, налагодженню міжнародної виробничої кооперації; розширення інтеграції м. Харкова у світові ринки товарів, послуг і капіталу;
  2.  поглиблення торговельно-економічного співробітництва з країнами СНД;
  3.  розвиток і зміцнення міжнародних зв'язків із постійними закордонними містами-партнерами, сприяння розвитку інформаційного, економічного і культурного співробітництва з ними, обмін делегаціями; орієнтування зовнішньоекономічних зв'язків на довгострокову перспективу;
  4.  підвищення інвестиційного іміджу м. Харкова; інформаційно-аналітичне забезпечення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Підвищення якості життя населення

Одним із головних напрямків діяльності виконавчих органів ради є всебічне сприяння громадянам у забезпеченні свого добробуту власною працею, підвищення стимулюючої ролі заробітної плати та збільшення прошарку підприємців. Першочергові зусилля докладатимуться на здійснення діяльності щодо підвищення рівня життя населення шляхом:

  1.  забезпечення покращення житлових умов городян;
  2.  підвищення рівня доходів населення й зменшення розшарування населення за рівнем доходів;
  3.  ліквідація заборгованості із виплати заробітної плати підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності;
  4.  запровадження нового виду соціальної гарантії – обов'язкової для всіх секторів економіки мінімальної погодинної заробітної плати;
  5.  забезпечення дотримання державних гарантій в оплаті праці всіма суб'єктами господарювання.

На підвищення рівня життя соціально незахищених верств населення буде спрямована діяльність у сфері соціального захисту. Роботу планується спрямувати на вирішення таких питань:

1) реалізація Комплексної програми соціального захисту населення й Комплексної програми надання соціальної допомоги та підтримки дітей м. Харкова "Майбутнє";

2) активне виявлення найбільш незахищених верств населення (передусім серед багатодітних, неповних родин, сімей, які опікують дітей сиріт, самотніх пенсіонерів та інвалідів, мешканців міста, які опинились в екстремальній ситуації), створення єдиного банку даних соціально незахищених громадян, посилення адресності при наданні їм соціальної та матеріальної допомоги;

3) забезпечення цілеспрямованої роботи закладів соціального захисту міста;

4) підвищення ефективності використання бюджетних коштів, які спрямовуються на соціальний захист усіх категорій громадян; залучення для фінансування соціальних виплат та вирішення соціальних проблем додаткових коштів і благодійної допомоги;

5) всіляка підтримка громадських організацій соціальної спрямованості.

У сфері реформування пенсійної системи головні зусилля будуть спрямовані на виконання таких заходів:

1) сприяння забезпеченню наповнення бюджету Пенсійного фонду; своєчасним перерахункам пенсій у зв'язку зі змінами в діючому законодавстві;

2) інформування населення міста про Пенсійну реформу та надання консультацій щодо питань пенсійного забезпечення.

Зменшення розшарування населення за доходами можливе лише при зростанні продуктивної зайнятості, чому значною мірою сприяє розвиток малого та середнього бізнесу.

Із цією метою розпочнеться реалізація "Харківської міської комплексної Програми підтримки розвитку підприємництва на 2005-2006 роки".

Здійснюватиметься діяльність, направлена на розширення сфери застосування праці  за рахунок збереження діючих і створення нових робочих місць; удосконалення системи безперервної професійної освіти громадян з урахуванням змін на ринку праці.

Динамічному розвитку споживчого ринку сприяє зростання обсягів випуску товарів повсякденного попиту та доходів населення. Докладатимуться зусилля та здійснюватимуться заходи щодо:

  1.  забезпечення здійснення структурних перетворень у сфері роздрібної торгівлі;
  2.  насичення споживчого ринку товарами повсякденного попиту місцевих товаровиробників;
  3.  реалізації Програми стабілізації продовольчого ринку в Харкові.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності виконавчих органів ради є  забезпечення розвитку житлово-комунального господарства міста, робота щодо покращення житлових умов городян. Вживатимуться заходи щодо:

1) реалізації міської "Програми розвитку і реформування житлово-комунального господарства м. Харкова на 2003-2010 рр.";

2) забезпечення належного технічного стану житлового фонду й інженерних мереж, поліпшення санітарного стану міста;

3) розроблення та впровадження енергозберігаючих технологій, технічного переозброєння галузі;

  1.  удосконалення системи управління житловим фондом;
  2.  реструктуризації та зменшення заборгованості учасників ринку житлово-комунальних послуг, поліпшення фінансового стану підприємств галузі.

Робота виконавчих органів Харківської міської ради щодо формування цілеспрямованої містобудівної політики буде сконцентрована на:

1) координації діяльності суб'єктів містобудування по комплексній забудові території міста;

2) реалізації "Генерального плану Харкова до 2026 року" згідно з розробленою "Міською програмою по реалізації рішень генерального плану м. Харкова на період до 2015 року".

До важливих складових підвищення добробуту населення належать рівень охорони здоров'я громадян, можливість отримання якісної освіти, розвиток культури, фізичного виховання та спорту, створення умов для самореалізації молоді.

Для покращення ситуації з охорони здоров'я населення міста передбачається:

  1.  реалізація завдань державних, регіональних та місцевих програм в охороні здоров'я;
  2.  поліпшення якості надання медичної допомоги населенню; зміцнення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я та їх технічне переоснащення сучасним обладнанням; впровадження сучасних медичних технологій діагностики, лікування й профілактики захворювань;
  3.  продовження реформування первинної медико-санітарної ланки із впровадженням елементів сімейної медицини, розвиток інших напрямків надання ефективної медичної допомоги;
  4.  реалізація відповідних заходів щодо поступового приведення фінансування та організації надання якісної медичної допомоги населенню відповідно до державних стандартів.

Для подальшого розвитку сфери освіти здійснюватиметься цілеспрямована робота щодо:

  1.  реалізації завдань державних і міських програм у сфері освіти;
  2.  забезпечення якісної  освіти молодому поколінню;
  3.  підвищення кваліфікації педагогічного персоналу, його соціального статусу;
  4.  комп'ютеризації й інформатизації закладів освіти, створення єдиної комп'ютерної мережі, програмних комплексів і навчаючих комп'ютерних програм;
  5.  створення умов для повноцінного розвитку дітей дошкільного віку; охоплення усіх дітей дошкільною освітою;
  6.  розвитку системи позашкільного виховання.

Буде продовжено роботу щодо:

1) реалізації міської "Програми оновлення і розвитку культурної спадщини Харкова", "Програми оновлення та розвитку Харківського зоопарку";

2) створення та реалізації Міської програми "Корпоративна мережа бібліотек. Впровадження нових інформаційних технологій";

3) розвитку мережі закладів культури, укріплення їх матеріального та інформаційно-технічного оснащення;

4) створення умов для повноцінної самореалізації молоді;

5) упровадження принципів здорового способу життя населення, підвищення якості фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи, розвиток міського туризму.

Важливим напрямком діяльності виконавчих органів є забезпечення безпеки життєдіяльності людини. Постійна увага буде приділятися екологічним проблемам, захисту навколишнього середовища, суттєвому поліпшенню довкілля; попередженню та зниженню виробничого травматизму й професійної захворюваності на підприємствах; забезпеченню пожежної безпеки.

Утвердження та реалізація прав і свобод людини, подальше формування громадянського суспільства і зміцнення правопорядку забезпечуватимуться шляхом:

  1.  поліпшення взаємодії органів внутрішніх справ із громадськістю, конструктивної роботи з політичними партіями й громадськими організаціями щодо забезпечення громадського порядку;
  2.  реалізації "Комплексної програми профілактики злочинності в м. Харкові на 2001-2005 роки" та Комплексної програми "Пожежна безпека в м. Харкові на період до 2006 року"; зміцнення матеріально-технічної бази органів внутрішніх справ;
  3.  протидії криміналізації економіки;
  4.  запобігання дитячої бездоглядності, профілактики злочинів, правопорушень та попередження негативних проявів серед неповнолітніх.

Поліпшення якості управління, правового, інформаційно-аналітичного і рекламного забезпечення

Значною мірою сприятиме поліпшенню роботи виконавчих органів створення ефективної системи управління. Для цього передбачається:

1) удосконалення організаційного забезпечення реалізації виконавчими органами завдань економічного і соціального розвитку міста;

2) контроль та оцінка ефективності діяльності виконавчих органів міської ради згідно із впровадженою методикою; підвищення якості виконання розпорядчих документів;

3)осконалення взаємодії з районними в місті радами та їх виконавчими органами; допомога в роботі органам самоорганізації населення;

4) забезпечення реалізації державної політики щодо роботи зі зверненнями громадян та юридичних осіб до виконавчих органів міської та районних у місті рад, до підприємств, установ та організацій, що знаходяться в комунальній власності міста;

5) створення громадянам сприятливих умов щодо можливості звертатися до виконавчих органів Харківської міської ради;

6) виконання вимог Закону України "Про звернення громадян" [ 4 ] та Указів Президента України від 13.08.2002 № 700 "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення" та від 14.04.2004 № 434 "Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів" [ 9 ];

7) проведення ефективної муніципальної кадрової політики; підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування й посилення їх здатності виконувати свої функції;

8) ефективна спрямованість перевірок діяльності органів місцевого самоврядування щодо забезпечення ними повноти надходжень до міського бюджету податків, зборів та орендних платежів, а також раціонального використання матеріальних і фінансових ресурсів;
контроль та аналіз виконання доручень і пропозицій виборців, що надійшли депутатам міської ради;

9) створення умов для реалізації конституційних прав громадян на інформацію й участь в управлінні справами органів місцевого самоврядування, здійснення заходів щодо налагодження громадського діалогу;

10) оперативне, об'єктивне і всебічне інформування територіальної громади м. Харкова про діяльність і позиції міської ради, міського голови та виконавчого комітету;

11) модернізація і розвиток телекомунікаційної мережі на території міста; реалізація пілотного проекту єдиної інформаційної системи органів місцевого самоврядування та його дослідної експлуатації;
забезпечення серверів і робочих станцій єдиної інформаційної системи органів місцевого самоврядування ліцензійними продуктами (легалізація програмного забезпечення);

12) розробка і впровадження функціонального програмного забезпечення підтримки діяльності підрозділів органів місцевого самоврядування;

13) удосконалення рекламної діяльності;

Розділ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ Й НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Сформована екологічна ситуація в Україні характеризується високим рівнем забруднення навколишнього середовища, небезпекою шкідливого впливу на природу та людину та погіршенням екологічного стану. Це надає великого значення проблемі охорони праці й навколишнього середовища, змушує підприємства прагнути до створення безпечних умов праці, а також до обмеження шкідливого впливу на навколишнє середовище.

 4.1  Загальні питання охорони праці і навколишнього середовища

Охорона праці є обов'язковим і важливим елементом організації будь-якого підприємства. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці [ 6 ]. Питання охорони праці на підприємстві мають величезне значення та регулюються державою.

Правовими основами охорони праці регулюються організація роботи в області охорони праці у виробничому процесі, планування й фінансування заходів, структура служби, нагляд і контроль, розслідування і облік нещасних випадків, компенсація матеріального збитку, відповідальність за порушення вимог охорони праці і т.д.

З охороною праці щільно пов'язана ергономіка, яка вивчає людину і її діяльність в умовах сучасного виробництва з метою досягнення максимальної пристосованості до людини засобів виробництва та факторів виробничого середовища, що мають вплив на здоров'я і працездатність людини в процесі праці.

Питання, що стосуються навколишнього середовища, актуальні, тому що вони є джерелом ресурсів для життя і діяльності людини.

Під охороною навколишнього середовища розуміють заходи, що спрямовані на збереження земельних ресурсів, надр, лісів, водоймищ, атмосфери та інше.          

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні необхідно вдосконалювати закони, що стосуються питань охорони навколишнього середовища, знизити шкідливі викиди на підприємствах, зробити заміну застарілого обладнання, забезпечити такий стан суспільних відносин, який сприяв би досягненню гармонії екологічних і економічних інтересів суспільства.

Вимоги з охорони праці визначаються законодавчими актами, нормативно-технічною документацією, правилами й інструкціями, виконання яких забезпечує безпеку праці.

Охорона праці в Україні визначається Законом України про охорону праці, Системою стандартів безпеки праці (ССБТ), санітарними нормами і правилами,  спеціальними міжгалузевеми (ДНАОП) і галузевеми (НАОП) нормами та стандартами, СНиПами, ДСТУ.  

4.2 Структура управління питаннями “Охорони праці та навколишнього середовища” в установі

Згідно статті 35 Закону України "Про охорону праці"  органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції здійснюють наступні заходи  в  галузі охорони праці [ 6 ]:

1) затверджують цільові  регіональні  програми  поліпшення стану безпеки,  умов праці та виробничого середовища,  а також заходи  з охорони   праці   у   складі   програм   соціально-економічного  і культурного розвитку регіонів;

2) приймають      рішення     щодо     створення     комунальних аварійно-рятувальних служб    для    обслуговування    відповідних територій та об'єктів комунальної власності.

Виконавчі органи    сільських,    селищних,    міських    рад забезпечують належне утримання,  ефективну і безпечну експлуатацію об'єктів    житлово-комунального     господарства,     побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у  комунальній  власності   відповідних   територіальних   громад, додержання  вимог щодо охорони праці працівників,  зайнятих на цих об'єктах.

Для виконання  функцій  міська  рада  створює у складі свого виконавчого органу відповідний підрозділ або призначає спеціаліста з охорони праці.

Харківська міська рада та її виконавчий комітет забезпечують контроль питань, які стосуються охорони праці. Для цього передбачено наступне:

1) призначені посадові особи, які відповідають за дотримання норм охорони праці;

2) розроблено ряд заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;

3) затверджено інструкції, нормативні акти, що діють в установі;

4) здійснюється постійний контроль за дотриманням працівниками норм техніки безпеки;

5) організовано пропаганду безпечних методів роботи.

В структурі виконавчого комітету Харківської міської ради діє  схема управління охороною праці,  що представлена на рисунку 4.1.

 

Рисунок 4.1 - Структура управління охороною праці

До небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносять фактори, що впливають на робітників і приводять до захворювання, ГОСТ 12.0.003-74.ССБТ [ 65 ].

4.3  Шкідливі та небезпечні фактори на підприємстві

При проходженні стажування у відділі планування розвитку житлового господарства управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Головного управління економіки та комунального майна встановлено, що на працівників можуть негативно впливати такі  шкідливі і небезпечні фактори як: запиленість, знижене освітлення, шум, робота за комп’ютером, ксероксом підвищена або знижена температура повітря.

Перелік шкідливих та небезпечних факторів, які супроводжують працю на зазначеному підприємстві,  а також джерела їх виникнення  наведені у таблиці  4.1.

Таблиця 5.1

Перелік шкідливих і небезпечних виробничих факторів

Шкідливі й небезпечні фактори

Джерела їхнього виникнення

  1.  Підвищена електрична напруга (220 У)

Мережа живлення ПК, оргтехніка

  1.  Електромагнітне випромінювання, у тому числі рентгенівські

Монітори ПК, процесорні блоки ПК

  1.  Шуми

Вентилятори ПК, будівництво на вулиці

4. Мікрочастинки пилу

Зовнішні джерела; папки з документацією

5. Психофізіологічні фактори

Перенапруга зору, емоційні перевантаження

6. Підвищена

знижена рухливість повітря, температура, знижена/підвищена вологість

Мікроклімат приміщення: стан  систем опалення, кондиціонування, вентиляції

7. Несприятливе освітлення

Нераціональна організація освітлення робочих місць

Площа приміщення відділу планування розвитку житлового господарства управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Головного управління економіки та комунального майна становить 36 м2, у ньому 6 робочих місць, на кожне робоче місце доводиться приблизно 6 м2, приміщення відповідає санітарним нормам проектування адміністративних споруд. В приміщенні три вікна, встановлено кондиціонер, є  штучне освітлення.

У відділі  періодично виконуються комплекси заходів, спрямовані на оздоровлення умов праці працівників і підвищення продуктивності, усунення несприятливо діючих на здоров'я шкідливих факторів і попередження професійних захворювань. Їхній характер і вид визначаються особливостями роботи, що виконується та технікою, що використовується.

4.4  Вимоги до робочого місця працівника підприємства

4.4.1  Нормативні вимоги до робочої площини на одного працюючого, з урахуванням застосування комп’ютерів. ДНАОП 0.0–3.01-71 та ДНАОП 0.03-3. 18-98 [77, 78, 79].

У відділі планування розвитку житлового господарства у всіх співробітників робота пов'язана з використанням комп'ютерної техніки, що створює іонізуюче і електромагнітне випромінювання, яке має шкідливий вплив на організм.

У результаті тривалого перебування в зоні дії електромагнітних полів наступає передчасна стомлюваність, сонливість або порушення сну, з'являються часті головні болі, наступає розлад нервової системи та інше.

У зв'язку із цим у приміщенні відділу почато проводження заходів щодо зменшення сили опромінення. Всі монітори сучасні, мають захисний екран, тому вплив електромагнітного поля перебуває в межах припустимих норм.

Розміщення устаткування на робочих місцях повністю задовольняє вимогам ергономіки. У кожного працівника існує своє робоче місце [ 79 ].

Робоче місце - зона виконання праці трудівником. Організація праці робітника полягає у виконанні ряду заходів, що забезпечують раціональний і безпечний трудовий процес. Дуже великий вплив на ефективність і безпеку виконання роботи має робоча поза працівника.

  1.  Ергономічні вимоги до робочого місця, з урахуванням праці за комп’ютером [ 79 ]

Фізично раціональна робоча поза - це поза, що відповідає критеріям функціонального комфорту, тобто:

1) пряме положення хребта зі збереженням його природних вигинів;

2) мінімальне навантаження на м'язову систему тіла людини;

3) відсутність хворобливих відчуттів у результаті впливу елементів робочого місця на тіло сидячої людини.

Фізіологічно раціональна робоча поза досягається виконанням наступних умов:

1) відстань від очей людини до дисплея комп'ютера повинна складати 500-700 мм;

2) природний нахил корпуса вперед на 5-10 градусів;

3) кут згину між стегном і гомілкою 95-135 градусів;

4) ступні на підлозі;

5) стегно горизонтально;

6) оператор має можливість спиратися ліктем на робочу поверхню й працювати з документами;

7) відстань від сидіння стільця до нижнього краю робочої поверхні не менш 150 мм.

Інструменти роботи (клавіатура, миша, письмові приладдя) розташовані на робочому місці з урахуванням їх застосування. Більш часто вживані предмети (клавіатура, миша) розташовані в оптимальній робочій зоні досяжності рук, рідко вживані (письмові приладдя) у більше віддаленій зоні.

4.5  Засоби регулювання метеорологічних умов

Для вибору показників мікроклімату, визначається категорія роботи, відповідно до ГОСТ 12.1.005-88.ССБТ [ 66 ]- 1а.  (виконується сидячи, з незначною фізичною напругою) [ 7 ].

Показники мікроклімату позначаються на перенагріванні або переохолодженні організму. З огляду на період року і категорію ваги виконання робіт, установлюються параметри мікроклімату (таблиця 4.2).

Таблиця 4.2

Оптимальні параметри мікроклімату

Категорія робіт

Період року

Температура

Відносна вологість % (не більше)

Швидкість руху повітря, м/с (не більше)

Легка 1а

Холодний

22-24

40-60

0,1

Легка 1а

Теплий

23-25

40-60

0,1

 Збереження комфорту у приміщенні забезпечує відчуття комфорту, створює передумови для високого рівня праці.

З метою профілактики різних захворювань, а також для забезпечення умов нормальної роботи у відділі застосовуються різні методи і засоби попередження впливу шкідливих виробничих факторів на організм людини.

Основними засобами є щоденне вбирання приміщення, провітрювання, підтримка необхідного температурного режиму за допомогою різних технічних пристроїв (у холодну пору року), вентиляція або кондиціонування (що обумовлено, також наявністю на робочих місцях співробітників ПК) СНиП 2.04.05-91 [ 67 ] .

4.6 Освітлення та рівень шуму на робочому місті

У відділі застосовується природне бічне висвітлення [ 67 ].

Норми природного освітлення для відділу представлені в таблиці 4.3.

Таблиця 4.3

Характеристика виробничого висвітлення

Найменування основних виробничих приміщень

Площа підлоги, м2

Розряд зорової

роботи

Вид освітлення

природне

КПО, %

штучна мінімальна освітленність, Е min

Відділу планування розвитку житлового господарства

25

ІІІ

бічне,  2

300

У відділі із природним бічним висвітленням працюють 6 осіб, у ньому знаходяться 6 столів, 10 стільців, 3 комп'ютера, 3 принтера, 3 шафи. Для умов міста Харкова, величина КЕО розраховується за формулою:

 еН = еІІІ mc  (4.1),         

де еН – нормоване значення КЕО у відсотках з урахуванням характеру зорової роботи, виду висвітлення й світлового клімату в районі розташування будинку;

еІІІ – значення КПО з урахуванням характеру зорової роботи й виду висвітлення (для будинків, розташованих у третьому поясі світлового клімату 2), 2%

m - коефіцієнт світлового клімату, рівний 0,9;

с - коефіцієнт сонячності клімату, рівний 0,8; (азимут 46-135°)

На підставі формули маємо: ен рівне 1,44 %.

При роботі із ПЕОМ еН   має бути не менш  1,5 % [ 79 ].

Високий рівень шуму - один з найпоширеніших шкідливих факторів на виробництві, він викликає стомлення, зниження продуктивності праці, а при тривалому впливі розлад здоров'я й навіть появу професійних захворювань.

Гігієнічна оцінка нормування постійного шуму  за ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ [ 65 ].

Рівень шуму, що допускається на робочому місці, не повинен перевищувати 50 дБА.

Джерелом шуму для працівників відділу є будівництво, що перебуває недалеко від будинку, у якому працює відділ.

Крім того, це може бути шум від комп'ютерів, що знаходяться у відділі. Для зниження негативного впливу шуму застосовують шумопоглинаючі матеріали для оздоблення приміщень.

4.7  Електрична безпека

У відділі планування розвитку житлового господарства для забезпечення роботи електроустаткування застосовується змінний струм, напругою 220 В.

Приміщення, у якому розташовується відділ, відноситься до приміщень з підвищеною небезпекою ураження людей електричним струмом [ 71 ]

Основними мірами захисту від ураження електричним струмом є:

1) забезпечення недоступності струмоведучих частин, що перебувають під напругою, для випадкового дотику;

2) усунення небезпеки ураження з появою напруги на корпусах і інших частинах електроустаткування, що досягається зануленням;

3) захист від випадкового дотику до струмоведучих частин застосуванням кожухів, огороджень, подвійної ізоляції – ступень захисту не нижче IP-44 [ 71 ];

4) контроль і профілактика ушкоджень ізоляції;

5) організація безпечної експлуатації електроустановок.

У відділі існує оперативне обслуговування електроустановок - комп'ютерів, що передбачає періодичні й позачергові огляди електроустаткування систем електропостачання і електроприймачів, контроль і облік електроенергії, оперативні перемикання в електромережах, що забезпечують безперебійне постачання електроенергії. Оперативне обслуговування діючих електроустановок здійснюються інженерно-технічним та черговим персоналом.

  1.   Пожежна безпека

Поняття пожежна безпека означає стан об'єкта, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення запобігає впливу на людей небезпечних факторів пожежі й забезпечує захист матеріальних цінностей.

Використання електроустаткування, що відповідає класу пожежної зони приміщення категорії В : ступінь захисту електроапаратури не нижче ІР-44, ступінь захисту світильників не нижче ІР-2Х; категорія захисту будинків від блискавки установлена ІІІ.

Пожежна безпека забезпечується системою запобігання пожежі й пожежного захисту та організаційних заходів.

Система запобігання пожежі виключає можливість утворення горючого середовища й появи в ньому джерел запалювання, підтримує її температуру й тиск рівнів по горючості й ін.

Організаційними заходами щодо забезпечення  пожежної безпеки є навчання службовців правилам пожежної безпеки, розробка й реалізація норм і правил пожежної безпеки, інструкцій про порядок роботи з пожежнонебезпечними матеріалами.

Для евакуації людей і матеріальних цінностей розроблено схеми евакуації. Ширина, висота й пропускна здатність проходів і виходів відповідає протипожежним нормам ДБНВ.1.1 –7- 2002 [ 80 ].

4.9 Охорона навколишнього середовища

Закон України про «Охорону навколишнього середовища» був прийнятий 25 червня 1991 року (редакції Закону 1993,1996 рр.) [ 7 ].

Закон визначає правові, економічні, соціальні основи охорони навколишнього середовища. Завдання Закону полягає в регулюванні відносин в області охорони природи, використанні й відтворенні природних ресурсів, забезпеченні й ліквідації наслідків негативного впливу на навколишнє середовище господарської й іншої діяльності людини, збереження природних ресурсів, генетичного фонду нації, ландшафтів і інших природних об'єктів.

При масовому використанні моніторів і комп'ютерів не можна не враховувати їхній вплив на навколишнє середовище на всіх стадіях: при виготовленні, експлуатації й після закінчення їхнього терміну служби. Сьогодні діють екологічні стандарти, які визначають вимоги до виробництва й матеріалів, використовуваним у конструкції приладів. Вони не повинні містити фреонів, хлоридів, бромідів (BS 7750) ТСО '95.

У стандартах ТСО'99 закладене обмеження по кадмію у світлочутливому шарі екрана дисплея й ртуті в батарейках. Апарати, тара й документація повинні допускати нетоксичну переробку після використання.

Міжнародні стандарти, починаючи із ТСО'92 включають вимоги зниженого енергоспоживання й обмеження припустимих рівнів потужності, споживаних у неактивному режимі.

Робота на ПК типу IBM PC/AT не робить шкідливого впливу на навколишнє середовище. Після закінчення терміну служби він повністю підлягає вторинній переробці, а також апарати, тара, документація повинні допускати нетоксичну переробку після використання.

Необхідно виконувати вимоги стандарту ISO - 14000, що визначає вимоги до організації виробничого процесу з мінімальним збитком для навколишнього природного середовища.

Розділ 5 ЕКОНОМІЧНП ЧАСТИНА

Модель „Охоплення контролем”

«Охоплення контролем» має на увазі розмір команди, що знаходиться в підпорядкуванні одного керівника. На думку B.C. Грайчунаса: «1- керівник має обмежену енергію, знаннями і кваліфікацією, він може координувати роботу обмеженого числа працівників, 2- збільшення в арифметичній прогресії числа підлеглих веде до росту в геометричній прогресії кількості взаємозв'язків, що знаходяться під контролем керівника».

Потенційний взаємозв'язок, що може виникнути між керівником і підлеглими, класифікується як індивідуальне керівництво, групове керівництво і перехресний зв'язок. Грайчунас розробив формулу для визначення кількості потенційних контактів керівника з різним числом підлеглих йому працівників:

(5.1) ,

де Скількість потенційних взаємозв'язків;

п — кількість працівників, підлеглих керівникові.

Таблиця 1 показує, що швидкий ріст кількості потенційних взаємозв'язків викликається збільшенням числа підлеглих. Вирішуючи питання про збільшення охоплення контролем, керівник повинний розглянути всі потенційні взаємозв'язки, які він може мати з підлеглими, включаючи їхню частоту й інтенсивність.

Скільки ж підлеглих повинне бути в керівника? У теорії це питання аналізується шляхом виділення ряду загальних факторів, що впливають на частоту і тип взаємозв'язків між керівником і підлеглими. Деякі з цих факторів дуже важливі.

Таблиця 5.1

Потенційні взаємини

Кількість підлеглих

Кількість взаємин

Кількість підлеглих

Кількість взаємин

1

2

3

4

5

6

1

6

18

44

100

222

7

8

9

10

11

12

490

1080

2376

5210

11374

24708

Необхідний контакт. При виробничих, науково-дослідних роботах необхідний високий рівень координації діяльності. Використання конференцій, нарад, особистих зустрічей і консультацій нерідко допомагає в досягненні поставлених цілей. Широке охоплення контролем виконуваних робіт через часті контакти з підлеглими впливає на виконання й успішне завершення проекту.

Рівень освіти і підготовленість підлеглих. Навчання підлеглих є основним у встановленні контролю на всіх рівнях управління. Прийнято, що керуючий на більш низьких рівнях організації може управляти великою кількістю підлеглих, тому що робота на цих рівнях більш спеціалізована і менш складна, чим на вищих рівнях.

Здатність спілкування. Цей фактор відіграє важливу роль у налагодженні ефективного механізму розв’язання проблем у робочих ситуаціях, реальної й оперативної координації діяльності підрозділів і працівників.

Керівник А, у підпорядкуванні якого знаходяться двоє службовців В и С, може мати взаємини окремо з В и окремо з С, а також з В и С разом (становище тут буде різним). Крім того, він повинен брати до уваги відносини, що складаються між В и С (табл. 5.2). Таким чином, при наявності двох підлеглих мається мінімум 4 різних види взаємин (або максимум - 6 ), що потребує уваги з боку А. Кількість цих контактів збільшується більш високими темпами, чим пропорційний ріст числа підлеглих. Грайчунас вважає, що керівник у змозі мати не більш 12 безпосередніх контактів і не більш ніж 28 непрямих, що відповідає наявності 5 підлеглих. При більшому ступені однорідності проблем, який займається керівник, він може мати в підпорядкуванні більше число працівників тобто, число підлеглих повинне бути менше на рівні вищого керівництва організації і може бути більш значним у нижчих ланках управління.

Таблиця 5.2

Число можливих контактів

Виды контактов

Минимальное значение

Максимальное значение

Непосредственные индивидуальные взаимоотношения между А и В, А и С

2

2

Непосредственные групповые взаимоотношения А с В и С:

А по отношению к В вмести с С

А по отношению к С вмести с В

1

2

Косвенные взаимоотношения между В и С:

В по отношению к С

и С по отношению к В

1

2

Всього

4

6

Застосування моделі охоплення контролем:

Відомо, що скорочення числа осіб, підлеглих одному керівникові (тобто звуження охоплення контролем), породжує структуру управління, що уявляє собою високу піраміду з вузькою основою.

Якщо організації властиве велике охоплення контролем, вона приймає форму «плоскої» у вигляді дзвона структури. У літературі описана «модель охоплення контролем», розроблена і використана при формуванні організаційної структури управління ракетно-космічною компанією «Локхид» (США).

Розроблювачі моделі прийшли до висновку, що варто розглядати сім перемінних при дослідженні охоплення контролем:

1) подібність функцій;

2) географічну близькість підлеглих;

3) складність функцій;

4) управління і контроль, необхідні підлеглими;

5) координацію діяльності підлеглих;

6) планування необхідних значень складності і часу;

7) допомога, що отримується від керівника організації.

Коли найважливіші перемінні взаємин «керівник — підлеглий» визначені, кожному елементові моделі надається визначена вага. Зважування відбиває значимість кожного з факторів контролю. Локхидська система ваг представлена в табл. 3.

Найбільш важливий фактор, відбитий у таблиці, — це керівництво і контроль з максимальною вагою 15. Він відбиває час, необхідне для керівництва і контролю підрозділів в організації.

Таблиця 5.3

Шкала ваг компанії «Локхид»

Фактори охоплення контролем

Подібність функцій

Ідентичні

Істотна подібність

Схожі

Внутрішньо різні

Зовсім різні

Географічна близькість

Усі разом

Усі в одному будинку

Різні будинки одного заводу

Різне розташування одна географічна місцевість

Різні географічні місцевості

1

2

3

4

5

Складність функцій

Прості, повторювані

Шаблонові

Деяка складність

Складні різноманітні

Високоскладні, різноманітні

2

4

6

8

10

Керівництво і контроль

Мінімум керівництва і навчання

Обмежене керівництво

Помірне керівництво

Часто повторювані міри керівництва

Постійне тісне керівництво

3

6

9

12

15

Координація

Мінімум відносин з іншими

Взаємини, обмежені визначені причинами

Помірні взаємини, легко контрольовані

Суттєві тісні взаємовідносини

Широкі неповторювані взаємини

2

4

6

8

10

Планування

Мінімум простору і складності

Обмежений простір і складність

Помірний простір і складність

Потрібні значні зусилля, керовані тільки організацією

Потрібні досить значні зусилля; райони і політика не визначені

2

4

6

8

10

Кожна управлінська позиція оцінюється, а зваженим перемінним контролю привласнюються бали. Бали сумуються, результат являє собою індекс керівництва. Загальна сума балів відбиває тягар керівника, пов'язаний з охопленням контролем. Чим вище індекс, тим більше тягар і, отже, обсяг контролю. Пропоноване охоплення контролем для керівника середнього рівня представлений у таблиці 5.4.

Таблиця 5.4

Індекс керівництва для керівника середнього рівня і пропоноване охоплення контролем (людина)

Індекс керівництва

Пропоноване стандартне охоплення контролем

Індекс керівництва

Пропоноване стандартне охоплення контролем

40-42

37-39

34-36

4-5

4-6

4-7

31-33

28-30

5-8

6-9

Локхидське дослідження показало, що, коли збільшувалося охоплення контролем, кількість рівнів керівництва часто скорочувалася.

Локхидська модель зосереджує увагу на важливих організаційних перемінних, які значною мірою впливають на охоплення контролем. Такий підхід змушує керівників брати до уваги такі фактори, як координація, контроль і однорідність функцій при оцінці доповідей підлеглих.

Кожна організація повинна самостійно розробляти модель охоплення контролем. Широке охоплення контролем може бути дуже ефективне у ряді випадків, таких, як використання високоосвіченої робочої сили, а вузьке охоплення контролем — коли підлеглі не одержали відповідної підготовки для виконання роботи. У кожнім випадку потрібне дослідження таких факторів: як можливість забезпечення контактів між керівником і його підлеглими, здатність працівників виконувати роботу без безпосереднього керівництва, рівень підготовленості і реальні можливості навчання працівників.

На рисунку 5.1 схематично приведений приклад широких і вузьких норм керованості.

Рисунок 5.1 - Норми керованості: а — широкі; б — вузькі

ВИСНОВКИ

У випускній кваліфікаційній роботі було науково обґрунтувано теоретичні засади місцевого самоврядування; розкрито сутність становлення місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові; показано сутність організації місцевого самоврядування в м. Харкові; розкрито сутність стратегії економічного і соціального розвитку в Україні; визначено проблеми місцевого самоврядування у м. Харкові; розкрити сутність технологій управління соціально-економічними процесами; сформулювано цілі та завдання системи планування і управління містом; зроблено аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні на 2005р. та програми економічного та соціального розвитку в м. Харкові на 2005 рік; надано пропозиції щодо підвищення ефективності соціально-економічного розвитку, а також розв'язання проблем, що постають перед органами місцевого самоврядування.

Уявляється цілком очевидним, що істотне підвищення ефективності місцевого самоврядування, а відтак і результати зусиль його виконавчих органів і посадових осіб щодо забезпечення належного функціонування і розвитку систем життєзабезпечення і розвитку міста визначальною мірою залежать від їх здатності подолати більшу частину розглянутих у даній роботі проблем і труднощів. Вже сама наявність величезного виробничого, науково-технічного, соціально-економічного і кадрового, в першу чергу інтелектуального потенціалу міста Харкова вже виступає потужним чинником і важливою передумовою успішного розв'язання сьогоднішніх труднощів і проблем. Очевидно, завдання постає у виборі
доцільних шляхів і засобів ефективного використання цього безцінного потенціалу.

Напевне, найсерйознішою при цьому виступає проблема відсутності належних фінансово-кредитних ресурсів. Саме внаслідок їх дефіциту значною мірою лишаються нереалізованими численні, і нерідко досить гарні і науково обґрунтовані програми державного, галузевого, регіонального і місцевого рівня. Однак, ресурси, в тому числі й фінансово-кредитні, в Україні і в Харкові є, справа лише в тому, що їх треба уміти виявити і належним чином ефективно використати. Переконливим свідченням цього є і досвід багатьох успішно працюючих підприємств, і зростаючі обсяги заощаджень населення на рахунках у банках, і помітна різниця між офіційними даними стосовно доходів населення та фактично задоволеним попитом. Просто значна частина ресурсів поки що працює у так званій тіньовій економіці.

Таким чином, одним з дієвих засобів подолання проблеми дефіциту фінансових ресурсів виступає розробка і реалізація відповідної грошово-кредитної політики в країні. Вона має включати мотивацію комерційних банків до істотного зменшення відсоткових ставок, адже здешевлення кредитів сприятиме пожвавленню інвестиційної та виробничої діяльності, технічному переозброєнню виробництва, забезпеченню конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Крім того, терміново потрібні розробка і прийняття відповідних нормативно-правових актів, які б стимулювали максимальну детені-зацію національної економіки. Це також могло б сприяти істотному збільшенню надходжень до державного і місцевих бюджетів і розширювало б можливості виконавчих органів місцевого самоврядування по вирішенню складних завдань, спрямованих на прискорення соціально-економічного і культурного розвитку Харкова, в тому числі й на кардинальну модернізацію та підтримання у належному стані систем життєзабезпечення міста.

Одним з важливих засобів подолання сьогоднішніх проблем мегаполісу уявляється і підвищення якості планування та управління, в першу чергу використання досягнень теорії соціального управління, раціональне поєднання стратегічного підходу з оперативним ефективним вирішенням актуальних проблем сьогодення. Взагалі необхідна наукова експертиза і глибоке наукове обґрунтування усіх перспективних планів і програм діяльності міськвиконкому та інших органів міського самоврядування, муніципальних служб і підприємств міста. Істотний управлінський ефект може забезпечити широке використання сучасних економіко-математичних моделей і методів та перспективних інформаційних технологій.

Однак основним шляхом і водночас одним з найефективніших, засобів успішного розв'язання переважної більшості проблем, що постають перед органами місцевого самоврядування, уявляється належне формування і використання його кадрового потенціалу. Адже ні грошові кошти та інші матеріальні ресурси не з'являються самі по собі, ні нормативно-правова база не падає з неба і не виникає з повітря, як і не вдосконалюється без втручання людини. Тому подальше удосконалення системи місцевого самоврядування і підвищення ефективності управлінської діяльності його виконавчих органів вимагає системного підходу, основними складовими якого мають стати такі.

По-перше, термінова організація у провідних вищих навчальних закладах міста цільової підготовки нових управлінських кадрів, формування справжньої національної гуманітарно-технічної управлінської еліти. Це мають бути люди, вільні від психологічних стереотипів минулого, висококваліфіковані фахівці, яким притаманні стратегічний характер мислення і системний підхід до аналізу найскладніших проблемних ситуацій, сміливість і рішучість у пошуку та здійсненні нестандартних управлінських рішень, спрямованих на їх ефективне подолання. Водночас ці люди мають являти собою високодуховні моральні особистості з чіткою системою життєвих цінностей, переконань та ідеалів. Однак перш за все вони повинні бути професіоналами: добре знати політичну і правову систему України, сутність, цілі та завдання місцевого самоврядування. Вони мають бути надійно озброєні знаннями і навичками з адміністративного менеджменту, управлінських технологій та управлінської культури, повинні добре знати регіональну і муніципальну економіку, конституційно-правові засади місцевого самоврядування, бачити можливості і перспективи розвитку міста та його окремих галузей, напрямків і територій.

По-друге, оскільки реально підготовка таких фахівців вимагає принаймні п'ять-шість років, місто не може пасивно очікувати, доки вони з'являться, набудуть певного досвіду практичної діяльності та почнуть здійснювати необхідні перетворення. Тому уявляється вкрай доцільним дещо відійти від традиційної системи вищої освіти, урахувати і активно запровадити передовий досвід вітчизняних та іноземних університетів, інших закладів бізнес-освіти та менедж-мент-освіти. Перш за все, необхідно передбачити якомога більш раннє (починаючи з другого, а той з першого курсу) включення студентів у вирішення реальних міських справ та у процеси управління ними шляхом забезпечення безпосередньої участі у роботі виконавчих органів місцевого самоврядування, муніципальних служб і підприємств з поступовим посадовим просуванням, починаючи з найнижчих посад. При цьому, безперечно, студенти мають отримувати певну оплату за виконувані роботи.

По-третє, один з головних принципів і водночас одна з методологічних засад теорії соціального управління і кадрової політики полягають у необхідності раціонального поєднання молодих і досвідчених кадрів, енергії та рішучості з мудрістю, стриманістю та розумним консерватизмом. Іншими словами, інноваційна спрямованість організації управління будь-якою соціальною системою, в тому числі й органами місцевого самоврядування, може бути ефективною тільки за умови забезпечення належної спадковості у кадровій політиці, організації та здійсненні управлінської діяльності.

Однак цей принцип не слід розуміти як обов'язкове збереження застарілих моделей, методів і стилю роботи, усього, що перестало відповідати новим політико-правовим та соціально-економічним умовам, новим суспільним потребам і вимогам, новим інтересам і прагненням територіальної громади нашого міста. Тому сьогодні надзвичайно важливою передумовою забезпечення можливості реального підвищення ефективності місцевого самоврядування у Харкові уявляється організація дієвої перепідготовки, підвищення кваліфікації та перекваліфікації наявних посадових і службових осіб міськвиконкому, виконкомів районних рад, інших органів місцевого самоврядування, муніципальних служб і підприємств. При цьому принциповим моментом слід вважати забезпечення такої ситуації, щоб процеси перепідготовки і підвищення кваліфікації не виявилися суто формальними, не зводились до звичного "прослухування лекцій" та отримання чергового диплому чи посвідчення, як це часто бувало, особливо за радянських часів. Ефективність перепідготовки має забезпечуватись її чіткою цільовою спрямованістю, діяльнісно-особистісною орієнтацією та широким використанням активних методів навчання. В першу чергу мається на увазі аналіз конкретних управлінських та господарчих ситуації з реальної практики діяльності органів місцевого самоврядування і самих працівників, використання кейс-технологій. Нарешті, має активно впроваджуватись позитивний досвід структурних перетворень і практики діяльності органів міської влади, здійснений протягом останнього часу.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

  1.  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К., 1997р.
  2.  Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Верховна Рада України, – К.: Парламентське видавництво, 1997. – 104с.
  3.  Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів: Закон України від 14.04.2004 № 434 // http: // www.rada.gov.ua
  4.  Про звернення громадян: Закон України // http: // www.rada.gov.ua
  5.  Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України: Закон України // http: // www.rada.gov.ua
  6.  Про охорону праці” Законодавство України про охорону праці: Закон України // т.1.- К. – 2002. – 558 с.
  7.  Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України // К.: Україна. – 1991. - 59 с.
  8.  Про розроблення прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку та складання проекту державного бюджету: постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2004 № 621 // http: // www.rada.gov.ua
  9.  Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного правана звернення: Указ Президента України від 13.08.2002 // http: // www.rada.gov.ua 
  10.  О службе в органах местного самоуправления в Украине: Закон Украины № 2493-III от 07.06.2001 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
  11.  Стратегія економічного та соціального розвитку України „Шляхом європейської інтеграції” на 2004 – 2015 роки: схвалена Указом Президента України від 28.04.2004 № 493/2004 // http: // www.rada.gov.ua
  12.  Державна програма економічного і соціального розвитку України // Кабінет Міністрів України //  http: // www.rada.gov.ua
  13.  Програма економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2005 рік // Харківська міська рада // http: // www.city.kharkov.ua

14. Андрушків Б.М., Кузьмін О.С. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995. – 296с.

15. Ансофф И. Стратегическое управление / Пер. с англ. – М., 1989

  16. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250

лет его существования (с 1655 по 1905-й год): Историческая монография. – Х., 1905. – Т. 1. (ХVІІ – ХVІІІ вв.). – С. 390.

17. Бажин И.И. Информационные системы менеджмента. – М.: ГУ-ВШЭ, 2000. – 688с.    

18. Барулин В.С. Социальная философия: Учебник. – Изд. 2-е. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. – 560с.

19. Березуцький В.В. Основи охорони праці. –Х. : НТУ „ХПІ”. – 2005. – 468 с.

20. Будзан Б.П. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2001. – 349 с.

21. Бунина М.К., Семенов В.А. Экономика и психология. На перекрестке наук: Уч. пособие. – М.: Дело и Сервис, 1998. – 400с.

22. Бюджетний Кодекс України // Офіційний вісник України. –2001. - №29.- ст. 1291

23. Воронкова В.Г. Муніципальний менеджмент: Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 256с.

24. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 501с.

25. Гурне Б. Державне управління. – К.: Основи, 1993

26. Долин П.А. Справочник по технике безопасности. – М.: Энергоатомиздат. – 1984. – 824 с.

27. Дуганов Г.В. Охрана окружающей природной среды. – К.: Вища шк. – 1988. – 303 с.

28. Європейська хартія про місцеве самоврядування // Віче. – 1995 - № 6

29. Завадський І.С. Менеджмент. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту та бізнесу, 1997. – 543с.

30. Иванова В.Н., Гузов Ю.Н., Безденежных Технологи муніципального управления: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 396с.

31. Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управленя: Учебник для ВУЗов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 528 с.

32. Коммунальное хозяйство городов / Под ред. М.З. Алябьева – К.: Техника, 2000. – 251с.

33. Кратний экономический словарь / Под ред. Ю.А. Белика и др. – 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1989. – 399с.

34. Лабораторний практикум з курсу „Основи охорони праці” / В.В. Безуцький, Т.С. Бондаренко, Л.А. Васьковець та ін; За ред. В.В. Безуцького. – Х.: Факт, 2005. – 348с.

35. Луговий В.І., Князєв В.М. Адміністративна реформа в Україні і наукове забезпечення. // Вісн. УАДУ. 1997. - № 2

36. Лютень Ф. Организационное поведение: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 692с.

37. Мамутов В.К., Амоша А.И., Дементьєва Т.Н. Рекреація: Соціально-экономические и правове аспекты. – К.: Наукова думка, 1992. – 142с.

38. Маскон М.Х., Альберт М.,Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. –М, 1992

39. Місцеве самоврядування: 10 років здобутків. / Науковий редактор збірника М. Пухтинський. – К.:Україна, 2002. - 367с. 

40. Муніципальне право України. / За ред Погорілко В.Ф. – К.: Юрінком Інтер, 2001

41. Муниципальный менеджмент: Учебное пособие для ВУЗов. / Т.Г. Морозова, М.П. Победила, Г.Б. Поляк и др. . – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 263с.

42. Новиков Б.В., Сініок Г.Ф., Круш П.В. Основи адміністративного менеджменту: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 560с.

43. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Пер. з англ.. І. Дзюб. – К.: Основи, 2000. – 198с.

44. Олійник С.У. та ін. Менеджмент: Навчальний посібник. – Х.: Друк ЛТД, К.: Проза,  1997. – 176 с.

45. Ольховський Б.Г. Місцеве самоврядування. – Х.: Рубікон, 1998

46. Основі социального управления: Учебное пособие / А.Г. Гладышев, В.Н. Иванов, В.И. Патрушев и др. – М.: Высшая школа, 2001. – 271 с.

47. Підвищення ефективності місцевого самоврядування в Харкові на основі науково-технічного, соціально-економічного і кадрового потенціалу міста: Монографія / В.А. Шумілкін, В.М. Бабаєв, В.І. Луговий та ін. – Харків: НТУ „ХПІ”, 2003. – 400с.

48. Саакян А.К., Зайцев Г.Г., Лашманова Н.В., Дягилева Н.В. Управление персоналом в организации. – СПб.: Питер, 2001. – 176 с.

49. Система государственного и муниципального управления / О.М.Рой. – СПб.: Питер, 2003 – 301 с. – (Серия «Учебное пособие»)

50. Соціально-психологічні аспекти державного управління: Довідкові матеріали до вивчення професійної програми підвищення кваліфікації та проведення тематичних семінарів з організаційних та кадрових питань державної служби / Укладач Б.Г. Савченко. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2003. – 32с.

51. Социология / Под общ. ред. Э.В. Тадевосяна. – М.: Знание, 1992

52. Троцко А.В., Трубавина И.Н. Теория и методика делового общения: Учебное пособие. – Х.: ХДПУ, 1999. – 112 с.

53. Ткачук А. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід. – К.: Заповіт, 1997

54. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я. Кибанова. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 638с. – (Серия  «Высшее образование»)

55. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник. – М.: Дело, 2001. – 448с.

56. Холлис Г., Плоккер К. На пути к демографической децентрализации: перестройка региональных и местных органов власти в новой Европе. - М.: 1995. - 35 с.

57. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). – Х., 1997. – 165с.

58. Ціпкин Ю.А. Управление персоналом: Учебное пособие для ВУЗов. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2001. – 446с.

59. Шаров Ю.П. Стратегічне планування в соціально-технічних системах і в місцевому самоврядуванні: Навч. посібник. / Укр. Акад. держ. управління при Президентові України. - К.: Вид-во УАДУ, 1996. - 88 с.

60. Шигаева Т. Виртуальность украинской экономики // Обор украинского рынка. – 1999. - № 7. – С. 9-13

61. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. – К.: Товариство „Знання”; КОО, 1998. – 512с.

62. Щекин Г.В. Социальная теория и кадровая политика: Моногр. – К.: МАУП, 2000. – 576с.

63. Энцеклопедический словарь Брокгауз и Ефрон. Биографии.                                          В 12-ти тт. - М.: .Сов. энциклопедия., 1991

64. Яременко С.В. Реформы менеджмента: Опыт лучших предприятий Украины и России. – Х.: Фолио, 1999. – 159с.

65ГОСТ 12.0.003 – 74*. ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. – Введ. 01.01.76.

66. ГОСТ 12.1.005 – 88. ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны.. – Введ.01.01.89

67СНиП  2.04.05 – 91. Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование. – М.: Стройиздат. – 1988. – 64 с.

68СНиП II – 4 – 79 Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования. – М.: Стройиздат. – 1980. – 110 с.

69ГОСТ 12.1.003 - 83. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. – Введ.01.07.89.

70. ГОСТ 12.1.012 – 90. ССБТ. Вибрация. Общие требования безопасности. – Введ. 01.01.90.

71. Правила устройства электроустановок. ПУЭ - 87/ Минэнерго СССР. – М.: Энергоатомиздат. – 1987. – 648 с.

72. ГОСТ 14254 – 96. Оболочки. Степени защиты (СТ СЭВ 778-77).- Введ.01.01.78.

73. ГОСТ 12.2.007.0 – 75. ССБТ. Изделия электротехнические. Общие требования безопасности. – Введ. 01.01.78.

74. ГОСТ 12.1.030 – 81*. ССБТ.  Электробезопасность. Защитное заземление. Зануление. – Введ. 01.01.82.

75.  ГОСТ 12.1.004 – 91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. – Введ.01.07.91.

76. СНиП 2.09.02 – 85. Производственные здания промышленных предприятий. Нормы проектирования. – М.: Стройиздат. – 1987. – 16 с.

77. ДНАОП 0.03.–3.01–71 Санітарні норми проектування промисло-вих підприємств СН 245 – 71.

78. ДНАОП 0.03 – 3.18 – 98 Санитарні норми та правила для робітників обчислювальних центрів.

79. ДНАОП 0.00-1.31-99. Правила охраны труда пользователей ЭВМ.

80. ДБН В.1.1-7-2002 – Захист від пожежі. Пожежна безпека об’єктів будівництва. – К.: 2002. – 41 с.

81. РД 34.21.122 – 87 Инструкция по устройству молниезащиты зданий и сооружений / Минэнерго СССР. – М.: Энергоатомиздат. – 1989. – 58 с.

82. ДСТУ ISO14001-97 – 14012-97 Система управления окружающей средой – К.:ДЕРЖСТАНДАРТ УКРАИНЫ – 225 с.

МИСТЕЦТВО УПРАВЛЯТИ - ДИВИТИСЯ ВПЕРЕД

 Після 1991 року з лексики українського суспільства, за винятком окремих вчених, поняття "прогноз" і "план" зникло, воно перестало не лише використовуватися в практиці державного та регіонального управління, а й згадувати про них вважалося не коректним тоном. Замість прогнозно-планових розрахунків щодо динаміки економіки в перспективі на державному рівні використовувалося так зване програмування соціально-економічного розвитку, яке практичного значення для державного управління не мало. Спеціалістам відомо, що економічні прогнози і плани за своєю суттю та внутрішнім змістом повністю відрізняються від програм, але ті, хто в той період був захоплений вітрами всіляких перемін, не втямили цієї різниці і не прислухались до існуючих тоді думок про шкідливість подібних експериментів.

 Хоч і негативна практика, але вона, коли запроваджена, то вперто продовжує існувати і щось змінити надзвичайно важко. Щоб довести пагубність відмови від планування і прогнозування, немає іншого впливу на сучасну практику, окрім як звернутися до думок класичної наукової і художньої еліти. Світ захоплюється героями М. Булгакова "Майстер і Маргарита", а тому не без цікавості довідуємося, що один із них переконливо говорив:  "... чтобы управлять, нужно, как-никак, иметь точный план на некоторый, хоть сколько-нибудь приличный срок".

 З сумом помічаємо, що уряди незалежної України, а їх було занадто багато, не мали достатньо часу, щоб прислухатися не лише до вчених, а й до митців, мудрістю яких захоплюється світ. У швидкоплинній часовій ситуації чимало фахівців, намагаючись прислужитися новій владі, тільки імітували зміни щодо поліпшення управління в умовах ринкових відносин, чим сприяли різноманітним необдуманим новаціям. На початку входження в ринкові відносини, зокрема десь після 1993 року, практика на державному рівні повністю відмовилася від планування, а прогнозування набрало віртуального значення і розроблялося на рік, квартал і навіть місяць. Повністю відкидалися прогнозні розрахунки, а перевага віддавалась поточним.

 Подібне зневажливе ставлення до розробки державних планів не відповідало думці світової науки.

 Причин подібного становища є чимало, але основною з них стало ототожнення планування і прогнозування з адміністративно-командною системою директивного управління. Щоб позбавитися рецидивів командування та засобів для цього, взагалі відмовилися від всього, що зв'язано найперше з плануванням, а разом з ним і прогнозуванням.

 Незважаючи на ортодоксально-скептичне ставлення до економічних прогнозів та планів, наука і практика продовжували свої дослідження і експерименти. Зокрема в 1995 році розрахований довгостроковий прогноз валового внутрішнього продукту (ВВП) на двадцять років. Для 1995-2000 рр. розрахунки проведені на кожен рік, а на подальші періоди лише на кінцеві роки п'ятирічок - 2005 р., 2010 р. і 2015 рік. Прогнозні показники здійснювались у двох варіантах, математична модель розрахунків яких подається в журналі "Економіка України" за 1996 р. N1.

 Промайнуло десять буремних років (1995-2005рр.) із двадцяти, на які розраховані прогнозні показники динаміки української економіки, і вони майже щорічно виявилися найближчими до реальних значень з усіх відомих прогнозів. Прогнозна і фактична динаміка ВВП має такий вигляд: 1995-2000 рр. -перехід від економічного спаду за прогнозом  (-13,5%) і фактом (-12,2%) в 1995 р. до економічного зростання за прогнозом (+6,8%) і фактом (+6,0%) в 2000 р.; в наступному періоді відбувалось зниження темпів приросту і вже в 2005 р. динаміка економіки мала такі характеристики – за прогнозом (+2,9%) і фактом (+2,6%). За тими ж розрахунками в наступні п'ять років динаміка не матиме значних змін і уже в 2010 р. приріст економіки не перевищуватиме +3,0 % за помірним варіантом і +2,0 % за мінімальним. Українська економіка розвивалась за другим, тобто мінімальним варіантом.

У чому причина застійного становища в економіці і де шукати вихід на широку дорогу процвітання? Прогноз динаміки економіки країни на довгострокову перспективу здійснено після невдалих намагань щось зробити в органах управління з огляду на важкий соціально-економічний стан і не краще бачення далекої перспективи. Потрібна була хоча б якась опосередкована допомога зрушити з місця державну машину, довівши теоретично і практично реальну можливість передбачати і зосереджувати можливі ресурси на розв'язання визначальних суспільних проблем.

Прогнозні економічні розрахунки на довгострокову перспективу і їхнє досить наближене до реального значення за десятиліття дає підстави зробити ряд висновків. По-перше, стало зрозумілим, що науковий макроекономічний прогноз можливий і до нього слід прислухатися; по-друге, влада повинна вимагати від науки і відповідних державних органів обгрунтованих розробок щодо об'єктивного бачення реальної перспективи країни для вироблення своєї політики; по-третє, державні органи управління мають базу для повернення до розробки поточних і середньострокових планів та довгострокових прогнозів; по-четверте, наука спроможна вдосконалювати різноманітні методи прогнозних розрахунків, які при вдалому їхньому застосуванні дають досить наближені результати.

Відмова від поточних планів і перспективного бачення розвитку країни мала ряд негативних наслідків, що стримували позитивні процеси, або навіть їх гальмували. Держава жила одним днем, одним роком, а далі цих періодів перспективи ніхто не бачив, хоч народ терпляче, але марно очікує кращих часів. Водночас в країні системно не розв'язувалися успадковані з минулого проблеми, що вже відчуваються, а в перспективі вони більш боляче відгукнуться в усіх сферах українського суспільства.

Недостатня увага до розв'язання нагальних фундаментальних проблем та недотримання вимог закономірностей розвитку суспільства якраз і відбивається негативними явищами в динаміці економіки, яка, у свою чергу, впливає на соціальні, культурні і політичні параметри в країні. Тобто створюється замкнуте коло, яке треба вміло розірвати для вирівнювання лінії в напрямку зростання.

Передусім вимагає напрацювання більш виваженого теоретичного і практичного обгрунтування управлінського базису для української дійсності в умовах ринкових відносин. За роки незалежності країни можна помітити, що, використовуючи монетарну модель розвитку, особливістю так званих річних прогнозів на макроекономічному рівні, за якими жила країна, було те, що вони будувалися на основі монетарних змінних: індексів цін, швидкості обігу грошей, процентних ставок, дефіциту бюджету, випуску облігацій, обмінного курсу валют, зовнішніх прямих інвестицій. Всі ці змінні фокусувались на єдиному показнику, навколо якого й будується річний макроекономічний прогноз - на рівні інфляції.

Водночас подібний узагальнюючий показник характеризує лише один бік закону вартості як основного закону ринкової економіки - попит. На пропозицію, тобто другу частину закону ринкової економіки ніякої уваги не звертали. Основна помилка всіх іноземних і навіть деяких українських прогнозистів полягає в тому, що, беручи на озброєння монетарну модель і всі її економічні підойми, вони забувають про дві речі: монетарний підхід ефективний для розвинених економік і не придатний для перехідних, як в Україні. Розвинені економіки переважно саморегулюються, а перехідні економіки ще довгий час перебуватимуть під впливом державного регулювання з боку відповідних державних органів, звичайно, зі знанням справи.

Беручи приклади з розвинених країн, що занадто ідеалізувались, змінних, сфокусованих на створенні реальної доданої вартості, яка характеризує пропозицію, як другий бік основного закону ринкової економіки, держава не визначає і не використовує. За роки незалежності ці змінні як не використовувалися, так і до цього часу не використовуються в так званому річному прогнозуванні. Як наслідок, зростання попиту при недостатній пропозиції в  середині країни об'єктивно призвело до того, що в країну хлинув потік іноземних товарів, створюючи різноманітні негативні наслідки. Подібне макроекономічне викривлення сприяло тому, що вітчизняний ринок наводнили іноземні товари кінцевого споживання: дорогі автомобілі, всі атрибути одягу, значна частина продуктів харчування, побутова техніка тощо. Купуючи ці товари, робочі місця створюються не в своїй країні, як це обіцяли помаранчеві провідники, а за кордоном, куди масово виїздять працювати українці. Щоб виправити подібне становище і бачити перспективу зміни всього спектра соціально-економічних процесів, потрібно зосередити увагу на формуванні пропозиції в середині країни, як важливої складової розвитку економіки, її матеріальної і нематеріальної сфер відповідно до формування попиту. Подібний баланс попиту і пропозиції можна розробити тільки в науково обгрунтованих соціально-економічних довгострокових прогнозах і короткострокових планах чи програмах.

Саме в такому науково обгрунтованому довгостроковому економічному прогнозі і короткостроковому плані подібний підхід дає змогу поєднати використання кейнсіанської та монетарної концепцій для розв'язання найважливіших проблем інтересів народу, як фундаментальної бази національної єдності. Серед них перед країною постали такі: зростання добробуту і культури нації; структурна перебудова економіки переходу від розвитку сировинних галузей до галузей високих технологій і виробництва продукції кінцевого споживання; екологія; використання новітніх технологій, особливо ресурсозбереження; розширення виробничого і соціального будівництва; зростання якості продукції і послуг.

Підтвердженням того, що потрібно приступити до розв'язання саме таких проблем, свідчать наші прогнозні розрахунки на 1995-2015 рр. і їхні фактичні значення. Для забезпечення розвитку економіки за першим варіантом в розрахунок було закладено проведення ефективних радикальних реформ: структурна перебудови економіки; впровадження у виробництво прогресивних технології; створення нових робочих місць; ефективне прискорення приватизаційних процесів; наповнення бюджету та дотримання помірного його дефіциту; утримання інфляції на рівні, що стимулює зростання ділової активності; зростання інвестиційних ресурсів в реальну економіку; створення сприятливих умов (на межі мистецтва) для функціонування всіх суб'єктів ринкових відносин за допомогою відповідних економічних, правових та адміністративних підойм.

Десятилітній період, що минув з часу прогнозних розрахунків, показав відсутність  дотримання визначених параметрів і умов. Відтак країна розвивалась не за першим - оптимальним, а за другим – мінімальним варіантом, що і підтверджується прогнозними і фактичними даними за 1995-2005 роки.

Про що свідчать дані економічного прогнозу в Україні на 1995-2015роки? По-перше, через те, що управління здійснюється за допомогою монетарних методів, в країні створився попит, але пропозиція вітчизняних товарів, яка залежить від кейнсіанських методів управління, значно відстає. Отож для задоволення зростаючого попиту товари завозяться з-за кордону: більшість промислових товарів; продуктів харчування і товарів побутового вжитку, ліки і  література; інші різноманітні вироби. По-друге, розвиток економіки країни впродовж 1991-2005 рр. за мінімальним варіантом характеризувався відсутністю позитивного впливу держави на соціально-економічний розвиток країни і свідчив про саморегулювання економіки. Відповідно до наших розрахунків, подібна ситуація залишиться і на період до 2010 року, якщо політична ситуація не поліпшиться і гальмуватиме структурні зміни, що в кінцевому підсумку стримуватиме економічне зростання. По-третє, процеси саморегулювання економіки відбувалися в умовах, коли потрібно було долати ще й недоліки у сфері управління на всіх рівнях державної системи. По-четверте, висвітились деякі політичні аспекти в країні, зокрема постійна зміна урядів, починаючи з 1991 р., яка призводить до кризових явищ в системі державного управління; відсутність ефективної взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади; дотримання різновекторності в реалізації національних цілей України. Як результат, в державній політиці відсутня єдина реалістична мета, спрямована на реалізацію потреб національної економіки, а тому ні іноземних, ні власних інвестицій не було в достатній мірі в усі попередні роки.

 Виходячи із довгострокових економічних прогнозів і фактичної динаміки української економіки за останнє десятиліття, є всі підстави стверджувати, що ситуація може змінитися на краще. Однак для цього потрібно дотримуватися принаймні трьох факторів, а саме: національної єдності, політичної та економічної стабільності в країні; підвищення ефективності державного управління і вмілого, схожого на мистецтво, втручання в суспільні та економічні процеси; створення умов для вливання вітчизняних і зовнішніх інвестицій в культуру, освіту, науку й економіку.

 Стосовно національної єдності, політичної та економічної стабільності, то тут успіх багато в чому залежить від уникнення практики зміни урядів, подібно до кольорів калейдоскопу. За 1990-2006 роки в Україні змінилося чотирнадцять урядів, що в умовах структуризації не лише економіки, а й суспільства в цілому, не згасаючих криз в усіх сферах, наносило чималої шкоди управлінському процесу і деформувало кадровий потенціал держави. Задумаймося, що спроможна виконавча влада здійснити позитивного, коли в середньому уряд перебував при владі трохи більше року, або навіть кілька місяців? Якщо врахувати стан українського суспільства і економіки, то практично нічого, а те позитивне, що робилося, коштувало величезних матеріальних і духовних зусиль.

 Нині справа трохи стабілізувалась, зокрема не відбувається суцільне звільнення спеціалістів. А донедавна після відставки урядів звільнялись і шукали роботу віце-прем'єри, міністри і їхні заступники, спеціалісти служб, помічники і радники, скорочувались цілі підрозділи. Все було тривким і такий стан був відомий наперед кожному, хто причетний до тієї чи іншої гілки влади. Коли з'являвся указ Президента про звільнення Прем'єра, то уряд зникав, що нагадувало вислів Р. Гріна: "Правительство свернуло дела и растворилось, словно бродячий цирк, закончивший свои выступления в городе".

 Перебуваючи при владі в середньому трохи більше одного року, українські уряди практично не мали жодного шансу завершити розпочату діяльність, спрямовану на розв'язання фундаментальних проблем підвищення життєвого рівня народу. А все тому, що ті чи ті управлінські і технологічні дії, зокрема законодавчий процес від розробки і прийняття закону до початку його дії, залучення новітніх технологій, особливо це стосується інновацій і інвестицій, починають впливати на соціально-економічні процеси щонайменше через рік-два, а то й більше. Такий технологічний лаг часу реалізації управлінських рішень в умовах короткострокового перебування урядів при владі призводить до того, що як позитивна, так і негативна діяльність кожного уряду проявляється в період перебування при владі наступного уряду, який до попередніх рішень не має прямого стосунку.

Скажімо, уряд В. Пустовойтенка (1997-1999 рр.) одержав у спадок величезний спад економіки і вже у серпні 1997 р. на своєму засіданні розглянув основні параметри економічного і соціального розвитку країни, схвалив напрями соціальної політики на 1997-2000 рр., перейшовши від деструктивного до творчого подолання кризових явищ і стабілізації економіки. Уряд працював в умовах падіння економіки, але його рівень щорічно скорочувався і вже соціально-економічні процеси 1999 року  показували, що в наступному році економіка набуде свого зростаючого темпу. Проте не дочекався уряд плодів своєї праці, оскільки буквально в кінці року (останнього, в якому відзначався спад економіки) його примусово відправили у відставку.

 У перший рік діяльності уряду В. Ющенка, після багатьох років спаду, вперше у 2000 році було відзначено економічне зростання на 6 відсотків. Хоч ніхто і не приписував успіхів новій виконавчій владі, але й не згадувалося позитивної роботи попередньої влади. Адже саме за роки її діяльності були створені сприятливі умови для розвитку ринкових відносин, бізнесових структур, що сприяло зростанню інвестицій в основний капітал в 2000 році на 14,4% і в 2001 році на - 20, 8%; промислове виробництво зросло відповідно на - 13,2% і 14,2%; валова продукція сільського господарства відповідно - на 9,8% і 10,2%; експорт товарів відповідно на - 25,8% і 11,6%. Це тільки деякі складові, які забезпечили перелом від спаду економіки до її зростання у 2000 році + 6%, а в 2001 році +9,2%.

 Після трирічного перебування при владі урядів В. Ющенка і А. Кінаха (2000-2002 рр.) у 2002 р. промислове виробництво зросло лише на 7%, продукція сільського господарства - на 1,2%; інвестиції в основний капітал - на 8,9%, експорт товарів - на 10,4%. Все це не забарилося відбитися на послабленні позитивної динаміки ВВП країни, приріст якої 2002 року знизився проти попереднього і становив лише +5,2%.

 Перший прихід до влади уряду В. Януковича (2002-2004 рр.) охарактеризувався подальшим зростанням промислового виробництва у 2003 р. на 15,8% і 2004 р. -на 12,5%; інвестицій в основний капітал - відповідно на 31,3% і 34,5% (за січень-вересень); експорт відповідно - на 28,5% і 43,3% (січень-жовтень). І знову відзначалось підвищення динаміки всього виробництва в країні, а ВВП зріс в 2003 р. - на 9,6%, а в 2004 р.- на 12,1%. Проте позитивні зрушення в економіці зазнали деяких втрат під час Помаранчевої революції та короткочасного перебування при владі урядів Ю. Тимошенко (7 місяців 2005 р.) та Ю. Єханурова (11 місяців 2005-2006 рр). Внаслідок швидкоплинних змін урядів, незважаючи навіть на високі темпи зростання економіки в 2000-2004 рр., ВВП за 2005 р. зріс лише на +2,6%. При таких темпах динаміки економіки проблематичним є здійснення структурних перетворень для розв'язання зростаючих соціальних потреб, інтеграції у світовий економічний простір і вихід вітчизняних товарів на світовий ринок з його жорстким рівнем конкуренції.

 Як бачимо, з факту за 2005 рік і відповідно до прогнозу на 2010 рік, економіка перебуватиме і далі в застійному стані. В цей складний період розпочалася діяльність другого приходу до виконавчої влади уряду В. Януковича (серпень 2006 р.). У читачів справедливо постануть питання: чи справдиться прогноз динаміки української економіки на 2010 рік –останній парламентський рік діяльності теперішнього уряду, який за двома варіантами не перевищує +2 - +3 %, і чи існує можливість змінити такий низький рівень зростання на краще?

 Як автор цього прогнозу буду надзвичайно радий, коли такий передбачуваний низький рівень зростання не підтвердиться, а зміниться на краще. Тому хотілося б дати деякі рекомендації, щоб мої прогнози не справдилися, подолавши використані в прогнозних розрахунках негативні фактори, які й заклали невтішний результат на перспективу. Передусім треба визнати, що закінчується період романтичного захоплення ринковою ейфорією, а тому треба перейти до виконання вимог економічних та природничих законів розвитку суспільства. Не можна і далі боротися за зростання валового продукту і реальної заробітної плати без врахування затрат живої і уречевленої праці, тобто її продуктивності, а також витрат енергоресурсів на одиницю продукту. Вихід на світовий ринок і змагання у конкурентній боротьбі з продукцією високої енергоємності і низької продуктивності праці, навіть у віддаленій перспективі, практично неможливе.

 З деяких перших кроків діяльності нового уряду в галузі державного управління видно його переконання в необхідності і можливості середньострокового та довгострокового прогнозування і планування соціально-економічного розвитку в умовах ринкових відносин. Першим кроком, як відомо, стала розробка Державної програми соціально-економічного розвитку України на 2007 р. і подання її на розгляд Верховної Ради України, чого не робив ні один попередній уряд, починаючи з 1993 року. Є всі підстави вважати, що річний план (програма) в наступні роки стануть реальною основою формування реалістичного бюджету держави. За роки незалежності в країні стало традицією (як данина монетарній системі), коли всю увагу влада концентрувала не на планах (програмах) соціально-економічного розвитку, а виключно на розробці державного бюджету країни. У попередні роки на розгляд Верховної Ради вносився не план (програма) соціально-економічного розвитку і одночасно державний бюджет, а лише бюджет. Подібна практика, як переконувалися всі розробники і суспільство, мала безліч суттєвих недоліків.

 Низький рівень економіки країни свідчить, що держбюджет, як розподільчий інструмент фінансових ресурсів, відіграє надзвичайно низьку роль у справі соціально-економічного розвитку країни і регіонів. Значна частина бюджету використовується на соціальні потреби, переважно споживання і покриття витрат на управлінські функції держави. Тільки мізерна частина кошів спрямовується в реальну економіку, практично ніякої ролі в її розвитку не відіграючи.

 Хочеться вірити, що це розуміє новий уряд і слідуватиме канонам наукових основ державного управління. Викликає задоволення, що подана до Верховної Ради Державна програма соціально-економічного розвитку на 2007 р. разом з бюджетом вже на початку жовтня прийнята у першому читанні. Проте в державному бюджеті при його подачі до Верховної Ради ще не повністю були враховані параметри розвитку економіки і стану соціальної сфери, які передбачені Державною програмою соціально-економічного розвитку України на 2007 рік. Складається враження, що йде боротьба не за зміцнення економіки, не за її зростання, а виключно за перерозподіл коштів, які з потугами централізуються. Невже народні обранці не розуміють суті справи? Немає сумніву, що якби була розглянута програма, а також внесені до неї народними депутатами та спеціалістами зміни і доповнення, то державний бюджет, розроблений на її основі, не викликав би такої шаленої дискусії, не було б подібних складнощів у затвердженні розподілу фінансових ресурсів через бюджет. Треба вітати, що в уряді, в Міністерстві економіки є чимало спеціалістів, які є прихильниками зміни пріоритетів з фіскальної на соціально-економічну політику держави, що вже закладено в Державній програмі на 2007 рік.

 За традицією позитивний початок нового уряду в управлінні мав би підкріплюватися перспективним баченням розвитку суспільства, його економіки, соціальної сфери, культури, освіти і науки. Довгостроковий прогноз, скажімо на 2007-2010 рр., розроблений з участю наукових установ, широко обговорений, розглянутий і затверджений Верховною Радою, був би переконливим аргументом у намірах виконавчої влади, її баченні на перспективу. Водночас позитивні наміри можна показати за умов передбачення розв'язання проблем, кожна з яких, мов меч, висить над суспільством, постійно нагадуючи про себе. Серед них окреслюються такі основні: а) катастрофічна екологічна обстановка і глобальна зміна клімату, яка проявить свої особливості не пізніше, ніж через 10-15 років; б) зниження рівня забезпеченості власними природними і сировинними ресурсами над їхнім відновленням, розвідкою і освоєнням нових родовищ - нафта, газ, вугілля; в) низькі темпи оновлення основних виробничих фондів і освоєння новітніх технологій; г) припинення приросту населення в працездатному віці, його старіння (смертність почала перевищувати народжуваність ще у 80-х роках минулого століття); д) використання сільгоспугідь для несільськогосподарських потреб, їхнє підтоплення та заболочення, погіршення якості грунтів, через що 60 відсотків чорноземів непридатні для ефективного використання; е) деформовані пропорції в розвитку найважливіших галузей народного господарства - промисловості і сільського господарства.

 На всі ці проблеми треба дивитися з точки зору не лише сьогодення, а й перспективи, що виправдає надії народу на владу, яка зобов'язана завчасно розв'язувати важливі життєві проблеми, щоб вони зненацька не виникали перед непідготовленим суспільством. Визначені проблеми можуть стати базою вибору пріоритетів, для досягнення яких держава концентрувала б фінансові, матеріальні і трудові ресурси, використовуючи, зокрема, економічні, правові і адміністративні підойми. Скажімо, одним з пріоритетів державної політики може стати відродження села, сільської місцевості і галузі сільського господарства на базі наближення до сільськогосподарської сировини переробної промисловості і торгівлі кінцевими продуктами споживання.

 Броніслав ПАНАСЮК,  професор, доктор економічних наук, академік УААН

"Урядовий кур'єр" 2006.11.22


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51829. 14 ФЕВРАЛЯ: ВСТРЕЧАЕМ ПРАЗДНИК - МИНИ-СЦЕНАРИЙ НА ДЕНЬ ВЛЮБЛЕННЫХ 43.5 KB
  Пусть в каждой мелочи чувствуется дыхание любви.Не сращивает кость не очищает кровьНо без любви порою умираютДорогие друзья Несмотря на то что вс