98094

Проблема людської діяльності у філософії Л.Фейєрбаха

Реферат

Логика и философия

Фейєрбах слухав лекції Гегеля і був спочатку його послідовником. Однак дуже швидко Фейєрбах рішуче покінчує з гегельянством і створює своє філософське вчення, яке відомо під назвою антропологічного матеріалізму. В противагу не тільки Гегелю, але й усьому трансцендентальному ідеалізму Фейєрбах утворив нову філософію, яка повинна вивчати не думки про дійсність, а саму дійсність.

Украинкский

2015-10-27

116 KB

4 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КНТЕУ

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Філософія»

Тема: «Проблема людської діяльності у філософії Л.Фейєрбаха»

Виконала: студентка 2 курсу,

Групи МР21

Парфенюк Д. В/

Вінниця – 2015


План

  1.  Формування Філософської концепції Л. Фейєрбаха.
  2.  Відношення до релігії в працях Л. Фейєрбаха.
  3.  Діяльність Людини в філософії Л. Фейєрбаха.


ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ Л.ФЕЙЄРБАХА

Фейєрбах слухав лекції Гегеля і був спочатку його послідовником. Однак дуже швидко Фейєрбах рішуче покінчує з гегельянством і створює своє філософське вчення, яке відомо під назвою антропологічного матеріалізму.

В противагу не тільки Гегелю, але й усьому трансцендентальному ідеалізму Фейєрбах утворив нову філософію, яка повинна вивчати не думки про дійсність, а саму дійсність.

Якщо у Гегеля філософія приходить до реальності в кінці мандрів абсолютної ідеї, то нова філософія починає з реальності. «Філософія є наукою дійсності в її достовірності і цілісності, але втіленням дійсності є природа (природа в найбільш універсальному змісті слова)».

Дійсність ─ це природа в усій її чуттєвості; ми сприймаємо її багатстві, в усій її конкретності, тобто це земля і вода, повітря і вогонь, електрика і магнетизм, «природа вже сама по собі є світло, дух, ціль, розум», вона включає в себе не тільки матеріальне, але й ідеальні явища. Початок філософії треба шукати не в самоочевидних положеннях, не в принципах і постулатах; природа є об’єктивно обумовлений початок та істина основа філософії. Не мислення породжує природу і людину. Навпаки, люди з її мисленням являються породженням природи. «Природа не тільки створила просту майстерню шлунка, вона вивела також храм мозку…» [1]. Людина і є втілення дійсності, природи, конкретності, вона складає справжній безпосередній предмет філософії. Звідси зароджується афоризм Фейєрбаха: таємниця нової філософії є антропологія. Будь-яке істинне філософствування може бути лише філософствуванням про людину, в ньому розв’язок всіх тих філософських питань та проблем, які накопичуються спекулятивною філософією. Наприклад, ця філософія б’ється над проблемою відношення буття та мислення. Але немає буття зовсім, є певне буття і його найвищим вираженням є тіло людини. Немає і мислення зовсім, є лише людське мислення. Таким чином, питання про відношення буття і мислення – це питання про співвідношення тіла та душі людини і в ній, в самій людині, це питання природа вже дуже давно вирішила: матерія передує дух, несвідомість – свідомість, безцільність – ціль, чуттєвість – розум, пристрасть — волю. «В протилежність відчуженому Я тіло представляє собою об’єктивний світ. Завдяки тілу Я вже не Я, але – об’єкт. Бути тілесним означає бути  включеним у світ» [1]. Як легко бачити, назва «антропологічний матеріалізм» дійсно виражає суть філософії Фейєрбаха.

Матеріалізм, з позиції котрого

Матеріалізм, з позиції якого міркує Фейєрбах, є антропологічним і суттєво відрізняється від матеріалізму XVIII століття..

Фейєрбах не зводить всяку реальність до механічного руху і розглядає природу не як механізм, а як організм..В центрі філософії Фейєрбаха – не відвернуте поняття матерії, як у більшості французьких матеріалістів, а людина як психофізична єдність, єдність душі і тіла. «Я мислю» Декарта та Фіхте дозволяє трактувати людину тільки ідеалістично, тільки як духовну істоту, тоді як тіло в її цілісності, по Фейєрбаху складає суть людського «Я». Дух і тіло – дві сторони тієї реальності, яка називається організмом. Людська природа, тлумачиться Фейєрбахом переважно біологічною, і окремий індивід для неї – історично духовна освіта, як у Гегеля, і відомо в розвитку людського роду.

В роботі «Основи філософії майбутнього» (1843) Фейєрбах писав: «Нова філософія робить людину, а разом з тим і природу, як її базис, єдиним, універсальним і вищим предметом філософії» [2]. Філософія Фейєрбаха не тільки матеріалізм, але й антропологізм, гуманізм.

Антропологічний гуманізм Фейєрбаха – своєрідна філософська реакція на вчення Гегеля, в якому панування абсолютного (абсолютної ідеї) над одиничним доведене до межі. В усіх проявах панування, загального (держави, нації, будь-якої форми загальності) було у Гегеля переважним. Тому позиція Фейєрбаха була об’єктивно цілком виправданою реакцією на німецький ідеалізм [3].

У своїй критиці філософії Гегеля, однак, Фейєрбах однобічний, він не бачить позитивної сторони її, саме діалектичного методу. Разом з ідеалізмом Гегеля він викадає і його раціональну сторону – діалектику. В останній Фейєрбах бачив лише інструмент, за допомогою якого Гегель обґрунтовував свою фантастичну систему.

Антропологічний принцип Фейєрбаха в теорії пізнання виражається в тому, що він по-новому інтерпретує саме поняття «об’єкт». По Фейєрбаху, поняття об’єкту спочатку формується в досвіді людського формування, тому перший об’єкт для всякої людини – це інша людина, «Ти». Саме любов до іншої людини є шляхом до визнання його об’єктивного існування, а тим самим до визнання існування зовсім зовнішніх речей [3].

Філософія згідно Фейєрбаха, намагається розкрити природу речей, і, перш за все, розібратися в питанні щодо сутності людини. А для цього, гадає Фейєрбах, філософія повинна займатися життям людей як їх матеріальним, чуттєвим спілкуванням з природою і одного з одним. Таки чином, центральна проблема будь-якої філософії – співвідношення ідеального і матеріального – вирішується Фейєрбахом не на всесвітньому рівні, як у його попередника Гегеля, а на рівні життєдіяльності окремої людини. В результаті питання про тотожність мислення та буття, яке знаходить в центрі уваги всієї німецької класики, у Фейєрбаха знаходить вигляд психофізичної проблеми, тобто питання про співвідношення душі і тіла.

Безпосередня тотожність душі і тіла, а значить, ідеального і матеріального, Фейєрбах вбачає в головному мозку людини. «…В мозковому акті, — пише в зв’язку з тим Фейєрбах, як найвищому акті, діяльність довільна, суб'єктивна, духовна й діяльність мимовільна, об'єктивна, матеріальна тотожні, нерозрізнені» [4].

Інакше кажучи, Фейєрбах безпосередньо ототожнює душу і тіло, доводячи, що на рівні головного мозку це те ж саме. Тим самим Фейєрбах, відмовившись від ідеалізму, ігнорує і ті відкриття, які були зроблені Фіхте, Шелінгом та Гегелем. Адже серйозним завоюванням німецького ідеалізму стала трактовка душі як системи діючих можливостей людини. Мозок є знаряддям мислячого суб’єкта, доводили вони, і саме за допомогою мозку та інших тілесних та культурних органів суб’єкт створює ідеальні образи зовнішнього світу. Таким чином, тільки в своїй діяльності мозок становиться органом ідеального. І не будь-яка, а тільки культурно-історична діяльність народжує в нашому мозку думки про прекрасне, піднесене та інше. Спілкуючись зі світом культури, ми висікаємо з цього діяльного опосередкування іскру думки. А тварини, спілкуючись з природою, задовольняються звичками, елементарними психічними образами. Що стосується мозку самого по собі, то в ньому, звичайно, немає ні грану ідеального. Сказати про нього, що він і є «ідеальне», це все одно, що сказати : камінь є ідеальне. Різниця в складності цих тіл тут не принципіальна. Отже, без знання зв'язків, що опосередковують, якими займається діалектика, в співвідношенні ідеального та матеріального нам не розібратися. Але Фейєрбах, як відомо, відкинув гегелівський ідеалізм, а разом з тим і гегелівську діалектику. За висловом Енгельса, Фейєрбах разом із брудною водою виплеснув дитину. А в результаті Фейєрбах, наполягаючи на тому, що думка і мозок безпосередньо збігаються, пропонує природою мислення зайнятися медициною.

Тут перед нами один з найголовніших парадоксів вчення Фейєрбаха. Адже медицина завжди займалась тілом людини, названий грецькою «сомой». Більш того, «сома» ─ будь-який живий організм. І тільки особлива область медицини, а саме психіатрія займається людською душею, грецькою «психеей». Однак, психіатрія займається душею людини в її патології, тобто при відхиленні від норми. А що таке душа людини в її нормі, психіатр сам ніколи не відповість. Тут він повинен звернутись до психології, яка в питанні про природу душі замикається із класичною філософією [5].

Але Фейєрбах наполягає на тому, що людиною і її природою повинна займатись філософія, заснована на медицині. Цією апеляцією до медицини він прагне додати наукової ваги своїм вишукуванням, на противагу ідеалістичній філософії, що не приховувала своїх зв'язків із християнською релігією

Отже, у вченнях про пізнання Фейєрбах розробляє питання про відбиття матеріального світу в свідомості людини і тим самим робить значний крок вперед в порівнянні з попереднім матеріалізмом. Філософію Фейєрбаха зазвичай кваліфікують як «антропологічний матеріалізм». Це пов’язано з претензією мислителя на утворення істинно нової філософії, у фокусі якої повинна знаходитись людина.

«Нова філософія…» ─ пояснював Фейєрбах, ─ «Перетворює людину, включаючи і природу як на базис людини, в єдиний, універсальний і зовнішній предмет філософії; перетворюючи антропологію в універсальну науку».

Фейєрбах у своєму вченні перебільшував роль форм суспільної свідомості у розвитку суспільства. Він вважав, що періоди розвитку людської історії «відрізняються один від одного лише перемінами в релігії».Однак це не відповідає істині. Християнство існує вже понад 2000 років, а людство у своєму розвитку пройшло вже кілька епох (періодів) ─ рабовласництво, феодалізм, капіталізм, посткапіталізм тощо, хоча релігія (християнство) не зазнала до корінних змін. Докорінні зміни мало матеріальне виробництво, яке і зумовило подальші суспільні зміни.


СТАВЛЕННЯ ДО РЕЛІГІЇ В ПРАЦЯХ Л.ФЕЙЄРБАХА

Матеріалізм Фейєрбаха, як і будь-який матеріалізм взагалі, тісно пов’язаний з атеїзмом, адже матеріалістичні основоположення вже містять у собі атеїстичний зміст. Але еволюцію атеїстичних поглядів Фейєрбаха, як і будь-якого матеріаліста, неможна зводити тільки до розвитку його матеріалізму, затушувавши антирелігійний аспект його філософії Крім того, необхідно пам’ятати, що антирелігійні погляди Фейєрбаха почали складатися ще до його приходу до матеріалізму.

Слухаючи теологію в гейдельберзькому університеті, Фейєрбах не зміг знайти в цьому курсі задоволення своєму допитливому, критичному розуму. Однак перебування Фейєрбаха серед теологів дало можливість для більш глибокого підходу до релігії і розвитку атеїзму Фейєрбаха. Для Фейєрбаха характерний антиісторичний підхід до проблеми релігії. Він намагається знайти в релігійних догматах раціональну сутність, яка для нього полягає в любові людини до людини. Він приходить до висновку про необхідність заміни релігійних поглядів такими, що існують дійсною сутністю людини ─ її почуттю, любові.

Фейєрбах висунув питання про релігію без бога. Така релігія, на думку Фейєрбаха, повинна освятити собою відносини людини, любов між людьми.

Сучасні богослови, на думку Фейєрбаха, самі не знають, що таке християнство, адже їх докори відносяться скоріше не до Фейєрбаха, а до самого християнства. Заперечуючи Фейєрбахові, вони розкривають ще раз суперечливість релігії й тим самим підтверджують істинність доводів Фейєрбаха. На погляд же Фейєрбаха, таємниця будь-якої релігії корениться в істотній відмінності людини від тварини. Це показує, що сутність християнства потрібно шукати в сутності людини, а сутність людини є її розум.

Будучи одночасно і суб’єктом, і об’єктом, людина об'єктивує свою власну сутність, вона перетворює те, що насправді є лише суб'єктом, в об'єкт пізнання й вважає, що це так і є [6].

Філософи здійснювали саме цю помилку – об’єктували свою власну суть і вважали, що ця ситуація відповідає дійсності. І цей об’єкт вони вважали Богом. Тому власна суть людини виявляється, з точки зору релігійних людей, абсолютною суттю, тобто Богом. В дійсності релігійний об’єкт знаходиться всередині людини. Бог людини завжди такий, які її думки і наміри, і свідомість людини є самосвідомістю людини

Фейєрбаху нічого не залишалось робити, як закреслити релігію, поставити на її місце філософію і навіть, більш того, потрібно звести все до людини до антропології. Таким чином, божественна суть ─ це людська суть очищена від індивідуальних кордонів. Якщо люди і стверджують, що Бог незбагненний, то це насправді плід сучасної невіри. Ще Гегель стверджував, і Фейєрбах з ним згоден, повну збагненність Бога, бо Бог зводиться до своїх власних предикатів. Предикати такі: Бог є Трійця, Бог є любов, є розум, Логос і так далі. Тому все це зображує, що Бог збагненний. Заперечення збагенності Бога є заперечення властивостей Бога, а це, відповідно, означає самої релігії. Тому ствердження, що Бог незбагненний, є деяка дивна форма релігії, це заперечення релігії, що зберігає вигляд релігії.

В будь-якій релігії, і християнство не виключення, на думку Фейєрбаха, Бог і людина протистоять один одному, є крайнощами. Релігія розвивається таким чином, що людина все більше і більше намагається усунути це протистояння, людина все більше віднімає предикат у Бога і все більше приписує собі.

Оскільки Бог і людина у релігії протистоять, є крайнощами, то потрібно довести, вважає Фейєрбах, що розлад людини з Богом є розладом людини зі своєю суттю [6].

А розлад можливий лише там, де суть роздвоїлася, проте складає єдність. Не може існувати в розладі те, що не представляє єдності, і ця єдність є єдність людської суті. А суть людини є розум. Тому чиста божественна суть – це самосвідомість розуму. Розум є деяка без особова сила в людині; у людині не може мислити якийсь інший розум, окрім свого, тому і Бог об’єктивний один для всіх людей.

Людина не може пізнати саму себе, неможна об’єктувати те, що є в дійсності суб’єктом, тому розум непізнаваємий і наслідком цього є твердження того, що Бог за ствердженням багатьох християн також непізнаний [7].

В доказ того, що суть Бога є об’єктивований розум, Фейєрбах приводить різні міркування, серед яких можна відзначити те, що (ми знаємо ще за твердженням Хоми Аквінського) Бог не може створити те, що протиріч розуму – Бог не може відмінити Сам Себе, не може зробити що було тим, що не було, не може зробити гріх, не може створити Сам Себе і так далі. Це доказує, що суттю Бога також є розум, що Бог сам підпорядковується законам розуму, відповідно, достатньо сказати, що суттю Бога, також , як і суттю людини, є розум. Відповідно, тільки лише про розум можна і говорити «Мірило твого Бога ─ пише Фейєрбах, ─ є мірило твого розуму» [7]. Тобто Бог ─ це обернена в абсолютну суть власна моральна суть людини. Ця суть, власне кажучи, совість, бо вона говорить людині, чим вона повинна бути, вказує їй, що вона не така.

Цю суперечність людини намагається вирішити, виводячи за свої межі одну з його суті, показує себе як абсолютно гріховну істоту і Бога як абсолютно досконалу істоту. Цього робити неможна, бо цей розлад є розкладання однієї єдиної гріховно-досконалої етичної суті людини. А людина намагається ліквідувати цей розлад, вбачаючи абсолютне етичну досконалу істоту тільки лише в Богові, вбачаючи Бога як люблячу істоту.

Бог в християнстві втілюється для того, щоб спокутувати гріхи людини. Втілення Бога в деяку тілесну оболонку у формі людини є ніщо інше, як прояв того, що суттю людини є не тільки розум, моральність, але людина є чуттєва істота, є матеріальна, тілесна істота. Це чуттєве представлення себе (людини) виявляється в перенесенні того ж чуттєвого представлення Бога. Тому причиною втілення Бога насправді є уявлення людини про себе, це потреба людини. Потреба не тільки гносеологічна, тобто розуміння себе як істоти чуттєвої, але потреба в співчутті, тому що людина є істота не тільки моральна, не тільки мисляча, не тільки розум і воля, але і серце.

«Любов є пізнання особи». «Є тільки одне зло, ─ пише він, ─ це ─ егоїзм, і тільки одне благо, це ─ любов. Любов робить людину Богом і Бога ─ людиною. Любов є матеріалізм; нематеріальна любов є безглуздість. …Але в той же час любов є ідеалізм природи; любов є дух, esprit» [8].

Наведемо деякі ствердження Фейєрбаха, які розкривають зміст його концепції «Де немає любові, там немає істини». Людина, гадає він, а не Бог, єдина істота, варта любові. Релігійна любов – це лише відчужена, оманлива форма дійсної людської, родової любові. У творі «Суть християнства» він писав: «Людина є предметом любові, тому що вона є самоціль, розумна і спроможна на любов істота. Це є закон роду, закон розуму. Любов повинна бути безпосередньою любов’ю, і тільки безпосередня любов є любов» [8]. Треба сказати, що заклики до любові і серцевого спілкування Я і Ти є лейтмотивом вчення Фейєрбаха. Іронізуючи над цим, Енгельс писав: «Але любов? – Так, любов всюди і завжди постає у Фейєрбаха чудотворцем, який повинен виручати зі всіх труднощів практичного життя, ─ і це в суспільстві, розділеному на класи з діаметрально протилежними інтересами! Таким чином з його філософії випаровуються останні залишки її революційного характеру і залишається лише стара пісенька: любіть один одного, кидайтесь один одному в обійми всі, без відмінності статі і звання, ─ загальне примирливе сп’яніння» [8].

Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха визначив його соціально ─ філософські переконання. Річ в тім, що при осмисленні проблем суті релігії, моралі, історії німецький філософ виходив зі свого розуміння суті людини як абстрактної біологічної істоти [9].

Таким чином, будучи глибоким критиком релігії, що існувала в той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Класична релігія, на думку Фейербаха, паралізує прагнення людини до кращого життя у реальному світі. І він пропонує людству «нову релігію», засновану на почутті, сердечному ставленні людини до людини, яке досі шукало свою істину у фантастичному відображенні дійсності через посередництво одного чи кількох богів, а тепер знаходить її в любові між «Я» і «Ти».

Фейєрбах постійно протиставляє релігійному наперед визначенню (приреченню) та смиренню практичну активність людей. Не в релігії, а в практичній діяльності, у матеріальній і духовній творчості, у творенні людина долає ті різноманітні незручності, які стоять на її шляху до справжньої свободи. Така своєрідна критика релігії переросла у Фейербаха в критику філософського ідеалізму, яка завершилась переходом до матеріалістичних тенденцій. Фейербах був глибоко переконаним, що критика релігії не може бути достатньо повною і послідовною, якщо вона не поширюється на ідеалістичну філософію. Він переконливо показав органічний зв'язок релігії та філософського ідеалізму. Фейєрбах звертав увагу перш за все на гносеологічну спільність ідеалізму та релігії.


ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ Л.ФЕЙЄРБАХА

Фейєрбах відкидає трактування людини як тільки духовної істоти, але визнає людину як єдність тіла і душі.

Людину Фейєрбах розглядає передусім як тілесне, чуттево-конкретну істоту. Головну відмінну властивість людини в порівнянні з тваринами Фейєрбах вбачає не в мисленні, а в універсальності. Тварина може мати більш тонкі почуття, але предметом цих почуттів є тільки ті речі, які мають безпосереднє відношення до життєвих потреб тварини, тобто ці почуття обмежені чимось визначеним. Людські ж почуття універсальні, вони підносяться до «самостійного теоретичного змісту» : «універсальне почуття є розум, універсальна чуттєвість – духовність» [10]. Мислить не мозок, не Я, не розум, а тільки людина як дійсна, тілесна, універсальна і родова істота.

Тому, коли перед Фейєрбахом встає питання, де і як «людина» («мисляче тіло») знаходиться в безпосередній єдності (контакті) з навколишнім світом, він відповідає: у спогляданні. У спогляданні індивіда, оскільки під «людиною» тут розуміється саме індивід.

Тут і корінь усіх слабостей. Бо в «спогляданні» цьому індивіду даний завжди продукт діяльності всіх інших індивідів, взаємодіючих між собою в процесі виробництва матеріального життя. Іншими словами, в спогляданні йому дані лише ті властивості і форми природи, які вже раніше перетворені у властивості і форми діяльності людини, її предмету і продукту.

У Фейєрбаха є твір під назвою «Проти дуалізму тіла і душі…» Він вважав, що в людині немає такого дуалізму, це надумано. Людина багата різноманітними проявами її природи. В теорії пізнання Фейєрбах ─ сенсуаліст, оскільки він вважав, що реальність дана нам в відчуттях. Нова філософія, писав він, розглядає буття з точки зору об’єкту, що відчувається, «яке воно для нас». «Буття є таємницею споглядання, відчуття, любові» [10]. Можна привести ще одне з відомих висловів філософа на цю думку: «Якщо ви бажаєте покращити людей, то зробіть їх щасливими, якщо ж ви бажаєте зробити їх щасливими, то йдіть до початків будь-якого щастя, усіх радощів ─ до відчуттів» [11].

Фейєрбах так визначає суть людини: «…я ─ дійсна, чуттєва істота: тіло входить в мою суть; більш того, тіло в повноті свого складу і є моє Я, складає мою суть». Отже, якщо тіло – суть людини, то «…людина не є істотою тотожною і простою, але по суті своїй дуалістична, діюча і страждаюча, самостійна і залежна, самодостатня і суспільна, або та, що симпатизує, теоретична і практична, виражаючись мовою старої філософії: ідеалістична і матеріалістична істота, словом, в її суть входять голова і серце» [11].

«Людина, ─ заявляє Фейєрбах, ─ усвідомлює сама себе з предмета: свідомість предмета є самосвідомість людини. За предметом ми можемо впізнати людину, в ній проявиться її суть: предмет представляє собою суть людини, що явила, її істинне, об’єктивне «Я». Отже, суть людини ─ все, що служить об’єктом її мислення і праці.

Суть людини є земною, вона має суспільних характер, включає в себе її тілесність, її чуттєвість і кінцевому висновку визначається природою, яка породила людину.

Антропологізм Фейєрбаха в теорії пізнання виражається в тому, що він своєрідно тлумачить саме поняття «об’єкт». За Фейєрбахом, поняття об’єкту початково формується у досвіді людського спілкування, і тому перший суб’єкт для людини ─ це інша людина. Саме в любові до іншого проявляється факт самого існування і люблячого, і об’єкта любові (іншої людини). З усіх людських почуттів Фейєрбах особливо виділяє відчуття любові.

З внутрішнього зв’язку людей, заснованого на почутті любові, виникає альтруїстична мораль, яка, за переконаннями Фейєрбаха, повинна стати на місце ілюзійного зв’язку з Богом. Любов до Бога, згідно з німецьким філософом, є лише відчужена, помилкова форма дійсної любові ─ любові до інших людей.

Етика Фейєрбаха ─ це етика Любові, в якій він бачить вихід з відчуженого стану людства. Людина у Фейєрбаха повинна жити повнокровним життям, однак в такому житті ще немає місця предметно-практичній діяльності. Фейєрбах – матеріаліст, але життя людей в його матеріалістичному вченні проходить в споглядання природи і серцевому спілкуванні Я і Ти. Таким чином, антропологічний матеріалізм Фейєрбаха обертається ідеалізмом в розумінні історії. І така загальна закономірність, на яку вказує Маркс у зв’язку з вченням Фейєрбаха. Грубий матеріалізм завжди доповнюється настільки ж грубим спіритуалізмом, і навпаки. Як тільки ми обмежили суть людини її тілесною природою, духовний початок людини тут же знаходить вигляд самостійної ідеальної субстанції. Як тільки дослідження людини віддане на відкуп медицині, так воно доповнюється релігійною вірою [12].

В своїх історичних діях люди керуються ідеальними мотивами, які приймають форму ідеологічних мотивів. Але ніхто не буде стверджувати, що такі мотиви – це функція нашого мозку або функція нашого біологічного тіла. Зміст любові, дружби, самопожертвування можна зрозуміти, якщо виходити з іншого тіла, а саме культури, тіла людської цивілізації. Але як раз цим Фейєрбах цікавиться менш за все. В результаті виходить так, що там, де Фейєрбах матеріаліст, історія залишається поза його полем зору, а коли він розглядає історію, він вже не матеріаліст, оскільки сподівається на допомогу дійсної релігії.

«Ідеалізм Фейєрбаха, ─ писав Енгельс, ─ складається в тому, що він всі засновані на взаємній схильності відношення людей – статеву любов, дружбу, співчуття, самопожертвування і так далі ─ не беріг попросту в тому знеченні, яке вони мають самі по собі, поза залежності від спогадів про яку-небудь релігію, яка на його думку, належить минулому. Він стверджує, що повне своє значення ці відносини отримають тільки тоді, коли їх освятить словом релігія. Головне для нього не в тому, що такі чисто людські відносини існують, а в тому, щоб їх розглядали як нову історію, істину релігію». Задача, таким чином, полягала в тому, щоб від абстрактного індивіда перейти до науки про дійсних людей в їх історичному розвитку. І цей рух, який виходить за межі філософії Фейєрбаха, було розпочато в роботах Маркса і Енгельса.

Однак антропологізм Фейєрбаха мав і свою негативну сторону. Вона складалася в тому, що людина розумілась ним переважно як фізіологічна, біологічна, а не як суспільна істота, від якої в значній мірі абстрагувався німецький ідеалізм після Канта, але яка від будь-якого індивіда невід’ємна. Однак сферу суспільного життя Фейєрбах вставив поза матеріалістичного розуміння. Між тим реальна людина не може розглядатись поза суспільством, поза суспільними стосунками.

Тому, як тільки Фейєрбах підходить до питань суспільного життя, виявляється ідеалізм в його розумінні суспільства. В розумінні ж природи він був послідовним матеріалістом.

Фейєрбах, признаючи пізнаваність світу, різко критикував агностицизм. Початковим в процесі пізнання він вважав відчуття, що дає людині, на його думку, всі необхідні відомості про навколишній світ.

Сильною стороною матеріалізму Фейєрбаха було те, що він рішуче підкреслював зв’язки ідеалізму з релігією, виявив їх гносеологічне коріння, виступав з різкою критикою релігії. Однак Фейєрбах відкинув вчення про діалектику. В цьому поглядав один з великих недоліків в його переконаннях.

Фейєрбах всюди робить акцент на існуванні чуттєвих даних одиночних речей і людей як на основну характеристику дійсності, і в цьому плані його критика Гегеля залишається справедливою. Однак Фейєрбах не зміг розкрити діалетику, пов’язану з категорією дійсності, не зміг зрозуміти історичного характеру дійсності і складного діалектичного зв’язку між чуттєвим відображенням світу і мисленням, у зв’язку з чим дійсність опиняється в його вченні синонімом існуючого стану речей поза мисленням.

Він показав, що ідеалізм і релігія з’являються в результаті відриву мислення від буття і перетворення ідей в самостійні суті. Фейєрбах піддав глибокому аналізу і яскравій критиці походження і суть релігії. Однак він зводив її коріння до психології людини, до її свідомості, почуттів, перш за все до почуттів любові. Сама людина, на його думку, є Бог для іншої людини. Хоч Фейєрбах і відмічав, що політичні, економічні, етичні та інші суспільні фактори накладають свій відбиток на вміст релігії, проте справжнє її соціальне коріння залишилося нерозкритим.

Головним недоліком матеріалізму Фейєрбаха було те, «що предмет, дійсність, чуттєвість, береться тільки в формі об’єкта, або у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб’єктивно. Звідси і пішло, що діяльна сторона, в протилежність матеріалізму, розвивалась ідеалізмом…» [12].

Таким чином, у відношеннях між людьми Фейєрбах бачить лише одну сторону ─ мораль, основою якої є устремління до щастя. Розумне самообмеження стосовно самих себе і любов у спілкуванні з іншими ─ такі основні правила фейєрбахівської моралі. Любов всюди і завжди є у Фейєрбаха дивотворцем. На справді у кожного класу своя мораль, яка порушується, коли можна зробити це безнаказанно. А любов, яка повинна б усе об'єднувати, проявляється у війнах, суперечках. Фейєрбах хватається за природу і за людину, які залишаються у нього тільки словами. Він не міг нічого конкретного сказати ні про дійсну природу, ні про дійсну людину.

Він характеризував людину через єдність її почуттів та волі. Причому відмінність людини від тварини бачив в наявності у неї особливого релігійного відчуття, яке людина прагне задовольнити. Саме тому, вважав Фейєрбах, з’являються всілякі релігії, в тому числі християнство.


ВИСНОВКИ

Виходячи зі змісту роботи, ми можемо сформулювати наступні висновки:

По-перше, у вченнях про пізнання Фейєрбах розробляє питання про відбиття матеріального світу в свідомості людини і тим самим робить значний крок вперед в порівнянні з попереднім матеріалізмом. Філософію Фейєрбаха зазвичай кваліфікують як «антропологічний матеріалізм». Це пов’язано з претензією мислителя на утворення істинно нової філософії, у фокусі якої повинна знаходитись людина.

По-друге, «Нова філософія…» ─ пояснював Фейєрбах, ─ «Перетворює людину, включаючи і природу як на базис людини, в єдиний, універсальний і зовнішній предмет філософії; перетворюючи антропологію в універсальну науку».

По-третє, Фейєрбах у своєму вченні перебільшував роль форм суспільної свідомості у розвитку суспільства. Він вважав, що періоди розвитку людської історії «відрізняються один від одного лише перемінами в релігії».Однак це не відповідає істині. Християнство існує вже понад 2000 років, а людство у своєму розвитку пройшло вже кілька епох (періодів) ─ рабовласництво, феодалізм, капіталізм, посткапіталізм тощо, хоча релігія (християнство) не зазнала до корінних змін. Докорінні зміни мало матеріальне виробництво, яке і зумовило подальші суспільні зміни.

По-четверте, будучи глибоким критиком релігії, що існувала в той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Класична релігія, на думку Фейербаха, паралізує прагнення людини до кращого життя у реальному світі. І він пропонує людству «нову релігію», засновану на почутті, сердечному ставленні людини до людини, яке досі шукало свою істину у фантастичному відображенні дійсності через посередництво одного чи кількох богів, а тепер знаходить її в любові між «Я» і «Ти».

По-п’яте, Фейєрбах постійно протиставляє релігійному наперед визначенню (приреченню) та смиренню практичну активність людей. Не в релігії, а в практичній діяльності, у матеріальній і духовній творчості, у творенні людина долає ті різноманітні незручності, які стоять на її шляху до справжньої свободи. Така своєрідна критика релігії переросла у Фейербаха в критику філософського ідеалізму, яка завершилась переходом до матеріалістичних тенденцій. Фейербах був глибоко переконаним, що критика релігії не може бути достатньо повною і послідовною, якщо вона не поширюється на ідеалістичну філософію. Він переконливо показав органічний зв'язок релігії та філософського ідеалізму. Фейєрбах звертав увагу перш за все на гносеологічну спільність ідеалізму та релігії.

По-шосте, у відношеннях між людьми Фейєрбах бачить лише одну сторону ─ мораль, основою якої є устремління до щастя. Розумне самообмеження стосовно самих себе і любов у спілкуванні з іншими ─ такі основні правила фейєрбахівської моралі. Любов всюди і завжди є у Фейєрбаха дивотворцем. На справді у кожного класу своя мораль, яка порушується, коли можна зробити це безнаказанно. А любов, яка повинна б усе об'єднувати, проявляється у війнах, суперечках. Фейєрбах хватається за природу і за людину, які залишаються у нього тільки словами. Він не міг нічого конкретного сказати ні про дійсну природу, ні про дійсну людину.

По-сьоме, він характеризував людину через єдність її почуттів та волі. Причому відмінність людини від тварини бачив в наявності у неї особливого релігійного відчуття, яке людина прагне задовольнити. Саме тому, вважав Фейєрбах, з’являються всілякі релігії, в тому числі християнство.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Любутин К.Н. Фейербах: философская антропология / Любутин К.Н. ─ Свердловск: Урал. ун-та, 1988. ─ 420 с.
  2.  Володин В.Н. От «рассудка» к «разуму»: Кант, Гегель, Фейербах / Володин В.Н. Нарский И.С. пер. с англ. Ф.П. Тарасенко. ─ Екатеринбург: Урал. ун-та, 1991. ─ 590 с.
  3.  Ардабьев А.В. Фейєрбах: История философии / Ардабьев А.В. ─ М.: Мысль, 2004. ─ 476 с.
  4.  Гулига А.В.Немецкая классическая философия / Гулига А.В. ─ М.:Мысль, 2000.  681 с.
  5.  Алексєєв П.В. Философия: Учебник / Алексєєв П.В. Панин А.В. ─ М., Москва 2006. ─ 358 с.
  6.  Бичко І.О. Свобода і доля. Антропологічні читання / Бичко І.О. ─ К., Київ 2001. ─ 307 с.
  7.  Бичко А.К. Історія філософії: Підручник. / Бичко А.К. Бичко І.О. Табачковський В.Г. ─ К., 2001. ─ 486 с.
  8.  Введение в философию: Учебник в 2-х частях. ─ М., Мысль, 2005. ─ 510 с.
  9.  Гегель Г.В.Ф. Лекции по истории философии. Книга первая. / Гегель Г.В. ─ СПб.,Политическая литература 2003. ─ 307 с.
  10.    Павловський В.В. Загальний курс філософії: Навчальний посібник. / Павловський В.В. ─ К., Чернівці, 2005. ─ 360 с.
  11.    Скирбек Г.В. История философии / Скирбек Г.В. Гилье Н.К. ─ М., 2000. ─ 520 с.
  12.    Козерук В.С. Людвиг Фейербах Избранные философские произведения. Том II / Козерук В.С. ─ М., 2005. ─ 922 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78694. «Северный край» - печатный орган оппозиции губерний Севера и Верхнего Поволжья конца XIX – начала XX веков 1.23 MB
  Конец XIX – начало XX в. для российской печати стали временем количественного и качественного роста. Данная тенденция в полной мере характерна и для столичной, и для провинциальной журналистики. Причин перехода отечественной прессы на новую ступень эволюции в это время несколько.
78695. Методические основы оценки конкурентной позиции предприятия на примере рынка водки г. Москвы 1.55 MB
  Между тем разработанные механизмы оценки взаимодействия конкCрентной и внутренней среды предприятия не позволяют определять эффе:тивность решений с точки зрения улучшения или укрепления конкурентной позиции предприятия относительно других производителей.
78696. МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ОЦЕНКИ АССОРТИМЕНТНОЙ ПОЛИТИКИ ПРЕДПРИЯТИЙ МЕБЕЛЬНОЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ 1.36 MB
  Практика реформирования экономики России наглядно продемонстрировала, что недооценка микроэкономических предпосылок роста реального сектора экономики может привести к негативному влиянию на экономическое развитие, к значительным потерям ресурсов и увеличению продолжительности реформ.
78697. Коррекция девиантного поведения подростков в условиях оздоровительно-образовательных центров 440.33 KB
  Рост девиантного поведения различных возрастных категорий населения несовершеннолетней молодежи обозначил актуальность проблемы организации профилактической работы с детьми и молодежью, но в связи с тем, что реализация профилактических технологий осуществляется с детьми...
78698. ПРАВОВЫЕ ОТНОШЕНИЯ В ИНФОРМАЦИОННОЙ СФЕРЕ 2.51 MB
  Сегодня все больше увеличивается значение информации в самых различных социальных процессах. Активное использование средств обработки и передачи информации развитие новых технологий вызывает существенные изменения в экономической политической и иных сферах общественной жизни.
78699. Ідея розвитку у працях Я. А. Коменського, М. Монтеня, Ж.-Ж. Руссо 69.5 KB
  Мета даного реферату - розкрита одну з головних проблем сучасної педагогіки, а саме проблему розвиваючого навчання. Можна із впевненістю сказати, що запровадження розвиваючого навчання в сучасну школу має величезне педагогічне значення.
78701. ЭРИКСОН ЭРИК 31 KB
  По Эриксону главной частью структуры личности является не бессознательное ИД как у Фрейда но сознаваемая часть Эго которая стремится в своем развитии к сохранению своей цельности и индивидуальности.