98595

Реформування шкільної системи освіти. Освітня справа доби гетьманату (квітень–грудень 1918 року)

Реферат

Педагогика и дидактика

Щоб зрозуміти погляд П. Скоропадського на державу, треба пояснити, у якому середовищі формувався світогляд гетьмана і в якому контексті доводилося йому діяти. Насамперед він був глибоко пов’язаний з історичною традицією. П. Скоропадський належав до старого козацького роду, серед якого був і останній виборний гетьман Лівобережжя Іван Скоропадський.

Украинкский

2015-11-04

138 KB

0 чел.

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка

Кафедра педагогіки, психології

і методики викладання фізики

Реферат на тему:

Виконала:

Студентка 35 гр.

Фізико-математичного факультету

Юрченко Наталія

Чернігів - 2007

План

Вступ.

1.  Реформування шкільної системи освіти.

2.  Освітня справа доби гетьманату (квітень — грудень 1918 року).

Висновок.

Використана література.

Вступ

Період правління Української Держави гетьманом П. Скоропадським — Гетьманат (29.04. 1918 — 14.12.1918 р.) та його життя (16,05.1872 — 26.4.19-15 рр.) належать до табуїзованих тем історії України XX ст., оповитих упередженнями та фальсифікаціями. Аналіз та оцінка життя і діяльності гетьмана П. Скоропадського і його Гетьманату даються лише в небагатьох друкованих працях, які становлять наукову цінність. Це, зокрема: «Українська Гетьманська Держава» Дмитра Дорошенка; «Німецька політика по відношенню до України 1918 р.» Петра Боровського; «Німецька експансія на Схід та Українська революція 1917—1918 рр.» Олега Федишина.

Щоб зрозуміти погляд П. Скоропадського на державу, треба пояснити, у якому середовищі формувався світогляд гетьмана і в якому контексті доводилося йому діяти. Насамперед він був глибоко пов'язаний з історичною традицією. П. Скоропадський належав до старого козацького роду, серед якого був і останній виборний гетьман Лівобережжя Іван Скоропадський. Він зберіг українські корені завдяки тому, що перебував в оточенні таких відомих українських діячів, як В. Тарнавський, П. Дорошенко, В. Торленко, П. Ловицький та ін.

Як відомо, П. Скоропадський почав українську політичну кар'єру військового в 1917 р. після Березневої революції і паління царату, співпрацюючи з Українською Центральною Радою та визнаючи її політичну владу в Україні. Його підхід до побудови держави був сформований досвідом Росії, де в системі імперії та її пануючої еліти він розпочинав військову кар'єру, досягнувши чину генерал-лейтенанта російської армії. Від початку діяльності в Україні П. Скоропадський усвідомлював, що для успішного функціонування Української держави треба сформувати збройні сили, які захищали б її від ворожого нападу. Він зукраїнізував 34-й корпус російської імперської армії, згодом названий Першим Українським корпусом, що налічував близько 30 тис. офіцерів та вояків. Завдяки йому не дійшло до окупації значної частини України, а особливо Києва, збільшовизованими загонами російської армії в останні місяці 1917 р. Після революції 1917 р. в Україні поряд із найпопулярнішими в той час соціалістичними гаслами набирали сили вимоги гетьмана. Відомий український політик В. Андрієвський характеризував ці вимоги як свідчення того, що «у народі таки заговорив голос крови... козацької крови».

З падінням престижу Центральної Ради ці настрої поширюватися й переростали в конкретні кроки. У Києві було створено Українську народну громаду, куди вступило багато старшин І Українського корпусу, яким командував генерал П.Скоропадський, та козаків із Вільного козацтва, почесним отаманом якого теж було обрано майбутнього гетьмана. Видатними діячами Громади були М.Устимович, В.Кочубей, І.Пашевський, М.Воронович, М.Василенко, В.Люблінський та ін. Провідники Громади зав'язали тісні стосунки з представниками партії Українських хліборобів-демократів - братами В. і С.Шеметами, М.Міхновським, В.Липинським, а також із Союзом земельних власників. На нараді з австрійським і німецьким командуванням було вирішено створити новий уряд, а найкращою формою влади визнано Гетьманат.

29 квітня 1917 р. на з'їзді хліборобів Гетьманом України було одноголосно обрано П.Скоропадського. Таким чином, як і в XVII та XVIII ст., на чолі Ук-раїнської держави стає гетьман.

До будівництва Української держави П.Скоропадський і призначений ним отаман (голова) Ради Міністрів М. Устимович залучили найвідоміших українських діячів. Гетьман призначив головою Ради Міністрів М.Василенка, відомого наукового і громадського діяча, колишнього члена ТУП. Він також намагався сформувати «лівий» кабінет, перед яким мало бути поставлене завдання національного відродження України, але без «крайностей». І друга спроба залучити до співпраці есерів закінчилась невдачею. Тільки Ф. Лизогубу 10 травня вдалося створити гетьманський уряд, до якого увійшли такі українські діячі, як Д.Дорошенко, М.Василенко, а решта належала до російських партій, переважно до конституційних демократів і навіть монархістів.

Отже, будівництво української держави грунтувалося на незвичайному поєднанні республіканських і монархічних засад.

Гетьман не мав намірів установлювати монархічний лад. У його законодавчих актах немає жодного натяку на проголошення України монархією та перебрання гетьманом функції монарха. Гетьман зосередив усю повноту влади в своїх руках тимчасово, на перехідний період, до скликання Сойму, який і мав визначити форму майбутнього державного устрою України. Тобто в політичному плані П.Скоропадський стояв на позиціях «напередневирішенності», залишаючи це право за найвищим представницьким органом народу — Соймом.

Гетьман намагався врятувати Україну від хаосу і беззаконня, тому він тимчасово взяв на себе повноваження видавати всі закони, призначати Раду Міністрів, керувати зовнішньою політикою, військовими справами, бути верховним суддею країни.

1. Реформування шкільної системи освіти.

У сучасних умовах будівництва незалежної української держави, як і в період національно-демократичної революції 1917-1920 рр., залишаються актуальними проблеми реформування шкільної системи освіти. Існуюча нині не задовольняє вимог, поставлених завданнями державного будівництва на сучасному етапі. Крім того, розвиток шкільної освіти гальмується ще й соціально-економічними труднощами перехідного періоду. Подібні проблеми тією чи іншою мірою в силу існуючих можливостей намагались вирішити уряди Української держави гетьмана П.Скоропадського (квітень-грудень 1918р.).

Реформування шкільної освіти в Українській державі відбувалось у дуже складних умовах, коли значна частина населення була неписьменною. Про це свідчить той факт, що в 1917р. з 35 млн. українців більш як 75% не вміли читати, а решта, що належала до більш заможних верств населення, навчалась російською, німецькою та іншими мовами.

Процес українізації шкільної освіти був започаткований Центральною Радою. Але недовготривалий період її правління та складність соціально-економічного, політичного і військового становища не дали їй змоги втілити в життя задумане. У перші ж дні приходу до влади гетьман П.Скоропадський в офіційних виступах запевняв, що самостійність України збережеться. А реально досягнути цього йому не вдалося. Щодо освіти, гетьман був переконаний, що «на Україні має бути своя українська школа... поруч з іншими школами. Ми нічого не хочемо руйнувати. Старі освітні установи ми будемо оберігати, але поруч будемо будувати нові... Національна школа - основа виховання народу». Отже, позиція гетьмана П.Скоропадського з освітніх питань, що була висловлена через кілька місяців його правління, базувалась на розвитку національної освіти і виховання, тобто на тих же принципах, започаткованих ще Центральною Радою. Однак продовжувати реформаторські задуми, розпочаті попередниками, уряд П. Скоропадського не бажав.

Важливу роль у формуванні політики гетьманату в освітянський справі відіграв новопризначений міністр народної освіти і мистецтва  Микола Прокопович Василенко, який обіймав цю посаду у травні-жовтні 1918р. Уперше свою офіційну позицію щодо українізації школи він висловив у ході наради Ради Міністра освіти 9 травня 1918р. у м. Києві. Приступаючи до виконання своїх обов язків він заявляв, що певної програми у нього немає, бо зовсім не уявляє, що зроблено його попередниками. Але разом з тим зазначав, що його дуже тривожать розмови «про українізацію, яка нібито проводиться силоміць».

Рішучішу позицію займали заступник міністра освіти П.Холодний, значна частина керівників підрозділів та працівників Міністерства освіти, а саме: О.Дорошкевич, А.Лешенко. С.Русова, О.Музиченко та інші, які працювали в ньому ще за часів Центральної Ради. Ось тому вони і намагались проводити в життя розроблені ще за тих часів плани реформування школи, в тому числі її українізацію.

Всеукраїнських учительських з'їздів за час існування урядів гетьмана П.Скоропадського жодного разу не скликали, а от перший Всеукраїнський з'їзд батьківських організацій спільно із з'їздом «учительського союзу» був проведений 5-8 червня 1918р. У ньому брав участь і підтримав його рішення міністр народної освіти та мистецтва М.Василенко. Цей форум мав й іншу назву - «другий делегатський з'їзд Київського професійного союзу з участю представників батьківських організацій». Але, по суті, учасниками цього форуму були представники батьківських організацій середніх шкіл з російською мовою викладання та Київського регіонального осередку учительського професійного «союзу», що був складовою частиною Всеросійської профспілки. Ці організації мали спільну мету - боротьбу проти українізації шкіл. У ході чотириденної роботи з'їзду було прийнято дванадцять постанов, кожна з яких пропонувала певні шляхи розвитку освітянської галузі, причому протилежні тим, що були визначені ще Центральною Радою. Основними питаннями обговорення на з'їзді були: «значення російської школи для відродження українського народу», «про організацію «Общини російської школи», «про план шкільного будівництва на Україні» та інші. По суті, в центрі обговорення була проблема захисту російської школи в Україні, збереження мережі цих закладів та мови викладання в них. З'їзд навіть розглянув питання про державну мову в Україні і ухвалив, що «поруч з українською російська мова повинна бути визнана державною».

На цьому з'їзді виступав і міністр народної освіти та мистецтва М.Василенко, який зазначав, що «з утворенням України як самостійної держави повинна утворитись і єдина українська національна школа». Він пояснював, що ця школа не повинна народжуватись «на руїнах другої», а має будуватись «самостійним шляхом». Тобто головним піклуванням міністра став захист російської школи в Україні та створення нових національних шкіл, в тому числі й українських.

Така позиція М.Василенка викликала відповідну реакцію не лише в учительських колах прихильників українізації школи, а й обговорювалась на сторінках газет.

Важливе значення для вироблення планів українізації шкіл відіграв з'їзд комісарів народної освіти, що відбувся 11-14 липня 1918р. у м. Києві. На форум прибули губернські та повітові комісари Волині, Полтавщини, Чернігівщини, Катеринославщини, Харківщини, Київщини, Херсонщини та Холмщини, а також представники українських учительських товариств. Судячи з кількості підписів на прийнятому з'їздом «Меморандумі», на ньому було лише 34 представники вищевказаних освітянських організацій. Комісаріати освіти, започатковані ще за часів Центральної Ради, повинні були сприяти українізації школи.

За півтора місяця до початку нового навчального року освітні комісари разом з профспілковими лідерами та керівниками підрозділів Міністерства народної освіти намагались вирішити важливі організаційні питання реформування освіти, в тому числі її українізації. Це був хоч і нечисленний форум, але на ньому були представлені всі губернії України.

Найбільше хвилювала присутніх юридична безправність комісарів. Це і стало головною проблемою обговорення першого дня роботи з'їзду. Губернські освітні комісари Полтавщини - В.Андрієвський, Харківщини - А.Синявський, Катеринославщини - І.Труба, Волині - М.Черкавський обґрунтовували важли-вість існування інституту комісарів освіти. А.Синявський, який працював комісаром Харківської губернії, а напередодні з'їзду був призначений директором департаменту середньої школи Міністерства народної освіти і мистецтва, підкреслював, що в тих місцях, де не було освітніх комісарів, значно гірше йшли справи з українізацією шкіл. Він наводив приклад Слобожанщини, де комісари не призначались, тому «з одинадцяти повітів лише в одному навчання ведеться українською мовою». В результаті обговорення цієї проблеми було ухвалено створити комісію з трьох осіб для підготовки «Меморандуму» до міністра народної освіти.

На ранковому засіданні 12 липня з підготовленим текстом «Меморандуму» були ознайомлені всі учасники з'їзду. Перша половина дня присвячувалась обговоренню його змісту та внесенню доповнень. Протягом двох годин вечірнього засідання відбувалась зустріч, в ході якої міністр виступив перед присутніми та відповів на їх запитання. У своїй промові він розповів про перспективи змін управління шкільного освітою. Він вважав, що головні керівні функції на місцях потрібно передати місцевому самоврядуванню, а Міністерство повинно здійснювати лише контроль за їх роботою.

Крім «Меморандуму», на з"їзді були ухвалені резолюції, в яких освітні комісари України просили Міністерство народної освіти та мистецтва терміново вирішити ряд важливих освітянських проблем. У восьми останніх пунктах резолюції йшлося про головні напрямки українізації шкіл. Вважали за потрібне українізувати з наступного навчального року всі вищі початкові школи. Міністерству освіти пропонувалось розробити відповідний закон про українізацію підготовчих і перших класів 75% всіх державних шкіл, а також тих, що отримують державні субсидії на утримання.

14 липня 1918р. учасників з'їзду прийняв гетьман П.Скоропадський. У ході зустрічі з короткими промовами виступили комісари В.Андрієвський, І.Труба, М.Терещенко та інші. Всі вони звернули увагу гетьмана на проблеми у становленні національної освіти, незадовільний матеріальний стан учителів, відсутність шкільних підручників та інше. Гетьман у своїй відповіді запевнив, що зазначені проблеми поступово будуть усунені, відкриватимуться нові українські гімназії. На видання українських підручників наказав виділити 3 млн. крб. У зв'язку з тим, що за короткий час українські друкарні не в змозі підготувати шкільні підручники, частину їх було вирішено віддрукувати за кордоном. Крім того, гетьман також пообіцяв, що з нового навчального року будуть відкриті два українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському. Після більш ніж годинної зустрічі з гетьманом, як писала газета «Відродження», «комісари винесли гарне враження».

Але роль і місце освітянських комісарів остаточно були визначені аж у грудні 1918р. з прийняттям «Тимчасового закону про шкільне управління на Україні». Відповідно до цього закону «посади губернських та повітових комісарів по Міністерству освіти  скасовувались». Керівництво освітніми справами на місцях повинні були здійснювати губернські і повітові шкільні управи. А оскільки зміни шкільного управління здійснювались напередодні приходу до влади Директорії, то фактично не були реалізовані.

Важливі зміни у державній політиці відбулися після з'їзду комісарів освіти і в напрямку українізації шкіл. Розпорядженням Міністерства освіти за № 15487 від 22 липня 1918р. було звернуто увагу органів самоврядування та комісарів освітніх справ на обов'язкове введення навчання в нижчих початкових школах для українського населення українською мовою. А розпорядженням від 29 серпня 1918р. було введено вивчення української мови у школах, де навчання проводиться не українською мовою, тобто для шкіл національних меншин. Нарешті 1 серпня 1918 р. Радою Міністрів був ухвалений закон, що встановлював обов’язкове вивчення української мови і літератури, а також історії та географії України в усіх середніх загальноосвітніх та професійних школах, духовних і учительських семінаріях та інститутах. 3 серпня 1918 р. цей закон був затверджений гетьманом П. Скоропадськими.

Напередодні 1918-1919 навчального року в губерніях і повітах України проходили традиційні з'їзди та наради учителів, на яких підбивались підсумки минулого навчального року та визначались плани на майбутнє. В центрі уваги їх було обговорення питань українізації школи. Так, на червневому з'їзді учителів вищих початкових шкіл Полтавщини відзначалось, що в школах Костян-тиноградського повіту «весь рік навчання проводилось українською мовою», незважаючи на те, що довгий час був відсутній залізничний зв'язок з Полтавою та з Києвом, а в школах майже відсутні українські підручники.

У Бірківській школі Зіньківського повіту, розташованій за 45 верст від залізниці і за 75 верст від Полтави, підручників не було зовсім. У школі відсутнє типове приміщення, не вистачає коштів, але всі навчальні дисципліни викладались протягом року українською мовою. Учні самі створили книгозбірню, сплативши для цього невеликі членські внески.

А от у Кременчуцькій першій та другій вищих початкових школах, розташованих на дуже вигідному річковому шляху до Києва, так і не змогли закупити підручники. Тому тут «українізація не була зовсім проведена». Та й звіт свій представник із Кременчука робив російською мовою, «бо ще погано засвоїв українську».

У газеті «Вільний голос», розповідаючи про учительський з'їзд, було порівняно стан справ з українізацією трьох вищих початкових шкіл Миргородського повіту, які розташовані майже поряд одна від одної. У першій з них були підручники і предмети викладались українською. У другій - вони були відсутні, як і бажання навчати рідною мовою. У третій все необхідне було, тому і успішно українізувалась. Але чому це так?. В одних школах, які ближче до центру чи до книжного ринку - підручники відсутні і навіть відсутнє бажання навчати дітей українською мовою. В інших школах, віддалених від залізниць та судноплавних річок, все є. Крім того, є і велике бажання учнів навчатись рідною мовою, на цьому наголошували всі виступаючі. Головною ж причиною такого стану було те, що окремим учителям «важко забути традиції «єдиної і неподільної».

У зв'язку з введенням в усіх школах України предметів українознавства, як обов'язкових навчальних дисциплін, напередодні початку навчального року Міністерством народної освіти і мистецтва було розроблено та надіслано до комісаріатів шкільних округ, а також опубліковано в пресі нові тимчасові навчальні плани або, як їх називали в той час, розклади лекцій на 1918-1919 навчальний рік для всіх типів шкіл. У пояснювальній записці до них говорилось, що навчальний рік повинен розпочатись з 1 вересня. У середніх школах з 2 вересня пропонувалось розпочати вступні іспити, а з 9 вересня - навчальний процес у Київській та Харківській шкільних округах, а в Одеській - з 16 вересня. Хоч ці навчальні плани розсилались до шкіл вже у вересні, але все ж таки до початку навчання в середніх школах вони були в розпорядженні керівників шкіл.

Міністерством народної освіти та мистецтва і його підрозділами була проведена значна підготовча робота для успішної українізації шкіл в 1918-1919 навчальному році. Але її здійснення значною мірою залежало від дій конкретних виконавців. Судячи із звіту в «Черниговской земской газете» про губернську нараду керівників освітянських справ повітових земств Чернігівщини, що проходила 15-17 жовтня 1918р., не лише справи з українізацією шкіл йшли не дуже добре, а й взагалі у розвитку освітянської справи було дуже багато проблем. Так, у Козелецькому повіті в середині жовтня «заняття в школах не розпочалися» в зв'язку з відсутністю у земств коштів для ремонту приміщень, закупівлі підручників і письмового приладдя, заготівлі опалення та на заробітну плату учителям. Подібна ситуація склалась і в Городнянському повіті, де «частина шкільних приміщень була зайнята німецькими загонами». У Борзнянському повіті хоч і розпочали навчання з 15 вересня, але школи працювали не всюди через епідемію іспанки та розгул бандитизму. Лише в Сосницькому повіті заняття розпочались організовано, ремонт шкіл проведено частково за рахунок земств, а частково за рахунок сільських общин. Навіть закупили підручники та виплатили повністю заробітну плату учителям.

Що ж стосується українізації шкіл, то вона і не могла проходити в тих школах, де не розпочалось навчання. Але і в тих повітах, де навчання своєчасно розпочалось, українізація здійснювалась не всюди. Так, у м. Ніжині в «школах проводились заняття виключно на російській мові». У Чернігівському повіті, як повідомляла газета, «до насильної українізації негативно відносились учителі та населення повіту», тому вона не проводилась. А у м. Чернігові, за повідомленням міського голови А.Верзилова, учителі, які «спочатку висловились проти українізації, уже її підтримують». Хоч він не роз'яснював, яким чином було досягнуто підтримки з боку цих учителів, але сам факт вказував на позитивні зрушенням в напрямку українізації початкових шкіл м. Чернігова.

2. Освітня справа доби гетьманату 

(квітень — грудень 1918 року)

Культурно-національна політика гетьмана вимагала розуму й особливого такту, толерантності до всіх інших народів, що населяли Україну. Одразу після державного перевороту 2 травня 1918 року міністр освіти Центральної Ради В.Прокопович передав повноваження новому міністрові М.Василенку. Саме зусиллями останнього до кінця липня було успішно завершено розробку плану реформування системи освіти в державі.

Міністерство вважало, що протягом 1917 — першої половини 1918 років визначилися два головних напрямки розбудови педагогічної справи: загальноосвітня практична діяльність і науково-педагогічна робота. Зусиллями уряду, педагогічної громадськості, при активній підтримці з боку народу вдалося досягнути певних результатів.

Намічені Міністерством освіти нові перспективи педагогічної діяльності зумовили перегляд пропорцій у навчальних планах та програмах учительських інститутів. Педагогічні ради цих закладів мали в 1918/19 навчальному році виділяти на загальнопедагогічні дисципліни більше навчальних годин, ніж на спеціальні. До категорії обов'язкових уводилося 13 суто педагогічних предметів. Їх доповнювали спеціальні педагогічні дисципліни залежно від навчальної спрямованості і спеціалізації.

Педагогічним радам інститутів Міністерство освіти надавало право запроваджувати загальноосвітні дисципліни, яких не вивчали раніше: політекономію і державне право, а також виразне читання і (за місцеві або приватні кошти) латинську та іноземні мови. Зауважимо, що наголос у підготовці майбутніх учителів робився на економіко-правовій і мовленнєвій освіті.

Було впорядковано внутрішню структуру Міністерства, яка включала шкільну раду, 6 департаментів (загальних справ, професійно-технічної освіти, позашкільної і дошкільної освіти, вищої і середньої школи, нижчої освіти, мистецтва), а також 25 відділів. Крім того, плідно працювали міністерські комісії.

Протягом літа-осені 1918 року уряд П.Скоропадського здійснив акцію, про яку в часи Центральної Ради говорили як про дуже віддалену перспективу: держава цілком перебрала на власне утримання систему вищої школи, представлену трьома класичними університетами (святого Володимира в Києві, Харківським і Новоросійським в Одесі), а також Київською духовною академією, Ніжинським історико-філологічним інститутом, українськими університетами в Києві (4 факультети, ректор — професор Ганіцький), Кам'янці і Катеринославі. Крім того, юрисдикція Української держави поширювалася тоді й на Ростовський університет. В Україні також функціонували 12 вищих шкіл з правами державних, 10 вищих освітніх закладів без таких прав і 5 народних університетів. Отже, всього в Українській Державі налічувалося 36 вищих навчальних закладів.

Успішно розпочали новий 1918/19 навчальний рік так звані "вищі початкові школи", більшість з яких було відкрито ще в період Центральної Ради. Наприклад, станом на 1 листопада 1918 року в 9 губерніях Полтавщини діяли 1037 таких установ, функціонувало близько 300 гімназій і реальних училищ.

Загалом вражає надзвичайно результативна законодавча діяльність Міністерства народної освіти і мистецтва: тільки протягом травня-жовтня 1918 року воно розробило понад 100 законопроектів, 72 з яких були прийняті гетьманським урядом.

Важливою справою було комплектування освітніх установ кадрами. На момент приходу Скоропадського до влади дефіцит дипломованих педагогів був якнайгострішим, катастрофічно не вистачало досвідчених керівників місцевих управлінь та відділів освіти. На початок 1918/19 навчального року вдалося в основному завершити комплектування штатів більшості шкільних установ, заповнити вакансії окружних і губернських комісарів з освітніх справ. Проте зберігався гострий дефіцит кадрів у повітовій ланці керівників освіти.

Гетьман П.Скоропадський, міністр М.Василенко поглиблювали розпочату в 1917 році українізацію освіти, надаючи цьому питанню особливої державної ваги. Відповідно до "Обіжника Міністерства народної освіти і мистецтва" від 5 серпня 1918 року губернські, повітові, міські комісари освітніх справ, а також педагогічні ради вищих початкових шкіл зобов'язувалися в новому навчальному році завершити в основному українізацію навчально-виховного процесу. Документ, зокрема, наголошував: "Українська національна школа, ця головна основа відродження народу мусить бути особливо добре і завчасно забезпечена всім, що гарантує прямий і вільний перехід всякій українській дитині до самих верхів шкільного національно-виховуючого навчання". Влітку запрацювали курси українознавства. Вони діяли за змінами, систематично тривали 1 місяць і призначалися, перш за все, для вчителів різних типів шкіл.

Задачі політики українізації визначалися міністром як провідні в 1918/19 навчальному році. По-перше, слід було продовжити викладання предметів українською мовою в тих вищих початкових школах, котрі перейшли до цього раніше. По-друге, українська мова визначалася як викладова в навчальних закладах, які відкриватимуться надалі. По-третє, в діючих школах усіх рівнів, де склад українських дітей перевищував 50 відсотків, обов'язково мали читатися державною мовою предмети в першому, а, по можливості, і в старших класах. В усіх інших шкільних установах започатковувалися українознавчі дисципліни, а саме: українська мова і література, історія і географія України. Цілком опанувати державну мову повинні були всі курси, котрі готували педагогів, а також учительські семінарії.

У вересні в Києві відновила діяльність державна музична школа, ліквідована більшовиками в лютому 1918 року. У ній викладали, поміж інших, М.Зеров і В.Верховинець, а серед перших учнів зустрічаємо ім'я А.Бучми— згодом видатного українського актора. Передбачалося заснувати в столиці державні драматичну школу і режисерські курси (рішенням Ради Міністрів від 28 серпня було засновано державний драматичний театр).

Великого значення надавалося видавничій справі, оскільки від неї залежало забезпечення навчальних закладів підручниками та методичною літературою. На прохання міністра освіти відомий політичний діяч В.Науменко (з листопада сам обійняв посаду керівника міністерства) розпочав організацію офіційного журналу цього відомства, віддавши під редакцію власне помешкання. У міністерстві було створено комісію в складі 5 осіб для видання бюлетеня, яким передбачалося передавати інформацію про рішення міністерства.

Для організації роботи в губерніях утворювали державні видавничі бюро, роботою яких опікувалися місцеві органи влади, різноманітні благодійні товариства, меценати. Наприклад, Полтавське видавниче бюро було засноване земськими зборами 22 червня 1917 року, але найактивніший період його діяльності припадає на добу Української Держави. Під керівництвом видатного краєзнавця М.Рудинського бюро цілком перебрало на себе задачі друку навчальної літератури. Працюючи в складі п'яти комісій: дитячого читання, мови, історії, природознавства, математики та ілюстрацій — активісти бюро до 1 вересня 1918 року видрукували в Полтаві 143 тисячі примірників "Букваря" (автор: С.Русова), 50 тисяч — "Граматики" (автор: Балченко), 50 тисяч — "Читанки" (автор: Хуторний). Для дітей дошкільного віку і для позашкільної освіти видавниче бюро Полтави випустило понад 120 тисяч примірників різної літератури.

Планами на 1918/19 навчальний рік Полтавське бюро передбачало видати ще 17 назв шкільних підручників, серед яких були, зокрема, "Історія України для шкіл початкових" (Г.Хоткевича), "Початкова географія" (Постоєва), "Оповідання з історії рідного письменства" (В.Щепотьєва).

Разом із тим видавничі бюро на місцях переживали значні фінансово-матеріальні труднощі. Через неможливість своєчасно одержувати зарплату багато працівників залишали роботу. Видання нешкільних книжок, яке єдине мало комерційний зиск, майже не давало прибутків, оскільки багато повітів не могли повернути заборговані за реалізацію літератури гроші.

Розвиткові освіти в часи гетьманату активно сприяли товариства "Просвіта". Головним напрямком їх діяльності в 1918 році стало створення книгарень, утримання шкіл для неписьменних, організація гуртків самоосвіти і фізичного виховання молоді тощо. Поза всякими сумнівами провідні позиції серед "просвітян" належали полтавцям. Станом на листопад 1918 року в губернії було зареєстровано 438 місцевих товариств "Просвіта" (найвищий показник в Україні). На їх кошти працювали школи для дорослих, дитячі садочки, 7 українських гімназій, 10 вищих початкових шкіл. У Полтаві "Просвіта" разом із земством фінансувала роботу трьох курсів українознавства, гімназію для дорослих, театр, український хор і Народний український університет. У жовтні 1918 року в Мачухах на Полтавщині "Просвітою" було урочисто відкрито перший у державі сільський український народний університет. У штаті "Просвіт" були книгоноші, котрі забезпечували реалізацію друкованої продукції по всій губернії.

Дуже важливою виявилась фінансова підтримка державним керівництвом розвитку національної освіти. 7 червня 1918 р. було виділено 2 млн. крб. на видання українських шкільних підручників, а через тиждень - 13 червня - ще 1 млн. крб. на негайні потреби в освітній справі. Із державної скарбниці виділялись також кошти на проведення учительських курсів та підвищення заробітної плати учителям. Гетьман затвердив навіть закон, за яким з 1 липня 1918р. засновувались 350 стипендій для незаможних учнів середніх загальноосвітніх шкіл української національності. Цим стипендіям присвоювались імена видатних діячів та письменників України: Г.Сковороди, І.Котляревського, Є.Гребінки, Т.Шевченка, П.Куліша, М.Коцюбинського та інших. Для виплати цих стипендій державою виділялось 77500 крб. Значні державні кошти отримувало Міністерство народної освіти і мистецтва для фінансування всієї шкільної системи. Так, лише на утримання нижчих початкових шкіл у 1918р. законом від 6 серпня 1918р. було виділено 88987027 крб.

Висновок

Отже, оцінюючи загалом перебіг подій квітня-грудня 1918 року, можемо констатувати значний поступальний рух національної освіти в Україні. Долаючи неабиякі труднощі в розв'язанні політичних, економічних, військових проблем, гетьманат знаходив кошти на підтримку на належному рівні освіти. Здобутки Української Держави в царині культури, науки, освіти безперечні. Вони засвідчили не лише рівень інтелігентності керівника країни, а й істинне розуміння ним надзвичайної ролі культури в розбудові держави. Хоча б цим зумовлена загальна позитивна оцінка ролі П.Скоропадського в українській історії, оскільки часом має переважувати суто соціально-економічні чи громадсько-політичні втрати та помилки.

Загалом він дає дозвіл на відкриття 54 українських гімназій, а в російських гімназіях уводить як обов'язкові предмети українську мову, історію й географію України та історію української літератури. Особливу увагу звертає на українізацію школи та обов'язкове вивчення української мови вчителями шкіл.

17 серпня 1918 р. гетьман приймає рішення про перетворення Київського народного українського університету на Київський державний український університет та про заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету. За період правління Павла Скоропадського було відкрито понад 20 вищих навчальних закладів: Київський Ближньо-Східний інститут, Одеський вищий міжнародний інститут, інститут муніципальних діячів в Одесі, Ніжинський істо-рико-філологічний інститут, Київський географічний інститут та ін. Гетьман також затвердив закон про заснування в Києві Державного драматичного театру та Державної драматичної школи. Згодом вийшов закон про право писати дисертації, наукові праці українською мовою. Були утворені Військова академія та Всеукраїнська національна бібліотека, а також Український державний архів. 24 листопада відбулося урочисте відкриття Української академії наук. На президента Академії наук був запрошений М Грушевський, але він відмовився. Першим президентом УАН став В. Вернадський.

Гетьман, утративши і внутрішню, і зовнішню підтримку, мусив наприкінці 1918 року зректися влади й емігрувати. Його наступники, які завойовували владу в Україні: Директорія, Денікін, більшовики - не змогли утримати здобуті в часи Української Держави позиції. Освітянська справа опинилася незабаром у стані глибокої кризи, яка тривала десятки років. А ім'я П.Скоропадського надовго загубилося в нашаруваннях бруду фальсифікацій та неправди.

Використана література

  1.  П.В.Киридон. Освітня справа доби Гетьманату (квітень-грудень, 1918р.) в контексті сучасної вітчизняної історіографії Української держави П.Скоропадського. //Історична пам’ять. – 2002. - №1-2. Ст.55-61.
  2.  Анатолій Боровик. Українізація шкільної освіти за часів Української держави гетьмана П.Скоропадського. //Сіверянський літопис. – 2002. - №6. Ст.3-9.
  3.  Панов І. Гетьманат П.Скоропадського в створенні Української держави. //Шлях освіти. – 2003. - №4. Ст..51-53.
  4.  Розовик Д.Ф. Центральна Рада й українська культура. //Український історичний журнал. – 1993. – №2. Ст..17-27.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2912. Системы регулирования и устройства регуляторов производительности поршневых компрессоров 2.99 MB
  Системы регулирования и устройства регуляторов производительности поршневых компрессоров  Цель: Изучить физические основы систем и способов регулирования производительности поршневых компрессоров, конструкцию, принцип действия устройств регулир...
2913. Городские здания и сооружения 2.57 MB
  Городские здания и сооружения. Классификация зданий. Требования, предъявляемые к зданиям. Параметры внутренней среды зданий. Типизация, унификация и стандартизация в строительстве. Типовое проектирование. Модульная координация размеров в строительст...
2914. Разработка визуализатора для нахождения максимального потока в сети 2.58 MB
  С момента появления первых электронно-вычислительных машин разработка программного обеспечения и программных продуктов прошла большой путь: от восхищения фактом возможности написать хоть какую-нибудь программу до осознания того, что именно технологи...
2915. Несущие конструкции деревянного каркаса здания 2.69 MB
  Несущие конструкции деревянного каркаса здания Классификация, особенности конструирования и расчета дощатоклееных колонн, балок, рам и арок, цельнодеревянных и металлодеревянных ферм. Дощатоклееные балки обладают рядом преимуществ перед другими сост...
2916. Курс Теоретической Механики 1.71 MB
  Курс Теоретической Механики. Теоретическая механика – изучает равновесие и движение тел под действием приложенных к ним сил. СТАТИКА. Статика рассматривает: замена одной системы сил другой, ей эквивалентной, равновесие тел под действием при...
2917. Бухгалтерский учет 2.08 MB
  В условиях перехода страны на рельсы рыночных отношений бухгалтерский учет является основным звеном формирования экономической политики, инструментом бизнеса, одним из главных механизмов управления производственным процессом и продажей продукции (ра...
2918. Доказательство эквивалентности условий минимальности, индуктивности и обрыва убывающих цепей 1.19 MB
  Одной из наиболее важных и принципиальных аксиом математики является аксиома математической индукции. Как правило, она формулируется и применяется для упорядоченного множества натуральных чисел N. Наиболее распространенная ее форма имеет вид: Если ...
2919. Способы измерения производительности компрессоров 1.95 MB
  Способы измерения производительности компрессоров Цель: Изучить способы и устройства  для измерения производительности (подачи) компрессоров и определить производительность поршневого компрессора в конкретных условиях эксплуатации...
2920. Электрические машины 1.68 MB
  Получение теоретических и практических знаний по математическим методам исследования электромеханических переходных процессов в электрических машинах (ЭМ), влияния различных технологических факторов и параметров ЭМ и питающей сети на статические и д...