98767

Управління грошовими потоками в операційній діяльності страховика

Реферат

Налоговое регулирование и страхование

Список використаної літератури Одне з головних завдань в управлінні оборотним капіталом полягає у прискоренні його оборотності. Страховик формує і використовує кошти страхового резервного фонду або страхових резервів покриваючи матеріальний збиток страхівника і свої затрати на організацію страхового захисту.

Украинкский

2015-11-06

130.5 KB

2 чел.

Міністерство освіти і науки України

Київський Національний Економічний Університет ім. Вадима Гетьмана

Обов`язкове завдання з дисципліни «Страховий менеджмент» на тему № 82:

«Управління грошовими потоками в операційній діяльності страховика»

Виконала:

Студентка V курсу,

Спеціальність 8104/2,

Група №1,

Жовнерчук Олена

Київ-2010

План

Вступ

  1.  Фінансові потоки страхового ринку.
  2.  Прибуток від діяльністі страхових компаній
  3.  Зменшення вихідних грошових потоків

Висновок

Список використаної літератури

Одне з головних завдань в управлінні оборотним капіталом полягає у прискоренні його оборотності. Це дає змогу розширити фінансові можливості фірми без залучення додаткових зовнішніх джерел. Виконання цього завдання досягається завдяки багатьом заходам. Одним з таких заходів є раціональне розміщення оборотного капіталу по всіх стадіях операційного циклу. Для сучасних підприємств найбільш вразливим моментом є нестача готівкових коштів. Як відомо величина грошових коштів, що перебувають в розпорядженні підприємства визначає рівень його абсолютної ліквідності (платоспроможності). Фінансові менеджери повинні приділяти значну увагу розробці політики управління грошовими активами, яка полягає  з одного боку в оптимізації їх розміру для забезпечення стійкої платоспроможності, а з іншого – в отриманні додаткових прибутків від зберігання грошових коштів на депозитних рахунках чи вкладенні у короткострокові фінансові інвестиції.

Політика управління грошовими активами включає наступні етапи:

  •  Оцінку потреби в грошових активах підприємства в попередньому періоді.
  •  Оцінку ступені участі грошових активів в оборотному капіталі.
  •  Оптимізацію середнього залишку грошових коштів.
  •  Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів
  •  Забезпечення ефективного використання вільного залишку грошових коштів.
  •  Побудову ефективної системи контролю за грошовими активами підприємства.

Фінанси, які  находяться  в  розпорядженні  і  володінні  страховика, забезпечують  його  діяльність  по  забезпеченню  страхового  захисту. Страховик  формує  і  використовує  кошти  страхового  резервного  фонду (або  страхових  резервів), покриваючи  матеріальний  збиток  страхівника і  свої  затрати  на  організацію  страхового  захисту.

Крім  того, з  метою  отримання доходу  від  використання  поступивших  в  його  розпорядження  фінансів, страховик  займається  інвестиційною діяльністю, використовує для  цього  частку  коштів  страхових резервів  і  свої  кошти.

Внаслідок  цього  грошовий  страховий  оборот  страховика  більш складний, ніж  у  підприємців, зайнятих  в  інших  сферах  бізнесу.

1. Фінансові потоки страхового ринку.

Фінансові потоки страхового ринку як прояв фінансових відносин регулюються учасниками страхового ринку і державою, яка вживає заходів зі стабілізації і розвитку страхової діяльності. Фінансові потоки на страховому ринку зявляються за таких умов (рис. 4.5):

здійснення страхових платежів між страхувальником і страховиком;

виплати страхового відшкодування між страховиком і страхувальником;

перестрахування при укладенні договору перестрахування;

перестрахування в разі виплати страхового відшкодування;

розміщення вільних коштів страховиків на фінансовому ринку і ринку нерухомості;

отримання страховиками прибутку від інвестиційної діяльності.

Фінанси страхового ринку формуються сукупністю фінансів його учасників страховиків, страхувальників і посередників. Вони функціонують як страхові фонди страхових компаній різної форми власності й фінансових ресурсів посередників страхового ринку.

Основою фінансів страхового ринку є фінанси страхових компаній. Страхова компанія створює і використовує кошти страхового фонду на відшкодування збитків страхувальників і на фінансування власних витрат з організації страхової справи, а також здійснює інвестиційну діяльність, використовуючи частину страхового фонду і власні кошти.

Грошовий обіг страхової компанії охоплює два відносно самостійних грошових потоки:

обіг коштів для страхового захисту, який відбувається у два етапи: формування і розподіл страхового фонду та інвестування частини коштів страхового фонду з метою отримання прибутку;

обіг коштів, пов'язаний з організацією страхової справи. До джерел власних фінансів страхової компанії належать:

статутний фонд страхової компанії;

страхові платежі страхувальників;

прибутки страхової компанії в результаті страхової діяльності та надання інших послуг на страховому ринку;

прибутки страхової компанії від інвестиційної діяльності на фінансовому ринку (грошовому і ринку капіталу) і ринку нерухомості.

Фінанси страхової компанії складаються із статутного та гарантійного фондів страхових резервів. Гарантійний фонд страховика містить спеціальні фонди, резервні фонди і суму нерозподіленого прибутку.

Статутний фонд та гарантійний фонд утворюють власний капітал страхової компанії. Страхові резерви разом з отриманим капіталом на фінансовому ринку утворюють залучений (зовнішній) капітал (рис. 4.6).

Статутний фонд як джерело власного капіталу утворюється із внесків засновників компанії (згідно з українським законодавством їх має бути щонайменше три) і з суми, одержаної в результаті продажу акцій страхової компанії, якщо вона організована у формі акціонерного товариства. З метою створення реально конкурентоспроможних страхових компаній розмір статутного фонду визначається законом залежно від виду виконуваних страхових операцій, але щонайменше 100 тис. евро для засновників-резидентів і щонайменше 500 тис. евро - для компаній з іноземним капіталом. У ст. 2 Закону України “Про страхуваннявстановлено, що частка грошових внесків в оплаченому статутному фонді страховика має бути щонайменше 60 %, до 25 % статутного фонду можуть становити державні цінні папери. Страхова компанія може бути засновником іншої страхової компанії в Україні, але має право спрямовувати до статутного фонду іншого страховика лише до 20 % коштів власного статутного фонду. Така норма сприяє формуванню великих страховиків.

Гарантійний фонд належить до власного капіталу, тобто він вільний від зовнішніх зобов'язань. Тому у світовій практиці резерви у складі гарантійного фонду прийнято називати вільними резервами. До таких резервів належать:

спеціальний резервний фонд, який утворюється за рахунок продажу вище номіналу власних акцій страхової компанії при первинному розміщенні (емісійний дохід);

резервні фонди для підвищення стійкості страхової компанії, що утворюються у відсотках до статутного фонду згідно із законодавчо встановленими нормативами резервування;

резервні фонди, що передбачені статутом компанії;

вільні резервні фонди споживання та нагромадження, які сформовані з нерозподіленого прибутку.

Фінансові зобов'язання страховика поділяються на страхові та не-страхові за залученими позиковими коштами. Страхові зобов'язання утворюють страховий резервний фонд. Страхові резерви страховика на поточний рік повинні бути достатніми для виконання його сумарних зобов'язань за всіма страховими угодами на цей період.

Страховий резервний фонд утворюється із страхових платежів (страхових внесків і страхових премій) і забезпечує виплату страхових сум та страхового відшкодування. Цей фонд складається із страхових резервів з кожного виду страхування (технічних резервів) і окремих резервів зі страхування життя, медичного страхування та обов'язкових видів страхування.

За особливостями формування (сплати страхової премії) страхові резерви поділяються на ризикові та накопичувальні (різні види страхування життя). До технічних резервів належать:

резерв незаробленої премії туди надходить велика частина страхової премії;

резерви збитків резерв заявлених, але неврегульованих збитків, і резерв за реальними, незаявленими збитками;

резерв коливань збитковості служить для згладжування в довгостроковій перспективі коливань річного рівня збитковості за окремими видами страхування (у роки успішної діяльності ці резерви збільшуються, а у збиткові роки здійснюється вилучення коштів для покриття надмірних збитків);

• резерв катастроф — створюється для забезпечення компенсації збитків у результаті великих катастроф природного характеру (повеней, вивержень вулканів, землетрусів і т. ін.) і промислових аварій (формується страховиками, якщо чинними договорами страхування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій), і може використовуватися тільки за спеціальними рішеннями.

Реалізуючи функцію попередження ризику, страхова компанія за окремими видами страхування підприємницьких ризиків техногенного характеру може формувати резерв попереджувальних заходів, призначений для того, щоб страхова компанія фінансувала заходи для попередження нещасних випадків, втрати або ушкодження застрахованого майна, а також використовувала його на інші цілі, передбачені Положенням про резерв попереджувальних заходів.

Страхові платежі за кожним договором страхування розраховують на основі тарифної ставки. Розрахунки тарифної ставки називаються актуарними.

Сукупність тарифних ставок за одним видом страхування називається тарифом. Сукупність страхових тарифів (звичайних, пільгових, тарифних знижок) окремої страхової компанії утворює її систему тарифів (тарифну установку), яка разом із системою комісійних і бонусних винагород змінюється відповідно до ринкової тарифної політики страховика.

Тарифна ставка з одиниці страхової суми (100 грн, 1000 грн, 10 тис. грн тощо) за окремим договором страхування називається брутто-ставкою, яка складається з нетто-ставки і навантаження (витрати на ведення справи) (рис. 4.7).

Нетто-ставка складається з основної ставки і ризикової надбавки. Основна ставка приблизно дорівнює середньостатистичному розміру збитку за тривалий період часу. Ризикова надбавка враховує можливе перевищення збитків над середнім значенням.

Для різних видів страхування структура тарифної ставки може змінюватися шляхом виключення або додавання деяких елементів.

Навантаження це постійні та змінні витрати страховика на здійснення діяльності, спрямованої на одержання страховиком прибутку. На відміну від змінних, постійні витрати (управлінські) не залежать від виду страхування (рис. 4.7). Навантаження розраховують за методом калькуляції навантаження.

Страховий внесок (страхова премія) за договором страхування називається брутто-премією, або тарифною ставкою страховика, і визначається брутто-ставкою та загальним розміром страхової суми.

Брутто-премія складається із суми нетто-премії (нетто-ставка на всю страхову суму), гарантійної (стабілізаційної) надбавки для покриття можливих непередбачених відхилень від розміру страхових виплат, навантаження та додаткових надбавок (рис. 4.8).

Страхові платежі за розміром та диференціацією за видами ризиків для кожної страхової компанії індивідуальні й є об’єктом конкурентної боротьби на страховому ринку за залучення клієнтів.

2. Прибуток від діяльністі страхових компаній

Прибуток страхової компанії є джерелом формування резервних фондів і одним з джерел інвестиційної діяльності страховика. Стра-ховик одержує прибуток від здійснення страхових операцій, надання інших послуг на страховому ринку та від інвестування на фінансовому ринку і ринку нерухомості.

Прибуток від страхових операцій є різницею між вартістю страхових послуг та їх собівартістю. Особливість такого страхування полягає в отриманні планового прибутку лише за рахунок навантаження у структурі тарифної ставки. За рахунок нетто-ставки отримання прибутку не планується, оскільки нетто-ставка розраховується як замкнена для розподілу збитків між страхувальниками і передбачає повернення страхових платежів сукупності страхувальників за тарифний період (час, обумовлений при визначенні нетто-ставки). Плановий прибуток страховика закладається в тарифну ставку при калькулюванні навантаження.

Фактичний прибуток від страхових операцій дорівнює сумі прибутку, передбаченої брутто-премією, і економії витрат на ведення страхової діяльності.

Прибуток від надання інших послуг на страховому ринку страхова компанія отримує згідно з цінами на різні консультаційні послуги у сфері страхування, за навчання фахівців страхового ринку тощо.

Прибуток від інвестиційної діяльності страховика утворюється в результаті господарської діяльності нестрахового характеру. Перелік напрямків нестрахової діяльності страхової компанії встановлюється законодавчо. Державне регулювання інвестиційної діяльності страхової компанії має на меті захист коштів страхувальників від втрат внаслідок ризикованого інвестування страховика, тобто фінансову стабілізацію страховика. Тому дотримання принципів інвестиційної діяльності страхової компанії має сприяти збільшенню та збереженню коштів страхового фонду.

Наведемо принципи інвестиційної діяльності страховика:

диверсифікації, що передбачає широке коло сфер інвестування для зменшення інвестиційного ризику;

повернення вкладень, що передбачає гарантію повернення інвестованих коштів;

прибутковості;

ліквідності, що означає інвестування лише в цінності з високою ліквідністю.

Відповідно до зазначених принципів інвестиційної діяльності страховик має право розміщувати страхові резерви в такі активи (ст. З Положення про порядок формування, розміщення і облік страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя):

грошові на поточному рахунку;

банківські вклади (депозити);

нерухомість;

цінні папери, що передбачають одержання доходу;

державні цінні папери;

права вимог до перестрахувальників;

готівку в касі в обсязі лімітів залишків каси, встановлених НБУ. Структура розміщення технічних резервів за видами інвестування

визначена згаданим Положенням у відсотках до їх розміру.

З переліку напрямків інвестування випливає, що з метою захисту страхових резервів страховій компанії заборонені позикові операції, торговельно-посередницька діяльність, вкладення в інтелектуальну власність, додаткова оплата праці співробітників із страхових резервів, інвестиції в чеки, приватизаційні папери, паї фондових і товарних бірж.

У країнах з розвиненою економікою склалася структура інвестицій страхових компаній, яка не впливає негативно на їх фінансову стійкість. Звичайно 5-7 % усіх їхніх активів становлять високоліквідні короткострокові інвестиції. Це банківські депозитні вклади, а також різні цінні папери — депозитні сертифікати, казначейські і комерційні векселі, облігації тощо. Середньо- і довгострокові інвестиції можна поділити на інвестиції в цінні папери з фіксованим доходом, акції й облігації підприємств, нерухомість і іпотечний кредит.

Капітал страхових компаній найчастіше вкладають у цінні папери з твердо фіксованим доходом, адже вони є надійним об'єктом капіталовкладень, гарантують стійкий дохід і водночас завжди можуть бути реалізовані за ринковою ціною. З метою отримання більшого прибутку страхові компанії активно інвестують кошти й у звичайні акції різних компаній.

Близько 7-8 % активів страхових компаній припадає на нерухомість, тобто довгострокові інвестиції. До складу нерухомості звичайно входять контори, адміністративні будівлі, офіси, житлові будинки тощо. Дохід від нерухомості трохи нижчий прибутку, який одержують від акцій і цінних паперів. Страхові компанії надають також іпотечний кредит під забезпечення нерухомістю. Однак цей вид інвестицій має низьку ліквідність і довгостроковий характер.

Кожна страхова компанія дотримується своєї інвестиційної політики, зумовленої насамперед характером здійснюваних страхових операцій, термінами й обсягом акумульованих коштів. Так, інвестиції в нерухомість і іпотечний кредит здійснюють здебільшого компанії зі страхування життя, тоді як у структурі інвестицій компаній майнового страхування переважають цінні папери з фіксованим доходом, що забезпечують стійке фінансове становище і своєчасну виплату страхового відшкодування за великими збитками.

Фінансова стійкість страхової компанії забезпечується розміром власного капіталу. Фінансові можливості страхувальника визначаються обсягом надходжень страхових внесків, який залежить від кількості договорів і розміру страхових тарифів на кожний вид страхування.

Фінансова стійкість компанії досягається дотриманням нормативу співвідношення власних активів компанії і прийнятих страхових зобов'язань (резерв платоспроможності страхової компанії) і визначається розміром чистих активів. Забезпечується фінансова стійкість страховика перевищенням активів над річними зобов'язаннями в розмірі до 20 % річної суми внесків, що надійшли.

До загальних критеріїв оцінки діяльності страхових компаній належать репутація страховика, досвід роботи, прибутковість його діяльності і виконання зобов'язань перед клієнтами.

Досвід роботи страхової компанії має особливо важливе значення. Якщо компанія тривалий час функціонує на страховому ринку, то це означає, що вона успішно розв'язує свої проблеми і пристосувалася до загальної економічної ситуації.

Робота компанії, безумовно, повинна бути прибутковою, тобто мати прибуток як фінансовий результат за підсумками року.

Репутація страховика формується серед його партнерів по бізнесу і клієнтів як інтегральний показник його роботи і характеризується інформацією про сумлінність дій або обмеження інтересів страхувальників.

  1.  
    Зменшення вихідних грошових потоків.

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:

1) оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;

2) оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;

3) здійснення реальних та фінансових інвестицій;

4) сплата, податків та інших платежів до бюджету;

5) повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

На обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об'єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів визначається умовами кредитних договорів і значною мірою залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-боржника

Можливості впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства головний внутрішній санаційний резерв суб'єктів господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.

У короткостроковому періоді санаційні резерви, пов’язані зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком: безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

Зниження  рівня витрат істотно залежить від рішучості керівництва та персоналу проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на ощадляиве використання всіх наявних ресурсів.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Щоб систематизувати роботу, спрямовану на пошук резервів зменшення витрат виробництва, останні доцільно згрупувати за головними ознаками

Прямі витрати — це такі, що пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати тощо) і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробничому процесі.

До умовно-змінних належать витрати, розмір яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і спадає з його зменшенням. Це витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та деякі інші.

Умовно-постійні — це витрати, розмір яких істотно не залежить від збільшення чи зменшення випуску продукції. Це витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою дальністю виробничих підрозділів, а також на забезпечення господарських потреб виробництва. (Типове положенн з плануванн обліку і калькулюванн собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 26.04.1996 р.3 № -473.)

Плани ощадляивого використання ресурсів можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення.

Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підприємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислове розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхилень фактичних показників від планових розгадаються як основний інструмент зниження витрат.

Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

  •  перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;
  •  доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;
  •  втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів;
  •  аварії;
  •  відсутність налагоджених господарських зв’язків із постачальниками сировини, матеріалів і т. ін.;
  •  порушенн трудової та технологічної дисципліни.

Планова собівартість визначаєтьс двома способами:

1) укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;

2) кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхідних витрат.

Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат виконуються на стадії складання річних планів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виробництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого планування — розрахунок зміни рівня витрат за факторами — так званий факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це – зміна:

1) обсягів виробництва;

3) технічного рівн виробництва;

Розглянемо тепер, як саме впливають основні чинники на загальний рівень собівартості.

При визначенні впливу фактора зміни обсягів виробництва слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі витрати належать до умовно-змінних.

Зміна технічного рівня виробництва виллється в економії матеріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:

1) упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;

2) застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх використання;

3) зниження трудомісткості одиниці продукції.

Зменшити вихідні грошові потоки та підвищити платоспроможність підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування інших витрат, які не належать до собівартості продукції.

Благополучний фінансовий стан підприємства - це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

Для цього необхідно вивчати численні показники, які характеризують  всі сторони діяльності підприємства (виробництво , його потенціал, організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків) для виявлення глибинних причин зміни фінансового становища. Застосування багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює реальні передумови для керування окремими показниками, і відповідно і для посилення їхнього впливу на поліпшення фінансового  клімату.

Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій і короткострокової , і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різні. Стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового стану проводиться з метою установити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають : забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.

“Грошовий  оборот  страховика  включає  в  себе  два  відносно  самостійних  грошових  потоків:

-  оборот  коштів, забезпечуючий  страховий  захист;

  •  оборот  коштів, зв'язаний  з  організацією  страхового  діла.”1

При  цьому  перший потік  проходить  два  етапи:

- на  першому  етапі  формується  і  розподіляється  фонд  страхових резервів;

-  на другому  етапі  частина  коштів  страхових  резервів  інвестується  з  ціллю  отримання  прибутку.

Дуже  важливою  особливістю  першого  потоку  коштів  страховика являється  ризиковий, ймовірний  характер  проходження  фінансів. В основі  формування  фонду  страхових  резервів  лежить  ймовірність збитку, який  обчислюється  на  основі  статистичних  даних  і  теорії ймовірності. В  основі  розподіленні  цього  фонду  лежить  сумарний фактичний  збиток, причинений  страховщикам на  заданому  інтервалі часу, який  може  відхилюватись  від  величини  сумарного  передбаченого збитку  незалежно  від діяльності  страховика.

Список використаної та рекомендованої літератури

  1.  Бланкарт ПІ. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. К.: Либідь, 2000.
  2.  Бондарук Т. Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. — 1999. —№5. — С. 95-102.
  3.  Боринець С. Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). К.: Педагогіка, 1997.
  4.  Бровкова Е. Г., Продиус И. П. Финансово-кредитная система государства. — К.: Сирин, 1997.
  5.  Буковинський С. А. Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. — 1998. — № 9. — С 4-9.
  6.  Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський контекст. К.: Основи, 1998.
  7.  Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посіб. К.: Вища шк., 1997.
  8.  Василик О. Д. Теорія фінансів: Підруч. — К.: Вид-во НЮС, 2000.
  9.  Вахненко Т. Фінансова стійкість держави // Економіст. — 1999. — № 7. — С. 22-28.
  10.  Дробязко А. Какова вероятность дефолта страны в 2000 году? // Мир денег. — 1999. — № 10-12. — С. 20-22.
  11.  Дьяконова І. І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації // Фінанси України. — 1998. — № 10. — С 5-8.
  12.  Єпіфанов А. О., Сало І. В., Дьяконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. К.: Наук, думка, 1997.
  13.  Єременко О., Ковбасюк Ю. Кредитна діяльність МВФ // Вісн. НБУ. — 1999. — №3. — С 9-Ю.
  14.  Єрмошенко М. Питання стратегії управління державним зовнішнім боргом // Економіст. — 2000. — № 2. — С 33-39.

15.            Шляхов К.В., Бігдай В.Р. “Страхование” м. Київ 1998 – ст. 148

1 Шляхов К.В., Бігдай В.Р. “Страхование” м. Київ 1998 – ст. 148


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78994. Космологический дискурс научного знания. Наука как часть ноосферы. Проблемы современной экологической этики 23.12 KB
  Понятие экологической этики Подъем этики окружающей среды был в первый День Земли в 1970 году когда сторонники защиты окружающей среды вынудили философов которые работали в области окружающей среды сгруппироваться чтобы сделать некоторые замечания об этике окружающей среды. Дискуссия началась в 1974 когда австралиец именуемый John Pssmore опубликовал книгу пол названием Ответственность человека за природу: экологические проблемы и западные традиции в которой он аргументировал точку зрения что сохранение окружающей среды и ее...
78995. Наука в контексте традиционалистского и техногенного цивилизационного развития. Футурологические аспекты научного знания 16.91 KB
  Понятие цивилизации впервые возникло в 18 веке во Франции для обозначения общества в котором господствует свобода равенство и братство. Традиционные цивилизации. Техногенные цивилизации. Особенности техногенной цивилизации: Ориентация на совершенствование техники производства.
78996. Научное знание в контексте глобальных проблем. Особенности развития науки в глобализующемся мире. Роль науки в преодолении современного кризиса 14.1 KB
  К глобальным проблемам современности относят экологические демографические проблемы войны и мира проблемы кризиса культуры проблемы терроризма. Это включает в себя медикобиологические проблемы указывающие риски для здоровья современного человека сокращение ареалов нищеты и бедности комплекс минеральносырьевых проблем проблемы энергетического кризиса проблемы прекращения гонки вооружения и предотвращения использования средств массового уничтожения. Глобальные экологические проблемы требуют от ученых и предпринимателей повышения...
78997. Философские проблемы науки, их сущность, специфика и типология. Историко-философские, онтологические, логико-методологические, аксиологические аспекты науки в их соотношении 18.15 KB
  Философские проблемы науки их сущность специфика и типология. Историкофилософские онтологические логикометодологические аксиологические аспекты науки в их соотношении. Предметом философии науки являются общие закономерности и тенденции научного познания как особой деятельности по производству научных знаний взятых в их историческом развитии и рассматриваемых в исторически изменяющемся социокультурном контексте. Философия науки иногда отождествляется с ближними областями науковедения наукометрии социологии науки что неправомерно.
78998. Проблема генезиса научного знания и плюрализма историко-научных концепций. Интернализм и экстернализм в анализе факторов развития науки 15.95 KB
  Интернализм и экстернализм в анализе факторов развития науки. Средоточием научных знаний является философия и ее предмет неотделим от философии науки и от естественных наук вообще. В истории формирования и развития науки можно выделить две стадии которые соответствуют двум различным методам построения знаний и двум формам прогнозирования результатов деятельности. создавших принципиально новое по сравнению с античностью и средневековьем понимание мира и началась классическая наука ознаменовавшая генезис науки как таковой как целостного...
78999. Позитивистская традиция философии науки: эволюция основных подходов и концепций. Критический рационализм и перспективы его развития 17.51 KB
  Позитивистская традиция философии науки: эволюция основных подходов и концепций. и был ориентирован на развитие науки. Позитивисты видели роль философии в развитии науки исследования закономерностей языка науки. Позитивизм – наиболее широко распространенное течение западной философии второй половины XIXXX веков утверждающее что источником подлинного положительного позитивного знания могут быть лишь отдельные конкретные эмпирические науки и их синтетические объединения а философия как особая наука не может претендовать на...
79000. Философские аспекты обоснования научного знания. Проблемы формализации и математизации научных теорий: история и современность 39.5 KB
  Научное знание выраженное в рамках соответствующей теории позволяет человеку: предвидеть наступление соответствующих событий совершаемых в природе или обществе и тем самым предсказать ход их дальнейшего развития и изменить эту объективную действительность посредством человеческой деятельности в соответствии с полученными научными знаниями и тем самым подчинить эту действительность...
79001. Типология научных проблем, их философско-методологический анализ. Генезис научной проблемы и пути её разрешения 15.5 KB
  Проблема форма теоретического знания содержанием которой является то что еще не познано человеком но что нужно познать. Проблема – это процесс включающий 2 момента – постановку и решение. Однако этим процедурам всегда предшествует вопрос или проблема. Для успешного решения научной проблемы Поппер формулирует 2 основных условия: Ясное четкое формулирование Критическое исследование различных ее решений Тем самым научная проблема выражается в наличии противоречивой ситуации которая требует разрешения.
79002. Теоретический уровень науки. Генезис научной теории, её внутренняя организация. Математический аппарат и его интерпретация 58.5 KB
  Генезис научной теории её внутренняя организация. Выделяют следующие основные элементы структуры теории: 1 Исходные основания фундаментальные понятия принципы законы уравнения аксиомы и т. 3 Логика теории совокупность определенных правил и способов доказательства нацеленных на прояснение структуры и изменения знания. 5 Совокупность законов и утверждений выведенных в качестве следствий из основоположений данной теории в соответствии с конкретными принципами.