98811

Державна служба зайнятості, принципи роботи і функції

Курсовая

Социология, социальная работа и статистика

1 липня 2003 p. минуло дванадцять років з того часу, як у міських і районних центрах зайнятості було офіційно розпочато реєстрацію безробітних в Україні, тобто в державі почав формуватися і діяти ринок праці. Регулювання ринку праці, соціальний захист громадян у разі вимушеного безробіття — один із важливих...

Украинкский

2015-11-07

152.33 KB

2 чел.

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Державна служба зайнятості, принципи роботи і функції
Зміст

  1.  Вступ
  2.  Державна служба зайнятості, її мета, завдання та структура.
  3.  Аналіз процесів, що відбуваються на ринку праці.
  4.  Основні принципи діяльності, функції й обов'язки державної служби зайнятості.
  5.  Права державної служби зайнятості.
  6.  Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення.
  7.  Список використаної літератури


Вступ

1 липня 2003 p. минуло дванадцять років з того часу, як у міських і районних центрах зайнятості було офіційно розпочато реєстрацію безробітних в Україні, тобто в державі почав формуватися і діяти ринок праці. Регулювання ринку праці, соціальний захист громадян у разі вимушеного безробіття — один із важливих обов'язків держави, яка будує керовану, соціальне орієнтовану ринкову економіку. Саме тому наприкінці 1990 р. уряд України визнав за доцільне перетворити службу працевлаштування, що існувала в системі Міністерства праці України, на державну службу зайнятості, тобто централізовану систему спеціальних державних органів, які б комплексно вирішували питання, пов'язані з регулюванням зайнятості населення, професійною орієнтацією, перенавчанням, працевлаштуванням, соціальною підтримкою громадян, які тимчасово не працюють.

Закон України "Про зайнятість населення", прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 р., низка положень щодо практичної реалізації цього закону, а також спеціальні постанови Кабінету Міністрів України створили правове поле діяльності державної служби зайнятості. На виконання зазначених законодавчих документів державною службою зайнятості було виконано велику роботу, пов'язану зі створенням і зміцненням матеріально-технічної бази, оснащенням центрів зайнятості обчислювальною технікою, підготовкою кадрів для всіх ланок служби зайнятості, нагромадженням досвіду організації різних форм роботи з незайнятим населенням, вивченням досвіду діяльності аналогічних служб інших країн.

Проте вже в 1994 р. постали питання про підвищення ефективності діяльності служби зайнятості у зв'язку із загостренням проблем працевлаштування громадян, які звернулися по допомогу до державної служби зайнятості. Було підготовлено пропозиції про зміни та доповнення до Закону України "Про зайнятість населення", що неодноразово обговорювалися в комісіях Верховної Ради України, у державних органах за участю профспілок та інших громадських організацій, у тому числі й організацій роботодавців.

Указом Президента України від 3 жовтня 1997 р. № 1166/97 було схвалено основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки [5], один з розділів якого присвячений ринку праці та зайнятості населення. Верховна Рада України 21 листопада 1997 р. ухвалила чергові зміни і доповнення до Закону України "Про зайнятість населення", а Кабінет Міністрів України відповідно до цих змін постановою від 27 жовтня 1998 р. № 578 затвердив низку положень про практичне застосування Закону України "Про зайнятість населення" і визнав такими, що втратили чинність, положення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47. Принагідне зазначимо, що важливі соціальні гарантії у сфері зайнятості закріплені Конституцією України.

Слід зауважити, що відносини у сфері зайнятості тісно пов'язані з загальним станом економічного розвитку країни. У зв'язку зі складною ситуацією на ринку праці України і на підставі нової правової бази України діяльність державної служби зайнятості продовжує вдосконалюватися. Зокрема, з 1 січня 2001 р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р.

У пропонованому конспекті лекцій стисло викладено зміст основних нормативно-правових документів, які регулюють діяльність державної служби зайнятості, розкрито основні особливості нинішнього становища на ринку праці України, підбито загальні підсумки практичної діяльності органів служби зайнятості.

Діяльність служби зайнятості ще не дістала глибокого теоретичного узагальнення. Тому необхідно постійно стежити за змінами, що відбуваються у трудовому законодавстві і регламентації діяльності служби зайнятості.

Автор сподівається, що викладений матеріал допоможе отримати комплекс інформації про зміст документів, які регламентують діяльність державної служби зайнятості, та основні заходи нашої держави щодо здійснення соціальної політики у сфері зайнятості населення.

Державна служба зайнятості України прийшла на зміну системі бюро з працевлаштування, її діяльність регламентується Законом України "Про зайнятість населення", прийнятим Верховною Радою України 1 березня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями.

Крім зазначеного Закону діяльність служби зайнятості України регламентується нормативними актами Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Верховної Ради України, указами Президента України та локальними актами Державного центру зайнятості.

Служба зайнятості заснована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР" від 21 грудня 1990 року № 381. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості, згідно з яким на неї покладене комплексне вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

У ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" (далі — Закон про зайнятість) зазначається:

"Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування" .

На сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою (рис. 1.1).

Перший (базовий) рівень — це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень — це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень — це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Останніми роками за рахунок чисельності центрального й обласних апаратів у межах затвердженої штатної чисельності працівників посилено міські та районні підрозділи, де ситуація на ринку праці найскладніша. Зрозуміло, що ринок праці збільшуватиметься і щоб зберегти керованість процесами, необхідно і надалі розвивати службу зайнятості. Поки що наявна структура служби зайнятості дає змогу знаходити найефективніші підходи до вирішення принципових і загальних для різних регіонів питань, подавати допомогу регіонам з несприятливою ситуацією.

Згідно із законодавством державна служба зайнятості надає послуги із забезпечення зайнятості населення безплатно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок передбачених на такі цілі коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Основними завданнями державної служби зайнятості є:

• розробка і здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам на випадок безробіття;

• систематичне вивчення процесів на ринку праці і у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, а також складання необхідних прогнозів для розробки і впровадження заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

• раціональне й ефективне використання Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

• інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях, про послуги, що надаються службою зайнятості;

• консультує громадян з питань одержання роботи, у тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

• інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів;

• веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

• здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації незалежно від форм власності та господарювання працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль за їхнім працевлаштуванням; веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи; сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку; розробляє прогнози щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення; здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;

бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю; вносить до місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях; реєструє безробітних, здійснює їх працевлаштування, а також виплачує допомогу по безробіттю, подає матеріальну допомогу безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, видає безвідсоткові позики для зайняття підприємницькою діяльністю;

виплачує стипендії громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку;

• готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

• інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про умови навчання в них;

• здійснює роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

• видає сертифікати комерційним організаціям, що надають послуги, пов'язані з профорієнтацією, підвищенням професійного рівня та підготовкою до роботи громадян за новою професією, а також сприяють працевлаштуванню громадян у період тимчасового перебування їх за кордоном;

• готує пропозиції про доцільність і можливість залучення та використання іноземної робочої сили, сприяє іноземним громадянам у професійній діяльності;

• здійснює контроль за дотриманням державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання законодавства про зайнятість населення. Вживає заходів щодо запобігання незаконному використанню робочої сили;

• розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, забезпечує її достовірність і своєчасне подання;

• веде облік та складає звіти про витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Державний центр зайнятості Міністерства праці України несе відповідальність:

• за проведення на території держави єдиної політики зайнятості, організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості;

• за створення і розвиток матеріально-технічної, виробничої, поліграфічної бази державної служби зайнятості всіх рівнів;

• за створення на основі автоматизації та комп'ютеризації єдиної республіканської інформаційно-довідкової системи державної служби зайнятості;

• за формування системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятих громадян;

• за організацію підготовки кадрів для державної служби зайнятості та створення ефективної системи підвищення кваліфікації її працівників;

• за раціональне використання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• за визначення оптимальної структури і чисельності працівників місцевих органів державної служби зайнятості, економне витрачання коштів на її утримання;

• за діяльність підприємств, установ служби зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості України повинна відповідати становищу, яке склалося на вітчизняному ринку праці. Зміни попиту і пропозиції робочої сили на загальнодержавному та регіональних ринках праці потребують відповідних корективів у діяльності державної служби зайнятості. Якщо у 1991-1995 pp. рівень офіційно зареєстрованого безробіття становив лише 0,2-0,3 % загальної чисельності працездатного населення у працездатному віці, то починаючи з 1996 р. стрімко збільшується пропозиція робочої сили.

Рівень зареєстрованого безробіття на початок жовтня 2002 р. у середньому по Україні становив 3,6 % працездатного населення у працездатному віці. Порівняно з початком 1998 р. він підвищився в 1,6 раза, а порівняно з початком 1993 р. —у 15 разів. Так, у Закарпатській, Житомирській та Волинській областях рівень зареєстрованого безробіття становив 7 %, у Рівненській та Тернопільській — 8 % (див. рис. 1.2). Водночас збільшується кількість працівників, звільнених з підприємств (установ, організацій) у зв'язку зі змінами в організації виробництва й скороченням штату. Якщо в 1992-1993 pp. по допомогу до служби зайнятості звернулася лише половина вивільнених працівників, то починаючи з 1997 р. практично всі вивільнені працівники зареєструвалися в центрах зайнятості.

За офіційними матеріалами, станом на 1 січня 2002 р. чисельність громадян, які мали статус безробітного, щодо початку грудня минулого року збільшилася на 2,7 % і становила 1008,1 тис. осіб, що на 12,7 % менше, ніж на відповідну дату 2001 р.

Із кожних 100 безробітних, які перебували на обліку на початок 2002 p., кожний другий працював за робітничою професією, кожний третій обіймав посаду службовця, решта — особи без професії або такі, які займали місця, що не потребують спеціальної підготовки. Динаміка цього показника наведена в таблиці 1.1.

Слід відзначити, що загострення ситуації на ринку праці впродовж грудня 2001 р. в основному пояснювалося збільшенням безробіття в сільській місцевості. Так, кількість зареєстрованих сільських безробітних за цей місяць зросла на 7,1 % і становила на початок січня 311,4 тис. осіб, або 4,8 % працездатного сільського населення. Водночас рівень зареєстрованого безробіття міських мешканців залишився без змін і на початок січня становив 3,3 % .

Попит на робочу силу обумовлює можливості Державної служби зайнятості щодо забезпечення роботою незайнятих громадян. За сприяння цієї установи у грудні 2001 р. було працевлаштоване 54,1 тис. осіб, що на 18,7 % менше, ніж у листопаді, проте на 24,4 % більше, ніж за відповідний місяць 2000 р. Серед працевлаштованих осіб майже половину становили жінки, кожний третій мав вік до 28 років, кожний восьмий потребував особливого соціального захисту. Структура чисельності незайнятих громадян, які перебували на обліку у службі зайнятості, наведена в табл. 1.2.

Як свідчать дані таблиці 1.2, велику питому вагу (63,74 %) серед незайнятого населення становлять жінки, молоді матері. Проблеми трансформації українського суспільства, переходу до ринкових відносин створили хвилю "жіночих проблем" на ринку праці України.

Жінки становлять понад половину всієї сукупної робочої сили в українській економіці. Чотири п'ятих жінок працездатного віку належать до економічно активного населення, тобто працюють або зайняті пошуком роботи. Значна їх кількість (понад 40 відсотків працюючих жінок) мають вишу або середню освіту. Серед чоловіків цей показник становить 35 %.

Динаміка зареєстрованого безробіття серед жінок в Україні на кінець 2001 р. має виразну тенденцію, на що вказують дані табл. 1.2 і 1.3 та рис. 1.2 і 1.3.

Певним чинником, що негативно впливає на становище жінки на ринку праці, є деформована структура підготовки фахівців деяких спеціальностей. Це від самого початку передбачає неефективність використання спеціалістів, оскільки підготовка кадрів у багатьох випадках відбувається на кон'юнктурній основі. Чимало державних і більшість приватних навчальних закладів здійснюють підготовку та перепідготовку кадрів з вузького кола спеціальностей без урахування справжньої потреби на ринку праці. Тому, крім традиційно діючих професій вчителя та лікаря, ринок праці переповнений менеджерами, бухгалтерами, аудиторами, працівниками комп'ютерної техніки, що створює додаткові труднощі у трудових відносинах з урахуванням статевих ознак.

Перехід до ринкових відносин супроводжувався складними негативними соціальними процесами, що боляче позначилося саме на жінках. Так, у 2001 р. на обліку у службі зайнятості перебувало 655,7 тис. жінок. Статус безробітного мали усього 3,68 % населення, у тому числі 4,79 % жінок і 2,6 % чоловіків [33].

Становище жінок України на ринку праці визначається:

• прискореними масштабами вивільнення жінок з підприємств і організацій;

• набагато більшим навантаженням на одну жіночу вакансію порівняно з чоловічим показником;

• ускладненням процесу працевлаштування жінок. Ринкова трансформація суспільства (зміна форм власності, прискорення структурної перебудови, формування конкурентного середовища) об'єктивно потребує вивільнення з підприємств надлишку робочої сили [ЗО].

Поза сферою офіційної зайнятості опинилися переважно жінки та молодь, тенденція до жіночого безробіття за умов скорочення чисельності працюючих неухильно посилюється (табл. 1.2, рис. 1.2).

І хоча законодавством України визначено права й гарантії зайнятості для соціальне уразливих груп населення, реальний досвід свідчить про існування певних обмежень в економічній і політичній діяльності жінок, молоді й інвалідів.

Міністерство України у справах сім'ї та молоді разом із Міжнародною організацією праці у 2000 р. ініціювало проведення конференції, присвяченої проблемам українських жінок на ринку праці і визначенню реальних шляхів їх вирішення як з боку державних установ, так і громадських, неурядових об'єднань самих жінок.

Україна ратифікувала Конвенцію ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", згідно з якою важливою визначено державну політику щодо надання жінкам нарівні з чоловіками однакових прав для самореалізації в усіх сферах суспільного життя. Нерівність між чоловіками і жінками, що зростає, заслуговує на аналіз як наслідок трансформації економіки. Обов'язкова система квот, що існувала раніше, давала змогу жіноцтву займати місце, завдяки якому можна впливати на ухвалення рішень у політичному та економічному житті суспільства. Проте нині жінки здебільшого опиняються поза активним суспільним життям, їм важче знайти роботу, навантаження в сім'ї збільшується. Заходи, що мають вирішувати проблеми працевлаштування, не відповідають реаліям життя. Механізм їх реалізації не має чіткої і злагодженої системи, а тому неефективний і за динамічних змін не спрацьовує. Становище жінки на ринку праці та в сім'ї погіршується, що призводить до небажаних економічних і демографічних наслідків.

Зайнятість молоді в Україні є каменем спотикання і наріжною проблемою на сучасному етапі. В Україні 10 млн юнаків і дівчат. З них З млн працюють у сфері матеріального виробництва, у тому числі у сільському господарстві — 300 тис., у соціальній сфері, освіті — 500 тис., у сфері державного управління — 10 тис., З млн. навчаються. У той самий час третина юнаків та дівчат не працює і не навчається. Серед зареєстрованих у 2000 р. безробітних молодь становить 40 %. При цьому 40 % молодих людей працездатного віку займаються нерегламентованою, офіційно незареєстрованою діяльністю, тобто працюють на тіньовий сектор. Молодіжне безробіття інакше як катастрофічним назвати неможливо.

Інтереси молоді у цілому враховані у Декларації про основні засади державної молодіжної політики та Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", інших законодавчих та нормативних актах Кабінету Міністрів, Міністерства праці та соціальної політики України тощо.

У Конвенції № 168 "Про сприяння зайнятості і захист від безробіття", прийнятій і затвердженій 21 червня 1988 р. у Женеві на Міжнародній конференції праці, зазначено: "Значна частина молоді перебуває в пошуках своєї першої роботи... Держава, керуючись національним законодавством, прагне запровадити спеціальні програми, що сприятимуть отриманню продуктивної зайнятості для певних категорій осіб, які перебувають у несприятливому становищі... таких, як молоді трудящі".

Усі проблеми трудової діяльності чи навчання мають вирішуватись спільно зі службою зайнятості, Міністерством освіти України, Міністерством праці та соціальної політики України та Державним центром зайнятості на засадах чинного законодавства. Міжнародний досвід свідчить, що перехід до ринкових відносин має включати здійснення цілісної державної соціальної політики щодо молоді, створення мережі відповідних соціальних служб. Саме такий механізм закладено у Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", який був прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 р. з наступними змінами і доповненнями. Згідно з ним у державі створено мережу соціальних служб для молоді, яка об'єднує понад 170 центрів. У системі соціальних служб для молоді задіяно близько 1700 працівників, серед яких 224 психологи, 170 соціальних педагогів, 160 спеціалістів з соціальної роботи, а також соціологи, юристи та ін.

Прогнозні розрахунки до 2010 p., зроблені в НДІ Міністерства економіки з урахуванням аналізу тенденцій розвитку ринку праці, показали, що пропозиція робочої сили буде поступово зростати і відповідно буде зростати рівень зареєстрованого безробіття (табл. 1.4). Тому необхідно поступово створювати всі необхідні передумови, щоб пом'якшити песимістичний варіант прогнозу ринку праці.

З цією метою розвивається і вдосконалюється робота служби зайнятості України, принципами діяльності якої є:

• пріоритетність інтересів і потреб клієнтів;

• співробітництво клієнта і служби зайнятості — найефективніший і найкоротший шлях до працевлаштування;

• пріоритетність послуг центру зайнятості, пов'язаних із пошуком роботи.

Історія боротьби з безробіттям свідчить, що на певному етапі становлення і розвитку системи організації зайнятості у країнах ринкової економіки саме організаційні форми відіграють вирішальну роль у забезпеченні найрізноманітніших функцій зайнятості.

Від самого початку організаційні форми допомоги безробітним складались на основі громадських і державних фондів допомоги безробітним — і з розвитком цих фондів збільшувався обсяг і зміст функцій системи зайнятості.

Відомо, що однією з перших конвенцій (№ 2) створеної у 1919 р. Міжнародної організації праці (МОП) була Конвенція про безробіття, яка порушила питання про встановлення систем безкоштовних бюро зайнятості. Конвенція передбачала також створення комітетів з представників підприємств і працюючих з метою надання практичного сприяння бюро зайнятості.

У 1950 р. набрала чинності Конвенція МОП № 88 про організацію служби зайнятості, яка передбачала організацію роботи служб, що фінансуються державою. Основним обов'язком цих служб було забезпечення найкращої можливості організації ринку праці як невіддільної складової національних програм досягнення і підтримання повної зайнятості населення.

У ст. 6 Конвенції № 88 детально описуються функції служби зайнятості.

"Служба зайнятості:

1) реєструє тих, хто шукає роботу, веде облік їх професійної кваліфікації, навичок, досвіду та побажань, опитує їх з метою пошуку їм роботи, у разі необхідності перевіряє їх стан здоров'я і рівень професійної підготовки, сприяє в професійній орієнтації, підготовці і перенавчанні;

2) одержує від підприємців точні дані про вакантні посади і вимоги, яким повинні відповідати працівники;

3) направляє на вакантні посади кандидатів з необхідною кваліфікацією і придатних за своїм фізичним станом".

У Конвенції також передбачається, що, якщо служба зайнятості певного регіону (району) не в змозі знайти підходяще робоче місце для безробітного чи на робоче місце немає підходящих кандидатів, вона може звернутися з пропозиціями до служби зайнятості іншого регіону чи району.

До функцій служби зайнятості входить також вжиття заходів для полегшення працевлаштування безробітного. Для цього служба зайнятості сприяє безробітному:

а) у зміні професії, для того щоб пропозиція робочої сили відповідала попиту на неї;

б) у полегшенні територіальної мобільності для отримання роботи в тих районах, де є вакансії;

в) у забезпеченні тимчасового переведення працівника з одного району в інший у разі тимчасової нестачі чи перевантаження робочої сили в тому чи іншому районі.

Згідно з чинним законодавством державній службі зайнятості надано право:

• одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

• розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування;

• направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

• надавати громадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплату допомоги;

• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавством України;

• відвідувати підприємства (установи, організації) для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

• розпоряджатися коштами фонду сприяння зайнятості;

• стягувати з підприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• компенсувати до 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування;

• стягувати штрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:

— відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;

• використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

• надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Державним центром зайнятості;

— неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівника, як це передбачено п. 5 ст. 20 Закону про зайнятість;

• припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіх форм власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разі потреби вносити до вищих органів пропозиції про скасування зазначених наказів;

• стягувати з підприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних із працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.

Новий обсяг функцій і прав державної служби зайнятості визначився після прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове держав-

не соціальне страхування на випадок безробіття", який набрав чинності з 1 січня 2001 р. Відповідно до цього закону введено систему обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, що забезпечує здійснення всіх заходів соціального захисту через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд створений для управління страхуванням на випадок безробіття, збирання та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із законодавством і статутом Фонду, який став правонаступником Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Заходи щодо соціального захисту у разі безробіття, які здійснюються згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", розподіляються на види забезпечення і соціальні послуги.

До видів забезпечення зараховується:

• допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації підприємницької діяльності безробітними;

• допомога по частковому безробіттю;

• матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

• матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні.

До соціальних послуг належать:

• професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

• сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації для створення додаткових робочих місць з метою працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

• інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Управління Фондом здійснюється правлінням, до складу якого на паритетній основі входять представники держави, застрахованих осіб і роботодавців, по 15 представників від кожної сторони (ст. 10 і 11 Закону).

Оперативну діяльність Фонду здійснює виконавча дирекція Фонду, функції якої покладено на державну службу зайнятості. Директор Державного центру зайнятості — центрального органу виконавчої

влади у сфері праці та соціальної політики—та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду. Керівник виконавчої дирекції Фонду входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду і забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості.

Згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виконавча дирекція Фонду та її робочі органи (тобто державна служба зайнятості та її місцеві органи) здійснюють такі функції:

• ведуть реєстр платників страхових внесків;

• приймають страхові внески;

• здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету;

• виплачують забезпечення і надають соціальні послуги, передбачені законодавством;

• контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття;

• обстоюють інтереси Фонду в судових та інших органах;

• репрезентують Фонд у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту, а також органами соціального страхування на випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;

• готують та подають на розгляд правління Фонду:

• пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

— пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік;

• проект бюджету та звіт про виконання бюджету Фонду;

• пропозиції щодо розміру резерву коштів Фонду;

• звіт про діяльність.

На державну службу зайнятості згідно із Законом про зайнятість покладено соціальний захист працівників, які опинилися у стані часткового безробіття, тобто втратили роботу на короткий час або обсяг їх роботи зменшився через непередбачувані простої не з вини роботодавця або працівника.

У ст. 24—26 Закону про зайнятість передбачається, за яких умов, кому і в яких розмірах може надаватись допомога по частковому безробіттю. Це поняття в законодавстві України введене вперше. Проте впровадження цих статей найближчим часом не передбачається через недостатні економічні і фінансові умови. Рішення про їх впровадження ухвалюватиме Верховна Рада України щороку одночасно з розглядом питання про розміри страхових внесків виходячи з економічних можливостей держави.

У ст. 34 Закону про зайнятість передбачається, що контроль за дотриманням законодавства України про зайнятість населення здійснюють місцеві державні адміністрації, відповідні державні органи, інспекції служби зайнятості та профспілкові об'єднання.

Державні органи, місцеві державні адміністрації беруть активну участь у підготовці державної та регіональних програм зайнятості, контролюють діяльність державної служби зайнятості щодо реалізації заходів цих програм, ефективність впливу служби зайнятості на становище на державному та регіональних ринках праці.

Профспілкові органи в межах політики соціального партнерства допомагають державним органам і роботодавцям впроваджувати погоджені заходи на ринку праці. Налагодження соціального діалогу між сторонами ринку праці сприяє реалізації заходів, спрямованих на захист від безробіття. Соціальні партнери беруть активну участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства про зайнятість.

Інспекція з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення (далі — інспекція) входить до складу державної служби зайнятості і здійснює контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення підприємствами (установами, організаціями) усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями.

У своїй діяльності інспекція керується Конституцією України, Законом про зайнятість населення, Положенням про інспекцію з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість, іншими нормативно-правовими актами і співпрацює з державною податковою адміністрацією, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Особливості діяльності інспекції у сучасних умовах враховані в постанові Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1998 р. № 1435 і внесені зміни і доповнення до Положення про інспекцію з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу інспекції з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення входять інспекції Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центрів зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості на правах підрозділів відповідних центрів зайнятості. У містах з населенням понад 500 тис. чоловік може створюватися структурний підрозділ інспекції обласного центру зайнятості. В інших містах, а також у районах вводиться посада інспектора інспекції обласного центру зайнятості.

До основних завдань інспекції належать такі:

• здійснення контролю за дотриманням підприємствами (установами, організаціями) усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями законодавства про зайнятість;

• забезпечення громадянам прав і гарантій у сфері зайнятості шляхом здійснення заходів запобігання та усунення виявлених порушень законодавства про зайнятість населення.

При перевірці дотримання законодавства про зайнятість населення підприємствами (установами, організаціями) основна увага працівників інспекції приділяється питанням:

• працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту;

• організації оплачуваних громадських робіт;

• забезпечення особистих гарантій працівників, що вивільнюються у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням, банкрутством підприємств (установ, організацій), скороченням чисельності або штату працівників;

• інформування державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), про прийнятих працівників, про очікуване вивільнення працівників і фактично вивільнених працівників.

Крім того, інспекція здійснює контроль за дотриманням громадянами законодавства про зайнятість населення, рекомендацій державної служби зайнятості в період вирішення питання про працевлаштування та виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, надання одноразової матеріальної допомоги безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, матеріальної допомоги громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або навчаються на курсах підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надання безробітним безпроцентної позики для зайняття підприємницькою діяльністю.

На інспекцію покладено такі обов'язки:

• перевіряти відповідність діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, що надають платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом і працевлаштуванням громадян в Україні та за кордоном на підставі дозволу (ліцензії), виданої Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, умовам і правилам ведення такої діяльності;

• здійснювати заходи, спрямовані на недопущення нелегального використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

• сприяти організації правового навчання працівників підприємств (установ, організацій) та роботодавців і роз'яснювати населенню права громадян на працю і зайнятість згідно із законодавством;

• розглядати заяви і скарги громадян, підприємств (установ, організацій) з питань, що входять у компетенцію інспекцій, вносити пропозиції керівництву державної служби зайнятості.

Інспекція Державного центру зайнятості України організовує і контролює діяльність інспекцій низової ланки, узагальнює досвід їх роботи, надає їм організаційну і методичну допомогу, роз'яснює порядок застосування законодавчих та інших нормативних актів з питань зайнятості населення, забезпечує однакове застосування вимог цього законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення, організовує своєчасний розгляд заяв і скарг громадян, підприємств (установ, організацій) щодо дій працівників інспекцій низової ланки, аналізує дотримання законодавства про зайнятість населення підприємствами (установами, організаціями), що здійснюють діяльність на території України.

Згідно з п. 8 Положення про інспекцію з питань контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення інспекція має право:

• безперешкодно відвідувати підприємства (установи, організації) усіх форм власності з метою контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення, ознайомлюватися з документами та одержувати всі документи й відомості, необхідні для виконання інспекцією своїх завдань;

• давати власнику (керівнику) підприємства (установи, організації) або уповноваженому ним органу та іншим роботодавцям у разі виявлення порушень законодавства про зайнятість населення приписи про їх усунення, які підлягають обов'язковому виконанню з повідомленням у місячний строк інспекції про вжиті заходи;

• застосовувати економічні санкції до підприємств (установ, організацій) усіх форм власності та інших роботодавців за недотримання вимог ст. 5, 8, 18 і 20 Закону України "Про зайнятість населення".

Окремо зазначимо, що інспекція з питань контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення не є самостійною юридичною особою, тому свої рішення вона оформлює документами відповідного центру зайнятості.


Список використаної та рекомендованої літератури

  1.  Конституція України //Відомості Верховної Ради України. — 1996. —№30. — С. 141.
  2.  Кодекс законів про працю України //Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами /Відп. ред. В. М. Вакуленко, О. П. Товстенко. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — 1040 с.
  3.  Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. (зі змін, і допов., внесеними законами від 18 грудня 1991 p.; 17 листопада 1992 p.; 14 жовтня 1994 p.; 22 грудня 1995 p.; 14 лютого 1996 p.; 17 грудня 1996 p.; 21 листопада 1997 р.) //Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — С. 171; 1992. — № 12. — С. 169; 1993. — № 2. — С. 3; 1994. — № 45. — С. 408; 1996. — № 3. — С. 11; 1996. — № 9. — С. 42; 1998. — № 11-12. — С. 44.
  4.  Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1998 р. (зі змін, і допов., внесеними згідно із Законом України від 14 жовтня 1994 р.) //Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 21. — С. 252.
  5.  Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки: Указ Президента України від 13.10.97 № 1166/97 //Уряд, кур'єр. — 1997. — ЗО жовт. (№ 202-203).
  6.  Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 22.
  7.  1 .Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплат допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги та перепідготовки: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 /Янформ. бюл. Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — № 6.
  8.  Про порядок подання матеріальної допомоги по безробіттю: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 //Інформ. бюл. Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — № 7.
  9.  Про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 /Янформ. бюл. Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — № 7.
  10.  Про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 /Янформ. бюл. Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — № 7.
  11.  Про порядок організації сезонних робіт: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 // Інформ. бюл. Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998.—№7.
  12.  Про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 /Янформ. бюл. Міністерства праці та соціальної політики України. —1998. — № 6.
  13.  Про державну службу зайнятості: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 (зі змін., внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1993 р. і від 4 вересня 1998 р.) //ЗП УРСР. — 1991. — № 6. — С. 50; 1993. — № 10. — С. 200; Праця і зарплата. — 1998. — № 9.
  14.  Про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1090 //Праця і зарплата. — 1994. — № 1.
  15.  Про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів: Положення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від З травня 1995 р. № 1314// ЗП України. — 1995. — № 7. — С. 181.
  16.  Концепція державної системи професійної орієнтації населення: постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1994 р. № 48 // Інформ. бюл. Міністерства праці України. — 1994. — № 4.
  17.  17.Концепція професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення: Схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1996 р. № 150 //ЗП України. — 1996. — №1—С. 200.
  18.  Про порядок виплати громадянам матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості: Інструкція, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28 вересня 1998 р. № 161 //Юрид. вісн. України. — 1998. — 19-25 листоп.
  19.  Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997-1998 pp. І/Уряд, кур'єр. — 1997. — 11 листоп.
  20.  Библиотека управляющего персоналом: мировой опыт. Управление занятостью и организация трудоустройства: Обзорная информация //Сост. В. И. Яровой; Под ред. Г. В. Щёкина. —К.: МАУП, 1995. — 176 с.
  21.  Бойко Ю. Розмежування правового регулювання законодавства про працю та законодавства про зайнятість населення //Право України. — 1994. — № 10. — С. 39.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82905. Первая медицинская помощь при отморожении и общем охлаждении 77 KB
  Статистика свидетельствует что достаточно часто тяжёлые отморожения приведшие к ампутации конечностей происходят в состоянии сильного алкогольного опьянения. Классификация По глубине поражения тканей выделяют степени отморожения: Отморожение I степени наиболее лёгкое обычно наступает при непродолжительном воздействии холода.
82906. Додавання і віднімання чисел другого розряду (круглих десятків) 39.5 KB
  Мета: Ознайомити учнів із додаванням і відніманням круглих десятків, вправляти у розв’язанні простих і складених задач, розвивати мислення, пам’ять, спостережливість, увагу, формувати вміння записувати і розв’язувати вирази з дужками, виховувати старанність, працелюбність.
82908. Вправи на закріплення таблиці множення числа 5. Розв’язування задач на збільшення та зменшення числа в кілька разів 79.5 KB
  Розв’язування задач на збільшення та зменшення числа в кілька разів. Закріплювати знання табличного множення числа 5; удосконалювати обчислювальні навички вміння розв’язувати задачі на збільшення та зменшення числа в кілька разів; розвивати логічне мислення...
82909. Ділення і множення багатоцифрових чисел на двоцифрове. Свято Великодня. Робота з геометричним матеріалом 367 KB
  Мета: слайд № 2 навчальна: удосконалювати з учнями алгоритм письмового множення та ділення багатоцифрових чисел на двоцифрове; ознайомити учнів із народними звичаями традиціями що пов’язані з початком весняного календарного обрядового циклу; розвиваюча: розвивати мовлення мислення увагу пам’ять...
82910. Множення у випадку кількох нулів у множнику 210 KB
  Спробуємо знайти другий спосіб розв’язування задачі. Чому катер за той самий час пройшов більшу відстань? (Тому, що в нього була більша швидкість). Знаючи, що катер має більшу швидкість, про що ми можемо дізнатися? (На скільки швидкість катера більша, ніж швидкість буксира?) Що для цього потрібно зробити?
82911. Чи може музика передавати рух? 102 KB
  Мета: формувати в учнів уявлення про зображальні можливості музики в передачі руху. Повторення понять темп, ритм. Розвивати уявлення учнів. Виховувати любов до української народної пісні, етикетне поводження в школі. Обладнання: фортепіано, аудіозаписи, малюнки, презентація.
82912. Співучі труби. Мідні духові 33 KB
  Мета: поглибити знання про духові інструменти познайомити із мідною духовою групою особливостями звучання інструментів що входять до її складу; підвести учнів до усвідомлення значимості мідних духових інструментів для; розвивати музичну пам’’ять спостережливість...
82913. Причини виникнення пожежі – порушення правил протипожежної безпеки. Правила поведінки під час виникнення пожежі 46.5 KB
  Вогонь Правильно а звідки береться вогонь Відгадайте ще одну загадку. І мають душу щедру Хоч дерева сини Згоряючи до щенту Вогонь дають вони. Бесіда Отже сьогодні ми поговоримо про вогонь. Вогонь як ви знаєте може бути добрим другом для людини але може бути і страшним ворогом який забирає життя.