98960

Екологічний аспект сталого розвитку в Україні: регіональний вимір

Реферат

Экология и защита окружающей среды

Екологічний аспект сталого розвитку в Україні Регіональний вимір екологічного аспекту Шляхи підвищення екологічного показника. До певного історичного періоду розвитку цивілізації реальної потреби в екології в сучасному її розумінні як науки про баланс і взаємодію людини і природи точніше про вплив господарської діяльності на природу і зворотній вплив негативних змін довкілля на людину і умови її життєдіяльності не було..

Украинкский

2016-07-17

1.38 MB

2 чел.

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Видавничо – поліграфічний інститут

Реферат

з курсу

„Основи сталого розвитку суспільства

за темою

" Екологічний аспект сталого розвитку в Україні: регіональний вимір"

Виконав       _______________ Костінський О.А.

Студент 6 курсу  гр. СТМ-61

Затвердила      _______________ Сторіжко Л. В.

2011


Зміст

Вступ

Екологічний аспект сталого розвитку в Україні

Регіональний вимір екологічного аспекту

Шляхи підвищення екологічного показника

Висновок

Список використаної літератури 


Вступ

До певного історичного періоду розвитку цивілізації реальної потреби в екології в сучасному її розумінні, як науки про баланс і взаємодію людини і природи,  точніше про вплив господарської діяльності на природу і зворотній вплив негативних змін довкілля на людину і умови її життєдіяльності,  не було.  Чисельність людства неперевищувала критичної межі, природних ресурсів вистачало, а негативні зміни довкілля не носили характер незворотних.  Держави зосереджували свої зусилля на економічному зростанні і посиленні їх політичного впливу. Але, починаючи з середини минулого століття,  загальні суми негативних накопичених наслідків використання природних ресурсів і впливу діяльності людини на довкілля вже почали відчуватись на глобальному рівні  (спустелення значних площ континентів, потепління клімату, руйнування озонового шару атмосфери,  хімічне забруднення морів і океанів,  тощо).  

Стало очевидним, що від цих наслідків не відгородитись національними кордонами.  Проблема виживання цивілізації набула реального значення. Внаслідок цього у 1992  році відбулася конференція глав держав в Ріо-де-Жанейро, і були запропоновані принципи сталого розвитку. Проблему досягнення умов збалансованого  (сталого)  розвитку стають актуальними і для окремих держав, для яких виникає питання – яким чином побудувати стратегію їх розвитку.  

Інтенсивне використання природних ресурсів,  необхідних для розвитку промисловості і сільського господарства України,  супроводжувалося накопиченням дисбалансів в екологічній сфері,  що призвело до виникнення катастрофічних екологічних ситуацій і руйнування природних екосистем в багатьох регіонах..  Екологічні проблеми все більшою мірою стають одним із головних чинників гальмування економічного розвитку нашої держави. Причини цього треба шукати не тільки в  “соціалістичному”  минулому і накопичених наслідках аномального виснаження природних ресурсів, але й в деформаціях і недоліках існуючої системи державного регулювання використання природних ресурсів і охорони довкілля та попередження надзвичайних екологічних ситуацій і катастроф природного і техногенного характеру -  системи екологічної безпеки, яка потребує удосконалення.


Екологічний аспект сталого розвитку в Україні

У наш час діяльність людини приводить до скорочення біологічної розмаїтості в 507100 разів швидше, ніж очікувалося. Ми не можемо зберігати здорове суспільство або економіку, не піклуючись про навколишнє середовище. Сьогодні усвідомлення необхідності сприяння й підтримки навколишнього середовища знаходить висвітлення практично у всіх областях діяльності. Активні зв'язки між науковим співтовариством і приватним сектором дають нові знання й конкретні заходи для екологічних проблем. Охорона навколишнього середовища повинна входити складовою частиною в будь-яку діяльність в області економічного й соціального розвитку.

Стратегічною метою сталого розвитку України є досягнення збалансованості співіснування природного середовища, держави і суспільства на основі демократичної, толерантної, плюралістичної та екологічно орієнтованої соціально-економічної політики, відкритої динамічно-інтегрованої в глобальні процеси економіки, забезпечення національної безпеки держави, гармонійних суспільних відносин та рівноправного міжнародного співробітництва.

Стратегічними завданнями сталого розвитку у сфері екологічно збалансованого розвитку економіки є:

  •   забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку;
  •   структурна перебудова економіки шляхом прискорення розвитку високотехнологічних галузей;
  •  створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової моделі економіки;
  •   впровадження сталих економічних механізмів природокористування та імплементація екологічної складової в систему національних рахунків;
  •  підвищення ефективності інвестиційних процесів, у тому числі у сфері відновлення природного капіталу;
  •   стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично ефективних та ресурсозберігаючих технологій;
  •   розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів;
  •   підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, включаючи використання відтворювальних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів;
  •   розвиток екологічно безпечних видів транспорту та транспортних комунікацій, створення альтернативних видів палива у тому числі невуглеводневого.

У сфері раціонального використання природно-ресурсного потенціалу:

  •  сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів;
  •  економічно та екологічно обґрунтоване використання невідновлюваних та ефективне відтворення відновлюваних природних ресурсів;
  •  мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобутку корисних копалин; рекультивація земель, порушених у процесі розробки родовищ корисних копалин;
  •  формування екологічної мережі, збереження та відтворення природного біорізноманіття;
  •  розвиток екологічно чистих сільськогосподарських технологій, збереження та відтворення природної родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення;
  •  удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері природокористування;
  •  вжиття заходів щодо запобігання та припинення всіх видів незаконного використання природних ресурсів, у тому числі браконьєрства.


Останніми роками було розроблено кілька методів для порівняння стану національного довкілля і довгострокової сталості національної економіки різних країн. У жодному з цих досліджень Україна не має задовільних результатів.

Під час саміту Всесвітнього економічного форуму в Давосі в 2001 р. був репрезентований Індекс екологічної сталості країн, що дає змогу оцінити прогрес на шляху до сталого розвитку за допомогою 22 комплексних індикаторів, які разом охоплюють 67 різноманітних параметрів. Рейтинг країн за ІЕС базується на порівняльному аналізі індикаторів для країн і дає узагальнену оцінку ситуації в них. Із 122 країн, що були включені до нього у 2001 p., Україна опинилася на 110 місці, що красномовно говорить саме за себе, а в п'ятірку світових лідерів ввійшли Фінляндія, Норвегія, Канада, Швеція та Швейцарія. У 2002 р. індекс розраховувався вже для 142 кра¬їн світу: перша п'ятірка світових лідерів не змінилася, а Україна опустилася ще нижче — на 137 місце. Це є сигналом національної екологічної катастрофи.

Living Planet Report за 2002 p., що видається Світовим фондом дикої природи і застосовує методологію еко-відбитку (есо-footprint), ставить Україну на 111 місце серед 146 країн. А комплексна система, розроблена відомим експертом Робертом Прескотом-Аленом і наведена в його книзі "Добробут нації" (2002), поставила Україну на 128 місце серед 180 країн.

Зазначені показники є результатом того, що Україна, успадкувавши від комуністичного режиму неефективну ресурсомістку економіку, вкрай занедбане довкілля та архаїчно-індустріальну суспільну свідомість, за минулі роки не змогла подолати негативні тенденції свого попереднього розвитку у складі СРСР. Натомість посилилась невідповідність між інтересами країни та її економікою, яка орієнтується перевалено на виробництво сировинних продуктів, а її ресурсомісткість, затратність та екологічна шкідливість навіть збільшилися. Зокрема, протягом 1991-2003 pp. збільшилося споживання ресурсів та обсяги різноманітних видів забруднення на одиницю ВВП країни, в той час як у передових країнах рівні забруднення неухильно знижуються.

Регіональний вимір екологічного аспекту

Вся територія нашої країни, за винятком невеликих окремих районів Карпат, Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінничини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15% території належить до категорії «надзвичайно забруднені регіони з підвищеним ризиком для здоров'я людей і райони екологічної катастрофи». В ці 15% входить 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС, південь Херсонскої області, зона, окреслена лінією Дніпропетровськ-Кіровоград-Кривій Ріг-Нікополь-Запоріжжя, а також район Донбасу.

Екологічні проблеми найбільших річок (Дніпро, Дністр),Чорного й Азовського морів

Дніпро - одна з найбільших річок Європи, у минулому був чистоводним, зі стабільною екосистемою. Сьогодні через грубі порушення людиною всіх правил і принципів раціонального природокористування екосистеми Дніпра деградують, зламані вертикальні та горизонтальні зв`язки біоти та абіотичного оточення. Основні причини кризової ситуації, що склалася:

  •  будівництво на Дніпрі каскаду водосховищ, які докорінно змінили динаміку стоку;
  •  великомасштабна меліорація;
  •  спорудження численних промислових комплексів у басейні річки;
  •  величезні об'єми водозабору для проблем промисловості та зрошення;
  •  дуже сильне забруднення.

Із Дніпра для промисловості й сільського господарства щороку забирається близько 15 млрд. м3 води, а в атмосферу над басейном річки викидається майже 10 млн. тонн газопилових забруднень. Щороку в Дніпро та його водосховища з дощовими й талими водами потрапляє близько 500 тис. тонн азотних сполук, 40 тис. тонн фосфорних, 20 тис. тонн калійних, 1 тис. тонна заліза, 40 тонн нікелю, 2 тонни цинку, 1 тонна міді, 0,5 тонн хрому. В басейні Славутича працює сім атомних електростанцій.

Річковий режим Дніпра штучно трансформовано в озерний, водообмін різко сповільнився, утворилися зони застою, прискорилися темпи евтрофікації. Водосховища істотно погіршили стан прилеглих територій: підвищився рівень грунтових вод навіть на чималих відстанях від берегів, посилилося засолення грунтів і зменшився вміст у них гумусу, майже в 10 разів збільшився об'єм підземного стоку й разом з цим - рівень забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну, змінився водно-сольовий режим у зонах іригації, посилилася ерозія берегової зони. У донних відкладеннях Дніпра постійно збільшується концентрація радіонуклідів, особливо в Київському водосховищі. Збитки від затоплених дніпровських заплав, за підрахунками, становлять близько 18 млрд. доларів щорічно, тоді як прибуток від усіх шести ГЕС Дніпровського каскаду - лише 25-28 млн. доларів на рік. Не тільки загинули продуктивні заплавні біоценози - Дніпро значною мірою втратив і здатність до самоочищення.

Врятування Дніпра можливо лише за умови прийняття й реалізації комплексної програми національного рівня, обов'язковою складовою якої має бути система заходів для екологічного оздоровлення й відновлення малих річок, а також співробітництво з Росією й Білоруссю в цих питаннях.

Такі самі негативні явища характерні й для Дністра. Величезної шкоди його басейнові завдають забруднені пестицидами й нітратами стоки з полів, викиди промислових концернів «Хлорвініл» (м. Калуш), «Укрцемент» (м. Кам`янець-Подільський), «Укрнафтохім» (м. Надвірне), Бурштинської ГРЕС.

Гостра екологічна криза охопила Азовське море. Це, без перебільшення, зона екологічної катастрофи. Ще 40-50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, й у 12 разів більше, ніж у Балтійському. В цьому морі водилося 114 видів риби, й загальний вилов іноді перевищував 300 тис. тонн. Значну частину влову становили цінні осетрові породи.

Сьогодні влови знизилися в середньому в 6 разів, а виловлювана риба часом містить стільки хімікатів, що споживати її небезпечно для здоров'я.

Головні причини екологічної кризи Азова:

  •  хижацький вилов риби підприємствами Мінрибгоспу колишнього СРСР, який розпочався в 50-х роках способом потужного океанічного лову за допомогою величезних тралів, кошів, механічних драг, замість традиційних невеликих сіток, спеціальних снастей, невеликих баркасів, розрахованих на глибину моря 5-8 м;
  •  будівництво гребель і водосховищ на основних річках, що живлять море -Дону та Кубані, й перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники;
  •  впровадження в басейнах стоку в море зрошувального землеробства та інтенсивних технологій вирощування рису замість вирощування традиційних культур, що привело до перехімізації та засолення грунтів, забруднення вод, істотного скорочення стоку річок Дону й Кубані, й перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники;
  •  неконтрольоване, лавиноподібне змивання пестицидів із полів сільгоспугідь і винесення їх у море водами Дону й Кубані;
  •  збільшення кількості неочищених викидів підприємствами хімічної та металургійної промисловості в містах Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун (лише один Маріуполь «постачає» Азовському басейнові 800 тис. тонн токсичних речовин щорічно);
  •  інтенсивне будівництво на узбережжі й морських косах численних пансіонатів і баз відпочинку й, як наслідок, - скидання в море побутових відходів і каналізаційних стоків.

Донецько-Придніпровський регіон

Регіон займає близько 19% території України. Тут проживає 28% населення країни, розташовано майже 5 тис. підприємств, серед яких - гіганти металургії, хімії, енергетики, машинобудування, гірничої, вугільної та інших галузей промисловості.

Це район інтенсивного сільського господарства. Територія орних земель становить 70,4%, причому майже 3/4 грунтів деградує. Грунти надмірно забрудненні не тільки пестицидами та мінеральними добривами, а й важкими металами, особливо поблизу міст у радіусі 20-25 км.

Підприємства цього району викидають в атмосферу більш як 70% загального в Україні обсягу викидів оксидів вуглецю та азоту, сірчистого ангідриду, вуглеводів. Не вирішується проблема утилізації промислових відходів, яких у регіоні нагромадилося понад 10 млрд. тонн. Обладнання на заводах і фабриках майже сповна виробило свій ресурс, основні фонди підприємств зношені в середньому на 70%. В наслідок цього частішають аварії, що завдають іноді шкоди довкіллю, нерідко - надто відчутної. На більшості підприємств або не має очисних споруд, або вони не діють, нові ресурсозберігаючі технології не впроваджуються за браком коштів.

Найзабруднішими містами протягом останніх років залишаються Донецьк, Макіївка, Горлівка, Дніпропетровськ, Єнакієве, Кривий Ріг, Алчевськ, Дзержинськ (Донецька обл.), Краматорськ, Луганськ, Запоріжжя, Маріуполь.

Українське Полісся

Сьогодні Полісся - регіон з найзагрозливішою ситуацією в Україні та Європі. Інтенсивне вирубування лісів, необґрунтовані обсяги осушення боліт і видобутку торфу, забруднення хімічними препаратами сільгоспугідь, промислові забруднення, негативні наслідки розробки гранітних кар'єрів і жорстокий ядерний удар чорнобильської аварії призвели до критичного екологічного стану. В дуже напруженому екологічному стані перебуває Київське водосховище, донні відкладення якого й біота забруднені радіонуклідами.

На Поліссі переважає сільськогосподарський напрям, хоч окремі райони, де видобуваються корисні копалини - граніт, пісок, нафта, газ, торф, потерпають від негативного впливу гірничодобувної промисловості. Особливої шкоди завдають сотні кар'єрів, під час розробки яких відходять грунтові води, відчужуються великі площі грунтів, відбувається забруднення довкілля нафтопродуктами й газопиловими викидами (вибухові роботи).

Величезним лихом для Полісся стали науково необґрунтовані меліорації, осушення боліт, що відігравали важливу роль регуляторів річкового стану на значних територіях. Рівень грунтових вод понизився в середньому на 1,8-1,0 м. Близько 50% малих річок стали жертвами необоротних змін режиму стоку, в багатьох річках істотно зменшилася кількість риби та інших гідробіонтів. Порушились умови відтворення представників дикої флори та фауни, різко зменшилися площі боліт, багатство болотних видів рослин і тварин, триває винищення лісів. Українське Полісся також потребує уваги, адже Полісся й Карпати - «легені» України.

Українські Карпати

Карпати - не тільки один з наймальовничіших куточків України. Це також один з найзначніших східноєвропейських оздоровчо-рекреаційних об'єктів, зона цінних лісових масивів, які очищують повітряні басейн над величезною частиною Східної Європи - її легені.

Та протягом останніх десятиліть Карпати зазнають дедалі більших втрат унаслідок діяльності людини. Карпатські ліси опинилися перед загрозою зникнення не тільки через лісорозробки та надмірний випас худоби на більшості полонин, а й від хімічного забруднення, кислотних дощів, які йдуть і зі сходу, й із заходу, від діяльності великих промислових центрів у містах Калуш, Стебник, Надвірна, Новий Роздол, Дрогобич, Бурштин, об`єктів Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії.

Природні екологічні катастрофи

Розвиток екологічної кризи активізується й природними екологічними катастрофами. В межах території України фізико-географічні й геолого-тектонічні умови можуть сприяти виникненню таких природних катастроф, як землетруси, повені, зсуви, пилові бурі, пожежі, випадання граду, сильні снігопади, зливи, селі, лавини, ураганні вітри, посухи.

Землетруси найнебезпечніші для Криму й Карпат, де їхня сила може досягати 7-8 балів. Повені бувають на всій території України, та найчастіше до них схильні гірські річки.

Весняні й літні селі та зимові лавини - це також катастрофи, які зазнають гірські райони, хоча зрідка селі трапляються і на рівнинах унаслідок проривів річкових чи озерних дамб і гребель. Зсуви вельми типові для узбереж Чорного та Азовського морів, водосховищ Дніпра. Від теплових бур потерпають переважно степові й лісостепові райони, а від пожеж, особливо в лісах і на торфовищах - Полісся та лісостеп. Град, сильні снігопади, зливи, ураганні вітри й посухи періодично трапляються на всій території країни.

Залежно від природних факторів катастрофи поділяються на геологічні, гідрологічні, метеорологічні, агрометеорологічні. Розвиток природних катастроф активізується діяльністю людини. Так повені, селі, лавини та зсуви в Карпатах почастішали через вирубування тут лісів.

За останні десятиріччя в Україні відбулися всі зазначені вище катастрофи: землетруси в 1977 і 1984 рр., пилові бурі в 1961 р., сильні повені на Дністрі у 80-х роках, численні осипи, зсуви та селі в Карпатах і Криму (майже кожні 3-4 роки). Ці катастрофи завдавали відчутної шкоди господарству країни, а іноді супроводжувалися й людськими жертвами.

Антропогенні екологічні катастрофи

Розвиток екологічної кризи прискорюють антропогенні катастрофи, передусім техногенні аварії. Вони відбуваються в усіх галузях економіки, й кількість їх від року до року зростає.

За останні 3-4 десятиліття, крім аварії на ЧАЕС, найбільшими й найтяжчими за своїми наслідками було кілька таких катастроф.

У березні 1961 р. потужний сель промчав Бабиним Яром у Києві, завдаючи величезних матеріальних збитків і забравши кілька сотень людських життів. Причиною цього лиха став прорив дамби технічного резервуару цегельного заводу.

До великих катастроф 70-х років слід віднести пожежі на газових родовищах - Шебелинському (Харківська обл.) та Угерському (Львівська обл.), аварії на нафто й газопроводах, аварію на нафтогазовій платформі в Азовському морі та аварійний прорив очисних споруд Калуського калійного комбінату, що завдали величезних економічних збитків і шкоди довкіллю на величезної акваторії Азовського моря й у басейні Дністра.

Влітку 1992 р. через переповнення каналізаційних місткостей курортів в Криму стався масовий викид нечистот у Чорне море. В результаті пляжі Ялти, Алушти, Судака, Сак, Керчі, Феодосії було закрито на два місяці. У тому ж році на Кременецькій райагробазі розлилося майже 14 тонн соляривої оливи. Нафтопродукти забруднили річку Ікву до міста Дубно, потерпіли риборозплідні ставки села Берег.

Тоді ж у результаті диверсії на нафтобазі м. Світловодська (Кіровоградська обл.) у зовнішнє середовище потрапило 200 тонн палива.

В 1992 року під час аварії на ТЕЦ у Чернігові розлилося майже 300 т мазуту.

У вересні 1993 р. на Київській насосній каналізаційній станції з ладу вийшло кілька потужних насосів, і в Дніпро протягом тижня щоденно викидалося майже 1,5 млн м3 фекальних стоків.

За результатами таблиці до  "лідерів" екологічного виміру сталого розвитку можна віднести такі регіони як Харківщина, Закарпаття, Волинь та Львівщина, які мають найвищі значення індексу екологічного виміру.

З іншого боку, такі області як Сумська, Донецька Київська, Одеська, АР Крим та м. Київ  мають  найнижчі  значення  індексу,  що  свідчить  про  значні проблеми в екологічній сфері. Проведення зворотного аналізу, від індексу до індикаторів і показників, дозволяє виявити найбільш значні проблеми областей на шляху до сталого розвитку.

Необхідно відзначити, що результати зручно представити у вигляді екологічних профілів окремих областей. Екологічний профіль – це графічне відображення групового аналізу оцінюваних об'єктів на рівні категорій політики. Екопрофіль дозволяє наочно й швидко проаналізувати  недоліки й переваги екологічної сталості в регіоні. Очевидно, що кожний регіон має свої слабкі й сильні сторони, а тому й власний унікальний екологічний профіль. Кожному регіону є чому повчитись у своїх "сусідів" по рейтингу, а тим більше – у "лідерів" рейтингу за індексом екологічного виміру. Аналіз регіонів з подібними значеннями індексу, але різними екопрофілями, допомагає відобразити проблемні  сфери, з якими зіштовхується

регіон. Аналіз подібностей і розбіжностей серед регіонів однієї групи дозволяє зробити висновки щодо ефективності їхньої екологічної політики: контролю забруднення повітря, відновлення біорізноманіття й т.п. Індикатори екологічної сталості дозволяють виявити пріоритетні екологічні проблеми областей в розрізі екологічної сталості.

Як видно «лідери» екологічної сталості (Харківщина,Закарпаття) мають більш-менш  рівноцінний розподіл високих значень категорій політики, без тяжіння у ту чи іншу сторону. У той час як «аутсайдери» (Крим, Київ)  мають низькі значення категорій політики (Крим) або дуже нерівноцінні їх значення (Київ), що при агрегуванні показує низьку екологічну сталість.

Шляхи підвищення екологічного показника

Шляхи та засоби підвищення показника сталого розвитку в екологічній сфері:

• сприяння макроекономічній стабілізації, вирівнювання структурних диспропорцій в економіці та соціально-економічного стану регіонів;

• забезпечення дотримання природоохоронних вимог, визначених законодавством, та відповідних санкцій під час спеціального використання природних ресурсів;

• удосконалення системи фінансово-економічних санкцій, важелів і заохочень у сфері природокористування та природоохоронної діяльності;

• розроблення науково обґрунтованої нормативно-правової та методологічної бази еколого-економічної оцінки збитків від виснаження або вичерпання природоресурсного потенціалу, забруднення довкілля та негативного впливу на довкілля виробничої діяльності;

• включення показників економічної оцінки природного капіталу і його амортизації до системи макроекономічних показників соціально-економічного розвитку;

• удосконалення системи статистичної звітності щодо стану довкілля з метою наближення її до потреб і загальних принципів економічної статистики, у тому числі запровадження національних рахунків навколишнього середовища;

• розроблення та запровадження для кожного виду природних ресурсів спеціальних рахунків з відображенням на них загального балансу обсягів даного ресурсу, ступеня його виснаження та обсягів витрат, пов'язаних з відтворенням довкілля;

• використання єдиної системи оцінки різних природоохоронних витрат: відновлення якості навколишнього природного середовища, запобігання забрудненню довкілля; відшкодування збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок надзвичайних ситуацій;

• створення системи державної цільової підтримки розвитку виробництв повного циклу відповідно до норм і правил угод СОТ; реалізація державної програми підтримки модернізації виробничих потужностей базових галузей економіки; забезпечення державної підтримки підприємств, які здійснюють екологічну реструктуризацію;

• запровадження систем екологічного аудиту, менеджменту, підприємництва та страхування;

• сприяння зниженню енерго- та матеріалоємності вітчизняних товарів і підвищенню їх конкурентоспроможності;

• вжиття економічних заходів щодо зменшення експорту продукції видобувних, ресурсо- та енергоємних галузей; переорієнтація експорту з сировинної складової на наукоємну та високотехнологічну продукцію;

• розроблення і поетапне впровадження нормативно-правового та методичного забезпечення, спрямованого на врахування вартості природного капіталу в ціні кінцевої продукції;

• реалізація програм енергозбереження і використання альтернативних джерел енергії, зокрема сприяння розвитку малої енергетики та відновлювальних джерел енергії;

• стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій у галузях економіки та побуті;

• активне залучення внутрішніх інвестиційних резервів для розвитку нових перспективних виробництв;

• створення сприятливих умов для спрямування довгострокових іноземних інвестицій в інноваційну сферу;

• забезпечення пріоритетності розвитку виробництва предметів споживання та ринку послуг, орієнтованих на задоволення внутрішнього попиту;

• практичне впровадження науково обгрунтованої системи тарифікації використання природних ресурсів для забезпечення збалансованого розвитку сировинних галузей виробництва;

• удосконалення системи платежів (зборів) за спеціальне використання відновлюваних природних ресурсів з урахуванням обсягу коштів необхідного для їх відтворення;

• удосконалення державної системи екологічного нормування;

• удосконалення системи стратегічного планування і прогнозування основних складових сталого розвитку;

• реформування системи фінансування природоохоронної діяльності;

• розроблення комплексу заходів з поступового виведення з експлуатації і закриття найбільш екологічно небезпечних виробництв і виробничих потужностей у поєднанні з розв'язанням пов'язаних з цим соціальних проблем.

У сфері охорони довкілля, раціонального використання та відтворення природних ресурсів:

• здійснення на об'єктному, регіональному та державному рівні системи природоохоронних заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля;

• удосконалення державної системи моніторингу довкілля, створення центрів збирання, обробки та аналізу даних моніторингу моделювання і прогнозування виникнення ймовірних надзвичайних ситуацій.

Атмосферне повітря:

• скорочення і в подальшому повне припинення виробництва та використання хімічних речовин, що негативно впливають на озоновий шар, шляхом заміни їх на екологічно безпечні компоненти;

• удосконалення інформаційно-аналітичних систем різних рівнів з оцінки техногенного впливу стаціонарних джерел забруднення на якість атмосферного повітря;

• удосконалення екологічних нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел забруднення;

• впровадження нових технологій глибокого очищення димових газів від окислів сірки та азоту;

• впровадження сучасних технологій спалювання, підготовки палива та газоочищення в енергетичних та промислових системах з метою зменшення викидів, у тому числі парникових газів, в атмосферне повітря.

Водні об'єкти:

• удосконалення системи гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, зміцнення матеріальної бази гідрологічних постів і гідрометеостанцій;

• розроблення та впровадження систем відтворення водних ресурсів на територіях, що зазнали значного техногенного навантаження;

• удосконалення нормативно-правової бази управління водними ресурсами;

• впровадження басейнового принципу управління водними ресурсами;

• впровадження прогресивних технологій водозабезпечення, водокористування, водовідведення;

• впровадження сучасних систем підготовки питної води із застосуванням екологічно ефективних фільтруючих та адсорбуючих матеріалів і реагентів;

• забезпечення очищення стічних вод, що утворилися внаслідок випадання атмосферних опадів на території промислових підприємств;

• удосконалення систем протиповеневого, протиабразійного, протиерозійного захисту та охорони водних об'єктів;

• визначення переліку стратегічно важливих водоносних горизонтів підземних вод та меж їх поширення для забезпечення їх охорони.

Ліси:

• реформування системи класифікації лісів за цільовим призначенням та розроблення відповідних режимів лісокористування;

• уточнення критеріїв відповідності віднесення лісових ділянок до категорій захисності;

• впровадження сертифікації лісових ресурсів і лісогосподарських операцій; обмеження суцільних рубок лісу з поступовою заміною на вибіркові;

• доведення відсотка лісистості території України до науково обґрунтованого рівня, у тому числі за рахунок заліснення малопродуктивних земель;

• забезпечення дотримання нормативів лісистості водоохоронних та полезахисних смуг; створення та підтримка єдиної системи полезахисних лісосмуг і лісонасаджень на еродованих землях і крутосхилах;

• впровадження перспективних технологій лісовідновлення;

• реформування системи ведення лісового господарства з метою підвищення ефективності використання недеревних ресурсів лісових екосистем.

Біо- та ландшафтне різноманіття:

• забезпечення затвердження проектів організації територій та охорони природних комплексів для відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду, фінансування в необхідних обсягах робіт з організації нових об'єктів і встановлення адміністративної відповідальності за несвоєчасне виконання землевпорядних робіт;

• включення до екологічної мережі захисних, рекреаційних площ та природних коридорів;

• удосконалення інституційної бази з питань збереження біо- та ландшафтного різноманіття; активізація досліджень із систематизації флори і фауни та проблем екологічної безпеки;

• розроблення комплексу заходів щодо підвищення стійкості ландшафтів до антропогенного впливу;

• сприяння розвитку екологічного туризму; розроблення комплексу організаційних заходів з розширення джерел фінансування заповідної справи.

Земельні ресурси:

• удосконалення системи обліку земельних ділянок та методів еколого-економічної оцінки з метою адекватного обчислення їх реальної вартості;

• проведення інвентаризації земельних ділянок у населених пунктах;

• затвердження та реалізація комплексної програми підвищення родючості ґрунтів;

• впровадження раціонально організованих систем землекористування та оптимізації насаджень і посівів, контурної організації території землекористування;

• впровадження ефективних ґрунтозберігаючих технологій у сільському господарстві, промисловості та будівництві;

• удосконалення правового забезпечення процедур землевідведення;

• заліснення малопродуктивних земель і техногенно уражених (у тому числі внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС) земель сільськогосподарського призначення;

• розроблення та вжиття заходів з вирівнювання співвідношення площ природних угідь та територій, на яких ведеться господарська діяльність;

• впровадження агрохімічної паспортизації земельних ділянок, проведення систематичних оцінок стану використання земельних угідь;

• забезпечення реалізації заходів щодо рекультивації техногенно порушених, еродованих земель і територій сміттєзвалищ та могильників;

• забезпечення реалізації заходів щодо захисту територій від підтоплення, у тому числі шляхом відновлення природних дрен;

• підтримка екологічної безпеки у зоні відчуження Чорнобильської АЕС;

• запровадження режимів мінімізації обробки ґрунтів.

Надра:

• удосконалення екологічних вимог до охорони, раціонального використання та відновлення надр;

• розроблення заходів щодо забезпечення комплексного використання мінеральної сировини;

• удосконалення нормативно-правової бази щодо розмежування геологорозвідувальних робіт загальнодержавного значення та робіт, що мають комерційний характер, впровадження комерційних підходів до системи фінансового забезпечення геологорозвідувальних робіт;

• розроблення та реалізація програм сталого розвитку регіонів видобування та первинної переробки уранової сировини;

• геологічне вивчення та оцінка мінерально-сировинної бази української частини акваторій Азовського і Чорного морів.

Відходи:

• підвищення ефективності системи поводження з відходами, паспортизація (інвентаризація) місць розміщення та видалення відходів, створення банку даних технологій їх переробки та утилізації;

• удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення екологічної безпеки поводження з радіоактивними та високотоксичними відходами;

• проведення комплексної еколого-економічної оцінки ефективності функціонування системи використання відходів як вторинної сировини; розроблення нових і вдосконалення діючих технологій та виробничих схем рециклінгу і утилізації відходів;

• розроблення та реалізація комплексу заходів щодо запровадження системи роздільного збирання різних видів відходів;

• поліпшення екологічного стану в місцях розміщення, складування та сортування відходів шляхом підвищення ефективності їх інженерного захисту, належне утримання водозахисних споруд і дренажних систем, посилення відповідальності за порушення вимог екологічної безпеки і законодавства у цій сфері;

• забезпечення екологічно безпечного зберігання токсичних та радіоактивних відходів, у тому числі перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему;

• впровадження системи економічного стимулювання застосування ефективних екологічно безпечних маловідходних технологічних процесів у виробництві.

Висновок

Характерною ознакою минулого століття було нестримне прагнення людства до забезпечення економічного і технологічного розвитку. Успіх вимірювався переважно зростанням валового внутрішнього продукту. Вважалося, що це автоматично приведе до добробуту і значного підвищення рівня життя людей.

Блискуча зовнішність прогресу майже завжди забезпечувалася за рахунок нещадної експлуатації та збіднення навколишнього середовища, експансією «закону джунглів» — хто сильніший, той і виживе. По суті, такі нероздільні сфери, як економіка, довкілля та суспільні інститути, функціонували ізольовано одна від одної. Почала руйнуватися сама природна основа існування та внутрішнього світу людини. Суспільство такого типу фактично жило за рахунок майбутніх поколінь. Як наслідок — на початку ХХI століття світ зіштовхнувся з глобальними екологічними проблемами, голодом та збідненням більшості населення земної кулі, деградацією моралі, наростанням регіональних та міжетнічних конфліктів, тероризмом.

Ці обставини примусили прогресивну міжнародну громадськість та відомі недержавні міжнародні організації, такі як Римський клуб (із його знаменитою працею «Межі зростання»), Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (IIASA, Лаксембург, Австрія), Міжнародну федерацію інститутів перспективних досліджень та інші, започаткувати новий підхід до подолання зазначених глобальних проблем, який отримав назву — концепція сталого розвитку (sustainable development). Він значною мірою став продовженням концепції ноосфери, сформульованої академіком В.Вернадським ще в першій половині ХХ століття. Суть його полягає в обов’язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан довкілля й відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини.

Для України, яка перебуває в пошуку свого шляху, дуже важливо не припуститися принципових помилок. Ризик полягає в тому, що значно легше віддати перевагу успішному «шаблону», зокрема зовні привабливому економічному розвитку, без урахування в єдиній, цілісній моделі екологічної та соціальної сфер. Тим більше що втілення концепції сталого розвитку не гарантуватиме швидкого зростання добробуту людей, натомість вимагатиме напруженої роботи й консолідованих зусиль політиків, управлінців, учених та всього прогресивного населення України. Ще однією умовою сталого розвитку є політична воля з боку вищого керівництва держави на те, щоб  пройти важким, але єдино правильним шляхом.

Список використаної літератури

  1.  Природно-ресурсні основи сталого розвитку. Підручник/ М.М. Коржнев – К.: Наука, 2003. – 274 с.
  2.  Природно-ресурсні основи сталого розвитку./ М.М.Коржнев –  Київ: Вид. КНУ. - 2001. – 270 с.
  3.  Глобальна перспектива і сталий розвиток : (Системнімаркетол.  дослідж.) /  О.  Г. Білорус,  Ю.  М.  Мацейко. —К. : МАУП, 2005. —  492 с. : іл. — Бібліогр. : с. 474–491.
  4.  Україна у глобальних вимірах сталого розвитку:[Электрон. ресурс]. – Режим доступа: http://dt.ua/SCIENCE/ukrayina_u_globalnih_vimirah_stalogo

_rozvitku-46725.html

  1.  Стратегія сталого розвитку України:[Электрон. ресурс]. – Режим доступа: http://ecolabel.org.ua/index.php?id=253
  2.  Згуровский, М.З. Сталий розвиток у глобальному і регіональному вимірах: аналіз за даними 2005р. [Текст] / М.З. Згуровский. – К. : НТУУ «КПІ», ВПІ ВПК «Політехніка», 2006. – 84 с.
  3.  Про критичний екологічний стан компонентів пріроди в регіонах України/  Л.Г.Руденко - Київ: Український географічний журнал - 2010, №2
  4.  Закон України 12.01.2006 р. № 3333-IV “Про внесення змін до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” та інших законів України ”


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41266. Числівник як повнозначна частина мови 69 KB
  Розряди числівників за значенням та граматичними ознаками. Особливості відмінювання та правопису числівників. Сполучення числівників з іменниками Пономарів Правопис. Вся складна система числівників базується на: десяти назвах чисел першого десятка: один два три чотири п’ять шість сім вісім дев’ять десять шести числових назвах: нуль сорок сто тисяча мільйон мільярд.
41267. Займенник як частина мови 46.5 KB
  Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Відмінювання та правопис займенників. Займенник – самостійна частина мови яка лише вказує на предмети ознаки та кількість але не називає їх.
41270. МІСТА НА ДУНАЇ ТА ЙОГО ПРАВИХ ПРИТОКАХ 45.34 MB
  Майже всі придунайські міста розвинулися з прикордонних римських таборів I—IV ст., зберігши сліди античного регулярного планування в своїх історичних ядрах. Для тих міст притаманним є складний етнічний склад міського населення
41271. Методологическая основа моделирования 127 KB
  На этапах разработки АСОИУ различных уровней отраслевые АСУ АСУ объединениями и предприятиями автоматизированные системы научных исследований и комплексных испытаний системы автоматизации проектирования АСУ технологическими процессами а также интегрированные АСУ необходимо учитывать следующие особенности: сложность структуры стохастичность связей между элементами неоднозначность алгоритмов поведения при различных условиях большое количество параметров и переменных неполноту и недетерминированность исходной информации...
41272. Общая характеристика проблемы моделирования систем 134 KB
  Общая характеристика проблемы моделирования систем. Цели и проблемы моделирования систем. Классификация видов моделирования систем. Общая характеристика проблемы моделирования систем Характеристики моделей систем При моделировании рассматривают следующие характеристики моделей: 1.
41273. Возможности и эффективность моделирования систем на вычислительных машинах 123 KB
  Классификация видов моделирования систем продолжение. Возможности и эффективность моделирования систем на вычислительных машинах. Средства моделирования систем. Обеспечение имитационного моделирования.
41274. Математические схемы моделирования систем 238.5 KB
  При построении математической модели системы необходимо решить вопрос об ее полноте. Также должна быть решена задача упрощения модели которая помогает выделить в зависимости от цели моделирования основные свойства системы отбросив второстепенные. При переходе от содержательного к формальному описанию процесса функционирования системы с учетом воздействия внешней среды применяют математическую схему как звено в цепочке описательная модель – математическая схема – математическая аналитическая или и имитационная модель. Формальная...