99021

Характеристика різних видів кримінально-процесуальних проваджень

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Загальна характеристика системи кримінально-процесуальних провадження. Поняття кримінального провадження. Система стадій кримінального провадження. Специфікація досудового провадження у вітчизняному законодавстві.

Украинкский

2016-07-22

66.42 KB

0 чел.

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика системи кримінально-процесуальних провадження

1.1. Поняття кримінального провадження

1.2. Система стадій кримінального провадження

1.3.Класифікація кримінально-процесуальних проваджень

Розділ 2. Характеристика різних видів кримінально-процесуальних проваджень.

2.1. Специфікація досудового провадження у вітчизняному законодавстві

2.2. Система судового провадження

2.3.Особливі порядки кримінального провадження

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

За своїм змістом та системою кримінальна процесуальна діяльність є складною і формалізованою за певним передбаченим законом порядком. Її відносно автономні частини, сукупність кримінальних процесуальних дій, що спрямовані на вирішення конкретного завдання та характеризуються певними ознаками, складають зміст окремих проваджень. Процесуальні провадження є визначальним системоутворюючим структурним елементом юридичного процесу, різновидом якого є кримінальний процес.

Дослідження поняття кримінального процесуального провадження набуває особливого значення, адже є тим фундаментом, на якому мають будуватися подальше визначення системи кримінального процесу (кримінального провадження) та характеристика диференціації кримінальної процесуальної форми. Сталі підходи до розуміння системи кримінального процесу, яка утворюється із сукупності окремих стадій, що послідовно змінюють одна одну, не відповідають сучасним філософським уявленням стосовно системності і не відображають багатогранність кримінальної процесуальної діяльності. Цим пояснюється необхідність звернення до аналізу даного питання, яке має здійснюватися з урахуванням тих доктринальних напрацювань, що зроблено дослідниками теорії юридичного процесу, а також фахівцями у галузі процесуального права.

Науковцями справедливо зазначається, що точне використання понятійного апарату надає якісної визначеності правовому науково-теоретичному мисленню, фіксує структуру знань про право і логіку їх розвитку, має самостійне пізнавальне значення, оскільки сприяє поглибленню та розвитку поглядів на право, усуваючи будь-які двозначності і вдосконалюючи процесуальну мову. Поділяючи цю думку, вважаємо, що поняття «кримінальне процесуальне провадження» належить до тих, які мають важливе значення не тільки в доктринальному, а й прикладному аспектах, що актуалізує дослідження його сутності.

У теорії права досить давно обґрунтована доцільність виокремлення в будь-якому юридичному процесі такої структуроутворюючої ланки, як процесуальне провадження. Це поняття використовується і в тексті кримінального процесуального закону, і в процесуальній літературі, але інтерпретується порізному. Даючи визначення кримінального провадження у п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, законодавець під ним розуміє досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. У той же час з точки зору теорії кримінального процесу таке визначення є дещо спірним хоча б із того погляду, що кримінальне провадження, якщо звернутися до його стадійної структури, не завершується на стадії судового провадження, а його завершальним етапом є виконання вироку чи ухвали суду. Відповідно зміст поняття «кримінальне процесуальне провадження» та визначення його ознак потребують уточнення, що актуалізується у зв’язку з тим, що кримінальне провадження у сенсі кримінального процесу є системоутворюючим поняттям, до якого входять окремі процесуальні провадження, що співвідносяться між собою у певному порядку, мають різну процесуальну форму і характеризуються власними завданнями, для вирішення яких вони передбачені законодавцем.


Розділ 1. Загальна характеристика системи кримінально процесуальних проваджень.

1.1. Поняття кримінального провадження.

Однією з новел Кримінального процесуального кодексу (КПК) України 2012 року стала легалізація на законодавчому рівні раніше вживаного лише в окремих наукових публікаціях термінологічного словосполучення “кримінальне провадження”.

Попереднє кримінально-процесуальне законодавства оперувало термінами: “провадження у кримінальній справі” (ст. 6 КПК України), “провадження” (в усіх трьох судових інстанціях розділи 3–4), “виключне провадження” тощо.

Через зрозумілість ролі і значення цих процесуальних інститутів, необхідності у спеціальному роз’ясненні значення цих визначень не було, як і проблем щодо їх правильного розуміння не існувало. Відсутність у законодавстві, прийнятому за радянських часів, словосполучення “кримінальне провадження” певною мірою було зумовлено тим, що процесуальні кодекси союзних республік ґрунтувались на єдиних Основах, які приймались у російськомовному варіанті, тому їх розробники уникали вживання терміна “уголовное производство”, який викликав застереження у фахівців. Саме цим можна пояснити відсутність вживання терміна “кримінальне провадження” у сучасному кримінально-процесуальному законодавстві інших держав СНД.2

Натомість, український законодавець у новому Кодексі практично кожну стадію кримінального процесу унормовує через застосування універсального терміна “кримінальне провадження”. Отже виникає необхідність у змістовному системному дослідженні, яке дасть змогу зробити висновки щодо ролі й значення у кримінальному судочинстві цього термінологічного ряду.

З аналізу вживання термінології у пояснювальній записці до проекту Кримінального процесуального кодексу України, розданій народним депутатам України напередодні його презентації у парламенті, можна дійти висновку, що її авторами поняття “кримінальний процес” і “кримінальне провадження” ототожнюються, внаслідок чого можливе припущення, що за попереднім законодавством існував кримінальний процес, а після прийняття нового Кодексу почало здійснюватися “кримінальне провадження”.

Ґрунтуючись на визначеннях понять, даних законодавцем, і результатах доктринального тлумачення норм, пов’язаних із кримінальним судочинством, що містяться в усіх розділах нового КПК України, можна дійти висновку, що кримінальне провадження є сукупністю форм кримінального процесу, установлених кримінальним процесуальним законом і здійснюваних правоохоронними органами і судом з метою захисту: особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорони прав і свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого та неупередженого розслідування і судового розгляду справ про кримінальні правопорушення з метою покарання винних і виправдовування невинуватих відповідно до встановлених КПК України процедур.3

Однак слід визнати, що наведене визначення не повною мірою враховує багатозмістовність і багатоаспектність поняття “кримінальне провадження”. Цей термін лише у 29 статтях перших двох глав нового Кодексу використовується 75 разів. Крім того, словосполучення достатньо широко вживається як просто “провадження”, а також “судове провадження”.

Слід також звернути увагу на те, що з обігу фактично вилучені термінологічні словосполучення зі словом “справа”, які були основою радянської моделі кримінального процесу. Так, класичними процесуальними інститутами того часу були: порушення кримінальної справи, провадження у кримінальній справі, розгляд кримінальної справи та ін. Новим Кодексом усі ці процесуальні дії визначаються з використанням терміна “кримінальне провадження”, як-от “розгляд кримінального провадження” (ч. 1 ст. 342 КПК України) і т. п.

1.2. Система стадій кримінального провадження

Незважаючи на те, що багато сучасних вітчизняних вчених-процесуалістів зверталися у своїх працях до з’ясування проблем системи та структури кримінального процесу (Ю. М. Грошевой, В. С. Зеленецький, Є. Г. Коваленко, О. П. Кучинська, Л. М. Лобойко, Є. Д. Лук’янчиков, В. Т. Маляренко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко, М. Є. Шумило та інші), однак питання стадійності кримінального процесу залишається малодослідженим. Тому, враховуючи сучасний етап розвитку кримінально-процесуальної науки та реформи кримінального процесуального законодавства, виникає необхідність переосмислення усталених поглядів на стадійний порядок кримінального провадження, та визначення на підставі цього реального стану субординаційних зв’язків між стадіями як структурними елементами кримінального процесу та їх логіко-функціональну підпорядкованість.

Як відомо, структурними елементами кримінального процесу, що відображають його динаміку (лат. processus – рух, проходження, просування вперед), є саме стадії. Аналіз наукової літератури, дає можливість констатувати, що більшість сучасних дослідників принципово не розходиться з класиками щодо визначення поняття стадії кримінального процесу. Так, наприклад, І. Я. Фойницький в свої наукових працях використовував терміни «стадія» і «головна стадія» до тих же частин кримінального судочинства і в тому ж контексті. За його визначенням, стадія кримінального процесу – це його відносно відособлена частина, що характеризується конкретними завданнями (які походять із загальних завдань кримінального судочинства), особливим колом учасників, специфікою кримінально-процесуальних дій і правовідносин, характером кримінально-процесуальних актів, які їх оформлюють. Сучасні науковці практично не відійшли від цього формулювання, а лише частково деталізували та розширили уявлення про юридичну природу стадійної побудови кримінального процесу. Так, наприклад, Л. М. Лобойко визначає стадії кримінального процесу – як його «відносно самостійні частини, кожна з яких має власні завдання, специфічне коло учасників і процесуальних засобів діяльності, проходить притаманні тільки для неї етапи і завершується прийняттям певного рішення, яким вона, як правило, трансформується в наступну стадію». Як бачимо, в своєму визначенні, він розширює коло ознак стадії її етапами – «…відносно самостійними елементами стадії кримінального процесу, які також відзначаються певною специфікою, а тому сприяють ідентифікації його стадій».4

Взагалі, словникове та енциклопедичне визначення поняття «стадія» означає певний період, етап у розвитку того чи іншого явища, який має свої якісні особливості та відмінності.

Отже, для визначення поняття «стадії кримінального процесу», виходячи з вищенаведеного, важливим є з’ясування саме кола ознак (властивостей), що характеризують їх як самостійну правову категорію. Аналізуючи навчальну юридичну літературу, можна дійти висновку, що, як правило, до особливих ознак стадій кримінального процесу включають чотири компоненти: завдання, суб’єкти, правовідносини, рішення.

На думку Леоненко М. І., цей перелік слід дещо конкретизувати, виходячи з сучасних властивостей стадійної побудови кримінального провадження. Так, слід звернути увагу, на такі додаткові властивості (ознаки), які притаманні будь-якій стадії кримінального процесу, як: функціональність та темпоральність. Виходячи з цих категорій, ми можемо констатувати динаміку, стадійний порядок кримінального провадження та визначити субординаційні зв’язки між стадіями як структурними елементами кримінального процесу та їх логіко-функціональну підпорядкованість.

Слід звернути увагу на те, що система кримінального процесу є не умоглядною конструкцією, а цілком нормативно врегульованим явищем. Так, провадження у кожній окремій стадії регламентовано в окремій главі (главах) КПК України, що вказує на інституційну відокремленість стадій.

За КПК України 1960 р., кримінальний процес традиційно поділяли на такі стадії: 1) порушення кримінальної справи; 2) досудове (попереднє) розслідування (дізнання та досудове слідство); 3) попередній розгляд справи суддею (віддання обвинуваченого до суду); 4) судовий розгляд; 5) апеляційне провадження; 6) виконання вироку, постанови, ухвали суду; 7) касаційне провадження; 7) виключне провадження.

У чинному кримінальному процесуальному законодавстві питання про розмежування кримінального процесу на окремі стадії (етапи) вирішене іншим способом. Якщо розглянути структуру КПК, то можна зробити висновок, що законодавець кожну стадію виділив в окремому розділі:

Розділ ІІІ. Досудове розслідування;

Розділ IV. Судове провадження у першій інстанції;

Розділ VІ. Судове провадження з перегляду судових рішень.

Тому, виходячи з вищенаведеного, фактично у новому КПК України 2012р., існуючі стадії, утворили дві підсистеми – досудове провадження та судове провадження.5

Так, автори першого науково-практичного коментаря до КПК України, наголошують, що кримінальне провадження здійснюється стадійно та виділяють наступні стадії: 1) внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань; 2) досудове розслідування; 3) підготовче судове засідання; 4) судовий розгляд і ухвалення судового рішення за його результатами; 5) апеляційне провадження; 6) касаційне провадження; 7) перегляд судових рішень Верховним Судом України; 8) перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами; 9) виконання судових рішень.

А. В. Молдован, С. М. Мельник виділяють 8 стадій кримінального процесу: 1) досудове розслідування; 2) підготовче провадження; 3) судовий розгляд; 4) апеляційне провадження; 5) виконання вироку; 6) касаційне провадження; 7) провадження у Верховному Суді України; 8) провадження за нововиявленими обставинами.

Таким чином, враховуючи суттєві зміни у побудові сучасної системи кримінального процесу України та на підставі структури нового Кримінального процесуального кодексу, можна визначити п’ять основних стадій:

1) Досудове розслідування (п. 5 ч. 1 ст. 3 та Розділ ІІІ КПК):

досудове слідство (щодо злочинів);

дізнання (щодо кримінальних проступків);

2) притягнення до кримінальної відповідальності (п.14 ч.1 ст. 3 КПК);

3) Судове провадження у першій інстанції (Розділ IV КПК):

-підготовче провадження (Глава 27 КПК);

судовий розгляд (Глава 28 КПК);

-винесення судового рішення (Глава 29 КПК);

4) Судове провадження з перегляду судових рішень (Розділ V КПК):

провадження у суді апеляційної інстанції (Глава 31 КПК);

провадження у суді касаційної інстанції (Глава 32 КПК);

провадження у Верховному Суді України (Глава 33 КПК);

провадження за нововиявленими обставинами (Глава 34 КПК);

5) виконання судових рішень (Розділ VIII КПК).


1.3.Класифікація кримінально процесуальних проваджень

Новий КПК проводить досить широку диференціацію процесуальної форми, що спрямована на створення такої системи кримінально-процесуального провадження в Україні, яка б, з одного боку ефективно виконувала завдання кримінального провадження, з іншого, не була занадто формалізованою й ускладненою, а передбачала найбільш оптимальний процесуальний порядок кримінального судочинства.

На підставі цієї диференціації можна навести таку класифікацію кримінально-процесуальних проваджень.

1. Загальна форма кримінального провадження складається з досудового розслідування та судового провадження, яке у свою чергу поділяється на певні етапи (стадії):

- підготовчого судового провадження;

- судового розгляду і ухвалення та проголошення судового рішення;

- перегляду судового рішення в апеляційному порядку;

- перегляду судового рішення в касаційному порядку;

- перегляду судового рішення Верховним Судом України;

- перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

2. Особлива форма кримінального провадження може бути, як ускладнена так і спрощена.

До ускладнених належать:

– кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення;

– кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб;

– кримінальне провадження щодо неповнолітніх;

– кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру;

– кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру;

– кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю;

– кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

Спрощеними формами являються провадження:

- щодо кримінальних проступків;

- провадження на підставі угод.

Спрощення або ускладнення процесуальної форми може відбуватися і на окремих стадіях або окремих частинах стадії. За новим КПК передбачено ускладнений порядок провадження у суді першої інстанції – провадження у суді присяжних.

3. Окремі форми кримінального провадження.

До них належать провадження в слідчого суді з питань віднесених КПК до його компетенції (провадження з вирішення слідчим суддею клопотань слідчого, прокурора про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведені слідчих (розшукових) і негласних слідчих дій; провадження з вирішення слідчим суддею скарг учасників кримінального провадження на рішення, дії чи бездіяльність слідчого і прокурора; провадження з вирішення слідчим суддею клопотань сторони захисту про отримання тимчасового доступу до предметів і документів про притягнення експерта для проведення експертизи у кримінальному провадженні, тощо; провадження з елементами міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (Розділ ІХ) та провадження з відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження (Розділ VII КПК).


Розділ 2. Характеристика різних видів кримінально процесуальних проваджень.

2.1. Специфікація досудового провадження у вітчизняному законодавстві

Досудове провадження є однією з важливих частин кримінального процесу. Це діяльність уповноважених на те органів для початку судового розгляду й суду.

У вітчизняному кримінальному процесі поняття "досудове провадження" охоплює дві форми розслідування кримінальних правопорушень: дізнання й досудове слідство, що, з одного боку, повинно підкреслювати наявність конкретних особливостей, а з іншого характеризувати їх спільність.

На сьогодні досудове провадження полягає в діяльності уповноважених осіб, що здійснюється під наглядом прокурора й контролем слідчого судді щодо збирання, перевірки й оцінки доказів з метою встановлення обставин кримінального правопорушення; осіб, які його скоїли; характеру й розміру збитків, завданих злочином; виявлення та усунення обставин, що сприяли вчиненню злочину. Значення цієї стадії полягає в підготовці кримінального провадження для розгляду в суді, тобто для забезпечення належного здійснення правосуддя.

Термін "досудове провадження " традиційно не виключає можливості обвинувального нахилу у кримінальному провадженні у значенні як процесуальної функції слідчого, так і частини кримінального судочинства. Досудове розслідування невід'ємний атрибут розшукового і змішаного типу кримінального процесу.

Метою досудового провадження можна вважати встановлення підстав, достатніх для розгляду судом матеріалів кримінального провадження стосовно конкретної особи.

Розглядаючи стадію досудового провадження за КПК України, зазначимо, що це стадія кримінального провадження, яка розпочинається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Називаючи провадження "досудовим", законодавець тим самим вказує на його співвідношення з основною частиною судового розгляду судовим слідством. Досудове розслідування передує провадженню в суді і має забезпечити його успішне проведення, однак його не можна розглядати лише як стадію, провадження якої здійснюється до суду і для суду.

Ця стадія має особливості, що свідчать про її самостійний характер, зокрема: 1) має свої самостійні завдання, які випливають із загальних завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України); 2) чітко окреслені межі в системі кримінального процесу -з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до винесення рішення, яким завершується провадження розслідування (в деяких випадках кримінальне провадження вирішує по суті, коли провадження в ньому закривається за наявності для того законних підстав); 3) зміст та процесуальну форму; 4) характеризується колом суб'єктів, які беруть у ній участь; 5) характеризується колом специфічних рішень, що можуть бути прийняті після закінчення досудового розслідування: закриття кримінального провадження, звернення прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або звернення прокурора до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.6

Досудове провадження є основною формою досудової підготовки матеріалів кримінального провадження, яке здійснюється у формі дізнання та досудового слідства.

Досудове провадження забезпечує максимальні гарантії встановлення істини та реалізацію прав учасників процесу. Воно провадиться у всіх кримінальних провадженнях, за винятком проваджень щодо кримінальних проступків. Таким чином, законодавець віддає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства слідчим, розслідування для яких це основна форма діяльності.

Ще однією з новел стадії досудового розслідування є те, що згідно із запропонованою у КПК України процедурою кримінального провадження процесуальне керівництво розслідуванням здійснюватиме прокурор, який даватиме доручення слідчим (співробітникам органів внутрішніх справ України, Служби безпеки України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства) та прийматиме або погоджуватиме ключові процесуальні рішення (повідомлення особі про підозру, звернення з клопотаннями до слідчого судді, складення обвинувального акта тощо). Крім того, функцію з представництва державного обвинувачення в суді у конкретній справі покладено саме на того прокурора, який здійснював нагляд за додержанням законів органами, які проводили досудове розслідування.7


2.2. Система судового провадження

Судове провадження за п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України складається із:

підготовчого судового провадження;

судового розгляду і ухвалення та проголошення судового рішення;

перегляду судового рішення в апеляційному порядку;

перегляду судового рішення в касаційному порядку;

перегляду судового рішення Верховним Судом України;

перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Також до системи судового провадження, як особливу форму кримінального провадження у суді першої інстанції можна віднести провадження у суді присяжних.

Підготовче провадження у суді першої інстанції це стадія кримінального процесу, в якій суд розглядає обвинувальний акт, клопотання про застосування ПЗМХ чи ПЗВХ з метою вирішення питання про призначення судового розгляду або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Процесуальне значення підготовчого провадження полягає у такому.

1. Стадія є свого роду "процесуальним фільтром" судового провадження, не допускаючи до судового розгляду матеріали досудового розслідування, якщо вони не відповідають закону. Ця стадія є обов'язковою у системі кримінального провадження.

2. В ній визначаються межі майбутнього судового розгляду. Розгляд справи по суті у суді першої інстанції може відбуватися тільки за тим обвинуваченням, що було представлене прокурором у підготовчому провадженні.

3. Підготовче провадження забезпечує створення всіх необхідних умов для правильної організації і успішного проведення судового засідання.8

Судовий розгляд це стадія кримінального провадження, в якій суд першої інстанції за участю сторін на підставі дослідження обставин кримінальної справи вирішує питання про винуватість обвинуваченого і його покарання або про застосування ПЗМХ чи ПЗВХ.

Стадія судового розгляду характеризується такими ознаками:

1) судовий розгляд справи і вирішення її по суті є єдиним способом правосуддя у кримінальних справах;

2) вона є основною і визначальною стадією кримінального процесу;

3) в цій стадії дістають вияв всі засади кримінального процесу;

4) у ній, крім засобів процесуальної діяльності, передбачених для підготовчого провадження, застосовуються пізнавальні засоби допити, призначення експертизи тощо.

Особливістю судового розгляду в Україні є те, що наразі він здійснюється за двома КПК 1960 року (справи, що надійшли до 20 листопада 2012 року) і 2012 року (справи, що надійшли після 20 листопада 2012 року).9

Апеляційне провадження це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд за апеляційними скаргами сторін рішень місцевих судів у кримінальних справах, що не набрали законної сили, і рішень цих судів у стадії досудового розслідування, які набрали законної сили. Підстави і процесуальний порядок апеляційного провадження регламентовані у главі 31 КПК.

Світова практика знає 2 різновиди апеляційного провадження: 1) повна апеляція; 2) неповна апеляція. Для віднесення апеляційного провадження до одного із цих різновидів мають значення повноваження суду апеляційної інстанції.

В Україні запроваджена змішана апеляція, яка має риси як повної (повторне дослідження доказів в повному обсязі), так і неповної (можливість повернення справи до суду першої інстанції) апеляцій.

Залежно від того, чи здійснюється апеляційне провадження у присутності учасників кримінальної справи, воно поділяється на письмове і "усне". Письмове провадження передбачає можливість перегляду судового рішення за відсутності учасників провадження, які заявили клопотання про це. Однак, якщо суд апеляційної інстанції дійте висновку, що необхідно провести апеляційний розгляд, він призначає такий розгляд. "Усне" провадження в апеляційному суді здійснюється у звичайному порядку, у присутності учасників провадження.

Апеляційне провадження не є обов'язковою стадією кримінального процесу. Вона виникає і існує тільки в результаті реалізації представниками сторін свого диспозитивного права на оскарження рішення суду першої інстанції.10

Касаційне провадження це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд (перевірка) за касаційними скаргами сторін рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Регламентується касаційне провадження нормами, викладеними у главі 32 КПК.

Касація буває "ступінчатою" і"стрибковою". В умовах першої касаційна скарга може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції лише після перегляду судового рішення в апеляційній інстанції. "Стрибкова" касація допускає перегляд рішення суду першої інстанції без попереднього перегляду його в апеляційному суді. В Україні "стрибкова" касація існувала до набрання чинності КПК 2012 року. За чинним КПК касацію може бути подано лише після того, як судове рішення було переглянуте в апеляційному провадженні.

Касаційне провадження в ході свого розвитку набуло рис "змішаної" і "чистої" касації.

Для "змішаної" касації притаманними є такі ознаки: кримінальна справа перевіряється в повному обсязі незалежно від вимог касаційної скарги; суд розглядає суть справи; можливість зміни рішення без повернення справи до нижчестоящого суду.

Ознаками "чистої касації є такі: справа переглядається лише в обсязі, заявленому у касаційній скарзі; суд касаційної інстанції розглядає не суть справи (факти), а правильність застосування закону і форм процесу; рішення суду касаційної інстанції визнає порушення закону, внаслідок чого скасовується рішення нижчестоящого суду, або констатує відсутність порушень закону, що має наслідком відхилення скарги; можливість повернення справи до нижчестоящого суду, який розглядав справу, або до іншого суду першої інстанції. В Україні функціонує "чиста" касація.

Стадія касаційного провадження не є обов'язковою стадією кримінального процесу. Вона виникає і існує тільки в результаті реалізації представниками сторін свого права на оскарження рішення суду.11

Провадження у Верховному Суді це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд рішень суду касаційної інстанції у зв'язку з неоднаковим застосуванням ним норм закону про кримінальну відповідальність та рішень судів усіх інстанцій з підстави встановлення міжнародною судовою установою порушення при розгляді ними справи міжнародних зобов'язань України. Підстави і процесуальний порядок провадження у ВС врегульовані у главою 33 КПК.

Перегляд кримінальної справи ВС утворює зміст такого поняття, як "повторна касація", оскільки воно здійснюється після перегляду судового рішення в порядку касаційного провадження. Вперше "повторна касація" була запроваджена в Україні у 2002 році з ухваленням Закону "Про судоустрій" (ст. 47). Збереглася така форма касації і Законі від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 38).

У "повторній касації", так само як і у "звичайній" касації, предметом перегляду є лише питання права, зокрема: застосування судом закону, який не відповідає Конституції; неправильного застосування судом норм міжнародних договорів; встановлення міжнародною судовою установою факту порушення міжнародних зобов'язань, що призвело до неправильного вирішення справи; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону тощо.

В українському кримінальному процесуальному законодавстві передбачені 2 підстави перегляду справи ВС:

1) неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвала ВС є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Рішення за результатами "повторної касації" є обов'язковими для виконання усіма судами. Отже, ВС виконує завдання щодо забезпечення однакового застосування усіма судами норм вітчизняного кримінального та процесуального законодавства, а також норм міжнародних договорів України.12

Провадження за нововиявленими обставинами це стадія кримінального процесу, у якій суд, котрий першим допустив помилку внаслідок незнання про існування певних обставин, відновлює провадження у справі, за результатами якого змінює власне попереднє рішення або залишає заяву про перегляд без задоволення.

Відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді передбачене ч. 2 ст. 4 Протоколу № 7 до ЄКПЛ. В Україні провадження за нововиявленими обставинами регламентоване гл. 34 КПК.

Відновлення справи відбувається не за скаргами учасників з приводу незаконного чи необґрунтованого, на їхню думку, вирішення кримінальної справи на підставі тих даних, що є у ній на момент оскарження, а за заявами про те, що з'явилися такі обставини, які на момент ухвалення судового рішення не були відомими суду. Тому відновлення справи не можна вважати простим переглядом судового рішення. Справу відновлюють з метою її повторного розгляду у повному обсязі або, якщо цього не заперечують учасники процесу, без дослідження даних, які ніким не оспорюються. По завершенні провадження у відновленій справі суд постановляє рішення, яким замінює попереднє рішення.

Кримінальна справа може бути відновлена за нововиявленими обставинами, якщо рішення суду набрало чинності. Тому якщо такі обставини з'являються на етапі оскарження в апеляційному порядку рішень, які не набрали чинності, вони можуть бути поставлені на вирішення суду апеляційної інстанції.

Підставами до відновлення справи можуть бути або нововиявлені обставини про кримінальне правопорушення, або недоліки у судовому розгляді, пов'язані із можливими процесуальними порушеннями. Перелік таких обставин встановлюється у кримінальному процесуальному законодавстві (ст. 459 КПК). Умовою, за якої ці обставини можуть стати підставою до відновлення кримінальної справи, є наявність у кожної з них або в сукупності між собою чи з обставинами кримінальної справи можливості суттєво вплинути на результати розгляду справи. Наявність такої умови забезпечує стабільність судового рішення, а отже правову визначеність у вирішеній кримінальній справі. Відновлення кримінальної справи гарантує баланс інтересів особи, щодо якої здійснюється перегляд, і інтересів належного відправлення правосуддя.

Справу може бути відновлено незалежно від того, в якій інстанції було постановлено судове рішення. Заява про відновлення подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин. Перегляд кримінальної справи здійснюється за правилами провадження у тій інстанції, яка відновила кримінальну справу. А ухвалене рішення може бути оскаржене у порядку, передбаченому для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. Після ухвалення рішення у справі, відновленій за ново-виявленими обставинами, втрачають силу усі рішення, постановлені у ній раніше.

Оскільки відповідальність за незнання судом обставин, які існували на момент ухвалення рішення, але не були враховані, покладати на виправданого не можна, то кримінальна справа, у якій постановлено виправдувальний вирок, може бути відновлена лише в межах строків давності кримінальної відповідальності. А якщо йдеться про можливість у зв'язку з нововиявленими обставинами притягнути особу до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин, то в межах строків давності за цей (більш тяжкий) злочин. Кримінальний процесуальний закон встановлює ще й стислий строк між виявленням нових обставин і початком перегляду виправдувального вироку. Відновлення кримінальної справи з метою виправдання особи чи зменшення її відповідальності строками не обмежується.

За наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами можуть бути ухвалені такі судові рішення: скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок; постановити ухвалу; залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Оскільки за нововиявленими обставинами суд вирішує кримінальну справу заново, то судове рішення за наслідками цього провадження може бути оскаржене в порядку, передбаченому законом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції.

З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні.13


2.3.Особливі порядки кримінального провадження

Кримінальне процесуальне законодавство України передбачає єдиний порядок кримінального провадження. Це логічно витікає із засади рівності громадян перед законом і судом, що передбачена Конституцією України. Для забезпечення принципу рівності громадян перед судом найбільш ефективним є створення єдиного стандартизованого порядку кримінального провадження (досудового розслідування і судового провадження, процесуальних дій у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність). Забезпечення єдиного порядку провадження обумовлюється уніфікацією кримінально-процесуальної форми, як передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку здійснення усієї кримінально-процесуальної діяльності.

Разом з тим неможливо в усіх випадках застосовувати стандартний порядок провадження. Це пов’язано з тим, що в певних випадках кримінально-процесуальна форма повинна враховувати суттєві обставини, що впливають на порядок здійснення кримінального провадження. Йдеться, наприклад, про незначну суспільну небезпеку кримінального правопорушення та завдання ним моральної, фізичної чи матеріальної шкоди виключно потерпілому. У таких випадках закон передбачає обов’язкову наявність заяви потерпілого як приводу до початку кримінального провадження (ст. 477 КПК України). В інших випадках кримінальне провадження потребує додаткових гарантій законності, дотримання прав, свобод і законних інтересів його учасників, наприклад щодо неповнолітніх, неосудних і обмежено осудних осіб, окремої категорії осіб (наділених правовими імунітетами) тощо. У цих й інших передбачених законом випадках кримінальне провадження здійснюється не за загальною, а за особливою, встановленою для конкретного випадку процедурою. Для наукового визначення таких випадків використовується такий термін як диференціація кримінально-процесуальної форми, оскільки йдеться про особливі (диференційовані) форми провадження.14

КПК України передбачає такі види особливих порядків кримінального провадження:

– кримінальне провадження на підставі угод;

– кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення;

– кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб;

– кримінальне провадження щодо неповнолітніх;

– кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру;

– кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю;

– кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

1. Кримінальне провадження на підставі угод.

КПК запроваджується кримінальне провадження на підставі угод, тобто можливість укладення угоди між прокурором та обвинувачуваним про визнання винуватості та угоди про примирення між потерпілим та обвинувачуваним, що дасть змогу скоротити час кримінального провадження, оскільки одразу після досягнення угоди провадження невідкладно надсилається до суду для її затвердження.

2. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення.

Нормами КПК передбачено суттєве розширення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Відповідно до кодексу провадження по цій категорії може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. При цьому кодекс передбачає досить широке коло складів злочинів, щодо яких застосовується приватне обвинувачення, використовуючи як критерій для їх виокремлення той факт, що такі злочини в основному завдають шкоди переважно приватним інтересам особи і не заподіюють безпосередньої шкоди державі.

3. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб.

КПК окреслено перелік осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно: народного депутата України; судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; кандидата у Президенти України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати; депутата місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора України, його заступника. При цьому встановлено особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу до вище перелічених осіб. Дані процедури не можуть бути здійснені без згоди Верховної Ради України. У процесі кримінального провадження щодо окремої категорії осіб проводиться інформування про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку відповідних державних та інших органів чи службових осіб.

4. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх.

Кодексом встановлені загальнi правила кримiнального провадження щодо неповнолiтнiх, а також застосування примусових заходiв виховного характеру до неповнолiтнiх, якi не досягли вiку кримінальної відповідальності.

Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

До підстав, що підлягають встановленню в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх відносяться:

повні і всебічні відомості про вік неповнолітнього, стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру;

ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

умови життя та виховання неповнолітнього;

наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Статтею 498 КПК визначено виключні підстави для застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх, які повинні бути наявними одночасно. Так, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

5. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.

Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи як передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом або поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Зазначені запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.

Судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника згідно із загальними правилами, та завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні.

Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з’ясовує такі питання:

чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;

чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою;

чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності;

чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;

чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.

6. Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю.

Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності. 

До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв. Підозрюваний чи обвинувачений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після роз’яснення йому вимог статті 28 Закону України "Про державну таємницю" та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю. Захисникам та законним представникам підозрюваного чи обвинуваченого забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю. Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом. Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження у приміщенні суду. Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається.

7. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні

Службовими особами, уповноваженими на вчинення процесуальних дій по даному кримінальному провадженню, є:

1) керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України у разі вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном;

2) капітан судна України у разі вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

Службові особи, які здійснювали процесуальні дії, залучаються як свідки до кримінального провадження після його продовження на території України. Вони зобов’язуються надавати пояснення слідчому, прокурору щодо проведених процесуальних дій.

Службові особи зобов’язані негайно провести необхідні процесуальні дії після того, як із заяви, повідомлення, самостійного виявлення або з іншого джерела їм стали відомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва, консульської установи України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

Також вказані службові особи уповноважені на застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового вилучення майна, здійснення законного затримання особи та на проведення слідчих (розшукових) дій у вигляді обшуку житла чи іншого володіння особи і особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення кримінального правопорушення.

Керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України має право затримати особу на необхідний строк, але не більше ніж на сорок вісім годин, і зобов’язаний надати затриманій особі доступ до отримання правової допомоги. Капітан судна України має право затримати особу на строк, необхідний для її доставлення на територію України.

Службові особи зобов’язані забезпечити доставлення затриманої особи до підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб, і повідомлення про факт законного затримання слідчому органу досудового розслідування за місцем проведення досудового розслідування в Україні.

Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ України.

Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України є значним кроком на шляху до європейської інтеграції України, декриміналізації суспільства, запровадження і практичної реалізації принципу верховенства права, захисту основоположних прав та свобод громадян.


Висновок

Отже, на підставі викладеного можна зробити наступні висновки:

1. Чинним кримінальним процесуальним законодавством України легалізовано термін “кримінальне провадження”, який є базовою основою для побудови сучасного кримінального процесу і в широкому сенсі слова він відображає саме це поняття.

2. Крім того, “кримінальне провадження” є усі підстави характеризувати через. стадії розслідування кримінальних проваджень і їх судового розгляду (п. 5, п. 14 ст. 3 та ін.); сукупність процесуальних дій (п. 10 ст. 3, ч. 1 ст. 20 та ін.); механізми й процедури (зокрема, судові п. 24 ст. 3, ст. 6, ч. 2 ст. 27); форми реалізації прав і повноважень усіма учасниками (зокрема, ст. 7); розуміння словосполучення “кримінальна справа” (п. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 19, ст. 284, ч. 1 ст. 342 та ін.).

3. У зв’язку з тим, що науково-практичні коментарі Кримінального процесуального кодексу України не відобразили багатоаспектність терміна “кримінальне провадження” з метою однозначності в його розумінні, необхідно більш поглиблене дослідження на доктринальному рівні й прийняття відповідних роз’яснень.

4. Процесуальні стадії – характеризують динамізм правової форми, що відображає комплекс взаємопов’язаних процесуальних обставин, які змінюються у часі і спрямовані на досягнення оптимальних результатів правової діяльності.

5. Кожна наступна стадія отримує свій розвиток, спираючись на результати, які досягнуті у попередній стадії. При цьому необхідно особливо наголосити на тому, що кожна стадія у кримінальному судочинстві має свої чітко визначені процесуальні підстави, які в свою чергу виконують певні функції. До цих функцій можна віднести те, що процесуальна підстава, по-перше, виступає як опорний момент, який скріплює у єдину цілісну систему різні процесуальні стадії, через які «проходить» кримінальне провадження; по-друге, забезпечує належний контроль кожної наступної стадії щодо попередньої; по-третє, і головне, дозволяє чітко визначити процесуальні часові межі всіх існуючих у кримінальному процесі стадій .

6. У зв’язку з тим, що система стадій кримінального процесу визначається чинним Кримінальним процесуальним кодексом України, системність кримінального процесу та кримінального процесуального права є взаємообумовленими. Тому несуперечливість та узгодженість стадій всередині системи кримінального процесу є необхідною умовою її ефективного функціонування.

7. Диференціація кримінально процесуальних проваджень дозволяє забезпечити потрібну ефективність кримінального судочинства за умови допустимої процесуальної економії та належної охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінально процесуальній діяльності.


Список використаної літератури:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 1/ О. М. Бандурка, Є. М. Блаживський, Є.П. Бур-доль та ін. ; за заг.ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х. : Право, 2012.

2. Солдатський В. В. Інститут процесуальних строків у стадії кримінального судочинства / В. В. Солдатський // Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць (Редкол.: С. В. Ківалов(голов. ред. ) та ін. ; відп. за вип. Ю. М. Оборотов. – Одеса : Юридична література, 2010. – Випуск 52.

3. Молдован А. В., Мельник С. М. Кримінальний процес України : навчальний посібник. – К. : Центр учбової літератури, 2013.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. – К. : Юстініан, 2012.

5. Лобойко Л. М. Стадії кримінального процесу: навч. посіб. / Л.М. Лобойко. – К., 2005.

6. Суботін Л. Стадія як елемент системи кримінального процесу/Л. Суботін // Вісник Національної академії прокуратури України. –2009.

7. Тертишник В. Проблеми розвитку концептуальної моделі системи принципів кримінального процесу / В. Тертишник // Вісник прокуратури. –2001.

8. Солдатенко О.А. Окремі аспекти вдосконалення досудового слідства // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства”. 2021 травня 2005 року. м.Запоріжжя: У 2 ч.— Запоріжжя: Юридичний інт МВС України, 2005.— Ч.2.

9. Солдатенко О.А. Реформування досудового слідства: сучасний стан та перспективи // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції “Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні”. Донецьк, 13 грудня 2002 року.— Донецьк: ДІВС, 2003

10. Кримінальний процесуальний кодекс України (редакція від 31.10.2014) [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

11. Кримінальний процес України в питаннях і відповідях : навчальний посібник / Л.Д. Удалова, В.В. Рожнова, Д.О. Савицький, О.Ю. Хабло. – 3-тє вид., допов. – К.: «Скіф», 2013.

12. Кримінальний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / Відп. ред.: С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. – Х.: Одіссей, 2013.

13. Лобойко Л.М. Кримінальний процес: Підручник. -К.: Істина, 2014. - 432 с.

14. Кримінальний процес [текст] : підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. - К. : "Центр учбової літератури", 2013. - 544 с.

15.  Маслій О. В. Кримінальне провадження: загальна характеристика та система / О. В. Маслій // ЮРИДИЧНИЙ ЧАСОПИС НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ВНУТРІШНІХ СПРАВ. – 2013. – №2.

16. Леоненко М. І. Структура стадійної побудови кримінального провадження в контексті сучасного реформування кримінального процесу України / М. І. Леоненко //Науковий вісник Херсонського державного університету.

17.

2 Маслій О. В. Кримінальне провадження: загальна характеристика та система / О. В. Маслій // ЮРИДИЧНИЙ ЧАСОПИС НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ВНУТРІШНІХ СПРАВ. – 2013. – №2. – С. 20-21.

3 Маслій О. В. Кримінальне провадження: загальна характеристика та система / О. В. Маслій // ЮРИДИЧНИЙ ЧАСОПИС НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ВНУТРІШНІХ СПРАВ. – 2013. – №2. – С. 23.

4 Леоненко М. І. Структура стадійної побудови кримінального провадження

в контексті сучасного реформування кримінального процесу України / М. І. Леоненко //Науковий вісник Херсонського державного університету. – С. 75-76.

5 Леоненко М. І. Структура стадійної побудови кримінального провадження

в контексті сучасного реформування кримінального процесу України / М. І. Леоненко //Науковий вісник Херсонського державного університету. – С. 76.

6 Кримінальний процес: підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. - К. : "Центр учбової літератури", 2013.

7 Кримінальний процес: підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. - К. : "Центр учбової літератури", 2013.

8 Лобойко Л.М. Кримінальний процес: Підручник. -К.: Істина, 2014

9 Лобойко Л.М. Кримінальний процес: Підручник. -К.: Істина, 2014

10 Лобойко Л.М. Кримінальний процес: Підручник. -К.: Істина, 2014

11 Лобойко Л.М. Кримінальний процес: Підручник. -К.: Істина, 2014

12 Лобойко Л.М. Кримінальний процес: Підручник. -К.: Істина, 2014

13 Лобойко Л.М. Кримінальний процес: Підручник. -К.: Істина, 2014

14 Кримінальний процес України в питаннях і відповідях : навчальний посібник / Л.Д. Удалова, В.В. Рожнова, Д.О. Савицький, О.Ю. Хабло. – 3-тє вид., допов. – К.: «Скіф», 2013


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

43349. Публіцистика Уласа Самчука 108.5 KB
  Деяка молодь не знає своєї історії і не може відповісти на питання Хто були їх предки. А коли все одно то це значить що все одно для нас хто є ми самі Це значить що ми не нарід не якась спільна історична збірна сила а невиразна юрба сіра маса вічно принижена без всяких ідеалів чернь4. Замкнутість людини лише у сільському просторі неминуче призведе до відчуження її від міста.
43351. РЕСУРСИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ, ЇХ ФОРМУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТ 195 KB
  Ресурси комерційного банку їх склад та структура. Власний капітал комерційного банку та його формування. Залучений капітал комерційного банку та його характеристика.
43352. Флористичні дані про медоносні рослини луків, які найбільш поширені на території України 210.5 KB
  Загальна характеристика Шишацького району та Полтавської області Розділ 2.6 Інші рослини Висновки Література ВСТУП Об'єктом нашого дослідження є медоносні рослини які поширені в Шишацько му районіПолтавської областіїх значення у житті людини та характеристика. В Шищацькому районіПолтавської області нараховується велика кількість медоносних рослин. Загальна характеристика Шишацького...
43354. РЕАЛІЗАЦІЯ ЗМІШАНОЇ КРИПТОСИСТЕМИ ПОПЕРЕДНЬОГО ШИФРУВАННЯ 544 KB
  Цей пункт забезпечує разгортання системи конфіденційного зв’язку управління роботою системи конфіденційного зв’язку первісну генерацію та розповсюдження ключів управління персоналом. Для автентифікації відкритих ключів дозволяеться використовувати послуги регіонального центру сертифікації. Генерація сеансових ключів для ГОСТ 2814789 перешифрування в режими простої заміни алгоритма ГОСТ 2814789 послідовності що отримана відповідно до пункту 1.2 Розповсюдження ключів за допомогою асиметричних криптосистем [3.