99133

Визначення антибактеріальної дії біологічно активних речовин та встановлення їх рослинних джерел

Курсовая

Химия и фармакология

За останні роки в медичну практику впроваджено нові високоефективні засоби хіміотерапії проте більшість з них або недостатньо ефективні або викликають небажану побічну дію. Класифікація біологічно активних сполук що володіють протимікробними властивостями. До природних біологічно активних речовин БАР що мають протимікробну дію належать рослинні антибіотики фітонциди ефірні олії бальзами смоли дубильні речовини органічні кислоти алкалоїди глікозиди.

Русский

2016-08-01

164.92 KB

0 чел.

ВСТУП

РОЗДІЛ 1: Класифікація біологічно активних сполук, що володіють протимікробними властивостями.

РОЗДІЛ 2: Визначення антибактеріальної дії біологічно активних речовин та встановлення їх рослинних джерел:

2.1. Антибіотики: рослинні джерела, фармакологічна дія;

2.2. Фітонциди: рослинні джерела, фармакологічна дія;

2.3. Ефірні олії: рослинні джерела, фармакологічна дія;

2.4. Бальзами та смоли: рослинні джерела, фармакологічна дія;

2.5. Дубильні речовини: рослинні джерела, фармакологічна дія;

2.6. Органічні кислоти і фенольні сполуки: рослинні джерела, фармакологічна дія;

ВИСНОВОК.

ВСТУП.

Антимікробна терапія є важливою ланкою сучасної клінічної медицини. Лікарі різних спеціальностей використовують широкий арсенал антибактеріальних лікарських засобів [1, 2]. У зв’язку з появою та широким розповсюдженням нових резистентних форм збудників інфекційного процесу важливою проблемою є подальше вдосконалення терапії хворих з інфекційними захворюваннями [3, 4]. За останні роки в медичну практику впроваджено нові високоефективні засоби хіміотерапії, проте більшість з них або недостатньо ефективні, або викликають небажану побічну дію [5, 6]. У зв’язку з викладеним актуальною проблемою залишається пошук нових високоефективних і менш токсичних антисептиків рослинного походження.

Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося з незапам’ятної давнини. Ще Гіппократ був переконаний, що використовувати рослини потрібно в їх природньому стані, без жодних перетворень. Давньоримський лікар Гален радив подрібнювати рослини, виготовляти з них екстракти та настойки на спирті, оцті, що широко застосовуються і в наш час.

Незважаючи на бурхливий розвиток хімії і зростання кількості нових, дедалі ефективніших синтетичних лікарських препаратів, антибіотиків, лікарські рослини продовжують займати значне місце в арсеналі лікувальних засобів.

Профілактика і лікування інфекцій надалі є однією із складних і актуальних проблем сучасної медицини. Широке використання антибактеріальних препаратів не лише не виправдало покладених на них надій, але й створило ряд нових проблем, які потребують невідкладного вирішення. Це, насамперед, високі темпи набування гноєтворною мікрофлорою антибіотикорезистентності. В основі цього процесу лежить безконтрольне і часто недостатньо аргументоване застосування антибіотиків у клінічній практиці.

До небажаних і в той же час поширених наслідків антибіотикотерапії відносяться алергічні реакції і прямий токсичний вплив антибактеріальних препаратів на макроорганізм, який розвивається у зв’язку з органотропною фармакодинамічною дією. Тому багато синтетичних протимікробних засобів не було впроваджено в клінічну практику, а частина з існуючих має досить обмежене застосування.

РОЗДІЛ 1: Класифікація біологічно активних сполук, що володіють протимікробними властивостями.

Патогенні мікроорганізми спричиняють інфекційні захворювання, які є супутниками людства протягом усієї історії його існування. Лікування захворювань, спричинених мікроорганізмами, синтетичними лікарськими засобами здебільшого призводить до розвитку резистентності патогенної мікрофлори до них, частою побічною дією на організм людини, появою алергічних реакцій. Цих негативних моментів можна уникнути, використовуючи рослинні препарати.

До природних біологічно активних речовин (БАР), що мають протимікробну дію, належать рослинні антибіотики, фітонциди, ефірні олії, бальзами, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, алкалоїди, глікозиди. Всі вони утворюються під час життєдіяльності різних груп рослин від найпростіших до вищих рослин з метою самозахисту живих тканин від розмноження в них мікроорганізмів. До того ж вони активізують життєві функції рослин, знищують комах, відлякують гризунів, стимулюють ріст одних рослин та пригнічують ріст інших.

Потрапляючи в організм людини, вони активно діють проти бактерій, небезпечних для здоров'я (стафілококів, стрептококів, мікобактерій туберкульозу). їх застосовують у лікуванні та профілактиці багатьох недуг: грипу, гострих респіраторних вірусних інфекцій, ангіни, деяких гінекологічних захворювань, хвороб слизових оболонок рота, гнійних утворень, а також захворювань травного каналу. Вважають, що деякі БАР стимулюють власні цілющі сили організму - фагоцитоз, запалення, антигенну реактивність, антибіотичні особливості тканин, регенеративні процеси, а це є найкращим способом боротьби з хворобою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Літературні дані стосовно біологічно активних сполук, що містяться в лікарських рослинах, та їхню фармакологічнуу дію можна подати у вигляді таблиці.

Група біологічно активних сполук

Рослинні джерела

Фармакологічна дія

Антибіотики

Лопух великий, пижмо звичайне, чорниця звичайна, журавлина болотна, часник городній, подорожник великий, хміль  звичайний, чистотіл звичайний, сон-трава,

дивина скіпетровидна, цмин піщаний, лабазник в'язолистий, паслін солодко-гіркий

Активно діють проти бактерій, небезпечних для здоров'я людини (стафілококів, стрептококів, мікобактерій туберкульозу)

Фітоциди

Часник городній, цибуля городня,

евкаліпт блакитний, звіробій звичайний, редька посівна, хрін звичайний, черемха звичайна, смородина чорна

Стимулюють фагоцитоз, запалення, антигенну реактивність, антибіотичні особливості тканин, регенеративні процеси

Ефірні олії

Лаванда вузьколиста, коріандр, шавлія лікарська, базилік камфорний, хміль звичайний, сосна лісова, фенхель звичайний, розмарин лікарський

Виявляють бактеріостатичну, антисептичну, дезінфікуючу та фунгістатичну дії

Бальзами і смоли

Стиракс, бальзамне дерево толуанське, 1 копайфайра

Мають значні бактерицидні та бактеріостатичні властивості, запобігають розвитку мікробів (патогенний стафілокок, стрептокок, палички синьо-зеленого гною та ін.)

Дубильні речовини

Бадан товстолистий, брусниця звичайна, дуб звичайний, змійовик, перстач прямостоячий, скумпія звичайна

Проявляють бактерицидну і бактеріостатичну активність

Органічні кислоти і фенольні сполуки

Фіалка триколірна, сухоцвіт багновий, звіробій звичайний, гінкго дволопатеве, росичка круглолиста

Мають противірусні, антимікробні, антимікозні та протизапальні властивості

Білки

Пшениця посівна

Токсичні для бактерій та пригнічують їх ріст

Алкалоїди і глікозиди

Чистотіл звичайний, бадан товстолистий, чорниця звичайна, брусниця звичайна

Виявляють найбільш виражену антимікробну дію

Протимікробна дія рослинних препаратів може бути як бактеріостатичною так і бактери¬цидною. Антибактеріальна дія найбільше виражена у таких рослин, овочів та фруктів:

• абрикос звичайний виявляє бактерицидну дію на гнійні бактерії, Proteus spp. та Pseudomonas [17];

• алоє деревоподібне, а саме консервований 20 % розчином спирту сік, використовують як ефективний засіб проти різних хвороботворних бактерій (зокрема, збудників дифтерії, черевного тифу) для внутрішнього вживання [1];

• багно болотяне містить ефірну олію з сильною фітонцидною і бактерицидною дією, яку добувають перегонкою з листків рослини. Лікувальні препарати з неї згубно впливають на стрептококи і стафілококи, кишкову паличку [3];

• бадан товстолистий ефективно використовують у разі кишкових захворювань - колітів і ентероколітів, гострої бацилярної і хронічної дизентерії. Рослина має виражені фітонцидні властивості. Відвари із листків та кореневищ припиняють ріст дизентерійних і тифозних бацил. Зовнішньо бадан застосовують для полоскань порожнини рота у разі стоматитів і гінгівітів. Листя також застосовують для лікування захворювань сечових шляхів. У народній медицині Алтаю тирічне листя використовували для виготовлення чаїв, а в Сибіру настій коренів вживали при шлунково-кишкових захворюваннях (проносах, колітах), хворобах горла і порожнини рота, лихоманці. У тібетській медицині бадан застосовували для лікування туберкульозу легень та захворювань нирок [8];

• базилік камфорний містить ефірні олії, що мають виражену бактерицидну дію проти багатьох патогенних мікроорганізмів: стафілококів, колі бактерій, збудників тифу тощо. Тому рослину застосовують у разі інфекційно-запальних захворювань сечовидільних та дихальних шляхів;

• барбарис звичайний виявляє антимікробну активність, яка зумовлена берберином і значно проявляється відносно стафілококів, стрептококів і дизентерійних бактерій [17];

• вільха, залежно від виду, має антимікробну дію проти різних бактерій. Згідно з дослідженнями Ламбрева спиртовий екстракт із кори вільхи клейкої має бактерицидну дію проти Staphylococcus aureus, Escherichia coli та Baccilus subtilis. Фітонциди виявлені у корі вільхи сірої ефективні проти деяких простіших: Paramaecium caudatum, Stillonima millibus, Opalia renemm, Lambia intestinalis [2];

• горобина звичайна завдяки наявності парасорбінової кислоти діє на стафілококи, тоді як антоціаніди виділені з горобини чорноплідної тільки затримують ріст стафілокока [21];

• гравілат міський у вигляді спиртових витяжок (без ефірної олії) має бактерицидну дію проти Bacillus mycoides, Pseudomonas pyocyaneae, Staphylococus aureus. Саме через протизапальну та антимікробну дію його використовують під час запальних захворюваннях шлунково- кишкового тракту інфекційного походження - ентероколітах, дезизентерії в легкій формі, метеоризмі, порушенні функціонування травного тракту [2];

• гранат, а саме сік солодких плодів, затримує ріст дизентерійних бактерій [17];

• деревій звичайний проявляє антибактеріальні властивості. Зокрема, сік із свіжих листків та суцвіть має добре виражені фітонцидні властивості (впливає на парамецій і повітряну мікрофлору); витяжки з сухих листків і квіток діють протистоцидно на парамецій та бактеріостатично на золотистий та білий стафілококи і негемолітичний стрептокок (Н.Г.Ковальова, 1971) [1];

• дерен справжній досліджували у 1961 р. Ламбрєв і колеги, котрі втановили, що відвар із молодої кори дерену має не тільки бактеріостатичний ефект щодо Escherichia coli, але й бактерицидну дію до Staphylococcus aureus, Bacillus subtilis та Shigella sonnei. Відвар приготований із старої кори має нижчу активність, причому бактерицидна дія переходить у бактеріостатичну. Препарати отримані з плодів дерену також мають бактеріостатичний ефект щодо кишкової мікробної флори [2];

• евкаліпт блакитний виявляє виражену противірусну дію у формі водної витяжки з листя рослини in vitro і бактеріостатичну дію на Proteus vulgaris та а-гемолітичні стрептококи. Це зумовлено ефірними оліями, які, незалежно від способу введення в організм, виділяють легені, де і проявляють слабку протимікробну та протизапальну дії;

• журавлина болотна застосовується у боротьбі з мікроорганізмами у вигляді соку чи окремо ягід, оскільки ягоди рослини проявляють бактерицидну дію на кишково-тифозні і гнійні бактерії, а сік підвищує активність пеніциліну [17];

• календула лікарська виявляє бактерицидну дію на стафілококи і стрептококи [17];

• малина звичайна (плоди і листя) має антибактеріальні властивості щодо стафілококів [17];

• морква посівна завдяки бензойній, хлорогеновій та іншим кислотам проявляє антибактеріальну дію відносно дріжджів та спороносних анаеробів [17];

• мох ісландський містить уснінову кислоту, а натрієва сіль цієї кислоти в розбавленні 1:2000000 гальмує ріст грампозитивних бактерій, а в сильнішій концентрації вбиває туберкульозні мікобактерії. Спиртові та олійні розчини натрієвої солі уснінової кислоти використовують зовнішньо для лікування гнійних ран та опіків [1];

• мучниця звичайна також належить до рослин, що мають протимікробну активність. Так Пасков із співробітниками [2] довели слабку антибактеріальну дію відвару листя мучниці на туберкульозні мікобактерії. Настій її листків вживають для лікування запалення сечового міхура, а також під час діареї, атонії кишок, малярії та туберкульозі легень. У народній медицині настій листків мучниці звичайної використовують як засіб, що має виражену знезаражувальну дію;

• нагідки лікарські виявляють виражений лікувальний ефект під час лікування запальних, простудних захворювань рота і горла, гінгівіту, піореї та молочниці у дітей, а також ангіни; перець стручковий містить антибіотик капсицидин, що виявляє активну дію на гриби [17];

• подорожник великий (препарати та свіжі листки, особливо сік) діють бактеріостатично щодо патогенних мікробів раневої інфекції, гемолітичного стрептокока і стафілокока, палички синьо-зеленого гною протея, кишкової палички. Сік подорожника великого прискорює очищення раневої поверхні від гнійних виділень, припиняє запальний процес та ріст грануляцій. Клінічні спостереження виявили терапевтичну ефективність свіжого соку подорожника під час первинного оброблення різних травм та лікування тривало незагоюваних ран, флегмон, фурункулів [1]. Завдяки великому вмістові фітонцидів настій листків подорожника великого має доволі активні протимікробні властивості і його використовують для промивання гнійних ран та виразок;

• полин звичайний має виражену протимікробну дію. Свіжа ефірна олія в концентрації 1:1000 пригнічує розвиток Pseudomas aeruginosa, Klebsiella pneumonia, Staphylococcus aureus. Спиртові екстракти із листя рослини бактерицидно діють на Stapylococcus aureus, Shigella sonnei. Bacillus subtilis. Антисептичну дію у разі зовнішнього використанні проявляють водні екстракти полину звичайного при піодерміях, інфікованих ранах шкіри тощо. Аналогічно діє сухий порошок, який одержують із потертих паростків полину звичайного [2];

• родовик лікарський виявляє доволі сильний бактерицидний вплив на мікроорганізми дизентерійної і паратифозної групи, згубно діє на найпростіші організми. У дослідах in vitro встановлено, що екстракти рослини добре вираженою дією проти Escherichia coli [2];

• самосил гайовий має антибактеріальні властивості, оскільки дослідження показали, що витяжка із самосилу гайового виявляє бактеріостатичну дію проти дизентерійних і паратифозних бактерій. Спиртова витяжка з надземних частин рослини сильно пригнічує розвиток Shigella sonnei, Salmonella typhimurium, золотистого стафілокока і а-гемолітичних стрептококів [2];

• смородина чорна має антибактеріальні властивості, зумовлені наявністю антоціанідів та ефірних олій, тому настої свіжих і висушених ягід діють на золотистий стафілокок і протей, а також водний настій підвищує бактеріостатичну активність тетрацикліну, біоміцину і окситетрацикліну [17];

• соняшник однорічний проявляє бактеріостатичну дію у вигляді рідких екстрактів проти Staphy-lococcus aureus і Staphylococcus albus.Також досліджено і бактерицидну дію проти Staphylo¬coccus aureus і Bacillus subtilis спиртових екстрактів із стебел, листя та чашолистків рослини [2];

• софора японська виявляє бактерицидну дію проти золотистого стафілокока і кишкової палички [17];

• суниця лісова, у вигляді ефірного екстракту її плодів активна проти стафілококів [17];

• цмин піщаний, а саме спиртовий та хлороформний екстракти квітів рослини in vitro, пригнічують ріст золотистого стафілокока і а-гемолітичних стрептококів;

• часник городній досліджував Попов у 1948 р. [2]. У результаті було виявлено сильну бактерицидну дію проти Vibrio cholerae. Часниковий сік і звичайна водна витяжка з нього характеризуються сильним протимікробним ефектом проти багатьох кишкових патогенних мікроорганізмів (дизентерійних, тифозних, патогенних колі бактерій, ентерококів), а також проти золотистого стафілокока і а-гемолітичних стрептококів [2]. Протимікробна дія часнику зумовлена наявністю аліцину [15];

• чебрець звичайний містить фенольні сполуки - тимол та його ізомер карвакрол, що є в ефірній олії рослини і мають сильно виражену антисептичну властивість. До відкриття антибіотиків та інших сильнодійних синтетичних антисептиків, що використовуються у медицині, карвакрол вважали найефективнішим антибактеріальним чинником. Карвакрол і тимол, мають нижчу токсичність та сильнішу бактерицидну дію проти коків, ніж фенол, проте активність їх проти грам-негативних мікроорганізмів нижча. Ефірна олія високоактивна проти патогенних грибків та трихоцефалів;

• чистотіл великий містить сангвінарин і хелеритрин, які мають виражену антимікробну дію. Застосовуючи in vivo та in vitro гальмує ріст грам-позитивних та грам-негативних мікроорганізмів, грибів, туберкульозної мікобактерії. Відомо також, що чистотіл великий містить хелідонін, який проявляє антибіотичні властивості, а також, гальмує розвиток ракових клітин у мишей та собак і клітин саркоми у щурів, що доведено експериментально [16];

• чорниця звичайна має найбільшу антибактеріальну активність відносно стафілокока та штаму Shigella sonnei [17];

• шавлія лікарська, а саме водні екстракти рослини (без ефірної олії), сильно пригнічують розвиток дизентерійних (Shigella flexneri, Shigella sonnei) і бактерій групи колі (Escherichia coli, Enterobacter aerogenes, Enterococcus sp.), помірно пригнічують розвиток золотистого стафілокока, а-гемолітичних стрептококів, а також і деяких патогенних мікроорганізмів [2];

• шипшина корична завдяки флавоновим глікозидам має антибактеріальну дію, яка в основному проявляється щодо грам-позитивних бактерій [17];

• яблука яскраво проявляють бактеріостатичну дію на кишкові палички і менше - на дизентерійні бактерії [17].

Для вивчення впливу діючих речовин лікарських рослин на різні види мікроорганізмів використовують переважно їх спиртово-водні витяжки, які одержують різними видами екстракції. Однією із розповсюджених форм препаратів з рослинної сировини є настоянки, які одержують без нагрівання та без видалення екстрагента, що дозволяє практично в незмінному стані одержувати комплекс діючих речовини з рослинної сировини. Настоянки виготовляють такими способами: настоювання (мацерації), витіснення (перколації) або шляхом розчинення екстрактів. При виготовленні настоянок із сильнодіючої речовини з однієї вагової частини рослинної сировини одержують 10 об'ємних частин настоянки. При одержанні настоянок із несильнодіючої сировини співвідношення вихідної сировини і готового продукту дорівнює 1:5. В окремих випадках у відповідних статтях передбачається інше співвідношення рослинної сировини і готової настоянки.

РОЗДІЛ 2: Визначення антибактеріальної дії біологічно активних речовин та встановлення їх рослинних джерел.

2.1. Антибіотики: рослинні джерела, фармакологічна дія.

Антибіотики (грец. αντι — проти, грец. βιοτικος — життєвий), органічні речовини, що синтезуються мікроорганізмами в природі для захисту від інтервенції інших видів мікроорганізмів, та володіють здатністю пригнічувати розвиток, або вбивати цих мікробів. Як правило, антибіотики виділяють з живих бактерій або грибів. Існує також велика кількість синтетичних антибіотиків, які відрізняються модифікаціями функціональних груп природніх антибіотиків. Такі модифіковані сполуки часто ефективніші, або стійкіші до нейтралізації, що виникає внаслідок набутої мікроорганізмами резистентності.

За хімічною структурою антибіотики об'єднують різноманітні групи сполук. Зокрема, сполуки, що блокують біосинтез білка на рибосомах; сполуки, що утворюють іоно-проникні канали у плазматичній мембрані, та ін.

Характерною особливістю антибіотиків є їхня здатність порушувати певні ланки обміну речовин мікроорганізмів або дію деяких їхніх ферментів. Ще 1868—71 В. О. Манассеїн спостерігав антимікробні властивості плісені пеніцилу, а О. Г. Полотебнов застосовував її при лікуванні гнійних ран. Наприкінці 19 ст. І. І. Мечников встановив, що деякі бактерії (молочнокислі) пригнічують розвиток гнильних бактерій. Він вперше запропонував використовувати для боротьби з хвороботворними мікроорганізмами їхніх антагоністів. 1909 П. Лященко виявив антимікробні речовини у тварин, а 1928 Б. П. Токін — у вищих рослин. В 1928 шотландський вчений Александер Флемінг виявив антибактеріальну дію плісняви Penicillium notatum, а в 1940 Г. Флорі (Florey) добув стійкий препарат пеніциліну. Поглиблене вивчення антибіотиків розпочалося в 1940-х після виділення пеніциліну і стрептоміцину. Антибіотики використовуються в медицині, ветеринарії і рослинництві для боротьби з інфекційними хворобами; в тваринництві — як стимулятори росту молодняка, у харчовій промисловості — для продовження строку зберігання деяких продуктів харчування.

Існує більш ніж 20 лікарських рослин, які належать до природних антибіотиків. Одні з них:

Лопух великий

Латинська назва:

ARCTIUM LAPPA L

Опис:

Дворічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих. Стебло висотою понад 1 м, листки широкі, довгочерешкові, зверху зелені, знизу повстисті. Квітки пурпурово-фіолетові, зібрані в кулясті кошички. Обгортка складається із щиткоподібних листків, які на кінцях ніби загнуті гачками. Цвіте в липні-серпні. Росте як бур’ян поблизу жител, у садках, на городах, обабіч шляхів, на полях.

Сировина:

З лікувальною метою використовують корені лопуха. Викопують їх восени або напровесні, до появи листя, очищають від землі, відтинають надземну частину кореневої шийки і ріжуть на куски. Спочатку корені прив’ялюють на вільному повітрі, в приміщенні, що добре провітрюється, або в духовці, а потім сушать у затінку. При тривалому зберіганні корінь лопуха втрачає лікувальні властивості, тому запаси його щороку поновлюють. Для медичного використання рослина не заготовляється.

Хімічний склад:

Корені лопуха великого містять ефірну барданову олію, гіркі та дубильні речовини, глікозид арктіїн, вуглевод інулін (27—45 %), ситостерин і стигмастерин, пальмітинову і стеаринову кислоти, антибіотики, велику кількість аскорбінової кислоти. У насінні лопуха великого міститься до 20 % жирної олії та глікозиду актіїну, що складається з арктигеніну і глюкози. В листках є дубильні речовини, слиз, сесквітерпеновий лактон арктипікрин і багато ефірної олії.

Дія:

салуретична

дезинфікуюча

потогінна

депуративна

Фармакологічні властивості і застосування в медицині:

У науковій медицині препарати лопуха великого не застосовуються, за винятком реп’яхової олії, яку використовують проти випадання волосся на голові. З досвіду народної медицини відомо, що корінь лопуха великого характеризується сечогінною, потогінною і депуративною властивостями, сприяє регулюванню обміну речовин При подагрі, цукровому діабеті, жовчнокам’яній та нирковокам’яній хворобах, а також при захворюваннях шкіри (себореї, екземах, лишаях, трофічних виразках, гноячкових захворюваннях).

Відвар кореня лопуха великого успішно використовують у народній медицині як сечогінний при хворобах сечостатевих органів і протиалергічний засіб. Для лікування цукрового діабету готують Відвар кореня лопуха у поєднанні з стручками квасолі й листками чорниці (в однакових порціях). Вживають по 1 столовій ложці тричі на день. Застосовують його також при скрофульозі, рахіті, геморої, набряках і ревматизмі (О. П. Попов, 1965).

Використовують лопух великий і при хронічних запорах як послаблюючий засіб. У цьому разі краще вживати відвар не кореня лопуха, а його насіння.

Порошок кореня лопуха великого призначають по 0,5 г двічі- тричі на день при подагрі. Як ефективний сечогінний засіб рекомендують відвар, одержаний методом тривалого кип’ятіння 2—4 столових ложок сухого кореня Лопуха у 800 мл води (поки не википить наполовину). До відвару додають 2—3 столові ложки меду чи цукру і п’ють по півсклянки тричі на день. Як потогінне вживають 1 склянку підігрітого відвару (О. Я. Губергріц, M. І. Соломченко, 1968).

При виразці шлунка, порушенні обміну речовин, алергічних висипах, що супроводяться свербежем, 1 столову ложку суміші кореня лопуха великого, кореневища пирію повзучого, трави череди трироздільної; вероніки лікарської і фіалки триколірної варять на малому вогні в 1 склянці води 15 хв. Вживають по 100 мл тричі на день.

Для лікування поліартриту, лишаїв, шкірних виразок, екземи до спеціальних ванн додають відвар суміші коренів лопуха великого, трави вересу звичайного, коренів кропиви, трави багна болотяного, трави татарника, листків брусниці.

Компреси з відвару листків лопуха прикладають на уражені місця при екземах, лишаях, шкірних виразках та гнійних ранах. Для лікування ран і раку шкіри застосовують сік листків рослини. Мазь, приготовлена з дрібно порізаних коренів та молодих листків лопуха, прокип’ячених у маслі з водою, дає добрі наслідки при опіках різного ступеня (А. П. Левчук, 1965).

Чистотіл звичайний

Латинська назва:

CHELIDONIUM MAJUS L.

Опис:

Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 30—80 см, з коротким стержневим розгалуженим коренем, який ззовні червоно-бурий, всередині жовто-оранжевий. Стебло гіллясте, покрите волосками. Листки довгочерешкові, пірчасто розсічені: верхні — світло-зелені, нижні — чергові, сизуваті. Квітки — яскраво-жовті, на довгих квітконіжках, зібрані по 3—8 на кінцях стебел у прості зонтики-суцвіття. Плід стручковидний — двостулкова коробочка. Цвіте майже ціле літо, починаючи з кінця травня.

Росте чистотіл у садках, на городах, засмічених місцях, часто в затінках біля жител.

Сировина:

Лікарською сировиною служить надземна частина чистотілу звичайного, яку збирають під час цвітіння рослини (у червні-липні), зрізуючи на відстані 5—10 см від землі. Сушать на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях.

Рослина заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад:

Вивчення хімічного складу чистотілу звичайного показало, що всі частини його мають алкалоїди, за будовою близькі до опійних. Ці алкалоїди представлені кількома групами. До першої групи належать похідні нафтофенатридину: хелідонін, гемохелідонін, хелеритрин, сангвінарин, оксисангвінарин, хеліру- бін> хелілутин. Другу групу складають алкалоїди групи протопіну, що відносяться в основному до алокриптохіну. Алкалоїди групи діізохіноліну (третьої групи) представлені берберином, коптизином, спартеїном, деякими маловивченими основами.

Найбільше алкалоїдів у траві в період цвітіння рослини (1,87 %), у коренях їх вміст коливається в межах 1,9—4,14 %.

Трава чистотілу багата на каротин, органічні кислоти (хелідонову, хелідонінову, яблучну, лимонну, янтарну), сапоніни і флавоноїди, вітамін А (до 14,9 мг%), вітамін С (до 171 мг%), ефірну олію (0,01 %) і фітонциди. В насінні виявлено жирну олію (40— 60 %), а в молочному соку — смолисті речовини (А. І. Шретер і співавт., 1979).

Дія:

антигістамінна

анальгетична

жовчогінна

протизапальна

Фармакологічні властивості і застосування в медицині:

Фармакодинамічна дія чистотілу звичайного досить складна, вона зумовлена взаємоантагоністичними властивостями алкалоїдів. Хелідонін має антимітотичні властивості і, як встановлено в експериментах, гальмує розвиток ракових клітин у мишей та собак і клітин саркоми у щурів. Він є антиалергічною сполукою, оскільки гальмує або цілком знімає анафілактичні та гістамінні прояви. Діє також спазмолітично (наполовину слабкіше від папаверину), гіпотензивно (дія слабка, але довготривала), дещо анальгетично та депресивно (на кашльовий центр). Протопін збуджує матку, підвищуючи тонус м’яза її подібно до препаратів споришу звичайного, посилює перистальтику кишок, знижує артеріальний тиск. Сангвінарин збуджує дихальний та судинний центри, що проявляється незначним підвищенням артеріального тиску, піднімає тонус гладких м’язів кишок і матки, посилює перистальтику кишок та діяльність слинних залоз. Діє також антигістамінно, цитотоксично (подібно до хелідоніну), має слабкі наркотичні властивості, але найбільш виражена його антимікробна дія. При застосуванні in vivo та in vitro гальмує ріст грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, грибів. Аналогічний вплив на мікроорганізми справляє хелеритрин. У великих дозах сангвінарин може викликати зміни в організмі, подібні до тих, які виникають внаслідок дії стрихніну.

Досліджується дія окремих алкалоїдів чистотілу, особливо на центральну нервову систему.

Рослина широко застосовується в народній медицині різних країн. Відвари трави з квітками і коренів чистотілу звичайного в малих дозах вживають усередину при каменях жовчного міхура, жовтяниці, хворобах печінки, захворюваннях селезінки, гастриті, а також при грипі, коклюші, ревматизмі і геморої.

Як зовнішній засіб відвар трави і коренів чистотілу звичайного використовують для ванн, обмивань і примочок при різних шкірних хворобах (висипах, лишаях, вуграх), скрофульозі, гнійних ранах, виразках. Інфіковані виразки і рани, що довго не гояться, присипають порошком з висушених листків чистотілу або прикладають до них свіжі подрібнені листки рослини. Бактерицидні дія препаратів чистотілу проявляється по відношенню до цілого ряду мікроорганізмів; в тому числі до туберкульозної мікобактерії. Цим пояснюється лікувальний ефект соку та мазі з подрібнених листків чистотілу (на вазеліні та ланоліні) при туберкульозі шкіри.

Спроби лікувати чистотілом рак та пухлини іншого походження у людей не дали позитивних наслідків, хоча у тварин препарати рослини гальмують ріст пухлин. В той же час клінічно доведено ефективність місцевого застосування соку чистотілу із свіжої трави та коренів при консервативному лікуванні поліпів прямої кишки і сечового міхура.

Свіжим соком виводять бородавки, змазуючи їх 1—2 рази на день, змочивши попередньо водою і дещо зішкрябавши стерильним інструментом. Спостереження свідчать, що бородавки можуть зникати навіть внаслідок вживання соку чистотілу всередину (10— 20 крапель тричі на день). Свіжим соком змазують також мозолі, лишаї, жовті плями та висипи на тілі.

Чистотіл здавна застосовують при хворобах печінки, що ускладнюються жовтяницею та асцитом, при геморої, ревматоїдному поліартриті.

С. А. Томілін (1946) рекомендував включати його траву в збір лікарських рослин, куди входять також трава гісопу лікарського, перстачу гусячого та ефедри двоколосої, корінь оману, квітки глоду, сну-трави і насіння анісу (по 15 г кожного). Одну столову ложку збору настоюють в 1 склянці окропу і вживають протягом дня (по ЗО г тричі на день перед їдою).

Добрий терапевтичний ефект при стійких формах екземи та інших хронічних захворюваннях шкіри дає внутрішнє вживання препаратів чистотілу звичайного в поєднанні з зовнішнім його застосуванням. Наприклад, псоріаз лікують настоєм суміші порівну взятих (по 1 столовій ложці) подрібненої трави чистотілу і фіалки триколірної в 1 склянці окропу. Настій випивають протягом дня. Корисні при цьому щоденні гарячі ванни із відвару 4 столових ложок трави чистотілу в 1 л води. Цим відваром також миють голову при себореї.

При явищах посиленого росту грануляційної тканини в ранах і туберкульозі шкіри користуються маззю, яку готують таким чином. Беруть 2 частини верхівок звіробою звичайного, що тільки-но зацвіли, 2 частини свіжої трави чистотілу і по 1 частині трави росички круглолистої та квіток нагідок лікарських. Цю суміш розтирають на тістоподібну масу, додаючи трохи соняшникової олії. Одержаною маззю змащують виразки, просякають нею марлеві тампони (М. А. Носаль, 1958).

Готують також пасту чистотілу звичайного. До спорошкованих, листків рослини (10 г), вазеліну і ланоліну додають 10 крапель

0,25 % розчину карболової кислоти. Всю масу добре розтирають і наклааають на туберкульозні виразки.

А Амінєв (1966) повідомив про успішне лікування чистотілом звичайним поліпозу товстої кишки. Ліки готували так. Певну кількість листків і стебел чистотілу розтирали в ступці або пропускали через м’ясорубку до одержання кашкоподібної маси. Цю масу заливали гарячою водою (температура 70—80 °С) у співвідношенні 1 : 10. Після охолодження її вводили хворому з клізмою, але попередньо за 2—3 год застосовували очисну клізму. Лікувальна суміш утримувалась у товстій кишці 1—2 год. Такі клізми робили через день, а якщо хворий добре їх переносив, то й щодня. Курс лікування складався з 10—20 клізм. При потребі його проводили 2—3 рази з дво-тримісячною перервою. Після кількох клізм відходила велика кількість поліпів.

Хороші результати лікування соком чистотілу, звичайного папіломатозу гортані у дітей (способом внутрішнього і зовнішнього застосування) одержала київський лікар Л. В. Земськова (1961).

Захворювання суглобів лікують збором, який складається з пагінців посльону солодко-гіркого, квіток арніки гірської^та глоду колючого, трави фіалки триколірної, листків копитняка європейського, трави з коренем чистотілу звичайного, трави хвоща польового і кори крушини ламкої. Одну столову ложку цього збору настоюють на І склянці окропу. Настій випивають за 3—4 рази протягом дня.

2.2. Фітонциди: рослинні джерела, фармакологічна дія.

Фітонциди – бактерицидні, фунгіцидні, протистацидні речовини, які продукуються рослинами. Ці речовини є одним з факторів їх імунітету і відіграють роль у взаємовідносинах організмів і біоценозах. Антибіотичні речовини бактерій і нижчих грибів, що відіграють роль в "антагонізмі мікробів", є рідкісними випадками явища фітонцидів в рослинному світі. З біологічної точки зору "антибіотики" – це препарати, які отримані з фітонцидів, причому за своєю хімічною природою вони можуть співпадати з активними фітонцидами або бути будь-якими компонентами фітонцидного комплексу.

Хімічна природа фітонцидів досить різна. В більшості це не одна яка-небудь речовина, а комплекс органічних сполук, що вкрай ускладнює отримання "очищення" препаратів в інтересах харчової промисловості та інших галузей.

"Речовини гальмування", які мають бактерицидні властивості, отримують з достиглих плодів огірків, із зимових бруньок дерев, з шишок хвойних. М'ясо, оброблене спиртовим екстрактом з шишок хвойних, здатне зберегти свої якісні показники і товарний вигляд на чотири доби більше, ніж необроблене. "Речовини гальмування" діють на мікрофлору, яка є на поверхні м'яса, уповільнює розвиток мікроорганізмів, тобто мають бактеріостатичні властивості. Однак зберігання харчових продуктів за допомогою фітонцидів і "речовин гальмування" не отримало широкого розповсюдження із-за тривалого приготування необхідних препаратів і порівняно незначного потрібного терміну зберігання, а використання антибіотиків може привести до утворення штамів бактерій, стійких до антибіотиків.

Одним з підходів для вирішення задач по винайденню шляхів подовження термінів зберігання м'ясопродуктів є використання екстрактів з природних джерел, які мають бактерицидні властивості або виступають в якості інгібіторів обміну речовин. Відомо, що кропива в народі використовується як консервант для зберігання риби, м'ясопродуктів, крім того вона широко використовується як лікарська рослина в фітотерапії. В листі кропиви і в інших продуктах рослинного походження міститься мурашина кислота. Вона присутня в вибродженному тісті, житньому хлібі.

Встановлено, що спиртові настої "речовин гальмування", нерозбавлені соки фітонцидів, 5…10% водні розчини оцтової і 3…5% водні і спиртові розчини мурашиної кислоти і фумігація цими кислотами мають фунгіцидні властивості.

Вивчення впливу вказаних речовин на просторі конідій і спрорангіоспор грибів свідчить про те, що спиртовий настій кори дуба, розчини оцтової кислоти до 10% частково пригнічують проростання спор мікроскопічних грибів в порівнянні з контролем.

Одним із представників є:

Звіробій звичайний

Латинська назва:

HYPERICUM PERFORATUM L

Опис:

Багаторічна трав’яниста рослина, поширена майже по всій території Україні, а також на Кавказі, в Західному Сибіру, Середній Азії. Росте на сухих луках, пагорбах, галявинах, у лісових посадках та між чагарниками. Стебло пряме, гіллясте, заввишки 30—80 см. Листки дрібні, сидячі, супротивні, з великою кількістю цяток. Золотаві квітки зібрані у щитки. Цвіте з червня до вересня.

Сировина:

З лікувальною метою використовують надземну частину рослини — стебла, листки, квітки. Збирають рослину в період повного цвітіння (до середини серпня), зрізуючи лише верхню, листяну частину стебла (15—20 см) разом з щитковидними верхівками квіток і сушать на вільному повітрі, в приміщенні, що добре провітрюється, на горищі. Після сушіння рослину зберігають у паперових мішках або картонних ящиках (М. С. Харченко і співавт., 1971).

Рослина заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад:

Трава звіробою звичайного містить близько 10—12 % дубильних речовин, ефірну олію, каротин ( до 55 мг%), червоний і жовтий смолисті барвники, гіперицин, флавоноїди, антоціани, рутин, вітаміни С і РР, кверцетин, цериловий спирт, сапоніни, холін, фітонциди та антибіотики, чим пояснюється широкий спектр лікувальних властивостей рослини.

Дія:

в’яжуча

антисептична

діуретична

холеретична

кровоспинна

седативна

Фармакологічні властивості і застосування в медицині:

Звіробій звичайний здебільшого застосовується при хворобах травного каналу. Препарати його сприяють зменшенню спазмів кишок та жовчних шляхів, особливо сфінктера Одді, дещо розширюють кровоносні судини (дія флавоноїдів). Спазмолітична дія 15 г відвару звіробою відповідає дії 1,2 мг папаверину, а 5 г спиртової його настойки — 1 мг цього препарату. Препарати звіробою посилюють кровообіг, їм властива досить виражена протизапальна дія на слизові оболонки травного каналу (дія дубильних речовин), легка в’яжуча та бактеріостатична дія (ефірна олія, дубильні речовини, смолисті сполуки). Препарати звіробою значно обмежують ріст патогенних бактерій (в основному грампозитивних), але не виявляють впливу на гриби. Вони сприяють нормалізації видільної функції шлункових залоз: у випадках пониженої кислотності збільшується секреція шлункового соку. Не вивчено вплив звіробою на жовчотворення, але посилене жовчовиділення внаслідок його вживання свідчить про спазмолітичну дію рослини на жовчовивідні шляхи. Звіробій певною мірою посилює діурез, незважаючи на антагонізм між окремими компонентами фракції флавоноїдів: гіперозид значно збільшує діурез, а рутин гальмує його.

Наявний у рослині гіперецин є каталізатором внутрішньоклітинних реакцій та регулятором життєвих процесів в організмі. Гіперецин утворюється з двох частин емодиноантрону, а за структурою та деякими властивостями наближається до гематопорфірину. Тому припускають, що він впливає на біохімічні процеси в органах, уражених злоякісними пухлинами. Про цю спорідненість гематопорфірину з гіперицином свідчить той факт, що при вживанні екстрактів трави звіробою шкіра має підвищену чутливість до ультрафіолетових променів. У випадках зовнішнього застосування звіробою, особливо його квіток, проявляється протизапальна, в’яжуча і бактеріостатична дія рослини при багатьох захворюваннях шкіри.

Препарати звіробою ефективні при розладах нервової системи, нейродистонії, мігрені, нічному нетриманні сечі у дітей. Проте найчастіше їх використовують для збудження апетиту, як в’яжучий засіб при коліті (дія таніноподібних флавоноїдів) і для прискорення гоєння ран (антибактеріальна дія). В суміші з іншими рослинами звіробій застосовують при хворобах печінки і жовчних каменях, жовтяниці, гострому і хронічному пієлонефриті та циститі, сечокам’яній хворобі, ускладненій пієлонефритом. Звіробій стимулює дію серця, підвищує артеріальний тиск, звужує кровоносні судини (дія холіну), тамує біль.

У науковій медицині звіробій звичайний успішно використовують при лікуванні нирковокам’яної хвороби. Клінічні дослідження показали, що ефірно-спиртова настойка рослини добре діє при гострому та хронічному коліті.

Доведено глистогінну властивість звіробою при інвазії карликовим ціп’яком. Для вигнання гельмінтів користувалися 15 % настоєм трави, який призначали від 90 до 150 мл тричі на день протягом З днів з наступним прийомом послаблюючих засобів. Курс лікування складався із 3 циклів з дев’яти-дванадцятиденними перервами між ними.

M. І. Соломченко (1968) опублікував результати лікування хворих на хронічну форму гастриту, яким призначали 10 % настій звіробою по 100 г тричі на день перед їдою протягом 1—2 міс. Внаслідок такого лікування у хворих зникли біль, згага та інші диспепсичні розлади, нормалізувалась кислотність шлункового соку. Цей же дослідник відзначає добрі ранозагоювальні властивості звіробійної олії (20 %) при тривалому лікуванні нею погано загоюваних ран та трофічних виразок. 100 г свіжої трави звіробою з квітками кип’ятили протягом 30 хв у 600—700 г свіжої соняшникової олії, після охолодження фільтрували, змочували тампони і робили пов’язки 1—2 рази на день протягом 3—4 тиж.

Із звіробою готують настої для внутрішнього вживання. На І склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток та листків рослини і настоюють 10 хв. П’ють 2 склянки настою протягом дня після їди. Лікування тривале. При діареї 1 столову ложку суміші звіробою звичайного і деревію тисячолистого (порівну) заливають 1 склян кою окропу, настоюють. Настій п’ють натще. Хвороби печінки, що супроводяться запором, лікують напаром такого збору рослин. Одну столову ложку суміші звіробою (20 г) і цмину піскового (ЗО г) заливають 1 склянкою окропу, кип’ятять 7—10 хв, додають кору крушини ламкої (20 г), напарюють цілу ніч і проціджують. Випивають 5 склянок (О. П. Попов, 1965).

У народній медицині звіробій широко використовують при поліартриті, ішіасі, подагрі, туберкульозі легень з кровохарканням, хворобах статевих органів у жінок, геморої, захворюваннях печінки, мастопатії, різних запальних процесах, фурункулах тощо (Н. Г. Ковальова, 1971).

При розумовій перевтомі, нервовому перенапруженні та безсонні рекомендується випити за півгодини до сну 1 склянку напару 1 столової ложки суміші трави звіробою звичайного, трави (або квіток) деревію тисячолистого і кореня дягелю лікарського (порівну), взятої на 1 склянку окропу. Звіробій у цій суміші сприяє нормалізації нервової діяльності, сну, лікуванню хвороб печінки і травного каналу. Зовнішнє застосування препаратів такої суміші забезпечує швидке гоєння виразок, фурункулів, гнійних запальних процесів шкіри.

При гінекологічних захворюваннях для спринцювання готують відвар звіробою в суміші з дубовою корою, коренями кропиви дводомної, пелюстками троянди, квітками цмину піскового, травою грициків звичайних, омели білої, вербовою корою, насінням льону, коренем живокосту, алтейним коренем, травою гірчака перцевого і квітками нагідок. Чотири ложки суміші цих компонентів, взятих порівну, кип’ятять в 2—3 л води 20 хв. Гарячим цим відваром також промивають піхву двічі на день — вранці і ввечері.

Настойку рослини у формі крапель вживають усередину при ревматичних захворюваннях.

Порошком трави звіробою, настояним на олії й змішаним із скипидаром, розтирають уражені суглоби при ревматоїдному поліартриті.

2.3. Ефірні олії: рослинні джерела, фармакологічна дія.

Ефірні масла - запашні, легколетучие речовини, що містяться в різних частинах рослин, головним чином у квітах, листі, плодах, коріннях. У медицині і косметології відомо, що всі природні ефірні масла мають бактерицидну та протизапальну дію.

За допомогою ефірних масел можна протистояти різним інфекціям: легеневих, печінковим, кишковим, сечових шляхів, маточним, носоглотковим, шкірним. Ароматерапія дає такі результати, які неможливо отримати ніякими іншими сучасними засобами.

Показано, що суміш ефірних масел сосни, чебрецю, м'яти, лаванди й деяких інших при розпиленні в приміщенні знищила всі хвороботворні мікроорганізми (у тому числі стафілококи), а з 2230 мікробних колоній, обумовлених спочатку, залишилося тільки 100.

Важливо відзначити, що агресивність ефірних масел стосовно мікробів сполучається з них, зробленою нешкідливістю для організму людини. Ефірні масла та природні антибіотики, що містяться, наприклад, у звіробої (іманін), безсмертника (аренанин), шавлії лікарському (сальвін), чистотілі і т. д., діють тільки проти мікробів, але не проти вищих організмів. Антисептична здатність ефірних масел не слабшає, не зменшується з часом, і організм не звикає до ароматичних лікувальних засобів.

Мікроби при тривалому контакті з ефірними маслами практично не виробляють до них стійкості. Якщо розглянути це питання на клітинному рівні, то можна констатувати, що ефірні масла створюють для мікробів таке середовище перебування, в якій вони не можуть нормально розвиватися і гинуть, не пристосувавшись до нових умов.

Ефірні масла діють деструктивно на цитоплазматичні мембрани мікроорганізмів, знижують їхня проникність, зменшуючи активність аеробного дихання мікробів, тобто спостерігається їх антибіотичну дію через модифікацію внутрішнього середовища організму.

Крім того, що ефірні масла гнітять життєдіяльність патогенних мікроорганізмів, вони також сприяють проникненню антибіотиків у клітки людини і цим дають можливість знизити дози антибіотиків при важких захворюваннях. Встановлено, що найбільший протимікробний ефект виявляють поєднання базиліка, лимона, лаванди й інших ефірних масел з антибіотиками, при цьому дія останніх підвищується в 4 - 10 разів.

Рослинними джерелами є:

Фенхель звичайний

Латинська назва:

FOENICULUM VULGARE MILL

Опис:

Дворічна трав’яниста рослина сизого кольору, з високим гіллястим стеблом, що досягає 1—2 м. Листки чергові, піхвові: нижні — черешкові, багаторазово пірчасторозсічені на вузенькі лінійні часточки; верхні — майже сидячі. Суцвіття — складні зонтики на кінцях стебла і гілок. Квітки дрібні, жовтий віночок. Плоди циліндричні

зеленкувато-бурі двосім’янки завдовжки до 8 мм. Цвіте рослина у липні-серпні. Плоди достигають у вересні. У дикому стані зустрічається рідко, головним чином культивується.

Сировина:

Для лікувальних цілей використовують плоди (насіння), які збирають тоді, коли вони стають твердими і набувають зеленку вато-бурого забарвлення. Сушать у затінку на протязі, часто* перелопачуючи. Висушене насіння на смак солодкувате, пряне, із своєрідним приємним запахом, ароматне.

Насіння заготовляється і відпускається аптеками

Хімічний склад:

Плоди фенхелю містять ефірну олію (4—6,5 %), у якій виявлено до 50—60 % активної сполуки анетолу і ряд терпенів (пінен, кампфен, феландрен), сліди анісового альдегіду і анісової кислоти та інші речовини.

Дія:

спазмолітична

сечогінна

відхаркувальна

посилююча функцію залоз травного каналу

Фармакологічні властивості і застосування в медицині:

Плоди фенхелю звичайного збуджують апетит, посилюють травлення, мають вітрогінну властивість, зменшують і припиняють судороги та кишкові коліки, посилюють менструацію, а також секрецію молока у жінок-годувальниць.

Настій насіння фенхелю звичайного в народній медицині застосовують як засіб, що поліпшує травлення, легке послаблююче — при шлунково-кишкових хворобах та метеоризмі, як відхаркувальне — при захворюваннях легенів і дихальних шляхів, а також при нирковокам'яній і жовчнокам’яній хворобах.

Для грудних дітей готують гарячий настій. Для цього 1 чайну ложку (2—3 г) подрібнених плодів фенхелю заливають 1 склянкою окропу, настоюють, через 10 хв проціджують і додають для поліпшення смаку меду або цукру. Для дорослих заварюють вдвічі або втричі більшу кількість сировини, заливаючи ТІ тією ж кількістю води (при розладах травлення не підсолоджують).

З плодів фенхелю звичайного одержують ефірну олію та кропову (від слова «кріп»— другої назви рослини) воду, які при метеоризмі та болю у животі дають грудним дітям.

2.4. Бальзами та смоли: рослинні джерела, фармакологічна дія.

Смо́ли і бальза́ми — збірна назва аморфних речовин твердих при нормальних умовах, які при розм'якшенні або нагріванні втрачають форму.

Смоли мають подібність із восками, оскільки до їх складу входять естери. Але воски належать до числа аліфатичних сполук, а смоли в основному складаються зі сполук циклічних, частина яких має ароматичний характер.

У складі смол розрізняють такі групи сполук: смоляні кислоти, одно- або багатоатомні спирти (резиноли), ефіри смоляних кислот і резинолів або одноатомних фенолів (таннолів), інертні вуглеводні (резени). Нерідко в рослинних смолах присутні також речовини вуглеводного характеру — камеді. Подібні смоли називаються смолокамедями.

Секреторні виділення вищих (головним чином хвойних) рослин і їхнє призначення полягає в тому, щоб служити пластиром у випадку поранення рослин, причому смоли виділяються у вигляді бальзамів, тобто в суміші з ефірними оліями. При витіканні бальзаму з пораненого дерева легколеткі ефірні олійки випаровуються, а на рослинах накопичуються напливи смол — майбутні конкреції смол у викопному вугіллі.

Елементний склад смол наступний (%): С — 79, Н — 10, 0 — 11.

Рослинні смоли хімічно стійкіші, ніж жири і воски, але деякі з них здатні гідролізуватися, утворюючи ароматичні кислоти (бензойну, коричну) і спирти, наприклад бензиловий. Частина смол може окиснюватися й полімеризуватися й здобувати при цьому ще більшу стійкість.

Смоли-зв'язуючі - вуглеводневі сполуки, молекулярна маса яких займає проміжне положення між маслами та асфальтенами. Вони мають порівняно високу поверхневу активність. З підвищенням температури до 200 - 300° С переходять в асфальтени. Смоли знижують температуру розм'якшення, підвищують еластичність і сприяють термічній стійкості зв’язуючих.

Здебільшого природні бальзами складаються з ефірних олій (терпени і терпенові сполуки) і розчинених у них ароматичних сполук (коричної і бензойної кислот), альдегідів, кетонів, складних ефірів тощо. Консистенція бальзамів (рідкий, сиропоподібний або густий) залежить від кількості смол, які містяться в них. Найвідоміші з них: канадський, перуанський, копайський, толуанський, стиракс, терпентин. Їх використовують як протимікробні, відхаркувальні, місцевоподразнювальні засоби, у фармацевтичному виробництві при виготовленні лікарських форм, косметичній і парфумерній промисловостях.

Бальзами відрізняються від настоянок насиченістю інгредієнтів; їх рекомендують подавати до чаю чи кави. Завдяки наявності в них біологічно активних речовин, мають різні фармакологічні властивості: тонізуючу, седативну, загальнозміцнювальну, протимікробну, протизапальну, вітамінну, покращують травлення, сприятливо впливають на процеси обміну речовин тощо.

2.5. Дубильні речовини: рослинні джерела, фармакологічна дія.

Дубильні речовини – група рослинних поліфенолів. Найбільш поширені ці речовини в представників дводольних рослин.

Біологічна дія та застосування дубильних речовин. Існують три види біологічної дії рослинних поліфенолів на організм ссавців. По-перше, безпосередня дія на клітинні мембрани, клітини гладких м’язів, на ферментні білки та нуклеїнові кислоти. По-друге, дія на обмін біологічно активних речовин – адреналіну, аскорбінової кислоти, ацетилхоліну. По-третє, вплив на ведучі системи нейрогуморальної і нейроендокринної  регуляції.

Постійно надходячи до організму людини з рослинною їжею, поліфеноли впливають на всі відділи травного тракту, а після всмоктування в кров – на серцево-судинну систему, нирки, інші органи та системи. Основними джерелами поліфенолів у нашій їжі є плоди та ягоди. У великій кількості вони містяться в чаї, каві, какао, а також у настоях та відварах з рослинної сировини.

Найактивнішими щодо впливу на проникність судин є катехіни та флаван-3,4-діоли (лейкоантоціанідини).

Дубильні речовини, які надходять до організму,  впливають на слизову оболонку травного тракту, моторику, секреторну та засвоювальну функції. Вони мають в’яжучий смак та сприяють утворенню тонкого шару ущільненого білка (утворюється щільна плівка альбумінатів).  Це знижує подразнення слизової оболонки та усуває поверхневі ерозії і виразки, зменшується запальний процес та біль. Рослинні поліфеноли  суттєво знижують токсичну дію хімічних агентів.

Вони ущільнюють клітинні мембрани і таким чином зашкоджують надходженню токсичних речовин до життєво важливих органів, сприяють збереженню ендогенної аскорбінової кислоти і глікогену.

Протизапальна дія поліфенолів  сприяє загоєнню дрібних ран.

Під впливом їх особливо ефективно зменшується і навіть усувається ексудативний компонент загальної реакції, що легко пояснити з урахуванням дії фенолів, які ущільнюють мембрани.   

Поліфенольні сполуки мобілізують у живому організмі  власні механізми гомеостазу, стимулюють функцію кори наднирників, глюкокортикоїдні гормони, завдяки чому виявляють протизапальну активність і пов’язану з нею протимікробну, протигрибкову та протистоцидну активність. У  тканинах рослин і тварин вони виконують захисну функцію, найважливішим елементом якої є антиоксидантний ефект. У ході окислювальних реакцій в організмі утворюються вільні радикали, що при взаємодії з тканинними ліпідами дають токсичні ліпідні перекиси, оксиди, які уповільнюють розмноження клітин. Рівень тканинних антиоксидантів відіграє суттєву роль у процесі росту злоякісних клітин.

Дубильні речовини знайшли широке використання в медичній практиці. Вони виявляють в’яжучу, протизапальну, антимікробну дію. Препарати, що вміщують дубильні речовини, застосовують внутрішньо при гострих і хронічних колітах, ентеритах, гастритах, іноді як кровоспинний засіб при маткових та гемороїдальних кровотечах. Широко використовують дуб. р-ни при запальних процесах ротової порожнини, гортані, носа у вигляді полоскань, а також при опіках, пролежнях, виразках у вигляді зрошень та змащувань. Хоча властивість зміцнювати капіляри мають всі  поліфеноли, протигеморагічний ефект рослинних речовин, можливо, зумовлений не тільки їхнім впливом на судини, а й пов’язаний з посиленням згортання крові.

Катехіни призначають як  P-вітамінні засоби. Встановлена радіопротекторна дія більшості дуб. р-н, а також здатність їх до видалення з організму радіоактивних ізотопів цезію та стронцію.

Багатьма вченими встановлена протипухлинна дія дуб. речовин. Особливо характерна ця властивість для попередників дуб. р-н – катехінів і лейкоантоціанідинів. У великих дозах таніни проявляють протипухлинну дію, в середніх – радіосенсибілізуючу, в малих – протипроменеву. Так, препарат галаскорбін значно тормозить ріст пухлини.

Дуб. р-ни використовують як антидоти при отруєнні алкалоїдами і солями важких металів.

Сировину, яка вміщує дуб. р-ни, заготовляють в період найбільшого вмісту в ній цих речовин. Сировину необхідно швидко сушити, тому що під впливом ферментів таніди руйнуються.

Сушать при т-рі 50-60С. Зберігають у сухому приміщенні, бажано цілою, тому що подрібнена сировина швидко окислюється киснем повітря

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЯКІ МІСТЯТЬ ДУБИЛЬНІ РЕЧОВИНИ:

ДУБ ЧЕРЕШЧАТИЙ (ЗВИЧАЙНИЙ) - QUERCUS ROBUR L. (Q. PEDUNCULATA Ehrh.)

ДУБ СКЕЛЬНИЙ - Q. PETRAEA  Uebl. (syn. Q. sessiliflora Salisb.)

РОДИНИ БУКОВІ - FAGACEAE

Зовнішні ознаки. Жолобоподібні або трубчасті куски кори довжиною до 30 см, товщина – до 3 мм. Зовнішня поверхня кори   блискуча або матова, гладка або зморшкувата, з поперечно витягнутими сочевичками, колір сірувато-бурий або сріблястий. Злам зовнішньої кори зернистий, рівний, внутрішній - сильно волоконний, "скалкуватий". Смак сильно в’яжучий, своєрідний. Суха кора без запаху. Запах появляється при розмочуванні кори у воді.

Якісна реакція: при змочуванні внутрішньої поверхні кори дуба краплею розчину залізо-амонійних галунів з’являється чорно-синє забарвлення.

Можливі домішки. Кора ясена - Fraxinus excelsior L. - матова, сіра, легко відрізняється ЗА морфолого-анатомічними ознаками. Під мікроскопом видно переривистий механічний пояс з незначним числом кам'янистих клітин. Волокна без кристалоносної обкладки.

Фармакологічні властивості. Відвари кори дуба мають в’яжучі властивості,   що забезпечує протизапальну дію при зовнішньому і внутрішньому застосуванні.

Всі частини рослини проявляють дезинфікуючу дію. Галовна кислота та її похідні мають широку фармакологічну активність, аналогічну до дії біофлавоноїдів: ущільнюють судинно-тканинні мембрани, підвищують їх міцність і знижують проникність, мають протипроменеву і антигеморагічну властивість.

Протимікробна і протипротозойна дія пов'язана як з похідними галової кислоти, так і з наявністю катехінів.

Лікарські засоби. Кора, відвар, порошок, збори протигемороїдальні. "Вітадент".

Застосування. Відвар кора дуба (1:10) застосовують при гострих і хронічних запальних захворюваннях порожнини рота у вигляді полоскань, аплікацій на десна, при стоматитах, гінгівітах і т.д.

Як протиотрута при отруєннях солями важких металів, алкалоїдами, грибами, блекотою, дурманом, при харчових токсикоінфекціях та інших отруєннях застосовують 20 % відвар кори дуба для повторних промивань шлунка.

При опіках і відмороженнях також використовують 20 % відвар кори дуба у вигляді аплікацій та серветок, змочених холодним відваром. Їх прикладають на уражені місця в першу добу. При захворюваннях шкіри, дитячому діатезі відвар кори дуба застосовується у вигляді загальних або місцевих ванн, обмивань, аплікацій; при пітливості стоп рекомендують місцеві ванни з 10 % відваром кори дуба або відваром кори дуба і відваром шавлії (1:1). При гінекологічних захворюваннях (кольпіти, вульвовагініти, опущення стін піхви, випадання піхви і матки, ерозії шийки матки і стін піхви) призначають спринцювання 10 % відваром.

Рідше кору дуба використовують при гастроентероколітах, дизентерії, невеликих шлунково-кишкових кровотечах (всередину вживають 10 % відвар), при проктитах, парапроктитах, тріщинах заднього проходу, геморої, випаданні прямої кишки (лікувальні клізми, обмивання, аплікації, сидячі ванни).

РОДОВИК ЛІКАРСЬКИЙ – SANGUISORBA OFFICINALIS L. –РОДИНА РОЗОВІ – ROSACEAE

Зовнішні ознаки. Сировина складається з цілих кореневищ і коренів, що відходить від них; допускаються окремі великі корені. Кореневища довжиною до 12 см, в діаметрі 2 см, циліндричні, дерев'янисті; корені гладенькі, рідше поздовжньо-зморшкуваті, довжиною до 20 см. Ззовні кореневища і корені темно-бурого кольору, майже чорного, на зламі - жовтуваті. Без запаху, смак в’яжучий. Водний відвар кореневищ і коренів з розчином залізоамонійних галунів утворює інтенсивне чорно-синє забарвлення. Знижують якість сировини кореневища, що побуріли на зламі.

Лікарські засоби. Кореневища і корені, відвар.

Застосування. Сировина здавна застосовувалася в китайській  і в тібетській медицині при кровотечах і проносах. Широко використовувалася в народній медицині Сибіру. У наукову медицину запропоновано фармацевтичним факультетом Іркутська і медичним інститутом Томська. Застосовується як в’яжучий  засіб при шлунково-кишкових захворюваннях (ентероколіти, проноси різної етіології), як кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах (геморой, дизентерія, в гінекології - маточні кровотечі), для полоскання горла, при лікуванні стоматитів і гінгівітів. Широко використовується у ветеринарії.

У народній медицині родовик лікарський широко застосовується при кровохарканні в туберкульозних ("сухотних") хворих, як зовнішній засіб для загоєння ран.

ГІРЧАК ЗМІЇНИЙ – POLYGONUM BISTORTA L.

РОДИНА ГРЕЧКОВІ – POLYGONACEAE

Зовнішні ознаки. Товсте, трохи сплющене змієподібної форми кореневище, на якому залишки листків і стебел утворюють численні рубці; з верхнього боку має поперечні кільчасті потовщення завдовжки 3-5, завтовшки  -  1,5-2 см, колір корка темний, червонувато-бурий, злам – рожевий  або бурувато-рожевий, з добре помітним переривчастим кільцем провідних пучків, у центрі – серцевина. Смак сильнотерпкий, гіркуватий. Запах відсутній. Знижують якість сировини кореневища, що потемніли на зламі, наявність коренів, органічні і мінеральні домішки. Водний відвар кореневищ з залізоамонійними галунами дає чорно-синє забарвлення (дубильні речовини пірогалової групи).

Фармакологічні властивості. Препарати зміїного гірчака мають в’яжучі  властивості, а також проявляють резорбтивну і заспокійливу дію. В’яжучі  властивості при прийомі всередину проявляються повільно, у міру розщеплення діючих речовин під впливом травних соків. Препарати зміїного гірчака малотоксичні і не дають побічних ефектів.

При зовнішньому застосуванні проявляють в’яжучу, протизапальну і кровоспинну дію. На основі діючих речовин зміїного гірчака та інших рослин розроблений комплексний препарат для лікування експериментально викликаного алергічного ентероколіту.

Лікарські засоби. Кореневища, відвар, збір.

Застосування. Кореневище змійовика відомо у медичній практиці багатьох народів. Ще в Китайській енциклопедії лікарських речовин, опублікованій в XI столітті до нашої ери, згадувалося про лікувальні властивості цієї рослини. В медичній літературі стародавнього індо-Тібету також вказується на лікувальне застосування рослини. В європейській медицині змійовик відомий з XV століття, а в XVI столітті широко застосовувався лікарями того часу як добрий в’яжучий засіб у вигляді відвару або настоянки всередину при різних захворюваннях: виразці шлунка, шлункових і легеневих кровотечах, маткових кровотечах, гострих і хронічних диспепсіях, дизентерії, геморої, тріщинах прямої кишки, уретритах, кольпітах, при гінгівітах, запальних захворюваннях ЛОР-органів.

2.6. Органічні кислоти і фенольні сполуки: рослинні джерела, фармакологічна дія.

Фенольні сполуки – речовини ароматичної природи, які містять одну або декілька гідроксильних груп. Вони найбільш розповсюджені і властиві кожній рослині і навіть кожній рослинній клітині. Фенольні сполуки у рослинах зустручаються у вигляді моно- (катехіни, антоціани, флавоноли), оліго- і полімерних сполук (таніни, лігнін, меланін тощо). Найбільш відновлюваною групою є катехіни, найбільш окислювальною – флавоноли. Як чисті фенольні сполуки, так і продукти їх перетворень активно впливають на смак, аромат і колір рослинної сировини. Фенольні сполуки мають капілярозміцнювальну дію і Р-вітамінну активність, вони підвищують резистентність стінок кровоносних судин і сприяют засвоєнню аскорбінової кислоти, володіють антимікробною і антиоксидантною активністю, що попереджує явище раннього склерозу і старіння.

Рослинними джерелами є:

Сухоцвіт болотяний (драговинний)

Латинська назва:

GNAPHALIUM ULIGINOSUM L

Опис:

Однорічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих. Стебло заввишки 10—30 см, від основи простерто-гіллясте, шерстисто-сіроповстисте. Листки лінійно-довгасті, до основи звужені в черешок, з однією жилкою. Квітки жовтуваті, зібрані в дрібні кошики, розташовані тісними пучками на кінцях гілок і оточені верхніми листками. Цвіте рослина все літо, іноді до жовтня. Росте на вологих луках, по берегах річок, у придорожніх канавах, на засмічених місцях, іноді в посівах, особливо в дощові роки. Поширена переважно в європейській частині, крім південних районів.

Сировина:

Для виготовлення ліків використовують усю надземну частину сухоцвіту. Збирають у період цвітіння рослини (в липні — вересні). Сушать на вільному повітрі, на горищі, розстеливши на підстилці.

Рослина заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад:

Сухоцвіт болотяний містить алкалоїд гнафалін, ефірну олію, ретинолу ацетат, тіаміну бромід, аскорбінову кислоту (близько 55 мг%), фітостерин, жирну олію, барвники, дубильні речовини (4 %), смоли.

Дія:

гіпотензивна

судинорозширювальна

протимікробна

ранозагоювальна

Фармакологічні властивості і застосування в медицині:

Експериментальними і клінічними спостереженнями доведено, що настій трави сухоцвіту болотяного розширює периферичні судини, знижує артеріальний тиск й уповільнює ритм серця. Крім того, у більшості хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки під його впливом поліпшується загальне самопочуття, зменшується біль (М. С. Харченко і співавт., 1971).

Препарати сухоцвіту болотяного призначають при легких формах гіпертонічної хвороби (І—II стадій). Курс лікування тривалий. Для цього готують настій 15—20 г трави рослини на 2 склянках окропу і вживають по півсклянки тричі на день. Настій ЗО г трави на 1 склянці окропу п’ють по 1 столовій ложці 4—5 разів на день перед їдою. Настойку призначають по 1/2 чайної ложки на прийом, а екстракт — по ЗО—40 крапель тричі на день.

Для одержання швидкого ефекту при лікуванні гіпертонічної хвороби одночасно з вживанням настою сухоцвіту болотяного всередину застосовують ножні ванни з травою цієї рослини. Беруть 50 г висушеної трави на 1 л води, кип’ятять 5 хв, настоюють і розбавляють 10 л теплої (температури 35—37 °С) води. Тривалість приймання ванни — півгодини.

При гіперацидному гастриті та виразковій хворобі шлунка позитивні наслідки дає суміш трави сухоцвіту, звіробою звичайного, листків подорожника великого (по 40 г), трави золототисячника звичайного, споришу звичайного, чистотілу звичайного, листків шавлії лікарської (по 20 г), квіток деревію звичайного (15 г), листків м’яти перцевої і кореневищ аїру тростинного (по 10 г), насіння кмину (6 г). 40 г (6 столових ложок) збору настоюють на 1 л окропу 12 год. проціджують. Настій вживають по півсклянки 3—4 рази на день через 1 год після Іди протягом 1—2 міс (О. Я. Губергріц, М. І. Соломченко, 1968).

Для лікування цих же захворювань рекомендують суміш (по 10 г кожного) трави сухоцвіту болотяного, звіробою звичайного, бобівника трилистого, пижма звичайного, кореневищ і коренів валеріани лікарської, тирличу жовтого, кореневищ аїру тростинного і апельсинових шкірок. Цю суміш настоюють 21 день на сонці на 1 л горілки. Вживають настій по 2 столові ложки вранці (натще) і ввечері.

З метою зниження артеріального тиску, розширення периферичних судин, уповільнення серцевих скорочень готують настій на 1 л окропу суміші трави сухоцвіту болотяного, трави кропиви собачої, квіток глоду колючого і листків омели ( по 1 столовій ложці) протягом 8 год. П’ють по півсклянки тричі на день через 1 год після їди. При підвищеній нервовій збудності, безсонні 4 столові ложки суміші трави сухоцвіту болотяного (3 г), трави кропиви собачої (З г), коренів і кореневищ валеріани лікарської (1г), трави вересу звичайного (4 г) настоюють на І л окропу в духовці протягом 12 год. Настій вживають по 1 столовій ложці 4 рази на день.

Як зовнішній засіб екстракт або мазь з цієї рослини застосовують і в інших випадках — при лікуванні ран, які погано гояться, та опіків.

У народній медицині сухоцвіт болотяний часто використовують як зовнішній засіб при злоякісних пухлинах, а як внутрішній — при туберкульозі легень та діабеті.

ВИСНОВОК:

Таким чином, є всі підстави для пошуку нових джерел протимікробних засобів, одними з яких можуть бути екстракти з рослин. Особливість екстрактів із лікарських рослин полягає в тому, що їх біологічно активні речовини знаходяться у певному співвідношенні, що сприяє оптимальному впливу на організм людини. Деякі складові компоненти рослинних екстрактів за хімічною структурою подібні до фізіологічно активних речовин організму (гормонів, вітамінів, ферментів тощо).Тому такі природні ліки більш активно включаються в біохімічні процеси людського організму, ніж ліки синтетичні, що є чужими для організму. На відміну від традиційних антибактеріальних препаратів, більшість антибіотиків рослинного походження, крім протимікробної дії, спричиняють виражений позитивний вплив на макроорганізм.

Отже, рослини є перспективним джерелом для отримання протимікробних засобів. У зв’язку з цим важливе значення має наявність достатньої кількості лікарської рослинної сировини для їх виготовлення.

Метою даної роботи є проведення пошуку біологічно активних речовин рослинного походження з антибіотичними властивостями відносно стафілокока, інфекція якого характеризується багатоманітною ─ від найтяжчих, генералізованих форм до легких: сепсис, пневмонія, менінгіт, абсцеси внутрішніх органів, ентероколіт, ендокардит, гінекологічні захворювання, стафілококова інфекція із скарлатиноподібним синдромом гнійно-запальні захворювання шкіри і м’яких тканин тощо.

Найкращу протимікробну активність серед досліджуваних речовин рослинного походження, проявили сік часнику та ефірна олія евкаліпта відносно як грампозитивної куль­тури Bacillus subtilis, так і грамнегативних – Azotobacter chroococum та Escherichia coli;

Споживча думка сформована на багатовіковому досвіді співпала з результатами, отриманими дослідним шляхом;

Ефірна олія евкаліпта проявляє менше виражену протимікробну активність порівняно з часником, але ця рослина є приємною на запах, на відміну від часнику, вона не пригнічує мікрофлору кишечнику, тому при сезонних зростаннях гострих респіраторних захворювань можна рекомендувати споживати для профілактики харчові продукти з добавкою евкаліпта.

Список літератури:

1. Слепцов В. П. Антимикробные препараты в клинической медицине / В. П. Слепцов, И. В. Бондаренко.— Симферополь, 2002. — 224 с.

2. European Pharmacopoeia. — [4th ed.]. — Strasbourg : Council of Europe, 2001. — 2416 p.

3. Крыжановский С. А. Полный современный справочник лекарственных препаратов : практ. руководство / С. А. Крыжановский, М. В. Вититнова. — М. : РИПОЛ КЛАССИК, 2002. — 1216 с.

4. Jacobs М. R. The Alexander Project 1998–2000: susceptibility of pathogens isolated from communityacquired respiratory tract infection to commonly used antimicrobial agents / M. R. Jacobs // J. of Antimicrobial Chemother. — 2003. — V. 52. — P. 229–246.

5. Козачок М. М. Клінічна пульмонологія : посібник / М. М. Козачок, Л. О. Висотюк, М. М. Селюк.— К., 2005. — 899 с.

6. Мамчур Ф.І. Довідник з фармакотерапії. - К: Здоров'я, 1984. - 264с.

7. Современная фитотерапия / Под ред. чл.-корр. проф. д-ра Веселина Петкова. - София: Медицина и физкультура, 1988. - 504 с.

8. Дари лісів /Ю.Я. Слін, М.Я. Зерова, В.І. Лушпа, С.І. Шабарова. - 4-те вид., доп. і перероб. -К: Урожай, 1987. - 307 с.

9. Сербін А.Г., Сіра Л.М., Слободянюк Т.О. Фармацевтична ботаніка. Підручник / Під ред. Л.М. Сірої. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2007. - 488 с.

10. Кархут В.В. Жива аптека - К : Здоров'я, 1992. - 312 с.

11. Лекарственные растения в народной медицине /А.П. Попов. - K. : Здровъе, 1967. - 316 с.

12. Справочник по лекарственным растениям / А.М. Задорожный, А.Г. Кошкин, С.Я. Соколов и др. - М.: Лесн. пром-стъ, 1988. - 415 с.

13. Муравьева Д.А. Фармакогнозия (с основами биохимии лекарственных растений). - М. : Медицина, 1978. - 657 с.

14. Макарова З.А. Фитонциды / Под ред. Б.П. Токина. - М. : Изд. АМН СССР, 1952.

15. Гарбарецъ М.О., Западнюк В.Г. Фітотерапія: Довідник. - 2-ге вид., виправл. і доп. - К., 1987. - 320 с.

16. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения-целители. - К, 1988. - 272 с.

17. Гром И. И., Шупинская М.Д. Дары природы. - М.: Медицина, 1971. - 78 с.

18. Большая энциклопедия лекарственных растетш / Гл. ред. Г. А. Непокоіічицкіш. - М. : ООО Изд. дом «АНС», 2006. - 960 с.

19. Чекман І.С. Клінічна фітотерапія. Природа лікує. - К: Рада, 2000. - 510 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84817. Восприятие цвета 185.5 KB
  В современном мире все сферы деятельности людей подвержены влиянию новых информационных технологий (НИТ), что приводит к многообразным преобразованиям в сфере социальных отношений, материального и духовного производства.
84818. Особенности учета уставного капитала и учета расчетов с учредителями 78.3 KB
  Организация грамотного учета уставного капитала в современных условиях является весьма актуальной проблемой для многих предприятий ввиду постоянно изменяющейся законодательной базы в этой области а также целого ряда особенностей учета уставного капитала существуют различные трудности и проблемы в бухгалтерском...
84819. Расчет числа и порядка укладки укороченных рельсов на внутренних нитях кривых 2.5 MB
  Железнодорожные пути делятся на главные, станционные и специального назначения. Главные пути — это пути, соединяющие станции или другие раздельные пункты. К станционным относятся: приёмо-отправочные, сортировочные, вытяжные, погрузочно-выгрузочные, ходовые, соедини-тельные и др.
84820. Рекомендации по совершенствованию реализации функций контроля и регулирования на «Хлебозаводе №6» 87.2 KB
  Цель курсовой работы: закрепить знания по менеджменту, а именно в части контроля и регулирования в управлении предприятием. Поэтому основные задачи: рассмотреть понятия, факторы, характеристики контроля; проанализировать контроль и регулирование на конкретном предприятии.
84821. Анализ затрат на производство продукции 162.34 KB
  В работе анализируется динамика объёма производства в натуральном и стоимостном выражении сезонные колебания факторный анализ анализ динамики производства анализ структуры и динамики затрат на производство продукции.
84822. Расходы предприятия. Пути сокращения расходов предприятия 4.23 MB
  Экономика предприятия есть обобщенный экономический результат его деятельности как за прошлый, так и за данный период времени, находящий свое выражение в имуществе, в денежных, материальных и интеллектуальных ресурсах на каждый данный рассматриваемый период времени.
84823. Оценка и планирование внешнеэкономической деятельности и ценообразование на импортную продукцию 1.33 MB
  С целью стабильности и высокой эффективности своей хозяйственной деятельности каждая фирма планируя приобрести необходимую продукцию за рубежом должна предварительно изучить всю публикуемую информацию о ценовой и технической характеристиках данной продукции степень насыщенности рынка...
84825. Українська термінологія у професійному спілкуванні 529 KB
  Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв. Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило...