99146

Особливості сучасних інфляційних процесів в Україні

Курсовая

Макроэкономика

Дати визначення інфляції, її класифікацію та методи вимірювання. Виявити основні причини інфляційних процесів. Вивчити соціально-економічні наслідки інфляції. Дати аналіз антиінфляційним заходам держави. Дослідити особливості інфляційного процесу в Україні та заходи їх подолання.

Украинкский

2016-08-02

643.5 KB

4 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 41

ЗМІСТ

[1]
ВСТУП

[2]
1. СУТНІСТЬ ІНФЛЯЦІЇ ЯК ЧИННИКА МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІКИ

[2.1] 1.1. Сутність інфляції

[2.2] 1.2. Причині інфляції та її види

[2.3] 1.3. Наслідки інфляції

[3]
2. ІНФЛЯЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

[3.1] 2.1. Головні причини та наслідки кризових явищ 2008-2010 рр.

[3.2] 2.2. Сучасні інфляційні процеси в Україні: причини та шляхи подолання

[4]
3. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ІНФЛЯЦІЇ

[4.1] 3.1. Ефективна монетарна політика

[4.2] 3.2. Скорочення бюджетного дефіциту

[4.3]
3.3. Раціоналізація зовнішньоекономічної політики

[4.4] 3.4. Тактичні антиінфляційні заходи

[5]
ВИСНОВКИ

[6]
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Політика будь-якої країни, перш за все, повинна бути спрямованою на забезпечення стабільності та добробуту життя населення. В основу такої політики має бути покладено контроль за рівнем інфляційних процесів у державі. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків, а й тим, що за умов інфляції відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Актуальність даної теми зумовлена тим, що уже кілька десятиліть вчені намагаються знайти швидкі шляхи подолання інфляційних процесів. Для України, дане питання постає особливо гостро, оскільки за 19 років Незалежності так і не знайдено ефективного методу подолання інфляції.

Явище інфляції досліджувала велика кількість вчених, всі вони намагались знайти ефективні методи боротьби з нею. Так Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії, а Фрідман під інфляцією розумів стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен. Загалом теоретичну основу вивчення інфляції становлять праці таких класиків економічної науки, як А. Маршалла, А. Пігу, Д. Рікардо, І. Фішера, Е. Фелпса, Д. Юма. Серед зарубіжних науковців, які займаються розробкою засад антиінфляційної політики, варто виділити Г. Глена, Р. Дорнбуша, К. Макконелла та С. Брю, Г. Манківа, Дж. Сакса, П. Самуельсона та В. Нордхауса. Серед вітчизняних та російських науковців: В. Беседіна, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, А. Іларіонова, С. Корабліна, С. Лушина, Т. Кричевську, О. Кузнецоа, О. Мельник, Ю. Семенова, А. Савченка та ін. Незважаючи на величезну кількість досліджень сутності та причин виникнення інфляційних процесів, дане питання залишається відкритим. Оскільки для кожної економіки характерні різні ознаки інфляції, даний процес необхідно вивчати в розрізі окремої країни і в певній економічній ситуації.

Об’єктом даної роботи є деякі особливості сучасних інфляційних процесів в Україні. Також особлива увага приділяється причинам інфляційних процесів у період кризи української економіки.

Мета: на основі теоретичного матеріалу розглянути інфляцію, її причини, соціально-економічні наслідки, проаналізувати існуючий стан інфляційних процесів в сучасній Україні та розглянути шляхи подолання інфляції в Україні. Зробити висновки.

Завдання:

1. Дати визначення інфляції, її класифікацію та методи вимірювання.

2. Виявити основні причини інфляційних процесів.

3.Вивчити соціально-економічні наслідки інфляції.

4. Дати аналіз антиінфляційним заходам держави

5.Дослідити особливості інфляційного процесу в Україні та заходи їх подолання.

При написанні роботи застосовувалися такі методи дослідження: монографічний, економіко-статистичний, аналітичний, логічний та інші.

Інформаційною базою для написання роботи послужили: навчальна, наукова, методична література з даного питання, законодавчі акти; статистичні довідники проблемні статті у федеральних засобах масової інформації, електронні ресурси віддаленого доступу.


1. СУТНІСТЬ ІНФЛЯЦІЇ ЯК ЧИННИКА МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІКИ

1.1. Сутність інфляції 

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що її поява пов'язана навіть не з виникненням грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Термін інфляція вперше почав використовуватися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. У ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті відразу після Першої світової війни.

У світі немає країн, де б у другій половині ХХ ст. не існувала інфляція.

Вона як би прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, яка стала явно слабшати, - циклічним кризам. [15, с.161]

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їх ньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. У буквальному перекладі термін "інфляція" (від латинського inflatio) означає «здуття», тобто переповнення каналів обігу надлишковими паперовими грошима, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси. Лаконічно інфляції можна дати ще й таке визначення: інфляція - це підвищення загального рівня цін.

Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі вчені-економісти до цього переліку ще й золото, надаючи йому як і раніше значення загального еквівалента.

Зазвичай інфляція має у своїй основі не одну, а кілька взаємозалежних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін - поряд з відкритою цінової, має місце прихована, або пригнічена, інфляція, яка проявляється насамперед у дефіциті, погіршенні якості товарів.

Але не всяке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в силу поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило, не інфляційний, а до певної міри логічне, виправдане зростання цін на окремі товари. [15, с.162]

Сучасна інфляція має ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший або менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний. Сучасна інфляція відчуває вплив багатьох факторів, як грошових, так і не грошових.

Інфляція зазвичай вимірюється індексом споживчих цін (ІСЦ), який одночасно свідчить про зміну життєвого рівня населення. Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Таким чином, вимірюючи ціни на одні і ті ж товари і послуги в різних періодах, визначається індекс інфляції. [3, с.18-20]

Індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI) є одним з ключових показників, які відображають інфляційні процеси в країні. Індекс інфляції використовується як основа для прийняття рішень у галузі управління державними фінансами, аналітики використовують даний показник як базу для аналізу цінових змін на споживчому ринку, державні органи управління вивчають його для ініціювання перегляду розмірів встановлених соціальних гарантій для населення, а також перегляду рівня пенсійного забезпечення.

1.2. Причині інфляції та її види

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т.п. Очевидно, що не всякий ріст цін - інфляція, тому особливо важливо виділити справді інфляційні.

Так, зростання цін, пов'язаний з циклічними коливаннями кон'юнктури, не можна вважати інфляційним. По мірі проходження фаз циклу помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а потім знову зростають у наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. У цьому випадку підвищення заробітної плати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін. [3, с.18-20]

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, в результаті стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зросте попит на будматеріали, послуги будівельників, транспорт і т.д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть опускатися.

Отже, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

1. Диспропорціональність - незбалансованість державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто це дефіцит покривається за рахунок використання «друкованого верстата», що призводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.

2. Інфляційно небезпечні інвестиції - переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частини. Сучасний ринок у значній мірі олігополістичний. Олігополістичний, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений у створенні дефіциту (скороченні виробництва і пропозиції товарів). [3, с.18-20]

4. Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить обмежені. Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш дешевим. Але ревальвація робить і більш дорогим експорт вітчизняних товарів.

5. Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримки. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів прогнозований ними ріст цін на комплектуючі, розгойдуючи тим самим маховик інфляції. Живий приклад інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті. [3, с.18-20]

Інфляцію ділять на класичну і сучасну.

Класична мала місце в XVII-XIX ст. Характерною рисою був тимчасовий характер. Вона виникала в надзвичайних ситуаціях, переважно під час війни, коли держава фінансувала військові фінансові втрати за допомогою грошового верстата. Класична інфляція, як правило, була гіперінфляцією.

Сучасна інфляція ділиться на декілька видів. З позиції зростання цін розрізняють:

А) Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи зростання цін, приблизно до 10% на рік. Такого роду інфляція властива більшості країн з розвиненою ринковою економікою, і вона не представляється чимось незвичайним. Багато сучасних економістів вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Вона дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту. Середній рівень інфляції по країнах Європейського співтовариства склав за останні роки близько 3-3,5%.

Б) Галопуюча інфляція при якій характерний ріст цін від 20% до 200% на рік. Є вже серйозною напругою для економіки, хоча зростання цін ще не важко передбачити і включити в параметри угод і контрактів. [5, с.25-26]

В) Гіперінфляція найбільш згубна для економіки. Являє собою астрономічний ріст кількості грошей в обігу, і як наслідок - катастрофічне зростання товарних цін. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить дуже сильний шкоди населенню, руйнується національне господарство. Більшість економічної літератури приводить в якості прикладів Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще далеко не межа. У результаті економічного ембарго світової спільноти проти цієї колишньої республіки Югославії річне зростання цін становить 3000000000%. Рецепт виживання такий: автономність і самодостатність, спрощення виробництва, скорочення зовнішніх зв'язків. Все частіше промисловим підприємствам доводиться заводити свої теплиці, свиноферми і навіть міні-електростанції, підсилювати акцент на бартерних і клірингових операціях.

Якщо розглядати інфляцію з точки зору співвідносності росту цін по різних товарних групах, тобто за ступенем збалансованості їхнього росту, то можна виділити: [5, с.25-26]

1.Збалансовану інфляцію. При збалансованій інфляції ціни різних товарів незмінні відносно один одного, а при незбалансованої - ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях. Збалансована інфляція не страшна для бізнесу. Доводиться лише періодично підвищувати ціни товарів: сировина подорожчала в 10 разів, і ви відповідно збільшуєте ціну своєї кінцевої продукції. Ризик втрати дохідності притаманний тільки тим підприємцям, які стоять останніми в ланцюжку підвищення цін. Це, як правило, виробники складної продукції, заснованої на інтенсивних зовнішніх коопераційних зв'язках. Ціна на їх продукцію відбиває всю суму підвищення цін зовнішньої кооперації, і саме вони ризикують затримати збут над дорогій продукції кінцевому споживачеві.

2. Незбалансовану інфляцію. В Україні та СНД переважає незбалансована інфляція. Зростання цін на сировину випереджає зростання цін на кінцеву продукцію, вартість комплектуючого компонента перевищує ціну всього складного приладу і т.п. Незбалансована інфляція - велика біда для економіки. Ні прогнозу на майбутнє, немає впевненості хоча б у тому, що товарні групи-лідери зростання цін залишаться лідерами і завтра. Неможливо раціонально вибрати сфери застосування капіталу, розрахувати і порівняти прибутковість варіантів інвестування. У такій ситуації можливі лише короткі спекулятивно-посередницькі операції, удобрені стихійними, незбалансованими стрибками відносних цін як у галузевому, так і в територіальному аспектах.

З точки зору очікуваності або передбачуваності, інфляцію ділять на:

1. Очікувану. Очікувана інфляція може передбачати і прогнозуватися заздалегідь, з достатнім ступенем надійності; [5, с.25-26]

2. Неочікувану. Неочікувана - виникає стихійно і прогноз тут неможливий.

Фактор очікуваності, передбачуваності по-новому освітлює нам питання впливу інфляції на стратегію бізнесу, а саме: їли всі фірми і все населення знає напевно, що в наступному році ціни зростуть, скажемо в 100 разів, то в умовах ідеального вільного ринку є цілий рік на завчасну адаптацію до спрогнозованого стрибка цін. Всі підприємства і населення також підвищать в 100 разів ціну на свій товар (верстати, устаткування, послуги, робоча сила і т.д.). Ніхто, таким чином, істотно не постраждає навіть від гіперінфляції, а в разі непередбачуваності, несподіванки зростання цін навіть на 10% (помірна інфляція) може відбутися істотне зниження прибутковості відповідних підприємств.

Комбінація збалансованої та очікуваної інфляції не завдає істотної економічної шкоди, а незбалансованою і неочікуваною - особливо небезпечна, чревата великими витратами адаптаційного плану.

Економісти розрізняють також такі типи інфляції, як: Інфляція попиту та Інфляція пропозиції (витрат). Традиційно, зміни в рівні цін пояснюються надлишковим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу продукції, тому що всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому цей надлишковий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: занадто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів ". Характерно, що зайнятість в такій ситуації повна, бо стимулюється високою ціною промисловість максимально повинна завантажувати виробничі потужності. У СНД це не так: дефіцитний попит наростає, не завантаженість потужностей збільшується, номінальна прибутковість операцій зростає. Підприємствам вигідніше менше виробити і дорожче продати кожну одиницю продукції. У такій ситуації найімовірніше прогноз на зниження зайнятості. [11, с.88]

Інфляція пропозиції (витрат) може бути викликана зростанням будь-яких витрат виробництва (заробітна плата, засоби виробництва і т.д.). Прикладом тут можуть служити наслідки світової нафтової кризи 70-х рр.. Учасники Організації країн - експортерів нафти обмежили загальна пропозиція нафтопродуктів і різко підвищили ціни. Процес цей охопив, як водиться, та інші енергоносії, а потім, оскільки енергія - важливий компонент практично будь-якого виробництва, результатом стала широка хвиля інфляції з боку витрат, що спровокувала падіння економічної активності.

Інфляцію з боку витрат стимулюють непрямі податки, акцизи. Складовим елементом витрат виробництва є витрати на зарплату. Зростання зарплати в умовах інфляції цілком природний і закономірний. Проте досвід Заходу свідчить про те, що часом потужні профспілки домагаються значного збільшення оплати праці, передбачаючи подальший розвиток інфляції.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють.

1.3. Наслідки інфляції

Інфляція — це багатопланове соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. Інфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют.

Інфляція виникла ще у XVI ст., коли мала локальний (обмежений) характер, і у XX ст. набула постійного характеру як знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарами. Інфляція — це супутник паперових грошей, які мають властивість виконувати функцію засобу обігу, обслуговувати обмін товарів і послуг. Зростання цін потребує додаткового випуску паперових грошей, що порушує пропорційність і переповнює фінансові канали знеціненими грошима.

Інфляція завжди супроводжується зростанням загального рівня цін, зниженням платоспроможного попиту населення, його життєвого рівня, розвитком тіньової економіки, посиленням злочинності та ін. [8, с.101-107]

Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причинами:

— помилкова грошова політика держави, що призводить до надлишків грошової маси в обігу;

— монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;

— мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бюджет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей;

— збільшення державного боргу;

— зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприємствам, списання їх боргів;

— зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;

— помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізнесу, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.

Інфляція буває двох типів — відкрита і прихована.

Відкрита (цінова) інфляція передбачає тривале й нерівномірне зростання цін на товари і фактори виробництва більш як на 3,5% за рік. Відкриту інфляцію можна класифікувати за різними критеріями.

За темпами інфляційного процесу:

— природна, або повзуча, за якої темпи зростання цін становлять 3—3,5% за рік;

— галопуюча з річними темпами зростання цін у межах 20-200%;

— гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1—20%, а за рік — більш як на 1000%.

За ступенем розбіжності у зростанні цін за різними товарними групами:

— збалансована інфляція, коли ціни різних товарних груп відносно одна одної не змінені;

— незбалансована інфляція, коли співвідношення цін товарних груп змінюється різною мірою. [8, с.101-107]

Відкрита інфляція мас свої механізми. По-перше, це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Нарощування попиту та скорочення заощаджень зумовлюють дефіцит кредитних ресурсів, а це у свою чергу — скорочення інвестицій та спад виробництва. По-друге, це механізм збільшення попиту при повній зайнятості і завантаженості виробничих потужностей. Ситуація, коли занадто багато грошей і дуже мала кількість товарів та послуг, називається інфляцією попиті/. По-третє, інфляція пропозиції чи витрат виникає, коли зростання цін супроводжується збільшенням виробничих витрат і зменшенням сукупної пропозиції.

Прихована інфляція передбачає державний контроль за цінами, їх регулювання відносно рівня доходів і пропозиції товарів та послуг. Держава адміністративними заходами стримує виявлення інфляції і таким чином занижує її реальний рівень. Формами прихованої інфляції є:

— інфляція якості, коли відбувається зниження якості товарів і послуг при постійному рівні цін чи їх збільшенні або зменшенні;

— інфляція доходів, коли відбувається переважне зростання доходів підприємств і населення порівняно з виробництвом товарів та послуг;

— дефляція, коли держава скорочує кількість грошей відносно їх необхідного обсягу для обслуговування обігу ВВП. Наприклад, в Україні відбувається криза неплатежів. Уряд зробив вибір між інфляцією і неплатежами на користь останніх, що стримує вияви інфляції при збереженні її причин. Штучно створений дефіцит грошей в обігу, демонетизація економіки, бартер, збільшення обсягу натурального господарства, заборгованість держави за виплатами заробітної плати, пенсій, неплатежі підприємств — все це чинники спаду виробництва, зростання цін і знецінення грошей. [8, с.101-107]

Прихована інфляція регулюється державою адміністративними методами, що негативно впливає на розвиток ринкових відносин, позбавляє виробників цінових стимулів, перешкоджає розгортанню інвестиційного процесу і посилює макроекономічну нестабільність.


2. ІНФЛЯЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

2.1. Головні причини та наслідки кризових явищ 2008-2010 рр.

Багато країн світу, що страждають від фінансової кризи (в першу чергу країни ОЕСР), серед альтернативних напрямів мінімізації її негативних наслідків розглядають зниження податкового навантаження з метою стимулювання внутрішнього попиту й інвестицій або збільшення державного фінансування заходів із підтримки національної економіки.

У Великобританії з 1 грудня 2008 року знижену стандартну ставку ПДВ із 17,5 % до 15 % (таб.2.1), що за оцінками уряду, дасть змогу залишити в розпорядженні домогосподарств близько 12,5 млрд. фунтів стерлінгів, які вони зможуть витратити на споживання. Цей захід є частиною трирічної широкомасштабної фіскальної програми, яка також передбачає відстрочення податкових зобов’язань для малих і середніх підприємств і податкові пільги для населення з низьким рівнем доходів. Водночас уряд Німеччини офіційно заявив, що не наслідуватиме Великобританію, оскільки німецькі громадяни мають схильність до заощаджень, аніж до витрачання грошей на споживання.

Уряд Франції передбачає застосування методу прискореної амортизації для нових інвестицій, що вплине на скорочення зобов’язань підприємств за податком на прибуток. Уряд Нової Зеландії планує знизити податки (розроблено відповідний трирічний план).

Уряд Великобританії передбачає в рамках трирічної програми витратити близько 20 млрд. фунтів стерлінгів (23,6 млрд. євро) на стимулювання розвитку економіки й виведення її із кризи. [3, с.96-99]

Фінансування цих аналогічних заходів призведе до збільшення бюджетного дефіциту в різних країнах ЄС, тому Єврокомісія тимчасового (терміном на 1рік) дозволила перевищення показника Маастрихтського критерію бюджетного дефіциту, який становить 3% ВВП країни. Єврокомісія також внесла пропозицію щодо тимчасового (на 2 роки) скорочення ставки ПДВ. Уряду 15 країн членів – ЄС відхилили цю пропозицію, оскільки, на їхню думку, такий захід не приведе до бажаного пожвавлення споживчого попиту.

Таблиця 2.1

Номінальні ставки основних податків у окремих розвинутих країнах світу станом на листопад 2010 року, %

Країна

Податок на прибуток підприємств

ПДВ

Максимальна ставка податку з доходів фізичних осіб

Австрія

25,0

20,0

50,0

Бельгія

33,9

21,0

50,0

Великобританія

30,0

15,0

40,0

Данія

24,0

25,0

59,0

Естонія

22,0

18,0

22,0

Ірландія

12,5

21,0

30,4

Литва

20,0

20,0

20,0

Нідерланди

20,0 – 25,5

19,0

52,0

Німеччина

30,0 – 33,0

19,0

45,0

Нова Зеландія

33,0

12,5

39,0

Норвегія

28,0

25,0

51,3

Польща

19,0

22,0

40,0

Португалія

25,0

20,0

42,0

Угорщина

16,0

20,0

36,0

Фінляндія

26,0

22,0

31,5

Франція

33,3

19,6

48,1

Швеція

28,0

25,0

56,0

Україна

25,0

20,0

15,0

Постсоціалістичні країни Європи на відміну від розвинутих країн зосереджують увагу переважно на здійсненні заходів щодо збільшення державних доходів. Так, уряд Польщі пропонує здійснити ставки акцизів на алкоголь та імпортні автомобілі з метою отримання додаткових коштів для фінансування дворічної програми виходу з фінансової кризи. Згідно з цією програмою заплановано виділити майже $15 млрд. на підвищення верхньої межі гарантування банківських вкладів та ще понад $15 млрд. – для надання позик малому і середньому бізнесу та фінансування інвестицій у виробництво джерел відновлювальної енергії. [3, с.96-99]

У листопаді 2008 року уряд Литви прийняв рішення з 1 січня 2009 року збільшити ставки двох головних податків – ПДВ (з 18% до 20% при одночасному скасуванні всіх пільг) і податку на прибуток підприємств (з 15% до 20%) – таб.3.2. У наслідок таких змін із 2009 в Литві номінальна ставка по всіх трьох податках становитиме 20%.

У Естонії вирішено на 1 рік відстрочити заплановане скорочення ставки податку на прибуток з 21% до 20%. А уряд Угорщини, який вважає скорочення податків одним із найважливіших заходів для виведення країни із кризи, відклав обговорення конкретних шляхів скорочення податків до наступного року, зважаючи на високі ризики збільшення бюджетного дефіциту.

Для України заходи щодо зменшення ставок основних податків та істотного збільшення бюджетних видатків є неприйнятними з таких міркувань :

навіть за стабільних економічних умов в нашій державі її соціальні зобов’язання істотно перевищують фінансові можливості ;

зниження податкових ставок як інструмент стимулювання інвестицій в умовах політичної нестабільності України не забезпечить бажаних результатів, а лише призведе до зменшення й без того обмежених фінансових можливостей бюджетів України ; [3, с.96-99]

відсутність джерел фінансування бюджетного дефіциту (зокрема реальних можливостей здійснення запозичень та приватизації державного майна на вигідних умовах) навряд чи дасть змогу збільшувати видатки Держбюджету понад отриманим ним доходи.

Істотне зниження економічної активності підприємств в умовах кризи створює загрози для мобілізації бюджетних надходжень. Тому для мінімізації впливу фінансової кризи на дохідну частину бюджету України першочергову увагу необхідно приділити таким питанням :

зменшенню ризиків ухилення від оподаткування ;

удосконаленню механізмів зниженню податкового навантаження на фінансові ресурси підприємств ;

формуванню надійної інформаційної бази прогнозування податкових надходжень на основі створення системи моніторингу показників фінансової стійкості і платоспроможності підприємств.

Законом України від 31.10.2008 № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" всупереч Конституції було встановлено, що розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати змінюються відповідно до індексу інфляції (індексу споживчих цін).

В такий спосіб повністю підірвано існуючий механізм підвищення грошових доходів населення, що базується на соціальних стандартах, яким є прожитковий мінімум. Основною причиною допущення такого стану речей є те, що всупереч Генеральній угоді, Уряд одноосібно виносить на розгляд Верховної Ради України законопроекти без попереднього їх узгодження з об’єднаннями профспілок і об’єднаннями роботодавців. [3, с.96-99]

Номінальні доходи населення на 1 грудня 2008 р. склали 140,1% до торішнього рівня. Проте внаслідок високого рівня інфляції їх реальний рівень значно нижчий.

Рис.2.1. Динаміка доходів населення України у 2007-2008 рр., у % до відповідного періоду

Реальне зростання доходів протягом 2008 року теж з місяця в місяць знижувалося. Якщо в першому кварталі 2008 р. зростання доходів з урахуванням цінового чинника складало 19,2%, то за січень – листопад 2008-лише 11,4 %. Вперше з 2001 року (якщо не враховувати сезонні січневі зниження) в листопаді 2010 р. зафіксовано рекордне зниження розміру реальної середньомісячної заробітної плати - на 6,2 % до жовтня 2008 року.

Рис.2.2. Індекс реальної заробітної плати у 2010 р., у % до попереднього року [20, с.66-69]

Номінальна заробітна плата в Україні в листопаді 2008 року склала 1823 грн., що на 94 гривні менше, ніж в жовтні того ж року - 1917 грн. Якщо в 2007 році зростання зарплати було поступальним протягом всього року, то за чотири останніх місяці 2008 року зростання зарплати зупинилося.

Рис.2.3. Динаміка середньомісячної заробітної плати штатних працівників в середньому по економіці у 2007-2008 рр., грн.

В грудні 2008 року ріст середньої заробітної плати відновився виключно за рахунок традиційної виплати річних премій і бонусів; в кінці року її середній розмір виріс на 178 гривень (+9,7 %) і досяг 2001 грн. Така надбавка в доходах українців виявилася найбільшою за минулий рік, але найменшою з 2005 року. Адже в грудні 2007 року заробітна плата виросла на 190 гривень, або на 12,8 %, а в кінці 2006 року - на 15,7 %. В цілому за минулий рік середня зарплата виросла на 18,6 %, що набагато нижче рівня інфляції - 22,3 %. Тому реальна зарплата громадян за рік знизилась на 3%, чого не було з 1998 року, коли вона впала на 12,9%. З 2001 року щорічні темпи росту реальних доходів українців значно перевищували 10%. В доларовому еквіваленті (за офіційним курсом Нацбанку) середня зарплата в Україні впала за 2008 рік на 21,66% - з $331,7 до $259,8. [20, с.66-69]

За оцінками економістів, в 2011 році українців очікує подальше зниження рівня реальних зарплат як мінімум на 12%. Серед очікуваних на ринку праці тенденцій аналітики акцентують увагу на тонізацію зарплат. І одним із способів такої тонізації є формальне переведення працівників на неповну зайнятість. Тільки в грудні кількість працюючих в умовах неповної зайнятості збільшилася на 27,7%, до 0,829 млн. А частка працівників, які знаходяться в умовах вимушеної неповної зайнятості зросла з 5,8% до 7,5%.

Лише завдяки поверненню протягом листопада біля 600 млн. грн. заборгованості по зарплаті вдалося зменшити її загальний розмір на 1 січня 2011 року до 1,1 млрд. грн.

Умови сьогодення та неефективні антикризові управлінські рішення вказують на те, що загострення кризи та прояв ризиків ще попереду. З огляду на це, актуальним питанням для наукових досліджень з обґрунтування, систематизація та характеристика проявів ризиків, що спричиняють та поглиблюють фінансову кризу.

Проведені дослідження показали, що в теорії криз з сформульовано ряд принципів, а саме :

кризи є системним явищем ;

кризи є всюдисущі і неминучі ;

кризи мають чітко визначену циклічність – 8 років (мале коливання), 75 років (кардинальне коливання) ;

кризи прогресивні з позиції оновлення елементів системи, в якій виникають ;

кризи багатогранні і неповторні ;

кризи взаємодіють, поглиблюючи одна одну та зумовлюючи ефект резонансу в різних сферах ;

кризи мають завершення, але термін їхньої дії може бути різним і залежить здебільшого від суб’єктивних чинників ;

кризи є "живими організмами", виникненню яких передують певні ризикові ситуації. Однак, усунувши з середовища певні імовірні ризики, ми не застережемо себе від кризи – вона все одно настане, тільки за іншими параметрами ризиків.

Отже, ключовим аспектом у дослідженні передумов виникнення криз та обґрунтування ефективних засобів управління ними є індифікація та оцінка ризикових ситуацій, що передують кризам, а також сфері їх походження.

Вищезазначені характеристики кризи стосуються також і фінансових криз, в епіцентрі яких, як правило, є банківські установи в силу функцій, які вони виконують в економіці країни. [20, с.66-69]

Вивчення причин фінансових криз активно здійснюються протягом останніх 25 років. Однак і донині не існує єдиного підходу до визначення поняття "фінансова криза". В зарубіжних державах її сутність визначає через окреслення двох основних складових – банківської та валютної криз. Сумісне дослідження цих криз зумовлене такими причинами :

для дослідження цих криз застосовується подібні методи, а застосування однакових систем аналізу та оцінки ризиків дозволяє виявити як виникнення системної банківської кризи, так і ризик суттєвої девальвації національної валюти ;

банківська та валютна кризи тісно взаємопов’язані – девальвація нацвалюти суттєво підвищує ризик виникнення банківської кризи і навпаки.

Найвідоміші в зарубіжній практиці тлумачення банківських та валютних криз, сформульовані Франкелем, Роузом, Детрагичем, Деміргюч-Кунтом, такі :

валютна криза виникає при номінальному знеціненні нацвалюти на 25%, яке супроводжується зростання темпів знецінення валюти на 10% у порівнянні середнім рівнем за останні 5 років ;

банківська криза розгортається при виникненні хоча б однієї з таких умов:

частка непрацюючих актів у загальному обсязі активів банківської системи перевищує 10% ;

витрати на відновлення функціонування банківської системи перевищує 2% ВВП країни ; наслідками проблем у банківському секторі є націоналізація значної його частини ( понад 10%) ;

у країні відбувається масове вилучення депозитів або вводять обмеження й заборони щодо розірвання депозитних угод та вилучення коштів вкладниками, оголошують "банківські канікули".[20, с.66-69]

Власне індифікація факторів, які відіграють ключову роль у формуванні кризових ситуацій на фінансових ринках, та пошук і застосування найбільш ефективних моделей їх прогнозування здійснюється дотепер.

2.2. Сучасні інфляційні процеси в Україні: причини та шляхи подолання

Для економіки України період з 2008 до 2014 року пройшов під знаком глобальної фінансової кризи. Окрім значного інфляційного потенціалу минулого періоду, який був однією з причин значного рівня інфляції у січні-травні 2008 року (31,1 % у річному вимірі), окремим фактором, що прискорював інфляційну динаміку, був стрімкий розвиток кредитування, яке у квітні 2008 року сягнуло рівня 74,7 % у річному вимірі. Інституційна недосконалість української фінансово-кредитної системи змушувала банківські установи виходити на зовнішні ринки запозичень. За січень-травень 2008 року приріст кредитів, які надавалися банками фізичним особам, склав 32,0 млрд. грн., що в 1,4 раза більше, ніж у 2007 році. Заходи Національного банку, спрямовані на регулювання грошової пропозиції, виявилися недієздатними в умовах відкритості фінансово-кредитних ринків, а монетарні заходи антиінфляційного характеру лише збільшували потребу в зовнішніх запозиченнях.

У першому півріччі 2011 року 80 % існуючого показника інфляції було забезпечено підвищенням цін на товари продовольчого асортименту, у другому ж півріччі більшу частину цього показника сформувало зростання цін у житлово-комунальному секторі, а також підвищення цін на непродовольчі товари за рахунок різкого знецінення національної валюти та збільшення соціальних видатків.

Таким чином, у 2013 році відбулося зростання інфляції до рівня 22,3 %, у той час як у 2011 році він дорівнював 16,6 % (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Щомісячні індекси інфляції за 2011-2014 роки (у відсотках до попереднього місяця)

МІСЯЦЬ

2012

2013

2014

Січень

102,9

102,9

101,8

Лютий

102,7

101,5

101,9

Березень

103,8

101,4

100,9

Квітень

103,1

100,9

99,7

Травень

101,3

100,5

99,4

Червень

100,8

101,1

99,6

Липень

99,5

99,9

99,8

Серпень

99,9

99,8

101,2

Вересень

101,1

100,8

102,9

Жовтень

101,7

100,9

101,8

Листопад

101,5

101,1

101,9

Грудень

102,1

100,9

100,9

Всього за рік

122,3

112,3

99,7

Протягом січня 2014 року інфляційний тиск зберігався на високому рівні. Індекс споживчих цін становив   102,9 %,   що   було   зумовлене   сезонним коливанням цін на продукти харчування та високими інфляційними очікуваннями суб’єктів економіки (табл. 2.2). [12]

Таблиця 2.3

Зміна вартості компонентів споживчого кошику за січень 2014 року, %

Показники

2014, січень

до попереднього місяця

до відповідного місяця попереднього року

ІСЦ

102,9

122,3

Продукти харчування та безалкогольні напої (1,6 в.п. ІСЦ)

103,1

123,1

Хліб та хлібопродукти

100,2

124,4

Мясо та м’ясопродукти (0,5 в.п. ІСЦ)

103,3

133,4

Фрукти (1,6 в.п. ІСЦ)

109,7

142,9

Житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива (0,3 в.п. ІСЦ)

102,0

128,9

Транспорт

104,6

124,9

Але вже у подальші місяці 2014 року спостерігалася стабілізація економіки країни та з’явилися перші ознаки поступового пристосовування її до зовнішніх коливань. Так, починаючи з лютого 2014 року, з’являється стійка тенденція до зниження рівня інфляції (табл. 2.3).

Стабілізація економіки у подальші місяці 2014 року (навіть дефляція у липні-серпні) відбувалася за рахунок таких чинників: високий урожай зернових культур; зниження світових цін на імпортовані Україною товари; падіння внутрішнього попиту через зниження доходів населення та обмеженість споживчого кредитування, а також через девальвацію гривні; призупинення подорожчання імпортованих товарів за рахунок стабілізації валютного курсу; адміністративне регулювання окремих цін та тарифів на послуги; зниження грошової маси на 5,5 %.[13]

Зважаючи на різке погіршення ситуації в реальному секторі, НБУ був змушений пом’якшити реальні монетарні умови в IV кварталі 2014 року з метою стимулювання економіки. Це допомогло суттєво скоротити, з лагом близько одного кварталу, негативний розрив ВВП, який все ще продовжував впливати на інфляцію, стримуючи її. Саме завдяки значному розриву ВВП у І кварталі 2014 року (-12.6 %) місячна базова інфляція в умовах девальвації гривні в IV кварталі 2008 року та І кварталі 2014 року залишалася на низькому рівні (1,8–2,8 %) [4, с.88].

Визначальний внесок у зростання споживчих цін у 2010 році внесли ціни на продукти харчування та безалкогольні напої (5,7 %) і підакцизні товари (1,2 %). Інфляція попиту, яка характеризує вплив макроекономічної політики, не мала вирішального значення на динаміку інфляційних процесів.

Проте, не зважаючи на зниження темпів інфляції та встановлення дефляції економічне зростання у країні було нерівномірним та здебільшого від’ємним (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Динаміка ВВП в Україні у 2011-2014 рр. (сформовано автором на основі [2])

Зростання базового ІСЦ (індикатор інфляційного тиску з боку попиту) в 2011 році уповільнилося до 6,9 % з 7,9 % в 2010 році. Показник базової інфляції в 2011 році був найнижчим з початку його оприлюднення у 2008 році.

У свою чергу ВВП наближувався до свого потенційного рівня (розрив ВВП був 0,7 % в 2011 році), що обмежило зниження базової інфляції [15].

У 2013 році в Україні підтримувалося низькоінфляційне середовище – приріст ІСЦ за цей період становив - 0,2 % [16].

Упродовж 2014 року цінова динаміка на споживчому ринку України була помірною. Показник приросту індексу споживчих цін у річному вимірі протягом цього періоду коливався в межах від - 0,8 % (у березні та квітні) до 0,5 % (у грудні) [17].

Зазначене було безпосередньо пов’язане з динамікою виробництва – темп приросту індексу промислової продукції за 2013 рік становив -1,8% порівняно з 2011 роком, а у 2014 році скоротився на 4,7% у порівнянні з 2013 роком. Зокрема обсяги виробництва металургії знизилися на 5,2%, машинобудування – на 6,0% [16].

Найбільш поширеним методом вимірювання інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI) (далі ІСЦ) (рис. 2.3), який розраховується для поточного періоду по відношенню до базового періоду.

Рис. 2.5. Індекс споживчих цін (індекс інфляції, англ. Consumer Price Index, CPI) за 2011 р. – березень 2014 р. (у % до минулого року)

Протягом 2011 р. динаміка ІСЦ була нерівномірна. Період березень – квітень 2011 р. характеризується підвищенням рівня інфляції. Це було обумовлено: зростанням цін на сирі продукти, що, окрім сезонного чиннику, спричинене високою продовольчою інфляцією на світових ринках; підвищенням адміністративно регульованих цін, в тому числі тарифів на послуги ЖКГ; стрімким зростанням цін на паливо через підвищення світових цін на енергоносії. Проте в липні 2011 р. ІСЦ знизився на 1,3 % (-0,2 % за вирахуванням сезонного фактора), що було обумовлено зниженням цін на сирі продовольчі товари [9]. За підсумками 2013 р. в Україні спостерігається низькі показники місячної інфляції, які протягом року перебували на близькому до нуля рівні (від 0,3 % до «мінус» 0,3 %) [9]. Основним чинником низхідної динаміки ІСЦ у 2013 р. було здешевлення продуктів харчування. Високий урожай плодоовочевої продукції в 2011–2013 р. і поліпшення інфраструктури зберігання та реалізації продовольчих товарів визначили зниження цін на продукти харчування. Позитивний вплив на загальний інфляційний фон в Україні мала стабілізація цін на нафту на світових риках. З січня– липень 2014 р. прослідковується стабільний рівень інфляції. У серпні 2014 р. ІСЦ знизився на 0,7 % за місяць [17].

Суттєве здешевлення споживчого кошика спричинене насамперед зниженням вартості продуктів харчування за серпень. Зокрема падіння цін на овочі та фрукти було найбільшим за останні два роки. Їх здешевлення, крім сезонного чинника, було пов’язане з високим урожаєм поточного року, а також частковою переорієнтацією агрови-робників на внутрішній ринок через ускладнення процедури експорту на окремі зовнішні ринки. У жовтні 2014 р. ІСЦ зріс на 0,4 %, що обумовлене насамперед подорожчанням продуктів харчування, серед яких суттєво зросла вартість овочів за складних умов та пізніх строків збору врожаю. Інфляція в грудні та за 2014 р. у цілому становила 0,5 % [9]. Зростання ІСЦ у річному вимірі було обумовлене насамперед подорожчанням підакцизної продукції та стримувалося переважно зниженням цін на продукти харчування. Водночас у грудні вартість харчових продуктів сезонно зросла, що стало основним чинником зростання ІСЦ у цьому місяці. Станом на березень 2014 р. ІСЦ зріс на 2,2 % (найвище значення за останні 3 роки) переважно у зв’язку зі знеціненням номінального ефективного обмінного курсу гривні [9]. Значною мірою зростання цін було обумовлено небазовою складовою ІСЦ в основному за рахунок суттєвого подорожчання сирих продуктів. Адміністративно регульовані ціни в березні підвищилися у зв’язку зі зростанням вартості алкогольної та тютюнової продукції, залізничного пасажирського транспорту, а також окремих видів хлібопродуктів. Ціни на паливо в березні зросли під впливом корекції курсу гривні.

Кожен місяць продовження інфляції веде до непоправних втрат населення, особливо небагатого, бо ціни «назад не ходять. Тривалість досить високої інфляції свідчить про те, що в її основі лежать фундаментальні економічні фактори, а не просто наростання грошової пропозиції, як прийнято думати з подачі традиційних підручників. Звернемо увагу на дані Таблиці 2.4 «Про темпи зростання грошової маси щодо зростання продукції». [21]

Таблиця 2.4

Зростання цін на Україну (% до минулого року)

№ п/п

Показник

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

За 7 років

1

Споживчі ціни

106,1

99,4

108,2

112,3

110,3

111,6

116,6

185

2

Ціни виробників промислової продукції

100,9

105,7

111,1

124,1

109,5

114,1

119,5

219

3

Ціни виробників сільськогосподарської продукції

105,0

87,4

102,6

105,8

108,1

102,4

138

188,4

4

Всі ціни (дефлятор ВВП)

109,9

105,1

108

115,1

124,5

113,8

121,7

247,5

5

Монетизації МОЗ / ВВП

129,9

134,8

133,6

118,0

150,2

125,6

114,4

1238,3

Інфляція може походити від того, що пропозиція товарів не встигає за зростанням попиту, викликаним припливом грошей, і від того, що значна частина грошей не обслуговує виробництво, а рухається лише в сфері торгівлі і споживання.  Інфляція пропозиції означає зростання цін, спровокований збільшенням витрат виробництва в умовах неповного використання виробничих ресурсів. Її іноді так і називають - інфляцією витрат виробництва. Останнім часом тип інфляції, при якому ціни ростуть при зниженні сукупного попиту, часто зустрічається у світовій практиці. [20]

Отже, інфляція є складним і багатофакторним явищем, тому для ефективного державного регулювання інфляційного необхідно знати причини, що лежать в її основі. З цією метою, виявлено, що на зростання інфляції в Україні вплинули необґрунтований ріст зарплат, зростання грошової маси в країні та інфляційні очікування населення.

Таблиця 2.5

Індекс інфляції за 2008-2015 роки

Місяці

2008

2009

2010

2011

2012

2013

 2014

 2015

Січень

102,9

102,9

101,8

101

100,2

100,2

 100,2

 103,1

Лютий

102,7

101,5

101,9

100,9

100,2

99,9 

 100,6

 

Березень

103,8

101,4

100,9

101,4

100,3

100,0

 102,2

 

Квітень

103,1

100,9

99,7

101,3

100,0 

100,0

  103,3

 

Травень

101,3

100,5

99,4

100,8

99,7

100,1

 103,8

 

Червень

100,8

101,1

99,6

100,4

99,7

100,0 

  101,0

 

Липень

99,5

99,9

99,8

98,7

99,8

99,9 

 100,4

 

Серпень

99,9

99,8

101,2

99,6

99,8

99,3 

  100,8

 

Вересень

101,1

100,8

102,9

100,1

 100,1

100,0 

 102,9

 

Жовтень

101,7

100,9

100,5

100,0

 100,0

 100,4 

 102,4

 

Листопад

101,5

101,1

100,3

100,1

99,8

 100,2

  101,9

 

Грудень

102,1

100,9

100,8

 100,2

 100,2

 100,5

  102,4

 

Разом за рік

 122,3

+22,3%

112,31

+12,3%

109,1 

+9,1%

104,6 

+4,6%

99,8

-0,2%

100,5

+0,5%

  103,0

+24,9% 

  

 

Індекс інфляції, або, що те ж, індекс споживчих цін - показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, придбані населенням для невиробничого споживання. Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів та послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Встановлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів України.

На підставі індексу інфляції можна не тільки проіндексувати зарплату, або оцінити падіння (або зростання) життєвого рівня трудящих, але і розрахувати цікавий показник, який умовно можна назвати індексом "інфляційних" прем'єр-міністрів України.

Отже, інфляція є складним і багатофакторним явищем, тому для ефективного державного регулювання інфляційного необхідно знати причини, що лежать в її основі. З цією метою, виявлено, що на зростання інфляції в Україні вплинули необґрунтований ріст зарплат, зростання грошової маси в країні та інфляційні очікування населення.

Таблиця 2.6

Індекс інфляції за категоріями товарів та послуг

2013

Продукти
харчування

Коммунальні послуги

Транспортні
послуги

Всі товари
і послуги

січень

100,1

0.1

100,5

0.5

100,6

0.6

100,2

0.2

лютий

100,3

0.4

100,3

0.8

100,2

0.8

100,2

0.4

Березень

100,2

0.6

100,3

1.1

101,1

1.9

100,3

0.7

Квітень

99,7

0.3

99,5

0.6

100,7

2.6

100,0

0.7

травень

99,1

-0.6

99,9

0.5

100,2

2.8

99,7

0.4

Червень

99,3

-1.3

100,0

0.5

100,8

3.7

99,7

0.1

Липень

99,5

-1.8

100,0

0.5

100,5

4.2

99,8

-0.1

Серпень

99,4

-2.4

100,1

0.6

100,0

4.2

99,7

-0.4

вересень

99,9

-2.5

100,1

0.7

99,7

3.9

100,1

-0.3

Жовтень

Листопад

грудень

За 2013

97,5

-2.5

100,7

0.7

103,9

3.9

99,7

-0.3

Індекс інфляції, або, що те ж, індекс споживчих цін - показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, придбані населенням для невиробничого споживання. Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів та послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Встановлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів України.

Значення індексу інфляції по місяцях наводяться у відсотках відносно попереднього місяця.

Зміни індексу інфляції даються наростаючим підсумком з початку року.

На підставі індексу інфляції можна не тільки проіндексувати зарплату, або оцінити падіння (або зростання) життєвого рівня трудящих, але і розрахувати цікавий показник, який умовно можна назвати індексом "інфляційних" прем'єр-міністрів України.

Ну, і наостанок наводимо глобальний графік з динамікою зміни індексу інфляції на Україні, починаючи з 2001 року наростаючим підсумком. Тут ми бачимо, що за весь цей період підсумковий індекс інфляції склав 287,8%.


3. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ІНФЛЯЦІЇ

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу

Гасіння інфляційних очікувань. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивних цінових. Для подолання психології суб'єктів економічної системи, позбавлення їх страху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного попиту, який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і послуг, необхідно зупинити інфляцію. Однак проблему очікувань бажано розв'язувати якнайшвидше – ще до того, як інфляція поставлена під контроль. Світовий досвід говорить про можливість це зробити. Він показує, що інфляційні очікування якнайшвидше долалися там, де виконувалися принаймні дві умови. [14, с.77-79]

Перша із них – всебічне зміцнення механізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне, що супроводжується збільшенням кількості і підвищенням якості товарів, зниження цін або хоча б уповільнення їхнього зростання. Лише за такої умови ймовірна зміна споживчої психології, подолання в ній інфляційних мотивів. Доки споживач не переконається в тому, що коливання цін набули ринкових окреслень, він зберігає пагубну для економіки схильність до інфляційного збільшення поточного попиту.

Другою умовою є існування уряду, який непохитно дотримується курсу на поступове викорінення не керуючої інфляції і користується довір'ям більшості населення. Заслужити це довір'я, щоправда, можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійснимі і такі, що можна легко перевірити, антиінфляційні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань.

Маються на увазі, наприклад, регулярні повідомлення про той рівень інфляції, який уряд збирається утримувати, і необхідний для цього темп зростання грошової маси. Якщо уряд добросовісно виконує свої обіцянки, то і виробники, і споживачі поступово переконуються в тому, що керівництво країни не тільки з усією рішучістю стало на шлях боротьби з інфляцією, але й здатне контролювати становище, добиватися реалізації оголошених цілей. Чим глибше це усвідомлюється, тим більше довіряють урядові, тим охочіше рішення про ціни, пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до заздалегідь установленого ліміту на приріст грошової маси.

Отже даний ліміт стає реальною силою, яка впливає на економічну поведінку, сприяє зниженню інфляційних очікувань. За цих умов учасники економічної системи починають працювати разом з урядом, допомагають йому подолати інфляцію. Тому в інфляційній обстановці, тим більше в умовах гіперінфляції, країна не може собі дозволити мати уряд, до якого не має довір'я. І ступінь останнього визначається зовсім не розмірами протиінфляційних компенсацій. Довіряють не стільки "доброму", скільки сильному уряду, який на ділі довів свою рішучість і здатність протидіяти інфляції. [14, с.77-79]

3.1. Ефективна монетарна політика

Другим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є тривала грошова політика. Її відмінна особливість – введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковим темпом зростання реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.

Для того щоб грошова політика була справді антиінфляційною, вказаного ліміту треба дотримуватися протягом тривалого часу і, найважливіше, незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття тощо. Межу грошової експансії треба перетворити у стелю, що обмежує будь-яку діяльність держави, пов'язану зі змінами грошової маси.

При цьому треба пам'ятати, що немає більш підступного шляху розладнання економіки будь-якої країни, як запуск зайвих грошей у сферу обігу. Тільки керуючись цими імперативами, держава має шанси не допустити або зупинити інфляцію. Очевидно, що здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади центральним банком. Проведення центральними банками стабілізаційної й антиінфляційної політики передусім здійснюється за допомогою таких економічних важелів, як облікова ставка, норма обов'язкових резервів і операції на відкритому ринку. Перші два важелі (регулятори) запускають механізми непрямої дії, що з'єднують центральний банк з іншими ланками банківської системи. Підвищуючи облікову ставку і норми обов'язкових резервів, центральний банк задає цій системі не інфляційну лінію поведінки. Використовуючи третій регулятор, центральний банк уже безпосередньо впливає на стан грошового обігу. Саме він володіє найбільшою силою впливу на грошову масу. Ринкове господарство влаштоване так, що йому не під силу здійснювати повний контроль за рахунок грошової маси.

Проте регулюючий потенціал центрального банку навіть за умови, що він діє ідеально, в принципі обмежений. Адже, як було показано вище, в обігу постійно перебувають гроші, не тільки випущені центральним банком, але й інші, випущені комерційними банками. Насамперед йдеться про банківські чеки. Отже, покладаючись тільки на правильну грошову політику, держава не зможе впоратися з інфляцією. Незалежний центральний банк, сучасна грошова стратегія, ефективна банківська система, безумовно, необхідні, але не достатні. Потрібні й інші, надійні заходи боротьби з інфляцією. [14, с.77-79]

3.2. Скорочення бюджетного дефіциту

Важливим заходом антиінфляційної політики є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації до його здійснення можна йти двома шляхами – через збільшення доходів і зменшення видатків держави. Перевагу все-таки слід надати другому шляху. Річ у тім, що посилення податкового пресу в кращому випадку може принести лише миттєвий антидефіцитний результат. У тривалому плані така політика звичайно веде до підриву стимулів до праці та інвестування, уповільнення економічного розвитку і, як наслідок, скорочення надходжень до державного бюджету. Сучасна податкова система еволюціонізує у протилежному напрямі – у бік лібералізації, зниження ставок. Тобто правильна політика уряду, який хоче покінчити з бюджетним дефіцитом, полягає не в тому, щоб якнайбільше в економіки забрати, а в тому, щоб менше їй давати із державної скарбниці.

Важливо відзначити, що вдосконалення податкової системи можна з успіхом перетворити в елемент антиінфляційної стратегії. Як було показано вище, зниження ставок податку на прибуток дає додатковий імпульс інвестиційному процесу, а від нього у віддаленій перспективі слід чекати збільшення виробництва і зайнятості, отже, маси доходів, що підлягають оподаткуванню. У кінцевому підсумку ймовірні зростання державних доходів і скорочення дефіциту. [14, с.77-79]

Щодо ставок прибуткових податків, то їх зниження приводить до збільшення особистих заощаджень, звичайно, у випадку, якщо вдасться переламати інфляційну психологію споживачів. Приріст заощаджень йде як на фінансування економічного розвитку, так і на покриття дефіциту бюджету. З точки зору приборкання інфляції такий варіант дещо кращий, ніж урядові позики у центральному банку або грошова емісія, але щоб він став реальністю, оподаткування доходів має будуватися за прогресивною шкалою. А зниження ставок охоплює здебільшого високі доходи: отже, саме власники таких доходів схильні перетворювати їх приріст у заощадження, бідні все потратять на потреби споживання. Однак все це може бути ефективним у перспективі. Коли ж взяти поточний момент, то антидефіцитні і антиінфляційні резерви оподаткування у принципі обмежені, тобто вони швидких ефектів не дають. Тому основне навантаження лягає все-таки на зменшення державних видатків. Однак варто підкреслити, що скорочення бюджетних асигнувань, а водночас і дефіциту – складний процес, який вимагає досить тривалого часу. Ніякі масштабні одномоментні ампутації тих чи інших статей бюджету тут неприпустимі. Потрібна антидефіцитна стратегія, втілена в перспективний план відновлення рівноваги державного бюджету.

Розумна обережність не повинна заважати організації послідовного, безкомпромісного наступу на дефіцит. Проблема настільки гостра, що робить доречним застосування найжорсткіших заходів, характерних скоріше для директивної, ніж для ринкової економіки. Інколи навіть доцільно застосовувати автоматичне пропорційне скорочення всіх видів державних видатків на випадок, коли Міністерство фінансів подає парламенту такий проект бюджету, в якому величина дефіциту перевищує заздалегідь запланований показник.

Боротьба з дефіцитом дасть позитивний результат, коли вона ведеться в межах єдиної антиінфляційної стратегії, підсилюється іншими її елементами. До них належить державне стимулювання: науково-технологічного прогресу і структурної перебудови виробництва; орієнтації інвестиційних потоків на сектори, що забезпечують товарами споживчий ринок; демілітаризації і конверсії військової економіки. [14, с.77-79]

Держава, організуючи раціональну грошову політику і домагаючись скорочення бюджетного дефіциту, підходить до проблеми інфляції з боку попиту, намагається відрегулювати його так, щоб зняти інфляційну нерівновагу ринків. Коли ж держава допомагає структурним перетворенням і налагоджує конверсію військового виробництва, то відкривається другий шлях наступу на інфляцію – той, що проходить через товарну пропозицію. Вводячи в дію регулюючі механізми (насамперед податкові й кредитні), держава допомагає розширити продаж наукоємних, технічно-досконалих товарів і послуг (побутової електроніки, засобів зв'язку, інформації тощо), сформувати нові динамічні ринки. Приріст пропозиції, компенсуючи надлишковий попит, впливає на зниження ціни, гальмує інфляцію.


3.3. Раціоналізація зовнішньоекономічної політики

Ефективна антиінфляційна стратегія має бути побудована так, щоб звести до мінімуму вплив на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів, особливо тих, що пов'язані з переміщеннями через кордони спекулятивних капіталів. Оскільки рух капіталів отримує концентроване вираження в сальдо платіжного балансу, необхідно зняти його інфляційний ефект.

Припустимо, що сальдо платіжного балансу позитивне, тобто в даній країні має місце чистий приплив капіталів з-за кордону. Останнє, далі, поділяється на два основні потоки. Деякі капітали проникають у банківську систему, частково переводяться в національну валюту і, перетворюючись, припустимо, у короткострокові кредити, набувають ліквідної форми, поповнюють запас грошей в економіці.

Інший потік капіталів приймає уряд, який бере позики за кордоном, даючи свої боргові зобов'язання. І в тому, і в іншому випадку інфляційні ефекти очевидні. І їх можна зняти, коли на виручку прийде національний центральний банк. У зазначених ситуаціях йому доведеться суттєво розширити обсяг продажу державних цінних паперів для того, щоб зменшити збільшену грошову масу, переправити певну її частину в централізовані резерви.

Особливе місце в антиінфляційній діяльності займає державне регулювання валютного курсу. Первісне співвідношення валют різних країн залежить від співвідношення цін на товари, які надходять в обмін. Курс валюти в принципі має бути таким, щоб продавцеві товару було байдуже, за яку валюту його продавати. Наприклад, якщо ціна тонни пшениці на ринку однієї держави становить 100 дол., а на ринку іншої – 100 тис. крб., то курс останнього щодо цього товару становитиме 1000 крб. за дол. [14, с.77-79]

В умовах товарного дефіциту і зменшення обсягів виробництва курс національної валюти кон’юктурно знижується через підвищений попит на імпорт. Держава своїми часто необґрунтованими діями може сприяти "роздуванню" попиту на імпорт, на іноземну валюту. Внутрішня конвертованість національної валюти за значного дефіциту товарів розвиває попит на іноземну валюту. Торговельний посередник скуповує інвалюту, за неї імпортує товар, який продає з прибутком, знову купує іноземну валюту і т. д. За невеликого дефіциту це сприяє наповненню ринку, після чого попит на іноземну валюту зменшується а валютний курс знову підвищується. Але коли дефіцит гострий і наростаючий, а виробництво різко скорочується - ринок не врівноважується, курс іноземної валюти під тиском шаленого попиту зростає дедалі вище. Він ще підігрівається лихварством і вивезенням валюти за кордон. Такий спекулятивний вихор стає важливим чинником інфляції. [14, с.77-79]

3.4. Тактичні антиінфляційні заходи

При виникненні нестерпної інфляційної ситуації, коли одними тривалими механізмами не обійтися, необхідно мобілізувати тактичний механізм, швидкодіючий потенціал антиінфляційного регулювання. Таким першим шляхом антиінфляційної тактики необхідно виділити державну підтримку підвищення ступеня товарності народного господарства.

Мається на увазі, зокрема, пільгове оподаткування підприємств, що організують вільний продаж побічних продуктів виробництва і послуг, або таке ж доброзичливе ставлення до банків, які зайнялися обробкою наявних у них запасів комерційної інформації і торгівлею товарними банками даних. Здебільшого подібний різновид диверсифікації не потребує значних витрат, у тому числі на заробітну плату, а тому сприяє чистому приросту пропозиції і хоча б тимчасовому припиненню інфляційних процесів.

Великий антиінфляційний заряд несе в собі розумно організована приватизація державної власності. Вона повертається збільшенням державних доходів і послабленням напруженості у видатковій частині бюджету, а отже, сприяє розв'язанню проблеми дефіциту. Існує ще й ефект прямої дії: поява на ринку акцій підприємств, що приватизуються, відволікає частину інфляційного попиту. Вказаний ефект був зафіксований в усіх країнах, де здійснювалася великомасштабна приватизація. Він може дати позитивні наслідки і в умовах приватизації в Україні. Дієвими засобами короткострокової антиінфляційної політики можуть стати масований імпорт споживчих товарів і часткова реалізація державних стратегічних запасів. У країнах з неринковими економіками, зокрема в українській, залишається ще й такий антиінфляційний резерв, як продаж населенню частини нагромаджених підприємствами матеріальних ресурсів виробничого призначення. Варто застерегти, що з кожним витком інфляції сила цього резерву стає дедалі меншою. Чим відчутніші удари інфляції і ближчий параліч грошової системи, тим сильніше діють чинники, що спонукають підприємства утримуватися від торгівлі надлишковими матеріальними ресурсами і приберегти їх для прямого продуктообміну. [14, с.77-79]

Основною метою другого шляху антиінфляційної тактики, що передбачає короткочасне регулювання поточного попиту, є підвищення норми заощаджень і зменшення рівня їх ліквідності. Якщо уряд має намір впливати на поведінку власників грошових доходів, спонукаючи їх до збільшення заощаджень за рахунок поточного попиту, то йому доведеться потурбуватися про істотне підвищення процента за вкладами. Треба домагатися, щоб він ні в якому разі не був меншим суми поточного темпу зростання цін і рівня адаптивних очікувань. Очевидно, однак, що і в цьому плані можливості аж ніяк не безмежні. Швидке підвищення процента за вкладами може призвести до негайного подорожчання кредиту, а отже, матиме згубні наслідки для інвестицій і виробництва.

Важливо пам'ятати, що людина може поміщати свої заощадження не тільки в банки. Її можна і треба заохочувати також достатньо високим процентом за державними облігаціями, поширенням акціонерних форм власності, приватизацією і перспективами вкладень грошей у нерухоме майно.

Антиінфляційний ефект таких засобів значно підвищується, коли уряд не обмежується одним збільшенням норми заощаджень. Адже вони бувають різними. Є, наприклад, депозити до вимоги, які мають дуже високу ліквідність, здатні у будь-який момент перетворитися в готівку, стати додатковим поточним попитом, що посилює інфляційну нерівновагу. Тому в інфляційній економіці потрібні заходи, спрямовані на зниження рівня ліквідності збережень. Практикуються, зокрема, встановлення підвищених процентів за строковими вкладами і безліч інших заходів, розрахованих на те, щоб якнайдовше утримати депозити у банківській системі. Іноді навіть вводиться тимчасове заморожування вкладів до вимоги. Зрозуміло, що держава завжди має в запасі такий радикальний варіант, як грошова реформа конфіскаційного типу. Однак вона по суті не має відношення до коренів і механізмів інфляції, оскільки може лише тимчасово зменшити величину інфляційного розриву. Конфіскаційні реформи здійснюються нечасто; здебільшого, вони супроводжують завершення війн та інших великих соціально-політичних потрясінь.

Щодо економіки мирного часу, то уряд, який вдається до цього ризикованого заходу, може розраховувати на успіх тільки в тому випадку, коли він користується безмежним довір'ям громадян, готових пожертвувати своїми сьогоднішніми доходами задля майбутнього процвітання, або коли повністю вичерпані інші способи протидіяння інфляції. На превеликий жаль, все це не властиве сучасній Україні. [14, с.77-79]

Саме інфляція стала в сучасній українській економіці проблемою номер один. У такій ситуації "добра" влада, що турбується лише про своєчасне надання грошових компенсацій, придатна хіба що для тимчасового полегшення становища. Якщо ж поглянути на ситуацію ширше, із урахуванням перспективи, то виявляється, що, діючи так, влада тільки нарощує обороти механізму інфляції. Нічого доброго не приносить подібна доброчинність і для популярності властей, якою вони, звичайно, дорожать, а іноді бачать у ній свою найпершу мету. Адже люди більш-менш швидко все одно усвідомлять, що все це не в їхніх інтересах, оскільки будь-які надбавки до грошових доходів неминуче знищуються зростаючими цінами, а інфляція залишається.


ВИСНОВКИ

Інфляція - складне, багатофакторне, соціально-економічне явище. Серед причин його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні.

Провівши аналіз доступної вітчизняної та зарубіжної літератури і, виходячи з викладених мети і завдань роботи, можна зробити наступні висновки:

1. Стабільність цін є однією з найважливіших макроекономічних проблем. Інфляція - це підвищення середнього (загального) рівня цін. Існує кілька типів інфляції, які нелегко на практиці відрізнити один від одного, тому що вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють.

2. До основних причин інфляційних процесів можна віднести монополістичні тенденції в економіці, зростання державного дефіциту і державного боргу, диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі. Існує також зв'язок між інфляцією та безробіттям.

3. У результаті інфляції у більшості домашніх господарств знижуються реальні доходи, їхній життєвий рівень падає, відбувається знецінення заощаджень, у суспільстві зростає нервозність, соціальну напругу. Інфляція дезорганізує виробництво, негативно позначається на обсягах виробництва, порушує інвестиційний процес. Від інфляції можуть виграти ті економічні суб'єкти, яким вдається в умовах інфляції збільшувати свої доходи більш швидкими темпами, ніж зростають ціни, а також позичальники, у тому числі уряд, в разі несподіваного прискорення інфляції.

4. Уряд кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Методи боротьби з інфляцією можуть бути адаптаційні (заходи щодо пристосування і стримування інфляції) і радикальні (проведення грошових реформ).

5. Основною причиною інфляції в нашій країні була командно- система, розпад якої призвів до руйнування господарських зв'язків і заміни державного монополізму на корпоративно бюрократичний і кримінальний монополізм. Для недопущення економічного колапсу необхідно здійснити ряд заходів, спрямованих на розробку нового податкового кодексу, скорочення штату державних чиновників, здійснення легалізації тіньового капіталу.

В умовах гіперінфляції настає час сильних урядів, перейнятих рішучістю перемоги її, незважаючи ні на що. Маються на увазі жорсткі обмеження у сфері грошового обігу, прискорення приватизації, демонополізації, неухильне скорочення державних видатків тощо. Формування в Україні уряду, якому б народ повірив, є об'єктивною неминучістю. І чим швидше це відбудеться, тим швидше її економіка вийде на шлях здорового не інфляційного високоефективного розвитку.

Рухаючись до ринку, наша економіка, на жаль, в першу чергу засвоює його негативні сторони. Зрозуміло, що труднощі звільнення від господарського тоталітаризму і відсутність досвіду державного регулювання в умовах ринку часто викликають невдачі. Навряд чи вдасться швидко скинути з себе тягар інфляції, тим більше за допомогою адміністративних заходів. Завдання стоїть, швидше, у стримуванні процесу і пристосуванні до нього.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Антикризисное управление / под ред. Э. М. Короткова. – М.: ИНФРА-М, 2005, 620с.
  2.  Баринов В.А. Антикризисное управление [Текст] / В.А. Баринов - М. Фин–пресс, 2005, 352с.
  3.  Бобылев С. Н. Экономика устойчивого развития. [Текст] / С.Н. Бобылев, Э.В.Гирусов, Р.А. Перелет; учебное пособие - Москва: Ступени, 2004, 303 с.
  4.  Данилишин Б.М. Стратегічні напрями сталого розвитку України [Текст] / Б.М. Данилишин – К.: РВПС НАН, 2003, 262 c.
  5.  Евдокимова Д.М. Структурні важелі економічного розвитку України [Текст] / Д.М. Евдокимова // Стратегія економічного розвитку України. - 2001. – №5. – С. 58-63.
  6.  Економіка України: стратегії і політика довгострокового розвитку [Текст]/ За ред. В.М.Гейця. - К.: Ін-т екон. прогнозування: Фенікс, 2003, 1008 с.
  7.  Кабаці Б.І. Еволюція теоретичних поглядів на джерела та можливості державного регулювання динаміки економічного зростання [Текст] / Богдан Іванович Кабаці // Науковий вісник: Зб. наук.-техн. пр. - Л.: НЛТУУ. - 2007. - Вип.17.3. - С.189-202.
  8.  Ковалев В.В. . Проблемы предупреждения кризисов на финансовом рынке [Текст] / В.В. Ковалев. Под ред. д-ра экон. наук, проф. Л.Г. Красавиной .- М.: Финансы и статистика, 2008, 184с.
  9.  Базилевич В., Базилевич К., Баластрик Л. Макроекономіка:підручник/за ред. В.Д. Базилевича .-3-тє вид., випр.-К.:Знання,2011-623с.
  10.  Базилевич В., Базилевич К., Баластрик Л. Макроекономіка:підручник/за ред. В.Д. Базилевича -К.:Знання,2007 -703с.
  11.  Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії:навч. посіб.2-ге вид., стер.-К.:Знання,2012 -263с .-(Вища освіта ХХI століття).
  12.  Башнянин Г.І., Томашик Л.С., Середа А.Р., Аніловська Г.Я. Макроекономічна теорія:навч. посіб./за ред.: Г.І. Башнянина, Л.С. Томашик .-2-ге вид., стер.-Львів:Новий світ-2000,2006 -552с.
  13.  Батура О.В., Івашина О.Ф., Новікова Л.Ф. Макроекономіка: навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011 – 236с.
  14.  Бобров Є.А. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал. Фінанси України. – Київ. – 2009. - №12 – 33 – 43с.
  15.  Бобров Є.А. Аналіз причин виникнення світової фінансової кризи та її вплив на економіку України // // Науково – теоретичний та інформаційно – практичний журнал. Фінанси України. – Київ. – 2008. - №12 – 33 – 43с.
  16.  Гондар В.В. Світова фінансова нестабільність та її загрози для фінансової системи України//Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки.-Хмельницький.-2010
  17.  Динаміка зростання та ризики нестабільності економіки України в 2008р. / Я.А. Жаліло; за заг. ред. В.Є. Воротіна. – К.: НІСД, 2008.- 108с.
  18.  Економічна теорія: Політекономія:підручник/за ред. В.Д. Базилевича - К.:Знання,2011 -631с.
  19.  Луніна І.О., Баліцька В.В., Короткевич О.В., Фролова Н.Б. Шляхи мінімізації впливу фінансової кризи на бюджет України // Науково – теоретичний та інформаційно – практичний журнал. Фінанси України. – Київ. – 2012. - №12 – 22 – 33с.
  20.  Макроекономіка та макроекономічна політика:навч. посіб.- К.:Знання,2010 -699с.
  21.  Индекс инфляции (Украина) http://index.minfin.com.ua/index/infl/


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54279. День матери 56 KB
  Цели: 1. Воспитывать любовь, понимание к самому близкому человеку – матери, правильное отношение к маме. 2. Раскрыть образ матери в поэзии, в живописи. 3. Развивать творческие способности, речь учащихся.
54280. Эпоха средневековья в истории европейской культуры 23.95 KB
  Содержанием процесса, который происходил в Европе в период раннего средневековья, следует считать формирование собственно европейской культуры в столкновении античного мира с миром «варваров», в соединении достижений средиземноморской культуры, христианских представлений и племенных культур народов северной Европы.
54281. Роль матері у вихованні дитини 178.5 KB
  Розкрити роль Матері Божої, рідної мами та неньки-України у житті кожної людини; виховувати любов, побожність, патріотизм.
54282. Мати – беригиня роду 89.5 KB
  В глибині сцени вінок і напис: У нашім краї на землі Нічого кращого не має Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим Т. Бо мати для нас завжди є символом рідного дому рідної землі Батьківщини. Мати берегиня домашнього вогнища яке зігріває нашу душу теплом ласкою щирою любов’ю.
54283. Виховання в учнів зацікавлення до математики 109 KB
  В першу чергу це можна досягти цікавими уроками і позакласними заходами. Заходами, які пробуджують цікавість і працьовитість, фокусують увагу і зосередженість, розвивають вміння використовувати вивчений матеріал у нестандартних ситуаціях.
54285. Усміхніться, рідні матусі 66.5 KB
  Кум: Тихіше Хомо ти дивихто це біля нашої Уляни вишивається Хома: Та це ж Стецько. Кум: А ну послухаймо що воно буде ховаються за тином Стецько іде скоро розявив рот махає руками бачить Уляну сміється з захватом говорить Стецько: Та й патлата. А що в вас варили Уляна: сумно Нічого Стецько: згадує Ну. а тепер що Уляна: Що Стецько: Що Уляна: Що Стецько: Що Уляна: Що Нічого Стецько: Брешеш – бо як нічого Батько казав розпитай її обо всім.
54286. Найдорожча у світі матуся 116.5 KB
  Мета: Відроджувати давні українські звичаї і традиції, пробуджувати в студентів прекрасні і благородні почуття – святе і ніжне ставлення до матерів, до материнства взагалі; виховувати почуття обов’язку у студентів – віддати шану матерям, відплатити любов'ю, турботою і допомогою в майбутньому.
54287. Загальна характеристика творчості В. Маяковського 244.5 KB
  Початок XX століття. Ще ніхто не знав, яким воно буде, але світ в очікуванні великих змін. Зустрічається минуле з майбутнім і намагається застерегти, попередити, передати досвід, але за законом життя майбутнє хоче мати свій досвід, свої помилки й перемоги. На початку XX століття Росія переживає революцію 1905 року, Першу світову війну та дві революції 1917 року, які перевернуть світогляд, ставлення до культури, літератури, віри, людини...