99154

Незвичайна фауна Австралії

Реферат

Биология и генетика

У пустелях Австралії можна зустріти сумчастого крота земляного зайця термітів а також собаку динго. Окремі кенгуру доживають до 20 років проте пітони і ящірки полюють на малюків людини і дика собака динго убивають дорослих тварин. Здичавілий собака В Австралії також водиться динго – здичавілий потомок собаки. Динго живуть у всій Австралії.

Украинкский

2016-08-02

23.31 KB

0 чел.

Незвичайна фауна Австралії

Вступ

Хоча Австралійський материк – один із найдавніших у світі, він протягом тривалого часу був від членований від інших масивів суші, тому там збереглося багато унікальних тварин, включаючи різних сумчастих (кенгуру і коала) і яйцекладних (качкодзьоб і єхидна). У Австралії багато птахів надзвичайної краси: райські птахи, лірохвіст, папуги. Тут водяться казуари – найбільші нелітаючі птахи Австралії. Серед тварин трапляється вомбат. У гниле вологе листя та вологий пісок відкладають яйця сміттєві кури. У повітрі літає безліч яскравих метеликів. У пустелях Австралії можна зустріти сумчастого крота, земляного зайця,  термітів, а також собаку динго. Цікавий ще один австралійський ендемік – ящірка молох. Шипоподібні нарости на її тілі служать для поглинання вологи з повітря.

Кого називають плюшевим ведмедиком?

Перші європейські колоністи в Австралії  давали перші назви місцевим тваринам подібно європейських назв. Сумчаста миша, сумчаста куниця, сумчастий вовк виглядають і поводяться подібно відповідним плацентарним ссавцям. Навіть вчені наслідували цю помилку. Наприклад, латинська назва коали перекладається як «сумчастий ведмідь», але ці чарівні маленькі тварини хоча зовні нагадують плюшевих ведмежат, за способом життя і звичками все-таки ближче до листоїд них лісових мавп.

Це нічні тварини. З настанням темряви тварини впорядковують свою шубку і починають їсти. Єдина їжа цих створінь – молоді пагінці деяких евкаліптів. Щоб бути ситними, їм за добу потрібно з їсти не менше 1 кг листя. Переварювати рослинну їжу їм допомагають мікроби, що живуть у їхній сліпій кишці. Коала веде малорухомий спосіб життя.

Мовою корінних жителів Австралії «коала» означає «той, хто не п є води». Вологу тварина отримує з зелених листків.

Довгий час коал знищували за їх гарне хутро. У 20-х роках ХХ століття полювання в Австралії на них було заборонено. Зараз вдалося відновити певну кількість коал і їх почали переселяти з заповідників у місця, де вони жили раніше. Коали легко приручаються, але переселяти їх важко, тому що далеко не скрізь ростуть необхідні їм евкаліпти.

Чемпіон по стрибках

Іншій сумчастій тварині віддають найбільшу перевагу, оскільки вона є ще й гербом країни. Державний герб Австралії легко відрізнити від будь-якого іншого хоча  б тому, що він єдиний, на якому зображено кенгуру. Серед дивовижних земних створінь мало хто може зрівнятися з кенгуру граціозністю і вишуканістю. Ці цікаві тварини з оригінальною будовою тіла здатні робити незвичайно високі і довгі стрибки.

До родини кенгуру входить 17 родів з 52 видами. Зріст найменших з них – лише 23 см, тоді як самці велетенських кенгуру – великих сірих і рудих – сягають 2 м заввишки, а їх маса становить близько 100 кг. Вони рухаються зі швидкістю до 20 км/год. На винятково розвинутих задніх кінцівках. Сірі кенгуру добре плигають у висоту, але лаври зі стрибків у довжину – за рудими. Цікаво, що дорослий сірий кенгуру може перестрибнути через людину, яка стоїть на повний зріст.

Полохливі за натурою, кенгуру здатні на серйозний опір. Австралійці здавна полювали на них з великими, спеціально тренированими собаками. Проте загнаний самець, ставши спиною до дерева, може влаштувати справжнє побоїще. Спираючись на кінчик хвоста, він завдає страшних ударів кинджалоподібними кігтями задніх кінцівок.

Великі руді кенгуру досягають зрілого віку приблизно у 2 роки. Самка народжує 1 маля масою 1г і довжиною близько 2 см. У сліпого безволосого малюка вже дуже розвинені передні лапи , за допомогою яких він за лазить у сумку матері. Життя в сумці триває приблизно шість місяців. За цей час маля обростає хутром і в нього розвиваються характерні для кенгуру пропорції. Коли він вперше виходить з сумки, це суцільні шкіра та кості. Потім майже вісім тижнів кенгуру пасеться біля матері молодими трав’янистими паростками, але вразі найменшої небезпеки швидко ховається в материнській сумці.

Окремі кенгуру доживають до 20 років, проте пітони і ящірки полюють на малюків, людини і дика собака динго убивають дорослих тварин. Але най безжалісніший ворог кенгуру – посуха.

Коли пересихають річки і водойми, -- а це буває дуже часто – зникає й рослинність, якою живиться більшість видів. Гинуть малята й молоді тварини, самки не виводять потомства.   

Хто такі птахозвірі?

Це дуже дивні тварини. Вони живуть тільки в Австралії і на прилягаючих до цього континенту островах. Їх назвали так за те, що вони, з одного боку, нагадують звірів, покриті хутром, годують дитинчат молоком, мають чотири ноги, а з іншого – несуть яйця, зовсім як птахи. До речі, у них не ніс, а дзьоб, як у водоплавних птахів.

Таких тварин на землі усього два види. До першого відносяться єхидни, а до другого – качкодзьоби (качконіс).

Єхидн існує два види: австралійська і тасманська. Основна їжа єхидн – мурахи і терміти. Полюють вони на них, як і мурахоїди: дозволяють комахам обліпити свій довгий клейкий язик, а потім разом з язиком втягують їх у вузький дзьоб. «Жують» вони мурах, перетираючи між роговими горбками язика і піднебіння. Австралійська і тасманська єхидни взимку впадають у сплячку, а навесні, прокинувшись від заціпеніння, линяють, скидаючи старі голки і шерсть. Голки добре захищають єхидн, як і їжаків. Так само, як і їжаки, вони згортаються в колючу кулю; коли їм загрожує небезпека, вони швидко риють землю могутніми  пазурами і вмить закопують себе. Єхидни малі на зріст, а силу мають велику: відірвати їх від землі, коли вони в неї вчепилися всіма чотирма пазуристими лапами, нелегко.

Один зоолог замкнув якось єхидну у своїй кухні на ніч. Ранком він прийшов і побачив: усі кухонні меблі – важкий буфет, стіл, шафи, стільці – зрушені з місця від стін до середини кухні, немов тут попрацював не маленький звірок, а ведмідь.

Чимало часу єхидни проводять за туалетом. Природа наділила їх особливим «гребенем»: другий палець задньої ноги має зазубрений пазур. Ним звірки чистять свою шкурку.

Єхидна віддалено нагадує їжака з дуже великим дзьобом. Дзьоб у неї циліндричний, зубів немає зовсім, замість них у неї гострі рогові голки. У єхидни сильні короткі ноги з великими пазурами, пристосованими для риття. Хвіст дуже маленький і тупий.

Коли єхидна зносить яйце, вона виношує його в шкіряній складці (сумці) у себе на животі. Цікаво, що після того як дитинча виростає, сумка сама по собі зникає.

Єхидни дуже люблять спати і можуть проспати 50 – 70 годин підряд.

Дивовижний качкодзьоб поширений у Східній Австралії і на Тасманії. У 1798 р. уперше до рук дослідників потрапило його опудало. У звіра був пташиний дзьоб, плаский хвіст, як у бобра, і лапи з плавальними перетинками як у видри – ніби хтось зшив докупи частини різних звірів. Качконіс веде напівводяний спосіб життя – вправно плаває і, пірнаючи, гребе лапами, править хвостом-кермом, живеться дрібними тваринами з дна водойм і водяними рослинами. Щоб вижити у голодні зими, він накопичує жир у своєму хвості.

Качкодзьоби ведуть нічний спосіб життя і їх важко побачити, бо живуть вони в норах на берегах заток, річок та озер. У них незвичайний спосіб добування їжі: тварина риється на дні, де знаходить у мулі здобич, уловивши слабкі електричні імпульси м язів жертви. На вкритому чутливою шкірою носі качкодзьоба є маленькі ямки з електрорецепторами, як у деяких риб.

Полює на жаб, мальків, рачків, креветок, водяних хробаків, черв яків і комах. Під час полювання щільно заплющує очі й закриває дзьоба. Набивши здобич у защічні кишені, він пливе до нори, де і з їдає її, перетираючи роговими пластинками на щелепах, бо зовсім не має зубів.

Цікаво, що самці качкодзьобів озброєні отруйними роговими шпорами, які розміщенні під шкірою на задніх лапах. У разі небезпеки вони намагаються болісно уколоти нападника.

На відміну від єхидни, яка виношує своє яйце у вивідковій сумці, самка качкодзьоба відкладає яйця у гніздо, вимощене сухим листям і травою. Воно знаходиться у норі (20 см завдовжки), яку самка влаштовує на березі річки.

Здичавілий собака

В Австралії також водиться динго – здичавілий потомок собаки. Динго живуть у всій Австралії. За зовнішнім виглядом це щось проміжне між вовком і домашньою собакою. Висота тварини в холці приблизно півметра, але не рідкість особини заввишки до 75 см. У динго велика важка голова з тупим носом, прямі, широкі в основі вуха, пухнастий хвіст. Шерсть здебільшого пісочно-брунатного кольору з сіруватим відтінком. Трапляються, хоча й рідко, динго-альбіноси, а на південному сході Австралії живе порода сіро-білої масті. Віками динго були неподільними володарями континенту й близьких остовів. У місцевій фауні у них майже не було суперників.

Динго – переважно нічні тварини. Основне місце їх проживання – межа вологих австралійських лісів, сухі евкаліптові зарості, посушливі напівпустелі в глибині материка. Харчуються вони численними сумчастими, плазунами та птахами. Свої лігвища дикі собаки влаштовують у печерах, в ямах або серед коріння великих дерев.

Самка народжує до 8-9 цуценят, яких ховає в лігвищі та годує молоком близько двох місяців. Молоді динго живуть з батьками ще років зо два, переймаючи у них мисливські прийоми.

Динго -- сучасник первісної людини на континенті. Його походження ще досі не з’ясовано. Проте більшість учених вважає, що динго – не справжні дикі собаки, а нащадки здичавілих домашніх, може, ще доісторичної доби.

З прибуттям європейців дуже змінилось. Вихідці з Англії привезли з собою овець і почали розводити їх на безмежних просторах континенту, де досі неподільно володарювали дикі собаки. З європейцями прибули і кролики, які неймовірно розплодилися і поступово стали основною їжею динго.

Спочатку дикі собаки сприйняли овець за дарунок долі: нова дичина була беззахисна і малорухома. Захоплюючись легкістю полювання, вони щорічно убивали їх тисячами, десятками тисяч: за одну ніч сім я динго могла зарізати до 20 і більше овець. Не обминали собаки також велику рогату худобу.

І цим динго дуже швидко викликали гнів колоністів. Диких собак почали вбивати з рушниць, на них ставили капкани, отруювали. Злими ворогами динго стали й завезені в Австралію собаки – вірні сторожі овечих отар.

Цих заходів, втім, виявилося недостатньо, і поступово величезні ділянки овечих пасовищ, площею в тисячі квадратних кілометрів, були оточені сітчастим загородженням, щоб захистити худобу від динго, а разом і пасовища від кроликів, що дуже розплодилися. На спорудження цих загороджень було витрачено десятки мільйонів австралійських доларів, але вони не завжди були ефективними.

Диким собакам знову оголосили нещадну війну. Але хоча казна досі платить до ста доларів за вбитого динго, вони не зменшуються числом.

На відміну від вовка, динго можна приручити. У напівдомашньому стані вони живуть у корінних австралійців, які використовують їх на полюванні. Взяті сліпими цуценятами й вигодувані людьми, дикі собаки звикають до господарів і віддано служать, захищають у разі небезпеки дітей.  

     

Птахи з раю

Пройшли століття перед тим, як стало відоме життя райських птахів. Їхня назва  пішла від повір я, яке говорить нам, що ці птахи пішли саме з раю.

Райські птахи, яких відомо 43 види, живуть в Австралії.

 Райські птахи родичі нашим воронам. По розміру вони бувають від росту сойки до росту жайворонка, але по красі дійсно неперевершені. Різного росту дзьоб може бути прямим або зігнутим. Ноги сильні, з великими пальцями, озброєнні міцними, гострими, сильно зігнутими кігтями. Крила середньої величини  й сильно округлені. Хвіст прямий і складається із 12 пір’їн помірної довжини, причому характерний подовженими пір’їнами, які нагадують дріт або хвіст  дуже довгий, простий і тоді  ступінчатий. У багатьох видів махові пір’їни незвичайним способом подовжені і шовковисті. Самки і пташенята завжди забарвлені простіше, ніж самці.

Гнізда райських птахів – об ємні споруди, які знаходяться на гілках. Один вид райських птахів гніздиться в дуплах. Гнізда деяких видів райських птахів   до цього часу невідомі. Зазвичай у кладках 1-2 коричневих яйця з темними плямами.  Як правило, гнізда неглибокі і чашкоподібні, зроблені з гілок і листя дерев.           

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34025. Философия эпохи Возрождения 24 KB
  2 Расширение кругозора человека возникновение естествознания. Место человека периферийное т. Книги понижали достоинство человека в мире низводят человека с божественной высоты до земной. Гуманизм человек предстает как высшая ценность способности которой должны быть раскрыты полностью всё для блага человека.
34026. Проблема рационализма и сенсуализма начала 19 в. (сравнить Декарта и Локка) 30 KB
  разуме в центре работы теория познания Всякое познание это сближение с опытом. Он создаёт психологическую теорию познания. Что является самым главным в процессе познания По Декарту: чувства делятся на пришедшие из вне врожденные обнаруживаются нами самими. считает что элементы познания возникают только из чувственного опыта.
34027. Томас Гоббс 26.5 KB
  Власть проистекает из инстинкта самосохранения. Власть становится результатом конвенции разумного решения. Появляется общественная власть. Договор может быть расторгнут если власть не может больше защищать.
34028. Французское Просвещение (Вольтер, Руссо) 31 KB
  Крупнейшими мыслителями и идеологами этой эпохи стали Вольтер Дидро Гольбах Гельвеций Ламетри Руссо и др. Своим метким пером он поражал старое отжившее свой век его сатира и насмешка были убийственны для феодальной камарильи смех Вольтера разрушил больше чем плач Руссо. Мировоззренческая система Жан Жака Руссо завоевала огромную популярность еще при жизни он был признанным властителем дум большинства французов второй половины XVIII века.
34029. Философия Канта 27 KB
  Основные достижения Канта теория познания гносеология и этика. Основные положения идеи теории познания. Кант ставит вопрос о диалектике познания говоря о двух понятиях: субъект и объект познания эти понятия составляют диалектическую противоположность противоречие познания. Суть этой диалектики: ведущим началом источником познания является не объект а субъект познания.
34030. Философия Фейербаха. Антропологический материализм Фейербаха 28.5 KB
  С точки зрения Фейербаха идеализм есть не что иное как рационализированная религия а философия и религия по самому их существу считал Фейербах противоположны друг другу. Религия и близкая к ней по духу идеалистическая философия возникают по мнению Фейербаха из отчуждения человеческой сущности посредством приписывания богу тех атрибутов которые в действительности принадлежат самому человеку. Материализм Фейербаха характеризуется как антропологический так как в центре внимания Фейербаха не отвлеченное понятие материи а человек как...
34031. К.Маркс (1818 - 1883) 45 KB
  Маркс первоначально занимался философским творчеством. Несмотря на то что Маркс не создал целостного философского учения он привнес много новых идей в различные разделы философского знания и по сути дела заложил основы качественно нового мировоззрения. В гносеологии Маркс развивал идеи немецкой классики об активном характере познающего субъекта. Практику Маркс определяет как целенаправленную материальнопреобразующую деятельность общественного субъекта.
34032. Позитивизм и его разновидности 26.5 KB
  Таким образом получается что произвести соединение умов в едином общении принципов и через это доставить твердую основу для социальной реорганизации и для действительно нормального порядка вещей и составляет назначение позитивизма. Для позитивизма в соответствии с его же принципом не существует других настоящих наук кроме естествознания изучающего явления внешнего мира. Если вдуматься в суть позитивизма во всех его разновидностях то следует сказать: это реальность развития философской мысли. Словом эта тенденция усиления связи...
34033. Волюнтаризм Шопенгауэра 25.5 KB
  Интеллект утомляется а воля неутомима. Реальна только одна космически громадная воля которая проявляется во всем течении событий Вселенной: мир только зеркало этого воления выступающее как представление. Мир по Шопенгауэру нелеп а вся история мира это история бессмысленной флуктуации волевых искр когда воля вынуждена пожирать самое себя так как кроме нее ничего нет и она к тому же голодная и жестокая постоянно ткущая паутину страдания. Он подверг критике ошибочную позицию сторонников крайнего рационализма согласно которому...