99271

Чернігівський колегіум

Реферат

Исторические личности и представители мировой культуры

Заснований видатними релігійними і культурними діячами Укрїни чернігівськими архієпископами Л.Барановичем та І. Максимовичем, відомими письменниками та поетами, колегіум перетворюється у представницький літературно-мистецький осередок, де процвітало поетико-риторське мистецтво, драматургія, і перекладацька діяльність.

Украинкский

2016-08-10

466.5 KB

0 чел.

Реферат

на тему:

« Чернігівський колегіум»

"Должно малороссиянам ту справедливость отдать, что они охотно в науки вступают, так то не только достаточных, по я самые бедные мещанские и козачия дети с доброй воли в вышеописанные училища идут и мирским подаяниєм ежедневной пищи, списыванием для собственнаго и других обучения печатных книг живут, и терпя голод и холод и всю скудность и нужду, охотно и прилежно учатся, и многие из них как в духовном, так и в светском званий, достойные выходили люди ".

О. Ф. Шафонський.

Вступ

Сучасники називали його чернігівським Олімпом, вертоградом Паллади, чернігівськими Афінами. У цих пишномовних назвах вбачаємо не лише данину бароковому, пануючому на той час витіюватому стилю, але й високу оцінку одного з визначних осередків освіти та культури в Україні XVIII ст. - Чернігівського колегіуму.

У кінці XVII - на початку XVIII ст. в Лівобережній Україні, де збереглася автономія та козацький устрій, відбувається піднесення економічного та культурного життя. Освітянський центр України – Києво-Могилянська колегія - переживає період свого відродження, а в 1701р. набуває офіційного статусу академії. За гетьмана І.С.Мазепи, який опікувався цим навчальним закладом, давав кошти на реконструкцію його будівлі, кількість студентів тут досягла 2 тисяч. Києво-Могилянська академія утверджується як головний освітянсько-культурний осередок не тільки в Україні, а й у всій Східній Європі. Саме в цей час у другому за значенням після Києва історичному та культурному центрі Гетьманщини Чернігові, де, за висловом М.Грушевського, "поховані секрети Старої України і зародки Нової", рішенням гетьмана І.С.Мазепи виникає ще один навчальний заклад колегіум.
Уже її перший період свого існування (1700-1721 рр.) він стає значним центром просвіти в Лівобережній Україні, єдиним в регіоні до утворення Харківського колегіуму (1726 р.).

Заснований видатними релігійними і культурними діячами Укрїни чернігівськими архієпископами Л.Барановичем та І. Максимовичем, відомими письменниками та поетами, колегіум перетворюється у представницький літературно-мистецький осередок, де процвітало поетико-риторське мистецтво, драматургія, і перекладацька діяльність. Результатом плідної співпраці архієпископів і викладачів колегіуму стала низка друкованих прозових та віршованих творів, відомих широкому загалу тогочасного суспільства.

Протягом наступних десятиліть XVIIІ ст., до реорганізації його в семинарію (1786 р.). Чернігівський колегіум задовольняв освітні та культурні  потреби регіону, готував кадри службовців, педагогів, церковних діячів, літераторів, перекладачів.

Викладачі та вихованці колегіуму проводили значну просвітницько-педагогічну діяльність не лише на Чернігово-Сіверщині, в Україні, а й на теренах Російської імперії. Зробили вони вагомий внесок і у розвиток медицини XVIII ст. Серед вихованців Чернігівського колегіуму близько двадцяти відомих медиків XVIII ст.: Н.А. Загорський - академік, засновник першої анатомічної школи в Росії, ІО.Т.Білопольський - головний лікар в армії О.В.Суворова, Ф.Г. Політковський - професор Московського університету, та ін.

Вриховуючи, що діяльність Киево-Могилянської академії та Харківського колегіуму вивчена досить грунтовно, дослідження Чернігівського колегіуму дасть можливість провести порівняльний аналіз засад функціонування закладу з цими провідними центрами освіти, виявити спільні риси, закономірності, а також характерні особливості, що дозволить розширити сучасні уявлення про становлення культури в нашій держані у XVIII ст.

Перші історичні відомості про Чернігівський колегіум ми знайшли  у збірнику «Зерцало от писанія божественного» (1705)р. Значно ширшу інформацію про колегіум дав відомим історик XVIIIст О.Ф. Шафонський у знаменитій книзі "Черниговського намесничества топографическое описание". Коротко повідомивши про історію заснування закладу, вказавши, що його витоки пов'язані з м. Новгородом-Сіверським, О.Ф.Шафонський зупиняється на організаційній структурі, навчальних програмах, характеристиці викладацького та учнівського складу, матеріальному забезпеченні, бібліотеці. Певні відомості про Чернігівський колегіум містилися у краєзнавчих працях М. Маркова, М.Маркевича, а також роботах Д.Бантиш-Каменського, М.Булгакова, В.Аскоченського, які виходять в І пол. XIX ст.

У 60-х на поч. 70-х років XIX ст. розпочинається виявлення, опрацювання, введення у науковий обіг значного архівного матеріалу і історії колегіуму, з'являються перші статті А.Стародомського, М.Докучаєва, в яких висвітлюються окремі питання діяльності закладу. Фактичний матеріал щодо різних аспектів історії колегіуму, його засновників містився у працях чернігівського єпископа Ф.Гумі левського, присвячених історії Чернігівської єпархії.

На початку 70-х років XIX ст. у зв'язку зі 170-літнім ювілеєм Чернігівської духовної семінарії її викладач М.Докучаєв здійснив спробу написати узагальнюючу працю з історії колегіуму, але обмежився лише описанням перших років його діяльності за часів архісмископа І.Максимовича.

М.Докучаєв, залучивши новий архівний матеріал, та проаналізувавши вже опубліковані факти, детально висвітлив питання про організації і становлення колегіуму, роль Л.Барановича та І.Максимовича в його заснуванні, принижуючи, певно, з політичних мотивів, роль гетьмана І.С.Мазепи в справі організації першогонавчального закладу вищого рівня на Лівобережній Україні. У праці М Докучасва містилися цінні відомості про перший рукописний підручник, створений префектом А.Стаховським, а також опис фундаментальної бібліотеки колегіуму. У 1888 р. вийшов каталог рукописного зібрання бібліотеки.

Нова спроба створити узагальнюючу працю з історії Чернігівського колегіуму була здійснена в кінця XIX ст., напередодні відзначання 200-річного ювілею закладу. В.Литинський поставив намір висвітлити основні аспекти його діяльності, опираючись на працю свого попередника М.Докучаєва та інших дослідників, а також на новий архівний матеріал. Він не лише розробив працю з історії колегіуму, виділивши два етапи: перший (1700-1721рр.) другий (1721-1786 рр.), але й   Чернігівської семінарії до кінця XIX ст.

Проте, маючи у своєму розпорядженні значну документальну базу В.Литинський при розгляді таких питань, як зміст навчальних програм, характеристики викладацького та учнівського складу, обмежився лише загальними зауваженнями без серйозного аналізу та відповідних висновків. Поза увагою дослідника залишилися і питання просвітницької та наукової діяльності вихованців колегіуму.

У кінці XІX па гюч. XX ст.ст. у "Черниговских епархиальных ведомостях"  з являється  цінна підбірка архівних матеріалів з історії колегіуму С. Нікольского, М. Благовєщенського, відомого краєзнавця П.Добровольского. Значний документальний матеріал, який стосувався цього навчального закладу, містився у фундаментальному п'ятитомному виданні М.І.Петрова "Акты и документы, относящиеся к истории Киевской  академии"  (1904-1907 рр.).

Підсумовуючи вивчення історії колегіуму в дорадянський період, можна констатувати, що дослідники виявили та опублікували значний документальний матеріал, але він не був достатньо проаналізований, не зроблені конкретні висновки про вклад цього навчального закладу в  розпиток освіти та культури України.

У радянський період історія Чернігівського колегіуму довгий час залишалася поза увагою дослідників.

Лише один підручник - курс поетики викладача Чернігівського колегіуму И.Лип'яцького, який був прочитаний в 1735-1736 рр. і зберігається в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, став предметом дослідження В.П.Маслюка.

У новітніх працях з історії освіти та культури України, таких як "Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. Нариси (X - початок XX ст.) (К., 1991 р.) "Давньоукраїнські студенти та професори" В.Микитася (К., 1994 р.), "Нариси історії культури України" М.Поповича (К., 1998 р.), "Харківський колегіум (XVIII -перша половина XIX ст.)" Л.Ю.Посохової (Харків, 1999), історія Чернігівського колегіуму висвітлена дуже коротко, фрагментарне.

З наближенням 300-річного ювілею Чернігівської о колегіуму активізується вивчення літературно-філософської спадщини засновників та педагогів закладу викладачами Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка С.Мащенком, Н.Шевченком, О.Труповим. Проте до останнього часу не було створено узагальнюючої праці.

На жаль, у результаті трагічної загибелі архівних матеріалів у роки громадянської та Другої світової воєн більша частина документів з історії колегіуму, яка зберігалася в Чернігівській духовній консисторії, бібліотеці семінарії, архівах чернігівських монастирів, утрачена. Через фінансову скруту не вдалося дослідити матеріали, що зберігаються в (Синодальному фонді державного архіву Росії (м. Санкт-Петербург). Вивчення історії Чернігівського колегіуму триває.

ЗАСНУВАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО КОЛЕГІУМУ

Становлення вищої освіти на Чернігівщині відбувалося в умовах нового піднесення, яке переживало українське національне відродження після тривалої Руїни.

Період стабілізації козацької держави, що розпочався за часів гетьмування І.Самойловича (1672 - 1687 рр.), а свого апогею досягнув за гетьмана І.С.Мазепи (1687 - 1709 рр.), супроводжувався значним підйомом у всіх сферах матеріальної та духовної культури. Державна політика гетьмана І.С.Мазепи була направлена на підтримку освіти, книгодрукування, церковного будівництва, різних галузей мистецтва. Відбудова зруйнованих міст та сіл, заснування нових, зміцнення позицій православної церкви, велике церковне будівництво сприяли значному поширенню мережі початкових шкіл в регіоні, що традиційно існували при церквах та монастирях.

На розвиток освіти значний вплив мала діяльність провідних братських шкіл і особливо Києво - Мотилянської академії випускники яких проводили значну просвітницьку роботу серед широких верств населення. Усе це створювало необхідні передумови для заснування в регіоні навчального закладу більш високого типу.

Створення саме в Чернігові другого в Гетьманщині після Києво-Могилянської академії навчального закладу вищого рівня не випадкове. Чернігів був визначним центром древньої Чернігово-Сіверської землі. З II пол. XVII сг. тут утвердилися цілі династії могутніх і багатих козацьких старшин, таких як Лизогуби, Дуніни-Борковські, Полуботки, котрі відбудували місто, відновили його старовинні храми. Підйому та розквіту Чернігова сприяло і високоосвічене духовенство. Чернігівським архієпископам, які володіли найбільшою в Гетьманщині єпархією, імпонувало мати свою резиденцію в місті, яке за стародавньою славою дорівнювало Києву. Перевівши сюди свою кафедру (1672 р.), найвпливовіший з українських ієрархів Лазар Баранович перетворив Чернігів у значний просвітницько-культурний осередок Лівобережної України, згуртувавши навколо себе таких відомих письменників та духовних проповідників, як Д.Туптало, І.Галятовський, Т.Богданович, Л.Крщонович.

Витоки Чернігівського колегіуму історична традиція пов'язує з новгород-сіверським періодом діяльності Л.Барановича.

Дорадянські дослідники спиралися на свідчення відомого описувача краю О.Ф.Шафонського, який зазначав: "Училище Черниговское Латинское, под ведением Архиерея состоящее, только одно за Черниговского Архиепископа Иоаіша Максимовича, между 1696 й 1712 годами заведенное. Оно прежде находилось в Новгороде-Северском й называлось Черниговское коллегиум, а за теперешнего єпископа Феофила получило имя семинариум, обыкновенно же школами называется"7.

М.Докучаєв вважав свідчення О.Ф.Шафонського надзичайно важливими та достовірними: "Авторитет О. Шафонского в деле Черниговской старины важен потому, что он будучи образованнейшим человеком своего времени, занимавший весьма видные постыі на гражданской службе и имевший свободный доступ в местные архивы, свои записки писал между 1783-84 гг., значит из печатних указаний для Черниговской старины они древнейшия и достовернийшия".

І тому він, а слідом за ним й інші дослідники XIX ст. не піддавали сумніву твердження О.Ф.Шафонського про те, що предтечею Чернігівського колегіуму були школи, засновані Л. Барановичем у Новгороді-Сіверському, а потім переведені ним до Чернігова.

Посилаючись ще на одне повідомлення О.Ф.Шафонського, який писав: "За полтораста и  более лет назад, будучи Малая Россия под державою Польскою, завела у себя в Києве, Новгороде-Северском й Переяславе, в монастырях латинския школи, из которых, по присоединению же опять к России, новгород-северския Архиепископом Лазарем Барановичем переведеньї в Чернигов", М.Докучаєв вказував на заснування в 1636 р. у м. Новгороді-Сіверському польським магнатом Олександром Пясечинським єзуїтського колегіуму для навчання православних дітей.

В.Литинський теж вважав,що: "Л.Баранович дал Чернигову несколько школ, переведя их из Новгород-Северска в Чернигов. Школы эти назывались латинскими й существовали в Новгород-Северске, вне всякого сомнения, в начале второй четверта 17-го века".

П.Богуславський стверджував: "Посде присоединения к Москве Малороссии, оно (тобто єзуїтське училище. - Авт.) передано бьіло православным, и Лазарь Баранович, перенести єпископськую кафедру из Новгород-Северского в Чернигов 1672 году, вскоре перевел сюда и латинское училище".

Таким чином, базуючись на свідченні О.Ф.Шафонського, дорадянські дослідники припускали, що Чернігівський колегіум брав свій початок ще з єзуїтського колегіуму, заснованого О.Пясечинським.

О.Пясечинський - польський магнат, який після загарбання поляками Чернігово-Сіверської землі в 1618 р., був старостою новгород-сіверським та улановським, каштеляном каменецьким. Польська адміністрація активно насаджувала католицьку віру на загарбаних землях. У Новгороді-Сіверському було засновано два монастирі: домініканців та єзуїтів. У 1635 р. польський король Владислав IV видав привілей, яким постановив передати новгород-сіверський Спаський монастир з селами, лісами, усіма угіддями ордену єзуїтів, а також наказав О.Пясечинському виділити місце єзуїтам для побудови костела, колегіуму та шкіл''. Мри цьому в привілеї зазначалося, що духовенство грецької релігії не повинно мати інших шкіл, в яких би навчали латини, вбачаючи в цьому перешкоду названим отцям - єзуїтам та їх школам.

В історичній літературі називають різні дати заснування єзуїтського колегіуму. Так, Ф.Гумілевський зазначав, що: "для иезуитов в 1630 г. бьіл построен коллегиум'.. А.Страдомський та М.Докучаєв вважали, що він був заснований у 1636 р.', а М.Сумцов писав: "В 1638 г. в Новгород-Северском был учереждси иезуитский коллегиум с безплатним обучением". Залишається відкритим і питання про його місцезнаходження. Він міг розташовуватися на території єзуїтського монастиря, зведеного О.Пясечинським, або ж в окремому місці, яке було виділено отцям-єзуїтам для будівництва колегіуму.

Не виключена можливість, що колегіум міг знаходитися і у Спасо-Преображенському монастирі.

Конкретні відомості про функціонування цього закладу відсутні. А.Страдомський та М.Докучаєн свідчили, що колегіум призначався для навчання дітей православних, тобто українців. До кінця не з'ясованим залишається питання, до якого часу він діяв. Твердження П.Богуславського про те, що після Визвольної війни українського народу середини XVII ст. єзуїтський колегіум був переданий православним, викликає сумнів.

За свідченням А. Страдомського, колегіум був зруйнований під час цих подій і більше не відновлювався'. Як зазначав Є.Болхонігінов, Б.Хмельницький на переговорах з повіреним польського короля Яна Казиміра в Переяславі вимагав: "иезуитские училища как в Києве, так й по всем городам й селениям козацким упразднить, й вынести в друтие места".

Після визволення Чернігово-Сіверщини з-під впади королівської Польщі у краї зміцнюються позиції православної церкви. У 1657 р. на чернігівського єпископа висвячується Лазар Баранович (1616-1693) - колишній ректор Києво-Могилянської колегії, ігумен Богоявленського Братського, а потім Кирилівського монастирів.

Цього ж року Б.Хмельницький видав універсал про повернення усіх маєтностей, які належали православній церкві в єпархії.

Місцем свого перебування Л.Баранович обирає м. Новгород-Сіверський у серпні 1657 р. гетьман І.Виговський надав універсалом Л.Барановичу "монастырь новгородский зо всеми маетностями, так до монастыра належачами, яко и с тими, которые по езовитах к доминиканах позостали".

Л. Баранович почав відбудовувати свою резиденцію - Спасо-Преображенський монастир, заснував там друкарню (1671 р.) і, за свідченням О.Ф.Шафонського, - школу або школи (як їх тоді називали).

На жаль, крім короткого повідомлення О.Ф.Шафонського.яке наводилося вище, інших відомостей про цей навчальний заклад не маємо. Опосередковано про школи Л.Барановича може слугувати зображення, ймовірно, їх будівлі, яке містилося на заставці книги "Амфологіон", надрукованої 1678 року у новгород-сіверській друкарні. Поряд зі Спасо-Преображенським собором зліва зображена двоповерхова будівля з відкритими галереями на обох поверхах та дахом-заломом. Це приміщення називається у літературі по-різному: "бурса", "семінарія", "колегіум" і датується 1657-1667рр. XVII ст. За принципами побудови, вирішенням фасадів воно подібне до будівлі Києво-Могилянської академії (І пол. XVIII ст.),

У кінці XVIII ст. тут містилися новгород-сіверська духовна семінарія (1785-1797 рр.), пізніше - духовне училище.

Отож відомості про школи, засновані Л.Барановичем, надзвичайно скупі. Невідомо коли вони були започатковані, по-різному датують дослідники і час переведення їх до Чернігова.

Так, М.Докучаєв, В.Дроздов вважали, що це сталося у 1671 р., коли Л.Баранович переїхав до Чернігова (в деяких працях 1672 р.) і оселився у Борисоглібському монастирі. У сучасній літературі зустрічається й інша дата. Так Б.Н.Мітюров вказував, що школи були  переведені до Чернігова в 1689 р,  (без посилання на джерело).

Твердження дорадянських дослідників про те, що Л.Баранович одразу ж чи незабаром після переїзду до Чернігова перевів сюди і школи, викликає сумнів.

З першої історичної згадки про заснування Чернігівського колегіуму, яка міститься у передмові до книги "Зерцало от писанія божественного", виданої у 1705 р. в Чернігові, дізнаємося, що Л.Баранович вирішив через занепад та запустіння шкіл Києво-Могилянських "потщася воздвигнути учение" в Чернігові при архієрейському домі. Справді, у часи Руїни Києво-Могилянська колегія дуже постраждала через військові дії: у 1658 - 1660 рр. велика пожежа майже знищила її будівлі, а в 1665 р. Братський монастир і школи при  ньому було повністю зруйновано. І лише в 1669 р. за відновлення Київської колегії взявся ректор В.Ясинський.

Як далі зазначалося в "Зерцалі", за короткий час Київський колегіум розквітнув, а в Чернігові "малых ради имений, пространства и скудности невозмогоша расширєнны й оутверждены быти", тобто чернігівські школи через відсутність коштів і місця не змогли розширитися та зміцніти.

Переїхавши до Чернігова, Л.Баранович змушений був заново облаштовувати архієрейську кафедру. В листі до архімандрита новгород-сіверського Спасо-Преображенського монастиря М.Лежайського архієрей скаржився, що "архиепископия вся почти с изнова устраивается, нет в ней ни трапезни, ни келий, ни конюший и церковь требует великих расходов".

Архієпископ доклав чимало зусиль та коштів аби відбудувати монастир.

Справа ускладнювалась тим, що маєтності кафедри продовжували належати Спасо-Преображенському монастиреві, і минув деякий час поки, згідно з рішенням спеціальної комісії, створеної за узгодженням з гетьманом І.Самойловичем, вони були розділені між новгород-сіверським Спасо-Преображенським та чернігівським кафедральним Борисоглібським монастирями.

До того ж, територія Борисоглібського монастиря, який розташовувався у північно-західній частині Чернігівської фортеці, обмежувалася її щільною забудовою, була тісна, і навіть друкарню сюди Л.Баранович перевів лише в 1679 р. після великої пожежі у І Іовгороді-Сіверському.

Архієпископ поступово скуповує землі з будинками мешканців фортеці, які межували з монастирем, розширюючи таким чином його

територію.

Л.Барановичу з вищеназваних причин не вдалося створити навчальний заклад вищого рівня з повним комплектом класів та відповідним обсягом предметів. Можливо, то були школи, де навчали учнів початкової грамоти, ймовірно, розпочинали вивчення латинської мови.

Крім цих скупих свідчень про школи Л.Барановича, що містяться у "Зерцалі", є відомості про те, що в них викладав І. Максимович, можливо, латинську мову. Іоан Максимович (1651-1715 рр.) народився у м. Ніжині в сім'ї Максима Васильківського, котрий користувався особливою "милістю" у гетьмана І.С.Мазепи. Батько І.Максимовича, який орендував млини та грунти Києво-Печерської лаври, а також відав збором мита з привозних товарів і приносив значний прибуток військовому скарбу, перебував, як і його діти, під гетьманською "обороною", Шість його синів досягли досить високого становища у суспільстві; були бунчуковими і значковими товаришами, Петро став компанійським полковником, Дмитро дослужився до генерального бунчужного, був одним із головних однодумців І.С.Мазепи, закінчив свої дні на засланні в Архангельську. Сьомий син - І.Максимович - обрав духовну кар'єру. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії і мав неабиякі здібності, бо був залишений там викладачем, а також п'ять років '(1675-1680 рр.) перебував на значній посаді лаврського проповідника, а потім економа. У 1678 р. Лавра вибрала його послом до Москви просити допомоги у боротьбі з Туреччиною, а також виклопотати монастир на території Росії, де б ченці могли переховуватися під час навали. І.Максимович був призначений намісником цього Брянського Свенського (Новопечерського) монастиря (1681-1695 рр.). У 1695 р. він вже архімандрит старовинного чернігівського Єлсцького монастиря, а через дна роки після смерті архієпископа Феодосія Углицького під час елекції, яка була призначена І.С.Мазепою на 24 листопада 1696 р., довірені особи гетьмана: генеральний обозний В.Дунін-Борковський, чернігівський полковник Я.Лизогуб, генеральний бунчужний І.Скоропадський проголосували за його кандидатуру на виборах чернігівського архієпископа. Відправляючи до Москви І.Максимовича, гетьман письмово просив царя та патріарха про висвячення його на архієпископа, яке і відбулося 10 січня 1697 р.

Користуючись підтримкою І.С.Мазепи, І.Максимович у 1700 р. реорганізував школи Л.Барановича в колегіум за зразком Києво-Могилянської академії.

Гетьман давав кошти на розбудову резиденції архієпископа -кафедрального Борисоглібського монастиря. За сприяння та фінансування І.Мазепи будується корпус колегіуму з навчальними класами, дзвіницею, трапезною, службами та папірня для друкарні. На знак подяки тут було надруковано п'ять книг, присвячених гетьману-благодійнику, два панегірики.

1705 року І.Мазепі як патрону колегіуму був з повагою піднесений збірник "Зерцало от писанія божественного", що побачив світ у друкарні Чернігівського Троїцько-іллінського монастиря.

У вірші про герб І.С.Мазепи, написаному польською мовою неопоетами закладу, підкреслювалося, що гетьман дав дозвіл на відкриття колегіуму. У збірнику повідомлялося, що за допомогою, ймовірніше всього, І.С.Мазепи було побудовано приміщення: "оучилищ каменных шесть за скудностъ мейсца под єдиним прокровом". Це дало можливість відкрити ще один клас риторики: "живи будем, в настоящий год (тобто в 1705 р. - Авт.) риторицькому оучению начало положено буде".

Отже, колегіум у Чернігові був заснований І.Максимовичем при кафедральному Борисоглібському монастирі за безпосередньої підтримки та фінансування гетьмана І.С.Мазепи.

Навчальний заклад цього періоду називався на честь свого засновника ("Collegium Archiepiscopo Maximowitano Chernihowia") "Архієпископе Максимовичевським Чернігівським".

Щодо дати заснування колегіуму, то в "Зерцалі" прямо не говорилося про час його створення.

О.Ф.Шафонський теж не називав точної дати, повідомляючи, що він був заснований між 1696 і 1712 роками, тобто в період архієпископства І.Максимовича.

М.Маркевич також свідчив, що "по словам архимандрита Симеона, основана (семінарія. - Авт,) меж годами 1697 і 1705, Архиепископом Иоанном Максимовичем"50.

Дослідники колегіуму II половини XIX ст. М.Докучаєв та В.Литинський, які більш детально вивчали матеріали його історії, датою заснування вважали 1700 р. Про започаткування Чернігівського колегіуму саме в цьому році свідчив чернігівський архієпископ І.Жураковський у своєму донесенні у Синод 1727 р.: "Школы в Чернигове при монастыре кафедральном обретаются с начала 1700 г.". Його наступник І.Рогалевський у звіті відповідно до указу Синоду 1737 р. також стверджував, що школи були засновані І. Максимовичем 1700р. Про це свідчать і опосередковані дані.

Процес становлення Чернігівського колегіуму як навчального закладу розтягнувся на декілька років. Це пояснюється не тільки відсутністю коштів, приміщень, але й тим, що в колегіумах панувала класна, а не предметна система викладання, коли один учитель навчав усіх предметів і разом зі своїм класом поступово переходив від нижчого до вищого курсу. Так, з 1700 по 1705 рр. упродовж чотирьох років у Чернігівському колегіумі було відкрито 4 класи: три граматичні та, ймовірно, наступний за ними клас поетики, тобто кожного року з переходом учнів до вищого курсу відкривався новий клас. Як свідчить "Зерцало", в 1705 р. гетьмана І.С.Мазепу вже вітали три класи, як їх тоді називали "школи" колегіуму: "skola infima, crammatica, syntaxis". Вітання було оформлено у вигляді стилістичних конструкцій, дієслівних форм та фігур латинською мовою.

Отже, Чернігівський колегіум був заснований 1700 року з Ініціативи чернігівських ієрархів Л.Барановича та І.Максимовича — видатних релігійних та культурних діячів - у місті з багатими історичними та культурними традиціями.

Разом з тим виникнення колегіуму було б неможливе без державної підтримки. Перший навчальний заклад вищого рівня на Лівобережній Україні відкривається за сприяння та фінансування гетьмана І.С.Мазепи.

Заснований у 1700 р., Чернігівський колегіум функціонував до 1786 року, а відтоді був реорганізований у духовну семінарію.

У діяльності колегіуму можна виділити декілька періодів.

Перший(1700-1721 рр.)—становлення та розквіт навчального закладу, завдяки зусиллям його засновника І.Максимовича, а також першого префекта, пізніше чернігівського архієпископа Л.Стаховського.

Другий (1721 р. - середина XVIII ст.) — характеризується подальшим розвитком колегіуму, введенням нових дисциплін, прагненням зберегти традиції та засади, властиві українським навчальним закладам.

Третій (середина XVIII ст. - 1786 р.) — поступова втрата демократичних традицій, посилення регламентації та уніфікації усіх сторін діяльності колегіуму з метою перетворення його у вузькостановий духовний заклад.

ОБСЯГ ТА ЗМІСТ НАВЧАЛЬНИХ

ПРОГРАМ

Чернігівський колегіум був заснований І.Максимовичем за взірцем Києво-Могилянської колегії. Його організаційна структура, навчальні предмети, засади та традиції внутрішнього життя багато в чому наслідували києво-могилянські. У свою чергу принципи організації, обсяг та зміст навчальних програм у Києво-Могилянській академії були подібні до польських, західноєвропейських колегіумів (академій). Викладання предметів велося латиною, яка вважалося мовою кауки, освіти і культури.

У Києво-Могилянській колегії (пізніше академії) вивчалися характерні для навчальних закладів Західної Європи "сім вільних наук": TRIVIUM - граматика, поетика, риторика (діалектика) і QUDRIVUM - арифметика, геометрія, астрономія, музика, а також предмети, що становили вищий курс: філософія і богослов'я. Структурно повний курс складався із восьми класів (шкіл), а саме: нижчих чотирьох граматичних класів: фари (аналогії), інфими, граматики, синтаксими; середніх: поетики та риторики; вищих: філософії І богослов'я. За своєю структурою, обсягом і змістом навчальних програм Києво-Могилянська академія відповідала вимогам, що, ставилися перед європейською вищою школою.

На відміну від Київської академії, де в кожному граматичному класі викладав один учитель, в Чернігівському колегіумі в двох нижчих граматичних класах - аналогії (фарі) та інфимі - один учитель навчав читання, письма та основ латинської граматики, так само, як в двох вищих граматичних класах - граматиці та синтаксимі - один учитель викладав правила латинської граматики, синтаксису, тренував учнів у перекладах з польської і рідної мови на латинську та навпаки.

У бібліотеці Чернігівської семінарії свого часу зберігалося більше сотні Ludus literalis - зразків учнівських робіт, практичних вправ як класних (ехsегсіtіа), так і домашніх (occupationes) латинською, польською та слов'янською мовами, які виконували учні в класах граматики та синтаксими. Для перекладів використовувалися посібники з класичної літератури, історії,

християнської міфології.

Латинську мову вивчали, мабуть, за тим же підручником Eмануїла Альзара Institutiones Linguage Latinae, який був дуже популярний в Європі і в Київській академії, а з II пол. XVIII ст. - за Піарскою граматикою, надрукованою у Варшаві.

З метою успішного вивчення латини викладачі Чернігівського колегіуму, певно, застосовували ті ж методи, що і в академії: зобов'язували учнів розмовляти латинською мовою не тільки на уроках, а й і в бурсі, вдома. Для цього застосовували такзваний "калькулюс" - папірець у футлярі, який передавався учневі, що порушив це правило, і куди вписувалося його прізвище, а той мусив передати його іншому "штрафнику". Учень, у якого залишався "калькулює" на ніч, вранці підлягав покаранню.

Вивчення латинської мови вимагало певної підготовки, тому до колегіуму приймали учнів, котрі вміли читати та писати рідного мовою. Так, в указі Чернігівської духовної консисторії від 1742 р. зазначалося, що священнослужителі зобов'язані були навчати своїх дітей вдома "простого русского писання", вказувалося чого саме треба наичати дітей і з якого віку: "От семилетнего возраста по носледней мере, трилетной срок детей своих русской грамоте, як то: букваря з десятисловием, часослова, псалтиря и скорописной все прилежное имели старательство и ко ученню в славено-греко-латинския коллегиума Черниговскаго школы висилали".

У граматичних класах вивчали також церковнослов'янську (пізніше російську) та польську мови.

Щодо вивчення польської мови в Чернігівському колегіумі, тоді викладання було зумовлено традицією, що виникла, коли Україна входила до складу Речі Посполитої. Вона вивчалася у Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою за зразком польських колегій. Багато викладачів Києво-Могилянської колегії вчилися у польських академіях: Краківській, Люблінській, Замойській, Членській. У колегіумівських курсах широко використовувалася польська література: як підручники, так і віршовані та прозові гвори. Чимало письменників України творили польською мовою.  Серед  них  Ланар  Баранович,  Іоанникій  Галятовський,  Дмитро Туптало     І. Ростовський), Іван Орловський, Стефан Яворський, Лалрентій Крщонович, Іван Величковський, чиї твори були видані у Чернігівській друкарні Троїцько-Іллінського монастиря.

Підручник Е.Альвара “Institutiones Linguage Latinae”, за яким вивчалася латина, призначений для польських шкіл і місти І. пояснення та переклад латинських текстів польською мовою. У вересні 1721 року префект чернігівського колегіуму І.Дублінський отримав припис Синоду: "дабы в школах учили латинского языка по толкованию й переводу российского наречия". Це означало, що і навчальну практику необхідно ввести підручники, в яких паралельно з латинським текстом йшло пояснення та переклад російською мовою. Таких підручників на той час у Москві було вже надруковано декілька.  Але в колегіумі продовжували вивчати польську мову.

Про широке використання польської мови в Чернігівському колегіумі свідчать, насамперед ,зразки практичних вправ учні граматичних класів, про що згадувалося вище, вірші та приклади польською мовою, що містилися у лекційних курсах викладачів колегіуму, наприклад, в риториці "Ключ знання" 1708 р., вірші в панегірику, піднесеному архімандриту Єлецького монастиря Т.Максимовичу від учнів Чернігівського колегіуму в 1730 р. Польською мовою були написані вірші на смерть чернігівського єпископа А.Дубневича, їх склав у 1750 р. студент колегіуму О.Павловський.

Деякі викладачі Чернігівського колегіуму були вихідцями із Західної України, частина якої перебувала на той час під владою Польщі, і навчалися у Львівській академії: це С.Зиминський —префект в 1737-1739 рр., та П.Захаржевський - вчитель граматики. У колегіум навчалися також студенти із Західної України.

Про значну увагу, яка приділялася вивченню польської мови. свідчило те, що в 30-і роки XVIII ст. навчальний заклад носив назву Чернігівська слов'яно-польсько-латинська колегія.

Польська мова вивчалася у Києко-Могилянській академії до кінця XVIII ст. У зауваженні до інструкції академії 1764 р. зазначалося: "Неоспоримо дело, что с лутчею 6ы пользою ученики могли обучаться, естли бы все учення на природном языке предлагались, но по неже чрез то нечувствителым образом искореняется полский язык, как то уже был пред сим искорепился, а сверх того здесь и обычай почти непременный уже вошло предлагать в нижчих школах ученикам на польском диалекте, да и самая смежность рубежа с поляками велит полскому языку обуматься нспременно, а паче, что из Иностранной Государственной коллегии от Киевской Академии переводчиков полского языка часто требуют. Для того по прописанным резонам на российском языке не следует для Академии Киевской издавать, но сочинить оную надобно так, как сочинена выше писанная Пиарская грамматика. Точно с полского языка перевод делать на российский язык, дабы ученики могли разуметь, что точно ония вокабулы  значат".

У Чернігівському колегіумі польська мова також викладалася протягом XVIII ст. Так, в атестаті випускника колегіуму І.Левицького, який навчався у 1765-1771 рр., у переліку предметів, які він опановував, міститься і польська мова. Г.Хотлинський, котрий навчався у Чернігівському колегіумі з 1765 по 1774 рр., теж освоював "польський диалект". В указі Чернігівської духовної консисторії від 2 листопада 1780р. вказувалося, що у відомості учнів Чернігівського колегіуму "по последовавшему прежнему повелению означается толко, что обучается на российском, польском и латинском языках правильно читать слова, выговаривать и граматики". У 1781 р., як свідчив указ консисторії, вітати наслідника престолу, що прибував до Чернігова, учні повинні були декількома мовами, що вивчалися в колегіумі, в тому числі і польською.

Як і в західноєвропейських, польських навчальних закладах, в українських колегіумах значна увага приділялася вивченню класичної літератури, освоєнню античної спадщини, залученню студснтів до справжньої гуманітарної освіти. Основними їх завданями було виховання досконалої людини, якого можна досягти, як вважалося, за допомогою гуманітарних знань.

У процесі вивчення античної літератури, що широко розгорнулося у Західній Європі в XVI-XVII ст., в учено-гуманістичних колах ренесансної Італії були розроблені на основі "Поетики" Аристотеля та "Науки поезії" Горація курси поетик і риторик, які згодом поширилися по всій Європі і увійшли до програм навчальних закладів, у тому числі й українських.

Незважаючи на те, що освоєння античної спадщини в колегіумах відбувалося в обмежених, схоластичних формах, сам процес вивчення "язичницької" літератури сприяв секуляризації освіти, ознайомленню з передовими гуманістичними ідеями епохи Відродження.

Щодо запровадження класу поетики в Чернігівському колегіумі існують суперечливі дані. Як можна судити із тексту "Зерцала", І.Є.Мазепу віншували чернігівські неопоети. Зокрема, у вітанні "Зерцала" зазначалося: "Аще Бог восхощет і живи будем в настоящий год (тобто в 1705 р. - Авт.) риторицькому ученню начало положено буде", тобто йшлося про відкриття класу риторики, яки м був наступним після поетики. До середини 30-х років у Чернігівському колегіумі поетика не була виділена в окремий клас, а викладалася разом з риторикою, логікою та діалектикою одним учителем, а саме-префектом. Так, І.Богуславський, префект Чернігівського колегіуму писав у 1721 р.: "по избрании нашем во учительство, мене в реторецкое й поэтицкое, а отца Сильвестра Цареградского в граматическое и синтаксическое". У класі поетики, як і в Києво Могилянській академії, студенти вивчали теоретичні основи поезії, загальні правила складання віршів, їх класифікацію на жанри, розглядали до ЗО родів і видів класичного і барокового стилів.

На практичних заняттях вчилися писати поетичні твори латинською, польською мовами, а з 40-х років XVIII ст. - ще її російською. Основними джерелами як теоретичних, так і практичних занять слугували твори античних авторів, частково польських літераторів.

У курсі риторики, який користувався найбільшою популярністю (в ньому завжди навчалася велика кількість студентів), викладалося красномовство, його теоретичні засади. Студентів навчали складати і проголошувати промови, проповіді, писати листи і т.п. Викладачі у своїх курсах спиралися на традиції античної науки красномовства Аристотеля, Цицерона, Квінтіліана, а також середньовічних, ренесансних авторитетів.

Уміння складати панегіричні, поздоровчі, судові, поховальні промови, проповіді, вести диспути — усе те, чого навчали студентів у курсах поетики та риторики, - знаходило практичне застосування у різних сферах життя, відповідало актуальним потребам тогочасного суспільства. Це і поздоровлення знатних осіб, що було надзвичайно розповсюджено в XVII -І пол. XVIII ст.ст., і виступи в судах, і полеміка з католиками тощо. Студенти, як правило, разом з викладачами брали участь у святах, урочистостях, які відбувалися в місті (приїзд знатних осіб, свята на честь перемог тощо), виступаючи з вітальними промовами, діалогами, п'єсами, музичними творами. Як зразок одного із таких вітань, можна навести панегірик, піднесений Т.Максимовичу від учнів Чернігівського колегіуму в 1730 р., який зберігався у колекції відомого збирача рідкісних книг та рукописів М.М.Білозерського.

Тимофій Максимович три роки викладав в Чернігівському колегіумі, потім 10 років перебував на посаді кафедрального писаря, а в 1727 році був висвячений на архімандрита Єлецького монастиря. Він, мабуть, опікувався студентами колегіуму і деяких утримував за свій кошт. За це його "клієнти", як називали тоді таких студентів, піднесли своэму патрону, за звичаєм того часу, на день народження панегірик. Це  була рукописна книга, що складалася із 20 сторінок і вміщувала мірні та прозове вітання латиною, два вірші польською мовою.

Вітання були написані у пишномовному витіюватому стилі. Для них були характерними відсутність конкретних відомостей про особу, яку поздоровляли, наявність загальних фраз про її чесноти, широке використання алегорій, метафор, образів античної міфології та історії: Посейдона, Тезея, Менелая, Ксеркса, Олександра Македонського тощо. Відповідно до стилю вітань кожне з них мало величезний заголовок чи присвяту на всю сторінку. Під першим його заголовком підписався інфіліст (тобто учень класу інфими) Андрій Максимович, інші підписів не мали.

Як бачимо, панегірик Т.Максимовичу був написаний також згідно з традиціями стилю бароко, характерними рисами якого було переважання форми над змістом, при цьому надзвичайна увага приділялася словесно-декоративному оформленню твору, використання ефектних порівнянь, алегорій, метафор.

Згідно з академічною традицією, що існувала в Києво-Могилянській академії і в Чернігівському колегіумі, кожний викладач курсів поетики, риторики, філософії повинен був підготувати свій курс лекцій, який він диктував студентам.

На жаль, до нашого часу збереглося небагато рукописних підручників викладачів колегіуму. Написані латиною, вони майже не досліджувались. У фундаментальній бібліотеці Чернігівської семінарії ще на початку XX ст. знаходилося чимало таких підручників: " Памятниками их усердия к наукам оставались в настоящей семинарской библиотеке рукописние учебники, из которых состаавлялся целый рукописний отдел. Гусиным пером на шєроховатой бумаге калиграфически тщательно написаны студентами коллегиума усные трактаты по богословию, философии и другим предметам на сотнях страниц. Виньетки и разрисовки заглавий, начальних букв, сделаных от руки тем же гусиным пером, показывают, что перепесчик исполнял не казенную тяготу, обязанность, а работал от души, не торопясь, на досуге".

Першим підручником, створеним у колегіумі, був курс риторики "Clavis scientiarum" ("Ключ знання") 1708 р. Як вважав М.Докучаєв, котрий частково описав посібник у 70-і рр. XIX ст., його автором був перший префект Чернігівського колегіуму Антоніп Стаховський. Місцезнаходження книги насьогодні невідоме.Можна припустити, що риторика була названа "Ключем знання" під впливом відомої праці І.Галятовського "Ключ розуміння" (1659 р.), яка разом  з трактатом "Наука албо способ зложення казаня", що входив до її складу, була своєрідним посібником з гомілетики, який містив настанови щодо складання проповідей, їх зразки та матеріали для написання "казань". Книгу І.Галятовського "Ключ розуміння" можна вважати першим друкованим підручником з риторики. Вона користувалася чималою популярністю, витримала декілька видань і, певно, використовувалася педагогами у викладанні риторичних курсів, насамперед , як посібник для підготовки проповідей.

Маючи однакову назву з книгою І.Галятовського, риторика "Ключ знання" в той же час відрізнялася формою викладу матеріалу, структурою, ширшим колом проблем, що в ній розглядалися. Риторика мала багате декоративне оформлення: зображення св. Трійці, тріумфальної арки зі святими, пророками та царями на її стовпах прикрашали титульну сторінку. Декор відповідав пишномовному вступу, де зазначалося: «Торжествуй, опять и опять русское юношество, украсивпшсь на Чернигово-Максимовических олимпииских играх трехлетним лавровим венком красноречия» . Клас риторики в Чернігівському колегіумі, найімовірніше, був відкритий у 1705 році. Як видно з вступу, минуло вже три роки навчання красномовства, коли в 1708 р. А.Стаховський прочитав курс "Ключ знання". Риторика була наткана під впливом відомої "Поетики" Феофана Прокоповича, курси поетики та риторики якого користувалися великою популярністю. У них актор виступав з позицій критики схоластичних тенденцій у шкільних підручниках, прагнучи наблизити їх до життя та сучасності. Значна частина курсів зазнала впливу його праць.

За змістом риторика "Ключ пізнання", певно, мало чим відрізнялася під подібних підручників викладачів Києво-Могилянської академії.

Вона складала, власне з риторики та логіки з діалектикою, які читалися у кінці курсу. Розпочиналася викладом стилістичної теорії, а саме: у першому роздилі розглядалися питання про періоди естетичну категорію, яка посідала центральне місце в стилістичному синтаксисі, про підбір та розміщення слів у періоді, ритмічну структуру миті, про тропи і фігури як емоційні засоби збудження у слухачів різних почуттів. У другому розділі мова йшла про синоніми. Значна увага приділялася такому стилістичному засобу, як ампліфікація. Часто для практики складання промов давалась якась сентенція або вислів, котрі необхідно було розвинути в обширну промову, нагромаджуючи різні відомості з історії, міфології, наводячи приклади, порівняння з аналогічними подіями.

Для допомоги початківцям - поетам та риторам - в "Ключі знання", як і у інших поетиках і риториках, був вміщений своєрідний довідковий словник імен в алфавітному порядку, синонімів, окремих висловів (каламбурів), які використовувалися при написанні віршів ти складанні ораторських промов. У деяких курсах того часу в таких словниках була представлена вся антична міфологія: імена богів і богинь, античних учених, літературних персонажів, державних діячів та полководців.

У третьому розділі розглядалися питання про форми доказів та стилістика. Тут йшлося про логічні докази, їх підбір, способи донсдення (аргументацію), обгрунтування міркування, які відігравали важливу роль при побудові різних видів промов, особливо дорадчих та судових, у різного роду диспутах.

Значне місце в стилістичній теорії приділялося відповідності стилю предметові викладу, і згідно з цим давалася характеристика трьох мовних стилів: високого, середнього, низького.

Риторика "Ключ знання" мала незвичну, своєрідну форму викладу. Вона була написана у вигляді військової інструкції з використанням відповідної термінології. Розділи, на які поділявся курс, носили назву караулів. Полководець (наставник) навчав студснтів прийомів риторичної боротьби, забезпечуючи їх укріплення у вигляді синонімів, для роз'яснення яких наводилося 11 прикладів латинською мовою та 2 - польською, у третьому

най важливішому розділі воїнам повідомлялось про генеральні укріплення, які містилися у доказах, що знаходилися під захистом 8 бастіонів, забезпечених прикладами, і т.п. Під кінець переможець-наставник нагороджував своїх воїнів лавровими вінками, і плетеними із прозових та віршованих творів, вручав їм ключ від завойованого міста.

Алегорично-символічна форма, в якій написана риторика, була характерна для барокової літератури. В ній основна увага приділялась формі, ефектним та незвичним прийомам, що повинні були здивувати, привернути увагу слухача. Військовий характер цього шдручника М.Докучаєв пояснював тим, що в ньому в опосередкованій формі знайшли відображення події російсько-шведської війни. Цій темі також були присвячені драматичний твір "Провіщення риторської Сивілли" та два віршовані твори на честь Марса і кант на честь св. Катерини, вміщені у риториці як додаток.

Дійовими особами в драмі були св. Катерина, яка пророкувала загибель римському імператору Максенцію, та філософи, які дискутували з цього приводу. Усього в п'єсі 12 дій. Основна ідея твору — покровительство св. Катерини правовірному імператору Костянтину та його перемога над Максенцієм. Тут малася на увазі перемога Петра І над неправовірним Карлом XII під покровительством св. Катерини, яка була патрональною святою дружини Петра І Катерини.

Як бачимо, вже на початку існування Чернігівського колегіуму в ньому, як і в Києво-Могилянській академії, складалися та ставилися п'єси. Автором драматичних творів, як правило, був учитель курсу поетики, в даному випадку префект А.Стаховський, що викладав поетику та риторику. Викладач складав і в кінці курсу разом зі студентами здійснював постановку п'єси. Шкільна драма була широко розповсюджена и навчальних закладах України. Вона потрапила до нас із Західної Європи через посередництво Польщі, де використовувалася єзуїтами для насадження католицької пропаганди. Разом з тим діалоги, декламації, диспути, участь у п'єсах сприяли розвитку ораторських, літературних здібностей студентів. "Спудеї" Чернігівського колегіуму часто виступали з п'єсами як на громадянські, так і релігійні свита, особливою популярністю користувалися різдвяні, великодні вистави.

На літніх канікулах студенти старших курсів, об'єднавшись у своєрідні театраліні трупи, мандрували по Україні, розігруючи діалоги, сцени, п'єси в містах, селах, садибах, заробляючи таким чином на прожиття, продовження навчання в колегіумі. Як цікаву ілюстрацію таких 'ситуацій" чернігівських  ' спудеїв", можна привести премеморію Салтиководівицької сотенної канцелярії Ніжинського полку префекту Чернігівського колегіуму С. Новопольському від 1748 р., у якій йшлося про групу студентів "комедіантів" класу риторики колегіуму у складі 10 осіб, які найняли двох музик у Полтаві і мандрували по Україні, були навіть в Січі.

Що ж до віршів на честь Марса та канта, присвяченого св. Катерині, вміщених у риториці "Ключ знання", то вони, як стверджував М.Докучаєв, були також відгуками на актуальні події російсько-шведської війни. Кант на честь св. Катерини співався студентським хором Чернігівського колегіуму. В минулому столітті існував його нотний запис.

Курс чернігівської риторики 1708 р. закінчувався викладанням логіки з діалектикою: "Рагvа logica, vulgo dialectica" (мала логіка, загальна діалектика). У дусі античних авторитетів та ренесансних риторик українські ритори вважали філософію важливою частиною нагального навчання оратора. Тому у кінці риторичного курсу дуже часто студентам викладалися елементи логіки та діалектики.

Однією з головних цілей цього завершального розділу риторики було навчити студентів логічно мислити, правильно будувати докази, застосовувати переконливу аргументацію, уміти дискутувати.

Курс чернігівської риторики 1708 р. містив також особливий розділ "Conclusiones" ("Конклюзії"), який, на жаль, не був закінчений.

Наявність конклюзій свідчила про те, що в Чернігівському колегіумі у кінці курсу риторики, що був до запровадження у 1749 р. філософії, так би мовити, останнім, випускним, певно, проводилися диспути, які, звичайно, у Києво-Могилянській академії влаштовувалйся наприкінці філософського та богословського курсів замість екзаменів. Адже конклюзія — це оголошення, де містилася програма диспутів, так звані тези з іменами учасників. Конклюзії пишно прикрашалися і вивішувалися напередодні диспутів, їх проведення було значним торжеством, на яке запрошувалися почесні гості, визначні цивільні та духовні особи, готувалися драматична вистава, діалоги, вірші, музичні виступи. Диспут між студентами, коли один аргументатор висував та обґрунтовував певну тезу, а троє інших заперечували йому, вимагав від його учасників уміння вести полеміку, аргументовано відстоювати свою точку зору, досконало знати терміни, правильно будувати силогізми і т.п.

Автором риторики "Ключ знання", а також драми, віршів та кантів у його додатку, як зазначалося вище, був перший префект Чернігівського колегіуму А.Стаховський.

Вихідець з Чернігівщини, він отримав освіту в Києво-Могилянській колегії, де його вчителем ймовірно, був І.Максимович. Доля, просування по службі А.Стаховського були тісно з ним пов'язані. І.Максимович, певно, був його покровителем: за його архієпископства він обіймав посаду кафедрального проповідника, з 1700 р. - намісник  Борисоглібського монастиря та префекта колегіуму, з 1709 р. архімандрита новгород-сіверського Спасо-Преображенсько: монастиря, а в 1713 р. висвячується на чернігівського архієпископа після смерті І.Максимовича успадкував його кафедру митрополита Тобольську.

В особі А.Стаховського І.Максимович знайшов собі вірного помічника у справі організації та становлення Чернігівського колегіуму, перетворення його на значний культурно-освітній осередок Лівобережжя України. Співпраця двох непересічних талановитих особистостей на ниві освітянсько-літературної діяльності сприял. неабиякому піднесенню та розквіту колегіуму в перший період його існування. Про це свідчить, насамперед, ціла низка друкованих праць які виходили в співавторстві архієпископа, префекта та інших викладачів Чернігівського колегіуму. Вони побачили світ у друкарні Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря.

Так, у 1705 р. вийшов збірник "Зерцало от писанія божественного", який був піднесений гетьманові І.С.Мазепі від нещодавно заснованого Чернігівського колегіуму. В присвяті гетьман прославлявся за будівництво та прикрашання церков у Києві, розбудову Києво-Могилянської колегії, меценатство в Чернігові військові справи. Присвята мала підпис: "Ієромонах Антоний намесник кафедри Черниговской и префект колегиуму Архиепископии Черниговской с труждающимися". Гетьмана вітали також три граматичні класи латиною, неопоети польською мовою. У збірнику містилися історичні відомості про заснування Чернігівського колегіуму, вірші про герби І.Мазепи та І.Максимовича тощо.

Основний зміст "Зерцала" становили твори, зібрані в "еден пластырь", "наченшими трудитися в новосооруженных оучилищах Черниговскнх".

У 1703 р. архієрейська кафедра отримала чотири книжки Іоана Златоуста, перекладені з грецької мови на латинську і видані у Венеції в 1574 р. З латини вони, ймовірно, були перекладені викладачами Чернігівського колегіуму і три з них вміщені у "Зерцалі", як і три проповіді І.Максимовича, котрі той прочитав, перебуваючи на посаді лаврського проповідника у 1675-1680 рр. У збірнику також містилися силабічні вірші про страждання Ісуса Христа, автором яких, ймовірно, був А.Стаховський. Як бачимо, вже на зорі Чернігівського колегіуму, був створений оригінальий збірник, який продемонстрував гетьману І.С. Мазепі — патрону Чернігівського колегіуму — значні досягнення у поетичному та риторичному мистецтві засновника та викладачів навчального закладу.

У цьому ж році був надрукований ще один твір "Алфавіт собранный рифмами сложенный", зміст якого становили понад десять тисяч віршів про життя святих, розміщених в алфавітному порядку. В другу частину книги, крім повістей про життя святих, увійшли розповіді з стародавньої історії середніх віків з посиланням на Баронія та інших авторів.

Вважалося, що автором "Алфавіту" був І.Максимович, який підписався під його присвятою, однак у ній же сказано: "Алфавит названный, трудом училищ наших полионолатинских ныне сооруженных ново, черниговских", тобто "Алфавіт" був, певно, колективною працею педагогів колегіуму. А І.Максимович, ймовірно, його редактор. У передмові до "Алфавіту" говорилося, що книга призначалася Чернігівському колегіуму:

"Се ти Чєрниговски Афиныдуховну

Предлагаю трапезу книгу рифмословну"

"Алфавіт собранньш рифмами сложенный" був присвячений ПетруI і його сину Олексію. Разом з іншими творами І.Максимовича "Богородице діво" та "Толкование на псалом 50-й", префект колегіуму А.Стаховськии в 1708 р. підніс "Алфавіт" Петру І. Тим самим І.Максимович, певно, хотів сповістити царя про успіхи мінімального закладу, недавно ним заснованого, зробити Чернігівський колегіум відомим далеко за його межами.

1710 року було видано переклад книги протестантського богослова Іогана Гергарда "Богомысліє" з присвятою Стефану Яворському від "труждающихся в коллегиуме архиепископии Черииговской". Твір І.Гергарда вийшов у Лейдені в 1627 р., а його переклад здійснено в Чернігівському колегіумі. І.Максимович, можливо, був редактором книги. Він і доповнив кожний розділ двома віршами, яких не було в латинському варіанті. Наступне видання цієї кити було здійснено в 1711 р. за розпорядженням Петра І, який, ймонірно, був ознайомлений з її перекладом, зробленим у Чернігівському колегіумі. Однак пізніше, в 1720р., він же і заборонив книгу, запідозривши, що "в ней явилась многая лютеранская противность",

Як навчальний посібник богословського характеру в Чернігівському колегіумі використовувався, певно, твір Ієремія Дрекселя "Іліотропіон", тобто "Соняшник", надрукований у Мюнхені 162 7 року.

Переклад збірника з латинської мови на церковнословянську здійснив І.Максимович. Твір поділений на п'ять частин і побудований на прикладах із життя державних діячів стародавності, філософів-церковних письменників: Олександра Македонського, Фемістокла. Єпиктета, Сенеки, Переклад було надруковано в 1714 році.

На початку книги вміщувалася присвята І.Максимовичу від "трудолюбцев, учителей, послушниц й всей братии дому архиєрейского Черниговского". На цей час І.Максимович був уже митрополитом Тобольським і йому в Сибір надіслали примірники цієї книги.

Історія та географія, як окремі дисципліни, у Чернігівському колегіумі не викладалися до середини XVIII ст., як, до речі, і в Київській академії. Виділення цих предметів в окремі навчальні курси відбувалося поступово і було пов'язане зі становленням історії та географії як наукових дисциплін. Історія в колегіумі вивчалася фрагментарне як довідковий матеріал для складання промов, віршів, п'єс, як джерело етичних настанов, дидактичних тлумачень історичних подій, а також як зібрання особистих прикладів для наслідування з метою виховання досконалого оратора.

У 1716 році викладачі Чернігівського колегіуму переклали історію Рим Тіта Лівія. Це був перший переклад творів знаменитого історика на слов'янську мову. Праця складала чотири об'ємні томи зберігалася в Московській патріаршій бібліотеці. Цікаво, що в одному з них знайдено записку, зроблену рукою Григорія Сковороди: "рге году месяца май у о день купил Сковорода, дал восем алтьш".

Викладачі Чернігівського колегіуму не випадково звернулися саме до праць цього письменника. Адже він був одним з найпопулярнішим істориків стародавності. Його величезний творчий доробок становив 142 книги, до нашого ж часу дійшло 35 з них".

Блискучий повчальний стиль викладу ритора та письменника Тіта Лівія якнайкраще відповідав вимогам ораторського мистецтва: його герої часто виголошували промови за всіма їх правилами, на першому плані завжди стояли фантастичні, незвичайні розповіді про подвиги знаменитих римлян, чудеса та знамення, а не виклад важливих для римського ладу законів і т.п. Мабуть, саме стильові особливості творів Тіта Лівія привернули увагу педагогів Чернігівського колегіуму, які використовували їх як зразки для наслідування блискучого красномовства.

У 1717 р. колишній вчитель Чернігівського колегіуму архімандрит Троїцько-Іллінського монастиря Герман Кононович уперше в Чернігові здійснив видання Нового Завіту, в якому зробив  спробу розтлумачити, прокоментувати не зовсім зрозумілі для читача розділи.

Отже, вже в перший період свого існування Чернігівський колегіум завдяки зусиллям його засновника І.Максимовича, першого префекта А.Стаховського, інших викладачів перетворився у значний центр просвіти на Лівобережній Україні, єдиний в регіоні до створення Харківського колегіуму.

Саме в цей час тут значного розвитку досягли мистецтво віршування, драматургія, перекладацька діяльність; відбувалися диспути, в яких знаходили відгуки визначні події суспільно-політичного життя того часу.

До нашого часу збереглося ще декілька рукописних курсів, що читалися у Чернігівському колегіумі. Вони знаходилися у бібліотеці  Софійського собору в Києві і увійшли до каталогу професора М.І.Петрова. Нині ж зберігаються у Національній науковій бібліотеці ім. В.І.Вернадського НАН України. Це риторика "Reginae hortus cloquntiae" ("Сад цариці красномовства...") 1717 р., "informatory artis oratoriae" ("Вихователь ораторського мистецтва") 1718 р., риторика префекта І.Дубинського (1724-1725 рр.), риторика "Domus Tullianae cloquntiae " ("Будинок Туліанового красномовства") 1726-1727 рр., "Tullius in campis oratoriis" ("Тулій на нивах ораторських") 1738 р. Нищеназвані риторики були написані латиною і до нашого часу не досліджені.

Судячи з пишномовних метафоричних назв курсів, автори їх продовжували барокові традиції письменників чернігівського літературно-мистецького осередку, таких як Л.Баранович, І. Величковський, Л.Крщонович, І.Максимович, А.Стаховський, широко використовували умовно алегоричні образи, античну міфологію, різноманітну словесну орнаментику. Особливо характерною у цьому плані була поетика викладача Чернігівського колегіуму Й.Лип'яцького. Вихідець з Полтавщини, з родини священика, він отримав освіту в Києво-Могилянській академії, був викладачем, а згодом і префектом Чернігівського колегіуму.

З середини 30-х років XVIII ст. курс поетики викладався уже окремо від риторики (у даному випадку Й. Лип'яцьким). У 1737р. Й.Лип'яцький став префектом і викладав риторику.

Курс поетики, прочитаний ним у 1735-1736 роках, нині зберігається у Львівській бібліотеці АН України ім. В.Стефакика.

У поетиці автор виклав основні положення барокового стилю перш за все значну увагу приділивши вченню про консепти -стрижньовий художній засіб літературного бароко. Консептизм у значенні гострої, швидкої думки, дотепу, курйозного вислову, побудованого на контрастах та антитезах, широко застосовувався у бароковій літературі. З особливою силою консептивне мислення виразилося у творчості Л.Барановича.

У поетиці Й.Лип'яцького, крім латиномовних віршів, є й українські, головним чином, відомого поета І.Величковського, творчість якого вважалася вершиною національної барокової поезії II пол, XVII - І пол. XVIII ст.

З середини XVIII ст. посилюється тенденція до вивчення національної поезії та літератури. В Україні ж цей процес супроводжувався русифікаторською політикою царизму. В Київській академії, колегіумах запроваджується вивчення російської мови та літератури, читання лекцій "с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии" .

Про появу, починаючи з 30-40-х років XVIII ст. у латиномовних поетиках та риториках прикладів та зразків, написаних російською мовою, свідчив свого часу М.Благовєщенський: якщо в риториці префекта Чернігівського колегіуму Ф.Кокойловича, яка була прочитана на початку 20-х років XVIII ст., зразків російською мовою ще не зустрічається, то в риториці 1748 р. префекта С.Новопольського вони вже займали приблизно половину курсу. Це були поздоровчі, святкові, поховальні промови, листи, які раніше складалися латиною та частково польською мовою".

Цікаві зразки силабічних віршів містилися в риториці Й.Лип'яцького: вірші з приводу прибуття до рідної домівки учня на вакації, на смерть друга, поздоровчий вірш з приводу прилучення до св. Тайн, псалом про страшний суд, який склав якийсь "поета" Чернігівського колегіуму Лашутевич". Його, ймовірно, співали бурсаки, коли ходили просити милостиню під вікнами городян. При виконанні псалому два рядки повторювалися двічі. Як зразки шкільної поезії можна привести також вірші, присвячені пам'яті померлого чернігівського єпископа А.Дубневича (1750 р.). Вони були написані польською і російською мовами, ймовірно, студентом Чернігівського колегіуму О.Павловським. Майже всі вони були акровіршами (тобто перші літери кожного рядка, прочитані згори вниз, складають слово або фразу, ім'я, присвяту тощо). Вони були характерними для стилю бароко, мали величезні розміри, наприклад, один із них складався із 167 рядків. У колегіумі, згідно з традиціями того часу, учнів навчали писати акровірші, присвячені різним подіям та особам.

Отже, незважаючи на те, що лекційні курси чернігівських викладачів продовжували писатися латиною і базуватися на античній теорії віршування та ораторського мистецтва, все більше уваги в них приділялося вітчизняній літературі.

У 50-60-і роки XVIII ст. в Київській академії та Харківському колегіумі вводиться викладання російської мови, поезії і риторики. У Чернігівському колегіумі воно розпочалося у II пол. XVIII ст.. за тими ж друкованими підручниками, що й в інших навчальних закладах. За свідченням В.Литинського, в II пол. 80-х років XVIII ст. у колегіумі у нижчих граматичних класах (фари та інфіми) розпочиналося вивчення латинської та російської граматики, а також навчання чистописання, правопису, "правил для учнів", скороченого катехізису. У вищих граматичних класах (граматики та синтаксими) опановували другу частину латинської граматики за підручником М.М.Бантиш-Каменського "Латинська граматика", а російську часто за безіменними підручниками, які наслідували знамениту "Граматику словенську" М.Смотркцького.

У класі поетики викладання російської поезії велося, як і в Кисво-Могилянській академії та Харківському колегіумі, за підручником "Правила пиитические", складеним професором поезії Московської слов'яно-греко-латинської академії Аполосом Байбаковим (1745-1801 рр.). Паралельно з російською продовжувала читатися і антична поезія латинською мовою за підручником Ф.Прокоповича, надрукованим у Могильові Г.Кониським у 1786 р.

Риторика також викладалася як латиною за підручником І.Ф.Бургія "Основи красномовства", так і російською мовою. Посібником слугувало "Краткое руководство к красноречию" М.Ломоносова.

Отже, в II пол. XVIII ст. у Чернігівському колегіумі, як і в аналогічних закладах, відбувається поступове витіснення пануючої латини. Розпочинається вивчення російської мови, поезії та літератури.

Крім цього, посилюється регламентація та уніфікація навчального процесу, особливо за Катерини II, яка вимагала, щоб у духовних школах "для преподавания учений присвоен был образ, для всех училищ, в империи — нашей узаконеними", з метою перетворення їх у вузькостанові заклади.

З другої половини XVIII ст. вводяться обов'язкові друковані підручники з навчальних дисциплін. Цим самим припинялася практика складання викладачами власних курсів, обмежувалися самостійність та творчий підхід у читанні предметів.

Наступним курсом, який викладався в Чернігівському колегіумі після риторики, була філософія, запроваджена в 1749 р. Разом з наступним за нею курсом богослів'я вона становила вищий ступінь наук (Superiora) тогочасних Києво-Могилянської академії та Харківського колегіуму. Філософія вивчалася два роки.

Повний курс наук у Чернігівському колегіумі намагався запровадити ще в кінці 30-х років XVIII ст. чернігівський єпископ Н.Сребницький (1738-1740 рр.). Але через відсутність приміщень він не зміг цього зробити. В 1749 р. з ініціативи чернігівського єпископа А.Дубневича, в минулому - одного з найкращих ректорів та викладачів Києво-Могилянської академії, було відкрито клас філософії, який розміщувався у монастирській трапезній, що було дуже незручно, бо заняття проходили під час перерв між церковними службами та трапезами ченців"'' (зараз це приміщення відоме як колегіум).

Першим професором філософії в Чернігівському колегіумі був префект С.Новопольї ький (І 744-1756 рр.) (в миру Стефан Іванович Новопольський). Він був сином посполитого (селянина) слободи Білопілля Сумського полку, навчався у Чернігівському колегіумі, завершив свою освіту в Києво-Могилянський академії. Після її закінчення деякий час працював домашнім вчителем, а потім єпископ А.Дубневич запросив його на викладацьку роботу в колегіум. Зберігся його рукописний курс лекцій з філософії, прочитаний у 1749-1751 рр. Нині він знаходиться у відділенні рукописів Російської державної бібліотеки в Москві. Рукопис мас 924 сторінки і за своєю структурою не відрізнясться від тих курсів, які читалися у Києво- Могилянський академії, а саме: логіки або діалектики, метафізики та фізики.

Традиційно філософський курс розпочинався з викладання логіки — науки про мислення та його закони. Шкільні курси, як правило, базувалися на логіці Аристотеля, який був загальновизнаним її засновником.

Логіці передував курс діалектики або "малої" логіки, що часто, як вже зазначалося, викладалася у кінці риторичного курсу, і діалектика, і логіка завжди будувалися за однією структурою згідно з тик званими операціями інтелекту - поняттями, судженнями, умозаключеннями. Послідовно розглядалися такі питання, як вчення про знаки та їх природу і види, правила визначення і поділу понять, суджень, вчення про десять категорій, правила побудови силогізмів та підбору доказів, логіка побудови промови тощо.

Наступним розділом у філософському курсі чернігівського професора С.Новопольського була "Метафізика". В ній йшлося про найзагальніші принципи буття, його причини, розглядалися вічні, незмінні, надчуттєві сутності, "божественні" предмети. Це вчення було викладене Аристотелем як перша філософія і ототожнювалося з теологією.

Останнім розділом була "Фізика" або "Натурфілософія". У цей мас значно зростає інтерес до вивчення навколишнього світу, починається бурхливий розвиток природничих наук, що знайшло відображення у розширенні розділів натурфілософії за рахунок скорочення метафізики, яка у багатьох філософських курсах підсувається на кінець і розглядається у завершальному розділі.

Усе більша увага в курсах "Фізики" приділяється висвітленню не тільки вчень античних та середньовічних авторів, а й філософів доби Відродження. Нового часу: Коперника, Галілея, Бекона, Декарта, Лейбніца. Спостерігається поступовий відхід від схоластичних традицій та догм.

У розділі "Натурфілософія ' розглядалися елементи різних природничих наук, оскільки на тоді їх диференціація була слабкою і вони ще тільки починали виділятися з філософії. Висвітлювалися погляди античних філософів про "причини" (основу) матеріальних тіл, про види руху природних тіл, викладалися елементи астрономії (аналіз систем Птолемея, Тіхо-Бреге, Коперника), основи космографії, метеорології, математики, геометрії, елементи психології, іноді анатомії.

Крім діалектики — логіки, метафізики та фізики у деяких філософських курсах розглядалися також питання етики та моралі. Але цей розділ був присутній далеко не в усіх курсах. Так, з більше 200 відомих курсів філософії професорів Києво-Могилянської академії етика містилася лише в шести: Ф.Прокоповича (1707-1709 рр., С.С.Калиновського (1729-1730 рр.), І.Міткевича (1733-1734 рр.) (не знайдена), С.Кулябки (1737-1739 рр.), М.Козачинського (1743-1745 рр., та Г.Кониського (1749-1751 рр.).

Крім вищеназваних, розділ етики присутній також ще в одному курсі філософії, що зберігався у бібліотеці Чернігівської духовної семінарії, а нині у Державному архіві Чернігівської області'. Питання його авторства залишається відкритим. Курс був прочитаний, найімовірніше, в 1745-1747 рр., тобто ще до того, як було введено філософію в колегіумі. У кінці рукопису є запис: "Finita Jujii 2 die 1747". До бібліотеки семінарії він потрапив з новгород-сіверського Спасо-Преображенського монастиря.

Розділ етики був необов'язковим у Києво-Могилянській академії. Професор міг на свій розсуд включати чи не включати теорію моралі в курс, який читав. Автор згаданого курсу, як і відомий професор Києво-Могилянської академії Г.Кониський, певно, надавав великого значення етиці, бо, як і він, розмістив розділ не в кінці, як це звичайно робилося (якщо залишався час), а безпосередньо після логіки, відсунувши метафізику.

У розділі, присвяченому етичним проблемам, розглядалися поняття моралі (її природа, джерела), доброчинності, добра та зла, волі і необхідності, сенсу життя та вищого блага, справедливості, а також питання політики, державного устрою, релігії тощо.

З посиленням регламентації та контролю за навчальним процесом з метою недопущення розповсюдження прогресивних ідей,починаючи з II пол. XVIII ст. Синод заборонив викладачам складати власні курси лекцій. Широкого розповсюдження у навчальних закладах України та Росії набуває викладання філософської системи німецьких вчених Лейбніца - Вольфа. Це було вчення перехідного періоду, яке об'єднало в собі філософію Нового Часу з поглибленим інтересом до пізнані, законів природи, раціоналізмом та практицизмом і в той же час зберегло теологічні догми. Лейбніце - Вольфівська система була покладена в основу латиномовного підручника філософії німецького вченого Ф.Баумсйстера ( 1709- 1786 рр.), за яким цей предмет викладався у навчальних закладах Німеччини, Польщі, Росії, а також в Києво-Могилянській академії. Харківському, Чернігівському колегіумах. Найбільшою популярністю користувався його підручник "Elementa philosophiae" ("Основи філософії", 1747 р.), який, починаючи з 1770-х років, неодноразово перевидавався у Москві та Петербурзі, викладання філософії за посібником Ф.Баумейстера тривало до 20-х років XIX ст.

За свідченням В.Литинськото, згаданий підручник був введений у навчальну практику Чернігівського колегіуму близько 1755 р.

Він складався з традиційних розділів: логіки, метафізики, фізики, практичної філософії (етики). Логіка ділилася на теоретичну та практичну. В теоретичній розглядалися три операції інтелекту, під икими розумілися "знання" історичні, філософські та математичні. У практичній логіці мова велася про природу істини, істину самоочевидну та вірогідну, способи та методи диспуту, роди та види логічних законів.

Після логіки йшов розділ метафізики, в якому йшлося про онтологію (загальне вчення про буття), космологію (розділ астрономії, що вивчала всесвіт як єдине ціле), можливості пізнання через відчуття, уявлення, можливості вищого пізнання, що властиве тільки людині.

Закінчувалася метафізика розділом про природне богослов'я, в якому розглядалися питання про сутність, властивості Бога, його розум і т.п. Показовим є той факт, що ця частина була найменшою з усієї метафізики, тобто викладанню власне теології в цей час підводилося незначне місце.

Третій розділ становила фізика або природнича філософія, яка теж складалася із чотирьох частин. У першій розглядалися питання про загальні властивості тіл, їх види, властивості рідини, вогню, світла, сонця, закон тяжіння. У другій частині мова йшла про "мертві" земні тіла — повітря, воду, землю, атмосферу, метеорити, вітри. У третій викладалися загальні відомості про природу, форму і величину Земної кулі, про тверді та рідкі частини Землі, про небо, Сонце, Місяць, планети, зірки, Сонячну систему.

У четвертій частині розповідалося про рослинний і тваринний світ (роди, види, народження, життя, смерть), про людський організм (пудова, рух, харчування, органи чуття).

Четвертий і останній розділ був присвячений практичній філософії, де розглядалися питання етики: види людської діяльності, обов’язки  людини перед Богом, самою собою, перед іншими людьми, виховання доброчинності, мудрості тощо. Далі йшлося про сімейні стосунки, форми державного устрою, обов'язки громадян та держави щодо громадян, про церковну організацію, права та обов'язки її членів.

Розділ про етику (практичну філософію) був найбільшим з усіх і за обсягом займав приблизно третину підручника Баумейстера відбиваючи таким чином вимоги часу щодо активної діяльності людини, направленої на пізнання та перетворення навколишнього світу. Як бачимо, даний підручник вміщав не тільки власні філософські питання, але через слабку диференціацію ще й відомості з природничих наук: фізики, ботаніки, зоології, анатомії, а також, астрономи, психології, соціології, канонічного права.

Отже, курс навчання у Чернігівському колегіумі закінчувався вивченням філософії. У її класі, крім випускних диспутів, що влаштовувалися по закінченні дворічного навчання , у кінці кожного місяця, семестру, студенти готували філософські дисертації та проповіді, які захищали в присутності своїх товаришів.

Останній курс - богословський - в Чернігівському колегіумі не був запроваджений через нестачу приміщень. Певною мірою вплинула і близькість такого авторитетного закладу, як Києво-Могилянська академія, де богослів'я викладалося ще з XVII ст., і бажаючі могли продовжити навчання. Крім Київської академії, богословський курс був запроваджений у Харківському колегіумі (з 1734 р.). А в Переяславському вивчення філософії розпочалося лише в 1774 р., богослів'я в 1783 р.

У Чернігівському колегіумі богослів'я було введено в 1786 р., коли заклад реорганізували в семінарію.

Крім вищеназваних обов'язкових предметів, тут викладалися також грецька, німецька, французька мови, географія, математика.

Вивченню грецької мови, яка поряд з латиною вважалася мовою науки, була мовою видатних античних вчених і філософів, приділялася значна увага. Вона читалася у західноєвропейських університетах, як і староєврейська, з метою поглибленого вивчення християнських джерел, Священного письма.

До того ж, вивчення грецької мови було зумовлене традиційною орієнтацісю православ'я на грецьку теологічну доктрину на противагу "латинській" єресі.

Відомо, що в Київській академії викладання грецької мови було поновлено з 1738 р., а також введено до навчальних програм староєврейську, німецьку мови, а з 1753 р.- французьку. У Харківському колегіумі також з кін.30 - поч. 40-х років XVIII ст. викладалися давньогрецька, німецька та французька мови. Вважалося, що в Чернігівському колегіумі вивчення цих мов розпочалося лише в кін. XVIII ст. Але судячи з назви Чернігівського колегіуму 30—40 рр, XVIII ст.: слов'яно-греко-латинський колегіум, Можна припустити, що вже в ці роки тут могла вивчатися грецька мова.

Достеменно відомо, що грецька та німецька мови викладалися в 60 роки XVIII ст. Так, в 1766 р. чернігівський єпископ К.Ляшевецький повідомляв, що"и теперь в колегиуме Черниговском учитель обучает аналогию й инфиму, другий - граматику, синтаксиму й грецький язик, третий - питику й по немецки". Як бачимо, грецьку мову розпочинали вивчати вже у граматичних класах, німецьку— в поетиці.

К.Ляшевецький просив дати можливість запровадити в Колегіумі богослів'я, єврейську та французьку мови, а також математику, забезпечивши викладачів пристойною державною платнею. Його прохання про матеріальну допомогу з боку держави для розширення кола предметів, як і інші пропозиції, залишилося без уваги. Проте в 1780 р. розпочалося вивчення французької мови. У 1781 р. префект колегіуму ієромонах Палладій отримав наказ від Чернігівської консисторії, в якому говорилося, що вітати наслідника престолу, який прибував до Чернігова, учні повинні російською, польскою, латинською, німецькою, грецькою, французькою мовами, які на той час ними вивчалися. Грецька, німецька, французька мови були екстраординарними предметами, тобто необов'язковими, але здібним учням радили не ухилятися від їх вивчення.

Відомість 1780-81 рр. свідчить, що із 72 студентів класу риторики грецьку, німецьку, французьку мови вивчали 22 особи, а з 22 студентів філософського курсу майже всі опановували одну або дві з перерахованих мов.

Відомостей щодо викладання математики збереглося мало. Основна увага приділялась вивченню гуманітарних дисциплін. Математика викладалася не на постійному рівні, а в залежності від викладача.

У Чернігівському колегіумі арифметика, ймовірно, читалася у нижчих класах — граматичних, геометрія —у вищих. Так, з атестата учня Чернігівського колегіуму І.Левицького дізнаємося, що в 1765-1771 рр. він студіював арифметику, геометрію, планометрію (частина елементарної геометрії, в якій вивчаються властивості фігур, що лежать у площині). В атестаті зазначалося, що І.Левицький вивчав також географію та юриспруденцію (приватне). Географія читалася за популярним підручником Іогана Гібнера — ректора німецького Магдебурзького університету, російський переклад якого зробив Ф.Прокопович.

У Чернігівському колегіумі опановували також музику, учнів навчали хорового співу, грі на музичних інструментах. На Чернігівщині музичне мистецтво досягло значного розвитку, особливо за часів архієпископа Л.Барановичл. Будучи ректором Києво-Могилянської колегії у 50-і роки XVII ст., він організував хорову школу, з якої регентів-вчителів запрошували до Москви навчати партесного (багатоголосного) співу. В Чернігові Л.Баранович створив хорову капелу, яка славилася своїм мистецтвом і виступала в Москві.

Багаті музичні традиції, безперечно, вплинули і на викладання музики та співу в Чернігівському колегіумі. Його хор був відомим своїм виконавчим мистецтвом. Без музичних виступів студентів не відбувалося жодне значне свято чи торжество в колегіумі, монастирі та й у місті. Викладачі разом зі своїми вихованцями складали музику до кантів, псалмів, шкільних п'єс, які потім виконувалися на урочистостях. У 1730 р. до двору імператриці Анни Іоанівни гетьман Д.Апостол послав "гуслиста" - ритора Чернігівської "Академії" Петрункевича.

Про існування в Чернігівському колегіумі не лише хору, а й інструментального оркестру свідчить опис майна Борисоглібського кафедрального монастиря за 1732 р., де зазначалося, що кафедрі належало 8 великих і малих флейт, три скрипки зі смичками. Цікавою ілюстрацією музичного життя в колегіумі є малюнок з панегірика Т.Максимовича від учнів Чернігівського колегіуму (1730 р.),   на   якому   був   зображений   Олімп   (колегіум   називали чернігівським Олімпом. - Авт.), де на двох його класичних пагорбах розміщувалися справа — на Парнасі - богиня мудрості Афіна з лютнею  в руках, зліва — на Геліконі — Аполлон — покровитель науки та мистецтва- з бандурою. Біля підніжжя пагорбів зображені дев'ять муз, які грають на козацьких трубах, цимбалах, сопілці (флейті), скрипці, бандурі, віолончелі. Як бачимо, на малюнку відтворені музичні інструменти, які були поширені в Україні, і на яких, певно, грали у чернігівському колегіумі. У' всякому випадку, автору малюнка дооре відомі особливості цих музичних інструментів, які зображені досить реалістично.

Поряд з музичним вихованням у Чернігівському колегіумі значна увага приділялася і малюванню. На жаль, прямих свідчень про навчання малюванню в колегіумі збереглося мало. Але опосередковані дані дозволяють зробити висновки про викладання цього предмету в колегіумі. Про не свідчать, насамперед рукописні підручники, конспекти лекцій учнів, які майстерно і вигадливо прикрашалися зображеннями, що часто повторювали фронтосписи друкованих книжок:"Гусиным пером на шероховатой бумаге кялиграфически тщательно написаны студентами коллегиума целые трактати по богословию, философии й другим предметам на сотнях страпиц. Виньетки и разрисовки заглавий, начальних букв, сделаных от руки тем же гусиным пером показывают, что переписчик исполнял не казенную тяготу, обязанность, а работал от души, не торопясь, на досуге. Методика викладання рисунку, певно, полягала в копіюванні гравюр, фронтосписів книг, ікон з переходом до "вирав з натури".

Значний вплив на викладання малювання у колегіумі мало те, що в Чернігів у II пол. ХУИ-ХУШ ст.ст. був визначним центром образотворчого мистецтва. Тут працювали такі визначні художники-гримери, як Л.Крщонович, Л.Тарасевич, І.Щирський, Н.Зубрицький та ін. Вони ілюстрували книги друкарні Троїцько-Іллінського монастиря, писали ікони, артілі малярів розписували чернігівські храми. Про тісний зв'язок мистецьких кіл міста з колегіумом свідчить, насамперед, виготовлення конклюзій-тез-об'яв до філософських диспутів, підносних листів, присвячених патронам, почесним гостям.

Тези    та   листи -панегірики   являли    собою    великі багатофігурні композиції, які містили портретні зображення, окремі предмети, елементи архітектури та текстову частину з програмою диспутів. Л.Крщонович — відомий гравер, поет, архімандрит Троїцько-Іллінського монастиря 1696 р. стверджував, що саме з його приїздом в Україну "конклюзії і афікції" швидко поширилися , хоча до цього не були відомі, і що вони "походили" як з колегії Київської, так  і з Чернігова. Як бачимо, в Чернігові існувала традиція виготовлення конклюзій. Учні та викладачі малювали тези (пізніше тези гравірувалися), підносні листи, панегірики. Вони прикрашалися іншими символіко-алегоричними малюнками, емблемами, гербами, біблейними сюжетами, які ілюстрували пишномовні, витіюваті тексти. У цьому плані привертає до себе увагу оригінальною трактовкою античних образів ілюстрація панегірика Т.Максимовичу, де боги та 9 муз одягнені в українські костюми, кунтуші, сорочки, штани, шапки. Античні боги та музи зведені в буденну, земну обстановку, поставлені у становище службовців, які вітають почесну особу Т.Максимовича. Приземлені, "перелицьовані" на національний лад, образи виступають предтечами героїв знаменитої "Енеїди' І.Котляревського.

Показовим фактом щодо колегіуму як центру образотворчого мистецтва в місті є оформлення його викладачами та, мабуть, і студентами тріумфальних воріт на честь приїзду в 1781 р. наслідника престолу Павла Петровича. Вони прикрашалися символічними малюнками, підписами під ними російською та німецькими мовами, що пояснювали їх зміст. Теорію символів, емблем, ієрогліфів вивчали в колегіумі у курсі поетики.

На тріумфальних воротах у Чернігові були зображені жіночі фігури, богині, які тримали ріг достатку, кошик з трояндами, труби, глобус, птахи, скіпетр, корону тощо, і повинні були символізувати вітання, радість, вірність підданих і т.п.

Отже, розглянувши предмети, що викладалися у Чернігівському колегіумі до 1786 р., коли його було реорганізовано в семінарію, можна констатувати, що курс наук у ньому був аналогічний Києво-Могилянській академії та Харківському колегіуму, за винятком викладання богослів'я.

Аналіз лекційних курсів викладачів свідчить, що, як і в Київській академії, вони носили світський характер, містили докладний виклад теоретичних засад класичної, "язичницької" літератури античності, хоч і в обмежених схоластичних формах, що сприяло секуляризації літератури та освіти в цілому.

Чернігівські архієпископи І.Максимович, А.Стаховський, спираючись на традиції Києво-Могилянської академії, чернігівського літературно-освітянського осередку, створили навчальний заклад, де велика увага приділялася поетико-риторському мистецтву, що, безперечно, було результатом впливу ідей гуманізму та просвітництва. Це зумовило творчу атмосферу в колегіумі, неординарний, оригінальний характер лекційних курсів його викладачів, в яких знайшли детальне висвітлення принципів естетики і поетики бароко.

Думається, що творча атмосфера, що панувала у цей час в колегіумі, надихала І.Максимовича на написання та видання творів, таких як "Богородице діво" (1707 р.), "Феатрон или позор нравоучительный" (1708 р.), "Царскій путь креста господня" (1709р.), "Осм блаженств євангельских" (1709 р.), "Синаксар" про перемогу під Полтавою (1710 р.). Можна припустити, що Чернігівський колегіум у перший період свого існування нагадував не стільки школу в традиційному значенні цього слова, а радше літературно-освітянський осередок чи своєрідне товариство поетів, письменників, митців, щось на кшталт академій гуманістів доби Відродження, які пропагували ідеї просвітництва та виховання досконалої особистості.

Натяк на високе призначення Чернігівського колегіуму, на його неординарний характер вбачаємо в пишномовних його назвах: Чернігівський Олімп, чернігівські Афіни, які, на нашу думку, найбільше відповідали саме першому періоду діяльності цього Мішального закладу.

Як і в академії та Харківському колегіумі, тут поступово розширювався обсяг предметів, поряд з традиційними латиною, поетикою, риторикою, філософією, викладалися грецька мова, нові мови: німецька та французька, математика, геометрія, географія, музика, образотворче мистецтво.

Як бачимо, за обсягом та змістом навчальних програм Чернігівський колегіум був загальноосвітнім навчальним закладом.

Разом з тим, починаючи з II пол. XVIII ст., на навчальний процес у колегіумі негативно впливала імперська політика в галузі освіти, направлена на посилення регламентації та уніфікації Мінімальних програм, ліквідацію демократичних, гуманістичних засад та традицій, творчого підходу у викладанні предметів з метою перетворення академії та колегіумів у вузькостанові духовні школи.

Це проявилося насамперед у припиненні практики викладання індивідуальних текстів лекцій, викладанні предметів за строгою регламентованими програмами (підручниками), посиленні уваги до церковно-богословських питань, відсутності допомоги з боку держави у створенні належної матеріальної бази, що гальмувало введення нових дисциплін та залучення до викладання високопрофесійних спеціалістів.

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ. ВИКЛАДАЧІ КОЛЕГІУМУ

Заснувавши колегіум, чернігівські архієпископи були його протекторами протягом XVIII ст., опікувалися ним і до 1721 р (утворення Синоду) були повновладними його господарями та управителями. Вони самостійно вирішували питання матеріального забезпечення навчального закладу, будуючи на власний розсуд шкільні приміщення, виділяючи з архієрейської казни кошти на утриманя вчителів та малозабезпечених учнів.

Крім цього, архієпископи здійснювали загальне керівництво навчальним процесом, призначали префектів та вчителів, вводи, нові дисципліни.

Для цього періоду характерна відсутність строгого контрол  та регламентації щодо різних сторін діяльності колегіуму: не існувала вікового, майнового чи станового обмеження при прийомі учні і обов'язкового відвідування лекцій, у будь-який момент учень міг вільно залишити колегіум. Навчальні програми теж не були чітко, регламентовані. Лекційні курси викладачів, незважаючи на однакові вимоги академічних статутів та одні і ті ж джерела, розділи проблеми, що розглядалися в них, у більшості своїй все ж містила власні, не схожі на попередників, трактування питань, вирізнялись і оригінальним характером викладу матеріалу.

Однак з утворенням Синоду архієрейські школи почала підпорядковуватися цій вищій духовній інстанції. Вона контролювала дії єпископів щодо їх керівництва духовними школами. Чернігівські архієреї на вимогу Синоду повинні були ввести обов'язкове навчання дітей священно-і церковнослужителів, утримувати колегіум за рахунок зборів з церков та монастирів єпархії. Синод вимагав регулярних звітів про кількість учнів духовного стану, матеріальні забезпечення колегіуму, дані про вчителів тощо. Єпископи без погодження з Синодом не могли приймать будь-які  важливі рішення, що стосувалися функціонували навчального  закладу.   Так,   без  офіційного дозволу єпискої, Н.Сребницький не наважився перевести колегіум у П'ятницький монастир, єпископ А.Дубневич ввести курс філософії, так само, як і єпископ Ф.Ігнатович повинен був погоджувати з Синодом переведення колегіуму в колишню садибу П.Полуботка.

У результаті подальшого посилення бюрократизації імперії, одержавлення церкви, регламентації усіх сторін життя, вимог Синоду чернігівські єпископи починають розширювати свій безпосередній контроль над колегіумом. Особливо цей процес посилюється за єпископа Ф. Ігнатовича (1770-1788 рр.).

Єпископ слідкував за набором та виходом з колегіуму учнів Духовного стану, заборонив префектам без його відома відпускати їх без поважних причин та видавати атестати, погрожуючи більше не приймати на навчання дітей світських осіб, а духовних — штрафом в 10 крб. При ньому кількість дітей священно-церковнослужителів, що навчалися в колегіумі, перевищувала вже кількість учнів світського стану. Єпископ керував також навчальним процесом, затверджував розклад занять, де говорилося детально і про викладання екстаординарних предметів: учням з яких класів вивчати грецьку, німецьку та французьку мови, видавав накази про призначення вчителів, бібліотекаря, колегіумського комісара, про вибори суперінтенданта та сеньйора бурси, вимагав від префекта та вчителів щорічних відомостей за формою, яка була вказана Синодом від 7 і 26 вересня 1737 р. про кількість учнів, що навчалися в колегіумі, їх соціальний стан, вік, яких предметів навчалися, чого навчаються, тощо. Єпископ надсилав розпорядження в колегіум через свою домову канцелярію або духовну консисторію. Остання посилала в колегіум також укази державних органів, Синоду, що стосувалися колегіуму, вимагала рапортів про їх виконання, а також здійснювала загальне керівництво закладом на час відсутності єпископа.

У своєму керівництві колегіумом єпископ спирався на префекта, який очолював учительську корпорацію, на відміну від Київської академії та Харківського колегіуму, де управителями були ректори.

Ректорство було пов'язане з викладанням найвищого курсу богословя, посаду префекта в Київській академії запровадили в 1700 р. він викладав філософію. У Чернігівському колегіумі префект спочатку читав риторику, а з 1749 р. — філософію. Необхідно відмітити, шо в кінці 50-х років XVIII ст. тут тимчасово була введена посада ректора через конфлікт між префектом І.Гусаревським та єпископом І.Комаровським, який призначив на цю посаду С.Новопольського і доручив йому нагляд за І.Гусаревським. П.Котельницький, який був префектом в 1761-1768 рр., також підписувався то префектом, то ректором.

В обов'язки префекта входило керівництво навчальне виховним процесом у колегіумі, він відав безпосередньо прийомом учнів і видавав їм атестати за дозволом єпископа та духовно консисторії, відвідував лекції викладачів, слідкував за всіма прибутками та видатками на утримання закладу (до запровадженн-посади колегіумського комісара в 70-і роки XVIII ст.), вів прибуткове видаткові книги, "апробація" яких належала домоуправителю архієрейського дому, усе ділове листування та документацію, писав рапорти, звіти, донесення єпископу і в духовну консисторію.

Префекти найчастіше були ієромонахами Борисоглібського-кафедрального монастиря.

До середини 30-х років XVIII ст. весь курс навчання забезпечували префект і два вчителі: один викладав у двох нижчил граматичних класах: аналогії та інфімі, інший - у двох вищих граматичних класах: граматиці та синтаксимі, а префект читав поетику і риторику з діалектикою. У результаті об'єднання класів на кожного викладача припадала значна кількість учнів - більше 80-ти (за свідченням чернігівського архієпископа І.Жураковського в Чернігівському колегіумі в 1727 р. навчалося 257 учнів).

Після виділення поетики в окремий клас з середини 30-х , років XVIII ст. у колегіумі викладали 4 вчителі  після запровадження філософії — п'ять, нових мов — шість вчителів.

У І пол. XVIII ст. вчителі, як правило, були ченцями. Як свідчить звіт в Синод чернігівського архієпископа І.Рогалевського в 1737 р., в цей час префектом колегіуму і вчителем риторики буг ієромонах І.Лип'яцький (36 р.), вчителем поетики ієромона: П.Захаржевський (36 р.), синтаксими і граматики — ієромонах С.Максимович (24 р.), інфими та аналогії чернець П.Черницький (25 р.). Як бачимо, вчителі нижчих класів були досить молоді — 24-25 р., вищих — уже досвідчені педагоги — 36 років. Більшість викладачів Чернігівського колегіуму закінчувала Києво-Могилянську академію, дехто Львівську.

Уже в 20-ті роки XVIII ст. колегіум мав вчителів із власних вихованців, які викладали в нижчих класах. У 1727 р. архієпископ І.Жураковський повідомляв: "... а скончавши школи, некоторые монашеский чин приняли от епархии киевской, а другие черниговской, а иние в профессорстве зостают". У 1761 р. Петро Тарасевич був студентом курсу філософії в колегіумі, а в 1762 р. його вже призначили вчителем нижчого курсу — аналогії. Для підготовки кпаліфікованих викладачів у Київську академію направляли випускників колегіуму для закінчення навчання, після повернення викладали в колегіумі. Так, в 1733 р. з Чернігова був направлений в академію Панкратій Черниський, який завершив курс у 1740 р., а в 1741-42 рр. викладав у Чернігівському колегіумі поетику та риторику і був префектом.

Звичайно, на викладацьку посаду вибирали здібних учнів, пропонуючи їм прийняти чернецтво і таким чином забезпечити собі духонпу кар'єру. Педагогічна діяльність була у ній важливою ланкою: прийнявши чернечий сан і прочитавши курси від нижчих до вищих, викладач висвячувався на ігумена чи архімандрита монастиря або отримував якусь іншу важливу посаду. На викладацьку роботу в Колегіум запрошували "ученіх монахов" з інших монастирів. Як типовий приклад, можна навести кар'єру Софронія Зиминського: родом із Західної України (Галичина), м. Золочева, з родини священика, навчався в Львівській академії, прийняв чернечий сан в Ясноградському Троїцькому монастирі, у жовтні 1736 р. прибув до Чернігова, мабуть, на запрошення чернігівського архієпископа І.Рогалевського, який висвятив його в ієродиякони та ієромонахи кафедрального Борисоглібського монастиря, доручивши читати курс поетики в 1737 р., а в 1738-1739 рр. він вже префект і викладає риторику. Попит на вчених ченців був великий. Вологодський єпископ А.Юшкевич просив чернігівського архієпископа відпустити С. Зиминського у Вологду. Але той у 1739 р. був переведений викладачем риторики Московської слав'яно-греко-латинської академії. У 1741 р. йому було запропоновано викладання філософії: « если он не откажется по болезни и не запросится на родину» 1 Про професійний рівень викладачів Чернігівського колегіуму свідчила їх участь у діяльності Кодифікаційної комісії по підготовці першого українського кодексу "Права, за якими судиться малоросійський народ", в якій були задіяні кращі інтелектуальні сили України. В комісії працювали висококваліфіковані спеціалісти, котрі володіли іноземними мовами, правознавці, що перекладала Литовський статут, Магдебурзьке та Саксонське право.

Це Дмитро Білинський, який працював у комісії у 1735-173 рр., протягом двох років був викладачем Чернігівського колегіум;., потім обіймав посаду екзаменатора, три роки був намісником архієрейської кафедри, 3 1732 р. — ігумен Макошинсько-Миколаївського монастиря. У 1735 р. брав участь "в переводе и своде книг правных, иначе магдебургских и саксонских статутов в войсковой генеральной канцелярии".

Герман Прохорович викладав поетику в 1730-1731 рр. колегіумі, в 1733 та 1738 рр.; будучи ігуменом Переяславською монастиря, брав участь в роботі комісії.

Ієромонах Товія Сморжевський - префект Чернігівського колегіуму (1732-1734 рр.), потім призначається настоятелем Рябцевського Успенського монастиря та "духовним управителем Стародубської, Почепської та Погарської протопопій, а також Мглинського намісництва, у 1743 р. — настоятель Костянського монастиря.

Свого часу Т. Сморжевський славився як правознавець і був запрошений у відому Глухівську "комісію прав". Серед п'ятнадцяти членів комісії, що підписалися під остаточною редакцією "Прав"  1743 р., стоїть і його підпис.

З середини 30-х років кодифікаційну комісію очолював А.Дубневич — один з найкращих викладачів Києво-Могилянсько академії. Звідти неодноразово надходило прохання замінити його в комісії іншою особою "в виде происходящих чрез его отсутствие затруднений в преподавании богословия".

У серпні 1742 р. А.Дубневич був висвячений у чернігівські єпископи і в 1749 р. вів курс філософії в Чернігівському колегіумі.

Ф.Кокойлович — префект Чернігівського колегіуму в 1722 р. брав участь у перегляді та виправленні Біблії згідно з грецьким, перекладом, над яким працював ряд відомих богословів Київської академії.

З часом контингент вчених ченців почав скорочуватися - по-перше, через суворі вимоги: приймати в ченці після трирічного випробування, не раніше 30-річного віку; по-друге, багато викладачів з українських навчальних закладів направлялися на викладацьку роботу в Росію, в закордонні посольства та місії, в екзаменатори для ставлеників тощо. Чернігівські архієпископи І.Максимович та Л.Скаховський після призначення митрополитами Тобольськими потребували для просвітницької роботи в Сибіру "людей учнтельских", яких, звичайно, вивозили з Чернігова. І.Максимович призначив колишнього вчителя Чернігівського колегіуму I.Лсжайського керівником Китайської місії в Пекіні (1716 р.).

У Московську слав'яно-греко-латинську академію були направлені викладачі Чернігівського колегіуму С.Зиминський (1739 р.), С.Борецький (1744 р.), в Олександро-Невську семінарію І.Ггрмнновський, у Вятську І.Богуславський, в Коломенську П. Захаржевський тощо.

Звичайно, часта зміна викладачів, система не предметного, а класного навчання (коли один вчитель викладав у своєму класі декілька предметів), відсутність спеціалізації у вчителів негативно впливали на їхній професійний рівень, накопичення досвіду, складання та збереження традицій. Навіть на посаді префекта, як показав аналіз списків префектів Чернігівського колегіуму, більшість не затримувались довше двох років: прочитавши курс риторики або філософії, вони покидали заклад, отримавши інше призначення.

Ієромонах І.Дубинський, який був префектом в Чсрніпиському колегіумі в 1721 р., удруге в 1724-25 рр., у 1732-37 рр.-   ігумен АндроніковогоТроїцько-Брецького монастиря, в 1737-39 рр. Ігумен Домницького монастиря, в 1739-43 рр. — нижегородський єпископ. Ф.Кокуйлович — префект колегіуму в 1722 р., в 1733-38рр. архімандрит новгород-сіверського Спасо-Преображенського Монастиря, в 1738-1758 рр. — Святогорського Успенського монастиря. Д.Смяловський — в 1726-27 рр. — префект, в 1737-48 рр. архімандрит Єнисейського Спаського монастиря. І Кемеровський у 20-х роках XVIII ст. вчитель синтаксими, а потім риторики в колегіумі, з 1731 р. — ігумен Костянського Троїцького Монастиря, потім Суразького і Каменецького монастирів, з 1737 р. — архімандрит Троїцько-Іллінського Чернігівського монастиря, а з 1752 р с єпископ чернігівський С.Новопольський — префект Чернігівського колегіуму в 1749-51 рр., в 1753 р. — архімандрит Чернігівського Троїцько-Ільїнського монастиря, а потім Єлецького і т.д.

З середини XVIII ст. викладачі колегіуму, за винятком префекта, часто були світськими людьми. Про це повідомляв єпископ К.Ляшевецький: "Ныне же толь великая скудность довольно учених монахах, что едва ректора или префекта выбрать можно, а другие все почти мирские, как и теперь в коллегиум Черниговском".

Як свідчить відомість за 1767-68 рр., у класах аналогії і інфіми викладав вчитель Стефан Давидов, граматики та синтаксис — Даміан Ларіонов, поетики — Дмитрій Козловський — усі сбітсьі особи, і лише в класі риторики - ієромонах Ілліон, філософії -ректор ієромонах Патрикій Котельницький.

Як бачимо, в основному викладачі нижчих класів - світські люди. Вони були випускниками колегіуму чи академії, котрі, "не желая монашества, до приискания мест на весьма малом живу жалованьи, почему частыя в учителях к не наградимому учащихся урону, бывают перемены", як повідомляв К.Ляшевецький.

Матеріальне забезпечення вчителів здійснювалося зарахунок архієрейської казни. Вчителі-ченці кафедрального Борисоглібськог--монастиря, проживаючи в монастирських келіях, одержували на утримання удвічі більше, ніж інші ченці обителі- "Против прочих Черниговского монастыря братіїй их, учителей, систного и питного викту ежедневно з дому архиерейского дается удвоє", - писав у 1735 р. архієпископ І.Рогалевський. Крім харчів, вони забезпечувались також одягом, усім необхідним з архієрейської казни, а таксож, грошима: з "кружки братской собирательской" два чи три рази в рік "денежная сумма дается против протчей братии".

Додатковим джерелом прибутків учителів були підношенню батьків "учеников знатного чина" під час приїзду на навчання та від'їзду, а також на Різдво та Великдень. У 1741 р. єпископ А.Дубневич доповів у Синод про намір ввести курс філософії у Чернігівському колегіумі; на утримання вчителя філософії виділити млин, що знаходився на р. Кістерка, віддавши його на відкуп.

Як уже зазначалося, з II половини XVIII ст. значна частин; вчителів була вже світськими людьми і тому на їх утримання необхідні були додаткові кошти.

Згідно з відомістю за 1780 р. учителі колегіуму отримувала платню: префект - 50 крб. на рік, вчителі риторики, поетики, вищого граматичного класу, французької мови - по 40 крб., вчитель нижчого граматичного класу - 35 крб''. Крім цього, вчителям на рік видавалися продукти :

Масло коровяче

1 пуд 13 фунтів

по 2 крб. 40 коп.

3 крб. 40 коп.

Риба

4 пуда 12 1/2

по 40 коп.

1 крб. 72 коп.

Олеї

37 відер

по 1 крб.

37крб.

Горілка

32 відра 3 кварти

по 2 крб.

64 крб. 60 коп.

Сивуха пінна

7 відер 1 кварта

по 1 крб.

7 крб. 10 коп.

Сочок

5 відер 5 кварт

по 1 крб. 40 коп.

7 крб. 70 коп.

Мука пшенична

4 чет. 37 чт. 4 гар.

по 2 крб. 50 коп.

9 крб. 58 коп.

Мука гречана

3 чет. 6 чг. 4 гар.

по 80 коп.

3 крб. 50 коп.

Кутя

4 чт. 2 гар.

по 2 крб. 50 коп.

1 крб. 32  коп.

Мед патока

19 фунтов

по 6 коп.

1 крб. 14 коп.

Мед питний

10 відер

по 40 коп.

4крб.

Пива

50 відер

по 20 коп.

10крб.

Полпива

50 відер

по 10 коп.

5 крб.

Мясива

10 пудів

по 4 коп.

4крб.

Індюків

5

по 15 коп.

75 коп.

Уток

5

по 6 коп.

ЗО коп.

А всього на суму

277 крб. 27 коп.

Це додатково виділялися кошти на рибу, м'ясо, свічки, папір, чорнило, дрова тощо.

Після секуляризації церковних та монастирських земель у 1786 році на утримання Чернігівського колегіуму почали виділяти 2000 крб щорічно. З них половина йшла на платню вчителям, яка була підвищена, певно, в зв'язку з тим, що їх перестали забезпечувати харчами.

СКЛАД УЧНІВ КОЛЕГІУМУ.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Загальноосвітній характер навчальних програм, демократичні традиції, витоки яких йшли ще з братських шкіл, значною міро зумовили всестановість українських навчальних закладів, у тому числі й Чернігівського колегіуму: кожен бажаючий, що визнавав православну віру, міг вступити до колегіуму, а також вільно залишити його. Облік учнів у перший період діяльності закладу не велося. Так, у 1727р. чернігівський архієпископ І.Жураковський повідомляв у Синод: сколько было в нем (колегіумі - Авт.) учеников по сю пору, о то неизвестно, первее для того, что оных нигде не записывано, друге же, нельзя и записывано, понеже суть отходные люди, одни из других училищ приходят и отходят..." Донесення свідчило, що тут навчалися діти як духовних, так і світських осіб, "господских и нищих", а всього 257 учнів.

Як бачимо, учні світського та духовного стану вступали до колегіуму "за свою к науке охоту" і в будь-який час могли вийти нього. Це зумовлювалося демократичними традиціями, що існувал в українських школах, відсутністю бюрократичного контролю з боку держави та церкви за навчальними закладами в Україні. Взагалі для  цього періоду був характерний частий перехід з одного закладу до іншого: це пояснювалося, насамперед, їх бажанням   прослухати ту-чи іншу дисципліну або ж лекції конкретного викладача, кожний яких мав свій індивідуальний курс, про шо говорилося вище.

Але з посиленням бюрократизації та регламентації всіх сторін  життя за Петра І, насамперед створенням у 1721 р. Синоду та прийняттям "Духовного регламенту", становище поступово почало змінюватися. Слідом за цим Синод видав низку указів про обов'язкові навчання дітей священнослужителів та створення з цією метою шкіл при архієрейських резиденціях.

Починаючи з 20-х років ХVІІІ ст. чернігівські ієрархи змушені були також видавати численні укази про обов'язкове навчання дітей духовенства в колегіумі, але їх сила "значительно ослаблялась давними привилеями малороссийского духовенства. Поэтому обязательность обучения и сословность стали прививаться к малороссийским школам сравнительно позже, чем это имело место в епархиях великорусских".

Перший універсал про обов'язкове навчання дітей священно - і церковнослужителів у Чернігівському колегіумі був виданий у 1722 р. архієпископом І.Жураковським після отримання від Синоду наказу 4 листопада 1722 р. "переписать всех поповских, дьяконовских й дьячковских детей, согласно "Духовному регламенту" и препроводить их в архиерейские школы".

Але незважаючи "на увещения" архієпископа, який погрожував, що "они парохии и священства лишатся", духовенство ухилялося від посилання своїх дітей до колегіуму.

В універсалі від 15 листопада 1729 р. І.Жураковський застерігав, що буде "впредь ставить обучившихся в коллегиуме на свящнничесие места мимо наследников".

У 1731—32 рр. він знову видав декілька указів про обов'язкове навчання дітей духовенства, де вказувалося: "Где имеется згодних ко ученню священнических, дьяконскихи причетнеческих детей, тех бы в імянною ведомостью присылали в Чернигов ко латинскому ученню", а за невиконання указу погрожував "непременным штрафованием".

Про склад учнів та демократичні засади внутрішнього життя у Чернігівському колегіумі свідчить донесення в Синод архієпископа І.Рогалевського від 28 квітня 1731 р., де, зокрема, повідомлялося: "А в тех школах (тобто колегіумі - Авт.) не только поповския и причетнические епархии моей Черниговской дети, но и других в Малороссии обретающихся епархии поповския же и причетническия, а також знатных войсковых товарищей и прочих разного звання козацкого и посполитого людей моея Черниговския и других епархий же дсти, школьное учение проходя, едны свободно в другия коллегиа училищныя, где полное число школ латинских учреждено, для доканчания учення преж сего отходили и ныне отходят, которых и удержать за свободу малороссийского народа крайнє невозможно, а другия, й школ латинских совершенно учением не прошедши, по своим хотениям й по произвождениям своих командиров светской власти, на убылая и на отеческие места, по отеческим и по своим заслугам, в разные происходят чины, иные же и без происхождения в чины под светскою же властию по своим желаниям при канцеляриях и при других определениях обретаются тако ж и из других училищных коллегий, в Малоросси обретающихся и из заграничных прошлых годов учеников в коллегиум Черниговское приходя, паки куда хотят отходили".

Підкреслюючи ще раз демократичні традиції, що існували в українських навчальних закладах, І.Рогалевський 13 січня 1738 р. на вимогу Синоду про те, щоб архієреї не відпускали випускників зі шкіл, поки ті не знайдуть підходящого місця, а також тих, хто не хотів приймати сан священика, направляти до "воєвод", "губернаторів" "в гражданскую службу", а "непонятных в науках не держать" і відправляти на військову службу, зазначав: "Студентов, окончив учение, которые в чине духовном быть не пожелают, отснлать мне для определения в гражданскую службу к губернаторам и воєводам некуда, потому, что таких светских правительств здесь, в Малой России не имеется, да и за свободу малороссийского народа, хотя бы и имелись, таковых студентов насильно отсылать мне неможно. Учащиеся студенти разного звання так духовних, яко и свецких чинов людей дети, по желаниям своим вишим школам обучатися, для окончания тех свободно в другие училищниа коллегий, где полное число школ латинских состоит, преж сего отходили и ныне отходят невозбранно, которых и удержать (хоть б и сами духовного чина людей дети были) никоторим образом так за свободу малороссийского народа, яко и для таковой современной в ученнях пользы было невозможно, и теперь найпаче для немогущества за свободу Малой России не удерживаются".

Продовжуючи виконувати накази Синоду про обов'язкове навчання дітей священно- і церковнослужителів, І. Рогалевський розіслав у січні 1738 року універсали, де погрожував, що "неучительные люди в церковние чины определяемы не будут". Але універсали  архієрея  продовжували  ігноруватися духовенством.

У центрі уваги високоосвіченого єпископа А.Дубневича (1742-1750 рр.) протягом усього його єпископства була турбота про стабільне забезпечення колегіуму учнями, про освіту духовенства краю.

Перший свій указ він видав згідно з наказом Синоду 1744 р. Щодо стягнення штрафів за ухилення від навчання з протопопів за Кожний місяць ухилення - 1 крб., з священиків - 1 крб. 50 коп., з дияконів - 1 крб., дьячків та пономарів - 50 коп.

Зібрані таким чином гроші повинні були використовуватися утримання малозабезпечених учнів.

Та справа з навчанням дітей духовенства не покращувалася Духовні правління інколи навіть не повідомляли підлеглому духовенству консисторських наказів.

Протягом 50-60 років XVIII ст. також видавалися накази  щодо обов'язкового навчання дітей духовенства. В одному з них, від 6 листопада 1760 р., вказувалося, що в разі невідправлення дітей в колегіум з духовних правлінь стягуватиметься штраф 10 крб.,"в случае ослушания штраф вдвоє или отставлять от чести или чина правительского".

Але навіть у 60-і роки XVIII ст.,  коли наплив дітей священнослужителів повинен був значно збільшитися відповідно до указів про обов'язкове їх навчання, згідно з відомістю за 1767-1768 рр    ; із 213 учнів колегіуму трохи більше половини, а саме 111 учнів, були дітьми світських осіб, 102 - духовенства.

У цей час у класі аналогії навчалося 29 учнів, інфіми — 17, граматики — 17, синтаксими — 31, поетики — 37, риторики — 52, філософії— 30. 71 студент - вихідець з козацьких сімей, з них 48 - з середовища козацької старшини та урядовців, 40 учнів походили -міщанських та селянських родин.

У 1769 р. у Борисоглібському монастирі, в бондарні, поблизу колегіуму, "открылась чума". Епідемія тривала два роки, учні роз'їхалися по домівках і їх кількість скоротилася до 54 осіб .

Тому чернігівський єпископ Ф.Ігнатович у грудні 1772 р. видав наказ про повернення учнів у колегіум, зазначивши: "впредь, кроме одних вакаций, детей в доме не содержать, да й с инспекторами от ректора или префекта определенными по письменным одобрениям".

Починаючи з 80-х років XVIII ст. у результаті, з одного боку, посилення, контролю Синоду та єпархіального начальства за дітьми свящснно- і церковнослужителів, яких в обов'язковому порядку примушували вступати до колегіуму, а з іншого боку, через те, що панівні верстви України, в тому числі и Чернігівщини, перестають посилати своїх дітей до місцевих навчальних закладів, віддаючи первагу столичним: шляхетському корпусу, пансіонам, закордонним унініверситетам. - вже, як свідчить відомість за 1781 р., тільки третина учнів колегіуму була із світських станів, а дві третини - діти духовенства. Різко зменшилася кількість учнів із середовища козацької старшини та урядовців, яких в 1781 р. нараховувалися одиниці.

Згідно з відомістю за 1767-68 рр. у колегіумі навчалися прануки чернігівського полковника XVII ст. Якова Лизогуба: Василь (клас аналогії, 13 років), Федір та Роман Лизогуби (клас риторики, 16 років), правнук генерального писаря XVII ст. Карпа Мокрієвича Василь Мокрієвич (клас граматики, 15 років). Його батько Василь Іванович теж "учение происходил" в Академии Чернігівской". Тут вчилися правнуки стародубського полковника XVII ст. Івана Григоровича Рославця: Олександр (клас аналогії, 13 років), Микола (клас граматики, 14 років), Федір (клас синктасими, 16 років), а також правнук наказного Чернігівського полковника XVII ст. Миколи Грембецького— Степан Грембсцький (клас граматики, 10 роми), правнук новгород-сіверського сотника Данила Герасимовича Кутнєвський — Андрій Кутнєвський (клас аналогії, 11 років), нащадок Іван Стахович (клас поетики, 15 років), син роїщенського сотника Леонтія Бакуринського — Петро Бакуринський (клас граматики, 15 років). У колегіумі навчалися діти й інших бунчукових, військових, значкових товаришів, військових та полкових канцеляристів, полкових і сотенних писарів, отаманів, чернігівського бургомістра, райців чернігівського магістрату, а також простих козаків, міщан (художників, кушніра) і посполитих (селян), а саме: Петро Панкочський (клас граматики, 17 років), Гаврило Трофимович (граматика, 17 років), Лаврентій Драдовський (клас риторики, 20 років) .та інші.

Найбільше учнів було з Чернігівського та Стародубського полків, а також з інших регіонів Гетьманщини: Прилуцького, Лубенського тощо. Здобували освіту в Чернігівському колегіумі і вихідці із західних областей України, що входила до складу Польщі та з Росії.

Отже, в Чернігівському колегіумі найбільш послідовно після Києво-Могилянської академії дотримувалися демократичного принципу всестановості навчального закладу.

Навчання в Чернігівському колегіумі розпочиналося у вересні. У наказі єпископа А.Дубневича 1749 р. вказувалося, щоб учні з ближніх місці, прибували в колегіум 10 вересня, з дальніх - 20 вересня, й закінчували навчання в перших числах липня. Крім літніх вакацій, канікули були на Різдво та Великдень220.

Приймали на навчання протягом усього навчального року: починаючи з вересня і кінчаючи квітнем-травнем

Прибулий учень проходив співбесіду у префекта, який в незалежності від рівня підготовки зараховував його до того чи іншого класу. Починаючи з 30-х років XVIII ст. учня записували до відомості, де зазначали, з якого полку, єпархії, міста, села він прибув, вказувалося призвище, ім'я та соціальний стан батька, скільки років виповнилося учню на даний навчальний рік, дата його вступу в колегіум, чого навчився учень, чого навчається. У кінці року ставилися оцінки, які були лаконічні і не відрізнялися різноманітністю — "понят", "непонят", "средствен", інколи "туп".

Після закінчення курсу філософії або найчастіше риторики студенту видавався атестат, підписаний префектом колегіуму та шкірений колегіумською печаткою. Випускник повинен був скласти присягу на вірність імператорській особі. Так, в атестаті студента І. Посудевського вказувалося, що він в 1781 р. склав присягу імператриці її Успенській церкві Єлецького монастиря. Далі в атестаті повідомлялося, що він навчався в колегіумі "с нижнего класса по риторику й риторики через год, с успехом благонадежнмм, попадений имел чесное й доиропорядочное". Як бачимо, в атесстатах містилися лише загальні відомості про дисципліни, які опановував випускник, та поведінку.

Отже, Чернігівський колегіум був загальноосвітнім навчальним закладом, який задовольняв потреби в освіті широких верств населення регіону.

ВИХОВНІ ТРАДИЦІЇ В КОЛЕГІУМІ

Педагогічні та виховні традиції склалися в українських навчальних закладах під вплином різних ідеологічних течій і факторів: педагогічного досвіду, який сформувався на місцевому грунті, гуманістичних ідей видатних представників епохи Відродження, реформаторських рухів, і, врешті, єзуїтських колегіумів, котрі базувалися на основі середньовічної схоластичної школи.

Основними засадами, на якому грунтувалося виховання в українських школах, було широке розповсюдження та доступність знань для всіх верств населення. Цей принцип знайшов своє втілення в широкій мережі парафіяльних, братських шкіл, статути і практика яких свідчили, що до них приймали дітей з різних станів тогочасного суспільства, про однакове ставлення до учнів з багатих та бідних родин, вирізнення їх не за походженням, а за успіхами у навчанні.

Саме на всестановості та рівності учнів базувалися виховні принципи, що були характерними як для Чернігівського колегіуму, так й інших українських навчальних закладів.

Як зазначалося вище, у ньому найбільш послідовно, після Києяо-Могилянської    академії,    дотримувалися     принципу всестановості: навчалися вихідці з різних верств тогочасного суспільства, як багаті, так і бідні, що виховувало демократичні прагнення та традиції.

На виховні принципи та засади в українських навчальних закладах значний вплив мали педагогічні ідеї гуманістів епохи Відродження.

Розвитку ідеалів гуманізму та просвітництва   повинна була сприяти система гуманітарних наук, шо викладалнся в колегіумі. Вивчення класичної літератури, філософії, на думку гуманістів Відродження, відігравало вирішальну роль у формуіиіші досконалої особистості. Л.Баранович та І.Максимович - засновники колегіуму – залишили по собі визначні зразки поетичної творчості певно, також вбачаючи в поезії найважливіший засіб освіти і виховання людини.

В той же час в українських навчальних закладах застосовувалися деякі форми організації шкільного життя та виховання, запозичені із католицьких та, єзуїтських шкіл.

Основну увагу в них приділяли контролю над думками та поведінкою учнів. Так, єзуїт Оветій вимагав, щоб в школі було стільки цензорів, стільки там кутів і закутків."

Основна мета єзуїтських шкіл - виховання безмежного і сліпого послуху, відданості католицькій церкві. Переважна увага приділялася зовнішньому вишколу та поверховій "ерудиції" - знання латинської мови і стилістиці .Пишні богослужіння, свята, релігійні диспути, процесії, видовища були характерними прикметами єзуїтських шкіл велике значення мали учнівські релігійні 6рацтва.

Проте необхідно відмітити, що питання впливу єзуїтської педагогіки на українські заклади майже не вивчене. До того ж не можна його перебільшувати, мова йде лише про деякі елементи та форми організації, які, ймовірно, могли бути запозичені з католицьких шкіл, крім цього вони трансформувалися та видозмінювалися  у відповідності з місцевими вимогами і умовами.

Реальні умови навчання та життя в Чернігівському колегіумі теж вимагали певних, часто жорстких заходів у справі виховання.

Значну роль у цьому відігравала чітка система контролю за навчанням, підготовкою домашніх завдань, поведінкою учнів, що склалася, ймовірно, під впливом традицій Києво-Могилянської академії.

Учні які вступали до колегіуму, потрапляли під опіку інспекторів - студентів старших курсів.Вони допомагали їм опановувати латинську мову, пристосовували до нових умов та вимог колегіумського життя, слідкували за поведінкою.

Про систему інспекторів в Чернігівському колегіумі повідомляв і О.Ф.Шафонський: "Лучшие ученики или студенти, окончившие четвертий и продолжая пятый и последний класе, обыкновенно определяются от ректора к достаточньш ученикам в надзиратели, или так именуемне инспектори, с которим они на одной, господских обывателей нанятой живут квартире и от них, при самой дєнежной зарплатою  стол имеют, а зато над ними надзирают, и то, чему в классе обучают, им повторяют".

Малозабезпечені студенти, які проживали в бурсі (гурожитку), теж перебували під опікою старших студентів.

У статуті бурси "Учреждения о содержании бурсы", який був написаний в кінці ХУІІІ ст. за чернігівського єпископа Ієрофея Малицького, але, безсумнівно, відбивав традиції та правила, що склалися протягом століття бурсацького життя, в § 3 вказувалося, що в обов'язки супер-інтенданта (керівника бурси з викладачів) входило перевіряти «обучают ли инспектора своих заиравленников так, как должно, и ибо стидно и предосудительно каждому инспектору, если его ученик в пол. года не пойдет в класе".

Як бачимо, інспектори допомагали вчителям, враховуючи їх незначну кількість, у навчанні учнів молодших класів, здійснювали контроль над засвоєнням пройденого матеріалу, а також поведінкою та дисципліною учнів, що проживали на квартирах, і в бурсі.

Студенти старших класів, у свою чергу, набували навичок педагогічної, виховної роботи.

Крім інспекторів, в українських навчальних закладах існували ще аудитори - студенти, які також допомагали вчителям здійснювати контроль за підготовкою учнів.

Якщо інспектори слідкували за тим, як учні готували уроки, допомагали їм у цьому, виправляли домашні завдання і підписували зошити, які подавалися вчителю, то аудитор вранці ще до приходу вчителя вислуховував у всіх учнів задані напам'ять уроки і відмічав результати їх перевірки. Потім вчитель на свій розсуд викликав деяких учнів. У суботу аудитор перевіряв вивчені уроки за весь тиждень.

Система інспекторства та аудиторства продовжувала існувати в духовних семінаріях та школах і в XIX ст. У II половині XIX ст. ставилося питання про недоліки цієї системи, що породжувала та заохочувала "зубріння": адже, щоб отримати задовільну оцінку, необхідно було лише жваво, не задумуючись, відповісти аудитору. Але наскільки глибоко був засвоєний урок він не міг оцінити, бо для цього не мав відповідних знань та підготовки.

До того ж, аудиторство негативно впливало на моральний бік виховання учнів, розвиваючи прагнення панувати над іншими, привчало до хабарництва та інших зловживань.

Інспекторство також засуджувалося, адже репетиторство забирало у старших учнів багато часу і таким чином відволікало їх від основних занять.

Система заохочення, яка існувала в колегіумах, коли учнів розміщували в класі у залежності від успіхів у навчанні: кращі займали стіл перед вчителем і їх називали "Senatus", інші - середні ряди, а ті, що встигали найгірше, - останні, визнавалася також вже малоефективною.

У справі навчання та виховання учнів Чернігівського колегіуму значна роль належала студентському гурту, його самоуправлінню, що сприяло вихованню самостійності та відповідальності молоді вже з учнівської лави.

Про це, насаперед, свідчить система керівництва бурсою, значну роль в якій відігравали самі студенти, а також діяльність студентської конгрегації колегіуму.

Організація бурсацького життя та система контролю за учнями, що проживали в бурсі, знайшли своє оформлення у статуті "Учреждения о содержании бурсы" кінця XVIII ст., в основу якого були покладені бурсацькі традиції, що склалися протягом століття, "Правила о домах училищних", "Духовный регламент" Ф.Прокоповича і особливо інструкції Києво-Могилянської академії, насамперед 1764р. На чолі бурси, як свідчив її статут, стояв супер-інтендант, котрий здійснював загальне керівництво "бурсацьким обществом". Його вибирала учительська корпорація з учителів молодших класів. Він спирався на сеньйора бурси - "стареишину между бурсаками й всея бурсм хозяином", а   також директорці - керівників окремих бурсацьких приміщень та таємних фіскаліїі і цензорів, які повинні були доповідати супер-інтенданту"сведенія о бурсацком состоянии", про порушення порядку, дисципліни в бурсі та на квартирах, де проживали учні колегіуму. Супер-інтендант розглядав скарги студентів та учнів і на них від сторонніх осіб. Учнів молодших класів він мав право карати сам.

Сеньйор, якого вибирали з бурсаків, слідкував за чистотою та порядком у бурсі, за її опаленням, за тим, щоб вчасно закривалися ворота. В коло його обов'язків входив також контроль за інспекторами, що навчали учнів молодших класів, за дисципліною бурсаків, щоб вони "по городу, улицам, шинкам, трактирам, свадьбам й другим зазорым местам не ходили". Як покарання до цих порушників статут бурси передбачав штраф.

Сеньйор бурси слідкував також, щоб бурсаки ходили на заняття, вранці та ввечері читали молитви, а в неділю та свята відвідували церкву і співали на кліросі, щоб своєчасно відводили хворих до лікарні і регулярно їх провідували.

Директор бурси - наглядач з студентів старших курсів - повинен був слідкувати за порядком в окремому бурсацькому приміщенні, щоб "никто трубки не курил, в карты не играл","чтобы не было воровства, пьянства, каждый день хату мели, что б никто в хате не умывался, и что б з столов и при оных стоящих ослонов сундуки и постели на день принимали, дабы всякому свободно было во всякеє время на столе писать", щоб "каждый день ходили в классы и прилежно учились".

Як видно зі статуту бурси, за порушення дисципліни карали штрафом: "Супер-інтендант ... непокорливых ослушников имеет права штрафовать не докладывая о том никому. Однако ж кто, когда, кем и за что штрафовать будет, записывать, для чего и тетрадь записную у себя иметь должен".

"Заправленников" - учнів, що тільки навчалися латини, наказували сеньйор і директори бурси.

За більш тяжку провину учні підлягали і фізичному покаранню. Воно застосовувалося не тільки до учнів молодших класів, а й старших: студентів богослів'я, філософії, риторів.

У Чернігівському колегіумі, як і в аналогічних навчальних икладах, існували фізичні покарання різками, палицями, стоянням на колінах тощо.

В інструкції Києво-Могилянської академії 1764 р. вказувалося, що учням молодших класів можуть отримувати від 3 до 12 ударів різками, а до студентів старших класів застосовувались"увещания". Але на практиці  студенти богословського  курсу каралися до 60 ударів батогом.

У 1742 р. префект Чернігівського колегіуму С.Новопольський пропонував префекту Києво-Могилянської академії Г.Кониському застосувати до колишнього учня Чернігівського колегіуму П. Мінца за те, що той хотів обманом, обійшовши декілька курсів, одразу ж вступити до курсу філософії академії, "найвищу міру покарання" -публічне покарання різками перед всіма учнями на шкільному подвір'ї під удари дзвону, після чого вигнати з ганьбою з академії.

Але Г.Кониський обмежився покаранням П.Мінца в келії 60 ударами різок. Крайній захід застосовувався рідко.

У    Київській    академії    фізичні    покарання    відмінив Г.Кременецький (?-1783), як тільки став Київським митрополитом у 1770р.

У Чернігівській семінарії в 1803 р. єпископ В.Садковський заборонив фізичні покарання студентів курсу філософії та богослов'я, але на практиці "телесные позорные наказания долго еще не виводились из семинарии".

Значну роль у системі виховання учнів Чернігівського колегіуму відігравала студентська конгрегація. Вона була створена, певно, під впливом студентських братств, що існували в Києво-Могилянській колегії. Свої витоки "молодече" братство колегії брало ще з київської братської школи,

Можна припустити, що учнівські організації належали до так званих "молодших братств", які існували при школах українських православних братств у ХУІІ-ХУШ ст.

За П.Могили, коли братська школа шляхом злиття з Лаврською була реорганізована в колегіго, учнівська спілка отримала латинську назву "Congregatia".

Необхідно відзначити, що релігійні конгрегації, братства були широко розповсюджені і в Західній Європі в XVI -XVIІ ст.. и тому числі конгрегації маріаністів (Марії), засновані єзуїтами для пропаганди серед молоді культу Богородиці.

Час виникнення конгрегації у колегіумі невідомий. У 1737 р. чернігівський архієпископ І.Рогалевський, ймовірно, відновив її і завів синодик, куди вписували покровителів колегіуму. У вступі зазначалося: "Книга новозачатого собрания Пречистая Девы Богородицы в коллегиуме Черниговском, под именем Непорочного єя зачатия ...".

Образ Богородиці Непорочне Зачаття був на печатці Чернігівського колегіуму, яка мала овальну форму. На ній зображено Богоматір на повний зріст, яка стоїть на півмісяці зі схрещеними на грудях руками. По колу вирізано напис: "Печать коллегии Черниговской ... Зачатие пресвятьш БогородицьІ"251.

Учнів, що вступали до конгрегації, давали клятву вірно служити студентському зібранню, де б і ким вони не були, допомагати йому і морально і матеріально, їх виховували в дусі відданості конгрегації, колегіуму — своїй alma matter. Традиції підтримки навчального закладу підкріплювалися різними заходами: це і урочистий вступ до конгрегації, що супроводжувався клятвою на вірність Богоматері, зібранню, цілуванням хреста, Євангелія, а також підписом, і виборність керівництва товариства, його самоуправління, і наявність спільної каси, яка формувалася за рахунок пожертвувань.

Надзвичайно пишно та урочисто відзначалося свято студентської конгрегації в день зачаття св. Анни: відправлялася літургія, яку служив сам архієрей, запрошувалися покровителі колегіуму, знатні особи, котрі жертвували на утримання малозабезпечених учнів. Для них влаштовувався урочистий обід.

Учні конгрегації, святково одягнені, зі свічками в руках, співали її церкві і брали участь у виборах керівників конгрегації з студентів. У Київській академії це були префекти, асистенти і нотарії, в Чернігівському колегіумі - відома посада конгрегаційного екклексіарха. Студентські керівники конгрегації збирали пожертвування на користь свого навчального закладу.

Отже, члени студентської конгрегації виховувалися на зразках опікування і підтримки широкими верствами української спільноти справи освіти і, вивчившись, могли наслідувати приклад тих, хто допомагав утримувати колегіум, турбувався про розвиток просвіти і культури в регіоні.

Отже, виховання в Чернігівському колегіумі базувалося на гуманістичних засадах та традиціях, спираючись значною мірою на самоуправління студентського колективу.

Але з посиленням регламентації та уніфікації усіх сторін колегіумського життя все більша увага приділялася контролю за зовнішньою дисципліною та порядком. При цьому роль студентського гурту в колегіумському житті знижується.

МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОЛЕГІУМУ

Матеріальне забезпечення Чернігівського колегіуму, що був заснований з ініціативи чернігівських архієпископів, здійснювалося за рахунок архієрейської казни та пожертвувань громадськості.

У березні 1706 р. префект А.Стаховський клопотав у Москві про "исходотайствования жалованья новозаведенному училищу в Чернигове", але невідомо чи отримав він утримання на колегіум.

Починаючи з 1723 р., архієпископ І.Жураковський згідно з "Духовним регламентом" встановив, щоб почергово один рік монастирі давали двадцяту частину своїх прибутків, а приходські церкви — тридцяту на утримання малозабезпечених студентів, що проживали в бурсі. З монастирів збір стягували як грішми, в середньому по 2 крб., так і продуктами: житнім та пшеничним борошном, крупами, салом, олією. Збір з монастирів здійснювали по парних роках, в непарні - з церков грішми. Він же зобов'язав "соборные градские церкви" давати "по пять алтын", "прочия градския и сельские знатнейшия церкви" по "три алтына", убогие сельские церкви" по "пять копеек". Кожного року чернігівські архієпископи розсилали по єпархії універсали, де докладно вказували хто, коли і скільки повинен був платити на утримання колегіуму. Архієреї звітували в Синод про кількість витрачених грошей та продуктів. Так, у звіті І.Рогалевського 1738 р. вказувалося, що з 1723р. по 1737 р. було витрачено грошей — 379 крб. 89 коп., житнього борошна— 129 четвертей, пшеничного — 8, гречаного - 48, крупів - 56, "олеї"— 800 кварт, свинячого сала — 72 пуди. Якщо розділити вищеназвані суми та продукти на 14 років (враховуючи, що нони йшли на забезпечення в середньому 100 учнів, котрі проживали в бурсі, як свідчать про це звіти в Синод), то на утримання одного бурсака в рік припадало 27 коп. грошима, житнього борошна — 7  гарнців (приблизно 20,5 кг), пшеничного — близько 9 гарнців (близько 24,3 кг), гречаного — 2 гарнці (близько 5,4 кг), крупів 2,5 гарнця (близько 6,7 кг), олії — 0,5 кварти і сала —- близько 2 фунтів' бачимо, забезпечення бурсаків було мізерним. Правда,

як зазначав І.Рогаловський, з архієрейської казни виділялися ще додаткові продукти: "Да кроме того из дому архиерейского на пропитание оных нищих учеников по возможности в харчевом викте перед сим чинено и теперь чинится подпоможение".

Утримання колегіуму постійно перебувало в центрі уваги чернігівських єпископів: від цього значною мірою залежало стабільне забезпечення його учнями. Так, в указі єпископа А.Дубневича від 21.12.1744 р. прямо вказувалося: "В коллегиуме черниговском детей для учення является малое число, больше уповательно, за скудностью их родителей, а в Духовном Регламенте указьшалось, дабы не было роптаний от родителей ученических за великий оних кошт на учителя и на покупку книг, також и на пропитание смнов своих, далече от дому своих учащихся, подобает, чтоб ученики кормлени и учены были туне и на готових книгах епископских".

Прагнучи збільшити збір з монастирів та церков на утримання малозабезпечених учнів, А.Дубневич наказав упорядкувати збір з них в залежності від кількості млинових коліс та вешняків, якими володів той чи інший монастир, збільшувалися також грошові збори з монастирів: більш заможні повинні були давати по 12 крб, інші - по 6 крб. на рік. До того ж, податки почали збирати з монастирів та церков не через рік, а щорічно.

У наказі А.Дубневича перераховувалося, на які потреби витрачалися гроші: "На папір, книги, на свечи, на дрова, на соль, олей, на рыбу вяленую и свежую, на мясиво в воскресные и праздничные дни". Як бачимо, їжа бурсаків була здебільшого пісною, м'ясо траплялося тільки в неділю та святкові дні.

Але, як свідчить відомість за 1767-1768 рр., матеріальне забезпечення бурсаків кардинально не поліпшилось. Грошей, правда, було витрачено трохи більше, ніж у 30-і роки — 161 крб. 68 коп., а продуктів — жита— 14четвертей 14 четвериків, крупів— 192 гарнців, сала — 135 фунтів, тобто на кожного бурсака припадало приблизно на рік по 1 крб. 61 коп., житнього борошна — 0,144 четверті (приблизно 20 кг), крупів 1,92 гарнця (5кг), сала — 1,35 фунта (трохи більше півкілограма). Хлібні та грошові збори надходили нерегулярно; багато монастирів мали кількарічні борги. У кінці 70-х років XVII ст. Була запроваджена посада колегіумського комісара, який повинен був слідкувати за регулярним надходженням в колегіумську економію грошових і "хлібних" зборів, а про недоїмки доповідати самому єпископу.

Бурсаки жили впроголодь, що примушувало їх жебракувати. Про це писав О.Ф.Шафонський в "Черниговского наместничества топографическое описание": "Когда из классов учащихся по своим квартирам распустят, то обыкновенно студенты жившие в бурсє или бурсаки, к сожалению и общему стиду ходят по всему городу под окошками, духовные песни поют и за то от жителей депежное и съєстное подаяние получают. Собрав сию милостыню, спешат в бурсу, чтобы виучить заданные в классах уроки и к другому дню себя приготовить. Некоторьге жители сверх сєго дневного подаяния, снабдевают их одеянием".

Малозабезпечені студенти проживали у бурсі , яка  спочатку містилися на території кафедрального Борисоглібського монастиря.

Слово "бурса", вважав О.Ф.Шафонськші, походить з латині і в перекладі означає "суму, нищим для испрошения мнлостини употребляемую, поелику в нем живушие подаяиием аки бы в общую сумуживут". Київські вчені XVIII ст., зазначав М.І. Петров, вказували на поводження слова "бурса" від німецького "Bursch", що к перекладі означає парубок, студент.

Після переведення 1776 р. колегіуму за р. Стрижень, у колишню садибу наказного гетьмана П.Полуботка, там же влаштували і бурсу для малозабезпечених учнів.

У Чернігівському колегіумі, як і в інших навчальних закладах, існувала система інспекторства та кондицій, що було ще одним джерелом матеріального забезпечення незаможних студентів. Інспекторами ставали студенти старших курсів, які успішно навчалися, але з "убогих", що призначалися для допомоги в навчанні учням молодших класів із заможних родин. Вони проживали з підопічними на квартирах, за "смотрение за паничем" отримували харчі та грошову платню, як свідчить донесення І.Рогалевського. Часто студенти старших курсів також заробляли на прожиття "кондиціями"— влаштовуючись домашніми вчителями навчати дітей з заможних родин.

Кондиціями дорожили як одним із певних засобів заробітку. Найчастіше дозвіл на "кондицію" давав префект, він міг і позбавити її. Так, один із батьків учня, що навчався в Чернігівському колегіумі, написав поздоровлення префекту, в якому між іншим зазначив, що "опечалился услиша от вашего высокопреподобия такую нечаянную ведомость, чего и на сынаа моего не мало осердился, ибо я думал, что от него ваше высокопреподобие за его какие-нибудь худне поступки отобрали кондицию".

Учні Чернігівського колегіуму також підробляли собі на прожиття, співаючи в архієрейському хорі, складаючи панегірики знатним особам, прислужуючи в церкві, у заможних людей, підправляючись влітку на "епитиції" тощо.

Ще одним джерелом фінансування колегіуму були пожертвування громадськості, насамперед, козацької старшини. Як уже зазначалося, першим патроном колегіуму був сам гетьман І.С.Мазепа, а також один з найбагатших представників козацької старшини краю М.Б.Корсак, що був одруженим онукою гетьмана І.Самойловича і володів більше 1000 дворів у Старолуському полку, його син Максим навчався в колегіумі.

Частина благодійницьких внесків потрапляла через т.з. конгрегаційний збір.

Керівництво студентської конгрегації мало право з книгою, яка називалася Album, обходити покровителів колегіуму, котрі жертвували на користь "убогих" учнів. Зібрані суми були на той час досить значними: так, у діаруші М.Д.Ханенка записано, що в 1730 р. він давав 20 червня студентам - "інтермедіантам" — 1крб., 29 вересня — 1 крб. 60 коп., студенту Білецькому— 60 коп., 17 жовтня студентам з— 1 червонний.

У синодику 1737 р. відзначено, що в свято зачаття св. Анни-пророчиці пожертвували на користь бідних учнів архімандрит І.Малєєвський— 1 крб., чернігівський полковник І.Божим —2 крб". Як бачимо, у розпорядженні студентської конгрегації були чималі суми, які слугували додатковим джерелом утримання малозабезпечених студентів.

Після відкриття державних кредитних установ в Росії стало можливим кошти, що жертвувались на користь колегіуму, поміщати в банк, а відсотки з них йшли на його потреби: так, в 1783 р. архімандрит Московського Златоустовського монастиря Взрлаам, а в 1785 р. військовий товариш П.Симентовський внесли на "вечное содержание Черниговской семинарии" по 2000 крб. Щорічно з цієї суми отримували 200 крб., які витрачали на утримання колегіуму. У зв'язку з секуляризацією церковних та монастирських земель в 1786 р. на утримання Чернігівського колегіуму щорічно з державної казни виділялося 2000 крб. З цих коштів, як уже зазначалося вище, трохи більше половини йшло на платню викладачам,   четверта частина - на утримання 50 учнів, що проживали в бури, решта - на "подчинки й разнме семинарские надобности".

Проаналізувавши матеріальне забезпечення Чернігівського колегіуму, можна констатувати, що воно було гіршим порівняно з Київською академією, Харківським колегіумом, що й скою чергу вплинуло на кількість учнів, наявність кваліфікованих викладачів, обмежувало можливість введення нових предметів.

Так, Київська академія та Харківський колегіум містилися при ' училищных монастирях" і значною мірою утримувалися за рахунок мастностирей, які різні верстви населення жертвували на потреби освітянських закладів.

Чернігівський колегіум не мав таких джерел утримання. Він містився при Борисоглібському кафедральному монастирі, де перебував чернігівський архієпископ з численною челяддю і ченцями. Так, у 1738 р. в обителі проживало близько 150 чоловік. Крім цього, тут розміщувалася дикастерія (духовна канцелярія), різні господарські служби, до того ж, територія монастиря обмежувалася щільною забудовою Чернігівської фортеці.

На жаль, до нашого часу приміщення колегіуму не збереглися. Вони були розібрані після закриття монастиря у 1786 р.

Приміщення розміщувалося у південній частині монастиря, вздовж головної дороги, що вела до фортеці. Класи колегіуму розташовувалися у "четырех избах каменных об одном апартаменте с накатньши нотолками", де проводилися заняття: "в одной избе аналогия и инфима, в друго грамматика и синтаксима, в третей пиитика, в четвертей риторика". "Оные избы за теснотою кафедры устроены на непристойном месте, при самой з ворот городовых идучей в крепость главной дороге, почему от проходящего й проезжаючего под самимы окошками много народа бывает великия шума и крики и за тем немалеє бавает в учений беспокойство и помешатедьство", повідомляв у 1766 р. єпископ К.Ляшевицький.

Ще в 1738 р. єпископ Н.Сребницький клопотав перед Синодом про переведення колегіуму до Пятницького монастиря, маючи намір перетворити його в "училищний", де б розмістився колегіум з навчальними приміщеннями, бурсою та житлом для вчителів, відкрити нові курси філософії та богослів'я. У своєму донесенні єпископ повідомляв: "При катедральном же черниговском монастыре бывшим архиепископом черниговском Иоанном латинские школы четыре каменные в 1700 году построенные имеются... Только при тех прежних школах философии и богословии построить весьма неможно, затем, что оные школы сделаны в тесном и непристойном месте ... А имеется, от катедрального Черниговского монастиря расстоянием с полтораста сажень при городе Чернигове девичий, назнваемьй Пятницким монастырь. Оный девичий монастырь Пятницкий, яко на пристойном и спокойном месте стоячий, усмотрел мною нижайгпим и мниться мне в том девичьем монастшре построить латинския школы и на жилье учителям мужской монастырь весьма угодно"

У 1749 р. єпископ А.Дубневич вводить курс філософії, який "за неимением для оной особливой избы прєподается в трапезе кафедральной"'. Отже, тіснота, відсутність приміщень у кафедральному монастирі не дозволили відкрити повний "курс наук" в Чернігівському колегіумі.

У 1766 р. єпископ К.Ляшєвецький у своїх пропозиціях щодо складання проекту нового уложення знову пропонував перевести колегіум у П'ятницький монастир, прохання єпископа залишилось поза увагою. Питання про переміщення навчального закладу з тісного Борисоглібського монастиря в окреме місце було вирішене лише за єпископа Ф.Ігнатовича.  Колегіум перевели в колишню садибу наказного гетьмана Полуботка за р. Стрижень. Від його нащадка, бунчукового товариша Василя Полуботка маєток перейшов у власність "судового Черниговского писаря" С. Стаїнського, який продав його за 700крб. "хорунжому полковому Чернігівському" Петру Григоровичу в 1754 р.

У нього в 1776 р. будинок був куплетні,  за 2300 крб. за кошти архієрейського дому.  

Отже, колишню садибу П.Полуботка, наймовірніше, було куплено в 1773 р, у бунчукового товариша Петра Григоровича Фурсановича на кошти архірейського дому і після тривалих ремонтно-будінельних робіт, можливо, в 1776 р., а то і пізніше, заклад було переведено на нове місце.

У сучасній літературі переміщення колегіуму в колишню садибу гетьмана П.Полуботка, що відбулося в 1776 році, почали ототожнювати з реорганізацією його в семінарію. Проте офіційні документи свідчать, що і після 1776 року аж до 1785 р. він продовжував називатися "училищной коллегией Черниговской" або "коллегіумом Черниговским". Лише 1784 р. єпископ Ф.Ігнатович видав указ про перейменування колегіуму в семінарію та заміну його печатки.

Починаючи з 1785 р., у документах навчальний заклад називається семінарією. В.Литинський вважав, що колегіум був реорганізований в семінарію у 1786 р., коли запровадили богословський клас. А.Страдомський вказував, що був виданий указ Синоду від 20 квітня 1786 р., в якому йому було присвоєно назву духовної семінарії, наказано ввести викладання богослів'я та головне керівництво семінарією доручити ректору.

Крім вищеназваних причин незадовільного забезпечення колегіуму, можна зазначити, що основне джерело утримання закладу — збір продуктів та грошей з монастирів та церков — було недостатнім. Вони надходили не регулярно, багато монастирів заборгували за декілька років. Труднощі зборів переживали й інші навчальні заклади. Тому вони не були основним джерелом забезпечення Харківського колегіуму, Київської академії.

Проте збори, які йшли в основному на харчування учнів, опалення, ремонт бурси тощо, все ж дозволяли утримувати в Чернігівському колегіумі значну кількість малозабезпечених учнів — в середньому близько 100 чоловік (їх було значно більше, враховуючи тих, що користувалися лише приміщенням).

Деякі кошти виділялися також на оплату лікарю та ліки, а також на книги для "нищенствующих в бурсє".

БІБЛІОТЕКА КОЛЕГІУМУ

При Чернігівському колегіумі існувала бібліотека, котру, як стверджували дорадянські дослідники, заснував ще Л.Баранович при школах Новгорода - Сіверського і яку згодом перевіз до Чернігова.

Уперше про бібліотеку колегіуму повідомляв О.Ф.Шафонський у "Черниговского наместничества топографическом описаний": "При сей семинарии имеется библиотека, в которой богословских, филозофических, школьных, латинских, греческих, польских, русских, французских, й немецких до тисяч и книг считается. Они от разных людей, а паче от покойного єпископа Кирила Ляшевецкого подарены".

За свідченням М.Маркевича, у середині XIX ст. бібліотека нарахувала трохи більше 6000 найменувань . Це було значне зібрання. Книгозбірня Харківського колегіуму в 1769 р. мала 2500 томів, а в 40-х роках XIX ст. — 5 тисяч . У Києво-Могилянській академії в 1780 р. нараховувалося близько 12 тисяч томів . Більшість літератури була "на древних язиках" — 3208 назв, на інших іноземних мовах: польській — 375, французькій — 377, німецькій — 255, східних — 36, російській — 1449 найменувань . Насправді книг, певно, було набагато більше, адже М. Маркевич вказує кількість найменувань, а не самих книг. Деякі видання складалися із багатьох томів. М.Докучаєв свідчив: "От А.Стаховського, как вюшдчика библиотеки коллегяума, более всех других жертвователей, дошло наданий до нашего времени. По нашему счету, таковых изданий с собственноручною подписью Стаховського имееться в иастоящей семинарской библиотеке 18 изданий, состоящая из 27 томов, при чем между ними ссть такие, которые имеют более чем по двадцати томов"

Серед них найдавніші книги, що належали митрополиту П. Могилі, з його власним автографом. Вони потрапили до бібліотеки від Л.Барановича, який з 1648-1650 рр. був ректором Києво-Могилянської колеги, пізніше - місблюстителем Київської митрополії. На жаль, дорадянські дослідники, маючи в своєму розпорядженні одне з найцікавіших старо давніх бібліотечних зібрань, не залишили його детального дослідження (зібрання не збереглося до наших днів). М.Докучаєв та В.Литинський лише в загальних рисах описали вміст бібліотеки, відмічаючи, насамперед, унікальну підбірку богословської літератури.

Перераховуючи латиномовні богословські видання, які належали митрополиту П.Могилі, архієпископу Л.Барановичу, протопопу М.Филимоновичу, ієромонаху І.Ієвлєвичу, єпископам Ф.Углицькому, І.Максимовичу, А.Стаховському, М.Докучаєв зазначав, що : "нет почти ни одной отрасли богословия, для которой не было бы в библиотеке коллегиума значительных пособий".

Спочатку бібліотека складалася в основному із пожертвувань протекторів колегіуму. Досить вагомим був внесок К.Ляшевецького (1761 -1770 рр.) - одного з найосвіченіших єпископів свого часу, який заповів книгозбірні близько 300 видань.

Поповнення бібліотеки здійнювалося також шляхом купівлі книжок. Правда, кошти, що виділялися на це за рахунок зборів з церков та монастирів, були мізерні. На них купувалися книги для учнів, що проживали в бурсі. Певно, як і в інших навчальних закладах, в колегіумі існувала бурсацька бібілотека. Потреба в навчальній літературі була значною.

Крім унікальних друкованих раритетів, у бібліотеці містилися цінні рукописні книги, збірники.

Серед рукописів зберігалися трактати богословського характеру, рукописні підручники з риторики, філософії, я к викладачів Чернігівського колегіуму (наприклад, курс риторики префекта Ф.Кокойловича, прочитаний в 1723 р. і записаний І.Домицьким, курс риторики 1736-1737 рр., можливо, префекта І. Лип'яцького), так і викладачів інших навчальних закладів.

Тут знаходилися курси лекцій з філософії професорів Києво-Могилянської академії С.Кулябки, Г.Кониського, риторика Ф.Прокоповича, Ю.Кононовича та ін. У розпорядженні викладачів Чернігівського колегіуму були і рукописні підручники професорів закордонних навчальних закладів. У рукописному відділі зберігався курс філософії викладача Сорбонської колегії в Парижі Петра Барбаї (1634 р.), "который был тогда в особенном уважении киевских корифеев философских наук.

Наявність багатого бібліотечного зібрання, де поряд з історичними фоліантами зберігалися цінні літописні збірники, інші документальні матеріали, значною мірою, спонукала викладачів навчального закладу звертатися до історичних подій, займатися дослідженням місцевої історії.

Так, у 1792 р. префект Чернігівської семінарії Іоан Левицький, який був протоієреєм Спасо-Преображенського собору і викладав в колегіумі з 1776 р. філософію, а потім в семінарії богослів'я, доповнив збірник Л.Боболинського, склавши "Реєстр князям черниговским й другим некоторнм погребенным в Чернигове с показанием времени их кончины и места, где погребены".

Доля збірника драматична. Частину його було вивезено в XIX ст. до Польщі. А решта, що продовжувала зберігатися в бібліотеці Чернігівської духовної семінарії, як вважалося, загинула з усім бібліотечним фондом у роки Другої світової війни. Однак О.М.Апанович стверджує, що це не відповідає дійсності. Перша частина збірника Л .Барановича нині знаходиться в Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.

Цікаво, що збірник Л.Боболинського був використаний для написання ще декількох списків українського хронографа, відомих в літературі як Тобольський та Красноярський, що були створені у 40-50 х рр- XVIII ст.320. Відомо, що І.Максимович та А.Стаховський, які буми митрополитами Тобольськими, вивезли до Сибіру "людей учительских" та книги.

Бібліотека мала в своєму розпорядженні також один зі списків літопису Граб'янки, російський хронограф XVII ст., опис відомого російського мандрівника Т.Коробейникова (1583 р.) та інші історичні збірники, різноманітні документальні матеріали.

Невипадково, коли О.Ф.Шафонському знадобилися матеріали для складання "Черниговского намесничества топографического описання", єпископ Ф.Ігнатович порадив йому звернутися до бібліотеки Чернігівської духовної семінарії.

Отже, книгозбірня Чернігівського колегіуму (семінарії) належала до найбільш стародавніх та різносторонніх за змістом бібліотек України. Саме упродовж XVIII ст. сформувалося її найцініше ядро, зібрання, що містило як унікальні друковані фоліанти, так і цінні рукописні збірники та матеріали.

Наявність значного бібліотечного фонду, що, безперечно, слугувало базою для підвищення кваліфікації педагогів, спонукала їх до дослідницької роботи, сприяла ґрунтовній підготовці учнів, свідчила про досить високий рівень навчального закладу.

На жаль, найбільша частина зібрань бібліотеки загинула в роки громадянської та Другої світової воєн.

ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

ВИХОВАНЦІВ КОЛЕГІУМУ ТА ЇХ ВКЛАД В РОЗВИТОК НАУКИ

Чернігівський колегіум як загальноосвітній та всестановий навчальний заклад був основним просвітницьким центром у регіоні, який готував освічені кадри педагогів, канцеляристів, писарів, духовенства, літераторів, перекладачів, постачав значну кількість студентів для медичних шкіл та академій.

Одним з найважливіших напрямків його діяльності була підготовка вчителів. До заснування народних училищ (кінець 80 —поч. 90-х рр. XVIII ст.) він задовольняв потреби в педагогічних кадрах як Чернігівщини, так і прилеглих до неї територій.

Уже починаючи з навчання в колегіумі, учні залучалися до педагогічної  діяльності,   виконуючи  обов'язки   інспекторів, підробляючи домашніми вчителями (відправляючись на так звані кондиції). Інспекторство, репетиторство, приватне навчання дітей із заможних родин було широко розповсюджено як засіб заробітку малозабезпечених учнів, про що говорилося вище, в той же час таким чином студенти та випускники колегіуму забезпечували попит на викладацькі кадри, проводили значну просвітницьку роботу в регіоні. Найобдарованіші   випускники,   як   уже   зазначалося, залишалися вчителями у колегіумі, а також продовжували навчання в Київській академії і після її закінчення   викладали в колегіумі або ж академії. Цікавою в цьому плані є біографія Андрія (в чернецтві Анатолія) Ставицького, що народився 1748 року в с. Клюсові на Чернігівщині: навчався у Чернігівському колегіумі до класу риторики, потім продовжив навчання в Київській академії та Уманському базиліканському училищі, де вивчав філософію і польську мову, далі в Угорщині, у Петербурзі опановував філософію, історію, географію, арифметику, єврейську та німецьку мови. В 1782 р., після повернення в Україну, викладав у Київській академії латину, історію,географію, німецьку мову"

Випускники колегіуму, які обр.ппі духовну кар'єру, висвячувалися на свяшеника або дяка і  також відігравали значну роль у розповсюдженні знань серед населення.

У Чернігівському полку в середині XVII] ст. нараховувалося 154 школи. Навчали грамоти в парафіяльних школах священики, а здебільшого дяки. Цю посаду займали представники різних станів, але в грудні 1772 р. єпископ Ф.Ігнатович наказав, щоб "...в званий дьячковском й пономарском отселе непременно были бы одни или священические или тех же причетнические дети"/. Як відомо, в цей час діти священно і церковнослужителів в обов'язковому порядку повинні були навчатися у колегіумі. Дякам - вчителям батьки учнів платили платню як грошима, так і продуктами. Крім постійних вчителів, були ще мандрівні дяки, які навчали дітей, переходячи з одного села чи міста до іншого, їм належала також чимала роль у розповсюдженні знань серед різних верств населення.

У кінці XVIII ст. у зв'язку із запровадженням системи світської освіти на Чернігівщині було засновано шість народних училищ: два головних- у Чернігові (1789 р.) та Новгороді-Сіверському (1789 р.), чотири малі: в Ніжині (1789 р.), Стародубі (1790 р.), Глухові (1790 р.), Погарі (1800р.).

У головних училищах викладалися російська мова, арифметика, механіка, фізика, геометрія, історія, природознавство, латинська, німецька, французька мови, малювання. У малих навчалися читання, письма, арифметики.

Проблема педагогічних кадрів для народних училищ була досить гострою.

Більшість вчителів була випускниками Кигво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму.

Так, в Чернігівському головному народному училищі викладав С.В.Самарський-Биховець, який навчався в Київській академії та Чернігівському колегіумі (після реорганізації училища в 1805 р. у гімназію він був другим її директором).

Викладати іноземні мови (німецьку) також часто запрошували вчителя з Чернігівської семінарії.

У Новгород-СІверському головному училищі  викладав П.С.Левицький, який навчався в Київській академії та Чернігівському колегіумі; в Ніжинському - А.М.Плиський, який здобував освіту там же, випускник Чернігівського колегіуму К.І.Кучеровський, в Стародубському - В.Т.Заверухін, який навчався в Чернігівському колегіумі, Київській академії; у Погарському училищі — С.І.Пешковський, який розпочинав навчання в Чернігівському колегіумі, а потім продовжив його в Київській академії та Новгород-Сіверській семінарії.

С.В.Самарський-Биховець, П.С.Левицький, А.М.Плиський здобували освіту в Петербурзькій учительській семінарії, яку створили для підготовки вчителів народних училищ. Це був перший заклад педагогічного профілю в Росії. Тут отримували професійну підготовку вихованці Київської академії, Харківського, Чернігівського, Переяславського колегіумів.

В учительській семінарії студенти розподілялися в історичний та математичний класи і вивчали відповідно математику, історію, географію і малювання.

Після першого випуску вчителів згідно з указом Синоду від 2 листопада 1786 року в Петербурзьку вчительську семінарію Київська академія направила 45 осіб, Чернігівський колегіум — 15, Переяславський - 4, Харківський - З.

Більшість студентів мали непогану підготовку. Голова комісії по заснуванню народних училищ П.В.Завадовський в 1789 р. повідомляв: "Между всеми присланннми к должностям учительским в комиссию об учреждении училищ в разнме Бремена и из разных духовных семинарий людьми наилучшими, способнейшими, а паче благонравнейшими оказывались всегда обучавшиеся в черниговской духовной семинарий", (аналогічний лист був направлений і в Київську академію). Вихованці Чернігівського колегіуму, які навчалися в Петербургзькій вчительській семінарії, направлялися на викладацьку роботу не тільки в Україну, й різні училища Російської імперії, наприклад, П.Котловський був направлений у Виборзьке училище.

Поряд з Київською академією Чернігівський колегіум постачав значну кількість студентів для медичних закладів Росії,

Починаючи з II пол. XVIII ст., після наказу Синоду 1754 р. і ряду інших, у тому числі Медичної колегії про надсилання студентів, знающих по латыни и в состояпии добропорядочном", з Чернігівського колегіуму також регулярно відсилалися для навчання медицини студенти різних станів.

У 1774 р. до медичної школи при Московському генеральному шпиталі було відправлено п'ять студентів: Я.Єнька та І.Хотлинського - синів священиків, П.Горбатовського та М.Лотаковського - з козацького стану, П.Полторацького з посполитих.

Студенти, в тому числі і діти священиків, як і раніше, могли вільно обирати собі фах.

У 1781 року, в зв'язку з утворенням Новгород-Сіверського намісництва, його губернатор І.В.Журман звернувся до керівництва Чернігівського колегіуму з пропозицією, щоб студенти, які "пожелают приобрести знание медицинской науки", зайняли вакансії помічників лікарів "с жалованием в год по 30 руб.".

Із 35 прохань студентів про звільнення з колегіуму 1781 р. в семи висловлювалося бажання продовжити навчання в медичних закладах, у двох - відправитися до Петербурга "в інші науки", у п'яти - в канцелярію Чернігівського намісництва та інші канцелярії. Вісім випускників — вихідців з духовенства, швидше всьго, мали намір успадкувати парафії своїх батьків, правда, лише в одній заяві вказувалося про це прямо, в інших посилались "на бедственное положение", "женитьбу". В решті прохань про звільнення, які належали вихідцям з міщан, посполитих, козачого стану зазначалося, що студент "желает сіскать другого для себя обучепия" або ж "приискать себе место", "родственники ищут место".

Бажаючих продовжити навчання в медичних закладах було більше, ніж про це вказувалося в заявах.

Вихованці Чернігівського колегіуму навчалися не лише в медичних школах при госпіталях, але й у Московському університеті. В 1755 р. указ про його відкриття був надісланий і в Україну, отримала його і Чернігівська полкова канцелярія, яка відіслала копії документа в сотні". Ознайомлення з указом студентів Київської академії, Чернігівського, Харківського, Переяславського колегіумів мало за мету набір студентів до університету.

У 70-і роки XVIII ст. в Московському університеті на медичному факультеті   навчалися   вихованці   Чернігівського   колегіуму Ф.Г.Політковський і Ф.К.Куріка. Ф.Г.Полігковський (1756-1809 рр.), -доктор медицини, захистив дисертацію в Лейденському університеті, професор Московського університету, представник епохи раннього Просвітництва, видатний клініст XVIII ст. На власні кошти утримував стипендіатів в університетах, 'сприяв виданню наукових журналів. Власним коштом відкрив з П.Сохацьким лікарню, зробив спробу організувати народні училища на громадські кошти.

Ф.К.Куріка (1755-1785 рр.) закінчив із золотою медаллю медичний факультет Московського університету, захистив докторську дисертацію в Лейденському університеті, продовжив освіту у Франції. Викладав у Московському університеті латиною мінералогію, зоологію, ботаніку, хімію.

Крім медичних закладів, вихованці Чернігівського колегіуму також значною мірою поповнювали ряди писарів та канцеляристів у місцевих органах управління: полкових та сотенних канцеляріях, магістраті, ратушах. З утворенням Чернігівського намісництва (1781 р.) частина випускників влаштувалася на службу до канцелярії намісництва.

Вихованці Чернігівського колегіуму працювали перекладачами, настоятелями, проповідниками при посольствах та дипломатичних місіях за кордоном. Так, при посольстві в Константинополі працював К.Політанський, який навчався в Чернігівському колегіумі та Київській академії. До нашого часу збереглися два рукописні курси риторики, прочитані в Чернігівському колегіумі, які належали К.Політанському. Доля його склалася трагічно. Повернувшись в Росію, він подався на Афон, подорожував святими місцями, потім поселився у Константинополі і став проповідником при посольській церкві. У 1742 р. прийняв іслам, та вже за кілька днів знову почав сповідувати християнство. 23.10.1742 року був страчений турками. Грецька Константинопольська церква причислила його до лику святих. У Константинополі при посольській місії була організована спеціальна школа для підготовки перекладачів з турецької і татарської мов. У 1782 р. Чернігівський колегіум отримав наказ про відправлення у Константинополь чотирьох студентів.

Вихованець колегіуму С.Каменський був капеланом у Відні, викладач П.Криницький працював при посольстві в Парижі.

Як бачимо, Чернігівський колегіум був провідним освітнім закладом у Північному Лівобережжі, який задовольняв потреби регіону в кадрах педагогів, державних службовців, церковних діячів. Вихованці колегіуму вирізнялися ґрунтовною підготовкою, їх постійно запрошували до столичних медичних шкіл, Московського університету, Петербурзької вчительської семінарії, інших закладів та установ. Випускники цього навчального закладу зробили вагомий внесок у розвиток медичної науки і посіли друге місце після випускників Києво-Могилянської академії серед відомих медиків ХУІІІст.

Та поступово перетворюючись із загальноосвітніх і всестанових навчальних закладів у вузькостанові духовні, українські школи вищого рівня перестають задовольняти назрілі підвищені вимоги, що ставило суспільство у справі підготовки освічених кадрів. Переважно гуманітарно-філологічний напрямок освіти, засилля латини, повільне запровадження нових предметів у колегіумі вже не відповідало вимогам часу. Актуальним стає питання реформування українських закладів або ж заснування університетів зі значно розширеною навчальною програмою, декількома факультетам для підготовки педагогів, юристів, медиків, математиків, архітекторів, спеціалістів з природничих наук тощо.

ВИСНОВКИ

Історія Чернігівського колегіуму - це свідчення того складного та тернистого шляху, який пройшла українська вища школа у XVIII ст.

Заснований з ініціативи видатних представників Києво-Могилянської колегії (академії) у період її нового відродження, звичайно, Чернігівський колегіум функціонував на засадах і традиціях, що склалися у цьому головному освітньому центрі України на кінець XVII ст.: класичній системі освіти філософсько-гуманітарного типу, навчанні латинською мовою.

Загальноосвітня програма була зорієнтована на західноєвропейські зразки і давала універсальну ґрунтовну підготовку та солідний вишкіл представникам різних верств і прошарків тогочасної спільноти як духовних, так і світських осіб.

Чернігівський колегіум того періоду вирізняється серед інших навчальних закладів демократичними порядками та творчою атмосферою, переживає період підйому і розквіту, перетворюється у важливий літературно-мистецький осередок України.

Але у зв'язку з наступом імперської політики, посиленням бюрократизації усіх сторін життя за Петра І, підпорядкуванням Синоду становище поступово почало змінюватися.

Становий характер освіти в Росії зумовлював перетворення і українських загальноосвітніх та всестанових вищих шкіл, які існували при монастирях і викладачами в яких було в основному духовенство, в суто духовні заклади. Але до середини XVIII ст., як свідчить  історія Чернігівського колегіуму, українські навчальні заклади, формально підкоряючись вимогам Синоду, намагалися відстоювати свої традиції та засади внутрішнього життя.

Проте, починаючи з II половини XVIII ст., тенденція до перетворення колегіму в духовний заклад посилюється. У цей період внаслідок всезростаючої регламентації та уніфікації всіх сторін життя в колегіумі поступово викорінюються демократичні засади всестанового закладу. Недостатність матеріальної бази гальмувала введення нових предметів та залучення кваліфікованих викладачів. Треба враховувати, звичайно, і консерватизм частини духовенства, котра відстоюючи традиційну освітню систему, не могла швидко реагувати І а пристосуватися до нових вимог і потреб, що висувало життя.

Панівні верстви України починають віддавати перевагу столичним та закордонним навчальним закладам, віддаючи туди своїх дітей, лунають вимоги реформування українських вищих шкіл, створення університетів з розширеними навчалміими програмами. В Чернігівському колегіумі більшість утік вже становлять вихідці з духовенства.

Перетворення Чернігівського колегіуму в духовний заклад відбулося у 80-і роки XVIII ст. у зв'язку Із введенням загальноімперської шкільної реформи, запровадженням мережі світських середніх навчальних закладів. Але ще довгий час Чернігівський колегіум, реорганізований у духовну семінарію, залишався провідним освітнім осередком Чернігово-Сіверської землі.

Протектори колегіуму, архієпископи та єпископи чернігівські і новгород-сіверські

  1.  Іоан Максимович (1697-1712)
  2.  Антоній Стаховський (1713-1721)
  3.  Іродіон Жураковський (1722-1734)
  4.  Іларіон Рогалевський (1735-1738)
  5.  Никодим Сребницький (1738-1740)
  6.  Антоній Черновський (1740-1742)
  7.  Амвросій Дубневич (1742-1750)
  8.  Іраклій Комаровський (1752-1761)
  9.  Кирил Ляшевецький (1761-1770)
  10.   Феофіл Ігнатович (1770-1788)

Префекти Чернігівського колегіуму

1.    Антоній Стаховський (1700-1709)

2.    Іоан Дубинський (1721,1724-1725)

3.    Іустін Богуславський (1722)

4.    Фаддей Кокуйлович (1722,1723-1724)

5.    Дмитрій Смяловський (1726-1727)

6.    Варлаам Демчинський (1727-1728)

7.    Єфрем Болдинський (1727, 1729- 1730)

8.    Мелетій Жураковський (1730-1731)

9.    Товія Сморжевський (1732-1734)

10.   Іосаф Лип'ядький (1735-1737)

11.  Софроній Зиминський (1737-1739)

12.  Панкратій Черниський (1739-1742)

13.  Симон Борецький (1742-1744)

14.  ІонаНарожницький (1744-1748)

15.  Сільвестр Новопольський (1749-1752)

16.  Гаврило Огінський (1753-1756)

17.  Ієремія Гусарсвський (1756-1758)

18.  Петроній Ганкевич (1759-1761)

19.  Патрикій Котельницький (1761-1768)

20.  Калліст Звенигородський (1769-1776)

21.   Іоан Левицький (1776-1778)

22.  Палладій Лукашевич (1778-1782)

23.  Давид (1783-1786)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27474. Перечислите и охарактеризуйте основные части правоприменительного акта 26.5 KB
  Перечислите и охарактеризуйте основные части правоприменительного акта. Акт применения права это такой правовой акт который содержит индивидуальное властное предписание вынесенное компетентным органом в результате решения конкретного юридического дела. Правоприменительный акт как итог правоприменительной деятельности характеризуется следующими особенностями: исходит от компетентных органов; носит государственновластный характер; носит индивидуальный персонифицированный а не нормативный характер поскольку адресован конкретным...
27475. Перечислите основные закономерности изучаемые ТГП 24.5 KB
  Теория государства и права изучает закономерные процессы тех или иных государственноправовых явлений. Исходя из того что в принципе предмет науки составляет то что она изучает предметом теории права и государства будут выступать основные государственноправовые закономерности. В числе основных государственноправовых закономерностей можно выделить следующие: – возникновения государства и права; – смены их исторических типов; – развития их сущности; – эволюций форм государства и права; – построения системы органов государства и системы...
27476. Перечислите приемы (способы) толкования, раскройте сущность толкования по объему 26.5 KB
  Перечислите приемы способы толкования раскройте сущность толкования по объему. В юридической литературе отмечается что до настоящего времени нет единства во взглядах на количество способов толкования. Большинство авторов сходятся во мнении при определении способов толкования: языковой грамматический исторический историкополитический систематический логический телеологический целевой функциональный и специальноюридический нормативнодогматический. Виды толкования: 1 По объему – буквальное адекватное распространительное и...
27477. Перечислите элементы механизма правового регулирования 29 KB
  Перечислите элементы механизма правового регулирования. Правовое регулирование – целенаправленное результативное юридическое воздействие права на общественные отношения осуществляющееся при помощи совокупности юридических средств норм права правоотношений и актов реализации составляющих его механизм механизм правового регулирования. Механизм правового регулирования МПР – категория отражающая тот материальный €œагрегат€ посредством которого осуществляется перевод права с уровня существования на уровень реального функционирования...
27478. Позитивное право: понятие и признаки. Коллизии в праве 32 KB
  Позитивное право: понятие и признаки. Позитивное право – действующие нормативные правовые акты право установленное государством волей законодателя в отличие от естественного права. Позитивное право положительное право право действующее в данный момент. Гроций позитивное право – это общеобязательные формально определенные юридические нормы охраняемые государством и регулирующие общественные отношения.
27479. Механизм правового регулирования: понятие, особенности, структура 31 KB
  Механизм правового регулирования представляет собой систему юридических средств организованных в целях преодоления препятствий при реализации субъективных прав обязанностей и интересов субъектов права. Механизм правового регулирования является механизмом реализации нормативности права и стабилизации общественных отношений. Как процесс правовое регулирование состоит из следующих стадий: правотворчество и его влияние на регламентацию общественных отношений; возникновение субъективных прав и субъективных обязанностей; осуществление права...
27480. Можно ли отнести к какому-либо виду систематизации: Сборник законов о труде, Устав студенческого научного общества, Положение о службе в ОВД 32.5 KB
  Выявляются имеющиеся противоречия в содержании правовых норм, пробелы в праве, множественность актов, посвященных одним и тем же вопросам, обнаруживаются устаревшие нормы, действие которых перекрыто актами, изданными позднее
27481. Мононормы: понятие и общая характеристика 26.5 KB
  Мононормы: понятие и общая характеристика. Мононормы первобытного общества – это единые нерасчлененные нормы определявшие порядок организации общественной жизни взаимоотношений между членами общества отправления религиозных обрядов ритуалов этикета исполнявшиеся в силу обычая. Таким образом подводя итог всему изложенному можно резюмировать: социальными регуляторами в первобытном обществе выступали естественная власть и мононормы которые и обеспечивали его целостность и упорядочивали складывавшиеся в нем общественные отношения.
27482. Назовите стадии процесса применения норм права, дайте им краткую характеристику 28.5 KB
  Применение права это государственновластная деятельность компетентных государственных органов или иных лиц по специальному уполномочию государства заключающаяся в вынесении индивидуальных конкретных предписаний направленных на реализацию норм права. Прежде всего применение права отличается от непосредственной реализации по субъекту применение всегда осуществляется государственным органом должностным лицом или иным субъектом по специальному уполномочию государственного органа. Стадии применения права: 1 установление фактических...