99355

Підприємство в соціально орієнтованій ринковій економіці

Реферат

Экономическая теория и математическое моделирование

Ринок – це система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Украинкский

2016-09-10

141 KB

0 чел.

ПІДПРИЄМСТВО В СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Економічна система країни формується під впливом її політичної системи, яка є системою управління державою.

Типи економічних систем:

- командна;

- мішана;

- керована державою;

- ринкова економіка.

Параметри

(ознаки системи)

Координаційний механізм

Командна система

Мішана економіка

Керована державою економіка

Ринкова економіка

Власність на ресурси

Державна

Приватна/ державна

Приватна

Приватна

Сила конкуренції

Відсутня

Сильна

Сильна

Дуже сильна

Політика ціноутворення

Визначається державою

На основі закону попиту і пропозиції та державного регулювання

На основі закону попиту і пропозиції

На основі закону попиту і пропозиції

Система державного втручання в економіку

Тотальна

Незначна (макрорегулювання засноване на подаково-бюджетному і грошово-кредитному інструментарії)

Незначна (структурна перебудова економіки)

відсятня

Визначення обсягів виробництва продукції (товарів, робіт, послуг)

Державне планування і розподіл

Часткове індикативне планування

Стратегічне планування

Визначається співвідношенням попиту і пропозиції

Вплив уряду на спрямування інвестицій

Централізований поділ

Індикативне планування в державному секторі

Активна роль у спрямуванні інвестиційної діяльності, державне субсидіювання, захист від іноземної конкуренції

Відсутній (регулює ринковий механізм)

Доступ до ринків

Заблокований

Відкритий

Обмежений

відкритий

Найважливіші риси ринкової економіки:

- сприяння приватній власності;

- чесна та вільна конкуренція досягнень;

- ціни, що відповідають ринкові;

- незалежний контроль за монополіями;

- централізований нагляд над грошовою системою, спрямований на захист національної економіки;

- свобода господарської діяльності та розміщення виробництва;

- помірковане податкове законодавство;

- соціальне забезпечення слабкіших в економічному плані;

- встановлення заробітної плати шляхом укладення тарифних угод.

Для ринкової економічної системи властиві такі цілі (пріоритети) економічної політики:

- економічне зростання (неухильне уростання кількості і якості вироблених життєвих благ);

- повна зайнятість (забезпечення усіх роботою);

- економічна доцільність (максимальна віддача ресурсів при їх мінімальних витратах);

- стабільність цін (уникнення значного коливання цін, боротьба з інфляцією);

- економічна свобода (незалежність усіх учасників суспільного виробництва у визначенні того, що, і для кого, в якому обсязі і за якою ціною виробляти);

- соціальна справедливість (отримання доходів згідно участі у виробництві, забезпечення існування непрацездатних і неімущих громадян);

- екологічна безпека (уникнення забруднення природного середовища, впровадження «чистих» технологій, відвернення небезпек екологічної катастрофи);

- активний торговий баланс (забезпечення переваги експорту товарів над імпортом, захист внутрішнього ринку країни) тощо.[16]

Сутність  та функції ринку

Ринок –це система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Функціонування  ринку підпорядковується законам товарного виробництва: закону вартості, попиту і позиції та закону конкуренції. На їх основі формується ринкова ціна, яка врівноважує попит і пропозиції, регулює обсяг і асортимент товарів, що виробляються, впливає на розвиток виробництва і є основним регулятором господарської діяльності.

Характеристика основних типів конкурентних ринків

Тип конкурентного ринку

Кількість і розмір підприємств на ринку

Характер пропонованої продукції

Умови входу на ринок і виходу з нього

Доступність інформації

Чистої конкуренції

Велика кількість малих підприємств

Однорідна продукція

Відсутність обмежень

Однаковий доступ до всіх видів інформації

Монополістичної конкуренції

Велика кількість малих підприємств

Різнорідна продукція

Відсутність обмежень

Деякі проблеми

Олігопольний

Незначна кількість підприємств

Різнорідна або однорідна продукція

Можливі окремі обмеження

Деякі обмеження

Монопольний

Одне або декілька великих підприємств

Унікальна продукція

Наявні обмеження входу на ринок

Деякі обмеження

До найважливіших функцій ринку належать:

  • регулююча – встановлює пропорції між виробництвом і споживанням в асортиментній структурі, підтримує збалансованість попиту і пропозиції за обсягом і ціною, регулює обсяги виробництва товарів і надання послуг;
  • стимулююча – сприяє заохоченню тих суб’єктів, які зменшують індивідуальні витрати праці, і також підвищенню продуктивності праці із застосуванням найновіших досягнень науки, техніки і управління;
  • розподільча – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, які сприяють збалансуванню економіки, забезпечує розподіл кінцевих товарів і послуг;
  • інформаційна – інформує про стан справ у господарському житті, перш за все, про цінову політику, що дає змогу зробити прогнозні оцінки ринкової кон’юнктури;
  • інтегруюча – об’єднує економу в єдине ціле, розвиваючи ситсему горизонтальних і вертикальних зв’язків (між підприємствами, галузями, регіонами), у тому числі й зовнішньоекономічних.

Дослідження ринку передбачає:

- виявлення проблеми і формування цілей дослідження;

- відбір джерел інформації;

- збір даних;

- аналіз  і інтерпретація зібраної інформації;

- підготовка висновків  і рекомендацій.

У завдання дослідження ринку входить:

- визначення  ємкостей ринків, що досліджуються, та їх сегментів;

- кон’юнктурні та прогнозні дослідження збуту;

- вивчення поведінки покупців (відношення до товарів та самого підприємства, мотиви і способи купівлі тощо);

- дослідження конкурентів;

- прогнозування реакції на введення нового товару;

- аналіз і прогнозування попиту, пропозиції, цін.[19]

Розрізняють декілька типів ринків залежно від певних вибраних критеріїв:

  1. За економічним призначенням об’єктів ринкових відносин:
    • товарів і послуг (ринки засобів виробництва, споживчих товарів, послуг виробничого і невиробничого характеру);
    • фінансовий (ринки цінних паперів, капіталу, валютний і кредитний);
    • інтелектуальної продукції (ринки фундаментальної наукової інформації, технології, дослідно-конструкторських розробок, інформації);
    • праці.
    1. За адміністративно-територіальною ознакою:
      • Місцевий (локальний);
      • Регіональний;
      • Національний (внутрішній);
      • Світовий (міжнародний).
      1. За суб’єктами ринкових відносин:
        • Покупців;
        • Продавців;
        • Державних установ;
        • Посередників.
        1. Відповідно до чинного законодавства:
          • Легальний(офіційний);
          • Нелегальний (тіньовий).
            1. За ступенем конкуренції:
              • Чистої конкуренції;
              • монополістичної конкуренції;
              • монополії;
              • олігополії.
                1. За ступенем зрілості ринкових відносин:
                  • Розвинений;
                  • такий, що формується;
                  • недосконалий.
                    1. З урахуванням асортименту товарів:
                      • Замкнутий (товари тільки одного виробництва);
                      • широкого асортименту (кілька видів товарів, пов’язаних між собою);
                      • змішаний (різноманітні товари, не пов’язані між собою).[19]
                        1. За характером продажу:
                          • оптовий;
                          • роздрібний; 
                            1. За ступенем регулювання:
                              • регульований;
                              • нерегульований; 
                                1. За ступенем насиченості:
                                  • рівноважний;
                                  • насичений;
                                  • дефіцитний; 

Інфраструктура ринку.

Функціонування будь-якого ринку перебуває у прямій залежності від стану його інфраструктури — сукупності підсистем, служб, підприємств, допоміжних ланок і установ, які опосередковують, прискорюють та полегшують укладання і виконання ринкових угод. Іншими словами,ринкова інфраструктура — це система каналів зв'язку, через які переміщаються матеріальні, людські і фінансові ресурси, відбувається їхній розподіл в економіці.

Будова інфраструктури дуже складна. 

Її елементами є:

на товарному ринку — система оптової і роздрібної торгівлі (різні ярмарки, торгові центри, супермаркети та ін.);

на ринку природних ресурсів — товарні біржі; 

на ринку праці — служба зайнятості (біржа праці), контори працевлаштування та центри зайнятості; 

на ринках капіталів і грошей — банки та інші фінансово-кредитні посередники; 

на ринку цінних паперів — фондові біржі.

Серед інших елементів ринкової інфраструктури — інформаційно-консультативні фірми, маркетингові, аудиторські та податкові установи, асоціації підприємств, рекламні агентства лізингові та консалтингові фірми тощо.

У літературі наводять також іншу класифікацію елементів ринкової інфраструктури. Зокрема, виділяють такі чотири підсистеми:

• Організаційно-технічну (товарні біржі, оптові ринки, торгові палати, аукціони, ярмарки, загальні аукціони, холдингові і брокерські підприємства, інформаційні центри, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації, засоби оперативного зв’язку та ін.);

• Фінансово-кредитну (банки, фондові та валютні біржі, фінансові небанківські інститути);

• Державно-регулятивну (законодавче забезпечення ринкових відносин, біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна система тощо);

• Науково-дослідне та інформаційне забезпечення (інституції з вивчення ринкових проблем, консалтингові компанії, інформаційні центри та агентства, рекламні агентства, юридичні контори, спеціальні навчальні заклади та ін.).

Класифікація ринків

 Класифікаційна ознака

 Види ринків

1.

Економічне призначення об`єктів ринку

Ринок товарів і послуг

Ринок праці (робочої сили)

Ринок капіталів

2.

Функціональне призначення об`єктів ринку

Ринок товарів виробничо-технічного призначення

Ринок споживчих товарів

Ринок нерухомості

Ринок цінних паперів

3.

Галузева приналежність об`єктів ринку

Автомобільний ринок

Комп`ютерний ринок

Аграрний ринок і т.п.

4.

Фізико-хімічні та конструктивні особливості об`єктів ринку

Ринок металів

Ринок зерна

Ринок тканин, тощо

5.

Обсяги та методи продажу об`єктів ринку

Оптовий ринок

Роздрібний ринок

Біржовий ринок

Аукціон, тощо

6.

Суб`єкти ринку

Ринок державних структур

Ринок промислових підприємств

Ринок посередників

Ринок кінцевих споживачів

7.

Географічні межі ринку

Місцевий (локальний) ринок

Регіональний ринок

Національний ринок

Світовий ринок

8.

Рівень впливу держави

Вільний

Замкнутий (монополістичний)

Регульований

9.

Відповідність законодавству

Легальний

Тіньовий 

10.

Характер співвідношення попиту та пропозиції

Ринок продавця

Ринок покупця

11.

Рівень розвитку конкуренції

Ринок досконалої конкуренції

Ринок недосконалої конкуренції

Підприємство як суб’єкт господарювання.

Відповідно до Господарського кодексу України,підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, чи іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Основною метою створення підприємства є одержання кінцевого фінансового результату – прибутку в результаті задоволення потреб населення у продукції, яку виробляє це підприємство.

Підприємство  у ринковій економіці самостійно:

  • планує основні напрямки і умови своєї діяльності;
  • розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими результатами;
  • вибирає партнерів, вступає у договірні відносини з ними;
  • здійснює зовнішньоекономічну діяльність;
  • визначає організаційні форми управління;
  • вибирає вид господарської діяльності  та реалізує останню у межах чинного законодавства.

Кожне підприємство характеризується основними критеріями, що визначають його як суб’єкт господарювання:

  • має закінчений цикл виробництва;
  • володіє правом юридичної особи;
  • веде справи на принципах господарського або комерційного розрахунку;
  • має усталену систему обліку та звітності самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою;
  • самостійно веде виробничу діяльність;
  • використовую у виробничій діяльності відповідне майно;
  • в організаційній структурі відсутні інші суб’єкти господарювання, що володіють правом юридичної особи;
  • характеризується наявністю трудового колективу.

Головними напрямками діяльності підприємства вважаються наступні:

  • виробнича діяльність (організація та регулювання процесу вироблення продукції у вимірі та просторі);
  • економічна діяльність (реклама, організація збуту та постачання);
  • дослідження зовнішнього середовища (ринку збуту продукції, товарів, робіт, послуг; ринку факторів виробництва; інструментів державного регулювання бізнесу; конкурентів);
  • інноваційна діяльність (науково-технічні розробки, технологічна та конструкторська підготовка виробництва, впровадження досягнень НТП, формування інвестиційної політики);
  • післяпродажний сервіс товару (пусконалагоджувальні роботи, гарантійне обслуговування, ремонт);
  • управління персоналом та організація стимулювання праці (кадрова політика підприємства, системи управління персоналом, ефективність використання трудового потенціалу, системи оплати праці, мотивація трудової діяльності, політика оплати праці).[19]

Зовнішнє середовище господарювання підприємств.

Підприємство має своє внутрішнє та зовнішнє середовище.

Внутрішнє середовище – це люди, засоби виробництва, інформація та гроші. У процесі взаємодії компонентів внутрішнього середовища підприємство одержує готову продукцію (виконання робіт, надання послуг).

Суб’єкти підприємницької діяльності перебувають в умовах, що постійно змінюються, тому для успішного функціонування на ринку підприємство повинно чітко визначити параметри дослідження зовнішнього середовища і вибрати чинники, які найістотніше впливають на його діяльність.

Зовнішнє середовище – сукупність суб’єктів господарювання, економічних, суспільних і природних умов , національних і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і чинників, що діють у глобальному оточенні, зо впливають або можуть впливати на функціонування підприємства.

Залежно від характеру впливу різноманітних факторів зовнішнє середовище поділяють на макросередовище та мікросередовище.

Макросередовище охоплює матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інші чинники, що впливають на діяльність підприємства опосередковано. До них належать демографічні, економічні, політичні та інші чинники, що постійно змінюються  і є джерелом постійного занепокоєння для підприємства.

Мікросередовище охоплює учасників ринку, що безпосередньо контактують з підприємством і впливають на нього. Це середовище прямого впливу на господарсько-фінансову діяльність підприємства. До нього належать постачальники, посередники, конкуренти, споживачі тощо.

Фактори зовнішнього середовищанайчастіше класифікують за такими групами:

  • економічні (пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії);
  • політичні (впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами та уряду);
  • соціально-демографічні (впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію);
  • технологічні (пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також ноу-хау);
  • конкурентні (відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в сегментах ринків, концентрації конкурентів;
  • географічні ( пов’язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами)).

До переліку компонентів зовнішнього середовища можуть бути віднесені такожправове таміжнародне середовище.

Види підприємств та їх класифікація

Класифікація  видів підприємств:

1. За формою власності:

-приватне підприємство, що діє на основі власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

-підприємство колективної власності, основою якого є власність трудового колективу або кооперативу, іншого статутного товариства чи громадської організації;

-комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, його діяльність спрямована на економічний та соціальний розвиток регіонів;

-державне підприємство, що діє на основі державної власності;

-підприємство, засноване на змішаній формі власності (створюється на основі мАна різних форм власності).

2. За джерелом походження інвестицій:

-національне (сформований резидентом);

-з іноземними інвестиціями (іноземні інвестиції не менше 10 %);

-іноземне підприємство (іноземні інвестиції 100 %).

3. За способом утворення (заснування) та формування статутного фонду:

- унітарне(створюється одним засновником, який виділяє для цього майно, формує статутний фонд, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством, формує його трудовий колектив, вирішує питання реорганізації та ліквідації. Унітарними є державні і комунальні п/п, а також приватні, засновані одним власником).;

- корпоративне(утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами, участі засновників у розподілі доходів та ризиків. Корпоративними є кооперативні підприємства, господарські товариства, а також п/п, засновані на приватній власності двох або більше осіб)..

4. За кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік:

- мале підприємство(їх називають незалежно від форми власності. Середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) період не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України);

- велике підприємство (Середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) період перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України);

- середнє підприємство(усі інші).

5. За самодостатністю:

- самостійне;

- дочірнє(юридично самостійне організаційне утворення, яке здійснює комерційні операції і має власний баланс. Однак його діяльність чітко контролює головна (материнська) фірма, яка володіє контрольним пакетом акцій).

6. Залежно від мети і характеру діяльності підприємства:

- комерційні підприємства(мають за мету тримання прибутку);

- некомерційні(підприємства невиробничої  сфери, метою яких не є отримання прибутку (кредитні спілки, благодійні організації тощо.).

7. За організаційно-правовою формою:

- господарські товариства(визначаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їхнього майна й участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Переваги діяльності: можливості розширення виробництва; підвищення дієздатності за рахунок злиття капіталів партнерів; залучення додаткових інвестицій акціонерними товариствами через ринок цінних паперів. Недоліки діяльності: виникнення протиріч між інтересами партнерів; негнучке управління підприємством; розбіжності мі функціями власності та контролю в акціонерних товариствах.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства (господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Весь прибуток АТ належить акціонерам і поділяється на 2 частини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності і контролю поділені між власниками (акціонерами) і менеджерами. АТ за типом поділяються на публічні (здійснює публічне і приватне розміщення акцій) та приватні товариства (здійснює тільки приватне розміщення акцій. Кількісний склад акціонерів такого товариства не може перевищувати 100 осіб);

- товариства з обмеженою відповідальністю (господарське товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства несуть ризик збитків у межах своїх вкладів. а Право володіння часткою статутного капіталу підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій АТ. Кожний партнер ТОВ несе відповідальність у межах свого майна. ТОВ складається не менше ніж з двох учасників.  Внесок може бути здійснений у будь-якій формі. Управління  ТОВ здійснюють збори учасників товариства, а за необхідності – дирекція, правління та інші органи, що створюються товариством. Найвищим органом управління є загальні збори його учасників);

- товариства з додатковою відповідальністю(господарське товариство, статутний капітал якого поділений  на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе  відповідальність за своїми зобов’язаннями власним капіталом, а в разі його недостатності учасники товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному  документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників);

- повні (господарське товариство, у якому всі учасники здійснюють відповідно до укладеного між ними договору підприємницьку діяльність від імені товариства та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники.). Характерною особливістю є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в  товаристві. Організаційна структура проста – за спільною згодою учасників товариства можуть делегувати управлінські функції один одному);

- командитні товариства (господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальні сит усім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва);

- державні підприємства(належать казенні підприємства, тобто п/п, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного п/п на казенне приймає КабМін України за однією з таких умов: п/п проводить виробничу або іншу діяльність, яка, відповідно до чинного законодавства, може здійснюватися тільки державним підприємством; головним споживачем продукції підприємства (понад 50 %) є держава; підприємство є суб’єктом природних монополій).

- комунальні підприємства;

- кооперативні підприємства(добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі та споживчі. Основні принципи: добровільність членства; необмежена кількість членів; матеріальна відповідальність; самоврядування.

- приватні підприємства;

- фермерські господарства.

Види об’єднань підприємств

Об’єднання підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств із метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Основними завданнями інтеграційних господарських утворень є:

- диверсифікація виробництва;

- придбання виробничої бази або джерел сировини;

- скорочення капітальних витрат та зменшення ризику при створенні нових виробничих потужностей;

- проникнення на новий ринок збуту продукції;

- освоєння нових видів діяльності;

- розширення діючого виробництва;

- придбання нових каналів реалізації товарів або надання послуг;

- підвищення ефективності маркетингу;

- прагнення  уникнути сезонної або циклічної нестабільності виробництва;

- комплексне використання сировини, матеріалів, відходів виробництва;

- реалізація складних інвестиційних та інноваційних проектів;

- зниження за допомогою партнерів витрат виробництва тощо.

Головними принципами створення таких формувань є:

- відповідальність кожного партнера при вступі в об’єднання тільки за взятими зобов’язаннями;

- добровільність об’єднання;

- рівноправність партнерів у структурі об’єднання;

- самостійність учасників;

- свобода вибору організаційних форм об’єднань.

Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як:

- державне (комунальне) господарське об’єднання – це об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або у визначених законом випадках, рішенням міністерств або компетентних органів місцевого самоврядування.

- господарське об’єднання – це об’єднання підприємств, утворене з ініціативи підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали  свою господарську діяльність. Господарськими об’єднаннями є асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств, передбачені законодавством.

Господарськими обєднаннями є асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання передбачені законодавством.

Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визначається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам  управління корпорації. Дане об’єднання підприємств виступає у формі  акціонерного товариства, що поєднує діяльність декількох підприємств для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі підприємства, які входять до її складу, і є самостійним суб’єктом підприємницької діяльності. Як правило до корпорацій входять промислові підприємства,  будівельні та транспортні організації, виробничо-технічні об’єднання, проектно-конструкторські  організації, науково-дослідні інститути,, різні асоціації, концерни та інші суб’єкти господарювання. Орган управління – рада директорів.

Основні перевагами корпорацій як однієї з організаційних форм господарювання:

  • акціонери не відповідають за борги корпорації, а ризикують лише своїми акціями, корпорації мають більше можливостей залучати кошти населення та інвестувати їх у виробництво;
  • висока ліквідність акцій.  Активи корпорації завжди залишаються її власністю як окремої юридичної особи, що забезпечує стабільність роботи корпорації;
  • добра адаптованість для освоєння великих фінансових засобів;
  • гнучкість управління;
  • чіткість і коректність взаємовідносин між акціонерами й апаратом управління корпорацією. Наприклад, акціонер має право подати до суду на корпорацію, а корпорація - на акціонера, чого не можуть зробити партнери.

Їй притаманні певні недоліки, зокрема труднощі в регулюванні правової діяльності, статутні обмеження, подвійне оподаткування, коли податки сплачують акціонер і корпорація, значні витрати на управління, складність із поверненням вкладеного капіталу. Це робить їх непридатними для малого бізнесу.

Консорціум - тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети. Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. Підприємства, які входять до консорціуму, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму. За межами консорціуму його учасники залишаються конкурентами. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерномвизнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їхньої фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну

Ефективність діяльності концернів зумовлена:

  • перевагами великих масштабів комбінування виробництва;
  • постійним упровадженням у виробництво нової техніки і випуском нових видів продукції;
  • концентрацією патентів «ноу-хау»;
  • високим професіоналізмом керівників і спеціалістів.

Концерн - це єдиний господарський комплекс. Його учасники за взаємною згодою здійснюють виробничо-господарську діяльність.

Державні й комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).

Підприємства - учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об’єднання, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об’єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Об’єднання підприємств не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо іншого не передбачено установчим договором або статутом об’єднання.

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк із метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також із метою виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові й проектні установи, інші установи й організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має пріоритетне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Такі групи створюються для вирішення загальних завдань, а саме:

  • підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробництва;
  • формування раціональних виробничих і коопераційних зв’язків;
  • збільшення експортного потенціалу;
  • прискорення НТП за рахунок об’єднання капіталів.

Конкурентні переваги даного об’єднання досягаються завдяки перехресному інвестуванню, заповненню прогалин у виробничому ланцюгу; зниженню ризику; доступу до технологій, ринків, ресурсів; спільній діяльності (збут, маркетинг тощо).

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб' єкт господарювання.

Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб’єктів господарювання - юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні.

Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнаєтьсяхолдинговою компанією,яка дає змогу проводити єдину узгоджену для всіх його учасників науково-технічну й економічну політику, надаючи дочірнім підприємствам широку самостійність у виробничо-господарській діяльності. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю - під порядкування.

Законом можуть визначатися й інші форми об 'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).

Державне регулювання господарської діяльності

Державне регулювання економіки - це регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Основні принципи державного регулювання економіки полягають у мінімальному втручанні державних органів в економічні процеси та впливі відповідних структур на соціально-економічні процеси за допомогою встановлених державою економічних важелів та нормативів.

Державне регулювання діяльності підприємств здійснюється у такихнапрямках:

  • Податкове регулювання - визначення переліку податків та інших обов’язкових платежів, розмірів та порядку їх сплати.
  • Грошово-кредитне регулювання - регулювання грошової емісії, рівня позикового банківського відсотку,наданняпозик, випуск цінних паперів, вплив на грошові потокитанакопичення суб’єктів господарювання.
  • Соціальний захист - пенсійне забезпечення, допомога інвалідам, дітям, страхування життя та здоров’я.
  • Цінове регулювання - встановлення державного граничного рівня цін або рівня прибутковості
  • Захист навколишнього середовища — заходи щодо захисту природи у вигляді штрафів і санкцій по забрудненню, проведення природозахисних заходів.
  • Бюджетне регулювання - встановлення додаткових платежів та відрахувань до бюджету, фінансування програм, спрямованих на підтримку соціально-значущих підприємств, державне замовлення на виробництво соціально-значущих видів продукції.
  • Регулювання умов та оплати праці - розроблення державного законодавства щодо праці та зайнятості, встановлення мінімальної заробітної плати, виплат по безробіттю.

Основнимизасобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є:

  • державне замовлення:
  • ліцензування, патентування і квотування;
  • сертифікація й стандартизація;
  • застосування нормативів та лімітів;
  • регулювання цін і тарифів;
  • надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
  • надання дотацій, компенсацій і субсидій.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

18221. Урок – основна форма фізичного виховання молодших школярів 308.5 KB
  Змістовий модуль 4 Тема 8. Урок – основна форма фізичного виховання молодших школярів. Зміст навчального предмету Фізична культура€. 1.1. Аналіз програми Основи здоров’я і фізична культура€ Київ 2001 року програмовий матеріал години на проходження зміст к...
18222. Фізична культура в системі виховання дітей шкільного віку 106.5 KB
  Змістовий модуль 5 Тема 10. Фізична культура в системі виховання дітей шкільного віку. План. Соціальнопедагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку. 1.1. Мета завдання спрямованість фізичного виховання школярів. 1.2. Вікові особливості розвитк...
18223. Форми організації занять фізичними вправами в школі 174 KB
  Змістовий модуль 4 Тема 7. Форми організації занять фізичними вправами в школі. Форми фізичного виховання протягом навчального дня. 1.1. Гімнастика перед заняттями. 1.2. Фізкультурні хвилинки і фізкультурні паузи. 1.3. Години здоров’я. 1.4. Спортивна година в групах подо...
18224. Математичні терміни 154.5 KB
  Математичні терміни. Твердження судження думка в якій виділяється певний об'єкт встановлюються його властивості або зв'язки з іншими об'єктами. Ознака думка про властивість об'єктів. Ознака істотна – ознака без якої об'єкт існувати не може. Ознака неі...
18225. Поняття інформаційних системи, б/д - визначення, властивості, етапи розвитку, класифікація; інформаційна модель концептуального рівня 94.5 KB
  Поняття інформаційних системи б/д визначення властивості етапи розвитку класифікація; інформаційна модель концептуального рівня. 1.1. Поняття інформаційної системи. При самому загальному підході інформаційну систему ІС можна визначити як сукупність організац
18226. Реляційне числення. Мова Альфа 87.5 KB
  Реляційне числення. Мова €œАльфа€ Реляційне числення Кодда є одним із найважливіших наріжних каменів теорії реляційних моделей баз даних. У СУБД що існували до появи реляційного підходу було багато засобів для обробки даних і формулювання запитів. Основою для їх р
18227. Логічне проектування баз даних 106.5 KB
  Логічне проектування баз даних. Функціональна залежність. При логічному проектуванні баз даних вирішуються проблеми відображення об’єктів предметної області в абстрактні об’єкти моделі даних. Це відображення не повинно бути у протиріччі з семантикою предметної
18228. Накриття множин залежності 112.5 KB
  Накриття множин залежності. Стосовно реляційного відношення R ми можемо розглядати множину функціональних залежностей F які визначені на ньому. У.Армстронг досліджуючи властивості таких функціональних залежностей виділив дві групи: система R система Р. Пізніше бу
18229. Особливості мови QBE в середовищі СУБД Paradox 75 KB
  Особливості мови QBE в середовищі СУБД Paradox Реалізація мови QBE в СУБД Paradox є однією з найближчих по функціональним можливостям та по концептуальній схемі до тієї версії яку запропонував Zloof. Але дрібних відмінностей всетаки багато. Функція Print P задається за допом