99421

Еколого-агрохімічна характеристика ґрунтів полів кормової зрошуваної сівозміни ДСП Ренійське відгодівельне Ренійського району Одеської області, шляхи їхнього раціонального використання, охорони і підвищення родючості

Курсовая

Лесное и сельское хозяйство

Процес утворення ґрунтів повязаний з кліматом рослинністю рельєфом діяльністю мікроорганізмів мінеральним складом підґрунтя і працею людини. З іншої сторони певний рівень родючості – його здатність забезпечувати рослини поживними речовинами водою повітрям – визначається відповідними властивостями ґрунту: гумусним станом – вмістом і складом гумусу його запасами потужністю гумусового горизонту; параметри що характеризують поживний режим ґрунтів – вмістом доступних елементів живлення рослин; фізичними властивостями – щільністю...

Украинкский

2016-09-14

667.5 KB

0 чел.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Одеський державний аграрний університет

Факультет землевпорядкування

Кафедра земельного кадастру

РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНА РОБОТА

З дисципліни: «Моніторинг земель»

На тему: «Еколого-агрохімічна характеристика ґрунтів полів кормової зрошуваної сівозміни ДСП «Ренійське відгодівельне» Ренійського району Одеської області, шляхи їхнього раціонального використання, охорони і підвищення родючості»

                                                                                                

                                                                                             Виконав:

                                                                                             ст. 5к. 2б гр.

                                                                                             Лисай Л. М.

                                                                                             Перевірив:

                                                                                             Крук І. У.

                                     

Одеса 2009

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………………3

1. Відомості про сільськогосподарське підприємство……………………………………5

2. Узагальнена еколого-агрохімічна характеристика грунтів

    сільськогосподарського   підприємства…………………………………………………7

   2.1. Картограма вмісту гумусу……………………………………………………………7

   2.2. Картограма солонцюватості грунтів………………………………………………  10

3. Характеристика грунтів за еколого-агрохімічним паспортом земельної ділянки……13

   3.1. Характеристика агрофізичних властивостей грунтів……………………………...14

   3.2. Характеристика фізико-хімічних властивостей грунтів…………………………..19

   3.3. Оцінка вмісту гумусу і елементів живлення рослин………………………………23

   3.4. Екологічна оцінка грунтів за вмістом забруднювальних і токсичних речовин….26

   3.5. Якісна оцінка грунтів поля…………………………………………………………..28

4. Оцінка балансу гумусу в грунтах сівозміни та рекомендації для

    покращення гумусового стану грунтів…………………………………………………33

   4.1. Оцінка балансу гумусу в грунтах…………………………………………………...33

   4.2. Рекомендації для покращення гумусового стану грунтів…………………………37

Висновок …………………………………………………………………………………… 40

Список використаної літератури…………………………………………………………   41

Додатки:

1). Картограма вмісту гумусу в грунтах сільськогосподарського підприємства

2). Картограма солонцюватості грунтів сільськогосподарського підприємства

3).Картограма оцінки грунтівза їх придатністю для сільськогосподарського                                                                 .      виробництва

4). Еколого-агрохімічні паспорти полів

Вступ

Ґрунт - це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв'язує живу і неживу природу. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живих організмів.

Ґрунти виконують як продуктивну, так і найважливіші екологічні функції – гідрологічні, геохімічні, газорегуляторні, кліматичні тощо. Ґрунт є фізичним і біохімічним реактором перетворення усіх речовин, що поступають до нього; від ґрунту залежить склад повітря і якість води, він відіграє провідну роль у живленні водоносних горизонтів, виконує захисну роль для поверхні Землі.

Процес утворення ґрунтів пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя і працею людини.

Родючість ґрунту - це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації. Родючість значною мірою визначається кількістю і якістю гумусу (перегною). Утворення гумусу здійснюється під впливом мікроорганізмів з рослинних і тваринних решток.

Господарське значення ґрунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва визначається його основною якістю – родючістю. З іншої сторони, певний рівень родючості – його здатність забезпечувати рослини поживними речовинами, водою, повітрям – визначається відповідними властивостями ґрунту: гумусним станом – вмістом і складом гумусу, його запасами , потужністю гумусового горизонту; параметри, що характеризують поживний режим ґрунтів – вмістом доступних елементів живлення рослин; фізичними властивостями – щільністю, агрегатним станом, водопроникністю, вмістом доступної вологи, аерацією; хімічними та фізико-хімічними властивостями.

Моніторинг земель – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про зміни показників якісного стану ґрунтів їх родючість, розробка науково обґрунтованих рекомендацій, щодо прийняття рішень про відведення та ліквідацію наслідків негативних процесів.

Моніторинг ґрунтів складається із систематичних спостережень за станом ґрунтів (зйомки, обстеження, вишукування), виявлення змін, а також оцінки:

- стану використання угідь, полів, земельних ділянок;

- процесів, пов'язаних із зміною родючості ґрунтів (розвиток водної та вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення та засолення та ін.), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення фунтів пестицидами та іншими токсичними речовинами;

-  стану берегових ліній річок, озер, морів, заток, лиманів, водосховищ, гідротехнічних споруд;

- процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, сольовими потоками, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

- стану ґрунтів населених пунктів, територій, зайнятих очисними спорудами, гноєсховищами, складами пально-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловим об'єктами.

Основним завданням моніторингу ґрунтів є формування і підтримання на сучасному рівні системи інформації про стан ґрунтового покриву, залучення його у господарське або інше використання на певній території, а саме про зміни у стані ґрунтів, викликаних антропогенними діями.

Об'єктом моніторингу ґрунтів є весь ґрунтовий покрив країни, незалежно від форми власності на землю, тобто територій землі, які піддаються антропогенному впливу (залученню людиною у господарське або інше використання).

Основний документ в якому зосереджена інформація про родючість ґрунтів та рівень їх забрудненості важкими металами, радіоактивними елементами, залишками пестицидів та іншими токсикантами є еколого-агрохімічний паспорт поля. Він розробляється для кожного поля на основі матеріалів агрохімічного, радіологічного та інших видів моніторингу ґрунтів, в тому числі і на вміст важких металів і залишків пестицидів. Дані паспортизації полів використовуються для обґрунтування заходів , які направлені на поліпшення родючості ґрунтів, агрохімічного стану і раціонального використання, з метою вирощування високоякісних і біологічно цінних сільськогосподарських культур.

В даній розрахунково-графічній роботі  на основі паспортизації полів проведено аналіз кожного поля  ДСП «Ренійське відгодівельне» Ренійського району Одеської області, визначено стан родючості ґрунтів за вище вказаними показниками та проведено агро-екологічним методом оцінку якості ґрунтів у балах. Також проведено оцінку балансу гумусу в ґрунтах сівозміни та визначено рекомендації для покращення гумусового стану ґрунтів.

  1.  Відомості про сільськогосподарське підприємство

ДСП «Ренійське відгодівельне» розташоване в 6 км від районного центру м. Рені та в 310 км від обласного центру м. Рені. Територія району входить до складу південного лісостепу.  Клімат території теплий, сприятливий для зростання всіх сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.

За даними агроклиматичного районування Одеської області територія господарства відноситься до Південного (жаркого) агрокліматичного району. Особливостями річного температурного режиму являються м’яка з частими відлигам зима і досить жарке, сухе літо. Тривалість періоду з від’ємними температурами 80-110 днів. Негативні температури простежуються в грудні, січні, лютому, на початку березня місяця. За середніми багаторічними даними метеостанцій, дата самих ранніх заморозків 26 – го жовтня, найпізніших – 28-го квітня. Тривалість безморозного періоду складає 180-200 днів. Сума температур більша +10 оС коливається від 2800 до 3000 оС.  

Тепловий режим в районі сприятливий для зростання і розвитку різних сільськогосподарських культур. Мала кількість вологи є основним чинником, лімітуючим врожайність сільськогосподарських культур. В цілому район відноситься до средньозабезпеченого вологою. Річна кількість опадів коливається в межах 360 – 400 мм. В холодний період (листопад – березень) випадає 134 мм опадів і в теплий (квітень – жовтень) – 280 мм. Сніговий покрив зимою нестійкий і зберігається лише в період січня – лютого місяців (до 40 днів).

Літні опади короткочасні, але інтенсивні, дуже часто зливового характеру. Літо характеризується низькою вологістю повітря в середньому 40-50%, часто бувають засушливі дні з відносною вологістю повітря менше 30%.

Особливо шкідливі сухі вітри навесні і літом зумовлюючі засуху. На даній території переважають вітри північних і північно-східних напрямів. Середня швидкість вітру не перевищує 4,5 м/сек. Найбільш сильні вітри спостерігаються в лютому місяці 11-12 м/сек.. У боротьбі з вітрами важлива роль належить лісосмугам. Вони уповільнюють швидкість вітру, зменшують випаровування, сприяють утворенню запасів вологи в ґрунті.  

Сучасний рельєф сформувався в четвертинний період і знаходився в залежності від коливань південно-західного крила Причорноморської впадини. Ренійський район розташований в південній частині Причорноморської низовини у межах якої виділена Дунайсько-Дністровська акумулятивна лесова рівнина. Земельний масив характеризується рівнинно-хвилястим, водно-ерозійним типом рельєфу, де площа схилів перевищує площу рівнинних участків.

В формуванні грунтів і в розвитку ґрунтового покриву велике значення має рельєф. Він виступає перш за все, як фактор перерозподілу сонячної радіації і опадів в залежності від експозиції і крутизни схилів та має вплив на водний і тепловий режими.

Ґрунтоутворюючі породи представлені лесами, делювіальними і алювіальними відкладеннями. Найбільш цінною ґрунтоутворюючою породою є леси. Грунти на лесах мають гарну структуру, високо поглинаючу здатність. Сучасні алювіальні відкладення спостерігаються в долині р. Дунай.

Розміщення ґрунтових вод на території господарства різне і залежить від фізико-географічних елементів рельєфу. На широко водороздільних плато грунтові води залягають на глибині більше 20 метрів і мало впливають на зволоження верхніх горизонтів.

Територія господарства відноситься до зони південного степу. Основною рослинністю, під покривом якої розвивались чорноземні грунти являються однорічні вузьколисті, трав’янисті рослини типчаково-ковильної асоціації. Лугова рослинність поширена в заплавах р. Дунай.

В результаті взаємодії клімату, рельєфу, ґрунтоутворюючих порід і звичайної рослинності сформувався ґрунтовий покрив, який під впливом господарської діяльності людини надув деяких змін.

2. Узагальнена еколого-агрохімічна характеристика грунтів сільськогосподарського підприємства.

2.1. Картограма вмісту гумусу

   Гумусний стан ґрунтів – це сукупність морфологічних ознак, загальних запасів, властивостей органічної речовини й процесів її утворення, трансформації та міграції в ґрунтовому профілі.

   У різних природних умовах характер і швидкість гумусоутворення неоднакові і залежать від низки взаємопов'язаних умов ґрунтоутворення:

- водно-повітряного і теплового режиму ґрунтів,

- складу та характеру надходження рослинних решток,

- видового складу та інтенсивності життєдіяльності мікроорганізмів,                         

- гранулометричного складу,

- фізико-хімічних властивостей ґрунту.

Залежно від водно-повітряного режиму гумусоутворення протікає в аеробних або анаеробних умовах.

    В аеробних умовах, при вмісті вологи, що складає 60-80% від повної вологоємкості, а також за сприятливих температурних умов (25-30 оС),(5-30 оС) процес розкладу органічних решток розвивається інтенсивно. В цих умовах досить активно проходить мінералізація, як гумусових речовин, так і проміжних продуктів розкладу рослинних решток. У ґрунті накопичується відносно мало гумусу, але багато елементів зольного й азотного живлення рослин.

    За постійної і різкої нестачі вологи в ґрунт надходить мало рослинних решток, сповільнюються процеси розкладу і гуміфікації та накопичується мало гумусу .В анаеробних умовах, тобто при постійному надлишку вологи, а також при низьких температурах процес гумусоутворення сповільнюється.

Найбільш сприятливе для накопичення гумусу в ґрунті чергування періодів з оптимальним водно-повітряним режимом і посушливим. У таких умовах проходить постійний розклад органічних решток, їх гуміфікація та закріплення утворених гумусових речовин мінеральною частиною ґрунту.

    Показники, за якими оцінюється оптимальний гумусний стан ґрунтів, такі:

 - кількість та запаси гумусу,

 - збагачення його азотом (C:N),

 - збагачення кальцієм,

 - тип гумусу.

     Гумус - головний акумулятор енергії в ґрунті, що підвищує стійкість біосфери. Гумусний шар Землі, за В. А. Ковдою, називається гумусосферою. Ця енергія використовується живими організмами: бактеріями, грибами, хребетними й безхребетними тваринами.

     Кількість гумусу в ґрунті визначає його родючість. Усі фактори родючості ґрунту тісно зв'язані й взаємозалежні. Від вмісту гумусу залежать: фізичні властивості, структурність, теплові та водні властивості, пористість, біологічна активність, поживний режим і поглинальна здатність ґрунтів. Заходи щодо підвищення родючості ґрунтів та врожайності сільськогосподарських культур тісно пов'язуються зі створенням стабільного бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті.

    Щоправда, пряма залежність між вмістом гумусу (його запасами) та рівнем ефективної родючості спостерігається до певної межі. Але ця залежність тим суттєвіша, чим нижчий вміст гумусу. І це не випадково: гумус служить джерелом енергії для мікроорганізмів і визначає інтенсивність біохімічних процесів у грунті, йому притаманна висока ємність катіонного обміну (до 350-500 мг-екв на 100 г), яка перевищує в 2-3 рази ємність найбільш високоємного ґрунтового мінералу - монтморилоніту; у гумусі зосереджено 95-98% запасів азоту в грунті, до 80% сірки, від 40 до 60% фосфору, значна кількість кальцію, магнію, калію та інших макро- та мікроелементів; гумус у значній мірі визначає фізичні властивості - створює водотривку структуру, обумовлює щільність і водно-повітряний режим у ґрунті. На змитих слабогумусованих грунтах спостерігається нестача для сільськогосподарських культур багатьох елементів живлення, зокрема азоту, фосфору, заліза, цинку тощо. На низькогумусованих грунтах посилюється негативний вплив таких факторів як висока карбонатність, солонцюватість і засоленість грунтів; рослини більшою мірою зазнають дії несприятливих факторів - низької температури, посухи тощо.

За даними еколого-агрохімічних паспортів полів господарства визначаємо вміст гумусу в грунті (таблиця 1) та порівнюємо його із значеннями наведеними Тюріном (таблиця 2).

Таблиця 1. Визначення вмісту гумусу

№ поля

Вміст гумусу,%

1

2,95

2

2,01

3

2,76

4

2,76

5

2,58

6

2,95

7

2,58

8

2,21

                       Таблиця 2. Групування ґрунтів за вмістом гумусу                                                                                                       

Група

Вміст гумусу

Показник, % (за методом Тюріна)

1

Дуже низький

<1,1

2

Низький

1,1-2,0

3

Середній

2,1-3,0

4

Підвищений

3,1-4,0

5

Високий

4,1-5,0

6

Дуже високий

>5,1

Класифікація ґрунтів України передбачає таке їх угрупування за вмістом гумусу:

.  слабогумусні - менше 3,0%;

.  малогумусні - від 3,0% до 6,0%;

.  середньогумусні – більше 6,0%.


В даній розрахунково-графічній роботі по кожному еколого-агрохімічному паспорту полів господарства визначено вміст гумусу в ґрунті. Нанесено його на картограму вмісту гумусу (додаток 1) та позначено відповідним кольором. На даній території спостерігається середній вміст гумусу (2,1-3,0%) та за класифікацією грунти відноситься до мало гумусних.

2.2. Картограма солонцюватості ґрунтів

Осолонцювання - є негативним процесом. Розрізняють природну і вторинну (іригаційну) солонцюватість. Остання є наслідком збільшення вмісту увібраних натрію і калію в складі ґрунтового вбирного комплексу при зрошенні земель. Зрошення призводить до підвищення вмісту вбирного натрію з 0,6-1,0 до 1,5-2,0% (разом з калієм до 2-4%) суми обмінних катіонів при використанні прісних поливних вод і до 3-8% (разом з калієм до 5-12%) - при використанні мінералізованих вод. Процес осолонцювання визначається якістю поливних вод (співвідношенням у воді кальцію до натрію та її мінералізацією), властивостями грунтів, які визначають їх буферність до осолонцювання (вмістом іонів кальцію, гумусу, карбонату кальцію), глибиною та мінералізацією ґрунтових вод тощо.

Наслідками осолонцювання є пептизація мулу, деградація структури грунтів і їх ущільнення, трансформація і деградація мінеральної і органічної частини, підвищення лужності, погіршення повітряних і водних властивостей ґрунтів. Слабкий ступінь вторинної солонцюватості знижує врожай на 15-20%, середній - на 20-30, сильний - на 40-50% і вище.

При визначенні солонцюватості грунтів кількість вбирного натрію виражають у відсотках від ємності поглинання, тобто знаходять яку частину її займає натрій.

      

          X=Na*100/E , де:

       x - вбирний натрій у відсотках від ємності поглинання;

       Na - кількість вбирного натрію, мг-екв/100 г грунту;

        Е- ємність поглинання, мг-екв/100 г грунту;

       100-для перерахування у відсотки.

За класифікацією, що прийнята у 1977 році, ступінь солонцюватості визначається в залежності від гумусованості грунту. Високо-гумусовані грунти є несолонцюватими при вмісті вбирного натрію до 5% від ємності поглинання, слабосолонцюваті - 5-10%, середньосолонцьюваті - 10-15% і снльносолонцюваті - 15-20%. Для малогумусних грунтів (чорноземів південних, каштанових грунтів) пропонується інша градація (таблиця 3).

Таблиця 3. Поділ слабогумусованих ґрунтів за ступенем солонцюватості

Ступінь солонцюватості

Вбирний Nа+ в

% від суми вбирних основ

Рівень родючості ґрунтів для закладання садів

Несолонцюваті

<3

1,00 (1-0,7)

Слабосолонцюваті

3-5

0,95 (1-0,6)

Середньосолонцюваті

5-10

0,50 (0,8-0,2)

Снльносолонцюваті

10-15

0,25 (0,5-0,0)

Солонці

>15

0

З 1.01.2000р. введений в дію новий стандарт України - ДСТУ 3866 «Ґрунти. Класифікація грунтів за ступенем вторинної (іригаційної) солонцюватості»(таблиця 4). За новою класифікацією ступінь солонцюватості визначається у залежності від гранулометричного складу, а також від буферності грунтів, яка у свою чергу визначається за вмістом карбонату кальцію і активністю іонів кальцію.

Таблиця 4. Класифікація ґрунтів за ступенем вторинної солонцюватості

Ступінь вторинної солонцюватості

Буферність ґрунтів

низька

середня

висока

Увібрані Nа+К, %

рH-0,5рСа

Увібрані Na+К, %

рH-0,5рСа

Увібрані Na+К, %

рH-0,5рСа

Важкі за гранулометричним складом грунти

Несолонцюваті

<1

>1,65

<3

>1,35

<5

>1,05

Слабосолонцюваті

1-3

1,65-1,35

3-6

1,35-0,87

5-10

1,05-0,50

Середньосолонцюваті

3-6

1,35-0,87

6-10

0,87-0,50

10-15

0,50-0,35

Сильно-

солонцюваті

>6

<0,87

>10

<0,50

>15

<0,35

Ступінь вторинної солонцюватості

Буферність ґрунтів

низька

середня

висока

Увібрані

Na+К, %

рH-0,5рСа

Увібрані Na+К, %

рH-0,5рСа

Увібрані Na+К, %

рH-0,5рСа

Легкі за гранулометричним складом грунти

Несолонцюваті

<3

>1,35

<5

>І,05

<6

>0,87

Слабосолонцюваті

3-6

1,35-0,87

5-10

1,05-0,50

6-12

0,87-0,44

Середньосолонцюваті

6-10

0,87-0,50

10-15

0,50-0,35

12-16

0,44-0,27

Сильно-солонцюваті

>10

<0,50

>15

<0,35

>16

<0,27

В нашому випадку на території ДСП « Ренійське відгодівельне» розміщені середньо- солонцюваті та сильоносолонцюваті грунти. Грунти на полях 1-5 є середньосолонцюватими, а на полях 6-8 - сильносолонцюватими.

3. Характеристики ґрунтів за еколого - агрохімічні паспортом

земельної ділянки

Еколого-агрохімічний паспорт поля або окремої земельної ділянки – це документ в якому зосереджена інформація про родючість ґрунтів (агрохімічні, фізико-хімічні та агрофізичні властивості) та рівні їх забрудненості важкими металами, радіоактивними елементами, залишками пестицидів та іншими токсинами.

Дані паспортизації земельних ділянок полів використовуються для обґрунтування заходів, які направлені на підвищення родючості ґрунтів, поліпшення їх агроекологічного стану і раціонального використання земель з метою вирощування високоякісного урожаю сільськогосподарських культур.

Паспорт розроблений для кожного поля або окремої земельної ділянки на основі матеріалів агрохімічного, радіологічного та інших видів моніторингу ґрунтів, в тому числі і на вміст важких металів і залишків пестицидів.

На основі паспорта за допомогою якісної оцінки можна розрахувати ресурс родючості ґрунтів в зернових одиницях. Матеріали паспортизації можуть бути виконані при аналізі сільськогосподарської діяльності, виділення земельних ділянок формуючи під конкретні сади і городи, для побудови, а також при встановленні податку і орендної плати. В нашому випадку якісна оцінка проводилася за паспортами по полям кормової зрошуваної сівозміни ДСП «Ренійське відгодівельне» Ренійського району Одеської області.

3.1. Характеристика агрофізичних властивостей

Фізичні властивості ґрунтів - це один з найважливіших факторів їх родючості. Якщо агрохімічна характеристика ґрунтів є однією з важливих складових частин теоретичного обґрунтування ефективного застосування добрив та хімічних меліорантів, то агрофізична характеристика є такою ж важливою складовою частиною теоретичного обґрунтування таких основних заходів землеробства як системи обробітку ґрунту і системи сівозмін, меліоративних і агротехнічних заходів, основними завданнями яких є в першу чергу покращення ґрунтово-фізичних умов у відповідності з вимогами сільськогосподарських рослин. Значення фізичних властивостей ґрунту для його родючості особливо посилюється за умов інтенсивного використання сільськогосподарських земель. Науково необґрунтовані технології зрошення і низька якість поливних вод, дегуміфікація ґрунтів, використання сільськогосподарської техніки підвищеної енергоємності і ваги - це ті основні фактори, що можуть призвести до погіршення фізичного стану ґрунтів. їх деградації.

До загальних фізичних властивостей грунту відносяться:

  •  щільність твердої фази,
  •  щільність складення,
  •  пористість.

Щільність твердої фази ґрунту - відношення маси її твердої фази до маси події при 4С в тому же об'ємі. Виражається вона в г/см3. Її величина визначається співвідношенням у ґрунті компонентів органічної і мінеральної частин. В даній роботі щільність твердої фази приймається 2,66 г/см3.

Щільність (чи щільність складення) грунту - маса одиниці об'єму абсолютно сухого ґрунту, узятого в природному стані. Виражається вона в г/см3. Щільність ґрунту залежить від мінералогічного і гранулометричного складу, структури і вмісту органічної речовини. Вона може істотно змінюватися при обробках, в результаті застосування важкої техніки. Найбільш пухкий ґрунт буває відразу після обробки, потім він поступово ущільнюється, і через якийсь час його щільність приходить у стан рівноваги, тобто мало змінюється до наступної обробки. Така щільність грунту називається рівноважною. Визначають рівноважну щільність перед початком весняних польових робіт, або через 1-2 місяці після останнього обробітку ґрунту.

Щільність ґрунту змінюється по профілю. Верхні горизонти ґрунтового профілю, що містять більше органічної речовини і краще оструктурені, які піддаються розпушуванню, мають більш низьку щільність, яка униз по профілю зростає. Щільність ґрунту сильно впливає на поглинання вологи і її пересування в ґрунтовій масі, газообмін, розвиток коренів, інтенсивність мікробіологічних процесів, умови існування мікроорганізмів, ґрунтових комах і тварин.

Таблиця 5 Угруповання ґрунтів різного гранулометричного складу за ступенем ущільнення щодо плодових культур

Ґрунт за

ступенем

ущільнення

Гранулометричний склад і щільність, г/см3

глинистий

суглинистий

піщаний і

супіщаний (за

Ващенком)

(за Неговєловим і Вальковим)

Надмірно пухкий

<1,00

<1,10

<1,30

Дуже пухкий

1,00-1,15

1,10-1,20

<1,30

Пухкий

1,15-1,30

1,20-1,35

1,30-1,40

Пухку ватнй

1,30-1,35

1,35-1,40

1,40-1,45

Ущільнений

1,35-1,50

1,40-1,50

1,45-1,50

Щільний

1,50-1,60

1,50-1,60

1,50-1,65

Дуже щільний

1,60-1,70

1,60-1,70

>1,65

Надмірно щільний

>1,70

>1,70

>1,65

Пористість чи шпаруватість ґрунту - сумарний обсяг усіх пор між частками твердої фази ґрунту. Її виражають у % від загального об'єму ґрунту й обчислюють по показниках щільності ґрунту (dv, г/см3) і щільності твердої фази (d, г/см).

              Рзаг.(%) = (1 - dv / d )* 100,

де, щільність твердої фази 2,66 г/см3;

Пористість залежить від складу, структурності, діяльності ґрунтової фауни, вмісту органічної речовини, в орних шарах - від частоти і прийомів обробки й окультуреності ґрунту.

Розрізняють капілярну і некапілярну пористість, що складають разом загальну пористість. Пори можуть бути заповнені водою і повітрям. Некапілярні пори забезпечують водопроникність і повітрообмін, капілярні - утримують воду за рахунок капілярних сил. Для створення великого і стійкого запасу вологи при одночасному нормальному повітрообміні (аерації) необхідно, щоб капілярна пористість складала 55 - 65 % загальної пористості. Якщо вона менше 50 %, то повітрообмін погіршується і може виникнути анаеробіозис. Для найкращого забезпечення рослин водою і повітрям і високої ефективності застосовуваних добрив і інших заходів щодо створення високих врожаїв важливо, щоб ґрунти мали найбільшу капілярну пористість, заповнену водою.

Таблиця 6. Якісна оцінка пористості ґрунтів

Загальна пористість у вегетаційний період для суглинистих і глинистих ґрунтів, %

Якісна оцінка пористості

>70

- грунт спушений - надлишкова пористість

65—55

- відмінна для орного шару

55—60

- задовільна для орного шару

<50

- незадовільна для орного шару

40—25

- надмірно низька, характерна для

ущільнених ілювіальних горизонтів

   Гранулометричний склад визначає практично всі властивості ґрунтів і, звичайно, його родючість. Фізичні та водно-фізичні властивості грунту, його забезпеченість органічною речовиною й елементами живлення, а відповідно водне-повітряний і поживний режими ґрунтового середовища залежать від гранулометричного складу. Від нього залежать хід ґрунтових процесів, формування морфологічних ознак ґрунтового профілю, особливості розвитку водної і вітрової ерозії, технологічні особливості агроприйомів тощо.

Існує декілька класифікацій гранулометричного складу грунтів; у вітчизняному ґрунтознавстві застосовують класифікацію Н.Л.Качинського (1958 року), в інженерному ґрунтознавстві - класифікацію В.В.Охогіна (1933).

Назву ґрунту за гранулометричним складом у класифікації Н.А Качинського встановлюють за даними гранулометричного аналізу для орного шару (0-30 см). Основна (коротка) назва гранулометричного складу з'ясовується за відсотковим співвідношенням у ґрунті фракцій фізичної глини (механічних елементів <0,01мм) і фізичного піску (механічних елементів >0,01мм).

Повна назва гранулометричного складу визначається за співвідношенням у ґрунті вмісту фізичної глини і, фізичного піску, а також за фракціями механічних елементів, що переважають. Серед перерахованих нижче фракції механічних елементів у найменуванні гранулометричного складу рекомендовано відображати одну або дві.

  Назва і величина фракцій механічних елементів, що приймаються до уваги у докладній класифікації гранулометричного складу ґрунтів: гравелиста 1-3 мм; піщана 1-0,05 мм; крупнопилувата 0,01-0,05 мм; пилувата 0,01-0,001 мм; мулиста < 0,001 мм.

Таблиця 7. Класифікація гранулометричного складу ґрунтів (за Н.А.Качинським)

Різновид ґрунтів за гранулометричним складом

Ґрунти і вміст фізичної глини (механічних елементів < 0,01мм, %)

Дерново-підзолисті, сірі лісові

Чорноземи, каштанові

Солонці і сильно-солонцюваті ґрунти

Пухкопіщаний

0-5

0-5

0-5

Зв'язнопіщапий

5-10

5-10

5-10

Супіщаний

10-20

10-20

10-15

Легкосуглинистий

20-30

20-30

15-20

Середньосуглинистий

30-40

30-45

20-30

Важкосуглинистий

40-50

45-60

30-40

Легкоглинистий

50-65

60-75

40-50

Середньоглинистий

65-80

75-85

50-65

Важкоглинистий

>80

>85

>65

Вивчаючи еколого - агрохімічні паспорти полів (земельних ділянок)
ДСП «Ренійське відгодівельне» Ренійського району Одеської області, ми визначили гранулометричний склад ґрунтів за вмістом фізичної глини, дані занесені в таблицю 8.

Таблиця 8.

Гранулометричний склад і загальні фізичні

властивості орного шару ґрунту чорнозему лучного

№ поля

Вміст фракцій, %

Гранулометричний склад

Щільність,

г/см3

Пористість, % *

>0,01 мм

< 0,01 мм

< 0,001 мм

1

65,97

34,03

31,90

Середньосуглинистий

1,09

59,02

2

65,97

34,03

31,90

Середньосуглинистий

1,08

59,40

3.

65,97

34,03

31,90

Середньосуглинистий

1,09

59,02

4

65,97

34,03

31,90

Середньосуглинистий

1,08

59,40

5

65,97

34,03

31,90

Середньосуглинистий

1,09

59,02

6

67, 60

32,40

31,91

Середньосуглинистий

1,10

58,65

7

67, 60

32,40

31,91

Середньосуглинистий

1,09

59,02

8

67, 60

32,40

31,91

Середньосуглинистий

1,08

59,40

Тобто, в даній сівозміні зустрічаються ґрунти лише з одним різновидом гранулометричного складу – це середньосуглинисті.  В агрономічному відношенні вони вважаються найкращими. Вони досить вологоємні і водопроникні, добре утримують воду, легко оструктурюються, і їхня структура має достатню водостійкість. Оструктурені суглинки містять багато повітря. Суглинні ґрунти значно легше обробляються, чим глинисті, вони менше схильні до заболочування. Поживні речовини, що знаходяться в них і внесені з добривами, ощадливо використовуються рослинами і практично не вимиваються дощами.

3.2. Характеристика фізико-хімічних властивостей грунтів

   Реакція грунту обумовлена наявністю і співвідношенням у ґрунтовому розчині водневих (Н) і гідроксильних (ОН') іонів і характеризується рН -від'ємним логарифмом активності водневих іонів у розчині.

При оцінці ґрунтів звертаємо увагу на таку особливість шкали рН. .

У агрономічній практиці ступінь кислотності чи лужності грунтів характеризують за показниками актуальної, а також потенційної кислотності та лужності.

Актуальна кислотність і лужність грунтів визначається у водній витяжці чи суспензії, у зв'язку з чим до індексу рН додається буквений індекс «в» чи «Н20» (рН,, або рНто). У грунтах рН може знаходитися в межах від 4 до 8 і більше. Украй низькі значення рН характерні для болотно-підзолистих фунтів. Для підзолистих і дерново-підзолистих ґрунтів рН„ дорівнює 4,5—5,6, для сірих лісових - 5,5— 6,5, чорноземів і каштанових - 6,5—7,5, у карбонатних грунтах, солонцях, деяких солончаках рН„ більше 8,5.

Обмінна кислотність виявляється при взаємодії з ґрунтом нейтральних солей. При цьому відбувається еквівалентний обмін катіона нейтральної солі на іони водню й алюмінію, що знаходяться в ґрунтовому вбирному комплексі. Для визначення обмінної кислотності використовують не водну витяжку, а сольову, використовуючи 1н. розчин КС1. Реакцію ґрунту в такому випадку показують величиною рНка. 

Гідролітична кислотність визначається після взаємодії з грунтом гідролітично-лужної солі (1н. розчину CH3COONa), яка більш повно витісняє кислотні іони з ґрунтового вбирного комплексу.

Показник гідролітичної кислотності (мг-екв/100 г грунту) виражає сумарну актуальну і потенційну ґрунтову кислотність.

Актуальна лужність чи лужна реакція ґрунтових розчинів і водних витяжок обумовлена різними за складом з'єднаннями: карбонатами і гідрокарбонатами лужних і лужноземельних елементів, гуматами натрію.

Потенційна лужність виявляється в грунтах, що містять вбирний натрій. При взаємодії грушу з вуглекислотою вбирний натрій у ґрунтовому вбирному комплексі замінюється воднем і з'являється сода, що підлужує розчин:

                                      [ГВК2-] 2Na* + Н2С03 [ГВК2] 2Н* + Na2C03.

У ґрунтах в залежності від їх генетичної природи і властивостей виявляється широкий діапазон значень рН (таблиця 9).

Таблиця 9. Агрономічні рівні актуальної кислотності та лужності

ґрунтів за значеннями рН 1  

рН

Реакція ґрунтів

Ґрунти із зазначеними рівнями кислотності чи лужності

1.1 > 4, 1

Дуже сильнокисла

Підзолисті, болотно-підзолисті, болотні

4,1-4,5

Сильнокисла

Підзолисті, дерново-підзолисті, болотно-підзолисті, болотні

4,6-5,0

Середньокисла

Те ж, і ясно-сірі лісові

5,1-5,5

Слабокисла

Дерново-підзолисті (неокультурені й

окультурені), сірі лісові

5,6- 6,0

Близька до

нейтральної

Сірі лісові, лісостепові чорноземи,

окультурені дерново-підзолисті

6,1-7,0

Нейтральна

Сірі лісові, чорноземи звичайні

7,1-7,5

Близька до

нейтральної

Чорноземи південні, каштанові

7,6-8,0

Слаболужна

Чорноземи південні і каштанові

солонцюваті

8,1-8,5

Середньолужна

Солонці, солончаки, сильносолонцюваті

чорноземи і каштанові ґрунти

8,6-9,0

Сильнолужна

Солові солонці і солончаки

Більше 9,0

Дуже сильнолужна

На території ДСП «Ренійське відгодівельне» розміщені чорноземи південні, вміст рН коливається в діапазоні 7,6-7,8. У ґрунтах в залежності від їх генетичної природи і властивостей виявляється широкий діапазон значень pH. Різні сільськогосподарські культури і мікроорганізми по-різному відносяться до реакції ґрунтового розчину. Тобто можна сказати , що це слаболужні ґрунти, тобто тут спостерігається дефіцит заліза, цинку магнію, фосфатів, а також антогонізм між забезпеченістю їх фосфором, цинком і міддю. При інтенсивному застосуванні фосфорних добрив виникає цинкове і мідне голодування.

Осолонцювання - є негативним процесом. Розрізняють природну і вторинну (іригаційну) солонцюватість. Остання є наслідком збільшення вмісту увібраних натрію і калію в складі ґрунтовою вбирного комплексу при зрошенні земель. Зрошення призводить до підвищення вмісту вбирного натрію з 0,6-1,0 до 1,5-2,0% (разом з калієм до 2-4%) суми обмінних катіонів при використанні прісних поливних вод і до 3-8% (разом з калієм до 5-12%) - при використанні мінералізованих вод. Процес осолонцювання визначається якістю поливних вод (співвідношенням у воді кальцію до натрію та її мінералізацією), властивостями ґрунтів, які визначають їх буферність до осолонцювання (вмістом іонів кальцію, гумусу, карбонату кальцію), глибиною та мінералізацією ґрунтових вод тощо.

Наслідками осолонцювання є пептизація мулу, деградація структури ґрунтів і їх ущільнення, трансформація і деградація мінеральної і органічної частини, підвищення лужності, погіршення повітряних і водних властивостей ґрунтів. Слабкий ступінь вторинної солонцюватості знижує врожай на 15-20%, середній - на 20-30, сильний - на 40-50% і вище.

При визначенні солонцюватості ґрунтів кількість вбирного натрію виражають у відсотках від ємності поглинання, тобто знаходять яку частину її займає натрій.

, де

X- вбирний натрій у відсотках від ємності поглинання;

Na - кількість вбирного натрію, мг-екв/100 г ґрунту;

Е- ємність поглинання, мг-екв/100 г ґрунту;

100-для перерахування у відсотки.

Дані досліджень занесені в таблицю 10.

 Засоленими грунти називаються тому, що містять у поверхневому чи більш глибоких горизонтах водорозчинні солі в кількостях, шкідливих для нормального розвитку рослин. За ступенем засолення грунти поділяються на слабо-, середньо-, сильно-, і дуже сильнозасолені. Передбачається, що на слабозасолених грунтах врожай культур у середньому знижується до 25%, на середньо засолених до 50%, на снльнозасоленнх до 75% і на дуже сильнозасолених до 100% .

При встановленні ступеня засолення і придатності засолених грунтів для посіву сільськогосподарських культур варто врахувати, у першу чергу, склад солей, тому що вони діють на рослини неоднаково. Найбільш шкідливі карбонати, хлориди і сульфати натрію, з яких самий токсичний - карбонат натрію. Максимально допустимий вміст у грунті соди 0,005%. До шкідливих солей відносять також бікарбонат натрію (NаНСОз), хлорид і сульфат магнію (MgCl і MgSO^) і хлорид кальцію (СаСІ2).

Хімізм або тип засолення установлюють виходячи зі співвідношення іонів легкорозчинних солей, що визначаються при аналізі водної витяжки ґрунтів.

Фізико-хімічні властивості ґрунтів на території обстежуємого господарства,  чорноземів звичайних глибоких, визначено в таблиці 10.

Таблиця 10. Фізико-хімічні властивості чорнозему південного

поля

рН

Сума   вбирних основ

Увібраний Na*

Увібраний Na, % від суми

Ступінь солонцюватості

Тип засолення

мг-екв/100 г ґрунту

1

7,8

24,16

2,16

8,94

Середньосолонц.

Не засолені

2

7,8

24,16

2,16

8,94

Середньосолонц

Не засолені

3

7,8

24,16

2,16

8,94

Середньосолонц

Не засолені

4

7,6

24,16

2,16

8,94

Середньосолонц

Не засолені

5

7,7

24,16

2,16

8,94

Середньосолонц

Не засолені

6

7,6

18,67

1,92

10,28

сильносолонцюв

Не засолені

7

7,6

18,67

1,92

10,28

сильносолонцюв

Не засолені

8

7,6

18,67

1,92

10,28

сильносолонцюв

Не засолені

Отже, після проведення даного аналізу, ми можемо зробити висновок, що так як  увібраний Na, від суми увібраних основ знаходиться в межах 5-10%, тому ґрунти на полях 1-5 є середньосолонцюватими, а на полях 6-8 сильносолонцюватими. За ступенем засолення ґрунти являються не засоленими.

3.3. Оцінка вмісту гумусу і елементів живлення рослин

Найважливішим показником рівня родючості ґрунтів вважається вміст гумусу. Щоправда, пряма залежність між вмістом гумусу (його запасами) та рівнем ефективної родючості спостерігається до певної межі, але ця залежність тим суттєвіша, чим нижчий вміст гумусу.

Гумус - головний акумулятор енергії в ґрунті, що підвищує стійкість біосфери. Гумусний шар Землі, за В.А.Ковдою, називається гумусосферою. Ця енергія використовується живими організмами: бактеріями, грибами, хребетними й безхребетними тваринами.

    Кількість гумусу в ґрунті визначає його родючість. Усі фактори родючості ґрунту тісно зв'язані й взаємозалежні. Від вмісту гумусу залежать: фізичні властивості, структурність, теплові та водні властивості, пористість, біологічна активність, поживний режим і поглинальна здатність ґрунтів. Заходи щодо підвищення родючості ґрунтів та врожайності сільськогосподарських культур тісно пов'язуються зі створенням стабільного бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті.

Для різних ґрунтів використовують різні методи визначення рухомих форм поживних речовин у карбонатних грунтах калій і фосфор визначають за методом Мачигіна, у не карбонатних чорноземних грунтах за методом Чирикова, у кислих дерново-підзолистих і сірих лісових за методом Кірсанова і Мисливої. В нашому випадку вміст рухомих форм поживних речовин будемо визначати за методом Чирикова.

Оцінка рівня забезпеченості азотом

Основна роль в азотному живленні рослин належить мінеральним формам азоту - окисненій (NО3) і відновленій (NH4).

Про рівень можливої забезпеченості сільськогосподарських культур вільним нітратним ґрунтовим азотом свідчить нітрифікаційна здатність грунтів. Забезпеченість азотом, що легко гідролізується (що знаходиться у формі органічних речовин і може в найближчий час стати доступним для рослин).

Оцінка рівня забезпеченості фосфором

Для агрономічних цілей визначають вміст рухливих фосфатів у грунтах, тобто умовну суму найближчого резерву, і безпосередньо засвоюваного рослинами фосфору. Для цього застосовують різні хімічні методи витяжки фосфору в залежності від типу грунтів і їхніх властивостей. Так, для кислих дерново-підзолистих та сірих опідзолеинх грунтів стандартним є метод Кірсанова, для не карбонатних чорноземів, близьких до нейтральних - метод Чирікова, для карбонатних ґрунтів з лужною реакцією - метод Мачигіна.

За кількістю рухливого фосфору проведене агрономічне угруповання грунтів, що використовують для характеристики ґрунтових умов живлення рослий фосфором, складання картограм і розрахунків доз фосфорних добрив.

Таблиця 11. Угруповання ґрунтів за вмістом рухомого фосфору

група

Вміст рухомого фосфору

За методом

За методом Кірсанова для підзолистих, дерново-підзолистих і сірих лісових

За методом Чиркова для не карбонатних чорноземних грунтів

За методом Мачигіна для карбонатних чорноземів і каштанових грунтів

Р205, мг/кг ґрунту

1

Дуже низький

<26

<21

<І1

2

Низький

26-50

21-50

11-15

3

Середній

51-100

51-100

16-30

4

Підвищений

101-150

101-150

31-45

5

Високий

150-250

151-200

46-60

6

Дуже високий

>250

>200

>60

Оцінка рівня забезпеченості калієм

Вміст валового калію у ґрунтах 1-3%, але водорозчинного і вбирного (обмінного) доступного рослинам, всього 1-2% від валового. Основна частина калію знаходиться у ґрунтовому вбирному комплексі. У різних грунтах при його екстрагуванні використовують різні реактиви, тому грунти оцінюються з урахуванням методу визначення обмінного калію. Стандартним методом для визначення обмінного калію в усіх тинах ґрунтів є метод Маслової.

Таблиця 12. Угруповання ґрунтів за вмістом обмінного калію (для зернових культур)

Група   

Вміст обмінного калію

За методом

за методом Кірсанова для

підзолистих, дерново-підзолистих і сірих лісових

за методом Чирікова для

некарбонатних чорноземних ґрунтів

за методом Мачигіна для карбонатних

чорноземів і каштанових ґрунтів

К20, мг/кг ґрунту

1

Дуже низький

<41

<2І

<51

2

Низький

41-80

21-40

51-100

3

Середній

81-120

41-80

101-200

4

Підвищений

121-170

81-120

201-300

5

Високий

171-250

121-180

301-400

6

Дуже високий

>250

>180

>400

Оцінка рівня забезпеченості мікроелементами

Мікроелементи – це біогенні хімічні елементи, що грають роль каталізаторів у розвитку рослин, особливо в процесі фотосинтезу і засвоєння азоту. Відсутність того чи іншого елемента супроводжується специфічними ознаками його недостатності. Основними для рослин є такі мікроелементи: мідь, кобальт, цинк, марганець, йод, молібден, фтор, бор, кадмій, ванадій. Нестача, наприклад, марганцю у грунтах з нейтральною або лужною реакцією зумовлює хлороз у рослин, знижує стійкість проти захворювання. Нестача бору призводить до опадання зав'язей, розвитку бактеріозу у льону, загнивання серцевини у буряків.

Дані по території ДСП « Ренійське відгодівельне» занесені в таблиці 13.

Таблиця 13. Агрохімічні показники чорноземів південних в орному шарі

№ поля

Гумус %

Азот за нітрифікаційною здатністю

Азот , що легко гідраліз.

Рухомий фосфор

Обмінний калій

Мікроелементи

Mn

Zn

Cu

1

2,95

17,1

152,19

13,0

196,0

60,9

0,96

0

2

2,01

24,0

213,60

31,0

261,0

60,9

0,96

0

3

2,76

19,9

177,11

51,0

269,0

60,9

0,96

0

4

2,76

19,9

177,11

51,0

269,0

60,9

0,96

0

5

2,58

20,6

183,34

58,0

38,9

60,9

0,96

0

6

2,95

32,6

290,14

40,0

184,0

59,9

1,21

0

7

2,58

13,7

208,24

37,0

171,0

59,9

1,21

0

8

2,21

20,9

186,01

30,0

188,0

59,9

1,21

0

За даними таблиці видно, що вміст гумусу в ґрунті середній та лише на одному полі низький. Порівнюючи дані вмісту гумусу зі значеннями наведеними Тюріним, ми бачимо, що всі поля даної кормової зрошуваної сівозміни  є малогумусні.

3.4. Екологічна оцінка ґрунтів за вмістом забруднювальних

і токсичних речовин.

Зростання техногенного навантаження на природне середовище зумовлює у багатьох випадках збільшення у ґрунтах, поверхневих і підземних водах вмісту сполук, що негативно виливають на життєдіяльність організмів. Рівень забруднення ґрунтів оцінюють за вмістом так званих «важких металів», миш'яку, фтору і залишками пестицидів. Для цього прирівнюють вміст цих забруднювачів у фунтах з гранично-допустимими концентраціями (ГДК).

ГДК - це максимально допустима концентрація забруднювальних речовин у ґрунтах, яка не зумовлює негативних екологічних наслідків щодо їх родючості, загального стану довкілля, якості сільськогосподарської продукції та здоров'я людини.

Якщо вміст певного елементу (пестициду) у ґрунтах  перевищує ГДК, то ці ґрунти вважаються забрудненими за відповідним елементом.

За ДСТУ 4362:2004 «Якість ґрунту. Показники родючості ґрунтів» визначено поняття еталону забрудненості ґрунтів. Вміст важких металів в еталонному грунті не повинен перевищувати 1 кларка або 0,5 ГДК, а вміст пестицидів має бути менший ніж 0,5 ГДК. Еталоном забрудненості ґрунтів радіонуклідами вважають такий ґрунт, радіоактивна забрудненість якого не перевищує нормального природного фону. Для мінеральних ґрунтів щільність забруднення не повинна перевищувати 1,0 Кі/км2 щодо цезія-137 і 0,02 Кі/км2 щодо стронція-90.

За ступенем негативного впливу на ґрунт, рослини, тварини і людину хімічні елементи поділяють на три класи:

  •  перший - високонебезпечні елементи;
  •  другий – середньонебезпечні;
  •  третій - малонебезпечні.

   В реальних умовах дуже важко встановити межу нетоксичної дії конкретного забруднювача на рослину через те, що в конкретних умовах завжди має місце поліелементне забруднення, антагонізм і синергізм іонів, різний гранулометричний склад, вміст гумусу, неоднакова вбирна здатність і реакція грунту, які суттєво впливають на розчинність сполук важких металів та інших забруднювачів, процеси трансформації та надходження їх у рослини. Зокрема, коефіцієнт дифузії важких металів у ґрунтах важкого гранулометричного складу з нейтральною реакцією в 2-3 рази нижчий, ніж у піщаних та супіщаних грунтах з низьким вмістом гумусу та кислою реакцією середовища.

Таблиця 14. Екологічний стан полів на території ДСП «Ренійське відгодівельне»

№ поля

Вміст рухомих форм важких металів мг/кг

Щільність радіоактивного забруднення

кн/км

Залишки пестицидів мг/кг

Cd

Cs

Sr

Cs

Sr

ДДТ

Гекса-

хлоран

Гексахлор

У ґрунті

ГДК

У ґрунті

ГДК

У ґрунті

ГДК

У ґрунті

ГДК

У ґрунті

ГДК

У ґрунті

ГДК

У ґрунті

ГДК

У ґрунті

ГДК

1

0

3

6

20

0

2

0,05

1

0,003

1

0,117

0,1

0,003

0,1

0

0,1

2

0

3

6

20

0

2

0,07

1

0,004

1

0,117

0,1

0,003

0,1

0

0,1

3

0

3

6

20

0

2

0,06

1

0,005

1

0,117

0,1

0,003

0,1

0

0,1

4

0

3

6

20

0

2

0,05

1

0,004

1

0

0,1

0,003

0,1

0

0,1

5

0

3

6

20

0

2

0,06

1

0,005

1

0,117

0,1

0,117

0,1

0,003

0,1

6

0

3

5

20

0,018

2

0,07

1

0,004

1

0,117

0,1

0,003

0,1

0

0,1

7

0

3

5

20

0,018

2

0,06

1

0,003

1

0,117

0,1

0,003

0,1

0

0,1

8

0

3

5

20

0,018

2

0,05

1

0,004

1

0,117

0,1

0,003

0,1

0

0,1

За даними таблиці 14 можна зробити висновок, що вміст рухомих форм важких металів та щільність радіоактивного забруднення не перевищують гранично допустимої концентрації. Залишки пестицидів на даній території господарства перевищують гранично допустимі концентрації, а тому спостерігається забруднення грунтів пестицидами.

 

3.5 Якісна оцінка ґрунтів поля

 Для визначення оцінки родючості ґрунту та його екологічного стану використовують агрохімічний паспорт поля, який характеризує сучасний стан родючості грунту та ступінь його забруднення токсичними агрохімікатами, важкими металами, та радіонуклідами, а також матеріали великомасштабного обстеження фунтового покриву (нариси, грунтові карти) і матеріали детального агрохімічного обстеження ґрунтів.

Для оцінки родючості ґрунтів поля (земельної ділянки) використовують нормативні дані урожайності зернових культур (пшениця озима, жито озиме, ячмінь озимий, ячмінь ярий, просо, овес, горох, соя) на різних агровиробничих групах ґрунтів з урахуванням гранулометричного складу, еродованості, солонцюватості тощо. Нормативні врожаї розроблені на рівні адміністративних районів, областей і в цілому для України і вони відповідають переважно середнім показникам родючості того чи іншого грунту.

Методика визначення оцінки родючості ґрунтів поля за розрахунковою урожайністю зернових культур:

            1. На конкретному полі визначають назву грунту і агровиробничу групу, до якої                     він належить. За номенклатурним списком агровиробничих груп ґрунтів встановлюють шифр агрогрупи.

            2. Встановлюють нормативну врожайність для відповідної агровиробничої групи ґрунтів.

            3. За результатами агрохімічного обстеження ґрунту, нормативну врожайність коригують на агрохімічні показники (гумус, реакція середовища, вміст рухомих форм фосфору і обмінного калію) за допомогою шкал поправочних коефіцієнтів.

   Розрахункову врожайність зернових культур для агровиробничої групи грунтів визначають за рівнянням:

У агр = У нор • Кі,

де: У агр - урожай зернових культур розрахунковий  для  відповідної агро виробничої                                                           .                   групи ґрунтів, ц/га;

     У  нор   -   урожай   зернових   культур   нормативний   для   відповідної                                                               

.                     агровиробничої групи грунтів, ц/га;

Кі = К і • К_> • К„ - поправочні коефіцієнти на агрохімічні показники.

    На другому етапі проводять екологічну оцінку грунту. Якщо забруднення ґрунту немає, то коригування врожайності на екологічні показники не проводиться.  Якщо ж забруднення є, коригування урожайності проводять за допомогою поправочних коефіцієнтів. При комплексному забрудненні коригування проводять на кожний з наявних забруднювачів. Поправочний коефіцієнт на забрудненість агрохімікатами прийнято за 0,9.

Одержана врожайність зернових після коригування є прогнозною на певному полі. За нею або бонітетом, який визначається за бальною шкалою, оцінюємо родючість ґрунту. Ґрунт, на якому одержують 50 ц/га і більше, оцінюють у 100 балів. Шкала урожайності змінюється від 100 до 10 балів з інтервалом 2 бали. У виробничих умовах урожайність зернових (без кукурудзи) коливається переважно в межах 10-40 ц/га, а якість грунту оцінюється на рівні 20-80 балів.

Таблиця 15. Розрахунок урожайності зернових культур за агро виробничими групами ґрунтів

№ поля

Поправочні коефіцієнти

Нормативна врожайність

Бал

Кгумусу

КрН

КР

КК

Кгран.скл.

бонітету

1

0,9

0,92

0,8

1,3

1,0

29,60

51

2

0,8

0,92

0,8

1,3

1,0

29,60

45

3

0,9

0,92

1,0

1,3

1,0

29,60

64

4

0,9

0,92

1,0

1,3

1,0

29,60

64

5

0,9

0,92

1,0

0,8

1,0

29,60

39

6

0,9

0,92

0,8

1,3

1,0

29,60

51

7

0,9

0,92

0,8

1,2

1,0

29,60

47

8

0,9

0,92

0,8

1,3

1,0

29,60

51

Визначення ресурсу родючості поля в зернових одиницях

   Паспортизація земельних ділянок передбачає еколого-агрохімічну оцінку земель. На підставі зведеного показника еколого-агрохімічної оцінки поля, що приводиться у еколого-агрохімічному паспорті земельної ділянки, можна визначити ресурс родючості поля у зернових одиницях.

Ресурс поля в зернових одиницях визначає рівень його родючості та продуктивності. Він розраховується через ціну І бала в зернових одиницях, помножену на зведений показник еколого-агрохімічної оцінки:

Рп = Цб *  Па

де: Рп - ресурс поля в зернових одиницях, ц;

     Цб - ціна 1 бала в зернових одиницях = 0,41 ц;

     Па - зведений показник еколого-агрохімічної оцінки, що приведений у еколого-

             агрохімічному паспорті поля, бал.

Ціна 1 бала - це величина урожаю сільськогосподарських культур, що припадає на один бал оцінки поля або земельної ділянки. Ціна бала є загальнодержавним показником, який визначається на основі польових дослідів на еталонних грунтах. Його розраховують шляхом ділення врожаю всіх сільськогосподарських культур в зернових одиницях, одержаного на еталоні без добрив за рахунок природної родючості грунту, на його еколого-агрохімічну оцінку в балах. Ціна бала виражає здатність ґрунту, залежно від його родючості, забезпечити врожай без внесення добрив. Ціна 1 бала еталонного грунту в цілому для України становить 0,41 ц зернових одиниць. Показник ресурсу родючості грунтів може використовуватися при програмуванні врожаїв сільськогосподарських культур, аналізі господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, встановлені податку на землю, ціни землі тощо.

Таблиця 16. Розрахунок ресурсу полів в зернових одиницях

№ поля

Ціна 1 бала , ц

Зведений показник еколого-агрохімічноі оцінки, бал

Ресурс поля, ц

1

0,41

48,07

19,71

2

0,41

57,77

23,68

3

0,41

62,93

25,80

4

0,41

62,93

25,80

5

0,41

57,96

23,76

6

0,41

54,16

22,21

7

0,41

51,53

21,13

8

0,41

48,14

19,74

Агроекологічне бонітування ґрунтів

    Агроекологічне бонітування проводиться на підставі порівняння властивостей грунту, що оцінюється, з еталонними значеннями цих властивостей. А.Сірим було запропоновано при загальному бонітуванні грунтів порівнювати з еталонними значеннями максимально можливі запаси продуктивної вологи, запаси гумусу, вміст фосфору і калію. Пізніше Р. Бендерським використана схема урахування вмісту мікроелементів, які у формулі розрахунку бонітету грунту виступають як один показник. На підставі цієї схеми (методики) проводять агроекологічне бонітування при еколого-агрохімічиій паспортизації полів.

Еталонні значення властивостей такі:

  1) гумус: запаси гумусу, т/га в шарі 0-100 см. Еталон — 500 т/га:

      вміст у шарі 0-20 см. Еталон - 6,2%

   2) Максимально можливі запаси у грунті продуктивної вологи в мм

      (діапазон   активної вологи - ДАВ).Еталоном ДАВ є 200 мм вологи в шарі 0-100 см;

  3) Вміст легкогідролізованого азоту, мг/кг грунту в орному шарі.

  4) Вміст доступних рослинам форм фосфору, мг/кг грунту в орному шарі.

  5) Вміст доступних рослинам форм калію, мг/кг грунту в орному шарі.

  6) Вміст мікроелементів, мг/кг грунту в орному шарі.

Для агровиробничої групи ґрунтів визначається бал за кожним основним показником за формулою:

бі = Ф/Е* 100,

де:  бі - бал діагностичного показника ґрунту (ДАВ - діапазону активної вологи,

     г - гумусу,

     N - азоту,

     Р - фосфору,

     К - калію, а також мікроелементів-В.

     Мо, Мп, Си, Со, 2п. Ф - фактичне значення показника в оцінюваному грунті;

    Е — еталонне значення показника.

Загальний бал бонітету (Б) визначається за формулою, в якій розраховується середній бал за діагностичними показниками, в тому числі і за мікроелементами, які оцінюються за одним середнім балом:

  

   де:   5 - кількість показників,

         Кn = К12 * ...* - поправочні коефіцієнти

Поправочними коефіцієнтами враховують ті властивості, які визначають спроможність рослин використовувати елементи живлення і вологу - це щільність, кислотність - лужність, засоленість, солонцюватість тощо. Застосовують також поправочний коефіцієнт на клімат і зрошення.  

      За допомогою еколого-агрохімічних паспортів полів та вище описаних формул, проведемо агроекологічне бонітування ґрунтів на підставі порівняння властивостей грунту, що оцінюється, з еталонними значеннями цих властивостей.

Таблиця 17. Визначення агроекологічного балу

№ поля

бг

Зг

беталон.г

бN

бР

бК

бМn

бZn

бCu

Б

1

47,58

321,55

64,31

67,64

7,38

129.80

203,00

64,00

0,00

61

2

32,42

217,08

43,42

94,93

17,61

129,80

203,00

64,00

0,00

65

3

44,52

300,84

60,17

78,72

28,98

178,14

203,00

64,00

0,00

75

4

44,52

298,08

59,62

78,72

28,98

178,14

203,00

64,00

0,00

75

5

41,61

281,22

56,24

81,48

32,95

25,76

203,00

64,00

0,00

48

6

47,58

324,5

64,90

128,95

22,73

121,85

199,67

80,67

0,00

61

7

41,61

281,22

56,24

92,55

21,02

113,24

199,67

80,67

0,00

53

8

35,64

238,68

47,73

82,67

17,04

124,50

199,67

80,67

0,00

52

Оцінюючи ґрунти за їх придатністю для сільськогосподарського виробництва спостерігається, що поля 3 та 4 високої якості (добрі землі) землі високої продуктивності, їх бал бонітету ІІІ. Поля 1, 2 та 6 також високої якості (добрі землі), їх бал бонітету ІV. Землі добре забезпечені елементами живлення, мають сприятливі фізико-хімічні й агрофізичні властивості. Якість земель знижують слабо виражені негативні властивості грунтів. Такі землі займають рівнини і слабовиположені схили, вони є придатними для механізованого обробітку.

Поля 5, 7 та 8 – землі середньої якості (задовільні землі), їх бал бонітету V. Землі помірно забезпечені елементами живлення і продуктивною вологою. Якість таких земель знижують більш виражені негативні властивості грунтів та технологічні властивості земельних ділянок ( ерозія, розчленованість). Врожаї коливаються залежно від окультурення. Землі вимагають заходів з усунення негативних властивостей грунтів.

4. Оцінка балансу гумусу в ґрунтах сівозміни та рекомендації для покращення гумусового стану грунтів

4.1 Оцінка балансу гумусу в ґрунтах

Баланс гумусу визначається обчисленням різниці між прибутковою статтею (кількістю гумусу, що утворився за рік) і видатковою складовою (кількістю мінералізованого гумусу за той же період).

Визначаємо прибуткову статтю балансу – кількість новоутвореного гумусу з рослинних решток після кожної культури:

А) використовуючи рівняння регресії визначають масу поверхневих і кореневих решток після кожної культури відповідно до її врожайності (значення урожайності в рівняннях беруть у тонах на гектар);

Б) використовуючи коефіцієнт гуміфікації рослинних решток визначають кількість новоутвореного гумусу за формулою:

А = (Х1 + Х2) * КГ,

де: А – кількість новоутвореного гумусу, в т/га;

      Х1 – маса поверхневих рослинних решток, т/га;

      Х2 – маса кореневих решток, т/га;

      КГ – коефіцієнт гуміфікації рослинних решток по відповідній культурі.

В) Визначається видаткова частина балансу гумусу в ґрунтах.

Повне уявлення про баланс гумусу в ґрунтах можна зробити за розрахунками в таблиці по окремим сільськогосподарськими угіддями і структурними підрозділами господарства. В інтерпретації отриманих розрахунків дається оцінка існуючої структури посівних площ із виділенням культур, що негативно впливають на гумусовий стан ґрунтів і їх родючість. Для покращення цього стану слід дотримуватися рекомендацій щодо поліпшення чорнозему лучного.

Беремо для наших полів 8-пільну сівозміну, яка складає  такі культури:

  Люцерна;

  Люцерна;

  Рис;

  Рис;

  Рис;

  Меліоративне поле;

  Рис;

  Рис.

Для кожної культури складаємо рівняння регресії

        Люцерна:

х1= 0,12*18+0,59=2,75

х2= 1,02*18+0,47=18,83

А=(2,75+18,83)*0,60=12,948

        Люцерна:

х1= 0,12*15+0,59=2,39

х2= 1,02*15+0,47=15,77

А=(2,39+18,83)*0,60=10,896

        Рис:

х1= 0,32*3,87+1,35=2,588

х2= 0,54*3,87+1,00=3,090

А=(2,588+3,090)*0,20=1,136

        Рис:

х1= 0,32*4,20+1,35=2,694

х2= 0,54*4,20+1,00=3,268

А=(2,694+3,268)*0,20=1,192

        Рис:

х1= 0,32*3,90+1,35=2,598

х2= 0,54*3,90+1,00=3,106

А=(2,598+3,106)*0,20=1,141

        Меліоративне поле:

х1= 0,12*20+0,68=3,08

х2= 0,50*20+1,33=11,33

А=(3,08+11,33)*0,22=3,17

        Рис:

х1= 0,32*3,97+1,35=2,620

х2= 0,54*3,97+1,00=3,140

А=(2,620+3,140)*0,20=1,152

        Рис:

х1= 0,32*3,55+1,35=2,486

х2= 0,54*3,55+1,00=2,917

А=(2,486+2,917)*0,20=1,080

Визначаємо видаткову частину балансу гумусу в грунтах.

    Окремо для кожної культури визначаємо середньорічну кількість мінералізованого гумусу. Баланс  гумусу визначаємо обчисленням різниці між прибутковою і видатковою складовою. Результати розрахунків заносимо в таблицю 18.

Таблиця 18. Баланс гумусу в ґрунтах 8-пільної сівозміни

СПД «Ренійське відгодівельне»

№ поля

Культура

Площа га.

Урожай-ність

Прибуток

Витрати

Баланс

т/га.

на всю площу

т/га.

на всю площу

т/га.

на всю площу

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

1

Люцерна

20,2

18,0

12,95

261,59

0,60

12,12

12,35

249,47

Люцерна

20,2

15,0

10,89

219,98

0,60

12,12

10,29

207,86

Рис

20,2

3,87

1,19

24,04

1,35

27,27

-0,16

-3,23

Рис

20,2

4,20

1,17

23,63

1,35

27,27

-0,18

-3,64

Рис

20,2

3,90

1,14

23,03

1,35

27,27

-0,21

-4,24

Меліоративне поле

20,2

20,0

3,17

64,03

1,10

22,22

2,07

41,81

Рис

20,2

3,97

1,15

23,23

1,35

27,27

-0,20

-4,04

Рис

20,2

3,55

1,08

21,82

1,35

27,27

-0,27

-5,45

Всього

478,54

2

Люцерна

22,6

18,0

12,95

292,67

0,60

13,56

12,35

279,11

Люцерна

22,6

15,0

10,89

246,11

0,60

13,56

10,29

232,55

Рис

22,6

3,87

1,19

26,89

1,35

30,51

-0,16

-3,62

Рис

22,6

4,20

1,17

26,44

1,35

30,51

-0,18

-4,07

Рис

22,6

3,90

1,14

25,76

1,35

30,51

-0,21

-4,75

Меліоративне поле

22,6

20,0

3,17

71,64

1,10

24,86

2,07

46,78

Рис

22,6

3,97

1,15

25,99

1,35

30,51

-0,20

-4,52

Рис

22,6

3,55

1,08

24,41

1,35

30,51

-0,27

-6,10

Всього

535,39

3

Люцерна

20,0

18,0

12,95

259,00

0,60

12,00

12,35

247,00

Люцерна

20,0

15,0

10,89

217,80

0,60

12,00

10,29

205,80

Рис

20,0

3,87

1,19

23,80

1,35

27,00

-0,16

-3,20

Рис

20,0

4,20

1,17

23,40

1,35

27,00

-0,18

-3,60

Рис

20,0

3,90

1,14

22,80

1,35

27,00

-0,21

-4,20

Меліоративне поле

20,0

20,0

3,17

63,40

1,10

22,00

2,07

41,40

Рис

20,0

3,97

1,15

23,00

1,35

27,00

-0,20

-4,00

Рис

20,0

3,55

1,08

21,60

1,35

27,00

-0,27

-5,40

Всього

473,80

4

Люцерна

21,0

18,0

12,95

271,95

0,60

12,60

12,35

259,35

Люцерна

21,0

15,0

10,89

228,69

0,60

12,60

10,29

216,09

Рис

21,0

3,87

1,19

24,99

1,35

28,35

-0,16

-3,36

Рис

21,0

4,20

1,17

24,57

1,35

28,35

-0,18

-3,78

Рис

21,0

3,90

1,14

23,94

1,35

28,35

-0,21

-4,41

Меліоративне поле

21,0

20,0

3,17

66,57

1,10

23,10

2,07

43,47

Рис

21,0

3,97

1,15

24,15

1,35

28,35

-0,20

-4,20

Рис

21,0

3,55

1,08

22,68

1,35

28,35

-0,27

-5,67

Всього

497,49

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

5

Люцерна

14,0

18,0

12,95

181,30

0,60

8,40

12,35

172,90

Люцерна

14,0

15,0

10,89

152,46

0,60

8,40

10,29

144,06

Рис

14,0

3,87

1,19

16,66

1,35

18,90

-0,16

-2,24

Рис

14,0

4,20

1,17

16,38

1,35

18,90

-0,18

-2,52

Рис

14,0

3,90

1,14

15,96

1,35

18,90

-0,21

-2,94

Меліоративне поле

14,0

20,0

3,17

44,38

1,10

15,40

2,07

28,98

Рис

14,0

3,97

1,15

16,10

1,35

18,90

-0,20

-2,80

Рис

14,0

3,55

1,08

15,12

1,35

18,90

-0,27

-3,78

Всього

331,66

6

Люцерна

18,50

18,0

12,95

239,58

0,60

11,10

12,35

228,47

Люцерна

18,50

15,0

10,89

201,46

0,60

11,10

10,29

190,36

Рис

18,50

3,87

1,19

22,02

1,35

24,97

-0,16

-2,96

Рис

18,50

4,20

1,17

21,65

1,35

24,97

-0,18

-3,33

Рис

18,50

3,90

1,14

21,09

1,35

24,97

-0,21

-3,89

Меліоративне поле

18,50

20,0

3,17

58,09

1,10

20,35

2,07

38,29

Рис

18,50

3,97

1,15

21,28

1,35

24,97

-0,20

-3,70

Рис

18,50

3,55

1,08

19,98

1,35

24,97

-0,27

-4,99

Всього

438,24

7

Люцерна

20,10

18,0

12,95

260,29

0,60

12,06

12,35

248,24

Люцерна

20,10

15,0

10,89

218,89

0,60

12,06

10,29

206,83

Рис

20,10

3,87

1,19

23,92

1,35

27,13

-0,16

-3,22

Рис

20,10

4,20

1,17

23,52

1,35

27,13

-0,18

-3,62

Рис

20,10

3,90

1,14

22,91

1,35

27,13

-0,21

41,61

Меліоративне поле

20,10

20,0

3,17

63,11

1,10

22,11

2,07

-4,02

Рис

20,10

3,97

1,15

23,12

1,35

27,13

-0,20

-5,43

Рис

20,10

3,55

1,08

21,71

1,35

27,13

-0,27

-5,45

Всього

480,39

8

Люцерна

31,4

18,0

12,95

406,63

0,60

18,84

12,35

387,79

Люцерна

31,4

15,0

10,89

341,95

0,60

18,84

10,29

323,11

Рис

31,4

3,87

1,19

37,37

1,35

42,39

-0,16

-5,02

Рис

31,4

4,20

1,17

36,74

1,35

42,39

-0,18

-5,65

Рис

31,4

3,90

1,14

35,79

1,35

42,39

-0,21

-6,59

Меліоративне поле

31,4

20,0

3,17

98,59

1,10

34,54

2,07

64,99

Рис

31,4

3,97

1,15

36,11

1,35

42,39

-0,20

-6,28

Рис

31,4

3,55

1,08

33,91

1,35

42,39

-0,27

-8,48

Всього

743,87

З розрахунків, що описані в таблиці 18 видно, що дана сівозміна дає баланс гумусу додатнім, що є вигідним, оскільки прибуток перевищує витрати. Таку сівозміну можна впроваджувати, тому що існуюча структура посівних площ із виділенням культур, позитивно впливає на гумусовий стан ґрунтів і їх родючість.

4.2 Рекомендації для раціонального використання охорони і підвищення родючості ґрунтів

Заходи щодо захисту ґрунтів від ерозії:

1.Організаційно-господарські заходи

   Організаційно-господарські заходи передбачають складання проекту протиерозійних заходів. Проект складають з урахуванням категорій земель у залежності від рельєфу, еродованості грунтів і необхідності захисту від ерозії. У групу організаційно-господарських заходів входять:

  •  внутрішньогосподарське землевпорядження з урахуванням передбачуваних заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів;
  •  розробка структури посівних площ і схем ґрунтозахисних сівозмін;
  •  правильне розміщення границь полів для зручності проведення протиерозійних агротехнічних заходів;
  •  правильна організація розвитку населених пунктів, дорожньої мережі.

2. Ґрунтозахисні сівозміни

    Щоб захистити грунти від руйнування, необхідно правильно визначити склад оброблюваних культур, їхнє чергування й агротехнічні прийоми. При ґрунтозахисних сівозмінах виключають просапні культури (тому що вони слабко захищають ґрунт від змиву, особливо навесні і на початку літа) і збільшують посіви багаторічних трав, проміжних підсівних культур, що добре захищають грунт від руйнування в ерозійно-небезпечні періоди і служать одним із кращих способів окультурення еродованих грунтів. На схилах крутістю до 3-5° зі слабко- і середньозмитими грунтами, де з'являється небезпека прояву ерозії, перевага в сівозмінах віддають травам і однолітнім культурам суцільної сівби. На більш крутих схилах (крутість 5-10°) із середньо- і сильнозмитими ґрунтами, де небажано вирощувати просапні культури, у сівозмінах збільшують посіви багаторічних трав і проміжних культур, що добре захищають грунт від ерозії.

3. Агротехнічні протиерозійні заходи

    Ґрунти на схилах різко відрізняються від грунтів на рівнинних ділянках, тому і прийоми землеробства у першому випадку повинні мати специфічний характер. Найбільш простими заходами щодо регулювання поверхневого стоку талих вод є оранка, культивація і рядовий посів сільськогосподарських культур поперек схилу, по можливості паралельно основному напрямку горизонталей. Один з найбільш ефективних ґрунтозахисних прийомів на землях схилів -заміна полицевої обробки безполицевою (обробкою грунту без обороту пласта).

4. Лісомеліоративні протиерозійні заходи

   У комплексі заходів, спрямованих на боротьбу з водною і вітровою ерозією грунтів, важливе місце належить агролісомеліорації через її дешевизну й екологічну нешкідливість. Основними лісомеліоративними протиерозійними заходами є: створення водорегулювальних лісосмуг у малолісистих районах, створення водоохоронних лісових насаджень навколо ставків і водойм, суцільні протиерозійні лісопосадки на сильноеродованих крутосхилах і непридатних землях, непридатних для використання в сільському господарстві.

5. Водорегулювальні лісосмуги

    Закладаються на еродованих схилах, що використовуються під сільськогосподарські культури, і призначені для переводу поверхневого стоку у внутріґрунтовий. Число лісосмуг і відстань між ними залежать головним чином від крутизни і довжини схилу: зі збільшенням крутизни відстань між лісосмугами зменшується. Розташовуються водорегулювальні лісосмуги уздовж горизонталей. Ширина смуг повинна бути не менш 12,5 м. Скорочення або припинення змиву ґрунту і поліпшення водного режиму водорегулювальними смугами підвищують продуктивність сільськогосподарських угідь у півтора-два рази.

6. Гідротехнічні споруди

    За допомогою гідротехнічних споруд створюється затримка, відвід і безпечне скидання тієї частини атмосферних опадів, яку не вдається затримати на прилягаючих до ярів полях агротехнічними і лісомеліоративними прийомами.

За призначенням гідротехнічні споруди поділяються на три групи:

  •  споруди, що затримують стікаючі в яр стокові води на прибалковій смузі;
  •  споруди, що здійснюють безпечне скидання поверхневих вод у яри;
  •  споруди, що зміцнюють дно й укоси яру від подальшого розмиву і руйнування.

Води на прибалковій смузі затримують, улаштовуючи систему водоутримуючих валів, що перехоплюють у самого яру ту частину поверхневих вод, що не була затримана на водозборі. Водоутримуючі вали споруджують паралельно горизонталям поверхні на відстані не менш 15 м від вершини зростаючого яру чи схилу, що еродується, щоб запобігти скидання усієї води при одиночному прориві. Через 50-150 м під прямим кутом до осі вала будують перемички, а для скидання незатриманого стоку - водозливи. Для спорудження водоутримуючих валів і перемичок більш придатні суглинисті грунти. Щоб води, які скидаються в яр, не розмивали його дно, у руслі яру встановлюють систему поперечних стінок, що розбивають подовжній профіль дна на ряд терас. Дерев'яні загати і плоти застосовуються тільки у вибалках, тому що термін їхньої дії не перевищує двох-трьох років. Закріплені яри, перетворені в задерновану балку, використовують у сільському господарстві. Багате мулистими відкладеннями дно відводять під штучні луки, а укоси - під деревні насадження або під ягідники.

Висновок

   В даній розрахунково-графічній роботі була проведена характеристика грунтів за еколого-агрохімічним паспортом земельної ділянки, екологічна оцінка грунтів за вмістом забруднювальних і токсичних речовин, якісна оцінка грунтів поля, а також проведені розрахунки балансу гумусу в грунтах сівозміни.

   Охарактеризувавши властивості грунтів ми бачимо, що на даній території средньосуглинисті ґрунти, які в агрономічному відношенні вважаються найкращими. Вони досить вологоємні і водопроникні, добре утримують воду, легко оструктурюються і їхня структура має достатню водостійкість. Суглинисті грунти значно легше обробляються , чим глинисті, вони менше схильні до заболочування. Поживні речовини, що знаходяться в них і внесені з добривами, ощадливо використовуються рослинами і практично не вимиваються дощами.

    На території ДСП «Ренійське відгодівельне» ґрунти є середньосолонцюваті та сильносолонцюваті. У разі збільшення солонцюватості слід проводити гіпсування.

За даними екологічної характеристики, ми спостерігаємо що вміст рухомих форм важких металів та щільність радіоактивного забруднення не перевищують гранично допустимої концентрації. Залишки пестицидів на даній території господарства перевищують гранично допустимі концентрації, а тому спостерігається забруднення грунтів пестицидами.

    Було розраховано в даній роботі баланс гумусу в ґрунтах. В цьому випадку баланс вийшов додатнім, що свідчить про позитивний вплив на стан ґрунтів та їх родючість. В даній сівозміні досягнення прибуткового балансу гумусу забезпечується завдяки багаторічним травам, а саме люцерні, яка дає високий прибуток та забезпечує грунт збереженням гумусу та поживних речовин.

Список використаної літератури

1. Агроекологічний моніторинг та паспортизація сільськогосподарських земель / За ред.

    В.П. Патика, О.Г. Тараріко- К.: Фітосоціоцентр, 2002-296 с.

2. Аринушкина Е.В. Руководство по химическому анализу почв.- М.:

    Изд-во Москов. ун-та, 1970.-488 с.

3. Вадюинна А.Ф., Корчагина З.А. Методы исследования физических свойств почв.

    - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Агропромиздат, 1986. - 416 с.

4. Ґрунти. Класифікація грунтів за ступенем вторинної солонцюватості. ДСТУ 3866-99.

    - К.: Держстандарт України, 1999. - 6 с.

5. Классификация и диагностика почв СССР. - М.: Колос, 1977. - 224 с.

6. Мазур Г.А. Гумус і родючість грушу //Агрохімія і ґрунтознавство.

   Спеціальний випуск. Книга перша. - Харків, 2002. - С. 27-34.

7.Охорона водних, ґрунтових та рослинних ресурсів від забруднення важкими                .   металами в умовах зрошення. ВНД 33-5.5-06-99. - К.:

   Держкомводгосп України, 1999. - 26 с.

8.Почвы Украины и повышение их плодородия /Под ред. Н.И.Полупана.

  -Киев: Урожай, 1988.-Т. 1.-296 с.

ДОДАТКИ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

248. Блоки питания персональных компьютеров 473.5 KB
  Форма и основная физическая компоновка того или иного компонента ПК. Устройства для тестирования блоков питания компьютера. 20-контактный разъём блока питания стандарта ATX. Стандартный блок питания форм-фактора SFX/SFX12V, оснащённый внутренним вентилятором 60 мм.
249. Разработка приложения для создания информационно-поискового комплекса библиотеки техникума всех учебников всех специальностей 1.6 MB
  Основными инструментами для подготовки и показа презентаций в мировой практике являются программы PowerPoint компании Microsoft, CorelPresentations фирмы Corel и пакет StarOfllaj компании SterDivision GMBH.
250. Реалізація логістичних функцій складів в процесі товарного перевезення 597.5 KB
  Підйомно-транспортне обладнання: конвеєри, підйомні столи та платформи, крани, шківи, вантажозахватні пристрої. Управління багатономенклатурними постачаннями (ABC-XYZ). Розрахунок оптимальної партії постачання (EOQ).
251. Практика графического программирования 309 KB
  Написать программу, составляющую из фрагментов целую фотографию. Рисование дорожного знака с элементами анимации. Создание часов с круглым циферблатом и движущимися стрелками. Вывод в графическом окне заданный ребус и проверка его расшифровки.
252. Організація самостійної роботи студентів при виконанні контрольних робіт та індивідуальних завдань по курсу Організація баз даних 515 KB
  У методичному посібнику надані структура завдання до контрольної та індивідуальної робіт та приклад виконання завдання для придбання теоретичних та практичних навичок побудови баз даних в системі керування базами даних Visual FoxPro 6.
253. Теоретические аспекты охраны труда в Республике Беларусь 491.5 KB
  Назначение повторного заземления нулевого провода. Особенности предоставления компенсаций по результатам аттестации рабочих мест. Организация работы по охране труда в Республике Беларусь и на железнодорожном транспорте. Определение суммарного уровня шума от нескольких источников.
254. Роль лизинга в экономике России. Анализ развития лизингового рынка 608.5 KB
  Рассмотрение экономической сущности лизинга, а так же его возможной роли в укреплении экономики РФ. Изучение истории рынка лизинга в РФ, нормативно-правовой базы, роли лизинга в экономике, а также современного состояния лизингового рынка.
255. Cравнительная оценка гибридов томата в зимних теплицах ЗАО Агрокомбинат московский 614 KB
  Местоположение ЗАО агрокомбинат московский и уровень развития овощеводства в нем. Возделывание томата по малообъемной технологии. Экономическая оценка производства различных гибридов томата. Фенологические наблюдения и биометрические измерения рассады.
256. Фінансово-господарська діяльність військової частини 496.5 KB
  Вимоги щодо зберігання грошових виправдних документів. Справи, що заводяться фінансово-економічною службою військової частини. Обладнання приміщення фінансово-економічної служби та організація робочих місць працівників.