99423

Колізійні питання спадкування

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Колізії в сфері спадкування: а колізійне питання спадкування за законом; б колізійне питання спадкування за заповітом. Спадкування відмерлого майна в МПП: принцип спадкування та доктрина окупації. І справді спадкове право відіграє чималу роль у міжнародному праві адже у сучасних умовах з урахуванням інтенсифікації міграції населення у зв’язку зі збільшенням числа біженців які покинули свої держави з економічних причин а також у зв’язку з розширення сфери різноманітних міжнародних обмінів...

Украинкский

2016-09-14

60.07 KB

0 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Кафедра міжнародного права

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право»

на тему: «Колізійні питання спадкування»

Студента  5 курсу 3 групи

Інституту підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки  України

Ковалика Володимира Юрійовича

Керівник :        доц. Погорецька Наталія Вікторівна

Оцінка:                 Національна шкала ________________    

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

                                                                    Члени комісії          ________________  ___________________________

                                                                                                                                            (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                     ________________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                   

м. Харків – 2013 рік

План

    Вступ
1. Колізії в сфері спадкування:

    а) колізійне питання спадкування за законом;

б) колізійне питання спадкування за заповітом.

2. Спадкування відмерлого майна в МПП: принцип спадкування та доктрина окупації.

    Висновок

    Список нормативних актів та літератури

Вступ

Спадкові відносини являють собою ту область суспільного життя, у якій мільйони громадян, незважаючи на їх країну місця постійного проживання, приймають активну участь.  І справді, спадкове право відіграє чималу роль у міжнародному праві, адже у сучасних умовах з урахуванням інтенсифікації міграції населення, у зв’язку зі збільшенням числа біженців, які покинули свої держави з економічних причин, а також у зв’язку з  розширення сфери різноманітних міжнародних обмінів, – об'єктивно посилюється необхідність правової регламентації спадкування засобами міжнародного приватного права. А тим більше, коли Україна стоїть на шляху інтеграції до світового співтовариства особливо актуальним є питання запозичення досвіду нормативно-правового регулювання в інших держав та вирішення колізійних питань спадкування, які були і залишаються в міжнародному приватному праві (далі – МПП) чи не найскладнішими.

Необхідно згадати, що питання міжнародного спадкового права досліджувалось як вітчизняними, так і іноземними вченими. З  українських авторів проблему міжнародного спадкового права вивчали Кармаза  О., Кисіль  В., Толстих  В., Степанюк  А., Фединяк  Г.  У  радянській період дослідження проводилися Кічігіним  Л., Гренковою  О., Лунцем  Л., Орловою Н., Рубановим А., Храмцовим К. Серед іноземних вчених слід відмітити роботи Боровик О., Горбункової І., Медведєвої І., Панічкиної В., Philip A., Raucent  L., De  Valkeneer  R., Meijers  E.M., тощо.

А тому мету роботи можна визначити, як виявлення проблем спадкування та можливих  шляхів їх вирішення на основі аналізу нормативного регулювання інституту спадкування у МПП.

Правові акти спадкового права різних держав характеризуються значними відмінностями у матеріально-правовому та процесуальному врегулюванні спадкових відносин. Зокрема, спостерігається різний підхід до підстав спадкування, форми та змісту заповіту, заповідальної дієздатності громадянина, скасування заповіту, розподілу спадкового майна тощо. До того ж вирішення спадкових спорів, як правило, породжує майнові відносини, що належать до системи відносин власності однієї держави, але взаємодіють із системою власності іншої держави. Це дає підстави кожному із правопорядків претендувати на врегулювання одних і тих самих спадкових відносин, якщо вони ускладнені іноземним елементом, а отже породжує актуальний предмет для дослідження  із застосуванням методів, притаманних науці.

  1.  Колізії в сфері спадкування.

Сфера спадкування тісно пов’язана із традиціями і звичаями, що формувалися протягом століть і склалися історично. У зв’язку з цим, законодавчі положення у цій галузі відтворюють відповідні  норми звичаєвого права, які з огляду на історичні розбіжності у звичаях та традиціях різних народів, звичайно ж мали суттєві відмінності. Така ситуація зберігається і сьогодні. [2, ст. 154]

Тобто можна стверджувати про те, що існують значні відмінності у матеріально-правовому та процесуальному регулюванні цивільно-правових відносин. Що стосується галузі спадкового права, то відмінності існують серед таких інститутів, як підстави спадкування, форми і змісту заповіту, скасування заповіту,  розподілу спадкового майна тощо. А тому колізійні підходи потребують якісно нових підходів для модернізації регулювання приватноправових відносин. [3, ст. 30]

Отже, плюралізм правових систем створює передумови виникнення колізій і означає, що спадкове право різних країн має значні розбіжності у регулюванні процесу спадкування. Як зазначалося вище, вони обумовлені у значній мірі історичними, економічними, релігійними, моральними, культурними, соціальними і іншими чинниками. Спадкове право найбільш консервативне, воно по суті є продовженням і доповненням права власності, містить чимало положень, що випливають з права власності, яке діє на певній території у певний період.

Одними із найважливіших колізійних питань у сфері спадкування є :

1)  питання спадкової маси вирішується по різному в різних державах світу. У більшості держав успадковується все майно, яке залишилось після померлого. Так, для прикладу –  в англо-американській  сім’ї застосовується інститут перших грошей (у США живий член подружжя успадковує все майно померлого лише тоді, коли вартість цього майна не перевищує 10 тисяч доларів, якщо перевищує – успадковують іноземці. У Великобританії застосовується право першого фунта – спадкоємець успадковує все майно, якщо воно не перевищує 40 тисяч фунтів. У більшості держав спадкове майно розділяється на рухоме й нерухоме (у залежності від цього застосовується різний режим успадкування). В одних державах застосовується режим нерухомого майна ("lex rei sitae”), в інших – усе майно розглядається як рухоме (" lex  patria”);

  1.  у більшості  держав спадкування здійснюється  за   законом   або   за заповітом.  Виділяють групу держав, де успадкування відбувається  за договором (спадкодавець укладає договір із якоюсь особою, яка виконує функції успадкування, майно переходить до цієї особи й вона сплачує усі борги померлого);
  2.   форма, яка вимагається до складання заповіту – в одних державах нотаріальна, в інших  орографічна форма (власноручно написаний заповіт має більшу перевагу порівняно з іншими). В одних державах вимагається, щоб спадкоємець прийняв спадкове майно, в інших – повинен чітко відмовитись від прийняття (Німеччина). Сенс – у разі якщо майно прийнято, особа відповідає за борги померлого;
  3.  питання кола спадкоємців й порядку призвання їх до успадкування – чи входить чоловік до кола спадкоємців? Які класи родичів містяться у переліку? Черговість призвання та система розподілу майна в колах різна.(інтернет)

 З метою врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український, в Україні прийнято Закон “Про міжнародне приватне право”, де колізійним спадковим нормам присвячено розділ Х “Колізійні норми щодо спадкування” (ст. 70–72).

Надалі дещо детальніше розглянемо спадкування за законом та за заповітом.

А) колізійне питання спадкування за законом.

Спадкування за законом - це правовідносини не охоплені заповітом.  І, незважаючи на те, що інститут спадкування за законом є субсидіарним стосовно спадкування за заповітом, проте цей вид спадкування за своїм обсягом залишається для судової практики основним і найбільш поширеним[4,ст. 172]. Законодавство держав передбачає загальну здатність особи до спадкування, підстави та умови спадкування, коло осіб, допущених до спадкування, черговість їх закликання до спадкування й  розміру частки у спадщині.

Сучасне колізійне право України не містить спеціальних норм щодо визначення права, яке регулює здатність особи бути спадкоємцем. Слід мати на увазі, що за цивільним правом України (ст. 1222 ЦКУ) спадкоємцем може бути як фізична особа, так і юридична особа (за заповітом). А тому у випадку спадкування на території України іноземною юридичною особою буде встановлюватися факт належного існування такої юридичної особи відповідно до права держави її реєстрації (ст. 25 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).

Щодо здатності іноземних фізичних осіб бути спадкоємцем, то це питання в основному регулюється правом, якому підпорядковані спадкові правовідносини в цілому. Наприклад, Закон Туреччини про міжнародне приватне право і міжнародний цивільний процес 1982 року закріплює: «Здатність розпоряджатися майном на випадок смерті регулюється правом країни громадянства заповідача на момент здійснення заповідального розпорядження».

Саме щодо  кола фізичних осіб, які закликаються до спадкування, то  законодавство держав містить чи не найрізноманітніші норми. Наприклад, у Франції існує система розрядів, яка передбачає поділ родичів залежно від їх близькості до спадкодавця. Чотири розряди охоплюють: перший - низхідних родичів спадкодавця (діти, внуки та інші); другий - батьків спадкодавця, його братів, сестер та їх низхідних родичів; третій - усіх інших висхідних родичів спадкодавця, крім батьків (дід, бабка, прадід та інші); четвертий - інших родичів по бічних лініях (крім братів і сестер) до 6-го ступеня родинності (тобто двоюрідні брати й сестри, дядьки, інші). Наявність хоч би одного з родичів попереднього розряду усуває від спадкування більш дальніх родичів. Водночас діє право представництва, відповідно до якого права спадкоємця, який помер раніше від спадкодавця, переходять до його низхідних родичів. Переживше подружжя спадкує перед четвертим розрядом, усуваючи його від спадкування. Цивільний кодекс Франції передбачає випадки спадкування половини майна пережившим подружжям, або однієї четвертої - як узуфрукт. Отримуючи узуфрукт на частину майна, спадкоємець може вимагати його перетворення на пожиттєву ренту.

У Німеччині та Швейцарії діє система "парантелл". "Парантеллу" утворює група кровних родичів зі спільним предком і його низхідними родичами. Відповідно до норм Цивільного уложення Німеччини "парантелли" охоплюють: перша - родичів спадкодавця по низхідній лінії; друга - батьків спадкодавця та їх низхідних родичів; третя - діда й бабку спадкодавця та їх низхідних родичів; четверта - прадіда, прабабку спадкодавця та їх низхідних родичів; далі слідують наступні "парантелли". Наявність родичів у попередній "парантеллі" усуває від спадкування всі наступні. Всередині першої "парантелли" майно ділиться порівну між дітьми спадкодавця. Решта низхідних родичів спадкує за правом представництва (як у Франції). Всередині другої "парантелли" майно ділиться порівну між батьками спадкодавця. Якщо одного з них немає в живих, то його частка переходить до низхідних родичів за правом представництва, а в разі їх відсутності - до того з батьків, який залишився живим. У третій та інших "парантеллах" діють аналогічні принципи: висхідні родичі усувають від спадкування низхідних; майно ділиться порівну між родичами по батьківській та материнській лініях; у разі відсутності родичів у одній з "парантелл" усе майно розподіляється всередині іншої, низхідні родичі спадкують за правом представництва. Якщо законодавство Німеччини не обмежує кількість "парантелл", то законодавство Швейцарії визнає тільки три перші з перелічених. Родичі, які входять до складу четвертої "парантелли" отримують тільки узуфрукт на майно спадкодавця (ст. 460 Цивільного кодексу Швейцарії), а право власності на майно переходить до держави [5, ст. 187-191].

Переживше подружжя хоч і не входить до складу котроїсь із "парантелл", все ж закликається до спадкування поруч з родичами, які складають перші три "парантелли", усуваючи від спадкування усіх інших. Частка майна цього з подружжя є різною, залежно від того, у якій "парантеллі" воно закликається до спадкування. До того ж, згідно з нормами до законодавства  Швейцарії переживше подружжя може вибирати або право власності на вказану частину майна, або узуфрукт на значно більшу його частину. Узуфрукт може бути перетворено на пожиттєву ренту.

В Італії спадкувати за законом можуть: 1) родичі спадкодавця по низхідній лінії; 2) батьки спадкодавця, брати й сестри; 3) висхідні родичі (дід, бабка, прадід та інші); 4) родичі по бічній лінії.

За законодавством Угорщини також закликаються до спадкування насамперед кровні родичі, і тільки в другу чергу - чоловік або дружина спадкодавця. У цьому разі необхідними умовами закликання до спадкування є перебування у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем до моменту його смерті та відсутність дітей, онуків і правнуків спадкодавця.

Спадкове право Англії відрізняється від спадкового права континентальної Європи, зокрема тим, що переживше подружжя посідає вигідніше становище щодо частки в майні та порядку закликання його до спадкування. Наприклад, якщо у спадкодавця немає родичів, передбачених правом Англії, то все майно переходить до пережившого подружжя. У разі відсутності пережившого подружжя спадкують: 1) низхідні родичі; 2) батьки; 3) повнорідні брати й сестри; 4) неповнорідні брати й сестри; 5) діди й бабки; 6) повно-рідні дядьки й тітки; 7) неповнорідні дядьки й тітки. При цьому повнолітні низхідні родичі та батьки спадкодавця отримують майно у власність, а всі інші - на засадах довірчої власності. Перелік спадкоємців містить Закон про спадкування (про забезпечення сім'ї та утриманців) 1975 р.

Спадкоємці за законом (та й за заповітом) беруть участь у спадкуванні у другій стадії передання спадку. Тобто вони успадковують майно, звільнене від боргів особою, яка управляє спадковим майном на першій стадії та виконує функції розпорядника. Розпорядник хоч і не вважається спадкоємцем, все ж він може продавати, заставляти чи здавати в оренду майно спадкодавця з метою ліквідації боргів спадкодавця. Він повинен сплачувати податки зі спадкового майна, здійснювати заходи по заповідальному відказу, забезпечувати діяльність підприємств спадкодавця.

Особи, закликані до спадкування, можуть отримати фіксовану грошову суму та/чи пожиттєве користування певною частиною майна, або ж майно переходить до них за правом представництва, чи частка майна утворює довірчу власність на підставі закону (statutary trust).

У більшості штатів США, як і в Англії, переживше подружжя також має переваги перед іншими спадкоємцями за законом. Як правило, переживше подружжя має право на отримання фіксованої грошової суми, яка може досягати досить значних розмірів.

Замість цієї суми переживше подружжя може або отримати рівноцінне майно, або фіксовану грошову суму і певну частку майна, розмір якої залежить від наявності дітей спадкодавця чи його низхідних родичів. У разі відсутності батьків спадкодавця та його низхідних родичів усе майно переходить до пережившого подружжя. Коло спадкоємців у різних штатах неоднакове, а в деяких, наприклад у Канзасі, Вайомінгу, не обмежується ступінню родинності.

У світлі законодавства України маємо також черговість спадкування за законом, відповідно до положень ст. 1258-1259, 1261-1265 ЦКУ.

Б) колізійне питання спадкування за заповітом.

Що стосується спадкування за заповітом, то необхідно зазначити, що „заповіт” розглядається у двох значеннях: по-перше, цим терміном названо юридичний документ, у якому відображається воля спадкодавця, а по-друге, це односторонній правочин, який укладається особою щодо розпорядження спадщиною після його смерті, і не вимагає зустрічного волевиявлення іншої особи; має особистий характер, оскільки висловлює волю заповідача і направлений на досягнення правових наслідків. Дійсність заповіту не залежить від згоди спадкоємців.

Основними питаннями спадкування у формі заповіту, які потребують і колізійного і матеріально-правового регулювання, є : здатність на складання і скасування заповіту, форма та дійсність заповіту, обов’язкова частка у спадщині. [6, ст. 181]

В Україні здатність особи на складання і скасування заповіту визначається правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання у момент складання акта або в момент смерті (ст. 72 Закону). Логічним, звичайно, є й те, що у цьому питанні не дозволено вибір заповідачем права, що застосовується. Проте існує й конфлікт між цими прив’язками, адже момент складання акта та момент смерті можуть зазначати два різних місця. Для прикладу, законодавство Казахстану також виходить із постійного проживання у момент складання акту, що зазначено у ст. 1122 ЦК Казахстану.

Згідно зі ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» форма заповіту й акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Ця ж стаття містить застереження про те, що заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам  права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

Правила щодо збереження дійсності заповіту на випадок, якщо заповіт за формою не відповідає вимогам права, що застосовується до спадкування та / або вимогам країни спадкового провадження, містяться у багатьох сучасних законодавствах (країни СНД, Угорщина, Німеччина, Італія, Швейцарія, Україна тощо).  У цьому контексті прагнення законодавця встановити для визначення права, що регулює форму заповіту, якомога більше прив’язних   критеріїв є позитивним моментом і зменшує ризик визнання заповіту недійсним з точки зору форми. Цьому також сприяють міжнародні договори, такі як  Гаазька конвенція про колізії законів щодо форми заповідальних розпоряджень від 5 жовтня 1961 року, а також Вашингтонська конвенція від 26 жовтня 1973 року, що містить Типовий закон про форму міжнародного заповіту. Гаазька конвенція мінімізує ризик визнання заповіту недійсним, встановлюючи прив’язні критерії майже на всі випадки, що можуть ставатися у практиці міжнародного спадкування. У свою чергу, Вашингтонська конвенція має на меті запровадження уніфікованої міжнародної форми заповіту, яка враховує різні види заповітів, що трапляються у світовій практиці.

  1.  Спадкування відмерлого майна в МПП: принцип спадкування та доктрина окупації.

 

Одним з найбільш дискусійних питань, що виникають у міжнародному приватному праві щодо відносин спадкування є ситуації, коли майно (спадок) після смерті особи переходить у власність держави. Держава може бути спадкоємцем майна за заповітом (у випадку, коли спадкодавець заповів майно державі) та за законом. Що стосується України, то в першу чергу,  ці відносини регулюються Цивільним Кодексом, де висвітлена процедура переходу майна до держави, це відбувається у разі визнання спадку судом відумерлим за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем у якому відкривається спадщина.

Відумерлим майном називається майно спадкодавця, який не залишив спадкоємців,  ні за заповітом, ні за законом. А тому, за загальним правилом, таке майно переходить у власність держави або відповідної територіальної громади з метою запобігання визнання такого майна безхазяйним, його пошкодження загибелі, неможливості задоволення вимог кредиторів спадкодавця.

У ст. 1227 ЦК України вживається термін «відумерлість спадщини», який стосується випадків відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, їх усунення від спадщини, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття. У таких випадках, після спливу одного року після відкриття спадщини, орган місцевого самоврядування за місцем  відкриття спадщини повинен подати до компетентного суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Інститут відумерлого майна відомий праву більшості сучасних держав.  При цьому розуміння підстав виникнення прав держави на таке майно у різних державах є неоднаковим. Так, у США, Франції, Австрії перехід майна до держави відбувається на основі права «окупації» (означає, що майно є «безхазяйним»), тобто держава набуває права на виморочне майно(як рухоме, так і нерухоме), що знаходиться на її території в силу територіально суверенітету. Вперше даний термін був відображений у Цивільному Кодексі Франції і зводився до того, що майно розглядалось як таке, що не має власника, і оскільки знаходиться на території певної держави, то повинне перейти у власність тієї ж держави. Звідси випливає, що відумерла спадщина, яка знаходиться на території іноземної держави, на підставі вказаного права «окупації» переходить у власність іноземного суверена. Як зазначив з цього приводу Л.  Лунц, якщо іноземне законодавство, що підлягає застосуванню згідно колізійною нормою, розглядає майно, що залишилось без спадкоємців, як безхазяйне, то воно, у випадку знаходження на території певної держави, переходить у її власність із застосуванням порядку, встановленого радянським законом. Якщо ж іноземний закон, який підлягає застосуванню, розглядає перехід майна, що залишилось без спадкоємців, до держави як спадкоємство, то суд розцінює це майно як таке, що належить іноземній державі [7, 301].

Так, якщо український громадянин помер, і за кордоном у нього немає ніяких спадкоємців, то по праву спадкування його майно повинне перейти до української держави. Але якщо вважати, що це майно повинне перейти по праву «окупації», то воно повинно перейти у власність тієї держави, на території якої майно знаходиться.

Звичайно, різні підходи до підстав набуття державою прав на спадщину мають різні юридичні наслідки. Якщо допустити, що держава набуває права на спадкове майно у якості спадкоємця, це означає, що держава може претендувати на усе майно, що входить до спадкової маси, незалежно від того, де це майно знаходиться. Крім цього, набуття майна на правах спадкоємця фактично тягне обов’язок розрахуватися за боргами спадкодавця із кредиторами останнього. Якщо ж припустити, що держава отримує майно на правах суверена, зрозуміло, що до держави відійде те майно, яке знаходиться на її території, при цьому права на виморочне майно, як правило, вважаються вільними від будь-яких боргів та обтяжень. Концепція набуття державою прав на виморочне майно на праві спадкування знайшла втілення у законодавстві Бельгії, Туреччини (ст. 22 Закону про МПрП та міжнародний цивільний процес).

Підходу набуття права на спадщину за принципом «окупації» дотримуються законодавство Австрії, Венесуели (ст. 36 Закону про МПрП), Італії.

Неоднозначний підхід до проблеми відумерлого майна існує в Англії. Не зважаючи на те, що доктрина виходить з принципу набуття відумерлого  майна на праві «окупації», у судовій практиці країни сприйнятий спадковий статут. До рухомого відумерлого майна, яке знаходиться на території Англії, застосовується закон доміцилію спадкодавця. [8, ст. 358]

 Питання виморочного майна має особливу актуальність для рухомих речей, спадкування яких відбувається, як правило, за  особистим законом спадкодавця, а не законом їх місцязнаходження. Важливим також є визначення порядку набуття державою прав на відумерле нерухоме майно. У цьому сенсі вагому роль відіграють багатосторонні і двосторонні міжнародні договори про правову допомогу, у яких зазвичай чітко формулюються загальні колізійні принципи: набуття прав на відумерле майно регулюється правом країни місцезнаходження такого майна;  правом країни громадянства або місця проживання спадкодавця. [9, ст. 187]

Зокрема, питання щодо долі виморочного майна, яке належало іноземцям, врегульовано Мінською конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах держав-учасниць СНД (Мінськ, 22 січня 1993 року), яка ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 року і набрала чинності 14 квітня 1995 року) (ст. 44–50.  Держави – учасниці цієї конвенції у відносинах спадкування закріпили принцип рівності: громадяни України у відносинах спадкування повністю прирівнюються до громадян інших держав СНД. Основним колізійним принципом є закон місця проживання фізичної особи (lex domicilii). Проте це правило не розповсюджується на спадкування нерухомого майна, оскільки порядок його спадкування регулюється правом держави, у якій це майно знаходиться. Складання і скасування заповіту не можуть бути визнані недійсними внаслідок недотримання форми, якщо вона відповідає вимогам права місця його складання[11].  У ст. 46 зазначеної конвенції  закріплено роздільний режим регулювання переходу прав на відумерле рухоче майно (відходить до договірної сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті) та нерухоме майно (відходить до договірної сторони, на території якої воно знаходиться). Відповідно, прив'язку до закону громадянства стосовно рухомого майна та місцезнаходження нерухомого містять договори з Корейською Народною Демократичною Республікою (1957 р.), ст. 36, Румунською Народною Республікою (1958 р.), ст. 37, Народною Республікою Албанія (1958 р.), ст. 36, Угорською Народною Республікою (1958 р.), ст. 37, Народною Республікою Болгарія (1975 р.), ст. 32, Польщею (1993 р.), ст. 37, Молдовою (1993 р.), ст. 37, Соціалістичною Республікою В'єтнам (2000 р.), ст. 34, Македонією (2000 р.), ст. 34, Чеською Республікою (2001 р.), ст. 38.               

 Прив'язку до закону постійного місця проживання для рухомого майна та місцезнаходження для нерухомого використовують договори з Республікою Куба (1984 р.), ст. 31, Литовською Республікою (1993 р.), ст. 35, Республікою Грузія (1995 р.), ст. 34, Естонською Республікою (1995 р.), ст. 34, Латвійською Республікою (1995 р.), ст. 36, Республікою Узбекистан (1998 р.), ст. 45, а також угода з Турецькою Республікою (2000 р.), ст. 30.

Прикладом більш гнучкого регулювання є Кодекс Бустаманте, який у питаннях заклику держави до спадкування відумерлого майна відсилає до особистого закону спадкодавця (такий особистий закон може бути визначений як закон громадянства або як закон доміцилію, згідно з внутрішнім правом відповідної держави – сторони Гаванської конвенції 1928 року) .

Сучасні положення ЦК України щодо відумерлої спадщини (ст. 1277 ) не містять чіткої вказівки на те, що виморочне майно переходить до відповідної територіальної громади у порядку спадкування. Втім, за усіма ознаками, в Україні сприйнята саме така концепція. По-перше, успадкування такого майна здійснюється в силу факту смерті спадкодавця. По-друге, набуття прав на таке майно регламентовано низкою формальностей, зокрема зверненням територіальної громади до суду для визнання спадкового майна відумерлим. По-третє, законом закріплений обов’язок територіальної громади, що набула прав на відумерле майно, розрахуватися з усіма кредиторами спадкодавця. Нарешті, закон встановлює зобов’язання щодо охорони спадщини до визнання її відумерлою. [11, ст. 115]

Що стосується охорони спадкових прав наших громадян за кордоном, то велику роль у цьому відіграє консул. Так, консул чи інша компетентна установа вживає заходів для охорони майна у нашій державі, що залишилося після смерті громадянина України (ст. 50 Мінської конвенції, ст. 36 Консульського статуту України).

Згідно із ст. 16 Консульської конвенції між Україною і Турецькою Республікою [12] , ст. 16 Консульської конвенції між Україною і Туркменістаном [13], ст. 21 Консульської конвенції між Україною і Азербайджанською Республікою [14] консульська посадова особа має широкий спектр прав, наприклад, «консульська посадова особа має право вживати заходів з охорони спадкового майна»

Отже, Право різних держав світу пояснює право держави на спадкування відумерлого майна досить порізному:

•  концепція переходу відумерлого майна у власність держави як безхазяйного майна (Франція, Австрія, США). Заволодіння таким майном як безхазяйним має початковий, а не похідний характер, тобто, відумерле майно переходить державі вільним від будь-яких обтяжень та боргів. Спадкові права держави тут виникають за «правом окупації»;

•  концепція переходу відумерлого майна у власність держави за правом спадкування (Росія, ФРН, Іспанія, Швейцарія, держави Східної Європи, країни СНД і Балтії). Спадкування визначається як універсальне правонаступництво. У даному випадку держава несе відповідальність за борги спадкодавця.

Різне обґрунтування права держави на спадкування відумерлого майна має істотне практичне значення у випадках, коли майно належить іноземцю:

1) якщо вважати, що відумерле майно переходить у власність держави за правом спадкування, воно повинно передаватися державі, громадянином якої був померлий;

2) якщо вважати, що спадкові права держави виникли за «правом окупації», відумерле майно переходить у власність тієї держави, де громадянин помер або того, де перебував.

 

Висновок

Спадкове право кожної держави складалося історично, тому воно тісно пов’язане з моральними, релігійними нормами, з національними традиціями та звичаями, які існують у суспільстві, тощо. У зв’язку з цим, з одного боку, норми спадкового права різних держав кардинально відрізняються, і це призводить до виникнення колізій права, а з другого, – держави ухиляються від уніфікації норм спадкового права.
        Колізії спадкового права у МПрП треба розглядати не у вузькому сенсі, тобто як колізію законів чи національних систем права, а у більш широкому значенні, тобто як колізію правових культур, що охоплюють національні норми спадкового права, принципи та способи тлумачення і розуміння права, особливості правових систем, вплив національних моральних та релігійних норм тощо.
 Основними колізійними питаннями у сфері спадкування є загальне правило щодо визначення закону, що застосовується до спадкових відносин, форми заповіту, а також можливість реалізації автономії волі у заповіті. Вирішуються колізії шляхом застосування особистого закону спадкодавця: закон громадянства (lex patriaе) чи закон місця проживання спадкодавця (lex domicilii). Стосовно форми заповідальних розпоряджень спостерігається тенденція відходу від класичного правила місця укладання акта на користь системи більш гнучких прив’язок. У деяких міжнародних договорах про правову допомогу у цивільних справах колізійних норм щодо спадкування взагалі нема або вони торкаються лише надання національного режиму в цій сфері.

Відповідно до вищезазначеного можна дійти наступного висновку: інститут спадкового права існує у межах МПП і є групою взаємопов’язаних правових норм, що регулюють спадкові відносини з іноземним елементом. В Україні регулювання спадкових відносин з іноземним елементом здійснюється за ЗУ «Про міжнародне приватне право» та відповідно до міжнародних договорів про надання правової допомоги у цивільних справах.

У зв’язку з цим доцільно краще на законодавчому рівні врегульовувати це питання, тобто передбачати у міжнародних договорах України про надання правової допомоги у цивільних справах колізійних спадкових норм.

Щодо відумерлої спадщини, то практично загально визнаним є положення стосовно того, що доля відумерлого майна визначається законами країни, на території якої майно знаходиться, і залежить від того, якої концепції переходу відумерлого майна дотримується дана держава. Існує також відмінність при спадкуванні рухомого та нерухомого майна. Кожна держава встановлює свої режими. Дана ситуація, (стосовно спадкування рухомого та нерухомого майна) є не менш важливою при переході спадщини до держави. Звідси випливає, що навіть якщо держава дотримується концепції переходу за правом спадкування, нерухомість в будь-якому випадку стає власністю тієї держави, на території якої вона знаходиться. Рухомі речі або передаються державі громадянства померлого, або надходять у скарбницю держави їх місця знаходження.

Список використаних джерел:

  1.  «Про міжнародне приватне право»; - Верховна Рада України; Закон  України від 23.06.2005 № 2709IV - № 138.
  2.  Кисіль В.І. Спадкові відносини в сучасному спадковому праві[Текст] – / В.Кисіль // – Право України. – 2013. № 7. – ст. 154-182.
  3.  Погорецька Н.В. Колізійні норми спадкування у міжнародному приватному праві [Текст] / Н.В.Погорецька // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету  внутрішніх справ // Запорізький юридичний інститут ДДУВС. –Запоріжжя. – ЗЮІ ДДУВС, 2008. – №4-2008. – ст. 30-37.
  4.  Ромовська З.В. Українське цивільне право. Спадкове право: підруч. – К., 2009. – ст. 264.
  5.  Фединяк Г.С.Міжнародне приватне право. підруч. – К., 2012. – ст. 320.
  6.  Степанюк А.А. Колізії спадкування міжнародного приватного права в аспекті юридичного конфлікту [Текст] / А.Степанюк. // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статтей за матеріалами XI політолог. читань.  – Х.: –Право, 2001. – ст. 181-182.
  7.  Лунц Л.А. Курс міжнародного приватного права: в 3-х томах / Л.А.Лунц –М.: Спарк, 2002. – Т.3. – ст. 374.
  8.  Гетьман-Павлова И.В. Международное частное право. – М.: 2011. –    ст. 511.
  9.  Бондарчук Н. Застосування положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (в частині надання правової допомоги, майнових правовідносин та спадкування). –Юридичний журнал. – 2006. –№ 6. – ст. 76-79.
  10.  Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах ( Договір ратифіковано Законом N 238/94-ВР від 10.11.94 ) . [Електронний ресурс].  Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/498_604/print1384537510688880
  11.  Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: Питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430. 
  12.  Консульська конвенція між Україною і Турецькою Республікою
    Україна, Туреччина; Конвенція, Міжнародний документ від 21.05.1998 ( Конвенцію ратифіковано Законом N 799-XIV ( 799-14 ) від 01.07.99 ) [Електронний ресурс].  Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/792_012
  13.   Консульська конвенція між Україною і Туркменістаном; Конвенція, Міжнародний документ від 29.01.1998 ( Консульську конвенцію ратифіковано Законоv N 529-XIV ( 529-14 ) від 19.03.99 ) [Електронний ресурс].  Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/795_016
  14.   Консульська конвенція між Україною і Азербайджанською Республікою; Конвенція, Міжнародний документ від 24.03.1997                    ( Конвенцію ратифіковано Законом N 288-XIV ( 288-14 ) від 01.12.98 ) [Електронний ресурс].  Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/031_018
  15.  Конвенція про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Конвенція, Міжнародний документ від 22.01.1993. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/997_009


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74155. Основные права и обязанности граждан в сфере государственного управления 16.36 KB
  Виды прав граждан в сфере государственного управления: на участие в управлении государством как непосредственно так и через своих представителей; на поступление на государственную службу; на обращение в органы государственной власти органы местного самоуправления и к их должностным лицам как индивидуально так и коллективно; на свободу передвижения; на неприкосновенность личности; на неприкосновенность жилища; на объединение включая право создавать профессиональные союзы для защиты своих интересов; на проведение собраний митингов...
74156. Административно-правовой статус юридических лиц 19.53 KB
  В отношении общественных организаций запрещаются создание объединений преследующих незаконные цели и осуществление деятельности посягающей на здоровье и нравственность населения права и законные интересы граждан. Обязанности юридических лиц: общие необходимость соблюдения требований законодательства в своей деятельности; обязанность государственной регистрации создания реорганизации ликвидации юридических лиц внесения изменений в уставные документы; специальные регистрация прав на недвижимое имущество и сделок с...
74160. Исследование эффективности автоматического отключения питания в системе TN-C 69 KB
  При отсутствии нулевого провода А 31 Выводы по разделам Обеспечивает ли защитное заземление защиту от косвенного прикосновения в системе TNC и почему Да защищает путём снижения тока кз отводом в землю Возможно ли автоматического отключение питания при отсутствии нулевого провода и почему Результаты измерений При целом нулевом проводе...
74161. Исследование защитного заземления электроустановок 18.03 KB
  Закрепление теоретических знаний по пожарной безопасности промышленных предприятий; изучение существующих средств тушения пожаров; приобретение навыков по правильному использованию, применению и расчету необходимого количества средств пожаротушения для обеспечения пожарной безопасности объектов железнодорожного транспорта
74162. Исследование параметров микроклимата производственных помещений 17.14 KB
  Изучить методы и приборы для изменения микроклимата производственных помещений, ознакомиться с методами нормирования оптимальных и допустимых значений параметров микроклимата, а также приобрести практические навыки в оценке микроклимата рабочей зоны, и принятие мер по её нормализации
74163. Исследование эффективности средств зашиты от шума. Звукоизоляция ограждающих конструкций 60.5 KB
  Цель работы: Изучить методику измерения и нормирования производственного шума средства и методы защиты расчета и оценки эффективности звукоизоляции ограждающих конструкций производственного оборудования и зданий. Исходные данные: Место проведения измерений шума: кабина машиниста электропоезда Источник шума: тяговые двигатели компрессора стук колёс Рекомендуемое средство звукоизоляции...