99476

Форми організації навчання

Лекция

Педагогика и дидактика

Поняття про організаційні форми, їх класифікація. Загальні форми навчання. Виникнення класно-урочної системи і її теоретичне обґрунтування Я.А. Коменським. Історія розвитку форм організації навчання. Урок - основна форма організації навчальної діяльності учнів. Загальнопедагогічні вимоги до уроку. Поняття про типи, структуру уроку та її елементи.

Украинкский

2016-09-20

572 KB

0 чел.

Тема. Форми організації навчання.

План

  1. Поняття про організаційні форми, їх класифікація.
  2. Загальні форми навчання.
  3. Виникнення класно-урочної системи і її теоретичне обґрунтування Я.А. Коменським.
  4. Історія розвитку форм організації навчання.
  5. Урок - основна форма організації навчальної діяльності учнів. Загальнопедагогічні вимоги до уроку.
  6. Поняття про типи, структуру уроку та її елементи.
  7. Поняття про інтегровані і нестандартні уроки.
  8. Інші форми організації навчання, їх класифікація за дидактичною метою.
  9. Підготовка вчителя до уроку.
  10. Особливості планування та організації уроків у початковій малокомплектній школі.

Література

  1. Алексюк А.М.Педагогіка . - К., 1985.-С. 169-207.
  2. Баранов С.П. Педагогіка. - М., 1987. -С.128-146.
  3. Дубасенюк О.А. Практикум з педагогіки. - К., 1996. - С. 127 - 150.
  4. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. - К., 1999. - С.260-271.
  5. Лозова В.І. Дидактика .- К., 1993.- С. 83-102.
  6. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К., 1997. С.256-319.
  7. Савченко О.Я. Сучасний урок в початкових класах. - К.,)997. С.79-99.
  8. Фіцула М.Дидактика.- Тернопіль ., 1996. - С. 103-113.

Поняття "форма" (від латинського - зовнішність, устрій) - з філософського погляду, зовн:шнє вираження певного змісту; у лінгвістиці ж трактується як зовнішній вигляд, обрис, структура чогось, що зумовлено певним змістом.

Методи і форми навчання перебувають у діалектичному взаємозв'язку: методи реалізуються у формах, форми забезпечують організацію та існування методів. Якщо метод навчання - це сукупність прийомів і способів залучення до навчально-пізнавальної діяльності учнів, то форма навчання - це спеціальна конструкція навчального процесу, характер якої зумовлюється змістом навчання , методами, прийомами, засобами діяльності вчителів і учнів. Будучи зовнішньою стороною організації навчального процесу, форми навчання органічно пов'язані зі своєю внутрішньою, змістовно -процесуальною стороною, тобто методи наповнюють форми навчання конкретним внутрішнім змістом. З цієї точки зору одна і та ж форма навчання може мати різну зовнішню модифікацію і структуру в залежності від задач і методів навчальної роботи. Наприклад, екскурсію можна використати з різними цілями: в одному випадку її можна застосувати для вивчення нового матеріалу, а в іншому - для його закріплення, встановлення зв'язку теорії з практикою. Ясна річ, що ці екскурсії матимуть різний зовнішній вигляд і під час їх проведення будуть застосовуватися різні методи навчання.

Форма організації навчання -зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режими

Форма організації навчання як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення (Ягупов В.В.).

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

  1. за кількістю учнів- індивідуальні, мікро групові, групові, колективні, масові форми навчання;
  2. за місцем навчання —шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;
  3. за часом навчання- урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;
  4. за дидактичною метою -форми теоретичного навчання ( лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого (змішаного) навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного ( практикуми) і трудового навчання ( праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо);
  5. за тривалістю часу навчання -урок ( 45хв.), спарені заняття ( 90хв.), спарені скорочені заняття ( 70хв.), а також уроки " без дзвінків".

Успішність, ефективність роботи вчителя залежить від того, наскільки він свідомо зрозуміє суть форм організації навчання і оволодіє якомога більшою їх кількістю.

Загальні форми навчання.

Історії розвитку школи відомі різноманітні форми навчання. Вони зумовлені потребами суспільно - економічного розвитку, з одного боку, і рівнем розвитку педагогічної науки, з другого. Кожна з виокремлених історією форм навчання акумулювала в собі позитивні надбання освіти і в той же час мала певні недоліки. В педагогіці їх часто називаютьзагальні форми навчанняабо ж організаційлі системи навчання. У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання.

Найстаршою формою, яка бере свій початок у глибокій давнині, єІндивідуальнаформа навчання - це така форма, коли вчитель, наставник навчає кожного учня зокрема, орієнтуючись на його індивідуальний темп засвоєння і його здібності. Дидактична суть цього навчання полягає в тому, що дитина вчиться з прямою або опосередкованою педагогічною допомогою педагога. Роль "опосередкованого" викладача може виконувати підручник, довідкова література, касета, комп'ютер тощо.

Індивідуальною формою навчання людство користувалось упродовж усього свого розвитку і продовжує користуватись донині. У первісному суспільстві старші у повсякденному спілкуванні через показ і пояснення передавали молодшим знаннг про навколишній світ, певні способи поведінки. Використовувалась дана система навчання в середні віки у церковних і лицарських школах. Особливість заключалась в тому, що прийом у школи здійснювався в будь-яку пору року, в будь-який час. При цьому приймали учнів різного віку. Учитель давав кожному учню завдання, запитував, пояснював важкі місця, методика навчання була примітивною, а отже і результати незначні. Але на певному етапів вони відповідали рівню вимог до освіти. На якийсь період дана система була терпима, так як навчання ще не було масовим. З художньої та наукової літератури ми знаємо про блискучі зразки індивідуального навчання багатьох видатних людей, яке здійснювалось в сім'ях домашніми вчителями або батьками.

Кормильство - це форма індивідуального домашнього виховання і навчання дітей феодальної знаті. Київські князі добирали кормильців серед воєвод, знатних бояр. Вони були наставниками і регентами малолітніх княжичів, займалися їхнім розумовим, духовним і військово - фізичним навчанням і вихованням. Така індивідуальна й індивідуально -групова форма навчання використовувалась в Україні до кінцяXVIIстоліття.

Проте вже вXVIIст.. індивідуальне навчання критикувалось як таке, що недосконало готує молоду людину до життя в суспільстві, а також не відповідає вимогам розвитку промисловості.

В наш час індивідуальне навчання в чистому вигляді використовується переважно як репетиторство, рідше - як заняття з обдарованими чи слаборозвиненими дітьми, індивідуальні консультації, музичні заняття.

Елементи даної форми знаходять своє відображення і в сучасній школі, коли ми здійснюємо один із принципів навчання - принцип індивідуального підходу до учнів в умовах одночасного навчання всіх учнів, а також при виконанні робіт з метою оволодіння навичками і вміннями роботи з

комп'ютером, для поглиблення знань або усунення прогалин у знаннях. Для цієї форми характерний високий рівень самостійності, вона дозволяє регулювати темп навчальної діяльності учнів.

Головною вартістю індивідуального навчання є те, що:

воно повністю індивідуалізує зміст, методи, темпи навчальної діяльності дитини (дає можливість врахувати особистісні особливості);

має можливості для здійснення систематичного і оперативного контролю за ходом і результатами діяльності учня;

дозволяє своєчасно вносити необхідні корективи як у діяльність учня, так у діяльність учителя.

Недоліками індивідуальної форми є:

учень не може взаємодіяти зі своїми ровесниками, що негативно впливає на розвиток комунікативних умінь, процес соціалізації;

є неекономічним, тобто не дає можливості охопити навчанням великої кількості дітей і потребує значних матеріальних витрат.

Починаючи зXVIстоліття значення індивідуального навчання зменшується. Суспільна потреба у великій кількості освічених людей зумовили появуіндивідуально-груповоїорганізації навчання, коли учнів різного віку зводили у групи, але навчали їх все ж індивідуально. Вчитель змушений був проводити навчальну роботу з кожним учнем окремо: по черзі перевіряти засвоєння знань, пояснювати новий матеріал, давати індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями. Це дозволяло учням приходити до школи будь-коли, незглежно від пори року.

З історії педагогіки відомо, що спочатку булоіндивідуальне навчання за сімейним планом.Цікавим документом, що дійшов до наших часів, є книжка "Настанови Володимира Мономаха своїм дітям", в якій давалися поради щодо навчання і формування особистості захисників держави.

Писемні пам'ятки підтверджують, що напередодні навчального року батьки запрошували вчителя додому, його зустрічали ласкавим словом і поклоном. Батько, тримаючи сина за руку, передавав його вчителю з проханням навчити "уму-розуму". Мати стояла біля дверей і мала плакати. Майбутній учень, наближаючись до вчителя, тричі вклонявся. Вчитель садив його коло себе, і розпочиналося навчання. Перший урок був коротким. Потім батьки пригощали вчителя, дарували буханець хліба і рушник, домовлялися за плату і проводжали до воріт.

Учитель працював з невеликою групою (8-10 дітей) або з одним учнем.

Ознаки індивідуально-групового навчання має й досі робота вчителя у сільських малокомплектних школах, де на уроці в одній класній гімнаті навчаються діти різного віку і різних класів.

Ця форма навчання, як і індивідуальна, вже наприкінціXVI- на поч..XVII століття не задовольняла потреби суспільства як в якісному плані підготовки молоді до участі у вирішенні соціально-значущих завдань (учні одержували лише найпростіші навички читання, письма і рахунку), так і в кількісному плані - переважна більшість дітей залишалася неохоплена навчанням.

Бурхливий розвиток виробництва, мистецтва, науки в епоху Відродження спричинив необхідність масового навчання дітей. Виникла концепціягруповогонавчання.Принципово новим у груповій формі навчання було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно, керуючись їх діяльністю за допомогою лідерів (ланкових, бригадирів, організаторів). Кожна група вибирає свій темп навчання. Контури групового навчання окреслив німецький педагог И.Штурм. Теоретично обґрунтував і широко популяризував її Я.А.Коменський (1633). Уперше групова форма навчання була застосована у братських школах України і Білорусії(XVIстоліття). Згодом ця форма стала називатисякласно-урочною системою навчання.

Деякі педагоги різновидом групової форми навчання вважаютьроботу в парах -це усне або письмове виконання навчального завдання двома учнями в умовах синхронної роботи всіх пар. Головне у парній організації навчальної праці - взаємонавчання і взаємоконтроль.

„+” Умови роботи у парах і групах вельми демократичні. Вона ґрунтується на співпраці двох або декількох осіб, кожна з яких може виконувати посильну їй функцію, але таких осіб, що вміють терпляче ставитися до свого оточення, здатних слухати і чути інших, а також узгоджувати свої дії з діями інших людей. Водночас саме тут успішно формується почуття власної гідності і здатність поважати гідність інших. Скерованість партнерів на спільний результат спонукає їх до взаємодії, взаємоконтролю, до співпереживання, до всіх тих почуттів, які складають фундамент співпраці.

„-„Звичайно, в групі до певної міри буде домінувати лідер - сильний і здібний учень; може проявлятись пасивність окремих учнів, можливість списування. "+" Але правдою є те, що в умовах відносної свободи тут буде реалізовуватися і намагання кожного учня підняти і зміцнити свій престиж в очах партнерів. Така природна змагальність в основі своїй здорова. До речі, ця особливість групових фоом роботи дає можливість уникнути відкритої диференціації з поділом класу на групи за рівнем встигання. В умовах групового вирішення задач диференціація вирішується "природним" шляхом, що не загострює в учня почуття ущемленості.

Групові форми навчання деякі автори, наприклад, Чередов І.М., розділяють наланкові, бригадні, кооперативно-групові, диференційовано-групові.

Ланковаформа навчальної роботи передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів.

Прибригаднійформі навчання навчальна робота організовується для виконання тимчасових завдань у тимчасових групах.

Прикооперативно-груповійформі навчальної роботи клас розподіляється на групи для виконання кожною з них частини загального завдання. Така організація навчальної діяльності можлива при вивченні об'ємного матеріалу.

Диференційовано-групоеаформа передбачає організацію роботи груп учнів з різними навчальними можливостями.

На жаль, методика застосування групових форм роботи учнів дуже слабко розроблена. їх "новизна" і "незвичність" зумовлює невпевненість учителя. Даються взнаки і відсутність в учнів відповідних умінь самостійної діяльності, низький рівень мотивації навчання тощо. Структура діючих підручників також не відповідає такій роботі. Все це ускладнює справу і вимагає від учителя самостійного творчого підходу. Поза всяким сумнівом -ці форми роботи вельми перслективні.

Поряд з індивідуальною та груповою формами навчання застосовуєтьсяфронтальна.Ця форма передбачає роботу одночасно з усім класом.

Традиційно ми звикли дивитися на навчально-виховний процес ніби з-за спини учителя. Відвідуючи урок, бачимо в першу чергу те, що робить він. Усі наші спеціальні методики складаються з настанов учителеві, часто без врахування того, що фактично діється в головах учнів. Це зумовило домінування діяльності вчителя на уроці. Така діяльність завжди однобічна, тобто спрямована на учня. На цій підставі і сформувалося поняттяфронтальнихформ роботи. Учитель щось доводить, пояснює, демонструє, розповідає, ілюструє, повідомляє класу, звертається із серією питань чи інших стимулів і пропонує учням на них відреагувати з місця. Така робота забезпечує одночасне керівчицтво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її систематизацією і закріпленням.

Не буде перебільшенням, що таке навчання досі домінує на уроці і, звичайно, відповідним чином позначається не лише на засвоєнні знань, умінь, навичок, але й на глибинних процесах формування особистості учня.

„+”Фронтальні форми роботи - методично прості. Вони не вимагають від учителя якихось особливих технологічних умінь і навичок.

Ці форми роботи зручні ще й тому, що вчитель має тут можливість постійно стежити за рівнем і якістю засвоєння знань, умінь та навичок кожним учнем та в індивідуальному порядку виправляти його помилку.

Фронтальне навчання сприяє формуванню і розвитку колективу, доброзичливих стосунків у класі, розв'язанню виховних завдань.

„-”На жаль за ці зовнішні "переваги" доводиться сплачувати високу ціну: по-перше, фронтальні форми роботи дуже екстенсивні. Адресуючи свій стимул класові, вчитель фактично не адресує його нікому конкретно. І якщо навіть припустити, що одержане фронтальне завдання примушує якусь частину учнів прогнозувати відповідь в атмосфері очікування можливого виклику, то вже в момент самого виклику одного учня свідомість решти може відключитись. По-друге, вони зорієнтовані на можливості так званого "середнього" учня. Це, як відомо, обмежує поступ здібних учнів і зумовлює відставання слабших. Цей момент особливо шкідливо позначається на учнях з низькими здібностями. За будь-якої можливості вони відключаються від того, що відбувається в класі. Водночас відчуття "відсталості" сприяє формуванню в них невпевненості у своїх силах, а відтак і комплексу неповноцінності. Ті з них, які володіють сильнішими інстинктами, часто компенсують свою ущемленність різними витівками, які ми називаємо порушенням дисципліни.

Особливо варто згадати про так званупроблему дисциплінина уроці. Якщо дивитися правді в вічі, то дисциплінарні вимоги (''бути уважним", "сидіти тихо і слухати", "незаважатиіншим" тощо) є впровадженням саме такого стилю навчання. Коли вчитель працює зоднимучнем,тойому необхідно, щоб всі сиділи тихо. /їдучивідзворотного, можна стверджувати, що проблемидисципліни невиникає там,девсі учні зайняті своєю справою. У такому випадку ученьневідчуває потреби порушувати дисципліну. Принагідно зауважимо, що режим "тихосидіння" для більшості учнів є справоюважкою.Він призводить доперенапруження .механізмів гальмування, добезглуздогосамонасильстваі, як відомо, завершується спалахом рухливості після довгоочікуваного дзвінка. Все це, звичайно, відбивається також1 на здоров "і дітей.

Взаємодія вчителя і учня-читомонолог, чи діалог завжди здійснюється в атмосфері особистої нерівності,бона одному кінці спілкування людина старша, досвідчена, поважна, а надругомумолодша, малодосвідчена. підлегла. Це створює передумови для формуванняв свідомостіучня відчуттявлади авторитетуі своєї особистої залежності від нього. Така атмосфера не дозволяє розвиватися почуттю власної гідності, ведедопояви рабської психології, поклоніння владі й силі, намагання догодити авторитетові і за це одержати винагороду, наприклад, гарну оцінку.

Нерідко учень інеусвідомлює свого становища, вважає його нормальним, іноді добровільно здається "під повну владу вчителя ". Обставини нерівності вчителя і учнямасвеличезне значення для становлення особистості дитини. Якщо людина в спілкуванні постійно займає незалежне становище, одержує можливість вільного впливу на іншу людину, то це відкриває простір для її розвитку. Домагаючись певної мети, вона мобілізує й творчий потенціал і таким чином удосконалює його. Водночас людина, яка займає позицію постійної залежності, в основному приймає те. що їй говорять, показують, активно впливати на свого партнера не може, а томуповноцінно не розвивається.

Широке застосування фронтальних форм руйнуємотиваціюнавчання. Все, щоробитьдитина, повинно завершуватися очікуваним результатоміпочуттям задоволення, бо лише для цьогоприкладалисязусилля. 1 лише таке закінчення роботи зумовлює бажання повторити дію. тобто випиває на формування мотивації. Але це, можливе тільки тоді, коли людина сама вирішує свою проблему. Спостереження зачужою(найчастіше вчителя) діяльністю, пасивна причетність до неї джерелом такихбажаньбутине може,А між' тим саме в такому становищі спостерігачів перебуває більшість учнів в умовах домінування фронтальних форм роботи. Навчання з примусу і без власної активної пошукової чи творчої участі учня є характерним для сьогоднішньої школи. В цих умовах учень не формує в собівнутрішньої потреби діяльності-"рефлексу мети" якості характеру, яка постійно спонукає людину прагнути чогось, домагатися осягнення щоразу нових цілей.

Домінування на уроці режиму "вчитель —* учень" вельми негативно позначається і на соціальному вихованні учнів. Справа в тому, що в цих умовах вони повинні постійно сфокусовувати свою увагу в одну точку-навчителя. Така однобічна скерованість орієнтації учнів позбавляє кожного з них можливості "відчувати" своїх товаришів і. тим більше, можливості співпрацювати останніми,співпереживати,користуватися їхньою допомогою, допомагати їм. Так відбуваєтьсявідчуження особистості,руйнується почуття взаємозалежності людеї та потреби у взаємодопомозі.

Звичайно, ці думки не варто приймати категорично. Все залежить від стилю роботи вчителя, від його майстерності.

Фронтальна діяльністьнауроці з точки зору участі в ній учнівможетрактуватись і як індивідуальна, тобто як діяльність окремих учнів"зачергою ". Омелян Вишневський називає цеіндивідуально-масовіш або фронтально-індивідуальничнавчанням.

Під терміном "індивідуально-масова діяльність" розуміють самостійне (іноді частково кероване) виконання різних завдань (вирішення задач) всіма учнями одночасно. Впрактиці школи ці види роботивідомідосить широко. Звичайно, вони мають письмову форму. їм часто передує ознайомлення зі спеціальною інформацією, що пропонується в підручнику, в звукозаписі тощо. Проте індивідуально-масова діяльність може бути і повністю усною, тобто являти собі одночасне висловлювання всіх учнів вголос. Такі види роботи прийняті у процесі навчання рідної мови молодших школярів, іноземної мови і т.п. Сюди віднесемо: а)відтворення хором за диктором чи за учителем; б) синхронне монологічне висловлювання всіх учнів, адресоване явному співрозмовникові, ляльцічивчителеві, який стоїть у центрі класу; в) синхронне самостійне перечитування текстів з метою формування техніки читання; г) синхронне читання в режимі "Прочитай про себе і скажи ". Багато з цих форм роботи сьогодні застосовуються ще не достатньо, хоча користь від них могла б бути великою.

Згадані вище види роботи мають ту перевагу, що забезпечують одночасну участь у праці всіх учнів, інтенсифікуютьнавчально-виховнийпроцес, підвищують коефіцієнт користі навчального часу. Але ця діяльність має також' іншіважливіякості.Майжевсіїїформи залишають учнянаодинці знавчальною задачею, вимагаютьвіднього самостійних, часто творчихдійз метою її вирішення. Його діяльність передбачає активізацію механізмів синтезу-аналізу. відбір необхідної інформації, пошук своїх способів досягнення результату тощо. Саме в цьому процесі на межі своїх можливостей реалізуються згадані вище психічні, духовні, фізичні та соціальні функції особистості. Тому євсіпідстави вважати, щоіндивідуально-масовіроботи-досить ефективний педагогічний засіб їх розвитку.

"Щодо творчої праці, - пише Софія Русова, - то вона найкраще проводиться індивідуально,насамоті, коли дитина краще може сконцентрувати свої думки, дати вільний вираз своїм творчим змаганням... "

Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що застосування тих чи інших форм роботи на уроці не є "методичною дрібницею", а чинником, який має, вирішальне значення у формуванні особистості. Використання різних форм організації навчання - процес закономірний.

Класно-урочна система

Подальше зростання потреби в грамотних людях(XVIIст.) створили передумови для організаційного удосконалення системи освіти, зокрема в бік її демократизації, доступності широким колам населення. Поширення набуває форма масового навчання.

Досвід організаціїмасового навчаннявивчив, узагальнив, а потім широко розповсюдив великий чеський педагог-гуманіст Ян Амос Коменський. У своїй праці "Велика дидактика" він науково обґрунтував нову систему навчання, яку згодом було названокласно-урочною.Вперше елементи даної системи було використано у братських школах України та Білорусії уXVIст. Контури класно-урочної системи окреслив також німецький педагог-гуманіст Й.Штурм (1507-1589)-організатор першої класичної гімназії в Страсбурзі (Франція). Він уперше здійснив розподіл на десять класів,кожен з яких мав свою програму, окремого викладача, що стало праобразом для створення у майбутньому середніх шкіл.

Теоретично обґрунтована Я.А.Коменським класно-урочна система мала ряд принципових переваг над попередніми системами і тому стала провідною формою навчання в усіх школах світу.

Особливостями класно-урочної форми є:

постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовки(клас);

навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов'язаних, логічно завершених елементів (уроків);

кожний клас працює відповідно до свого річного плану(планування навчання)

кожний урок присвячується лише одному предметові;

уроки мають визначену тривалість, між уроками – перерви(тривалість));

уроки постійно чергуються, тобто проходять за попередньо складеним розкладом(розклад);

керівна роль належить учителю(педагогічне управління);

застосовуються різні види і форми пізнавальної діяльності учнів, включаючи і домашні завдання (варіативність діяльності);

введення в педагогіку (крім термінів "клас", "урок"), нових понять "навчальний рік", "навчальна чверть", "канікули", "перерва", "навчальний день", "розклад" тощо.

Основними Коменський вважав елементарну 6-річну школу, де б усі - і багаті, і бідні - навчалися рідною мовою, і 6-річну середню школу, де навчались учні з підвищеними здібностями.

Для того часу це було значне педагогічне відкриття, і Я.А.Коменський по праву вважається основоположником класно-урочної системи, яка є провідною вже понад 370 років у школах світу, а дидактичним поняттям "клас" та "урок" вже близько 400 років. Та педагоги і донині працюють і будуть працювати над удосконаленням уроку.

Розвиток класно-урочної системи в Росії та Україні інтенсивно відбувався уXIXст. головним чином під впливом праць К.Д.Ушинського.

Необхідною умовою успішної організації навчальних занять у школі і характерними рисами класно-урочної системи він вважав клас з постійним складом учнів як головну ланку школи, постійний розклад, фронтальні заняття з усіма учнями класу в поєднанні з індивідуальними заняттями при ведучій ролі учителя. Кожен урок повинен мати чітку мету, бути завершеним, носити виховний характер. Враховуючи швидке втомлення дітей, Ушинський рекомендував зміну занять і різноманітність методів. Вказував, що на уроці слід виробляти прийоми самостійної роботи і на перших порах не давати дітям домашніх завдань, поки вони не оволодіють прийомами самостійної роботи.

Класно-урочна форма організації навчання має рядпереваг:

забезпечення масовості навчання;

економічність, оскільки учитель працює одночасно з великою групою учнів;

чітка організаційна структура;

сприятливі умови для взаємного навчання, колективної діяльності, виховання і розвитку учнів.

Проте є йнедоліки:

орієнтація на "середнього" учня;

застосування однотипних методів навчання, єдиних для всіх дітей у класі;

відсутність умов для проведення індивідуальної навчально-виховної роботи з учнями, недостатнє вираховування їх вікових та індивідуальних особливостей;

малорухливий стан учнів та інші.

Історія розвитку різних форм навчання

НаприкінціXIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Вони проводилися у двох напрямах: пошуку нових систем навчання і шляхів удосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної системи згідно з новими вимогами суспільства і досягненнями психолого-педагогічної науки.

Першу спробу модернізації класно-урочної системи навчання здійснили у 1798 році англійський священик Л.Белл і вчитель Дж.Ланкастер, основною метою якої було збільшення кількості учнів, яких навчає один учитель.

На той час в Англії активно розвивався капіталізм, з'являлись все нові фабрики, куди залучалась велика кількість колишніх селян. Постала потреба масової освіти робітників і їх дітей. А вчителів не вистачало. Намагаючись задовольнити цю потребу, англійські педагоги переосмислили класно-урочну систему і запропонували форму''взаємного"навчання, що ввійшла в історію під назвою белл-ланкастерська ( за прізвищами своїх засновників). В умовах гострої нестачі вчителів вона дозволяла одному вчителю навчати 200-300 учнів різного віку. Сутність системи полягала в тому, що вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших. Реалізовувалась вона так: до обіду вчитель навчав групу старших учнів (моніторів), після обіду вони навчали молодших, передаючи їм отриманні знання. Монітори відповідали за порядок і дисципліну у групах. Таке навчання ще називаливзаємним.

Природно, що знання від такого навчання були примітивними. Вони навіть по-мінімуму не задовольняли того рівня знань, що вимагав інтенсивний розвиток промисловості від робітників. Низький рівень белл-ланкастерського дешевого навчання проіснував недовго і тому ці школи поступово закрились і не знайшли свого відображення в інших країнах.

У цей час в Англії з'являються спеціальні приватні школи "паблік скулз", в яких діти аристократії та буржуазії за високу плату здобували повноцінну освіту.

Наступною, з числа загальновідомих, була спроба уникнути стандартизації у рамках класно-урочної системи, тому що у кінціXIX- на початкуXXстоліття особливої актуальності набуває питання індивідуалізації навчання учнів з різним рівнем розумового розвитку. Так зароджується ідеявибірковогонавчання, яку розвинув німецький педагог Йозеф-Антон Зіккінгер. Ця система дістала назвумангеймської. Реформуючи народні школи у Мангеймі Зіккінгер висунув тезу про те, що вік дитини не завжди відповідає її розумовому розвитку. Тому потрібно створювати різні класи з однолітків.

Виходячи з цього він запровадив 4 види класів:

основні -для дітей із середніми здібностями;

для нездібних- які "звичайно не закінчують школи";

допоміжні -для розумово відсталих;

класи іноземних мов -для найбільш здібних дітей, які можуть продовжувати навчання в середніх навчальних закладах.

Набір у класи здійснювався на основі тестування, характеристик учителів і результатів іспитів. Зазвичай діти робітників і селян попадали в класи нездібних. Передбачалося, що учні зі слабших класів згодом зможуть переходити до класів вищого рівня. На жаль, такого не відбувалося, бо система підготовки, що існувала, не давала змогу слабким учням досягати високого рівня знань.

Найбільший недолік системи полягає в тому, що ґрунтується вона на уявленні про вирішальний вплив біопсихологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.

Дещо від мангеймської системи залишилось і в сучасній школі. Наприклад, широко практикується поділ класів чи груп, які вивчають іноземну мову, на дві підгрупи: в одній

- ті, які краще підготовлені та успішніше навчаються, а в другій - ті, яким іноземна мова дається тяжко. Для розумово відсталих дітей створено школи зі спеціальними методиками навчання. Обдаровані діти можуть навчатись у спеціалізованих школах відповідно до хисту або в позаурочний час відвідувати гуртки у шкільних чи позашкільних закладах.

Елементи мангеймської системи збереглись сьогодні і в практиці сучасних шкіл Англії, Австралії, США.

На початкуXXстоліття у Європі та США було апробовано чимало систем навчання, спрямованих на забезпеченняіндивідуальноїактивної самостійної навчальної діяльності учнів. Найбільш радикальною серед них була форма навчання, що отримала назву "Дальтон-план". Уперше вона була застосована у 1905 році учителькою Оленою Паркхерст в американському місті Дальтон. В історію педагогіки ця система також ввійшла під назвою "лабораторна", або "системою майстерень", оскільки замість класів у школі створювалися лабораторії і предметні майстерні.

Головна ідея системи полягала в тому, щоб забезпечити кожну дитину можливістю працювати індивідуально, в притаманному для неї темпі, з високим рівнем самостійності. Дальтон-план розвивав ініціативу, спонукав до пошуку раціональних методів роботи й виробляв почуття відповідальності за виконання завдань згідно з прийнятими зобов'язаннями. Працюючи в умовах такої школи, учні не мали спільної класної роботи, їм надавалась свобода вибору змісту знань, чергування предметів, використання власного робочого часу. Річний обсяг навчального матеріалу розбивався на місячні розділи, які, у свою чергу, ділилися на щоденні завдання. На початку року кожен учень укладав з учителем контракт про самостійне опрацювання певних завдань у визначений час. Навчальна програма розподілялась на кілька частин, вказувалась література для опрацювання, містились вказівки як опрацьовувати матеріал, ставились індивідуальні завдання і учні виконували їх самостійно. У лабораторіях зосереджувались необхідні книги, таблиці, прилади, що ними учні користувались у процесі занять. У разі труднощів вони можуть звертатися по допомогу до вчителя. Вчитель дає кожному учневі індивідуальне завдання, орієнтовний план на день, пропонує раціональні методи виконання цього завдання. Виконавши завдання, учень складає залік і отримує наступне завдання. Інтенсивність, швидкість праці залежить від самих учнів, тому кожний просувається вперед індивідуально, у тому темпі, в якому встигає виконувати завдання. Єдиного для всіх розкладу занять не було. Загально групова робота проводилася протягом однієї години в день. Решту часу учні використовували на індивідуальне вивчення матеріалу і звіт за виконання кожної теми перед учителем.

Для того, щоб стимулювати роботу учнів, надати їм можливість порівнювати свої досягнення з досягненнями товаришів, учитель щомісячно складав спеціальні таблиці (екрани успішності).

Опираючись на виконаний учнями навчальний план, їх переводили з класу в клас. Одні могли за рік оволодіти навчальним матеріалом за два чи три класи, інші навчалися в тому самому класі два, а то й більше років.

Очевидними перевагами Дальтон-плану було те, що він дозволяв пристосовувати темп навчання до реальних можливостей учнів, привчав їх до самостійності, розвивав ініціативу, пошуки раціональних методів роботи, відповідальність.

Разом з тим розвивало "нездорове" суперництво, індивідуалізм, та це відповідало формуванню менталітету співучасників ринкової економіки.

Така форма навчання збереглася частково як форма проведення лабораторних занять, наприклад, із фізики чи хімії. Щоправда, клас поділяється на підгрупи, бригади, варіанти завдань.

Деякі елементи організації за "дальтон-планом" використовуються досі у заочному та дистанційному навчанні, в організації дослідницької та пошукової діяльності учнів.

У 20-ті роки Дальтон-план був поширений в практиці роботи шкіл СРСР під назвою"бригадно-лабораторна система",груповенавчання Відмінність полягала в тому, що навчальні завдання виконувала група (бригада) учнів. Вони працювали самостійно в лабораторіях за завданнями, розрахованими на термін 2тиж.- місяць, в яких вказувалися навчальні посібники, контрольні запитання, передбачалися задачі і вправи. До того, як задавати завдання, вчитель проводив з учнями вступне заняття, потім бригади працювали самостійно, розподіливши між собою види робіт. Виконуючи вправи, учні могли консультуватись із вчителем, а звітували всією групою, або бригадир чи ланковий. Передбачалось у такий спосіб розвивати колективну пізнавальну діяльність, формувати почуття колективізму. Незабаром виявилося, що бригадно-лабораторна система навчання призводить до зниження рівня підготовки учнів, зменшення відповідальності за результати свої діяльності, тим більше, що індивідуальний облік праці й успішності кожного учня не вівся. Таке навчання призвело до недбалості окремих учнів, а в крайніх випадках - до ситуації, коли працював лише один - найздібніший.

Приблизно тоді ж у нашій школі використовували і іншу форму роботи - методпроектів.Виник він у другій половиніXIXст. у школах США, знайшов застосування в експериментальній школі Д.Дьюі. Був розроблений педагогом Вільямом Х.Кілпатриком. Суть в тому, що учні мали обрати для своєї роботи якийсь проект (справу) і довколо нього будувати всю пізнавальну діяльність. Тобто замість традиційних предметів в навчання вводилисьпроекти,себто своєрідні тематичні центри, що дозволяли дітям поєднати роботу з навчанням, стимулювати пізнавальну діяльність.

Українські педагоги вважали, що критично перероблений метод проектів зможе забезпечити розвиток творчої ініціативи й самостійності учнів і сприятиме здійсненню безпосереднього зв'язку між набуттям учнями знань і вмінь та застосування їх у розв'язанні практичних завдань. Однак універсалізація методу проектів привела до різкого зниження загальноосвітньої підготовки учнів і до зниження рівня теоретичних знань учнів з основ наук.

Нарешті, на основі врахування можливостей сучасної техніки, зокрема комп'ютерів, ще інший шлях удосконалення навчально-виховного процесу запропонував у минулому столітті американський професор педагогіки Ллойд Трамп (планТрампа)Він виходить із принципу поєднання індивідуального, групового і масового навчання у співвідношенні:

а)потоки в 100-150 учнів - для читання лекції - 40% навчального процесу. Лекції з використанням сучасних ТЗН читають висококваліфіковані викладачі, професори, б) групи з 10-15 учнів - для дискусій, відпрацювання умінь та навичок - 20%. Заняття проводить рядовий учитель або кращий студент, в) індивідуальна робота учнів з персональним добором інформаційних джерел (комп'ютерні програми, інтернет тощо). Система потребує злагодженої роботи вчителя, чіткої організації, матеріального забезпечення.

Цілком можливо, що цей підхід, не дивлячись на свою структурно-організаційну складність, усе ж зможе поєднати кращі можливості різних концепцій минулого і зорієнтувати освіту на широке застосування інформаційних технологій.

Отже, проблема організаційних форм навчання є досить актуальною і складною. Вона ще остаточно не розв'язана. Історія розвитку організаційних форм навчання свідчить про повсюдні спроби удосконалити класно-урочну та інші системи навчання.

.

Чому потрібно знати і володіти формами навчання кожному учителю?

1.Доступність навчання забезпечується не тільки добором змісту, а і формою навчання.

2.Інтерес до навчання формується через правильний відбір і різнома- нітність форм навчання.

3.Майстерність учителя, його творчість проявляється у виборі форм організації навчання.

УРОК-це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі регламентова-ний обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально – пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв´язання поставлених навчально – виховних завдань.

Умовно кажкчи, урок – це „відрізок” навчального процесу, який є закінченим за смислом, учасі й організаційно.

Урок має такіособливості:

є завершеною та обмеженою в часічастиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навчально-виховні завдання;

кожен урок включається в розклад і регламентуєтьсяу часі та за обсягом навчального матеріалу;

на відміну від інших форм організації навчання,є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

відвідування уроків обов’язковедля всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;

є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

спільна діяльність учителя і учнів, а також спілкування великої сталої групи (класу) створює можливість длязгуртування колективу дітей;

сприяє формуванню пізнавальних якостей(активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Виробленізагальнопедагогічні вимогидо уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватись їх повсякчас.

I. ОРГАНІЗАЦІЙНІ.

1.Наявність продуманного плану проведення уроку.

2.Організаційна чіткість.

3.Оптимальний темп уроку.

4.Раціональне використання часу на уроці.

5.Забезпечення дисципліни і високої працездатності..

6.Підготовка і раціональне використання засобів навчання, ТЗН.

7.Вважається, що кожен урок повинен мати своє логічне визначене місце і функцію у системі або низці уроків

ІІ. ДИДАКТИЧНІ.

1.Чітке визначення завдань і мети уроку.

2.Визначення оптимального змісту уроку у відповідості з програмою.

3.Вибір найбільш раціональних методів і прийомів навчання.

4.Забезпечення пізнавальної активності дітей.

5.Дотримання принципів навчання у їх єдності і взаємозв´язку.

6.Зв´язок уроку з попередніми на основі актуалізації знань.

7.Поєднання різноманітних форм колективної роботи з індивідуальною.

8.Систематичний контроль і корекція знань.

9. Впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності.

ІІІ. ПСИХОЛОГІЧНІ.

1.Всебічне вивчення індивідуальних особливостей,розвиток можливостей врахування психологічних особливостей кожного учня: його мислення (репро-дуктивного, творчого), пам´яті (довільної, мимовільної), уваги, уяви,волі,емоції.

2.Відчуття психологічного стану учня.

3.Уміння володіти своїм психологічним станом,володіння собою,самоконтроль.

4.Рішучість, сила волі, принциповість, вимогливість, справедливість, аргумен-тованість.

IV.САНІТАРНО - ГІГІЄНІЧНІ. Деякі з цих вимог визначені відповідними інструкціями:

1. Сприятливий для здоров’я дітей режим праці та розклад уроків.

2.Наявність відповідної площі та кубатури класної кімнати.

3.Відповідність меблів зросту дитини.

4.Освітлення та температура повітря.

Проте є і такі моменти, які має забезпечувати сам учитель:

5. Зміна фізичного і розумового навантаження, контроль втомлюваності дітей.

6.Свіже повітря.

7.Не зловживати екранними засобами.

V. ЕТИЧНІ.

1.Додержання такту, створення атмосфери доброзичливості, оптимізм.

2.Напружену працю поєднувати з жартом.

VІ. ЕСТЕТИЧНІ.

1.Зовнішній вигляд вчителя, учнів.

2.Естетичне оформлення класу, обладнання уроку.

Поняття про СТРУКТУРУ уроку її елементи.

Урок, як складна дидактична система має структуру (побудову). В поняття “структура уроку” входить 3 ознаки:

  • склад елементів або етапів уроку;
  • послідовність їх;
  • зв´язок між елементами або етапами уроку.

Структура уроку – співвідношення і послідовність проведення частин, етапів, моментів уроку, які відповідають виконанню навчальних завдань.

Для чіткої організації навчального порцесу на уроці важливо правильно визначити структуру кожного уроку.З проблеми структури уроків серед дидак-тів і методистів існують різні думки. Одні вважають, що структкра уроку має бути сталою, жорсткою, постійною. Інші – гнучкою, динамічною, що сприяє творчості вчителя.

Слід розрізняти

МАКРОСТРУКТКРУ уроку МІКРОСТРУКТУРУ уроку

(зовнішні,постійні елементи уроку) (внутрішні,змінні методи,прийоми)

Для кожного типу уроку є свої, більш менш постійні етапи. Наприклад,

урок засвоєння знань

1.Перевірка домашнього завдання, акту- Це можуть бути короткі письмові ро-

алізація опорних знань. боти,програмоване опитування,усне

  опитування,повторення за підручни-

  ком,репродуктивна бесіда…

2.Повідомлення теми, мети уроку,моти- Повідомлення, запис, проблемна си-

вація навчальної діяльності. туація тощо.

3.Сприймання і первинне усвідомлення Усне пояснення з іллюстраціями,са-

нового матеріалу.  мостійна робота за підручником,

  евристична бесіда, спостереження.

4.Узагальнення і систематизація знань. Прийоми порівняння,співставлення,

  створення схем, таблиць.

5.Підведення підсумків уроку. Вчитель сам або з допомогою дітей

  визначають головну думку.

6.Повідомлення домашнього завдання. Інструктаж.

В побудові уроків макроструктура менш рухлива, мікроструктура – більш рухлива, гнучка. Саме нею забезпечується гнучкість структури, динамічність уроку. Вчитель має знати, що ефективність уроку залежить від вдалого підбору мікроструктури.Наприклад, на етапі сприймання вчитель може пояснити навча-льний матеріал, використати проблемний вклад, застосувати евристичну бесіду, продемонструвати кінофільм тощо. Але все це він підпорядковує дидактичній меті, завданням уроку, рівню знань, пізнавльної активності і самостійності дітей.

Спільними елементамирізних типів уроків є:

1.Організація початку уроку.

2.Перевірка засвоєння вивченого матеріалу.

3.Підготовка до вивчення нового матеріалу.

4.Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

5.Пояснення нового матеріалу.

6.Закріплення.

7.Вироблення умінь і навичок.

8.Підсумок уроку.

9.Домашнє завдання.

Універсальної, жорсткої структури уроку, що була б придатна для всіх ви-падків організації навчання, бути не може. Однак, зрозуміло, що урок не буду-ється стихійно, хоча досвідчений учитель нерідко імпровізує, якщо цього вима-гають обставини. В організації уроку творчий пошук учителя необхідний, водночас підкреслимо, що новації – не самоціль, вони мають бути виправда-ними й відповідати основним вимогам навчання і виховання.

Поняття про ТИПИ уроків

Як будь-яке складне явище,уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками.

Тип – форма чогось, яка має певні ознаки, а також зразок, якому відповідає група предметів.

Тип уроку – це абстрактне поняття, характерні властивості якого визначені відповідно конкретних основ класифікації.

С.В.Іванов за основу класифікації уроків береосновні етапи навчального процесу ( стадії ходу навчання ), що мають таку послідовність :

а) підготовка до вивчення теми;

б) первинне сприйняття навчального матеріалу;

в) осмислення;

г) закріплення.

Відповідно з цими моментами Іванов виділяе такі типи уроків:

1.Вступні уроки;

2.Уроки первинного ознайомлення з матеріалом;

3.Уроки створення понять, встановлення законів і правил;

4.Уроки застосування отриманих знань на практиці;

5.Уроки навичок ( тренувальні );

6.Уроки повторення і узагальнення;

7.Контрольні уроки;

8.Комбіновані ( мішані ) уроки.

І.М.Казанцев розподіляе уроки за ознакоюосновного способу їх проведенняі виділяе 7 типів:

1.Уроки з різноманітними видами занять .

2.Уроки – бесіди;

3.Уроки – бесіди;

4.Уроки – екскурсії;

5. Кіноуроки;

6.Уроки самостійної роботи;

7.Уроки лабораторної роботи та інших практичних занять.

С.П.Барановпропонує таку класифікацію уроківв залежності від учбової задачі та змісту роботи:

1.Урок повідомлення нових знань.

2.Урок закріплення.

3.Урок узагальнення, або повторення.

4.Комбінований урок.

5.Контрольний урок.

Найбільш розповсюдженою в педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за основноюдидактичною метою занятьВ.О.Онищука.

Він виділяє 6 типів уроків.

1.Урок засвоєння нових знань.

2.Урок формування навичок і вмінь.

3.Урок застосування знань, умінь, навичок.

4.Урок узагальнення і систематизації знань.

5.Урок контролю і корекції знань, умінь, навичок (перевірки знань,умінь, навичок).

6.Комбінований урок.

Визначення типів уроків за дидактичною метою є найбільш доцільнішим. Ця класифікація дозволяє більш чітко визначити мету і завдання кожного уроку і мобілізувати школярів на успішне їх розв’язання.

Урок засвоєння нових знань:

  • перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань;
  • повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів;
  • сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного;
  • узагальнення та систематизація знань;
  • підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування вмінь і навичок:

  • перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок;
  • повідомлення учням теми, мети і завдань уроку й мотивація навчання школярів;
  • вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи);
  • первинне застосування нових знань (пробні вправи);
  • самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням);
  • творче перенесення знаньінавичок у нові ситуації (творчі вправи);
  • підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок:

  • перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок;
  • повідомлення теми, мети й завдань уроку і мотивація навчання школярів;
  • осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій;
  • самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою учителя;
  • звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів;
  • підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань:

  • повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;
  • відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань;
  • узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки;
  • підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок:

  • повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивація навчання школярів;
  • перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять;
  • перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;
  • застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах;
  • збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка;
  • підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок:

  • перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру;
  • перевірка раніше засвоєних знань;
  • повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;
  • сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;
  • осмислення, узагальнення і систематизація знань;
  • підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Розглянуті структури є орієнтовними. Вони передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Учитель повинен творчо підходити до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різі види навчальної роботи: фронтальну, групову, пару та індивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.

Фронтальна робота.Учитель ставить проблемні запитання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв'язання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвдаліші форми, відкидають неправильні. Вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її систематизацією і закріпленням. Водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особливості учнів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попередньої підготовленості.

Групова робота.Полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення і вибір способів розв'язання навчально-пізнавальних завдань, взаємодопомога та співпраця, взаємоконтродь і взаємооцінка. Учнів ділять на групи по 4—6 осіб (на чверть або навчальний рік). Групи формують з однаковим або із змішаним складом учнів за успішністю. Перші можуть виконувати диференційовані завдання, другі — однакові. Ефективнішою є група зі змішаним складом учнів. Групову навчальну роботу організовують при виконанні лабораторних і практичних робіт, робіт на навчально-дослідних ділянках, а також на уроках з основ наук — під час засвоєння, повторення, застосування, узагальнення та систематизації знань. Групова робота ефективніша, якщо групи очолюють консультанти (асистенти), призначені вчителем.

Типова структура групового заняття: перевірка домашнього завдання; підготовка до групової роботи (інструктування учнів щодо послідовності роботи, роздавання карток з однаковими або диференційованими завданнями, створення проблемної ситуації, постановка проблеми); ознайомлення із завданнями, обговорення й складання плану виконання завдання; звіт про виконану роботу. Перевага групової форми навчальної діяльності — в можливості урахування навчальних інтересів учнів, кооперування їх навчально-пізнавальної діяльності, взаємоконтролю за її результатами. Недоліки — пасивність окремих учнів, можливість списування.

Парна робота.Передбачає допомогу сильного учня слабшим і взаємодопомогу. Пари визначає вчитель, зважаючи на симпатії або працездатність учнів. Вони можуть мінятися. В.Дяченко розрізняє пари постійного (статичні) і змінного складу (динамічні). Така структура роботи дає змогу вчити кожного і вчитися кожному. Головне у парній організації навчальної праці — взаємонавчання і взаємоконтроль. Учитель готує картки з диктантом для кожного учня, один учень читає навчальний текст, другий — пише, відтак навпаки. Після цього учні обмінюються роботами і перевіряють їх. Той, хто припустився помилок, робить усний розбір під контролем партнера. Відтак партнери міняються, і все починається спочатку, але з іншими текстами і партнерами.

Індивідуальна робота.Важливим моментом у процесі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують такі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання.

Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

Нерідко під час уроку перед учителем постає проблема підтримання в класі порядку і дисципліни. Причиною порушень дисципліни є передусім низька його якість, коли учням нецікаво, вони нудьгують і вдаються до різних витівок, розваг. Буває, що учні не можуть довго заспокоїтися після події, що сталася перед уроком, надто збуджені, неуважні, продовжують обговорювати її. Нерідко учні порушують дисципліну через ненормальні стосунки з учителем, грубе, нетактовне ставлення до них, намагаючись у такий спосіб "помститися". Причиною недисциплінованості може бути також хворобливий стан учня.

Знання цих причин у кожному конкретному випадку дає вчителеві змогу знаходити адекватні шляхи їх усунення, зокрема, переключення уваги учнів на корисну роботу, спокійне зауваження порушникові дисципліни, цікавий виклад матеріалу і захоплення ним учнів, швидкий темп уроку, нейтральне приємне або неприємне зауваження всьому класу чи конкретному порушнику, дії мімікою, жестами, виразом обличчя. Окрім цього, не слід забувати такі прості істини: ніколи не можна карати учня, не з'ясувавши його участі або ступеня його провини у порушенні дисципліни. Дисциплінуючи клас, слід апелювати до почуття власної гідності учня.

Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотримання педагогом певних вимог — організаційних, дидактичних, психологічних, етичних, гігієнічних.

Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку: керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, досконало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів навчально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів; творчий підхід до розв'язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей; обгрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційований підхід до окремих груп учнів; ефективне використання кожної робочої хвилини на уроці; атмосфера демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі.пошуки спрямовані на розв'язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування національної самосвідомості учнів, формування в них моральних, правових, трудових, естетичних якостей особистості.

Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, формування вміння працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свого загального розвитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним є питання оптимального відбору змісту навчального матеріалу до уроків.

Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

Однією із важливих проблем дидактики є підвищенняефективностіуроку, тобто досягнення запрограмованих результатів таінтенсифікації, тобто підви-щення результативності на кожну одиницю часу.

З метою підвищенняефективності уроку вводять такі характерні зміни в його структуру:

  • зведення до мінімуму часу, що відводиться на організаційну частину;
  • скорочення часу, необхідного на перевірку домашніх письмових завдань;
  • спеціальна перевірка письмових задань на дошці проводиться лише у випадках, коли це потрібно для додаткового розбору або закріплення;
  • значне скорочення часу, що відводиться на індивідуальне опитування,
  • більш широке і цілеспрямоване застосування фронтальних форм перевірки знань;
  • поеднання в окремих випадках індивідуального опитування із самостійною роботою;
  • зміна характеру опитування – надання йому навчаючого характеру;
  • об´єднання функцій контролю і закріплення;
  • включення в урок самостійних робіт по засвоенню нового матеріалу;
  • усний виклад учителем в основному того матеріалу,який важкий для самос-тійної проробки;
  • обов´язкове навчання на уроці навичкам і умінням самостійного набуття знань, роботи з підручником;
  • індивідуалізація завдань – збільшення кількості завдань, що вимагають творчого застосування знань, умінь практичного характеру;
  • посилення ролі супутного закріплення нового матеріалу зразу на уроці;
  • збільшення питомої ваги практичної роботи, наближеної до життя.

Факториінтенсифікації.

  1. Посилення цілеспрямованості(при дотриманні доступності для даного класу)
  2. Поглиблення мотивації, інтересів, введення елементів гри.
  3. Збільшення інформаційності, ємкості.
  4. Застосування ТЗН, програмованого і диференційованого навчання.
  5. Посилення міжпредметних зв´язків.
  6. Творчий підхід вчителів у виборі методів навчання,оптимальний вибір мето-дів навчання.

Особливості уроків у початковій школі.

.Головна мета навчально – виховного процесу з шестирічними учнями – підготувати їх до систематичного навчання в наступних класах.Тому крім загального і фізичного розвитку дітей, велика увага приділяеться формуванню нового типу діяльності – навчання. Але слід пам´ятати – це 1 клас, а не підготовча група.

В початкових класах багато уваги вчитель повинен надавати усвідомленню школярами кожного слова, осмисленню кожного речення з тексту підручника чи розповіді самого учителя.

Специфіка змісту освіти молодших школярів, їх вікові та індивідуальні особливості диктують необхідність правильного добору форм, методів,прийомів навчальної роботи.

  1. Перевагу слід надавати розвитку учнів,максимально активізувати, вклю-чати різні органи чуття,спонукати до усвідомлення виконаного;
  2. Чітко визначати завдання, мету,дозувати час,змінювати види діяльності (від 5-7 хв. до 7- 10 – один вид ).
  3. Запобігати перевтомі учнів, урізноманітнювати роботу на уроці, проводити фізкультхвилинки.
  4. Спиратись на досвід дітей , залучати до самостійного аналізу і синтезу, навчати міркувати ( спочатку разом, потім самостійно ).
  5. Використовувати велику кількість наочності, дидактичного матеріа-лу,ТЗН.
  6. Враховувати збудливість дітей, емоційність, безпосередність у сприйманні.
  7. Враховуючи те, що діти не володіють прийомами навчання, не вміють контролювати і планувати власні дії, зосередитись над завданням, їм бракує впевненості, треба вчити учнів вчитись.
  8. Важливий стиль взаемин вчителя з учнями.Дайте можливість дитині від-чути радість успіху.
  9. Переважае комбінований урок.

10)При можливості більше проводити нетрадиційних уроків, інтегрованих уроків,уроків – екскурсій.

Крім стандартних уроків у початкових класах проводяться уроки позаклас-ного читання, предметні уроки, уроки пояснювального читання.

В методиці уроків для шестирічних учнів мають відбиватись загальні вимо-ги до організації навчання і специфічні, зумовлені віком учнів.

Інтегровані, нестандартні уроки.

Один з напрямків методичного оновлення уроків – проведення їх на основі інтеграції навчального матеріалу з кількох предметів, об´єднаних навколо однієї теми. Змістовні й цілеспрямовані інтегровані уроки вносять у звичну структуру уроку привабливу для учнів новизну, знімають суворі кордони предметного викладання, а найголовніше – інтеграція змісту і організаційних форм допомагае дітям сприймати важливі поняття, явищацілісноі водночасрізнобічно.

Наприклад, блискучим прикладом проведення інтегрованих уроків був досвід В.О.Сухомлинського – “уроки мислення в природі”. Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню.

До них відносять:

Інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки які проводять у межах чинних програм і відведеного навчальним планомчасу. Вони збуджують інтерес донавчання,спираючись переважнонаобразне мислення, фантазію, уяву учнів; сугестопедичш уроки,що не набули поширення, оскільки механізми дії підсвідомого поки що технологічно не розроблені щодо педагогіки і окремих методик;уроки з різновіковим складом учнів, якіпередбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих зунів (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних.

Інтегровані уроки і міжпредметні зв´язки – це різні дидактичні поняття. Міжпредметні зв´язки передбачають включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів, що мають допоміжне значення для вивчення його теми.Це окремі короткочасні моменти уроків, які сприяють глибшому сприй- манню та осмисленню якогось конкретного поняття.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них —уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів.

Ось як проводять, наприклад, урок-змагання.

Клас ділять на дві групи, приблизно однакові за рівнем знань. У кожній обирають капітана і консультанта. Консультант працює зі слабшими членами команди.

Урок складається з кількох конкурсів. Учнів попереджають, що в процесі змагання враховуватиметься активність кожного з них і команди загалом. За кожну відповідь журі виставляє бали у відомість. Перемагає команда, яка набирає найбільшу кількість балів. Наприклад, на уроці математики чи фізики можуть бути такі конкурси: "Чи знаєш ти формули?", "Конкурс кмітливих", "Змагання любителів кросвордів", "Чи розумієш ти графіки?", "Знайди помилку", "Пошук" та ін.

Перший конкурс може відбуватися у такий спосіб. Представники команд витягують папірець, згорнутий у грубочку, або кидають кубик, на гранях якого написано формули. Формулу записують на дошці, пояснюють її зміст, відтак ставлять запитання, що стосуються цієї формули. Журі оцінює відповіді й виставляє оцінку. Другий конкурс, в якому кожен може виявити свою кмітливість, — розв'язування якісних задач. Разом з малюнками їх записують на картці. Представники команд ви-гягують картки-завдання і відповідають на запитання. Якщо вони не можуть відповісти, просять допомоги у своєї команди; якщо й вона неспроможна зробити це — допомагає команда-суперниця, але перша команда втрачає бали, а друга за правильну відповідь — набирає. Для гретього конкурсу готують спеціальні картки. На картках, розданих учням обох команд, намальовано сітку-кросворд, складений учителем. Під картку підкладають копіювальний і чистий аркуші паперу. Розв'язуючи кросворд, відповіді вписують у картку і здають її журі. У четвертому конкурсі, як і в попередньому, представники команд витягують картки з графіками й запитання, на які треба відповісти. На виконання завдання відводиться певний час. Картки здають журі.

Інші форми організації навчання.

В.О.Онищук дае таку форму класифікації навчання ( за дидактичною метою ):

Форми теоретичного навчання:

  • лекція;
  • факультатив;
  • конференція;
  • певні види гуртків;

комбінованого та змішаного навчання:

  • урок;
  • семінар;
  • домашня робота;
  • консультація;
  • єкскурсія;

практичного навчання:

  • практикуми.

Л Е К Ц І Я

Лекція – систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета.

Це форма теоретичного оволодіння знаннями, коли вчитель на протязі всього заняття повідомляє новий матеріал, а учні активно сприймають.

Лекція може бути ( в залежності від дидактичної мети і місця в навчальному процесі) – вступна, настановча, поточна, заключна, оглядова.

В залежності від способу проведення – інформаційна, проблемна, лекція-бесіда,

лекція, що доповнюється семінарським заняттям.

Головні вимоги до лекції:науковість, доступність, єдність форми і змісту, емоційність викладу, органічний зв´язок з іншими видами навчальних занять – семінарами, практичними заняттями тощо.

Ф А К У Л Ь Т А Т И В

Факультатив – навчальний предмет, курс, що вивчається учнями за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

Основне завдання – поглиблення знань, розвиток здібностей, інтересів учнів.

Відрізняються від уроків тим, що учні самі вибирають той чи інший факультатив в залежності від нахилів і інтересів.

Склад учнів стабільний протягом одного року, наступного – може змінюва-тись. Місце проведення – не тільки школа, а й підприємство, музей, лаборато-рія, клуб.

Факультатив об”еднує учнів паралельних класів,працюе за певною програмою, стабільною для всіх груп одніеї паралелі.

Це один із способів розв”язання проблем диференційованого навчання; (в учнів формуються спільні пізнавальні інтереси, позитивне ставлення до предметів, допитливість ). На заняттях факультативів форуються спеціальні навички для продовження освіти в спеціальних закладах.

Г У Р Т О К

Гурток – самодіяльні об’єднання учнів, які займаються поглибленим вивче-нням питань науки, літератури, мистецтва, фізкультурою, одна з форм поза-класної й позашкільної роботи. Завдання – поглиблювати й розширювати кругозір учнів, задовольняти їхні інтереси й запити, розвивати творчі здібності, формувати практичні уміння й навички, розвиток технічної творчості, проведення дослідної роботи та інше.

Гуртки створюються на добровільних засадах з учнів паралельних або різних класів. Керівництво гуртковою роботою здійснюють учителі.

Зміст гуртковоі роботи включае в себе: більш поглиблене вивчення окремих питань програми, які викликають інтерес учнів, ознайомлення з творчою діяльністю і життям видатних людей, проведення зустрічей,організація технічної творчості та інше.

 К О Н Ф Е Р Е Н Ц І Я

Проводяться з метою актуалізації, уагальнення,систематизації раніше вивченого,його поглиблення і закріплення.

Конференції передує довга підготовка. Для її проведення використовують більш ширше коло джерел, ніж, наприклад, для семінару: тривалі спостере-ження, матеріали екскурсій, результати досліджень та експериментів, наукові джерела інформації.

Щоб привернути найбільше число учнів, потрібно обирати не тільки акту-альну, але й цікаву, доступну тему.

Отже, конференція – це комплексна форма узагальнення результатів, підве-дення підсумків довгочасної роботи.

 С Е М І Н А Р

Семінар – один з основних видів навчальних практичних занять студентів, учнів середньої школи, членів наукового гуртка або слухачів курсів.

Вже в грецьких гімназіях і римських школах практикувалися семінарські заняття, які супроводжувалися коментарями, доповідями, диспутами й заключним словом педагога. ВXVII ст. семінари були введені на старших кур-сах університетів з метою навчання студентів працювати над першоджерелами. У ХХ ст. елементи семінарських занять проникають до середньої школи і починають використовуватись у старших класах.

Семінари можуть проводитися як по тематиці програми,так і по тематиці, яка виходить за її рамки. Тому розрізняють три основні типи семінарів:

  • що сприяють поглибленому вивченню певного систематичного курсу;
  • по вивченню окремих основних або найважливіших тем курсу;
  • дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою (спецсемінар)

Мета – самостійна робота учнів, залучення їх до поглибленого вивчення різних джерел.

Головним методом семінарських занять є обговорення доповідей, які готують учні самостійно за планом семінару і під керівництвом учителя. Тобто семінарські заняття виступають формою організації самостійної роботи учнів по поглибленому вивченню вузлових питань теми з наступним колективним їх обговоренням, оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді й оцінюванням результатів цієї роботи. Зміст семінару й доповіді учні планують так, щоб можна було повністю охопити всі питання і включити найбільше учнів у підготовку і обговорення доповідей.

Е К С К У Р С І Я

Навчальна екскурсія – це така форма організації педагогічного процесу, яка спрямована на вивчення учнями поза межами школи, але під керівництвом вчителя,певних предметів,явищ,процесів шляхом безпосереднього сприймання.

Мета екскурсії – збагатити (розширтити, поглибити) чуттєве й логічне пізнання дітей, їхній соціальний досвід,сприяти розвитку мовлення, мислення, уяви. Отже, екскурсія – багатофункціональна.

Екскурсії поділяються:

  • за змістом – виробничі, біологічні, історичні, географічні, мистецькі...;
  • за часом – коротко і довготривалі;
  • за місцем у ході навчального процесу – вступні, поточні (проміжні),заключні (підсумково-узагальнюючі).

Методика екскурсії.

І етап – підготовка вчителя і учнів до екскурсії.

Учитель:

-чітко визначає мету;

-вибирає об´єкт вивчення;

-детально сам знайомиться з об´єктом;

-вирішує, хто буде проводити екскурсію.

Маршрут має бути цілком безпечний для дітей.

ІІ етап – проведення екскурсії (організація навчальної роботи)

Учитель:

-використовує метод бесіди, розповіді, демонстрації;

-активізує мислення дітей (формулює 2-3 проблемно-пізнавальних

запитання);

-учні роблять записи, креслення, замальовки.

ІІІетап – післяекскурсійна робота:

-обробка матеріалу, оформлення спостережень (оформлення тематичних

альбомів, колекцій, гербаріїв, написання творів, виготовлення саморобок...);

-підведення підсумків.

Найважливіше завдання екскурсії – розвиток спостережливості учнів. К.Д.Ушинський підкреслював, що від якості спостережень дітей залежить і якість їхніх думок.

К О Н С У Л Ь Т А Ц І Ї

Консультація – порада, пояснення педагога учням з будь-якого питання.

Ця форма організації навчання використовується як для задоволення потреб окремих учнів у поглибленому вивченні певних предметів, так і для усунення прогалин у знаннях учнів з метою попередження і ліквідації їх відставання. Проводяться у формі співбесіди індивідуально чи з групами в позанавчальний час за певним графіком чи в міру потреби - після завершення вивчення розділу програми, у процесі його вивчення і особливо в період підготовки до екзаменів.

Консультації можуть бути:

  • індивідуальні, колективні, групові;
  • тематичні, поточні, узагальнюючі.

Консультація сприяє кращому усвідомленню складних для учнів питань, а також поглибленню їхніх знань і розвитку наукових інтересів.

П Р А К Т И К У М И

Це серія лабораторних і практичних занять, в ході якого школярі виконують певний цикл робіт відповідно до програми. Практикум проводиться після вивчення великих розділів курсу й меє повторювальний і узагальнюючий характер. Практикуми проводяться у навчальних кабінетах, лабораторіях, майстернях, учнівських виробничих комбінатах і на навчально-дослідних ділянках.

Відрізняються більш складнішими й трудомісткішими завданнями, більшою самостійністю, творчістю, ніж лабораторні і практичні роботи.

У відповідності з програмою учитель складає план проведення практикуму, готує необхідні інструкції для учнів, матеріальне забезпечення. Кожен учень обов´язково повинен виконати всі роботи, передбачені програмою.

Основна дидактична мета практикумів – застосування учнями на практиці сформованих раніше способів дій, навичок, умінь, узагальнення і систематиза-ція теоретичних знань, закріплення засвоєних методів дослідницької роботи.

Навчальні заняття в ігровій формі

( рольова гра, ділова гра ).

Гра – це важлива форма життєдіяльності людини, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми прове-дення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з´ясу-ванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займали-ся психологи Ж.Піаже, Л.С.Виготський, О.М.Леотьєв, Б.Д.Ельконін та інші.

Організація пізнавальної діяльності в ігровій формі має свою самостійну функцію в навчальному процесі, яка не може бути замінена іншими методами, як і навпаки: гра не може замінити собою ні лекції, ні семінару, ні інших форм навчання.Отже, гра не є універсальною.

На ігровому занятті відбувається закріплення і поглиблення знань, одержа-них на інших уроках, удосконалення умінь їх застосування, стварюються умови для активного обміну знаннями, досвідом. Однак,головна функція ігрового заняття –навчання в дії.

Одним із різновидів таких занять – єрольова гра. При цьому учнів знайом-лять із ситуацією і пропонують розподілити ролі її учасників. При цьому можливі дві форми організації:

  • ролі розподіляють між окремими учнями, а решта групи, що не одержала ролей, виконують роль активного глядача або функції “арбітра”;
  • учні розбиваються на окремі групи. Кожна група бере на себе роль окремої особи, учасника ситуації

Для розігрування ролей характерне те, що перед гравцями ставиться одне конкретне завдання. Розв´язуючи його, учасники виконують ролі, що характе-ризуються різними інтересами. В процесі їх взаємодії повинно бути знайдене компромісне рішення.

В основі розігрування ролей завжди лежить конкретна ситуація. Підсумки розігрування ролей аналізують і учні і вчитель.

Рольові ігри – більш проста форма активного навчання, вини вимагають менше часу на розробку та впровадження, ніж ділова гра.

Мета рольвої гри – розвиток аналітичних здібностей, творчого мислення, закріплення знань.

Ділові ігри. Як форма організації пізнавальної діяльності ділові ігри засто-совуються в навчальному процесі для імітаційного моделювання реальних жит-тєвих процесів. Такі ігри використовують для розвитку творчого мислення, формування практичних умінь, навичок.

Етапи підготовки і методика проведення ділової гри.

1.Вибір теми гри.

2.Дослідження закономірностей і моделі гри (вид, мета , критерії оцінки).

3.Розробка механізму ділової гри.

4.Функції учасників гри.

5.Процес гри (підготовчий етап, проведення, оцінка та аналіз результатів).

6.Інструкції виконання ролей.

7.Підготовку розпочинати за 10-14 днів до гри.

8.Тривалість – не менше 2 год.

9.Готують наочність із зазначенням посад і прізвищ.

10.Після закінчення-підбити підсумки,надати можливість всім висловитись.

Навчання у парах змінного складу.

 ( методика А.Рівіна, В.Дяченка)

У 1918р. у Корнині відкрилась школа А.Г.Рівіна – проведення колективних навчальних занять. Семінари, конференції, диспути – це все форми групового навчання. При традиційному навчанні – групова форма ведуча і визначає весь навчально-виховний процес. При груповому навчанні найближча мета – розв´я-зати задачу. І все для того, щоб отримати оцінку.

На колективних навчальних заняттях – найближча мета не відповідь учителю, не хороша оцінка,а передача своїх знань товаришам. Наприклад, учениця вивчила тему, але не для того, щоб розповісти учителю, а поділитись з іншим. Якщо нова тема, то найкраще вивчати у парах змінного складу. Завдання – не тільки знати самому, а й навчити інших.

На колективних заняттях кожен учень стає учителем. Вивчення нового матеріалу, перевірка знань, аналіз і оцінка – все це робить колектив. Вчитель приходить у клас і разом з диспетчером вирішує хто і що має робити. Одні продовжують проробляти свої теми, інші – виступають в малих групах, здають учителю залік, готуються до доповіді чи лекції.

Д о м а ш н я самостійна робота.

Домашні завдання – важлива і невід´ємна частина навчального процесу. Їх значення в тому, що вони розвивають самостійність думок і дій учнів. Хоч дитина і працює у відповідності з вказівками вчителя і по підручнику, вона діє індивідуально і самостійно, що сприяє розвитку мислення, допомагає свідомо-му оволодінню матеріалом. Учні звикають контролювати себе, свої думки, свої дії. Вони самостійно змушені шукати шляхи і способи розв´язку завдань. Особливо корисні в цьому відношенні творчі завдання.

В історії радянської школи ставлення до домашніх завдань не було однаковим. Відразу після революції вони були заборонені (Положення про єдину трудову школу). Практика школи показала помилковість цієї роботи. Тому, починаючи з 30-х років, у зв´язку з загальним упорядкуванням роботи шкіл, домашні завдання вводяться як складова частина роботи школярів.

Важливим питанням організації домашньої роботи учнів є її обсяг. З ураху-ванням гігієнічних та педагогічних вимог до організації розумових занять у Типовому статуті визначено, що домашні завдання даються учням з урахува-нням можливостей виконання.

2кл. – до 1 год.  6-7 кл. – 2, 5 год.

3кл. – 1, 5 год.  8 кл. - 3 год.

4-5кл. - 2 год.  9-10 кл. – до 4 год.

Вимоги, яким повинна відповідати домашня робота.

1.Бути невеликими, але змістовними. Вони зосереджені на засвоєння, закрі-плення або повторення конкретного правила, операції мислення, практичної дії.

2.Завдання більш прості, ніж робота у класі.

3.Давати інструктаж, вказівки про те, як виконувати завдання. Чим учні молодші, тим інструктаж повинен бути точнішим. Для молодших і середніх класів важливо вказувати порядок виконання завдань (наприклад, вивчи прави-ло,а потім виконуй вправу). Головне, щоб попередити можливість механічного копіювання того, що виконувалось у класі. Учень повинен знати, розуміти, яке правило, теоретичне положення лежить в основі виконання завдань.

4.Диференціювати домашні завдання.

5.Будь-яке завдання повинно бути перевірене вчителем. Це формує у школярів відповідальність і дисципліну. Способи перевірки бажано урізнома-нітнювати.

6.Ніколи не задавати додому того, чого діти добре не зрозуміли у класі.

7.Успішне виконання багато в чому залежить від взаємозв´язку між учите-лем і батьками. Тому на батьківських зборах потрібно пояснювати, як допома-гати дитині, перевіряти. Потрібно допомагати дитині в організації роботи, пла-нуванні часу, а не робити за дитину. Батьки повинні пам´ятати, що між шкіль-ним і домашнім навчанням відпочинок не менше 2 год.

8.Записувати на дошці чітко, в постійному місці. Інколи можна давати домашнє завдання і на початку, і в середині уроку, якщо це виправдано змістом матеріалу.

Специфіка самостійної роботи у ГПД.

У школах, де є ГПД, у школах-інтернатах після уроків проводиться само-стійна індивідуальна робота. На самопідготовку тут відводиться найбільш про-дуктивний для самостійної роботи і чітко визначений час (частіше всього після обіду,або невеликого відпочинку, або ще пізніше – після прогулянки).

Протягом занять зберігається цілком хороша атмосфера, зовнішній порядок. Тут велика роль вихователя, адже він може допомогти учню справитись із труд-нощами. Тут вчитель або вихователь може прослідкувати, як учень виконує домашні завдання, скільки часу витрачає, наскільки учень добре підготовлений і організовано провести консультації. Тут легше організувати взаємоконтроль і взаємодопомогу.

Складність виконання самостійних навчальних завдань в тому, що організація по зовнішній формі нагадує урок. Діти збираються групами або всім класом, консультуються з учителями, радяться один з одним. Інакше кажучи, учень не залишається наодинці із собою, тому це нагадує самостійну роботу на уроці. Звідси випливає, щоосновне завдання – організація самостійної роботи в ГПД – зводиться до створення умов для самостійного, індивідуального виконання навчальних завдань. Групова організація навчальної діяльності зберігається, так як учні, дотримуючись режиму дня, займаються в одні й ті ж години, в одній класній кімнаті. Але послідовність дій учня, темп його роботи, міркування і пошук варіанту розв´язку повинні бути індивідуальні.

Що необхідно, щоб створити таку ситуацію?

1.Кожен учень повинен чітко собі уявити, що йому слід робити в організаційному і змістовному плані.

2.Підготувати все навчальне приладдя, зручно розташувати на столі, знайти в підручнику відповідне завдання, згадати, до якої теми воно відноситься, відтворити формулу, правило, уважно вивчити вказівки і зразок, контролювати свою роботу.

3.Велике значення тут має вміле керівництво вчителя. Його роль перш за все заключається в тому, щоб учні знали і дотримувались інструктивних вказі-вок. Він допомагає учням згадати етапи роботи, їх послідовність, радить, який матеріал, яке правило необхідно згадати, щоб розв´язати задачу.

4.Вчитель повинен добре розуміти індивідуальні особливості учнів, щоб вчасо дати кожному із них вірний напрямок думки і практичної роботи. І щора-зу вчитель повинен думати про те, як виробити в школяра навички самостійної роботи, сформувати звичку працювати індивідуально.

Є й свої недоліки проведення самостійної роботи у школі:

  • діти готуються в одному приміщенні, що сприяє списуванню;
  • учні, які виконали домашнє завдання, але вимушені сидіти до кінця самопід-готовки, можуть негативно впливати на інших школярів, вносити небажену поспішність у роботу інших учнів;
  • ускладнюється процес підготовки усних завдань, адже деякі учні звикли дома розповідати і читати вголос.

Є хороший досвід організації самопідготовки деяких шкіл, коли уроки музики, художньої праці, фізкульткри переносяться на другу половину дня, а самопідготовку уроків проводять на четвертому, звільненому уроці, але після трьох уроків – велика перерва, коли учні обідають і гуляють.

Така організація забезпечує:

  • значне скорочення часу на підготовку завдань і покращення якості самос-тійної роботи (з учителем робота проходить більш ефективно);
  • можливість більш точного визначеня об´єму домашнього завдання, врахування труднощів, недоліків у своїй роботі;
  • здійснення перевірки домашнього завдання не на уроці, а в процесі самопід-готовки;
  • створення більш сприятливих умов для індивідуалізації роботи учнів.

Етапи самопідготовки:

1 – підготовчий;

2 – виконавчий;

3 – контроль та допомога вчителя;

4 – самоконтроль;

5 – взаємоконтроль;

6 – підведення підсумків.

Підготовка вчителя до уроку

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього і безпосереднього.

Попередня підготовка до уроку

Передбчає вивчення навчальної програми; її пояснювальної записки, змісту самої програми, усвідомлення мети і завдань навчальної дисципліни в цілому та мети і завдань, які вирішує кожна тема. Учитель знайомиться з підручником, навчальними посібниками, зі спеціальною, педагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних навчальних дисциплін.

Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні календарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є календарним планом роботи вчителя з предмета.

До початку вивчення розділу або великої теми він планує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і навичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, вчитель визначає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивчених раніше розділів програми слід використати, щоб учні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до системи своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з'ясувати їх; які практичні роботи учнів внести до плану і як пов'язати теорію з практикою, які передбачити екскурсії; як встановити зв'язки з іншими навчальними предметами; які нові знання має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати роботу й організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах роботи з теми і якими засобами вплинути на емоційні переживання школярів; як завершити роботу з теми і домогтися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програмою знання, а також набули відповідних умінь та навичок.

Під час попередньої підготовки до уроку вчитель повинен ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й переглянути навчальні діафільми та кінофільми, прослухати звукові посібники та ін. Значну увагу слід звернути на матеріальне забезпечення практичних і лабораторних занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.

Важливе питання попередньої підготовки до навчального процесу в конкретному класі — вивчення стилю викладання у ньому інших вчителів, ознайомлення з особливостями учнів, їх ставленням до навчання, до навчальних предметів і до вчителів, що допомагає швидше орієнтуватися в обстановці, знаходити правильні виходи з можливих ситуацій.

Така загальна підготовленість дає змогу вчителю продуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Недарма В. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя.

Безпосередня підготовка до уроку

Потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності:

Формулювання мети і завдань уроку.Мета уроку має бути:освітня— домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу;розвиваюча— розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активністьісамостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.;виховна— сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу.

Визначення обсягу і змісту навчальногоматеріалу, Опрацьовуючи програму, підручникіпосібники визначають провідні положення та ідеїіпрактичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, спри яти формуванню навичок практичної роботи, розвива ти інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання.Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його струк турою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання.Потрібно намітити, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячі з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учніь до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регуляр ність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного.

Наочно-технічнеоснащення уроку.Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання.Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть запропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителядоуроку.Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку.Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного і перспективного планування необхідно: 1) урахування того, який матеріал є найскладнішим для засвоєння; з окремих тем програми доцільно мати резервні години за рахунок ущільнення доступнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння програмою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчального матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інформації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи використання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних робіт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначення системи категорій і понять, осмислення яких є підґрунтям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння категоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.

МАЛОКОМПЛЕКТНА ШКОЛА.

Цей тип школи існує, як правило, в сільській місцевості. Найчастіше – в по-чаткових, іноді в середніх класах. В таких класах один учитель, в одному при-міщенні одночасноведе заняття з двома або трьома різними класами.

У складанні розкладу занять можливі два підходи:

  • поєднання уроків різнопредметного змісту;
  • поєднання уроків однопредметного змісту.

Вибір варіанта залежить від особистості вчителя. Але учні-першокласни-ки завжди користуються в нашій школі особливою увагою. З ними дмводиться проводити 1-2 уроки окремо, бо на початку навчання вони ще не мають нави-чок самостійної роботи.

Успіх на уроках в малокомплетній школі залежить від поєднання поясне-ння вчителя і самостійної роботи учнів. Пояснення повинно бути коротким за рахунок меншої кількості пояснювальних прикладів і додаткових пояснень. Воно повинно розкривати головне, основне положення. Після пояснення учи-тель дає коротку інструкцію про те, як слід виконати самостійну роботу. Пере-віряє, чи готові учні до самостійної роботи і переходить до роботи з іншим класом. Тут також проводить пояснення, зосереджуючи увагу на головному, дає змогу самостійно працювати.

Планування уроків заключається в поєднанні різних видів уроку у тому й іншому класі. Важливо, щоб учитель, складаючи навчальний план розрахував час за видами роботи. Цей розрахунок можна провести в тому разі, коли в плані намічено етапи уроку, під час якиходин клас працює з учителем, інший – самостійно. Тому, складаючи план, вчитель більш часу виділяє для роботи з молодшими класами, враховуючи рівень підготовки, ступінь засвоєння.

Крім цього вчитель повинен:

  • Заздалегідь готувати види самостійних робіт учнів, чітко формулювати завдання.
  • Підготувати заздалегідь резервні завдання для швидкопрацюючих.
  • Контролювати виконання самостійної роботи. Форми контролю можуть бути різні: самоконтроль учнів за зразком, перевірка зошитів, взаємокон-троль, спостереження вчителя за виконанням завдань та інш.

Доцільно складати план уроку не для кожного класу окремо, а комплексно – за етапами роботи на уроці з усіма класами.

БЛОК КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ

1. Закінчіть речення:

Форми організації навчання - це

Семінар - це

Екскурсія - це

Факультатив - це....

2. Зробіть класифікацію форм організації навчання за такою основною:

а) урочні позаурочні;

б) теоретичні практичні комбіновані

3. Яке із наведених визначень поняття "форма організації навчання", на Вашу думку, є найбільш точним?

а) "Форма організації навчання - побудова вчителем навчальних занять, організація навчальної діяльності учителя і учнів".

б) "Форма організації навчання є побудова спілкування вчителя і учнів за встановленими принципами".

в) "Форма організації навчання - це взаємодія вчителя і учнів, яка регулюється певними, наперед встановленими, порядком і режимом".

г) "Форма навчання як дидактична категорія означає зовнішню сторону організації навчального процесу, що пов'язана з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також порядком його здійснення".

д) "Під формою організації навчання слід розуміти спеціально організовану діяльність вчителя і учнів, що протікає за встановленим порядком і в певному режимі".

  1. Зробіть висновок: урок, семінар, консультація, залік, екзамен, факультатив, практикум - є (чим?).
  2. Дайте визначення поняттям: "оптимізація навчання", "інтенсифікація навчання ", "індивідуалізація навчання"
  3. Доповніть речення:

"Вибір форм організації навчання зумовлюється..."

"Самостійне виконання учнями навчальних завдань поза уроками називається..."

♦ Кожна екскурсія поділяється на чотири основні етапи: а) теоретична і практична підготовка;

б) ;

в) ;

г) ;

  1. Проведіть класифікацію уроків за дидактичною метою.
  2. Визначте помилку в динамічній моделі:

1.Метод. 2.Мета. 3.Форма. 4. Зміст. 5. Результат.

9.Яке визначення поняття "урок " є правильним?

а/ урок - це систематично застосовувана для вирішення задач навчання, виховання і розвитку учнів форма організації діяльності постійного складу вчителів і учнів за даний відрізок часу;

б/ урок - це динамічна і варіаційна форма організації процесу цілеспрямованої взаємодії певного складу вчителів і учнів, яка в себе включає зміст, форми, методи, засоби навчання і систематично застосовується для вирішення завдань навчання, розвитку і виховання в процесі навчання.

в/ урок - це спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність. І 10.Урок має мету:

а/ виховну;

б/ організаційну;

в/ навчальну;

г/розвивальну.

11.За якими ознаками визначаються типи уроку?

а/ за кількістю учнів;

б/ за освітньою метою;

в/ за основними етапами навчального процесу;

тіза способами пояснення нового матеріалу. .Структура якого уроку наведена нижче?

1.Організація учнів до занять.

2Коротке опитування учнів з найважливіших питань пройденої теми з метою встановлення зв'язку нового матеріалу з раніше вивченим.

3 Постановка цілі і визначення основної мети занять, а також повідомлення плану нового матеріалу.

4Вивчення нової теми.

5. Коротке опитування учнів з нового матеріалу з метою його більш глибокого засвоєння.

6 Завдання додому.

І2.За яких умов проводяться комбіновані уроки?

а/ коли необхідно пояснити новий матеріал;

б/ за необхідності;

в/ після вивчення окремих тем або розділів навчальної програми.

13. Основні напрямки індивідуальної роботи з учнями на уроці:

а/ самостійна робота на уроці;

б/ перевірка і оцінка знань;

в/ усний виклад матеріалу вчителем;

г/ розробка індивідуальних завдань відповідно рівню підготовки кожного учня.

14.Завдання додому треба задавати:

а/ на початку уроку;

б/ в середині уроку;

в/ наприкінці уроку.

15.Назвіть основні ознаки уроку. Із пропонованих відповідей виберіть правильну, довівши помилковість інших.

а/. Уроку властиві такі ознаки: постійний склад учнів, наявність класної кімнати, певного навчального обладнання, поєднання навчання з вихованням.

б/. Урок характеризується такими ознаками: керівна роль вчителя, наявність розкладу, індивідуальний підхід до учнів, забезпечення перевірки знань.

в/. Урок — це форма організації навчання, якій властиві такі ознаки: наявність розкладу, присутність усіх учнів, самостійна навчальна робота школярів.

Г/. Правильної відповіді немає.

16. Назвіть основні типи уроків за дидактичною метою. Із запропонованих відповідей оберіть правильну, обґрунтувавши, чому вас не задовольняють інші.

а/. Основні типи уроків такі: заучування напам'ять, комбінований урок, екскурсія, індивідуальна робота з учнями, формування понять, умінь, демонстраційний.

б/. В сучасній школі традиційно виділяють такі типи уроків: урок індивідуальної роботи, формування умінь і навичок, ілюстрації навчального матеріалу, контролю знань, урок-лекція, урок-диспут.

в/. Можна виділити такі типи уроків: урок оволодіння новими знаннями, формування умінь і навичок, застосування знань на практиці, контролю і корекції знань, систематизації і узагальнення знань, умінь та навичок, комбінований урок.

г/. Правильної відповіді немає.

17.Вкажіть на фактори, які визначають високий рівень пізнавальної активності і самостійності учнів у процесі виконання домашніх завдань.

а/. Уміння міцно заучувати навчальний матеріал.

б/. Вміння поєднувати навчальну роботу з коротким відпочинком.

в/. Вміння раціонально організовувати робоче місце.

г/. Дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

д/. Вміння здійснювати самоконтроль.

е/. Володіння методами навчальної роботи.

є/. Вміння добирати відповіді на запитання.

ж/. Організовувати роботу спочатку над важкими, а потім над легкими завданнями.

В - 2

Завдання для самоконтролю

  1. Назвіть основні форми організації навчання, розкрийте їхсутність.
  2. Як ви розумієте поняття "урок"? Якими факторами визначається розвиток певних форм навчання?

Назвіть основні вимоги до уроку, розкрийте їх сутність.

  1. Чим зумовлено поділ уроків на певні типи? Назвіть основнітрадиційні типи уроків.
    1. Назвіть позаурочні форми навчання, їх дидактичну спрямованість.
    2. Зробіть історичний екскурс розвитку класно-урочної формиорганізації навчання.
    3. Визначте основні компоненти технології підготовки вчителядо уроку.
    4. Визначте місце і роль домашньої навчальної роботи в системіосвіти школярів.
    5. Назвіть основні ознаки уроку. Із пропонованих відповідей виберіть правильну, довівши помилковість інших.

А.Уроку властиві такі ознаки: постійний склад учнів, наявність класної кімнати, певного навчального обладнання, поєднання навчання з вихованням.

Б.Урок характеризується такими ознаками: керівна роль вчителя, наявність розкладу, індивідуальний підхід до учнів, забезпечення перевірки знань.

В.Урокце форма організації навчання, якій властиві такі ознаки: наявність розкладу, присутність усіх учнів, самостійна навчальна робота школярів.

Г.Правильної відповіді немає.

10.Назвіть основні типи уроків за дидактичною метою. Із запропонованих відповідей оберіть правильну, обґрунтувавши, чому вас незадовольняють інші.

А.Основні типи уроків такі: заучування напам'ять, комбінований урок, екскурсія, індивідуальна робота з учнями, формування понять, умінь, демонстраційний.

Б.В сучасній школі традиційно виділяють такі типи уроків: урок індивідуальної роботи, формування умінь і навичок, ілюстрації навчального матеріалу, контролю знань, урок-лекція, урок-диспут.

В.Можна виділити такі типи уроків: урок оволодіння новими знаннями, формування умінь і навичок, застосування знань на практиці, контролю і корекції знань, систематизації і узагальнення знань, умінь та навичок, комбінований урок.

Г.Правильної відповіді немає.

11.Вкажіть на фактори, які визначають високий рівень пізнавальної активності і самостійності учнів у процесі виконання домашніхзавдань.

А.Уміння міцно заучувати навчальний матеріал.Б.Вміння поєднувати навчальну роботу з коротким відпочинком.

В.Вміння раціонально організовувати робоче місце.

Г.Дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

Д.Вміння здійснювати самоконтроль.

Е.Володіння методами навчальної роботи.

Є.Вміння добирати відповіді на запитання.

Ж.Організовувати роботу спочатку над важкими, а потім над легкими завданнями.

12.Визначте, до якої групи віднесено позаурочні форми організації навчання.

Додатковий матеріал.

Правила підготовки до уроку

Учитель готується до гарного уроку все життя... Така духовна філософська основа нашого фаху і технологія нашої праці.

В.О. Сухомлинський

  1. Систематично поповнюйте свою бібліотеку з урахуванням професійних потреб та інтересів.
  2. Щоденно працюйте над розширенням власної ерудиції.
  3. Книги та інші матеріали розміщуйте у своїй бібліотеці у певній системі.

4. Систематизуйте навчальний матеріал, дотримуючись принципу тематичності.

5. Опрацьовуючи інформаційні джерела, робіть виписки, дотримуючись карткової системи, розміщуючи їх за тематичним принципом.

6. Подбайте про добре обладнане робоче місце.

7. Вчитайтесь у навчальну програму, певний розділ, тему, проаналізуйте їх зв'язок з іншими темами.

8. Ознайомтесь зі змістом навчального матеріалу стосовно конкретної теми за підручником.

9. Доберіть додатковий навчальний матеріал до певної теми у межах вимог програми.

10. Відберіть потрібні методи навчання.

11. Визначте мету і замисел уроку.

12. Відтворіть у своїй уяві клас, учнівський колектив, у якому маєте проводити урок.

13. Доберіть необхідні засоби навчання (таблиці, схеми, роздатковий матеріал та ін.).

14. Співставте обрані методи, прийоми, засоби навчання з власними можливостями та можливостями учнів.

15. З'ясуйте значення незрозумілих для учнів слів і підготуйтесь до їх пояснення.

16. Змоделюйте режисерську структуру уроку.

17. Складіть і запишіть план уроку з перспективою його використання.

18. Доберіть і зафіксуйте додатковий матеріал (жарти, загадки, матеріал для дидактичної гри).

19. Продумайте прийоми використання наочних посібників, підготувавши необхідні пристрої.

  1. Підготуйте одяг. Перед уроком огляньте перед дзеркалом свою зовнішність.
  2. Запитайте себе:

— Ти готовий до уроку? І впевнено відповідайте:

— Так, я готовий до уроку! (Самонавіювання).

22. Будьте готові до "руйнування" вашого плану (з об'єктивних чи суб'єктивних причин), продумайте запасний варіант.

Програма спостереження й аналізу уроку

  1. Організаційна структура уроку; початок уроку, привітання учнів, підготовка обладнання до уроку (дошка, крейда, ручка, зошити, підручники, наочні посібники та ін.).
  2. Санітарно-гігієнічні умови для проведення уроку: дотримання гігієнічних вимог (повітряного, теплового, світлового режимів), відповідність меблів віку учнів; психологічна готовність учнів до уроку.
  3. Тип і структура уроку: доцільність обраного типу уроку з погляду вивчення теми. Структура уроку, її компоненти, психолого-педагогічне забезпечення цілісності і завершеності уроку.
  4. Особливості реалізації на уроці вимог принципів навчання.
  5. Раціональність і ефективність використання на уроці методів навчання. Озброєння учнів методами самостійної пізнавальної діяльності; розвиток розумових потенційних здібностей учнів; використання індивідуальних і колективних форм навчання.
  6. Методи, прийоми та види аналізу й оцінки знань, умінь та навичок учнів; об'єктивність оцінки навчальної діяльності школярів.
  7. Особливості розумової діяльності учнів на уроці: а) формування уваги учнів; співвідношення мимовільної і довільної уваги; б) місце пам'яті у розумовій діяльності учнів; озброєння школярів методами і прийомами запам'ятовуння; використання прийомів для активізації різних видів пам'яті (образної, словесно-слухової, емоційної, механічної) та видів запам'ятання; в) мислительна діяльність учнів на уроці: методи, прийоми і засоби активізації мислительної діяльності (створення проблемних сигуацій, організація самостійної пізнавальної діяльності).
  8. Реалізація на уроці основних вимог складових частин виховання: розумового, морального, фізичного, трудового, естетичного.

9. Поведінка вчителя на уроці: вміння володіти класним колективом, організація учнів до навчальної роботи, забезпечення трудової дисципліни; конструктивні вміння; комунікативні вміння; володіння педагогічним тактом; володіння педагогічною технікою (зовнішність; вміння володіти своїм тілом — ходити, сидіти, стояти; жести, міміка; культура педагогічного спілкування; володіння вмінням у галузі психотехніки; культура педагогічного мовлення; темп роботи).

10. Результати уроку: висновки і пропозиції; досягнення мети; якість знань, умінь та навичок учнів; виховне і освітнє значення уроку; найбільш цінні методи проведення уроку; рекомендації щодо удосконалення педагогічного процесу на уроці.

Відвідуючи урок, важливо досконало володіти методикою і технікою записів наслідків спостережень, попереднього аналізу навчально-виховного процесу з позицій пропонованої програми. Пропонована структура записів розміщується на двох розгорнутих сторінках зошита або спеціального журналу.

СХЕМА-ПЛАН УРОКУ ЗАСВОЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Клас Дата № уроку

Тема:

Мета: розвивальна

освітня

виховна Обладнання:

Хід уроку

1. Активізація чуттєвого досвіду і опорних знань учнів:

а) методом бесіди (розробка питань до бесіди): а)

б)

в)

б)виконання письмового завдання: а)

б)

в)

2. Мотивація уміння школярів.

А. На етапі первинного засвоєння знань:

а)

б)

в)

Б. На етапі осмислення знань:

а)

б)

в)

  1. Повідомлення теми, мети, задач уроку.
  2. Первинне сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу.

А. Проблемний виклад питань:

а)

б)

в)

Б. Самостійна робота з підручником при виконанні проблемних завдань: а)

б)

в)

5. Осмислення знань.

А. Методом бесіди:

а)

б)

в)

Б. Методом виконання пізнавальних завдань або задач:

а)

б)

в)

6. Узагальнення і систематизація знань.

А. Методом бесіди: питання

а)

б)

в)

7. Підсумки уроку:

а) стислий виклад основних моментів уроку;

б) бесіда;

в) оцінювання відповідей;

8. Домашнє завдання:

а) запис на дошці і в щоденниках змісту роботи;

б) перевірка розуміння учнями змісту і способів виконання завдання. Весь навчальний процес - це ланцюг різних форм навчальної роботи,

Тести до теми „Форми навчання”

1 варіант

1.Вкажіть неправильну відповідь:

Урок має такіособливості:

а) є завершеним та обмеженим в часі;

б) кожен урок включається в розклад і регламентуєтьсяу часі та за обсягом навчального матеріалу;

в) є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

г) відвідування уроків обов’язковедля всіх учнів,

д) є гнучкою формою організації навчання;

е) забезпечує лише фронтальну роботу;

є) згуртовує колектив дітей;

ж) сприяє формуванню пізнавальних якостей(активності, самостійності,...)

2. До яких вимог до уроку відноситься таке твердження:”Раціональне використання часу на уроці” –

а) дидактичних;

б) організаційних;

в) етичних;

г)санітарно-гігієнічних;

д)естетичних;

е) психологічних.

3.До яких вимог до уроку відноситься таке твердження:”Вибір найбільш раціональних прийомів і методів навчання” –

а) дидактичних;

б) організаційних;

в) етичних;

г)санітарно-гігієнічних;

д)естетичних;

е) психологічні.

4. Який тип уроку за Онищуком має таку структуру:

  • перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру;
  • перевірка раніше засвоєних знань;
  • повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;
  • сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;
  • осмислення, узагальнення і систематизація знань
  • підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

а) урок засвоєння нових знань;

б) урок формування навичок і вмінь;

в) урок застосування знань,умінь, навичок;

г) урок узагальнення і систематизації знань;

д) урок контролю і корекції знань, умінь, навичок;

е) комбінований урок.

5 Який тип уроку за Онищуком має таку структуру:

  • повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;
  • відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань;
  • узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки;

підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання

а) урок засвоєння нових знань;

б) урок формування навичок і вмінь;

в) урок застосування знань,умінь, навичок;

г) урок узагальнення і систематизації знань;

д) урок контролю і корекції знань, умінь, навичок;

е) комбінований урок.

6. Хто з педагогів в основу класифікації уроків поставивосновний спосіб їх проведення:

а) І.М.Казанцев;

б) С.П.Баранов;

в) О.В.Онищук;

г) С.В.Іванов.

7. Виберіть твердження, що відноситьсядо мікроструктури уроку:

а) усне пояснення з ілюстраціями;

б) сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу;

в) письмові роботи, програмоване опитування, репродуктивна бесіда;

г) прийоми порівняння, співставлення, створення схем, таблиць.

8.До яких форм навчання ( за дидактичною метою) відносяться семінари, екскурсії, домашня робота:

а) форми теоретичного навчання;

б) форми комбінованого та змішаного навчання;

в) форми практичного навчання.

9. Форма теоретичного оволодіння знаннями, коли вчитель протягом всього заняття повідомляє новий матеріал, а учні активно сприймають – це...

а) факультатив;

б) конференція;

в) лекція;

г) урок.

10. Порада, пояснення педагога учням будь – якого питання – це...

а) консультація;

б) конференція;

в) лекція;

г) урок.

Тести до теми „Форми навчання”

2 варіант

1. Вставте пропущені слова:

УРОК-це цілісний, ...... ......, ....... .. ..... регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально – пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв´язання поставлених навчально – виховних завдань.

2.До яких вимог до уроку відноситься таке твердження:”Реалізація принципів навчання у їх єдності і взаємозв’язку” –

а) дидактичних;

б) організаційних;

в) етичних;

г)санітарно-гігієнічних;

д)естетичних;

е) психологічних.

3.До яких вимог до уроку відноситься таке твердження:”Рішучість, сила волі, принциповість, справедливість вчителя на уроці” –

а) дидактичних;

б) організаційних;

в) етичних;

г)санітарно-гігієнічних;

д) естетичних;

е) психологічних.

4. Який тип уроку за Онищуком має таку структуру:

  • перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань;
  • повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів;
  • сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного;
  • узагальнення та систематизація знань;
  • підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

а) урок засвоєння нових знань;

б) урок формування навичок і вмінь;

в) урок застосування знань,умінь, навичок;

г) урок узагальнення і систематизації знань;

д) урок контролю і корекції знань, умінь, навичок;

е) комбінований урок.

5. Який тип уроку за Онищуком має таку структуру:

  • перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок;
  • повідомлення теми, мети й завдань уроку і мотивація навчання школярів;
  • осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій;
  • самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою учителя;
  • звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів;

підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання;

а) урок засвоєння нових знань;

б) урок формування навичок і вмінь;

в) урок застосування знань,умінь, навичок;

г) урок узагальнення і систематизації знань;

д) урок контролю і корекції знань, умінь, навичок;

е) комбінований урок.

6. Хто з педагогів в основу класифікації уроків поставивдидактичну мету:

а) І.М.Казанцев;

б) С.П.Баранов;

в) О.В.Онищук;

г) С.В.Іванов.

7. Виберіть твердження, що відноситьсядо макроструктури уроку:

а) повідомлення теми імети уроку;

б) сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу;

в) письмові роботи, програмоване опитування, репродуктивна бесіда;

г) прийоми порівняння, співставлення, створення схем, таблиць.

8.До яких форм навчання ( за дидактичною метою) відносятьсялекція, конференція, факультатив:

а) форми теоретичного навчання;

б) форми комбінованого та змішаного навчання;

в) форми практичного навчання

9.Самодіяльне об’єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань науки, літератури, мистецтва, фізкультури, одна з форм позакласної та позашкільної роботи це--...

а) факультатив;

б) конференція;

в) лекція;

г) гурток.

10 Форма організації педагогічного процесу, яка спрямована на вивчення учнями поза межами школи, але під керівництвом вчителя,певних предметів,явищ,процесів шляхом безпосереднього сприймання – це...

а) факультатив;

б) конференція;

в) екскурсія;

г) гурток.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54203. Математика і поезія – два крила натхнення 417.5 KB
  Прищеплювати інтерес до предметів математики та літератури; активізувати і стимулювати розумову і пізнавальну діяльність учнів; розвивати вміння й навички розмірковувати, розширювати кругозір; виховувати в учнів свідоме ставлення до одержання знань.
54204. Додавання та віднімання чисел частинами. Задачі на різницеве порівняння 60 KB
  Правильно це Буратіно. Відправляючись в країну дурнів Буратіно потрапляє в казковий математичний ліс. Ось і вибрався Буратіно із лісу знайшов стежку і вона привела його до будинку Мальвіни. Мальвіна запросила Буратіно в гості напоїла чаєм і вирішила перевірити його знання з математики.
54205. Множення чисел 1 і 0. Множення на 1 і 0. Задачі на дві і три дії 36 KB
  Множення чисел 1 і 0. Множення на 1 і 0.Ознайомити учнів із випадками множення коли одним із множників є число 1 чи 0. Що таке множення Як називаються числа при множенні Що показує перший другий множник 2.
54206. Перетин прямих. Точка. Відрізки та їх порівняння. Приклади на додавання 108.5 KB
  Які саме У кожній країні на кожному кроці зустрічаються фігури такі як на дошці додаток 1. Будинки стоять вздовж прямої з обох боків додаток 2. Курка пробігла розсипала зернята додаток 3. А якщо розглянути лінію від точки до точки то бачимо що вона має початок та кінець – це відрізок додаток 4.
54207. Задачі на знаходження суми і остачі 1.89 MB
  Скільки прапорців залишилось у дівчинки 2. Скільки горобців залишилось 3. Скільки пасажирів стало в автобусі 4. Скільки літрів молока залишилось в бідоні 5.
54208. Основные черты и признаки скотоводческих культур и их исторические судьбы 15.06 KB
  Скотоводство — доминирующая отрасль животноводства, специализирующаяся на разведении крупного рогатого скота для получения молока, говядины, кожевенного сырья, а также в качестве тягловой силы. Скотоводство практикуется во всём мире и играет важную роль в экономике многих стран.
54210. Упражнения и задачи на применение таблиц сложения и вычитания в пределах 10 1.52 MB
  Зима. Да дети к нам в гости пришла Зима. Скажите сколько букв в слове зима 1. 22=4 31=4 13=4 Зима нас решила провести по зимнему лесу.
54211. Математична гра-казка. Подорож Петрика пяточкіна по країны числяндії 248 KB
  Хід гри – казки Учитель. Він пише учитель дістає листа з конверта підписаного за всіма правилами й адресованого учням 2А класу і зачитує: Любі другокласники Ви вже не новачки в школі. Учитель.