99644

Організація роботи з обдарованими учнями у початковій школі

Курсовая

Педагогика и дидактика

Основні теоретичні підходи види та принципи обдарованості. Обдарованість: її виявлення та розвиток. Проблема виявлення здібностей дитини і створення умов для розвитку обдарованості. Розуміння сутності обдарованості та її природи характеризується надзвичайно широким діапазоном поглядів...

Украинкский

2016-10-04

170.5 KB

0 чел.

PAGE  2

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

курсова робота

    

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБДАРОВАНОСТІ ……7

  1.  Основні теоретичні підходи, види та принципи обдарованості………7
    1.  Обдарованість: її виявлення та розвиток………………………………...
    2.  Основи навчання і виховання обдарованих учнів ………………………

ВИСНОВКИ  ДО 1-ГО РОЗДІЛУ ……………………………………………

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ ……..

  1.  . Проблема виявлення здібностей дитини і створення умов для розвитку обдарованості...……………………………………………………………………..
    1.  . Підвищення рівня науково-методичної підготовки педагогічних працівників …………………………………………………………………............
    2.  . Організація роботи з обдарованою молоддю у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах ………………………………………………

ВИСНОВКИ ДО 2-ГО РОЗДІЛУ……………………………………………

РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ РОЗВИТКУ ОБДАРОВАНИХ УЧНІВ ……………………………………

3.1. Розвиток обдарованих учнів у початковій школі ………………………

3.2. Форми роботи з обдарованими учнями початкових класів ……………

3.3. Робота з обдарованими учнями на уроці  математики …………………

ВИСНОВКИ ДО 3-ГО РОЗДІЛУ ……………………………………………..

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………………...

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………..

ВСТУП

«Своєчасно знайти, виховати й розвинути задатки і здібності у своїх вихованців, своєчасно розпізнати в кожному його покликання -  це завдання стає тепер найголовнішим у системі навчально-виховного процесу»

                             В.О. Сухомлинський

Сьогодні в нашому сучасному суспільстві, що характеризується стрімкими змінами в різних сферах життя: політичний, економічний, науковій і культурно-мистецькій, поряд з освіченою та фаховою компетентністю особливого значення набувають уміння людини самостійно мислити, висувати нестандартні ідеї та прогнозувати, виявляти творчий підхід у будь-якій діяльності. На зміну старій уніфікованій школі, зорієнтованій на середнього учня, приходить нова система альтернативної освіти, яка спрямована на ефективний розвиток обдарованих дітей.

У загальному вигляді поняття «обдарованість» розкривається як когнітивний, соціальний і мотиваційний потенціал, який дає можливість досягти високих результатів в одному чи декількох напрямках. Розуміння сутності обдарованості та її природи характеризується надзвичайно широким діапазоном поглядів.

Обдаровані діти – майбутній цвіт нації, інтелектуальна еліта, гордість і честь України, її світовий авторитет. Тому перед кожним учителем стоїть завдання, спрямоване на забезпечення формування інтелектуального потенціалу нації шляхом створення  оптимальних умов для всебічно обдарованої молоді. Адже обдаровані люди приносять велику користь суспільству, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, державою,  школою та сім’єю постає проблема навчання і виховання таких дітей. Одним із важливих напрямів діяльності вчителя є його робота з обдарованими учнями, які характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам’ятовуванням навчального матеріалу, великою працездатністю, вмінням самостійно працювати. Їм притаманна свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню певні явища, стереотипи.

Зважаючи на важливість та актуальність цієї проблеми, тема «Організація роботи з обдарованими учнями  у початковій школі» стала темою дослідження нашої курсової роботи. Актуальність цієї теми важко заперечити, оскільки зараз існує дуже багато суперечностей щодо навчання і, взагалі, сутності обдарованості. Наша робота присвячена саме цим проблемам, які, на нашу думку, є дуже важливими для того, щоб вирішити ті суперечності, які існують в сучасній педагогіці.

У світовій і вітчизняній правовій і освітній політиці накопичено достатньо досвіду соціального реагування на талант, що кодифіковано в Конвенції про права дитини [Конвенція про права дитини Постанова Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991], а також в Законах і Актах про освіту [Закон України "Про освіту №1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008].

Національна асоціація обдарованих дітей, яка була створена у 1966 році, ставила за мету звернення уваги до проблем обдарованості, проведення відповідних теоретичних і експериментальних досліджень, створення програм їх навчання, а також надання матеріальної допомоги для цієї категорії учнів. Про увагу до прогнозування перспектив розвитку обдарованих дітей свідчить проведена в жовтні 1988 року перша Європейська конференція з проблеми обдарованості. 10 листопада 1989 роки 44 сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла Конвенцію про права дитини.

Закон України “Про освіту” передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів) [Закон України "Про освіту №1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008].

Відповідно до цих документів, державні установи навчально-виховного типу (спеціалізовані школи, училища, гімназії, ліцеї, коледжі), а також розгалужена мережа навчально-виховних установ, заснованих на різних формах власності, повинні забезпечувати обдарованим дітям вільний доступ до різних форм і рівнів освіти.

В даний час стрункої психолого-педагогічної системи роботи з обдарованими дітьми ні в країнах СНД, ні на Заході немає. Все ще поширена тенденція штучного поділу дітей в ранньому віці на особливо здібних (обдарованих), здібних і відстаючих від норми (мається на увазі або розвиток спеціальних здібностей – математичних, музичних і т.п., або розвиток інтелекту в цілому). Тому в існуючих програмах акцент робиться на індивідуальну роботу з дитиною в сім'ї (дошкільний вік) або професійній сфері (підлітковий і старший шкільний вік).

Проблема обдарованості, відірвана від системи організованого виховання, породжує ряд труднощів – організаційних, економічних, соціальних і психологічних.

Найбільш значним (для розуміння проблеми обдарованості) є той факт, що з досліджень фактично "випав" молодший шкільний вік. Розрив між дошкільним дитинством і старшими віковими періодами ставить під питання отримані результати досліджень обдарованості.

Таким чином, в спробах вирішити цю проблему відобразилася загальна криза традиційної системи освіти, побудованої на концентризмі і диференціації що нездатні забезпечити розвиток більшості дітей.

Обдарованість досліджували такі видатні педагоги, як  В.Сухомлинський та Г.Ващенко. Проблему навчання обдарованих дітей досліджували:             В. Алфімова, Д. Богоявленська, І.С. Вагощука, Ф. Гальтон, Г. Гарднера,               Ю.З. Гільбух (досліджував розумову обдарованість, теоретичні положення щодо видів обдарованості), Г. Гілфорда, Г. Жолі, О. Кульчицької, Н. Лейтеса,                В. Моляко, В.Ф.Паламарчука, А.Палій, К.К.Платонова, Дж.Рензуллі,                      Р.А. Сиска, Ч.-Е. Спірмен, Р. Стенберга, Л. Тейлора, Б. Теплова, Л. Термена, П. Торенса, Л. Холла, Г.О.Чистякова, В. Штерн та ін.

Отже, об'єктом дослідження є: здібності та обдарованість молодших школярів.

Предмет дослідження: організація навчання обдарованих дітей у початковій школі.

Мета дослідження: встановити особливості підходу до навчання обдарованої дитини у початковій школі.

Завдання дослідження:

  1.  Проаналізувати сучасний стан основних теоретичних підходів до визначення обдарованості;
  2.  Визначити види, принципи та концепції обдарованості;
  3.  Описати психолого-педагогічну характеристику обдарованості;
  4.  Сформувати основи навчання обдарованих учнів.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБДАРОВАНОСТІ

  1.  Основні теоретичні підходи, види та принципи обдарованості

Майже два десятиріччя тому на сторінках педагогічної періодики з'явилися терміни «обдарованість», «обдаровані школярі», що, фактично, знаменувало собою визнання офіційною педагогікою, наукою і практикою того факту, що діти при народженні успадковують задатки різного рівня, які до вступу до загальноосвітніх навчальних закладів під впливом різного соціально-педагогічного середовища спричиняють істотні відмінності в інтелектуальних здібностях.

Але обговорення цієї проблеми не може бути успішним без визначення суті самого явища обдарованості.

Якщо підійти до цього дещо узагальнено, то можна стверджувати, що обдарованість - це одна з ключових суб'єктних детермінант активності людини, що забезпечує високий рівень адекватності, економності та успішності цієї активності [Гілюбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. - К., 1993. – 86 с.;77].

Звичайно, таке визначення обдарованості надто загальне і вже тому недостатнє. На основі теоретико-методологічного аналізу існуючих теорій М.М. Гнатка цього феномена та уявлень про нього ми дійшли висновку, що можна виділяти такі два аспекти у визначенні обдарованості: потенційний аспект обдарованості (вроджене утворення) та актуальний аспект обдарованості (продукт взаємодії індивідуума зі світом, в якому надзвичайно вагомим є саме момент набутності).

Звідси випливає, що дане явище слід розуміти й розглядати як двоєдиний феномен. З одного боку, обдарованість - це високоорганізована, певною мірою (залежно від рівня вираженості обдарованості) наближена до оптимальної система анатомо-морфологічних та фізіологічних особливостей індивіда. Це потенційна обдарованість, що характеризує людську істоту як індивіда, тобто як біологічний організм певного виду [Кремінський Б.Г. Обдарованість та проблема розвитку здібностей особистості // Практична психологія і соціальна робота. - 2004. - №12. - с.74-80;75].

З іншого боку, обдарованість - це близька до оптимальної система поліприродних (таких, що мають різну природу - психічну, фізіологічну тощо) особливостей індивідуума; система, котра є одним з продуктів взаємодії людини з середовищем, в якому перебігає її життєдіяльність, починаючи від народження; система, яка забезпечує безпосередню суб'єктну можливість реалізації даної людині життєвої активності, що характеризується високим рівнем адекватності, економності та успішності. Це актуальна обдарованість [Кремінський Б.Г. Обдарованість та проблема розвитку здібностей особистості // Практична психологія і соціальна робота. - 2004. - №12. - с.74-80;75].

Отже, обдарованість - це вроджені передумови високого рівня адекватності, економності та успішності життєвої активності даного індивіда як представника певного соціуму, як суб'єкта, реалізатора цієї активності.

З'ясування суті обдарованості пов'язане з розкриттям змісту таких психологічних понять, як задатки, здібності, нахили. Задатки - це вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну основу розвитку здібностей [Кремінський Б.Г. Обдарованість та проблема розвитку здібностей особистості // Практична психологія і соціальна робота. - 2004. - №12. - с.74-80;77]. Задатки, хоча не є специфічними стосовно конкретного виду діяльності, проте у різних комбінаціях - основа розвитку різноманітних людських здібностей. Наприклад, особливості зорового аналізатора обов'язково проявляться в здібностях, що вимагають участі цього аналізатора, а особливості мовних центрів мозку - в діяльності, пов'язаній із мовними здібностями.

Здібності - це можливості людини виявити себе в тій чи іншій діяльності, що характеризуються як значними досягненнями в оволодінні майстерністю, так і високими показниками праці [Кремінський Б.Г. Обдарованість та проблема розвитку здібностей особистості // Практична психологія і соціальна робота. - 2004. - №12. - с.74-80;78]. В основі однакових досягнень в діяльності можуть лежати різні здібності, водночас та сама здібність може бути умовою успішності в різних видах діяльності. компенсаторні можливості окремих здібностей наштовхують на думку, що серед них є такі, які відповідають за успіх будь-якої діяльності. їх називають загальними здібностями. Поряд із ними є здібності, які забезпечують успіх лише в певній діяльності. такі здібності прийнято називати спеціальними. Тому, ведучи мову про здібності людини, беруть до уваги не тільки те, наскільки людина здібна, а й те, до чого вона здібна. Здібності, на відміну від задатків, не є вродженими анатомо-фізіологічними особливостями індивіда, а формуються в процесі діяльності на основі задатків [Кремінський Б.Г. Обдарованість та проблема розвитку здібностей особистості // Практична психологія і соціальна робота. - 2004. - №12. - с.74-80;75]. Хоча під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої, здібностями називають не будь-які особливості, а лише ті, які стосуються успішного виконання певного виду діяльності; при цьому поняття здібність не зводиться до наявних у людини знань, умінь та навичок. С.Рубінштейн вказував на діалектичну сутність здібностей (з одного боку, здібність - передумова виконання дії, з іншого - вона формується в процесі дії), пов'язуючи їх не з конкретною діяльністю, а з тим вищим психічним, що відповідає за дану конкретну діяльність. Такої самої думки дотримується і Н.Лейтес, пов'язуючи здібності з продукуванням можливостей для успішної діяльності [Кремінський Б.Г. Обдарованість та проблема розвитку здібностей особистості // Практична психологія і соціальна робота. - 2004. - №12. - с.74-80;78]. Самі ж здібності розвиваються під впливом нахилів людини до певної діяльності. нахил як вибіркова спрямованість особистості на певну діяльність, що спонукає займатися нею, виникає з інтересу до цієї діяльності і потреби у вдосконаленні умінь і навичок, пов'язаних із нею [Кремінський Б.Г. Обдарованість та проблема розвитку здібностей особистості // Практична психологія і соціальна робота. - 2004. - №12. - с.74-80;79]. Таким чином, здібності можна тренувати і вдосконалювати. Успіх залежить від соціального оточення, форм і методів навчання.

Треба ще згадати про те, що поняття «обдарований», «талановитий» часто вживають як синоніми. Про це згадує Ю.З. Гільбух у своїй праці «Розумово обдарована дитина». Він вважає, що таке використання цих понять малопродуктивне [Гілюбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. - К., 1993. – 86 с.;77]. Більше того, вона створює двозначність, якої бажано уникнути. Тому багато дослідників «навантажують» термін «талановитий» спеціальним значенням, а саме: той, хто має дуже високий ступінь здібностей до якої-небудь спеціальної діяльності (музичної, художньої, літературної, технічної, спортивної), причому ці здібності вже значною мірою встигли реалізуватися в конкретних суспільно значущих продуктах. Крім того, в цей термін звичайно вкладають ще дві ознаки: наявність виявленого творчого елемента і домінування природжених якостей. У такому розумінні шестирічний Моцарт, який здійснював разом з батьком концертне турне по європейських країнах, безперечно, талант; 18-річний Славко, який щойно закінчив фізичний факультет університету, - поки що тільки обдарований юнак.

При спільному вживанні терміни «обдарований» і «талановитий» виступають як рід і вид. Будь-яка талановита дитина є разом з тим обдарованою, але не кожну обдаровану дитину можна назвати талановитою. Деяким обдарованим дітям ще треба досягти рівня талановитості, і не всім, на жаль, це вдається.

Але якщо поняття «обдаровані діти» покриває весь об'єм поняття «талановиті». То чому ж тоді в назвах популярних статей і брошур ці два терміни ставлять поряд, поєднуючи їх сполучником «і» («обдаровані і талановиті діти»)? Безперечно, з погляду вимог логіки це неправомірно. Очевидно, таким поєднанням автори висловлюють свій намір не обмежуватись загальною характеристикою всіх обдарованих дітей, а й спеціально спинитися на тій їх частині, що належить до категорії юних талантів [Федоренко Д., Федоренко О. Майбутні генії і таланти // Початкова школа. - 2006. - №3. - с.56;56].

Для певного розуміння обдарованості треба розглянути її структуру. Джордж Рензумі запропонував трибічну модель обдарованості, створену ним на основі вивчення обдарованих дітей і дорослих. Її утворюють три компоненти: інтелект вищий, ніж середній, потужна пізнавальна мотивація, творчі здібності.

Прояв обдарованості дитини не можна зрозуміти без урахування вельми важливої ролі мотиваційно-потребової сфери, яка характеризується незвично високим рівнем свого розвитку і своєрідністю розумової активності.

Важливі риси обдарованості дитини - яскраво виражений розвиток інтересів і схильностей, наполегливість у мисленнєвій діяльності. ключову позицію в мотиваційній сфері обдарованої дитини займає пізнавальна потреба. Це проблема в розумовому пошуку, розумовому навантаженні, яка базується на отриманні задоволення від процесу мислення, процесу пізнання діяльності.

У результаті розвивається і закріплюється прагнення до пізнання - адже йому передує дія механізму позитивних емоцій. Пізнавальна потреба базується на трьох «китах»: активності, потребі в самому процесі розумової діяльності, задоволення від розумової праці.

Обдарованість поділяється на види. Ю.З. Гільбух виділяє такі основні її види: загальна (розумова) і соціально-художня, соціальна, спортивна. Кожний із цих типів, а він відповідає поняттю групових здібностей, має ряд видів. А кожний з видів, у свою чергу, може розглядатися як спеціальна здібність. Так, розумові здібності поділяються за предметною ознакою на фізико-математичні, здібності до вивчення гуманітарних предметів тощо. При певному розвитку кожний із цих видів навчальних здібностей може сформуватися у відповідну науково-дослідницьку здібність. Технічна обдарованість має два основних види: інженерна і обдарованість до технічної майстерності. Художня обдарованість поділяються на літературну, музичну, хореографічну та інші. Соціальна обдарованість охоплює здібності до правової діяльності, педагогічні, а також здібності, які стосуються організаторської діяльності в різних сферах життя суспільства [Гілюбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. - К., 1993. – 86 с. ;77].

Звичайно, усі ці типи і види обдарованості не ізольовані один від одного. Тут можна виділити щонайменше два типи зв'язків. Так, людина може мати одну спеціальну здібність, а може бути обдарована цілою групою споріднених здібностей. Разом з тим усі типи обдарованості обов'язково передбачають певний рівень розумових здібностей. І чим він вищий, тим, за інших рівних умов, пліднішою та одухотвореннішою виявиться діяльність у тій чи іншій сфері. Щодо технічної та загальної обдарованості, деяких видів художньої обдарованості це очевидно. Трохи по-іншому обстоїть справа в тих видах діяльності, де вирішальну роль відіграють фізичні та психофізичні якості індивіда. Але при близькому розгляді виявляється, що і в цих видах діяльності досягти особливо видатних результатів можливо лише при досить високому розвитку розумових здібностей [Гілюбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. - К., 1993. – 86 с.; 80-85].

Виходячи з усього написаного вище, можна сказати, що обдарованість - наявність у людини сприятливих задатків і здібностей до якого-небудь одного або декількох видів діяльності. Про людину судять згідно з характером розвитку її здібностей і оволодіння знаннями, навичками, уміннями беручи до уваги успіхи, рівень досягнень у професійній практиці. Пізнавальні потреби є головною умовою розвитку обдарованості.

Проблемі обдарованості, її дослідженню та розвитку приділяли увагу і видатні педагоги. Серед них В.О. Сухомлинський, Г.Ващенко та інші.

Г.Ващенко, зокрема, писав: «Уже сама назва «обдарованість» показує, що нахил і здібності в своїй основі дані або подаровані людині. Це видно з притчі про таланти. Сенс її полягає в тому, що кожна людина має від Бога своє покликання і відповідні до нього здібності або таланти. Рівень цих здібностей може бути більший або менший, але не існує жодної людини, що не мала б покликання, себто певного призначення, що його вона має виконати в міру своєї обдарованості» [Ващенко Г. Обдарованість // Ващенко Г. Виховання волі і характеру. - К., 1999. - с.138-144 ;140].

В.О. Сухомлинський вказував на індивідуальний підхід до кожної обдарованої дитини: «Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкрити сили й можливості кожної дитини. Так, при розв'язуванні задач клас ділиться на кілька груп. У першій групі – найобдарованіші діти, які легко розв'язують без будь-якої допомоги будь-яку задачу. І в цій групі - один-два учні, які можуть розв'язувати задачу усно, не вдаючись до записів. Крім програмних, учитель добирає задачі, що виходять за межі програми: треба дати розуму цих учнів роботу посильну, але й нелегку, таку, яка вимагає напруження…» [Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. - К.: Радянська школа, 1988. – 240 с.;28].

Тому, обдарованість – індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

Російський педагог Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності [Богоявленская Д. Б. Психология творческих способностей. - М.: Издательский центр Академия 1998, 44].

В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.

Обдаровані діти – діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності.

Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний “середній” рівень. їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно.

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку. Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.

Тому учні повинні мати сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності, виконуючи роботу більшу за обсягом та інтенсивністю.

Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

  •  формування взаємин на основі творчої співпраці;
  •  організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);
  •  превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);
  •  вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);
  •  розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння “згортати” і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);
  •  гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок);
  •  створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей) [Коваль Л.Г. Зверева I.Д. Соціально-педагогічна підтримка обдарованих дітей. // Обдарована дитина. – 2001; 135].

Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати “опорні” знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

Основні концепції здібностей пов’язані з методами їх діагностики. Факторно-аналітичні концепції загальних здібностей ґрунтуються на даних статистичної обробки результатів масового тестування учнів. Більшість емпіричних досліджень спрямована на виявлення загальних здібностей, від рівня розвитку яких залежить успішність діяльності. Усвідомлення багатогранності та різнорідності концепцій дало нам змогу зрозуміти, яким важким завданням є надання однозначних, загальнодоступних критеріїв видатних здібностей. Сучасне суспільство приділяє значну увагу унікальним здібностям людини, оскільки освіта та виховання особистостей з такими здібностями допоможуть вирішити подальші проблеми суспільства й забезпечити інтенсивний розвиток науково-технічного, культурного та економічного прогресу.

Проблема обдарованості привертала увагу психологів та педагогів як за кордоном, так і в нашій країні. Сучасні концепції обдарованості мають свої витоки, починаючи зі спроби Ф. Гальтона довести прояви геніальності у вроджених здібностях, що стали початком наукового етапу в дослідженнях обдарованості. На сьогодні існує декілька десятків концепцій обдарованості, що враховують різні теоретичні напрями, однак аналіз комплексних теорій обдарованості потребує більш детального аналізу та висвітлення.

На сучасному етапі існує багато різних концепцій обдарованості, однак найпопулярнішою є за складниками обдарованості, яку розробив відомий американський психолог Дж. Рензуллі [Monks Franz J., Ypenburg Irenę H.: Jak rozpoznac uzdolnione dziekoKrakow : Wydaw WAM, 2007. – Р. 125.].

Здібності вище від середнього рівня розподіляються на:

  •  загальні здібності, що визначаються за допомогою тестів (вербальні, просторові, цифрові, абстрактно-логічні тощо);
  •  спеціальні здібності (можливості засвоєння знань і навичок у конкретних предметних галузях – хімії, математиці, балеті тощо). Деякі з них (спеціальних) корелюють з високим ступенем загальних здібностей і можуть також вимірюватися за допомогою тестів (математичні або хімічні). Коли йдеться про здібності вище за середні, то Дж. Рензуллі зараховує до цього показника особистості, які становлять 15–20% населення, а не 1–2%, як прийнято вважати.

Висока мотиваційна включеність у завдання стосується таких якостей людини, як: інтерес, ентузіазм, наполегливість, стійкість, працьовитість, старанність, упевненість, віра у власні можливості та сили, витривалість. Дослідження, яке провели в 1981 р. Б. Блум і Сосняк, свідчило, що “після дванадцяти років обдаровані діти присвячують щоденно стільки часу своїм захопленням, скільки їх однолітки із середнім рівнем здібностей проводять біля телевізора” [Renzulli J.S. (1986) The three-ring conception of giftedness: a development model for creative productivity. W: R.J. Sternberg, J.E. Davidson (red.) Conception of giftedness. – Cambridge University Press. – Р. 53–92.; с. 70].

Креативність. Цей термін стосується поведінки людини, витворів, способів пошуку та виконання певних завдань. Творчі особистості відрізняються від інших гнучкістю та оригінальністю мислення, вони перебувають у постійному пошуку чогось нового, їм притаманні захопленість справою, дослідництвом, естетичне почуття, готовність до ризику. За концепцією Дж. Рензуллі, кількість обдарованих дітей може зрости більше, ніж при ідентифікації за тестами інтелекту або досягнень. Автор не пов’язує поняття “обдарованість” лише з високими оцінками за кожним параметром. Перевагою цієї моделі є те, що згідно з її критеріями до категорії обдарованих можна відносити тих, хто має високі показники хоча б за одним параметром [Renzulli J.S. (1986) The three-ring conception of giftedness: a development model for creative productivity. W: R.J. Sternberg, J.E. Davidson (red.) Conception of giftedness. – Cambridge University Press. – Р. 53–92.; с. 76].

Психосоціальна концепція Авраама Танненбаума

Як найоптимальніший варіант вирішення проблеми обдарованості А. Танненбаум запропонував “п’ятифакторну модель”. Він довів, що існування видатних здібностей та творчих якостей не гарантують реалізації особистості в творчій діяльності. Для цього потрібна взаємодія п’яти умов, що включають внутрішні та зовнішні фактори: загальні здібності; спеціальні здібності в конкретній діяльності; спеціальні характеристики неінтелектуального характеру, що підходять до конкретної галузі (особистісні, вольові); стимулювальне оточення, що відповідає розвитку цих здібностей; випадкові фактори (опинитися в потрібному місці в потрібний час). Два перших елементи не потребують жодного коментаря. До факторів, що не пов’язані з інтелектуальним розвитком, належать: мотивація досягнень, емоційний стан і психічна стійкість. До середовища, подібно до моделі Ф. Монкса, належать: родина, школа (вчитель і програма навчання) та однолітки. Фактор випадковості (іншими словами, “подарунок долі”) є часто

згадуваним у визначенні видатних здібностей. На думку А. Танненбаума, ці п’ять факторів взаємозалежать один від одного.

Я. Стрелау (польський психолог, завідувач кафедри диференціальної психології Варшавського університету) запропонував модель, що дещо відрізняється від концепції А. Танненбаума. До загальних та спеціальних здібностей, середовища, факторів, що не пов’язані з інтелектуальним розвитком та випадковості, він додає ще творче мислення. На думку автора, без нього не можна говорити про видатні здібності та досягнення [Siekańska M. Koncepcje zdolności a identyfikacja uczniow zdolnych // Psychologia zdolności. Wspolczesne kierunki badań / pod redakcją Andrzej E. Sękowski. – Warszawa: Wydaw. Nauk. PWN SA, 2004. – Р. 115–124., с. 119].

Цю модель часто називають психосоціальною, оскільки в ній запропоновано класифікацію обдарованих людей за критеріями потреби в них суспільства, тобто суспільство може по-різному відчувати потребу в обдарованості тієї чи іншої людини. А. Танненбаум вважає, що наявність високого інтелектуального розвитку та креативності ще не гарантує досягнення видатних творчих здібностей. Значним внеском у науку стало виокремлення А. Танненбаумом чотирьох видів талантів:

1. Scarcity talents (scarcity ang. – брак, нестаток, недобір). Завдяки людям, що володіють цим типом здібностей, наше життя стає безпечним, легким, ми краще розуміємо одне одного та самих себе. До цієї групи належать видатні політики, лідери, знані винахідники й науковці

2. Surplus talents (surplus ang. – надмір, зайвина). Здібності цього типу також необхідні, як і попередні, без них неможливо уявити наше життя. Творіння великих музикантів, письменників, художників та інших артистів захоплюють нас, хвилюють і вражають. Наприклад, коли ми чуємо музику

Моцарта, в нас виникають різні почуття, зокрема, почуття прекрасного.

3. Quota talents (quota ang. – участь, контингент). Цей талант зустрічається у повсякденному житті та стосується суспільних потреб. Він притаманний особистостям, що виконують складну, часто відповідальну роботу. Це: лікарі, вчителі, інженери, артисти, бізнесмени.

4. Anomalous talents (anomalous – неправдоподібний). До цієї категорії талантів належать неперевершені можливості думки та тіла. Як приклад можна навести Книгу рекордів Гіннеса, в якій записані світові рекорди, дуже оригінальні, незвиклі, вражаючі та незвичайні [Siekańska M. Koncepcje zdolności a identyfikacja uczniow zdolnych // Psychologia zdolności. Wspolczesne kierunki badań / pod redakcją Andrzej E. Sękowski. – Warszawa: Wydaw. Nauk. PWN SA, 2004. – Р. 115–124.; с. 118].

Концепція здібностей Дж. Фелдхузена

Іншу концепцію, в основі якої лежать інтелектуальні здібності та особистісні якості, запропонував у 1989 р. Дж. Фелдхузен. Вона складається з таких елементів: загальні пізнавальні здібності, Я-концепція, мотивація досягнень, талант. Якщо говорити про загальні пізнавальні здібності, то їх рівень безпосередньо залежить від дисципліни (наприклад, для таких предметів, як математика та фізика, рівень здібностей повинен бути досить

високим) [Monks Franz J., Ypenburg Irenę H.: Jak rozpoznac uzdolnione dziekoKrakow : Wydaw WAM, 2007. – Р. 125.].

Я-концепція є компонентом обдарованості, яку необхідно розглядати як один з основних критеріїв при відборі учнів для навчання за програмами для обдарованих дітей. Прикладом є програма, за якою працюють в Індіанаполісі. Один раз на тиждень з учнями проводяться дискусії в маленьких групах. Діти спілкуються на теми, що їх цікавлять: міжособистісні відносини та навчання. Такі зустрічі мають за мету змінити образ дитини, її погляди, навчити краще розуміти інших та самого себе. Як стверджує автор, обдарованою є людина, яка вважає себе такою, Я-концепція – це уявлення про себе як про обдаровану людину.

Мотивація досягнень виявляється вже на початку навчання, тобто ще в першому класі. Учитель заохочує учня, який виявляє інтерес до навчання, викликає в нього зацікавленість та наполегливість. Багаторічні дослідження доводять важливу роль родини в розвитку мотивації дитини. Для заохочення обдарованої дитини до праці необхідним є тісний взаємозв’язок та взаємодія в сім’ї. У цьому випадку маються на увазі не лише взаємні захоплення, а стимул і навіть суперництво.

Останньою складовою є талант, який дуже складно об’єктивно оцінити. Єдиним показником є оцінка витворів. Свою думку висловлюють фахівці, які є експертами в цій галузі, і на цій підставі оцінюють “рівень” таланту. Така процедура часто стосується оцінки артистичних здібностей (музика, пластика). Математичні здібності вимірюються за допомогою тестів. Як зауважує Дж. Фелдхузен, найточнішим показником є застосування декількох різних методів, наприклад: спостереження + оцінка витвору + тест [Monks Franz J., Ypenburg Irenę H.: Jak rozpoznac uzdolnione dziekoKrakow : Wydaw WAM, 2007. – Р. 125.].

Психолого-педагогічна концепція здібностей Дж. Галлахера

Дефініція видатних здібностей змінюється разом зі зміною поглядів на навчання. У ранніх дефініціях акцент робився на особистісних якостях людини: значна увага приділялася складу нервового устрою, меншою мірою впливу середовища. Дж. Галлахер зауважує, що в більшості випадків школа цікавиться тими дітьми, які виявляють здібності у вивченні шкільних предметів.

Оскільки шкільні програми створені не для однієї дитини, а для групи учнів, прийняття таких критеріїв, як шкільні досягнення, рівень інтелекту, шкільні оцінки та досвід вчителя, є важливими при розпізнаванні академічних здібностей. В іншому разі могло б так статися, що Едісон та Ейнштейн ніколи не потрапили б до групи обдарованих [Gallagher J.J., Courtright R.D. (1986) The educational definition and its policy implications. A W: R.J. Sternberg, J.E. Davidson (red.) Conceptions of giftedness. Cambridge, Cambridge University Pres. – Р. 93–111.].

Багаторічний досвід роботи науковців з обдарованими дітьми доводить, що діагностика учнів викликає певні труднощі. Як бачимо, проблема розпочинається з визначення самої дефініції. Дослідники згодні з тим, що ідентифікація обдарованих учнів має бути адекватною меті програми навчання та роботі з такою категорією дітей. При діагностиці видатних здібностей існує два види помилок. Перший – коли особистість визнана як обдарована, а насправді це не так. Другий – коли обдарована особистість ідентифікована як людина із середнім рівнем здібностей. Адже, щоб не зробити помилки, яка може в майбутньому зруйнувати життя дитини, необхідно досконало знати різні методи ідентифікації учнів.

Частими є випадки, коли обдарованість пов’язують з раннім виявленням здібностей. Іноді трапляється, що видатні досягнення в ранньому

віці із часом “згасають”, а обдарована людина залишається такою, що не змогла реалізувати свої здібності. Причина полягає в тому, що не всі здібності можуть бути виміряні, а також важливе значення має вік дитини.

Отже, при ідентифікації необхідно брати до уваги вік та види ідентифікаційних процедур. Цікавим прикладом стала апробована у 80-х рр. ХХ ст. три етапна програма в одинадцяти землях Федеральної Республіки Німеччини.

Перший етап – відбір учнів, які мають високі оцінки; другий – кандидати складають тест, в якому розкривають рівень шкільних знань. За результатами обирають 30% найкращих кандидатів на триденні семінари, протягом яких члени кваліфікаційної комісії мають можливість ближче ознайомитися з учасниками. Співбесіда проводиться двома етапами, науковці спостерігають за участю учня в дискусіях та оцінюють доповідь. Остаточно обирають 25–30% осіб, яким призначають нагороди та стипендії. Аналіз експерименту доводить, що відповідальним за ідентифікацію обдарованих учнів доводиться приймати рішення та змінювати його протягом експерименту.

Людина, що ідентифікує учня, можна сказати, вирішує його подальшу долю, оскільки на ній лежить уся відповідальність за прийняте рішення, тому

треба бути дуже уважним [Siekańska M. Koncepcje zdolności a identyfikacja uczniow zdolnych // Psychologia zdolności. Wspolczesne kierunki badań / pod redakcją Andrzej E. Sękowski. – Warszawa: Wydaw. Nauk. PWN SA, 2004. – Р. 115–124., с. 122].

На думку F. Painter, не існує єдиних відмінностей між обдарованими та іншими дітьми. Для підтвердження власної думки він наводить такі аргументи: розумові риси не можна точно виміряти, як фізичні показники людини (вага чи зріст); психологи та педагоги не завжди погоджуються з тим, який рівень здібностей, що продемонструвала дитина, є достатнім, щоб можна було б зарахувати її до категорії обдарованих; оцінюючи здібності учня, необхідно звертати увагу на умови та чинники, що впливають на розвиток його здібностей [Siekańska M. Koncepcje zdolności a identyfikacja uczniow zdolnych // Psychologia zdolności. Wspolczesne kierunki badań / pod redakcją Andrzej E. Sękowski. – Warszawa: Wydaw. Nauk. PWN SA, 2004. – Р. 115–124., с. 123].

Отже, здібності мають синтетичний характер – природний, соціальний, наділені складною комплексною структурою, завдяки якій набувають можливості компенсації. Нерозвиненість якоїсь здібності не виключає успішності оволодіння діяльністю загалом і навпаки. Здібності співіснують, взаємодіють і сприяють появі обдарованості. Ми розглянули декілька концепцій здібностей, які є показником обдарованості дитини. Аналіз методів та критеріїв, що стосуються розпізнання здібностей учнів, показує, що кожна з них має слабку та сильну сторони. Типи інтелектуальних здібностей становлять предмет нашого подальшого дослідження.

  1.  Обдарованість: її виявлення та розвиток

Уже на початку нинішнього століття було зроблено перші теоретичні і практичні спроби вивчення багатьох питань творчої діяльності загалом, виявів обдарованості на вищому рівні, систематизації нагромаджених даних та їх аналізу.

У наш час цю проблему досліджували Б. Г. Ананьєв, В. М. Мясищев, А. Г. Ковальов, Г. С. Костюк, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, Б. М. Теплов та інші. Вони визначили такі три ознаки здібностей:

- індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої;

- особливості, що сприяють успішному виконанню діяльності;

- здібності не зводяться до знань, умінь, навичок, які вже виявлено в суб'єкта, а сприяють легкому і швидкому їх набуттю [Зазимко О. В. До проблеми про саморозвиток як фактор становлення обдарованої особистості // Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога. – К., 1998. – С. 124-128.].

Б. М. Теплов заперечував спадковість здібностей. Спадковими, на його думку, є лише задатки, анатомо-фізіологічні особливості людини. Здібності формуються в діяльності. Відмінності між задатками і здібностями в тому, що задатки не мають якісної визначеності, змістового компонента.

С. Л. Рубінштейн, Г. С. Костюк багато в чому поділяли концепцію Б. М. Теплова, наголошуючи на зв'язку здібностей з розвитком. С. Л. Рубінштейн вважав, що здібності розвиваються по спіралі: реалізація можливості, яка є здібністю одного рівня, відкриває нові можливості для розвитку здібностей вищого рівня. Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей, котрі відкриває реалізація наявних можливостей.

Б. Г. Ананьєв зазначав, що здібності є виявом творчого розвитку розуму, а не простого нагромадження знань. Як і Б. М. Теплов, Б. Г. Ананьєв вважав, що здібності розвиваються в діяльності, пов'язані з розвитком особистості. Талант є складним, багатоплановим наслідком активності людської особистості; справжній талант – це й розвинений характер, сильна воля, чітка життєва мета.

Важливі думки Б. Г. Ананьєва відносно спеціальних і загальних здібностей та обдарованості. Спеціальні здібності є продуктом розвитку спеціальних видів діяльності, що мають провідне значення в загальному розвитку людини. Продуктом загального розвитку є обдарованість, яку С. Л. Рубінштейн не без підстави називав "загальною здібністю".

В. А. Крутецький звернув увагу на якості, що "супроводять" вияв і розвиток здібностей (аналізуючи конкретні математичні здібності):

- активне, позитивне ставлення до математики, схильність займатися нею, що переходить у пристрасну захопленість;

- працелюбність, організованість, самостійність, цілеспрямованість, наполегливість, інтелектуальні почуття (радість творчості та ін.);

- наявність сприятливих станів: зацікавленості, зосередженості, позитивного самопочуття тощо;

- запас знань, умінь і навичок у відповідній сфері для діяльності на певному рівні.

Таким чином, здібностям властиві своєрідна розгалуженість, взаємозв'язок із вродженими задатками. Вони розвиваються в процесі діяльності, переплітаються з низкою особистісних властивостей і особливостей. Можна говорити про ансамбль якостей, властивостей або про здібності як систему (чи підсистему в системі особистості), що поєднується і взаємопов'язана з іншими системами (підсистемами).

Б. М. Теплов наголошував на тому, що окремі здібності не просто співіснують поряд одна з одною і незалежно одна від одної. Кожна здібність змінюється, набуває якісно нового характеру залежно від наявності і ступеня розвитку інших здібностей. Отже, окремі здібності ще не забезпечують можливість успішного виконання конкретною людиною тієї чи іншої роботи. Цього можна досягти завдяки обдарованості, котру розуміють як якісне своєрідне поєднання здібностей, від якого залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху під час тієї або іншої діяльності. Б. М. Теплов наголошує на тому, що обдарованість слід розглядати насамперед в якісному, а не в кількісному плані: психологія повинна давати практиці способи аналізу обдарованості людей у різних сферах, а не прийоми її виміру. Головне не в тому, що одні люди більш, інші менш обдаровані. Набагато важливіше те, що різні люди мають різну якісну обдарованість і різні якісні здібності. Відмінності обдарованості виявляються в тому, що навіть піаністична обдарованість у різних людей якісно різна: одна людина обдарована як піаніст, інша – інакше.

Зазначимо, що поняття інтелекту неоднозначне, через те розглянемо варіації його тлумачення. Термін "інтелект" (розуміння, пізнання) вживають у широкому плані як сукупність усіх пізнавальних функцій людини – від відчуттів і сприймання до мислення. У вузькому аспекті інтелект "прирівнюють" до мислення. Цей термін характеризує специфіку людської психічної діяльності – здатність фіксувати закономірні зв'язки та відношення предметів, явищ навколишньої дійсності.

Використання терміна "інтелект" у широкому плані дає змогу об'єднати систему пізнавальних процесів: сприймання, увагу, пам'ять і мислення в його конкретних та абстрактних формах. Отже, інтелект можна розглядати як адаптаційний механізм, що убезпечує адекватне пристосування людини до навколишньої дійсності. Тобто "інтелект" – це правильна, з точки зору цілеспрямованості й практичної цінності, реакція, здатність людини до швидких і правильних дій у нових умовах. Інтелект є однією з найглобальніших якостей психіки, тому визначення рівня його розвитку має важливе практичне значення.

Інтелект виявляється в розумінні та структуруванні конкретної (поданої, скажімо, в умові задачі) інформації, формулюванні задачі, пошуку й конструюванні розв'язань, прогнозуванні розв'язань, гіпотез, задумів [Моляко В. О. Психологічні проблеми творчої діяльності та обдарованості дітей і молоді // Наук. записки Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка. Вип. 19: Актуальні проблеми психології. – К., 1999. – С. 146-153.].

В американській психології довгий час головним показником обдарованості був здебільшого інтелект. Останніми роками для визначення обдарованості використовують формулу, запропоновану відділом освіти США, що враховує також академічні успіхи індивіда, досягнення у сфері творчої діяльності, спілкування й психомоторики. Проте, на думку окремих фахівців, таке визначення незовсім точне, бо в ньому не враховано один з найважливіших компонентів діяльності – мотивацію.

Окрім того, в такому визначенні змішуються суто психологічні процеси (інтелектуальні, творчі, лідерські в спілкуванні) з конкретними видами діяльності людини – наприклад, художньої, наукової, технічної. Тому подальший пошук був спрямований на те, щоб знайти визначення сутності обдарованості. Американський дослідник Дж. Рензуллі запропонував у визначення обдарованості ввести такі три характеристики: інтелектуальні здібності, що переважають середній рівень, творчий підхід і наполегливість. Щоправда, відносно дошкільників зв'язок між цими характеристиками та майбутніми успіхами не розглядався [Музика О. Л. Суб'єктно-ціннісний аналіз становлення творчо обдарованої особистості (на матеріалі технічної творчості): Дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – К., 1997. – 203 с.].

Як би там не було, американські дослідники дотримуються точки зору, що у віці від трьох років вже потрібно виявляти обдарованих дітей, створюючи для них індивідуальні програми навчання. Якщо з'ясується, що з віком дитина, вступаючи до школи, а потім, переходячи із класу в клас, не досягне помітних успіхів у тому виді діяльності, в якому в неї на ранніх етапах розвитку були помітні успіхи, то її можна буде перевести на звичайну середню програму.

Не менш важливим питанням для принципового з'ясування сутності обдарованості й створення спеціальних програм для обдарованих дітей є зв'язок між творчими здібностями й академічними досягненнями. Якщо сутність обдарованості звести до високих творчих здібностей, то в цьому випадку академічні досягнення не завжди будуть дуже помітними, й навпаки, дитина може мати значні успіхи в навчанні з основних шкільних предметів, але рівень творчих успіхів у неї буде невисоким. Тому Дж. Рензуллі зі своїми колегами запропонував принцип "турнікету", коли програму розраховували на багатьох кандидатів, зокрема дітей, які мали великі академічні досягнення, й тих, хто відзначається значними рівнями творчих здібностей.

Згідно з таким трактуванням обдарованості розробляли моделі виявлення обдарованих дітей. На основі методу групового тестування, а також оцінок педагогів, визначали коло "кандидатів" в обдаровані. Дитина під час тестування й оцінювання педагогом повинна набрати високу суму балів,

щоб увійти в число кандидатів у такі сфери: суспільна активність (лідерство) й сфера руху. Відібраних таким чином дітей об'єднували в групи відповідної сфери, працюючи з ними за спеціальною програмою. Тільки після цього з дітьми, які виявили обдарованість у тій чи іншій сфері, організовують роботу за додатковою складнішою програмою.

Як правило, для виявлення інтелектуальних і творчих здібностей дітей використовують тести для оціювання їх досягнень (успішності в навчанні). Водночас враховують, що обдарованість – дуже складне явище, і дитина може на якомусь етапі свого розвитку досягти високого рівня обдарованості, а потім іноді з незрозумілих причин її досягнення різко падають, і навпаки, вона може в будь-який конкретний момент одержати низькі оцінки, котрі через певний час будуть найвищими. Тому виявлення обдарованих дітей – це тривала процедура, пов'язана з динамікою розкриття обдарованості [Пономарьова Р. О. Креативний потенціал технічно обдарованої особистості: природа, структура, критерії, розвиток // Українська психологія: сучасний потенціал: Матеріали IV Костюків. читань: У 3 т. – К.: Вид-во ДОК, Т. 2, 1996. – С. 352-361.].

На практиці найчастіше використовують характеристики творчості, що ґрунтуються на дослідженнях Дж. Гілфорда. Характеристики зорієнтовані на такі особливості розумового процесу, як легкість, гнучкість, оригінальність, точність, а також уява. Тестування включає також оцінку вмінь дитини ставити інформаційні запитання, визначати можливі причини і наслідки відносно ситуацій, зображених на серії малюнків, ставити нестандартні запитання, пов'язані з добре відомими предметами [Семенова Р. О. Лабораторія психології обдарованості Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України: теоретико-концептуальні підходи до розробки проблеми обдарованості та креативності // Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога. – К., 1998. – С. 19-26.].

Враховуючи досвід досліджень нашої лабораторії та відповідних навчальних закладів, можна орієнтуватися на таку загальну схему здійснення добору дітей:

- характеристики дітей, що її подають батьки (форму характеристик розробляють у навчальному закладі);

- характеристики дошкільної (якщо дитина вступає до першого класу) установи чи шкільного закладу (якщо дитина вступає до старшого класу); їх також може розробляти заклад, до якого вступає учень;

- загальне медичне обстеження, що включає також спеціальне обстеження нервово-психічної системи;

- психологічні обстеження (бесіди з дітьми і батьками, тести, спостереження тощо);

- виконання спеціально розроблених завдань за профілем навчального закладу;

- підсумкова оцінка експертної комісії (бажано, щоб до її складу входили, крім представників навчального закладу, незалежні експерти – психолог, кваліфіковані фахівці в конкретних сферах діяльності та ін.).

Основними характеристиками інтелектуально обдарованої дитини вважають: ранню мову, вживання складних слів, раннє засвоєння лічби і читання, допитливість, міцну пам'ять, швидке сприймання, сильну уяву, абстрактне мислення, побудову речень із складними синтаксичними конструкціями, здатність класифікувати інформацію і досвід, надзвичайну увагу, великий словниковий запас, інтуїцію, наполегливість у досягненні поставленої мети, здатність тривалий час зосереджуватися на одному виді діяльності, сприймати зв'язки і співвідношення між предметами і явищами, прагнення робити все на свій лад, висловлювати різноманітні пропозиції з приводу конкретної ситуації, бачити одну і ту проблему під різним кутом зору, винахідливість, тяжіння до завершеності, впорядкованості і точності, високий енергетичний рівень, що дає змогу займатися одночасно багатьма проблемами, захоплення побудовою альтернативних моделей і систем, уміння ставити запитання, легкість у придумуванні нових слів, визначенні нових понять, надання переваги інтелектуальним іграм, здібності у вивченні математики, самостійність мислення, що виявляється як у прагненні знайти власний розв'язок задачі, так і в здатності самостійно, без надмірного керівництва з боку педагогів чи батьків вчитися, надання переваги складному перед простим, ерудованість, яскраве виявлення спеціальних здібностей до одного чи кількох видів діяльності.

Говорячи про найтиповіші ознаки інтелектуально обдарованої особистості, назвемо ще дві: ранній вияв обдарованості і випередження за рівнем інтелектуального розвитку звичайних однолітків приблизно на два роки.

Розвиток творчих здібностей залежить від багатьох чинників. Насамперед це соціально-економічні умови, домінуюча освітня політика, рівень фахової підготовки вчителів, інтелектуальна атмосфера в сім'ї тощо. Водночас справедлива й приказка, що людина сама є ковалем свого щастя, тобто рівень розвитку творчих здібностей певною мірою залежить від того, як вона ставиться до навколишньої дійсності, якою діяльністю займається і як працює [Н. А. Басюк, А. П. Вірковський, Т. П. Москвіна Обдарованість:її виявлення та розвиток // Житомирський державний університет Імені Івана Франка Вісник вип. 46: Педагогічні науки]


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79620. К ВОПРОСУ О МЕТОДИКЕ ПРЕПОДАВАНИЯ КРИМИНОЛОГИИ: СТУДЕНЧЕСКИЙ ОПЫТ – 3 118.5 KB
  Сегодня мы представляем на ваш суд пример апробирования еще одной из форм преподавания, реализованной в ходе изучения криминологии студентами 4 курсов дневных бюджетного и коммерческого отделений Юридического института ИГУ. Назовем ее условно «Криминологический КВН».
79621. МОГУЩЕСТВО ЮРИДИЧЕСКОЙ НАУКИ РОССИЙСКОЙ ПРИРАСТАТЬ БУДЕТ…СИБИРЬЮ?! 40.5 KB
  Что касается иркутской конференции, то сразу оговоримся, что в рамках данной статьи мы не будем говорить о ней, поскольку сама эта тема заслуживает отдельной статьи. Напомним также, что такие конференции проводятся в Юридическом институте Иркутского государственного университета уже давно...
79622. КРИМИНАЛЬНАЯ КУЛЬТУРОЛОГИЯ. ЧАСТЬ 1. МАСС-МЕДИА 196 KB
  Неоднократно высказывавшееся положение о том что средства массовой информации в результате переноса информации оказывают широкий спектр общего воздействия на ее получателей дают возможность для их подробного криминологического исследования.
79623. К ВОПРОСУ О МЕТОДИКЕ ПРЕПОДАВАНИЯ КРИМИНОЛОГИИ: СТУДЕНЧЕСКИЙ ОПЫТ– 4 117 KB
  Основными участниками игры, как Вы поняли, стали три команды — «соперницы» (с одной стороны, бюджетное отделение, с другой стороны, коммерческое отделение, представленное в этом году сразу двумя командами). Были проведены многочисленные репетиции.
79624. ИСТОРИЧЕСКИЕ И СОЦИАЛЬНЫЕ ПРЕДПОСЫЛКИ ИЗУЧЕНИЯ ПРЕСТУПНОСТИ КРУПНОГО ГОРОДА ВОСТОЧНОЙ СИБИРИ 161.5 KB
  Иркутская область являясь субъектом Российской федерации входит в состав Восточно-Сибирского района. Имея 22 города в том числе 5 городов с населением свыше 100 тысяч человек большое количество поселков городского типа и население численностью 28 млн.
79625. ЗАМЕТКИ О РАЗВИТИИ ПРЕДМЕТНЫХ ДЕЙСТВИЙ В РАННЕМ ДЕТСТВЕ 81 KB
  Исследованию психологических механизмов возникновения предметных действий у детей в истории детской психологии не очень повезло. Несмотря на чрезвычайную теоретическую и практическую значимость этой проблемы, ее изучение только начинается.
79626. К ПРОБЛЕМЕ ПЕРИОДИЗАЦИИ ПСИХИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ В ДЕТСКОМ ВОЗРАСТЕ 167 KB
  Проблема периодизации психического развития в детском возрасте является фундаментальной проблемой детской психологии. Ее разработка имеет важное теоретическое значение поскольку через определение периодов психического развития и через выявление закономерностей переходов от одного периода...
79627. РАЗВИТИЕ ГОСУДАРСТВЕННО-ПРАВОВЫХ РЕФОРМ В СТРАНАХ, ОБРАЗОВАВШИХСЯ НА ОСНОВЕ РАСПАДА СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК: КЛАССИФИКАЦИОННЫЙ ПОДХОД 82 KB
  Одним из его наиболее значимых признаков является верховенство Конституции и законов на всей территории государства. Так например можно обозначить время принятия конституции после образования государства динамику становления национальной системы права направленность конституционных реформ...
79628. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА НЕКОТОРЫХ ОСОБЕННОСТЕЙ ГОСУДАРСТВЕННО-ПРАВОВОГО СТРОИТЕЛЬСТВА В КОРЕЙСКОЙ НАРОДНОЙ ДЕМОКРАТИЧЕСКОЙ РЕСПУБЛИКЕ 145.5 KB
  На волне возросшего интереса к Корее появилось вместе с тем немало весьма поверхностных работ, в которых содержаться конъюнктурные оценки, и прослеживается позиция западных исследователей. В них обосновывалась неизбежность свертывания политических, экономических и военных отношений России...